Вы здесь

Дорогами життя. Сергій Миколин

Дарую тим, хто шукає мудрого усвідомленого спокою; тим, хто шукає кращого і богатшого життя; тим, хто шукає задоволення від життя; тим, хто шукає розуміння себе, своїх дітей і всіх, і всього, що знаходиться навкруги нас!
 
Кожен, хто приніс частинку знання в середовище людства, уже є благодіяльним. Кожен, хто зібрав і передав іскорку знань, той є подавачем Духовних енергій.
Кожен, хто прочитав, утвердить себе в мудрості Людській.

 Добролюбіє є відзнакою успішного у справах його! 
 Успішного рухає по життю доброта його! 
 
С л о в о  в і д  а в т о р а.

 Дорогами життя назване дослідження в пізнанні духовного, суспільного, на яке деколи людина звертає увагу. Такий спосіб вивчення психічної і інстинктивної поведінки людини під дією її ума і внутрішніх душевних відчуттів у житейських ситуаціях розглянуте в дуальності людської істоти, як би в розмові двох. Це розмова душі і тіла, духовного і суспільно-матеріального, або повсякденний їх діалог на дорозі, яка називається життям.

 ДОРОГАМИ ЖИТТЯ
Зобіч зелене листя, 
як життя, 
а між ним теє небо,
як лелія і надія.

Весна і літо,
осінь золота,
зима…
І листя вже нема…

Чому ж ти, весно,
як дитя
живеш…, і так бездумно
приймаєш це буття –
багате і красиве.
Купаєшся в струмочку
і дихаєш так чисто,
буяєш, наче вічно
стверджуєш життя…

А от і літо вже в дорозі:
через поля, річки й ліси;
в свободі краси земної
і величі нічних небес серпневих –
дівуєш і розцвітаєш,
забувши про весну.
По весні вже в юності гуляєш,
любов у квіточці несеш
і запиляєш не одну…

Ти робиш крок у осінь золоту,
ти мати у плоді, в зернині, 
ти царівна в золоті своїм.
Однак корона тихо, тихо впала
на цю дорогу,
 що життям зоветься.

А дерева голі, голі
без страху горді…
Не бояться долі –
пройде зима,
бо знають, 
що знову прийде весна
і оживе душа;
бо в неї корінь,
 як продовження життя.

Ось так нас небо кличе,
а дорога та іде –
то прямо, то наліво,
Лишаючи не одне життя.
Обабіч, … але живе.
Живе внизу на матінці Землі, 
живе і в Небі,
Як ніби кличе
до Бога сущого німого,
лишаючи життя земне.
І не одне…
А де ж та радість,
де те благо?
То зупинись весно
Чи літо…
Чи осінь золота…
Уявімо, зупинилась,
то вже й життя нема…

Май мудрість 
зупинятися на мить
на цій дорозі.
І порадіти
тим пагонам весни:
від бруньки голої
аж до зелених шатів
 і подивитись з Неба
очима Сонця
своєю добротою
і його теплом,
з подякою земною,
пишнотою травяною,
листочком кожним
дитинство залишай.
І знай,
що без дитинства
Юне літо не приходить.
І тут не поспішай…
Не загуби 
краси земної
і гри,
і вітру в листі молодім,
несучи квіточку
Любові.
Не спіши… помилувати
пілігрима у Душі, 
щоб знав, що в цій дорозі
нема початку на Землі
нема й кінця на Небі…
Не тужи
від радості своєї,
бо і радість та в тужінні
залишиться живою
…квіткою
і тим життям у насінині, 
що дитиною озоветься
вже по весні.
Хай кожен день весни
наситить все життя
соками Землі
і теплотою Неба.
А скільки золота
у листі золотім
і приємної туги
в загубленім плоді, 
в листочку
у сумному…
 ми йдемо
до роздумів 
спокійних зимових,
щоб мудро утвердитись,
що слід свій залишили
на Землі:
в торованій дорозі, 
яка життям зоветься. 
 
 Книга розкриває суть духовних цінностей людини і природу людських проявів в повсякденному житті, розуміння яких дає можливість кожному побачити себе і оточуючих по іншому, виходячи зі своїх потреб і можливостей.
 В книзі розкриваються деякі сторони життя, однак певна увага звернута на силу і значення слова, розглянуто такі людські якості, як душа, істина, любов…; виокремлене бачення місця дитини в житті; особливе бачення покликання людини на планеті, її участь в суспільному житті. 
 Ця книга написана для нас особисто в хвилини духовного і творчого натхнення, але запрошуємо – читайте цю молитву всі, щоб знати і мати можливості бачити дорожні знаки на шляху, який називається життям. Це шанс реалізувати себе, як індивідуума. Маємо велику надію на Вас, читачу, у творенні позитивних енергій після прочитання для засіву на теренах України і у Всесвіті любові, миру, злагоди і доброти. А далі … воля Ваша. Вона має бути настільною книгою кожної сім’ї на планеті.

 Ми не претендуємо на те, щоб як би фантастично не бачився багатьма зміст цієї книги, але вона дає право кажному відчути його душею, а для більшості і по їх розумінню бути хоча б гіпотезою, бо все ж починається з гіпотез, а закінчується, при вивченні, досить реальними знаннями, в яких сьогодні є потреба людства. Ця праця потребує уваги не в силу якогось заклику до догматичної авторитетності, а тому, що знання тісно переплітаються з процесами, які відбуваються в природі, у вселенній і торує дорогу єдності і взаємозв’язку у всьому видимому і не видимому. 
 Якщо ця книга знань зустріне благоприхильне відношення читача і пошановувача, то всі зусилля будуть застосовані, щоб виконати завдання цієї праці у всій її цільності Творця. Читайте книгу, приймайте ці знання душею і тілом, бо вони насичені пізнаннями Смислу життя, Істини і Правдивості. Часто буває, що на початку поширень цих знань (а вони неодноразово появлялися і проявляються в нашому пристрасному суспільстві) невігласи сіють пересуди, самі не даючи собі потуги в прочитанні книги і зразу ж її заперечують із-за забобонів і страху. Істинне покликання Людини і її можливості ними вважаються самим страшним ізу-вірством. Істинно, забобони – поганий порадник. 
 Праця написана для пізнання смислу життя конкретною людиною сьогодні для людства, а майбутнім поколінням для усвідомлення як частинки істини і за частинку нашого і їх життя-буття. Сама істина життя стара как світ, але її багатогранність манить нас і сьогодні до пізнання своєї суті, а також нашого місця у Всесвіті і його ролі в нашому житті. 
 Для пізнання життя, для осмисленості життя людина весь час в пошуках можливості поговорити. І таким співрозмовником є ця книга. Так цей співрозмовник мовчить, не чує наших одобрень, не чує наших заперечень. І якщо Ви вже відкрили цю книгу і читаєте ці слова, які направлені особисто Вам, то це вже є те зерня, що побудило Вас до пошуку, до пізнання, як свідчення того, що Вас не злякала сама назва книги і незрозуміле заповнення обкладинки і сама невідомість автора. Автор Ви і всі живущі люди тепер і, які жили до нас. Упорядник цих слів підписав книгу синонімом, щоб залишити авторство всім і шануванням до такого старішого автора, як людство і творящі енергії Всесвіту.
 Тема доволі складна в написанні із-за форми викладення в монолозі, бо сама розмова з Сущим має відбуватися в бесіді. Саме так і названі перші книги «Молитва, або розмова двох» і «Розмова двох», які і написані в заголовку, як запрошення до бесіди. Для полегшення сприйняття ми і застосували притчі, вірші, анекдоти; і не тільки для полегшення, а для можливості більш глибшого і в тонкощах розуміння тексту монолога. Цілком звичайною видається розмова чи написання книги (хоча і цього не всі навчені до певної міри і не всі мають до цього талант) про любов, про пригоди, про свої історії з життя – успіхи і невдачі. 
 Однак тема розвитку Розуму і підготовка до усвідомлення Умом цих повчальних Знань, як свідчить практика життя (малочитаємість таких книг із-за того, що ця тема як би втручається в особисте життя, торкається сокровенного, яке ми намагаємося у своїй пристрасті заховати від інших, не розуміючи, що цим робимо шкоду своєму єству). І природа такого відношення до даної теми в тому, що Ми, наше Его, наш суспільний Ум позиціонуємо себе, як спеціаліста у всіх життєвих ситуаціях. Звісно, на певних етапах життя, виходячи з отриманої ситуації, певного життєвого досвіду, ми намагаємося дещо змінити у своєму житті, поміняти долю, навіть не усвідомлюючи того, що спонукало нас до цього. Так ми всі хочемо щасливого життя, більш удосконаленого, справедливого, багатшого наповнення у всіх його проявах практично з дитячих років і тільки пізнавши мудрість усвідомлення своїх можливостей, своїх пізнань духовного ми і можемо якісно змінювати наше життя. Багато мудрого написано у святих книгах, у звичайних життєвих книгах, багато мудрого є в наших розмовах, у звичайних і незвичайних підказках з оточуючого середовища і тільки з часом ми навчимося це приймати в життя. Мудрості і зваженості бажаємо у Вашому житті! 

 Суть праці нами визначена з того, що Вселенна, Природа, Космос, Енергія не є випадкове поєднання атомів і, як би, їх хаотичний рух у якомусь визначальному напрямку, а показати людині її місце, смисл життя і можливості у всій безсистемній схемі Вселенної, показати змінені суспільні архаїчні цілі і їх мету, які закладені в основу всіх релігійних традицій, обережно привідкрити до можливої межі основне розуміння в єдності Всесвіту – звідки ми всі з’явилися. 
 Cтворені у своїх началах, різні релігійні системи мають тенденції повернення уже тепер до своїх першоджерел, із якого виникли, розвивались і матеріалізувались кожна таїна і догма. Хоча і це є субєктивно до певної міри, але Природа, Бог ніколи повністью нікому не може бути доступними, а тим паче науці в її передбачувності для даної цивілізації. Пізнання в такій сфері являються великою таїною, яка іще обростає людським страхом перед пророцтвами і іншими окультними досягненнями, які показують зв’язок окультної філософії з реальностями життя, як це є і як має бути – вибір за нами.
 На наше разуміння, по мірках людського обчислення часу, то це здається дуже і дуже віддаленою перспективою, але можна сказати, що той хто пізнав все, пізнає і смерть, яка родить нове життя без нас, можливо, без нашого людського досвіду і умінь.
 В книзі застосовано деякі алегоричні і віртуальні висловлювання і означення для більш повного розкриття суті розуміння життя. В деяких реченнях, абзацах не закінчене логічне завершення смислового наповнення, це спеціально для Вашого пізнання і пошуку в собі. Читайте між рядками, бо і там, можливо, те, що ви шукаєте і те, що ви знаєте. Книга читається тяжко, бо вона не є художнім твором, не є інформативною, навчальною, а спонукає пройти в прочитанні кожного слова, речення через особисті відчуття і стан прийняття собі. Наша порада і порада тих, хто знає: читайте по одній, дві сторінки за один раз, що допоможе усвідомити суть, сприйняти Знання і прийняти їх вашим умом ці духовні якості через особисті відчуття кожного дня нашого життя. Застерігаємо від її прочитання в більшому об’ємі, бо це створить ілюзію злиття тексту в один сірий моноліт і це не дасть можливісті більш повно побачити і відчути ті крупинки Знань, які зібрало людство.
Ми спеціально не разписуємо свої дослідження і методики більш широко, даючи Вам, при прийнятті душою, застосувати свій шлях при отриманих відчуттях у світ пізнання Духу і поміняти цей світ суспільних відносин в кращу сторону. Важкість спостерігається на початку із-за незвичності теми і ваших і наших очікувань, можливо, стилю викладення, але далі цими прочитаними рядками Ви отримаєте задоволення. Ви будете приємно здивовані тими відчуттями, відкриттями, які Вас відвідають. Ми можемо сказати більше – Ви прочитаєте давно відомі Вам істини, але часто із-за суєти мирської не придавали їм значення. Час настав. 
 Книга наповнена науковим, філософським і релігієзнавчим інтересом в пізнанні життя на основі особистих дослідів, спостережень, відчуттів і написана в стані творчого натхнення.
Вона написана для всіх і уклінно просимо після прочитання передавайте іншим для прочитання. Таке прохання досить обґрунтоване, бо ми знаємо, що ігнорування таких підказок і легковажна відмова від прийняття цих знань людством уже не вперше приводило до зникнення цивілізацій на нашій планеті. Давайте разом вчитися жити у злагоді з собі подібними, Природою і Всесвітом.
 Ми бажаємо всім, всім, всім щастя, любові, миру, злагоди, доброти і достатків!!!, бо бачимо потребу в них майже кожним.

 
Передмова:

З дозволу Великого поета, Анни Волошин, ми вписуємо в передмову ці два її твори із збірника «Павутиння буденності», як лейтмотив теми цієї розмови і з вами.
Проходячи поряд церкви – хрестись…
Проходячи поряд бідних – ділись…
Проходячи поряд молоді – не злись…
Проходячи поряд старості – поклонись…
Проходячи поряд цвинтаря – зупинись…
Проходячи поряд пам’яті – згадай…
Проходячи поряд матері – встань…
Проходячи поряд знань – візьми…
Проходячи поряд мудрих – учись…
Проходячи поряд щастя – щасливий будь…
Проходячи поряд щедрих – подякуй…
Проходячи поряд обов’язку – не ховайся…
Проходячи поряд слова – тримай…
Проходячи поряд почуттів – не соромся…
Проходячи поряд слави – не тішся…
Проходячи поряд правди – повір…
Проходячи поряд пристрасті – відійди…
Проходячи поряд лестощів – помовчи…
Проходячи поряд сумління – не бійся…
Проходячи поряд гніву - змирись…
Проходячи поряд горя – поплач…
Проходячи поряд болі – мужайся…
Проходячи поряд злості – скажи…
Проходячи поряд влади – не вір…
Проходячи поряд смерті – не бійся…
Проходячи поряд життя – живи…
Проходячи поряд Бога – відкрийся…

* * *

Ти – все те, що між рядків безкінечної вигадки
(Істина) Моя
Дай відповідь на запитання: «В чому помилка наша?»
(В нещирості) Твоїй
В чому Альфа і Омега всіх наших страждань?
(В залежності) Моїй
Можливо, ти навіть знаєш, в чому суть цього життя?
(В безглуздості)
Що цінніше слів великих пророків?
(Мовчання) Наше
В чому – блаженство дітей і прокляття дорослих?
(В незнанні) Нашім
В чому вся гіркота від радості зустрічі з коханим?
(В розлуці) Для мене
Що у світі тримати найважче?
(Обіцянку)
Що так важко знайти і так легко втратити?
(Незалежність)
І чому ти приймаєш неправду за благо?
(Від щирості)
Я хочу вірити, що все ж життя
(Осмислене)…
Й шукаю між рядків безкінечної вигадки
(ІСТИНУ)…

С Л О В О


«Ну що б, здавалося, слова …
 Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!... Знать у бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди .»! Т.Г. Шевченко

Здравствуй Боже, здравствуй Сонечко, здравствуй Новий День, здравствуйте Люди і все, що оточує нас! 
Слава тобі Сущий який у нас і Нам в Тобі!
Дякую тобі, Боже, що даруєш нам новий день! «Боже! Дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе цей день. Дай мені цілковито віддатись на святу волю твою, на всяк час дня цього у всьому настав і цілком підтримай мене. Не дай забути, що все ти послав. Навчи мене просто і мудро ставитись до всіх людей – нікого не засмутити, не збентежити. Господи, дай мені сили перенести втому і всі події цього дня. Керуй моєю волею. Навчи молитися, вірити, надіятись, терпіти, прощати і любити. Амінь.» Оптинських старців.
Живи – життя сказало,
Кохай – і ніжно обійняло.
Даруй – посміхнулося Щастя,
Вір і Йди – Серце підказало.
Вирішуй - Мудрість прошептала,
Попробуй – Мрія прокричала.
Ніжність очі прикрила
І Розуму торкнулася Надія… А. Волошина.

«Жив в одному селі старик. Був він дуже бідним, але всі імператори завидували йому, бо у нього був прекрасний білий кінь. Ніхто ніколи не бачив подібного коня, який відрізнявся б красотою, статтю, силою… Ах, що за чудо був цей кінь! І імператори пропонували хозяїну за коня все, що тільки б він побажав! Але старик говорив:
- Цей кінь для меня не кінь, він - особистість, а як можна продати, скажіть на милість, особистість? Він - друг мені, а не власність. Як же можна продати друга?! Неможливо!
І хоча бідність його не знала меж, а спокус продати коня було немислима кількість, та він не робив цього.
 І ось одного ранку, зайшовши в стійло, він не виявив там коня. І зібралось все село, і всі сказали хором:
- Ти – глупа людина! Ми всі знали, що в один прекрасний день цього коня вкрадуть! При твоїй-то бідності берегти таку цінність!.. Краще б ти продав його! І ти б отримав будь-які гроші, які б не попросив - на те і імператори, щоб платити будь яку ціну! А де тепер твій кінь? Яка біда!
 Старик же сказав:
- Ну-ну, не старайтесь! Скажіте просто, що коня немає в стійлі. Це - факт, а все інше - судження. Щастя, нещастя… Звідки вам це знати? Як ви можете судити?
 Люди сказали:
- Не обманюй! Ми, звісно, не філософи. Але і не настільки дурні, щоб не бачити очевидного. Кінь твій вкрадено, що, звісно ж , є нещастя!
 Старик відповів:
-Ви - як хочете, а я буду притримуватися такого факту, що коли стійло пусте, то коня там нема. Другого ж я нічого не знаю - щастя це чи нещастя, бо це всього – навсього маленький епізод. А хто знає, що буде потім?
 Люди сміялись. Вони рішили, що старик від нещастя просто збожеволів. Вони завжди підозрювали, що у нього не всі дома: другий би давно продав коня і зажив би, як цар. А він і в старості залишався дроворубом: ходив до лісу, рубав дрова, збирав хмиз, продавав його і заледь зводив кінці з кінцями, живучи в бідності і злиднях. Ну а тепер стало цілком зрозумілим, що він – душевно хворий.
 Але через дванадцять днів кінь несподівано повернувся. Він не був вкраденим, він втік до лісу. А повернувся не сам, привівши з собою дюжину диких коней. І знову зібрались люди, сказавши:
- Так, старик, ти був правий! Це ми – глупі люди! Ти і дійсно щасливий! Пробач нашу глупоту милосердно просимо!
 Старик відповів:
- Та що ви, їй-богу! Ну, повернувся кінь. Ну, коней привів - так що ж? Не судіть! Щастя, нещастя - хто знає?! І це лиш маленький епізод. Ви ж не знаете всієї історії, то для чого осуджувати? Ви прочитали лише одну сторінку книги, хіба можна судити про всю книгу? Прочитали одне тільки речення на сторінці, то як можна знати, що іще написано на ній? Життя - океан безкрайній! - буква із слова, так! А ви судите про все в цілому. Щастя, нещастя – для чого судити, ніхто цього не знає. І щасливий я в моєму не осудженні. А тепер ідіть і не мішайте мені, ради Бога!
 І на цей раз не змогли люди заперечити старику: можливо старик і цього разу правий? Тому вони промовчали, хоча в глибині душі прекрасно розуміли, що це ж прекрасне і дивне щастя - дванадцать коней прийшли з конем! Вартує тільки захотіти, і всі вони перетворятся в немислимі багатства!
 В старика був єдиний молодий син. Він почав об’їзджати диких коней. Не пройшло і тижня, як він впав з коня і зламав собі ногу. І знову зібралися люди, а люди скрізь одинакові, і знову почали судити. Вони сказали:
- Старик, ти знову виявився правий. Це - нещастя. Єдиний син - і ногу зломив! Хоч одна була б опора тобі в старості, а тепер?! Ти ж ще більше збіднієш!
 А старик відповів:
- Ну ось! Знову судження! Для чого ви так спішите? Скажіть просто: син зламав ногу! Щастя, нещастя — хто знає?! Життя іде відрізками, а судити можна про ціле.
 І так склалось, що через декілька днів на країну напали вороги, почалася війна, і всі молоді люди села були призвані в армію. І тільки син старика був залишений: він не міг ходити, бідний каліка. І знову зібралися люди, вони кричали і плакали: з кожної хати пішов син чи декілька синів, а надії на те, що вони повернуться, не було ніякої, бо ворожа країна була великою і битва зарання була програшною — вони не вернуться додому!
 …Все село стогнало і плакало. І прийшли люди до старика і сказали йому:
- Прости нас, старче! Бог бачить, що ти правий - благословенним було падіння твого сина з коня. Хоча і каліка, але з тобою син твій! Наші ж діти пішли назавжди! Він-то жив, та ще, можливо, і ходити почне помаленьку. Краще бути кульгавим, але живим!
 І відповів старик:
- Ні, з вами неможливо! Люди! Що ви?! Ви ж продовжуєте знову і знову — судите, судите, судите! Та хто знає?! Ваші діти насильно були забрані в армію, а мій син залишився зі мною. Але ніхто не знає — благословення це чи нещастя. І ніхто ніколи не буде в змозі знати. Один Бог відає!»

 Читайте далі.
 Просимо вибачити за всі слова, які ми застосовуємо в книзі не як критику, чи осуд, а для розуміння шляху в пізнанні істини, в пізнанні життя, в пізнанні Бога свого.

«Життя вже рветься, наче нитка,
І море горя кожен час у просторі летить.
Земля від болю стогне, молитви просить…,
А слів нема – слова мовчать…
Слова то є – та їх не чути.
Розтоптана людська Душа.
Розруха певна у серці і душі, 
Дявольський вогонь руйнує вже й дитину.
А думки то є – та слова ще не зродили».*
 ан. автора на вірш «Слово Боже» А Волошин.
 Ми свідомі, що пристрастними людьми, навіть на основі одного абзацу, будемо висміяні в їх ляку, як зворотня реакція емоційної передачі страху ( не бійтесь, книга не чисто релігійного змісту, вона іще страшніша – вона правдива). Але ті, які почнуть сміятися, чи прийдуть насміятися, - пристануть з часом до молитви. Бо саме такі є утверджувачами знань. Так було, є і буде! 
 
 Слово є усталена практика спілкування в певному середовищі проживання людини. Вони є засіб спілкування людства Землі для вираження сенсу думки несучого ідею, констатуючого підсумок, приймаючого рішення, як засіб надання інформації, виражає визначення результату діяльності.

Життя – не лише слова …
Слова, що родяться з життя.
Слова, які злітають в небеса …
Слова – то мить,
Що десь зродилися в душі …
Слова …, то з відчуття, 
Чи з першого ж бажання,
Що летять у Всесвіт
І народжуються знову…
На Землі.
Пливуть думковою рікою, 
Голосом звучать, 
Тим ритмом спілкування
І чистотою …, і грязнотою …
Слова, слова, слова …
Це невагомість і тяжкота.
Слова, слова, слова …
Це радість і печаль.
Слова – це все є від життя,
 Це і порятунок
Від поцілунку смерті.
Слова – це як дарунок.
Життя …, не лише слова …
Що зводять до небес,
А й кидають у сміття.
Слова, слова, слова, 
Бо ми іще живі …
А помрем, то лиш слова
Залишаться оці.* Ан. автора на вірш «Вірші – лише слова» А.Волошин.
 Деякі люди знають значення слів і їх смислове наповнення в безлічі виразів, точних і ясних і саме вони є носіями мудрості людської. Безліч понять має бути переглянуто від їх сучасного розуміння в їх смисловому наповненні. Потрібно визнати, що справедлива історія вірувань, державних інститутів дає багато коріння самих збочених понять. Слід визнати те, щоб мова основних понять була звучною і по можливості визначальною за змістом. І саме за смисловим наповненням філологи стверджують символьне позначення букв і слів і їх єдине джерело. Можна збагачувати мову новими визначальними символами. Кожна буква по звуку своєму означає вібрацію центрів. Безглуздо без потреби порушувати співзвуччя. Зверніть увагу на звучання давніх назв місць, роду діяльності, позначення об'єктів навколишнього середовища. Нові слова не завжди отримують таку ж чуттєву вібрацію. Стародавні назви мали вікопомне значення. Часто ніяка філологія не знайде кореня, закладеного явища потужними енергіями народів. 
 Зважаючи на те, що початковий варіант назви книги мав у заголовку основоположне слово – молитва, як ознаку такого руху енергій в думці, слові і діяльності нашій, то тут слід заувжити, що рух цих енергій в думці, слові мають власне рух при почутих відчуттях в душі і тілі, як ознака єдності в нашому єстві духовних і тілесних надбань, які наповнені божественими якостями: любов’ю, щастям, злагодою, миром, добротою і матеріальними статками. Це все в нас відбувається в задоволенні від участі в цих житейських діях.
 Молитва є вознесіння духу і захоплення його благими відчуттями в нас і в навколишньому середовищі. Молитва є стан нашого тіла і душі у своєму єднанні і злитті із загальним потоком енергій. Ми іноді рано вранці чуємо молитву птахів дивуючись - як малі побратими наші вміють тонко і захоплено вітати день, який зароджується. Стан молитви є проявом співбесіди про найпрекрасніше і такий стан є найпрекраснішим у нашому житті. Молитва є натхненник до знання, бо кожен, хто усвідомив велич такої співбесіди, неминуче починає спрямовуватися до пізнання джерел енергії. Кожна молитва є переддень, але не як заключний акт пізнання. Тільки спочатку пізнана енергія молитви розуміється як щось заключне.
 Не може спілкування з Сущим бути без наслідків. Кожне часткове відкриття сокровенних Знань вже оновить шлях усвідомлення в пізнанні подальшої миті. Молитва, таким чином, є шляхом у майбутнє. Слід запам'ятати цю творящу силу. Не можна обмежувати себе явищем зовнішньої молитви, таке удавання буде найшкідливішим блюзнірством. Але не можна стверджувати енергію спілкування з Сущим, поки не буде усвідомлена основна енергія Всесвітнього Духа.

 «Помилково думати, що Наші бесіди - без наслідків».
 Молитва є усвідомлення вічності. У молитві укладені краса, любов, дерзання, відвага, самовідданість, неухильність, устремління. Але якщо в творимій молитві лежить марновірство, страх і сумнів, то такі слова мають духовну порожнечу і її наслідки тих проблем, того життєвого негативу. Важко молитися, коли ум зайнятий чимось іншим, а не допомогою у творенні молитви.
 Молитва - це розмова двох – це діалог нашої божественної душі і нашого тілесного суспільного ума, чи матеріального з духовним (ця форма спілкування найбільш поширена серед пристрасних людей). Ця молитва твориться не тільки в думці і слові, а й в основі всього життя людини – її діяльності. Все це в сукупності і є тією дорогою, яку ми називаємо життя. Всі ці враження, емоції, порівняння від баченого, почутого формують нашу біологічну структуру нашого тіла, генну пам'ять і соціальне середовище в проживанні, в праці і відпочинку. Можна сказати, що ум це характерні виражені слова, поведінка людини, це характер людини, який і формує наші думки, слова і дії; звички, традиції, забобони і вчинки. Більшість нас так і позиціонує себе, з цими властивостями ума. Одначе це є помилка і велика помилка. Ум не може приймати постійних рішень, чи витримувати якусь генеральну лінію – і це нормально, бо саме він в суспільному круговороті, у відношеннях з природою і є тим середовищем де росте і розвивається наша Душа. Ум досить скоро приймає те, що йому хочеться, тобто, співпадає з його бажаннями. Одначе, знаємо, що душа при допомозі розуму і допомогає в цілому нашому єству також розвиватися і рости. Знаймо, що по своїй суті в основі нашим життєвим стержнем є душа.
 Життя також проявляється у виражених наших думках, словах і діяннях. Все це в творчому позитиві у гармонії з відчуттями Душі і дає нам право назвати молитовним станом всього нашого єства, чи устремлінням творити молитву. 
 Життя має і негатив. Якщо ми свідомо, чи не свідомо входимо в негатив, то ми явно нищимо життя. І це теж дорога, але дорога руйнації, деградації. Дорога, яка веде до смерті тілесної і до зникнення Духа в нас. 
 Сама роз-мова має виражену дію як різну мову і тільки уточнення – двох конкретизує учасників. Саме ж слово – моли-тва має цю візуальну і наповнюючу змістовну форму дії – моліться вдвох, розмовляйте вдвох – як запрошення до дії. Та ж само дія в слові синонімі іноземного походження – ді-а-лог: два і логос, тобто розмова двох. Така розмова вже є молитвою, коли між ними є гармонійне усвідомлене поєднувальне взаєморозуміння в нашому повсякденному житті. Молитва є шляхом до істини. Молитва є дорогою буття. Молитва є бунт проти всього негативного, що не дає росту духовності в нас, в суспільстві, яке мішає будувати гідне достойне людини життя. Це є процес відновлення в людині образу і подобія Божого в моменти, коли людина починає замислюватися над своїм покликанням. Зазвичай, в житті ми цей поклик можемо називати як процес нарощування життєвого досвіду, як в матеріальному, так і в духовному відчутті. Це вже як потреба і в кожної людини це відчуття проявляється вже як усвідомлена потреба у віці від 42 до 49 років, а далі наше єство, від рівня і потреб душі в залежності і від його можливості (тут якраз великою силою є самоусвідомлення, або силою нашого практичного ума), йде шляхом нарощування позитивних духовних якостей, або шляхом видимого прискореного нарощування матеріальних благ за всяку ціну. Самоусвідомленню допомогає спокійний ритм життя, спостережливість за оточуючим середовищем; слід вчитися менше говорити, щоб почути інших, бо саме інші є носіями інформації, чи знань для нас. 

 «За вікном пролунав заклик. Один працівник відмахнувся - не заважай, я зайнятий! Інший обіцяв прийти, але забув. Третій прийшов після роботи, але місце вже було порожньо. Четвертий при заклику затріпотів і, склавши знаряддя, негайно вийшов - я тут! Це називається трепетом чуйності.Тільки це тріпотіння, осяяне свідомістю дня і ночі, веде до знання духу, поверх розуму відкриває ворота тріпотінням, яке чується навіть людськими апаратами. Якщо зможете не заглушити в собі трепет чуйності - благо вам! »

 Така природа передачі Знань закладена у все живе, і в тому числі і в нас, бо ми говоримо для когось, щоб передати ці Знання Космосу тим, з ким говоримо. В повсякчас і в повсякдень в народженні думки, у висловленні її словом через втілення її в дію слухаємо у спокої, що підказує серце, слухаймо душі своєї, бо вони єдині в єдності знають смисл життя сьогодні і правду істини для нашого росту, духовного розвитку і вивіреного житейського шляху у вирії суспільних відносин між людьми і з природою. Душа знає наше вчорашнє, знає сьогодення і знає завтрашнє, бо є частинкою Всесвітньої енергії в нашому тілі і не піддаваймось впливу поінформованому аналізуючому уму і вигоді тіла – і наша Душа буде рости, розвиватись вовіки віків. А з нею і Тіло, і наше Слово, наша Мудрість, наші Взаємовідносини з усім живим і неживим на цій Землі.

 Б Л А Г А Ю
Зроби наші справи свідками Твого світу,-
І туди, де Ненависть, дай нам принести Любов.
І туди, де Образа, дай нам принести Прощення.
І туди, де Ворожнеча, дай нам принести Єднання.
І туди, де Помилки, дай нам принести Істину.
І туди, де Сумнів, дай нам принести Віру.
І туди, де Відчай, дай нам принести Надію.
І туди, де Сутінки, дай нам принести Світло.
І туди, де Журба, дай нам принести Радість.
Допоможи нам, Боже, не шукати Розуміння,
 а, скоріше, Розуміти,
Не стільки шукати Любові, скільки Любити.
Бо хто віддає, той отримує,
Хто забуває себе – знову себе знаходить.
Хто прощає – той відроджується до нового життя…
Тож допоможи нам, Господи, зробити наші справи
Свідками Твого Прекрасного Світу…» Анна Волошин.

 Для цього ми маємо знати себе, свій духовний потенціал, бо фізичні можливості ми думаємо, що знаємо. Думаємо що фізичну силу отримали від батьків через генну спадковість. Так воно і є частково. Ми далі будемо бачити, що і батьків нам дано саме для цього. Не дарма говорять, що батьків не вибирають. Це ми їх подарунки до певної міри. Однак підтримання фізичного стану тіла напряму залежить від стану духовного. Кожен в цьому переконувався протягом життя, можливо, як один, чи декілька епізодів неусвідомлено, чи цілком свідомо, а можливо із-за суєти житейської не придаємо цим підказкам значення і тільки вже на сконі життя до багатьох приходить це розуміння. А якби ми звернули увагу на ці підказки зразу, то мали б інші можливості і інший життєвий результат. І цей процес ми узріємо в цих рядках. Природа бачення себе, свого потенціалу можлива через нарощування духовних цінностей і в першу чергу любові. Ми не зможемо любити себе, а якщо більш піднесено, то і Бога в собі і в оточуючому Всесвіті доти, поки не узріємо його. Побачити ж його, себе ми можемо тільки через пізнання його якостей духовних, бо їх бачення проходить тільки через їх особисте відчуття, через їх прояви в собі і в інших. Будьмо спостережливими і побачимо ці якості.

 Будьмо джерелом мудрості, теплоти, світу і доброти для оточуючих, а найперше спробуйте зігрити цим свою сім’ю, своїх рідних і колег ( хоча, як свідчить життя це найчастіше саме важче. Ви всі переконаєтеся, бо починати нести ці якості серед інших не просто, особливо серед близьких. Цьому заважає вже сформований наш стереопит способу спільного життя і способу нашої думкової будівельної площадки. Не дарма в миру говорять, що в своєму середовищі пророків (носіїв мудрості немає). Вони є, але оточуючому середовищу важко повірити у наші духовні і матеріальні зміни із-за стереотипів і через зародження в інших оціночних, осудливих і завистливих думок, хоча саме ми є цим середовищем для таких думок. Процес нарощування таких якостей, таких світлих енергій (сили Святого Духа) є теж певний труд, але природа цього пошуку в покликанні душі і вона нас до цього спонукає, а не якісь очікувані матеріальні вигоди – саме до цього, чи такого розуміння такого потягу ми приходимо, відчувши цей смак із життєвого досвіду, одначе, і цей труд у відчутті надбань так нас захоплює своєю новизною, своїм баченням благості, своїм баченням джерела доброти і щастя, що ми хочемо вийти за вузькі межі сім’ї, бо ці теплі промені відчуттів радості і задоволення ми вже якби підштовхуємося якоюсь невидимою силою, щоб передати іншим. Дякуємо Сущому і Всім, що вони підтримують горіння в нас цього джерела теплоти і світла, бо це є можливість і всім погрітись біля цього джерельця. Це вже ростуть духовні крила, янгольські крила. Ці порухи ми вже робимо із-за любові (саме ця теплота, доброта і є наповнюючою силою в цьому слові). Ми вже перебуваємо в такому стані душі і тіла, що наростає сила і наміри зробити щасливими і радісними ще когось і це якраз є та милість, якою хочеться прислужитися іншим. Прислужився таємно, то нас наповнює таке відчуття радості в грудях, а потім умиротворений спокій находять на нас, що в нас якби входить така сила, яка спонукає творити добро на радість всім. Отримання таких відчуттів є енергетичною подякою і є процесом надходження більшої і якісної енергії в наше єство. Починається пошук у пізнанні глибше і ширше цієї сили, цієї енергії, цього божественного стану і радість наповнює наше єство шукає, кому ж передати такі свої відчуття і робити ці подвиги для інших. Про бачення таких шляхів в далі написаних словах, але будьмо свідомі, що це має бути стан душі. При такому станові душі, ми бачимо і певні негаразди в інших і допомагаємо їм думкою, словом і ділом по мірі можливості і можливості того, хто зможе прийняти цю допомогу. Такі наші дії мають сприяти і баченню зменшення важливості цих дій і їх значимості для нас. Це буде просте продовження нашого повсякденного життя, а не якісь подвиги. Наше оточуюче середовище наповнене красотою, вершиною якої є людина в своїй діяльності, яка, любуючись і захоплюючись прекрасним, тим само збільшує кількість цієї енергії краси, творячи її в своєму захваті і подяках, у сказаних словах, у виготовлених речах, у поведінці. Ми створюємо своєю уявою все більш добротніші, все більш прекрасніші речі і події, бо чим більше ми відчуваємо, дивимось на те, що нам подобається, тим більше ми цього хочемо, починаючи і собі займатися творінням доброти і красоти в словах, речах і діях, а найперше в думках. Тим само збільшуемо ці прекрасні якості – красоту, доброту, любов, задоволення – у Всесвіті. А це так просто і природньо. Ми можемо, бажаємо і маємо можливості кожен творити це більше і більше. І це нам вдається. Ми творимо більш чудесно, більш витонченіше, наповнюючи цей процес своєю ізюминкою, своєю неповторністю у наповненні себе і оточуючих любов’ю, радістю, щастям. І таким нашим бажанням не має кінця. 

Мій рідний краю, кохана сторона.
Не забувай мене і тебе я не забуду
І Душу спомином зігрій.
Та відкривай шляхи істини мені
І серце, що радістю щемить,
В своїх долонях
Не забувай мене, мій рідний краю!
Я неодмінно повернусь … душею. Ан. на вірш А. Волошин

 Кожна мить прожита на Землі безцінна. Ми щасливі від того, що зуміли ввійти в такий стан і цим ми даруємо собі і іншим ці миті прекрасних, добрих, радісних хвилин великого щастя у відчуттях піднесеності, хвилювань, здивувань, шанобливості, люб’язності і вдячності всьому і всім. Такі наші надбання в цьому житті душа несе в майбутнє тіло, а на даний момент вона намагається нам підказати і створює умови у творінні цього прекрасного процесу, який називається життям. То і дозволимо собі бути в такому стані, вчимося цього і таким чином в наших можливостях появляється усвідомлення і вміння управляти життєвими обставинами. На-й (на і йому, собі подібному) щастить усім у пізнанні Святого Духу. В ці два слова ми вносимо смислове наповнення, як дуновіння, рух світлих, чистих різноманітних енергій. Бо «Прояви любові до ближнього можуть спасти і великого грішника. Любов покриває все».

 Застосовуючи слова: нижчі, кращі, прекрасні…, то думаемо так, щоб кожне слово виявилося знайомим, а в підсумку виявиться поглиблене самоусвідомлення. Можна замість поглибленого пізнання сказати піднесене, бо в просторі немає ні верха, ні низу. Знаймо це!

 Ми говоримо на дану тему з тими, хто цікавиться цим, хто живе цим, хто працює з собою для духовного розвитку; хто має щастя бачити промінці істинних знань про здоров’я, щастя, радість, добробут, милосердя; хто хоче бачити всіх усміхненими, забезпеченими і здоровими. Щасливої Вам дороги по рядочках слів! 

 Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
… пливе молитва в човнику лодонь.» Л.Костенко.

 Сказане, писане слово нами може бути тільки ознакою нашого єства і тільки нашим розумінням. Так і саме так, бо саме тоді, як тільки в те, чи інше слово вкладається наше смислове наповнення. В цілому реченні, яке несе єдиний смисл, хтось може почути одне, чи декілька слів, або акцентувати своє розуміння на цих словах все речення. 
 Деколи по тексту напрошується вставити прекрасне слово правильно - від кореня одного слова правь і вільно від другого, бо вони є повністю відповідними в будь якому речені по смисловому наповненню. І правильний розвиток слід розуміти, як природній ріст, як рух в позитиві. Позитив сприймається як діяння в доброті, бо всі хочуть доброго і до доброго скеровують свої діяння і направляють свій зір. Хоча в реальності присутні різного роду прояви. Так, і дехто може трактувати слово правильний з пристрастного розуміння – то хто ж тоді суддя? і яка стоїть оцінка за визначенням правильності? Ми легко не сприймаємо два попередніх речення, бо вони не відповідають духові сприйняття, відчуття і розуміння. Щоб уникнути двоякого тлумачення, ми застосовуємо слово – при-рода, як правильне його розуміння. Навіть у звичайних листах зусртічаються умовні висловлювання, які зрозумілі тільки посвяченому в переписку. Також і в пророцтвах можна дивуватися деяким неясним для нас висловлюванням, бо вони мають інше смислове наповнення. Але коли згадаємо час і всі обставини пророцтв, то зможемо цілком ясно зрозуміти цю умовність висловлювань, яка існує для нашого часу, бо віки поміняли багато понять і висловлювань. Потрібно бути обережним, щоб не впасти в невігластво суджень.

 Слова, що падають
У вічність.
Слова – то мить,
Що десь засяяла в імлі.
Слова – то мерехтіння
Першої зорі,
Що падають у всесвіт,
Народжуються знову
І йдуть,
Пливуть рікою,
Голосом звучать,
Тим світлом радісним
І чистотою…
Слова…
Це невагомість.
Слова…
Це легкість і печаль.
Слова…
Це порятунок
Від поцілунку смерті.
Слова – це все
Життя… А.Волошин.

 Достеменно відомо, що слова не можуть навчити — вчить нас тільки життя через наше їх сприйняття і відчуття їх наповненості тим змістом, який нам подобається. Але слова виконують подібну функцію в житті людей, як гроші, тобто допомогають обміну різних видів енергії. Вони допомогають спілкуватися людям і в цьому їх основне призначення. Людство навчилось певні дії по одинаковому смисловому наповненню, по одинакових проявах давати цим діям, предметам назви. І ці назви допомогають людям спілкуватися. І все-таки перед нами книга слів, неординарних слів, і зараз ми готовимось їх про­читати... Слів, які неймовірно расширюють наші можливості і формують нові, позитивні переконання; формують впевненість у можливість вміти впливати на наш спосіб життя.
 
 « Людина шептала:
- Господи, поговори зі мною.
 І лугові трави співали, але людина не чула. І закричала вона тоді:
- Боже, поговори зі мною.
 І грім з блискавкою прокотились по небу, але людина не чула. Людина озирнулась кругом і сказала:
- Боже, дозволь мені побачити тебе.
 І зірки ярко засіяли, але людина цього не бачить. Вона закричала знову:
- Боже, покажи мені видіння!
 І нове життя було народжене весною, але людина і цього не помітила. Вона заплакала у відчаї:
- Доторкнися до мене, Боженьку, і дай мені знати, що ти тут.
 І після цього Бог спустився і доторкнувся до людини, але людина змахнула з плеча метелика і пішла геть».

 Важливі не так слова молитви, як стан нашої душі, її готовність говорити з Богом.

 «В темноті ночі приємно і добре, коли душа говорить, а вуста німі. Хочеться молитись, молитися – сховатись у чистоту і любов.
 Боже, Ти прощаєш мені, грішній, бо відчуваю ніжний доторк Твоїх рук, від якого тепло розходиться по тілу!» Оксана Стефко.

 «Чим пахнуть яблука? Сонцем. Ранковою ніжністю роси… І ще осінню! А може, все-таки осінь палахкотить рум’янцем, бо її духмянять яблука, і роси такі фіалкові, бо настояні на чистому яблуневому трунку? А сонце таке гаряче, бо йому посміхаються яблука?» Алла Вишневська. 

 Якщо начальник, близька людина говорить нам безпосередньо, чи при інших позитивні, хороші речі і вони лягають нам на душу, ми раді, ми щасливі, бо їх слова, їх емоції співпадають з нашим станом і ці слова відображають нашу дійсну суть. Коли вони говорять тільки голі слова без наповнення їх позитивом, і переслідують певну корисливу мету (підлещування), то наша душа не сприймає їх чомусь, бо вони не відображають нашу дійсну суть тепер, чи в той момент, про який іде мова. 
 Або, наприклад. Чому начальник не підвищує зарплати, чи не надає кращу посаду – я ж весь час на вечоринках, на днях народження так восхваляю його, добираю такі слова, щоб показати наскільки він мудрий начальник, справедливий, чесний…? А причина проста, бо ці слова не відповідають його суті і він сприймає їх як сарказм, чи насмішку, а тому і починає гірше ставитись до нас. Те ж стосується і критики: коли вона справедлива, то в нас не виникає обиди – душа знає, що про нас говорять саме ті слова, які відповідають нашій суті. Однак, коли ми знаємо, що це наклеп, брехня, то ми можемо загорітись в злобі, чи тримати її в собі. В даному випадку, читаючи ці рядки прийміть підказку, не приймайте до серця цей наклеп, чи брехню і хай він залишається з тим, хто його наплодив. Ми спокійні були і залишаємось такими, а вони будуть тривалий час в неспокої і можливо робитимуть спроби вибачитись, чи в інший спосіб, щоб все таки вкинути ці образливі слова в нас своїм нагадуванням, чи слухами на стороні. Ці такі його спроби є не чим іншим, як спроби позбутися цього негативу, бо ми його не взяли і деколи ми говоримо, що ці спроби є докорами його совісті. Проявіть мудрість і сядаємо вдвох і шукаємо причину, чого так було сказано і другу причину, чого саме для нас. Бо тільки так ми обоє можемо нейтралізувати негатив. В цьому речені показано природу каяття і пробачення. Це так образно сказавши, а за цим спостерігається рух енергій про які ми говоримо в цій книзі.

 В тому і трудність, щоб донести слово до чийогось ума, а ще важче до душі. Зразу ж вкажемо природу сказаних слів: якщо ці слова сказані нами, то вони сказані на прохання душі співрозмовника і незалежно, чи вони приємні для сприйняття його умом, його єством і це є завданням співрозмовника зрозуміти те, для чого вони йому сказані (на прохання душі їх сказав би будь хто і так чи інакше, але саме в наші вуста вони вкладені, як найкращого передавача); і друга сторона розмови, діалогу, що сказані співрозмовником слова є сказаними саме на прохання нашої душі – то як ми можемо сердитися на себе і в цьому захована мудрість для скорішого пробачення здавалось би іншим, але вихід з гніву нашого суспільного ума якраз ми можемо найскоріше погасити для свого ж блага. Перечитайте це речення, будь-ласка, ще раз. 

 Однак, коли ми готові прийняти певні слова для душі, то це є відчуттями зустрічі давніх добрих друзів. Тільки рівнорівневі по своєму духовному, чи розумовому розвитку можуть одне одного розуміти. Тоді відпадає потреба в слові. Вони є однодумцями. Вони розуміють одне одного без слів …, бо важко передати словом всі нюанси життя (чи то дія, чи то відчуття, чи то стан душі). Різнорівневість двох індивідуумів не дає змоги передати досвід іншому словом, навіть рідко так є, щоб так міг передати батько синові, вчитель учневі. Це мабуть такий стан душі того, хто говорить (чи пише) і того, хто слухає (чи читає). Можна сказати за них, що вони працюють злагоджено, в одному ритмі, в унісон. 
Розвиток людини вимагає більш широкого застосування слова в пізнанні істини. І таке разумне, відважне пізнання в бесіді дає істинну радість, бо дає відчуття творчого пошуку. Пам’ятаємо просту істину, що знання буде плодоносне там, де воно може бути прийняте. Дари Сущого тим цінніші, коли вони отримуються природньо, можливо, внаслідок попередніх накопичень. І книга ця є тому в приклад. Якщо ми пишемо для себе, то вона не получить істинних наслідків. Одначе, якщо вона пишеться для однієї визначеної особи, то ми помиляємося. Послання насичене і наповнене високими думками, пишеться не для себе і не для визначеної особи, а для всього людства. Не для себе ми пишемо, а для не с-відомих нащадків. Не будемо утруднювати себе роздумами, ким будуть затребувані наші слова. 

 Бо читаєте Ви цю книгу теж не випадково, вона направлена Вам Сущим для прочитання, розуміння і сприйняття на прохання Вашої Душі, а якщо ум проявляє незадоволення, проявляючи в нас втому, роздратованість, тимчасову незгоду, то тільки розуміння того, що це для нас прислано цю книгу і ми маємо її прочитати до кінця і тільки таке усвідомлення зможе його умиротворити. Можливо не цей абзац потрібен зараз, а він знаходиться в середині, чи в кінці книги, або ці знання знадобляться тоді, можливо через роки, коли ми не матимемо цієї книги біля себе. Вона вже є духовним нашим провідником по життю, а з метою утвердження в довірі, бо ми зразу ж згадуємо, чи були подібні ситуації в нашому житті, а потім і згадуватимемо про ці рядки, які підтвердять деякі життєві нюанси в майбутньому і таким способом ми набуваємо новий життєвий досвід. Так ми починаємо розуміти, що цю книгу ми захочемо прочитати декілька разів і в цьому стані порадимо прочитати своїм друзям, колегам. Вам захочеться в такому стані поділитися навіть своїм досвідом, відчуттями як своїми – і це є правдою. 

 Ця книга - це те, що відкрилося нам на цьому короткому шляху життя і якщо ці слова зачепили струни Вашої Душі, то нам приємно від цього подвійно. Але спочатку вони окрилили нас, а потім настав період гіркоти пізнання, бо реальне життя потребує додаткової енергії для розуміння природи людського життя-буття, яка відкрилася нам своїм різнобарв’ям. І що характерно, що повернутися до старого розуміння життя і попереднього способу життя вже неможливо, бо побачений, відчутий шлях пізнання є шлях в одну сторону, який веде до Сущого. Ми так чи інакше йдемо до нього, але дане пізнання є автострада для відчуття швидкості наближення з безліччю природних краєвидів і місць для відпочинку, праці та ігор. І сміливо беріть від життя все, що Вам сподобається на цій автостраді. У підсумку народжується відчуття небажання повертатися до колишнього способу життя.
 Природа слова є інформативною енергією, однак його смислове навантаження, яке підтверджується в проявах візуальних, слухових через душевні і тілесні відчуття, як рух певних енергій дає кожному в окремості довіру, чи недовіру в істинність (правдивість) слів. Правдивість – це компас життя, по якому ми звірямо правильність свого руху по дорогах життя і по ній визначаємо істинність тих, кого зустрічаємо на цій дорозі. Тому енергія слова є стимулюючою енергією в пізнанні себе, Всесвіту. Слово ще не є знання, чи енергія пізнання, а як озвучена блага вість, як підказка, як дорожній знак для тих, хто є спостережливим у баченні і в чутті себе і інших. 

 В більшості випадків, коли люди говорять: «Я вірю, чи вірую…» - то цим вони лише хотіли б вірити; це є оголошена заявка на намір в дії, але не вірять насправді, а тільки озвучили підтвердження свого хотіння і то часто-густо не як потребу душі, а як дію в дотриманні суспільної установки – не вирізнятися із загальних неписаних правил поведінки. І цьому є, як правило, маса доказів в житті. В такі заяви, зазвичай, не вкладається та духовна енергія людини, якої потребує наша душа. Періодично є бажання, а подеколи потреба вірити, але самої віри, яка б мала дієве вираження в проявах, чи відчуттях, як стан душі, то і немає. 
 Людина, яка перебуває в стані довіри, то вона досить чутлива і їй немає потреби заявляти про свою віру, а зовні цей стан в людини проявляється в такій якості людини, як справедливість і чесність з усіма. Ось так.

 Писане слово, як засіб, як дорожній знак на шляху пізнання істини, бачення правди життя, відчуття справедливості. Воно, може, не є істина, але і не брехня - перевіряйте. 
 Це зручно, щоб слово писане, почуте могло вказати напрямок пошуку. Воно цінне тільки, як допоміжний засіб, може послужити поштовхом для зміни бачення життєвих цінностей, бачення смислу життя, бачення свого призначення, як людини. Ми самі творці, ми самі істина, а не саме слово.

 Щоб зрозуміти і сприйняти ці слова духовно-пізнавального характеру, то виникне потреба прочитати цю книгу не один раз, бо для розуміння думки автора прийдеться розуміти і підтекст, який деколи ховається між рядками незалежно від автора. На читання між рядками нам довелося стикнутися при прочитанні духовно-пізнавальної, філософської літератури. Але і публіцистика несе велику інформацію між рядками. І навіть уже при прочитанні нами цієї книги, ми виявили подібне викладення думкою і словом суті знань. А читана вона нами вже не раз – і з кожним разом суть її змісту бачиться глибше і ширше. Такий підхід буде і вам помічним. Бо природа (правда) таких труднощів, що тут не напишеш коротко і красиво, хоча деколи пишучи просто, то виходить краще. Але коли ми спробували розглянути і зрозуміти такі речі, як Бог, Всесвіт, Космос, Енергія, Простір, Час, Життя, Рай, Щастя, Любов, Радість, Задоволення, Мир, Злагода, Гідність, Свобода, Гнів, Гординя, Зависть, Злоба, Жадібність, Осуд, Смерть, Пекло і т.д., то слова просто не знаходяться. Можна написати багато подібних слів-синонімів, але розкриває суть їх тільки кожен по своєму, виходячи з власного усвідомленого, чи неусвідомленого розуміння своїх відчуттів. Краще всього це починає вдаватись при прочитанні книги, чи окремої частини вдруге в стані спокою, в тишині і при наявності бажання і можливостей. Звісно, коли ми при читанні починаємо обдумувати свої повсякденні турботи і плани, то нам відразу ж слід повернутися до повторного прочитання. 

 Рано чи пізно кожна людина проходить через стрімкі етапи діяльності і тихоплинних хвилин на протязі життя, яке проявляється в цій житейській суєті, як роздрібнені частинки, чи, можна сказати, епізоди, приходить в стан умиротворення і спокою. Це є початком формування мудрості в нашому єстві. Одначе деякі люди потрапляючи в життєвих проміжках в стан колосальних переоцінок свого життя і свого світосприйняття виходять на пошуки своєї суті – хто ми є ? Усвідомлення своєї суті, свого смислу життя проходить через тернові хащі повсякденщини, зазнаючи певних матеріальних і суспільно значимих втрат, та одного разу людина помічає навколо себе тишу, яку ми визначаємо символьним словом – самість, але не як самоізоляцію від усього на світі, бо раз живі, то проходять життєві процеси в тілі, подорожують в нашому умі думки, проявляються якісь відчуття. І тому ми визначились з таким формулюванням цього стану, як самість, хоча в книзі для сприйняття читачем, ми цей стан і наповненість цього слова смисловим змістом вказуємо на наближений стан – входження в стан спокою. Правильним буде входження в стан самості. Вперше відчутий такий стан тіла і душі створює певне хвилювання і приходить глибоке усвідомлене розуміння свободи і гідності. Проходять ті відчуття незручностей від суспільних установок, які були на початку наших роздумів. Та і на ці незручності ми починаємо дивитися, як на своїх помічників в житті. І тільки таке бачення себе і оточуючого середовища поряд з тим, що в нас загорівся вогонь творчої пошукової натури виводить нас в прийняття нами радості, любові, доброти і сприйняття їх як смил життя. Цей процес майже безповоротний.
 Таким способом людина вивчає предмети, факти, події – на основі узагальнення тих життєвих характеристик на які вона здібна, вкладаючи, перш за все, в них дію, бо ці характеристики і проявляються в дії і ці одинакові, подібні за смислом, суттю і формою прояви ми групуємо і підбираємо ті символьні слова, якими сьогодні послуговуємося. Такий приблизно процес народження слів.

 Мабуть ми досить одинокі раз читаємо ці рядки? – так воно і є, бо про це не можемо нікому розказати в повному об’ємі. А чого? Бо злякалися, бо відсутня довіра, немає впевненості в можливостях своїх для пізнання суті життя і можливості жити легше і красивіше. Ми не можемо вам доказати ці судження і їх аргументувати, бо це не є чисто навчальним посібником і не є нашою метою, бо тільки ваша довіра в істинність цих написаних думок впливає на все, що ми можемо, чи не можемо зробити, в тому числі, і перевірити їх дію. Найскоріше розуміють суть і природу цієї життєвої філософії ті, які мають віру в будь що: чи в бога, чи в партію, чи в науку, чи в прикмети, чи в особисту фізичну силу і особисті вміння володіти інформацією, бо вони психологічно готові приймати, як говориться – вони досить чутливі душею, вони зрозуміли стан самості. З таких людей виростають подвижники і праведники, які є засівачами духовних якостей в середовищі людства і Всесвіту.

 В таких нас, які живуть пристрасно з вірою в краще життя сьогоднішнє, чи загробне зароджуються ідеї його реалізації і вони починають ці ідеї реалізовувати, зважуючи обставини, аналізуючи можливості, але часто густо появляються проблеми. Проблеми не складно вирішувати, коли знаєш причини, які породили їх. Однак, коли ми їх не бачимо, чи не чуємо, навіть коли вони в нас під носом, як та люлька, то тут нічим не зарадиш. А порада така: заспокоймося і озирнімося і побачимо, чи почуємо підказку, як вирішити проблеми. Про це і написана дана книга. Ми щасливі, що у нас появилась така можливість: нести людям всього світу цю філософію радості, мудрості і духов­ності, яка була дарована нам в стані творчого натхнення і написана для передачі всім.

 Бог сотворив з допомогою слова сей світ, все видиме і невидиме. При допомозі слова Іісус Христос зціляв людину. Всесвіт має силу, розум, знання, правду, доброту, любов і діє через поширення енергії, якої ми потребуємо і яка вноситься в наше єство і в інші єства і предмети через її прояви як благоволіє Боже, в даному випадку, словами.
 З розумінням пам’ятаємо і далі, що в кожне слово кожен вкладає його смисл своє разуміння своїх відчуттів, свого бачення проявів оточуючого середовища в проявах, в предметах і сприймає його по своїх відчуттях.
 І в слово Бог ми вносимо в цій книзі суспільне наповнення розповсюдженої в нас християнської релігійної традиції, яка є певною платформою такого відчуття, як довіра, з метою пізнання смислу життя. Це слово - довіра в нашому розумінні є як дія і ми розуміємо цю дію, як рух енергій в тому значенні, що ми довіряємо, що ми приймаємо ці знання як рух до істини, як шлях до пізнання Бога. Слово – віра у нашому розумінні є як стале визначення якогось нашого стану без розвитку і росту і сприймається як певна буква закону, хоча людина, яка має віру скоріше проявляє довіру до інших видів і проявів в житті. Життя – рух різних енергій і довіра є однією з них. Довіра зміцнюється на любові, на відкритості і переходить в наш життєвий досвід. А пізнавши щось хороше, наше єство починає шукати ще щось і є якби стимулом до руху.

 Бог – це теж є сукупність різних видів енергії. До такого висновку сьогодні прийшла людина (підкреслимо не саму дату, а божественне бачення часу) – про це дехто знає, дехто читає старі книги, чи послуговується іншими джерелами інформації, які доступні декому. Діяння Божі проявляються саме в русі різних енергій, можливо і хаотичному русі. Бо стверджувати сам рух і самі види енергій, хоча ми це стверджувати можемо, але для розуміння суті і характеристики, чи опису даних категорій цих визначень людині поки не дано. Ісус Христос теж володів енергією ( і до речі володіє по сей день через залишене слово правди, слово істини). Ми всі теж є творцями різних видів енергії, яка проявляється в наших думках, словах і ділах. Однак слід розуміти, що якість і кількість нашої енергії є досить набагато меншою ніж Енергія Всесвіту. 
 
 «Мені згадується одна із історій Панча Тантри. По мосту через річку іде слон, а на слону сидить комар. Слон такий важкий, а міст — просто тимчасовий мостик. Бідні сільські жителі наводять мостики, коли проходять дощі, спадає вода і річка стає маленькою. Вони роблять тимчасові дерев’яні мостики для себе. На вісім місяців такого мостика вистачає. Але він побудований не для слона, поскільки в бідному селі ніхто не може утримувати слона. На мостик же зайшов і проходив по ньому дикий слон. Комар, який сидів на голові слона, сказав:
— Дядюшка, здається, що моя вага і твоя вага — це занадто для такого мостика.
 Слон сказав:
— А я і не знав, що ти сидиш у мене на голові. Що ти там робиш?
 Ось у цій маленькій історії слон навіть не усвідомлює комара, — але комар думає: «Я і ти, ми разом, — це так багато для цього бідного мостика».
 Кожна людина напевне менше у порівнянні з цим великим всесвітом, чим комар у порівнянні зі слоном. Різниця між комаром і слоном не велика, але між людиною і сутністю… різниця невимірна.
 Але пам’ятайте, людина робить те ж саме, що і комар. Якщо ви збираєтесь женитися, ви ідете до астролога і питаєте: «Чи сприяють цьому зірки». Те ж саме говорив і бідний комар: «Дядюшка…», — пробуючи зв’язати себе зі слоном. Ви намагаєтеся зв’язати себе із зірками: чи прихильні вони вашій женитьбі? І звісно, астролог експлуатує вас».

 Досить мізерну частинку Божественної енергії потребляє наше тіло через душу, і яке є носієм ще деякої частини негативної енергії отриманої з оточуючого середовища. Між цими енергіями проходить невидима боротьба, змагання, хоча фактично такого немає, але такі висновки робить наш ум – і кожна людина бачить ці зовнішні прояви цієї боротьби в нашому повсякденному житті, боротьби божественного і диявольського в нашому єстві, чи в собі подібних. Тому ми в слові енергія бачимо прояви, яким надаємо характеристику сили, розуму, любові, ненависті …, як рух позитивних і негативних енергій.
 Так із життя в життя ми починаємо усвідомлювати своїм розумінням свого покликання у нікчемності боротьби, як істоти божественної, як носія, передавача божественної енергії, розуміючи свій мирський смисл знаходження тут і саме тут з розумінням своєї місії – духовний ріст і розвиток кожного. Ці порухи досить мізерні і ми в своїй житейській суєті не звертаємо на їх прояви ніякої уваги, хоча з певністю можна зазначити, що духовність людства має тенденцію якісного росту і розвитку в проявах певного миру і спокою на планеті, як і тенденцію розвитку кожним окремо.
 Сила слова бачиться, чується, відчувається не в почутому, чи в прочитаному мудрому слові (словах), а в тому, як ми сприйняли його душею своєю, зрозуміли його смислове навантаження духовного знання.
 Можливо, кожен в слова – любов, щастя, радість, істина, добро вкладає свій зміст, своє бачення. Можливо, це ідея кожного в окремості, щоб він хотів бачити під цим словом у смисловому наповненні. Можливо, ми, пишучи ці слова, показуємо, що ми хотіли б бачити. Це, мабуть, наша потреба. Можливо, саме цих якостей нам у наповненні цього слова і не вистачає. Можливо, всі, хто творить – творять те чого бажають для своєї душі, саме такого пейзажу, саме такої музики, саме такої Біблії, Корану, якого не вистачає, виходячи з нашого життєвого досвіду, чи досвіду наших предків. Можливо, суще таким чином стимулює нас кожного до пошуку пояснень істинного наповнення через життєвий досвід. Можливо, саме такі ідеальні риси ми вписуємо в ці визначені слова про любов, красоту, істину, добро, Бога. …Практично неможливо їх описати в словах. Хоча людина, яка побачила, почула, відчула істинну суть, знає її, бо той, хто не пізнав і не намагатиметься про неї говорити і про неї писати – він її випромінює. Він її не бачить, він її живильне джерело. 
 Головна помилка людей, що вони шанують себе поза Сущим - Бог одне, а Я інше. З цього починається зароджуватися відсутність співпраці. Неможливо пояснити тому, хто стоїть поза Сущим, що він відповідальний за те, що відбувається всередині його без нього. Явлений батько егоїзму посіяв сумнів і самообдурення, щоб відрізати провід зі скарбницею Всесвіту. Ніхто не хоче уявити собі, що Сущий (суть духовних енергій) є наслідок думки, і відчуттів у пізнанні, але безліч тих, хто населяє міжпланетні простори підтвердять охоче міць уявного співробітництва. Вони знають співпрацю і розуміють відповідальність. Можна ввійти в світову думку і тим явити собі крила в небі і в основі - на Землі. Багато цінних нагадувань про зв'язок з далекими світами розкидано в середовищі людства і в оточуючому середовищі.
 Протилежні явища нашого життя - брехня, осуд, гнів, гординя, зависть, злоба …, то це теж є стан нашого єства з такими негативними енергіями, які ми визначили цими словами, які ми приписуємо Дияволу, як їх власнику, теж є серед нас і в нас – ми їх «творці» і ми їх господарі. Потурання цим негативним явищам в нас чи байдужість до них ніяк не сприяє тому, що вони покинуть наше життя. Чим більше ми потакаємо проявам гнівливості, … тим глибше вони проникають в наше єство. І за цими словами і в ці слова людина вносить теж певне змістове наповнення для пояснення іншим свого розуміння.

 «Спитали мудру людину, чи може вона пояснити мету життя людини. Вона відповіла, що не може. Тоді спитали її інакше: «А в чому хоча б смисл життя?». – Не знаю, - була відповідь. «А що тоді знає про життя твоя мудрість?». Мудрець посміхнувся і відповів, що головне в цьому – відчувати його смак, бо краще їсти пиріг, ніж розмірковувати про нього».
 
 Пізнавший теж не писатиме, але тільки во благо іншим, для назиданія і уразуменія через прискорення усвідомлення їх іншими він бачить своє покликання описати божественні прояви в Толмуді, Біблії, Корані, Гиті, Ведах. Можливо так сформовані писані молитви, які визначають ум писавшого, його життєвий досвід, його психічний стан і очікуваних результатів і потреб, бо такі люди пройшли набагато вперед в своєму духовному розвитку і в них є усвідомлена потреба їх єства передати ці мудрі повчання всьому суспільству, як дарунок. Зазвичай, про таких людей говорять, що це Бог їхніми руками передає свої знання через висловлене, чи писане слово для всіх. Такі люди і самі не можуть пояснити процес пізнання Всесвітнього розвитку духовних якостей. Саме тому Біблія писана чотирма апостолами ( може їх було і більше) про одну людину – Іісуса Христа і про певний період його життя, відображають його поведінку, слова кожен по своєму, але ж і Іісус розумів по своєму і це стало причиною того, що мільйони християн розуміють те ж кожен по своєму. Фрагментарність розгляду і індивідуальне розуміння послужило тому, що християнство народило на сьогодні таку велику кількість різних відгалужень.

 « Один буддійський майстер прочитав учням прекрасний текст, який розчулив усіх і учні зразу ж спитали його – хто ж це так щиро, правдиво і до ладу написав?
Якщо я скажу, що це Будда, то ви будете благоговіть перед текстом, будете покладати кожного ранку на нього квіти і віддавати поклони. Якщо я скажу, що цей текст написав патріарх, то ви будете відчувати велику повагу, але вже не будете поклонятись перед ним так, як перед текстом Будди. Якщо я скажу, що автором цих слів був монах, то ви, можливо, розгубитесь. А якщо взнаєте, що текст написав наш повар, то ви просто посмієтесь».
 
 Ми питаємо себе: «Кому ж ми поклоняємося?». Мабуть, істині – правді, розуму, доброті, чесності, любові, бо всі їх чекаємо, всі на них надіємось, всі за них радіємо і деколи по них говоримо і діємо. А Ви?

« Псалом 1
Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, а ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, -
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда – він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як дерево над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік над боркати крила.
А хто від правди ступить на півметра, -
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без’язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам 
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, -
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі, 
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться –
дорога ницих в землю запасеться!
* * 
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати. 
Єдиний, хто не втомлюється, - час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі 
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вмерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур, 
і як напишеш, так і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Бо пам’ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів, (правдошукачів, але, …які наситяться нею)*
але були поети для епох!
Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може, - від образ,
І за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
У мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
І розп’яли на цілім білім світі. 
(…зробивши бізнес)*
Останній жрець печального народу
бурмоче гімни, складені колись.
Він пояснив би тодам мову тода,
але вони вже віри відреклись!
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, -
вони вже іншу віру напитали.
… Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас – із вас.
Залишиться одна лиш оболонка. Ліна Костенко.

 Для розуміння сили слова, його значення, його суті, місця його застосування, ми напишемо таку кумедну ситуацію. 

 «Закінчивши службу, священник оголосив, що в наступну неділю він буде бесідувати з прихожанами на тему брехні. Щоб їм було легше розуміти те, про що йтиме мова, то просить почитати перед цим дома сімнадцяту главу Євангелія від Марка.
 В наступну неділю священник перед початком своєї проповіді оголосив:
- Прошу тих, хто прочитав сімнадцяту главу, підняти руки. І майже всі присутні підняли руки. Він продовжив після цього словами, що це і є підставою почати службу з розгляду цієї теми, бо в Марка немає сімнадцятої глави».

 Всі справи наші, всі слова наші, всі помисли наші … Що це? Це наше життя – чудо Боже. Це наш Бог. Це ми – душа і тіло, діла, слова і думки, бо не можна відокремити довіру від дій, справи від промислів, душу від тіла. Ми єдине ціле з оточуючим. Це наша спільна божественність, це той океан любові, щастя і добра.

 Істинність, чи сила слова в тому, коли слово не розходиться з ділом. В такої людини зазвичай немає розбіжностей між думкою і словом. Та і думки народжуються в неї від відчуттів, від розуміння істинних знань і особистого досвіду правдивості, від розуміння вічних якостей доброти, милосердя, любові.
 А й правда, крилатим грунту не треба.
 Землі немає, то буде небо. 
 Немає поля, то буде воля.
 Немає пари, то будуть хмари.
 В цьому, напевне, правда пташина…
 А як же людина? А що ж людина?
 Живе на землі. Сама не літає.
 А крила має. А крила має!
 Вони, ті крила, не з пуху-пір’я, 
 А з правди, чесноти і довір’я.
 У кого – з вірності у коханні.
 У кого – з вічного поривання.
 У кого – з щирості до роботи.
 У кого – з щедрості на турботи.
 У кого – з пісні, або з надії,
 Або з поезії, або з мрії.
 Людина нібито не літає …
 А крила має. А крила має! Л. Костенко. 

 Така природа появи слова і саме на таких постулатах народжуються мудрі слова в мудрих людей. Саме в їх образах і через них Бог робить засів цих вічних правдивих знань словом серед собі подібних і серед оточуючої природи. 
 Подобається це нам, чи ні, але наші думки, як найпершодієвіша енергія, визначають маршрут нашої земної мандрівки, званої життям. Якщо будемо думати тільки про невдачі, то вони переслідуватимуть нас. Якщо ж думатимемо, що ми нелюб’язні, невиховані, то такою буде і наша поведінка. Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона і виросте. Це результат дії енергій, які ми вкладаємо в ці слова.
 Ми часто бездумно і вільно виголошуємо свою думку, народжену умом, не задумуючись про наслідки. Гнилі, лихі, злі, лайливі слова, хоча буде правильніше і не застосовувати до таких висловів визначення, що це слова, бо це вже матюки, які ми деколи називаємо їх нецензурними, і є супроводом тієї негативної енергії, яку ми викидаємо у всесвіт, на людей, забруднюючи, оскверняючи їх і себе, калічимо свої душі і душі тих кому ми намагаємось їх адресувати. Нецензурщина виконує своє суспільне призначення, знищуючи розум, знання, доброту, божественність і руйнує здоров’я людини, блокуючи процеси росту в організмі і, можливо, приводить до самого факту смерті людини, яка лається і та яка чує ці слова. Практичні досліди це підтверджують. Людина, яка вимовляє ці слова і послуговується ними в сім’ї, в колективі гірша за канібала, бо нищить душі і тіла оточуючих поволі. Таких людей, таких сімей стороняться – з ними не бажають говорити, з ними не бажають працювати, з ними не бажають дружити, з ними не бажають встановлювати родинні зв’язки. Вони, якщо і збираються в гурт, то такі ж самі, як і вони – завжди п’яні, завжди нещасливі, завжди незадоволені всіма (жінкою, дитиною, батьками, сусідами, колегами, начальниками, Богом і всіма, всіма…). Нецензурні слова ввійшли в сім’ї – чоловіки і жінки лаються такими словами при дітях, а ті приносять в школу і показують свою «крутизну» перед однолітками. Це страшно і є негативним явищем хворого суспільства. Це хворі люди - тілом і душею; це злий дух; це негативна енергія; це носії диявольської сили.

