Вы здесь

Розмова двох. Сергій Миколин

Посвячую тим, хто шукає спокою; тим, хто шукає кращого і богатшого життя; тим, хто шукає задоволення від життя; тим, хто шукає розуміння себе, своїх дітей і всіх, і всього, що знаходиться навкруги нас!

 Розмова двох – це розмова душі і тіла, духовного і суспільно-матеріального, або повсякденний їх діалог на дорозі, яка називається життям.
 Книга розкриває суть духовних цінностей людини і природу людських проявів в повсякденному житті, розуміння яких дає можливість кожному побачити себе і оточуючих по іншому, виходячи зі своїх потреб і можливостей.
 В книзі розкриваються деякі сторони життя, однак певна увага звернута на силу і значення слова, розглянуто такі людські якості, як душа, істина, любов…; виокремлене бачення місця дитини в житті; особливе бачення покликання людини на планеті, її участь в суспільному житті. 
 Ця книга написана для нас особисто в хвилини духовного і творчого натхнення, але запрошуємо – читайте цю молитву всі, щоб знати і мати можливості бачити дорожні знаки на шляху, який називається життям. Це шанс реалізувати себе, як індивідуума. Маємо велику надію на Вас, читачу, у творенні позитивних енергій після прочитання для засіву на теренах України і у Всесвіті любові, миру, злагоди і доброти. А далі … воля Ваша. Вона має бути настільною книгою кожної сім’ї на планеті.
 В книзі застосовано деякі алегоричні і віртуальні висловлювання і означення для більш повного розкриття суті розуміння життя. В деяких реченнях, абзацах не закінчене логічне завершення смислового наповнення, це спеціально для Вашого пізнання і пошуку в собі. Читайте між рядками, бо там те, що ви шукаєте і те, що ви знаєте.
 Книга наповнена науковим, філософським і релігієзнавчим інтересом в пізнанні життя.
 Ми бажаємо всім, всім, всім щастя!!!, бо бачимо потребу в ньому.

 Передмова.

З дозволу Великого поета, Анни Волошин, ми вписуємо в передмову ці два її твори із збірника «Павутиння буденності», як лейтмотив теми цієї розмови і з вами.
Проходячи поряд церкви – хрестись…
Проходячи поряд бідних – ділись…
Проходячи поряд молоді – не злись…
Проходячи поряд старості – поклонись…
Проходячи поряд цвинтаря – зупинись…
Проходячи поряд пам’яті – згадай…
Проходячи поряд матері – встань…
Проходячи поряд знань – візьми…
Проходячи поряд мудрих – учись…
Проходячи поряд щастя – щасливий будь…
Проходячи поряд щедрих – подякуй…
Проходячи поряд обов’язку – не ховайся…
Проходячи поряд слова – тримай…
Проходячи поряд почуттів – не соромся…
Проходячи поряд слави – не тішся…
Проходячи поряд правди – повір…
Проходячи поряд пристрасті – відійди…
Проходячи поряд лестощів – помовчи…
Проходячи поряд сумління – не бійся…
Проходячи поряд гніву - змирись…
Проходячи поряд горя – поплач…
Проходячи поряд болі – мужайся…
Проходячи поряд злості – скажи…
Проходячи поряд влади – не вір…
Проходячи поряд смерті – не бійся…
Проходячи поряд життя – живи…
Проходячи поряд Бога – відкрийся…

* * *

Ти – все те, що між рядків безкінечної вигадки
(Істина) Моя
Дай відповідь на запитання: «В чому помилка наша?»
(В нещирості) Твоїй
В чому Альфа і Омега всіх наших страждань?
(В залежності) Моїй
Можливо, ти навіть знаєш, в чому суть цього життя?
(В безглуздості)
Що цінніше слів великих пророків?
(Мовчання) Наше
В чому – блаженство дітей і прокляття дорослих?
(В незнанні) Нашім
В чому вся гіркота від радості зустрічі з коханим?
(В розлуці) Для мене
Що у світі тримати найважче?
(Обіцянку)
Що так важко знайти і так легко втратити?
(Незалежність)
І чому ти приймаєш неправду за благо?
(Від щирості)
Я хочу вірити, що все ж життя
(Осмислене)…
Й шукаю між рядків безкінечної вигадки
(ІСТИНУ)…


Здравствуй Боже, здравствуй Сонечко, здравствуй Новий День, здравствуйте Люди і все, що оточує нас! Слава тобі Сущий який у нас і Нам в Тобі!
Дякую тобі, Боже, що даруєш нам новий день! «Боже! Дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе цей день. Дай мені цілковито віддатись на святу волю твою, на всяк час дня цього у всьому настав і цілком підтримай мене. Не дай забути, що все ти послав. Навчи мене просто і мудро ставитись до всіх людей – нікого не засмутити, не збентежити. Господи, дай мені сили перенести втому і всі події цього дня. Керуй моєю волею. Навчи молитися, вірити, надіятись, терпіти, прощати і любити. Амінь.» Оптинських старців.
Живи – життя сказало,
Кохай – і ніжно обійняло.
Даруй – посміхнулося Щастя,
Вір і Йди – Серце підказало.
Вирішуй     - Мудрість прошептала,
Попробуй – Мрія прокричала.
Ніжність очі прикрила
І Розуму торкнулася Надія… А. Волошина.
«Жив в одному селі старик. Був він дуже бідним, але всі імператори завидували йому, бо у нього був прекрасний білий кінь. Ніхто ніколи не бачив подібного коня, який відрізнявся б красотою, статтю, силою… Ах, що за чудо був цей кінь! І імператори пропонували хозяїну за коня все, що тільки б він побажав! Але старик говорив:
- Цей кінь для меня не кінь, він - особистість, а як можна продати, скажіть на милість, особистість? Він - друг мені, а не власність. Як же можна продати друга?! Неможливо!
І хоча бідність його не знала меж, а спокус продати коня було немислима кількість, то він не робив цього.
 І ось одного ранку, зайшовши в стійло, він не виявив там коня. І зібралось все село, і всі сказали хором:
- Ти – глупа людина! Ми всі знали, що в один прекрасний день цього коня вкрадуть! При твоїй-то бідності берегти таку цінність!.. Краще б ти продав його! І ти б отримав будь-які гроші, які б не попросив - на те і імператори, щоб платити будь яку ціну! А де тепер твій кінь? Яка біда!
 Старик же сказав:
- Ну-ну, не старайтесь! Скажіте просто, що коня немає в стійлі. Це - факт, а все інше - судження. Щастя, нещастя… Звідки вам це знати? Як ви можете судити?
 Люди сказали:
- Не обманюй! Ми, звісно, не філософи. Але і не настільки дурні, щоб не бачити очевидного. Кінь твій вкрадено, що, звісно ж , є нещастя!
 Старик відповів:
-Ви - як хочете, а я буду притримуватися такого факту, що коли стійло пусте, то коня там нема. Другого ж я нічого не знаю - щастя це чи нещастя, бо це всього – навсього маленький епізод. А хто знає, що буде потім?
 Люди сміялись. Вони рішили, що старик від нещастя просто збожеволів. Вони завжди підозрювали, що у нього не всі дома: другий би давно продав коня і зажив би, як цар. А він і в старості залишався дроворубом: ходив до лісу, рубав дрова, збирав хмиз, продавав його і заледь зводив кінці з кінцями, живучи в бідності і злиднях. Ну а тепер стало цілком зрозумілим, що він – душевно хворий.
 Але через дванадцять днів кінь несподівано повернувся. Він не був вкраденим, він втік до лісу. А повернувся не сам, привівши з собою дюжину диких коней. І знову зібрались люди, сказавши:
- Так, старик, ти був правий! Це ми – глупі люди! Ти і дійсно щасливий! Пробач нашу глупоту милосердно просимо!
 Старик відповів:
- Та що ви, їй-богу! Ну, повернувся кінь. Ну, коней привів - так що ж? Не судіть! Щастя, нещастя - хто знає?! І це лиш маленький епізод. Ви ж не знаете всієї історії, то для чого осуджувати? Ви прочитали лише одну сторінку книги, хіба можна судити про всю книгу? Прочитали одне тільки речення на сторінці, то як можна знати, що іще написано на ній? Життя - океан безкрайній! - буква із слова, так! А ви судите про все в цілому. Щастя, нещастя – для чого судити, ніхто цього не знає. І щасливий я в моєму не осудженні. А тепер ідіть і не мішайте мені, ради Бога!
 І на цей раз не змогли люди заперечити старику: можливо старик і цього разу правий? Тому вони промовчали, хоча в глибині душі прекрасно розуміли, що це ж прекрасне і дивне щастя - дванадцать коней прийшли з конем! Вартує тільки захотіти, і всі вони перетворятся в немислимі багатства!
 В старика був єдиний молодий син. Він почав об’їзджати диких коней. Не пройшло і тижня, як він впав з коня і зламав собі ногу. І знову зібралися люди, а люди скрізь одинакові, і знову почали судити. Вони сказали:
- Старик, ти знову виявився правий. Це - нещастя. Єдиний син - і ногу зломив! Хоч одна була б опора тобі в старості, а тепер?! Ти ж ще більше збіднієш!
 А старик відповів:
- Ну ось! Знову судження! Для чого ви так спішите? Скажіть просто: син зламав ногу! Щастя, нещастя — хто знає?! Життя іде відрізками, а судити можна про ціле.
 І так склалось, що через декілька днів на країну напали вороги, почалася війна, і всі молоді люди села були призвані в армію. І тільки син старика був залишений: він не міг ходити, бідний каліка. І знову зібралися люди, вони кричали і плакали: з кожної хати пішов син чи декілька синів, а надії на те, що вони повернуться, не було ніякої, бо ворожа країна була великою і битва зарання була програшною — вони не вернуться додому!
 …Все село стогнало і плакало. І прийшли люди до старика і сказали йому:
- Прости нас, старче! Бог бачить, що ти правий - благословенним було падіння твого сина з коня. Хоча і каліка, але з тобою син твій! Наші ж діти пішли назавжди! Він-то жив, та ще, можливо, і ходити почне помаленьку. Краще бути кульгавим, але живим!
 І відповів старик:
- Ні, з вами неможливо! Люди! Що ви?! Ви ж продовжуєте знову і знову — судите, судите, судите! Та хто знає?! Ваші діти насильно були забрані в армію, а мій син залишився зі мною. Але ніхто не знає — благословення це чи нещастя. І ніхто ніколи не буде в змозі знати. Один Бог відає!»
 Читайте далі.
 Просимо вибачити за всі слова, які ми застосовуємо не як критику, чи осуд, а для розуміння шляху в пізнанні істини, в пізнанні життя, в пізнанні Бога свого.
 Молитва - це розмова двох – це діалог нашої божественної душі і нашого тілесного суспільного ума, чи матеріального з духовним (ця форма спілкування найбільш поширена серед пристрасних людей). Саме ж слово – моли-тва має цю візуальну і наповнюючу змістовну форму дії – моліться вдвох, розмовляйте вдвох – як запрошення до дії. Та ж само дія в слові синонімі іноземного походження – ді-а-лог: два і логос, тобто розмова двох. Така розмова вже є молитвою, коли між ними є гармонійне усвідомлене поєднувальне взаєморозуміння в нашому повсякденному житті. Молитва є шляхом до істини. Молитва є дорогою буття. Молитва є бунт проти всього негативного, що не дає росту духовності в нас, в суспільстві, яке мішає будувати гідне достойне людини життя. Це є процес відновлення в людині образу і подобія Божого в моменти, коли людина починає замислюватися над своїм покликанням. Зазвичай, в житті ми цей поклик можемо називати як процес нарощування життєвого досвіду, як в матеріальному, так і в духовному відчутті. Це вже як потреба і в кожної людини це відчуття проявляється вже як усвідомлена потреба у віці від 42 до 49 років, а далі наше єство, від рівня і потреб душі в залежності і від його можливості (тут якраз великою силою є самоусвідомлення, або силою нашого практичного ума), -------- йде шляхом нарощування позитивних духовних якостей, або шляхом видимого прискореного нарощування матеріальних благ за всяку ціну. Самоусвідомленню допомогає спокійний ритм життя, спостережливість за оточуючим середовищем, менше говорити, щоб почути інших, бо саме інші є носіями інформації, чи знань для нас. Така природа передачі Знань закладена у все живе, і в тому числі і в нас, бо ми говоримо для когось, щоб передати ці Знання Космосу тим, з ким говоримо. В повсякчас і в повсякдень в народженні думки, у висловленні її словом через втілення її в дію слухаємо у спокої, що підказує серце, слухай душі своєї, бо вони єдині в єдності знають смисл життя сьогодні і правду істини (Бога) для Нашого росту духовного розвитку і вивіреного житейського шляху у вирії суспільних відносин між людьми і з природою. Душа знає наше вчорашнє, знає сьогодення і знає завтрашнє, бо є частинкою Всесвітньої енергії в нашому тілі і не піддаваймось впливу поінформованому аналізуючому уму і вигоді тіла – і Наша душа буде рости, розвиватись вовіки віків. А з нею і тіло і Наше слово, Наша мудрість, Наші взаємовідносини з усім живим і неживим на цій Землі.
 Б Л А Г А Ю
Зроби наші справи свідками Твого світу,-
І туди, де Ненависть, дай нам принести Любов.
І туди, де Образа, дай нам принести Прощення.
І туди, де Ворожнеча, дай нам принести Єднання.
І туди, де Помилки, дай нам принести Істину.
І туди, де Сумнів, дай нам принести Віру.
І туди, де Відчай, дай нам принести Надію.
І туди, де Сутінки, дай нам принести Світло.
І туди, де Журба, дай нам принести Радість.
Допоможи нам, Боже, не шукати Розуміння,
 а, скоріше, Розуміти,
Не стільки шукати Любові, скільки Любити.
Бо хто віддає, той отримує,
Хто забуває себе – знову себе знаходить.
Хто прощає – той відроджується до нового життя…
Тож допоможи нам, Господи, зробити наші справи
Свідками Твого Прекрасного Світу…» Анна Волошин.
 Для цього ми маємо знати себе, свій духовний потенціал, бо фізичні можливості ми думаємо, що знаємо. Думаємо що фізичну силу отримали від батьків через генну спадковість. Так воно і є частково. Ми далі будемо бачити, що і батьків нам дано саме для цього. Не дарма говорять, що батьків не вибирають. Це ми їх подарунки до певної міри. Однак підтримання фізичного стану тіла напряму залежить від стану духовного. Кожен в цьому переконувався протягом життя, можливо, як одинн, чи декілька епізодів неусвідомлено, чи цілком свідомо, а можливо із-за суєти житейської не придаємо цим підказкам значення і тільки вже на сконі життя в багатьох приходить це розуміння. А якби ми звернули увагу на ці підказки зразу, то мали б інші можливості і інший життєвий результат. І цей процес ми узріємо в цих рядках. Природа бачення себе, свого потенціалу можлива через нарощування духовних цінностей і в першу чергу любові. Ми не зможемо любити себе, а якщо більш піднесено, то і Бога в собі і в оточуючому Всесвіті доти, поки не узріємо його. Побачити ж його, себе ми можемо тільки через пізнання його якостей духовних, бо їх бачення проходить тільки через їх відчуття, через їх прояви в собі і в інших. Будьмо спостережливими і побачимо ці якості.
 Будьмо джерелом мудрості, теплоти, світу і доброти для оточуючих, а найперше спробуйте зігрити цим свою сім’ю, своїх рідних і колег ( хоча, як свідчить життя це найчастіше саме важче. Ви всі переконаєтеся, бо починати нести ці якості серед інших не просто,особливо серед близьких. Цьому заважає вже сформований наш стереопит способу життя і способу нашої думкової будівельної площадки. Не дарма в миру говорять, що в своєму середовищі пророків (носіїв мудрості немає). Вони є, але оточуючому середовищу важко повірити у наші духовні і матеріальні зміни із-за стереотипів і через зародження в інших оціночних, осудливих і завистливих думок, хоча саме ми є цим середовищем для таких думок. Процес нарощування таких якостей, таких світлих енергій (сили Святого Духа) є теж певний труд, одначе, відчувши цей смак із-за життєвого досвіду, але природа цього пошуку в покликанні душі і вона нас до цього спонукає, а не якісь очікувані матеріальні вигоди – саме до цього, чи такого розуміння такого потягу ми приходимо, і цей труд у відчутті надбань так нас захоплює своєю новизною, своїм баченням благості, своїм баченням джерела доброти і щастя, що ми хочемо вийти за вузькі межі сім’ї, бо ці теплі промені відчуттів радості і задоволення ми вже вимушені передати іншим. Дякуймо Сущому і Всім, що вони підтримують горіння в нас цього джерела теплоти і світла, бо це є можливість і всім погрітись біля цього джерельця. Це вже ростуть духовні крила, янгольські крила. Ці порухи ми вже робимо із-за любові (саме ця теплота, доброта і є наповнюючою силою в цьому слові). Ми вже перебуваємо в такому стані душі і тіла, що наростає сила і наміри зробити щасливими і радісними ще когось і це якраз є та милість, що хочеться прислужитися іншим. Прислужився таємно, то таке відчуття радості в грудях, а потім умиротворений спокій находять на нас, що надходить така сила, яка спонукає творити добро на радість всім. Отримання таких відчуттів є енергетичною подякою і є процесом надходження більшої і якісної енергії в наше єство. Починається пошук у пізнанні глибше і ширше цієї сили, цієї енергії, цього божественного стану і радість наповнює наше єство шукає, кому ж передати такі свої відчуття і робити ці подвиги для інших. Про бачення таких шляхів в далі написаних словах, але будьмо свідомі, що це має бути стан душі. По такому стану душі, ми бачимо і певні негаразди в інших і допомагаємо їм думкою, словом і ділом по мірі можливості і можливості того, хто зможе прийняти цю допомогу. Такі наші дії мають сприяти і баченню зменшення важливості цих дій і їх значимості для нас. Це буде просте продовження нашого повсякденного життя, а не якісь подвиги. Наше оточуюче середовище наповнене красотою, вершиною якої є людина в своїй діяльності, яка, любуючись і захоплюючись прекрасним, тим само збільшує кількість цієї енергії красотою, творячи її в своєму захваті і подяках. Ми створюємо своєю уявою все більш добротніші, все більш прекрасніші речі і події, бо чим більше ми відчуваємо, дивимось на те, що нам подобається, тим більше ми цього хочемо, починаючи і собі займатися творінням доброти і красоти в словах,речах і діях, а найперше в думках. Тим само збільшуемо ці прекрасні якості – красоту, доброту, любов, задоволення – у Всесвіті. А це так просто і природньо. Ми можемо, бажаємо і маємо можливості кожен творити це більше і більше. І це нам вдається. Ми творимо більш чудесно, більш витонченіше, наповнюючи цей процес своєю ізюминкою, своєю неповторністю у наповненні себе і оточуючих любов’ю, радістю, щастям. І таким нашим бажанням не буде кінця. Кожна мить прожита на Землі безцінна. Ми щасливі від того, що зуміли ввійти в такий стан і цим ми даруємо собі і іншим ці миті прекрасних, добрих, радісних хвилин великого щастя у відчуттях піднесеності, хвилювань, здивувань, шанобливості, люб’язності і вдячності всьому і всім. Такі наші надбання в цьому житті душа несе в майбутнє тіло, а на даний момент вона намагається нам підказати і створює умови у творінні цього прекрасного процесу, який називається життям. То і дозволимо собі бути в такому стані, вчимося цього і таким чином в наших можливостях появляється усвідомлення управляти життєвими обставинами. На-й (на і йому, собі подібному) щастить усім у пізнанні Духу. Бо «Прояви любові до ближнього можуть спасти і великого грішника. Любов покриває все».
