Вы здесь

Специфіка висвітлення краєзнавчого матеріалу в художньому тексті

Литвиненко С.В. Специфіка висвітлення краєзнавчого матеріалу в художньому тексті (на прикладі поетичного циклу Андрія Будугая «Переяславські етюди») // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції на тему: «Українознавство як феномен історичного розвитку та державотворення України», присвяченої 135-річчю від дна народження Петра Верни / Упор. В. Литвин, Л. Мозкова та ін. – Бориспіль: ФО-П Шец, 2011. – 276 с. – С. 86-94

 

Сергій Литвиненко,

аспірант ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

 

Специфіка висвітлення краєзнавчого матеріалу

в художньому тексті (на прикладі поетичного циклу

Андрія Будугая «Переяславські етюди»)

 

Анотація

У статті досліджено специфіку освоєння краєзнавчого матеріалу в поетичному циклі А. Будугая «Переяславські етюди». Розглядається добірка висвітлених поетом явищ, подій та постатей, що є історичною та сучасною спадщиною краю. На основі проведеного вибіркового літературознавчого аналізу творів автора пояснено особливості використання фактичного матеріалу як основи художнього тексту.

 

Краєзнавство – це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом та методами дослідження, але які у своїй сукупності ведуть до наукового і всебічного пізнання краю. Таке пізнання не оминають у своїй творчості багато письменників, поетів, художників, бо енергія рідної землі, народної пам’яті, багатства історії допомагає їм у виявленні нагальних проблем сучасності та пошуку шляхів їх вирішення. Прикладів художнього освоєння краєзнавчого матеріалу в доробку вітчизняних митців ХХ століття можна знайти багато. Наведемо кілька прикладів.

Сучасний поет та літературний критик В. Базилевський створив кілька циклів віршів, де описує цікаві моменти з історії зарубіжних країн. Наприклад, добірка «З вершини Мтацмінди» розкриває особливості грузинської культури, а цикл «Відкриття Болгарії» – насичений історичною пам’яттю балканської країни. Є в автора вірші, в яких він торкається національної історичної спадщини: «Онуфріївський парк», «В садибі Тобілевича...», «Канівські строфи», «Ні Ненаситець, не Будило...» та ін. За допомогою таких творів письменник по-перше, вводить українського читача у світовий культуропростір, а по-друге, культивує інтерес до національних пам’яток.

 

86

 

Серед поетів ХХ століття можна згадати також М. Вінграновського із віршами «На Псло, на Ворсклу, на Сулу...», «1945-й кілометр БАМ», Д. Чередниченка («Тарасівка», «Любарці», «Межиріцькі гори»), П. Перебийноса («Ромнівська дорога», «Вулиця врожайна») та багатьох інших.

Краєзнавчий матеріал у поезії багатьох митців розглядається здебільшого в контексті їхньої творчості і служить швидше для доповнення цілісної картини доробку. На прикладі циклу віршів сучасного поета й науковця А. Будугая «Переяславські етюди» спостерігаємо інший принцип. Поет-дослідник ставить за мету передусім краєзнавчу працю і знаходить для неї форму – художньо-поетичне слово. Відтак, читацька аудиторія отримує твори більш широкого призначення – естетичного та науково-просвітницького.

Відомо, що історичне краєзнавство акцентує свою увагу на вивченні історії рідного краю. Воно як складова частина загального краєзнавства являє собою галузь прикладної історії та, як зазначає О. Уривалкін,має свої джерела. Науковець розкриває 3 основні їх категорії:

«1) джерела матеріальні (пам’ятки будівель, споруди, предмети, пов’язані з історичним розвитком науки та техніки, археологічні пам’ятки, витвори мистецтва, архітектурні ансамблі); 2) джерела писемні (стародавні рукописи, друки, акти органів державної влади і управління, інші письмові та графічні документи, рідкісні книги; з XX ст. – фото-, кіно-, відео-, аудіодокументи); 3) усні джерела (легенди, місцеві перекази, які передаються з покоління в покоління і пов’язані з рідним краєм)» [4; c.6].

Виходячи із чітко сформованої наукової класифікації, А. Будугай загалом структурує свою краєзнавчу працю, а поетична форма, що ніби застосована всупереч їй, навпаки надає цікавості змісту, сприяє рецепції читача.

Зазначимо, що «Переяславські етюди» – не перша художньо-краєзнавча розвідка митця. Із під спільного пера творчого тандему О. Будугай та А. Будугая вийшла також абетка «Бердянська портовичка», назва якої

 

87

 

красномовно вказує на висвітлення в її віршах історії та специфіки життя портового міста Бердянська.