 Звертайте частіше увагу на красоту предметів, на красоту окремих витворів природи, на красивих людей, їх вміння одягатися (просимо, щоб ці споглядання не плодили зависті, а щоб ми відчували задоволення від споглядання, бо саме так ми проводимо очищення нашої душі і нашого ума, бо це фактично є споглядання на творіння Бога. Через це ми і говоримо, що частіше звертайте свій погляд на творіння Природи) і очищаймо наші серця і наші вуста від скверни. Просимо, усвідом-те страшну силу лайливого слова.
 Ви подивіться за поведінкою тих сімей і прислухайтесь за тими сім’ями, де не застосовуються такі слова, то там і труднощі долаються легше, там і стан здоров’я кращий. Це можна сказати і про трудові колективи, і, навіть про держави, – там кращий моральний мікроклімат, там присутня доброта, взаємодопомога, взаємовиручка, там менше людей знаходяться на лікарняних, там менше травм, там менше криз, там рідше проходять революції і війни.

 «Одного разу на уроці вчителька спитала дітей:
Чи є Бог?
 Діти відповіли по різному, але більшість ствердно, а одне хлопченя навіть наголосило, що Бог є і живе він у їхньому ж селі.
Ти його бачив?
Ні не бачив, але знаю. Він живе у крайній хаті справа – там завжди злагода, мир, порядок, радість і сміх, бо з ними, мабуть, живе Бог!»

 Людина в житті і життя в людині, але і життя також людське і життя конкретної людини є певним процесом світового розвитку. Саме це є тим середовищем в якому ми бачимо смисл життя. Таке бачення є умовою для розширення пізнання духовності творчою людиною. Слід наголосити, що саме творчою людиною. Здатність людини творити є ознакою божественного в людині. Пасивність в даному випадку є змарнованим життям, тут загублене розуміння покликання людини. Розслаблення від того, що ми маємо, чи розуміємо смисл життя не дає нам творчого задоволення, бо творче задоволення приходить в процесі особистого відчуття участі нашого розуму і нашого ума в цьому процесі отримання, в цій творчій особистій участі, в цьому особистому процесі передачі творчих результатів. Попереду і далі по тексту ми вживаемо це слово – задоволення і розумійте його по змісту так як він описаний в даному абзаці. Найкраще смислове наповнення цього слова розкриває його символьне написання по російськи - удовлетворение (удовольствие от творения, задоволення від творчої діяльності).
 Більшість людей не усвідомлюють, ким вони є насправді. Вони не знають, звідки з’явились, і не віда­ють, куди ідуть. І, що найбільш важливо, вони не розуміють, чого знаходяться саме тут, на планеті Зем­ля, і не знають причин, по яких прийшли сюди. Зрозуміймо, що смисл нашого фізичного життя на Землі — творити і отримувати від цього радість. Ми тут не для того, щоб виправляти чи спасати цей світ, але саме в стані творення і задоволення ним, ми виправляємо цей світ, ми наповнюємо його по крупинках любов’ю, щастям, добротою і достатком. 
 Ми є тільки його частинкою, але і ми вийшли з нього. Суть нашого перебування тут, бо щоб ми не робили, в тому, то це бути щасливими... що немає нічого більш важливого, чим людське щастя... в стані якого ми є творцями і цим наповнюємо себе і Всесвіт щастям, радістю…І якщо ми прийшли сюди не для того, щоб щось виправляти чи переробляти, то як же взнати, на­скільки успішно складається наше життя на Зем­лі? А цим питанням людина задається постійно і навіть перш за все ніж вишуковувати смисл свого перебування тут. Ми думаємо, що успіх вимірюється числом певних досягнень, чи кількістю придбаного майна, але з часом ми деколи приходимо до думки, що здоров’я, богатство, відношення з іншими людьми, чи фізична досконалість — зовсім не те, що може зробити нас по-справжньому щасливими і фактично успіх і дійсний стан речей визначається тільки відчуттями тієї радості, яку ми отримуємо протягом життя від стану здоров’я, від стану достатку, від хорошої сім’ї і від хорошого трудового колективу, від хороших сусідів, від споглядання на красивий ніс, на прекрасну талію.
 Можна сказати, що таке розуміння і спонукало до викладу цих думок через нас. Для умовного визначення і усвідомлення процесу творчості розглядаємо процес будь якого матеріального творіння людини – кожному дається камінь, інструмент і фотографія для полегшення візуального споглядання на предмет ймовірного творчого застосування, а також ставиться завдання виготовити для прикладу бюст людини. І тут настає момент потреби в творчому акті, в творчих діях, талантах, навичках, знаннях, у створенні віртуального образу, а ці якості почерпуються людиною з духовних джерел. Творить людина від вільного пізнання Всесвіту, Бога, як і Бог-Творець сотворивший людину по подобію і образу своєму. Людину не родив Бог, а со-творив (як результат спільної творчої енергії) і продовжує творити разом з нами, як енергія Всесвіту. 
 Людина не має в достатності тієї божественної енергії творчості. Свою творчість вона може проявити в словах, у вчинках, в діяннях своїх в результаті отриманої енергії від Творця, хоча родить по подобію і образу своєму тільки не з нічого, а шляхом відокремлення і перерозподілу, як з природної утроби. Для завершення процесу народження задіюється духовна енергія двох душ, як частини Єдиного, який і посилає духовне начало в зароджуваний природній організм. Це розглянуто з метою розуміння творчого потенціалу людини і зверх-потенціалу Всесвіту. Людина вільна в творчій співучасті справ Божих в розумінні творіння добра, в розумінні творіння нових матеріальних цінностей. Життя - це безперервний рух енергій, нескінченний плин яскравих подій, постійне відчуття спокою, умиротворення, а деколи і цілі полоси невдач. Відповідно, це є по­стійна зміна напрямку уваги і пріоритетів життя. Життя постійно тече до нас і крізь нас. Воно переповнює нас з нашого дозволу і вміння, але усвідомлення цього і є проявами нашого життя у наших відчуттях задоволення, чи гіркоти.

 «Бог зліпив людину з глини, і залишилася у нього невикористана її частина. Що іще зліпити тобі? – спитав Бог. Зліпи мені щастя, - попросила людина. Нічого не відповів Бог, і тільки положив людині в долоні залишок глини. …???».

 … і ми все життя ліпимо своє щастя, любов, милосердя, гординю, зависть, злобу, гнів … - все, хто що може і все, хто що хоче, чи потребує.

 Саме в цьому природа благоволія Бога в нас і в миру. Тому і людина є тим з’єднувальним духовним божественним з мирським і при-родою (при роді своєму). Тобто, слід підкреслити роль людини в цьому процесі. Тому то в людині поєднане Божественне в її душі і мирське в її умі, як загадка людського пізнання смислу життя, як загадка підняття планки рівня духовного розвитку із життя в життя до росту душі в ідеальному образі Бога, як однієї із реальностей, як однієї з ілюзій і як загадка життя-буття, що є живильним матеріалом для пізнання духовності через його підказки, через його досвід. І цим лакмусовим визначальним папірцем в цьому житті є живе, функціонуюче тіло. Таким чином, наше єство є тим з’єднанням, що дає можливість реалізуватись духовним цінностям в масі людства і є тим з’єднанням, яке дає можливість матеріальному, мирському приймати участь через людину в рості, в розвитку духовних цінностей Всесвіту. Звідти і ми, і наші брати і сестри по духу отримуємо ці цінності в періоди потреби. 
 Людина сама по собі велика загадка, саме через усвідомлення вищого свого покликання, а ще більша загадка в цих суспільних напрацюваннях її особисто і напрацюваннях оточуючого середовища. Людина, яка живить таку уяву бажаннями своєї висоти весь час є незадоволеною собою, страдає, але і свідома, що вона має можливість розвитку. Людина є істотою суперечливою: наскільки вона є високодуховною, настільки вона може стати низько духовною; наскільки вона сильна розумом, настільки вона сильна умом; наскільки вона вільна у спокої, настільки вона є рабом суспільних законів і предметів. 

 Людина є істота суспільна, але вона є і істота духовна. Вона належить цим двом світам – Божественному і матеріально-суспільному. Це є два процеси, які прослідковуються, як в окремості, так і в їх взаємозв’язку в їх проявах через наше сприйняття, а саме: процес соціального становлення моральної людини, яка керується законами і процес розвитку індивідуальності, процес розвитку істинних знань, совісті, що веде до відмінностей між суспільним законом і усвідомленою мораллю. Совість не є надбанням суспільства, хоча його (слово) намагаються використовувати як дану якість, як лозунг моральних цінностей суспільства. «Та ж сама труба повідомляє поразку і перемогу». Тільки життя має силу пізнавати життя-буття. 
 Со-вість – це як би пам’ять, чи спогади про Бога, про світ Бога, про чистоту і свободу Духу. І цей стан в помислах і діяннях нашого єства є поява перед Вселенськими духовними Енергіями в своїй чистоті і правдивості. В такому стані наша Душа вільно спілкується з собі подібними, бо дух, душа розуміються як рух духовних енергій на напрямок якого не впливає мирське проходження в житті з божою вісткою, знаннями, що дає в певній мірі можливість нашим погодженим словам і ділам із совістю приймати ті, чи інші рішення в тих чи інших ситуаціях суспільного життя – в тих чи інших сімейних, трудових, політичних, економічних взаємовідносинах.
 На перших порах (після прочитання цієї молитви) - це щось нове (відчуття свого стану душі і тіла, усвідомлене спостереження в стані спокою за всім оточуючим…) з одночасним продовженням по інерції робити не зовсім хороше і інше, яке сприймаємо за правильне, чи спірне. І це буде тим позитивом для духовного росту, що приведе нас до воріт раю. 
 
Це так природно відчувати
Потребу щось на двох ділити, 
Це так весняно: коло хати
І в серці висівати квіти. Оксана Тимощук.Ірина Мізюк
 (літературний альманах «Спочатку було слово». 
 
Я побуду з тобою. Я тихо з тобою побуду.
Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць.
Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць. Л. Костенко.

 Ці писані думки на папері (хоч і не всі) пишуться, щоб дати поштовх для пошуків, наситити інтелектуальну духовну допитливість, чи підтвердити, що ви так само міркуєте і вже давно. Можливо, Вам хоча б в одному абзаці зустрінеться подібна ситуація, що була, чи є, то розгляньте її ширше і побачите свої можливості жити щасливіше. Удачі Вам!

«То Вищий Дар –
Уміти словом відігрити.
Знайти для кожного – своє,
І з розумінням промовчати –
 Та це вже для себе…
Ми різні всі,
Та в тому й вища Суть,
Що Душу зрозуміти зможе
Лиш той. Хто вміє доброту ділить…». А.Волошин.

 Наш осмислений, свідомий пошук смислу життя почався з книги В. Синельникова «Сила слова». Це не є випадковість… Це ж диво. Яке смислове навантаження мають наші дії в слові. Ось чому так обережно мудрі люди відносяться до народження слова, до його вимови, його місця в реченні, не говорячи про інтонацію, його темброве звучання… Кожна мудра людина не знає щось більше ніж ми, чи кожен із нас. Ми це можемо перевірити. Просто прислухаймось до своїх думок, до слів інших, послухайте своєї душі і прийміть її поради. Саме так мудрі люди поступають. В цьому природа мудрості. 

 Проста вказівка про застосування бесіди про усвідомлення змісту думки, слова і в діяльності викликає безліч злих тлумачень. Сумно, але слід сказати, що нерідко люди починають говорити за своїм рівнем свідомості і це відбувається насамперед від невміння вислухати. Вчимося вислуховувати, і тим легше підійдемо до співрозмовника, проявляючи взаємоповагу, терпіння. Ми робимо це першими, бо ми прийшли теж першими, щоб щось розповісти. 
 Платон вважав за краще проводити бесіди також на одинці, щоб знайти слова найбільш доступні співрозмовнику. Він говорив, що промова для багатьох, не буде переконливою, бо суперечливі свідомості натовпу будуть вбивати одна одну і тому волів покликати на прогулянку лише одного учня, і такі бесіди були особливо значимими. Він повідомляв відомості про Всесвіт особливо обережно. Він знав, що повідомлення не по рівню свідомості може бути шкідливо і така шкода може бути непоправною. Така система приймалася також іншими філософами Греції. Слід затвердити сказане тим, що всі праведники і духовні наставники застосовували саме таку індивідуальну практику навчання. 
 
 Є різні види вправ, технік, медитацій, які допомагають технічно налаштувати наші відчуття, щоб вони чули душу, чули свій розум, чули свою Вселенну. І ці всілякі обряди, медитації, техніки, супроводжуючі молитви, представляють чиїсь майже марні спроби посилити значення молитви. Знання допоміжних технік принесе результат кожному, навіть якщо ми не досягнемо відчуттів духовних проявів. Зовнішні принципи такого усвідомлення у всякому випадку підтримають стан здоров’я, зміцнять пам’ять і очистять думки. Їх можна прийняти як допоміжні засоби, але відчуття поєднання в молитві і є процес усвідомленого пізнання можливості входити в стан молитви і є стан прийняття таких відчуттів. Також ми неодноразово нагадуємо про те, щоб говорити з кожним усвідомлено, діяти усвідомлено. Ми не хочемо принизити читача, але лише передбачаємо багато земних варіантів. І цей один з них. Навіть мови різні, ще більше розрізняються пізнання. Так є. 

 У кожному з нас може бути знайдений його метод пізнання світу, як найцінніший предмет. Для такої знахідки доведеться розібрати безліч речей, провести багато дослідів, спостережень, співбесід. Може бути доведеться і запилитися і забруднитися духовно і тілесно, можливо, доведеться вислухати і образи, і блюзнірства, але за всім цим можуть бути знайдені знання необхідні в пошуку істинного сенсу життя. Щоб говорити усвідомлено, слід передусім вислухати співрозмовника, відчути його випромінювання і зрозуміти його наміри. Не забуваймо, що в людини є незліченна кількість варіантів, і якийсь об'єднуючий фактор, чи шаблон не може бути прийнятим в творенні і тим більше в житті. Люди іноді мріють про фізичну всесвітнью мову, але забувають, що перш за все потрібно поміркувати про духовне взаєморозуміння. 

 Людство має частину спеціальних людей, які не зважають на мислення слухачів - це вчителі, книжники, служителі релігійних традицій, політики, члени клубів по інтересах. Через таку їх зарозумілість відбувається непоправна шкода. Мізерні розповсюджувачі не розуміють запитів слухачів - вони лише велять вірити, забуваючи, що віра є наслідком знань. Погано людині, яка багато читала, але нічого не пізнала. Але також і не зовсім добре тим, хто знаходиться з такими людьми. Часто краще мати справу з незнаючими, але доброзичливими. 
 
 Але книжники до Ісуса Христа і після нього, та й зараз всі книжники будь яких релігійних традицій не допускають найпотужнішу силу в життя людини, а саме, панування Духа і постійно хочуть утверджувати в основу життя постулати книг. Всі служителі релігійних традицій спотворювали космічне божественне призначення людини, бо людина сама може спілкуватися з Богом і відпаде їхня суспільна роль посередника-торгаша - ось справжня причина непосвячення людства у відкриті пізнання Світу Духа та Світу Людини. 
 Служителі церкви кличуть у минуле, а служителі Духа кличуть у майбутнє, але живемо ми сьогоднішнім. І все ж основна маса людства має устремління в майбутнє - ось тому нами так відчувається тяжіння до пізнання майбутнього. Минулі традиції не можуть розглядатися, як принцип керівний, бо вже переросли в сталі непотрібні звички - вони є додатковим вантажем, чим обтяжують наше життя, наше розуміння сьогоднішніх потреб. 
 Уявне благополуччя не є човен, бо серед вихорів життя не встоїть благополуччя. Тільки пізнання життєвих потоків дозволяє триматися шляху. Так, вони були актуальні в часи написання і допомагали людині побачити істину, але й тоді енергія Духа насичувала всю життєдіяльність людини і навколишнє середовище. Багато лих заподіюють ці спадщини минулого. 

 Нові релігійні відгалуження вносять частиночки Знань постійно по крапельці, можливо, зважаючи на готовність пастви приймати ці крапельки, бо на більше вони ще не готові. І ця праця благородна. Але сьогодні людство зупинилося в розвитку і назріла потреба узріти і відчути велич Духа. На живодайну силу і здатність очищення вказували всі праведники світу, зокрема і Ісус Христос заповів апостолам керуватися у своїх духовних подвигах Святим Духом. 
 Любіть Бога в собі і в інших - ось все до чого закликають заповіді християнства. Тут нічого нового. Актуально сьогодні пізнати шлях у всій чистоті через особисту чистоту, відкинути повчання минулих років. Але дух, який ревно оберігає свої земні звички, відчуває навантаженість. І сьогоднішня затребуваність духовного зростання вже входить корінням в майбутнє розуміння свого призначення. 
 Людство майже зупинилося у своєму розвитку і цьому є підтвердження - глобалізм, кризи, революції, війни, голод, безробіття, пересиченість грошима і владою, обманом і користолюбством, проявами почуттів лінощів, закінченості справ, самовдоволення, незадоволеності, самозречення в безвиході, як ознака малорухливості позитивних енергій у своєму середовищі. Ми самі закрили себе від енергій позитиву. Не слід думати, що існування окремих багатіїв є ознакою добробуту народу. Пора залишити оману, що сотня палаців вже є держава. Пора прийняти і заглянути в халупи бідноти - тільки там можна побачити і відчути справжній стан народу. Багатство і дається тим, хто здатний передати своїм побратимам Знання про істину життя і призначення людини на планеті. Тому людство потребує таких знань - знань очищення себе і прийняття духовних знань у свою життєдіяльність. І сприймемо цей процес з розумінням і вдячністю. При досить розвиненій самосвідомості відбувається очищення, яке звільняє дух від лушпиння. Ми готові відроджуватися духовно? Дерзайте! І ті, хто мають очі - побачать, і ті, хто мають вуха нехай почують!

 Дерзання духу є початок сходження, бо дерзання не допускає малодушності. Дерзання викорінює всі спроби задовольнятися досягнутим. Подвижник знає шлях досягнення і не страшиться нічого, бо вічне наростання стверджує безмежність. Найкращий варіант знаходиться в двосторонньому зв’язку відчуттів душі і тіла. 
 На дану тему нами прослухані аудіокурси лекцій Володимира Синельникова «Полюби хворобу свою» і Геннадія Торсунова на цю ж тематику. В них своє бачення шляхів пошуку істини, як і в кожного із нас. В них є рецепти поведінки, концепції бачення проблем, роль слова в нашому користуванні ним, його силу, його темброве значення, його місця, чи відсутність в розмові і так далі.
 Ми особисто не все сприйняли і нами не читалися і не вивчалися їх техніки, медитації. Можливо не доросли…, але маємо відчуття про відсутність потреби чи духовно не доросли. Будьмо обережними у висловленнях.
 Почитайте, послухайте уважно і Ви. Потім подивіться, прислухайтеся, спокійно обмірковуйте кожен епізод вашого життя, кожну річ, яка появляється, чи появлялася в нашому житті, а то і по декілька разів і це дасть розуміння того, що якщо ці пізнання «лягли на душу», то це і відбувається особистий процес відчуття і побачиться їх практичне значення. 
 
 Слід розкрити значення слова про так званих медіумів. За значенням самого слова вони є посередниками між світами. Але не забудемо, що всім людям дано це спілкування, всі люди медіуми. 
 Ми ж часто входимо в стан молитви і, читаючи ці рядки, вже знаємо як нам слід вступати в розмову для двох. Звичайно, неповторне розмаїття світобудови дає кожному, хто відчув потяг до пізнання свій уділ спілкування. Але справа в тому, що більшість людей не помічає своїх здібностей. Навпаки, вони під тиском свого ума і моральних установок суспільства намагаються погасити кожен прояв своїх особливостей. Викиньте страх і дерзайте в пізнанні Світу!

 «Один східний правитель побачив страшний сон, буцімто у нього випали один за одним всі зуби. Будучи сильно схвильованим, він покликав до себе тлумача снів. Той вислухав його стурбовано і сказав, що вимушений повідомити правителю неприємну новину, бо сон віщує втрату одного за другим всіх його близьких. Ці слова викликали бурю гніву повелителя. Він наказав кинути в тюрму нещасного і покликати другого тлумача, який вислухав сон і повідомив, що щасливий повідомити свого повелителя радісною звісткою: «Ти переживеш всіх своїх рідних». Правитель був радий чути таку новину і наказав щедро нагородити за це передбачення. Придворні дуже здивувались і спитали тлумача: «Чому так, ти ж сказав те ж саме, що і твій бідний попередник, то чого ж він був покараний, а ти обдарований? » На що отримали відповідь: «Ми обидва одинаково розтлумачили сон. Але все залежить від того, не що сказати, а як сказати».

 Розглянуті питання вже визрівали і в нас, але це послужило поштовхом, щоб поділитися з усіма своїми баченнями і відчуттями в тій мірі, в якій можна це описати словом. В цілому це дає нові особисті якісні відчуття, ми по іншому почнемо поводити себе в сім’ї, в робочому колективі, в цілому, так і з кожною в окремості людиною, яка зустрічається нам в житті через думку, слово, чи безпосередньо з нею, або з плодами її думок, слів і творінь (результатами її роботи). Про це вам скажуть ті, хто знаходиться у вашому оточенні. І зразу ж пишемо обмовку, що най нам Боже розуму, щоб на цьому не виросла гординя, бо вона має не меншу силу за блуд, владу, гроші. Гординя найбільше проявляє видимі негативні енергії. Це є підставою для людей говорити, що в таку людину поселився біс.
 Уміння окреслити коло темних енергій, усвідомити причину їх появи в нашому житті допоможе утвердитися у своїй свободі поведінки. Можна не допускати до себе темних енергій, дякуючи за таке вміння пізнання і це дає відчуття задоволеності собою. Це якраз нас підводить до розуміння того, чому конкретна людина і людство в цілому має бути такою відповідальною за вимовлені чи проголошені слова. Не можна уникнути в миру темних енергій, але лише знання їх причини появи дає енергію терпіння і їх розуміння. Поняття Блага дає спокійний стан, а зворотні понятійні відчуття нас дратують, турбують і віддаляють від позитивних потоків енергії.

 На нашу думку важливим є те, що ці зміни якісніші і дають нам можливість усвідомити ті позитивні якості, через які ми розуміємо смисл життя, його цінність. Пробуйте і най Вам щастить в пошуках себе. 
 Коли ми свої переживання, свої відчуття і почуття переносимо в слово, чи в книгу, то це вже формуються певні погляди – це наше світобачення. Клопоти, що побудили нас описати особисті відчуття і нове бачення себе і розуміння важливості духовності в нашому житті полягають в тому, щоб поділитися цими знаннями, які є поки що інформацією для роздумів … 
 Можливо це для когось буде, чи вже є мостиком між матеріальним і духовним нашим світобаченням, або є тим дорожнім знаком на шляху до пошуку себе, свого Бога. А може Ви відчули, що ви самі вже володієте цими знаннями, а наше писане слово є підтвердженням цього відкриття. Слава Богу! – цим словом ми виявляємо радість відчуття у тому, що ми пізнавати стали себе, побачили можливості творчого підходу у вивченні себе і оточуючого середовища.

 Ця книга буде для вас нелегким читанням і тому ми маємо нагоду показати вам деякі особливості облаштування цього миру і всієї нашої Вселенної. Якщо помічаєте в книзі повторення, то це означає, що ми можемо знайти нові подробиці, або як підказку на застосування маловживані діяння в нашому житті для пошуку істини. Не нагромадження слів, але ритм звуку має вирішальне значення. Не думаємо, що писання приносять лише велике.

 Ми бачимо, відчуваємо в цих рядочках те, що маємо можливість бачити себе іншим, як темної частини свого єства і людства, в якому приховані енергії, які залишають в нашій душі через зовнішні життєві прояви гніву, гордині, злоби, зависті, жадібності, осуждення і при цьому не чуючи докорів сумління. 
 Дурень б'є знесиленого осла і тим творить лише шкоду. Але розумний господар дасть відпочинок ослу і нагодує його, і тим отримає користь. Також і з невігласами, неможливо обрушувати гнів свій на невігласів, бо нічого не принесе на благо таке ставлення. Але благо буде, якщо зглянутись і знайти переконливі слова. Не легко знаходити ключик розуміння до невігластва, але мислитель зрозуміє, що по низькому проходу потрібно йти нагнувшись, бо не випадково наші шляхи перетнулися. 

 Ми побачили, відчули, що маємо можливість відкривати двері, які ведуть до істини, любові, доброти, милосердя, благості, багатства і до себе, як носія частини цих перелічених добродіянь – їх природу і їх основу в русі енергій і як такого себе, який може до певної міри управляти обставинами, а також на цьому шляху побачившого іншого себе, як темної частинки свого єства і людства, під якою сховані енергії, які залишають в нашій душі через зовнішні життєві прояви гніву, гордині, злоби, зависті, жадібності, осуду і не чуючи при цьому докорів сумління. А ви, прочитавши ці слова, відчуваєте появу певного спротиву, але читаючи далі, ви отримаєте задоволення від усвідомлення вміння вирішувати життєві проблемні ситуації, а ще один плюс, який дає ця інформація, то це придбання певних навичок у створенні собі і оточуючим щасливих і радісних днів протягом життя. Щасливої вам дороги з любов’ю до достатків і надбань духовних і матеріальних! 

 На перших порах ми не зможемо уникнути спротиву в собі і уявного спротиву від інших, але зразу ж при читанні книги відчувши приплив енергії і побачивши, що життя змінюється в кращу сторону і це буде тим стартом від якого ви вже не відмовитеся – душа прийме ваші дії – і це основне.
 Хоча наш ум почне продукувати хвилювання, ознаки невпевненості і роздратування аж до такої степені, що у вас появиться бажання закинути цю книгу подалі, чи позбутись її у вигляді подарунку комусь – і це теж буде прекрасно. Якщо ви відчули щось таке, то тепер знаєте, що десь в середині у вас є сильний спротив, який перешкоджає вашим змінам в житті, яких ви вже захотіли. Виходить, що одна наша частина в уособленні Душі, Совісті і Справедливості хоче всією вашою Душою і всією своєю Любовю таких змін, а інша в уособленні життєвого досвіду, суспільних настанов і ума чинитиме спротив. 
 Заспокойтеся, чи з часом заспокоїтеся і прийде до вас розуміння того, що ця книга попала вам не випадково, чи не випадково ви її подарували в своїй гарячці друзям, щоб потім у спокої була можливість знову її прочитати. Бо жити красиво і щасливо нікому не заборониш, а тут є шанс на творення (созыдание) такого життя для себе і рідних, і коллег, і сусідів своєю присутністю – тільки нікому не розказуйте і нікого не навчайте. Зробіть перерву після прочитання перший раз, хай заспокояться розбурхані емоції і поговоріть самі з собою. Не поспішайте, ввійдіть в стан спокою і бажання відродиться. Бо хто не хоче легше жити, мати улюблене заняття і мати час для реалізації творчих задумів. Ви таких бачите?... 

«Тише, тише… Не судите, это грех…
Вы порадуйтесь душою за успех…
Вы поплачьте над чужою – над бедой…
Сострадание – ручей с живой водой…
Тише, тише… Не ругайте сгоряча…
Чья-то жизнь, возможно, гаснет как свеча…
Не задуйте ненароком тот огонь…
Подержите, поднеся к нему ладонь…
Тише, тише… Не врывайтесь в жизнь людей,
Наблюдая с высоты судьбы своей…
Потому, что жизнь – сплошные этажи…
Там, вверху, возможно, просто больше лжи…
Тише, тише… Ведь слова острей ножа…
Нужно жить, на сердце злобы не держа…
Много мнений, только понять нужно впредь,
Что на всех свою рубашку не одеть…
Тише, тише…Там где слухи – правды нет…
Лишь Всевышний знает правильный ответ…
И от глаз его не скрыться, не уйти,
Вот поэтому живи и не суди».

 Думки, думки… Звідки вони беруться?, а з відчуттів наших і проявів божественного в оточуючому. Ми відчули зміни на краще - на гірше і ум зароджує думку – що це таке? – і наш ум починає давати пояснення цим відчуттям. Добре, коли ум є на службі у душі, тоді зароджуються мудрі думки, тоді і мудрі слова знаходяться, тоді і поступки наші благосні. Друге джерело народження думок є бажання, а бажання наші викликані чим, для чого і яка їх суть? Суспільну суть бажань, думок, слів, дій, проблем ми розглянемо пізніше. Тільки сердечна совість, інтуїція, підсвідомі знання держать нас насторожі (бді!), робить нас спостережливими, а ми робимо те, що прийнятно для нашої душі, для нашого Бога.

Ніч пройшла непомітно і тихо,
Сповила у півсон усі лиха.
Не пустила зірки до світання,
Прошептала комусь дорікання…
А у серці моїм світять дивно
Людські теплі зірки – чиїсь вікна.
І зі мною крізь сон розмовляють,
Щастя, горе чуже сповідають.
Подивлюсь на ті вікна й гадаю:
І до нас, може, хтось заглядає?... Руслана Гарбар. 
 
 Ми говорили, що все починається з думки, але де ж береться думка? – з наших тілесних відчуттів, з нашої поінформованості, з нашого життєвого досвіду, інтуїції і сердечних (душевних і духовних) відчутів, що саме так ми поступаємо, як підказує нам нам серце, чи не туди прямуємо, чи те ми будемо говорити, чути, чи не так… в цьому ланцюжку буття? Такий шлях народження усного і писаного мудрого слова. Все, що створено, створено почуттями і явленнями (проявами) божественного в нас і навколо нас. Це, можливо і спонукало людство залишити своє бачення народження слова і своїх дій в святих книгах. Бог не бачив як Адам і Єва їли яблуко (він заборонив, він би, можливо, і не дав би їм їсти, коли б бачив). Він це відчув.

 По іншому відбувся погляд на біблійний вислів – через відчуття: «Перш було слово і слово було Бог, і слово було в Бога». Замкнуте коло. Слово є теж певним видом енергії. Його смислове значення залежить від смислу думки (потоку енергії), тембрового звучання (висоти звуку, його чистоти і психічного стану передавача і приймаючого). Якщо воно виконує роль передавача знань, чи інформації, то потік цієї інформації також залежить від психологічної готовності, чи вміння її прийняти, почути іншими. Схожість буквенного написання слова –«слово» є схожим зі словом – «сло-во - слава волі», як восхваляюча дія, яка виходить від стану душі, тобто стану радості, задоволення; як рух восхваляючої енергії, світлої, благої волі. Ця піднесена енергія при творенні світу і була посилом творчих якісних дій, як створення землі, води … людини. Слово було організуючою енергією для енергії творчої дії Бога. А спочатку, мабуть, в нього виникли відчуття потреби – створити собі подібного. Так родилась думка … В такому стані з людини виходять мудрі слова, бо є підсвідомий їх підбір для передачі свого душевного стану іншим.

 Ми свідомо пишемо слово – «потреба», вкладаючи суть в смисл слова, як якусь необхідність в чомусь, тобто необхідності, а подеколи по тексту хочеться вставити слово «нужда- ємось», а воно уже і зі своїми подібними словами вносить в життя людини нужду, негативну енергію. Це наше бачення. І це слово – «потреба» застосовувалось в старослов’яньскій мові, як певний життєвий достаток в будь чому.
 Крім мудрих слів існує у вжитку багато інших слів, якими послуговується людина у творенні свого світобачення, суспільних і особистих благ; у продукуванні різного роду негативізму. Така людина не слідкує за словами, а бачить у своєму умі мету і свої корисливі, злобливі, похотливі дії супроводжує відповідними отруйними словами. 
 У горі, зазвичай, досить мало слів, а більше звуків подібних до «ааа», чи «ууу». У цьому стані людина неусвідомлено здібна більше бути у стані молитви, у стані спілкування з Богом.

 «Їхала одна молода людина на новому виблискуючому «ягуарі» в прекрасному настрої, наспівуючи якусь мелодію. Раптом він побачив дітей, які сиділи на краю проїзджої частини дороги. Після того, як він обережно об’їхав їх і почав набирати швидкість, раптом почув, як в машину вдарився камінь. Молодий юнак зупинив автомобіль, вийшов з нього і, схопивши одного з хлопчиків за комір сорочки, почав його трусити з криками: «Паршивець! Якого біса ти кинув в мою машину камінь! Ти знаєш, скільки коштує ця машина?!». 
- Пробачте мене, пане, - відповів хлопчик. – У мене не було наміру вчинити шкоду вам і вашій машині. Справа в тому, що мій брат – інвалід і він вивалився з коляски, але я не можу підняти його, він досить важкий для мене. Вже декілька годин ми просимо допомоги, але ні одна машина не зупинялась.
 Водій допоміг посадити інваліда в коляску, намагаючись стримати сльози і придушити ком, який підступився до горла. Потім він пішов до своєї машини і побачив на новеньких блискучих дверцятах вм’ятину, яка залишилась від удару каменя.
 Він їздив довгі роки на цій машині, і кожного разу говорив «ні» механікам на пропозицію відремонтувати це пошкодження на дверях, бо воно кожного разу нагадує йому про те, що якщо ти проігноруєш шепіт, прохання, побачиш потребуючого допомоги і не допоможеш, то в тебе полетить камінь».

 Вимовлене, написане слово є дія і дія є практично зовнішня – те, що чують і бачать інші. Живучи серед людей в соціумі, слово необхідне для спілкування, для пошуку інформації, для навчання і здобуття професії. Воно відповідає потребам людини. Користуватись ними слід обдумано, свідомо з дотриманням логіки викладу думки (матриці слова). Якщо навчимося витримувати в змісті речення смислове навантаження для викладу думки, то це ще краще, бо смислове навантаження слова стоїть ще ближче до відчуття себе і співрозмовника. Речення будуть короткими. Такі люди розуміють одне одного з півслова, а достатньо погляду, чи поруху. Такі люди діють через відчуття синхронно, злагоджено.
Процес переходу думки,чи слова в реальну дію видно на прикладі цієї притчі. 

 «Одного разу Вчитель спитав учнів:
– На колоді сиділи три жаби. Одна із них вирішила скочити у воду. Скільки жаб залишилось на колоді?
– Три… – невпевнено відповів один із них.
– Звісно ж, три жаби, – усміхнувся Вчитель. – Бо жаба тільки вирішила скочити, але не зробила для цього ніяих дій. Ніколи не змішуйте дію з прийняттям рішення. Інколи вам здається, що ви уже скочили, але на самому ділі ви далі сидите на колоді».

Основна вимога до бережного ставлення до цієї енергії, яка називається – слово – це спокій і зосередженість перед його народженням.
 Кожен народ має свою мову і кожне корінне слово несе смислове навантаження, але на сьогоднішній день сформовано слова міжнаціонального користування, технічні терміни, спеціальні і навіть ідеологічні, які не мають за собою смислового навантаження, тому потребують розтлумачень. А нам тим більше слід бути обережними у застосуванні іноземних слів, роблячи суржикові вивороти. Таке використання і допомогає формувати в нас суржикову поведінку. Лінгвисти на сьогоднішній день притримуються думки про єдине джерело формування корінних мов на різних континентах. Є згадки про те, що перші люди розуміли мову звірів, птахів, рослин, вітру…

 «Не відомо, куди прицілювались мінометники, але снаряди попали в дитячий притулок в маленькому в’єтнамському поселенні, яким опікувалась група місіонерів. Всі місіонери і одна чи дві дитини були вбиті зразу, ще декілька дітей було поранено, в тому числі і одна восьмирічна дівчинка.
 Місцеві жителі попросили медичної допомоги із сусіднього містечка, в якому був радіозв’язок з американськими військами. Через деякий час приїхали військовий лікар і медсестра з комплектом медичних інструментів. Вони встановили, що стан дівчинки є найбільш критичним. Якщо не зробити негайні заходи, то вона може померти від шоку, чи від втрати крові. Для переливання крові їм терміново потрібен був донор з тією ж групою крові, що і в дівчинки. Швидко провівши дослідження, лікар виявив, що ні один із американців для цього не підходить, але потрібна кров є у декількох сиріт, які не були пораненими. Лікар говорив на в’єтнамській мові в перемішку з англійською, а медсестра трошки вивчала французьку в інституті. Висловлюючись на суміші мов, а також допомагаючи собі жестами, вони намагалися пояснити наляканим малюкам, що якщо вони не надолужать дівчинці втрачену кров, то вона неодмінно помре. Потім вони спитали їх, чи не бажають вони допомогти їй, давши свою кров. У відповідь на це прохання діти широко відкрили свої очі і замовкли. Пройшло декілька болісних очікувальних хвилин, поки, на кінець, маленька тремтяча рука піднялася доверху, швидко опустилась і знову піднялась.
- Дякую, - сказала медсестра по-французьки,- як тебе звати?
- Хань, - відповів хлопчик.
 Ханя швидко положили на кушетку, натерли спиртом ручку і ввели в вену голку. Під час цієї процедури Хань лежав, не поворухнувшись, і мовчав. Але через секунду він здавлено схлипнув і швидко закрив обличчя вільною рукою.
Тобі боляче, Хань? – спитав лікар.
 Хань заперечливо похитав головою, але через декілька секунд знову схлипнув, стримуючи свій плач. Лікар ще раз перепитав, чи не боляче йому, але Хань заперечливо похитав головою.
 Але перегодя рідкі похлюпування перейшли в рівномірний тихий плач. Хлопчик сильно зажмурився і сунув кулачок в рот, щоб стримати ридання. Лікар стурбувався. Щось було не так. В цей момент на допомогу підійшла медсестра-в’єтнамка. Побачивши, страждання хлопчика, вона швидко спитала про щось по-в’єтнамськи, хлопчик перестав плакати і запитально подивився на в’єтнамку. Вона кивнула йому головою і вираз його обличчя почав показувати полегшення. Піднявши очі, медсестра тихо сказала американцям: «Він подумав, що ви просили його віддати всю його кров, щоб дівчинка змогла жити». 
Але ж чому він тоді погодився на це? –спитала американська медсестра. В’єтнамка повторила питання хлопчику і він тихо сказав: «Ми – друзі…».

 … давайте притиснемо праву руку до серця, або закриємо очі, або відпустимо з ока сьозинку і дякуємо Сущому за це повчання, що дало нам відчути значення слова, згадати своє покликання на Землю.

 Не дарма говорять, що з маленької зернинки виростає цілий колос. Коли ми стаємо на шлях пошуку істини, Бога, то це є пошук внутрішнього себе. Цей процес не потребує слів. Зернинка має енергію, має зародкові дані, в неї проходить внутрішнє життя, але і зовні ми дещо спостерігаємо, коли ми є спостерігачами. Так і людина, що поринає у свій внутрішній світ, у пізнання себе, то їй слова не знадобляться.
 Хто писав святі книги, мабуть, побували в небесному раї і в пеклі підземному, переживши ці райські насолоди і страхіття пекла, відчувши їх своїм єством, чи, маючи мудрість, зібрали цю інформацію від тих, хто пройшов цей шлях, зумівши передати їх словом в книгах, що називаються – Біблія, Тора, Коран, Веди, Гита?!. Це є міфи і соціальні повчання про творення життя на нашій планеті і всього Всесвіту. Бо той, хто пізнав Бога майже не спілкується з людьми, або припиняється його тілесне життя, хоча взаємовплив одне на одного продовжується, хоча, можна сказати, і різнорівневий.
 Саме такі люди з такими душами є джерелами знань, які посилаються окремим індивідам на потреби людству і Всесвіту. Цей процес передачі і прийняття, ми, зазвичай, називаємо прозріннями, чи осяяннями. Такі мудрі люди за цими словами не можуть говорити від свого Я , а тільки від Душі і тому, щоб заспокоїти суспільний ум, вказують на саме джерело таких пізнань – отримав від Духа Святого, від Бога, з Космосу… Для більшого розуміння суспільством цих пізнань і повчань, то в них вкладаються видимі прояви Божественного на прикладах нашого повсякденного життя. Тому такі пізнання називають святими книгами, або міфами. Назва сама не є основа життя. Основою життєвих енергій в таких книгах є їх змістове наповнення тією людською мудрістью, яка йде від правди і доброти.

 Міф – це продукт творення в голові людини іншого світу: таємничого, загадкового, очікуваного, як певні правила поведінки людини (істоти свідомої і суспільної), що поєднав в собі досвід, прагнення, вигадки з наділенням певними рисами людського і того, що не можна пояснити - рисами божественного. Основу міфу становлять очікувані факти, події на час формування, чи написання, тобто це було майбутнє, це була уява на той час в сукупності з пакетом правил, повчань для живущих в той час. Носіями цих знань були учасники, свідки тих, чи інших минулих подій в часі і просторі в їх розумінні з подальшою передачею нащадкам. Наймовірніше вони передавалися з покоління в покоління усно і тільки з часом стали фіксуватись письмом. Це підтверджується описом знакових подій і іншими викопними предметами, що ними послуговувалася людина. Час і простір для творця є категорією невимірною, а для людини - умовно вимірювана (прив’язка до подій, дат, роду, держави і т. д.). Міфи вкоренилися в наш ум так, що ми згодні на будь які приниження сьогодні заради ефемерного примарного завтра, чи щасливого життя наших дітей, онуків, чи в очікуванні суду Божого. Біблія відноситься до категорії міфів, яка наповнена духовними знаннями і суспільними повчаннями.

 Людина бачить час в трьох вимірах. 
 
 «Три мудреці поспорили про те, що важливіше для людини – його минуле, теперішнє, чи майбутнє. Один із них сказав:
— Моє минуле робить мене тим, хто я є. Я вмію те, чому я навчився в минулому. Я вірю в себе, бо саме ті справи, що в мене добре ладяться, є такими за які я брався раніше. Мені подобаються люди, з якими мені колись було прекрасно, чи подібні на них. Я дивлюсь на вас зараз і бачу ваші іронічні посмішки, жду ваших заперечень, бо ми вже не один раз спорили, і я вже знаю, що ви не звикли погоджуватися з будь-чим без заперечень.
— А з цим неможливо погодитися, - сказав другий, - якби ти був правий, то людина була б приречена, як павук, сиділа б день за днем в паутині своїх звичок. Людину робить її майбутнє. Не важливо, що я знаю і вмію тепер – я буду вчитися тому, що потрібно мені в майбутньому. Моє бачення про те, ким я хочу стати через два роки, куди більш реальне, ніж мої спогади про те, ким я був два роки тому, через те, що мої дії залежать зараз не від того, яким я був, а від того, яким я збираюсь стати. Мені подобаються люди, які не подібні на тих, яких я знав раніше. А размова з вами цікава тому, що я передчуваю тут цікаву боротьбу і неочікувані повороти думки.
- Ви зовсім випустили з виду, - вмішався третій, - бо минуле і майбутнє існує тільки в наших думках. Минулого уже нема. Майбутнього ще нема. І незалежно від того, згадуєте ви про минуле чи мрієте про майбутнє, але дієте ви тільки в теперішньому. Тільки в теперішньому можна щось змінити у своєму житті – ні минуле, ні майбутнє нам не підвладне. Тільки в теперішньому можна бути щасливим: спогади про минуле щастя – зажура, очікування майбутнього щастя – тривожить».

 Євангеліє, як частина Біблії, вже несе людству знання духовного суспільного розвитку для кожного, а найбільше для того, хто чує і бачить прояви божественного в цьому матеріальному суспільному житті. Єврейське суспільство розіп’яло Іісуса Христа за те, що він зруйнував їх мрію - що прийде довгоочікуваний месія і закінчаться мирські митарства вибраного народу. Він же приніс майбутнє – любов, милосердя, доброту, справедливість, хоча він бачив їх проблеми сьогодні, тобто в час свого проживання. Він знав і знає, що саме ці якості спасають і спасуть людство. Людство не хоче жити правдою, істиною, бо вони її не знають, її не бачать, її не чують. Його цього намагаються навчити пророки, месії. І ці крупиці є серед людей і вони ними послуговуються, якби без зайвого лементу наповнюючи божественну скарбницю. Не є випадковим, що кожна душа про це знає.
 Ми потім зупинимось на цьому, бо несприйняття людством, як масою полягає в тому, що найбільша його кількість живе в пристрасті, живе суспільним, їм послуговується, його використовує, його бачить, його чує і по цих же суспільних законах думає, говорить і діє, віддаючись задоволенням по мірі можливостей і відмовляючись по можливостях від відповідальності перед явними і неявними потребами душі і тіла. Духовним живе невеличка частинка людства, але саме їх заслуга в рості, розповсюдженні, розвитку духовних якостей є тим фактором, що людство є живим на планеті по сьогоднішній день. 
 
 Будьмо свідомі, що саме реальний світ дає поштовх людині до творіння і усвідомлений досвід для проживання на цій планеті. 
 Спочатку було слово в написанні цієї історії, цієї події, як образного, чи смислового її початку, бо Бог вічний і вислів «слово було Бог» означає минулий час до самого слова. І ми вже розглядали природу слова «Бог», і що це є набір різних енергій, дію, яких людина бачить в проявах людей, природи, як рух енергій. Це не є особа. Руху енергій, можливо підходить більше слово: Святий Дух(Світлі Енергії) - дунути – рух повітря, як рух енергії, як процес життя. Так, як ми розглядаємо природу слова, то саме слово - святий і має своє походження і надає смислового значення в слові – світлий. Святий – це чистий світлий рух духовних позитивних енергій, чи позитивний прояв в діях вкладений в дію – слово, як благоволіє, як Божа блага світла воля в потоці духовної позитивної енергії (Святого Духа). 
 
 Говорячи про наявність світлих духовних якостей в енергії, то є і ті, які її пізнали і її носії - святі. Взагалі, краще слово святий замінити назвою цілком визначеною: подвижник Духу і явитель сенсу життя, праведник миру, месія. Хоча ми можемо такими словами назвати все живе і не живе у Всесвіті, бо кожне має ці енергії, хоча в досить малесеньких кількостях, або маючи їх, однак не відаючи про них і не знаючи можливостей у їх застосуванні.
 Слово святий, світлий дух, священний по своєму смисловому наповненню виходить із суспільного сьогоднішнього вжитку із-за відсутності в ньому свого наповнюючого зерна. Із святого зроблено святотатство. Велика кількість діянь духовних енергій застосовуване в проявах священних проявів на Землі, але саме прекрасне люди відторгують – це життя. Коли думка відхилилася від священного призначення буття, то і сам сенс буття зникає. Прояви взаємопогодженості, гармонії душі і тіла, духовного і матеріально-суспільного і є священнодіяннями людини. 

 У людей доброта зазвичай не дієва через невміння творити її і через невміння її приймати і тому сприймається як бездіяльна і неіснуюча. Вони не можуть зрозуміти природу механізму, як добро може витіснити зло і тим самим припиняючи його існування у своєму житті. Між іншим, усвідомлений ум, який пізнав жорстокість, здобуде можливість пізнати всі зерна добра і закінчить свій шлях у великодушності і любові. Ми самі знаємо, що найвірніший шлях є шлях дружелюбності. 
 Згадаймо, такі небезпеки, які ми іноді минаємо дружелюбністю. І серце свідчить, що саме дружелюбність допомогла у найважчі години, бо може бути, що ми навіть не знаємо меж та розмірів таких небезпек, але дружелюбність незримо також нас вводить у стан миру та злагоди. Дякуємо за таке розуміння ситуації! 
 
 Ці Знання, Розум, Доброта, Милосердя, Щастя, Любов, які ми отримуємо шляхом надходження в наше єство цих світлих, насичених енергій (рух духовних начал) нашим серцем відомі давно. Про них зокрема пишеться і в Біблії: «духом премудрості і розуму, духом поради і міцності, духом відання і благочестя» (Ісх.11,2), «духом благодаті» (Зах.12,10), «духом святині»(Рим.1,4) … по діях якого проходить творіння в процесах потреб, відродження, відновлення, утвердження в проявах матеріального світу … І саме Іісус Христос сказав своїм учням, що дасть їм цю силу, цю енергію в Святому Дусі, якою вони творитимуть волю Бога. Так це було таким творчим началом з моменту усвідомлення чи не усвідомлення руху цих духовних якостей у Всесвіті, і відбулося, і відбувається по сей день, як рушійна насичена сила енергії у світовому творчому процесі. 

 Тому носіїв цих якостей і стала людина називати святими. Здавалось би звичайна гра букв в слові. Але на сьогодні це стало лозунговим суспільним і політичним словом, яке і наповнене в діях вигоди, корисливості в цьому діянні суспільної моралі.

 «Одного разу у Вчителя спитали:
— Як можна разпізнати духовну людину?
 Вчитель відповів :
—Це не те, що він говорить, і не те, яким він бачиться, а та атмосфера, яка створюється в його присутності. Ось що є свідченням цієї духовності. Бо ніхто не в змозі створити атмосферу, яка не належить його духові».

 Потрібно визнати людину на Землі як інопланетну істоту, чи як результат руху всесвітніх енергій. У фізичному розумінні Бог-Творець робить Адама з глини, а душі посилає з небес, як щось вище, якісніше і тому воно зберігається в людському уявлені вище – в горах, або на небесах (там де не-має бі-са, бо він на Землі в нас. А ми можемо на ці небеса подивитися з Венери – нема і є біс, тобто всюдисущ. Не-бо (нема бога) кругом. Не-має бі-са – на небі). Ми самі є носіями бога, тобто місцем де ймовірно живе Бог. Хоча і тіло, і душа є різними енергіями, як категоріями з іншими якостями і кількісними параметрами, однак їх взаємодія і є видимим проявом життя і відчуваючим джерелом наявності чогось духовного в цьому житті. Але і Земля підходить під ці умовні визначення – як вид енергії.
 Історики пишуть про появу істоти, як людини розумної з подальшим еволюційним розвитком за версією Дарвіна. Але ці дві версії, можливо, є хибними. З цим погоджуються вчені. З початком вивчення духовних категорій – як от: любов, щастя, доброта, радість, справедливість, що можуть проявлятися в матеріальному світі і підтверджується дослідами про наявність таких енергій, і що їх носіями є теж думка і слово, то доводиться констатувати, що не все так просто, що Природа є великою таїною, що душа і тіло є різними видами енергії, які виконують різні функції в житті людини. Однак не протилежні, чи відокремлені, а являють собою одне ціле.
 Як говорив наш батько: « У когось більше ума, а в когось більше душі.»

 Людину – як істоту, можна для більш повного пізнання віднести в основі своїй до істоти суспільної і її творчий колективний потенціал видніше у речах археологічних розкопок, у писемних джерелах, в народній генетичній пам’яті на різних точках планети Земля і певних даних з інших планет і про інші планети Всесвіту. Тобто з цієї позиції саме людство і визначає наше єство людське, як суспільна частинка по її проявлених результатах діяльності.
 Людина є джерелом Духовних енергій і їх людина бачить, як результат руху своїх духовних енергій чи як результат діяльності свого ума і тіла.

 Якщо людина, колектив, суспільство живе по категоріях Бога, по совісті, по правді і інших звичаєвих правилах, то і в його членів є більший сектор пошуку і вмінь відібрати краще. Вміти це краще застосувати у своєму колективі, у своїй родині і в їх готовності прийняти ці творчі знання, бо людина, як свідома істота, є отримувачем, носієм і втілювачем умінь, навичок і знань в цей проміжок часу, який ми називаємо життям.

 Кожна людина відчуває внутрішнє полегшення, коли діє справедливо. Можна пояснити такі відчуття усвідомленою дією, тобто по совісті (наші діяння погоджені з вісткою Сущого). Отримуємо відповідність, і енергія організму співзвучна з великою думкою простору. Так кожен справедливий вчинок благодіяльний не тільки нам самим, але і є просторовою дією. Всесвіт кожного разу радіє нашій правильній дії в думці, слові і діяльності.
 Такий висновок напрошується тими узагальненнями і аналізом, що в сучасному світі, про який ми маємо інформацію з книжок і інших джерел про факти, що наукові відкриття відбуваються в мистецтві, науці, суспільстві одночасно декількома індивідумами в різних куточках планети, які просторово знаходяться досить далеко одне від одного при відсутності можливості користуватись засобами комунікацій і при наявних міждержавних обмеженнях, але вигукують «еврика» одночасно. Цьому сприяла суспільна потреба і загальний стан душі Всесвіту, так і тих держав де проявляються ці дузовні пізнання у цих відкриттях. 
 В духовному плані одним з таких фактів є поява Івана Хрестителя і Іісуса Христа в середовищі єврейського народу. Хоча таких сподвижників більшого, чи меншого носія духовних знань було і є багато і серед інших народів. Однак з перших слів застережем, що для Всесвіту нема поділу на нації, народи, держави, раси і так далі.
 Відкриття були, але кожне суспільство мало можливість застосовувати, розпоряджатись ними на свій розсуд в залежності від бажань очільників держави і психічного їх стану, а також психічного стану певного суспільства на той час. Вони могли перебувати в стані не-відання, пристрасті, благості (як певні типи психічного стану будь кого і будь чого) і відповідно діяти (то могли бути творчі реалізації для окремої групи людей, держави, чи руйнівні реалізації, які закінчувалися війнами і тому подібне). Тобто, сам факт людської пристрастності до першості в реєстрації винаходів не є фактом одноособового оволодіння певними знаннями для конкретного винаходу…, бо ними володіє ще хтось. Носієм таких знань є наші єства (душа і тіло), але отримувачем є душа (духовні види енергій). Для розуміння процесу отримання цих дарів, які ми називаємо Знаннями, то ми далі зупинимося на природі того, як людина стає матеріально багатою в суспільстві. Усвідомте: звідки воно береться, і чого не всі можуть отримувати ці знання, богатства, мудрість. Можливо ця книга щось трошки зможе пояснити. Шукайте і знайдете.

 Аналогічно проходить і розвиток того, чи іншого народу. Хоча можливий проміжок, і чималий, в часовому вимірі. Маємо багато прикладів в історії суспільства про однаковість способу формування суспільного укладу держав з великим просторовим віддаленням, що характеризуються певними звичаєвими правилами поведінки (правовідносини), чи розширеними загальноприйнятними родовими традиціями; основами формування їх релігійних традицій чи партійної структуризації.
 Держава утворена людиною і для людини. Протягом нам відомого періоду з історії людьми правили люди. Вони правили через нам відомі релігійні традиції (через страх перед невідомим, через страх перед Всесвітом), грошима, політикою, маючи засоби і способи для маніпулювання фактами, чи створенням певного соціального еталону поведінки через моралістику і закони, через створення певного образу соціальної справедливості, через прихильність до порядку шляхом дотримання субординації між людиною і служителем церкви, між людиною і вчителем, між людиною і начальником, обіцяючи спокій, певний рівень забезпеченості, порядок і дисципліну. Можна сказати так, що це певний озвучений, чи ні вид суспільного договору між масою суспільства і тими, хто хоче управляти цими людьми. Хоча слід сказати, що ми цей страх бачимо на цій багатотисячній відстані в роках, саме у вже сформованому вигляді в «творінні» корисливих служителів релігійних традицій і інституцій державної структури; і формувачів. Слід знати, що носіями духовних якостей в людині в кожній формації були очищені індивіди, як залишок чи результат збереження позитивних енергій на планеті. Тому ми констатуємо, що в першолюдях не було такої кількості негативних діянь, в тому числі і не було того означеного страху перед Природою, перед Всесвітом. У їх співжитті переважала гармонія. Тільки негатив породив недовіру, страх і саме носіям таких «якостей» для свого утвердження в соціумі необхідно було створення зародків релігійних повчань, починаючи з тотемів, починаючи з створення суспільного інституту – сімї, роду…, держави. Так почалося розшаровування в людських відносинах в людських життях і сюди було внесено замінник духовності, починаючи поклоніннями тотемам до визрівання сьогоднішньої нерозберихи в бажанні кожного будувати свою релігію, тобто, своє бачення духовності. Це безглуздя, бо духовність є всезагальною і має одне джерело. Тільки людина з усієї Природи почала ділити. Поділ виник з можливості володіти кимось на основах особистої користі. Будь яка вигода, користь є індивідуальною і на сьогоднішній день це стало нормою, грязною нормою поведінки кожної особистості. Людство в своїх егоїстичних амбіціях прийшло в цей перед апокаліпсичний стан. Ці примари відчувають багато, але все ж люди відмовляються розуміти внутрішнє – вони засліплені зовнішнім. Вони навіть Духовне вклали в суспільні рамки – в організації замінників духовного, в організації релігійних вірувань. Так не має бути. Коли людина не довіряє людині, то тут відсутній Бог. 
 Чи цей паритет дотримувався і чи дотримується, ми бачимо. Визначальним складником в формуванні державного апарату, механізму є особистості, які накопичували ці знання і суспільний досвід, що проявилися в тривалому процесі у формуванні сім’ї, родини, роду, общини, нації, держави. Процес формування сім’ї, нації, народу, держави є творінням людського ума, людської сутності, бо і душа є цією реальністю. Одна реальність, як один Бог, один Іісус Христос, Мансур, як Тарас Шевченко, чи Ліна Костенко, як один Петро, чи Іван з однією душею і тілом в своїй єдності, з одним шляхом в пошуках себе. 
 Кожен окремо несе свій потенціал енергії, сили, безмежних можливостей і обмежених потреб. Ми можемо сказати, що ці утворення є обмежуючим фактором індивідуальних можливостей і потреб, але не до кінця, бо розвиток суспільних відносин знівелює еволюційний розвиток людини, як носія субстанції душі, духу і приведе у зовнішніх параметрах до функцій персонального комп’ютера з його можливостями, тобто до вихолощення душі з живої істоти, як храму душі, що є індивідуальним і всесвітнім вічним носієм знань про нас і Всесвіт. 
 Тому ми констатуємо, що окрема індивідуальність, чи особистість є неповторною на планеті Земля, як і відбиток пальця руки людини. А такі суспільні надбудови є певним стримувачем в цілому, але не в індивідуальному розумінні. Так ми бачимо зовнішню згоду, але наша душа, наше серце, наш Бог знає цінність істинних знань. Тому колектив був і є наслідком певного способу мислення, яке родить слово певного тембрового звучання, смислового навантаження слова, як психічної похідної. «Перш було слово і слово було у Бога, і слово було - Бог». В слово «Бог» кожен вкладає своє розуміння суті, своє бачення дії енергії цієї суті, може давати своє бачення, чи відчуття якісних характеристик суті (Сущого), може давати різні імена: Істина, Космос, Природа, Енергія, Розум, Всесвіт, Всесильний, Всезнаючий, Вседобрий, Всеблагий, Всемилостивий, Всемилосердний … Бог кругом.

 «Богатий чоловік одного разу прийшов до мудреця і сказав:
 — Я дам тобі тисячу золотих, якщо ти покажеш мені, де є Бог.
 Мудрець відповів:
 — Я дам тобі в три рази більше, якщо ти покажеш мені, де його нема».

 Основа назви визначаэться від нашого бачення і нашого відчуття проявів, їх повторюваності, довірі до таких проявів у процесі прийняття, але досить часто ми відносимось до цієї Суті з почуттям доступу до таємничого (природа таємничості полягає в наявності певної частини страху в нашому суспільному єстві, хоча і рівень страху в кожної людини різний), з почуттям доступу до енергії, сили, розуму, знань, як до джерела доброти, радості, щастя, як до помічника, товариша, батька, дитини. Слово є символом і головне, щоб ми могли під цим символом розуміти смислове навантаження в його якостях, характеристиках. Кожен народ по різному вимовляє і по різному пише, але смислове навантаження одне для всіх при означенні того, чи іншого об’єкта, чи дії, проявів, відчуттів. Це є одне джерело, це ми є носіями цього джерела в крапельках океану. 

 «Моісей, (странствуя)(дивно подорожуючи)* по пустелі, почув, як один пастух молився Богу.
 - О, Господи, - говорив пастух, - як би мені зустрітися з Тобою і стати Твоїм рабом! З якою б радістю я обував би Тебе, мив би Твої ноги і цілував би їх, разчісував би Тобі волосся, прав би Тобі одяг, прибирав би Твоє житло і приносив би Тобі молока із мого стада!
 Почувши такі слова Моісей, разсердився на пастуха і сказав:
 - Ти богохульник, у Бога нема тіла, йому не потрібно ні одягу, ні житла, ні прислуги. Ти дурню говориш.
 І пастух засмутився. Не міг він уявити собі Бога без тіла і без тілесних потреб, і не міг він молитися і служити Богу, і прийшов у відчай. Тоді Бог сказав Моісею:
- Для чого ти прогнав від Мене вірного раба Мого? У всякої людини свої думки і своя мова. Що для одного недобре, то для другого добре. Що для тебе пекло, то для другого мед солодкий. Слова нічого не означають. Я бачу сердце того, хто до Мене звертається».
 
 Слова і мова є фундаментом у створенні будь якої нації. Поступово починаємо засвоювати істину – для творця всі люди є його дітьми, а відповідно є братами і сестрами (читаємо Біблію) не тільки по душі (а це основне трактування будь – якої релігійної традиції, чи релігії), а і в матеріальному від-творенні (спосіб життя, поведінка, робота) на шлях вироблення певних традицій – бо так загально прийнято…- Ким? – Душею людства. В якому стані? – в творчому спокої, в пошукових пристрастях, чи у не-віданні - того, чим займається людство і для чого, чи кого?

 «В одних богатих людей перестали молитися перед їдою. Одного разу до них в гості прийшов проповідник. Стіл накрили дуже вишукано, дістали самі найкращі фруктові соки и подали дуже смачне блюдо. Сім’я сіла до столу. Всі дивилися на проповідника і думали, що тепер він помолиться перед трапезою. Але проповідник сказав:
 — Глава сімейства має молитися за столом, бо він перший молитвенник в сім’ї.
Настала незручна тишина, бо в цій сем’ї ніхто не молився. Батько відкашлявся і сказав:
 — Знаєте, дорогий проповіднику, ми не молимося, бо в молитві перед їжею завжди повторюєтся одне і те ж. Молитви про всяк випадок— це пуста балачка. Ці вічні повторення кожного дня, кожен рік ніскільки не допомогають, через це ми більше не молимося.
 Проповідник здивовано подивився на всіх, але тут семирічна дівчинка сказала:
Тату, невже мені не потрібно більше кожного ранку приходити до тебе і говорити «доброго ранку»?

 Є привід задуматися над цими двома притчами: не вимовляємо слів в пусту, а якщо і родимо їх в думках, чи озвучуємо, то говоримо від всього серця і саме тоді, коли ми відчуваємо, що нас слухають. Ті, хто є спостережливими співрозмовниками хоч раз в житті, можуть побачити прояви неприйняття наших слів в процесі розмови шляхом не підтримання, чи ігнорування теми розмови, або реплік невпопад … Ми далі зупинимося на природі відчуттів прийняття.
 Пам'ятаємо і спостерігаємо, скільки ми застосовуємо різних виразів словесних, затемнюючи сенс розуміння. Наприклад, словами брехливими прикривається удавання, нещирість, зрада, упередження, вигадка і багато інших виразів, в корені яких лежить те ж саме поняття брехні. 
 Можна розрізняти різні ступені, але основа буде незмінна. Розглянемо одне з цих проявів в дії, яке позначається символьним словом - удавання. Удавання, в основі якого лежить брехня. Воно встановлює в нашому житті елемент боротьби суспільної брехні до правди Духа. Притворна брехня це слова не на думки від відчуттів душі, не від духовної чистоти, але вони в суспільстві зводяться в ранг гідно виправданими суспільною мораллю та вітаються основною масою суспільства, як прагматичний спосіб ведення життя. 
 Так душа, совість відчувають незручності від тих слів і діянь, які ми іноді вимовляємо, або діємо для згладжування наших відносин у суспільстві з його установками. Це називається, що людина зламалася духовно, не змогла знайти сили протистояти суспільній моралі, яка суперечить його духовним відчуттям. Але така ломка вітається суспільством, або його представниками і теж може бути така дія - слово втиснуте в слово - покаяння (покаявся і погодився з громадськими моральними установками), спотворюючи суть цього слова. Для розуміння слова каяття необхідно усвідомити таку дію в мирському між двома особами, як прояв розумної дії і перша із них – пробачення. Наслідки дій можна залікувати лише діями і найменше їх число - сім. Бо вичерпати із себе без-умство можна розумним співробітництвом.

 Друга частина в процедурі відпущення «гріхів» лежить в суспільному платному відпущенні, яке є чи не самим тяжким злочином. Грошовий підкуп бога є чи не гірше перших форм фетишизму?
 І так мало мав духовної енергії, а таким словом чи діянням ще більше обтяжив душу. Така умовна брехня нібито дає зберегти правду Життя, правду Природи, але цим ми тільки узаконюємо брехню, що є способом відведення нашого єства від шляху істинного. 
 Таке поширення облуди дає суспільству звести його в статус прагматичної доцільності, даючи можливість їй затверджуватися як правді. Відбувається підміна понять і таким чином спотворюється зміст слова, яке в такому вживанні теж стає паразитом. 
 Те ж саме можна сказати про багато понятть, які насильно роздрібнилися в людському уявленні і вносяться в суспільне вживання. Наприклад, (бес-користний – російське слово) з'єднує два поняття - біса і корисності. Тоді коли можемо вживати без (що практикується в даній книзі) потреби. Ра-хую (символьне слово божества і символьне хульне слово в поєднанні), по-винен (по вині своїй маємо діяти) і таких слів у нашій мові багато, бо вони змінюють смислове наповнення, хоча є справжні слова, слова синоніми для вживання, для вираження думки. Слова-паразити є сміття і не забруднюємо цим негативом навколишнє середовище. Як це не сумно, але так є. Тепер знаєте і дотримуєтеся! 
 Те ж стосується і розглядуваного процесу проходження умовної символьної брехні вкладеної в первородний гріх, вину, мораль, закони і є тією риторичною брехнею за цими словами, яка впливає на уми людства і має тенденцію відірвати його від пошуку справедливості життя, свободи духу, від можливості пізнання себе і Космосу. У всякому символьному позначенні словами наших діянь, споглядань, відчуттів, дотику, нюху тих чи інших фактів і подій теж буде таким же елементом невимовного. Можна прозріти, відчувати смислове значення сокровенного, але слів буде недостатньо. Смислове навантаженя присутнім є в словах, за якими вбачається дія, рух.

 Коли ж люди зрозуміють значення думки і слова? Бо ніхто не знищить наслідків думки, яка зародилася із сказаного, написаного слова. Прагматична логіка отруїла багато слів; корисливі рішення народжуються з обміну слів. Тільки знання може відкрити очі на смислове наповнення слова, коли його приймають у повноті сенсу. 
 Всесвіт, який передбачається нами як безмежний, то ця Сущність заледь чи зможе бути зрозумілою, як особистісно-творяща, конкретизована субстанція, як рух різноманітних енергій, і становиться тепер проявленим Словом, яке і підтверджує наші логічно узагальненими відчуттями цих самих енергій, які ми і називаємо Душою Вселенної, нашим душевним ідеалом, нашим смислом життя (життя з думкою, з мудрою усвідомленою думкою).

 Звідси ймовірно, що ця протилежність цих двох факторів руху енергій – бо матеріальне являється необхідною основою для нарощування духовних якостей в лоно Всесвіту, а духовному потрібне матеріальне, як посередник, в реалізації індивідуального самопізнання. Тому проявлений Всесвіт наповнений подвійністю, яка є як би самою суттю її проявленого існування, як би проявленний взаємозв’язок духовного і матеріального в проявленій єдності і процесом неможливості існування одного без іншого. Відсутність взаємозв’язку духовного і мирского, невникання в існуючий зв’язок між духовним і земним позбавляє життя значення і воно стає безсмисловим. Так дух навчається, живучи в матеріальному, а розуміння зв’язку направить до красоти, любові, доброти для наповнення нашого єства. Бо коли в тілі відсутнє життя, то ні про яку духовність не може бути і мови. Такий взаємозв’язок є єдиним і вічним принципом в нас, неподільна частина всього цілого – Енергії Духу, від якого вона виходить і яким вона поглинається при закінченні життєвого циклу в черговості проявлених життів. Фактом чи нашою реальністью, все ж, в своєму проявленому і тимчасовому вигляді є, не що інше, як швидкоплинна ілюзія наших почуттів. Хоча наповнюваність тих чи інших об’єктів природи в їх пропорційній насиченості проявляється в різних кількісних показниках і в різних якісних проявах. Саме в цих різностях ми і є єдиними і це дає нам стимул в підтримці такого паритету, а на рівні підсвідомості розуміти, що ми є, як живі сутності, як проявлений рух, тим же джерелом з якого кожен індивідуально і подживлюється енергією Знань, Розуму, Любові.

 В дійсності, людина чи предмет складається не тільки із того, що видиме, чи проявлене в ній в будь який даний момент, але є сукупністю всіх своїх різних і мінливих станів з моменту своєї появи в матеріальній формі аж до зникнення цієї форми в результаті духовного розвитку. Тим не менше, всі речі відносно реальні, бо мислитель теж є відображенням і тому всі речі і факти, які ми вивчаємо є для нас такими ж реальними, як і ми самі. Якою б реальністью не наповнювалися б об’єкти спостережень, то реальність ця виявляється в них до чи після того, як вони проявляються, подібно спалаху блискавки в нашому матеріальному світі; бо ми не можемо пізнати подібне існування безпосередньо доти, поки наявні у нас відчуття нашого єства зможуть передавати лише матеріальне існування в полі нашого усвідомлення чи душевного сприйняття через відчуття. 
 В якій би реальності наша свідомість не діяла, ми і предмети, що належать цій контактуючій реальності, є на цей час єдиними нашими об'єктами і суб'єктами пізнання. Але, у міру нашого просування в розвитку, наша сутність несе пізнання істини, що в ці періоди життєвих реальностей, через які ми проходимо, то цим ми тільки прийняли як тіні тих реальностей і, що висхідний процес ума складається з цілого ряду прогресуючих пробуджень, і кожне просування приносить із собою переконання, що, нарешті, тепер ми досягли «божественності». До яких належить і цей ланцюг пізнання. І так далі у висхідному умовному, але у вимірі відчуттів, поки ум не почне коливатися і не видихнеться в цьому зусиллі при доступності можливості пізнання окремих індивідуумів. Але тільки, коли ми досягаємо Вселенської свідомості і зіллємось з нею в одну свідомість, то тільки тоді будемо ми звільнені від неповноти розуміння сенсу істини, народжуваних нашими життями. 
 Зрештою, всі наші поняття про процес тривалості і час відбулися з наших відчуттів, згідно із законами асоціації. Будучи пов'язаними відносністю людського ума, ці поняття, тим не менш, не можуть мати іншого існування, окрім як у проживаннях індивідуального єства, і вони зникають, коли сутність розсіює пізнанням свого існування, як людини. 

