Вы здесь

Деякі проблеми організації служби крові на україні

(Літературний огляд)

 

І.В. Кочін, Д.В. Ількаєв, О.М. Акулова, І.Ф. Шило

 

Запорізька медична академія післядипломної освіти

Кафедра медицини катастроф

 

Ключові слова: донорство, СНІД, гепатит С, інфікованість, виробництво, препарати крові, Всесвітня Організація охорони здоров'я, Міністерство охорони здоров'я, державна програма.

У критичні для здоров‘я моменти ми вимушені звертатися по допомогу до іншої людини: рідному або чужому, який віддасть нам частинку себе. Саме в даруванні і уміщений початковий сенс слова „донор”.

Історія донорства на пострадянському просторі бере початок ще в першій третині XIX століття. Перше переливання крові було зроблено в Петербурзі в 1832 році. Але поштовхом для розвитку практики донорства послужила Перша світова війна: військові медики країн Антанти успішно і широко застосовували цитратний метод переливання. У Росії перше науково обгрунтоване переливання було зроблено тільки в 1919 році у Військово-медичній академії. 1 березня 1926 року силами доктора А. А. Богданова в Москві створений перший в світі науково-дослідний Інститут переливання крові, що розмістився на Великій Якиманці. У 1928 році вийшла перша тимчасова інструкція про донорство, тоді ж було ухвалене рішення про видачу донорам грошової компенсації на посилене харчування. До цього люди здавали кров в основному для родичів, близьких, друзів, звичайно, безкоштовно. До середини 1930-х років в країні формуються основні наукові принципи донорства: максимум користі хворому, ніякої шкоди донору і добровільність самого донорства.

Під час Великої Вітчизняної війни 5,5 мільйонів осіб безоплатно здали кров, проте, коли війна закінчилася, почала спадати і хвиля донорства. До цього часу лікарі вже освоїли складні хірургічні операції, розроблялися штучні нирки, серце, легені. Звичайно, знадобилася і велика кількість крові.

Середина 50-х років XX століття в нашій країні – початок широкого розповсюдження безвідплатного донорства. За 30 років число охочих безкоштовно здати свою кров досягло 70 – 80 відсотків від загального числа донорів.

Корінні зміни в свідомості суспільства відбулися, коли з‘явилася можливість одержувати за здану кров грошову компенсацію. Проте винагорода не рятувала загальне положення – донорів ставало все менше, що пояснюється перш за все тим, що в 1980-і роки люди дізналися про СНІД і стали побоюватися зараження. При цьому добровільна безоплатна здача крові служить підставою для постачань безпечної крові, оскільки вона асоціюється з набагато нижчими показниками інфікування та інфекцій, які можуть передаватися при переливанні крові, включаючи віруси ВІЛ і гепатиту, але за даними Всесвітньої Організації охорони здоров’я, безпечна донорська кров може врятувати 150 тисяч жінок, що гинуть щороку із-за ускладнень під час вагітності [1].

За офіційними даними кров і плазму в Україні щорічно здають 773 тисячі осіб. Донорів у нас з кожним роком стає все менше. Причини відомі. Це не тільки і не стільки складна соціально-економічна ситуація і погіршення демографічної, але і практично повна ліквідація планової системи донорства, украй низьке фінансування установ служби крові.

Загальна кількість донорів за останні роки зменшилася удвічі. Кількість активних донорів знизилася до 7%, тоді як в 1995 році їх було 14,2%. Крім того, в складному положенні знаходяться в країні заготівля і виробництво препаратів крові.  У системі служби крові працюють 62 станції переливання крові, 500 відділень і 50 пунктів заготівлі крові і її компонентів – в лікарнях. Проте ні в одному з них не упроваджені технології, що використовують у всьому цивілізованому світі; жодне з виробництв не відповідає вимогам міжнародних стандартів. Устаткування старе, випущене ще в 60-80-х роках минулого сторіччя.