Цикл, що розглядаємо, сформовано в межах жанру літератки, що, за визначенням О. Будугай та А. Будугая, є неологізмом і «відрізняється від звичайної абетки тим, що на одну літеру в збірці може бути не по одному віршу, а по кілька» [3; с.25]. Літератку «Переяславські етюди» присвячено Григорію Вербі – педагогу, музиканту, науковцю-любомудру, відомому в Україні та Європі сковородознавцю. Зазначимо, що така присвята – далеко не випадковість чи ознака доброго тону. Це виважене рішення, адже сучасний Переяслав не уявляється без доробку науковця, його педагогічної праці, позитивні наслідки якої назавжди залишились у пам’яті вдячних учнів. Його фундаментальна праця «Ключ до християнської філософії Григорія Сковороди», результат багаторічної діяльності, назавжди залишиться одним із еталонів наукового подвигу.

Варто, на нашу думку, згадати й про художнє оформлення циклу. До виходу у світ книги О. Будугай та А. Будугая «Святковий вінок» (куди ввійшли і «Переяславські етюди»), літератка в повному обсязі прийшла до читачів зі сторінок районної газети «Вісник Переяславщини», де була оформлена кількома фото. У книзі «Переяславські етюди» ілюструють малюнки Лариси Посух – кременецької художниці, яка певний час жила та працювала в Переяславі-Хмельницькому. Зазначимо, що чорно-біла графіка майстрині допомагає сприйняттю тексту, оживлює його не гірше, ніж кольорові малюнки. Майстриня уміє підкреслити головне у творі і передати цю думку не словом, а точними лініями. Немалу роль у оформленні відіграв і факт самостійної верстки поета, що вказує на його комплексний підхід до творчості.

Цикл А. Будугая налічує 54 поезії, в яких автор торкнувся найвизначніших віх історії, культурної діяльності окремих постатей минулого та сьогодення. Оскільки місто одне з найдавніших у нашій країні, то список можна було б значно розширити, що вимагало б багаторічної праці. Але поет

 

88

 

зупинився на найбільш визначних, розкривши краєзнавчу площину цієї місцевості «етюдно», чим і виправдав назву добірки віршів. У перекладі з французької мови слово «етюд» означає «вправа», «спроба».

Слід відзначити, що у виборі форми поет обрав нелегкий шлях. Ніби упокорюючи власне творче натхнення, А. Будугай у кожному вірші не виходить за межі катрену, що певною мірою обмежує можливості розкриття повного змісту явища, події, діяльності людей. У свою чергу це дисциплінує думку, не дозволяє художньому методу взяти гору над науково-дослідним і навпаки. Також це є виразником авторської толерантності у ставленні до історії краю та її творців, що виражається принциповою пропорційністю. Автор прагне до цілісного осягнення і, зафіксувавши у свідомості цей стан, легкими мазками фіксує головне, не додаючи жодного зайвого рядка до своїх етюдів.

Вибірково зупинимось на окремих віршах із літератки «Переяславські етюди» й спробуємо розкрити специфіку художнього оформлення автором краєзнавчого матеріалу.

Цикл розпочинається із вірша «Альянс», покликаний репрезентувати відомий у вітчизняному та міжнародному спортивно-культурних просторах клуб східних єдиноборств джиу-джитсу. Автор дозволяє поетичному слову розвернутися у межах досить динамічних чотирьох рядків поезії, проте чітко дотримується логіки викладу змісту. Так, наприклад, початок вірша: «На землях козаків / з’явились «самураї» [2; с.24]– усього п’ять слів, а містять в собі різновид заперечувального порівняння, що носить антитетичний, бароковий характер. Текст має оригінальний ритм, в основі якого рідковживаний у сучасній поезії віршовий розмір – неповний другий пеон, поєднаний із амфібрахієм. Це спонукає до миттєвого занурення у зміст, замислення над описуваним явищем.

Наступні два рядки вірша можна було б назвати описовими, адже в них розповідається про членів клубу «Альянс» (молоді юнаки та юнки) та їхнього очільника О. Орлова. Проте А. Будугай охудожнює фактичний матеріал,

 

89

 

використовуючи метонімію («об’єдналися в «Альянс») та екзотизм («сенсей», що по-японськи означає «вчитель»). Інверсія вжита поетом виправдано у межах законів поетичного мовлення. Завершує ж поезію узагальнення про духовну програму, філософську ідею організації, що полягає у прагненні «між тілами й духом віднайти баланс» [2; с.24].