 Мова є елементом об'єднання нації, народу, країни і є продуктом роботи людства і затребувана суспільством. Таке визначення є загальноприйнятим в політичному житті людства. Буває, що різні мови (діалекти) об'єднані в одному народному утворенні, державі. У чому ж причини таких об’єднувальних енергій в мові? - І це як наслідок візуалізуєтся в результаті поселення таких людей саме в ці місцевості з їх душами і це завдяки ритмічним вібраціям душі, її думковим вібраціям, їх схожістю, які зовні і виконують об'єднавчу функцію. Сьогодні ми знаємо, що думки, інформація, знання переміщаються в Космосі, а слова вже є наслідком узгодженості душі і ума в народженні думки. Тоді ум продукує слово, як засіб вираження думки. У процесі життєдіяльності людства, яке дотримуючись і зміцнюючи свої користливі інтереси родило різні мови, то така функція передачі знань і способу спілкування думкою як би відпала. Але це «як би», а основою слова все ж є думка народжена від споглядання, слухання ... умом, або від відчуттів душею. Всесвіт все ж зберіг об'єднавчий елемент спілкування в мовах через слово в ім'я створення умов росту і розвитку духовних якостей людства. 


Д У М К А


 Думки …
Думки – як хвилі,
То тихо йдуть, то повертають.
Хвилясто серце
Б’ється в такт життєвої ходи,
Воно і плаче,і сміється,
Ніби вітер,
Який стирає сльози,
Душу звеселяє.
А ум все те знає …
Та істини не знає,
Бо думка йде –
Душа ж відпочиває … Ан. на вірш «Думки неначе вітер» А.Волошин.

 Істинність, чи сила слова в тому, коли слово не расходиться з ділом. В такої людини зазвичай немає розбіжностей між думкою і словом. Так, і думки народжуються у неї від відчуттів, від розуміння істинних знань і особистого досвіду правдивості, від розуміння вічних якостей красоти, доброти, милосердя, любові.
 Три мудреці думали: що важливіше для людини – думка, слово (писане, проголошене, чи прочитане, чи почуте), чи можливість діяти? І прийшли до висновку, що на всі ці енергії жива людина має потребу постійно, бо вони взаємозв’язані. В деяких ситуаціях і в різні періоди життя одні із них можуть бути більш проявленими, але в своїй єдності вони символізують ліву руку ума нашого єства з цими трьома перстами. 
 Друга права рука з цими перстами, які відходять від відчуттів душі нашого єства теж є частиною единості.

 Дехто може стверджувати, що Світ Духа не існує - такі умовиводи рівносильні запереченню думки. Думка теж невидима, але лише невігластво заперечує думковий процес і його матеріальні прояви. Так можна почати відкидати всі енергії, бо вони невидимі. До того ж хіба Світ Духа незримий для всіх? Кожен судить по собі. Засуджують люди обмежені. З осуду не народиться удосконалення, для цього буде потрібне усвідомлення предмета осудимого.
 Зазвичай вважають, що зовнішній шар мислення є найдосконаліший, бо він легше виражається словами і це результат роботи нашого ума. Набагато глибинним є шар мислення, який висловлюємо відчуттями, як результат проявів нашої душі. І з того і з іншого виникають вчинки. Чуйне, піднесене самоусвідомлення вміє прислухатися до глибинного мислення, воно не потребує словесних висловів і знає, що у вогнищі безмовності кується сходження, але воно набагато сильніше володіє людиною і впливає на становлення шляху істинного. Що і складає основу відчуттів задоволення життям і це є стан радості і щастя.

 Не можна ні в чому гвалтувати свободу людей. Душа абсолютно добровільно пізнає необхідність сходження. Побачив шлях до сходження, то живи і будь світильником і прикладом для наслідування. Тому не перевантажуйте нікого настановами. Люди удосконалюються і прийдуть самі до такого розуміння. Світильник душі знаходить шлях за своїми особливостями. 
 Багато не приймуть в життєвій суєті життєві підказки, щоб мати можливість самому шукати таємний шлях до Істини. Тільки спостережливість і відчуття підкажуть, яке слово і справа доречна. Але потрібно спокійно приймати людські особливості. Навіть піщинки відрізняються одна від одної. Так не треба стверджувати нічого насильно, бо сказано: хто сьогодні не шукає Сущого, не означає, що не заплачуть про нього завтра. 

 Крім самих накреслень, написання насамперед посилається і в простір, бо зародилося з думки. Не наша турбота, де послана думка знайде притулок, на якому перехресті життя вона виявиться. Прекрасно те, щоб послана думка була вжита во благо. Може бути, що думка, чи слово буде прийняте на не зовсім несподіваній говірці. Вона може запасти в свідомість дитини і втілиться значно пізніше. Може бути, що думкою опанує людина, яка вже відходить від світу земного і застосує її в іншому світі і ця думка допоможе полегшити їй перехід. Може бути, що пошуковці будуть захоплені корисними думками, які о-дух-о-творять їх одноманітну роботу. Думка допоможе хворому і вкладе йому віру у лікаря. Думка піднесе жінку далеко за межі домашнього вогнища. Як Учитель творить через учнів, так жінка творить через чоловіче начало. Тому жінка енергетично підносить чоловіка. Думка вкаже хліборобові планетарне значення його праці. Землероб відповідає за кору планети, і слово-думка, яка посилається ним є самою насущною. Слід написати слово зодчому і судді, і художнику. Нічого, якщо деякі листи дійдуть в нічний час. Таке розуміння дає відчуття, що у нас є багато читачів. І це нас окрилює і наповнює вдячністю до всіх !!! 
 Шкодуємо про тих, хто уявляє, що йому нема чого мислити. Величезна частина людства взагалі не мислить. Не можна вважати мисленням уривки безладних, неясних дум. Вони виникають з хаосу і так само швидко зникають. Багато знайдуть надзвичайно нудними елементи існування, зароджені в мисленні.
 Уявімо собі людину, якою оволоділа думка, що очі його бачать по-різному. Звичайно, вона буде права, але одною цією думкою вона зруйнує свій зір. Те ж можна сказати про будь яку хворобу тіла. То тепер ми свідомі сили таких думок, бо ми самі вносимо таку енергію в наше життя. А все таки слід не віддаватись сентенціям про хворобу, про її тяжкість, про незручності, які ідуть з нею, про процеси змін, які хвороби вносять в наше життя, не бідкатися в пошуках медикаментозного лікування, а реально шукати причини появи цієї хвороби нашого тіла в порушенні духовних начал, носіями яких ми є. 
 Звичайно, ви всюди зможете знайти сумніви. Країни, міста, будинки, сім'ї, навіть люди перерізані половинчастим мисленням. Знаймо, що хмари сумнівів не пригнічують того, хто шукає вихід - тільки б вийти з лабіринту. Неусвідомлене відчуття необхідності наповнює винахідливістю в житті і не заважає пошукам в незрозумілій системі.

 Досліди про відлуння показують, що думки так само, як звук в просторі будуть рости, будуть почуті і відчутними. Приміром, чи можуть думки певного характеру і напруги впливати на життя рослин? - Можуть. Як реагують на різні думки тварини? Нарешті, як почуває себе серед думок сама людина і не тільки від чужих думок, а й від своїх? Ми пізнаємо світ енергією зору, енергією озвученої думки, енергією слуху ..., яка переміщається в просторі і в часі. Крізь нас проходить безліч радіохвиль і різних потоків енергій від рослин до об'єктів, здавалося б, які візуально не проявляють життя. То як ми можемо сумніватися у впливі божественних енергій, енергетики іншої людини на нас, на нашу духовну енергетику і навіть на фізичне тіло, як певних видів енергії. У рослинах також існує певний рівень самоусвідомлення і це такий же вигляд енергетичної передачі, наприклад, краси. Ми можемо називати ці процеси іншими словами, але суть від цього не зміниться. Так є.

 Ми іноді це відчуваємо всі. Приміром, поява думки про невдачу є вже поразка - перевіряйте і переконуйтеся. 
 Кожна добра думка є потужний важіль, як отримуючому, так і посилаючому. Люди воліють мати посилки про земні речі, але вони не усвідомлюють, що земні посилки можуть вести як до Світла, так і до темряви. Явище наслідків земних посилок залежить від рівня свідомості одержувача, від його готовності прийняття. Але духовні посилки безпомилкові і приймаються усіма. Можливо не в повному об’ємі. В цілому ми приймаємо думку, як матеріалізований живий фактор сущого. Думка, якщо не сильна, може поглинутися потоками просторових енергій, але душевний стан горя чи радості є непорушною субстанцією Духа і тому постійно просимо про дбайливе вивчення і пізнання себе в таких станах, пам'ятаючи про силу таких енергій і вчимося їх приймати во благо.
 Якщо радість постукає у віконце - зумійте допустити її. Навіть найменша, буденна радість перетворює відчуття і дії людини на краще. Хвороби можуть бути вилікувані радістю. 
 Нерідко говорять про радість безпричинну, але таке визначення помилкове. Ніщо не може бути безпричинним. Уміння відчути далеку причину вже означає велике витончення свідомості. Не може бути межі польотам думки, так і крила радості можуть перенести нас на сьоме небо. Бо сказано: «Людино, не затьмари радості ближнього, може бути вона видатися тобі чужою і незначною, але вона оздоровлює простір, і не тобі судити про джерела такої радості.»

 Корисно насичувати Всесвіт радістю і дуже небезпечно встеляти себе і небеса горем - вчимося пізнавати в горі позитив для нас. Потворна думка не породить прекрасного слова, дії. Говорячи про красу думки, передусім маємо на увазі красу думки. Думка має уявну просторову форму, тимчасовість відтворення, звучання, кольорове відображення, запах і відчуття дотику - значить, краса думки розуміється у всіх відносинах, як будь яке фізичне тіло. Людина не може мислити потворно заради Космосу, огидність думки, відбивається на земних відчуттях, але багато хто пояснює їх тільки, як дія погоди. У кращому разі їх приписують сонячним плямам чи затемненню. Але далі цього людство не наважується помислити, усвідомити. Тепер знаємо ?! Від якості мислення народиться і слово у своїй якості і справа буде благодіяльною. 
 
 Ми часто спостерігаємо, як відрізняються наші думки в діях. Слід почати усвідомлювати своє єство у справах, але слід пам'ятати, що тільки відповідність мислення, слова і дії знаходяться в певному взаємозв'язку. І таке розуміння допомагає нам у житті. 
 Зазвичай по хиткості мислення ума ми не бачимо проявів радості, або небезпеки, але часто душа шепоче про загрози чи нової радості нашими відчуттями і передчуттями, чи підказками від інших. Скажемо, що такі енергії думки, таємного слова і дії проявляться в наслідках. Так є. 

 Люди зазвичай не вірять, що їх слабкі думки можуть залишити слід в просторі. Багато легковажних і шкідливих побудов захаращує простір. Але слід нагадати їм, що навіть швидкоплинне відчуття вже накреслює незмивний ієрогліф творчості думки. Тільки повне розуміння сенсу мислення може дати світле дерзання. Воно відкриває шляхи до прекрасної думкової творчості. 

 Іноді запитують ради. Відповідайте зі знанням, що в питанні вже є частина очікуваної відповіді. Питання готувала душа питаючого і для ума свого єства і вона знала відповідь і частково помістила його у відповідь для відповідаючого. Відповідайте тільки тоді, коли бачите здатність сприйняти вашу відповідь.
 Часто питання не припускає вашої відповіді – і ви це відчуваєте, тоді потрібно знайти співзвуччя, перш ніж направити мислення по новому шляху. Дарма думати, що струм, що перетинає мислення, менш небезпечний, чим ніж для артерії. Ми можемо не перерізати чуже мислення, але можемо вливати нову кров життя для насичення душі. Кожне слово у відповіді буде не гробовим цвяхом, а промінцем Духа. Відкладена відповідь прийде у вигляді ради через думку. Зазвичай ми у розуміння мудрості людини вносимо земні передумови. Їм буде той, хто подасть кращу пораду для життя.
 Слід берегти кожну прекрасну думку - нехай вона розвивається в просторі. Вона буде істинним даром в будові Всесвіту. Але нехай люди почнуть мислити природно про світ Енергій і відчувати його торкання в житті кожного дня, нехай приходить до нас усвідомлення, що вона зароджується також всередині нас.

 Сказано: «Гонителі свободи думки готують собі шлях жахливий. Оберігаймось від шляхів невігластва. Вони брудні». 

 Треба усвідомлено звикнути до наявності небезпек від оточуючих, бо ми також є посилателями різних думок. Крім того, не забудемо, що кожну думку хтось чує. Чи не соромно допускати волохате мислення в простір? 

 Повчання: «Не думайте, що ваша думка скрізь буде бажаним гостем. Багато горя принесе вам краща ваша думка. Подібно жебракові вона буде оббивати пороги і ображена повернеться до вас, ранить ваше серце. Не засмучуйтеся, бо це неминуче».

 Соломон казав: «Поставлю тебе на роздоріжжі і зроблю тебе мовчазним і нерухомим, і перед тобою підуть знаки подій. Так вгамуєш людську цікавість, так заглянеш в суджене в течії потоку, бо поверх людського мислення летить думка світу». 

 Відчуття злоби до нас чи посили зла іншим може бути викоренено в нашому пристрасному світі лише добром. При уявних передачах потрібно запам'ятати деякі якості енергії. Насамперед, потрібно визнати і неминучість несподіванки отримання відповіді. Послав думку в простір, то будь готовий отримати на неї відповідь. Яке питання – така й відповідь. Будьмо спостережливими!

 «Не зли других, і сам не гнівися
 Ми гості в цьому світі тліну 
 А, якщо, щось і не так, то ти змирися,
 Будь розумнішім і посміхнися.
 Холодною думай головою,
 Адже у світі все закономірно
 Зло випромінене тобою
 До тебе повернеться неодмінно! ».

 Давайте розуміти, наскільки думки шкодять особистостям, викрадаючи енергію і обтяжуючи життєвий потенціал. Давайте розуміти і міць думки.

 «Відомий гуру сидів у мовчанні, і обличчя його випромінювало устремління. Його запитали: «Чим зайнятий ум твій?» 
 Гуру відповідав: «Зараз будую храм». 
-Де ж храм твій?
 - Він за двадцять переходів звідси, і будівельники у великій нужді. 
- Так навіть у бездіяльності ти будуєш? Гуру посміхнувся: «Невже дія тільки в пальцях і ступнях?» 

 Яка ж думка дохідлива? Старі люди кажуть - та, яка від душі. Таке просте визначення правильне. Саме, стан психічної енергії наближає, або віддаляє прийняття думки. Але слід уявити собі, скільки неприйнятих думок залишається в просторі, а потім зібравши по шляху своїх побратимів і теж не прийнятих повертається до того хто посилав. Добре, якщо ми усвідомили глупоту думки і повернули назад чим скоріше, але й слід нейтралізувати її тривалу подорож позитивними справами, бо вони бродячі в просторі вразять не нас, то інших наших побратимів. Хто ми є після цього ?! Така, здавалося б, проста істина, і тим не менше залишається не зрозумілою і на цій підставі і не приймається в наше життя. Але і думка послана не завжди втілюється в словесні образи в одержувача. Але вона, тим не менш, впроваджується в думковий апарат і впливає на спосіб мислення адресата. Таке розуміння сприйняття думки має бути відзначено нами. Дотепер бралася до уваги лише думка, втілена словами, але саме глибокий її вплив поза словами залишався поза увагою. 

 Яке ж наповнення простору думками є не втіленим в слова?
 Чи можна уявити, щоб люди думали тільки про вигоду? Звичайно можна - і шкідливі, безладні думки, насамперед, нам не потрібні. Можна звикати до думок корисливих, і така вправа буде першим приготуванням для стяжання Духа. Явище звички до помислів добра не швидко досягаються, але зате вони ведуть до усвідомлення духовного. Звичайні люди хочуть бачити квіти і плоди, але пошуковики радіють першому паростку, бо це є пробудження життя. 

 Людина в пристрасті, в молінні своєму насамперед просить милості для себе, але мудрі відлюдники просять благодать для світу; в тому відмінність пристрасного від мудрого. Потрібно це покласти в основу всіх думок і створення молитви. 
 Чи не красиво і не корисно просити для себе. Лише грубе єство зі своїм умом вважає себе, як найважливішу особу. Але багато мудріше просити про світ, в якому самі для себе знайдемо краплю блага і миру. Так особливо тепер потрібно йти великим шляхом, тільки так можна знайти свою душу, свого Бога. Потрібно стверджувати, що усвідомлення духовних якостей становить найбільш нагальну поступ світу. Пізнання Духовного дає перевагу не тільки в майбутніх життях, але й тепер. Недарма кажуть, що будь яке бажання буде здійснене. Не думаємо, що це приховане, задумане припущення, приймаємо це як дійсність. Наше мислення настільки кристалізує відповідні сфери, що саме думка вже є в процесі реалізації. До такого усвідомленого життя не багато спрямовуються, але, на щастя, меншість є тією творчою енергією, яка дозволяє дотримуватись певної рівноваги. Можна стверджувати, що кожен найменший рух думки в ім'я майбутнього прориває шари напруги навколишнього середовища, насамперед спонукає до дії. Майбутнє в думці іноді є найвірнішим і цілющим стимулом при прориві з потоку негативних енергій. Не слід думати про недосяжність майбутнього, бо воно твориться невпинно - наступна хвилина вже є майбутнє. Інші скажуть, що їх не вчили, але ніхто не захоче вчитися, якщо навіть хоча б місяць часу для цього буде потрібно. Люди не хочуть знати про довгі терміни, бо не вміють мислити про благо, але навіть про матеріальні цілі в розумінні безмежності і при незліченності часу у Всесвіті. Звичайно, все це не вимірюємо земними строками, бо дочасні просторові енергії. Не ділимо життя, бо життя вічне. Але бажання наше буде виконано, бо багато думкових образів нами сформовані і вже складені в незмінних потоках руху енергій, тобто, знаємо, що процес реалізації уже почався. Поставимося до цих наших бажань з усією усвідомленістю, і не будемо поверхневі, або суто матеріальними, коли торкаємося суті Буття.

 Люди, навіть знаючі про тонкий світ, вважають, що можна відкласти пізнання природи думки і вдосконалення в думках до якогось певного часу. Вони помиляються, саме тут закладено напрямок мислення. Можна його розвивати, коли імпульс даний до пізнання. Досвід мислення утверджується земним мисленням, бо він нам знайомий. Коли свідомість ясна, вона несе вгору сама - знаходяться слова, здійснюються зустрічі з потрібними людьми, створюються умови для незвичайних пізнавальних ситуацій. Ніхто і ніщо не затримає в нижчих шарах утверджене усвідомлення, спрямоване до любові і доброти з першого його відчуття і тому не будемо відкладати утвердження думкового реального результату. Крім цього шляху немає коротшого зв’язку з Світом духовним. Це є стан молитви.

 Енергія думки йде від кожного земного предмета, яка дає прекрасне уявлення про безмежність. Кожен має безліч зносин з абсолютно незнайомими людьми. Так само і його ім'я десь вимовляється. Не забудемо, що такі далекі торкання нерідко мають більше значення, ніж доторк з найближчими. Можна помітити, наскільки далекі оповіщення можуть відбиватися на всіх внутрішніх наших центрах - відчувається якесь занепокоєння, йде наповнення енергією тіла, яка проявляється в прискореному пульсі, прискореному серцебитті, припливом крові до обличчя (деколи говорять, що ні з того, ні з сього пашить вогнем обличчя, чи горять вуха) і т. д. 
 Але думка далека, незгармонізована може проявитися в дуже сильному впливі. Ніхто не зможе угледіти ці далекі ниточки, але витончена свідомість чує. Так засоромимся посилати у Всесвіт мерзенні думки. Дійсно, зупинити думку важче, ніж породити її. Спершу умом виробляються прийнятні умови народження думки, потім йде процес її зміцнення і зосередження і лише після цього можна випробовувати себе на звільнення від думки. Останнє навіть фізіологічно не легко. Думка створює особливе енергетичне поле. Так звані нав'язливі думки є наслідком енергетичного спалаху, який не може бути врівноважений подальшими надходженнями. Думка встигла кристалізуватися, але подальше надходження енергії припиняється. Саме суть такої думки буде ще більше залучати такі сутності і сприяти їх ущільненню. Адже думка живильна. Саме таким шляхом утворюються так звані вороги, примари. Нав'язливі думки ущільнюють їх, і не можуть люди звільнитися від них, бо не вміють звільнитися, насамперед, від своїх думок. 
 Однак це ще більше енергії вимагає звільнення від думки. Тому звільнення від думки визнається досить істотним показником правильного поводження енергії між людьми і навколишнім середовищем, між людиною і космосом. Саме духовні стяжання сприяють вмінню звільненню від негативних думок.

 Показником стану наповненості себе енергією (космічної та фізіологічної) є відчуття стану свого здоров'я. Тобто, ми здорові, сповнені оптимізму для вирішення будь яких завдань, або тільки для певного рівня існування. Таке тлумачення вводимо не для образи будь кого, а для розуміння визначення такого стану і для можливості кожному визначити свій стан. Наприклад, якщо нам вранці ліньки вставати з ліжка, відсутнє бажання займатися роботою, то це і є ознакою відсутності життєвої енергії. Усвідомлюємо це і починаємо з уявного стяжання духовної енергії. Бо до середини дня ми явно відчуємо зниження життєвого тонусу. З'явиться дратівливість і ми входимо в стан очікування кінця робочого часу, а ввечері прагнемо швидше влягтися на дивані біля телевізора. Все це і вказує на відсутність здоров'я. Ми вимагатимемо енергії. Фізичну енергію ми можемо отримувати частково через продукти харчування. Духовну психічну енергію ми приймаємо від Космосу, але придбати її можемо покладаючись на свої позитивні якості і вміння її приймати. Хоча космічну божественну енергію нам посилає Всесвіт постійно і ми можемо тільки її приймати. Деякі способи наповнення себе енергією ми і розглядаємо в даній книзі.
 При передачі думки на відстань помічається дуже показове явище. Думка надсилається на одній мові і може сприйматися на іншій. Хіба це не свідчить, що психічна енергія діє не тільки словесно-мозковими засобами, а й за допомогою енергії серця, душі. Деякі називають такі передачі, як посил певного ритмічного наповнення, інші порівнюють з посилами радіохвиль.
 Ми часто говоримо з Богом. Бог теж є різновид енергії і спілкування з ним, з людьми, з рослинами, з деревами відбувається при налаштуванні ритмів і готовності передавати і приймати. Для розуміння одностороннього процесу згадаємо принцип роботи радіоприймача. Ми шукаємо ту радіостанцію і шукаємо за допомогою тієї хвилі на якій відбувається мовлення. Обопільне мовлення і слухання спостерігається і при телефонному спілкуванні. Таке спілкування з Богом, з людьми ... існувало й існує зараз, і існує в майбутньому, бо не дарма ми уві сні, а деякі індивідууми (пророки) спілкуються і зараз, переходячи в майбутні реальності і споглядаючи, чуючи ті події які відбуваються в майбутньому. Аналогічні переміщення відбуваються і в минулі реальності. Перехід здійснюють душі, духовні енергії і за допомогою нашого розуму ми можемо згадати уривки теми спілкування в сні. Ми тепер знаємо, що духовна енергія наповнює весь Всесвіт і нею наповнене наше ество, чи, сказати більш приземлено - і тіло, як трошки інший вид енергії, або її різновиди в певній сукупності. Тому ми постійно стверджуємо, що Бог поруч, Бог в нас, бо й енергія спілкування наповнює наше тіло через спілкування душею. Тіло з його відчуттями є як би антеною душі. 
 Щедрість Космосу позначається у всіх явищах, які людському уму важко охопити. Розглянемо трохи глибше. Серед сокровенного особливо залишається невідомим - кому принесло найбільшу користь послання любові, щастя, добра? Ніхто не знає, кому допомогло наше послання. Можна припустити, що думка послання досягає певну особу, але це буде лише припущенням. Думка, може бути, дуже допомогла комусь там невідомому. Така думка буде посланцем любові і доброти, і людина врятована не знатиме свого рятівника, і вдячність його направляється Всевишньому. Коли він хоче висловити свою захоплену вдячність, він подивиться вгору. Безіменні думки отримують і сокровенну вдячність. Кожне послання у прийнятті отримає і кращу подяку. Не нам судити, де пролунає пісня вдячності, бо найпрекрасніша пісня подяки звучить в хвилину радості. Але в такому стані радості кимось була послана думка і теж в стані радості.

 У кожному негативі є позитив. Не критикуємо те, що відбулося, а слід угледіти можливі позитивні моменти. У всякому предметі, діянні, відчутті поряд з частинами досконалими знайдуться крупиці хаотичні. Можна з кожного виду такої енергії викликати до прояву дії вчинені, або хаотичні частиночки позитиву проявлені в піднесеності духу. 
 Крім молитовних викликань, кожна людина своєю духовною енергією здійснює постійні викликання станом посилу і прийому позитивних енергій. Коли ми думаємо про незручність об'єкта, який ми споглядаємо, свої дії чи інших, то вони стають дійсно незручними. Коли ж ми мислимо про прекрасне в предметі, то проявлені частинки його починають діяти. Необізнані люди приписують таке явище самонавіюванням, але знаючі природу речей розуміють це як дію думки в благому налаштуванні Духу, як результат руху енергій. Звичайно, вони проявляються в різному вигляді, якості та кількості, але завжди можна помітити, що предмет ніби оживає від людської думки. Дуже допомогає помічати таку зміну те, коли ми самі в стані подяки і благості. Варто людині усвідомити цю природну силу, як вона може благотворно застосовувати її у всіх випадках життя.

 Дуже багато говорять про проблеми, перешкоди і дуже мало налаштовують їх прояви собі во благо. Розуміння природи проблем, перешкод дає як би запал в роботі, запал у пошуках шляхів їх розв'язання. Перешкоди обійти легше, але коли людина обходить ці не випадкові перешкоди, коли вона їх не долає, не приложує труда, то вона шкодить цим собі. Але як тільки показується перешкода, люди починають думати у своїх відчуттях-тяжкостях, забуваючи, яка перевага склалася для них, бо проблема, перешкода є не випадковими на нашому життєвому шляху. Люди воліють, щоб усе робилося як зазвичай, старими заходами. 

 «Одного разу один цар вирішив перевірити своїх підданих. Він вирішив подивитися на що здібні його піддані і зрозуміти – хто є хто. Для цього він звелів притягнути великий тяжкий камінь і покласти його посеред дороги. Сам цар переодягнувся у звичайний одяг і почав спостерігати, як люди будуть поводитися. Жителі їздять по дорозі, бачать – лежить камінь, але замість того, щоб прибрати його, то вони роблять спроби об’їжджти його. Водночас ображають царя словами за його недбалість. Але цар продовжує в стороні спостерігати за цим усім і лише слухає, як його піддані лають його.
 В кінці кінців їхала одна повозка, запряжена волами, і на ній сиділа якась бідна людина. Їде вона, дивиться – посеред дороги лежить великий важкий камінь, явна перешкода для руху, і не тільки для неї, а і для всіх. Розпрягла тоді вона своїх биків, обв’язала камінь і з великими труднощами відтягнула його з дороги. На його здивування, під каменем дещо лежало. Це була сумка із золотом, а в ній записка: «Це нагорода тому, хто долає перешкоди».

 Лише деякі воліють несподівані дії і такі ж наслідки. Люди щасливі, коли щось зробилося, як у самих звичайних людей, але ми, пошуковці, хочемо великих успіхів і для всіх. Вчимося зважувати істинну шкоду і помічність цієї ситуації. А тому Сущому важко посилати людям енергію удачі, коли вони уникають особливих шляхів, тобто не готові до прийняття. Якщо зрозумієте, що перешкода є нова можливість для реалізації кращого результату, то цим входимо в смугу успішності.
 Невдача нами визнається в упередженості діяннями темних сил - це не так, це підказка для пошуку кращого варіанту, який бачить наша душа, але ум ще не бачить і ця підказка йому і лише вони придатні для духовного зростання і зростання матеріального. 
 До слова сказати, знайте, що всі прояви негативних енергій на наше мирське розуміння, слід сприймати тільки як підказки. Але не тільки сприймати, але й вишуковувати причини і діяти відповідно. Як відходи удобрюють землю, так тьма гниє для квітів світла.

 Блаженство пошуковця, або його проявлені муки, так звана спрямована напруженість полягає в пошуку істини? Зазвичай, читаючи ці рядки у нас створюється враження, що пошуковик весь в муках, але якщо запитаєте його - чи хоче він звільнитися від таких мук, кожен відповість негативно. У глибині свідомості пошуковик-мислитель (сім разів подумай і один розкажи, або зроби все, що спрощує вирішення?) відчуває велике блаженство, бо процес пошуку вже є вищий стан насолоди від можливості будувати своє життя в радості. 
 Шлях до пошуку полягає в мисленні і творчій праці. Бо умілий пошук бере частиночки енергії своєї і у Всесвіті, але й створює її величезну кількість, розвиваючись і збогачуючись. Шукання першопричини властиві кожній мислячій людині. Одні наближаються більш витончено, інші більш грубо, але все ж не оминають шляху істинних пошуків. Одні збираються досліджувати піднесені цінності без вивчення найближчих причин, бо вони не задаються питанням, що людині слід насамперед розбиратися і серед повсякденних явищ. Хто зуміє угледіти причини і серед повсякденних явищ, той може заглянути і вище. 
 Пізнання причини щоденних пригод витончує мислення і навчить всеосяжно підходити до вирішення життєвих завдань. Повчально бачити, як ряд проблем розвалюються від одного вигуку, погляду, або поради знаючого на ті чи інші факти чи ситуації, на які присутні не звертали уваги і які, можливо, й були первісною причиною появи проблем. 
 У той час, коли людина, яка занурилася в життєві проблеми, не бачить їх кінця і не бачить їх після вирішення, не бачить в них сенсу, перенапружуючись, забирає, крім своєї енергії і енергію у Всесвіті, не маючи радості життя і іноді проклинаючи себе, батьків і Духа за нестерпність ноші створеної самим собою - а чи потребував він її взагалі? Ось у чому питання. Тому безглуздо говорити про муки пошуковця, або творця. Вони не мучаться, а радіють. 
 Втім, деякі люди так своєрідно розуміють стан радості. Для деяких радість буде бездумною і як би нічого неробленням. Але згадаємо, чи часто ми визнаємо лише наслідки і не бажаємо думати про причини. Мало того, ми гніваємося, коли нам вказують можливі причини. Ми не допускаємо, що знайдена сказана причина могла бути породженою саме внаслідок цього. Ось у чому парадокс. Так само говорять і ті, хто не встиг розвинути уяву і тим не розширили сприйняття. Такі люди можуть лихословити справжні причини і, дратуючись, лише породжувати зло. 
 Слід, по можливості, оминути всі спонукання, що можуть посилити зло, яке і без того густо росте в людській сутності. Кожен з праведників во благо миру бачив і зазнавав багато труднощів і гонінь. Звідки ж такі непомірні тягарі, якщо такі праведники прагнули до добра і миру? Ми ж знаємо, що будь яке позитивне устремління і навіть думка вже викликає лють пристрасного суспільства, але кожен подвижник світу скаже, що його спроби до світу і доброти одухотворяють його щохвилини і залишаються найкращими спогадами. Вони не тільки залишаються у Всесвіті, а й у миру - в літописах народу і в житті століть. Тому багато виявлених причини слід дбайливо зберігати, як нагадування і по можливості вказати на шляхи вирішення проблеми в можливих сприйняттях, тобто, в таких межах, де вони не породять недовіри і наруги.

 Так не легко іноді зрозуміти, що гадана мала причина може бути джерелом великих лих. Тому слід вміло усвідомлювати, що і малий струмочок перетворюється десь в потужний потік. 

 Всі ми знаємо людей, оточених достатком, але якби вони знали, чого позбавив їх достаток? Люди хочуть виконати всі ходячі звички, забуваючи, що створений уклад життя єства послаблює також енергію духу, роблячи перешкоди і для нього. Душа через пасивність ума і його задоволеність заспокоюється, бо їй не притаманна така категорія, як боротьба. Вона може підказувати людям кращі варіанти в житті своїм устремлінням і якщо наш ум готовий їх сприймати, то починаються творчі пошуки. Явище недосяжності обумовлено не життєво смисловими устремліннями чи умовами, які не можуть зіставити бажання з життям. 
 Тимчасовість умов не означає недосяжність. І тимчасовість устремління не означає, що устремління повториться в тому ж напрямку. Коли людина усвідомлює явище тимчасовості в собі, тоді вона легко прийме суть духовного сходження. Відчуття сходження осяє дух розумінням досяжності. 
 Самовдосконалення є шлях до пізнання. Самонасолодження є зупинка в розвитку. Постановка мети у досягненні мети в пошуках істини, любові, Бога неприйнятна, бо мета є константа і рух до константи є підсумкова зупинка в духовному зростанні. Можна будувати життя так, що кожен день буде кінцем, але можна так пізнавати життя, що кожна година буде початком. Так на очах можна перебудовувати наше земне існування. Тільки цим шляхом питання майбутнього і свідомість про духовні стяжання зробляться відчутними. Потрібно зрозуміти смисл в перебудові способу життя в міру проявів у нових відчуттях, які відкриваються.

 Можна помічати наскільки космічні струми посилюють реакцію різних органів тіла. Можна споглядати як би коливання слуху, зору, змученість сонячного сплетіння, напругу зв'язок і яскраво виражене запалення деяких центрів. Так наші відчуття відповідають космічним потокам енергій. Так, стійкість потрібна у прийнятті таких енергій і зуміти знайти їх у собі. Ще раз підбадьоримо всіх, хто засмучується при першій тривозі з досвідом відчуттів при зіткненні з енергіями Духа! 
 Давайте згадаємо, скільки умов вплинуло і перешкоджало в утвердженні досвіду. Оточуючі люди, предмети і події, просторові струми і стан здоров'я, нарешті, думки, одержувані здалеку, все може або підвищувати, або знижувати наслідки утвердження довіри до побаченого шляху. Багато спроб було припинено з самого початку, бо безглузде зауваження чи ворожа думка паралізувала психічну енергію в просуванні, але рідко людина може зупинитися, побачивши шлях до пізнання Істини. 
 Звичайно, сумно, якщо людина від першої невдачі впадає у відчай. Цим вона лише доводить, що її психічна енергія знаходиться в повній розбалансованості. Тоді випробувачу слід здраво помислити, як утворити психічну енергію. Адже крім дослідів нехай кожен початківець дослідник випробує самого себе в різних обставинах. Тільки всілякі випробування можуть довести, які саме властивості переважають на його рівні духовного розвитку і розвиває їх - решта додасться. 
 Вчимося приймати і не терзаємо себе особливістю своєї енергії, своїм сприйняттям, своїм розумінням. Багато існує образів, методів, що допомагають зосередженню. Але ніхто не пропонує уявити думки, блукаючої по лабіринту. Чи не докладаємо ми сум'яття і нервозності до напруги простору в метушливості своїй, коли починаємо передчувати дії своїм єством. Прямота і простота є найбільш вдалою дорогою. Бажаємо всім щастя!

 Природа має таке ж приблизно існування. Різні поліпшення викликають кращі форми. Вищі умови дають людині кращі можливості. Безмежні ці можливості. Чим вище, тим витонченішими; чим яскравіше розуміння Всесвіту, тим яскравіші досягнення. 
 Слід тільки уявити собі, як швидко квітуча рослинність змінюється мертвими пісками. Не безгосподарністю, але самогубством слід назвати це змертвіння кори земної. Піски, льоди, зсуви, тайфуни, пожежі, війни не є предвісниками блискучого майбутнього, а навпаки, є передвісниками більшого лиха. Готуймося. Адже неможливо прискорити лікування природи, навіть якби люди звернулися до здорового мислення; потрібні десятки років, щоб оздоровити руйнування кори планети. Не може народжуватися здорове покоління, якщо в основі життя покладено зло. Але для таких особливо благих заходів необхідна людська співпраця. І цими Знаннями людині вказується шлях сходження. Правильно визнати, що пограбування природи окремими особами, окремими корпораціями є марнуванням скарбів людства. Слід іноді подумати, наскільки плодоносність планети зменшується, незважаючи на всі штучні заходи іноді прийняті владою. Можна посадити гай дерев і в той же час отруїти і знищити цілі ліси.

 Технічна влада людини над Природою веде до краху її духовності. Починає страждати душа, з'являються, як наслідок, хвороби тіла, недостача води чи продуктів харчування, тобто, єство починає входити в хворобливий стан. Але пам’ятаємо, що в Природі все взаємозв’язане. Це проявлене знищення Природи напряму свідчить про деградацію Душі людства. Виробництво негідних предметів є злочин проти людства (премікси, гербіциди, антибіотики ...).До такого становища напряму приводить занепад нашої духовності.
 Хто не мислить про Природу, той не знає притулку духові. Інакше люди стають як усі, з тими ж умовними радощами і печалями свого існування. Інші в очікуванні кінця світу, своєю людською підсвідомістю отримують нескінченні явища кари і дивуються цьому лиху. Ставши в таку течію космічного потоку, чи не доцільніше зрозуміти, що нескінченні кари мають свої протилежності, бо безмежність будує кожному сходинки сходження вверх. Така дія Сущого, таке його покликання. Такого напрямку в своїй діяльності свідомо, чи неусвідомлено дотримується людина.

 У чому ж головний смисл в посиланнях думки? Для творення благості в добрих справах, заради яких і надсилається думка. Все ж основа посилу в насиченні навколишнього середовища, в зміцненні самого простору добром. І цю насиченість ми відчуваємо в візуальних спогляданнях і відчуванням позитивних змін. Таке насичення простору є великим позитивом у захисті здоров'я планети. Таким чином можна привчатися багато разів щодня посилати добрі думки як просторові енергії. Думки можуть стосуватися як окремих осіб, так і бути безособовими. 
 Прояви доброти, як і любові, є велика енергетична міць, яка не губитися в просторі. Ці слова знову просять повторити суть таких посилів - це процес стяжання духу нашої планети кожним окремо. Можна починати з коротких духовних поглиблень для розуміння їх суті. Не треба думати, що такі зосередження не корисні. Саме таким невпинним шляхом можна спостерігати багато позитивного. У пристрасті своїй деякі нерідко нарікають, що їхні труди пропадають без користі, але де ті ваги, які виміряють духовні стяжання? Легше простим оком побачити зростання трави, ніж відстежити накопичення духовні. 

 Давайте вчитися розмовляти з речами думково, а іноді і в слух. Слова є кораблі думки і озвучування посилюють енергію ритмом і тембром звучання, проявляючи своє добролюбіє і благоприхильність, особливо до живих істот. Так, поки ми не навчимося поводженню з об'єктами споглядання, нам не проявиться діяння енергій. Вважайте щастям, що й у земному перебуванні можна привчати себе до істинного поводження з навколишнім середовищем і ми будемо прийняті ним з усією прихильністю - ми це відчуємо.

 Що ж це за таке наш стан єства в добролюбові? Слід зрозуміти, що він не тільки містить в собі здійснення добрих справ, але також і вміння захоплюватися добром. Остання умова зазвичай не приймається і залишається незрозумілою, її потрібно розвивати, прищеплювати і виховувати в людях. Тільки захоплення добром приносить теплоту в серця. 
 Прояви добролюбія відкривають безліч подробиць добра, і приємно зворушливих по суті своїй. Так поряд з добролюбієм пізнається суть зла - ось таким способом ми можемо відторгати, відмовлятися безвитратно від цих негативних енергій. Можна минути багато корисних зіставлень, які можуть наповнити серце і душу. Таке наповнення енергією добролюбія спасає нас від нанесення образ словом і ділом. Воно є твердою підставою для сходження у пізнанні, і як прекрасно вміти радіти доброті людській. Вмійте бути добрими! Добролюбіє є відмінність успішної людини! Знаймо це і зробімо все, щоб це стало способом життя, щоб це було нашим життєвим станом у всьому.

 Якість добра проявляється у великому насиченні дії справедливістю і совістю (з правдою життя і зі звісткою благою). Як вишукано вміти розрізняти енергії Доброти. Скажімо - добро-діяння має райдужну ауру. Хіба чеснота не є з набору взаємопов'язаних якостей? В давнину люди розуміли, що доброчесність не є просто добре діяння. Вони знали, що лише спонукання буде затвердженням чесноти. 
 Ніякі зовнішні діяння не можуть свідчити про мотиви, а вони в нашому житті присутні в очікуваному користолюбстві, бо слово і діло базуються на передаванні дарунка, як певної якості з того ж набору у стані благо-дарування. Давайте починаємо підходити до пізнання всіх позитивних якостей таким способом - чи то любові, чи то щастя, чи то радості, чи то краси, чи то здоров'я, чи то процесу творчої дії в стані уважного сприйняття і душевних відчуттів. Вийшло, то відразу ж дякуємо Сущому і як моментально до нас і в нас з'являється нова енергія життя. Радійте і радуйте інших своїм умінням жити. 
 Можна зрозуміти умом своїм, що і наші відчуття очищаються для посилу і прийняття на визнанні життя всього сущого, в чому ми беремо участь. Просимо! Вчіться діяти так, щоб кожна дія супроводжувалося доброзичливістю. Навіть звичайна домашня робота нехай буде благим наслідком, якщо вона виробляється з добрими думками. Навіть дуже прекрасний той день, якщо ми утрималися від роздратування і недобрих помислів. Такі пам'ятні хвилини, дні, роки стверджують ритміку духовного і мирського руху в житті. Зрозуміймо, що такі події в нашому житті пробуджують припливи любові і приносять як би очищення душі і тіла, наповнюючи нас легкістю. І Ми радіємо кожному прояву такої радості та Всіх запрошуємо взяти участь і прийняти повноту відчуттів. Щасливої дороги!

«Хлопчик був голодним і босим,
Давно не їв, крутилась голова.
У двері постукавши, води він попросив,
Але жінка виносить ...склянку молока!
І та склянка - дала сили знову жити!
Повірив він - є в світі доброта!
Минуло багато років ... він лікарем став.
Вперед його життя потихеньку йшло.
Він на обході побачив жінку,
Ту, що дала колись склянку молока!
Вона була хвора, причому серьозно!
Їй терміново операція потрібна!
Він життя їй врятував, всі сили приклавши,
Живе і перемагає доброта! ...
Квитанцію до оплати принесли,
Все життя платити! - подумала тоді,
І взявши листок, не повірила очам!
Від радості заплакала вона!
Оплачено рахунок!
Він поруч написав: «Оплачено склянкою молока». Благо даруємо авторові такого вірша!

 Не слід мріяти, що люди вже усвідомили цінність думки. Не втомлюємося аргументовано твердити про могутність і значення істинної молитви і правдивої думки, і ми будемо звинувачені в неприпустимому нововведенні, будемо звинувачені в потрясінні основ суспільних.
 Чим можуть доводити, що турбота про думку, що молитва має міць зупинити прибуткову війну є небезпечною для держави? Бо ми побачили прихований антилюдяний бізнес керівництва країни. Ось і вся відповідь.

 Між тим, ми вже як би посилаємо звинувачення тим, що вносимо в простір щось небезпечне - посили любові, миру та злагоди.
 Але в який звіриний стан може впасти людина, щоб вважати згадку про могутність енергії молитви, навіть в думці, чимось неприпустимим в людському побуті!

 Коли небудь людство зрозуміє значення думок, хоча б заради свого серця і душі. Нехай воно помислить про отруту негативних посилів своїх і близьких наших. Пора звернути увагу на кількість хвороб від думок, бо хвороби, природньо, показують негатив нашого існування. Розглядаючи хвороби, слід вивчати духовне і фізичне в їх взаємозв’язку. Також і середовище має свій сильний вплив, бо групова енергія робить сильний вплив на сприйнятливий організм, що має ті чи інші вади душі. Не зле буде при кожній хворобі поміняти напрям думок, налаштувавшись на хороше. Не треба нічого особливого, як приступити до сердечної молитви, яка створює енергетичний зв'язок з Сущим. При накладенні рук на хворе місце не слід думати про хворобу, але лише вступити в діалог - шукаючи відповіді на причини появи захворювання.
 У житті краще відторгати негатив відданістю заявлену нами Божественним якостям і слідувати їхньому виконанню протягом життя. Слід іноді запитати кожному себе, а ми себе - що із Знань, які нам відкрилися вже докладено в життя? Запам'ятаймо це запитання, бо ці рядки вже є дія, тобто, як би клятва самому собі. І приймемо ці рядки за благо в спокої і пізнанні!

 У наших руках сьогоднішнє і майбутнє, тому що не позбувшись нетерпимості в собі, не можемо складати майбутнє. Неможливо просувати дух, не складаючи вдосконалення, не розвиваючи його. Ми можемо багато читати, але мало застосовувати у своєму житті. 
 Так можна зайняти ум читачів, але слід залучити їх, пробуджуючи для руху вперед. Знаючий не забороняє читати різні книги. Кожен, хто боїться читати буде обмежувати, утримувати себе від можливості пошуку добра у всякому його вигляді. Ця щедрість, цей поклик духу до пошуку необхідний. Той, хто не хоче навіть вислухати, вже побоюється чогось (страшно). Така відкритість Духа в пізнанні вимагає широких воріт та якнайшвидших крил для вільного польоту, бо свобода не має страху.

 Істинно, новий будинок потребує нових придатних речей, але знайти їх здається неможливим. Оновлення форм може дати несподіваний потік думок. Значить, мислення людське може попрямувати на пошуки нових рішень, які урівноважать наші бажання з нашими можливостями в межах розумного і необхідного результату. 
 Кожна людина мимоволі поширює випромінювання своїх устремлінь, але потрібно навчитися знайти мудрий рівень своїх потреб. Простота є пізнання шляхів до богатства. 
 Розкіш, яка виходить з матеріального багатства є початком духовного тління й деградації. Не може довго тривати життя, повне гнилих слів, устремлінь і дій. Усяке бузувірство не є рішення правильне. Не слід насильно переконувати і закликати до простоти в житті. Воно присутнє в нас разом з відчуттям гармонії. Але для нової побудови обставин потрібно усвідомити, що не змінимо ми цим наш смисл життя, чи не ці форми заведуть нас в переосмислення нашої суті, чи не змінять вони наші духовні орієнтири? Задавши собі таке питання про сенс життя - і ми отримаємо найбезнадійніші відповіді на ці наші матеріальні мрії. І вони збуваються! А як? Читаємо і знайдемо підказку. Саме життя так чи інакше, як і чим визначить нам вірний напрямок устремління? Удачі! 
 Чим же досягти благополуччя? Запам'ятаймо - радістю. Не зневірою, а тільки радістю. Також знайте, що мрії творять віруючих, а ті, які довірилися душею - творять !!!

 

ДУХ. ЕНЕРГІЯ. ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ.

 Психічна енергія людини і психічна енергія Космосу.

 У цьому розділі коротко розглянемо діяльність людини, чим вона викликана, джерело зародження і її прояв в русі певних видів енергій. На підставі психічного стану єства (душевних відчуттів і реакції ума на інформацію від органів сприйняття тіла з бажаннями біологічного виживання і бажаннями-потребами його соціального розуміння життя) збуджується енергія руху думки, слова. Така енергія народжується від зовнішніх чинників і поширюється в зовнішній простір. Духовна енергія душі виростає з основ духовності єства і є основою його духовного росту.
 Для розуміння смислового слова Дух, ми створили окремий розділ, щоб показати суть духовних енергій і показати те наповнення цього прекрасного слова, яке вживається нашим суспільством. Його вживають в більшості випадків в оманливому розумінні. Природа нашої брехні походить від невидимого, неусвідомленого, не пізнаного, що і змушує боятися деяких висловів. Ми починаємо лякатися слова - дух, хоча тепер знаємо, що це відомий стан матеріалізованої енергії. Ми лякливо уникаємо слова - творець, хоча добре знаємо, що кожне матеріальне утворення має свого творця. Брехня і страх - погані порадники. Знаємо, що щастя, любов, доброта, мир, злагода є дари всім, всім, всім, і вони є їжа духу, і є його складова. І вони є основою нематеріалізованої енергії. Ця сукупність цих умовно названих енергій і складають основу життя-буття.

 Коли людство зверталося до джерела сонця і світил, також до стихій, то в цих культах воно бачило прояви космічного магнетизму в тому сенсі, як таємничу притягальну невідомість. Людина в давнину шукала ті властивості, які наближали її до творчості космічної, якими і наділяла своїх Богів. Знаходячи прояв космічних божественних співзвучностей зі своєю душею, бо дух знав, куди направити своє устремління, людина була і є щаслива у своєму свідомому пізнанні деяких елементів. З устремління переходимо до дієвості енергій і міць її зростає від посилення відчуттів любові. Деякі скажуть - це неможливо. Невже при виявленні обурення, або іншого негативного явища, любов може мати місце? Так, так є. Обурення неодмінно відбувається на основі любові. Якщо людина не знає любові, вона не буде обурюватися. Вона взагалі не обуриться і не створить напруги енергії, створюючи поштовх до дії енергій. Знаємо це і не розділяємо позитивних і негативних енергій в житейських проявах – вони мають одне джерело.
 Людство на різних ступенях розвитку знало про космічні енергії. Взаємовідносини між усіма космічними енергіями і людиною визнавалися найдавнішими явищами (через одкровення), які передавалися пророками. Звичайно, можна сказати, що людство тисячоліттями тяжко надбаває духовні якості і таке буває при неусвідомленому людському житті. Читаємо, чуємо пророків, подвижників, які не впадають в смуток, бо кожне їхнє слово є правда життя. 
 Чи можемо ми собі уявити про неуявиму здібність в поширенні космічних і земних енергій. Наприклад, навіть проживання по сусідству біля богатих є можливістю входження в енергетичний простір богатства і при вмінні є можливості послуговуватися цією позитивною енергією, або сказати, проходження рядочком духовних людей, то ми не так споживаємо енергію, як просто купаємося в ній, очищаючись і наповнюючись нею. Вчимося слухати їх мудрих слів. Відчуття нашої піднесеності свідчить про одержання додаткової енергії від духовно богатих людей. І цей відчутний позитивний простір не залежить від соціального статусу людини. Вони своєю присутністю наповнюють його. 

 Як можна спрямувати увагу на нові енергії? - Навчитися усвідомлювати свої дії і просторові обставини, сприймати відчуття, як основний шлях прийняття життєвих рішень, як основний шлях у пізнанні Бога, Істини і особистого напрямку руху в житті, а також, як сигналізатор у спогляданні за підказками, які і наповнюють наше життя. 
 Якщо ми зрозуміємо суть викладену в цьому реченні і застосовуватимемо в житті, то життя в нас буде прекрасним і наповненим. Просимо звернути особливу увагу на цей абзац, який є методологічною серцевиною всієї книги. Чуттєве буде дорожньою картою кожному до Брами Небесної при переходах в інші реальності. Основа почуття є його безмежність. Спокійне усвідомлене споглядання з іншими чуттєвими органами тіла є основою чутливих центрів у себе, що збагатить нас Знаннями в застосуванні відчуттів, як цілісності індивіда, як цілісності Всесвіту. 
 Коли ми кличемо до усвідомлення психічної енергії, ми не думаємо перетворювати людей на магів, але тільки вказуємо найближчу ступінь духовного розвитку божественних енергій для себе і в підсумку для людства. Така ж методика при відчутті припливу до нас позитивних енергій, то і тут нам ще легше бути передавачем благих дарів в навколишнє середовище. Так відбувається відчутне звершення розвитку нашого єства кожним і на цій ноті усвідомлюємо, що нам немає приводу впадати в смуток, бути розчавленим, коли є можливість співати від щастя. Співаємо і вирощуємо позитивну енергію - це наш смисл усього життя. Відкриття нових можливостей не відриває людину від Землі. 

 Треба зміцнювати один одного, любити один одного. Ціла наука може бути заснована, щоб роз'яснити вплив енергій на нас і наш вплив на життєві потоки єнергій, які ми подеколи називаємо обставинами. Сама енергія, притаманна кожній людині і вмінню послуговуватися нею ми вчимося все життя і не слід припускати під цим щось надприродне, бо кожне нове життя веде наше єство по шляху до Бога. 
 Необхідно не тільки визнати відсутність порожнечі, але й зрозуміти навколишнє життя. Розуміння життя з’єднувального і взаємно-живильного покаже, наскільки всюдисуща психічна енергія. На найменших прикладах, на недосконалих мікроорганізмах можна вчитися вражаючого всенаповнюючого розуміння себе як частинки Всесвіту своїм умом, бо душа чекає цього.
 Народжені глухі і сліпі часто бувають добрими і менш дратівливими не тільки з причини їх певної віддаленості від земного життя, але й по близькості до джерел духовного Світу. Але народжені німі через сприйняття і споглядання за зовнішнім світом і чуйності до духовного світу мають велике роздратування і агресію через неможливість виправити, або через відсутність можливості впливати на такі розбіжністі в розумінні предметного і подієвого миру між духовним і фізичним світами. 

 Чуттєве пізнання ми можемо назвати духовним прозрінням, бо ми по новому дивимося на об'єкти світу цього і на події навколо себе і у Всесвіті. Коли ми проходимо через приміщення, наповнене електричними дротами, то ми проявляємо старанну обережність. Це спрацьовує наш ум на підставі побаченого і з його поінформованості про небезпеку. Але хто ж відчує всі потоки енергій простору, найсильніші, ніж частина поневоленої енергії в нас? Тільки Душа. Ні вітер, ні очищення повітря не допомагають там, де енергія зла утворює як би воронку. Іноді такі повітряно-сміттєві воронки ми спостерігаємо - вони є з напрямком конуса вниз, а є з напрямком конуса вгору і це є потік рухомих енергій. Ми при їх вигляді відразу ж відчуваємо стиск тіла і тривогу на душі. Коли ми відчуваємо, що сьогодні струми тяжкі або легкі, слід до такого відчування поставитися дбайливо. Таке відчуття абсолютно реальне. Але занадто багато відкидають ці відчуття насамперед через лінощі духу. Не слід потрясати повітря ствердними словами, або на доказ щирості використовувати міміку і рух пальцями, або кружляти в хороводі, коли серце мовчить в холоді, бо воно не відчуває.
 Душевне відчуття радості є станом нашого єства і в цьому наше застереження від оманливої мімічної радості ума нашого, якби із суспільної необхідності чи доцільності. Душевні відчуття бережімо і леліймо, як основу нашої духовності при житті.

 Наші відчуття радості, чи болю, навіть при відсутності думок і слів на предмет відчуттів поширюються в простір. Тому просимо приступати до роботи в стані радості, умиротворення. Як входити в такий стан ми трошки описуємо. Дуже важливо в такому стані братися до будь якого діла, до розмови з кимось. А звідси порада – постарайтеся побажання до дня народження, чи до інших подій висловлювати саме в такому стані.

 Зворотня сторона відчуттів в стані горя, чи пригніченості є в нашому житті і тому просимо вчитися виходити з такого стану, бо відмовою ми робимо ще більшу шкоду собі і Всесвіту. Бажано приділити хвилину, чи навіть годину, щоб вийти з цього трансу, бо робота буде виконана погано і в роботу посіємо той негатив, яким ми наповнені.
 Біда в тому, що наша енергетика сильніша ніж та, яка знаходиться в нашій роботі. Вчимося виходити з такого стану і час затрачений на вихід все таки дасть можливість компенсуватись в позитивному скеруванні в роботі, що в підсумку виведе нас із стану смутку і приведе до виконання об’єму денної роботи. Особливо цінне в тому, коли ми починаємо відчувати, що нас починають відпускати лещата, то помаленьку організовуємось на роботу і робимо її якісно, не поспішаючи, бо якісна робота скоріше і безповоротно виводить наше єство з потоку негативних енергій. Чому ми наголошуємо на якісності роботи? Тому, що вона потребує творчого підходу, мудрішого ставлення до неї і певної врівноваженості і спокою. Все це і є елементами позитивних поступів, які і відкривають у нас можливості ввійти позитивним енергіям в нас. 
 А тепер дописуємо другу половину поради – постарайтеся в стані смутку і пригніченості не проводити словесних побажаннь до дня народження, чи інших подій, бо слово має слабшу енергію ніж весь стан нашого єства і його просторове оточуюче середовище, а разом в підсумку ми підсвідомо скеровуємо всю негативну енергію на об’єкт привітань. Пам’ятаймо про це і бережімо цим розумінням оточуючих нас. І вже такі роздуми знадобляться на шляху до шляху істинного. 
 Люди на Землі думають, що органи служать на підтримку фізичного тіла, а, крім того, кожен орган є свого роду інструментом творчої духовної енергії. Бо це підтверджується в діяннях, у відчутному розвитку життєвих потреб і можливостей. Той, хто проходить мінне поле, проходить крізь шквал вогню, іде по воді, в житті легко вирішує життєві питання і є доказом, що психічна енергія людини панує над фізичними законами. 
 Можна терпіти незнання інших, можна існувати без знань, але зневага неприпустима. Не завадять деякі пошуки. Слід розглядати, які якості найбільш проявляються при пізнанні Духовного Світу. Серед таких якостей є справедливість. Неможливо словами передати цю якість, яка вважається подвижницькою в чуттєвих пізнаннях при стяжанні Духа. 

 Справедливі знають зверх закону земного, де правда. У той час, коли закон веде до багатьох несправедливостей, людина, що пізнала Духовний Світ, знає який шлях до істини; всупереч всій очевидності фактів і слів відчуває дійсність. Так духовне пізнання перетворює наше життя. 
 Мудреці, володіючи чутливістю і вони завжди зберігають синтез Знань. Ця якість синтезу, накопичена дослідами століть і практикується повсяк час. При перебуванні в стані щастя вони не мучаться думкою про осудження і підозри інших. Вони трудяться, віддаючи всього себе на потреби загального блага. Це подвижники віри, це подвижники життя і навколо справ подвижника починає помічатися наслідування свідоме і несвідоме, вільне й мимовільне. Люди починають робити те ж саме. Навіть вороги, проклинаючи, йдуть тим же шляхом. 
 Також можна подумати, що мудра людина не має бажань, але зате вона сповнена устремлінь. Бажання не завжди дієве, бо воно породжує очікування і воно народить нерухомість, бездіяльність. Прагнення ж народжує зразу ж рух думки і інших просторових і особистих енергій, які ведуть до піднесення духу. І так з життя в життя. Відповідність своєму духовному станові - лише це дає вознесіння Духа. Вони приносять своєчасно осколки знань. Хто ж поблагословить їх Дух? І нам приємно і ми раді тим, хто входить, або увійшов до Знання життям своїм.

 Ще не зустрічалися факти в проявах Космосу хоча б у найменші періоди затишшя. Наші душі в цьому постійному русі стяжання духу, а звідси і в мирському житті людина не може перебувати в стані затишшя - працює, думає; позитивне, негативне - але все одно спонукувана енергією. 
 Інші вважають, що духовна енергія непорушна, і тому земні дії не можуть порушити її, але таке тлумачення не є обгрунтованим. Дух, душа все-таки є комплекс енергій, які матеріалізовані. Вони можуть проявлятися в стражданнях, можуть зміцнюватися, або навіть розкладатися. Вони мають своє рухоме життя, іноді вони навіть не стикаються з щільним тілом людини. 
 Не слід дивуватися, що невичерпна духовна енергія потребує дуже дбайливого відношення. Слід зрозуміти, що невичерпність просторової енергії вимагає узгодженості з енергією людини. Вона може бути витрачена і не зможе бути скоро з'єднана з потоками; так і в такому процесі потрібно пам'ятати про сумірності і доцільності. Зазвичай люди намагаються назвати ці поняття абстрактними, забуваючи, що у Всесвіті не може бути нічого випадкового. Нехай люди пам'ятають, що вони не тільки живуть у постійній небезпеці, але і в постійній охороні. Вони беруть участь в створенні духовного світу не абстрактно. Такі прості нагадування потрібні не тільки на початкових ступенях, але й постійно. 

 Якщо ми розмірковуємо, що нам нічого робити на Землі і нема чого жити, бо ми все, що могли досягли; або життя в постійних проблемах і ми теж можемо відмовлятися від такого життя; або взявши за правило жити за течією не націлюючись до пізнання, то якщо ми наблизимося до світу Духа, то з такими установками, ми там і перебуватимемо. Ми на планеті нічого не зробили прекрасного з любов'ю і добротою, якщо не здобули духовних якостей, то при тимчасовій і короткочасній появі в духовних просторах залишимося неробами. Тобто зупиняємося в духовному розвитку. 
 Духовно досягнувши великих успіхів людина вміє розпізнавати, в чому полягає важливіше й невідкладне. Не слід думати, що ум завжди може допомогти в такому розпізнанні. Навпаки, ум іноді може завести в безодню помилкових тлумачень і тільки духовна енергія, вступивши у спілкування із Всесвітом, може направити судження на шлях Істини для прийняття мудрого рішення.

 Духовно розвинена людина, яка на Землі творить духовні якості, маючи доступ до Вселенських Знань, належить до космічно-планетарних індивідуумів з умінням бачити, чути, відчувати, сприймати рух енергій, уміючи ними послуговуватися у своїй доброті, як передавач енергій іншим. Такий підхід у самосвідомості потребує маленьких певних зусиль, але це того вартує - скільки тривалих і великих відчуттів ми отримуємо в результаті споглядання і відчування за цими потоками енергій через нас, і поруч, і на відстані. 
 Міць Духа зростає від дихання життя Всесвіту, а енергія життя людини від духовної енергії Всесвіту. Схоже притягує подібне. Так як би якийсь космічний магніт спрацьовує в усьому сущому. Тяжіння збирає ті частини Божественних творінь, які, у свою чергу, віддають космічний магнетизм у Всесвіт. Таїна, та й годі. Як організовується подача додаткової потребуючої енергії людині і приймання різних видів енергій в лоно Всесвіту, як проводиться перерозподіл? І таких питань може виникати дуже багато. Таких таїн багато і в тілі. Навіть функцію печінки в тілі не можна застосувати в житті як технологічний процесс в очищенні інших органічних речовин. І тут також море питань. Більшість споживає пряник і теж не задає запитань і не задумується про процеси його створення і яку він функцію приймає в процесі насичення нас при споживанні. Задумалися? Прекрасно! То ви вже пошуковик духовного.
 Різні люди займаються вивченням, пізнанням духовного, фізіології і анатомії тіла, функцій ума в нашому житті, вирощуванням пшениці, випіканням пряника…, але займатись питаннями духовного росту має потребу кожен. Ці питання і вивчаються в даній книзі.

 Різні потоки енергій утворюють зближення там, де психоенергія вже є в наявності. Подивімося фізичну карту Землі і побачите як річка зигзагами проводить потоки енергій по тверді земній, відводячи потоки води в океан. А буває і змінює русло, а чому? Там же, де тяжіння ослабло, там роз'єднання діє. Тяжіння частин і процес неприйняття піддаються тому ж Вселенському тяжінню і принципам космічного магнетизму. Коли людина не готова прийняти від Всесвіту, то властивості розподілу дарів змінюються, маючи певний надлишок і тоді ці енергії вже формують нову комбінацію.
 Якби люди бачили всі посили променів позитиву, то вони здивувалися б, бачачи все не прийняте ними. Ах які різноманітні види посланих дарів нам і яка кількість їх неприйнятих нами? Але тільки душа спричиняється до тих дарів, навчаючись прийняттю. 
 Дарування і отримання мають в основі той же принцип об'єднання. І обидві ці енергії в пошуку. А процес кожного життя є безмежна явлена ​​щабель, що йде від неусвідомленого єства до свідомого устремління прийняття тих начал, якими дихає Космос. Космічний магнетизм збирає народи, збирає раси, збирає частини світу, збирає частини еволюції, збирає дуги свідомості, збирає явища всіх проявлених і не проявлених рухів і водночас роздає їх в надії подальшого розвитку - то потребуючій людині, то спраглій квіточці… 

 В основі всіх життєвих проявів можна знайти космічний магнетизм, як промисел Бога. Сюди відноситься і та ж жага буття людини в її бажаннях і можливостях, яка обумовлена ​​психоенергією Всесвіту. Але буває, що одна енергія поглинає іншу, і виходить неврівноваженість в отриманій матерії.
 Скільки творчості у збиранні та поглинанні може явити Дух, який вічно рухається! Розуміння, або прийняття цих процесів приходить через спостережливу усвідомленість. І це важливо. Коли людина через незнання, за своєю упередженістю втрачає зв'язок з Богом, тоді вона осягає в житті тільки фізичне існування. Ми знову повторимося, що не зв'язуючи себе з вищими енергіями в дусі, людина руйнує свої кращі можливості. Тільки свідоме сприйняття існування Божественних енергій, об'єднуючи душу з енергіями Всесвіту, наближає людину до з'єднання душі і духу, що лежить в основі всього Сущого.
 На основі цього принципу і облаштовується життя кожної людини. Посили позитивної енергії думками, словами і діями дають нам можливість брати її в міру затребуваності.

 Сказано: «підготуйте організм не сіном; бо могти можете духом ». 
«Єдиний суддя - ваш дух. У ньому - Бог.
Бог відбивається в зіниці кожного ока,
І він спочине в кожному серці.
Творець сповнений неозорого спокою серед незліченних рухів.
За першим спокоєм йде друге». 

 Ми можемо бачити обриси океану, але крапля ніколи не переповнить безодні і не видима буде розсунута межа його від краплі. Стародавні мудреці називали духовну енергію благословенням, а її носіїв порівнювали зі здоров'ям Духу Планети. Ця енергія є основою людини, є організатором руху цих енергій, каталізатором у творенні додаткової енергії, тобто виробником і споживачем цієї енергії.
 Розглянемо трохи ширше питання про психічну енергію, маючи на увазі під визначенням психічної, як духовної позитивної енергії у всіх її якісних проявах любові, краси, доброти ..., про її джерела. Вічно зростаючою називаємо психічну енергію, яку ми можемо називати міццю Бога. Від безмежності вона може черпати своє підсилення. Сама енергія є невичерпна, як у вічності, але і вічність в її поповненні присутня. Ми не можемо стверджувати, що в мертвому тілі є присутність життя чи є присутність духовних енергій, однак, скажемо стверджуюче, що в них присутня енергія, якийсь певний її вид. Така якість енергії вказує на Всесвітнє джерело і весь Всесвіт є її творцем і споживачем. Вона направляється потребуючим і прохаючим, але і поповнюється всім сущим, що створює умови руху та невичерпності. 

 Навіть якщо лінь вставати, немає бажання працювати, то це підказка про відсутність здоров'я, і ​​для цього потрібна додаткова енергія, яку ми можемо взяти, або, правильніше сказати, прийняти із Всесвіту, перш звільнившись від негативу, який явно (в ліні ...) присутній у нашому житті. Реальною підказкою може бути наш спосіб життя, який виражений в появі нових проблем через неможливість жити вільно і в радості; відчуття болю в окремих частинах тіла і така конкретна підказка в конкретиці органу дозволяє скоріше виявити причину болю, причину збою потоку руху духовних енергій, а відповідно і дається можливість вирішити проблему.
 Безвихідних ситуацій, проблем не існує. Входимо в стан, який називаємо - спокій і нам відкриваються знання як знайти цей вихід. 
 Але якщо ми напружуємось, входимо в стан боротьби і маючи рішучість вирішити проблеми, то це вводить нас в смугу накопичення проблем і іноді вводить нас у відчай. Розпач неприйнятний, але є інша міра крайньої напруги, яка необхідна і є початком шляху для досягнення виходу з неприємних проблемних ситуацій. Розпач можна зовні майже ототожнити з межею відчаю, але по суті вони будуть протилежні. Розпач руйнівний, але межа напруги є творцем у своєму творчому усвідомленні: для чого ?, що і як? 
 Якщо ми заявили про намір діяти і тут на певному етапі в нас закралися сумніви, то знаємо, що завершити намір не вдастся. Такий наш намір діяти є не нашим. Шукаємо свій. Позбавиться від сумніву допоможе лише прокручування умом позитивних моментів у процесі, підкріплюючи впевненість у потребі завершення намірів. Визначивши намір починаємо діяти. Дана рішучість будується на довірі до Всесвіту і конкретним людям в отриманні енергії і ця довіра, яку ми можемо позначити символьним словом, як впевненість є найпершою позитивною дією. Пам'ятаємо, що старання і завзяття підсилює хватку мати. Знаємо це! 

 У стресовій ситуації трошки складніше вийти в позитивне русло життя, хоча і тут той же шлях виходу з проблеми, але тут доводиться більш скрупульозно шукати причини входження в них (найбільш часто ми входимо в стресовий стан, в такий психічний стан, коли нам важко налаштуватися на позитив з спогадів, або споглядань позитивних об'єктів краси, доброти ..., або візуалізації минулих подій в пам'яті, то найбільш ефективним способом є розгляд своєї особистої значимості в сформованій ситуації і починаємо з обстеження свого дзеркала, яким є наше тіло (напруженість м'язів, сухість, проти звичайного, шкіри, кров в очних яблуках і т.д.). Ці ознаки тіла є нам підказкою марноти наших бажань. 
 Наше усвідомлене ставлення до надуманої особистої значимості в оточуючому середовищі і при відмові від неї, ми відразу ж позбавляємося присутніх проблем, або їх рішення забере дуже мало енергії в часовому відрізку і з меншими матеріальними витратами. Відмова від значимості, гордині, самоконтролю і дає відчуття врівноваженості, мудрості, умиротворення, самодостатності і теж є як елемент цього відчуття, як би вони дають нам справжню впевненість.
 Наявність чи початок прийняття додаткової енергії ми також можемо побачити в дзеркалі (еластичність шкіри, потемніння, підняття і насиченість волосся насамперед на руках), через відчуття припливу сил і появи настрою. Такого механічного факту, як наповнення енергією не існує. Її прийом відбувається в такій кількості, скільки ми її потребуємо. Не слід напружуватися, робити якісь технічні вправи для накопичення, бо вона навколо нас і фокус у тому, що вона вже чекає, щоб ми прийняли її. Слід знати способи і методи наповнення енергією: фізіологічну і психічну, або предметну, але їх надлишок все ж є тяжкістю в житті. Тому в цій книзі нам надається можливість пізнати шляхи доступу до енергії Космосу, до скарбниць Духу. Сказано, де скарб Ваш, то там Душа буде Ваша. Ці скарби складаємо, бо не ті скарби істинні, які міль їсть, які черв’як їсть, які є предметом заздрощів і краж. В цьому сенс нашого життя – наповнюватись духовними скарбами.