 Ми говоримо на дану тему з тими, хто цікавиться цим, хто живе цим, хто працює з собою для духовного розвитку; хто має щастя бачити промінці істинних знань про здоров’я, щастя, радість, добробут , милосердя; хто хоче бачити всіх усміхненими, забезпеченими і здоровими. Щасливої Вам дороги по рядочках слів! 
 Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
… пливе молитва в човнику лодонь.» Л. Костенко 
 Сказане, писане слово нами може бути тільки, ознакою нашого єства і тільки нашим розумінням. Так, як тільки в те, чи інше слово вкладається наше смислове наповнення. В цілому реченні, яке несе єдиний смисл, хтось може почути одне, чи декілька слів, або акцентувати своє розуміння на цих словах все речення. Достеменно відомо, що слова не можуть навчити — вчить нас тільки життя через наше їх сприйняття і відчуття їх наповненості тим змістом, який нам подобається. І все-таки перед нами книга слів, неординарних слів, і зараз ми готовимось їх про­читати. ...Слів, які неймовірно расширюють наші можливості і сформують нові, позитивні переконання; сформують впевненість у можливість вміти впливати на наш спосіб життя.
 «Ну що б, здавалося, слова …
 Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!... Знать у бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди .»! Т.Г. Шевченко 
 
 « Людина шептала:
- Господи, поговори зі мною.
 І лугові трави співали, але людина не чула. І закричала вона тоді:
- Боже, поговори зі мною.
 І грім з блискавкою прокотились по небу, але людина не чула. Людина озирнулась кругом і сказала:
- Боже, дозволь мені побачити тебе.
 І зірки ярко засіяли, але людина цього не бачить. Він закричав знову:
- Боже, покажи мені видіння!
 І нове життя було народжене весною, але людина і цього не помітила. Вона заплакала у відчаї:
- Доторкнися до мене, Боженьку, і дай мені знати, що ти тут.
 І після цього Бог спустився і доторкнувся до людини, але людина змахнула з плеча метелика і пішла геть.»
 Важливі не так слова молитви, як стан нашої душі, її готовність говорити з Богом.
 «В темноті ночі приємно і добре, коли душа говорить, а вуста німі. Хочеться молитись, молитися – сховатись у чистоту і любов.
 Боже, Ти прощаєш мені, грішній, бо відчуваю ніжний доторк Твоїх рук, від якого тепло розходиться по тілу!» Оксана Стефко 
 « Чим пахнуть яблука? Сонцем. Ранковою ніжністю роси… І ще осінню! А може, все-таки осінь палахкотить рум’янцем, бо її духмянять яблука, і роси такі фіалкові, бо настояні на чистому яблуневому трунку? А сонце таке гаряче, бо йому посміхаються яблука?»Алла Вишневська 
 Якщо начальник, близька людина говорить нам безпосередньо, чи при інших позитивні, хороші речі і вони лягають нам на душу, ми раді, ми щасливі, бо їх слова, їх емоції співпадають з нашим станом і ці слова відображають нашу дійсну суть. Коли вони говорять тільки голі слова без наповнення їх позитивом, а переслідують певну корисливу мету (підлещування), то наша душа не сприймає їх чомусь, бо вони не відображають нашу дійсну суть тепер, чи в той момент, про який іде мова. Чому начальник не підвищує зарплати, чи не надає кращу посаду – я ж весь час на вечоринках на днях народження так восхваляю його, добираю такі слова, щоб показати наскільки він мудрий начальник, справедливий, чесний…? А причина проста, бо ці слова не відповідають його суті і він сприймає їх як сарказм, чи насмішку, а тому і починає гірше ставитись до нас. Те ж стосується і критики: коли вона справедлива, то в нас не виникає обиди – душа знає, що про нас говорять саме ті слова, які відповідають нашій суті. Однак, коли ми знаємо, що це наклеп, брехня, то ми можемо загорітись в злобі, чи тримати її в собі. В даному випадку, читаючи ці рядки прийміть підказку, не приймайте до серця цей наклеп, чи брехню і хай він залишається з тим, хто його наплодив. Ви спокійні були і залишитесь, а він буде тривалий час в неспокої і можливо робитиме спроби вибачитись, чи інший спосіб, щоб все таки вкинути ці образливі слова в нас своїм нагадуванням, чи слухами на стороні. Ці такі його спроби є не чим іншим, як спроби позбутися цього негативу, бо ви його не взяли і деколи ми говоримо, що ці спроби є докорами його совісті. Проявіть мудрість і сядаємо вдвох і шукаємо причину, чого так було сказано і другу причину, чого саме для нас. Бо тільки так ми можемо нейтралізувати негатив. В цьому речені показано природу каяття і пробачення. Це так образно сказавши, а за цим спостерігається рух енергій про які ми говоримо в цій книзі.
 В тому і трудність, щоб донести слово до чийогось ума, а ще важче до душі. Однак, коли ми готові прийняти певні слова для душі, то це є відчуттями зустрічі давніх добрих друзів. Тільки рівнорівневі по своєму духовному, чи розумовому розвитку можуть одне одного розуміти. Тоді відпадає потреба в слові. Вони є однодумцями. Вони розуміють одне одного без слів …, бо важко передати словом всі нюанси життя (чи то дія, чи то відчуття, чи то стан душі). Різнорівневість двох індивідуумів не дає змоги передати досвід іншому словом, навіть рідко так є, щоб так може передати батько синові, вчитель учневі. Це мабуть такий стан душі того, хто говорить (чи пише) і того, хто слухає (чи читає). Можна сказати за них, що вони працюють злагоджено, в одному ритмі, в унісон.
 Писане слово, як засіб, як дорожній знак на шляху пізнання істини, бачення правди життя, відчуття справедливості. Воно, може, не є істина, але і не брехня - перевіряйте. Це зручно, щоб слово писане, почуте могло вказати напрямок пошуку. Воно цінне тільки, як допоміжний засіб, може послужити поштовхом для зміни бачення життєвих цінностей, бачення смислу життя, бачення свого призначення, як людини. Ми самі творці, ми самі істина, а не саме слово.
 Щоб зрозуміти і сприйняти ці слова духовно пізнавального характеру, то виникне потреба прочитати цю книгу не один раз, бо для розуміння думки автора прийдеться розуміти і підтекст, який деколи ховається між рядками не залежно від автора. На читання між рядками нам довелося стикнутися при прочитанні духовно пізнавальної, філософської літератури. Але і публіцистика несе велику інформацію між рядками. І навіть уже при прочитанні нами цієї книги, ми виявили подібне викладення думкою і словом суті знань. А читана вона нами вже не раз – і з кожним разом суть її змісту бачиться глибше і ширше. Такий підхід буде і вам помічним. Бо природа таких труднощів, що тут не напишеш коротко і красиво, хоча деколи пишучи просто, то виходить краще. Але коли ми спробували розглянути і пояснити такі речі, як Бог, Всесвіт, Космос, Енергія, Простір, Час, Життя, Рай, Щастя, Любов, Радість, Задоволення, Мир, Злагода, Гідність, Свобода, Гнів, Гординя, Зависть, Злоба, Жадібність, Осуд, Смерть, Пекло і т.д., то слова просто не знаходяться. Можна написати багато подібних слів-синонімів, але розкриває суть їх тільки кожен по своєму, виходячи з власного усвідомленого, чи неусвідомленого розуміння своїх відчуттів. Краще всього це починає вдаватись при прочитанні книги, чи окремої частини вдруге в стані спокою, в тишині і при наявності бажання і можливостей. Звісно, коли ми при читанні починаємо обдумувати свої повсякденні турботи і плани, то нам відразу ж слід повернутися до повторного прочитання. Мабуть ми досить одинокі раз читаємо ці строки.?, бо про це не можемо нікому розказати. А чого? Бо злякалися, бо відсутня довіра, немає впевненості в можливостях своїх для пізнання суті життя і можливості жити легше і красивіше. Ми не можемо вам це доказати і аргументувати, бо це не є повчанням і не є нашою метою, бо тільки ваша віра в істинність цих написаних думок впливає на все, що ми можемо, чи не можемо зробити. Найскоріше розуміють суть і природу цієї життєвої філософії ті які мають віру в будь - що: чи в бога, чи в партію, чи в науку, чи в прикмети, чи в особисту фізичну силу і особисті вміння володіти інформацією. В таких нас, які живуть пристрасно з вірою в краще життя сьогоднішнє, чи загробне зароджуються ідеї його реалізації і вони починають ці ідеї реалізовувати, але часто густо появляються проблеми. Проблеми не складно вирішувати, коли знаєш причини,які породили їх. Однак, коли ми їх не бачимо, чи не чуємо, навіть коли вони в нас під носом, як та люлька, то тут нічим не зарадиш. А порада така: заспокойся і озирнися і побачиш, чи почуєш підказку, як виріщити проблеми. Про це і написана дана книга. Ми щасливі, що у нас появилась така можливість: нести людям всього світу цю філософію радості, мудрості і духов­ності, яка була надана нам в стані натхнення для передачі всім.
 Бог сотворив з допомогою слова сей світ, все видиме і невидиме. І при допомозі слова Іісус Христос зціляв людину. Бог має силу, розум, знання, правду, доброту, любов і діє через поширення енергії, якої ми потребуємо і яка вноситься в наше єство і в інші єства і предмети через її прояви як благоволіє Боже. Бог – це є сукупність різних видів енергії. До такого висновку сьогодні прийшла людина (підкреслимо не саму дату, а божественне бачення часу) – про це дехто знає, дехто читає старі книги, чи послуговується іншими джерелами інформації, які доступні декому. Діяння Божі проявляються саме в русі різних енергій, можливо і хаотичному русі. Бо стверджувати сам рух і самі види енергій, хоча ми це стверджувати можемо, але для розуміння суті і характеристики, чи опису даних категорій цих визначень людині поки не дано. Ісус Христос теж володів енергією ( і до речі володіє по сей день через залишене слово правди, слово істини). Ми теж є творцями різних видів енергії, яка проявляється в наших думках, словах і ділах. Однак слід розуміти, що якість і кількість нашої енергії є досить набагато меншою ніж Енергія Всесвіту. 
 «Мені згадується одна із історій Панча Тантри. По мосту через річку іде слон, а на слону сидить комар. Слон такий важкий, а міст — просто тимчасовий мостик. Бідні сільські жителі наводять мостики, коли проходять дощі, спадає вода і річка стає маленькою. Вони роблять тимчасові дерев’яні мостики для себе. На вісім місяців такого мостика вистачає. Але він побудований не для слона, поскільки в бідному селі ніхто не може утримувати слона. На мостик же зайшов і проходив по ньому дикий слон. Комар, який сидів на голові слона, сказав:
— Дядюшка, здається, що моя вага і твоя вага — це занадто для такого мостика.
 Слон сказав:
— А я і не знав, що ти сидиш у мене на голові. Що ти там робиш?
 Ось у цій маленькій історії слон навіть не усвідомлює комара, — але комар думає: «Я і ти, ми разом, — це так багато для цього бідного мостика».
 Кожна людина напевне менше у порівнянні з цим великим всесвітом, чим комар у порівнянні зі слоном. Різниця між комаром і слоном не велика, але між людиною і сутністю… різниця невимірна.
 Але пам’ятайте, людина робить те ж саме, що і комар. Якщо ви збираєтесь женитися, ви ідете до астролога і питаєте: «Чи сприяють цьому зірки». Те ж саме говорив і бідний комар: «Дядюшка…», — пробуючи зв’язати себе зі слоном. Ви намагаєтеся зв’язати себе із зірками: чи прихильні вони вашій женитьбі? І звісно, астролог експлуатує вас.»
 Досить мізерну частинку Божественної енергії потребляє наше тіло через душу, і яке є носієм ще деякої частини негативної енергії отриманої з оточуючого середовища. Між цими енергіями проходить невидима боротьба, змагання, хоча фактично такого немає, але такі висновки робить наш ум – і кожна людина бачить ці зовнішні прояви цієї боротьби в нашому повсякденному житті, боротьби божественного і диявольського в нашому єстві, чи в собі подібних. Тому ми в слові енергія бачимо прояви, яким надаємо характеристику сили, розуму, любові … Так із життя в життя ми починаємо усвідомлювати своїм розумінням свого покликання у нікчемності боротьби, як істоти божественної, як носія, передавача божественної енергії, розуміючи свій мирський смисл знаходження тут і саме тут з розумінням своєї місії – духовний ріст і розвиток кожного. Ці порухи досить мізерні і ми в своїй житейській суєті не звертаємо на їх прояви ніякої уваги, хоча з певністю можна зазначити, що духовність людства має тенденцію якісного росту і розвитку в проявах певного миру і спокою на планеті, як і тенденцію розвитку кожним окремо.
 Сила слова бачиться, чується, відчувається не в почутому, чи в прочитаному мудрому слові (словах), а в тому, як ми сприйняли його душею своєю, зрозуміли його смислове навантаження духовного знання.
 Можливо, кожен в слова – любов, щастя, радість, істина, добро вкладає свій зміст, своє бачення. Можливо, це ідея кожного в окремості, щоб він хотів бачити під цим словом у смисловому наповненні. Можливо, ми, пишучи ці слова, показуємо, що ми хотіли б бачити. Це, мабуть, наша потреба. Можливо, саме цих якостей нам у наповненні цього слова і не вистачає. Можливо, всі, хто творить – творять те чого бажають для своєї душі, саме такого пейзажу, саме такої музики, саме такої Біблії, Корану, якого не вистачає, виходячи з нашого життєвого досвіду, чи досвіду наших предків. Можливо, суще таким чином стимулює нас кожного до пошуку пояснень істинного наповнення через життєвий досвід. Можливо, саме такі ідеальні риси ми вписуємо в ці визначені слова про любов, красоту, істину, добро, Бога …Практично неможливо їх описати в словах. Хоча людина, яка побачила, почула, відчула істинну суть, знає її, бо той, хто не пізнав і не намагатиметься про неї говорити і про неї писати – він її випромінює. Він її не бачить, він її живильне джерело. 
 Протилежні явища нашого життя - брехня, осуд, гнів, гординя, зависть, злоба …, які ми приписуємо Дияволу, як їх власнику, теж є серед нас і в нас. І за цими словами і в ці слова людина вносить теж певне змістове наповнення для пояснення іншим свого розуміння.
 «Спитали мудру людину, чи може вона пояснити мету життя людини. Вона відповіла, що не може. Тоді спитали її інакше: «А в чому хоча б смисл життя?». – Не знаю, - була відповідь. «А що тоді знає про життя твоя мудрість?». Мудрець посміхнувся і відповів, що головне в цьому – відчувати його смак, бо краще їсти пиріг, ніж розмірковувати про нього.» 
 Пізнавший теж не писатиме, але тільки во благо іншим, для назиданія і уразуменія через прискорення усвідомлення її іншими він бачить своє покликання описати божественні прояви в Толмуді, Біблії, Корані. Можливо так сформовані писані молитви, які визначають ум писавшого, його життєвий досвід, його психічний стан і очікуваних результатів і потреб, бо такі люди пройшли набагато вперед в своєму духовному розвитку і в них є усвідомлена потреба їх єства передати ці мудрі повчання всьому суспільству, як дарунок. Зазвичай, про таких людей говорять, що це Бог їхніми руками передає свої знання через висловлене, чи писане слово для всіх. Такі люди і самі не можуть пояснити процес пізнання Всесвітнього розвитку духовних якостей. Саме тому Біблія писана чотирма апостолами ( може їх було і більше) про одну людину – Іісуса Христа і про певний період його життя, відображають його поведінку, слова кожен по своєму, але ж і Іісус розумів по своєму, що стало причиною того, що мільйони християн розуміють те ж кожен по своєму. Фрагментарність розгляду і індивідуальне розуміння послужило тому, що християнство народило на сьогодні таку велику кількість різних відгалужень.
 « Один буддійський майстер прочитав учням прекрасний текст, який розчулив усіх і учні зразу ж спитали його – хто ж це так щиро, правдиво і до ладу написав?