«Дитинець міста – не садок дитячий» [2; с.28] – такою антитезою розпочинає А. Будугай вірш, в якому йдеться про осердя давнього Переяслава – Дитинець, де жили «знать, єпископи, князі» [2; с.28]. Ця поезія, побудована на заперечувальному порівнянні, покликана донести до культурних неофітів (наприклад, дітей дошкільного та молодшого шкільного віку) суть облаштування давньоруського міста.

І хоч мові цього твору дещо бракує високої поетичності (автор вживає просторічні вирази «садок дитячий», «добряче», «ціну знав»), проте це компенсується краєзнавчим насиченням та й не вважається недоліком у сучасній літературі. Так, після прочитання короткого «Дитинця» не виникає простих запитань. Стає зрозумілим, що це за осередок, хто там жив, як він облаштований. Вірш викликає неабияку зацікавленість у читача, який, безумовно, захоче дізнатися більше про Дитинець. Отже, А. Будугай у цьому вірші досягає поставленої мети – викликати інтерес до історичного факту, цікаво репрезентувавши його.

Вірш «Єпископ Єфрем» розкриває грані діяльності представника давньоруського духовенства. Важливою рисою автора в цьому випадку є емпатія. А. Будугай дивиться на діяльність «ієрарха-покровителя» [2; с.29] очима переяславців, адже будівництво ним лікарні, духовних обителей, мостів «до предвічних глибин» [2; с.29] сприяло одночасно і благоустрою міста, добробуту міщан, і духовному розвитку мешканців давнього міста. Із безпристрасним пієтетом говорить поет про єпископа Єфрема, вдихаючи в його образ нове життя, вже не в царині історичної пам’яті, а й у художньому просторі. Твір поетично довершений, мова художньо увиразнена, багата, а зміст точний та повний краєзнавчого матеріалу.

 

90

 

На прикладі вірша «Журавлик» бачимо, що поезія явно взяла гору над краєзнавчою наукою. Недостатність конкретики чинить певні труднощі в розумінні діяльності цього культурного осередку для невтаємничених у історію переяславського краю. У цій поезії А. Будугая не прозвучала назва осередку – літературна студія, проте допитливий розум може виявити це з контексту. Автор називає її засновника та керівника Ніну Гаврилюк. «Журавлик», як назва осередку, позначений пунктуаційно, а виразна алюзія «побратим Пегаса», що «натхненно заспівав ... Обличчями дітей / з віршами на вустах» [2; с.29] вказує на прямий зв’язок «Журавлика» із поетичною творчістю. Цей вірш, як багато інших із літератки, має неокласичні риси, через рясне використання поетом посилань на здобутки античної культури, які він майстерно прищеплює до висвітлення переяславських крайових особливостей. Автором вжито інверсію, що індивідуалізує й емоційно увиразнює поетичне мовлення твору. Завдяки цій стилістичній фігурі інверсується слово «журавлик», на яке ставиться головний акцент вірша.

Пам’ятка архітектури захисні «Змійові» вали, змальовані А. Будугаєм із вдячністю до їх будівників. Саме вони стояли на заваді ординцям, що зазіхали на кордони Русі. Автор указує і на символічне значення цих рукотворних пам’яток, що «недалеко від міста / лежать сотні років» [2; с.29]. Збережені протягом такого тривалого часу земляні насипи є символом незнищенності історичної пам’яті впродовж існування самого народу.

М. Херасков – відома історична особа, філософ та поет, що збагатив своїми науковими та поетичними працями також і сусідню російську культуру, є героєм однойменного вірша А. Будугая. Із поезії «Михайло Херасков» довідуємось, що він є автором перших в Росії епічних поем, а ще він «видатний драматург та чутливий естет» [2; с.35]. Мова твору носить риси виробленого автором ідіостилю. Логічний виклад змісту, точний фактаж без надлишку увиразнюються художньо. Із тропів використано епітети. І разом з тим чітко виписаний образ ліричного героя, прототипом якого є реальна людина, історична постать.

 

91

 

Вірш А. Будугая «Фестивалі в небі» розповідає про наймолодше явище в історії краю – систематичні польоти над містом спортсменів на повітряних кулях. Особливо хочеться звернути увагу на цю поезію з кількох причин. По-перше, в ній розкрито одну з найромантичніших і пригодницьких розваг сучасного люду, а по-друге, авторові вдалося передати настрій польоту, близькість неба та відчуття свободи. Прямо про це не сказано, але «романтики вітру», які «полюбили знедавна / переяславське небо»[2; с.39]хоч і метафорично, сугестують читачеві, наближають до розуміння такого стану.