 Не може енергія однієї істоти вичерпуватися ні віком, ні хворобою. Важко уявити незнищенність енергії в просторі. Знищення цілих явищ явно відбувається тільки в нашому умі і в умі візуально відбувається знищення цілих епох, що створює видимість такого руху очевидністю. 
 Як же зрозуміти реальність ущільнення енергії? Ми зупинимося на концентрації негативних енергій в природі у вигляді покладів вугілля і так далі. Здається все це неймовірним для нашого ума. Але багато інших ознак у кожного з нас перед очима, і люди не вміють асоціювати все те, що відбувається. Візьмемо наприклад: вже всі, як би, знають, що може психічна енергія владно стукатися до людства і окремо взятої людини і цю енергію ми, для розуміння, наприклад, описуємо як страждання душі. Багато хто вже помічає появу дивних захворювань тіла, коли життєва енергія витікає без видимих ​​причин, але цю причину і наслідки не зіставляють, легко відмахуючись рукою, як би від несуттєвого. 
 Однак при вивченні таких процесів усвідомлено, то відомий нам випадок захворювання зміг би нас навчити, як слід сьогодні людині приступати до вивчення в застосуванні психічної енергії при вирішенні всіх життєвих проблем і ситуацій, бо саме в таких випадках іноді наш ум зупиняється у своїй активності і душа дає нам шанс пізнати природу наших хвороб, а призупинений ум служить нам. Така методика підходить до всіх явищ життя, тільки будемо пильні і ці хвилі психічної енергії повернули б життєвість і дали б нову радість буття. Але для цього слід усвідомлено пізнати психічну енергію. Замість того хворих напихають мікстурами і несвідомо починаємо знищувати тіло, храм душі нашої. Там, де легко допомогти, а це дійсно легко і матеріально безвитратно, то там починаємо покірно готуватися до смерті. Явище хвороб можна зрозуміти, як больові уколи нашої душі в образі всенаповнення людського, в образі Бога, як його прохання до ума нашого єства. Душа просить ум наш пізнати причини і організувати пошуки позитиву, як ліків для неї.
 Все сказане про психічну енергію відноситься до кожної нашої дії. Тут немає нічого абстрактного, бо психічна енергія закладена в усій природі і особливо виражена в людині. Як би людина не намагалася забути про неї, психічна енергія нагадає про себе, і справа освіти - навчити людство послуговуватися цим скарбом. Навколо нас і в нас знаходиться невичерпний запас енергії. Ми можемо черпати і збільшувати енергію в стані щастя і в стані сприйняття краси і через інші позитивні відчуття. 

 Адже і люди, як співтворці, звершують, або творять такі ж речі як самі - за образом і подобою, по духовному й суспільному наповненню нашого єства. Людина з людиною в основному спілкується за допомогою слова. А як же відбувається спілкування з іншими учасниками Природи? І Космосом? З допомогою того ж слова і думкою, і предметами свого творіння, і сприйняттям краси в них, і відчуттями від споглядання і пізнання. Людина є біологічна тварина, як об'єкт творіння Сущого і по всій ймовірності має один смисловий корінь в означеному слові – творче джерело, який походить від означения його як об'єкта і як прояв в русі, тобто в усвідомлених чи неусвідомлених діяннях цього об'єкта. 
 Звичайно, ми тепер усвідомлені, що людина наділена не тільки біологічними видами енергії, а й видами невидимої енергії. І якщо розглядати процес розвитку і зростання духовних енергій, то людина в плані свого розуміння грає важливу роль в цьому процесі, бо має для цього можливості, як носій такої Душі, яка вже може усвідомлено збільшувати позитивну енергію при допомозі тіла і оточуючого середовища для галактичного простору. Саме усвідомленість є тим показником, який може формувати наш духовний розвток. Сьогодні ми вже ствердно можемо сказати, а наша суть знає це, що людина, як енергетичний комплекс в собі і у взаємозв’язку з Космосом має галактичне походження – як результат якогось поєднання енергій. Для творіння, для творчої будь якої праці ми створюємо умови, або шукаємо їх і наша планета є придатною для людини та інших істот як середовище, як частина галактичного простору для творіння в результаті тих енергій, яких потребує галактика і цьому є багато підтверджень. 

 Так, тіло є певними видами енергій, які є маленьким енергетичним комплексом, як проявлення життя людини. Творцем ж дано можливість через очі отримувати до 80% інформації мозком - і це для нашого ж блага. Бо Всесвіт направляє їх в ту сторону, на ту ситуацію, у вирішенні якої ми можемо взяти участь в подальшому, а можемо пройти поряд, не звернувши уваги у своїй суєті. Якщо ми виявили намір взяти участь, то Всесвіт дає нам енергію, щоб ми допомогли Всесвіту у вирішенні цієї ситуації, даючи відчуття задоволення, бо це є умовою для участі нашої душі. Людина, перебуваючи в стані задоволення, має радість і цим станом свідомо позиціонує своє єство, яке і підтверджує нашим умом вхід в процесс пізнання смислу життя. Жити хочеться і життя прекрасне.
 Коли ж ми «загорілися» бажанням мати щось і відчуваємо, що грошей на це не досить, то потік їх до нас почне зменшуватися, бо відразу ж сюди підключається страх від неможливості реалізувати бажання. Так це відчуття і прикриває краник припливу грошей та інших необхідних предметів і обставин. Навіть тоді, коли ми відчули їх потребу, то в реальності виникають додаткові проблеми, які потребують невідкладного вливання грошей, посилюючи страх, і страх ще сильніше прикриває приплив енергії достатку. Простіше відмовитися від думки в реалізації першого бажання, бо це сильно напружує нас, втягуючи в боротьбу, наповнюючи її страхом перед проблемами. 

 Жадібність є різновид, або підставою страху і вона породжує в нас почуття можливої ​​недостачі грошей, а почуття страху виникло не з наміру, а хватки будь яким способом реалізувати бажання. Бажання реалізується, але не будь яким способом, а повчальним способом через усвідомлення. Дуже багато смислу вкладено в вислів: поспішай не поспішаючи! 
 Ми живемо і вчимося жити без шкоди собі, іншим і Всесвіту. Це один варіант, а інший в тому, що забажавши і почавши створювати фантазії і вишуковувати факти, які посприяють у вирішенні бажання, то ум наш починає наповнюватися варіантами і Всесвіт підключає свою енергію в допомогу реалізації наміру, тільки встигаймо її прийняти, уже вміючи бути готовим до прийняття. Ми усвідомили. Це прекрасно. Ми усвідомили, що у своєму житті досягли великого, або зуміли прийняти самий мінімум, то не забуваємо благо-дарувати, бо, перебуваючи в стані благо-дарування, ми маємо можливість відчувати і відчувати цю радість постійно. Якщо ми не дякуємо, то у нас з'являється незадоволеність отриманою частиною достатку, бо нами опанувало бажання мати більше. Зупинимося і усвідомлюємо, бо це призведе до втрати і тієї отриманої частини. 

 Пізнання психічної енергії має покликання допомогти людству серед невирішуваності його проблем. Процес пізнання йде від і до духовних начал через споглядання і відчуття своєї діяльності та за участю об'єктів довкілля та себе і наше ставлення до означеного через усвідомлення істинності пізнання. Іноді пізнання починаються з якогось морального досвіду (зазвичай ми такий досвід бачимо в позитивних результатавх від ситуацій в яких ми відчували докори совісті). Він уже є нам знайомим і таке розуміння вже є рух в русі, в житті без страху до отримання відчуттів свободи в діях. 
 Такі пізнання в підсумку приводять до відмови від моралі суспільної і дозволяють співналаштуватися жити відповідно природному співжиттю з усім навколишнім середовищем в мирі та злагоді. Спочатку буває, що плоди пізнання гіркі і є якби підтверджуючим фактом вигнання з райського саду життя, бо пізнаючий відторгається суспільством. Відчуття гіркоти грунтуються на попередньому суспільному досвіді нашого ума. Тому ми усвідомлено сприймаємо таку реальність і готові до прийняття таких ситуацій, які допомагають духовному зростанню. Шукаємо такі місця, ситуації, де ми відчуваємо позитивну енергетику і це буде зручним місцем для входження в цей стан прийняття. Вчимося розуміти, що стан радості не є нічого нероблення, але двері, що відкрилися до скарбів Всесвіту і ключ гори готовий дати прохолоду кожному хто підійшов. Радіймо! 

 Людину, яка відчуває себе нещасною, можна назвати потьмарювачем неба. Вона збирає навколо себе морок і заражує дальні простори. Вона шкодить собі, але ще більше шкодить усьому сущому. Вона виявляється самолюбцем, забула про навколишній світ. Позбавивши себе щастя, вона стає розсадником лих. Як самовдоволений втрачає нитку, яка веде до великих успіхів, так і саможаліючий відсікає свою удачу.

 Тому людям слід розуміти свою відповідальність за кожне пущене слово, міміку, діяння. Багато хто думає, що не варто піклуватися про слова і помисли, але ж світ існує і при прокльонах. Однак сліпі такі безумці, бо вони не бачать всіх лих і нещасть, залучених людством. Це не погроза, але запрошення очистити себе і навколишній простір. 
 Дуже великі регіони планети охоплені потрясіннями. Можна чекати і великих катаклізмів. Подумаймо, а хіба слово молитви не реалізується? Реалізується, реалізується, а конкретно спрямоване теж, та ще й як! То прикладаємо трошки зусиль і творимо позитивні посили, а також одочасно трошки приділяємо уваги, щоб ми не були «творцями» негативних думок і слів. А там дивимось, що далі починаємо вчитись слідкувати за чистотою своїх діянь. Не так і багато клопоту створює така обережність і самоусвідомлення в залученні до цих знань нашого ума. Такі тренування в устремліннях входять у звичку, в культуру поведінки. Так ми входимо в стан поваги і любові до оточуючого середовища (і першим ділом до людей). І це додаткова позитивна єнергія. Хіба це так важко? Ось з таких дрібниць ми починаємо закладати фундамент в творіння додаткових енергій. Не дарма говорять, що чисто не там де прибирають, а там де не смітять.

 Зневіра є тимчасова зупинка як в духовному, так і в мирському. Найдорогоцінніші стяжання висипаються в зневірі. І починаємо будь яке фізичне абсурдне діло, яке посприяє виходу із зневіри. Бо душа чекає, даючи нашому уму, сигнал через неприємні відчуття, через незадоволеність собою. Вона чекає поштовху, бо наше життя практично зупинилося. Зневіра, туга по містичних переживаннях, по духовних переживаннях і по тілесних напруженнях дуже важка. Вони беззвітні і посилюють даний стан тим, що наш ум не може знайти шляхи виходу з такого стану, душа закрита і не може спілкуватися зі Всесвітом, бо перебуває в стані неприйняття духовної підтримки. Тому таке і абсурдне прохання – займіться самою абсурдною фізичною роботою для того, щоб відволікти ум, а душа тим часом зможе отримати додаткову енергію для нашого єства. І процесс виходу з темної полоси починається.
 Розуміємо, що без розширення свідомості не можемо радіти праці нескінченній. Бо люди розуміють, що життя насичене працею, отримуючи з нього візуальний успіх. Але природа невичерпності життя у праці закладена в одержуваній енергії від задоволення процесом творчої праці, а саме життя засноване на обміні енергій. Тонка енергія любові плюс творча праця і дають більше енергії - ось звідки відчуття нашої насиченості і задоволення життям. 

 Визначене переконання, а не примус до праці сприяє виконувати і не зовсім творчу роботу, бо й вона є в нашому житті і часто складає ту, яка необхідна для забезпечення себе та родини продуктами харчування і предметами першої необхідності. Це як би ми знаходимося в процесі реалізації наших бажань, бажань, в тому числі, і рутинної роботи в сім'ї, в колективі, але такий процес рідко коли створює дискомфорт для душі. І енергію для цього нам дає почуття відповідальності і устремління на основі закладеній в наш ум, як творіння доброти в сімейному, чи колективному середовищі, яка і відкриває той клапан припливу енергії для діяльності. Ми щодня неусвідомлено, як на автоматі, залучені в цей процес. 

 Пропозиції служителів церкви добувати хліб насущний у поті чола свого в пристрасному розумінні має подвійне поняття, як тяжкість і виснаження в добуванні харчів, одягу, облаштування. Але не забуваймо, що посильна праця на таке здобування в основі своїй містить елемент творчого пошуку (як, де і скільки?), який пов'язаний з умовою певної свободи. І таке поєднання дає періодично відчуття радості і щастя.
 Але при найменшому дискомфорті душі чи проявленому примусі самого себе, або нас іншими, ми несвідомо опираємося, бо душа знає про відсутність енергії на це, але всі ми своїм умом спонукаємо своє ество насильно робити нецікаву роботу. Вона не буде зроблена, а якщо і зробиться, то неякісно, ​​або аж до того, що ми в цій роботі зробимо шкоди душі і тілу (можливо поранимся) чи іншим. У повітрі витає негативна енергія нашого невдоволення. І така негативна енергія буде вкладена в ті речі, які ми виготовляємо. Зазвичай, такі речі довго не служать. Але іноді націлившись, зосередивши всю енергію і зробимо той обсяг роботи, то по її завершенні, або через деякий час побачимо, що дана робота нікому не знадобилася і толку з неї ніякого. Тобто, витрати енергії пройшли вхолосту. Полюбити сталість праці (рутинність) можна лише преуспеянієм якості. Ми це самі відчуваємо і відчувать інші. 
 Сприйняття нами фактів і подій, як негативних, теж є підказками і це привід обміркувати. Заспокоюємось і розслаблюємось, знімаємо життєву хватку та особисту важність нашого єства, тобто, запрошуємо до себе душу з совістю і відмовляємося від свого «Я» - его. Уміння бачити підказки, вміння усвідомити причини їх появи, порадитися з Сущим дає кожному можливість жити вільно і без страху. 

 Не будемо думати, що кожна думка про духовне буде плідною. Чи можна блукати думкою, коли наша свідомість утвердилась в питанні: де і як шукати вказівку про життя у світі Духа? Ми багато постійно говоримо про реальність духовних якостей, але людина любить розмежовувати духовне від земного, в цьому велика шкода, бо, насамперед, слід прийняти і зрозуміти концепцію єдності енергій, яка живе у всьому. Тут недоречно: «кесарю кесареве ...» . Дух є єдиний і всеосяжний!

 Стан туги і зневіри не є страх перед суспільством, а як би відчувається потреба входження в основній масі таких станів в побутове середовище із-за їх тимчасового неусвідомлення. Вони є видимими і відчуваються; та і в такий стан ми входимо через пізнання істинності смислу життя. Усвідомлена туга є перехідним станом до пошуку шляхів виходу з неї. Вона є всього навсього тимчасовою зупинкою для пізнання її причин появи в нашому житті. Вона є категорією духовною, а гріх, вина, страх є породженням від участі та прийняття суспільних відносин. Відхід від духовного і сприймаються кожним своїм розумінням цих символьних слів, як нашим чимось віддаленим, але не персоніфікованим, що в підсумку в хвилини самовдоволення, пянства дає можливість діяти вседозволяюче і відкидати все духовне вульгарністю в словах і справах, відводячи ум людини за стіну відчуження від душі. Такий ум у своїй вседозволеності дає на підставі такого непридатного досвіду увірувати в свої особисті сили, будуючи фантазійні цілі і на цьому шляху, ігноруючи інтереси братів і сестер своїх по духу, принижуючи їх людську гідність і божественний шлях благочестивого способу жит-і-я (життя всіх і я, як ознака єдиності життя всього у Всесвіті).
 Сумовитих людей називають знедоленими. Вдумаймось в останнє слово. Хто ж позбавив нас властивої нам долі? Перш за все, ми самі позбавили себе можливостей. Можливо, давно вже почали руйнацію. Невдоволення і злість, роздратування присікають шлях до радості. Темні помисли позбавляють нас джерела сил. Таким чином, сама плодоносна радість ховається за смутком і можливим самозреченням. Але пам'ятаймо, що печаль забувається, а зірки радості сяють завжди - подивіться на них - вони раді за нас! 

 Ми маємо дар пізнати радість, починаючи від далеких світів до малої квіточки - всі пропонують людям радість. Відчуття радості дає нам додаткові сили в цей же момент. Новий запас сил відновлює устремління, яке відкриє ще одні врата. Намір як і устремління є зосередженість на дії. Уявна енергія є її рух і саме такої енергії, але не тільки сама дія ества. З'явився намір і він вже містить елементи дій, бо почалося залучення інших видів енергій для реалізації ідеї.

 Відмирання психічної енергії робить людей не чутливими до дійсності. Нечутливість до дійсності є однією з найжахливіших епідемій сьогоднішнього світу. Люди відвертаються від того, що відбувається і думають так продовжити приємне тілу існування. 
 Люди пасивні до розуміння і застосування своєї психічної енергії. І коли ми іноді відчуваємо її в нашому єстві, відчуваємо її дію на наш стан, на результати мислення, спілкування і дій, що іще породжує інерцію. Майже неможливо зупинити цю інерцію. Ми в цій акцентації повторюваності чинимо так через важливість пізнання. Тому кожен прояв психічної енергії породжує свій вплив за інерцією, іноді навіть тривало. Можна вже видозмінити думку, але наслідки минулого відчуття все-таки будуть пронизувати простір - в цьому не тільки сила психічної енергії, але і якість, що заслуговує особливої ​​дбайливості. Можна лише з чистою свідомістю впливати на потоки психічної енергії, щоб не засмічувати шляху свого минулими посилками. Слід просто спостерігати за різними проявами психічної енергії - чи то позитивною, чи то негативною і якою вона є? Ми і тільки ми її такою відчуваємо. Вона може бути нашим визволителем чи нашим поневолювачем. Не слід опиратися відчуттям психічної енергії. Вона на чутливе вухо сама підкаже і як непотрібне скоротить наш сон, скоротить кількість спожитої їжі, пиття ..., або збільшить. 

 Люди вимагають нових ліків, нових вказівок про їжу лише для тілесного благополуччя з надією прожити багато років, але не для поліпшення свого майбутнього, яке вимагатиме постійного дбайливого ставлення вже зараз через стяжання Духа. Ми не хочемо уявити собі, що наше земне життя коротше самої скороминущої зупинки поїзда - навіть подумки забуваючи про своє покликання і всі дні присвячуємо пошукам способів в продовженні життя, для фізичного виживання. 
 Приходить ніч. Сон сприяє спілкуванню з Космосом. Сон доводить, що люди без такого спілкування існувати не можуть. Пояснення сну тілесним відпочинком буде неприйнятним. Без сну люди зазвичай можуть жити дуже короткий час, потім їх мислення впадає в самий хворобливий стан; з'являються галюцинації, заціпеніння і інші ознаки неприродного існування. Так відбувається і з іншими видами енергій. Адже кожна енергія живить, і психічна особливо. Сонні бачення набувають значення після пізнання їх природи, тобто після усвідомленого прилучення до енергій Сущого. Та й то є доля тих, хто усвідомлено вступає на такий шлях пізнання Всесвіту.

 Якщо ж людям випадає щастя споглядати прояв духовних якостей в комусь, то в них, насамперед, виникнуть помисли про демона, який буцім то живе в тій людині, за якою спостерігають. Така зіпсованість сучасної свідомості. Будуть називати такі якості злиденністю зі скептицизмом, критикою і вченістю, коли природніше назвати все це нашим невіглаством. 
 Багато підказок з'являється, але мало уваги їм приділяється і навпаки, з легкістю невігластва застосовуємо найдивніші пояснення та поради. Легкість цих пояснень лише доводить, що люди бажають перебувати в своїх ілюзіях, відірвавшись від дійсності. Можна бачити, як людський ум уникає всього, що загрожує його встановленому мнимому благополуччю.

 Ми щодня стикаємося з різноманітним впливом людських випромінювань на навколишнє середовище. І переконливим прикладом може послужити бачення впливу людини на тварин і рослини, які є її співмешканцями. Вони відчувають наш настрій і відповідно поводяться. Поспостерігаємо за ними, коли вони потрапляють до рук людини і зможемо помітити процес такого впливу на об'єкти аж до знищення енергії життя. Адже такий же вплив (і в більшості випадків умисний - від образи до вбивства) проявляється людиною відносно людини. Ми також знаємо, що явища знищення забирають всі наші упереджені бажання у невмінні прийняття, в неусвідомленості потреб наших. Так є і може бути інакше - все в наших наявних силах. Але око обивателя не проникає вище фізичного плану. Звичайно, шукання матеріальних статків може призвести до узріння духовного, до видимого і відчутого явища грубим зором, але, іноді, явище вищих сфер їм відкидається від задоволення малістю матеріального і цим зупиняються позитивні потоки енергій. Також кожне коливання викликає вібрацію в потоці, яка порушує потік енергій. А людина може проникати в шари вищі і цим путівником є його душа.
 Незвичайність малих і великих подій мало турбує людство. Втім, сум'яття умів теж було давно передвіщено. Люди скаржаться - «ні за що не можу взятися. Ні до чого душа не лежить». Але такий настрій приходить від внутрішньої свідомості, що душа вже сприйняла майбутнє, але механічна рутина ще чіпляється за звичний ритм життя. При такому роздвоєнні свідомості у людей, то у нас теж нагнітається ритм праці. Так напружується міць перед змінами понятійними і земного перерозподілу. Тим часом, спостереження над зв'язком світів і життям людства очевидні. І ми не допускаємо думки, що є наповнення простору і тим більше переповнення його - то позитиву, то негативу. Не потрібно думати, що хтось, десь, виправить безумство людини. Тільки самі зможемо, в щоденності і скрізь, ми можемо створювати корисне положення. Серед самого убогого побуту можна творити загальнолюдські великі успіхи.

 Не може статися рух без напруги. Здавалося б, неминуча старанність у різних напрямках дає відчуття сили і впевненість на підставі життєвого досвіду і звичок. Так воно і є. Але надмірне напруження, яке забирає інші види енергії, призводить до втрат в іншому напрямку. Надмірність ми відчуваємо по швидкій втомлюваності, по сумніву, по відсутності радості в діях. Чи не змішуємо втому з напруженістю? Обидва стани, незважаючи на значну відмінність, можуть дати подібні симптоми. Але втома може бути подолана зміною виду праці, тоді як напруженість може бути ще більше самопоглиблена. Було б помилкою дозволити собі розсіювати напруженість. Ту проявлену енергію м'язів і ума потрібно підживити як дорогоцінний дар. Кожне напруження вже є загострення свідомості, бо наша наповненість старанністю грунтується на усвідомленості і лише тоді шляхи наші легкі. 
 Напруга психічної енергії збільшує життєздатність. Можна впевнитися, що в періоди психічної напруги люди живуть довше. Це не може бути пояснено ні їжею, ні санітарними умовами, бо в періоди сум'яття умови життя дуже важкі, і єдина причина полягає в підвищеній діяльності психічної енергії. Фізичне стомлення і виснаження ума не бажане, але духовна напруга життєдайна, бо вона дає життєву енергію. Однак межа між цими станами дуже складна. На цьому і зміцнімося, що стяжання духовних енергій є основою нових можливостей і основа всього життя кожної людини і світу в цілому. Недоцільно думати, що напруга руйнує тіло. Навпаки, напруження дає ті імпульси, які створюють умови для зародження думки, для появи слова, до проявлення дії. Напруга не є причиною стомлення. Відчуття втоми насамперед дає відсутність енергії позитиву чи негативу. Тільки зневіра і самозреченість пригнічує нас духовно і ми відчуваємо стомленість, але запал і спрямованість творить прекрасне оновлення. Не слід заперечувати особливої ​​небезпеки перенапруги - так, вона виснажує і духовно і фізично. У всьому слід дотримуватися розумних меж.

 Надбавачі духовної енергії, яка є позитивною, і потоки такої енергії практично не перетинаються з негативною, хоча в житті ми часто ці прояви бачимо і чуємо і навіть робимо негатив, то тільки наше усвідомлене розуміння таких явищ і дає шанс для очищення і вказує шлях нашому єству до духовного очищення і розвитку. Адже на протязі одного життя не так просто пройти шлях духовного розвитку і ввійти в той стан духовних енергій, який ми називаємо царство Боже. 
 Коли така духовна енергія душі вже не повертається в тіла, предмети, хоча завжди спілкується з нами в наших думках, допомагаючи будувати наші вислови і дії. Це вже ті енергії Космосу, це стан таких енергій Душі, Духа, які ми називаємо - Бог. Той хто рухається по такому шляху знає і нам дано таку інформацію, що їх міць духовна збільшена настільки, що на них покладається і відповідно великі труди в підтримці рівноваги у Всесвіті. Але ці труди їм в радість, що позіціонуєтся нашим умом, як царство Боже. Бо відчуття такої радості дає відчуття блаженства. Знайте це! 
 І ми, більш ніж, впевнені, що у нас є такий досвід. Згадайте хоч один епізод, коли ми комусь щось даруємо, або допомогаємо зробити, одночасно споглядаючи за випромінюванням радості в обдарованого, то у нас автоматично збільшується приплив відчуттів радості - це і є відчуття блаженства. У таких ситуаціях нам було приємно подарувати, сказати, зробити комусь і той, інший, від цього зрадів, то ці спостереження і вводять нас в стан блаженства - ми прийняли подяку.

 Без всяких повчань люди вміють оберігати предмет ними улюблений. Вони знайдуть оригінально, як заховати його. Вони докладуть старання не розбити і не скалічити улюблену річ. Існує така притча, що люди найкраще вміють зберігати камені і метали, менш рослини, ще менш тварин і всього менше людину. 
 Судіть самі, наскільки справедливі такі розуміння. Людина є частиною самої тонкої енергії, і саме жорстоке поводження випадає на її долю. Не закриваємо очі, що так зване скасування тілесного покарання є лише прикриття жорстокості ще більшої - душевної. Коли ж люди визнають, що вищий ступінь мучительства є терзання духу! Коли ж настане відміна духовних переслідувань! Поки не усвідомимо духовних енергій, то не буде зрозуміле і людинолюбство.
 Деякі вважають, що розвиток твориться тільки десь на Небесах, а людська участь є безцільною. Такий самообман дуже згубний у своїх наслідках. Людям слід бути співучасниками еволюції. Людині слід усвідомити, що вона знаходиться у вічному русі і в постійному перетворенні. Саме людина є одним з усвідомлених обєктів у творенні духовних енергій. 

 Наприклад, перший крок до перетворення в такому мудрому повчанні: «Умійте знайти терпіння вислухати чужу біль. Знайдіть прихильність окрилити чужу радість. Ви не знаєте витоку цих страждань. Ви не знаєте причини зародження радості, але вмійте отеплити і окрилити ближнього». 

Добролюбіє підкаже й інші шляхи руху до істини і шляхи перетворення в пізнанні духовного. 

 Людям слід надбавати духовні якості, щоб приєднатися до потоку вищих енергій і тільки спільно можна досягти миру та злагоди. Людина не може бути байдужою відносно вдосконалення життя. Деяка частина суспільства бере участь у наплодженні негативних енергій в своєму ж середовищі, а інша її частина стоїть усвідомлено на сторожі людського удосконалення. Людина може бути вартовим планети, якщо він знаходиться в стані рівноваги духу і тіла. Так є. Так якщо ми потрудимося для загального блага, знаючи, що кожне щире бажання добра вже буде дійсною лептою, то при цьому ми навчимося доброзичливості. Любов до людей є відмінність процвітаючого! 
 Сказано ж: «Якщо ми зберемо всі гіркі трави, то і юшка буде найгіркішою». І навпаки.

 Ознакою загасання руху енергій в людському суспільстві є відхід від застосування співу народних стародавніх піснеспівів. Хочеться запросити всіх послухати петрівські піснеспіви, які співають в перівське літо, в буянні Природи, піснеспіви на масляницю, які співаються в чистоті широко просторовій, у відчуттях єднання з Природою матір’ю. Ми можемо чути певні духовні елементи такої ритмики в колядках, щедрівках, весільних піснях. Саме таким груповим співом люди на підсвідомому рівні спілкувалися зі Всесвітом (тепер цей процес називають технікою, або методикою для прискореного особистого входження в контакт з потоками енергій. І хоча це є допоміжний спосіб і чисто технічний, бо для спілкування нам передусім слід очиститися духовно). Тоді і тепер думкою спілкуються духовні індивіди. А пісня, яку співають, яка прослуховується і є тим каналом за допомогою якого відбувається спілкування нашого єства із Всесвітом. Зникає пісня, зникають канали і відчувається брак духовної енергії, вмирає народ. Не скочуємося до такого стану, бо тільки в русі ми маємо радість життя і співаємо в більшості випадків в радості. Отже по маленьким крупицям ми можемо покращувати духовну ауру народу, планети, а той, хто читає - собі.
 Від давніх часів люди вже розуміли значення ритмічних піснеспівів, музичних звуків і тілесних рухів в їх ритмі, що сприяло усвідомленому накопиченню групової енергії, що служило додатковим джерелом енергії при виконанні спільних робіт. Вони вже знали, що ритм запалював, піднімав настрій, допомагав уникнути подразнень і формував об'єднуючу енергію роду, нації. Він стверджував однакове устремління, тому спів перед загальною роботою і під час її є знак єднання. Саме цей ритм рятує від сумних роздумів і веде вперед у дусі, тому не будемо обмежувати значення ритму лише зовнішнім рухом, але введемо його в духовний ужиток. Спів є не погаянням часу, а узгодженням гармонії життя зі Всесвітом.
 Згадаймо, коли ми закохані, то завжди хочеться співати; коли ми задоволені виконаною роботою - ми хочемо співати. Тобто перевага, або наповненість нас духовними позитивними енергіями вводить у стан піснеспіву - хочеться летіти. Також відмічено, що в такому стані вирішуються повсякденні проблеми і хвороби тіла зникають. Ми не знаємо нот, не маємо музичного слуху і не в стані оспівувати ритмічні звуки, але щось в нас як би само співає. Прекрасні відчуття. Співналаштування допомагає слухати духовну, народну та класичну музику і піснепіви, слухати ритмічне звучання вируючого струмочка; спостереження за рухом вервечки хмаринок, ритмічний рух гілок дерев при вітрі і багато іншого, що здатне наповнювати нас красотою, любов'ю і радістю. Ось в такому стані душі і тіла ми реально є творцями божественної енергії. 
 Шкода, що нова музика досить часто є тільки шумовою і без ритму. Можливо вона служить початком багатьох духовних виразок, але питання про гармонію надзвичайно складне. Порушення ритмічності є роз'єднання психічної енергії людини з психічною енергією Космосу і грубі, шумові витвори притуплюють людські відчуття і є незграбним відходом від життя, свого роду наркотичне захворювання - душа страждає, а тіло йде в таке жалюгідне існування.

 Будемо говорити про Духовний світ, як ті, які побували там. Нехай саме ці бесіди піддадуться особливому висміюванню деякими особами, але знайдуться індивідууми, які кинуться по такому ж напрямку, як і наш, бо він частково їм знайомий. Так знайдеться той, чиє серце трепетно ​​шепоче про Любов, про Прекрасне, про Бога в його проявах. 
 Нам слід визнати реальність психічного світу, а й насититися відчуттями його дій в земному житті. Багато твердять про існування чогось невідомого, але водночас відчувають як би присутність в нашому житті, але ми в своєму побуті не допускаємо присутності потужної психічної енергії. Тим часом прийшов час, коли людині слід прислухатися до своїх настроїв, наснаги, тривоги і деяких больових відчуттів тіла і душі, бо ці відчуття стану душі і тіла можуть бути результатом порушення рівноваги, чи врівноваження психічних енергій в нас. 

 
 Д У Ш А 
І цілого життя замало,
Щоб власну душу зрозуміти …
Вона не спить, вона страждає
І тільки серце їй допомогає жити.
 І славна та мить життєва,
 Щоб власну душу зрозуміти …
 Вона не спить, вона двері відкриває
 І Бог їй в цім допомогає.
 Відкрились двері ті …
 Душа злітає в посмішці моїй
 І думкою, і словом засіває
 Зернами любові від мудрості земної.* 
 Ан. автора на вірш «Душа» А.Волошин.
 
 
 Щасливий той, хто навчився прислухатися до голосу своєї душі, до свідомості глибинної. Він подивиться навколо оком добрим і справедливим. Він знайде визначення багатьом якостям і почерпне нові засоби у своєму пізнанні. Але істотно, що в людині відбувається велика психічна робота. 
 Душа є сіяч енергій, а розум є орач і жнець. Ніхто не буде чекати врожаю від незасіяного поля, так і душа не дасть надземного насіння, якщо свідомість загубила розуміння Духовного. Можна зрозуміти, що найвища потуга не проявиться, якщо людина не викличе її свідомо. Сіяч сіє вільно і в радості створеного, але жнець очікує і в поті чола збирає колос, думаючи, що з його спече собі хлібину. 
 
 Коли ми вдаємось до розмірковувань – що були первісні люди, люди кам’яного періоду, бронзового і т.д. – і пишаємось тим, що від-творюване виробництво змінило життя людини, тобто, підвищило їх добробут, поліпшило побут, збагатило культуру і відкрило без-межні (поза колом) перспективи розвитку людства, то не факт - що кожної людини. 
 Зміни відбувалися поступово. Так. Але зміни в матеріальному світі беруть енергію, беруть начало з духовного, тобто ріст духовних якостей людства привів до змін в матеріальному світі. Якщо ми говоримо, що змінився на краще наш добробут, то саме завдяки позитивним змінам духовних якостей людства. Якщо ми сьогодні в основній масі пресичені матеріальними статками і багато можуть підтверджувати про занепад божественних якостей (любові, радості, доброти, пошани, поваги, терпеливості …), то будьмо певні, що за цим гряде занепад і матеріального. Коли? Це в нас час вимірюваний, а для сущого так не є. Тепер ми пізнали напрямок руху енергій розвитку людства, то будьмо свідомі того, як нам потрібно жити тепер і далі.

 Суспільство ніколи не цікавилось окремою людиною. На сьогодні суспільство встановило певну категорію людей з підвищеним рівнем добробуту, створило людину, як власника певного рівня побуту, з-богатило (з богатого взято) культуру – і на кожну цю категорію якостей є паспорт, свідоцтво власності, номер в банку… А первісна людина мала все багатство планети і користувалось ним при потребі. Не накопичувала, не закривала житло на броньовані двері із замком на тисячу секретів, хоча від цього воно не стає менш доступним для тих, хто хоче мати доступ. 
 Міфи про те, що первісній людині було тяжко добувати хліб насущний, одяг і житло є нісенітницею. Клімат на планеті і запит людини не вимагав сучасного одягу і житла, а добувала вона їжу не тяжко, можливо, сходити за мамонтом їй було так, як нам сьогодні на грядку по цибулину. Сучасній людині важко буде здобути мамонта з тими знаряддями полювання, що були на той час. Не порівнюймо. Не дивимось на первісну людину сьогоднішніми очима. Якби їй було не комфортно, то чи були б ми її нащадки тепер? 
 Скажіть, хто сьогодні задоволений своїм і суспільним комфортом? Межі бажанням немає. Ми швидко привикаємо до легшого, комфортабельнішого, але взамін втрачаємо інші види енергії, як от доброту, милосердя, безкорисливу потребуючу допомогу комусь, або собі. 

 Дослідити первісних людей неможливо із-за їх відсутності. Наші вчені тільки по предметах, збережених речах роблять умовисновки, на припущеннях, взятих на основі базової сьогоднішньої інформації про сучасний світ і збережених рештках кількох століть назад. Недопустимо переносити наш досвід, навички, методи, нашу психологію, культуру, комунікабельність, приписуючи окреме існуюче дикунство сьогоднішніх реалій за основу в первісному суспільстві. Можливо в якісному розрізі було все навпаки.
 Можливо, з точки зору біологічного розвитку людина на сьогоднішній день є не такою розвинутою і не займається розвитком в собі біологічних, інстинктивних, духовних цінностей, тому і не несе в собі генеологічно ці цінності в нові покоління. Ні, вона постійно розвивається в духовному напрямку, в пізнанні істини, як окремість і це несе в своїй душі в інші тіла. Інша складова сучасного розвитку, до якого намагається більшість людства, полягає у створенні соціальних зручностей і нових технічних досягнень для створення комфортних умов тілу. Але ці соціальні і технічно-наукові досягнення передаються тілом через поведінкове виховання дітей і оточуючого суспільства, а також ось такими книгами, суспільними книгами, які узаконюють попередні досягнення суспільства із узагальнених проявів і все таки для полегшення життя і наповнення суспільства тими нормами, які прийнятні для мас, але в основному, щоб ця прийнятність влаштовувала управлінський апарат будь якої країни. 
 Передача ж душою пізнань світу в інші народжені тіла і тим більше в їх душі проводиться із Всесвітньої бібліотеки знань, як субстанції вічності шляхом збільшення духовних якостей душею і тілом попереднього єства і наявними можливостями нового тіла. Вони вже є пост-фактум для нової людини. 
 Еволюційний розвиток людини, як і всього на Землі не є суттєвим. Однозначно, що людська природа динамічна і мінлива, але це не є видимий еволюційний ріст, а він пов'язаний з наявністю, чи відсутністю духовної свободи і в зменшенні тиску соціального середовища. Слід констатувати якісний еволюційний розвиток духовних цінностей людиною, який підтверджується збільшенням кількості населення на планеті Земля, бо в кожне тіло Сущий посилає душу, нову духовну енергію.

 Родився, ростили батьки, дозрів, одружився… порвав сімейні обов’язки, втомився від життя і на сконі життя згадуємо… - для чого ми жили? А чи не сором-но нам, що в такому збіднілому стані душа перейде в інше тіло? Хто буде турбуватися про неї, а відповідно і про її храм – тіло? 

 « Йшла війна. Мужчини воювали, жінки день і ніч носили воїнам їжу, доглядали поранених. В селі залишились лише старики і діти.
 Один старик, взяв старий плуг, обточував його, ремонтував і щось монотонно наспівував. Його жінка з досадою сказала йому:
 - Камінне у тебе серце! Сини вступили в смертельний бій, все село в траурі, твої товариші думають про долю села, а ти, знай, ремонтуєш плуг та іще - як тільки душа виносить - пісню наспівуєш. Спитав би хто, для кого стараєшся? Завтра сюди прийде ворог, він і тебе вб’є, і нас, і плуг забере.
 - Эх, жінко, що ти говориш? Нас вб’ють, але плуг-то не вб’ють? Я будую, не руйную. Мир тримається на плузі: живими залишимося, плуг нам пригодиться, а умрем, може, проснеться любов до праці в тому, хто забере його. Іще і мене благословить. Нам невідомо, що до чого в цьому світі».

 Бо сказано:«Чи може бути впевненим пастух, яка вівця принесе кращу шерсть? Чи впевнений садівник в кількості плодів окопаних дерев? Але турбота пастуха про стадо і любов садівника про сад і будуть їм нагородою».

 Душа знає, що їй належить в цьому єстві по життю і вона в постійному стані мати, а ум зіставляє, контролює процес досягнення мети, але іноді відмовляється від подальших дій через неможливість досягти мети з різних причин: через страх розпочати якусь дію, через появу більш економічно могутніх конкурентів, через усвідомлення непотрібності початкової мети і тут душа починає управляти умом. Вона входить в стан прийняття та реалізації наміру мати все для забезпечення духовного зростання, у випередженні мати все для цього з матеріального світу. Ми відкриваємося для прийняття. І цей процес прийняття ми можемо сформулювати в нашому пристрасному житті як рішучість мати, побудованому на відчуттях легкості отримання, починаючи з дрібниць. Угледівши такий свій шлях в можливостях і є відкриття в собі здатності приймати і тієї готовності мати щось матеріальне, яке і сприяє духовному розвитку. 
 Придбаний стан з поєднанням різних енергій є тим станом, який ми визначаємо як долю. Енергія психожиття керує всіма проявами життя нашого єства, і розділити тінь від світла неможливо. Важко людям зрозуміти, що збіг космічних поєднань однозначно створений самою людиною. Все, що несе людина, буде відображати всі духовні особливості (позитивні, чи негативні) її попередніх життів. 
 Духовні поступи в цьому житті ведуть до нових матеріальних статків в наступних життях (ось звідки природа релігійних традицій в обіцянці всього, всього в загробному житті), але при умінні спілкування із Всесвітом, ми таку можливість можемо мати в цьому житті. Візуальне бачення солідних духовних поступів їх попереднього носія душі видно в матеріальному богатстві в цьому житті нашого єства. І таких індивідуумів на загальному тлі людства є невеликим. Ті, хто піднявся по щаблях духовного життя є ще в меншій кількості і для них не є смислом життя матеріальний достаток. Вони є притягальною енергією для космічних енергій і є сполучною ланкою Землі і Всесвіту. Людство вже розуміє, що зміна тілесних життів не є тільки зміною оболонок. Адже перетворення не несе за собою закінченого образу і не все береться в нове життя нашою сутністю. І коли відбувається зміна, значить, процес перетворення творить новий щабель. Коли людство навчиться розуміти, що істина долучає нас до джерел Духу. Зростання духу не завжди пізнаване свідомістю і без видимих ​​якихось втрат - це Сущий разом з нами відкидає непотрібне на шляху до істини. 

 Незалежність існування людини, її відокремлений розвиток є неможливістю. Сущий настільки пов'язує всі космічні явища між собою, що неможливо уявити собі незалежне існування людства, а тим більше його самозвеличення в одне з найкращих визначень, чи призначень у Всесвіті. Будь який технічний механізм не працює навіть без маленького гвинтика, як і при відсутності громіздкої деталі. Аналогію ми спостерігаємо і в природі, але природа живого організму може створювати нові комбінації, напрями та види енергетичних дій у впливі на матерію. Зрозуміємо, що такі потужні впливи оточують нас у звичайному природному ареалі - колір, звук і аромат вчимося тільки спостерігати їх. Їх енергія дозволить нам пізнати, що весь ужиток їхнього життя проявляє великий вплив на нашу долю. Такі результати спостережень привчають нас уважно ставитися до кожного предмету. 
 Пробуємо згадати, чи наша душа, перебуваючи в тілі (храмі душі), удосконалилась, збогатилась, що доброго, позитивного ми зробили і чи такі якості ми бачили в інших людей – це теж є позитивом? А чи ми вдячні тому факту, що проживаємо в задоволені своєю долею, в спокої, в матеріальних достатках, тим, хто носив нашу душу до нашого тіла – маймо відповідальність і при нашому житті сіяти доброту, справедливість, милосердя, радість, красоту, бо цим допомагаємо іншим побачити ці якості і дамо прекрасні відчуття щастя для своєї душі? Душа не загубить придбане - вона дасть іншим і понесе цей стан в інше тіло після смерті – божественними каналами. Мабуть з цією метою Творець створив людину – носія душі. Ні одна істота не володіє таким досконалим творчим потенціалом як людина. Вона теж, свого роду, творець матеріальних благ і духовних надбань.

Душа, душа. «Одного разу весною онук з дідом збирали в огороді бур’яни. Раптом дитина спитала:
- Дідусю, а чого бур’яни, які ми не садили, так добре ростуть, а те, що ми садимо, має потребу в нашій увазі, турботі і праці?
- Ось, онучку, дякуючи своїй спостережливості ти зробив важливе для себя відкриття: все цінне і значиме для людини часто потребує від неї чималих зусиль, а шкідливе і непотрібне проростає саме».

 Лебеда, береза, заєць, синичка теж мають певний рівень самоусвідомлення своєї ролі на нашій планеті (вже є на цю тему наукові трактати). Вони теж мають процес життя, як і людина, хоча і не легкий – вони виживають у цьому світі. Людині теж не просто виживати в матеріальному світі і леліяти духовне, будучи узалежненим від сімейних, виробничих, суспільних обов’язків і певних потреб для підтримання життєвих процесів тіла і певних турбот до тих, кого ми породили і тих, хто породив нас, а сьогодні потребує нашої допомоги. Духовне збирається дрібними крихітками, а можливо дехто і не є збирачем. Будучи істотою розумною, людину теж ґвалтують, забирають в неї їжу, вбивають…- чи не так? Давайте разом вишуковувати причину такої поведінки, усвідомлювати наше призначення на планеті.
 Нам, нашому уму, частково відома історія людства з часів існування Месопотамії, Єгипту, Греції, історія окремих народів (зокрема історія єврейського народу з Біблії), і це в означеному часовому просторі(3-5 тисячоліть). Археологи, науковці шукають сліди більш древніших цивілізацій (Атлантиди, Хараппі, Мохенджодаро, (Мексика і Сибір з їх залишками ознак сучасних космодромів)) і підтверджують через знайдені рештки предметів життєдіяльності людини, що Землю населяли високоінтелектуальні, високо розвинуті цивілізації, що характеризує часи в 90 тисячоліть. Але і це виявляється не межа, бо є сліди проживання людини в нижчих шарах. 
 Деякі вчені консерватори і деякі ієрархи церкви проти подальших пошуків, бо це зруйнує усталений світогляд і зруйнує міфи про процеси творення світу, а все таки слід було б відкрити версії загибелі цілих цивілізацій на Землі для усвідомлення результатів «такої діяльності людини». 
 Є гіпотези існування життя на нашій планеті мільярди років тому і в тому числі на інших планетах і галактиках, тобто, людина знає на підсвідомому рівні, що життя і зараз там є. Сьогодні людина шукає підтверджень цим гіпотезам, які підтверджені деякими ознаками життя на інших планетах і в інших галактиках, бо знає, що шукаючи гроші в шафі, які колись там їх ложила, знайде. Історична пам'ять сущого спонукає до цього. Той, хто не грав на музичному інструменті, грати не буде…- ведмідь танцює, бо теперішня його душа була в людському організмі в недалекому минулому… Не всі медведі танцюють і не всіх можна навчити, але ж є і людське тіло з повадками ведмедя (чи іншої живої істоти), з його певним рівнем усвідомлення. Тобто в недалекому минулому людська душа пройшла деградацію і послана з тіла медведя в тіло людини. Мова іде вже давно про реінкарнацію (переміщення) душ і тіл і є відомі писемні згадки про це явище. Зокрема в декількох місцях це підтверджується з посиланням на вічність душі.

 «Апостол Павло в досить твердому переконанні показує процес воскресіння тіл і розкриває частково цю таїну в 15 главі послання до корінфлян (15,35-44): «Але скаже хто-небуть як воскреснуть мертві і в якому тілі прийдуть? Безрозсудний!, бо те, що ти сієш, не оживе, якщо не вмре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке може бути пшеничним, чи друге яке. Але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожній насінині своє тіло… Так і при воскресінні мертвих сіється в тлінності, відновлюється в нетлінності; сіється у втраті, відновлюється в славі; сіється в безсиллі, відновлюється в силі, сіється тіло духовне, відновлюється тіло духовне». Войно Ясенецький.

 В землю посіяне, зарите зерно якби стліває, воно перестає існувати як насінина, але з нього виростає значно більше, чим воно, непорівнянно більш досконале і по складності, і по формі нова рослина. Бог дає їй форму і красоту, і енергетичну наповненість, і радість життя. Можливо такий шлях приблизно проходить енергія і нашого єства. 

 Дана тема вивчається і ця гіпотеза знаходить підтвердження. Сьогодні є окремі індивідууми в підтвердження цього явища. Воно не масове, бо людство, мабуть, втратило знання про це, втратило силу ума і чистоту душі і тіла.
 Сьогодні люди відчувають, що конкретний Іван, Сергій хоче знати родову, і хоча б генеологічну свою історію, не говорячи про історію душі, вишуковуючи і описуючи генеалогічні родові дерева, веде вивчення кармічних знаків, письмен; їх смислове навантаження. В житті випадковостей не існує і все, що відбувається, то відбувається на краще. З-ум (з умом)- і -й(в собі) -те побачити, бо це крок і крок до пошуку, до пошуку істини.
 Коли людина хоче подивитись, чи настав світанок на вулиці, то відкриває одне око, коли хоче пізнати своє минуле і щасливе майбутнє – вона веде пошук, вивчає способи і методи, як це можна зробити, використовуючи збір інформації через Інтернет, книги і інші джерела. Послуговуючись емоційним сприйняттям цієї інформації і якщо дана інформація є на матриці знань душі – ми говоримо «еврика», отримуючи задоволення. Кажуть – легко стало на душі.
 На сьогодні стоїть питання – знати хоча б теперішнє. До цього запрошує і мудрість людська – живіть днем сьогоднішнім. Для Бога, для нашої душі минуле, сьогоднішнє, майбутнє є категорією теперішнього. Це наш суспільний ум для орієнтації у своєму світобаченні робить певні поділи, в тому числі для кращої організації життя. В формуванні якого бере участь кожен – чи то в сім’ї, чи то в державі, чи в середовищі людства в цілому.

 Ми вже говорили про шкоду розділень, узагальнень, аналізу, змагальності - як процесу прискорення пізнання і реалізації, бо цим порушуємо всесвітню гармонію. Пред'явили бажання й очікуємо. Тверде бажання мати присутнє в нашому житті і коли ми починаємо його реалізувати, маючи деякі можливості, то такі бажання реалізовуються, бо енергія протиборчих сил іде у діяльність з реалізації. Але якщо сильні напруги, не маючи енергії можливості, то таке бажання не реалізовується, бо ми занадто багато часу і уваги приділяємо на ідею реалізації, створюючи ідола. 
 Природа такого явища - залежність і залежність в тому, що всі види життєвої енергії направляються на уявну реалізацію з переходом в діяльність і тому інші життєві енергії, не маючи можливостей, не дають реалізуватися ідеї. Реалізація уявного бажання здійснюються без напруги, а шляхом подяки за те, що маємо дещо, або ідентичне наявному, але яке на даний час не влаштовує нас і цей процес називається збором позитивної просторової енергії, яка входить у наше життя і саме вона дає можливість реалізуватися нашому бажанню. Життя вічне і якщо ми розуміємо один одного не умовними звуками, але чимось поверх думки і слова, то ми покликані у цей світ для пізнання його і для стяжання дружелюбності і поступів до єднання. Неправий той, хто розділяє. Неправий той, хто допускає поділ на нації, на країни, на релігійні традиції, на партії, на найкращих, на найшвидших, на .... Природа цього мирського явища в духовному прояві в тому, щоб ці кращі і були добрішими, дружелюбнішими, милосерднішими, вміщаюючими, передавачами, подвижниками усвідомлених діянь з мудрістю і знаннями, наповнюючи добротою навколишнє середовище. 

 Так ще глибше намічається зв'язок світів і наша участь в них. Нелегко свідомості охопити уявлення про світи незримі, з причини нашої щільної наповненої оболонки мирськими бажаннями і ми дуже важко усвідомлюємо всі можливості поза нашим чуттям і баченням. Потрібно звикати мислити про цілі світи, які реально існують. Тонкий світ не є тільки наш стан, він, сам, представляє з себе цілий світ з усіма можливостями і перешкодами. Прояви життя суті духовного світу недалеке від земного, але вони, можливо, в іншій площині, в іншому куті споглядання. Все зроблене не зникає, навпаки, воно множиться з життя в життя. А щоб мати силу очистити свої думки від дрібних скалок, то ми маємо бути усвідомлені, наскількі дрібні ці занози. І не важко позбутися них, варто лише їх почути, побачити в собі і навколишньому середовищі, пізнати їх суть усвідомлено. Не будемо боятися, що люди взагалі не можуть повернутися до дружелюбності, бо її фрагментарно достатньо в кожному з нас, тому і про інших уявімо те ж сааме, роблячи малі духовні поступи, не продукуючи в собі безвільне, рабське і жалюгідне лицемірство. Ніяка зовнішня релігія не врятує людину, якщо вона обмежується зовнішніми умовами.
 Слід вміти зрозуміти, що і сама душа людська зараз дає незвичайні можливості для спостережень. Катастрофічний стан нижчих сфер планети свідчить про потребу духовної діяльності. Можна побоюватися не колишніх епідемій, але цілого ряду страждань, з’єднаних з поганим вивченням духовних затребуваних якостей. Найгірше, якщо будемо слухати про це, як про пророцтва, а не як запрошення до прийняття життя. Усунути слід всі ходіння навколо. Потрібно прийняти основу душі і зрозуміти значення сенсу життя. Блукання недоречні, сумніви лише там допустимі, де людина не досягла розуміння про значення духу.

 «Жив-був лавочник. Торгував він мідними і срібрними тарілками, блюдами і кувшинами. Посуда красива, дорога, відвідувачі солідні. Два-три покупці за день – ось і достатньо, щоб за місяць виходив прибуток в тисячу дирхамів. Час, який залишався лавочник курив кальян, дрімав в тишині, або розглядав прохожих.
 І все було б добре, але на душі у нього було якось незатишно. То раптом вколе думка про недавню пожежу на східній частині ринку, то згадається, як серед білого дня пограбували лавку знайомого ювеліра.
 Він розмірковував: «Хвала небесам, часи тепер хороші. Війни нема, падишах мудрий, торгівля процвітає, городяни богатіють. Але розкіш не буває вічною, в одну мить все може змінитися - і люди почнуть мріяти про шмат хліба, а не про покупку срібрного кувшина. Не дарма говорять, що умний чоловік не стане тримати всі гроші в одній кишені».
 І вирішив він з обережності завести ще одну лавку - бакалійну. Борошно, цукор, крупа - ось що потрібно всім і в будь який час. Та і грошей дві лавки принесуть набагато більше. Була тисяча - стане дві.
 Правда, поки приходилось більше витрачати. Новий товар і сама лавка обійшлись недешево. «Але так завжди буває спочатку, - сказав собі лавочник. - Тільки глупа людина надіється получити щось із нічого».
 Бакалійним ділом він ніколи не займався, тому потрібно було взнавати, по яких цінах торгують інші торговці, вивчити і перейняти різні торгові хитрощі, та іще наглядати за приказчиком, якого він посадив у нову лавку. Відомо, що навіть самий чесний робітник, залишений без нагляду, уже через місяць перетворюється в страшного негідника.
 Потім лавочник подумав, що не помішає відткрити заодно м’ясну лавку. А щоб не платити перекупщикам, найкраще - це завести власну скотину. Тому він купив отару овець і стадо корів, а в найближчому селі - землю під випас.
 Власних грошей на нові придбання йому не вистачало, він вліз в борги. Турбот також прибавилось. Цілий день він бігав від однієї лавки до другої, а через день їздив в село - худоба вимагала постійного догляду.
 Але справи йшли неважно. Частину борошна і круп з’їли миші прийшлось витратитися на ремонт складу. Половина корів здохла від невідомої хвороби, але лавочник підозрював, що причиною був поганий догляд. І від торгівлі поки не було ніякого прибутку. І то сказати: лише вийде він з лавки, як приказчики, знаючи, що він вернеться не раніше вечора, тут же впадали в такий кріпкий сон, що своїм хропінням відлякували всіх покупців.
 Через півроку лавочник полічив прибутки. Дивно, але виходила та ж тисяча дирхамів! Зате він втішав себе думкою, що маючи цілих три лавки, не беручи до уваги скотину, він може більше не боятися ймовірних бід.
 Але бажаний спокій не приходив. І тоді він вирішив в добавок до лавок завести іще майстерню по виготовленню срібної і мідної посуди. Тоді йому не прийдеться платити за поставку товару, він збереже кучу грошей, але головне - і сам стане оптовим торгівельником.
 Поскільки вільних засобів у нього давно не було, він заложив свої лавки, купив срібла і міді і найняв кращих майстрів.
 Знайомі перестали його пізнавати. Лавочник схуд, осунувся і був настільки поглинутий в думках про свої багаточисельні справи, що більше не міг ні про що говорити і думати. Рано вранці він ішов в бакалійну лавку, потім перевіряв посудну і м’ясну, потім слухав доповідь керівника його сільськими справами, потім спішив в майстерню, потім обходив лавки по другому кругу. І всюди виявляв лінь, обман і крадіжки, особливо серед мідних і срібрних майстрів.
 Крутився він як білка, а прибутків більше не ставало - вся та ж тисяча дирхамів від усіх його справ. До того ж в руках залишалось в п’ять разів менше - останні приходилось віддавати за борги.
І одного разу лавочник закричав:
- Краще бути останнім жебраком, чим жити так, як живу я! Стократно проклинаю день, коли я вирішив влаштувати собі спокійне життя! Саме тоді я і позбавився спокою!
 І він продав лавки, скотину, майстерню, звільнив усіх робітників, із задоволенням слухаючи, як вони піднімають руки до неба і гірко проклинають долю. А потім пішов у свою стару посудну лавку, разкурив кальян, відкинувся на подушки і зрозумів, що він щасливий і спокійний, як ніколи раніше.
 І прослухавши цю історію, мудрець сказав:
 - Воістину, нема користі в завтрішньому щасті, якщо за нього потрібно заплатити щастям сьогоднішнім». Сергій Занин.

 Якщо розглядати рубежем 2015 рік, то сили доброти і правди мають очищати кожну конкретну людину, то і світ мінятиметься на краще. Однак, всі засоби масової інформації, а можливо і люди (так є) кричать про перемогу (над ким і чим? Над своєю дурістю! Дурості не переможемо. Дурість нас покине разом з тілом). Як ми можемо говорити про мир і спокій, коли, майже весь наш побут, майже все життя кипить злобою, через малу зарплату, через малу пенсію, через відсутність роботи, через відсутність соціальних гарантій. Знаймо, що наявне зло ніколи не виведе народ до мирного життя. Це постулат Істини. Відповідно матимемо таких батьків, таких начальників і таких президентів, яких ми самі ліпимо своїми мислеформами, дієформами своїх душ і нашими умами через думку, слово і дію. Цю силу суспільство до даного моменту накопичувало тривалий час, однак смута і злоба ще не переосмислена, не нейтралізована добротою. Бог відкриває нам такі риси, як любов, милосердя, доброта, правда, а ми, діючи за цими негативними явищами нашого життя, можемо дивуватись – чого це ми вчора так напились до безпам’ятства, бо ми не схотіли (ознака перебування в стані невідання, чи страсті) відкрити око на прояви божественної підказки, бо ми не схотіли зробити перший позитивний крок – нас так влаштовувало. Наприклад, коли згорів наш будинок, то ми збентежились. Подумаймо – чим ми створили дану ситуацію, для чого вона нам і як вийти з неї? І таким чином вивчаємо будь-яку чуть виражену подію дня, яка нам дає відчуття радості, чи вносить в нас смуток. В підсумку ми навчимося керувати подіями і обставинами дня, а не вони нами. Це дуже і дуже важливо. 
 Коли відчуваємо задоволення, щасливі, радіємо життю (поспостерігаймо за собою в цей момент), то дивно – де береться енергія для творіння добра, любові …Спрацьовує принцип – одного послав - сім таких же прийшло. Доброму відкривається сім доріг, а лютому одна і та через хащі і через сім перепон. Починайте шукати істину, Бога і творіте правду і Бога в собі, то і всім додасться, а найперше і найбільше тим, хто поблизу нас.

«Віддайте тепло
І спокій даруйте душі,
Й неодмінно до вас
Прийде смак доброти.
Віддавайте тепло
І не бійтеся душу
Поранить свою.
Той, хто більше віддав,
І отримає більше
В стократ.
В цьому вирі життя
Запаліть ви лампадку,
Що дарована Богом для вас.
І загублена, кинута в прірву.
Душа прилетить
На те світло, що лиш ви
Віддали.
І якщо ваш дарунок
Не оцінить ніхто,
І у відповідь – 
Знову страждання,
Віддавайте тепло без
Всіляких надій на добро…
Адже є на дорозі сліпі,
Є бездарні, безликі,
Але є і святі.
Бо немає шляхів,
Де все ясно і просто.
І любов, як терновий листок,
Від народження і до погосту
Освітлює нашу дорогу,
Щоб і ми дарували
Лебединою піснею… Всім…». Анна Волошина.

 У старця Кукші було у вжитку своєрідні слова - вітання, чим давав одночасно настанову тим, хто зустрічався на його життєвому шляху: «Чадо, стяжи (накопичуй)* дух миру (дух спокою)*, і тисячі навколо тебе спасуться».
 А що таке – Бог? – слово. Слово до тих пір, поки ми не відчуємо Бога в собі, в серці, в щасті і горі. Тільки тоді ми пізнаємо істинну суть душі, себе, як один із видів світової енергії. Бог – це і є життя у всьому і скрізь, як рух (дух) енергії, це наша прекрасна Вселенна.

 Послуговуючись Біблією, чи іншими святими книгами людства, де пишеться, що людина вміла, творча створена Богом, теж по образу і подобію божому. Ми знаємо, що така реальність є аналогом проявленої видимої земної реальності. 
 Друга версія полягає в тому, що в ХІХ столітті в Англії працював цілий інститут і людина-творець забажала довести істинність теорії Дарвіна. Людиноподібну мавпу, як найближчу по схожості за біологічними і фізіологічними даними до людини, вчили робити, повторювати рухи, вчинки людини через спонукальні дії, проводили схрещуваня і багато чого іншого абсурдного – не реалізувалось в задумку майже сторічна «праця». А таких різних версій вже є чимало, можливо і ця, до якої ми маємо довіру – що все у Всесвіті є рухом різних різноманітних енергій і відновлювальним генератором яких є все живе і не живе, в тому числі, і ми. Видно, що кожен вид був створеним таким, яким є. Наскільки невеликі видимі відмінності, а все таки це вже відмінні види енергій. Тепер клонують, виводять нові породи тварин, нові сорти рослин, але все це на основі конкретного виду і в його межах.

 Не витримує критики те, що древній людині було важко добувати собі харчі, а тепер хіба легше? Якщо погодитись з думкою, що тоді помирали від недоїдання, то і тепер частина людства помирає по цій же причині (дані статистики). Яка може бути порівнялогічна викладка історії людини. В чому: в поведінці – дикунство, варварські виходки є присутніми і в нашому теперішньому житті незалежно від того, хто ким став, чи яку освіту має. Помінялася фізіологічна будова тіла людини? Робимо припущення. Припустімо, що через дві тисячі років людина буде зеленого кольору і висотою в один метр. Вона перестане називатись людиною, живою біологічною істотою? Можливо по величині мозкової речовини є різниця. А хіба цим визначається геніальність (Ейнштейн, Ленін), розвинутість, рівень запам’ятовування, особливості зору, відчуттів, дотиків і т.д. Тобто мозок, отримуючи інформацію від рецепторів органів зору …, не є аналізатором, а просто збирачем її і передавачем тим чи іншим органам. Тобто, інформація моментально порівнюється з матричною пам’яттю – розумом, власником якого є душа, через аналіз ума з його пам‘яттю, життєвим досвідом і в залежності саме від його можливостей еволюції в розвитку душі і тіла, яке є носієм мозкової речовини з її функціональними можливостями, людина може в певних рамках поступати свідомо, чи підсвідомо в тій, чи іншій соціальній ситуації. Саме оці рамки дій і вкладають в слово – ум, як слуги індивідуального і Всесвітнього розуму і він маючи таку взаємодію здатен на певний аналіз і висновки. Ми по можливості розглянемо дії ума не як слуги розуму, а як хазяїна тіла і коли таке буває.

Людина є саме тим видом енергії, яку сущий визначає як найкраще середовище, яке придатне для розвитку душі. 
«Жив-був каменотес, який втомився дробити гору під гарячими променями сонця.
— Мені набридло таке життя. Тесати і тесати камінь, поки не падаєш з ніг… Та іще це сонце, і весь час сонце! Ох, як би я хотів бути на його місці! Я жив би високо в небі, я був би всемогутнім, горячим, заливав би весь світ своїми променями! — сказав каменотес.
 І стало диво: його молитва була почута, і каменотес тут же переторився в сонце. Він був щасливим від того, що його бажання здійснилось. Але, радісно посилаючи всюди свої промені, він помітив, що хмари перегороджують їм дорогу.
— Для чого мені бути сонцем, якщо прості хмаринки можуть не пустити мої промені! — вигукнув він. - Якщо хмари сильніші за сонце, то я краще буду хмариною!
 І він став хмариною. Він обійшов весь світ, літав, проливав дощі, але одного разу піднявся вітер і развіяв його.
— Ой, цей вітер може розганяти хмари, значить, він сильніший, я хочу бути вітром! — вирішив він.
І став вітром. І віяв він над усім світом. Він влаштовував бурі, шквали і тайфуни. Але одного разу він помітив, що шлях йому перегороджує стіна. Дуже висока і дуже міцна. Це була гора.
Для чого мені бути вітром, якщо проста гора може мене зупинити? Вона сильніше всіх! — сказав наш герой. І тоді він перетворився в гору. І тут він відчув, що хтось стукає по його боку. Той хтось, сильніше його, хто дробить його зсередини. Це був… маленький каменотес!».

 Пишучи першим словом «душа» і цим визначаємо, що вона є рушієм життя. Не зважаючи, що при зачатті маленької сутності зустрічаються дві енергії – одна в сперматозоїді, а інша в яйцеклітині і коли вони зливаються в одне ціле, то саме в цей момент Бог посилає в це одне ціле - душу – почалося нове життя. Ми ж в процесі зачаття говоримо одне одному прекрасні слова про любов. Ми щасливі. В нас клекочуть найщиріші, найдобріші почуття і робимо ми це із задоволенням, осмислено, знаючи, по велінню світового Розуму. Коли ми сердиті, чи зайняті чимось іншим, то в нас і потягу до цього зачаття немає. Так може статись, що і зачаття не відбудеться (подумайте, скільки разів ми займаємося плотськими втіхами?, скільки викидається сперматозоїдів? Скільки разів яйцеклітина готова до зачаття?), хоча і зустрічалися на одній дорозі сперматозоїд з яйцеклітиною. А коли і з’єднались, будучи не в стані благості, любові, то що ми можемо отримати? … Не будемо писати, бо знаємо. 

 Зачаття мабуть потрібно проводити з душею, з благосною енергією, будучи в щасті і радості. Для прикладу, поділимось нашими спостереженнями. Всі, чи майже всі жінки випікають пиріжки, хліб з одного сорту борошна (з тієї ж партії), з дріжджів, води в один і той же час і в той же день місяця замішані, при одній і тій же температурі, однакових пічках в той же час випікаємо, але не завжди випікається смачний хліб, а деколи і не придатний для споживання, бо ми готували його без душі, без творчого натхнення, без радості. Можна сказати, не «вклали» частинку своєї душі.
 Наші предки при випіканні хліба виконували різні ритуали - молитви, прохання, побажання і запрошували сущого прийняти участь в цій творчості, осіняючи хресним знаменням, а в кінці закінчуючи процес з великою подякою. Сама підготовка починалась з очищення душі і тіла. Очищали тіло, починаючи очищення від негативної енергії, яка накопичується в нижніх чакрах - калу , мочі і при потребі сперми (бо коли її набирається надлишок і вона вносить неспокій в тіло і душу, то краще звільнятися від неї. До речі, в такому стані не слід починати і зачаття. Зазвичай викид сперми проводять на сторону). Потім миються повністю. Деколи ми проводимо очищення зранку, то перед процесом все одно омиваємо руки і обличчя (очі), надіваємо чистий одяг і з благоговінням приступаємо до творчості. Але коли ми неспокійні, сердиті, відчуваємо дискомфорт, маємо якусь невідому тяжкість на душі перед початком, а опара готова, то зупиняємось на хвилину і спо(з і по)-відуємо(відвідаємо)-сь(себе) перед Творцем за свої недостойні (достойність, чи не достойність визначаємо тільки ми самі – душа знає) думки, слова і вчинки. Заспокоїлись і в умиротворенні приступаємо … Говориться ж бо: «В чистому тілі і здоровий дух» - дух щастя, стан задоволення і радості.

 Коли ми посилаємо любов в свою їжу (при її приготуванні, і при споживанні купленої проводимо благословення) - то під час її приготування, чи прямо перед споживанням, то ці відчуття радості насичують їжу. Така процедура в багатьох випадках міняє їжу, збільшуючи її життєву енергію, зовні проявляючись в покращеному смаку і тривкішій насиченості тіла. Така їжа зроблена з любов’ю в спокої, то і люди її споживають краще, як доказ - проведіть експеримент:в одну тарілку положіть їжу виготовлену в спокої і при веселому настрої та ще й благословіть, а іншу тарілку з такими ж продуктами поставте рядом, але під час приготування такої їжі знайдіть спосіб посваритись з кимось і в злобі вже попросіть поставити її на стіл, або може і так статись у процесі приготування – і результати будуть вражаючі – гості чомусь їжу з першої тарілки спорожнять зразу ж, а з іншої по інерції візьмуть декілька шматочків. З першої братимуть навіть при певних утворених спеціально перешкодах. В чому ж річ?, що люди прямо накидаються на цю їжу, навіть не усвідомлюючи, що діється, хоча бачать певну неадекватність. Організм нашого тіла прямо всмоктує в себе цей позитив, проявляючись в зміні настрою, дружелюбністю за столом. Така їжа набуває лікувальних властивостей (згадаємо далі при лікуванні п’яниці). Ми виявимо, що така їжа легко засвоюється, заспокоює, водночас відчуєте потребу поговорити з тими людьми до яких були натягнуті відносини, шукатимете способи помиритися в сім’ї, схочеться зробити добру справу. А чому?, бо організм і душа наша насичені любов’ю і добротою. Досить просто. І як тільки ми починаємо помічати такі маленькі чудеса, привикаючи до них, то коли ми помічаємо, що відсутнє таке зриме чудо, то це підказує нам розуміння значення спостереження і його природу, та ще й у спокої. Щастя, любові бажаємо Вам! 

 Такий підхід застосовується до будь якої думки, слова, а тим паче дії. Другий приклад. Купляємо новий піджак, підтримують знайомі і продавець у правильному виборі фасону, кольорової гами …, але надівши, відчуваємо якийсь дискомфорт, холодом від нього віє, запах неприємний, бачимо шов нерівний (це підказки від душі – вона у постійному контакті зі знаннями Всесвіту), але в дзеркалі – нічого … Купили і на третій день зачепилися і розірвали в неналежному місці. А природа тих відчуттів, підказок в тому, що у виготовленні цього піджака брали участь багато різних людей, які можливо були в гніві, при роботі розказували про сусіда неправду, були присутні думки про роботу, що надоїла, про негаразди у дітей … Ось так чорна картина енергії закладена в піджак і відповідно такий його фініш. Це процес дії негативної енергії. Але ж була підказка у нерівному шві, і ми могли не купляти. Це була підказка про намарну розтрату грошей і отриману досаду в пошкодженні піджака. Ось яке значення усвідомленого спостереження і усвідомленого прийняття рішень.
 А деколи носиш піджак десять років і почуваєшся в ньому комфортно, лежить на тілі, як облитий … Не вічний, але чимось притягує - зносилася певна частина, то поставив на зношене місце доречну аплікацію і далі красуєшся без хизу. А ще скільки років хочеться надівати його при виконанні домашніх господарських робіт. Такий піджак став другом. Дехто не знаючи природи цього явища трактує так, що коли надіне такий піджак, то всі питання життя вирішуються. То купляймо саме такі речі, саме такий хліб, а найголовніше, щоб ми теж так і з таким настроєм підходили до своєї творчої роботи, до спілкування з людьми – з чистою совістю і правдивістю, з чистим тілом і з чистою душею. 
 Цей вид роботи є тільки для прикладу, бо є різні види і чоловічої поширеної роботи і природа відношення до роботи і її кінцевий результат вкладається в цю схему. Це є наше бачення. Можливо воно у Вас інше. Тому просимо прийняти вибачення за цей відступ. 