Якщо я скажу, що це Будда, то ви будете благоговіть перед текстом, будете покладати кожного ранку на нього квіти і віддавати поклони. Якщо я скажу, що цей текст написав патріарх, то ви будете відчувати велику повагу, але вже не будете поклонятись перед ним так, як перед текстом Будди. Якщо я скажу, що автором цих слів був монах, то ви, можливо, розгубитесь. А якщо взнаєте, що текст написав наш повар, то ви просто посмієтесь.» 
 Ми питаємо себе: «Кому ж ми поклоняємося?». Мабуть, істині – правді, розуму, доброті, чесності, любові, бо всі їх чекаємо, всі на них надіємось, всі за них радіємо і деколи по них говоримо і діємо. А Ви?
« Псалом 1
Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, -
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда – він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як дерево над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік над боркати крила.
А хто від правди ступить на півметра, -
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без’язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам 
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, -
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі, 
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться –
дорога ницих в землю запасеться!
* * 
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати. 
Єдиний, хто не втомлюється, - час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, - пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі 
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вмерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур, 
і як напишеш, так і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Бо пам’ятайте, що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів, (правдошукачів, але, …які наситяться нею)*
але були поети для епох!
Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може, - від образ,
І за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
У мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
І розп’яли на цілім білім світі. 
(…зробивши бізнес)*
Останній жрець печального народу
бурмоче гімни, складені колись.
Він пояснив би тодам мову тода,
але вони вже віри відреклись!
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, -
вони вже іншу віру напитали.
… Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас – із вас.
Залишиться одна лиш оболонка. Л.Костенко 
 Для розуміння сили слова, його значення, його суті, місця його застосування, ми напишемо таку кумедну ситуацію. 
 «Закінчивши службу, священник оголосив, що в наступну неділю він буде бесідувати з прихожанами на тему брехні. Щоб їм було легше розуміти те, про що йтиме мова, то просить почитати перед цим дома сімнадцяту главу Євангелія від Марка.
 В наступну неділю священник перед початком своєї проповіді оголосив:
- Прошу тих, хто прочитав сімнадцяту главу, підняти руки. І майже всі присутні підняли руки. Він продовжив після цього словами, що це і є підставою почати службу з розгляду цієї теми, бо в Марка немає сімнадцятої глави».
 Всі справи наші, всі слова наші, всі помисли наші … Що це? Це наше життя – чудо Боже. Це наш Бог. Це ми – душа і тіло, діла, слова і думки, бо не можна відокремити довіру від дій, справи від промислів, душу від тіла. Ми єдине ціле з оточуючим. Це наша спільна божественність, це той океан любові, щастя і добра.
 Істинність, чи сила слова в тому, коли слово не розходиться з ділом. В такої людини зазвичай немає розбіжностей між думкою і словом. Та і думки народжуються в неї від відчуттів, від розуміння істинних знань і особистого досвіду правдивості, від розуміння вічних якостей доброти, милосердя, любові.
 А й правда, крилатим грунту не треба.
 Землі немає, то буде небо. 
 Немає поля, то буде воля.
 Немає пари, то будуть хмари.
 В цьому, напевне, правда пташина…
 А як же людина? А що ж людина?
 Живе на землі. Сама не літає.
 А крила має. А крила має!
 Вони, ті крила, не пуху-пір’я, 
 А з правди, чесноти і довір’я.
 У кого – з вірності у коханні.
 У кого – з вічного поривання.
 У кого – з щирості до роботи.
 У кого – з щедрості на турботи.
 У кого – з пісні, або з надії,
 Або з поезії, або з мрії.
 Людина нібито не літає …
 А крила має. А крила має! Л. Костенко 
 Така природа появи слова і саме на таких постулатах народжуються мудрі слова в мудрих людей. Саме в їх образах і через них Бог робить засів цих вічних правдивих знань словом серед собі подібних і серед оточуючої природи. «Подобається це нам, чи ні, але наші думки, як найпершодієвіша енергія, визначають маршрут нашої земної мандрівки, званої життям. Якщо будемо думати тільки про невдачі, то вони переслідуватимуть нас. Якщо ж думатимемо, що ми нелюб’язні, невиховані, то такою буде і наша поведінка. Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона і виросте.»
 Ми часто бездумно і вільно виголошуємо свою думку, народжену умом, не задумуючись про наслідки. Гнилі, лихі, злі, лайливі слова, хоча буде правильніше і не застосовувати до таких висловів визначення, що це слова, бо це вже матюки, які ми деколи називаємо їх нецензурними, і є супроводом тієї негативної енергії, яку ми викидаємо у всесвіт, на людей, забруднюючи, оскверняючи їх і себе, калічимо свої душі і душі тих кому ми намагаємось їх адресувати. Нецензурщина виконує своє суспільне призначення, знищуючи розум, знання, доброту, божественність і руйнує здоров’я людини, блокуючи процеси росту в організмі і, можливо, приводить до самого факту смерті людини, яка лається і та яка чує ці слова. Практичні досліди це підтверджують. Людина, яка вимовляє ці слова і послуговується ними в сім’ї, в колективі гірша за канібала, бо нищить душі і тіла оточуючих поволі. Таких людей, таких сімей стороняться – з ними не бажають говорити, з ними не бажають працювати, з ними не бажають дружити, з ними не бажають встановлювати родинні зв’язки. Вони, якщо і збираються в гурт, то такі ж самі, як і вони – завжди п’яні, завжди нещасливі, завжди незадоволені всіма (жінкою, дитиною, батьками, сусідами, колегами, начальниками, Богом і всіма, всіма…). Нецензурні слова ввійшли в сім’ї – чоловіки і жінки лаються такими словами при дітях, а ті приносять в школу і показують свою «крутизну» перед однолітками. Це страшно і є негативним явищем хворого суспільства. Це хворі люди - тілом і душею; це злий дух; це негативна енергія; це носії диявольської сили. Звертайте частіше увагу на красоту предметів, на красоту окремих витворів природи, на красивих людей, їх вміння одягатися (просимо, щоб ці споглядання не плодили зависті, а щоб ми відчували задоволення від споглядання, бо саме так ми проводимо очищення нашої душі і нашого ума, бо це фактично є споглядання на творіння Бога. Через це ми і говоримо, що частіше звертайте свій погляд на Бога) і очищаймо наші серця і наші вуста від скверни. Просимо, усвідом-те страшну силу лайливого слова.
 Ви подивіться за поведінкою тих сімей і прислухайтесь за тими сім’ями, де не застосовуються такі слова, то там і труднощі долаються легше, там і стан здоров’я кращий. Це можна сказати і про трудові колективи, і, навіть про держави, – там кращий моральний мікроклімат, там присутня доброта, взаємодопомога, взаємовиручка, там менше людей знаходяться на лікарняних, там менше травм, там менше криз, там рідше проходять революції і війни.
 «Одного разу на уроці вчителька спитала дітей:
Чи є Бог?
 Діти відповіли по різному, але більшість ствердно, а одне хлопченя навіть наголосило, що Бог є і живе він у їхньому ж селі.
Ти його бачив?
Ні не бачив, але знаю. Він живе у крайній хаті справа – там завжди злагода, мир, порядок, радість і сміх, бо з ними, мабуть, живе Бог!»
 Людина в житті і життя в людині, але і життя також людське і життя конкретної людини є певним процесом світового розвитку. Саме це є тим середовищем в якому ми бачимо смисл життя. Таке бачення є умовою для розширення пізнання духовності творчою людиною. Слід наголосити, що саме творчою людиною. Здатність людини творити є ознакою божественного в людині. Пасивність в даному випадку є змарнованим життям, тут загублене розуміння покликання людини. Розслаблення від того, що ми маємо, чи розуміємо смисл життя не дає нам творчого задоволення, бо творче задоволення приходить в процесі особистого відчуття участі нашого розуму і нашого ума в цьому процесі отримання, в цій творчій особистій участі, в цьому особистому процесі передачі творчих результатів. 
 Більшість людей не усвідомлюють, ким вони є насправді. Вони не знають, звідки з’явились, і не віда­ють, куди ідуть. І, що найбільш важливо, вони не розуміють, чого знаходяться саме тут, на планеті Зем­ля, і не знають причин, по яких прийшли сюди. Зрозуміймо, що смисл нашого фізичного життя на Землі — творити і отримувати від цього радість. Ми тут не для того, щоб виправляти чи спасати цей світ. Ми є тільки його частинкою. Суть нашого перебування тут, бо щоб ми не робили, в тому, то це бути щасливими... що немає нічого більш важливого, чим людське щастя... в стані якого ми є творцями і цим наповнюємо себе і Всесвіт щастям, радістю…І якщо ми прийшли сюди не для того, щоб щось виправляти чи переробляти, то як же взнати, на­скільки успішно складається наше життя на Зем­лі? А цим питанням людина задається постійно і навіть перш за все ніж вишуковувати смисл свого перебування тут. Ми думаємо, що успіх вимірюється числом певних досягнень, чи кількістю придбаного майна, але з часом ми деколи приходимо до думки, що здоров’я, богатство, відношення з іншими людьми, чи фізична досконалість — зовсім не те, що може зробити нас по-справжньому щасливими і фактично успіх і дійсний стан речей визначається тільки відчуттями тієї радості, яку ми отримуємо протягом життя від стану здоров’я, від стану достатку, від хорошої сім’ї і від хорошого трудового колективі, від хороших сусідів, від красивого носа, від прекрасної талії.
 Можна сказати, що таке розуміння і спонукало до викладу цих думок через нас. Для умовного визначення і усвідомлення процесу творчості розглядаємо процес будь-якого матеріального творіння людини – кожному дається камінь, інструмент і фотографія для полегшення візуального споглядання на предмет ймовірного творчого застосування, а також ставиться завдання виготовити для прикладу бюст людини. І тут настає момент потреби в творчому акті, в творчих діях, талантах, навичках, знаннях, у створенні віртуального образу, а ці якості почерпуються людиною з духовних джерел. Творить людина від вільного пізнання світу, Бога, як і Бог-Творець сотворивший людину по подобію і образу своєму. Людину не родив Бог, а со-творив (спільно творив) і продовжує творити разом з нами. Людина не має в достатності тієї божественної енергії творчості. Свою творчість вона може проявити в словах, у вчинках, в діяннях своїх в результаті отриманої енергії від Творця, хоча родить по подобію і образу своєму тільки не з нічого, а шляхом відокремлення і перерозподілу, як з природної утроби. Для завершення процесу народження задіюється духовна енергія двох душ, як частини Єдиного Бога, який і посилає духовне начало в зароджуваний природній організм. Це розглянуто з метою розуміння творчого потенціалу людини і зверх-потенціалу Всесвіту. Людина вільна в творчій співучасті справ Божих в розумінні творіння добра, в розумінні творіння нових матеріальних цінностей. Життя - це безперервний рух енергій, нескінченний плин яскравих подій, постійне відчуття спокою, умиротворення, а деколи і цілі полоси невдач. Відповідно, це є по­стійна зміна напрямку уваги і пріоритетів життя. Життя постійно тече до нас і крізь нас. Воно переповнює нас з нашого дозволу і вміння, але усвідомлення цього і є проявами нашого життя у наших відчуттях задоволення, чи гіркоти.
 «Бог зліпив людину з глини, і залишилася у нього невикористана її частина. Що іще зліпити тобі? – спитав Бог. Зліпи мені щастя, - попросила людина. Нічого не відповів Бог, і тільки положив людині в долоні залишок глини. …???».
 … і ми все життя ліпимо своє щастя, любов, милосердя, гординю, зависть, злобу, гнів … - все, хто що може і все, хто що хоче, чи потребує.
 Саме в цьому природа благоволія Бога в нас і в миру. Саме людина є тим з’єднувальним духовним божественним з мирським і при-родою (при роді своєму). Тобто, слід підкреслити роль людини в цьому процесі. Тому то в людині поєднане Божественне в її душі і мирське в її тілі, як загадка людського пізнання смислу життя, як загадка підняття планки рівня духовного розвитку із життя в життя до росту душі в ідеальному образі Бога і як загадка життя-буття, що є живильним матеріалом для пізнання духовності через його підказки, через його досвід. Таким чином, наше єство є тим з’єднанням, що дає можливість реалізуватись духовним цінностям в масі людства і є тим з’єднанням, яке дає можливість матеріальному, мирському приймати участь через людину в рості, в розвитку духовних цінностей Всесвіту. Звідти і ми, і наші брати і сестри по духу отримуємо ці цінності в періоди потреби. Людина сама по собі велика загадка, саме через усвідомлення вищого свого покликання, а ще більша загадка в цих суспільних напрацюваннях її особисто і напрацюваннях оточуючого середовища. Людина, яка живить таку уяву бажаннями своєї висоти весь час є незадоволеною собою, страдає, але і свідома, що вона має можливість розвитку. Людина є істотою суперечливою: наскільки вона є високодуховною, настільки вона може стати низько духовною; наскільки вона сильна розумом, настільки вона сильна умом; наскільки вона вільна у спокої, настільки вона є рабом суспільних правил і предметів. Людина є істота суспільна, але вона є і істота духовна. Вона належить цим двом світам – Божественному і матеріально-суспільному. Це є два процеси, які прослідковуються, як в окремості, так і в їх взаємозв’язку, а саме: процес соціального становлення моральної людини, яка керується законами і процес розвитку індивідуальності, процес розвитку істинних знань, совісті, що веде до відмінностей між суспільним законом і усвідомленою мораллю. Совість не є надбанням суспільства, хоча його (слово) намагаються використовувати як дану якість, як лозунг моральних цінностей суспільства. Тільки життя має силу пізнавати життя-буття. 
 На перших порах (після прочитання цієї молитви) - це щось нове (відчуття свого стану душі і тіла, усвідомлене спостереження в стані спокою за всім оточуючим…) з одночасним продовженням по інерції робити не зовсім хороше і інше, яке сприймаємо за правильне, чи спірне. І це буде тим позитивом для духовного росту, що приведе нас до воріт раю. 
Це так природно відчувати
Потребу щось на двох ділити, 
Це так весняно: коло хати
І в серці висівати квіти. Оксана Тимощук. Ірина Мізюк.(літературний альманах «Спочатку було слово») 
Я побуду з тобою. Я тихо з тобою побуду.
Нахилися до мене і дай мені жменьку суниць.
Подивлюся на сонце. Поклонюся знайомому дубу.
Розпитаю, як справи у сосен, і звірів, і птиць. Л. Костенко
 Ці писані думки на папері (хоч і не всі) пишуться, щоб дати поштовх для пошуків, наситити інтелектуальну духовну допитливість, чи підтвердити, що ви так само міркуєте і вже давно. Можливо, Вам хоча б в одному абзаці зустрінеться подібна ситуація, що була, чи є, то розгляньте її ширше і побачите свої можливості жити щасливіше. Удачі Вам!
«То Вищий Дар –
Уміти словом відігрити.
Знайти для кожного – своє,
І з розумінням промовчати –
 Та це вже для себе…
Ми різні всі,
Та в тому й вища Суть,
Що Душу зрозуміти зможе
Лиш той. Хто вміє доброту ділить…» А.Волошина.
 Наш осмислений, свідомий пошук смислу життя почався з книги В. Синельникова «Сила слова». Це не є випадковість… Це ж диво. Яке смислове навантаження мають наші дії в слові. Ось чому так обережно мудрі люди відносяться до народження слова, до його вимови, його місця в реченні, не говорячи про інтонацію, його темброве звучання… Кожна мудра людина не знає щось більше ніж ми, чи кожен із нас. Ми це можемо перевірити. Просто прислухаймось до своїх думок, до слів інших, послухайте своєї душі і прийміть її поради. Саме так мудрі люди поступають. В цьому природа мудрості. 
 Є різні види вправ, технік, медитацій, які допомагають технічно налаштувати наші відчуття, щоб вони чули душу, чули свій розум, чули свого Бога. Найкращий варіант знаходиться в двосторонньому зв’язку відчуттів і душі. На дану тему нами прослухані аудіокурси лекцій Володимира Синельникова «Полюби хворобу свою» і Геннадія Торсунова на цю ж тематику. В них своє бачення шляхів пошуку істини, як і в кожного із нас. В них є рецепти поведінки, концепції бачення проблем, роль слова в нашому користуванні ним, його силу, його темброве значення, його місця, чи відсутності в розмові і так далі. Почитайте, послухайте уважно, спокійно обмірковуйте кожен епізод, а то і по декілька разів і це дасть розуміння, що , якщо ці знання «лягли на душу», то це і відбувається особистий процес відчуття і побачиться їх практичне значення. Ми особисто не все сприйняли і нами не читалися і не вивчалися їх техніки, медитації. Можливо не доросли…, але маємо відчуття про відсутність потреби. Будьмо обережними у висловленнях.
 «Один східний правитель побачив страшний сон, буцімто у нього випали один за одним всі зуби. Будучи сильно схвильованим, він покликав до себе тлумача снів. Той вислухав його стурбовано і сказав, що вимушений повідомити правителю неприємну новину, бо сон віщує втрату одного за другим всіх його близьких. Ці слова викликали бурю гніву повелителя. Він наказав кинути в тюрму нещасного і покликати другого тлумача, який вислухав сон і повідомив, що щасливий повідомити свого повелителя радісною звісткою: «Ти переживеш всіх своїх рідних». Правитель був радий чути таку новину і наказав щедро нагородити за це передбачення. Придворні дуже здивувались і спитали тлумача: «Чому так, ти ж сказав те ж саме, що і твій бідний попередник, то чого ж він був покараний, а ти обдарований? » На що отримали відповідь: «Ми обидва одинаково розтлумачили сон. Але все залежить від того, не що сказати, а як сказати».