В результаті в 2004 році заготовлено всього 8,8 мл крові на одного жителя, тоді як по нормах ВООЗ потреба складає 13-15 мл. Потреби ж клінічної медицини в препаратах крові задовольняються на 17-25%. Якщо, наприклад, хворому на гемофілію роблять операцію виразки шлунку, то потрібно від 80 до 120 доз тільки під час виконання операції – практично стільки витрачається в місяць на весь Київ [2].

П'ять із половиною відсотків від всієї заготовленої донорської крові відбраковується - через виявлених збудників інфекцій, що передаються разом з нею. Ряд фахівців затверджують, що це лише верхівка айсберга: багато інфекцій залишаються непоміченими й попадають потім у готові препарати крові. Про це свідчать досить нерідкі випадки - як в Україні, так у Росії й інших країнах СНД - передачі ВІЛ, вірусів гепатиту й інших при застосуванні препаратів крові. Провиною всьому - застарілі технології забору, тестування й переробки крові та її компонентів.

У розвинених країнах ризик одержати ВІЛ і будь-який інший вірус при гемотрансфузії наближається до нуля: у США ще кілька років назад він становив один випадок на два мільйони доз зданої крові, а в Німеччині - менше одного випадку на п'ять мільйонів. У нашій країні подібної інформації немає, що саме по собі говорить про серйозні проблеми в галузі, що залишилася, по суті, без значної підтримки держави [3].

За даними директора  регіонального представництва Всесвітнього банку по справах України, Білорусії й Молдови Підлоги Бермингхема з посиланням на результати дослідження, проведеного ВБ разом із МВФ Міжнародний альянс по ВІЛ/СНІД в Україні  на 2007 рік 410 тисяч ВІЛ-інфікованих, що становить 1,4% дорослого населення країни  і що залежно від того, чи будуть застосовуватися які-небудь заходи щодо боротьби з епідемією, загальна кількість інфікованих до 2014 року може досягти 820,4 тисяч осіб.По підрахунках ВБ, до 2014 року особи у віці 20-34 років будуть становити три чверті всіх ВІЛ-інфикованих, при цьому половина їх будуть жінки. У зв'язку з поширенням СНІДа несприятлива демографічна ситуація погіршиться: без обліку захворюваності СНІДом, через низький коефіцієнт фертильності (коефіцієнт, що виражає відношення числа народжень до чисельності жінок репродуктивного віку), населення України до 2014 року скоротиться до 44,2 мільйони чоловік. З обліком СНІДа, Україна втратить ще 300-500 тисяч (до 43,9-43,7 мільйона чоловік).Нагадаємо, що на 2007 рік населення України нараховує  46,299,86 осіб [4].

На думку Віктора Пономаренко, директори Українського інституту суспільного здоров'я Міністерства охорони здоров'я України, при найкращому варіанті розвитку ситуації, з 2005 по 2014 рік від СНІДу в Україні помре близько 274 тисяч осіб. Оцінна кількість випадків захворюваності СНІДом в 2004 році склало близько 13,7 тисяч, а кількість смертей - майже 10 тисяч. В 2014 році прогнозована кількість смертей, обумовлених СНІДом, складе 1/3 всіх смертей чоловіків у віці 15-49 років і майже 2/3 всіх жіночих смертей у цій віковій групі [5].

Аналогічна, якщо не сказати ще гірше, ситуація складається із захворюваністю гепатитом С. Всесвітня Організація охорони здоров'я (ВООЗ) пророкує гепатиту С назву чуми 21 століття, прогнозуючи, що епідемія гепатиту С у 4-5 разів перевищує масштаби епідемії ВІЛ/СНІДу й за 20-30 років "ласкавий і німий убивця" стане головним викликом національним органам охорони здоров'я й основною проблемою національної охорони здоров'я кожної країни світу [6].