 Теж саме ми можемо визначати момент готовності чоловіка і жінки для зачаття дитини. Ми це відчуваємо, хоча і тут слід свідомо підходити до процесу підготовки до зачаття і самого зачаття. Підготовку до злиття в одне ціле проведено теж з участю духовних енергій (Богом) і ними через підібрані тіла і через їх готовність провести з’єднання. 
 Ми(жінка) вже є носіями нового життя, але не розпорядниками. Зародок має таку ж душу, як і ми. Це наш брат, чи сестра по духу. Тільки прохання – не вбивайте нових організмів абортами, бо зразу ж переходимо в категорію вбивць. Ми ними і є, коли робимо аборт, але нас інформують, що вбивця той, хто ножем покромсав інше, чи своє тіло, але ніяк не той хто зробив, чи згодився на аборт. Так, як не вбивця і той, хто зробив, винайшов атомну бомбу; чи може той не вбивця, що купляє, вкладає зброю в руки вбивці, чи для вбивства … Абсурд. 
 Не позбавляймо життя будь кого і не допомагаймо цьому і не будьмо байдужими спостерігачем. Життя вирішували дарувати не ми і ми не можемо його забирати. Життя – це рух енергій і не тільки тих на які особистість може безпосередньо впливати. Вбивши тіло, ми розриваємо певний ланцюжок потоку енергій достроково. 
 Якщо не потрібно тіло з душею, то кому потрібне тіло без душі. Схаменімося - душа в новому житті ще не виконала благоволія, не виконала свою місію. Людина дозволяє собі розривати ланцюжок в потоці божественної енергії. 
 Ми таким чином занапастили перш за все свою душу (планували, готувалися, вбили нове життя) і покалічили іншу душу. А давайте поміркуємо: де буде після цього наша душа – в якомусь ланцюгу однією з ланок – і будуть нас тягати, напружуватимуть, клепатимуть молотом, багато разів переплавлятимуть у вогняному пеклі (ось звідки пам'ять душі про пекло), чи зіржавіє в землі. І так багато життів. Невже душа не може забути це страхіття. Пам’ятає - раз ми знаємо. 
 Для світової енергії тисячі життів, як одна хвилина. Тож поміркуймо, куди ми посилаємо свою душу після вбивства. Ми тут хвилину вбиваємо, а в світі мучимось теж одну хвилину, але світову. На скільки мук ми посилаємо свої душі, в скількох життях вона мучиться «завдячуючи» нашій хвилині вбивчої дії.

 Взагалі для душі не є значення, хто є її носієм – чоловіче, чи жіноче начало. Для душі не є суттєвим стать тіла, бо вона часто міняє тіла і в різних статях. В зачатому організмі почалися творчі процеси з певним рівнем свідомості. Це творить нова душа при допомозі тіла матері і батька і їх духовної підтримки, бо якби це було творіння двох статей, то можна було б творити не в утробі, а на заводському конвеєрі. 
 Спроби з’єднань яйцеклітини зі сперматозоїдом в пробірці є роботою, а не творінням, то хай би розвивався цей організм в пробірці і далі до стану свідомої людини. Навченим відомі вимоги до середовища матки, вони спостерігають майже за всіма факторами розвитку … Але душі в цьому з’єднані немає, тобто вони зробили біологічну істоту, біологічного робота тілесно подібного на людину і управляти можуть нею певний час, але це не творчий індивід, бо немає творчого начала – душі. Спитаймо себе і тих навчених: «Кому потрібні біологічні роботи?» - їм. 
 Якби вони потрібні були нам, Всесвіту, то вони були б створені. Це потрібно нашому неспокійному уму, нашому дияволу, нашій негативній енергії, власть предержащим, бо їм сіюмінутно потрібні роботи. Уму, якому в пропагованій науковій доцільності при підтримці своєї гордині, користолюбства, чванства можуть зробити прагматичну біологічну істоту, яка в кінці кінців при допомозі комп’ютера визначить непотрібність і самого навченого; чи в неї будуть відхилення від першої ілюзорної мрії закладеної в її генну пам'ять біоробота, чи за непродуктивність його праці, чи по старості літ. Ось до такого фіналу приходять ідейні мрійники. А разом з ними зникають цивілізації. 
 Людина-навчена вирощує організм на тілесній пам’яті (генах) тіл носіїв яйцеклітини і сперматозоїда, (генна пам'ять несе з собою до 10% якостей родичів). І ми не раз замислюємося, чому так багато буває в дітях схожості в звичках, способах мислення, в організації діяльності? Якраз на генному рівні. Ще певна частина похожості на біологічних батьків дитина отримує під час поведінкового і явного навчання від батьків.
 А те, що прийшло дітям з душею, то тут Сущий саме в таке благодатне подібне середовище посилає їх душі, де душа має можливість нарощувати духовні енергії і саме в такому соціально-сімейному подібному середовищі, де вона перебувала до цього. Це також частина тих завдатків, звичок і способів діяльності, з якими прийшла душа, як із знаннями для найкращої адаптації серед цих батьків. 

 В основній масі ми основний час живемо неусвідомлено і лише епізодично деякі сприймають життя усвідомлено. Усвідомленість в нашому пристрасному середовищі людства підводить до вибору. Так, що вибір за вами.
 Про це повчає життя. Чого зникли високорозвинуті цивілізації? Залишки їх творчості знаходимо по сей день, а тому, що хотіли займатися божественною роботою. Цю професію ми зазвичай називаємо – Творець, а не навчений біолог, чи навчений анатом …
 Давайте відійдемо від страстей в оволодінні божественною професією і в спокої поміркуємо про вічне. Цим ми збережемо енергію душі і тіла на потрібний нам хліб на-сущний і хліб пшеничний.
 Ми навіть можемо спостерігати за результатами дії духовних енергій в цій ганебній війні. Духовність маси суспільства все таки не дає політикам проводити таку роботу зі своїми братами і сестрами по духу і крові, а можливо їх стримує страх на підсвідомому рівні, бо страх в їх єстві є найбільшим рушієм їх діяльності у всіх видах діяльності, якими вони займаються. Навчені люди лізуть в формування тіла, але в душу не можуть, бо це є професія божественного. Ми знаємо, що коли танцюрист стає слюсарем, міліціонер лікарем, або кочегар пілотом … заєц вовком, береза дубом …- і який результат такої творчості. Кожен носить свою душу, свою кількісну якість духовних енергій.

 Кожна людська душа має свою кімнату в будинку батька свого небесного. І цією кімнатою є наше людське тіло. Тому нехай кожна душа знайде свій шлях. Саме туди спрямовуються всі духовні позитивні енергії, які ми позначаємо символьним словом - Душа. Деякі душі приходять в бла-гості на певний проміжок часу, інші на постійно. Після багатьох життів ми туди заходимо в гості з вантажем негативних енергій і тільки після духовного зростання і при завершенні земних можливостей такого духовного розвитку Душа очищається від земного негативу і поселяється в необмежених кімнатах Отця Небесного на необмежений період буття у вигляді енергетичних з'єднань, як би в Божественний Океан Духу. Такий шлях проходить кожна Душа. Знайте це повторне нагадування. Ми знаємо, що багато Душ проходять дуже тривалий шлях в тілесах наших до пізнання цього осмисленого процесу. 
 Негативні прояви, які ми називаємо диявольськими діяннями присутні в наших життях, сіючи важністю, гнівом, злобою, жадібністю, засудженням, байдужістю входячи в стан страху, чим людина відводить себе від можливості пізнавати шлях, збільшуючи строки і якість наближення-зростання. Страх майбутнього є жах світу цього. Він вторгається в наше життя під різними личинами і ми приймаємо їх. З усіх руйнівних енергій людини слід зазначити небезпеку у вібраціях страху. Бо страх руйнує кожну творчу вібрацію, кожне творче начало. Якби можна було зрадити всі явища думки, слова й діла людські, породжених страхом, то людина жахнулася б цим «застигшим енергіям», споглянувши їх. Страх нагадує страшну гієну, яка на земному плані створює такі захаращення, звідки шлях до вищих сфер багаторазово присікається. Але, крім того, страх нагнітає темні сили, створюючи умови і даючи їм поштовх до темних діянь. Але навіть на найпростіших прикладах життя можна переконатися, наскільки страх руйнує саме утверджене покликання. Але кожна дія страху на тонкому плані руйнує безліч можливостей. Він поступово розкладає розум і очорнює душу. Такий страх оманливий в природі своїй. Люди знають, що кожна його присутність не вічна. Люди не хочуть знати про довгі терміни, бо не вміють покладатися на безмежність нашої душі і в такому страху заповнюють своє життя різноманітними справами, іноді непотрібними, тобто, запрошують у своє життя суєту. Значить розумно буде негайно готувати щось звільняюче і вільне. І тільки усвідомлене пізнання його природи відкриває нам багато можливостей вдосконалюватися.

 Облаштування життя настільки роз'єдналося з Космосом, що всі породження людські приймають форми, які важко можна застосувати в житті. Рівновагу земних енергій порушено. Розвиток людства йде по руслу, спрямованому до руйнування. Так мільйони особистостей, загубили зв'язок своїми душами з Духом і втілюються з життя в життя деградуючи. 
 Самий страшний бич людства є його вузький світогляд. Кращі люди думають, що явище їх кругозору є головним ключем до порятунку світу і окреслюють прекрасне майбутнє своїми науковими досягненнями, але межі цих світоглядів не йдуть далі фізичного світу. 
 Служителі церкви обіцяють народові спасіння духу, але далі фізичного світу людини і часткового морального облаштування суспільства не йдуть. 
 Влада спрямовує мислення своїх народів до перебудови, але далі нижчих сфер вони не ведуть, прагнучи створити мінімум умов для існування. Так можна обліковувати всі степені людського розуміння своїх можливостей, і стає моторошно за той глухий кут, до якого увійшло людство. 
 Безліч душ спрямовуються до проявів у побуті, але не буття і життя направляється цими прагненнями тілесними. Іноді деякі людські особини схильні до випадів хтивих жадань. При такому помутнінні вони опускаються до свідомості особин тваринного світу. При цьому душа настільки поникає, що тваринні принципи опановують занепалим. 
 Звичайно, з часом вони знову можуть підніматися, але тваринний доторк настільки потужний, що може втілитися в тваринні форми при новому втіленні душі в тіло. Іноді спадковість допомагає такому народженню звіроподібних, бо негативні енергії воліють собі відповідні облики. Але іноді не спадковість, не атавізм, але плачевне поринання в тваринний світ завдає ознаки божевілля. Забувши про все прекрасне, людина забуває про своє покликання. 
 Не випадково ми нагадуємо про людські деградації в тваринний стан і далі. Багато підказок дається людині, щоб остерегти вчасно і зовнішній людський вигляд лише оголює внутрішню наповненість в контрасті, що теж є підказкою. Знання закликають допомогти самим собі і поважати свою природу. Але грубе, темне неусвідомлене існування вважається пристойним способом життя для віруючих в можливості нашого диявольського «я» ума нашого.

 Цілі школи зайняті поширенням таких згубних починань. Не дивуймося запамороченням і головним болям, бо кожна частинка нашої енергії напружена і на сторожі, а слід очищатися від старих вантажів негативу в нашому житті. Наші справи нас і викривають! Кожного конкретно! У Сущого немає чинів мирських. Не мир жорстокий, але людина. Не мир стверджує несправедливість, але людина, бо обрання людиною шляху відособленості і приписаної собі ролі у світі стало найгрізнішою частиною енергій по руйнуванню цього світу. Нетерпимість до всього вищого і світлого стало бичем людства. І порятунок людства може прийти лише від пізнання свого призначення. Багато в цьому напрямку трудяться праведники світу цього і ми запрошуємо всіх в життєву подорож на пошуки себе, на пошуки істини, на пошуки блага для душі і тіла.

 Зміни світу завжди викликають напругу енергій Космосу і духовні можливості є насиченими імпульсами для людства. Пізнавши природу страху людина має можливість споглядати прояви Духу і він підкаже, направить в творче русло наші наміри і дії. Очищення свідомості є велике завдання на шляху до Миру, Злагоди, Любові і Доброти. 
 Істинно, лише перевлаштування Миру і переродження свідомості можуть розбудити ті енергії, потрібні для підтримки планети і продовження життя на ній. Можете помітити, що окремі індивідууми, народи прийшли до розуміння означеної потреби в істотній перебудові суспільних відносин. Вони називають багато речей новими словами, але сутність залишається незмінною. Так перебудова світу назріла і то головно в нашому умі. На даний момент вона могла б відбутися безкровно, але свідомість ще не сприйняла людяності, як частини мікрокосмосу з його функціями, як всього сущого на планеті. 
 Можна сказати, що шанс врятувати планету і життя на ній можна, через зміну свідомості. Починаємо від самого домашнього ужитку і так доходимо до основ світобудови. Такий шлях здобуття духовних енергій. Саме, очищення духовне і очищення храму душі нашої - тіла, дозволить увійти в стан прийняття енергій із Всесвіту. Давайте усвідомлювати такий хід творчого пошуку. 

 Так само і тепер, коли людство напружене в боротьбі за перебудову світу, слід приділити особливу увагу духовності кожного і народів в цілому, їх психічної сторони життя. Але багато перешкод на шляху такої природньої еволюції. Люди з усіх сил опиратимуться, щоб корисні пізнання не проникали в їх збіднілі свідомості. Будуть своєрідні повстання проти розширення свідомості. При цьому прийняті будуть самі негідні заходи, щоб припинити поширення необхідних знань. Якщо є можливість, то поспостерігайте за поведінкою таких повстанців, за тематикою їхніх розмов. Вони винайдуть різні доводи, щоб висміяти й применшити духовну енергію, бо кожне значне відкриття, кожне таке оголошення сприймається і проводиться в життя меншістю і самою малою меншістю. 
 Сутність найдобріших сповіщань більшість зустрічає з ненавистю. Не тільки протидія, але саме несамовита ненависть повзе за найкориснішими відкриттями. Вони навіть готові до найвишуканіших дій, щоб зашкодити тому, що може завдати їм надуманих збитків. І це на думку більшості. Люди бояться змін. Люди бояться нового. Вони взагалі нічого не хочуть. Люди зневірилися у всіх релігійних традиціях, у всіх інститутах влади, в своїх дітях, у своїх батьках, у своїх можливостях на кращі зміни. Та ще, коли ми говоримо про зміни духовні, про які вони знають досить мало із-за свого невігластва, то їх проймає страх. В страху людина небезпечна і не стримана в своїх емоціях і діях. 
 Але знайте, що красива квітка, чи то одна блага людина може змінити енергетичний порядок Всесвіту. Приймаємо в себе цю довіру і нам дасться міць і наснага. У чадній кімнаті достатньо відкрити чуть віконечко, щоб спасти не одне життя. Наш найменший і найнікчемніший позитивний порух кожним є помічним у спасінні Світу. Знайте це. Знайте, що в знаючого і питають дорогу. 
 
 Наше єство отримало дар, місію в своєму єдинстві і далі творити, ліпити душу при допомозі тіла через добродушну атмосферу в сім’ї, добросовісне творче виконання службових обов’язків, через повноцінне і якісне харчування, через розуміння сенсу життя, свого покликання.
 Долю нашому єству (професію і кількість матеріальних благ) нам несе душа, саме цю інформаційну енергію, яка дає нам шанс духовно розвиватися. Вона є носієм цих категорій. 
 Ось чому важливо зрозуміти: в чому основна турбота батьків – побачити професію дитини і потурбуватись про її в-тіле-ння (в тілі). Друга категорія нами показується в своїх якостях протягом всієї молитви – кожній душі через тіло дається стільки матеріальних благ, яких достатньо в розумних межах для її розвитку. Саме потреба, саме стільки потребує, а не надлишок, який є негативний, бо надбаний із застосуванням додаткової (чиєїсь) енергії. Ці два приклади показують, що коли людина в особі суспільства починає формувати професії, чи окрема особистість вирішує встановлювати через свої бажання кількість матеріальних благ, то таким же напруженим буде результат. Можливо не так часто ми можемо бачити деструктив таких потуг, але їх природа саме в бажанні змінити душу, професію, кількість матеріальних благ. 
 Душу намагається змінити релігійна традиція, пропагуючи не основні якості духовного буття, а ще більше спокушуючи суспільство матеріальними благами. Те ж саме стосується і професії. Релігійна традиція вчить дитину стати, як батько, чи мати, а суспільство продукує свої потреби в професіях, щоб створити стіну між умом і душею. Це можна сказати і про матеріальні блага. Релігійна традиція пропагує багатство гріхом, як джерело спокуси, показуючи зовнішню сторону, а не природу богатства, а суспільство плодить бідарів матеріальних, обкрадаючи і експлуатуючи їх. Можливо слово «суспільство» не слід було застосовувати, а сюди більше підійшло б слово «держава», хоча природа такого «плодіння» якраз належить всьому суспільству окремої держави, чи їх сукупності. Природа сили релігійної традиції і державних структур по їх змісту в тому, що саме ми даємо їм енергію для цього. З миру по ниточці і багатому дві сорочки.

 Якщо ми виконуємо свої обов’язки: подружні, синівські, батьківські, виробничі добросовісно, правдиво і в спокої, то світовий Розум, Бог не дозволить будь якою брехнею, підставою, зависництвом, обмовленням розрушити сімейні відносини, чи виробничі. Навіть тоді, коли ставиться питання про звільнення із-за такої недостовірної інформації – то результат буде позитивним для нас. «В чому, брат, сила? – в правді.». Якщо ми живемо правдиво, то люди підуть (їх духовні енергії) за нами і без слів.
 Хоча б яким було тіло і середовище його проживання – суровим, жорстоким, добрим, чи милосердним – душа, духовність людини є його сутністю, є одним цілим з душею. Однак для повного розуміння людської сутності, ми розглядатимемо її дуальність (вплив душі на тіло і вплив тіла на душу в їх єдності і в протилежностях). Сутність наша не обмежена межами нашого тіла – шкірою. Поза шкірою існує атмосфера (кисень) і якщо її не буде, то шкіра миттєво помре. Помре і тіло. Ми назвали один вид енергії – кисень, але нас оточує велика кількість видимих і невидимих енергій, які допомагають життєвим процесам в тілі, а інші спричиняють йому шкоду. 
 Теж ми можемо сказати і про душу, яка впливає на позитивні енергії і на негативні, але і на неї мають вплив і позитивні і негативні енергії. Який вплив на конкретну сутність має та чи інша енергія, ми можемо визначити самі, виходячи з того, що подібне притягається подібним. Ось тут слід задуматись про смисл життя – носієм якої душі ми є і яку б хотіли мати. Якщо мати, то це теж в наших можливостях: потрошку накопичувати позитивну божественну енергію в її якостях – доброті, справедливості, любові … І, можливо, цю покращену душу отримає хтось з подякою саме нам і душа наша це реально сприйме. Подібне відбувається і з тілом, хоча тілу стан здоров’я формує наша духовність. Тобто, виходить, що саме за надбанням духовних цінностей ми прийшли в цей світ. Ми усвідомили, то і живімо так як підказує нам душа.

«Не так важливо, що є в інших –
Машини, яхти, літаки…
Багатий той, хто може серед
Цих вершин не втратити Душі..
В думках я Господа молю,
Щоби життя прожити гідно…
За друзів, за сім’ю, за тих, кого люблю,
Я Господа молю.»
 «Все ми отримуємо в житті –
Надії каплю, грам Удачі,
І Оптимізму шквал,
І трішечки Жалю…
Щоб зрозуміти, -
Який же світ прекрасний
Бо всі присутні в ньому кольори!..»
«З роками біль утрат нестерпна.
Але людина скроєна вже так,
Що у нещастях винен хтось,
Лиш не вона, авжеж, вже не сама…
В житті немає геть удачі,
І в тому винен хтось, і не інакше.
І ти упевнений, що ти правий,
І самий чесний ти…
Та дурнями усіх назвавши
Не станеш сам святий.
Адже що маємо – не бережемо,
І лише втративши, жалкуємо щораз.
Отож, якщо ти не юродивий
То Долі посміхнись…
Бо завжди буде так:
Печаль одним – мов німота,
А іншим – переливи сміху.
Одні за хмари вже летять, 
А інший в землю вріс.
Та з кожним днем мудріші ми,
І хочеться сто літ прожити,
І бути ж звісно молодими.
Роки, не казка із дитинства,
Роки, розплата за усі гріхи.
Що загубив, - вже не знайдеш,
А що знайшов, - буває не потрібне.
То лиш шукай в собі провину,
І вже не бійся каяття,
Цінуй життя не за тривалістю,
Цінуй його за змістом…». А. Волошина.

 Щоб жити дійсно прекрасним життям, то нам необхідно всього вдосталь – відчуття радості і задоволення своїм життям, своєю роботою, своєю сім’єю, наявністю друзів, можливістю ходити, бачити, чути, можливістю допомогати іншим, можливістю мати дім, машину, достатню кількість грошей і багато чого іншого, що наповнює наше життя. Ми знаємо, що ми є частинка Природи і все наше життя і наш творчий потенціал взаємопов’язаний і взаємозалежний з Природою з тими енергіями, які ми називаємо духовними, тобто ніхто і нічого не робить в одиночку, бо завжди є ті, хто нам допомогає, чи ми комусь, а без цього б нам не вдалось би реалізувати багато моментів в житті, та і саме життя. 
 Все це абсолютно є необхідним для повноцінного життя, для повного розкриття нашого потенціалу. Бо ми цього хочемо всі. І якби перед нами стояв вибір, то, звісно, ми б вибрали прекрасне щасливе життя - ще невідоме, але вже не те, яке пізнали. Природа пізнаного життя є гальмом в отриманні кращого життя з кращими відчуттями, з кращим матеріальним достатком. Не зупиняємось. Подеколи наше життя бачиться таким неймовірно тяжким і складним, безпросвітним, що хочеться завити від безсилля, щось змінити, а тим паче кардинально. Ми впевнені, що кожен мріє про те, щоб наше життя було простішим, спокійнішим, легшим, кращим і в радості за кожен прожитий день. А чого такі думки в нас є, бо в глибині душі ми знаємо, що ми того гідні і процес життя не може бути в постійній боротьбі за елементарне виживання. 
 В дитинстві ми бачили, що в батьків були певні труднощі, але сташи самостійними, то і уявити не можемо наскільки все в житті запутано, наскільки багато нам потрібно сили, умінь, енергії, що життя видається нам постійною боротьбою, що ми перебуваємо в постійному напруженні – хтось з близьких хворіє, нас діймають фізична втома і моральне виснаження і все це в недостачі грошей, а звідси продуктів харчування, предметів найнеобхіднішого вжитку… 
 Ми уявити не могли що життя задумане Творцем, як постійна боротьба – однозначно, що це не так, бо це є ненормальним для людини, яка може спостерігати за життям тварин, птахів, дерев, рослин. Поспостерігаємо! Який умиротворений спосіб життя вони ведуть, не ховаються від нас, радісно щебечуть, цвітуть і пахнуть. Тому то наш ум має потяг і спонукає нас до пошуку кращого і легшого життя, бо ці негаразди приводять до втрати радості життя. Це мабуть основне в житті – мати радість життя, перебувати в стані задоволення. Це і є смисл життя!

 Починаючи будь які справи, вчимося шукати позитивне навіть в малому і вміємо радіти такому початку. Радість милування досконалістю якості. Можна милуватися величчю Природи; можна милуватися самовідданим подвигом; можна милуватися високою якістю творів; можна милуватися стрункістю думки; можна милуватися усюди, де виявлено вищу якість. Людям даний прекрасний дар не тільки творити, але і захоплюватися якістю. І багач, і бідняк, і владика, і жебрак однаково можуть захоплюватися, і така радість утворює як би цілющий купол над багатостраждальною Землею. 

 Люди справедливо жахаються кількістю людських гидот, які отруюють суспільство, Землю, Всесвіт. Вони запитують, чим покрити такі виразки людства? Одним з вірніших заходів буде радість. Вона є краща протиотрута, як фізична, так і психічна. Зрозуміймо, що за стан щастя, ніхто не позбавлений радості, хоча б епізодично.
 Тобто, ми маємо можливість пізнати такий процес життя, при якому ця радість, це задоволення постійно є присутніми в нашому житті, тобто, ростуть разом з нами. Цей процес життя-буття має бути таким природнім і натуральним як наше дихання – є і все: постійним і непомітним. 
 Коли ми хочемо щастя, любові, радості, злагоди, а не хочемо цього іншим, хоча б неусвідомлено, то ці двері у Вселенну ми самі не можемо відкрити. Тому то у всій книзі звучить прохання – посилайте ці позитивні якості всі, а особливо, коли самі в такому стані. 
 Напружуємось і розчаровуваємось, приходимо в депресію і посилаємо іншим злобу, гнів, незадоволення, а посил не реалізовується, бо і цих дверей ми не можемо відкрити і ці посили повертаються до нас знову із деяким запізненням, бо в звільненому місці поселились ті ж негативні незадоволення. Так у нас проходить збільшення негативу. 
 Вихід з цього бачиться в тому, щоб входити в стан задоволення від життя і бажати цього іншим і ми можемо відчути і побачити ці зміни в зовнішніх проявах. Вчимося в спокої усвідомлено споглядати за життям, чути його рух з довірою до всього, що оточує нас, вчимося любити, творити доброту – і до нас прийде радість, і відчуємо вдячність до Всесвіту і відчуємо бажання жити і радіти з подякою до всіх і вся.
 Ми в цій книзі цим і займаємось разом з вами. Так, що спокійно далі писатимемо – щоб воно вібулося в позитиві і в реальному житті. Чому так важливо дозволити? Щоб зрозуміти природу дозволу входити в наше життя словам, добрим ділам, відчуттям любові, радості, щастя, доброти і достатку, то запрошуємо уважно прочитати цей метод розуміння, розуміння того, як це відбувається. 
 Є періоди в нашому житті, коли ми відчуваємо, що ми недостатньо отримуємо від життя, а це прямо вказує, що ми не дозволяємо ввійти цим якостям в наше життя, а гальмує нас те, що нас щось тримає в тому, щоб щось віддати, щось подарувати комусь. Це можуть бути побажання щастя, це можуть бути посили любові, це можуть бути добрі думки і слова, це можуть бути добрі справи іншим, а ще краще тим, хто терміново дозволяє їм відбутись з нами, про що ми писали і буде воля на те Всесвіту. Ми щасливі в щасті, але буває, що ми деколи потребуємо його, попавши в затруднені ситуації, захворіши, …, чи інша видима потреба – і тут є шляхи входження в стан щастя. Вчимося. 
 Перед тим, як щось віддати, подарувати, ми маємо самі перебувати в стані задоволення тим життям, що передувало нашій зупинці. Бо там однозначно багато було позитивного і є про що нам згадати з подякою, а це дозволяє нам ввійти в стан задоволення, радості, щастя. Природа можливості давати, дарувати в тому, що це ми можемо робити тоді і тільки тоді, коли є що давати і дарувати. Далі ми ще зупинимось на розгляді природи вміння дарувати і вміння приймати дари. Тепер же ми вчимося дозволу відкрити себе для отримання достатку і радості. Якість і кількість отриманого цілком залежить від кожного з нас. Давайте повернемось назад і ще разок прочитаємо.

 Деколи буває, що ми не можемо зразу зрозуміти причини, що нам не дозволяє ввійти в стан радості, чи в світ достатку. Цьому може перешкоджати неусвідомлений спротив із-за того, що ми сильно сконцентрувались на своєму бажанні, чи потребі, бо з другого боку цієї монети бажання і потреби ми бачимо проявлені зовнішні перешкоди і теж одночасно хочемо їх позбутись, а цією концентрацією уваги ми якраз і надаємо їй енергії для зміцнення спротиву. Зрозуміли. Заспокоїлись. На ці дві дії у кожного по різному різна величина йде часу, але спішка в цих діях вкрай небажана. Краще чуть довше почекати, щоб зуміти відкрити двері для потоку позитивних якостей і матеріального достатку, чи для вирішення будь якої ситуації – навіть такої, як відкрутити гайку на водопровідному крані. 
 Давши дозвіл на прийняття достатку, радості в хвилини творчого піднесення, то цим ми відкриваємо і інші двері, через які в наше життя входять інші прекрасні моменти і події, бо достаток дає нам шанс більше мати грошей, дає свободу у налаштуванні на улюблену роботу, придбати для цього певні речі, а в стані радості ми посилаємо ці відчуття любові, щастя, задоволення, доброти, злагоди іншим. Ми це відчуємо в такому стані, бо коли ми наповнені з відкритими дверима, то те, що прибуває до нас випадає з нас і падає на інших – ми стаємо добрішими, щедрішими від серця і душі. Не страхаймося цього, що при нас ще хтось буде мати, не жадібнічаймо, бо в страху почнемо тікати не знаючи куди і не закривши двері, через які випаде все, що ввійшло в нас, а ми будучи засліплені удачею попадаємо під колеса чужого автомобіля і цілком реально. Не бійтеся давати, а вчіться приймати і давати. У Сущого на наше життя, ми думаємо, що досить всього в наявності, аби ми змогли донести з гідністю, як і подобає щасливій і богатій людині і нам відкриваються для цього великі можливості. 
 Богаті люди якраз і є тими індивідами, які прийшли в це життя з умінням дозволяти нашому єству відкривати двері. Видно в попередньому тілі душа мала можливість при допомозі ума і тіла пізнати цей процес. Такі люди приходять в це життя також духовно богаті, але окремі особистості деколи гублять голову, попавши в певне середовище, в певну сім’ю, на певну посаду, забувши своє призначення, що саме він прибув для збогачення тих серед кого живе і з ким трудиться. Буває, що попадає під дію негативних сил і чуть чуть втративши рівновагу (а Сущий постійно тримає видиму і невидиму рівновагу між духовним і матеріальним), хапається за ручку дверей і закриває їх. В цій темноті не можемо потім найти тих дверей і подеколи до самої смерті. Маймо гідність пронести і достаток, і радість, і бідність матеріальну, і горе, не ремствуючи, бо все це справи нас самих. Читаємо і вчимося – хто скільки може і в кого народиться така потреба.
 Зрозуміймо, що ми самі дозволяємо входити в наше життя радості, достатку, горю і бідності. І в тому, і в другому випадку входимо в стан подяки за все хороше і прекрасне, що було в нашому житті, за все, що нам сподобалось сьогодні, то це дасть нам енергії відновити ці відчуття в майбутньому, бо це вже буде механічний досвід і плюс - розуміння того, як входити в стан дозволу для наповнення нашого життя-буття і вже щасливого. Зазвичай, досить сильно цьому перешкоджає те, що наш ум через побачене в сусіда, в колеги, чи почуте в своїй гарячці, в намаганні, щоб більше заробити, більше забрати в когось і стає така жадоба тією перешкодою для доступу до всесвітнього богатства. 

 Звісно, що і гроші приносять свободу дій і радість в їх застосуванні - і це дає нам відчуття задоволення. Таке було в нашому житті до цього. Нам давало радість придбання праски, холодильника, телевізора, автомобіля; присутня була радість, коли ми йшли на нову роботу після звільнення з попередньої - і все що не робиться в часовому проміжку, то все робиться до кращого і зуміймо завжди дякувати за те, що було, бо і там було хороше і прекрасне, хоча і короткочасне. 
 Тому то в нас є шанс перебувати в такому стані майже постійно. Бо озирнувшись назад ми б уже не хотіли б мати ту ж марку праски і не мали б такого задоволення від її придбання як колись. Це і є наше життя і якщо ми в такому розрізі дивимося на нього, то тоді ми живемо прямуючи до постійності спокійного споглядання за подіями і за обставинами. Це і є нашим шляхом, а усвідомивши шлях постійності такого руху - отримувати задоволення від життя, то ми думаємо, що і ви маєте бажання жити краще. Бажаємо Вам щастя! Ви вже відчули приплив енергії і сили для дерзань. А саме таких людей ми і називаємо мудрими – саме тих, хто навчився застосовувати той потенціал, який даний кожному при зачатті.
 І це так прекрасно – насолоджуватися творінням і відчувати радість, а також знати, що чим радісніше і з любов’ю ми працюємо, відпочиваємо, то тим легше все задумане здійснюється. Будьте радісні. Будьмо і будьмо радісні не бажанням, але станом духу! Радість є явище сили Творця. Струмки радості наповнюють океан Творця. Кожне дерево в радості одягається квітами, але, скидаючи листя, воно не сумує, знаючи про весну. Коли розквітає дерево при дорозі, не ламаймо його, може бути, воно додасть радості тому, хто йде після нас.
 Сказав мудрець: «Кожне дерево може бути веселим і сумним. Ми вважаємо, що в цьому проявляється наш власний настрій, але чи знаємо ми, наскільки відчуває Природа нас?» 
 Будда заповів синові зберігати радість, бо це є найтруднішим на Землі.

 Всесвіту подобається тримати рівновагу, щоб ми не втрачали людської подоби, подобається планувати цей нами видимий, здавалось би, непередбачуваний хаос і продовжувати грати з нами, з усіма, в ігри, а коли цей, умовно названий, план чи те, що ми, умовно називаємо, грою, прекрасно сходиться і чудово здійснюється, то тоді ми ці творчі діі Творця і бачимо візуально в проявах видимих речей, дій, слів і емоційних проявах, як результат нашої спільної гри. 
 Ми схильні говорити, що це є випадковістю. Так думають і інші. Але випадковостей не буває - є результат нашої спільної співтворчої діяльності зі Всесвітом. Що це за гра? І що, чи хто є наповнювачем цієї гри? – Смисл цієї гри, предмет і гравець цієї гри є ми з вами. Не слід думати, що хтось не приймає участі в цій грі, чи конкретно ви, як читач (випадкового нічого немає – не випадково ви купили цю книгу, чи читаєте її в інтернеті – ой не випадково – Бог підлаштував це для вас і саме для вас), але ж у Всесвіті не все так просто робиться і так просто ми не зустрілися в цій грі і граємось за якимось планом, чи готовим сценарієм. Ось так він грає з нами, а ми з ним. Він грає з нами з повагою і пошаною, з піклуванням і турботою, з повчанням і спонуканням до дій, дає свободу в радості і не дозволяє передчасно піти з гри, чи випасти з пісочниці – то і ми так поступаймо і повсякчас виказуємо свою подяку Йому. Бо сама гра буде продовжуватись з нами, чи тимчасово без нас, або ми можемо отримати нецікаві і не улюблені ролі в цій грі. Подумали? 

 Не думаймо, а входимо в цю гру, приймаємо її правила, то тоді ми можемо з подякою сказати, що життя склалося прекрасно. Приймаймо життя таким , яким воно є, перебуваючи в ролі спостерігача і гравця, бо цей сценарій завжди хороший, бо Сущий організовує так наше життя, щоб усім було добре. Якщо ми зрозуміли смисл цієї гри і прийняли її умови тепер, то дякуймо Всесвіту, що ми дійшли до цієї стадії, до цього акту і не аналізуємо і не потерпаємо від того, що могли б прожити цікавіше життя. Заспокоїлись, бо це була підготовка до такого усвідомлення, бо перескочивши зі своєю машинкою в гру з куклами, ми б ще більше заблукали.
 Люди часто насильно залучені до якогось праці, яка названа ними обов'язком, але таке насильство не призведе до добра. Людина була не готова сприйняти значення праці, їй нав'язаної. Пора людству зрозуміти, в чому полягає істинна готовність і при ній люди стають творцями. В такий великий стан єства можна прийти, коли людина природно визнає красу спрямованою готовністю працювати, маючи від цього радість.
 Бо хіба хтось із нас захоче трудитись над чимось, що не приносить нам задоволення і радості; а хіба буде в нас творчий порив і наснага до не улюбленої роботи? Життя в радості, любові і свободі залежить не від роботи, а від задоволення від її виконання. Нелюбима ж робота, її монотонність, відсутність в ній творчого начала і спричиняє нам гіркоту життя. Подивіться на людей, які сильно заклопотані і досить серйозно ставляться до життя, до всього оточуючого. Ми кожен скажемо, що в такої людини немає любові, що в неї немає серця, бо вона всю енергію витратила на цю серйозність і напруження, хоча за цю затрачену енергію має чуть більші гроші, але вкоротила собі кількість років життя, загубила друзів, загубила духовні цінності, хоча може проголошувати лозунги про порядність, справедливість і відносити себе до розряду релігійної особи – так не є в самій суті духу. Хоча такий спосіб життя веде дехто в нашому середовищі. Так є. Можливо, тому так нам і творити легше, коли ми себе почуваємо добре, чим коли нас дещо пригнічує, чи відчуваємо душевний дискомфорт за свій і прийнятий чужий гнів.
 Виходить, що наша сутність не має межі, а є частиною всесвіту. Душа, тіло, всесвіт існують в єдності, як і все, що ми відчуваємо душою і сприймаємо через очі, ніс, вуха. … Ця сутність є всеохоплюючою, бо попавши в енергійну, творчу групу людей, ми стаємо такими ж. Навіть можна подивуватись, що самі не знаємо, якою кількістю енергії ми насичені, які творчі потенціали зберігаються в нас, скільки щастя ми носимо приспаного в нас. Таку ж суспільну характеристику ми можемо давати і протилежним властивостям, зайшовши в оточення колективу, де відчуваєш холод, зависть, підозрілість, то і сам насичуєшся цим ядом. Ми стаємо такими ж. Ми хочемо замикатись в собі, а не дарувати, чи допомогати. Цей яд проникає в нас навіть без слів і без скерованих дій. Тому людина не випадково часто дбає про свою духовність, духовність своєї сім’ї через поведінку, бережливим ставленням до традицій, частини сімейних правил поведінки і інших чеснот. Сутність – це наша природа, це ми в природі, а природа в нас. Це наша духовність, це дар Божий, а дії в більшості випадків нашої пристрасної сутності є роботою нашого ума, який отримує інформацію через органи відчуттів, інформацію, між іншим, вже ту, що є в минулому. 

«Цуй Шу спитав Лао Даня:
 - Якщо не управляти Піднебесною, то як виправити ум людей?
 - Будь обережний, не тривож людскі уми, - відповів Лао Дань. - Ум в людини опускаеться, коли його принижують, і підноситься, коли його хвалять. Людина з опущеним умом - що в’язень; людина з вознесеним умом - все одно, що палач. Ум людини, будучи поступливим і м’яким, стає сильним і жорстоким, він і гострий, і гладенький. Запалюючись, він стає гарячим, як полум’я. Остигнувши - холодним, як лід. Так скоро він міняється, що не встигнеш погляд перевести, як він два рази побуває за межами Чотирьох морів. У спокої, він черпає свій спокій із бездни всередині себе. Діючи, він піднімається до самих небес. Що може бути більш гордим і вільним на світі, ніж ум людини?»

 Однак з надходженням іншої інформації, ум людини, для задоволення свого «Я», шукає де краще, тобто робить вибір. Яка ж природа суспільного вибору в пристрасті?

 «Сталось так, що одному чоловіку вдалось догодити Богу, і дозволив Господь йому замовляти погоду. Було у того чоловіка два поля: на одному росла пшениця, а на другому - соняшник. Наступав час збору пшениці, і попросив він сухої і сонячної погоди, щоб вона остаточно дозріла і підсохла. Декілька днів погода була ясною, сонячною і гарячою. Але чоловік помітив, що для соняшника, який почав цвісти, це не зовсім добре і йому потрібен дощ, щоб набратися сил.
 І попросив він у Бога дощу для соняшнику. Пішов дощ. Наситив він соняшник, але разом з тим намочив і пшеницю. Зажурився чоловік, що намокла пшениця, і попросив він, щоб подув вітер, і вийшло сонце із-за хмар, щоб пшениця скоріше підсохла.
 Перестав дощ, засвітило сонце, і подув вітер. «Як добре, - подумав чоловік, - пшениця підсихати почала, так що скоро знову можна починати покос».
 Але тут він згадав про свої бджоли, для яких вітер неблагополучний, бо мішає збирати нектар і пилок. Тоді він зовсім зажурився, не знаючи, яку погоду попросити в Бога, бо те, що добре для одного - погано для іншого, а що добре для іншого - погано для третього. Так стояв він в розгубленості, не знаючи, яку погоду попросити в Бога, щоб для всіх вона була благоприємною. Але потім він вирішив нічого не просити у Бога і надати йому право самому вирішувати, коли якій погоді бути: дощу, вітру, чи сонцю. Він вирішив приймати все, як є, бо Богу видніше, що, як і коли потрібно, а сам він тільки може все напутати».

 Роблять вибір, йдуть на вибори пристрастні люди із-за нерозуміння смислу життя. Такі люди не бачать того смислу життя, вони загубилися в житті і, вийшовши на роздоріжжя, не знаючи на яку дорогу звертати: йти ліворуч, праворуч, чи середньою дорогою? А наші дитячі-дорослі казки описують куди ці дороги ведуть… Пристрасна людина в своїй гарячці життя робить вибір, шукаючи кращого щастя, хоча має всього достатньо. Однак порівняльний ум, дивлячись на інших спонукає зробити вибір – щоб жити так як інші. І так все життя. Хитається, як той маятник з однієї сторони в іншу, не маючи змоги вибрати свій спосіб життя, бо весь час у процесі вибору і визначеннях. І він дає цьому процесу пояснення: вибравши один спосіб життєвих дій, чи можна сказати – ціль, мету і не знаючи своєї сутності ( чи потрібна нам така мета, чи потрібний нам такий спосіб життя, то ум не дає симптоматики в пізнанні себе, в пізнанні потреб), ум скеровує нас в іншу сторону, а там та ж ситуація. Але закріплюючи, закріпачуючи себе в одній зі сторін маятник, годинник зупиняється. Зупиняється і наше усвідомлення, зупиняється приплив енергії, зупиняється життя. Людина, яка знає дорогу життя, то вона спокійно по ній іде, уважно спостерігаючи за дорожніми знаками (підказками). 

 Людина переходить з однієї релігійної традиції в іншу, з однієї партії в зовсім протилежну партію, не усвідомлюючи, що її туди скеровує ум, щоб володіти кимось і чимось, щоб стати якоюсь важливою персоною того, чи іншого рівня. Навіть, здавалось би, що мирська людина, ховаючись від повсякденної суєти, своїх нездійснених можливостей, від матеріальної неможливості жити так як хочеться, ховаючись від своїх надмірних сексуальних прагнень, чи сексуальної недуги тіла, то ми в своїй пристрасності робимо порівняння зі способами життя інших, робимо крок в протилежність і стаємо сповідувати протилежні погляди – робимо суспільний матеріальний вибір. Хоча своєї сутності, свого нутра не можемо десь заховати, не можемо змінити, вступаючи в різні партії в різні релігійні конфесії, в різні фітнес клуби, в різні бари-випивали в надії заховатись в цій суєті із-за страху залишитись в самості, бо в спокої ми боїмося почути голос душі. 
 А ми вже багато побачили, побажали і не можемо заспокоїтись, ще не знаємо як. Навіть тоді, коли ми заховаємось в монастирі, в нашій голові ті ж думки, що були в мирському житті. Ми їх в страху ховаємо і ховаємо, надівши маску монаха, чи монахині. Монахом не родяться, ним стають. Але і стан душі такої людини саме сюди її скеровує разом з тією частиною відомого їй суспільного сприйняття світу, зазвичай, від якого хоче заховатись за стінами монастиря. Так не є. Ум бачачи і чуючи суспільні мирські негаразди і проблеми не може дати спокою і душі, яка і запрошує таких людей в монастир, щоб обмежити ум від спокус, оцінки, порівнянь і подразнень. І ум робить перші кроки – веде в монастир з надією. А там, як і суспільстві – кожен шукає Бога по своєму.
 Не варто прикидатися відреченим, постувальником, начальником і т.д. Не можна стати поверховим (тобто в масці) монахом, начальником… Потрібно знати, що наша сутність, яку ми не можемо всю пізнати, наш Бог, бачить все. Це потрібно зрозуміти і не надівати масок, не потрібно напружуватись, старатись, щоб заставити інших вірити у нашу маску, в ту роль, в яку ми граємо. Ніхто ж не програє від такого обману, крім нас самих, крім нашої душі, а відповідно і життів тілесних.
 Життя є суєта суєт. Не оцінюймо своїх заслуг і чиїсь заслуги перед людьми. Сущий сам знає нам усім ціну.

 «Дві людини після смерті попали в мир інший і сильно здивувались, взнавши, що зі смертю життя не закінчується. Один із них був звичайною людиною, а другий - шахрай. Якийсь час вони чекали, що ж буде далі. Обшукаши свій одяг, вони виявили книжечки з описом їх життів. Шахрай, прочитав свою, зрозумів, що раю йому не бачити, і вирішив тайком приписати собі трошки чеснот.
 Незабаром представ перед ними ангел і сказав, що проведе кожного в те місце, яке кому назначене. Взяв він їх за руки, і вони за мить опинилися перед двома дверима. Відкрив книжку шахрая і прочитав її, він усміхнувся і, похитав головою, вказавши йому на двері, що були зліва.
 - А тебе направо, - невпевнено сказав він звичайній людині, переводячи погляд з його книги життя на нього самого.
 - А що за тими дверима? - спитала звичайна людина.
 - Там чистилище, і тобі належить побути в ньому три роки, і тільки після цього зможеш попасти в рай, - відповів ангел.
 Звичайна людина хотіла було заперечити, але шахрай знаком покликав його в сторону і, посміхаючись, розсказав, що він зробив зі своєю книжкою, і запропонував йому приписати декілька чеснот. Звичайна людина погодилася. Через декілька хвилин справа була зроблена, і він підійшов до ангела, просячи прочитати історію його життя іще раз. Ангел прочитав і завмер в недорозумінні.
 - Господь же говорив мені, що тебе наліво, а я… буде мені урок, - з сумом сказав ангел. - Ну, заходьте в ліві двері. Ваші записи свідчать, що вам сюди.
 Двері відкрились, і перед ними показався жахливий вид.
 - Що це? - спитав вражений чоловік.
 - Це ад, - відповів ангел, - місце вічних мук.
 - Як же так, а хіба записи не мають значення? - в страху викрикнула звичайна людина.
 - Яке значення?! Підробив записи в книзі, ти сам вписав в неї свідоцтво про свій гріх - брехні. Твої добродійства трошки перевищували твої гріхи, і якби ти не зробив цього, то провів би всього лише три роки в чистилищі, а потім би насолоджувався в раю. Але тепер на чаші твоїх ваг переважує гріх, а значить тебе сюди. Ти сам підписав свій вирок».

 Продовжуючи жити в стані постійного вибору, ми палимо енергію життя з одного кінця то з іншого, так і не пізнавши радості життя. Вибір дає позитивні результати тоді, коли ми робимо його усвідомлено, в хорошому настрої і для хороших справ, усвідомивши всю свою ситуацію. Таке усвідомлення приходить при спокійному спостереженні за життям, чи від безвиході (душа штовхає на такий крок вибору, даючи шанс тілу йти шляхом свого призначення).
 Спокій, душевну рівновагу ми можемо мати в будь якій ситуації і тільки в спокої, в душевній рівновазі і не залежно від того, чи ми монахи, чи ми начальники, чи ми ті, ким стали - ми маємо шанс на пізнання нашого єства. Ніхто і ніщо не заставляє людей думати про цінності життєвих рівноваг, але усвідомлена людина завжди зважує на них, вибудовуючи ті, чи інші дії. То почнемо з малого – вчимося краще іти до сну з молитвою, ніж з відреченням і прокляттям. Краще починати день з благословення, ніж жити в злобі і обидах. Краще споживати їжу з посмішкою, ніж зі страхом отруїтися чи мучитися від переїдання. Краще ставати до праці з радістю, ніж зі смутком і безвихіддю. Перш за все в будь якій ситуації життя потрібно заспокоїтись і в спокої до нас прийде усвідомлення суті життя, його смислу. 
 Всі обставини прекрасні, якщо дія строку є неминучою: пожежа освітлює шлях; грім будить в годину дозору; ливень змиває грязь з дороги; нема подій чисто поганих – одні, як підказка, інші, як результат нашого способу життя, треті, як стимул до нових пошуків. Не дарма говорять: «Живи, як набіжить». Це і підкаже нам потрібний шлях. Тільки будьмо спостережливими.

 Бо, доказуючи оточуючим, собі, що ми можемо краще, більше, можемо виправити життя, можемо вирішувати проблеми, можемо контролювати ситуацію, ми палимо життєву енергію, ми вступаємо в протиборство зі Всесвітом, з Богом. Мабуть одній людині нереально побороти такі сили, а прийняти все, як данність через пізнання, через розуміння природи життєвих ситуацій. Пізнати себе - це «Прийняти все як від Бога.

 «Прийшов чоловік до мудреця і попросив:
 - Вчителю, допоможи поміняти моє життя, нема у мене щастя: робота погана, дружина нерадива, а діти непослушні.
 Усміхнувся мудрець чоловіку і говорить:
 - Хіба це біда? Я легко можу допомогти тобі, але тільки ти маєш виконати одну умову: навчитися приймати все, що підносить тобі життя з любов’ю і як від самого Бога.
 - Добре, Учителю, я зроблю все, як ти говориш.
 - Ось коли виконаєш це, тоді приходь, і я зроблю так, що твоя жінка, робота, діти і всі обставини твого життя будуть для тебе самими кращими. Але пам’ятай, все це станеться, тільки якщо ти навчишся приймати все як від Бога.
 У віддаленому кутку кімнати почувся дзвінкий сміх. Повернувся чоловік, щоб подивитись, хто це там над ним насміхаеться, і поглядом зустрівся з добрими очима людини, які, крім доброти і світла, нічого не випромінювали. Повернувся він знову обличчям до мудреця і спитав:
 - Вчителю, чому цей чоловік сміється? Я щось не так сказав чи зробив?
 - Може, тобі самому його про це спитати? - сказав Учитель і знаком покликав з кутка кімнати того, хто сміявся. 
 Чоловік підійшов до мудреця і поклонився.
 - Мир тобі, Учителю, - усміхнувшись, сказав він. - Дякую тобі за твою мудрість, за науку і за чудо.
 - Ну, чого мені дякувати, я тільки підказав тобі в якому напрямку шукати щастя, а всього іншого ти добився сам, дякуючи Богу і своїм зусиллям. А тепер, може, ти все-таки розскажеш дорогому гостю, що викликало твій сміх? - з лукавинкою спитав мудрець.
 - Прости мене, друже, - сказав чоловік, - не над тобою я сміявся, а над комічністю ситуації. Діло в тому, що колись я, як і ти, стояв перед Вчителем і просив його поміняти моє життя. І, як тобі, він обіцяв мені, що якщо я навчусь приймати все, що піднесе життя з любов’ю і як від самого Бога, він допоможе мені поміняти все, що я вважаю за потрібне.
 Ішов час, мені здавалось, що я вже виконав умови Вчителя і приймаю все як від Бога. Тоді я прийшов до нього і сказав, що я готовий, що Учитель може починати міняти моє життя. І я прийнявся перелічувати все, що на мою думку, мішало мені в досягненні щастя. На що Вчитель розсміявся і сказав, що я іще не готовий, бо не приймаю всього як від Бога.
 - Як же так? - скипів я, - я ж так довго і затято працював над собою!
 Учитель відповів, що мій гнів видає мене, бо він свідчить, що не все я приймаю з любов’ю, у крайньому випадку, Його волю. Я відправився додому, щоб продовжувати працювати над собою. Пройшло іще декілька років, і я знову прийшов до Вчителя. Цього разу він підійшов до мене, уважно подивився в мої очі, після чого, не поспішаючи, сів і сказав, що я все ще не готовий. На цей раз у мене не виникло незадоволення, мені було уже цікаво, що ж я упустив. А коли я спитав, що ж говорить про мою неготовність, то Учитель сказав:
 - Зовні все доволі добре, але одна дрібничка видає твою неготовність.
 - Яка ж це дібничка? - спитав я.
 - Ти все ще просиш мене поміняти твоє життя, а це означає, що тобі воно не подобається, що ти не вважаєш свої обставини благом, даним тобі Всеблагим Богом, для того, щоб в цих умовах ти знайшов своє щастя, - усміхаючись, відповів Учитель. - А якщо б ти вважав їх благом, то не хотів би міняти їх, бо від добра добра не шукають.
 Я був збитий з пантелику такими словами. Всі думки в моїй голові затихли, і настала тишина. Тоді в одину мить я зрозумів, що щастя не залежить від зовнішніх умов, що кожному даються ті умови, в яких саме він може і має знайти і розкрити своє щастя. Щастя, яке потрібно вчитися шукати, а порою навіть відкопувати із-під кучі пристрастей, звичок, бажань, забобонів і переваг. А інколи воно знаходиться у нас під носом, тільки ми не знаємо, як правильно використати те, що дається нам життям, а без цього воно не запрацює і буде причиняти тільки біль і незручності.
 Я усвідомив, що щастя і нещастя знаходяться не в речах і обставинах, а в нас самих. Одного чоловіка богатство, сім’я, робота робить щасливим, а другого - нещасливим, а це означає, що в самих собі вони не мають щастя чи нещастя. А якщо це так, то для чого робити фокуси і міняти обставини, коли можна самому мінятися, поміняти своє відношення до того, що відбувається і самому стати чудом? В протилежному випадку ніякі зміни не ощасливлять нас, бо що навіть в ідеальних умовах ми знайдемо причину для незадоволення. А так ми самі станем чудотворцями, бо, міняючи своє відношення до того, що відбувається, то побачимо, що уже і так володіємо самим найкращим для нас.
 Це не означає, що ми перестанемо бачити в миру уродство, грязь, темноту, зло і несправедливість. Ні. Просто за всім цим ми навчимося бачити красоту, світло і доброту, а побачивши їх, можливо, зможемо допомогти їм проявитися. Ми навчимося співчувати і любити, а це зробить нас щасливими, ібо той, в кому живе любов, не може бути нещасним.
 З тих пір я стараюсь змінюватися і тримати очі відкритими. Разом зі мною міняється і моє відношення до всесвіту, а від цього мир перетворюється. Тепер мені відомо, що все саме краще і так у мене було, тільки мої очі, засліпленні незнанням, не бачили цього. Дані мені життям обставини були і є для мене найкращими. Вони були загадкою, тайною, разгадавши яку я зміг віднайти в ній заховане щастя. Мудрість і любов Учителя допомогли моїм очам відкритися, а це саме велике чудо!
 - Дякую тобі, добрий чоловіче, і тобі, Вчителю, - сказав прохач. - Думаю, я зрозумів, що ви хотіли мені сказати і чому навчити. Я постараюся помінятися, стати чудом і віднайти чудо у всьому.
 Мудрець усміхнувся, підійшов і обійняв його, благословляючи на шлях пошуку істинних знань».
Сергій Шепель. 

 Життя, Вселенна вчить, що все, що сталось, то все до кращого в конкретній мирській ситуації. Якщо ми через певний час розкладемо по всіх деталях будь яку, зазвичай, неприємну життєву ситуацію, то дійсно приходимо до висновку, що дійсно – все, що з нами не трапляється, то це і є найкращий із можливих варіантів. Так буває і з приємними подіями в нашому житті, але тут, у своїй пристрасті, ми майже не вивчаємо природу такої події, а той хто вивчає, то завжди дякує Сущому зразу ж і повсяк час. Хоча після неприємних ситуацій в нас появляється розпач, гнів, злість і інші негативні прояви, які не налаштовують нас на розуміння найпозитивнішого виходу для нас і тим паче проявляти подяку Сущому. До цього ми, зазвичай, приходимо пізніше. Ось така відмінність. Коли немає бачення відмінності, то ми завжди дякуємо Собі, Сущому – і за неприємні, і за приємні події, бо вони найкращі, вони наші і ми маємо гідно пройти через них і з ними.

 « У одного африканського короля був близький друг, з яким він разом виріс. Цей друг розглядав будь-яку ситуацію, яка будь-коли траплялась в його житті – будь вона позитивна чи негативна з повним оптимізмом і мав звичку говорити: «Це добре».
 Одного разу король знаходився на полюванні. Друг, бувало, підготовляв і заряджав рушниці для короля. Можливо, він зробив щось неправильно, готуючи одну з рушниць. Коли король взяв її у свого друга і вистрілив з неї, то у нього відірвало великий палець руки. Досліджуючи ситуацію, друг як завжди мовив: «Це добре!» На це король відповів: «Ні, це не добре» - і звелів відправити свого друга в тюрму.
 Пройшов рік, король вийшов на полювання в район, в якому він міг полювати досить безпечно. Але канібали взяли його в полон і привели в своє поселення разом зі всіма його помічниками. Вони зв’язали йому руки, натягали кучу дров, встановили стовп і почали прив’язувати короля до стовпа. Тут один з канібалів, який мав підпалювати вогонь побачив, що в короля не вистачає великого пальця на руці. Із-за своїх забобонів вони ніколи не їли того, хто мав дефекти тіла (хтось надкусив уже)*. Вони швиденько розв’язали короля і відпустили. Повернувшись додому, він згадав той випадок, коли позбувся пальця і відчув муки совісті за свою поведінку з другом тоді. Король негайно відправився в тюрму, щоб поговорити з ним.
-Ти був правий, - сказав король, - це було добре, що я залишився без пальця.
І він розповів все, що з ним відбулося. Одночасно висловив свій жаль, що так поступив погано з ним.
-Ні, - сказав друг, - це добре, бо якби я не був в тюрмі, то був би там разом з тобою і вже не тут».

 Досвід людства підказує (з кожним таке траплялось, але не всі свідомо взяли цей метод для застосування) – заспокойся (попий водички…) і серце підкаже, що робити далі. Пиття чаю є одним із технічних прийомів в середовищі народів Сходу, які створили в цій церемонії цілий ритуал, перетворивши його в національне досягнення, як один із способів ведення розмови в стані спокою і певною умовою для можливості спостереження за словами і емоціями співрозмовника, а також ця церемонія дає можливість першій стороні підбирати потрібні слова для запитання, чи другій для відповіді.

 А далі слід усвідомити, що така шкідлива якість, наприклад: як ненависть - і розглянемо її в порівнянні з деревом, то ми обрубуючи в ній видимі прояви в листі, в гілках, то дерево знову відростає. Давайте дивитись в суть явища, в корінь і відрубуємо корінь ненависті, не даючи поживи для нових проявів ненависті, запитавши себе, що дає ця ненависть нам? Дає зазвичай більше злоби, більше ненависті. Чи, заспокоївшись і побачивши її коріння, силу кореня, відійти від нього, придбавши спокій, придбавши інші погляди на ті, чи інші речі, події.

 «У одного чоловіка пропала сокира. Він вирішив, що сокиру вкрав син сусіда, і став до нього придивлятися: ходить так, буцімто і насправді вкрав! І мова у нього, і манери поведінки, і погляд –все видавало в ньому людину, яка вкрала сокиру. Але перегодя цей чоловік, копаючи землю на огороді, знаходить свою сокиру. Подивився він наступного дня на сина сусіда – і той ні мовою, ні зовнішньою поведінкою зовсім не був подібний на людину, яка вкрала сокиру».

 Приступ підозрілості робить людину гіршою за тварину: у підозрюваного залишається відчуття, невідомий дискомфорт, бо думка полетіла, але підозрілість поїдає всі минулі гарні почуття. Слід уникати упередженості як у великому, так і в малому. Навіть якщо людина сказала, зробила, то ми вже не знаємо, що вона думає в цю хвилину дозрілого в нас нового питання. І ця упередженість до будь якої людини, чи подій їх і створює. Зрозуміли! Зрозуміли, чому ми отримуємо відмову навіть у незначних питаннях, чи не суттєвих діях. Бо ми вже упереджено склали сценарій розмови з негативним результатом. То хто продукує нам обставини, умови і т.д.?

 Як? Прийняти буття, прийняти світ, прийняти життя таким, яким воно є – з усім хорошим і не зовсім… Тільки тоді людина отримує допомогу від Всесвіту. Хоча знаємо, що ці потоки благ постійно йдуть до нас, але ми часто не вміємо їх прийняти в наше життя. Для початку відкиньмо тимчасові пошуки, бажання, надію, прохальну молитву і до нас прийде усвідомлення свого призначення, як людини у цьому світі. Ми починаємо відчувати умиротворення і благість. Ці два поняття: ненависть і умиротворення є нероздільними в нашій сутності. Були, є і будуть. 
 Не слід займатися поваленням зла. Скинули зло? Бо ми думаємо, що в нас достатньо сил побороти зло, тобто констатуємо, що в нас більше зла. Борець зі злом є, можливо, гірше зла. Подумаймо! Горе нам, хто стає до боротьби зі злом. До чого тоді боротьба? У чому її сенс? Ті, хто борються завжди повстають проти Блага. Адже насильницьке явище не може дати людству шляху праведного, тому всі тонкі енергії можуть сприйматися лише духовним усвідомленням. Підтвердимо, що для просування пізнання причин застосовується добра воля – усвідомлена і вільна в своїй основі. Також і для викорінення зла необхідна згода самого стражденного. Самі люди не зізнаються, що в них зародилося злісне чудовисько, навпаки, кожен заражений намагається приховати свою недугу. Люди не люблять не тільки мислити про те, що відбувається всередині них, але вони зустрінуть вороже кожну спробу направити мислення про їх істоту. Ці прояви зла-негативу можуть проявлятися в особистій важності, надмірній похоті, у зловживанні спиртними напоями ...

 Тільки усвідомивши свою сутність, сутність цих понять, цих коливань, ми можемо спокійно на них споглядати, як постороння людина. Такий підхід стороннього спостерігача, а це стан спокою, можливий до будь яких проявів нашої діяльності – гніву, гордині, злоби, жадібності, осуду … і всіх їх похідних. Те ж стосується і позитивних якостей. Це два стани одних і тих же речей, чи дій: добра і зла, любові і ненависті … Вибираючи одну крайність (сам процес вибору небезпечний), ми намагаємось зупинити годинник життя. Якщо ми стоїмо перед вибором, то духовно ми ще не доросли до бачення свого покликання сюди, бо той, хто знає смисл життя – той буде ним іти. Однак, якщо постало питання (особливо хочеться звернути увагу на той факт – якщо нам цей вибір пропонують, або до нього ми підійшли з усвідомленням в своїй безвихідності і т.д.), що потрібно робити вибір – роби, не бійся, якщо навіть і важко зробити його і він здається нам досить складним. Будьмо свідомі, що не факт, що зроблений нами вибір є абсолютно вірним, правильним, бо ми його робимо в скруті і поспіху. Не робимо вибору в стані тривоги, страху, в спішці – душа підкаже строки прийняття рішення. Правильність вибору нам підкажуть відчуття спокою і впевненості, а ще сама відсутність того, що ми можемо своїм вибором потривожити спокій інших. Ще страшніше, коли ми задоволені життям і постає питання зробити маленький незначний вибір і ми пристаємо своїм умом на це. Від добра не роблять вибору… Все одно робимо вибір і все одно будемо жити, як і досі,- чи може краще бути кимось новим? І це є тільки наш вибір і нічий інший. Який він не є, то тільки з часом, що він був найкращим на той момент і ми усвідомимо свою силу ума, чи його слабкість. Не будемо вибирати крайності. Вони і так в житті чергуються для нас, щоб ми звернули на них увагу, бо вони є дороговказами руху життя. Будьмо свідомі, що будь який негатив є наповнювачем позитивної енергії, як би виходячи із суті мудрого прислів’я: «Негативний результат – все одно вже результат».
 Можливо, нам допомагатиме розуміти шляхи виходу з не зовсім хороших життєвих ситуацій притча про три каструлі з кип’ятком, в які мудрий вчитель для повчання кинув по окремості морквину, яйце і зерна кави, продовжуючи варити. Після закінчення, він запитав одного учня, - що змінилось? На що учень відповів, що морква і яйце зварились, а кава змінилась. «Ні, - сказав вчитель, - це зовнішньо ми так сприймаємо, чи бачимо. Подивись – тверда морква зварилась і стала м’якою і гнучкою, а рідке і тендітне яйце стало твердим. Зовні вони не змінились, але поміняли свою внутрішню структуру під дією зовнішніх неблагоприємних агресивних обставин – кип’ятку. Так і ми в однакових обставинах поводимося не одинаково. В одних ми бачимо прояви утвердження в діях, а інші можуть втратити свою людську подобу, стають слабими духом». «А кава» - спитав учень. «О це саме цікаво і повчально. Зерна кави розчинились в такому агресивному середовищі і поміняли його – перетворивши кип’яток в чудовий ароматний напій. Так і люди, є такі, які не міняються в силу обставин, а самі міняють обставини і перетворюють їх в прекрасне оточуюче товариство».

 Ми періодично помічаємо, що намарно трудились, намагались…, а на старості більшість з нас усвідомлюємо, що наше життя було пусте, нам скучно, до нас приходить униніє, хандра із-за своєї непотрібності нікому.
 Гіркота життя, шляхи накопичення гніву, образ розкриті давно і … «одного разу мудрець розказав своїм слухачам анекдот – повітря затряслось від вибуху сміху. Потім, через декілька часу, він знову розповідає той же анекдот, але тільки декілька чоловік посміхнулись. Під закінчення лекції він знову розповідає той же анекдот, але вже ніхто не засміявся. Тоді мудрець запитав: «Ви не можете сміятися з одного і того ж анекдота…, то чого дозволяєте собі плакатися по одній і тій же причині (факту) постійно, а то і все життя». 

 Відповідаймо на це запитання мудреця при появі гіркоти життя і розчарувань, які появляються при порівнянні тих днів життя до сьогоднішніх, при неможливості реалізувати вчорашні мрії сьогодні. Відповідаймо кожен сам собі…, хоча б внутрішньо і не несімо цю гіркоту життя… повсякчас словом в собі, в сім’ю і всім тим, хто приходить нас відвідати на схилі літ життя.

«Мій брат пораду дав мені:
«Усім кажи: проблем нема, -
Як би важко не було в житті:
І хай в душі бушують урагани,
А ти спокійна будь завжди.
Не реагуй ніколи на уколи хама,
На злість – красиво посміхнись,
На дурнів ти не ображайся
А про людей що заздрять – позабудь!
Проблеми дня, вирішуй всі сама
І не потрібно щоб тебе жаліли,
Будь сильною, усім на зло…
І тижні невеселі промайнуть
І перетворяться в добро.
Настане смуга радості, удачі
І мрії збудуться – лиш ти повір в себе!...». А. Волошина.

 Всі хочуть довго жити при здоров’ї і побільше зробити, стати найбільшим …, але водночас ніхто не хоче старіти, хоча саме це з нами постійно відбувається. Будьмо свідомі, що сьогодні ми є на день старішими ніж учора. Ми вперто не хочемо цього зрозуміти, але факт залишається фактом. Життя – це є подорож з нічого в щось, або з нічого в нікуди. 
 Саме другою заповіддю Іісус запрошує нас в подорож до Бога отця, бо в мирському житті ми скоріше полюбимо того, який подібний на нас – ми його знаємо, ми, можна сказати, знайомі до певної міри, ми і поводимось так ніби жителі одного будинку. Просто живемо в різних кімнатах, чи квартирах. Цю основу про дім Бога Іісус застосовує не один раз. І кожному, хто возлюбить Бога всім серцем своїм, всією душею своєю, всім розумінням своїм, то той отримає кімнату у домі Отця небесного. Тобто, той хто наповнить себе любов’ю і передаватиме її іншим, то сам процес передачі і є тією кімнатою, бо це є стан щасливої людини, стан Бога. Така душа перебуває дома. 
 Дехто з дослідників підтверджує, чи доречніше сказати, дійшов висновку (і це думається, що це так є), що планета Земля є трудовим перевиховним пунктом для наших душ. Душі, які досягають пізнання своєї сутності вже не шукають тіл на нашій планеті, можливо їх місцезнаходження є рай, про який описують святі писання.
 Ми виснажені, але ми далі чіпляємось в ім’я обов’язків діда, баби, в ім’я обов’язку чоловіка, жінки, в ім’я обов’язку батька і матері, в ім’я збагачення, в ім’я честі сім’ї, в ім’я нації, в ім’я релігійної традиції (християнства у всіх його відгалуженнях), чекаючи смерті в неспокої, в постійній суєті. Це тільки даремна трата часу, енергії. Ми стаємо тілесно і душевно хворими людьми. Намарна надія, що саме хвороба прийде і принесе зцілення душі. Ні, наша душа вливається у Всесвіт і шукає інший храм-тіло.
 Ми, в своїй більшості, не можемо в життєвій суєті бути в спокої. Бо якщо це життя не є в спокої, то це і є життям. Нашими обмеженнями ми знущаємося з тіла, робимо його хворим. Душа захворіла – горить енергія війни, ми напружені, ми турбуємось, ми не можемо знайти спокою. Думаймо, чого? Шукаємо підказок у спокійному спостереженні за оточуючим середовищем – і ми побачимо, чи почуємо… Піст, чи інші обмеження є допоміжними засобами ввійти в спокій, однак, якщо вони стають обтяжливими для нашого ума, для нашого тіла, то душі і поготів – то зупиняємось і пом’якшуємо обмеження до терпимих (такі, які нас не напружують, не виводять із спокою і ця стезя обмежень вийшла з нашої думки – то це і є та терпимість, це і є той спокій, коли ми можемо говорити з Богом). 
 Люди примічають, що сонливість нерідко є ознакою зменшення духовної енергії нашого єства.

 Нечистий дух має сильний вплив тільки на пристрасних людей, а на тих, хто очистився, то може тільки бути в полі зору, чи як явище житейської спокуси.
 Іноді неприємності йдуть за бідою, за початком збіднення душі, а не самі по собі і надалі за нашим ставленням і розумінням її. Образу, розладнаність, прикрість, смуток, чи найперше усвідомлення причин їх появи в нашому житті - це вибір кожного з нас. Давайте спробуємо при всіх відчутних неприємностях, видимих негативах своєї діяльності вишуковувати хоч крапельку позитиву, який є в кожному явищі, але, можливо, в меншій кількості і на цій основі пробуємо благо-дарувати за проявлений негатив, усвідомлюючи, що це менша прикрість з цілої низки, якщо ми не змогли усвідомлено побачити першу. По - друге, ми цю негативну енергію зменшили, побачивши і забравши звідти позитив. І, що цікаво, що така усвідомлена можливість побачити позитив не є випадковістю - це підказка душі нашої. 
 Бачити неприємності можуть всі, але не всі однаково реагують на них. Тому, побачивши їх, а потім подякувавши Сущому і в тому числі тому, хто її створив для нас, і себе, бо ми сподобили побачити і це дає нам можливість долучатися до Всесвітньої енергії. Вміти бачити, вміти чути - це вже новий стан нашого єства, дякуємо – це вже є крок до приєднання до потоків позитивних енергій. Таке повторне зосередження нашої уваги і є наше покликання до об'єднання духовних енергій, розсіюванню, раздаровуванню її в навколишнє середовище потребуючим. І це природний процес. 
 Бо всі ми хочемо красивого і доброти - хоча б для себе, хоча б у думках. Таке розуміння загалом формує в нас і з нас наше покликання на планеті і в космосі. Так що є привід порадіти і невдачам, і проблемам, і неприємностям і одночасно цим уникаємо наступних їх з’явленням в нашому житті. Такий процес властивий в житті. Таке розуміння приводить нас у стан благо-дарування, бла-го-сті. Так творити свій життєвий шлях може кожен і для цього у кожного є такі можливості. Для цього не потрібні університети і вклади в банках. Таких і багато інших способів існує (яке цікаве слово) для тих, хто шукає сенс життя. Так потрошку усвідомлюємо, що можемо вже зараз ви-прав-ляти і творити своє життя і життя оточуючих. По вірі нашій, та буде нам! 