 Розглянуті питання вже визрівали і в нас, але це послужило поштовхом, щоб поділитися з усіма своїми баченнями і відчуттями в тій мірі, в якій можна це описати словом. В цілому це дає нові особисті якісні відчуття, ми по іншому почнемо поводити себе в сім’ї, в робочому колективі, в цілому, так і з *кожною в окремості людиною, яка зустрічається нам в житті через думку, слово, чи безпосередньо з нею, або з плодами її думок, слів і творінь (результатами її роботи). Про це вам скажуть ті, хто знаходиться у вашому оточенні. І зразу ж пишемо обмовку, що най нам Боже розуму, щоб на цьому *не виросла гординя, бо вона має не меншу силу за блуд , владу, гроші. Гординя найбільше проявляє видимі негативні енергії. Це є підставою для людей говорити, що в таку людину поселився біс. 
 На нашу думку важливим є те, що ці зміни якісніші і дають нам можливість усвідомити ті позитивні якості, через які ми розуміємо смисл життя, його цінність. Пробуйте і най Вам щастить в пошуках себе. 
 Коли ми свої переживання, свої відчуття і почуття переносимо в слово, чи в книгу, то це вже формується певні погляди – це наше світобачення. Клопоти, що побудили нас описати особисті відчуття і нове бачення себе і розуміння важливості духовності в нашому житті полягають в тому, щоб поділитися цими знаннями, які є для Вас поки інформацією для роздумів … Можливо це для когось буде, чи вже є мостиком між матеріальним і духовним нашим світобаченням, або є тим дорожнім знаком на шляху до пошуку себе, свого Бога. А може Ви відчули, що ви самі вже володієте цими знаннями, а наше писане слово є підтвердженням цього відкриття. Слава Богу! – цим словом ми виявляємо радість відчуття у тому, що ми пізнавати стали себе, побачили можливості творчого підходу у вивченні себе і оточуючого середовища.
 Ця книга буде для вас нелегким читанням і тому ми маємо нагоду показати вам деякі особливості облаштування цього миру і всієї нашої Вселенної. Ми побачили, відчули, що маємо можливість відкривати двері, які ведуть до істини, любові, доброти, милосердя, благості, багатства і до себе, як носію частини цих перелічених добродіянь – їх природу і їх основу в русі енергій і як такого себе, який може до певної міри управляти обставинами, а також на цьому шляху побачившого іншого себе, як темної частинки свого єства і людства, під якою сховані енергії, які залишають в нашій душі через зовнішні життеві прояви гніву, гордині, злоби, зависті, жадібності, осуду і не чуючи при цьому докорів сумління. А ви, прочитавши ці слова відчують появу певного спротиву, але читаючи далі, ви отримаєте задоволення від усвідомлення вміння вирішувати життєві проблемні ситуації, а ще один плюс, який дає ця інформація, то це придбання певних навичок у створенні собі і оточуючим щасливих і радісних днів протягом життя. Щасливої вам дороги з любовю до достатків і надбань духовних і матеріальних! На перших порах ми не зможемо уникнути спротиву в собі і уявного спротиву від інших, але зразу ж при читанні книги відчувши приплив енергії і побачивши, що життя змінюється в кращу сторону і це буде тим стартом від якого ви вже не відмовитеся – душа прийме ваші дії – і це основне. Хоча наш ум почне продукувати хвилювання, ознаки невпевненості і роздратування аж до такої степені, що у вас появиться бажання закинути цю книгу подалі, чи позбутись її у вигляді подарунку комусь – і це теж буде прекрасно. Якщо ви відчули шось таке, то тепер знаєте, що десь в середині у вас є сильний спротив, який перешкоджає вашим змінам в житті, яких ви вже захотіли. Виходить, що одна наша частина в уособленні Душі, Совісті і Справедливості хоче всією вашою Душою і всією своєю Любовю таких змін, а інша в уособленні життєвого досвіду, суспільних правил і ума чинитиме спротив. Заспокойтеся, чи з часом заспокоїтеся і прийде до вас розуміння того, що ця книга попала вам не випадково, чи не випадково ви її подарували в своїй гарячці друзям, щоб потім у спокої була можливість знову її прочитати. Бо жити красиво і щасливо нікому не заборониш, а тут є шанс на творення (созыдание) такого життя для себе і рідних, і коллег, і сусідів своєю присутністю – тільки нікому не розказуйте і нікого не навчайте. Зробіть перерву після прочитання перший раз, хай заспокояться розбурхані емоції і поговоріть самі з собою. Не поспішайте, ввійдіть в стан спокою і бажання відродиться. Бо хто не хоче легше жити , мати улюблене заняття і мати час для реалізації творчих задумів. Ви таких бачите?... 
«Тише, тише… Не судите, это грех…
Вы порадуйтесь душою за успех…
Вы поплачьте над чужою – над бедой…
Сострадание – ручей с живой водой…
Тише, тише… Не ругайте сгоряча…
Чья-то жизнь, возможно, гаснет как свеча…
Не задуйте ненароком тот огонь…
Подержите, поднеся к нему ладонь…
Тише, тише… Не врывайтесь в жизнь людей,
Наблюдая с высоты судьбы своей…
Потому, что жизнь – сплошные этажи…
Там, вверху, возможно, просто больше лжи…
Тише, тише… Ведь слова острей ножа…
Нужно жить, на сердце злобы не держа…
Много мнений, только понять нужно впредь,
Что на всех свою рубашку не одеть…
Тише, тише…Там где слухи – правды нет…
Лишь Всевышний знает правильный ответ…
И от глаз его не скрыться, не уйти,
Вот поэтому живи и не суди.»
 Думки, думки… Звідки вони беруться?, а з відчуттів наших і проявів божественного в оточуючому. Ми відчули зміни на краще - на гірше і ум зароджує думку – що це таке? – і наш ум починає давати пояснення цим відчуттям. Добре, коли ум є на службі у душі, тоді зароджуються мудрі думки, тоді і мудрі слова знаходяться, тоді і поступки наші благосні. Друге джерело народження думок є бажання, а бажання наші викликані чим, для чого і яка їх суть? Суспільну суть бажань, думок, слів, дій, проблем ми розглянемо пізніше. Тільки сердечна совість, інтуїція, підсвідомі знання держать нас насторожі (бді!), робить нас спостережливими, а ми робимо те, що прийнятно для нашої душі, для нашого Бога.
Ніч пройшла непомітно і тихо,
Сповила у півсон усі лиха.
Не пустила зірки до світання,
Прошептала комусь дорікання…
А у серці моїм світять дивно
Людські теплі зірки – чиїсь вікна.
І зі мною крізь сон розмовляють,
Щастя, горе чуже сповідають.
Подивлюсь на ті вікна й гадаю:
І до нас, може, хтось заглядає?... Руслана Гарбар 
 Ми говорили, що все починається з думки, але де ж береться думка? – з наших тілесних відчуттів, з їх поінформованості, з нашого життєвого досвіду, інтуїції і сердечних (душевних і духовних) відчутів, що саме так ми поступаємо, як підказує нам нам серце, чи не туди прямуємо, чи те ми будемо говорити, чути, чи не так… в цьому ланцюжку буття. Такий шлях народження усного і писаного мудрого слова. Все, що створено, створено почуттями і явленнями (проявами) божественного в нас і навколо нас. Це, можливо і спонукало людство залишити своє бачення народження слова і своїх дій в святих книгах. Бог не бачив як Адам і Єва їли яблуко (він заборонив, він би, можливо, і не дав би їм їсти, коли б бачив). Він це відчув. По іншому відбувся погляд на біблійний вислів – через відчуття: «Перш було слово і слово було Бог, і слово було в Бога». Замкнуте коло. Слово є теж певним видом енергії. Його смислове значення залежить від смислу думки (потоку енергії), тембрового звучання (висоти звуку, його чистоти і психологічного стану передавача і приймаючого). Якщо воно виконує роль передавача знань, чи інформації, то потік цієї інформації також залежить від психологічної готовності, чи вміння її прийняти, почути іншими. Схожість буквенного написання слова –«слово» є схожим зі словом – «сло-во - слава волі», як восхваляюча дія, яка виходить від стану душі, тобто стану радості, задоволення; як рух восхваляючої енергії, світлої, благої волі. Ця піднесена енергія при творенні світу і була посилом творчих якісних дій, як створення землі, води … людини. Слово було організуючою енергією для енергії творчої дії Бога. А спочатку, мабуть, в нього виникли відчуття потреби – створити собі подібного. Так родилась думка … В такому стані з людини виходять мудрі слова, бо є підсвідомий їх підбір для передачі свого душевного стану іншим.
 Крім мудрих слів існує у вжитку багато інших слів, якими послуговується людина у творенні свого світобачення, суспільних і особистих благ; у продукуванні різного роду негативізму. Така людина не слідкує за словами, а бачить у своєму умі мету і свої корисливі, злобливі, похотливі дії супроводжує відповідними отруйними словами. 
 У горі, зазвичай, досить мало слів, а більше звуків подібних до «ааа», чи «ууу». У цьому стані людина здібна більше бути у стані молитви, у стані спілкування з Богом.
 «Їхала одна молода людина на новому виблискуючому «ягуарі» в прекрасному настрої, наспівуючи якусь мелодію. Раптом він побачив дітей, які сиділи на краю проїзджої частини дороги. Після того, як він обережно об’їхав їх і почав набирати швидкість, раптом почув, як в машину вдарився камінь. Молодий юнак зупинив автомобіль, вийшов з нього і, схопивши одного з хлопчиків за комір сорочки, почав його трусити з криками: «Паршивець! Якого біса ти кинув в мою машину камінь! Ти знаєш, скільки коштує ця машина?!». 
- Пробачте мене, пане, - відповів хлопчик. – У мене не було наміру вчинити шкоду вам і вашій машині. Справа в тому, що мій брат – інвалід і він вивалився з коляски, але я не можу підняти його, він досить важкий для мене. Вже декілька годин ми просимо допомоги, але ні одна машина не зупинялась.
 Водій допоміг посадити інваліда в коляску, намагаючись стримати сльози і придушити ком, який підступився до горла. Потім він пішов до своєї машини і побачив на новеньких блискучих дверцятах вм’ятину, яка залишилась від удару каменя.
 Він їздив довгі роки на цій машині, і кожного разу говорив «ні» механікам на пропозицію відремонтувати це пошкодження на дверях, бо воно кожного разу нагадує йому про те, що якщо ти проігноруєш шепіт, прохання, побачиш потребуючого допомоги і не допоможеш, то в тебе полетить камінь.»
 Вимовлене, написане слово є дія і дія є практично зовнішня – те, що чують і бачать інші. Живучи серед людей в соціумі, слово необхідне для спілкування, для пошуку інформації, для навчання і здобуття професії. Воно відповідає потребам людини. Користуватись ними слід обдумано, свідомо з дотриманням логіки викладу думки (матриці слова). Якщо навчимося витримувати в змісті речення смислове навантаження для викладу думки, то це ще краще, бо смислове навантаження слова стоїть ще ближче до відчуття себе і співрозмовника. Речення будуть короткими. Такі люди розуміють одне одного з півслова, а достатньо погляду, чи поруху. Такі люди діють через відчуття синхронно, злагоджено.
Процес переходу думки,чи слова в реальну дію видно на прикладі цієї притчі. 
 «Одного разу Вчитель спитав учнів:
– На колоді сиділи три жаби. Одна із них вирішила скочити у воду. Скільки жаб залишилось на колоді?
– Три… – невпевнено відповів один із них.
– Звісно ж, три жаби, – усміхнувся Вчитель. – Бо жаба тільки вирішила скочити, але не зробила для цього ніяих дій. Ніколи не змішуйте дію з прийняттям рішення. Інколи вам здається, що ви уже скочили, але на самому ділі ви далі сидите на колоді.»
Основна вимога до бережного ставлення до цієї енергії, яка називається – слово – це спокій і зосередженість перед його народженням.
 Кожен народ має свою мову і кожне корінне слово несе смислове навантаження, але на сьогоднішній день сформовано слова міжнаціонального користування, технічні терміни, спеціальні і навіть ідеологічні, які не мають за собою смислового навантаження, тому потребують розтлумачень. А нам тим більше слід бути обережними у застосуванні іноземних слів, роблячи суржикові вивороти. Таке використання і допомогає формувати в нас суржикову поведінку. Лінгвисти на сьогоднішній день притримуються думки про єдине джерело формування корінних мов на різних континентах. Є згадки про те, що перші люди розуміли мову звірів, птахів, рослин, вітру…
 «Не відомо, куди прицілювались мінометники, але снаряди попали в дитячий притулок в маленькому в’єтнамському поселенні, яким опікувалась група місіонерів. Всі місіонери і одна чи дві дитини були вбиті зразу, ще декілька дітей було поранено, в тому числі і одна восьмирічна дівчинка.
 Місцеві жителі попросили медичної допомоги із сусіднього містечка, в якому був радіозв’язок з американськими військами. Через деякий час приїхали військовий лікар і медсестра з комплектом медичних інструментів. Вони встановили, що стан дівчинки є найбільш критичним. Якщо не зробити негайні заходи, то вона може померти від шоку, чи від втрати крові. Для переливання крові їм терміново потрібен був донор з тією ж групою крові, що і в дівчинки. Швидко провівши дослідження, лікар виявив, що ні один із американців для цього не підходить, але потрібна кров є у декількох сиріт, які не були пораненими. Лікар говорив на в’єтнамській мові в перемішку з англійською, а медсестра трошки вивчала французьку в інституті. Висловлюючись на суміші мов, а також допомагаючи собі жестами, вони намагалися пояснити наляканим малюкам, що якщо вони не надолужать дівчинці втрачену кров, то вона неодмінно помре. Потім вони спитали їх, чи не бажають вони допомогти їй, давши свою кров. У відповідь на це прохання діти широко відкрили свої очі і замовкли. Пройшло декілька болісних очікувальних хвилин, поки, на кінець, маленька тремтяча рука піднялася доверху, швидко опустилась і знову піднялась.
- Дякую, - сказала медсестра по-французьки,- як тебе звати?
- Хань, - відповів хлопчик.
 Ханя швидко положили на кушетку, натерли спиртом ручку і ввели в вену голку. Під час цієї процедури Хань лежав, не поворухнувшись, і мовчав. Але через секунду він здавлено схлипнув і швидко закрив обличчя вільною рукою.
Тобі боляче, Хань? – спитав лікар.
 Хань заперечливо похитав головою, але через декілька секунд знову схлипнув, стримуючи свій плач. Лікар ще раз перепитав, чи не боляче йому, але Хань заперечливо похитав головою.
 Але перегодя рідкі похлюпування перейшли в рівномірний тихий плач. Хлопчик сильно зажмурився і сунув кулачок в рот, щоб стримати ридання. Лікар стурбувався. Щось було не так. В цей момент на допомогу підійшла медсестра-в’єтнамка. Побачивши, страждання хлопчика, вона швидко спитала про щось по-в’єтнамськи, хлопчик перестав плакати і запитально подивився на в’єтнамку. Вона кивнула йому головою і вираз його обличчя почав показувати полегшення. Піднявши очі, медсестра тихо сказала американцям: «Він подумав, що ви просили його віддати всю його кров, щоб дівчинка змогла жити». 
Але ж чому він тоді погодився на це? –спитала американська медсестра. В’єтнамка повторила питання хлопчику і він тихо сказав: «Ми – друзі…».
 … давайте притиснемо праву руку до серця, або закриємо очі, або відпустимо з ока сьозинку і дякуємо Сущому за це повчання, що дало нам відчути значення слова, згадати своє покликання на Землю.
 Не дарма говорять, що з маленької зернинки виростає цілий колос. Коли ми стаємо на шлях пошуку істини, Бога, то це є пошук внутрішнього себе. Цей процес не потребує слів. Зернинка має енергію, має зародкові дані, в неї проходить внутрішнє життя, але і зовні ми дещо спостерігаємо, коли ми є спостерігачами. Так і людина, що поринає у свій внутрішній світ, у пізнання себе, то їй слова не знадобляться.
 Хто писав святі книги, мабуть, побували в небесному раї і в пеклі підземному, переживши ці райські насолоди і страхіття пекла, відчувши їх своїм єством, чи, маючи мудрість, зібрали цю інформацію від тих, хто пройшов цей шлях, зумівши передати їх словом в книгах, що називаються – Біблія, Тора, Коран, Веди, Гита?!. Це є міфи і соціальні повчання про творення життя на нашій планеті і всього Всесвіту. Бо той, хто пізнав Бога майже не спілкується з людьми, або припиняється його тілесне життя, хоча взаємовплив одне на одного продовжується, хоча, можна сказати, і різнорівневий.
 Міф – це продукт творення в голові людини іншого світу: таємничого, загадкового, очікуваного, як певні правила поведінки людини (істоти свідомої і суспільної), що поєднав в собі досвід, прагнення, вигадки з наділенням певними рисами людського і того, що не можна пояснити - рисами божественного. Основу міфу становлять очікувані факти, події на час формування, чи написання, тобто це було майбутнє, це була уява на той час в сукупності з пакетом правил, повчань для живущих в той час. Носіями цих знань були учасники, свідки тих, чи інших минулих подій в часі і просторі в їх розумінні з подальшою передачею нащадкам. Наймовірніше вони передавалися з покоління в покоління усно і тільки з часом стали фіксуватись письмом. Це підтверджується описом знакових подій і іншими викопними предметами, що ними послуговувалася людина. Час і простір для творця є категорією невимірною, а для людини - умовно вимірювана (прив’язка до подій, дат, роду, держави і т. д.). Міфи вкоренилися в наш ум так, що ми згодні на будь-які приниження сьогодні заради ефемерного примарного завтра, чи щасливого життя наших дітей, онуків, чи в очікуванні суду Божого. Біблія відноситься до категорії міфів і суспільних повчань.
 Людина бачить час в трьох вимірах. 