По підрахунках Інституту епідеміології й інфекційних хвороб АМН України, тільки гепатитом С хронічно хворі більше 175 тис. українців. За даними українського бюро Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я, носіями гепатитів є 5-6% населення України, громадські організації нараховують всі 9%. При цьому й практики, і теоретики епідеміології сходяться в думці, що 90% хворих не знають про свій діагноз, а одержати кваліфіковану медичну допомогу можуть не більше 1%.  За останній рік серед донорів крові виявлено 1,3% носіїв гепатиту, серед вагітних жінок - 2%. Таке епідеміологічне тло за існуючими критеріями свідчить про широке поширення інфекції. При цьому симптоми захворювання настільки неспецифічні, що людина може багато років не догадуватися про захворювання. Тим більше, що діагностику гепатиту С в українських лікарнях роблять тільки тоді, коли людина сама звертається за аналізом  [7].

Український Гельсинський союз по правах людини і суспільна ініціатива одержали відповідь із Міністерства охорони здоров'я на інформаційний запит із приводу гепатитів в Україні - статистики немає, державної програми немає, безкоштовної діагностики немає (тільки для донорів), грошей немає [8].

Ці й інші питання боротьби з поширенням гепатиту С розглядалися на минулої 18 - 21 жовтня цього року у Львові конференції "Хронічні вірусні гепатити: стан проблеми сьогодні й завтра" [6].

Виробництво препаратів крові і їхня якість протягом  останніх десятиліть залишається практично в незмінному стані як в Україні, так і на території колишнього Радянського Союзу. Високий, постійно зростаючий рівень захворюваності населення збудниками гемотрансмісивних (що передаються із кров'ю) інфекцій, майже повне ігнорування міжнародних рекомендацій і досвіду розвинених країн у сфері виробництва препаратів крові й заготівлі сировини для них переводить проблему в сферу національної безпеки країни.

В інтерв'ю газеті "Дзеркало тижня" від 27 серпня 2007 року голова правління ЗАТ "Биофарма" Костянтин Курищук говорить, що плазми, яка відповідає міжнародним стандартам якості, в Україні немає,  у виробництві доводиться практично повністю використовувати плазму із країн Європейського Союзу, зокрема  зі Словаччини.

Ця сировина відповідає вимогам Європейської фармакопеї, пройшла процедуру реєстрації на території України. 

Сьогодні ЗАТ "Биофарма"  - єдиний виробник препаратів крові на території колишнього СРСР і Східної Європи, де у виробництво імуноглобуліну впроваджені світові стандарти вірусної безпеки препаратів крові [3].

Фахівці от уже не перший рік говорять про необхідність реорганізації служби крові в країні, впровадивши в першу чергу тверді вимоги гарантії якості заготовленої крові.

Недавно кабінет міністрів України затвердив Національний план розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року. Про це говориться у відповідній постанові Кабміну N815 від 13 червня 2007 року.  У цьому плані окремо виділена необхідність реформування Служби крові в національну систему, яка б відповідала вимогам часу, гарантувала безпеку реципієнтам, забезпечувала у повному обсязі всією номенклатурою компонентів і препаратів крові – першочергове стратегічне завдання. Служба забезпечує надання трансфузійної допомоги в мирний час і при надзвичайних ситуаціях і є однієї з найважливіших складових частин вітчизняної системи охорони здоров’я.

МОЗ визначило основними функціями подальшої діяльності Служби крові гарантування безпеки донорської крові та її компонентів і вирішення питань стратегічного і оперативного запасу компонентів та препаратів крові. Для керівництва і координації діяльності системи крові буде створено єдиний центр служби крові.

Вимогою часу є адаптація галузі до європейського рівня. Стандартизація процесів заготівлі та переробки крові повинна відповідати двом принципам ВООЗ: якість і безпека препаратів. Створення біологічного простору з Європейським Союзом передбачає: 1) гармонізацію нормативної бази; 2) створення корпусу договірних донорів.

Поки-що Україна змушена постійно здійснювати закупівлі дорогих препаратів крові за кордоном. Тому особливе значення надається будівництву заводу з фракціонування плазми, з технологіями повного циклу переробки плазми, системи збереження і транспортування сировини та ін. [9].

5 вересня 2007 року Міністерство охорони здоров'я провело семінар-нараду з питань розвитку Служби крові України.Фахівці Міністерства, керівники обласних, міських, відомчих закладів переливання крові України, а також експерти ВООЗ (з Данії, Великобританії, Швеції, Словенії), науковці Академії медичних наук та науково-дослідних закладів МОЗ обговорювали питання реорганізації Служби крові України, безпечного донорства та забезпечення кров'ю в критичних ситуаціях.