 Утверджуємося в цьому за допомогою нашого ума, якому для цього буде потрібно усвідомлено споглядати позитивні прояви в предметах, у всьому живому і не живому, у подіях в реальному житті, як способом. Такий збіг устремлінь істинного Духа та практичного Ума на підставі довіри, через наш досвід і складає основу творчої праці. Таке з'єднання також є основою проявлених енергій Творця. Вчимося приймати реальність, яку знає Душа, яку чує і споглядає ... Ум, як помічник у збиранні енергії Любові, Доброти і тепер уже усвідомлено. Утвердження базується в нашому пристрасному світі в Надії - і це дає енергію на нейтралізацію зневіри, а отже відбувається процес пожвавлення єства і ми починаємо діяти. Ура! Цей шлях ми проходимо легко, а іноді з певними труднощами, бо на підсвідомому рівні наше єство знає цей шлях і ці Знання прийшли до нас з Душею, або зі здатністю брати їх саме на цьому періоді життя.

 Коли нам дається бачити в інших потребу в духовній підтримці, коли ми бачимо, що людині тяжко, то зуміймо по дружньому розібрати суть проблеми в невимушеній бесіді, але це, зазвичай, коли людина непідготовлена до діалогу, то сприймає це як співпереживання, чи виплакування в «жилетку», але і ці методи допоміжні на скорому часі, бо саме для цього вона появилася в нашому полі зору і в цьому місці.
 «Не тільки потрібно молитися: «Господи, помилуй», не тільки просити, а потрібно постійно дякувати і вміти славословити Господа – тоді буде мир в душі». Старець Михаіл (Піткевич). 

 На нашу думку, що це є на сьогоднішній день однією із основних і однією із посильних справ, які може робити кожен і все людство для творіння щастя і доброти. Тільки не без допомоги духовних енергій і не чисто технічно, чи простим потрясінням повітря хорошими словами. 
 Вчимося благо-дарити всім, кого зустрічаємо на своєму життєвому шляху в думці, словом, ділом і славословимо всіх як Бога за почуте маленьке позитивне слово в можливому чиємусь монолозі, за побачене чиєсь позитивне діяння, в тому числі і своє – і результат проявиться негайно в наших відчуттях, в наших думках, в наших словах, в наших ділах через споглядання красоти життя, через задоволеність життєвими обставинами. Позитивні маленькі і великі зміни почнуть наповнювати наше життя. Запрошуємо!
 Запрошення згадати думкою позитивне минуле, чи помріяти, забажати про щось позитивне хороше в майбутньому, то ми маємо усвідомити, що цю дію думок, візуального бачення і самі відчуття задоволення діють уже тепер, в цей же момент почався потік енергії (сили) в наше єство, яка дає наснагу від минулого і натхнення тепер і в майбутньому нашому. Таким чином, те, що ми творимо в ці хвилини є якраз пошуковою дією життєвої вселенської енергії, яка нам потрібна. І в цю хвилину ми проявляємо готовність прийняти цю енергію. Коли ці потоки нашої емоційної енергії посилаються для з’єднання і ми відкриті для прийняття, то це і є та розмова життя – нам легко з позитивного минулого (певні слова, певні дії від яких у нас залишилися приємні спогади) прийняти енергію для налаштування на позитив тепер, а задумки про майбутнє ( це може бути віддаленість в одну хвилину, чи в один рік…), то воно здійсниться. В такі моменти проходить здійснення всіх добрих побажань і навіть тих, які ми мали протягом життя. 
 Суть процесу входження в стан задоволення полягає перш за все у відчутті радості за те, що вже маємо і саме в цей момент ми можемо реалізувати свої бажання, потреби і це ще більше наповнює нас любовю і добротою. Одночасно відкидаємо сумніви, невпевненість, страх, які можуть появитися в нас із-за відсутності досвіду і які мішають реалізуватись задуманому. Вчимося відчути цей момент і нам дасться змінити своє життя. Завжди так буває, коли щось стає нам неясним чи ми чогось не знаємо, то у нас виникають сумніви. Це якраз Сущий дає нам строк по новому обміркувати свої наміри, чи свої дії. Якщо ми обмірковуємо, то ми діємо мудро. Не даремно говорять: «Сумнів – ознака розуму», але й говорять: « Наскільки умний - настільки і дурний». Між ними досить невелика відстань. Брат розуму ум може, пізнавши методику сумніву, то так може захопитися у сумніві, що стане постійно сумніватися, то це вже є ознака людської глупоти. Перевірте.

 Це є підтвердженням теперішнього зв’язку, поєднання енергій. Підтвердженням контакту є наші піднесені творчі відчуття тілом, відчуття задоволеності і радості. Ця новизна змін нас освіжає, бадьорить і ми відчуваємо, що наповнюємося новою енергією творіння – бо наша Душа вже побачила результат такого творіння. Ось так ми можемо налаштувати свій ум на творіння духовних якостей, а душа залюбки прийме нашу енергію тіла для поєднання зі Всесвітньою енергією.
 Нові відчуття – це наші зміни емоційного стану на основі попереднього. Ми їх зміну відчуваємо, усвідомлюємо і навіть деколи бачимо цю зміну проявів: чи то в позитиві, чи то в негативі.
 Відчуття позитиву, правильності наших думок, слів, дій підтверджують наші відчуття, наш емоційний стан. Вони проявляються в нас в стані задоволення, радості. Бо навіть, коли ми робимо потрібну роботу (так ми думаємо), а задоволення немає, то з цієї роботи нічого хорошого не буде. Душа знає про кінцевий результат, тому така реакція нашого єства. А коли ми виконуємо деколи роботу і знаємо, що і не знаємо як її робити і з чого починати і міркуємо, що в ній немає нагальної потреби, але почали її робити і в нас поселився спокій і впевненість, а потім і задоволення, що ми втягнулися в цю рутинну роботу, то вона дасть позитивний результат, хоча спочатку ми не хотіли її починати, чи то була інша робота, чи взагалі хотілося пробайдикувати. 
 Підсумовуючи, ми можемо сказати, що обставини, чи стороння вказівка направила нас на цю незначну роботу, але тут спрацювала наша відкритість в стані нічого нероблення – спокої для прийняття енергії Всесвіту і вона скерувала нас саме на цей вид роботи, яка вже на цей момент мала виконатися для нас, чи для когось і одночасно ввести нас в стан задоволення. І ми цю роботу завершили з любов’ю. 
 Тут напрошується висновок. Головне не те, яку ми роботу виконали, чи її види і в якій послідовності, а усвідомлення отриманих емоційних відчуттів, бо саме вони визначають наш смисл життя і рівень духовного розвитку, а не кількість речей, грошей і не об’єм виконаної роботи, а саме позитивні емоційні і душевні відчуття є основою радості життя. Кількість таких відчуттів протягом життя і показують богатство нашої душі.

 Для осмислення деяких негативних явищ в нашому житті, то і тут проходить подібний процес – тільки наслідки протилежні. Ні не протилежні, бо їх ми уже усвідомили і в нас починають оживати ті ж почуття, що і при сприйнятті позитиву. І хай цей негатив нам буде підказкою для скорішого виходу в позитив. 
 Та, якщо ми пригнічені, в горі і такі ж думки нас обсіли в спогадах про невдале минуле, та і в майбутньому бачаться тільки певні небезпеки, чи очікуваня можливості їх виникнення (це все ми вже продукуємо (запрограмовуємо себе) тепер і така наша енергія шукає аналогічні енергії в оточуючому середовищі, або в інших галактиках (саме тут захована віддаленість покарання нас за життєві помилки). Тобто, ми зробили запит, спробу з’єднатися і ми в такому стані незадоволення фактично готові прийняти цю негативну енергію. І як це не прикро, ми і приймаємо її, а в результаті стаємо учасниками руйнівних процесів у своєму житті і в суспільстві (розірвання шлюбу, аварії, бійки і т.д.)
 На цих двох наших можливостях нашого ума ми в своїй пристрасті можемо робити вибір – жити прекрасно і щасливо, чи знаходитися в стані невирішених проблем, в стані незадоволення. Мабуть, що краще вибрати перший варіант.

 Кожна людина думає, що вона упродовж життя споглядала в більшості життєвих ситуацій і проходила через безліч негативу. А кількість негативу з кожним роком збільшувалася. Інший приклад, кожна людина будь якого віку заявить, що раніше її життя було краще, красивіше, більш насичене працею, їжа була смачнішою і т.д. Тобто, наяву незадоволення сьогоднішнім станом справ. І в глобальному розрізі негатив і незадоволення породжує злобу, а в підсумку відбуваються революційні вибухи і війни. І так протягом усієї історії людства - збираємо негатив і злість, а потім убиваємо одне одного, запрошуючи в помічники Бога: «Боже допоможи убити ворога мого». Який цинізм, яка духовна убогість!

 Коли нас маленькі і великі негаразди житейські доводять до розпачу, обид, гніву, виводять нас з рівноваги, розриваючи душу, то найперше заспокоюємось і вже потім у спокої обмірковуємо цю ситуацію, чи приступаємо до розмови з Сущим. 
 Ознакою того, що ми ввійшли в стан спокою і наша молитва відбулася, то в мить недумання (тобто нам здається, що ми вже всі варіанти обдумали, що всі запитання задали собі у стані спокою і більше запитань не народжується), яка після цього находить на нас, з нас виходить протяжний полегшуючий віддих: «ох», чи «ху». 
 У нас такі відчуття, так якби ми скинули зі своїх пліч якийсь вантаж, а біля серця утворилась якась тимчасова пустота, яка помаленьку починає заповнюватися якимось рухом, подібним до руху повітря, який ми відчуваємо і навіть вдається бачити його рух і колір в собі. Цей процес прослідковуйте і більш за все так було в кожного, але ми не помічали. 
 А це є практичною порадою, як з молитвою позбутись негативних енергій. Тепер ви вже впевнені в собі і своїх можливостях. Дерзайте. 
 Зітхання вважається відповіддю Бога уму про наше закінчення очищення. Зосередження такої енергії виробляє цю спазму. Ця напруженість має місце при вищих емоціях. Так, це молитва, так, це закінчення молитви і виробляється він єдиний раз. Люди помічають, що вбивця і кожен темний зловмисник не зітхають при підготовці, посилах і після здійснення своїх «справ».

 Притча про бога
Жінки молились: одна, і друга, й третя…
І біля кожної стояв Христос…
Усі Молитви звернені до Нього
І Він до всіх прийшов…
Із першою Він довго говорив, -
Їй сльози витер, посміхнувся …
Чекав, коли Душа
Засвітиться Надією добра…
А біля другої, Христос, став поряд,
І руку положив їй на плече,
І Молитву підтримав,
Що лилася з вуст її…
А третя жінка, низько поклонилась,
І так щодня, щовечора, щоранку…
Коли стояв над келією місяць
Возводила Молитву до небес.
А Він прийшов… і слова не сказав
Лиш постояв, блідий, як німб,
Мовчав… Мовчав… Мовчав…
Одній,було багато світла,
А друга менше обдарована була,
А третя не отримала нічого?
То ж як можливо це, о Господи, скажи!
Мені не зрозуміти дій Твоїх?
Ти не дивуйся, збагни, послухай…
Для жінки кожної, і відповідь своя:
Коли молилась перша,
Я сил їй дав, і віру укріпив,
Ця мить для неї є важлива
І я у Душу, надію поселив.
Отож у неї будуть сили
Здолати труднощі в житті.
І другій треба допомога,
І дотик світла від свічі.
Бо сумнів двоїть душу,
І сльози гіркі у серденьку її.
То ж досить погляду одного,
Мовчання світлого, щоб щезли
Усі страхи, як дим.
Ото ж до неї Я і поспішив…
А третя…
Багато років ми знайомі,
Між нами не буває перепон,
І дім її, Моїм давно вже став,
Вона мені лиш довіряє.
Душа її пройшла випробування часом,
Хоча дороги не такі легкі,
Я добрий і суровий їй.
І знаю Я –
В часи великих потрясінь і негараздів
Духом вона не впаде,
Бо добре знає – що з нею я є.
Моя любов цінніше погляду та слова,
Вона несе небесну благодать,
І той, хто став одного разу Чадом Божим,
Навчився мені всеціло довіряти.
І ти довірся – сказав Ісус,
Коли я говорю, коли мовчу…
Коли здається… осторонь стою.
І зрозуміла я:
- О мій Господь,
Дай сили бути третьою завжди…
А. Волошин.

 Як же виходити із забруднень, коли рядом немає духівника, чи іншої людини, якій ми змогли б довіритися, або тим, хто є членом будь якої релігійної традиції, а церква закрита – а свіжу рану душі найлегше лікувати зразу ж, то зрозуміймо, що всі люди мають в житті на певних етапах життя якісь негаразди, втрати, розчарування. І така думка дає певне розслаблення, а потім визрівають думки: «чим ми створили дану ситуацію, що таке з нами сталось і чого саме з нами?», а відповідь прийде, коли ми в такому пошуку приходимо до думки, що ми основне джерело цієї неприємної ситуації. Далі задаємо собі друге запитання: «Що ця ситуація хотіла нам в житті підказати, чи від чого застерегти?» - і ви теж знаходите відповідь на це запитання в собі. А далі знову в спокої думаємо: «Як вийти з цієї ситуації?». Коли в цьому стані у вас виникає думка подяки Богові, то це і є ознакою, що ви зрозуміли суть своїх негараздів і побачите смисл подальших порухів, можливих слів і дій до тих людей в оточенні, яких і відбулася ця неприємна ситуація. 
 Будьмо свідомі, що нам вийти з таких негараздів майже ніхто не допоможе і не вирішить всі наші проблеми, якщо ми самі цим не займемось. Починаємо із візуального спостереження, чи споглядання ситуації, вже як минулої події, чи події, яка ще не завершилась, але ми вже стривожились душею, бо ми, чи хтось робить несправедливо, не по совісті (відрізняємо тривогу ума, яка називається страхом), а далі в цьому ж руслі уважно вислідковуємо сказані нами слова, чи вчинені певні дії мімікою, жестами, руками …. І тільки після цього ми починаємо задавати ті запитання, які описані вище. Не вдається?, то це буде ознакою і найпершою, що ключову роль в цій ситуації зіграв наш прагматичний ум, а ми чекаємо відповіді від душі, а не від ума. Ум скоро може знайти виправдання, узагальнення, висновки, але доки душа не дась відповіді через полегшуючий віддих, як ознака нашого розуміння суті ситуації, то слід через деякий час знову починати молитву. 
 Ох – ух (триваючий віддих повітря) є підтвердженням співпадання відчуття реальності з нашим внутрішнім світосприйняттям – таке собі підтвердження, що ми ввійшли в діалог зі Всесвітом; таке собі відчуття полегшення після остаточного прийняття рішення, як самого оптимального на цей час, а найперше, як свідчення очищення каналів для прийняття потоків тієї енергії, яку ми готовимося прийняти.Основою бачення виходу через внутрішній діалог душі і ума буде тільки відчуття потреби в розмові самого з собою. 
 Людина може справлятися з будь якими негараздами, бо як казала наша бабуся, що Господь ніколи не дає людині хреста, якого та не зможе нести по життю, тобто посильну ношу.

 «Потрібно сприймати речі в їх дійсності, бо перебільшення однаково по природі з применшенням. Не треба тягнути силою на небо, в урочний час сліпець прозріває. Корисно вказати міру порядку життя, щоб нижчі могли бачити доцільність технічних пристосувань, уникаючи зайвого сміття, але не потрібно насильно вмивати. Прослідкуйте корисність кожного посланця і не кладіть вантаж верблюда на осла». 
 
 Але як слід стукати, настоювати, піддаватися осміянню, щоб відкрити те, що, здавалося б, відкрито всім. Голгофа твориться нерозумінням себе і невіглаством до інших. Тому слід і далі стукатися всім, хто може споглядати благість Духа Всезагального, всім, кого тривожить нинішній стан, хто прозріває майбутнє. 
 І природа цього в тому, що ніхто не бажає мислити про Духовне, а тим більше сказати чи створити милостиве діяння. Найстрашніше в масі людства є уявна гордовита нікчемна відособленість, бо саме цим ми наповнюємо темну силу енергією при кожному відчуженні. Прийде час, і він близько вже, коли люди не будуть знати, як прийняти і реалізувати духовні можливості, як ними послуговуватися, бо не знатимемо де їх шукати і які вони є. 
 У сум'ятті забудуть, що судилося духовне прилучення, як сенс свого покликання. Вони будуть викручуватись в показушних протидіях замість наповнення енергією Духа, а душа: то затихне, то заниє ... І тільки помилкове ставлення до всього сущого не дозволяє їм зосередитися на цьому. Так починається зачароване коло нещирості. Явище дійсності потрапляє в розряд неприпустимого. Сумно бачити, як люди соромляться кращих своїх проявів. Тим самим вони не тільки порушують своє покликання, а й готують спотворювання Духа Світу. Відмовившись від істинної реальності хизуються видимою і почутою дійсністю, несучи міцні породження брехні в життя для наступних поколінь. Запрошуємо - віддаємося душею Духу, але не обтяжуємо Сущого своїми проблемами і своєю неусвідомленістю прийняття в себе. 

 Не Буда і не Єгова карає, чи нагороджує з дозволу Бога, чи без нього, а сама людина - її діяння, чи діяння єства в попередніх тілах, із залученням індивідуального, чи колективного (роду, країни, або релігійної традиції) всякого зла і лиходійства. Тепер ми вже знаємо творця цих негативних енергій це є людина. Вона є і караючою енергією.
 Усвідомимо собі, що не буде зла, то не буде і страждання. У всіх писаних манускриптах вказується, що страждання є найкращим очищувачем, але і є шляхом до скорочення життєвого шляху. Така ціна неусвідомленого розуміння негативу в нашому житті. Так є в пристрасних існуючих умовах Землі. Так що краще організувати наше життя з найменшими проявами гіркоти, і це наше стягання духовних якостей і бдіння.
 Страждання єства, як процес розуміння відмови від життя в стані апатії є нашою гіркотою прижиттєвою, які і ведуть до передчасної смерті. І цей шлях не є милостивим, вводячи наші єства в зневіру і ламаючи усталений попередній спосіб життя. 
 Самі по собі страждання виникають від неможливості реалізації бажань і наповнюють наше життя. Тим самим, в більшості випадків, виконуючи роль підштовхувача до пошуку нових шляхів у вирішенні проблем. Страждання в горі (спостережуване по очах людини) показує глибину богооставленності даної людини, але божественні енергії не залишають душу людини і душевна енергія дає енергію тілу і так продовжують жити у взаємозв'язку і в стражданнях. І дякуємо Сущого, що нам цим дається час, шанс для пошуку шляху у зближенні ума і душі. 

 Наша книга висвітлює інший процес очищення в усвідомленості через свої спостереження і відчуття. Це індивідуальний шлях, який сприяє безболісному розвитку себе та інших, не входячи в проблеми, а починаємо усвідомлення їх при появі і таке розуміння дає можливість зберігати енергії, допомагає не створювати негативу в собі і для навколишнього середовища. І якщо у Вас постало питання вибору - вибирайте, але дійте. Таким чином ми ефективно розвиваемо свою душу, а відповідно і умови життя будуть влаштовувати нас. Окрім цього ми не напружуючись збільшуємо випромінення духовного позитиву в простір. Вчіться жити в радості і достатку, а не в смутку і стражданнях. 

 Даремно люди скаржаться на віддаленість Бога, але багато хто бачить його прояви в інших істотах, в проявах стихії природи, багато вловлюють мови потойбічні, багато помічають дивовижні феномени близько крові пролитої. Тварини не тільки чують кров, але приходять в неспокій і жах. Можна помітити, що не тільки свіжа кров, але навіть засохла продукує ті ж неадекватні дії. Тільки завзяте упередження заважає людям зрозуміти дійсність. Скільки людей було врятовано вказівками з Космосу уві сні і наяву через розглядувані нами підказки. Скільки державних дій вирішувалося за вказівкою згори. Так, є незаперечні факти таких постійних зносин. Земля не може бути ізольована від усього Всесвіту. Коли ж ми наповнимо наше життя усвідомленим ставленням до нього, тоді можна чекати цінних зближень, які будуть абсолютно природними. Ці спроби інших світів підтверджуються появами НЛО.
 Але чи може відбуватися творення, яке ми періодично спостерігаємо, а іноді і беремо участь у процесі творення з неодмінною умовою страждання? Ні, звичайно, творчість велика не передбачатиме необхідність страждання, бо це стан нашого єства в любові. 
 Люди неусвідомлено самі із страхітливим старанням вводять себе в потоки страждань. Уміння позбутися страждань назвемо процесом пізнання добра. Ми, люди, породжуємо причини і вони пробуджують відповідні наслідки шляхом тих, чи інших енергетичних потоків, які непереборно притягнуті до тих - і впливають на тих - хто породив подібні причини; байдуже, чи будуть подібні особи справді лиходіями чи ж просто «мислителями», які уже міркують про злодіяння. Бо думка має властивість матеріалізуватися (міняти вигляд і форму). 
 Люди стверджують, що перед війною чи лихом бувають лісові, побутові та різні душевні пожежі. Байдуже, чи завжди вони бувають, але знаменно те, що народне повір'я судить про вогняну напругу перед локальними чи світовими потрясіннями. Так при наближенні небезпечних подій з'являються нові хвороби (СНІД). Якщо світові події грізні, то може вийти ціла епідемія, її найменування можуть бути різні; будуть приписувати серцеві, простудні чи шлункові причини, але справжня причина не буде виголошена. Помітять збільшення нервових хвороб, але, врешті-решт, кожна хвороба зачіпає нервову систему. Лікування неминуче, як тілесне, так і духовне. Отже, темні сили ведуть планету з нашою «допомогою» до такого стану, коли ніяке рішення земне не може встановити умовний добробут. Ніхто не може вважати, що земні події вчорашнього дня придатні сьогодні, а сьогоднішній - на завтра. Так, людству знову є шанс зрозуміти смисл свого короткочасного перебування на планеті Земля. 

 Тільки основним визначенням свого існування в щільному вигляді і розумінням духовного і матеріального світу можна пізнати буття своє. Не потрібно думати, що примара торгівлі може, хоча б тимчасово, дати впевненість в перебуванні тут. Життя перетворилося на торгівлю в головах наших і багато засліплених в своєму користолюбстві і примарною цілеспрямованістю у своїй довірі до можновладців. Деякі революційні баламути сподіваються, що постійним поваленням всього старого світу, руйнуванням механізмів управління державою, розвалом функцій суспільних інститутів управління державою, зміна права власності, хиже пограбування собі подібних, то цим вони зміцнять свій добробут. Ні й ні. 
 Характерні ці думки розкрадання і роздроблення і відомі давно своїм негативізмом, бо за цим стоять життєві травми людства і деградація духовності. Неможливо навіть помислити про притягнення духовної енергії на грабіж та роздроблення. Повторимося, що це гнилі прийоми, від яких слід відучитися. 
 Це можливо - раз вони є суспільним проявом, то вони людьми і вирішувані. Хто зрубав дерево, той хай негайно замінить його знову двома посадженими. Утверджуємося в стяжанні духовних якостей, бо цей шлях до відчуттєвого добробуту. 
 Але всяка половинчастість в словах (т.з. реформи; т.з. заявлені благі діяння, а насправді грабіжницькі і розбійні реальні лукаві діяння), справах однозначно може бути віднесена в область лукавства. Ми не раз обманюємо і себе і інших, тим і творимо отрути смертоносні, як провісників воєн.
 Поки ми будемо блукати між примарними захопленнями, ми не укріпимося на основах життя і тим не наблизимося до сходження. Маємо на увазі тих блукаючих, які не тільки втрачають шлях свій, але і ускладнюють рух близьких. Шатун не тільки марнує свої скарби, а й показує іншим - наскільки вони хиткі в своїх пошуках прекрасного життя. Можна жахатися, бачачи, як явище сумніву, вибору суперечать усім духовним основам. При цьому зауважуємо, що шатун зазвичай не в собі сумнівається, але саме в інших, і тим самим реально у зовнішньому вносить розладнання в даному середовищі.

 Страждання – це не вирішені проблеми… Природа виходу з такого стану досить проста і спрацьовує надійно. Якщо ми думаємо, що діємо, будемо діяти, чи вже реалізували свою думку і маємо від цього задоволення, і ми щасливі, то це і є ознакою правильного шляху на цьому відрізку життя.
 Однак, якщо ми свідомі, що наші думки, а в подальшому і дії є неправильними, то попитаймо свій ум – чи ми схотіли б щоб з нами таким чином поступили інші – то однозначно, що такою думкою, такою дією ми наносимо своєму єству шкоду, яка приносить нам подеколи пригнічення, а в цілому ми наплоджуємо негативну енергію. Саме так нам в житті слід підходити до будь якої дії, чи у висловленні своїх думок, бо саме цим ми можемо звільнитися від страждань і відчуттів дискомфорту; звільнитися від відчуття і не перебувати в цьому стані нещасної людини.
 Тільки в спокої і умиротворенні нам дається можливість побачити суть проблеми і побачити шляхи виходу з них, бо в стані незадоволення, розчарування і відчаю ми відштовхуємо від себе позитивну енергію, чим послаблюємо себе духовно і фізично і це не дає нам розуміння для свідомого виходу з негараздів, але і не вистачає сили на діла позитивні. Це шлях віддалення від Бога.

 «Коли хочете перемагати бісів, то маємо поступатися людям. Образить хтось? Поступися йому, і настане мирна тишина, яка позбавляє душу від смутку. В духовному житті не воздається злом на зло, але зло перемагається благочестю. Добро творіте тим, хто зобиджає вас, моліться за тих, хто творить вам напасть …». Старець Серафим Романцев.

 Душа захворіла - починає хворіти тіло. Цю тезу ми ще опишемо, але через її важливість, дозвольте зупинитись: болі, чи зміни в функціюванні тіла дають сигнал про наявність страждань душі. Тіло дається душі для удосконалення самосвідомості, для її позитивного поступу, як процесу розвитку унікуму. Тіло з умом дає нам шанси рости і розвиватись духовно, творячи позитивні енергії. Саме цього чекає від нас Бог в своїх кімнатах.Тому нам слід вчитись прислухатись до свого організму і він дає підказку для позитивного прийняття рішення. 
 Сигнал тіла є реакція на наші думки, слова, або вчинки. В деяких дослідницьких працях, а це підтверджується і нашими спостереженнями-практикою, що реалізація слова, чи початок дії негативної (а в більшості нашого рутинного життя це є негативізм) енергії наступає після першого больового дзвінка в тій, чи іншій частині тіла; той, чи інший прояв відхилення в життєдіяльності організму, чи позитивної у приємних відчуттях. Прислухаймось до тіла і ми позбудемось великої частини болей, а саме основне, що тіло нам дає шанс очищатись душею. Так помаленьку ми зможемо відійти від больових відчуттів, від хвороб тіла і зможемо чутливо розуміти свої докори сумління, свої чуттєві підказки.

 «Дійсно, можна робити операції селезінки. Фізично організм може деякий час існувати навіть без неї, але це буде чисто фізичне рішення. Дотепер люди не піклуються про наслідки для тонкого тіла, тим часом орган, пов'язаний з тонким тілом, повинен бути дуже оберігаємим, але не знищуємо. Відбувається те ж саме, що з видаленням апендикса. Людина не тільки живе, а й навіть жиріє, але все-таки одна з головних функцій психічної енергії вже порушена. Апендикс вбирає психічні елементи їжі. Хтось може жити і без таких елементів, але навіщо ж позбавляти організм таких помічників? Звичайно, всі фізичні операції серця показують, наскільки лікарі далекі від психічних проблем, тому потрібно дуже уникати всіх фізичних операцій, якщо при цьому не дотримані умови тонкого тіла. Самі неминучі операції слід супроводжувати відповідним навіюванням, щоб частини тонкого тіла могли прийняти найбільш потрібне положення. Адже з тонким тілом потрібно подумки спілкуватися. Якщо думкою затвердимо навіювання для самозахисту вогненної енергії, то безліч наслідків буде уникнуто. Особливо потрібний такий самозахист від всяких заражень. Якби протягом операції можна було б вселяти необхідні процеси, то допомога тонкого тіла значно б допомогла бажаному результату. Такі навіювання можуть регулювати всі функції організму. Але без цієї допомоги сумно спостерігати, як спотворюються тонкі тіла». Е.Реріх. 

 Такі знання були відомі людству давно і можливо в практичній медицині слід залучати одночасно з хірургом, анестезіологом і фахівця гіпнотизера, психолога, духівника. Ми не можемо говорити, щоб кожен лікар був гіпнотизером, ... але йому слід зрозуміти духовний світ хворого, навчившись якісно володіти вислуховуванням, давши можливість проявити витікання всіх шкідливих речовин, а не тільки підходящі в систему симптоматики захворювання. Бо в тілі, а також в душі на протязі життя збирається чимала кількість різних видів негативних енергій, які сконцентровані в тих, чи інших частинах тіла, але на даний момент проявилися в болях якогось одного органу. Хоча кожен лікар скаже такому пацієнту, що у нього вже є цілий «букет» різних звворювань. Таке лікування необхідно при багатьох болях і якість уявного, словесного чи дієвого діалогу допоможе привнести важливий висновок в процес лікування, викликавши у хворого довіру до нього і щоб на підставі цього надати дієву допомогу. Мало розуміти довіру, як абстрактно моральне поняття. Слід оцінити довіру і як рятівний засіб в медичній практиці. Така допомога потрібна періодично, як профілактичний засіб. Такий підхід розкриває шляхи, але не є самою аптекою. Для такого спеціаліста в багатьох випадках все таки може бути основним лікувальним засобом і без хірургічного, чи медикаментозного втручання. Просто слід допомогти душі і тілу включитись в процес лікування. Нехай люди мають можливість спостерігати і знаходити свого лікаря, а лікар свого пацієнта. Таким фахівцем може бути і сам хірург. Такі індивідуальності творили і творять в медицині - це люди з даруванням від Бога. Їх участь не зашкодить душі й тілу, а тільки допоможе нашому єству. Ми не фахівці від медицини і не є прихильниками сучасної медицини, але такий підхід до здоров'я людини, як частини Природи був би хорошим придбанням для Всесвіту і кожного окремо. Якщо ми зрозуміємо суть негативу у нашому житті, то маємо шанс жити в менших проблемах, у відсутності хвороб. Ми не будемо шукати лікарів, магів, знахарів, бо цим ми несвідомо можемо приєднатися до ще більшого негативу, а ці відвідування все одно зводяться до нашої особистої активної позиції, наших дій у лікуванні душі і тіла. Тільки наша участь дозволить вилікуватися. Інакше не можливо. То вчимося лікувати, вести профілактику свого життя духовними поступами. Нам це слід зрозуміти і пройти це розуміння ми маємо через особистий досвід.
 Однак ми у своїй пристрасті доводимо душу чи тіло до критичного стану і тоді в горячці шукаємо чимскорішу допомогу в лікареві чи в магах, незалежно в яке визначення ми їх обряджаємо (білих, чорних чи кольорових), і в які потреби ми й їх хочемо задіяти у своїй пристрасті. Потреба в таких спеціалістах духівниках досить велика у всьому пристрасному суспільстві. В реальності видно цю потребу і багато людей цим послуговується, бо самі не хочуть стежити за чистотою своєї душі і за станом свого здоров’я. Інше питання, чи готове суспільство співпрацювати з ними. У багатьох випадках тут присутній страх і недовіра до себе, так і до лікарів чи магів, то це nt; не дає реальних позитивних результатів. І це дає підстави того, що суспільство однозначно почне відторгувати їх з свого середовища, крім поодиноких особистостей. Статистика підтверджує і в реальності так є, що в медицину, як і в середовище духівників прилаштовуються випадкові люди з різних причин, але не за покликом душі. То це теж дає певному соціуму плодити недовіру. Однак, ще раз зупинимося, що розглядаючи будь які негаразди при появі усвідомлення і очищуємося, тобто робімо профілактику самі, то тоді не буде потреби шукати негайної допомоги. Навіть задавнені хвороби чи цілий шлейф негараздів з минулих життів ми можемо нейтралізувати при прилученні до духовних пізнань. Знаємо це. 
 Тому ми, як хворий, маємо шанс подумати і обміркувати своє життя за певний проміжок часу в минуле і знайти те, що спричинило хворобу – це, можливо, наші думки, слова, чи вчинки, в яких ми жили не по правді, порушивши рівновагу між духовними потребами і тілесними бажаннями. Перевірте самі себе. Однак, коли наше єство свідоме свого духовного розвитку, то спокій є його станом буття. Стан самості означає відхід від думок і їх родичів – слів і дій на певний час. Це і буде нашим духовним лікуванням нашого духовного світу.

 Мудрість нашого єства ми придушуємо командами і бажаннями ума. але знаємо, що і зауваження відноситься до підказок і в наших інтересах не приймати їх з критикою, а усвідомити причину їх появи. Душевний дискомфорт також є реальною підказкою на більш уважне сприйняття дійсності, аби усвідомити попередні наші і тільки наші думки, а особливо діяння.
 Дбаємо про чистоту тіла, бо це теж є турбота про чистоту душі, або ж хоч не засмічуймо їх з суто модних, культурних, споживацьких потреб, а миємо, стрижемо, чистимо тіло, не переїдаємо і не їмо все підряд, не зловживаємо спиртними напоями, вчимося пити воду і споживати їжу; носимо чистий, вільний, зручний одяг і бажано з матеріалів рослинного походження, який би виконував свою функцію; у розмові не застосовуємо бранних слів, не перетворюймо свій діалог з будь ким в потік інформації, в слова осудливі, в слова само возвеличення; свідомо відходимо від справ у яких ми хочемо застосовувати обман, насильство, і участі в інших негативних діях.
 Хвороби тіла, звідки вони беруться? – Від страждань душі, а душа страждає від наших думок, слів, і дій, які не співпадають з духовними енергіями Всесвіту – ми не з’єдналися з тими великими енергіями і ми самі собою незадоволені, здавалось би із-за нічого. Так ми починаємо нарощувати в собі негативну енергію незадоволення, яка додатково перекриває потоки позитивної енергії зі Всесвіту в наше єство, бо по цьому потоку до нас прямує негативна енергія і в результаті ми ще більше злобимося, ще більше говоримо негативних слів і ще більше робимо браку в роботі – душа страждає – хвороба тіла прогресує. Якщо ми цей процес не зрозуміємо і не навчимося з нього виходити, то ці хвороби стають в нас хронічними, а то і такими, що наближають нас до сильних болей: тіло кричить, бо душа кричить – її своєчасно не почули, не почули її прохань в підказках. Неможливо людям дати панацею, якщо умови життя не будуть очищені. Люди мріють спастись від раку, чи іншої хвороби, але нічого не роблять, щоб запобігти їх появі своїм способом життя. Починаемо переосмислювати?!

 Ми і далі в цій книзі маємо вислідковувати цей взаємозв’язок душі і тіла в цих видимих і відчуваючих проявах наших душевних страждань і захворювань тіла. 
 Тож починаемо допомогати своїй душі вмінням їсти. Не випадково всі релігійні традиції надають особливу увагу їжі – що, коли і в якій кількості споживати. Частота наших захворювань напряму пов’язана із-за відсутності нашого спілкування з Богом. І перевірте – що коли ми постійно благословляємо їжу перед вживанням (хто словом, хто думкою, хто покладенням хресного знамення і так далі, бо такі, чи подібні дії присущі всім релігійним традиціям світу), то цими діями ми проводимо очищення їжі від негативної енергії, яка у випадку споживання, як такої, часто-густо турбує нас через захворювання. И просимо дозволу на споживання її, а після закінчення трапези благодаримо, яко нею наситили себе - душу і тіло. Цей процес у своїй суті полягає у дякуванні самого собі. Не носімо сміття в храм душі нашої, очищуймо продукти харчування. Аналогію ми вже приводили в очищенні тіла. Так і з продуктами харчування. Ще в селах велику кількість продуктів харчування надбавають з молитвою – готують грунт до посіву, сіють, саджають, доглядають, збирають врожай. Це є теж одним іх способів мати силу духу в собі, споживаючи чисту їжу. Тому постійно, де б не були очищуйте їжу, бо ми ж не знаємо, які люди готували ці продукти харчування, які ми купуємо в магазинах, чи на ринках. Можливо, людина перебувала в стані злоби, незадоволення, матюкалася, сварилася, плакала, проклинала, то це ми маємо усвідомити, як потребу благословення їжі, води перед споживанням. Благосна, благословенна їжа міняє нашу енергетику єства на краще і цьому є досліджені підтвердження. Звичайно, люди, які вирощують самі деякі продукти харчування, то вони і мають більше шансів їсти здорову і чисту їжу. В містах це майже неможливо, але благословляти її може кожен, перед цим наскільки можна ввійти в спокій. Їжа ж бо дає міць і красоту нашому тілу – храмові душі нашої, як частинки божої присутності в нас. Візьміть собі це за правило і ви відчуєте зміни в поглядах на життя, в поглядах на житейські цінності, на житейські негаразди.

 У всіх клітинах тіла є присутньою частиночка духовної енергії, бо ця клітина жива, а життя від Духа Святого, від світлих енергій. Це співвідносно до всього видимого і невидимого, до всього живого і неживого, як носіїв певних видів енергії. Енергія є синонімом життя, руху.
 Душа вічна, а тіло є тимчасовим храмом душі. Тіло і душа є комбінацією (поєднанням). Немає душі – нема тіла. Забираючи в людини частини тіла, душа свідома цього, але зберігає свою сутність, не відокремлюється по частинах з тілом, а продовжує бути. Якщо вколоти у відрізану руку, то ми не відчуємо болю, але коли колемо в ту частину, що знаходиться з цілим тілом, то відчуваємо біль. 
 За твердженням знавців, душа знаходиться біля серця і трошки віддалена назад. Саме цей духовний центр ми відчуваємо в часи радості. У нас появляються такі відчуття, як би киплячої води біля сонячного сплетіння і від нього відходять хвилясті мандражні промінці з одночасним поширенням тепла, ця енергія наповнює груди – вони розправляються, піднімається голова, руки хочуть розійтися в сторони і піднятись вверх для подяки Богу за цей щем радості і щастя. І що характерно, що суть цих відчуттів приходить до нас, коли ми творимо добрі слова, вчинки, думки комусь, випромінюємо ці флюїди задоволення в навколишнє середовище і цим підсилюємо невидимі посили свого стану щастя, радості, доброго задоволення від вчинення справедливого вчинку, милосердя… іншим. Як тільки ми передали ці відчуття ( а їх взяли, бо це досить важливо), то і в нас якраз і є відчуття радості, яке саме і проявляється у вище описаному процесі. Чомусь люди лише іноді фізично відчувають явлену присутність духовних істот? Вони оточені ними, але чують їх рідко. 
 Порожнеча відсутня. У цьому полягає дуже чудове явище. Земні істоти чують, коли тонкі жителі зачіпають їх свідомість, або за бажанням їх, або по спорідненості аур. Тоді люди відчувають той трепет і у знаючих він означає збудження, що означає благе з'єднання стихії людини і психічної енергії космосу, але у невігласів він звертається в страх. Не багато, з малих років, та й у дорослому житті, можуть свідомо визнавати, пізнати і прийняти цей трепет, який називається священним. Вчіться спостережливості і чуттєвості і навчитеся пізнавати хвилини спілкування з тонкими енергіями. Подивіться, як вони торкаються дитини до року, коли вона розслаблена у сні – вона посміхається , перебуваючи в єднанні з Космосом, перебуває в спілкуванні з тонкими тілами. Старі люди говорять, що дитина в цей час говорить з Богом, її торкаються янголи.

 В стані страждання душа через смуток, біду, хвороби тіла подає сигнал - через відчуття болю в цій же ділянці грудей, які стягуються, голова опускається, руки притискаються до грудей, в тілі відчувається порожнеча, в’ялість – смуток паралізує все, а то, зазвичай, починають нас діймати хвороби тіла. Хвороби тіла сигналізують нам, що наша душа страждає за нашу поведінку, за наші слова і думки, якими ми коїмо негативну енергію. Фізичні недомагання, які подеколи ми відчуваємо, то вони досить швидко проходять самі по собі - вартує нам тільки відновити порушений енергетичний баланс в напрямку позитиву. Вірною ознакою сильних страждань є наші сльози. Саме так, ці сльози є сльозами душі, водяними потоками очищувальної енергії. Однак сльози радості теж показують процес очищення душі. За своїм хімічним складом і за біологічними показниками сльози радості і сльози горя і печалі теж є різними. 

 Зрозуміймо своїм умом, своїм єством, що відчуття щастя, радості, смутку, горя, входження в хворобливий стан тіла, це є процес входження в такий стан душі. І ми зосереджуємо ще раз на цьому увагу, як одну із основ у розумінні того, як будувати своє життя-буття і це автоматично нас розвиває аж до усвідомлення себе, як духовної істоти, як Людини … 
 Ми далі зупинимось на розгляді природи того, що саме нас має спонукати до творіння доброти, справедливості для інших, бо ми є підказками, дорожніми знаками для розвитку душі, для бачення дороги життя, бачення його смислу іншими, а інші є об’єктами підказок для нас. Підказки є завжди і тільки від нас залежить, чи ми їх побачимо, а побачити ми можемо , коли ми в спокої і спостережливі. Це основна вимога до себе всіх. З часом таке розуміння вводить нас в постійний стан гармонії розвитку духу і тіла. 

 Такі дорожні знаки краще сприймати як підказки і будувати своє життя за погодженням з ними. Бо коли ми побачили підказку, усвідомили її і визначили що вона нам дає: негатив - то Всесвіт його нам «організовує» (якість подарунка Всесвіту безпосередньо залежить від нашого подарунка), але якщо ми бачимо позитив і ми вміємо в негативі вишуковувати елементи позитиву, то Всесвіт і тут нам організовує позитив - в легкості і задоволенні роботою, яка дає можливість збільшити достаток, що дає відчуття задоволення і свободу надалі. 
 Дані прояви і дають нам підтвердження використовуваних підказок і утверджують в нас досвід, формуючи довіру до Всесвіту. Але якщо ми погоджуємося з негативом, то із Всесвіту (зазвичай з навколишнього середовища, бо такі «бажані» і потрібні енергії знаходяться в нас і навколо нас) приходить до нас негатив, бо ми дали згоду на його прийняття. У результаті збільшуємо чорну життєву смугу, отруюючи, опалюючи навколишнє середовище, входячи на території згорілого лісу.
 Носії негативної енергії відчувають дискомфорт, перебуваючи поруч з носіями позитивної енергії і вони починають нервувати, починають проявляти агресію. То в таких випадках, побачивши це як підказку, не слід з'ясовувати ситуацію і причини агресії, а краще перенаправити розмову на звичайну суспільну тему (політику, погоду, спорт, здоров'я, автомобілі, кухню з рецептурою), а ще краще знайти привід відійти від такого співрозмовника, такої компанії, бо він, вони мають дуже сильну концентрацію негативної енергії і хоча дана зустріч не є випадковістю для двох енергій, і не так для енергій, як наших душ, наших індивідуумів і це теж є підказкою для обох сторін. 
 Носій негативу, його душа прийшла до нашої за допомогою, бо наша душа вже проходила такі ситуації, але якщо ми відчуваємо тяжкість і нестерпність, то ймовірно, що у нас недостатньо знань і умінь на даний час, щоб допомогти. Якщо нас щось стримує (наприклад, нам нікуди відійти) то тільки допомога посередника, або однодумця зможе умиротворити ситуацію. Просимо це зважувати, бо ми, читаючи ці рядки, поінформовані у тому, як ми можемо створювати ситуації, які руйнують проблеми та шляхи виходу з них. Будьмо спостережливі і вправні в пізнанні істини в підказках! 

 Спостережливість в підказках дає можливість людині позбутися страху, гніву, образ, злості, гордині, важності, бо той, хто має такі характерні риси, то ними легко керувати; їх куди завгодно можна відвести і, зазвичай, до більш негативних дій. Потенціал відчуттів, який вміщено у всіх цих словах забирається з життя творчою діяльністю. Прочитайте це речення ще раз і прийміть у повсякденне життя.
 Більше спостерігаємо за підказками душі в життєвих ситуаціях, а не покладаємося на могутність ума у контролі та самоконтролі. Ми усвідомлюємо, що в усвідомленості присутні елементи контролю, але контроль не цілеспрямований, а як би вільно пливучий і в спостереженні (бдінні). В такому стані ми й бачимо благі підказки для нашого єства. Тоді таке становище дає можливість бути в такому стані, яке ми можемо назвати - «мірою поведінки», чи узгодженістю дій ума з душею. Спостережливість не є напруга уваги, не є вироблення умом звички контролювати все і вся у своїй діяльності, а є вільний спокійний плин з усіма по життю. Ця вільність і підкаже ті дорожні знаки. Зазвичай вони якось раптово появляються в нашому полі зору, вони збуджують трошки наш ум своєю неординарністю. Такі підказки є знаковими і вони запрошують нас до пізнання таких підказок. Ми ще раз вкажемо на те як сприймається стан усвідомлення. Це нашим рухом по життю управляє душа, а ум вже в стані усвідомленості організовує життєвий благий процес у спостереженні, де і присутні елементи контролю. 
 Підказка не є напружене уважне спостереження за всім, а побачене, почуте спонтанно, як би виділене із загального контексту розмови в нашій компанії чи сторонніх людей. Те ж відноситься і до споглядання. І ці підказки є дороговказними по життю, спрощують життя. Особлива ймовірність їх ефективності, коли ми знаходимося у вільному, не зацикленому, напруженому стані. Бо в такі моменти включається в допомогу ум, який може в такому положенні трошки засмітити наш шлях прямування, але в цілому поведе нас оптимальними життєзабезпечуючими напрямками, щоб вижити і веде прямолінійно, не завжди вказуючи шляхи минувания деяких перешкод, бо й перешкоди на шляху можуть бути підказками для нашого єства, наприклад, для тимчасової зупинки ведення розмови, або зупинки діяння. Іноді ум сам створює перешкоди неусвідомлено, бо він вибирає, вважаючи, що організував роботу найкращим чином. А в підсумку це «най» готує опір рівноважних енергій, бо ми входимо в стан напруги, доказів, боротьби. Боротися з чимось вводить Всесвіт у стан боротьби з нами через урівноваження енергій. І ми відразу ж можемо сказати, що сили протистояння досить не рівні. 
 Аналогічно ми маємо зрозуміти, що плодіння комусь поганого, то такі ж погані відчуття будемо мати і ми. Бо послане добро, чи зло нами комусь повертається з часом до нас обов’язково. Природа повернення є дією в більшості випадків неусвідомленою, а на підсвідомому рівні – душа того, кому послано ця негативна енергія, просто не приймає «такі подарунки» і в підсумку він повертається до нас. Ми також далі зупинимось на природі давання і приймання добрих і не зовсім добрих дарунків. Взяв – прийняв, не взяв, то повернув назад. Тобто спосіб життя, його наповнення щастям, чи незадоволеністю і хворобами залежить тільки від нас самих. 
 Неможливо описати те, що відчуваєш, але зумійте побачити, відчути ці моменти і, можливо, ми матимемо ті істинні знання про ці прояви душі і тіла. Спробуймо… Ми хочемо показати дорогу для свідомої людини, але не знаємо, як донести цю думку до неї… Допоможіть самі собі.

 «Не хлібом єдиним живе людина». Як хлібом насичуємо тіло, так і душу потрібно наповнювати любов’ю, милосердям, блаженством, добротою, щастям, бо це і є той хліб на–сущний про який говоримо в молитві «Отченаш». Ми не можемо жити, ігноруючи потреби тіла. Не будемо їсти хліба – зруйнується храм душі. Ці дві якості енергії – душа і тіло нероздільні і є одним цілим. Це наше єство. 
 Тіло є зовнішньою оболонкою сутності людської, а душа знаходиться в середині тіла, як центрі, хоча сягає своїми енергетичними можливостями досить далеко, навіть за межі планети. Ми акцентуємо увагу на цих якостях енергії: душі і тіла, прояви яких ми відчуваємо і бачимо в собі і в інших, тому будьмо свідомі, що ця енергія є частиною Всесвіту. Саме з допомогою тіла ми пізнаємо свою сутність, а сутність є дороговказом для розвитку тіла з його ідеями, словами і вчинками. Коли ми в житті надаємо перевагу духовному розвитку, то мучимо тіло різними обмеженнями, а якщо віддаємо перевагу розвитку тіла з його бажаннями, то починаємо усвідомлювати свою непотрібність, відчуваємо незадоволення собою, бо природа цього явища в тому, що ми не можемо реалізувати всіх своїх бажань і починаємо не любити себе і вся, бачачи свою внутрішню пустоту, то тоді «Я» виходить на перший план, чим перекриваємо притік благ в наше життя. Саме гармонічне поєднання дає цілісність, дає радість життя, дає відчуття блаженства. Тому то не слід жертвувати, чи відмовлятись одним заради іншого. Насолоджуймось усвідомлено матеріальними благами, які пропонує нам Природа в цьому житті і одночасно використовуймо будь яку можливість духовного розвитку. Ми самі відчуваємо потребу в духовному розвитку і це теж є стан нашого єства в процесі життя.

 «В Іспанії, в древньому скиту, вирізаному в скалі, жив чоловік, який залишив все заради того, щоб всеціло присвятити себе спогляданню життя. Одного разу під вечір його навідав мандрівник, і був прийнятий з великою радістю. Розділивши з ним шмат хліба, пустельник попросив сходити до найближчої річечки, щоб зібрати там їстивних грибів. По дорозі їм зустрівся юнак, який звернувся до святого отця: «Я чув, що якщо хочеш досягнути святості, то не слід споживати в їжі мясо. Чи так Це?»
- Приймай з радістю все, що пропонує тобі життя, - відповів пустельник. – Не гріши проти духу, але й не роби кощунства, відторгуючи щедрі дари землі».

 «Їжа не наближає нас до Бога …». Євангеліє.

 Душа управляє тілом через свідомість, у якої на службі перебуває наш ум-мозок з його функціями. Він через рецептори відчуттів збирає інформацію про тіло і про оточуюче середовище, аналізує і усвідомлено координує дії, співставивши з матрицею знань душі, дає команди через рецептори для виконання тим чи іншим органам, чи частинам тіла. Для душі рецептором є ум, а для тіла – совість. Інколи ми діємо погано і душа не хоче сприймати такі наші дії, то ми говоримо, що нас мучить совість. Коли тіло помирає, то душа покидає його. Зникають ті мостики, що з’єднували душу і тіло. Для прикладу, на війні осколком зрізало голову, а людина ще бігла, бо душа ще не покинула тіло, а свідомість через мозок дала команду бігти і м’язи переміщують тіло. Однак куля, що летить прямо в точку де знаходиться серце і душа, то ще за мить, як вона досягне м’язів серця, душа, яка є рядом, бачачи це, прокидає тіло, яке падає бездиханним. Таїна тіла, а ще більша таїна – душа. Свідомість знаходиться біля мозку, функції якого ми частково називаємо умом. Можна сказати, що свідомість є зв’язковим душі з тілом, а в тіла зв’язковим є ум. У слово свідомість вкладено смисл того, що ми, тіло, діємо з відома душі, зі Знаннями Космосу. Душа, ум, свідомість і ще багато чого ми не бачимо, але умовно визначаємо їх функції через ці слова.
 Хоч би як удосконалювались технології, створюючи ті, чи інші сполуки, як би не змінювали на краще організацію праці новими помічниками, в тому числі, комп’ютерами – від природи не можна взяти більше ніж вона може дати. Вивільнивши енергію в одному місці вона переходить в інший вид і в інше місце. Якщо вона була позитивно наповнююча, то і збереже свій позитив. Якщо зміна енергії проходить в стані не-відання, то однозначно рух енергії з позитивної переходить в негативну; якщо в стані пристрасті, то може зберігатись, або спалюватись, тобто забиратись нами без потреби, а може вона потрібна була комусь іншому; якщо ж зміна проходить в стані благості, то зміна проходить в множенні позитиву і навіть, якщо перед цим була в стані не-відання, чи пристрасті, то перехід здійснюється в позитив. В означених станах перебувають окремі тіла, в тому числі і окремі їх частини, або і цілі групи душ і тіл. Потоки енергії можуть охоплювати і досить значну частину суспільства на нашій планеті переміщаючись між стихіями природи і її представниками, так і в міжпланетний простір.

 Ми зупинялись на тому визначенні, що Всесвіт - це все є енергія в тому, чи іншому стані, вигляді. В житті ми не раз переконувалися наскільки наша думка, чи слово може матеріалізуватись, тобто вони мають силу реалізовуватись – це і є енергія. Камінь, метал, тіло також є певними видами енергії, тільки більш концентрованої (на сьогодні наука це підтвердила). То і людина є не що інше, як поєднання духовної і матеріальної енергії. Ядром якої є душа, а периферією є тіло. Хоча по великому визначенню це є умовності, можливо, випрацювані умом. Можна погодитись, що це ще є все таки таїна нашого життя, нашого руху енергії, якась її часточка, що відкрилась нам для розуміння. Таїна не є перешкодою, а лише своєрідна енергія в охороні шляху. 
 
 «Душа нестерпно щемить. Проблеми пригнічують, несправедливість принижує, бездушність вбиває останню надію на чисте, світле, святе. І щось ніби в тобі вмирає, і ти стаєш схожим на всіх…» Наталка Цюзь.

 «Одного разу учні прийшли до старця і спитали його: «Чого дурні схильності легко оволодівають людиною, а добрі – важко і залишаються нетривкими в неї?». «Що буде, якщо здорове насіння залишити на сонці, а хворе зарити в землю?» - спитав він їх. «Добре насіння, яке залишене без землі, загине, а погане в землі проросте і дасть хворий пагін і поганий плід»- відповіли учні.
-Так чинять люди: замість того, щоб таємно творити добрі справи і глибоко в душі ростити добрі начатки, вони виставляють їх напоказ і тим їх погублюють. А свої недоліки і помилки, щоб їх не побачили інші, люди ховають глибоко в душі. Там вони ростуть і гублять людину в самому її серці». 

 В цій притчі показана природа таїни передачі дарів і творення добрих справ до всіх і вся.
 Дбаймо, або не будьмо байдужими до Природи, до свого Життя, до Бога. В цьому житті, поки ми не перейшли в духовний стан, саме цінне – це наше життя. Цінуймо і бережімо його. Усвідомлено проведемо цей проміжок життя, що нам подарований сущим, бо воно дає тоді нам більше, коли ми даємо йому більше посилів доброти, любові, чистоти, то і Бог нам відкриває свою скарбницю, щоб ми мали змогу взяти для себе, як в духовному плані, так і в матеріальному, даючи людству створювати нові види комп’ютерів, нові технології, відновити забуті вайтмари, знайти нові способи добування і зберігання продуктів харчування, побачити нові прояви красоти в берізці … 
 Не тільки бажати і чекати милості Божої, а й для цього потрібно потрудитись – очиститись, мудро і зважено підходити до різних життєвих ситуацій, з любов’ю і повагою жити з оточуючим середовищем, то можливо, ми в гармонії зі всесвітньою енергією, як її частинка, знайдемо спокій душі і благодать для тіла. Буває, що життя складається прекрасно – в сім’ї порядок, на роботі успіхи, стан здоров’я задовільний, морально психічний стан піднесений – і от з одного дня все починає ламатися. Чого так? Викликаємо чим скоріш «швидку допомогу» для «лікування душі».
 Благодать є прийняття енергії Духа нашим єством. Вона є долею кожного, а хтось може до неї звернутися більш усвідомлено. При цьому зростають усвідомлене розуміння, яке дозволяє розрізнити, де саме є потреба, та щось невідкладне в нашому житті. Благодать реально існує ми її відчуваємо душею через радість і тілом через матеріалізацію рішень, потреб, і є не що інше, як психічна енергія, як результат стяжання духовних енергій. 
 Ми знаємо, що міць відчуттів є збудником психічної енергії. Особливо сильна любов, але майже так само сильна і її зворотна сторона - ненависть. Запитаємо - значить, можна прожити і з ненавистю? - Можна, але не вигідно, бо самі запитання і відповідь є в пристрасті, а то і в невігластві. Ненависть не тільки скорочує життя в хворобах, але головне, жахливе значення ненависті в тонкому Світі. Ви вже знаєте, що там всі почуття посилюються своїм об’єднанням і також наслідки (згадаймо сімох братів). Тепер уявімо собі, наскільки важко ненависнику відірватися від згубної пристрасті. Не тільки він потрапляє в оточення зла, але все єство його наповнюється отрутою зла. Він страждає, бо сам викликав ці муки. Так скажемо - у своїй пристрасті: чи вигідно жити в добрі й любові? Так! Такий стан зростає в духовному Світі і є джерелом щастя для нас і всіх!

 Розкажемо бородатий анекдот. В одному районі сталася повінь, але цього разу більша і сильніша. Чоловік спершу вирішив перечекати її, сидячи на столі. Коли вода досягла рівня стола, то він поліз на горище, але і там вода прийшла до нього. Він, спасаючись, виліз на кришу і став молитися і просити Бога, щоб той спас його благовірного. Та і молився досить щиро і навіть не почув, що колода його штовхнула, заледве не скинувши з даху. Він відштовхнув колоду, продовжуючи молитися. Вже і тут вода стала підмочувати ноги. Чоловік виліз на комин, здійнявши руки вверх і направивши свій взір до небес у прохальній відчайдушній молитві. Крики почули люди, які пропливали в човні і повернули до нього, запрошуючи в човен, який і так був переповнений. Він відмовився: «Мене Бог спасе!». Тоді ангел приступив до Бога з питанням: «Боже, чого ж ти його не спасеш? Він так щиро молиться і просить». А Бог і відповів: «Я направляв йому колоду, я направляв йому човен, то скільки можна?»

 Не слід впадати в іншу життєву крайність – на все воля Божа, бо це приведе нас в стан застою, що дуже небезпечно і ми тим само відмовляємось від духовного росту. Душа прийшла в наше тіло творити, виконувати певну місію – нарощувати божественні якості і ми маємо зрозуміти суть нашого покликання – творити доброту, милосердя, щастя … Так, благовоління своє Бог посилає на тих, що пізнали істину, чи вийшли на шлях в пошуках істини. Вони, можливо, потрудились для цього і не одне життя Це не все, бо благовоління посилається і тим, хто ледь побачив хоч раз своїм умом Божі прояви в собі, чи в інших.. Посилається і тим, хто живе у невіданні, бо і їм же дана душа. Тоді і вільно дивимось на світ, на своє життя, яке б воно не було з благоговінням.

 «Життя прекрасне, і кожної миті воно приходить з тисячею і одним подарунком для вас. Але ви так зайняті, так захоплені думками з вашим бажаючим умом, ви так наповнені вашими думками, що ви відторгуєте всі ці подарунки. Бог приходить постійно; а ви продовжуєте відмовлятися.
 Якби вас спитали, щоб ви зробили в новому житті, ви внесли б невеликі зміни, такі, як ця. Муж з трошки іншим носом, дружина з трошки іншим кольором обличчя, більший або менший дім — але це не більше чим «прямий пробір», дрібниці, несуттєве. По суті ваше життя залишається попереднім».

 Ця притча про порочний круг: Ви вступаете в нього, коли починаєте думати про те, яке враження ви створите на інших. Деякі так заклопотані цим, що взагалі не можуть жити. Кожен цікавиться тим, що інші думають про нього, і це так зі всіма. Вони тривожаться про вас, а ви тривожитеся про них. Ви боїтеся інших, інші бояться вас, і життя стає запутаним. Відкиньте цю нісенитницю, відкиньте цей ганебний круг. Припиніть думати про інших і про те, що вони думають про вас, бо це є судженнями нашого ума, це визріває осуд.

 «Не осуди ближнього: тобі гріх його відомий, а каяття його не відомі. Щоб не осуджувати, потрібно бігти від осуджуючих і берегти свій слух. Візьмемо одне правило для себе: осуджуючим не вірити; і друге: ніколи не говорити погано про відсутніх. Самий короткий шлях до спасіння – не осуджувати. Ось цей шлях – без посту, без бдіння і труда». Старець Сімеон Желнін.

 Не осуджуємо нікого і ні вчому, не осуджуємо всього, чого не любимо самі і цього ж не бажаємо і не робимо іншим. Ми, зазвичай, не любимо, коли нам говорять неприємності, докоряють нам, розмову ведуть у зверхньому грубому тоні (але пам’ятаємо, що ці всі слова сказані кимось, є сказаними нашою душою для нашого розуміння їх вустами) – то так і не вчиняймо з іншими, а найперше в розмові зі своєю душею. Коли ж щось вдіяли і нас мучить сумління совісті, то шукаємо своє слово, свою дію, яка стурбувала нашу душу нашою несправедливістю і тоді відповідно і діємо для виправлення хоча б частково нашої помилки. Це буде наш життєвий досвід, це і є тим дорожнім знаком, яким ми уже не знехтуємо в подальшому житті.
 Це слово-дія «думати про інших» дуже небезпечне, бо ці дії-слова мають осудливе наповнення, повчальне наповнення; несуть в сабі аналіз і критику когось. Із-за нього ніхто не спокійний, ніхто не дома. Нашому життю достатньо, зосередитись на своєму власному житті, не будьте заклопотані іншими. Якщо ми зможемо жити без цього клопоту, то наше життя розцвіте, і тоді інші зможуть розділити з нами його аромат.

 Приклад цьому є хрещення водою Ісуса Христа Іоаном Хрестителем. Яка ж воля Божа може бути для ледачого, чи вбивці?, щоб оправдати себе, що на все воля Божа. А що ми зробили, яку йоту для того, щоб не жити в злиднях, чи на чиємусь утриманні – і тут маємо зрозуміти істину: для чого ми живемо в злиднях, чим ми допомогли душі і тілу в них зайти, а тоді помаленьку видивлятися, як можна, хоч трошки вийти з цих хащів. І це теж буде поступ. Зробіть і згадайте ці слова і саме це означає, що душа почула, а тіло зробило благий поступ. Рухаємось далі і не думаємо, що злидні – це кінець життя. Так не є. Живіть і творіть для себе, для ближнього свого стільки на скільки у нас вистачає Розуму. 
 Деякі люди хочуть здаватися побожними, наближаючись до смерті, але вони не помічають, що в такому поспішному задобрюванні вони межують з блюзнірством. Виходить не усвідомлення Духа, а поспішна плата словом і ділом за якоби краще місце в іншому світі. Тим часом, наближення до Всевишнього починається з перших днів земного життя. Але і прозріння, відкриття душі в молитві в один миг дає нашому еству ту кількість і якість енергії любові і щастя, яких ми в стані неусвідомленості не стяжали протягом життя. Коли любов і доброта присутня в нашому житті то, вони відчинять всі Врата до Всевишнього. 
 
 «- А хто мій ближній?
 На це сказав Іісус:
 - Одна людина йшла із Ієрусалима в Ієрихон і попалася розбійникам, які зняли з неї одяг, ізранили її і пішли, залишивши її чуть живою.
 Випадково один священник йшов по тій дорозі і, побачив її, пройшов побіля.
 Також і левіт, будучи на тому місці, підійшов, подивився і пройшов побіч.
 Самарянин же якийсь, проїжджаючи, наштовхнувся на неї і, побачив її, зжалився і, підійшов, перев’язав їй рани, поливаючи маслом і вином; і, посадив її на свого осла, привіз її в готель і потурбувався про неї; а на другий день, відїзджаючи, витягнув два динарії, дав управителю готелю і звелів йому: “Потурбуйся про неї; і якщо витратиш більше, я, коли повернусь, віддам тобі”.
 Хто із цих трьох, думаеш ти, був ближнім тому, який попався розбійникам?
 Він сказав:
 - Проявивший до нього милість.
 Тоді Іісус сказав йому:
 - Іди, і ти поступай так же.»
(Ев. від Луки 10.25-10.37)

 Цей коротенький відступ слід пам’ятати нам, ідучим в житті, і нам, коли ми читаємо Біблію. Бо не слід кожне слово з неї сприймати своїм суспільним досвідом і умом. Там кожне слово має певне смислове наповнення і прив’язане до певних подій того часу, а не до окремого слова. Будьмо уважними при прочитанні, а ще більш обережними у висловлюванні, чи повестися більш недостойно – трактувати (що думав, що мав на увазі, як розумів?), бо трактувань стільки, скільки тих, що прочитали. Стримуймо себе від пояснень. Лягло на душу – відчув щем радості – дякуй Богу, що дав нам розуміння відчути смисл слова, але не трактуй, бо ми не чули, що говорили, відчували, розуміли ті, що писали і кому адресувалось це слово. Ті, що пізнали, не трактують. Вони говорять від себе, як володарі істини. 
 Другою підтверджуючою дією є те, що до нас приходить розуміння природи довіри до певної інформації в процесі роботи. Життя є утвердження через підтвердження знаннями, результатом дії і відчуттями спокою і задоволення, які приходять самі по собі. А ті, що прочитали, губляться, розчаровуються – та ще й іншим вносять у вуха своє розуміння, своє трактування, бо вони зроблять свої висновки, вимиваючи мудрість, яка збиралася віками. Будьмо обережними. 

 Життя на Землі для більшості є раєм. Хто заперечить? Чого ж тоді душі не так часто покидають тіло в пошуках кращого тіла. А кращого хочуть всі уже з дитячого віку.
 Філософія, чи правильніше сказати, мудрість життя саме і полягає в діалозі, в молитві нас - тіла через ум з нашою сутністю, з нашею Душею, з нашим Богом. Коли у нас відбувається така розмова, а це, зазвичай в горі, чи в радості, то це ознака того, що ми говоримо з Сущим. Зазвичай, це внутрішній діалог, внутрішня молитва. Не варто придавати великого значення зовнішній молитві когось, чи своєї, хоча вона теж велику роль грає, особливо, коли ця молитва групова. Те ж стосується будь яких дій людини, бо людина може обманювати всіх оточуючих, але себе не обманеш – щирий наш діалог, чи ні. Пам’ятаймо про це постійно. 

 Кожна звістка, кожен явний прояв може бути не тільки благим, але і привабливим. Можна помітити, що багато молодих людей не слідують шляхом батьків і матерів, бо можна угледіти непривабливість дій старших. Те ж саме видно і в положенні релігійних традицій, якщо вони заявляють про свою сполучну роль з Всевишнім, то вони і втілюють такі якості своєю привабливістю. 
 Страх не приваблює, насильство огидне, але саме розуміння Космосу є захоплюючим. Справа не в догмах і не в символах, бо вони є засобами, але можна зганьбити найпрекрасніші відчуття і споглядання. 
 Як же назвати тих, хто відвертає малих від Дому Божого, хто ганьбить молитву до Сущого. Хіба завжди виходить говорити з батьком чи з матір'ю лише їх же словами? Також і в молитві до самого Всевишнього - хто ж може примусити серце своє славословити чужими мірками? Хто складав молитви, гімни, піснеспіви, той співав своїм серцем. Не можна перешкоджати духу підноситися на своїх крилах. Якщо ми в стані молитви, то вона буде піснею душі, і при цій пісні звучатиме кожне творіння, кожен предмет нами сотворенний і возз'єднається в хвалі всеблагих. Хто допоможе ближньому ще більш захоплююче створити хвалу, той учинить благо. 
 Ніяка догма не може заборонити розмовляти з Всевишнім. Чим вона буде прекраснішою, тим Він буде ближче всім. Навіть якщо ми зажадаємо допомоги, то досить звернутися: "Допоможи!" Але і для такого простого слова притаманна привабливість, тобто бути готовим до прийняття. Нехай всі, хто хоче приєднатися до духовного, насамперед пізнають радість допомоги, вміючи її давати і вміючи її приймати. Порада може підняти бідуючого, і кожен може поділитися своїм знанням, і значимо своєчасне підбадьорення. Будь яка допомога значима у своїй безкорисності.

 Приступаючи до молитви, усвідомте важливість наповнення серця любов'ю, а для цього згадайте хороший вчинок, слово, які дали нам відчуття благості і, очистившись, творимо серцеву енергію-молитву, направлену на спільну розмову з Сущим. По перше, вона веде до з'єднання з вищим світом, по друге, вона не вимагає особливого часу і твориться в будь який час і при будь якій діяльності. Не дарма працю називають молитвою, радістю, сходженням, бо це стан нашого єства, яке може супроводжуватися емоціями і піснеспівами. Краса! 
 Можна легко звикнути до особливого відчуття в серці, не побоюючись наслідків. Серце не перевтомиться посилаємими подяками, усвідомленими пошуками в негативі позитивної підказки - навпаки, тільки думки оточуючі можуть впливати на серце і заважають молитві, бо іноді багато чудового відбувається не явно, і воно не приймається нашим умом.

 «Я просила благ, а Бог мені дав можливості.
 Я не отримала нічого із того, що просила.
 Я отримала все, що мені було потрібно». Мати Тереза. 