 «Три мудреці поспорили про те, що важливіше для людини – його минуле, теперішнє, чи майбутнє. Один із них сказав:
— Моє минуле робить мене тим, хто я є. Я вмію те, чому я навчився в минулому. Я вірю в себе, бо саме ті справи, що в мене добре ладяться, є такими за які я брався раніше. Мені подобаються люди, з якими мені колись було прекрасно, чи подібні на них. Я дивлюсь на вас зараз і бачу ваші іронічні посмішки, жду ваших заперечень, бо ми вже не один раз спорили, і я вже знаю, що ви не привикли погоджуватися з будь-чим без заперечень.
— А з цим неможливо погодитися, - сказав другий, - якби ти був правий, то людина була б приречена, як павук, сиділа б день за днем в паутині 31воїх звичок. Людину робить її майбутнє. Не важливо, що я знаю і вмію тепер – я буду вчитися тому, що потрібно мені в майбутньому. Моє бачення про те, ким я хочу стати через два роки, куди більш реальне, ніж мої спогади про те, ким я був два роки тому, через те, що мої дії залежать зараз не від того, яким я був, а від того, яким я збираюсь стати. Мені подобаються люди, які не подібні на тих, яких я знав раніше. А размова з вами цікава тому, що я передчуваю тут цікаву боротьбу і неочікувані повороти думки.
- Ви зовсім випустили з виду, - вмішався третій, - бо минуле і майбутнє існує тільки в наших думках. Минулого уже нема. Майбутнього ще нема. І незалежно від того, згадуєте ви про минуле чи мрієте про майбутнє, але дієте ви тільки в теперішньому. Тільки в теперішньому можна щось змінити у своєму житті – ні минуле, ні майбутнє нам не підвладне. Тільки в теперішньому можна бути щасливим: спогади про минуле щастя – зажура, очікування майбутнього щастя – тривожить.»
 Евангеліє, як частина Біблії, вже несе людству знання духовного суспільного розвитку для кожного, а найбільше для того, хто чує і бачить прояви божественного в цьому матеріальному суспільному житті. Єврейське суспільство розіп’яло Іісуса Христа за те, що він зруйнував їх мрію - що прийде довгоочікуваний месія і закінчаться мирські митарства вибраного народу. Він теж приніс майбутнє – любов, милосердя, доброту, справедливість, хоча він бачив їх проблеми сьогодні, тобто в час свого проживання. Він знав і знає, що саме ці якості спасають і спасуть людство. Людство не хоче жити правдою, істиною, бо вони її не знають, її не бачать, її не чують. Ми потім зупинимось на цьому, бо несприйняття людством, як масою полягає в тому, що найбільша його кількість живе в пристрасті, живе суспільним, їм послуговується, його використовує, його бачить, його чує і по цих же суспільних законах думає, говорить і діє,віддаючись задоволенням по мірі можливостей і відмовляючись по можливостях від відповідальності перед явними і неявними потребами душі і тіла. Духовним живе невеличка частинка людства, але саме їх заслуга в рості, розповсюдженні, розвитку духовних якостей є тим фактором, що людство є живим на планеті по сьогоднішній день. 
 Будьмо свідомі, що саме реальний світ дає поштовх людині до творіння і усвідомлений досвід для проживання на цій планеті. 
 Спочатку було слово в написанні цієї історії, цієї події, як образного, чи смислового її початку, бо Бог вічний і вислів «слово було Бог» означає минулий час до самого слова. І ми вже розглядали природу слова «Бог», і що це є набір різних енергій, дію, яких людина бачить в проявах людей, природи, як рух енергій. Це не є особа. Руху енергій, можливо підходить більше слово: Святий Дух(Світлі Енергії) - дунути – рух повітря, як рух енергії, як процес життя. Так, як ми розглядаємо природу слова, то саме слово - святий і має своє походження і надає смислового значення в слові – світлий. Святий – це чистий світлий рух духовних позитивних енергій, чи позитивний прояв в діях вкладений в дію – слово, як благоволіє, як Божа блага світла воля в потоці духовної позитивної енергії (Святого Духа). Ці Знання, Розум, Доброту, Милосердя, Щастя, Любов, які ми отримуємо шляхом надходження в наше єство цих світлих, насичених енергій (рух духовних начал) нашим серцем відомі давно. Про них зокрема пишеться і в Біблії: «духом премудрості і розуму, духом поради і міцності, духом відання і благочестя» (Ісх.11,2), «духом благодаті» (Зах.12,10), «духом святині»(Рим.1,4) … по діях якого проходить творіння в процесах потреб, відродження, відновлення, утвердження в проявах матеріального світу … І саме Іісус Христос сказав своїм учням, що дасть їм цю силу, цю енергію в Святому Дусі, якою вони творитимуть волю Бога. Так це івідбулося і відбувається по сей день, як рушійна насичена сила енергії у світовому творчому процесі. 
Тому носіїв цих якостей і стала людина називати святими. Здавалось би звичайна гра букв в слові. Але на сьогодні це стало лозунговим суспільним і політичним словом.
 «Одного разу у Вчителя спитали:
— Як можна разпізнати духовну людину?
 Вчитель відповів :
Це не те, що він говорить, і не те, яким він бачиться, а та атмосфера, яка створюється в його присутності. Ось що є свідченням цієї духовності. Бо ніхто не в змозі створити атмосферу, яка не належить його духові.»
 Потрібно визнати людину на Землі як інопланетну істоту, чи як результат руху всесвітніх енергій. У фізичному розумінні Бог-Творець робить Адама з глини, а душі посилає з небес, як щось вище, якісніше і тому воно зберігається в людському уявлені вище – в горах, або на небесах (там де не-має бі-са, бо він на Землі в нас. А ми можемо на ці небеса подивитися з Венери – нема і є біс, тобто всюдисущ. Небо кругом. Не-має бі-са – на небі). Ми самі е носіями бога, тобто місцем де ймовірно живе Бог. Хоча і тіло, і душа є різними енергіями, як категоріями з іншими якостями і кількісними параметрами. Але і Земля підходить під ці умовні визначення – як вид енергії.
 Історики пишуть про появу істоти, як людини розумної з подальшим еволюційним розвитком за версією Дарвіна. Але ці дві версії, можливо, є хибними. З цим погоджуються вчені. З початком вивчення духовних категорій – як от: любов, щастя, доброта, радість, справедливість, що можуть проявлятися в матеріальному світі і підтверджується дослідами про існування таких енергій, що їх несе думка і слово, то доводиться констатувати, що не все так просто, що Природа є великою таїною, що душа і тіло є різними видами енергії, які виконують різні функції в житті людини. Однак не протилежні, чи відокремлені, а являють собою одне ціле. Як говорив наш батько: « У когось більше ума, а в когось більше душі.»
 Людина – істота суспільна і її творчий колективний потенціал видніше у речах археологічних розкопок, у писемних джерелах, в народній генетичній пам’яті на різних точках планети Земля і певних даних з інших планет і про інші планети Всесвіту.
 Якщо колектив живе по законах Бога, по совісті, по правді і інших звичаєвих правилах, то і в його членів є більший сектор пошуку і вмінь відібрати краще. Вміти це краще застосувати у своєму колективі, у своїй родині і в їх готовності прийняти ці творчі знання, бо людина, як свідома істота, є отримувачем, носієм і втілювачем умінь, навичок і знань в цей проміжок часу, ми називаємо життям.
 Такий висновок напрошується тими узагальненнями і аналізом, що в сучасному світі, про який ми маємо інформацію з книжок і інших джерел про факти, що наукові відкриття відбуваються в мистецтві, науці, суспільстві одночасно декількома індивідумами в різних куточках планети, які просторово знаходяться досить далеко одне від одного при відсутності можливості користуватись засобами комунікацій і при наявних міждержавних обмеженнях, але вигукують «еврика» одночасно. Цьому сприяла суспільна потреба і загальний стан душі держави. В духовному плані одним з таких фактів є поява Івана Хрестителя і Іісуса Христа в середовищі єврейського народу. Хоча таких сподвижників більшого, чи меншого носія духовних знань було і є багато і серед інших народів. Однак з перших слів застережем, що для Бога нема поділу на нації, народи, держави, раси і так далі. Відкриття були, але кожне суспільство мало можливість застосовувати, розпоряджатись ними на свій розсуд в залежності від бажань очільників держави і психологічного їх стану, а також псилогічного стану певного суспільства на той час. Вони могли перебувати в стані не-відання, пристрасті, благості (як певні типи психологічного стану будь-кого і будь-чого) і відповідно діяти (то могли бути творчі реалізації для окремої групи людей, держави, чи руйнівні реалізації, які закінчувалися війнами і тому подібне). Тобто, сам факт людської пристрастності до першості в реєстрації винаходів не є фактом одноособового оволодіння певними знаннями для конкретного винаходу…, бо ними володіє ще хтось. Носієм таких знань є наші єства (душа і тіло), але отримувачем є душа (духовні види енергій). Для розуміння процесу отримання цих дарів, які ми називаємо Знаннями, то ми далі зупинимося на природі того, як людина стає матеріально багатою в суспільстві. Усвідомте: звідки воно береться, чого не всі можуть отримувати ці знання, богатства, мудрість. Можливо ця книга щось трошки зможе пояснити. Шукайте і найдете.
 Аналогічно проходить і розвиток того, чи іншого народу. Хоча можливий проміжок, і чималий, в часовому вимірі. Маємо багато прикладів в історії суспільства про однаковість способу формування суспільного укладу держав з великим просторовим віддаленням, що характеризуються певними звичаєвими правилами поведінки (правовідносини), чи розширеними загальноприйнятними родовими традиціями; основами формування їх релігійних традицій чи партійної структуризації.
 Держава утворена людиною і для людини. Протягом нам відомого періоду з історії людьми правили люди. Вони правили через нам відомі релігійні традиції (через страх перед невідомим, через страх перед Богом) , грошима, політикою, маючи засоби і способи для маніпулювання фактами, чи створенням певного соціального еталону поведінки через моралістику і закони, через створення певного образу соціальної справедливості, через прихильність до порядку шляхом дотримання субординації між людиною і священником, між людиною і вчителем, між людиною і начальником, обіцяючи спокій, певний рівень забезпеченості, порядок і дисципліну. Можна сказати так, що це певний озвучений, чи ні вид суспільного договору між масою суспільства і тими, хто хоче управляти цими людьми. Чи цей паритет дотримувався і чи дотримується, ми бачимо. Визначальним складником в формуванні державного апарату, механізму є особистості, які накопичували ці знання і суспільний досвід, що проявилися в тривалому процесі у формуванні сім’ї, родини, роду, общини, нації, держави. Процес формування сім’ї, нації, народу, держави є творінням людського ума, людської сутністі, бо і душа є цією реальністю. Одна реальність, як один Бог, один Іісус Христос, Мансур, як Тарас Шевченко, чи Ліна Костенко, як один Петро, чи Іван з однією душею і тілом в своїй єдності, з одним шляхом в пошуках себе. Кожен окремо несе свій потенціал енергії, сили, безмежних можливостей і обмежених потреб. Ми можемо сказати, що ці утворення є обмежуючим фактором індивідуальних можливостей і потреб, але не до кінця, бо розвиток суспільних відносин знівелює еволюційний розвиток людини, як носія субстанції душі, духу і приведе у зовнішніх параметрах до функцій персонального комп’ютера з його можливостями, тобто до вихолощення душі з живої істоти, як храму душі, що є індивідуальним і всесвітнім вічним носієм знань про нас і Всесвіт. Тому ми констатуємо, що окрема індивідуальність, чи особистість є неповторною на планеті Земля, як і відбиток пальця руки людини. А такі суспільні надбудови є певним стримувачем в цілому, але не в індивідуальному розумінні. Так ми бачимо зовнішню згоду, але наша душа, наше серце, наш Бог знає цінність істинних знань. Тому колектив був і є наслідком певного способу мислення, яке родить слово певного тембрового звучання, смислового навантаження слова, як психологічна похідна. «Перш було слово і слово було у Бога, і слово було - Бог». В слово «Бог» кожен вкладає своє розуміння суті, своє бачення дії енергії цієї суті, може давати своє бачення, чи відчуття якісних характеристик суті (Сущого), може давати різні імена:Істина, Космос, Природа, Енергія, Розум, Всесвіт, Всесильний, Всезнаючий, Вседобрий, Всеблагий, Всемилостивий, Всемилосердний … Бог кругом.
 «Богатий чоловік одного разу прийшов до мудреця і сказав:
 — Я дам тобі тисячу золотих, якщо ти покажеш мені, де є Бог.
 Мудрець відповів:
 — Я дам тобі в три рази більше, якщо ти покажеш мені, де його нема.»
 Основа назви визначаэться від нашого бачення і нашого відчуття, але відносимось до цієї Суті з почуттям доступу до таємничого (природа таємничості полягає в наявності певної частини страху в нашому суспільному єстві, хоча і рівень страху в кожної людини різний), з почуттям доступу до енергії, сили, розуму, знань, як до джерела доброти, радості, щастя, як до помічника, товариша, батька, дитини. Слово є символом і головне, щоб ми могли під цим символом розуміти смислове навантаження в його якостях, характеристиках. Кожен народ по різному вимовляє і по різному пише, але смислове навантаження одне для всіх при означенні того, чи іншого об’єкта, чи дії. Це є одне джерело, це ми є носіями цього джерела в крапельках. 
 «Моісей, (странствуя)(дивно подорожуючи)* по пустелі, почув, як один пастух молився Богу.
 - О, Господи, - говорив пастух, - як би мені зустрітися з Тобою і стати Твоїм рабом! З якою б радістю я обував би Тебе, мив би Твої ноги і цілував би їх, разчісував би Тобі волосся, прав би Тобі одяг, прибирав би Твоє житло і приносив би Тобі молока із мого стада!
 Почувши такі слова Моісей, разсердився на пастуха і сказав:
 - Ти богохульник, у Бога нема тіла, йому не потрібно ні одягу, ні житла, ні прислуги. Ти дурню говориш.
 І пастух засмутився. Не міг він уявити собі Бога без тіла і без тілесних потреб, і не міг він молитися і служити Богу, і прийшов у відчай. Тоді Бог сказав Моісею:
- Для чого ти прогнав від Мене вірного раба Мого? У всякої людини свої думки і своя мова. Що для одного недобре, то для другого добре. Що для тебе пекло, то для другого мед солодкий. Слова нічого не означають. Я бачу сердце того, хто до Мене звертається.»
 Слова і мова є фундаментом у створенні будь-якої нації. Поступово починаємо засвоювати істину – для творця всі люди є його дітьми, а відповідно є братами і сестрами (читаємо Біблію) не тільки по душі (а це основне трактування будь – якої релігійної традиції, чи релігії), а і в матеріальному від-творенні (спосіб життя, поведінка, робота) на шлях вироблення певних традицій – бо так загально прийнято…- Ким? – Душею людства. В якому стані? – в творчому спокої, в пошукових пристрастях, чи у не-віданні - того, чим займається людство і для чого, чи кого?
 «В одних богатих людей перестали молитися перед їдою. Одного разу до них в гості прийшов проповідник. Стіл накрили дуже вишукано, дістали самі найкращі фруктові соки и подали дуже смачне блюдо. Сім’я сіла до столу. Всі дивилися на проповідника і думали, що тепер він помолиться перед трапезою. Але проповідник сказав:
 — Глава сімейства має молитися за столом, бо він перший молитвенник в сім’ї.
Настала незручна тишина, бо в цій сем’ї ніхто не молився. Батько відкашлявся і сказав:
 — Знаєте, дорогий проповіднику, ми не молимося, бо в молитві перед їжею завжди повторюєтся одне і те ж. Молитви про всяк випадок— це пуста балачка. Ці вічні повторення кожного дня, кожен рік ніскільки не допомогають, через це ми більше не молимося.
 Проповідник здивовано подивився на всіх, але тут семирічна дівчинка сказала:
Тату, невже мені не потрібно більше кожного ранку приходити до тебе і говорити “доброго ранку”?
 Коли ми вдаємось до розмірковувань – що були первісні люди, люди кам’яного періоду, бронзового і т.д. – і пишаємось тим, що від-творюване виробництво змінило життя людини, тобто, підвищило їх добробут, поліпшило побут, збагатило культуру і відкрило без-межні (поза колом) перспективи розвитку людства, то не факт - що кожної людини. Зміни відбувалися поступово. Так. Але зміни в матеріальному світі беруть енергію, беруть начало з духовного, тобто ріст духовних якостей людства привів до змін в матеріальному світі. Якщо ми говоримо, що змінився на краще наш добробут, то саме завдяки позитивним змінам духовних якостей людства. Якщо ми сьогодні в основній масі пресичені матеріальними статками і багато можуть підтверджувати про занепад божественних якостей (любові, радості, доброти, пошани, поваги, терпеливості …), то будьмо певні, що за цим гряде занепад і матеріального. Коли? Це в нас час вимірюваний, а для сущого так не є. Тепер ми пізнали напрямок руху енергій розвитку людства, то будьмо свідомі того, як нам потрібно жити тепер і далі. Суспільство ніколи не цікавилось окремою людиною. На сьогодні суспільство встановило певну категорію людей з підвищеним рівнем добробуту, створило людину, як власника певного рівня побуту, з-богатило (з богатого взято) культуру – і на кожну цю категорію якостей є паспорт, свідоцтво власності, рахунок в банку… А первісна людина мала все багатство планети і користувалось ним при потребі. Не накопичувала, не закривала житло на броньовані двері із замком на тисячу секретів, хоча від цього воно не стає менш доступним для тих, хто хоче мати доступ. Міфи про те, що первісній людині було тяжко добувати хліб насущний, одяг і житло є нісенітницею. Клімат на планеті і запит людини не вимагав сучасного одягу і житла, а добувала їжу не тяжко, можливо, сходити за мамонтом їй було так, як нам сьогодні на грядку по цибулю. Сучасній людині важко буде здобути мамонта з тими знаряддями полювання, що були на той час. Не порівнюймо. Не дивимось на первісну людину сьогоднішніми очима. Якби їй було не комфортно, то чи були б ми її нащадки тепер. Скажіть, хто сьогодні задоволений своїм і суспільним комфортом? Межі бажанням немає. Ми швидко привикаємо до легшого, комфортабельнішого, але взамін втрачаємо інші види енергії, як от доброту, милосердя, безкорисливу потребуючу допомогу комусь, або собі. 