До кінця січня 2008 року Євробюро ВООЗ буде опрацьований і направлений в Україну заключний документ з пропозиціями. Проектом передбачаються конкретні заходи щодо створення національної служби крові з централізацією відповідних структур та бюджетним фінансуванням, сприяння безоплатному донорству на державному рівні, гармонізації національного законодавства з питань донорства та діяльності закладів служби крові з директивними документами ВООЗ та ЄС, що й буде основою нових законодавчих актів.

З метою вирішення питань щодо стратегічного і оперативного запасу компонентів та препаратів крові в Україні розробляється нова державна програма на період 2008-2012 роки. Для координації діяльності системи крові та відповідно до рекомендацій ВООЗ ведеться робота над реструктуризацією служби крові – створенням національної служби крові та будівництвом першого в нашій державі сучасного заводу з фракціонування плазми крові. З державного бюджету виділено перші 10 млн. гривень і наразі здійснюється проектування заводу [10].

Література

  1. Донорство:від душі чи від потреби?// Интернет « Асоціація молодих донорів України» 17.09.2007

http://krov.org.ua/donorstvo-vd-dush-chi-vd-potrebi

  1. Вибір:кров, чи життя?//Интернет видання« Асоціація молодих донорів України» 11.09.2007

http://krov.org.ua/vibr-krov-chi-zhittya

  1. Соколова Е.Препараты крови: кто гарантирует качество и безопасность// Интернет издание «Гепатит Cв Украине» 29.08.2007

http://hepatit.org.ua/2007/08/29/zerkalo-nedeli-o-kachestve-preparatov-krovi-v-ukraine/

  1. Всемирный банк:СПИД разорит Украину// Интернет издание «Подробности» 12.06.2007

 http://www.podrobnosti.ua/chronicle/ru/431605/

  1. ПономаренкоВ.Ситуация по ВИЧ/СПИД в УкраинеПрогнозная оценка до 2014 года// Интернет издание « AIDSJournal- Секс, СПИД, здоровье»

http://www.aidsjournal.ru/journal/56_15.html

  1. Хронические вирусные гепатиты: состояние проблемы сегодня и завтра// Интернет издание «Гепатит Cв Украине» 24.10.2007 http://hepatit.org.ua/2007/10/24/hronicheskie-virusnyie-gepatityi-sostoyanie-problemyi-segodnya-i-zavtra/
  2. Покотило О. Невидимая эпидемия// Интернет издание «Гепатит Cв Украине» 18.10.2007

http://hepatit.org.ua/2007/10/18/nevidimaya-epidemiya/

  1. Государство умыло руки// Интернет издание «Гепатит Cв Украине» 17.10.2007

http://hepatit.org.ua/2007/10/17/gosudarstvo-umyilo-ruki/

  1. Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року// Постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 р. N 815//Интернет издание«Нормативные акты Украины»

http://nau.com.ua/nau10/ukr/doc.php?uid=1136.824.0&context=

  1. В Україні створюється Національна служба крові// Интернет сайт партии регионов

http://www.partyofregions.org.ua/opposition-a-z/46fa020c54011/

 

SUMMARY

KоchinІ.V., ІlkayevD.V., АkulovaО.M., ShiloІ.F.

There are some problems in blood industry in Ukraine. They are decreasing of numbers of donors and low quality of blood perpetrations in Ukraine. First problem depends of decreasing quality of life and increasing numbers of cases of AIDS and hepatitis C. Second depends of absence of modern equipment for blood processing. Cabinet of ministers published decision about program of development of Public Health in Ukraine including blood industry. European branch of World Health Organization will be develop some recommendations for this program till end of June 2008. It is planned to build the first Ukrainian factory for blood processing. It is selected the first 10 million hryvnya Ukrainian state budget.

Keywords:donorship, AIDS, hepatitis of S, infected, production, preparations of blood, Worldwide Organization of health protection, Ministry of health, government program.