 Поступ того, хто побачив шлях істинності життя, хто побачив смисл життя в благості, в продукуванні духовних цінностей в собі добре описав християнський старець Савва: «Ворог на нас, віруючих, особливо сильно нападає порушенням спокою. Сподвижникам благочестя нерідко приходиться відчувати від своїх домашніх сильне незадоволення і навіть ворожість за своє благочестя, хоча і незадоволені і не показують виду, що вони благочестям незадоволені. Ось тут то і проявляйте терпимість. Не проявляйте незадоволення, не впадайте у відчай, пам’ятаючи слова Спасителя: «Вороги людині домашні його». А від недоліків позбавляйтесь, спостерігаючи, в чому вас обвинувачують оточуючі, які страсті вони знаходять у вашому серці, бо в домашньому побуті всі страсті вільно проявляються, і рідні добре їх знають – не те що поза межами дому, коли ми в намаганні ховаємо себе серед тих, хто мало знає про нас. Дивіться на себе безпристрасно, перевіряйте себе. Може бути, що в нас важкий характер, може бути, що ми грубо і жорстко поводимося з близькими, може бути, що несправедливі буваємо і інше. Відкрийте своє серце для спілкування і благочестивого успокоєння, розширте своє серце любов’ю і тримайтесь благочестя твердістю! Старайтеся бути чистими, не подразнюймося, не за все виговорюємо – деяке не беріть до уваги, обходячи мовчанням. Коли відчуваєте, що ваші викриття можуть викликати пожежу, тоді на дії ближнього дивіться крізь пальці і посилено моліться за нього…», але найперше за себе, бо ми в даний момент є джерелом пожежі через свої намагання показати праведний благочестивий шлях іншим. Для них достатньо нашої присутності, бо саме в їх середовище поселена і наша душа, а наші намагання є спробами нашого пристрасного диявола, який ще присутній в нас. Ми вже побачили шлях благочестя, а ще не знаємо і не вміємо ним іти – то трудімося для цього в собі. Це є ознакою, що ми в собі ще не виростили духовних якостей, а вже хочемо бути «вчителем, духовним старцем». Схаменімось і зупиняємось, і дякуємо Сущому за дари Божі, за розуміння свого благочестивого поруху в нас і, можливо, настане час для повчань словом інших. 
 Упаси нас боже називати себе благочестивим праведником і носити таке відчуття з собою, бо це є тліюча пожежа, де ми спалимо оточуючих, відкинувши їх в сторону довіри до диявола в намаганні позбутися інтенсивних наполягань, а заодно і спалимо себе, деградуючи через народжену гординю. 
 Маємо тиху втіху, що нам сподоблено бачити духовні джерела і це в спокої дає нам в молитовному стані можливість для духовного росту. Бо маючи такий стан духу в собі, то ми в благості і розуміємо, що і спитається з нас більше. Коли ми щось скажемо, чи зробимо не по совісті і справедливості так, як людина в пристрасті, то наше духовне падіння і страждання душі нашої є набагато нижчими і болючішими, чим людини пристрасної. Пам’ятаємо про це. Основою духовного росту в своїй основі лежить добросовісне справедливе виконання своїх суспільних справ, на які і послана ця душа в це тіло.
 Ум разом з тілом працює для збогачення душі (духовного розвитку), але як тільки ми починаємо відноситись до цього процесу, як до буденщини, або як до періоду тимчасового щасливого перебування з безмежним потенціалом і можливостями, то це буде означати нашу зупинку на хиткій кладочці, що з’єднує наше життя-буття з нашою сутністю, з Богом. Ця праця, цей пошук вічний. Так, є люди, що знаходять свого Бога, але кожен іде до нього своєю дорогою, долаючи багато перешкод, бо це важкий, творчий ( з точки зору, коли людина перебуває в стані пристрасті) і водночас легкий і щасливий шлях (з часу бачення життєвої істини). В духовному світі для душі немає виокремленості її перебування, як божественної категорії. Тут існує постійний зв'язок нашої душі і Всесвітньої душі. 

 Тіло у своїй життєдіяльності проходить життєвий шлях теж не виокремлено, бо живе в соціумі, і у природньому ландшафті. Воно своїм умом впливає на оточуючих і оточуючі на нього. Але та стежина душі нашої до дверей Бога є виокремленою і таємною для інших душ і тіл, бо невидима зовні і тільки спостережлива людина може побачити прояви духовних творінь у наших словах і діях. Процес життя, як процес руху дощової каплі до океану, є на певному етапі виокремленим процесом і водночас взаємозалежним, але в підсумку ми приходимо в безмежний Божий океан енергій.
 Другий стан душі характеризується тим, що наш ум отримує інформацію, побудовану на досягненнях попереднього свого, чи подібного собі тіла і душі, про достатність рухатись в розвитку і пропонує сам собі використати цей потенціал для прожиття в тілесних задоволеннях (їжа, одяг … - везе у всьому, то для чого задумуватись – добра від добра ж не шукають). Вийти з цього стану просто: поділись своїм відчуттям щастя і поділись своїми матеріальними здобутками з потребуючими, як відразу появляється потреба в пошуках чогось невідомого, бо саме такі думки є гальмом. Зупинка є смерть і то тільки як тимчасове явище. Природа появи потреби в тому, що на місце вивільненої енергії приходить нова енергія щастя, можливо, в інших іпостасях і з свіжими силами.

 Душа в такому стані (показником рівня її розвитку є достатня наявність матеріальних благ, які ми бачимо, як зовнішній їх прояв) не дасть уму проїдати попередні досягнення і зупинитись, бо у нього є задоволення у досягненні і здійсненні мрій і через досить короткий проміжок часу дає розуміти, що це були тільки ілюзії, фікція, що це все було скучно, монотонно (суєта суєт). Цей коротенький проміжок дає нам розуміння того, що матеріальне багатство і дано для того, щоб душа усвідомлювала свою божественну сутність, а наше єство зрозуміло цінність духовних якостей в процесі життя. Це є одним із шляхів і є одним з найпоширеніших, хоча не кожен в цьому стані душі усвідомлює суть буття, подальшого буття своїм умом. Кінця ж немає, як немає і початку. Ніхто ж не скаже, де взялись ці матеріальні блага, які вони були до цього і які будуть. 

 «Один мужчина мріяв про краще життя. Йому не подобався той будинок, в якому він живе, той одяг, який він носить, одним словом, все, що його оточувало. 
 Він неодноразово задавав собі питання, чого це у когось є все, про що тільки можна помріяти, а в нього нема нічого. «Ось якби у мене був добротний будинок, красива дружина, багато грошей, тоді я був би щасливим» - думав чоловік цілими днями. 
 І одного разу він зустрічає чародія, який зразу ж сказав йому, що він чув його думки і готовий допомогти, хай тільки конкретизує і він все виконає. Мужчина дуже зрадів і спочатку навіть розгубився не вірячи своєму щастю і як пристрасна людина запідозрив чародія, що той щось хоче від нього навзамін. Чарівник заперечив. Тоді мужчина почав говорити, що йому потрібен великий красивий будинок, красуня-дружина і прекрасна господиня, а також багато-багато грошей. Чарівник сказав йому, щоб ішов додому спати і ранком, коли проснеться, то все назване буде в нього.
 І дійсно, наступного ранку мужчина проснувся у великому розкішному будинку, його зустрічала усміхнена красуня, яка була його дружиною. Сніданок уже був приготований. Все було чудово. В банку був відкритий рахунок на його ім’я, і скільки б він не витрачав – рахунок весь час поповнювався. Він був у захваті! Ось так летів день за днем, місяць за місяцем, а в його житті нічого не мінялось. Він сам себе не раз питав: чого ще можна хотіти, у мене ж все є? Але він відчував, що бажаного щастя так і не нажив. Це наштовхнуло його на пошуки того ж чарівника. Знайшовши його він і спитав його про це. Той відповів, що дав все, що він хотів – так що насолоджуйся своїм щастям.
 -Не можу. В моєму великому будинку мені одиноко, красуня-дружина не радує мене, а гроші, яких я хотів, не приносять мені задоволення. Чого так? Поясни мені.
 - Ти попросив у мене будинок, але не попросив тепла і затишку в ньому! Ти попросив у мене дружину, але не попросив любові і розуміння! Ти попросив у мене грошей, але не попросив свободи, сили і радості, які вони можуть дати!
Дякую! Я все зрозумів. Я хочу всього цього! Дай мені це!
Ну, якщо ти зрозумів, то іди і створюй все сам!
 І мужчина повернувся в свій попередній будинок, один без жінки і грошей. Але тепер з ним була впевненість і знання того, чого він хотів насправді».

 Стан душі також не має постійного еталону. Рух всесвітньої енергії не має потреби в інформаційному забезпеченні маленької частини енергії всіма знаннями еталонів, початку і кінця. Цим турбується людина, яка по рівню духовного розвитку і потреби в оволодінні певними знаннями, може відкрити двері до енергетичного поля Розуму і отримати потрібні Знання.
 Це є певна людська умовність фізичного стану тіла і потребою нашої сутності.
 Наше життя-буття, це наш і тільки наш, кожного окремо, як часточки єдиного цілого і є станом нашої душі і тіла, нашого єства, нашої сутності, яка і будує наше життя. 
 Для більшості людей їх релігійна традиція, політика, бізнес є гарантією безпеки і для цього ми віддаємо майже найцінніше, що є в нас – частиною духовних надбаннь і жертвуємо певною частиною матеріальних статків і певною частиною соціальних правил і свобод. Гарантію шукає той, хто боїться. 
 Такі люди шукають в цих структурах перш за все морального захисту, хоча є потреба і в реальному захисті. Будь який начальник, бізнесмен досить часто просять захисту в Бога - «Спаси і сохрани», а можна було б звернутись: «Прости і навчи жити, чи дозволь бути». Їх страх з’їв їх душу, чи продовжує їсти. Вони в страху не бачать своїх статків і постійно просять Бога дати їм ще пару мільйонів. Здавалось би, що без них біологічна людина може існувати – але ж так не є.

 «Бог дав людині богатство, здоров’я, царство і одного разу вона прийшла в церкву і просить Бога, щоб той дав їй ще мільйон грошей і ще одне князівство…, а Бог слухав її, слухав і питає: «Що ти так погано трудився, чи так збіднів?...». 
??? Ти ж знаєш.
 -…, мабуть, … збіднів душею».

 Ми розвивали промисловість, сільське господарство, буцімто встановлювали право власності на машини, землю на основі свого користолюбства, чванства, гордині і тепер цей період називаємо періодом світового хаосу, криз, періодом владарювання темних сил. Так! темних наших посилів в стані пристрасті – оволодіти всім. Так не може бути. Бог мільярди років (у нашому вимірі) і тепер володіє нашими душами, нашою планетою з усіма мінералами від імені просторових об’єктів суб’єктів існування. Закон збереження енергії, в якому б вона не була вимірі, є більш менш сталою. Те ж можна сказати і про нашу духовність в цілому, так і за кожну душу окремо. А що ми можемо сказати про той факт, що кількість населення на нашій планеті зростає. Пропорційно і зростає кількість душ, які можуть себе реалізувати, як Божий задум. Звідки вони беруться? Хто їх посилає на цю планету? Для чого? А що ми знаємо про це? Як користуватись силою знань? 

 «Гуньи Бо прославився своєю силою серед правителів. Танци Гун розповів про нього чжоуському царю Сюиньвану. Цар приготував дари, щоби запросити його, і Гуньи Бо з’явивися. Побачивши його немічну статуру в серце Сюиньвана закралась підозра.
- В чому твоя сила? - спитав він з сумнівом.
 - Сили моєї, вашого слуги, хватить лише для того, щоб зламати ногу весняній саранчі та перебити крило осінній цикаді.
- У моїх богатирів хватить сили, щоб розірвати шкуру носорога, або потягнути за хвости дев’ять буйволів, - в гніві вигукнув государ, - а я ще засмучений їх слабкістью! Як же ти зміг прославитися силою на всю Піднебесну, якщо можеш лише зламати ногу весняній саранчі, чи перебити крило осінній цикаді?
- Добре! - глибоко зітхнув, сказав Гуньи Бо. - На питання царя я, ваш слуга, осмілюсь відповісти правду. Вчив мене, вашого слугу, Наставник з Шангори. Рівного йому по силі не найдеться у всій Піднебесній. Але ніхто із шести родичів про це не знав, бо він ніколи до сили не доходив. Я, ваш слуга, услужив йому, рискуючи життям, і тоді він повідав мені, вашому слузі: “Всі хочуть побачити невидиме - дивись на те, на що інші не дивляться; всі хочуть володіти недоступним - займись тим, чим ніхто не займається. Тому той, хто вчиться бачити, починає з повозки з хмизом; той, хто вчиться чути, - з удару колокола. Бо те, що легке всередині тебе, не трудне і зовні тебе”.
 - Слава моя, вашого слуги, не в тім, щоб своєю силою зловживати, а в тому, як нею користуватися. Хіба це не краще, чим зловживати своєю силою?».

 Знання і цінні тим, що ми воло-діємо (волю діємо, робимо) ними і ми є користувачами певної кількості такого виду енергії. Бо ж і знання в кожної людини відкриваються по різному, навіть про конкретний об’єкт, хоча мати інформацію про цей об’єкт може багато людей і в одинаковій кількості (для прикладу: трактат Енштейна про теорію відносності читали багато, а хто зрозумів до кінця). Таких прикладів багато і вони є в нашій повсякденщині. Можуть бути люди одного рівня підготовки, але про предмет матимуть різні думки, чи висловлювання. Чого? А того, що не всі мають одинаковий доступ до знань сущого. Ви погодитесь, що є різні люди по рівню духовного росту, розвитку, а звідси різний рівень доступу до означених знань, до світового розуму, до Бога? 
 Можливо, здатність до володіння знаннями обумовила і утруднила сам процес доступу до отримання матеріальних благ, хоча тіло отримало більший «асортимент», але для цього потрібно більше працювати в поті лиця свого і часу для оволодіння знаннями не залишається. 
 «Асортимент» є не тільки в матеріальних об’єктах, яким є також і людина, а і в духовному світі, носієм якого є людина в планетарному, чи навіть в галактичному вимірі. Тому можна стверджувати, що одноманітність інтересів, однакових норм поведінки (менталітету)немає. Суспільна душа є основою і тим матеріалом, який формує суспільний уклад будь якої держави. Людина своїми уявленнями формує суспільний уклад в духовному і матеріальному розрізі окремої сім’ї, держави, планети, так званий менталітет, так званий психічний портрет. Бо, саме окрема душа з таким рівнем духовного развитку і посилаеться в той природний ареал в таке зароджуване тіло, яке і проживає в цьому ареалі природи і в цих суспільних взаємовідносинах. Ум акумулюючи інформацію бажань, потреб, можливостей з накладенням на матрицю божественного розуму в пориві пристрасті робить посил на формування саме такого еталону влади, носіями якого є наші особистості. Отримуючи такий державний устрій з його соціальними правовідносинами, з його матеріальними цінностями (сьогодні в соціумі превалює думка, що гроші вирішують все, що банани лікують всі хвороби природного ареалу Полісся, що нам кожному потрібно сто метрів квадратних житлової площі, два-три автомобілі, пити по літрі віскі, здоров’я шукати в аптеці…). Давайте шукати цінності в духовності, яка нам дасть можливість побачити дійсні наші потреби. Самі ж зусилля навіть у пошуках істини не дадуть плоду пошуку. Ми докладаємо зусиль в отриманні врожаю яблук, але є ще зусилля сонця (світла і тепла), землі (пожива), води, повітря і насамкінець потрібна яблуня, як носій плоду нашого пошуку. Тобто тіло, як храм душі, допомогає поряд з іншими обставинами вести пошук істини.

 1-ше послання апостола Павла до коринфлян. Гл.3 вірш 16: «Хіба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе у вас?».
 Тіло, давши сигнал про те, що воно побачило душу, то і душа посилає сигнал через ум людини по іншому дивитись на роль тіла в цьому проміжку часу. Бо як ми можемо говорити, що любимо Бога, віруємо Богу, діємо по його заповідях, коли гніваємося, злобимося … на чоловіка-жінку, дітей, близьких і рідних – це ж Божі творіння. Це чисте блюзнірство. Така роздвоєність між словами і ділами є ознакою диявольських енергій. Ось у цьому секрет і прохання відноситись до подібних собі, як до самого себе. Тут, можливо, корінь заповіді Ісуса Христа: « Любіть ближнього свого, як самого себе». 
 Очищуймо душу і поміняються наші матеріальні пріоритети. Задумаймось, чи дає нам автомобіль задоволення, тобто радість життя до кінця днів у цьому тілі, чи маємо ми спокій, чи ми творимо для душі і тіла? Кожна жива душа може своєю часточкою впливати, чи формувати з усім соціумом позитивне творче бачення правдивого, очікуваного, справедливого мирського укладу життя, бо стан душі віддзеркалюється і на матеріальному стані кожного народу, кожної людини?
 Кожен, хто задумується над своїм покликанням (для чого живемо), як істота соціальна, що є носієм душі, має потяг до творіння, є свідком через свої органи відчуттів, на основі інформації, досвіду, отриманих протягом життя з навколишнього середовища (в побуті, на виробництві, через ЗМІ), починає шукати способи показати свою доброту, свою справедливість… А якщо і задумуємося, то бачимо своє життя сірим, сталим (як у більшості) і ми, як роботи, відпрацювали, чи сказати, виконали свою місію відходимо в інші світи. Ні, наші єства, в більшості своїй, маючи пристрасність до життя, прив’язку до матеріального, роблять досить маленький крок духовного росту за свої тілесні 60-80 років. Тому Бог такі душі і далі залишає для духовного росту в іншому тілі на планеті Земля. Таких залишань може бути тисячі… Не кожен відчуває духовний прогрес, але відчуття єдності з божественним переживаємо періодично, хто усвідомлено спостерігає за собою, то частіше помічає такі відчуття.
 Душа посилається в те, чи інше тіло для духовного росту. Коли тіло дійшло свого розвитку, то воно відчуває симптоми, чи внутрішньо бачить промінчики божественного – це і є сам процес переживання даного стану, коли ми можемо усвідомити, що це робота душі. Це її сигнал – рухаємось далі. Зазвичай, душа і шукає здорове тіло, яке перебуває у зовнішньому благополуччі. Це є те зовнішнє, що разом з духовним і є гармонічним розвитком і ростом. 
 Духовний ріст неможливий, якщо ми випадаємо із суспільства, бо якраз суспільство дає усвідомлення, розуміння, дає енергію, силу, бачення такої потреби. Духовне збогачення можливе і в ізоляції від суспільства, і воно буде більш повнішим, усвідомленішим для душі, але тільки, як свідома ізоляція за покликом душі, а не як спосіб вирішити свої тривоги, свої мирські проблеми шляхом ізоляції – збагачення душі не настане, бо ми і далі в ізоляції живемо мирськими не вирішеними проблемами і клопотами. 
 Саме завдяки перебуванню в суспільстві, ми отримуємо можливість духовного розвитку через проходження глибокого психічного розуміння цієї потреби. Коли ж ця потреба стає основною, то ізоляція досить сильний у цьому помічник – можна подивитись в себе, поговорити з собою, і не маючи іншого клопоту, всю енергію спрямовуємо для розвитку душі, для служіння сущому – Всесвітньому загальному духу (світлим духовним енергіям). 
 Кожна душа (людина )унікальна. Ніхто не більший, ні менший, ні рівний з будь ким. Духовний ріст кожного індивідуума має велике значення, коли цей індивідуум є членом суспільства. Суспільство в цьому виграє – воно швидше усвідомлює своє духовне начало, духовне єство, своє духовне призначення. Не варто зациклюватись, чи викристалізовуватись чисто на духовному, бо життя є поєднанням духовного і матеріального – вони взаємозв’язані. Жити потрібно не в боротьбі зі спокусами і обмеженнями, а в гармонії з усім, що оточує нас. Хтось більш богатий духовно, хтось більш багатий матеріально, або навпаки, але вони, ці якості, є присутніми в кожному. 

 Згадаймо, що ми маємо плекати і дбати про нашу душу, а ці знання в неї. Вона підказує нам – тільки прислухаймось. Шукаємо істину, шукаємо дорогу до Бога, бо цінне те, чи ми знайшли, але коли і шукаємо та не дається знайти, то відчуваєш марноту свого життя, відсутність мети, сенсу життя. А не маючи сенсу життя, то і будеш відчувати його марноту. Кожній людині періодично проявляються частини істини божественного від батьків, випадкових людей (так не є – це Творець їх нам посилає), духовних наставників і ми свідомо самі хочемо передати ці пізнання дітям, оточуючим. Святі, благі люди це роблять більше, бо їм більше і дарується. Згадаймо Іісуса Христа, коли він став проповідувати в 30 років, отримавши істину при зачатті. Передача знань про істину була у людському часовому проміжку в три роки, а які багатющі, змістовні знання він передав людству - і люди послуговуються, і можуть послуговуватись і далі. Хоча за земного життя він зазнав гонінь, осуду, кари, та все ж його розуміння істини ще століттями і до тепер зазнавало і зазнає гонінь.

 «Коли ця людина була ще дитиною, то бабуся завжди йому говорила: «Онучку, ось виростеш і будеш дорослим, то якщо тобі стане погано на душі – ти йди в дім молитви і тобі завжди там буде легше». Виріс. І стало йому жити якось зовсім нестерпно, Згадав він пораду своєї бабусі і пішов у церкву. І тут підходить хтось і говорить йому, що він руки не так тримає; інший підбіг і сказав, що він не там стоїть; а третій бурчить, що не так одягнутий; ззаду смикають і шепчуть, що не так хреститься. Насамкінець до нього підійшла одна жінка і запропонувала йому вийти з церкви, купити книгу про те, як потрібно поводитись в домі молитви, а тоді тільки можна заходити в церкву. Вийшов, сів на лавочку і гірко заплакав. Тут почув голос:
 — чого плачеш, дитино моя? 
 Підняв чоловік заплакане обличчя і побачив Ісуса Христа, сказавши, що його в церкву не пускають. Обняв його Ісус і каже: «Не плач, вони і мене давно туди не пускають».

 Тепер подумаймо, які істинні знання передано християнам Іісусом Христом. Це є духовний скарб даний нам і дяка за нього славословить-ся повсякчас. А пройшло вже більше дві тисячі років. Хоча його розуміння істини корисливі люди намагаються звести в догми матеріального життя і створили релігійне вчення – християнство з канонічним баченням життя і певними методиками управління психікою людини через її ум, а не через засів душі духовними якостями з розкриттям їх суті. 
 На цей календарний день назріла велика потреба людства в духовному. Людство вариться і народжує духовних лідерів, учителів (Іісусів Христів, Буд, Сократів, Мансурів, Терешків, Лін Костенко, А. Волошин…). Їх насіння сіється поміж нас і у кожного із нас. Окреме питання в тому, чи ми готові прийняти це насіння (згадаймо показову притчу з Біблії про зерна, що попали при посіві на різні грунти). Творець дає душу кожному, дає кожному насінинку духовності. Згадуємо, що він є начало і кінець, а в нас є можливість побачити начало. Будьмо чуть-чуть вдячні йому через леліяння духовного.

 «В раю часто зустрічалися два ангели-посланці. Один, майже, весь час відпочивав на хмаринці, а інший літав від землі до Бога, від Бога на землю. Відпочиваючий одного разу спитав літаючого: «Чого це ти літаєш туди-сюди?» Той відповів, що носить до Бога послання, які починаються зі слів: «Поможи Господи…», а ти ж чого лежиш? Він відповів, що в його обов’язки входить носити послання, які починаються зі слів: «Дякую тобі, Боже …».

 Не хлібом єдиним ми підтримуємо життя. Дбаймо про хліб матеріальний і про хліб духовний. Не забуваймо, що ми є особистістю в суспільстві, яке управляється законами. Закон є стіни, збудовані людиною. Фундамент може стояти без стін, а стіни без фундаменту ні. Душа – це фундамент життя. Людина може жити по закону, може жити хлібом єдиним, але вона не бачитиме смислу життя. Однак і самий щасливий, закоханий не може жити без хліба – він помре. Міркуючи приземлено, скажемо, що можна жити без любові, без щастя. Це буде просто існування.

 «Одного разу до мудреця прийшов молодий чоловік і попросив його навчити мудрості і що для цього потрібно робити. Мудрець нічого йому не відповів, але і юнак не полишав надію і регулярно підходив з цим проханням до нього. Через деякий час мудрець жестом запросив молоду людину йти за ним і привів його до річки, завівши на достатньо глибоке місце. Схопивши за плечі, він опустив чоловіка під воду і силоміць тримав там деякий час, не звертаючи уваги на його відчайдушні спроби вивільнитися. Потім все таки відпустив його і коли він віддихався, то спитав його: 
—Син мій, коли ти був під водою, чого ти найбільше жадав на цьому світі?
—Повітря! Тільки повітря!
—А чи не бажав ти в той момент багатства, задоволень, могутності? Чи, можливо, любові жінки?
—Ні, мій пане, я бажав тільки повітря і думав тільки про повітря.
—Ось так, щоб бути мудрим, ти маєш так же сильно бажати Бога, як тільки но що повітря, Ти маєш шукати Бога, відмовляючись від інших цілей життя. Якщо ти вважатимеш за потрібне йти до нього саме з таким завзяттям, син мій, то ти обов’язково будеш мудрим». 

 Тож пам’ятаймо, що любов, щастя є категоріями духовними і вони не керуються законами суспільства, хоча є середовищем для нарощування і проростання. Любов, свобода, спокій – ці відчуття приходять з небес, з нас. Чи звідки? – ніхто не знає. Пояснити ці відчуття людина не може. Підбором потрібних слів, вдаючись до логічних пояснень, приходимо до висновку про їх відсутність. Але ж вони є. Кожен це скаже. Якщо ми дозволяємо собі бути в такому стані, їх відчуваємо, то це ознака зародження довіри до сущого, до цих відчуттів, до оточуючого і ми насолоджуємося благодаттю життя-буття. 

 У Ветхому заповіті, в десяти заповідях людству немає побажань життя, щастя, радості, спокою, але є обмежуючі закони, закони боротьби, політики. Читаючи про життя єврейського народу, стає страшно – нещасний народ, який взяв на себе ношу в особі релігійної традиції і в особі маніпулювання фінансовими і матеріальними ресурсами світу і оголосив себе вибраним народом у Бога, то і відповідальність наступає велика. Якщо цей народ вибраний Богом, то він і має творити Божі якості – любов до всіх, доброту всім людям і природі, милість… Ми свідомі, що це суспільне мирське надбання внесено в здавалось би в духовну спадщину – в їх релігійну традицію – іудаїзм, але така духовна спадщина не є ідеалом для всієї нації. Пропагандисти ідеї вибраності вводять цей народ в небезпеку, в духовну деградацію, ведуть до зникнення цього народу на планеті. Ці пропагандисти і організатори такої політики вже давно забули про свою приналежність до іудаїзму, а найголовніше – до свого покликання, як людини – творити духовні цінності на планеті. Їх бог – це гроші будь яким способом – треба вбити – вб’ють чужими руками. Вони дійшли в своєму «подвигу», з собі подібними, до організації міжнародних організацій для втілення в життя цієї ідеології вибраності і наднаціональної верхівки, які вірішують всі проблеми людства, але на практиці, то тільки блюдуть свої матеріальні інтереси. Протягом відомого періоду існування цієї цивілізації нам відома така робота цих ідеологів вибраності, яка почалася з виселення цього народу з долини витоку річок Тигру і Євфрату на західне плоскогір’я, а потім добровільний похід в землі Ханану, хитре виселення з Єгипту, з Персії і все у своєму неспокої духовному облаштовуються – чи то в Греції, чи то у Венеції, чи то в Англії і все чи…, чи … чик Союз, чик Близький Схід, чик Україну теж, але ж кінцева доля цього народу теж відома – правило (правда) бумеранга спрацьовує, чи як говорять люди: «Що посієш, то те і пожнеш». І ця невидима ненависть світу через таких ідеологів сиплеться і на звичайних євреїв. Звичайних євреїв знищували у всі віки, а багаті тікали, а то часто густо і допомогали знищувати своїми грошима, тільки б залишитись біля грошей. Ось така любов до свого бога – мамони. І все під прикриттям демократичних реформ, все під прикриттям гуманізму через різні місії, фонди дійшли до того, що їм вже якоби належить подбати про суттєве зниження чисельності населення на планеті і багато інших абсурдних проблем. Хіба не Бог посилає кількість душ на планету, чи може вони є творцями душ, що взяли на себе повноваження забирати людські життя. Їх ум визначив, що для збереження планети потрібна менша чисельність населення. Всесвітня душа посилає душі сюди з можливостями творіння духовних цінностей, але і їх методи роботи плодять душі з низьким рівнем духовних цінностей, якщо можна так сказати, диявольських властивостей. Вони їх роблять через нас, формуючи деградуючий інтерес до життя і плодячи такі умови, що людина втрачає довіру в себе, в Бога і цим нас разом з собою знищують, але в своїй злобі намагаються скерувати всю лють на носіїв духовних цінностей, і на свої «творіння». Їх ум бачить свої успіхи і не усвідомлює, що всесвіт так чи інакше зрівноважить силу позитивних і негативних енергій. Однак, нам не чекати цього часу потрібно, а займатись творінням добрих, справедливих, милостивих, миротворчих діянь, засіваючи планету любов’ю, щастям, добротою, підносячи ці якості на гідний рівень їх знаходження в нас.

 «У вічних муках тяжких грішників не можна, звичайно, звинувачувати Бога і уявляти Його безкінечно мстивим, караючим вічними муками за гріхи короткочасного життя. Кожна людина отримує і має дихання Духа Святого. Ніхто не народжується від духу сатани. Але як чорні хмари затемнюють і поглинають промені сонця, так і злі акти ума, волі і почуттів при постійному їх повторенні і своїми перевагами постійно затемнюють світ Христа в душі у злої людини, і її свідомість все більше і більше визначається впливом духом диявола. Хто полюбив зло, а не добро, той сам приготував собі вічні муки в житті вічному». Войно Ясенецький. 

 Якщо ж вихідці з цього народу і інші подібні їм світу цього по уму володіють банками, фармацетією, лікарнями, обслуговують суспільні закони через юриспуденцію і оголосивши себе вищою нацією, що в сукупності веде до поділу людей по національних ознаках, проводячи політику глобалізації і нагромадження матеріальних благ у невеликої кількості населення, що приводить в підсумку до жалюгідного існування людських істот – бідність матеріальна плодить бідність духовну і в такому середовищі наростає гнів, злоба, незадоволення, а це є добре середовище для організації революцій і війн; які через маніпулювання суспільними законами (закон, що дишло, куди повернув – туди і вийшло) підриває моральні устої серед людей через зневіру до суспільних законів і їх потрактовувачів, через нівеляцію духовних цінностей, через зневіру в себе, що в підсумку приводить значну частину до зловживання алкоголем, до споживання наркотиків, як способу тимчасового відключення від житейських проблем (але ж вони не зникають і ні ми, ні керманичі не турбуються про пошуки шляхів виходу з таких стресових, страшних ситуацій); мережа фармакології і лікарень служить їм для знищення фізично певної частини людства через ГМО продукти, через вакцинації з метою пониження імунітету і шляхом розповсюдження нових масових вірусних хвороб серед «неперспективних» народів. 
 Несучи і плодячи такі «якості», яких наплодили у своєму неспокійному умі та ще все це зробити так, щоб цю роботу виконати чужими руками - то кому вони служать – Богу, чи Сатані. Мабуть останньому. І ті руки зовсім не чужі, бо вони по психічному і суспільному положенню знаходяться найближче до цих самопроголошених. Тоді, яка ж кінцева мета таких програм такої «вибраної еліти» світу мирського? Це шлях в нікуди, це щлях до того, щоб у цій банці залишилися одні павуки, а в підсумку один павук з його відомим фінішем. А земна цивілізація, насичена злобою, гнівом, жадібністю, сама і знищить таких продукувачів цих не зовсім хороших негативних енергій фізично. 
 Такий суспільний закон життя. Тому в суспільстві і є носії духовних енергій. Всесвіт не може сам себе повністю знищити. Тільки такі обрані знищуващі цим займаються у своїй агонії. Думають, що вороття немає. Є і є. 
 Урівноваження всіх якостей і явищ світу і цивілізації зокрема забезпечує йому розвиток, так як утримання людиною рівноваги на кладочці забезпечує можливість дійти на протилежний берег. У кожного він є. Якщо ми є носієм духовного, то ми самі маємо дотримуватись тих якостей, що проголошені, чи є в нас. Для Бога всі рівні, але, якщо ми пророки, то і відповідаємо за своє покликання на планету, якщо ми пекарі, то і відповідаємо за якісний і смачний хліб, якщо вибрані, то дбаймо за всі душі і тіла на планеті Земля. Суспільством такі Божі якості, чи прояви, як от любов, радість, щастя, доброта, милість при появі присікається, осуджується людьми із посиланнями на кари Божі. Хто так хоче жити в страху? Вибір за нами.

 Індійська притча: «На околиці села оселився невідомий чоловік. 
 Прибулець зауважив, що селяни користуються шкідливою водою з каламутного потоку. Він почав рити колодязь. Місце обрав вдало, і підземне джерело наповнило водойму. Але злі сусіди, замість вдячності, шепотіли: «Не для нас прибулець так потрудився. Він для себе відкрив це джерело». Прибулець сказав: «У такому разі буду для себе носити воду здалеку». Тоді сусіди вигадали новий наклеп, що буцім то вода колодязя отруєна, або зачарована, щоб погубити все селище. Тоді прибулець назавжди покинув це зле місце. Люди уникали водойми, але худоба пила витікаючу воду і почала повнішати. Через довгий час одна хвора дівчинка, змучена спрагою, напилася з водойми і скоро одужала. Так підростаюче покоління забуло про вигадництва і відкрило цілющість джерела. Обмовлений прибулець став тут святим, і про нього складали перекази. Але, щоб перетворитися з отруйника в святого, потрібне було ціле покоління. Можна бачити, як народна совість судить про труди на загальне благо в миру, але такі крупиці благої енергії слідують з душею в нове тіло. Ніщо не зникає в Природі, то і наповнюємо її добрими справами, тому навіть при цьому житті ми можемо отримати плоди своїх благих діянь».

 Сказане вище не є осудом, не є доконаним чистим фактом, а написані для усвідомлення всіма своєї місії на Землі, для усвідомлення ваги духовних якостей в житті кожної людини. Якщо ці матеріальні описані явища є присутніми в нашому житті, то це теж підказка для бачення на їх фоні наших духовних можливостей. А якщо вони зачіпають чиєсь его, то теж мають шанс подивитись в себе глибше і побачать – чого це їх зачіплює. Навіть, якщо ум їх продукує агресію аж до фізичного знищення носія істини, то носію цим шкоди не принесемо, бо він готовий зустрітися зі смертю, а якщо ця смерть продукується для устрашіння їм подібних, то це їх проблеми – хай живуть серед тих, хто живе у постійному страхові, бо подібне притягується подібним і можливо це дасть їм можливість усвідоміти свої нікчемні потуги для Всесвіту. Це слово для тих, хто ще у стані вибору. Той, хто знає смисл життя, то він це знає і живе щасливо і радісно у своєму пізнанні і сприймає його як данність во благо собі, Вселенній. 

 «Одна людина все життя була щаслива, вона весь час усміхалась і ніхто і ніколи не бачив її засмученою. Деколи, дехто питав її про це, про те, в чому ж секрет її щастя. А відповідь, як завжди, була майже однією: «Колись я був засмученим таким же як і ти. І одного разу мене осяяло – це ж мій вибір, моє життя! І дійсно я роблю вибір – кожен день, кожен час, кожну хвилину. І з тих пір кожного разу, просипаючись, я питаю себе: «Ну, що я виберу сьогодні: смуток, чи радість? І завжди виходить так, що я вибираю радість».

 Будьмо свідомі, що чим кращий в нас настрій, тим ми відкритіші для отримання нових позитивних емоцій, думок через споглядання дій в проявах, через почуті слова. Коли ж ми пригнічені, без настрою, весь в якихось безкінечних проблемах, то ми не можемо настроїтися на позитивні емоції, не маємо часу для пізнання суті несуттєвих проблем і тим само ці емоції-труби закриті і до нас не поступають благосні благо проявлені обставини, середовище і люди, бо у всьому ми бачимо, чуємо ворогів, як того стовпа в темну пору доби. А тепер? А тепер, усвідомивши процес управління емоціями і зрозумівши, що ми є тим єством, яке може відкривати, чи закривати цей краник на потоці надходжень благ. Усвідомивши, хоча і не зразу, але по трошки, нас починають відпускати затискаючі фактори і ми знову наповнюємося творчою енергією шляхом бачення позитиву. Тобто, знову починаємо входити в стан радості життя, в стан задоволення ним. Ми відчуваємо полегшення і нові справи вирішуємо легше, скоріше і якісніше. Обставини, середовище, люди такі ж як і були, але ми самі не хочемо іноді зробити крок до позитиву, не можемо здолати внутрішній спротив, бо зовні його і не було, чи його суттєвість була досить мізерною. А внутрішній спротив можливо збирався по капельці і став гальмувати наш поступ. То хто хазяїн життя нашого? Добре життя створюємо ми і погане - теж ми.
 Пере – вір – те і по – вір – те.
 Перед вірою і після віри.

 Ми у цій книзі теж розглядаємо природу процесу довіри через впевненість, через свідоме розуміння своєї місії. Саме слово впевненість в російському викладі показує природу нашої повсякденної дії – уверенность – у вірі жити і бути. Кожна людина, маючи впевненість в отриманні, чи то позитивного, чи в досягненні негативного приходить до кінцевого результату у своїй впевненості. Будьмо свідомі цього: факти, обставини, середовище і люди нам це підтверджують.
 Пригніченість, розчарування, гнів, страх, депресія і протилежні слова-визначення: ентузіазм, надія, задоволення – це і є, як ми говорили, словами, якими ми називаємо свої відчуття. Бо говорити одні слова обдуманих бажань, чи не бажання проявлених наших емоцій, відчуттів, які підтверджуються полегшенням – так якби нас починають звільняти з тисків – і це вже починається процес прийняття позитиву в думках, словах, речах, діях. Цей процес не є одномоментним. Він триває у різних людей по різному, але усвідомивши цей механізм переходу, то, однозначно, ми з кожним разом все легше і легше будемо виходити з негативу і цим матимемо час для духовних творчих дій в любові і щасті.
 Ми в такому стані відчуваємо, що любимо життя, що любимо оточуючих нас людей і цим задоволені. Тобто, ми досягнули головного – полюбили себе і вся.
 Релігійні традиції світу побудовані на страху – настане кара за гріхи. Кара наступає зараз за погані думки, слова, поступки.

 «При посадці на корабель у подорожнього вкрали капшук із золотом. Всі обурилися, але потерпілий посміхнувся і твердив: «Хто знає?» Зробилася буря і корабель загинув. Лише один наш подорожній був викинутий на берег. Коли острів'яни вважали його порятунок дивом, він знову посміхнувся, сказавши: «Просто я заплатив дорожче інших за проїзд». Не знаємо, коли сходять зерна добрі і чи довго зріє нива отруйних думок. Потрібно їм теж час, щоб дозріти. Тому бійтеся отруйних думок, жодна з них не пропаде без сліду. Але де та країна, де той час, коли дозріє колос отрути? Нехай він буде навіть малий, але колючий, і не буде шматка хліба, що не роздирав б горло». 

 Давайте відмовлятись від поганих думок, слів, дій – то і підстав боятися кари не буде. А за словом відмовлятись бачиться не фізична дія, а спільна з духовною дія, бо це слід усвідомити, який же позитив для нас у цих підказках – поганих думках, словах, поступках. Такий процес в миру ми називаємо очищення від гріха, тобто йде очищення душі і тіла. Так ми уже маємо розуміння природи відмови від поганого, а тепер починаємо творити добрі справи, які додадуть сили більше їх не повторювати через усвідомленість нашу. І так воно є.
 Однак показовим є факт ведення духовного способу життя, хоча і не так сказано, а мабуть є підтвердженням факту, що наше тіло з душею прожили в гармонії, в злагоді. Спочатку буде важко, бо ми любимо стару гру, яка називається звички, бо вона нам знайома. Зробивши перший крок сьогодні, завтра - і ми відчуваємо зміну сенсу життя, приємно здивовані новій грі, яка дарує нам все нові і нові відчуття радості у вирішенні повсякденних рутинних завдань. Так, що думаємо, робимо і пам'ятаємо правило бумеранга - що послав, то те й отримав. А можливості міняються! Приємно?

 Буття є реальність, як затвердження духовного життя, або з усвідомленістю жити в стяжанні духовних якостей - життя усвідомленого і вільного, яке відкривається пізнаючому і шукаючому його смислу, що живе у відчуттях істинності діянь за погодженням з совістю, що дає можливість створювати стільки духовних богатств, що значно більше середньостатистичних і факт цей посторонні бачать в нетлінності мощів, в лікувальних проявах при відвідуванні таких індивидуумів при житті і мощів після їх смерті, завдячуючи високій концентрації духовної енергії. І здається, що якби перед і під час смерті мудрих и добрих людей, носіїв духовних якостей при житті, що такі люди помирають легенько, з посмішкою, йшов і на ходу помер. 
 Інша категорія людей протягом життя не надбаває духовних цінностей і навіть на схилі літ про це не думає, то душа через тіло дає тілу сигнал у тяжких хворобах, дає тілу полежати, постраждати, даючи можливість для очищення душі і тіла, даючи час для каяття. Страждання душі і тіла від болей спонукають до молитви, до розмови з Богом. Прекрасним відходом душі із тіла є той факт, коли від тіла відходять за три дні до смерті всі болі, тоді людина хоче спілкуватись зі всіма, хоче їсти, хоче дякувати всім. На неї находить просвітлення. Це все є ознаками, що наш Бог і люди нас простили за нашими молитвами. Це є ознака очищення - довгоочікуваного очищення душі.
 Ще інша категорія людей протягом життя не дбала про душу, не творила богоугодних справ і не може вийти перед смертю на очищення душі, то вона і хворіє тяжко перед смертю і під час покидання душею такого тіла з тіла іде моча і кал. Умерший не встиг протягом життя очистити душу і тіло. Крім того є ймовірність, що така душа попала до нього з попереднього тіла і ми не можемо знати зі смертю цього тіла – чи душа встала на шлях розвитку чи і далі деградує. Це є питання. Однак саме тяжка смерть і виділення є ознакою наявності лінії деградації душі.
 Такі ж люди часто помирають глупими передчасними смертями – чи то в аваріях, чи в бійках, чи в інших незвичайних ситуаціях. Душа не може винести такий спосіб життя конкретної людини і «організовує» смерть тіла. Хоча деколи про таких людей гововорять, що вони були добрими, чуйними, справедливими, турботливими синами і батьками – то за що така кара…? Якщо це такий стан людини як описано вище, то ця «випадкова» смерть є для того, щоб всі учасники і ті свідки цього контрасту зрозуміли, як приклад життєвої благої стезі і повчання для інших, які можуть оступитися на цій стезі. Його добра душа деколи не може справитись з великими негативними бажаннями і не може достукатися до його ума з проханням призупинити бісівський спосіб життя останнім часом. А в підсумку душа вимушена «організовати» аварію …, а його покликання було в засіві доброти і мудрості в середовищі проживання. Бо тільки добра, світла людина засіває доброту в суспільстві. А лиха людина, яка гине в аварії, то і вслід летить людське слово: «Туди йому і дорога». Сказано і викинуто із життя, як викинуто бумажку з цукерки в сміттєвий бачок. 
 Інша природа вбачається у появі в сім’ї вродженого інваліда фізичного, так і душевного. Поява такого індивіда є результатом генної пам’яті батьків, чи одного з них (хоча це рідко знаходить підтвердження), а основою появи є станом відображення свідомих, чи несвідомих душевних травм батьків (сильних гріхів), чи одного з них. Діти – це завжди подарунок Сущого в нашому житті і такий подарунок теж, як такий, що ми, батьки, спроможні його донести і пронести через все життя, чи через частину його. Шанс допомогти має кожен з батьків. Конкретика вад в частинах, чи органах тіла підказує нам в якій сфері негативних дій зроблена життєва духовна помилка в одному з негативних проявів. Тут теж не слід відокремлювати генну пам'ять, так і духовну, бо саме їх єдність дає нам побачити зовнішні вади в дітях. 
 Це є батькам підказкою (в миру говорять про такі прояви, що це кара батькам) для зміни ними способу життя з подальшою віддачею максимуму зусиль для надбання саме ними духовних якостей з усіма оточуючими і зуміти показати їх дитині, як основу людського покликання в мир сей. Такий праведницький, подвижницький спосіб життя сім’ї дає можливість їх душам очиститись. Душі батьків цього просять і спонукають послужити їх умам і тілам для прикладення цих зусиль в повсякденному їх баченні цих інвалідів, як постійне нагадування для нашого духовного становлення. Це їх біда, це їх сльози, а тому ми маємо усвідомлено це прийняти. Таким воно є і для тих, хто стикається, чи знає це людське горе, бо воно є теж для них пересторогою і підказкою – чи то допомогати матеріально, чи морально, чи духовно таким сім’ям. Але основне навантаження лежить на батьках. 
 Душа такого індивіда в більшості випадків є носієм позитивних енергій: доброти, благодіяння… Цей процес маємо розуміти так, що діти посилаються нам і ми - дітям такі як є. Зрозуміймо, що у світі випадковостей не існує. Це їх хрест, який вони мають нести без обид, осуду і пошуків винних в інших людях і обставинах, а прийняти як данність і шукати раду, бо це основна їх місія в цьому житті. Всі інші другорядні. Ймовірність появи в потомках індивідів з такими вадами, в разі їх неочищеності душ, ми розглянемо в подальшому.

 «Одного разу в Свято-Успенський Одеський монастир приїхала одна жінка. У неї було троє дітей. Всі троє були сліпими від народження. Вона була вагітною. Прийшла в монастир, сіла на лавочку і говорить:
Де нам тепер батюшку Кукшу побачити, як його знайти?
 А батюшка рядом на цій же лавочці сидить і говорить їй:
- А я вас чекаю.
- Як?
- Ось так, це я батюшка Кукша.
 Він зразу ж їй говорить:
Сповідуй, чому у тебе діти сліпі?
 Вона стала називати свої гріхи, які вчинила за своє життя. А він:
Не всі гріхи. Подумай і прийдеш завтра.
 Приходить вона наступного дня, добавивши, які згадала гріхи. А батюшка :
Ні, не всі. Прийдеш завтра, згадай іще.
 Вона приходить і говорить:
-Не можу згадати.
- Ну, тоді я тобі допоможу. Пам’ятаєш, коли ти пішла в перший клас?
 Вона відповідає:
- Пам’ятаю.
- А коли у вас закінчились уроки, ти куди побігла?
 Вона подумала і говорить:
- На кладовище.
- Так. А що там за кущі були, і що ти там знайшла?
- Ох, батюшка,там було пташине гніздо, і в ньому четверо пташенят. Я взяла і соломинкою виколола їм оченята.
- Ось чого Господь і твоїм діткам не дарував зору і тому вони родились сліпими. Так давай будемо молитися, щоб хоча б четверта дитина була зряча».
 
 Каяття, зазвичай, є таємним процесом очищення, гідності і справедливості у цьому пристрасному суспільстві. Ми самі маємо нарощувати в собі ці духовні цінності, на основі відчуття долучення до духовних світлих енергій.
 Найкраще процес очищення душі і тіла починати в кінці трудового дня при відході до сну, усамітнившись в спокої і уважно згадуємо, де були, що бачили, що і кому говорили і що робили протягом дня в тих чи інших ситуаціях - і коли в нас зароджується відчуття, що ми щось і десь діяли несправедливо, не по совісті до інших, чи інші до нас, то це є підставою розглянути конкретну ситуацію глибше і ми зможемо зрозуміти де і в якому місці ми пішли проти совісті, чи на компроміс з нею. Якщо нічого не узріли негативного за сей день, то в молитві дякуємо Сущому, що сподобив пройти цей проміжок часу в один день у злагоді з собою, з Богом, з людьми. Коли день буває досить напруженим, то є можливість не побачити всіх своїх дій протягом дня і це має нас спонукати через певний час спробувати згадати повторно, попросивши дозволу у Всесвіту на прощення своєї забудькуватості через суєтність свою і закінчити очищення в спокійному русі думок, а якщо ми молимося в голос, то і тут має бути спокійний діалог, без спішки, що допомогає поглибленій зосередженості. 
 Таке копирсання в собі подібне на процес входження в слабоосвітлений підвал з вулиці в сонячний день. Трошки постоїмо і помаленьку починають видніться контури, а потім більш конкретизовано інші предмети, які знаходяться в цьому приміщенні. Так проходить спочатку зародження думок, коли ми заспокоюємося, зосереджуємося і починаємо бачити один предмет, а потім другий, далі набігає в кругозір третій… В певному темпі проходить фіксація очима і думкою предметів приміщення. Так і в житті в суєті мирській помисли наші не залишають нас у спокої – де б ми не були – на роботі, дома, в церкві, на прийомі у начальника, при читанні Біблії. Така суматоха думок від побаченого, почутого ростить в нас розсіяність, яка приводить до втрати життєвого орієнтиру. За такою суматохою думок ми не почуємо сумлінь совісті і криків душі. В такому стані неможливо зосередитись і ввійти в стан спокою. Це перша сходинка внутрішнього стану при вході у напівтемний підвал, який ми можемо сказати, що це наш працюючий ум в своєму цеху.
 Навіть коли ми перебуваємо в пристрасті, то ми маємо бажання чистоти душі і тіла, а коли ми усвідомлюємо це як вечірню молитву кожного дня, то це нас починає надихати на такий спосіб постійного спостереження за собою і це є частиною постійної молитви.

 «Одного разу в розмові з матірю, вона пожалілася, що їй важко ходити, її пригнічує щось, давить якесь навантаження. 
То може помилки життя ваші давлять, - спитав я. 
Та здається у всьому покаялась і по життю намагаюся йти у творінні доброти і справедливості.
А коли ж ви відчули цей тягар?
Після загадкової смерті сина.
Може ви говорили злі слова, проклинали тих, кого підозрювали?
Може і було, бо це було вже 30 років тому, але я простила всім.
Мабуть, що не простили, раз пам’ятаєте?
А як же можна забути?
Побажаннями їм щастя, доброти, злагоди в сімях, затишку в їх будинках… і ви забудете, і тягар ваш загубиться. Така сила і природа каяття і очищення».
 
 Зазвичай, процес очищення душі від повного хаосу думок і бажань людських, подібних на кружляння сніжинок в повітрі до стану спокою і умиротворення, тобто, уявімо собі один прекрасний сонячний день, як картинка, яка показує шлях людини від одного стану в інший, які не є одномоментними, а потребують уваги (сонечка) і душевного і тілесного спокою (стишення вітру). Для прикладу розгляньмо наш різношерстий і різноплановий побут. Скільки він вносить суматохи в ум і в наше життя в цілому – це постійна турбота про його облаштування, який подібний на черв’яка, що заліз в яблуко – точить і точить, турбує і вносить неспокій у вирішенні сюїсекундних, чи довгострокових проблем в наше єство, кидаючи наші намагання, затрачаючи гарячку ума і фізичну силу тіла мати все більше і більше, все краще і краще, рухаючи нами вперед і назад, з однієї сторони в іншу, залишаючи майже завжди нас незадоволеними тим, що отримуємо при досягнені мети, бо та мета на цей час є вже минулим нашим бажанням і на сьогодні це вже є неактуальною і непотрібною, тобто йде процес затрати енергії і сил на зовсім непотрібні нам речі в житті. А ми зі всією пристрасністю за порадою ума і йдучи на поводу бажань продукуємо свіжий десяток, чи сотню нових справ. І всі такі, які, нам здається, ми маємо виконати, чи зробити в даний момент і без яких наше життя на нашу думку перестане продовжуватись, або покотиться до низу в тартаратари. 
 Така природа бажань захоплює наші душі з перших хвилин пробудження від сну, та і під час нічного відпочинку, ці бажання не дають спокійного відпочинку, вводячи нас в неспокій у снах у вирішення незакінчених проблем, або переривають нічний відпочинок, коли стривожена душа і серце в дрімоті не може зразу зорієнтуватись - чого хоче наш ум, наше тіло. Ми встаємо і складаємо, обдумуємо нові плани дій і логістику майбутніх перемовин для задоволення наших же бажань. Вставши, ми не можемо всидіти на місці, у нас навіть немає часу порадитись з чоловіком-дружиною, з батьками, бо ми у своїй гарячці вирішуємо самі, що нам робити, виходячи зі свого життєвого досвіду і певної поінформованості, чи логічних умовиводів з попередніх критеріїв. У нас не вистачає часу заспокоїтись і порозмірковувати з душею – чи нам це все потрібно для життя? Ум править бал, а душа не може допроситися спокою. Це початок захворювання, чи посіву різних хвороб для тіла. В цьому процесі страждає душа, то слідом буде страждати тіло через захворювання тіла. 
 Це друга сходинка в підвал. З якого у нас вже немає наміру і виходити на світ ясний, бо нам ніколи, ми весь час в пошуках для вирішення наших вкрай необхідних бажань. І так основна маса пристрасних людей проживає життя, як одну мить. Подивимося зі сторони і красива, і здорова, і умна була людина, а в зрілому віці немає про що з нею говорити, бо нічого вартісного в її житті не відбулося – ну можливо купив будинок, чи машину, але і те є якимось не визначальним в момент цієї розмови, бо ми весь час хочемо ублажити тілесні потреби в образі бажань ума, догоджаємо людям, роблячи показушну доброту, а гниль ховаємо по закутках тіла, де її назбирується тьма тьмуща, що є осередком різних захворювань тіла і третє наше намагання в погоджені наших дій з неписаними звичаями, писаними інструкціями і законами, в догодженні начальству, чим погублюємо людську гідність і образ людської подоби. 

 А ми б цю енергію могли б застосувати, чи залишити іншим, які шукають хоча б кусень хліба на сей день, чи душевної розради. Хвороби тіла, відчай у неможливості реалізувати всі свої бажання створюють умови входу тіла, а потім і душі в стан спокою. Душа дає нам в ці періоди підказки – як нам жити далі. Якщо ми почули, чи краще сказати, відчули таку потребу в задоволенні духовних потреб, то частина людей починає над цим трудитись у творчих пошуках. І що цікаво – знаходить, радіє знайденій зернині щастя.
 На перших порах в проміжку часу від відчуття, розуміння і усвідомлення сили позитивних енергій до процесу застосування їх в нашому житті-бутті не один раз наш диявол, наші бажання, наші пристрасті в різного роду думках, чи звичках у веденні попереднього способу життя не допускатимуть нас до очищення, але крок за кроком у спокої і умиротворенні ми цих своїх недоліків позбуваємось – настає час дієвого очищення, яке наповнюватиме наше єство через край, то скоріше маймо розуміння і ділимся радістю з іншими, найперше своєю присутністю, чи мудрим тихим доречним словом. 
 Бути уважним спостерігачем в житті і це навчить нас бачити підказки, які дає Всесвіт, як іти по життю. Коли ми зрозуміємо як вміти відчувати реакцію ума і тіла на ті чи інші побачені, чи почуті дії, чи речі у часовій прив’язці з тими думками, які були в той же час, чи думками, які були закладені нами в план дій на день, а з другої сторони, коли ми спостережливі і уважно дивимось на події, чи речі, які ми зустрічаємо протягом дня, чи прислухаємось до чужої розмови, яка співзвучна з нашими планами, чи має протилежний напрямок, то розуміння співставити все це в одне ціле і є тією підказкою: як ми можемо діяти в реалізації своїх планів, чи антипланів. Такий дослідницький метод досить суттєво спрощує сприйняття оточуючого світу і підказує, як нам пройти цей день з позитивними надбаннями, чи як уникнути того негативу, який ми неусвідомлено приводимо в наше життя.

 Мабуть, настав момент зупинитись на змістовому наповненні слова бажання і потреби. Ми згодні, що в ці слова кожен внесе своє розуміння суті – і так має бути. Бо наші бажання-потреби є якраз тими стимулами, тим поштовхом до руху думки і дії, що роблять наше життя різноманітним, цікавим і ведуть до пошуку. Люди звикли думати про сам процес бажання, чи потреби, як предметну відсутність певної дії, чи речі в нашому житті. Тому така думка перш за все робить маленькі перешкоди в реалізації будь чого. Давайте відштовхуватись в своїх бажаннях-потребах від того, що ще в нас не зародилася думка, а вже Сущим показано нам ту реальність на яку в нас виникла потреба, на ту реальність до якої йде спонукальний процес з оточуючих обставин, розмов і іншої інформації, які входять в наше життя, як підказки. Тому підходимо до процесу виникнення бажання-потреби, як такого, що вже існує і нас підведено до цього процесу, щоб ми взяли участь в завершенні його – це є відчуття, відчуття самого процесу життя. Побігла думка, народжуються супутні думки-версіїї по ілюзорній реалізації. Тобто, ми робимо посили, конкретні речі для здійснення таких потреб для нашого ж постійного перебування в стані задоволення життям. 
 Якщо цього не відбувається і як доказ цього – ми входимо в депресію через незадоволення, через нереалізацію цих бажань, бо вони є тільки певним етапом мрій, а не станом енергетичного володіння речами, обставинами. Деколи наші потреби-бажання неможливо здійснити, бо ми в їх реалізації сконцентровуємось на інтересах інших людей і на речах, якими володіють уже інші. Нам дається наше і не зачіплюймось на речах інших. Вони приходить, якби нізвідки, а фактично створювати почали ми, можливо, в іншому житті. Тут розглянута невеличка відмінність у природі входження в процес хотіння і ми їх визначили словами – бажання і потреби. Природу потреби не слід розуміти, як процес очікування. Очікування є процес входження в стан спокою, щоб ми зрозуміли, що все це є не що інше, як рух енергій. Підтвердженням цього є не слова, а процес відчуття свого стану – руху позитивних, чи негативних енергій в нашому єстві, в нашому житті. Поява думки – це поява енергії, це поява певних матеріальних проявів, бо, зазвичай люди вимірюють своє життя наявними речами в їх житті. 
 Подібне здійснюється і в духовному процесі. Відмінність в них невелика, бо вони взаємо переплетені, але духовне йде через розуміння ізначального володіння і є процесом легшим і доступнішим. Ми ж в своїй пристрасті починаємо оцінювати, вишуковувати варіанти: тобто, якщо золото, то хай в горщику; якщо голубці то зі сметаною, то хай на дві зернини рису більше …, створюючи масу перешкод у володінні тепер. Переносячи цей стан володіння у відтермінований період. Зароджена думка в бажанні-потребі має бути у відчутті реального володіння, бо якщо це переходить в ідею, яку ми ще маємо реалізувати то ми входимо в деталізацію вирішення. І ця деталізація народжує думки, які вже проаналізовуються умом на базі життєвого досвіду і нашої поінформованості, який наплоджує варіанти можливих перешкод, на яких ми сконцентровуємось, бо шукаємо шляхи як їх позбутися, чи обійти і цим надаємо їм чималу енергію, яка вже переважає енергію в реалізації самого бажання-потреби у її закінченому вигляді (бо будь яка ідея нам завжди бачиться у закінченому вигляді). Саме ці наплоджені перешкоди і створюють спротив для реалізації. Концентрація зроблена на початковому етапі в хвилини позитивних відчуттів-одобрень є основою для реалізації. 
 Всесвітня енергія прийняла наше бажання і не вартує її доповнювати деталізаціями, бо як показує практика, саме вони стають перешкодами в отриманні результату в закінченому вигляді. Ось таке наше баченя природи бажань-потреб душі і тіла. І ми в цих словах виходимо з цього розуміння при застосуванні цих слів. Бо бажання-потреби людські є повсякденним явищем нашого життя. Вони як той стартер, що запускає двигун машини, так і бажання-потреби є тим стартером, що наповнює наше життя стимулом для руху. Рух – це життя. І наші бажання-потреби щастя, любові, миру, будинку, роботи собі, а горя, біди, і зламати язика - комусь і є тими складниками, якими ми можемо наповнювати наше життя. Якими наповнимо, то такі і матимемо.

 «Преподобний Серафим Вирицький говорив, що душу нам дав Господь, але тіло наше від батьків і предків наших, через це частина цих гріхів тіла переходить до нас. Ось тому ми маємо молитися за наших батьків і предків і на сповіді приносити покаяння за них всіх. Вони чекають нашої молитви…» 

 Процес сповіді - це є процес молитви, чи наша дія молитви. Покаяння за померших теж є молитва за очищення душ, носіями, яких були наші родичі тілесні, тобто родичі тілесно вже не можуть очищувати ті душі, які носили їх тіла, а ми маємо таку змогу допомогати тим душам очищуватись і далі. Пробачати тим, кому нанесли шкоду батьки наші, з ким посварилися … і досить багато різних варіантів – чи то в молитві, чи навіть не роблячи так, як ми бачили, чи чули те, що робили, говорили наші родичі на інших – і цим навіть допомагаємо тим душам, як тільки згадали ту ситуацію, бо думка вже понесла хорошу звістку тій душі.
 А може в іншому світі нам будуть всі духовні блага(після смерті тіла)? В іншому тілі так.

 «В той день, як спеціально, кожен відвідувач питав вчителя тільки про одне – що буде після смерті. Вчитель тільки сміявся і нічого не відповідав. Тільки потім учні спитали його – чого це він весь час ухиляється від відповіді.
Ви помітили, що потойбічним життям цікавляться саме ті, які не знають що робити в цьому житті. Їм потрібне ще одне життя, яке продовжувалося б вічно (згадайте слова священників, які і обіцяють після смерті життя вічне)*.
А все-таки, чи є життя після смерті, чи ні,- настоювали учні.
Чи є життя до смерті, ось в чому питання, - загадково зауважив вчитель».

 Де докази? Що хтось повертався звідти і говорив, що їв мед, що мав дванадцять жінок і цілий автопарк машин, або взагалі нічого не робив – це всі наші бажання, які записані в святі книги. 
 Так – хочеш такого, то таке і отримуєш…. Хочеш духовного – маєш; хочеш матеріального – будь-ласка. Хочеш поганого брату, сусіду, колезі, негру, росіянину, то зразу ж отримаєш собі назад реалізоване бажання (може в іншій формі, в іншій іпостасі, в якійсь хворобі тіла, чи душі), цього ми уже свідомі, бо ми є єдиним світовим організмом, ми є єдина душа. 
 Ви помітили, що наші бажання комусь є реалізованими бажаннями нам і бажання собі – є чомусь проявленими реалізаціями в інших. Чому так? Поміркуєте, згадаєте причини появи дзеркальних бажань і отримаєте відповідь.

 Тіло не може отримати після смерті тих благ, на які воно надіялось отримати за благопристойний аскетичний спосіб життя, бо тіло вже стало прахом. Душа ж отримала, якщо вона знаходилась в цьому тілі, але отримала не тілесні блага, а духовні, якими зможе користуватись нове тіло цієї душі і при потребі вже матеріалізованими.
 Саме в цьому полягає суть тілесного подвигу. Бо в підсумку життя ми трошки настяжали духовних богатств і душа, попавши в нове тіло, дає на їх базисі, здавалось би, також більше матеріальних багатств у відповідності стану душі. І в цю відповідність заложена очікуваність в потусторонньому житті як очікуваний результат наших життєвих бажань цього тіла. Так воно і є, душа це знає, а тіло в своєму незнанні має тільки стимулююще очікування. 
 Розуміючі люди, чи, можна сказати, люди, які побачили, усвідомили смисл життя в духовних цінностях можуть неусвідомлено цим займатися, бо їх душа постійно підводить до такого розуміння і вони займаються цим при допомозі тіла, нарощуючи нові духовні якості не в стані очікування потусторонніх благ, а мають їх вже в цьому житті і в ще більшій впевненості, довірі до Сущого вони в благо-дарності займаються стяжанням духу маючи від цього задоволення, радість життя. Маючи духовні досягнення і душа послана в нове тіло, в нове життя, знову починає потерпати від спокус оточуючого середовища, від агресії оточуючого середовища, яке і створює умови для нового тілесного подвигу, для дальшого духовного росту. Знову перед нею вибір – чи зможе вона з тілом йти шляхом благості, чи залишиться на рівні життєвих пристрастей, або ще гірше – зламається гілочка, чи і все життєве дерево і тоді душа втрачає зв'язок з тілом, що існує не відаючи свого покликання.

 Людині надана велика свобода у розв’язанні моральних питань, конфліктів, які і породжують трагізм життя в сім’ї, в колективі, в цілому соціумі, а із-за цього виникають на перших порах і особисті негаразди, в самому собі, які ми вже вміємо вирішувати во благо собі з невтручанням в життєві інтереси інших. Ми вже знаємо, що природа проблем є наш страх від того, що ми не можемо зрозуміти суть духовних цінностей і в незадоволенні через неможливість реалізувати свої бажання.
 Внутрішня природа проблем полягає в конфлікті духовних якостей з мирськими бажаннями. Наш рівень духовного розвитку не хоче, або не дозволяє реалізуватись ідеям, бажанням ума і тіла. Звідси виростає незадоволення, роздратування, психоз, аж до проявів життєвих трагічних наслідків.
 Свобода, вільність, як стан нашої сутності, а воля, сила волі, як дія вибору, як боротьба, як додаткова енергія ума для реалізації бажань. Тому в цих словах і різне смислове наповнення в людському духовному покликанні. Духовні потреби ми можемо реалізувати кожен і це, зазвичай, вирішується в самості – ця процедура робить невидиму дію – відкриває наше єство для прийняття благ, для прийняття того, чого ми просили. 
 Всіх бажаннь ума і тіла ми не можемо вирішити, бо це вже може торкатись інтересів і бажань інших людей, з їх іншими бажаннями, а то і протилежними. Ми починаємо їх вирішувати напружуючись, через певні зусилля, то для цього потрібна додаткова сила, додаткова енергія. Ми її беремо для вирішення цієї проблеми в іншому місці, порушуючи гармонію руху енергії і на місці забраної енергії виникають інші проблеми в іншому місці. 
 Енергію потрібно вміти брати і знати для чого її брати, і яку її брати. Взяти матеріально проявлену енергію ми можемо тільки через взяття духовної. Духовну енергію ми беремо тільки свою надбану нами, а якщо хочемо взяти зі всесвітньої, то не получиться, бо отримання духовної енергії зі всесвітнього є даром і майже беззатратним з матеріальної точки зору. Але суть в тому, що ці дари енергії, сили у великій кількості і може взяти людина, яка займається стяжаннями духовних енергій, яка вміє дозволити собі взяти, бо вона вже знає як їх передати далі. Ми про це читали в Біблії про життя Іісуса Христа.
 Коли ми спостережливі за собою, то такий механізм отримання таких дарів помічаємо і в своєму житті. Можливо, ми беремо такі дари, скільки може донести наша душа. Зрозуміймо, що Всесвіт дає всім без будь яких обмежень, чи умов, як те сонце, що гріє всім і світить всім без перебору: хто хороший, чи хто не зовсім. 
 Природа того, що ми деколи не отримуємо попрошеного в тому, що ми не готові самі, наше єство не понесе такі дарі і, можливо, що вони, ці дари, можуть нас роздавити, бо саме якась частинка нашого єства робить спротив у прийнятті попрошеного. Шукаємо причину неотримання дарів. І зараз важливо не те, як ми зробили спротив, а те як ліквідувати цю перешкоду. Цього ми помаленьку і вчимося.
 Матеріальний достаток є досить важливою умовою вільного і щасливого життя кожної людини, на певному етапі життя в ньому виникає така потреба, як потреба повітря для дихання, для продовження життя. Схочемо більше, то теж, можливо, дається, але з розумінням, що ми будемо стяжати в житті духовну енергію своєї душі, своєї місії повернути її у всесвітній кошик духовних енергій, як той борг з процентами. Бо на той час ми вже будемо свідомі, що отримавши додатково енергію, ми маємо шанс передати іншим, потребуючим.

 Можна лише дивуватися, що після відомих нам років існування людство не хоче зрозуміти, що процес розвитку духовних якостей та фізіології відбувається не тільки з ним, але також у всіх царствах Природи. Це простий природний процес еволюції. Але боротьба проти еволюції є найогиднішим розгайновуванням часу людства. У нас на очах понищуються цілі регіони, країни, водні простори, ліси, але хіба це в ім'я еволюції? Бачите, людина цар Природи! Так не є, вона тільки її частинка. Люди починають противитися тому, що відбувається безумовно, без їхньої участі. Можна легко спостерігати серед нижчих об'єктів природи, як відмирають зжиті форми і наступають нові облики життя. Люди не завжди вміють творити, але протидіяти всі можуть, чим створюють місця накопичення негативних енергій на планеті. Так створюються неподобства, протидії і потрясіння.
 Такий же процес в реалізації бажань. Перед кожною своєю дією в реалізації бажання, в реалізації ідеї, мети подумайте, чи задумане нами не нанесе шкоди нашим духовним досягненням, чи не потурбуємо ми своїми діями ближніх своїх, чи не зобидимо їх, а коли ми не стурбовані після таких розмірковувань, то наші дії є благословенні нашею душею. Совість не заперечує, душа спокійна, бо це була наша справедлива потреба в даний період нашого життя і ми матимемо змогу реалізувати свою задумку, свою потребу без перешкод, аж до володіння мільйонами грошових одиниць.

 Кожна людина по своєму відноситься до життєвих проблем і до їх вирішення, а це відбувається із-за різного рівня духовного розвитку. Здавалось би, що будь який зовнішній прояв – слово, вчинок, чи незалежна від нас життєва ситуація спричиняє різну реакцію різних людей. Ця реакція і є показником вміння пізнавати суть ситуації і шляхи для її розв’язання. Для прикладу, одній людині, впавше дерево є проблемою при переміщенні, чи для упорядкування наслідків, а для іншої є можливістю відпочити, через можливість фізично попрацювати, а ще іншим є привід для викиду незадоволень фактом і звинувачень в цьому всіх і вся. Мільйони варіантів. Це ознака рівня духовності цієї людини, а можливо її бажання створили умовну стіну від душі. Таке наше єство живе у невіданні, що робить.

 Дійсною трагедією нашого єства в деяких ситуаціях, коли нам нестерпно жити від всіляких негараздів, проблем, душевного неспокою і в нас в цей момент народжується відчуття-потреба в шуканні Бога, а то не трагедія, коли ми хочемо вирішити житейську проблему при допомозі міліції, суду, хоча знаємо, що вони їх вирішують згідно прийнятим суспільством законів. І результат суспільної позиції до одних і тих же фактів, ситуацій зовнішньо у них різний. І такі дії стають для конкретної людини і суспільства суспільною нормою, бо ми самі не можемо внутрішні переживання вмістити в мотивувальну частину статей кодексів виниклої проблеми. А якщо і намагатимемось розказати, показати суть спірної проблеми, то вона для норм, для закону є несуттєвою, бо буцімто не підтверджується фактами і т.д. Це не трагедія, якщо ми хочемо вирішити визначену проблему при допомозі міліції, суду, хоча знаємо, що вони їх вирішують по прийнятих суспільством законах.
 Соціальне звільнення і звільнення людини від пригнічуючого її фактору показує, що проблеми, що трагізм життя, болісність людських переживань походить не від соціальних причин і соціальними методами не можуть бути ліквідованими. В цьому парадокс довіри особи до суспільства, до держави. Суспільство сяк так вирішує соціальні конфлікти особи до особи, особи до держави, та і людина може сама їх вирішувати різними способами (відходом від них, ігноруванням, затратою більших сил і т.д.), але це все буде зовнішнім, а наше нутро не зможе раптово розсіяти цю негативну енергію, не може позбавитись від суспільних норм, взаємопов’язаних обов’язків сторін. Така ситуація може поглиблювати внутрішню напругу в собі, тримаючи гнів, образи, брехню, нереалізовані ідеї аж до смерті. Вихід з цього – це якраз в тому, що розглядаючи суспільну проблему, ми бачимо і духовну проблему. Такий аналогічний взаємозв'язок хвороб тіла і хвороби душі. Бачимо гнів, образи … і це є початком шляху пізнання проблеми, негативних енергій. Тоді питаємо себе: «Чим ми спровокували появу їх в нашому житті?, для чого вони нам? і як вийти з них?». Що вони нам підказують, бо, зазвичай, це життєві підказки Сущого для нашого ж блага, для нашого бачення своєї суті, для нашого духовного розвитку і навіть не як окремості, а як середовище підказок іншим.