 Дослідити первісних людей неможливо із-за їх відсутності. Наші вчені тільки по предметах, збережених речах роблять умовисновки, на припущеннях, взятих на основі базової сьогоднішньої інформації про сучасний світ і збережених рештках кількох століть назад. Недопустимо переносити наш досвід, навички, методи, нашу психологію, культуру, комунікабельність, приписуючи окреме існуюче дикунство сьогоднішніх реалій за основу в первісному суспільстві. Можливо в якісному розрізі було все навпаки.
 Можливо, з точки зору біологічного розвитку людина на сьогоднішній день є не такою розвинутою і не займається розвитком в собі біологічних, інстинктивних, духовних цінностей, тому і не несе в собі генеологічно ці цінності в нові покоління. Ні, вона постійно розвивається в духовному напрямку, в пізнанні істини, як окремість і це несе в своїй душі в інші тіла. Інша складова сучасного розвитку, до якого намагається більшість людства, полягає у створенні соціальних зручностей і нових технічних досягнень для створення комфортних умов тілу. Але ці соціальні і технічно-наукові досягнення не передаються ні тілом, ні душею в інші народжені тіла і тим паче в їх душі. Вони вже є пост-фактум для нової людини. Еволюційний розвиток людини, як і всього на Землі не є суттєвим. Однозначно, що людська природа динамічна і мінлива, але це не є видимий еволюційний ріст, а він пов'язаний з наявністю, чи відсутністю духовної свободи і в зменшенні тиску соціального середовища. Слід констатувати якісний еволюційний розвиток духовних цінностей людиною, який підтверджується збільшенням кількості населення на планеті Земля, бо в кожне тіло Сущий посилає душу, нову духовну енергію.
 Родився, ростили батьки, дозрів, одружився… порвав сімейні обов’язки, втомився від життя і на сконі життя згадуємо… - для чого ми жили? А чи не сором-но нам, що в такому збіднілому стані душа перейде в інше тіло. Хто буде турбуватися про неї, а відповідно і про її храм – тіло. 
 « Йшла війна. Мужчини воювали, жінки день і ніч носили воїнам їжу, доглядали поранених. В селі залишились лише старики і діти.
 Один старик, взяв старий плуг, обточував його, ремонтував і щось монотонно наспівував. Його жінка з досадою сказала йому:
 - Камінне у тебе серце! Сини вступили в смертельний бій, все село в траурі, твої товариші думають про долю села, а ти, знай, ремонтуєш плуг та іще - як тільки душа виносить - пісню наспівуєш. Спитав би хто, для кого стараєшся? Завтра сюди прийде ворог, він і тебе вб’є, і нас, і плуг забере.
 - Эх, жінко, що ти говориш? Нас вб’ють, але плуг-то не вб’ють? Я будую, не руйную. Мир тримається на плузі: живими залишимося, плуг нам пригодиться, а умрем, може, проснеться любов до праці в тому, хто забере його. Іще і мене благословить. Нам невідомо, що до чого в цьому світі.»
 Пробуємо згадати, чи наша душа, перебуваючи в тілі (храмі душі), удосконалилась, збогатилась, що доброго, позитивного ми зробили і чи такі якості ми бачили в інших людей – це теж є позитивом. А чи ми вдячні тим, що проживаємо в задоволені своєю долею, в спокої, в матеріальних достатках, тим, хто носив нашу душу до нашого тіла – маймо відповідальність і при нашому житті сіяти доброту, справедливість, милосердя, радість, красоту, бо цим допомагаємо іншим побачити ці якості і дамо прекрасні відчуття щастя для своєї душі. Душа не загубить придбане - вона дасть іншим і понесе цей стан в іншу душу після смерті – для божественного. Мабуть з цією метою Творець створив людину – носія душі. Ні одна істота не володіє таким досконалим творчим потенціалом як людина. Вона теж, свого роду, творець матеріальних благ і духовних надбань.
Душа, душа. «Одного разу весною онук з дідом збирали в огороді бур’яни. Раптом дитина спитала:
— Дідусю, а чого бур’яни, які ми не садили, так добре ростуть, а те, що ми садимо, має потребу в нашій увазі, турботі і праці?
- Ось, онучку, дякуючи своїй спостережливості ти зробив важливе для себя відкриття: все цінне і значиме для людини часто потребує від нього чималих зусиль, а шкідливе і непотрібне проростає саме.»
 Лебеда, береза, заєць, синичка теж мають певний рівень самоусвідомлення своєї ролі на нашій планеті (вже є на цю тему наукові трактати). Вони теж мають процес життя, як і людина, хоча і не легкий – вони виживають у цьому світі. Людині теж не просто виживати в матеріальному світі і леліяти духовне, будучи узалежненим від сімейних, виробничих, суспільних обов’язків і певних потреб для підтримання життєвих процесів тіла і певних турбот до тих, кого ми породили і тих, хто породив нас, а сьогодні потребує нашої допомоги. Духовне збирається дрібними крихітками, а можливо дехто і не є збирачем. Будучи істотою розумною, людину теж ґвалтують, забирають в неї їжу, вбивають…- чи не так? Давайте разом вишуковувати причину такої поведінки, усвідомлювати наше призначення на планеті.
 Нам, нашому уму, частково відома історія людства з часів існування Месопотамії, Єгипту, Греції, історія окремих народів (зокрема історія єврейського народу з Біблії), і це в означеному часовому просторі(3-5 тисячоліть). Археологи, науковці шукають сліди більш древніших цивілізацій (Атлантиди, Хараппі, Мохенджодаро, (Мексика і Сибір з їх залишками ознак сучасних космодромів)) і підтверджують через знайдені рештки предметів життєдіяльності людини, що Землю населяли високоінтелектуальні, високо розвинуті цивілізації, що характеризує часи в 90 тисячоліть. Але і це виявляється не межа, бо є сліди проживання людини в нижчих шарах. Деякі вчені консерватори і деякі священники високих рангів проти подальших пошуків, бо це зруйнує усталений світогляд і зруйнує міфи про процеси творення світу, а все таки слід було б відкрити версії загибелі цілих цивілізацій на Землі для усвідомлення результатів «такої діяльності людини». Є гіпотези існування життя на нашій планеті мільярди років тому і в тому числі на інших планетах і галактиках, тобто, людина знає на підсвідомому рівні, що життя і зараз там є. Сьогодні людина шукає підтверджень цим гіпотезам, маючи деякі ознаки життя на інших планетах і в інших галактиках, бо знає, що шукаючи гроші в шафі, які колись там їх ложила, знайде. Історична пам'ять сущого спонукає до цього. Той, хто не грав на музичному інструменті, грати не буде…- ведмідь танцює, бо теперішня його душа була в людському організмі в недалекому минулому… Не всі медведі танцюють і не всіх можна навчити, але ж є і людське тіло з повадками ведмедя (чи іншої живої істоти), з його певним рівнем усвідомлення. Тобто в недалекому минулому людська душа пройшла деградацію і послана з тіла медведя в тіло людини. Мова іде вже давно про реінкарнацію (переміщення) душ і тіл і є відомі писемні згадки про це явище. Зокрема в декількох місцях це підтверджується з посиланням на вічність душі.
 « Апостол Павло в досить твердому переконанні показує процес воскресіння тіл і розкриває частково цю таїну в 15 главі послання до корінфлян (15,35-44): «Але скаже хто-небуть як воскреснуть мертві і в якому тілі прийдуть? Безрозсудний!, бо те, що ти сієш, не оживе, якщо не вмре. І коли ти сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке може бути пшеничним, чи друге яке. Але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожній насінині своє тіло… Так і при воскресінні мертвих сіється в тлінності, відновлюється в нетлінності; сіється у втраті, відновлюється в славі; сіється в безсиллі, відновлюється в силі, сіється тіло духовне, відновлюється тіло духовне»
В землю посіяне, зарите зерно якби стліває, воно перестає існувати як насінина, але з нього виростає значно більше, чим воно, непорівнянно більше досконале і по складності, і по формі нова рослина. Бог дає їй форму і красоту і повне користі і радості життя. Можливо такий шлях приблизно проходить енергія і нашого єства.»Войно Ясенецький. 
 Дана тема вивчається і ця гіпотеза знаходить підтвердження. Сьогодні є окремі індивідууми в підтвердження цього явища. Воно не масове, бо людство, мабуть, втратило знання про це, втратило силу розуму і чистоту душі і тіла.
 Сьогодні люди відчувають, що конкретний Іван, Сергій хоче знати родову, і хоча б генеологічну свою історію, не говорячи про історію душі, вишуковуючи і описуючи генеалогічні родові дерева, веде вивчення кармічних знаків, письмен; їх смислове навантаження. В житті випадковостей не існує і все, що відбувається, то відбувається на краще. З-ум (з умом)- і -й(в собі) -те побачити, бо це крок і крок до пошуку, до пошуку істини.
 Коли людина хоче подивитись, чи настав світанок на вулиці, то відкриває одне око, коли хоче пізнати своє минуле і щасливе майбутнє – вона веде пошук, вивчає способи і методи, як це можна зробити, використовуючи збір інформації через Інтернет, книги і інші джерела. Послуговуючись емоційним сприйняттям цієї інформації і якщо дана інформація є на матриці знань душі – ми говоримо «еврика», отримуючи задоволення. Кажуть – легко стало на душі.
 На сьогодні стоїть питання – знати хоча б теперішнє. До цього запрошує і мудрість людська – живіть днем сьогоднішнім. Для Бога, для нашої душі минуле, сьогоднішнє, майбутнє є категорією теперішнього. Це наш суспільний ум для орієнтації у своєму світобаченні робить певні поділи. В формуванні якого бере участь кожен – чи то в сім’ї, чи то в державі, чи в цілому суспільстві.
 «Жив-був лавочник. Торгував він мідними і срібрними тарілками, блюдами і кувшинами. Посуда красива, дорога, відвідувачі солідні. Два-три покупці за день – ось і достатньо, щоб за місяць виходив прибуток в тисячу дирхамів. Час, який залишався лавочник курив кальян, дрімав в тишині, або розглядав прохожих.
 І все було б добре, але на душі у нього було якось незатишно. То раптом вколе думка про недавню пожежу на східній частині ринку, то згадається, як серед білого дня пограбували лавку знайомого ювеліра.
 Він розмірковував: “Хвала небесам, часи тепер хороші. Війни нема, падишах мудрий, торгівля процвітає, городяни богатіють. Але розкіш не буває вічною, в одну мить все може змінитися - і люди почнуть мріяти про шмат хліба, а не про покупку срібрного кувшина. Не дарма говорять, що умний чоловік не стане тримати всі гроші в одній кишені”.
 І вирішив він з обережності завести ще одну лавку - бакалійну. Борошно, цукор, крупа - ось що потрібно всім і в будь який час. Та і грошей дві лавки принесуть набагато більше. Була тисяча - стане дві.
 Правда, поки приходилось більше витрачати. Новйй товар і сама лавка обійшлись недешево. “Але так завжди буває спочатку, - сказав собі лавочник. - Тільки глупа людина надіється получити щось із нічого”.
 Бакалійним ділом він ніколи не займався, тому потрібно було взнавати, по яких цінах торгують інші торговці, вивчити і перейняти різні торгові хитрощі, та іще наглядати за приказчиком, якого він посадив у нову лавку. Відомо, що навіть самий чесний робітник, залишений без нагляду, уже через місяць перетворюється в страшного негідника.
 Потім лавочник подумав, що не помішає відткрити заодно м’ясну лавку. А щоб не платити перекупщикам, найкраще - це завести власну скотину. Тому він купив отару овець і стадо корів, а в найближчому селі - землю під випас.
 Власних грошей на нові придбання йому не вистачало, він вліз в борги. Турбот також прибавилось. Цілий день він бігав від однієї лавки до другої, а через день їздив в село - худоба вимагала постійного догляду.
 Але справи йшли неважно. Частину борошна і круп з’їли миші прийшлось витратитися на ремонт складу. Половина корів здохла від невідомої хвороби, але лавочник підозрював, що причиною був поганий догляд. І від торгівлі поки не було ніякого прибутку. І то сказати: лише вийде він з лавки, як приказчики, знаючи, що він вернеться не раніше вечора, тут же впадали в такий кріпкий сон, що своїм хропінням відлякували всіх покупців.
 Через півроку лавочник полічив прибутки. Дивно, але виходила та ж тисяча дирхамів! Зате він втішав себе думкою, що маючи цілих три лавки, не беручи до уваги скотину, він може більше не боятися ймовірних бід.
 Але бажаний спокій не приходив. І тоді він вирішив в добавок до лавок завести іще майстерню по виготовленню срібної і мідної посуди. Тоді йому не прийдеться платити за поставку товару, він збереже кучу грошей, але головне - і сам стане оптовим торгівельником.
 Поскільки вільних засобів у нього давно не було, він заложив свої лавки, купив срібла і міді і найняв кращих майстрів.
 Знайомі перестали його пізнавати. Лавочник схуд, осунувся і був настільки поглинутий в думках про свої багаточисельні справи, що більше не міг ні про що говорити і думати. Рано вранці він ішов в бакалійну лавку, потім перевіряв посудну і м’ясну, потім слухав доповідь керівника його сільськими справами, потім спішив в майстерню, потім обходив лавки по другому кругу. І всюди виявляв лінь, обман і крадіжки, особливо серед мідних і срібрних майстрів.
 Крутився він як білка, а прибутків більше не ставало - вся та ж тисяча дирхамів від усіх його справ. До того ж в руках залишалось в п’ять разів менше - останні приходилось віддавати за борги.
І одного разу лавочник закричав:
- Краще бути останнім жебраком, чим жити так, як живу я! Стократно проклинаю день, коли я вирішив влаштувати собі спокійне життя! Саме тоді я і позбавився спокою!
 І він продав лавки, скотину, майстерню, звільнив усіх робітників, із задоволенням слухаючи, як вони піднімають руки до неба і гірко проклинають долю. А потім пішов у свою стару посудну лавку, разкурив кальян, відкинувся на подушки і зрозумів, що він щасливий і спокійний, як ніколи раніше.
 І прослухавши цю історію, мудрець сказав:
 - Воістину, нема користі в завтрішньому щасті, якщо за нього потрібно заплатити щастям сьогоднішнім.» Сергій Занин.
 Якщо розглядати рубежем 2015 рік, то сили доброти і правди мають очищати кожну конкретну людину, то і світ мінятиметься на краще. Відповідно матимемо таких батьків, таких начальників і таких президентів, яких ми самі ліпимо своїми мислеформами, дієформами своїх душ і нашими умами через думку, слово і дію. Цю силу суспільство до данного моменту накопичувало тривалий час, однак смута і злоба ще не переосмислена, не нейтралізована добротою. Бог відкриває нам такі риси, як любов, милосердя, доброта, правда, а ми діючи за цими негативними явищами нашого життя, можемо дивуватись – чого це ми вчора так напились до безпам’ятства, бо ми не схотіли (ознака перебування в стані невідання, чи страсті) відкрити ока на явь божественної підказки, бо ми не схотіли зробити перший позитивний крок – нас так влаштовувало. Наприклад, коли згорів наш будинок, то ми збентежились. Подумаймо – чим ми створили дану ситуацію, для чого вона нам і як вийти з неї? И таким чином вивчаємо будь-яку чуть виражену подію дня, яка нам дає відчуття радості, чи вносить в нас смуток. В підсумку ми навчимося керувати подіями і обставинами дня, а не вони нами. Це дуже і дуже важливо. 
 Коли відчуваємо задоволення, щасливі, радіємо життю (поспостерігаймо за собою в цей момент), то дивно – де береться енергія для творіння добра, любові …Спрацьовує принцип – одного послав - сім таких же прийшло. Доброму відкривається сім доріг, а лютому одна і та через хащі і через сім перепон. Починайте шукати істину, Бога і творіте правду і Бога в собі, то і всім додасться, а найперше і найбільше тим, хто поблизу вас.
«Віддайте тепло
І спокій даруйте душі,
Й неодмінно до вас
Прийде смак доброти.
Віддавайте тепло
І не бійтеся душу
Поранить свою.
Той, хто більше віддав,
І отримає більше
В стократ.
В цьому вирі життя
Запаліть ви лампадку,
Що дарована Богом для вас.
І загублена, кинута в прірву.
Душа прилетить
На те світло, що лиш ви
Віддали.
І якщо ваш дарунок
Не оцінить ніхто,
І у відповідь – 
Знову страждання,
Віддавайте тепло без
Всіляких надій на добро…
Адже є на дорозі сліпі,
Є бездарні, безликі,
Але є і святі.
Бо немає шляхів,
Де все ясно і просто.
І любов, як терновий листок,
Від народження і до погосту
Освітлює нашу дорогу,
Що і ми дарували
Лебединою піснею… Всім…». Анна Волошин.
 У старця Кукші було у вжитку своєрідні слова - вітання, чим давав одночасно настанову тим, хто зустрічався на його життєвому шляху: «Чадо, стяжи (накопичуй)* дух миру (дух спокою)*, і тисячі навколо тебе спасуться».
 А що таке – Бог? – слово. Слово до тих пір, поки ми не відчуємо Бога в собі, в серці, в щасті і горі. Тільки тоді ми пізнаємо істинну суть душі, себе, як один із видів світової енергії. Бог – це і є життя у всьому і скрізь, як рух (дух) енергії.