А. Будугай вписує в національний поетичний простір не лише імена відомих історичних постатей, але й своїх сучасників. Назвемо їх із зазначенням коротких метафоричних прикладок, якими автор мистецьки охарактеризував героїв свого поетичного циклу: брати Михайло та Петро Толочки, що «музі Кліо присвятили все життя», «дух-небожитель» Ганна Самутіна, «педагог і дослідник духовних глибин» Григорій Верба, «зірка» Елліна Сумченко, «смолоскип культури» Анелія Ковальська, «літописець-фотограф» Віктор Сокол, «леді-бізнесмен» Ірина Прісич, «археолог слова» Микола Корпанюк, музиканти Юрій Дебеляк, Микола Губар та Микола Колос, журналіст і шевченкознавець Іван Шпиталь, «поетеса-філолог» Марія Карп’юк, «козак» і «меценат потужний» Михайло Гич, «спортивна слава міста» Михайло Литвиненко, «людина-легенда» Михайло Сікорський, «етнограф-поетеса» Наталія Павлик, «деміург, що шукає свій канон» Олег Князенко, творчі подружжя Римми та Миколи Товкайлів, Людимили та Володимира Набоків, «скульптор-самородок» Ярослав Погарський. Ці люди – не просто добрі знайомі, колеги чи однодумці поета. Усі вони – місцеві подвижники культури, науки та освіти.

Короткі визначення, що найчастіше використовуються автором у першому рядку кожного вірша літератки – візитна картка всього поетичного циклу. Це той, розроблений автором, творчий спосіб, із допомогою якого він створює динаміку поезій та частково вирішує проблему змістового навантаження коротких віршів.

 

92

 

Поезія лінгвоезотерика А. Будугая не позбавлена алюзійності, але не визнає евфемізмів. Автор цінує правду в найрізноманітніших масштабах, тому під час висвітлення історико-краєзнавчих фактів, особливостей діяльності котроїсь із особистостей дотримується виняткової точності.

Отже, поетична літератка А. Будугая «Переяславські етюди» із книги «Святковий вінок» носить краєзнавчий характер за своєю ідеєю та змістом. Незважаючи на те, що матеріал розміщено в збірці «творів для дошкільнят і школярів» [2; с. 2], він може прислужитися і не одному дорослому. Цикл дає порівняно цілісну історико-краєзнавчу картину одного із міст Київщини, має невеликий обсяг (читається на одному диханні) та є пізнавальним, оскільки містить чимало цікавих фактів. А це в свою чергу приваблює пересічного сучасного читача, що в цивілізаційному вирі сьогодення не часто здатен обтяжити себе об’ємним текстом.

Автор літератки не титулований поет, але демонструє пристойний художній рівень, наполегливість, відповідальність за точність слова та змісту.

Матеріал, який можна укласти в рамцях класичної краєзнавчої науки, поетично оформлено за допомогою ряду засобів контекстуально-синонімічного та синтаксичного увиразнення мовлення. Серед них переважають порівняння, метафора, епітет та інверсія. Широке застосування останньої викликане чітко дотримуваним видом строфи – катреном. Рясне використання античних образів у віршах наближає їх до неокласичної поезії, хоча дотримуватись її канонів і не є самоціллю автора. У підході поета до дослідження історії краю відчувається різнобічність, багатогранність. Поет емпатійно сприймає на здобутки історії, ніби «збоку» розглядає діяльність окремих постатей, робить логічні узагальнення.

Отже, на прикладі «Переяславських етюдів» А. Будугая можна засвідчити, що національна поезія в черговий раз здобула досвід художнього освоєння краєзнавчого матеріалу. Можливо, це й не стане окремим синтетичним напрямом у сучасному культуропросторі, але така традиція в українській літературі еволюціонує.

 

93

 

 

Список використаних джерел

1. Базилевський В. Вертеп: Вибрані твори [поезії] / Володимир Базилевський. – К.: Криниця, 2004. – 608 с.

2. Будугай О., Будугай А. Святковий вінок: [збірка творів для дошкільнят і школярів] / Ольга Будугай, Андрій Будугай. – Переяслав-Хмельницький, 2009. – 64 с.

3. Будугай О., Будугай А. Сторінки історії Запорозького козацтва: [навчально-методичний посіб. з позакласної роб. для загальносв. навч. закл.] / Ольга Будугай, Андрій Будугай. – Переяслав-Хмельницький, 2008. – 94 с.

4. Уривалкін О. Історичне краєзнавство: [навч.посібник]/ О. Уривалкін. – К.: Вид-во КНТ, 2006. –296 с.

 

94

 

У тексті розставлені сторінки відповідно до оригіналу книги.