 Раз ми побачили зло, негативну енергію в собі, в комусь, то ми все одно на нього реагуємо – активно, чи пасивно. І тим, і іншим ми можемо виростити більше агресії, чи більше зла через пасивне споглядання. Дякуємо Сущому, що у нас є можливість побачити цю дану нам підказку, тобто, можливість бачення суті проблеми і це дає нашій суті розібратись в ній, в причинах і перелаштуватись на оптимально позитивний спосіб вирішення проблеми зла, чи іншої негативної енергії. В результаті ми відчуваємо душевне полегшення, зазвичай, ми говоримо: «Як гора з пліч спала». Якщо ми зрозуміємо цей спосіб звільнення від негативу, то ми побачимо (бо сама поява і проява бачення негативу є не випадковою), що цим ми займалися самі і нам по силі вирішувати такі проблеми. Це і є процес очищення, це є процес сповіді перед собою, це є процес молитви. В цьому випадку Сущий чекає від нас допомоги, від нашого розуміння, яке приходить від усвідомлення. Коли ми вільні в реалізації цього розуміння, то це є Божим промислом в нас і через нас. 

 Доглядаймо, леліймо зернятка духовності нашої благосними думками, словами, діями. Саме душа, набираючись позитивних духовних якостей, наповнивши себе, може скерувати тіло на отримання матеріальних благ. Вони самі прийдуть без великих фізичних напружень, хоч душа не придає у своєму розвитку значення матеріальним благам, але ці блага є певним стимулом для укріплення довіри, а тіло і душа мають від того більше можливостей бути передавачем потребуючим і духовного, і мирського. Однак в наших матеріальних досягненнях не є цінність велика для наших матеріальних дітей – вони можуть більше, бо новим поколінням відкривається більше. Для прикладу: при передачі вмінь і навичок дітям, ми не певні, що наші діти передадуть це внукам і чи буде така потреба в дітей і в онуків.

 «Рибак вирішив відійти від справ і звернувся до сина:
 - Ось тобі, сину, моя справа. Передаю тобі човен, сітки, хатину на березі, карту рибних місць. Бачиш, синок, скільки я тобі дав - радуйся.
 Син подивився засмучено на батька і відповів:
Тату, щоб стати хорошим рибаком, як ти, потрібно присвятити цьому все своє життя. Батьку, ти не дав, а позбавив мене вибору! Я б міг стати лікарем, артистом, льотчиком, а може, і вченим…». Константин Ушинський.

 Але коли ми передаємо істинні знання – то це пам’ятають діти, онуки, правнуки – і буде ця істина озвучена з посиланням на діда, чи ні, але коли ми цю істину, цю чесність, правду, доброту, любов посіємо в душі потомків, душі оточуючих, то вона продовжуватиме жити. І саме завдяки цьому, ми свідомо відчуваємо, що ми живемо з істиною, по правді – це безперервний процес. Такий стиль життя є реалістичним і таким, що реалізується, а не ілюзорним майбутнім. Маймо мужність бути відповідальними, як перед матеріальним, так і перед духовним, тобто, живучи доброчесно, доброзичливо, ми можемо сказати, що живемо по совісті (по велінню серця), ми живемо в Бозі і він в нас. Найкращий спосіб передачі дітям, онукам, оточуючим духовних цінностей – це наша поведінка, діяльність, як реальні прояви дій божественних енергій в нас і в оточуючому середовищі. Тобто цей спосіб передачі може проходити без нашої участі, тобто самим станом нашого єства і тим наповненим простором від цього стану. І якщо ми певні, що побачили, чи вийшли на шлях пошуку істини, то постійно дбаймо і будьмо обережними в житті скрізь і повсякчас. Бог є життя, то не будьмо поза ним. Життя не є атрибутом душі і не є надбанням тіла. Все, що оточує нас (рослини, комахи, птахи, дерева, тварини, люди) і ми самі, як єдність душі і тіла, це і є життя. Життя – це рух енергій. Душа і тіло – це різні види енергії. Життя є прояв руху енергії.
 Правдивість виводить нас на шлях благості. Живемо правдиво і ця стежинка виведе нас на шлях пошуку істини. Написано ж мудрість, що блаженні нищі духом, бо буде їх царство небесне; блаженні плачущі, яко втішаться; блаженні кроткі, бо наслідують землю; блаженні жаждущі правди, бо наситяться; блаженні милостиві, бо помилувані будуть; блаженні чисті серцем, яко Бога побачать; блаженні мир-о-творці, бо синами Бога названі є; блаженні вигнані за правду, бо це їх є царство - тих, хто шукає правду. Ось такий шлях тих, хто шукає істину, хто шукає правди. Такий шлях душі із тіла в тіло, бо ми є шукачами. Кожна душа цей шлях проходить, щоб бути поселеною в кімнатах його. Все духовне живе в кімнатах, в тілах наших. 
 Зрозуміймо, що маючи душу, будемо мати і храм – тіло. Є тіло – буде і для тіла. Це зовсім не означає, що чим ми ближче до істини, тим ми більше матимемо матеріальних благ – ні. Для того, хто має знання істини, важливість матеріальних благ в житті відходить на другий план. Бо саме надлишкові матеріальні блага, які ми здобуваємо обманом, осудом, злістю, гординею, підлабузництвом, тягнуть душу далі від істини, далі нас від нашого єства – душа деградує. От живе людина 60 років і що залишає після себе: пусто провів час і помирати прийшов час; творив і в щасті помер – щасливу душу подарував іншому тілу. Бог дав нам життя, то шукаємо його, шукаймо його смисл … - і найдемо корінь істинних знань про суще через пізнання. Тільки пізнавший суть Бога, Божественних Енергій зможе побачити Його і Їх в зримих і видимих проявах. Його не видно, його не чути, ми його не відчуваємо на смак, не відчувається його запах, не відчуваємо його на дотик, тобто тіло не надає інформації до мозку, але відчуття щему вище сонячного сплетіння, ззаду за серцем, то це і є той теплий вулкан, звідки йде поширення теплоти. Такі відчуття підтверджують наш напрямок у пізнанні Бога. Такі відчуття відомі багатьом. Знаючі люди говорять, що це місце присутності душі в тілі, наш духовний центр.
 Після одного такого вулкану приходить нове бачення оточуючого світу, нове бачення життєвих цінностей. Найчастіше такі зміни в нас люди помічають після перенесених нами психічних зламів, а в цій книзі ми прочитаємо про можливість творення таких змін і в позитиві. Це мабуть і є істинний сенс життя. Це щастя і одночасно на перших порах появляється відчуття страху від невідомості. Це не страх перед будь чим і, в тому числі, перед наближенням до смерті, а її сприйняття по новому, це готовність з нею зустрітись. Це якийсь каламбур, з якого і повернутись вже не можна. Це вже якесь вдоволення в очікуванні невідомого. Однак це і відчуття знайомого, воно - це відчуття знайоме нам. Сюди підійде для опису колись давно чуте: шукає той, хто знає що шукати і знає, що він і тільки він загубив те, чим володів. Ці слова про істину – і рано, чи пізно ми її находимо, бо вона повсюди тільки будьмо спостережливими. 
 Дух темряви мислив: «Як ще міцніше прив'язати людство до землі? Нехай будуть збережені звичаї і звички, ніщо так не прикріплює людство до звичайних зовнішньо проявлених обрисів, але цей засіб придатний лише для застосування з групами людей. Набагато небезпечніша індивівдуальна самість, в ній прояснюється свідомість й творяться нові побудови. Потрібно обмежити години самості (12-річна школа, телевізор, компютер) *. Не слід людям залишатися само-стій-ними. Забезпечуючи їх своїм відображенням в телевізорі, в різних музичних, чи кіношних шоу, і нехай звикають до свого вигляду». 

 Слуги темряви принесли людям дзеркало, забравши спостережливість. Ми всі можемо займатися усвідомлено спостереженням 2-3 хвилини, або 5-7 хвилин, а може і більше при потребі - у кожного свої потреби і свої можливості протягом дня, тижня. Займаються і підтвердженням є дана книга, яку читаємо. Займаються в різних областях матеріального та громадського облаштування, але їх число невелике. Пристрасне людство не хоче приймати нововведення через страх, заздросщі, гординю одне до одного, плодячи пересуди, осуд, наклепи. Воно сприймає порожні розмови про політику, погоду ... через страх. Точно фарисеї в давнину, вони ховають страх перед допущенням того, що іншим вже очевидно. В іншому ми віддзеркалюємось, тобто імітуємо інших, але собою не займаємося.

 Іноді чуємо, що люди вивчають життя бджіл, мурах, мавп; люди дивуються перелітними птахами, їх порядку, їх стрункості, але все ж не роблять відповідних висновків для поліпшення життя свого земного.
 Спостережливість дає відчуття спокою душі і блаженність в мирському житті. Коли ми спостерігаємо за собою, то ми бачимо тільки фізіологічні рухи в дзеркалі, а коли дивимось в своє нутро, перелистуючи сторінки думок, слів, дій, у зворотньому порядку, не відчуваючи – звідки вони беруться, як зароджуються?; бачимо рухи, а що їх спонукає рухатись? - усвідомлені знання, чи неусвідомлені бажання? Цей процес ми не можемо бачити, а тільки відчути по маленьких лоскутках з самого зародження думки, слова, дії. Відчуття відкриває пам'ять.
 Перш за все давайте навчимось відчувати потоки енергії при згадуванні певних подій. Почнімо з позитивних, а потім переходимо до негативних, або навпаки. Це залежить від того в якому ми стані знаходимось в даний момент: в стані горя – то починаємо з негативних; в стані задоволення – то з позитивних. Якщо у нас народжуються невидимі безперешкодні рухи чогось нового в тілі (зазвичай вздовж хребта з ніг до макушки, або навпаки. Хоча у кожного може бути свій метод визначення), то тоді у нас появляється можливість навчитись дивитись в себе. Це буде новий подарунок божественної сили. Це реально. Найдіть собі просторове місце в кімнаті, в садку… Розслабтесь. Ввійдіть в свою тишу. Краще закрити очі, щоб прискорити відчуття. Ми пройшли через це, але будьмо свідомі, що у кожного свій метод, свій шлях. Шукайте і ваше суще підкаже – тільки будьте пильними у спокої. 
 Перевіреним способом людства про готовність ума (тіла) до розмови з Богом, чи нашої готовності до покаяння є те, що в спокої ми ложим руки на стіл, чи на коліна і починаємо говорити з Душею, то відчуття лодонями рук, пальців, чи їх самовільні порухи … пощипування (так, якби бігають мурашки) і є підтвердженням її готовності, чи неготовності до розмови, до молитви, до покаяння – а зміст суті розмови визначиться в процесі діалогу. Після цього ми якось по іншому починаємо дивитись на проблеми, хоча зовні ми ті ж люди – їмо, п’ємо, спимо, ходимо на роботу, але вже наше «світобачення» інше – ми по іншому відносимось до думок; дбайливіше відносимось до висловлюваних слів, які б пояснювали наш душевний стан з його розумінням всього оточуючого; усвідомлений підхід до наших дій. Це відчуття богатства душі і якесь спонукання до щедрості. Подаруймо таку радість життя душі і тілу, і всім. Це і відчуття свободи в діях. Це і відчуття напливу нових енергій, це і відчуття задоволення життям. Це і поява нових людей в нашому житті, які думають майже аналогічно…Подібне притягає подібне. Людей близькими робить не подібність, не оманливі компроміси і навіть не спільне минуле. Близькими людей робить чиста, щира насолода від їх різності, чим одне одного і доповнює, створюючи відчуття родини. Коли не намагаєшся когось переробити, перевиховати, переконати, а просто і вільно спілкуєшся з людиною на різні теми, то буває, що з чимось не згоден, а в чомусь знаходимо спільну тему, але народжене відчуття близькості стає таким цікавим, стає так легко, що не помічаєш плину часу. Ми ростемо! Ура!

 Реальність не знає конкретних людей - вони їй не потрібні, з їхніми мирськими бажаннями, з їх душевними шуканнями. Реальність знає мораль духовну, але не суспільну, бо фактично ні одна людина не може сказати, що вона робить правильно, а що ні. Тобто вона може думати, що говорить, діє, живе правильно, а оточуючі думають в більшості, що ні, або навпаки. Бо основна маса живе в стані пристрасті і скеровує свої зусилля на отримання благ, а від цього задоволення «блаженствує», ще й показує свою радість від того, що щось вкрали, що когось обманули і т.д. І така людина успішна в суспільстві. 
 Але, якщо ми в стані духовного піднесення, і опинившись в ситуації, що в нас щось явно вкрали, то відносьмось до цього як до милості, як до дару, який ми мали передати комусь і на деякий час затримали в себе до пори, до часу, чи своєчасно не віддали. Ця річ ще до моменту вкрадення вже була не нашою. Тому не горюйте, а дякуйте сущому, що не все вкрали, чи загубили. Бо саме страшно, коли ми загубимо свою душу, заблукавши в житті; страшно, коли нашу душу вкрадуть матеріальні предмети. 
 А те єство, яке вкрало, може займатись дещицею милосердя, створювати казусні ситуації, щоб про нього говорили, щоб омивали його его і душу інші, бо в ньому немає знань про чистоту душі, бо душа в неї прив’язана за стіною показушного благополуччя. Вона стає зразком поведінки для оточуючих на даному етапі життя. І це її вибір, і всі ми можемо побачити її фінал життя, як людини публічної.
 А хто буде дивитись на людину, яка займається духовним очищенням. Навіть, якщо вона стане членом релігійної традиції, дотримуватиметься тілесних обмежень і проявлятиме співчуття біднішим за неї, то скільки людей пристрасних можуть вказати на неї своїм дітям, своїм рідним, щоб наслідували її поведінку, вели такий спосіб життя? Давайте спитаємо себе – до якої групи суспільства ми належимо? Чи може за час свого свідомого, чи не свідомого життя ми відносили себе до однієї групи людей, а потім до іншої? Чи це було постійним поєднанням?, а до якого духовного розвитку ми дійшли сьогодні? Де ми будемо мати спокій?, де ми будемо почувати себе комфортно?, щоб була гармонія душі і тіла, нас і оточуючого середовища. Відповідь за вами.

 «Одного разу в одного відлюдника спитали, чого він не дотримується якоїсь однієї релігії. Мабуть, ти вибрав більш простий шлях, сам вирішуючи, що приймати на віру, а що ні?
 - Своя стезя – це не так просто, як здається. Навпаки, вона багата певними небезпечностями. Коли ми хочемо чого небуть, то приводимо в рух найбільше енергії і нам уже не вдається заховати від самого себе істинний шлях нашого життя. Подорож по слідах своєї мрії має теж свою ціну. Може бути, що змушені будемо розлучитися з якимись закоренілими уподобаннями і звичками, можуть виникнути труднощі, можуть чекати на цьому шляху гіркі розчарування. Але яка б не була висока ціна, вона завжди буде нижче тієї, яку приходиться платити тим, хто не йде своїм шляхом».

 Бо вони коли небудь відчують потребу оглянутися назад подивитися на свій пройдений життєвий шлях і побачать все, що зробили, і почують голос власного серця, власної душі: «Я прожив життя надарма». В такому стані людина відчує, що вона була і є непотрібною нікому – ні родичам, ні колегам, ні оточуючим. І повірте, чи є слова страшніші за ці? Настає час страху марноти життя, але зрозуміймо, що це підказка і шанс вийти зі стану безвиході, зі свого пояснення, що життя є суєта суєт і, що у нас є ще можливості побачити себе до останнього видоху. Починається процес переосмислення. Вперед!
 Коли ми це розуміємо, це відчуваємо, то робимо свідомий вибір. Ми маємо знання і ці знання дають нам спостережливість за собою і за іншими. Знаймо, що погана дія сама несе кару, а то ще й сім братів своїх приводить; добра ж дія несе умиротворення і блаженство і постійно, а не періодично – коли вкрав, коли купив кухонний комбайн, коли купив автомобіль …

 То хто богатший? - Той хто дбає за душу, дбає у внутрішньому діалозі, в самості – це і є пошук себе, пошук Бога. Ніхто нас не навчить жити чесно, справедливо, щасливо і з любов’ю – тільки ми самі можемо наближатись в пізнанні до цих прекрасних відчуттів, цих прекрасних якостей.
 Це не легко, але і не важко, коли ми це починаємо усвідомлювати, то щастя, задоволення наповнює наше тіло, наше єство. Ми випромінюємо радість і доброту, ми відчуваємо приплив сил для творчості, ми побачили своє нутро, ми знайшли Бога – прийшло розуміння потрібності і цінності сім’ї, родини, людей і всього, що оточує нас, що ми всі є одне ціле. Такий стан можна назвати молитвою, сповіддю – це той, що «з» і «по» «відає»(сповідує) істину. В суєті житейській така розмова з собою майже не відбувається.

 Сутність душі, чи одна з якостей нашого мирського єства - бути потрібним.
 Прочитавши деякі притчі у викладенні Ошо, в тому ж інтернеті, то якщо таке його бачення і розуміння смислу життя, а також такий спосіб його життя, то він дійсно хазяїн життя-буття, світла і чиста божественна енергія. Він, мабуть є чималою частиною Божественної енергії, як і Іісус Христос і інші. Він розуміє покликання людини на Землі і тому це спонукало нас дещо з прочитаного перекласти на українську мову для тих, хто читає це, але насамперед для нас.

 «Одна із найбільших потреб людського ума — бути потрібним. Існування здається абсолютно індиферентним до нас. Чи можемо ми сказати, що воно має потребу у нас? Без нас все іде досить прекрасно. А з нами хіба існування міняється. Ні. Були підйоми, були і спади, цвіли квіти, приходили і відходили пори року, ми чимось займались… Коли нас не було, все було точно таким же. Одного разу нас знову не стане, і все буде точно таким же. Існування, суєта суєт, просто продовжується в нашому житті, в нашому, тілі, в нашому умі - і продовжуєтся. Воно в нашому пристрасному умі не дає нам задоволення у нашій найбільшій потребі — бути потрібним. Навпаки, воно дає нам відчуття того, що ми його не хвилюємо. Може бути, воно навіть не знає, що ми існуємо теж. А хіба ми хвилюємося істинно і по-правді за весь мир своїм нутром. Зазвичай ми показуємо і виставляємо у своїй пристрасті свою потрібність, своє его, яке говорить, що без нас нічого не може вирішитися і свою потребу фактично закінчуємо тільки словом?
 Той, хто відчуває свою потрібність, той мовчить і тільки своєю присутністю, чи молитвою приймає участь у наданні допомоги потребуючим.
 Не оцінюймо і не порівнюймо, а прочитаймо, задумаймось і зрозуміймо сенс життя …»
«Ти нещасний?
Скажи голосно вголос цю фразу: «Я нещасний», так щоб ти її чітко і ясно почув. А потім спробуй пояснити, наскільки ти нещасний глухонімому.
Світ – лайно?
Виглянь у вікно. Зелене листя на деревах, сонце, синє небо. А тепер постарайся описати яке це лайно, цей світ сліпій людині.
Ні нащо не придатний?
Поглянь на свої руки і ноги. Вони на місці. А тепер почни скаржитись про те, що ти нещасний калікам і інвалідам, які просять милостиню у метро.
Нікуди дівати зайвий час?
Тратиш час на тупі розваги? Розкажи про свої проблеми хворому на рак. Йому залишилося жити кілька місяців. Він тебе з цікавістю вислухає.
Мало грошей?
Не можеш заробити на життя?
Поскаржся на життя приїжджому гастербайтеру з Таджикистану. У нього немає освіти, але він годує себе і свою сім’ю на батьківщині. Він оцінить твої скарги.
Все одно ти нещасний?
І ти справді думаєш, що ти нещасний?
Розкажи, як ти нещасний тому, хто сидить у в’язниці довічний термін, тому, чию доньку зґвалтував педофіл, тому, у кого на очах загинула ціла рота товаришів.
Розкажи їм це. У подробицях. Вилий душу.
 Стало соромно?
Тоді припиняй розмінювати життя на дрібниці. Понеділок, з якого ти обіцяв собі почати нове життя, настав ще вчора. Не гай часу. «Ч» та розкажи про це друзям…».

 Людина має жити самодостатньо не тільки в мирському, але бути богатою духовно. В цьому смисл життя-буття кожної людини на планеті Земля, як частині Всесвіту, як божественна квіточка, що має радість життя і роздавати ці запахи щастя всьому, що її оточує. У нас є вибір – як жити. Це наша свобода. Можемо тягнутись до життя, до Бога – можемо і не тягнутись. Ніхто не примусить. Тільки наше усвідомлення. Тому-то хліб є необхідною умовою життя. Тут вибору немає.
 По великому баченню, все, що ми проходимо в цьому житті з нашою свідомістю, то це ж залишиться і по ту сторону смерті. Свідомість, душа не має нездоланного рубікону через смерть тіла, вона є постійним еволюційним рухом енергії Всесвіту. Коли ми в гніві наша свідомість, усвідомлення накриваються темними ідеями – ми можемо вбивати, позбавляти навіть себе життя. Але друга сторона гніву – любов дає відчуття щастя, очищає бачення оточуючих. Однак, якщо ми деколи можемо мати відчуття піднесеності і це відчуття продовжується тривалий час, або залишається з нами постійно, то це і є любов – ми пізнали Бога. Під час статевого зв’язку ми відчуваємо задоволення, ми щасливі, ми відчуваємо піднесення, але після його закінчення ми вже його не відчуваємо, то це не є любов і не є наслідком любові, а звичайна хтивість, одне з неусвідомлених бажань. Однак, може бути частиною щастя. Міркуємо …
 Структура формування духовного не змінилася. Може дещо змінилася термінологія, розширено трактування нових явищ, їх бачення саме в розвитку, в залежності від матеріальних потреб біологічної особини, духовних потреб кожної душі. Душа вічна і перебування в людському тілі шляхом вибору спектру між ділами добрими і не зовсім, шляхом порівняння, аналізу (не так порівняння і аналізу, як набутого досвіду), через визначення кожним свого місця на планеті Земля, душа досягає вершин святості і мандрує на інші планети, в інші світи, а на нашу планету прибувають інші душі Божим благоволінням вселяються в зародок нової людини. Душа, яка пройшла сотні, тисячі життів, надбуваючи духовних якостей і досягнувши вершин святості, вже не повертається в людське тіло, а є одним цілим зі світовою Енергією і звідти ця енергія посилається на нас, тобто тих, хто проживає на Землі по наших потребах, по наших молитвах. 

 Ми тут розглядаємо ті фактори душі і тіла, розуму і ума, знань і інформації, які покращують, або погіршують їх. 
 Користолюбство є одним з тих, що погіршують якісну сторону, бо своїм бажанням володіти надлишковим продуктом, в тому числі і інформацією, чи знаннями, привело до зміни духовних джерел – любові, доброти і правдивості. Всесвіт, давши певній душі право володіти надлишковим продуктом, наприклад – богатством, відразу спонукає цю душу до вищої життєвої планки (так званого духовного росту), як душі, що мудро буде розпоряджатись духовними і матеріальними (в мирському житті) благами між братами і сестрами по духу. Вона для цього має достатню кількість грошей, а відповідно і можливостей. Вона має розширені рамки свободи дій, вона має радість розпоряджатися цими грошима – і це вводить її в стан радості і задоволення. 
 Матеріальний достаток.. Матеріальний достаток як і інші види енергій, які ми визначаємо словами (любов,…, злоба,…) по своєму смисловому наповненню мають аналогічні процеси. Мабуть над матеріальним достатком ми в цьому пристрасному світі працюємо найбільше, для цього ж ми затрачуємо найбільше часу і на створенні достатку, на його збільшенні ми зосереджуємо все своє життя. Достаток в першу чергу ми вбачаємо в наявності тієї кількості грошей за допомогою, яких в нас появляються ті чи інші речі, які нам необхідні, яких ми хотіли, чи про які мріємо і які нам сняться, але не із-за грошей як таких, а тільки тому, шо їх наявність в нас дозволяє мати ті, чи інші речі, зреалізувати ту, чи іншу дію. Бо саме вони дозволяють реалізуватись нашим мріям. З появою в нас грошей в нас появляється вільний час і енергія, щоб зайнятись улюбленою справою, бо раніше на це не вистачало сил, бо всю силу ми спрямовували на заробляння грошей. І коли є гроші, то ми можемо собі дозволити зайнятися тим, що нам подобається - і ми вільні в цьому.
 Але коли ми втомлені, виснажені, працюючи від зорі до зорі, то в такій ситуації важкувато займатись душею. Це досить складно. Хоча в цілому всі ми хочемо щастя і миру, а для цього ми маємо надбавати любов і доброту. Коли ж наш достаток зріс, то у нас появляється відчуття умиротворення, певного спокою, задоволення. Ми свідомі, що при наявності достатку збільшуються шанси на пошуки духовних якостей і ми це усвідомлюємо, що саме вони є джерелом для творення достатку. Але коли відсутні гроші на хліб, одяг і житло, то нам за роботою ніколи зосереджуватись на таких категоріях. Так живе основна маса людства. Ось такий парадокс: гроші і процес життя. Як його проєднати? Світосприйняттям Всесвіту.

 Гроші, як засіб обміну певними видами енергії між людьми є легшим способом, хоча мати той чи інший вид енергії має шанс кожна людина. Якщо ми не хочемо грошей, то вони до нас не прийдуть, але коли ми із завистю, злобою відносимося до тих людей у яких є гроші, то ми цим теж тримаємо себе в стані, коли до нас однозначно не прибувають гроші, достаток, бо цими негативними емоціями ми закрилися від Бога, від його джерела достатку і блага. І хоча він бачить наші потреби в покращенні нашого матеріального стану, бачить нашу бідність і все ж посилає нам блага і достаток, але ми своїми негативними емоціями не можемо впустити їх в наше життя через ту зависть і злобу …, які сидять в середині нас. Будьмо свідомі, що Сущий нас поселив жити поряд з богатим сусідом, чи ми по життю таких людей зустрічаємо, то це зовсім не випадковість – це підказка Всесвіту, це стимулятор – відкриваймо двері для радості за успіхи іншими щиро і осмислено, бо цим ми починаємо направляти потоки достатків в своє життя. Вони теж потрудились свого часу (чи то в попередньому житті, чи в цьому) для цього і для нашого споглядання, пізнання і прийняття рішення нами – бути богатими, бути з Богом. А для нас ця підказка є першою сходинкою для виходу з бідності, зависті, гніву …

 Якщо в нас немає елементарного, то нам і втрачати нічого – ось в такому стані ми наближаємось до смерті, якої вже теж не боїмося, а чекаємо з надією. Це небезпечний стан людини, ми стаємо живим мясом, знаряддям у розпалюванні релігійної і політичної війни. Їхні технологи знайдуть нам ідею заради якої нам слід воювати, вони знайдуть на що направити нашу озлобленість, наш гнів і обґрунтують цю ідею, як нашу кровну в захисті, аж до нашої готовності позбавляти життя когось і віддавати своє невідомо заради чого. Наше життя втрачає смисл і цінність. Так в нашому житті може появитися недосяжна морквинка в очікуванні гідної зарплати, в очікуванні доброго президента, в очікуванні раю. 
 Навіть зрозумівши природу стяжання духовних цінностей, то деколи ми в матеріальному плані надбання деколи зупиняємося по невидомій причині. Не йде, та й годі. У цього є проста причина – є певні перешкоди, які ми носимо з собою. Наприклад: з раннього дитинства ми неусвідомлено навчаємося злиденності, недостатку чого небудь ( як протилежності достатку) і приймаємо це явище, як закономірність в житті батьків, а потім і у своєму житті. З плином часу ми неусвідомлено перетворюємо цей життєвий досвід у спротив прийняттю богатства, особливо прийняттю вільному, радісному, достатньому і постійному. Найбільшому спротиву ми навчені в отриманні грошей.
 Достаток – це коли богато всього. Малість достатку, чи відчуття, що щось не пускає, не дає можливості (так якби створюються обставини, чи події) збільшувати достаток, чи заробити більше грошей ( здавалось би є ум, є сила фізична, є можливості) означає, що ми чимось дозволяємо входити в наше життя тільки певній кількості будь чого. Другою підказкою про закритість дозволу на притік достатку саме нам є те, що наші близькі і оточуючі люди збільшують статки без особливих духовних стяжань. Обережно, бо це може народити розчарування і т.д. Наші духовні посили приймає всесвіт і посилає нам те, чого хочемо, але воно якраз іде в нашу сторону, але ці бандеролі отримують рідні і близькі, тобто ті, хто знаходиться рядом. Воно йшло до нас, але ми ще закриті і, можливо, дещо просочиться в наше життя через дверну щілину чуть-чуть. Ось так неусвідомлено чинячи спротив потоку достатків до нас, ми не тільки позбавляємо себе потребуючого, бажаного і заслуженого (на думку нашого ума), а одночасно може зародитися оцінка наших вчинків і ми звузимо цими двома проявами процес посилів любові і щедроти… 
 Ці відчуті здібності віддавати і творити любов, радість, доброту і достаток прямо узалежнена з можливостями приймати. Людина розвивається до певної межі і не відаючи чого зупиняється. Природа зупинки вбачається в зменшенні духовного потенціалу, бо буквально на одну мить ми зупинили притік матеріального достатку із-за страху невистачання грошей на покупку дорогого будинку (можливо інший якийсь страх збідніння). Цим ми сконцентрувалися на матеріальних речах відсунувши духовні напрацювання на другий план. Ще один фактор, який зупиняє притік в отриманні достатків, коли отримання цих достатків ми шукаємо в конкретних людей, прищемлюючи їх інтереси. Ці два фактори завжди будують перешкоди на шляху до достатків. Достатки необхідні всім для руху вперед і ввись, щоб людина могла дозволити собі розвернути крила для польоту в житті. Межі богатству немає (сама установка про межу абсурдна, бо хто її встановлює – таких немає). При наявності достатку входимо в стан подяки за це, але не піддаємося на чужі зауваження, не робимо спроб пов’язувати це з іншими нашими діями, бо цим зразу ж зробимо обмеження, спротив потоку достатку в наше життя. Ми не можемо себе порівнювати, чи робити прив’язку до тих людей, які живуть бідніше, бо і це є другий посил на зменшення достатку. Для розуміння цієї ситуації візьмемо наш прекрасний стан здоров’я і ми ж його не можемо передати хворим і ми ніколи не задумувались навіть над таким - чи можливо ми забрали частину здоров’я в тих людей і вони тепер хворі. Так не є. Подібний процес і з володінням богатством – це дано в наше життя разом із душею при зачатті.

 Всесвіт нас любить всіх без будь-яких умов і також виконує без будь яких умов наші прохання. Ми в цій книзі зупинились на двох видах прохань – потребуючих і бажаних, розкрили їх можливості і візьміть свій посильний вам. Взнати про те, чи це наша потреба, дасть наше постійне відчуття щастя і радості в житті. Проблема виникає, зазвичай тоді, коли ми не вміємо приймати те, що хочемо. І це є наша друга перешкода. Але зрозуміймо, що важливо не те як ми перешкоджаємо відкриттю потоків для наповнення нашого життя позитивними енергіями, а те, як нейтралізувати цей спротив. Люди іноді просять про допомогу, не зволивши собі потрудитись в підготовці шляху до прийому її. Люди не можуть зрозуміти цей процес, бо вони уявляють Бога і всіх святих, як царствених особистостей, і не розуміють, що вони насичені тими ж енергіями, що і ми, що вони проходять всі труднощі життя і на них зміцнюються. Одна відмінність (для розуміння) у тому, що вони вміють вирішувати життєві проблеми (що ми часто відчуваємо в одержуванні допомоги), але і те, що вони вміють стяжати духовні якості і вміють їх роздаровувати потребуючим. Люди називають такі просування випробуваннями, але краще їх назвати удосконаленням. Навіщо говорити про випробування, коли можна радіти з радістю про вдосконалення і поступ. Погодьтеся, що це важливо.
 Богатство не потребує оправдань, хоча часто воно опиняється на протилежній чаші терезів, коли мова заходить про духовні цінності. Достаток – це заповітна точка рівноваги між усвідомленим розумінням і солідними матеріальними достатками.
 В богатих сім’ях встановлюється протилежне наочне виховання і це є основою таким дітям продовжувати справу батьків, бо вони усвідомлено навчені вмінню дозволяти притоку до них грошей і матеріального достатку.
 Достаток створює зовсім протилежний хід думок і наших дій. Він робить наше життя осмисленим і дає можливість насолоджуватися життям-буттям в радості і в злагоді зі світом. Тож починаємо з надбання духовних якостей, показуймо це дітям, а матеріальний достаток приходть слідом, або і зразу ж. Ми не переконуємо, а просимо попробувати. 

 Наша потреба в духовному рості є смислом всього земного життя кожного із нас. Наші потреби росту, збільшення, як в духовному, так і в матеріальному плані притаманні кожному, бо це приносить задоволення, яке розширює духовні прояви щастя любові, радості. Маючи їх ми маємо можливість дати їх і комусь. Зазвичай, воно так і відбувається. Богатий вже знає як це робити, бо отримав такі знання, але може свідомо, чи на рівні підсвідомості використовувати (в нього може бути бажання і вміння як це зробити, а може і не бути, коли між душею і тілом інколи виростає стіна его). І ми можемо констатувати, що матеріальне благополуччя, достаток формують фундамент росту, відчутного росту і, який проявляється у зовнішніх речах і діях.
 Наше духовне богатство дає другу частину богатства, наповнюючи ним все наше єство, речі нашого вжитку, інструменти, дерева, тварин, птахів, грунт, воду … У всьому є енергія Всесвіту – це і є те, що ми умовно називаємо цей вид енергії в цій книзі цим словом Бог. 
 І якщо ми розглядаємо духовну позитивну енергію, то її найбільше знаходиться в оточуючому середовищі, ось тому ми завжди відчуваємо деколи беззсиля перед стихіями природи і окремими предметами, якими ми послуговуємося. Можливо духовна позитивна енергія менш концентрована, але вона має більш якісний склад. Матеріальні речі, як і людське тіло мають прояви більш концентрованої енергії. Ми ж знаємо, що ці речі створені Творцем з тієї ж енергії, що і все інше – з любові. Нас, можливо, послано на Землю, щоб ми відчули цей взаємозв’язок і взаємовплив з речами, з оточуючим світом. Усвідомлюючи його значимість, ми випромінюємо позитив і плодимо негатив йому ж. Хіба так можна?. Оточуючий світ дає нам більше позитивної енергії і ми це відчуваємо споглядаючи за Природними стихіями – водою, лісом, травами, птахами, тваринами, відчуваючи потоки повітря, теплоту вогню. Коли ж ми свідомо наповнюємо речі (чи то зроблені нами, чи купленими), то нас переповнює відчуття задоволення, ми щасливі. Давайте любити речі не прив’язуючись до них, вони теж певні індивіди, як носії духовності. Усвідомлюємо це і поєднуємо. Живімо в гармонії духовного і мирського, бо цим ми творимо наше майбутнє і наших потомків, нашої планети, нашого раю на Землі.
 Почуття задоволення може бути руйнівним, воно створює ілюзію пересичення, а далі до зупинки енергії, тобто припиняється процес развитку. Таке задоволення є небезпечним. Тому тут доречне усвідомлене розуміння даної ситуації, бо саме усвідомлення не буде давати можливості в прийнятті у своє життя пресиченості. Такі люди вміють користуватися відчуттями пресиченості і задоволеності. І ми можемо спостерігати саму жалюгідну долю таких пресичених. Навіть те мале, що вони встигли накопичити за земного життя з часом вичерпується, а іноді спадкоємці стають ворогами через поділ накопиченого. Це працюють зрівноважуючі енергії, бо нікому, виявилося, стяжати духовні якості - той помер із задоволенням, а ті й не знають як їх нарощувати і вийшов перекіс. Їх іноді називають живими мерцями, або ходять тілами без душі.

 Звідки беруться врівноважуючі єнергіі ?, бо удача чи невдача вже порушують рівновагу. Ми в житті над цим питанням не замислюємося, бо ми постійно споглядаємо зміни, рух і самі такими є - в життєвій реальності стан сталості відсутній. У природі вся духовна і матеріальна енергія рухається і рух відбувається за умовною хаотичною спріраллю знизу вгору і справа наліво, а іноді навпаки. Це поступальний коливальний (зрівноважуючий) рух вперед, починаючи з думки і взаємозалежних рухів душі і тіла.
 Сама амплітуда і сила коливань залежить від того наскільки сильно ми піддалися тим чи іншим енергіям. Відхід вліво на грунті негативу звужує і саму спіраль, що може сприяти зчепленню, переплетінням зі спіраллю вже пройденого шляху спіралі нашого ж такого коливального руху, ніж підсилюємо той же вид енергії. Це періоди проблем. Напружена боротьба веде нас у ліву сторону коливального руху. Вибір в цьому пристрасному житті за нами. І ми думаємо, що більшість зараз вибере кращий варіант. Тільки спокійне усвідомлене прийняття негативних і позитивних фактів і ситуацій дозволяє зменшувати амплітуду коливань в її параметрах і зменшує кількість шарахань з білої в чорну смугу життя, або навпаки. Усвідомленість дає нам можливість самим врівноважувати енергії і амплітуда коливань також матиме урівноважений і більш менш стабільний хід видимого прогресу. 
 У проявленому світі такий рух дає можливість спокійно і рівно споглядати за своїм життям і вміло його облаштовувати. Для такого ж споглядання за довкіллям в радості і втіхою у нас теж знаходиться час. Бо не кожен може витримувати дію врівноважуючих сил, якщо ми вагалися у виборі, або часто погоджуємося йти шляхом негативу за інерцією. Врівноважуючі сили не є силою, яка стабілізує рух, зупиняючи його. Ні. Просто цей рух по життю зважує енергії - наші особисто, які наповнені нашим розумінням доброти, любові, милосердя тайного і чистого; і енергії оточуючого середовища в самих оптимальних варіантах. Одну сторону врівноважуючих сил ми вбачаємо в умінні спостереження і відчуттів рухатись вперед в середовищі життя і інші енергії, які оточують нас – це може бути людська зависть, наша гординя, жадність, гнів і не почуте прохання потребуючої вдовиці, чи сироти…

 Старше покоління також шукає свій шлях життя від опостилості, від розчаруань, від нестачі сил і не особливо спрямовуючись в набуток Духа, про мудре впорядкування сім'ї, роду і йде іноді до церкви, маючи при цьому час і можливості усвідомленого пізнання сенсу життя. Саме описаний стан ества і створений творцем, як час для пізнання Бога.
 Прийнявши шлях любові і радості, то наші амплітуди мають ширше крок і ми по спіралі життя рухаємося швидше (в сенсі пізнання її) і вище в чистоті духовній. Але без концентрації на такій ідеї, бо зрівноважуюча енергія приводить нас на чорну смугу і ми більше нічого не бачимо крім мети.

 Ми починаємо усвідомлювати, що жадібність, користолюбство… є поганими якостями для душі, однак і далі намагаємось заволодіти найбільш можливою кількістю предметів і людей, як речей. Ми часто говоримо, що це мій чоловік, що це моя дитина, що це моя машина, що це мій дім. А хіба це так?... Ми тільки тимчасово володіємо машиною і хіба ми самі робимо дім, затрачаючи тільки свою духовну і матеріальну енергію; і хіба ми можемо сказати, що дитина, чи чоловік є частина (вже не повністю) нашої душі і частина нашого тіла. Так наша участь в цьому була, було і наше творче і духовне начало. Чи ми можемо володіти, управляти своєю душею? Чи ми можемо володіти і управляти своїм тілом завжди? Ні і ні. Навіть наш ум, наше тіло хоче щось змінити в собі, чи в оточуючому середовищі та не може. Немає сили розуму. Заперечте.
 Природу всього цього якраз ми з вами і пізнаємо спільно. Можливо добре було б думати і говорити, що машину і дім нам подарувало життя, а життя – хто подарував? Духом світлим, божественними енергіями даровано нам життя. Сущий сподобив нам жити з цим мужем, жоною в любові і злагоді. Так сприймаймо і дітей, як дар любові, щастя, втіхи і радості. Давайте з сьогоднішнього дня поспостерігаємо, як ми визнаємо «своїх» чоловіків, жінок, дітей речами. Тут вимальовується цікава ситуація, коли ми, не помічаючи, з кожним днем хочемо, щоб нам прислуговували: не разом працювали і відпочивали, а з позиції, що одне з дорослих є начальником у нашому розумінні (а потім диктатором), а коли діти стають дорослими, то ситуація міняється, тобто хтось має покоритися і стати маленьким рабом. Хоча саме цим ми шкодимо, як собі, так і їм, забираючи в них енергію, свободу, яка не є нашою – і яку ми не заберемо на довго, а їхня енергія повернеться, щоб забрати і нашу – боротьба. Де боротьба, там вогонь, там війна. 
 Тим же займаються і наші політики, маючи наші тіла і душі за предмети, за механізми, використовують для свого тимчасового звеличення. Мало хто з них утримується на цьому олімпі. Можливо вони залишать якісь матеріальні статки, але покинуть цей світ з бідною душею. Природа урівноважує енергію. Залишені матеріальні статки, накопичені з використанням негативної енергії через деякий час згоряють і наносять шкоду їх тримачам, як в духовному, так і в мирському плані. Це є погане, це є минуле, можливо теперішнє. І починаємо все частіше і частіше каятись у своїх «гріхах», які ми скоїли, коїмо думками, словами, ділами свідомо, чи не свідомо. Такий поступ є однією з ознак виходу на шлях пошуку істини. Залишаймо це позаду усвідомлюючи їх суть і не робімо подібного, не картаймо свою душу, не винімо її – вона не наша річ. Це категорія Всесвіту. Не запам’ятовуймо поганого і не несімо цей вантаж з собою, бо непомітно цей вантаж потягне нас до низу, як та картопля в торбі.
 Ми мимо-волі (несвідомо) чуємо погані слова, бачимо погані діла і в оточуючих. Принцип дзеркала свідчить, що ми, носячи погане, бачимо в інших теж тільки погане. Створюється ілюзія безпросвітного існування. Так, це є неправильно, але це відбулось – ми ж були несвідомі, а усвідомивши, знаємо, що старатимемось більше так не робити. Особливого старання і не потрібно, а раз спробувати бути спостерігачем за кимось, але краще не практикувати, бо це може породити порівняння, осуд, але це покаже механізм спостереження за собою.

 Ум і спостережливість, їх природа. Притча у викладенні Ошо.
 «Будьте спостережливими, уважними. Якщо приходить зажерлива думка, дайте їй пройти; якщо приходить гнів, хай проходить. Хто ви такий, щоб вмішуватися? Для чого так ототожнювати себе її своїм умом? Чого ви зразу ж починаете думати: «Я жадний… Я злий»? Бо це всього лише злобна думка відвідала вас. Хай вона пройде; ви просто спостерігайте.
 Є древня історія... Чоловік, який колись пішов з міста, повертається і бачить свій будинок у вогні. А то був один із найкрасивіших будинків в місті, і чоловік дуже любив його. Багато хто був готовий дати за будинок подвійну ціну, але він ніколи не погодився б продати його; а тепер будинок просто горить у нього на очах. Зібрались тисячі людей, але нічого неможна було зробити.
 Вогонь так сильно поширився, що якби і спробувати, то спасти уже нічого неможливо. Тому він впадає в глубокий сум. Його син підбігає до нього і шепче на вухо:
— Не хвилюйся. Я вчора продав будинок, і за дуже добру ціну, потрійну… Пропозиція була такою хорошою, що я не міг чекати тебе. Вибач мене.
 Але батько говорить:
— І добре, якщо ти продав будинок за ціну, в три рази дорожче його вартості.
 Після цього батько теж став спостерігачем, як і інші зіваки. Мить до цього він не був стороннім спостерігачем, все, що діялось дуже сильно стосувалось його. Той же будинок, та ж пожежа, все те саме, — але тепер це його не стосується. Він радується, як радуються і всі інші.
 Потім підбігає другий син і говорить батьку:
— Що ви робите: Ви смієтеся, — а будинок у вогні?
 Батько говорить:
— Хіба ти не знаеш, твій брат продав його.
 Син говорить:
— Він лише домовивсяся про продажу, але нічого іще не оформлено. І той чоловік не збирається купляти будинок зараз.
 Знову все помінялось. Сльози, які уже зникли, знову вернулись; посмішки більше нема, серце сильно б’ється. Сторонній спостерігач кудись подівався. Знову все, що вібувається стосується його.
 А через хвилину приходить третій син і говорить:
— Той чоловік — чоловік слова. Я якраз іду від нього. Він сказав: «Не має значення, згорів будинок чи ні, він мій. Я заплачу ціну, на яку погодився. Ні я, ні ви не знали, що в будинку буде пожежа».
 І знову батько став стороннім спостерігачем. Знову все, що відбувається більше не стосується його. Фактично нічого не змінилось; тільки лише думка «Я власник, я якось пов’язаний з будинком» і створює всю різницю. В наступну мить він відчуває: «Мене все це не стосується. Хтось інший купив його, я нічого не можу з цим поробити, хай будинок згорить».
 Це така проста методологія спостереження за умом, що вам нічого не потрібно робити... Більшість думок ума не є вашими, а лише думками ваших родичів, ваших вчителів, ваших друзів, книг, кінофільмів, телебачення, газет… Попробуйте провести облік, чи багато думок належить особисто вам, і ви здивуєтесь, що вашої ні однієї думки немає. Всі вони не ваші, всі вони запозичені — чи нав’язані іншими людьми, або ж ви самі, по глупості, взвалили їх самі на себе. Але нема ні однієї вашої».

 Ми раніше зупинялися на розгляді того, кому направляємо свої слова, то це ж стосується і думок. Так, вони належать іншим душам, а ми є в більшості випадків народжувачами думок і висловлювачами слів. Те ж ми можемо сказати і про діяльність нашу. Однак коли наша діяльність є творчою, то вона приносить задоволення, бо вона приємна для нашої душі. Подібне ми можемо сказати і про думку і про слово, якщо воно народжене від позитивних відчуттів. Процес таких відчуттів - це думка, слово, дія погоджена з матричними знаннями нашої душі, це прекрасний стан нашого єства.
 Саме дивовижна властивість ума полягає в тому, що, коли ми починаємо за ним спостерігати, він починає зменшувати свою активність і починає прислухатись до потреб душі. Як світло розсіює темноту, так і спостережливість розсіює роботу ума - з усіма його думками, з усіма його пристосуваннями.
 Наші поради відійти від негативного є відхід від вирішення нашого ж питання. В житті немає випадковостей, тому все, що ми почули, побачили, відчули, зробили і є смислом нашого ж життя і є підказками для руху вперед, чи як зупинки у своєму ж духовному розвитку.

 Нам деколи сумно, чи відчуваємо пригніченість за нанесені образи, але такий стан усвідомлення дає радісні відчуття, що ми зрозуміли суть своїх вчинків, що нам даровано відчуття усвідомити це з радістю. Ми вже є вільними від минулого і вини. З часом ми втрачаємо до таких переживань цікавість. Вони нас не хвилюють. Відтепер енергія нами скеровується, чи вона керує, заповнюючи ніши іншими позитивними видами, на нові відкриття на сей день, а спочатку цього процесу виростає маса планів і турбот про облаштування майбутнього з новим баченням світу і з новими можливостями, так званий стимул життя, що успішно долає пригніченість, розчарування, депресію. Це протилежність щасливого позитиву. Тому прохання - забувати минуле, не будуймо завтрішнього, а запрошуємо жити сьогоднішнім.
 Бувають періоди, коли ми усвідомлюємо, що коїмо погано, то це і є першими кроками до любові, до Бога. Таке усвідомлення надає нам смислу в житті. Це буде та душевна сердечна совість (але не суспільна), що є як би контролером в подальшому житті-бутті. Більше в бутті. Нас наповнює щем радості. Ми відчуваємо, що змінюємося. Тепер не потрібно напружувати ум для контролю, самоконтролю, аналізу. Це буде просто свідоме розуміння істини – наша сутність діятиме на знанні ситуації.

 Відчуття відкритості знань для нас є тільки початком, бо Знання шукає, досліджує і лише тоді утверджується. Знання не допускає сперечань, а обмін думок не є суперечками.
 Ми часто не звертаємо увагу на прекрасніші відчуття радості, відчуття піднесеності. Крім того, ми забуваємо ці кращі хвилини прояснення. Але такі хвилини відчуттів дані всім, незважаючи на різні стани. Як алмаз, спалахує така мить просвітління. Воно буває досить коротким, але в таких миттєвостях полягає торкання світу Духу. Небагато відчували їх, але завдяки таким проявам безмежності, які і назавжди осяяли наші усвідомлені пізнання прекрасного. Не забуваємо такі торкання. Вони, як світочі на землі, і перевищують будь який глузд ума. Душа радіє. Їй все по плечу. Особливо потрібно берегти такі торкання енергій Космосу. 
 Життєві «мудреці» скажуть вам протилежне. На їхню думку відчуття, уява є ілюзія і які легко виганяються по правилах здравого глузду нашого ума. Але правильніше жити не законом ума, але знаннями розуму. І природа такого розуміння розглядається таким чином. Ум наш, глузд наш (так іноді говорять старші люди) оцінює, аналізує, сумнівається і т.д., а душа ж знає результат будь якого наміру вже, навіть до моменту зародження думки. Виникла думка - чи то від душевних відчуттів, чи то від бажань ума і народжується бажання в намірі, а далі наша енергія приводить нас до дій. 

 Так наповнюється життя знаками вищих розумінь своїх думок, своїх та інших слів і дій, тих чи інших обставин і ситуацій. І це так і таке реальне поняття, як постійний стан входить в ужиток кожного дня. І побачимо зірки духу при закритих зіницях, відчуємо потоки очищення центрів, почуємо голос незримого і відчуємо результати в інших найтонших розуміннях, які перетворюють реально наше життя. Ми пізнали, що радість є особлива мудрість і відчувається її легкість засвоєння, застосування. Ми не повернемося до попереднього берега потоку. Ми усвідомили просторову велич, пізнали свої потреби і можливості в їх новому образі. Нехай наша душа летить перед нами в радості і приготовляє нам наступний храм прекрасний. 
 Тут є нагода написати сюди прочитану притчу для розуміння суті усвідомленого відношення до будь яких подій в нашому житті.

 «Стояв жебрак біля дороги і в цей час зі скаженною швидкістю проїжджав вершник, який нагайкою раз і вдруге оперезав йому обличчя і спину. Жебрак вголос побажав йому щастя. За цим спостерігав прохожий і спитав жебрака: «Що ти такий смиренний і набожний, що побажав йому ще й щастя?» На що той відповів, - що ти не бачиш, який він нещасний?, бо якби був щасливий, то не вдарив би мене».
 
 Ця притча показує природу заповіді Христа про ліву і праву щоки…
 Однак, на початку нового способу життя слід бути обережним і спостережливим за словами і діями, які ще зароджуються з думок. На цьому наголошували і наголошують сьогодні мудрі люди. Бо коли не знав і скоїв не хорошу річ, то це одне, але коли знав і скоїв – то це ще гірше, а коли робиш погане усвідомлено, то це можна охарактеризувати, як падіння в прірву. 

«Один простий сільський парубок вперше попав в місто. На станційній платформі хтось наступив йому на ногу і сказав: «Вибачте». Потім він направився в готель, але і там хтось знову штовхнув його і сказав: «Вибачте!» Потім він пішов в театр, і хтось ледь не збив його з ніг зі словами: « Вибачте «. Тоді цей парубок із села вигукнув:
 - Це прекрасно, а ми ніколи не знали цієї уловки. Роби все, що тобі завгодно, кому хочеш, і просто вибачайся.
 І він вдарив кулаком людину, яка проходила мимо, і сказав:
 - Вибачте!
 Чжуан-Цзи: «Якщо чоловік наступає на ногу чужому посеред ринку, він ввічливо просить вибачити і пояснює: «Тут стільки народу». Якщо старший брат наступає на ногу молодшому брату, він говорить: «Вибач», - і все. Якщо батьки наступлять на ногу своїй дитині, то не скаже взагалі нічого.
 Сама велика ввічлівість вільна від всякої формальності.
 Бездоганна поведінка не обтяжує клопотами.
 Досконала мудрість не спланована.
 Істинна любов не потребує доказів.
 Чиста щирість не дає гарантій».

 Усвідомлене розуміння не дасть нашому уму в матеріальному світі зробити негідний вчинок. Буде створюватись маса перешкод і коли ми є в стані спостережливості, то ми зрозуміємо, що наша сутність не допускає уму керувати тілом в непотрібному напрямку.

 Скажімо і тим, хто побоюється всіх перешкод, оновлень, то ми явно в процесі розкладання душі і тіла. Цей процес в душі починається набагато раніше, ніж фізичні хвороби. Як можна спостерігати початок наміченого розпаду? Тільки проявлена старість тіла при відсутності явної свідомості, бо по суті тоді ніякої свідомості немає. Але передчасне гниття оточує нетерпимим смородом.
 Мало хто навчається здійснювати дією свої початкові пізнання чи радіти подоланню перешкод і навіть багато хто готовий пошкодувати про минуле усвідомлене пізнання. Перші заклики і приємні у відчуттях і милостиві, але такі початкові у своїй більшості пізнання досить невідповідальні в продовженнях. Багато хто хоче дізнатися подробиці духовного світу і багато з них жорстоко розчаровуються, бо отримати інформацію про духовний світ, маючи щастя узріти відчуття і підказки - одне, а зовсім інше - цей світ усвідомлено сприйняти і відчувати, а пізнавши і відчувши іти з ними в житті. 
 Вся зримість Духа в його проявах відносна, і відповідає ступеню розвитку свідомості. Можна захоплюватися світлом, але можна опинитися в тумані. Можна волею ума будувати прекрасні творіння, але в підсумку можна залишитися на купах громадського сміття. Трапляється, що хтось захотів знати про самі тонкі світи, але живе в стані п'яного чаду. Так не можливо. Можна відразу засвоїти мову духу, побачити шляхи до істини, можна відчути приємний потяг до доброти, але можна пробути глухим і німим. 
 Кожен усвідомлює по своїй можливості доступу до знань, за своїм рівнем духовного розвитку на момент відчуття свого нового бачення себе і оточуючого нас світу. Кожному за ділами його. Енергія Духу дуже справедливий стан. Можна переконуватися, що навіть просте пізнання стану свідомості, просвітлене любов'ю, дає масу приємних відчуттів, масу приємних діянь нами і нам. Для людей земних любов мало застосовувана до їх і до їх базарних бажаннь, сприйнятів і відчуттів. 
 Так, всі про неї говоримо, начебто хочемо, але при виникненні ситуації вибору в потоці життєвих проблем вибираємо чоботи. Вона часто залишається без усвідомлення. Але пізнавший духовне, то любов для нього є ключ до всіх замків.

 Для багатьох людей усвідомлення є недоступна абстрактність, але в Духовному світі кожна крупиця накопичення розуміння усвідомлення, як посталої потреби є шлях до можливостей. Для земних людей образа, гіркота і помста складають основу захворювань жовчі і печінки, але для Духу, для Душі, навіть для усвідомлення коренів, причин появи цих негативів в житті приводять до того, що ці ганебності відпадають як негідне лушпиння. Бажаємо всім пізнати Дух Всесвіту в його милостивому прояві і тому, можливо, багато разів повторювалося, бо впевнені, що кожен має такі можливості. Стяжайте і воздасться!
 Все ж спокійний спостережливий усвідомлений спосіб життя легший, бо наша совість, наша душа допомогає нам не робити погане, а спонукає, підказує, як робити хороше. Так ми виходимо на нову платформу розвитку і саме такий спосіб життя буде нормою. Ми щасливі і маємо можливість в такому стані щастя знаходитись. Бажаємо щастя всім, навіть не зважаючи на явні недоліки декого, чи свої, бо це вже пройдений етап. Виростити в собі позитивні якості хоч на трошки – це прекрасно, але цими відчуттями, думками, словами і прикладом дій з оточуючими нас людьми, тваринним і рослинним світами ми хочемо ділитися. У кожного свій шлях, але основне правило не мішати жити іншим своїми життями, не нав’язувати своє бачення світу.

 Стяжання Духа? Що це, як це? Дотримуємося духовних успіхів, так і знань земних умов. Ми зазвичай вважаємо, що такий підхід суперечить сам по собі. Ми не вміємо часто помічати, наскільки духовні досягнення можуть бути успішно застосовуваними в самому житті і наскільки успішним буває життя при дотриманні духовних якостей. Випробуйте на собі! Людина, зрікшись усього земного, не може бути правильним суддею, та і та, яка погрузла в земних жаданнях не може піднестися для огляду справедливого початку насамперед у собі. 
 Скити, монастирі засновувалися насамперед для допомоги немічним духом, але сильні і з монастиря вміли далеко поширити своє вчення. Одначе вони недовго могли залишатися у виокремленості від суспільства і наповнивши духовну посудину, вони відчували потребу повернутися до людей. Тим вони не тільки несли духовну допомогу, а й самі набували знання життя. Це остання умова зазвичай не всіма розуміється, бо ми часто не знаємо про рівновагу і гармонію Всесвіту.

 Вільне стяжання не створює ідеї з фантазійним її наповненням, а дає вказівки подяки тим носіям, коли ми відчуваємо, що життя вдалося. Інтенсивне стяжання потребує знань, але і не кожному вони відкриваються, а в реальному житті таке стяжання приводить до напружень енергій, до фанатизму, виводячи наше єство з рівноваги, бо ми очікуємо відчутних благ вже в цьому житті.
 Вільне стяжання і так дає в цьому житті все, бо цьому сприяє нагромаджена енергія. Задовольнятися благами людина бажає в цьому житті і тому нами виправданий той скептицизм до потойбічних майбутніх очікуваних благ, як розсудливою особистістю. Для фанатика ідея очікуваних благ прийнятна, але в результаті ми втрачаємо зв'язок з Сущим, бо напругою прикриваємо кран отримання енергії не тільки для потойбічного життя, але і в цьому.
 Людина є однією з усвідомлених істот, яка є носієм і творцем духовних енергій і це є її покликанням і місією у Всесвіті. Покликання людське є актом єдності зі світовою благодаттю, яку ми можемо отримувати словом від інших, дією через ум, або отримувати через відчуття безпосереднього надходження в нас Світлих духовних енергій. Цей акт єдності зі Всесвітом наповнює нашу душу і тіло, як одне ціле. Тому-то, маючи знання і усвідомивши свою сутність, своє призначення, як людини, нам на шляху пошуку істини ще не раз прийдеться спотикатись на брилах, камінцях і м’якенькому пісочку. Це є нормально і не варто давати можливість гордині знищити наші усвідомлені відчуті знання про життя-буття. Гординя – це наша велика психічна сила, це наш егоїзм, наше его, наш диявол, наше Я (я хочу, я вмію, я можу і т.д.). 

«Лежали в больнице в палате одной
Два тяжело больных человека.
Один у окошка лежал, а другой –
У двери, где не было света.
Один постоянно в окошко глядел,
Другой – лишь на краску дверную,
И тот, что у двери, узнать захотел,
Про жизнь за окошком другую.
С готовностью первый больной рассказал,
Что видно ему из окошка: -
Там тихая речка, дощатый причал,
И ходит по берегу кошка.
По синему небу плывут облака,
Причудливые, как зверушки,
Сидят на причале там два рыбака,
И с внуком гуляет старушка.
И так каждый день – то про сказочный лес
Рассказывал, то про влюбленных…
Другой же сосед перестал даже есть,
Считая себя обделенным.
Он мучился злобой, и зависть росла,
Его постепенно съедая,
Не мог он понять, почему же была
Тут несправедливость такая.
Однажды сосед у окна занемог,
Что не было сил разогнуться,
Он стал задыхаться и даже не мог
До кнопки своей дотянуться.
У двери сосед мог на кнопку нажать
И вызвать сестру милосердья,
Но он не нажал, а остался лежать,
Глаза закрывая усердно.
Наутро сестра милосердья пришла
Постель поменять за покойным,
Сосед попросил, и она помогла
Занять эту самую койку.
Когда ж он в окно, наконец, посмотрел, - 
На шее задергалась вена:
Увидел он вместо того, что хотел, -
Глухую высокую стену.
Он был потрясен и сестре рассказал,
Про тихую чистую речку,
Про сказочный лес, про дощатый причал
И небо в кудрявых овечках…
- Ах, если б он выдел, - сказала сестра, -
Всю жизнь он слепым оставался.
- Зачем же тогда?... – тут больной прошептал.
- Да он вас утешить старался,
А не решать, как нам жить».

 Однозначно, усвідомлені знання піднімають нас на вищу щаблинку розвитку, але не варто приписувати заслуги, що я досягнув, що я можу і т.д. Це є ловушка нашого его. Цей монстр з’їсть всі надбання душі і тіла. Тому будьмо пильними, бо на нашому шляху таке можливо. Не потрібно з ним боротись. Хай его не буде ворогом для душі в пошуку істини, а буде як фоновий нагадувач для пильності. Душа є, Его є. Коли ми з ним не боремось, а ігноруємо, то йому бути з нами не цікаво. Просто будьмо байдужі до його проявів через спостереження нових потреб і можливостей, вирішенням яких ми зайняті сьогодні. Однак його енергію слід використати, бо коли ум переходить в статус помічника тілу і душі з статусу господаря, то він не менш енергійно працює на благо нашого єства. Его, Ди – я –вол: другая- моя- воля. Тобто, наше єство є носієм благої (божественної) волі і одночасно волі (сили, намагань) ума нашого єства. Багато людей знають, що ми є носієм Бога і Диявола – на правому плечі сидить ангел Божий, а на лівому – Са-тана.
 Тіло помре з його явищем, яке ми умовно називаємо его, а душа, яка звикає до такого друга, чи ворога, перебуваючи в минулому житті тіла, починає пошук підходящого нового тіла, що надає смисл життю нашій сутності в новому тілі. А тут виявляється, що душа зустрічає свого помічника – ум, який дуже гнучкий і має властивість пристосовуватися до життєвих ситуацій, придаючи смисл життю новому єству, хоча, можливо, і хибний, але ми рухаємось і рухаємо, бо потрібно визнати, що це нове середовище і нова якість. Ми прив’язуємось. Не робімо так.

 «Жив колись богатий купець і володів він дорогоцінним каменем, рівного якому не було на всій землі. Любив він цей камінь більше всього на світі і ніколи з ним не розлучався. Вдень і вночі любувався купець своїм каменем, забуваючи про сон і їжу, а здоров’я його від цього стало погіршуватися.
 Затурбувалась дружина купця — так недовго і мужа втратити, і, взявши з собою гроші і подарунки, відправилась за порадою до мудрого даоса, слава про якого летіла у всі сторони світу скоріше стріли, випущеної з тугого лука. Даос благосхильно прийняв подарунки і, пообіцяв допомогти, відправивши нещасну жінку ні з чим.
 Через дві ночі наступив повний місяць, і залюбований в камінь богач вийшов в садок, щоб полюбуватися, як місячне світло грає на гранях його скарбу, запалюючи в мерехтливій глибині каменя різнокольорові вогні. Раптом холодний подих торкнувся щоки купця і, повернувшись, він побачив рядом з собою нібито зіткану з мороку безлику фігуру в чудному одязі з шматків і пір’я.
 - Хто ти і що ти тут робиш? - тремтячим голосом спитав богач, з ляком вдивляючись в лиховісні обриси незнайомця.
 - Я - твоя смерть і прийшла за тобою, - відповів чудний глуховатий голос.
 - Але я ще молодий і не хочу вмирати, - сівшим від страху голосом прошептав купець.
 - Я можу виконати твоє останнє бажання, - сказала смерть. - Проси що хочеш, крім одного - залишитися жити на землі.
 - А я можу і після смерті не розлучатися з каменем? - спитав богач з затаєною надією.
 - Звісно, якщо таке твоє останнє бажання, — байдуже відповіла смерть. — І ти, і твій скарб буде навічно ув’язнений в холодній непроглядній тьмі. Ти не зможеш бачити свій камінь, але будеш вічно стискувати його в руках.
 - І я більше ніколи не буду бачити місяця? - жалібно спитав купець.
 - Ти ніколи більше не побачиш ні місяця, ні саду, ні рідних, - захіхікала смерть. - Ти не зможеш любуватися квітами, ласкати дружину, їсти лакомства, грітися на сонці і підставляти обличчя літньому вітерцю. Але для чого тобі все це? Все своє життя ти бачив тільки одне - дорогоцінний камінь, і після смерті ти не розстанешься з ним.
 - Дай мені строк проститися з рідними, - відчайдушно закричав богач, падаючи на коліна. - Я зроблю все, що ти захочеш; тільки залиш мені іще один день!
 - Добре, - говорить смерть, - я дам тобі один день, якщо за це ти віддаси мені свою дорогоцінність.
 Протягнув купець смерті камінь, навіть не глянувши на нього, і бігом кинувся в будинок. Бігає по кімнатах, кличе жінку, а її ніде нема. Вибіг знову в сад, дивиться - у воріт дружина стоїть і тримає в руках його заповітну дорогоцінність.
 - Звідки у тебе камінь? - втрачаючи розсудок, заволав богач. - Тобі дала його смерть?
 - Про що ти говориш? - здивувалася дружина. - Мені віддав його даос, коли виходив із нашого саду.
 Зрозумів тоді купець, з ким він вів нічну бесіду. Заплакав він з полегшенням, потім розсміявся, обняв дружину, забрав у неї камінь і, размахнувшись, кинув його в річку».

 Ми звикаємо і маємо певне задоволення і подеколи розчарування від такої змагальності душі з таким другом, чи ворогом, як ум. Мостиками для зв’язку є речі, факти, звички, які залишили свій слід в нашому житті. Ці атрибути є помічниками навіть по дорозі до істини. Ото ж бо. Наш ум, наше его ще й не хоче брати на себе відповідальності, а вину за наші поступки, слова, думки складає на диявола, сатану: «Це біс мене попутав, я так не хотів і не думав». А де ж той біс? Не хочемо навіть визнавати своїм же умом, що це його робота, як результат бачення і чуття оточуючих обставин замішаних на нашій зависті, злобі, гніву, гордині, жадібності, осуді … Це є неодноразовий факт. Це не усвідомлені слова і дії, особливо, які стосуються розгляду ситуації про вбивство. Деколи юристи називають цей стан афектом для захисту особи. Хто має такі можливості захистити самого від себе? Згадаймо біблійну притчу про хазяїна і слуг, які повідомили йому, що між ростками пшениці хтось посіяв плевела … Хто ж їх посіяв? Це хрест цього єства і він його мусить нести на Голгофу крок за кроком, сходинка за сходинкою. Тому суспільство дає цьому єству можливість для спілкування самого з собою шляхом ізоляції від суспільства в тюрмі. Сущий дає таку можливість і в цю дію сущого через суспільство не можна вкласти в слово кара, в строк 10 років. Це спокута душі на багато життів. Не простий це процес духовного росту. Навпаки, давайте усвідомимо, що ці люди, ці факти, ці речі не є випадковими на нашому життєвому шляху. Якраз такий підхід, таке розуміння прискорить очищення душі.
 Будьмо терпимими, будьмо люблячими, будьмо милосердними, будьмо правдивими і не зазіхаймо на будь чию свободу, будь чий спокій. Ми знаємо, що маючи тривогу, ми можемо діяти не так усвідомлено. Знаючи це, не тривожимо себе і інших.

 «Молодий парубок, років 15-ти зайшов в автобус і був безмежно щасливий, що в ньому нікого не було – автобус був порожній, сідай куди хочеш! Він присів біля вікна позручніше, бо все таки їхати до кінцевої.
 Автобус рушив і через 20 хвилин був повністю заповнений людьми. Юнак сидів, слухав музику і дивився у вікно, як раптом підстаркувата жінка похлопала йому по плечу і сказала: «Як вам не соромно, я у ваші роки надавала місце старшим, а ви…». Тут до неї приєдналась інша: «Це ж що за молодь – сидить тут здоровий, молодий хлопак, а хвора старенька бабуся має стояти!». Буквально через 2-3 хвилини на парубка накинувся весь автобус. Молода людина не витримала такого тиску і сказала:
 - Добре, я встану, але сяде на це місце тільки той, кому не буде соромно за свої слова.
 Зрозуміло, що його слова привели всіх в шок, але ображати не перестали. Юнак почав судорожно діставати щось із під сидіння – і ось появився костиль, а потім і другий, парубок встав з місця, опираючись на них.
 Всі завмерли від побаченого. Ніхто і подумати не міг, ніхто і думати не хотів, що таке можливо …, а підстаркувата пані, яка так нервово наступала йому на ноги всю дорогу, тепер зрозуміла, чого він не звертав на це ніякої уваги, бо там були протези.
 До кінцевої зупинки автобус їхав мовчки.
 Юнак їхав стоячи, на костилях і протезах, хоча йому було тяжко, але він стояв – йому давало сили те, що місце біля вікна залишалося порожнім до кінцевої зупинки».

 Для сущого всі рівні і всі мають одинакові потреби і можливості для духовного росту і гідне мирське становище. 
 Але зовні ми бачимо, що різні люди живуть з різними рівнями матеріального забезпечення, задатками, можливостями. Така позиція нерівності в більшості сімей створює дискомфорт і породжує масу негативної енергії через гнів, зависть, злобу, недовіру. 
 Такі розбіжності є наявними і в сім’ї. Практикуємо і дивимось, що ми помаленьку починаємо займати позицію головного в сім’ї – зупиняємось і не мішаємо підрости людині, що знаходиться рядом біля нас протягом життя. Це потрібно для нас і для того, хто рядом. Нас болтами не скручували, а зійшлися по добрій волі. Тоді буде злагода і довіра в мирських справах і в духовних. Це і дає можливість рости нашому почуттю, яке ми називаємо словом – любов. Коли любов у сім’ї, то і тілесні міжстатеві втіхи не є головними, бо вони насичуються цими відчуттями. 
 Можна з’їсти недоварений борщ і сьогодні пожити без вкрученої лампочки… але як засвідчує практика таких нюансів стає все менше і менше. Так відбувається, коли у нас гармонія між душею і тілом, так відбувається зрівноваження мирських потреб, прав і зобов’язань в сім’ї. Давайте вчитись зупинятись і іти разом з усіма по життю. 
 Є така мудра мирська поговірка, що складаючи копійку до копійки виходить гривня. Так є, коли ми продукуємо в сім’ї, в трудовому колективі позитивні якості один плюс другий, плюс третій…, то що ми можемо отримати? – щасливі задоволення і в цьому сенс житя-буття, а коли навпаки – всі страдають: і чоловіки, і жінки, і діти, і колеги, бо ми з сім’ї, чи з колективу носимо негативні емоції, негативні переживання. Просимо усвідомити суть наших слів і нашої поведінки. 
 Можливо ми затратимо для практики місяць, рік, але на все життя в нас поселиться злагода і спокій, а коли душа буде покидати тіло (згадайте перед смертю), то вона (наша сутність) буде дякувати тілу і в