 Послуговуючись Біблією, чи іншими святими книгами людства, де пишеться, що людина вміла, творча створена Богом, теж по образу і подобію божому. В ХІХ столітті в Англії працював цілий інститут і людина-творець забажала довести істинність теорії Дарвіна. Людиноподібну мавпу, як найближчу по схожості за біологічними і фізіологічними даними до людини, вчили робити, повторювати рухи, вчинки людини через спонукальні дії, проводили схрещуваня і багато чого іншого абсурдного – не реалізувалось в задумку майже сторічна «праця». Видно, що кожен вид був створеним таким, яким є. Наскільки невеликі видимі відмінності, а все таки це вже відмінні види енергій. Тепер клонують, виводять нові породи тварин, нові сорти рослин, але все це на основі конкретного виду і в його межах.
 Не витримує критики те, що первісній людині було важко добувати собі харчі, а тепер хіба легше. Якщо погодитись з думкою, що тоді помирали від недоїдання, то і тепер частина людства помирає по цій же причині (дані статистики). Яка може бути порівнялогічна викладка історії людини. В чому: в поведінці – дикунство, варварські виходки є присутніми і в нашому теперішньому житті незалежно від того, хто ким став, чи яку освіту має. Помінялася фізіологічна будова тіла людини? Робимо припущення. Припустімо, що через дві тисячі років людина буде зеленого кольору і висотою в один метр. Вона перестане називатись людиною, живою біологічною істотою? Можливо по величині мозкової речовини є різниця. А хіба цим визначається геніальність (Ейнштейн, Ленін), розвинутість, рівень запам’ятовування, особливості зору, відчуттів, дотиків і т.д. Тобто мозок, отримуючи інформацію від рецепторів органів зору …, не є аналізатором, а просто збирачем її і передавачем тим чи іншим органам. Тобто, інформація 
моментально порівнюється з матричною пам’яттю – розумом, власником якого є душа, через аналіз ума з йогопам‘яттю, життєвим досвідом і в залежності саме від його можливостей еволюції в розвитку душі і тіла, яке є носієм мозкової речовини з її функціональними можливостями, людина може в певних рамках поступати свідомо, чи підсвідомо в тій, чи іншій соціальній ситуації. Саме оці рамки дій і вкладають в слово – ум, як слуги індивідуального і Всесвітнього розуму і він маючи таку взаємодію здатен на певний аналіз і висновки. Ми по можливості розглянемо дії ума не як слуги розуму, а як хазяїна тіла і коли таке буває.
Людина є саме тим видом енергії, яку сущий визначає як найкраще середовище, яке придатне для розвитку душі. 
«Жив-був каменотес, який втомився дробити гору під гарячими променями сонця.
— Мені набридло таке життя. Тесати і тесати камінь, поки не падаєш з ніг… Та іще це сонце, і весь час сонце! Ох, як би я хотів бути на його місці! Я жив би високо в небі, я був би всемогутнім, горячим, заливав би весь світ своїми променями! — сказав каменотес.
 І стало диво: його молитва була почута, і каменотес тут же переторився в сонце. Він був щасливим від того, що його бажання здійснилось. Але, радісно посилаючи всюди свої промені, він помітив, що хмари перегороджують їм дорогу.
— Для чого мені бути сонцем, якщо прості хмаринки можуть не пустити мої промені! — вигукнув він. - Якщо хмари сильніші за сонце, то я краще буду хмариною!
 І він став хмариною. Він обійшов весь світ, літав, проливав дощі, але одного разу піднявся вітер і развіяв його.
— Ой, цей вітер може розганяти хмари, значить, він сильніший, я хочу бути вітром! — вирішив він.
І став вітром. І віяв він над усім світом. Він влаштовував бурі, шквали і тайфуни. Але одного разу він помітив, що шлях йому перегороджує стіна. Дуже висока і дуже міцна. Це була гора.
Для чого мені бути вітром, якщо проста гора може мене зупинити? Вона сильніше всіх! — сказав наш герой. І тоді він перетворився в гору. І тут він відчув, що хтось стукає по його боку. Той хтось, сильніше його, хто дробить його зсередини. Це був… маленький каменотес!»
 Пишучи першим словом «душа» і визначаємо цим, що вона є рушієм життя. Не зважаючи, що при зачатті маленької сутності зустрічаються дві енергії – одна в сперматозоїді, а інша в яйцеклітині і коли вони зливаються в одне ціле, то саме в цей момент Бог посилає в це одне ціле - душу – почалося нове життя. Ми ж в процесі зачаття говоримо одне одному прекрасні слова про любов. Ми щасливі. В нас клекочуть найщиріші, найдобріші почуття і робимо ми це із задоволенням, осмислено, знаючи, по велінню світового Розуму. Коли ми сердиті, чи зайняті чимось іншим, то в нас і потягу до цього зачаття немає. Так може статись, що і зачаття не відбудеться (подумайте, скільки разів ми займаємося плотськими втіхами?, скільки викидається сперматозоїдів? Скільки разів яйцеклітина готова до зачаття?), хоча і зустрічалися на одній дорозі сперматозоїд з яйцеклітиною. А коли і з’єднались, будучи не в стані благості, любові, то що ми можемо отримати? … Не будемо писати, бо знаємо. 
 Зачаття мабуть потрібно проводити з душею, з Богом, будучи в щасті і радості. Для прикладу, поділимось нашими спостереженнями. Всі, чи майже всі жінки випікають пиріжки, хліб з одного сорту борошна (з тієї ж партії), з дріжджів, води в один і той же час і в той же день місяця замішані, при одній і тій же температурі, однакових пічках в той же час випікаємо, але не завжди випікається смачний хліб, а деколи і не придатний для споживання, бо ми готували його без душі, без творчого натхнення, без радості. Не «вклали» частинку своєї душі.
 Наші предки при випіканні хліба виконували різні ритуали - молитви, прохання, побажання і запрошували сущого прийняти участь в цій творчості, осіняючи хресним знаменням, а в кінці закінчуючи процес з великою подякою. Сама підготовка починалась з очищення душі і тіла. Очищали тіло, починаючи очищення від негативної енергії, яка накопичується в нижніх чакрах - калу , мочі і при потребі сперми (бо коли її набирається надлишок і вона вносить неспокій в тіло і душу, то краще звільнятися від неї. До речі, в такому стані не слід починати і зачаття. Зазвичай викид сперми проводять на сторону). Потім миються повністю. Деколи ми проводимо очищення зранку, то перед процесом все одно омиваємо руки і обличчя (очі), надіваємо чистий одяг і з благоговінням приступаємо до творчості. Але коли ми неспокійні, сердиті, відчуваємо дискомфорт, маємо якусь невідому тяжкість на душі перед початком, а опара готова, то зупиняємось на хвилину і спо(з і по)-відуємо(відвідаємо)-сь(себе) перед Творцем за свої недостойні (достойність, чи не достойність визначаємо тільки ми самі – душа знає) думки, слова і вчинки. Заспокоїлись і в умиротворенні приступаємо … Говориться ж бо: «В чистому тілі і здоровий дух» - дух щастя, стан задоволення і радості.
 Коли ми посилаємо любов в свою їжу (при її приготуванні, а при споживанні купленої проводимо благословення, чи прочитанням молитви)- то під час її приготування, чи прямо перед споживанням і ці відчуття радості насичують їжу. Така процедура в багатьох випадках міняє їжу, збільшуючи її життєву енергію, зовні проявляючись в покращеному смаку і тривкішій насиченості тіла. Така їжа зроблена з любов’ю в спокої, то і люди її споживають краще, як доказ проведіть експеримент:в одну тарілку положіть їжу виготовлену в спокої і при веселому настрої та ще й благословіть, а іншу тарілку з такими ж продуктами поставте рядом, але під час приготування такої їжі знайдіть спосіб посваритись з кимось і в злобі вже попросіть поставити її на стіл, або може і так статись у процесі приготування – і результати будуть вражаючі – гості чомусь першу тарілку спорожнять зразу ж, а з іншої по інерції візьмуть декілька шматочків. З першої братимуть навіть при певних утворених спеціально перешкодах. В чому ж річ?, що люди прямо накидаються на цю їжу, навіть не усвідомлюючи, що діється, хоча бачать певну неадекватність. Організм нашого тіла прямо всмоктує в себе цей позитив, проявляючись в зміні настрою, дружелюбністю. Така їжа набуває лікувальних властивостей (згадаємо далі при лікуванні п’яниці). Ми виявимо, що така їжа легко засвоюється, заспокоює, водночас відчуєте потребу поговорити з тими людьми до яких були натягнуті відносини, шукатимете способи помиритися в сім’ї, схочеться зробити добру справу. А чому?, бо організм і душа наша насичені любов’ю і добротою. Досить просто. І як тільки ми починаємо помічати такі маленькі чудеса, привикаючи до них, то коли ви помітите, що відсутнє таке зриме чудо, то це підкаже нам природу розуміння значення спостереження та ще й у спокої. Щастя, любові бажаємо Вам! 
 Такий підхід застосовується до будь-якої думки, слова, а тим паче дії. Другий приклад. Купляємо новий піджак, підтримують знайомі і продавець у правильному виборі фасону, кольорової гами …, але надівши , відчуваємо якийсь дискомфорт, холодом від нього віє, запах неприємний, бачимо шов нерівний (це підказки від душі – вона у постійному контакті зі знаннями Всесвіту), але в дзеркалі – нічого … Купили і на третій день зачепилися і розірвали в неналежному місці. А природа тих відчуттів, підказок в тому, що у виготовленні цього піджака брали участь багато різних людей, які можливо були в гніві, при роботі розказували про сусіда неправду, були присутні думки про роботу, що надоїла, про негаразди у дітей … Ось так чорна картина енергії закладена в піджак і відповідно такий його фініш. Це процес дії негативної енергії.
 А деколи носиш піджак десять років і почуваєшся в ньому комфортно, лежить на тілі, як облитий … Не вічний, але чимось притягує - зносилася певна частина, то поставив на зношене місце доречну аплікацію і далі красуєшся без хизу. А ще скільки років хочеться надівати його при виконанні домашніх господарських робіт. Такий піджак став другом. Дехто не знаючи природи цього явища трактує так, що коли надіне такий піджак, то всі питання життя вирішуються. То купляймо саме такі речі, саме такий хліб, а найголовніше, щоб ми теж так і з таким настроєм підходили до своєї творчої роботи, до спілкування з людьми – з чистою совістю і правдивістю, з чистим тілом і з чистою душею. 
 Цей вид роботи є тільки для прикладу, бо є різні види і чоловічої поширеної роботи і природа відношення до роботи і її кінцевий результат вкладається в цю схему. Це є наше бачення. Можливо воно у Вас інше. Тому просимо прийняти вибачення за цей відступ. 
 Підготовку до злиття в одне ціле проведено теж з участю духовних енергій(Богом) і ними через підібрані тіла і через їх готовність провести з’єднання. Ми(жінка) вже є носіями нового життя, але не розпорядниками. Воно має таку ж душу, як і ми . Це наш брат, чи сестра по духу. Тільки прохання – не вбивайте нових організмів абортами, бо зразу ж переходимо в категорію вбивць. Ми ними і є, коли робимо аборт, але нас інформують, що вбивця той, хто ножем покромсав інше, чи своє тіло, але ніяк не той хто зробив, чи згодився на аборт. Так, як не вбивця і той, хто зробив, винайшов атомну бомбу; чи може той не вбивця, що купляє, вкладає зброю в руки вбивці, чи для вбивства … Абсурд. Якщо не потрібно тіло з душею, то кому потрібне тіло без душі. Схаменімося - душа в новому житті ще не виконала благоволія, не виконала свою місію. Людина дозволяє собі розривати ланцюжок в потоці божественної енергії. Ми таким чином занапастили перш за все свою душу (планували, готувалися, вбили нове життя) і покалічили іншу душу. А давайте поміркуємо: де буде після цього наша душа – в якомусь ланцюгу однією з ланок – і будуть нас тягати, напружуватимуть, клепатимуть молотом, багато разів переплавлятимуть у вогняному пеклі (ось звідки пам'ять душі про пекло), чи зіржавіє в землі. І так багато життів. Невже душа не може забути це страхіття. Пам’ятає - раз ми знаємо. Для світової енергії тисячі життів, як одна хвилина. Тож поміркуймо, куди ми посилаємо свою душу після вбивства. Ми тут хвилину вбиваємо, а в світі мучимось теж одну хвилину, але світову. На скільки мук ми посилаємо свої душі, в скількох життях вона мучиться «завдячуючи» нашій хвилині.
 Взагалі для душі не є значення, хто є її носієм – чоловіче, чи жіноче начало. Для душі не є суттєвим стать тіла, бо вона часто міняє тіла і в різних статях. В зачатому організмі почалися творчі процеси з певним рівнем свідомості. Це творить нова душа при допомозі тіла матері і батька і їх духовної підтримки, бо якби це було творіння двох статей, то можна було б творити не в утробі, а на заводському конвеєрі. Спроби з’єднань яйцеклітини зі сперматозоїдом в пробірці є роботою, а не творінням, то хай би розвивався цей організм в пробірці і далі до стану свідомої людини. Навченим відомі вимоги до середовища матки, вони спостерігають майже за всіма факторами розвитку … Але душі в цьому з’єднані немає. Людина-навчена вирощує організм на тілесній пам’яті (генах) тіл носіїв яйцеклітини і сперматозоїда, тобто зробила біологічну істоту, біологічного робота тілесно подібного на людину і управляти може нею певний час, але це не творчий індивід, бо немає творчого начала – душі. Спитаймо себе і тих навчених: «Кому потрібні біологічні роботи?» - їм. Якби вони потрібні були нам, Богу, то вони були б створені. Це потрібно нашому неспокійному уму, нашому дияволу, нашій     негативній енергії, власть предержащим, бо їм сіюмінутно потрібні роботи. Уму, якому в пропагованій науковій доцільності при підтримці своєї гордині, користолюбства, чванства можуть зробити прагматичну біологічну істоту, яка в кінці кінців при допомозі комп’ютера визначить непотрібність і самого навченого, чи в неї будуть відхилення від першої ілюзорної мрії закладеної в її генну пам'ять біоробота, чи за непродуктивність його праці, чи по старості літ. Ось до такого фіналу приходять ідейні мрійники. А разом з ними зникають цивілізації. Духовність маси суспільства все таки не дає політикам проводити таку роботу зі своїми братами і сестрами по духу і крові, а можливо їх стримує страх на підсвідомому рівні, бо страх в їх єстві є найбільшим рушієм їх діяльності у всіх видах діяльності, якими вони займаються. Навчені люди лізуть в формування тіла, але в душу не можуть, бо це є професія божественного. Ми знаємо, що коли танцюрист стає слюсарем, міліціонер лікарем, або кочегар пілотом … заєц вовком, береза дубом …- і який результат такої творчості. Кожен носить свою душу. Про це повчає життя. Чого зникли високорозвинуті цивілізації? Залишки їх творчості знаходяться по сей день, а тому, що хотіли займатися божественною роботою. Цю професію ми зазвичай називаємо – Творець, а не навчений біолог, чи навчений анатом … 
 Давайте відійдемо від страстей в оволодінні божественною професією і в спокої поміркуємо про вічне. Цим ми збережемо енергію душі і тіла на потрібний нам хліб на-сущний і хліб пшеничний.
 Наше єство отримало дар, місію в своєму єдинстві і далі творити, ліпити душу при допомозі тіла через добродушну атмосферу в сім’ї, добросовісне творче виконання службових обов’язків, через повноцінне і якісне харчування, через розуміння сенсу життя, свого покликання.
 Долю нашому єству (професію і кількість матеріальних благ) нам несе душа, саме цю інформаційну енергію, яка дає нам шанс духовно розвиватися. Вона є носієм цих категорій. Ось чому важливо зрозуміти: в чому основна турбота батьків – побачити професію дитини і потурбуватись про її в-тіле-ння. Друга категорія нами показується в своїх якостях протягом всієї молитви – кожній душі через тіло дається стільки матеріальних благ, яких достатньо в розумних межах для її розвитку. Саме потреба, саме стільки потребує, а не надлишок, який є негативний, бо надбаний із застосуванням додаткової (чиєїсь) енергії. Ці два приклади показують, що коли людина в особі суспільства починає формувати професії, чи окрема особистість вирішує встановлювати через свої бажання кількість матеріальних благ, то таким же напруженим буде результат. Можливо не так часто ми можемо бачити деструктив таких потуг, але їх природа саме в бажанні змінити душу, професію, кількість матеріальних благ. Душу намагається змінити релігійна традиція, пропагуючи не основні якості духовного буття, а ще більше спокушуючи суспільство матеріальними благами. Те ж саме стосується і професії. Релігійна традиція вчить дитину стати, як батько, чи мати, а суспільство продукує свої потреби в професіях, щоб створити стіну між умом і душею. Це можна сказати і про матеріальні блага. Релігійна традиція пропагує багатство гріхом, як джерелом спокуси, показуючи зовнішню сторону, а не природу богатства, а суспільство плодить бідарів матеріальних, обкрадаючи і експлуатуючи їх. Можливо слово «суспільство» не слід було застосовувати, а сюди більше підійшло б слово «держава», хоча природа такого «плодіння» якраз належить всьому суспільству окремої держави, чи їх сукупності. Природа сили релігійної традиції і держави по їх змісту в тому, що саме ми даємо їм енергію для цього. З миру по ниточці і багатому дві сорочки.
 Якщо ми виконуємо свої обов’язки: подружні, синівські, батьківські, виробничі добросовісно, правдиво і в спокої, то світовий Розум, Бог не дозволить будь-якою брехнею, підставою, зависництвом, обмовленням розрушити сімейні відносини, чи виробничі. Навіть тоді, коли ставиться питання про звільнення із-за такої недостовірної інформації – то результат буде позитивним для нас. «В чому, брат, сила? – в правді.». Якщо ми живемо правдиво, то люди підуть за нами і без слів.
 Хоча б яким було тіло і середовище його проживання – суровим, жорстоким, добрим, чи милосердним – душа, духовність людини є його сутністю, є одним цілим з душею. Однак для повного розуміння людської сутності, ми розглядатимемо її дуальність (вплив душі на тіло і вплив тіла на душу в їх єдності і в протилежностях). Сутність наша не обмежена межами нашого тіла – шкірою. Поза шкірою існує атмосфера (кисень) і якщо її не буде, то шкіра миттєво помре. Помре і тіло. Ми назвали один вид енергії – кисень, але нас оточує велика кількість видимих і невидимих енергій, які допомагають життєвим процесам в тілі, а інші спричиняють йому шкоду. Теж ми можемо сказати і про душу, яка впливає на позитивні енергії і на негативні, але і на неї мають вплив і позитивні і негативні енергії. Який вплив на конкретну сутність має та чи інша енергія, ми можемо визначити самі, виходячи з того, що подібне притягається подібним. Ось тут слід задуматись в смислі життя – носієм якої душі ми є і яку б хотіли мати. Якщо мати, то це теж в наших можливостях: потрошку накопичувати позитивну божественну енергію в її якостях – доброті, справедливості, любові … І, можливо, цю покращену душу отримає хтось з подякою саме нам і душа наша це реально сприйме. Подібне відбувається і з тілом, хоча тілу стан здоров’я формує душа. Тобто, виходить, що саме за надбанням духовних цінностей ми прийшли в цей світ. Ми усвідомили, то і живімо так як підказує нам душа.
«Не так важливо, що є в інших –
Машини, яхти, літаки…
Багатий той, хто може серед
Цих вершин не втратити Душі..
В думках я Господа молю,
Щоби життя прожити гідно…
За друзів, за сім’ю, за тих, кого люблю,
Я Господа молю.»
 «Все ми отримуємо в житті –
Надії каплю, грам Удачі,
І Оптимізму шквал,
І трішечки Жалю…
Щоб зрозуміти, -
Який же світ прекрасний
Бо всі присутні в ньому кольори!..»
«З роками біль утрат нестерпна.
Але людина скроєна вже так,
Що у нещастях винен хтось,
Лиш не вона,авжеж, вже не сама…
В житті немає геть удачі,
І в тому винен хтось, і не інакше.
І ти упевнений, що ти правий,
І самий чесний ти…
Та дурнями усіх назвавши
Не станеш сам святий.
Адже що маємо – не бережемо,
І лише втративши, жалкуємо щораз.
Отож, якщо ти не юродивий
То Долі посміхнись…
Бо завжди буде так:
Печаль одним – мов німота,
А іншим – переливи сміху.
Одні за хмари вже летять, 
А інший в землю вріс.
Та з кожним днем мудріші ми,
І хочеться сто літ прожити,
І бути ж звісно молодими.
Роки, не казка із дитинства,
Роки, розплата за усі гріхи.
Що загубив, - вже не знайдеш,
А що знайшов, - буває не потрібне.
То лиш шукай в собі провину,
І вже не бійся каяття,
Цінуй життя не за тривалістю,
Цінуй його за змістом…». А. Волошин.
 Щоб жити дійсно прекрасним життям, то нам необхідно всього вдосталь – відчуття радості і задоволення своїм життям, своєю роботою, своєю сім’єю, наявністю друзів, можливістю ходити, бачити, чути, можливістю допомогати іншим, можливістю мати дім, машину, достатню кількість грошей і багато чого іншого, що наповнює наше життя. Ми знаємо, що ми є частинка Природи і все наше життя і наш творчий потенціал взаємопов’язаний і взаємозалежний з Природою з тими енергіями, які ми називаємо духовними, тобто ніхто і нічого не робить в одиночку, бо завжди є ті, хто нам допомогає, чи ми комусь, а без цього б нам не вдалось би реалізувати багато моментів в житті, та і саме життя. 
 Все це абсолютно є необхідним для повноцінного життя, для повного розкриття нашого потенціалу. Бо ми цього хочемо всі. І якби перед нами стояв вибір, то, звісно, ми б вибрали прекрасне щасливе життя - ще невідоме, але вже не те, яке пізнали. Природа пізнаного життя є гальмом в отриманні кращого життя з кращими відчуттями, з кращим матеріальним достатком. Не зупиняємось. Подеколи наше життя бачиться таким неймовірно тяжким і складним, безпросвітним, що хочеться завити від безсилля щось змінити, а тим паче кардинально. Ми впевнені, що кожен мріє про те, щоб наше життя було простішим, спокійнішим, легшим, кращим і в радості за кожен прожитий день. А чого такі думки в нас є, бо в глибині душі ми знаємо, що ми того гідні і процес життя не може бути в постійній боротьбі за елементарне виживання. В дитинстві ми бачили, що в батьків були певні труднощі, але сташи самостійними, то і уявити не можемо наскільки все в житті запутано, наскільки багато нам потрібно сили, умінь, енергії, що життя видається нам постійною боротьбою, що ми перебуваємо в постійному напруженні – хтось з близьких хворіє, нас діймають фізична втома і моральне виснаження і все це в недостачі грошей, а звідси продуктів харчування, предметів найнеобхіднішого вжитку… Ми уявити не могли що життя задумане Творцем, як постійна боротьба – однозначно,що це не так, бо це є ненормальним для людини, яка може спостерігати за житям тварин, птахів, дерев, рослин. Поспостерігаємо! Який умиротворений спосіб життя вони ведуть, не ховаються від нас, радісно щебечуть, цвітуть і пахнуть. Тому то наш ум має потяг і спонукає нас до пошуку кращого і легшого життя, бо ці негаразди приводять до втрати радості життя. Це мабуть основне в житті – мати радість життя, перебувати в стані задоволення. Це і є смисл життя!
 Тобто, ми маємо пізнати такий процес життя, при якому ця радість , це задоволення постійно були присутніми в нашому житті, тобто, росли разом з нами. Цей процес життя-буття має бути таким природнім і натуральним як наше дихання – є і все : постійним і непомітним. 
 Коли ми хочемо щастя, любові, радості,злагоди, а не хочемо цього іншим, хоча б неусвідомлено, то ці двері у Вселенну ми самі не можемо відкрити. Тому то у всій книзі звучить прохання – посилайте ці позитивні якості всі, а особливо, коли самі в такому стані. Напружуємось і розчаровуваємось, приходимо в депресію і посилаємо іншим злобу, гнів, незадоволення, а посил не реалізовується, бо і цих дверей ми не можемо відкрити і ці посили повертаються до нас знову із деяким запізненням, бо в звільненому місці поселились ті ж негативні незадоволення. Так у нас проходить збільшення негативу. Вихід з цього бачиться в тому, щоб входити в стан задоволення від життя і бажати цього іншим і ми можемо відчути і побачити ці зміни в зовнішніх проявах. Вчимося в спокої усвідомлено споглядати за життям, чути його рух з довірою до всього, що оточує нас, вчимося любити, творити доброту – і до нас прийде радість, і відчуємо вдячність до Всесвіту і відчуємо бажання жити і радіти з подякою до всіх і вся.
 Ми в цій книзі цим і займаємось разом з вами. Так, що спокійно дозволяємо відбутись тому, про що ми писали і буде воля на те Всесвіту, то і далі писатимемо – щоб воно вібулося в позитиві і в реальному житті. Чому так важливо дозволити? Щоб зрозуміти природу дозволу входити в наше життя любові, радості, щастю, доброті і достатку, то запрошуємо уважно прочитати цей метод розуміння, розуміння того як це відбувається. Є періоди в нашому житті, коли ми відчуваємо, що ми недостатньо отримуємо від життя, а це прямо вказує, що ми не дозволяємо ввійти цим якостям в наше життя, а гальмує нас те, що нас щось тримає в тому, щоб щось віддати, щось подарувати комусь. Це можуть бути побажання щастя, це можуть бути посили любові, це можуть бути добрі думки і слова, це можуть бути добрі справи іншим, а ще краще тим, хто терміново їх потребує, попавши в затруднені ситуації, захворіши, чи інша видима потреба. Перед тим, як щось віддати, подарувати, ми маємо самі перебувати в сиані задоволення тим життям, що передувало нашій зупинці. Бо там однозначно багато було позитивного і є про що нам згадати з подякою, а це дає нам ввійти в стан задоволення, радості, щастя. Бо природа можливості давати, дарувати в тому, що це ми можемо робити тоді і тільки тоді, коли є що давати і дарувати. Далі ми ще зупинимось на розгляді природи вміння дарувати і вміння приймати дари. Тепер же ми вчимося дозволу відкрити себе для отримання достатку і радості. Якість і кількість отриманого цілком залежить від кожного з нас. Давайте повернемось назад і ще разок прочитаємо.
 Деколи буває, що ми не можемо зразу зрозуміти причини, що нам не дозволяє ввійти в стан радості, чи в світ достатку. Цьому може перешкоджати неусвідомлений спротив із-за того, що ми сильно сконцентрувались на своєму бажанні, чи потребі, бо з другого боку цієї монети бажаня і потреби ми бачимо проявлені зовнішні перешкоди і теж одночасно хочемо їх позбутись, а цією концентрацією уваги ми якраз і надаємо їй енергії для зміцнення спротиву. Зрозуміли. Заспокоїлись. На ці дві дії у кожного по різному різна величина йде часу, але спішка в цих діях вкрай небажана. Краще чуть довше почекати, щоб зуміти відкрити двері до потоку позитивних якостей і матеріального достатку, чи для вирішення будь-якої ситуації – відкрутити гайку на водопровідному крані. 
 Давши дозвіл на прийняття достатку, радості в хвилини творчого піднесення, то цим ми відкриваємо і інші двері, через які в наше життя входять інші прекрасні моменти і події, бо достаток дає нам шанс більше мати грошей, дає свободу у налаштуванні на улюблену роботу, придбати для цього певні речі, а в стані радості ми посилаємо ці відчуття любові, щастя, задоволенн, доброти, злагоди іншим. Ми це відчуємо в такому стані, бо коли ми наповнені з відкритими дверима, то те, що прибуває до нас випадає з насі падає на інших – ми стаємо добрішими, щедрішими від серця і душі. Не страхайтеся цього, що при нас ще хтось буде мати, не жадібні чаймо, бо в страху почнемо тікати не знаючи куди і не закривши двері, через які випаде все, що ввійшло в нас, а ми будучи засліплені удачею попадаємо під колеса чужого автомобіля і цілком реально. Не бійтеся давати, а вчіться приймати і давати. У Сущого на наше життя ми думаємо що досить всього в наявності, аби ми змогли донести з гідністю, як і подобає щасливій і богатій людині і нам відкриваються для цього великі можливості. Богаті люди якраз і є тими індивідами, які прийшли в це життя з умінням дозволяти нашому єству відкривати двері. Видно в попередньому тілі душа мала можливість при допомозі ума і тіла пізнати цей процес.Такі люди приходять в це життя також духовно богаті, але окремі особистості деколи гублять голову, попавши в певне середовище, в певну сім’ю, на певну посаду, забувши своє призначення,що саме він прибув для збагачення тих серед кого живе і з ким трудиться. Буває, що попадає під дію нагатиних сил і чуть чуть втративши рівновагу (а Сущий постіно тримає видиму і невидиму рівноагу між духовним і матеріальним), хапається за ручку дверей і закриває їх. В цій темноті не може потім найти тих дверей і подеколи до самої смерті. Маймо гідність пронести і достаток, і радість, і бідність матеріальну і біду, не ремствуючи,бо все це справи нас самих. Читаємо і вчимося – хто скільки може і в кого народиться така потреба.
 Зрозуміймо, що ми самі дозволяємо входити в наше життя радості, достатку, горю і бідності. І в тому і в другому випадку входимо в стан подяки за все хороше і прекрасне, що було в нашому житті, за все, що нам сподобалосьсьогодні, то це дасть нам енергії відновити ці відчуття в майбутньому, бо це вже буде механічний досвід і плюс розумінні того, як входити в стан дозволу для наповнення нашого життя-буття і вже щасливого. Зазвичай, досить сильно цьому перешкоджає те, що наш ум через побачене в сусіда, в колени, чи почуте в своїй гарячці , щоб більше заробити, більше забрати в когось і стає тією перешкодою для доступу до всесвітнього богатства. 
 Звісно, що і гроші приносять свободу дій і радість в їх застосуванні іц приносять задоволення. Таке було в нашому житті жо цього. Нам давало радості придбання праски, холодильника, телевізора, автомобіля; присутня була радість, коли ми йшли н анову роботу після звільнення з попередньої - і все що не робиться в часовому проміжку, то все робиться до кращого і зуміймо завжди дякувати за те, що було, бо і там було хороше і прекрасне, хоча і короткочасне. Тому то в нас є шанс перебувати в такому стані майже постійно. Бо озирнувшись назад ми б уже не хотіли б мати ту ж марку праски і не мали б такого задоволення від її придбання як колись. Це і є наше життя і якщо ми в такому розрізі дивимося на нього, то тоді ми живемо прямуючи до постійності в спокійному спогляданні подій і за обставинами. . Це і є нашим шляхом, а усвідомивши шлях постійності отримувати задоволення від життя, то ми думаємо, що і ви маєте бажання жити краще. Бажаємо Вам щастя! Ви вже відчули приплив енергії і сили для дерзань. А саме таких людей ми і називаємо мудрими – саме тих, зто навчився застосовувати той потенціал, який даний кожному при зачатті.
 І це так прекрасно – насолоджуватися творінням і відчувати радість, а також знати, що чим радісніше і з любовю ми працюємо, відпочиваємо, то тим легше все задумане здійснюється. 
 Богу подобається тримати рівновагу, щоб ми не втрачали людської подоби, подобається планувати цей нами видимий, здавалось би, непередбачуваний хаос і продовжувати грати з нами, усім в ігри, а коли цей, умовно названий, план чи те, що ми, умовно називаємо, грою, прекрасно сходиться і чудово здійснюється, то тоді ми ці творчі діі Творця ми бачими візуально в проявах видимих речей, дій, слів і емоційних проявах. Як результат нашої спільної гри. Ми хильні говорити, що це є випадковістю. Так думають і інші. Але випадковостей не буває є результат нашої спільної співтворчої діяльності зі Всесвітом. Що це за гра? І що, чи хто є наповнювачем цієї гри? – Смисл цієї гри , предмет і грок цієї гри є ми з вами. Не слід думати,що хтось не приймає участі в цій грі, чи конкретно ви, як читач (випадкового нічого немає – не випадково ви купили цю книгу, чи читаєте її в інтернеті – ой не випадково – Бог підлаштував це для вас і саме для вас), але ж у Всесвіті не все так просто робиться і так просто ми не зустрілися в цій грі і граємось за якимось планом, чи готовим сценарієм. Ось так він грає з нами, а ми з ним. Він грає з нами з повагою і пошаною, з піклуванням і турботою, з повчанням і спонуканням до дій, дає свободу в радості і не дозволяє передчасно піти з гри, чи випасти з пісочниці – то і ми так поступаймо і повсякчас виказуємо свою подяку Йому. Бо сама гра буде продовжуватись з нами, чи тимчасово без нас, або ми можемо отримати нецікаві і не улюблені ролі в цій грі. Подумали? Не думаймо, а входимо в цю гру, приймаємо її правила, то тоді ми можемо з подякою сказати, що життя склалося прекрасно. Приймаймо життя таким , яким воно є, перебуваючи в ролі спостерігача і гравця, бо цей сценарій завжди хороший, бо Сущий організовує так наше життя, щоб усім було добре. Якщо ми зрозуміли смисл цієї гри і прийняли її умови тепер, то подякуймо Всесвіту, що ми дійшли до цієї стадії, до цього акту і не аналізуємо і не потерпаємо від того, що могли б прожити цікавіше життя. Заспокоїлись, бо це була підготовка до такого усвідомлення, бо перескочивши зі своєю машинкою в гру з куклами, ми б ще більше заблукали.
 Бо хіба хтось із нас захоче трудитись над чимось, що не приносить нам задоволення і радості і хіба буде в нас порив і наснага до не улюбленої роботи? Життя в радості, любові і свободі залежить не від роботи, а саме нелюбима робота,її монотонність , відсутність в ній творчого начала і спричиняє нам гіркоту життя. Подивіться на людей, які сильно заклопотані і досить серйозно ставляться до життя, до всього оточуючого. Ми кожен скажемо, що в такої людини немає любові, що в неї немає серця, бо вона всю енергію витратила на цю серйозність і напруження, хоча за цю затрачену енергію має чуть більші гроші, але вкоротила собі кількість років життя, загубила друзів, загубила духовні цінності, хоча може проголошувати лозунги про порядність, справедливість і відносити себе до розряду релігійної особи – так не є. Хоча такий спосіб життя ведуть дехто в нашому середовищі. Так є. Можливо, тому так нам і творити легше, коли ми себе почуваємо добре, чим коли нас дещо пригнічує,чи відчуваємо душевний дискомфорт за свій і прийнятий чужий гнів.
 Виходить, що наша сутність не має межі, а є частиною всесвіту. Душа, тіло, всесвіт існують в єдності, як і все, що ми відчуваємо душою і сприймаємо через очі, ніс, вуха. … Ця сутність є всеохоплюючою, бо попавши в енергійну, творчу групу людей, ми стаємо такими ж. Навіть можна подивуватись, що самі не знаємо, якою кількістю енергії ми насичені, які творчі потенціали зберігаються в нас, скільки щастя ми носимо приспаного в нас. Таку ж суспільну характеристику ми можемо давати і протилежним якостям, зайшовши в оточення колективу, де відчуваєш холод, зависть, підозрілість, то і сам насичуєшся цим ядом. Ми стаємо такими ж. Ми хочемо замикатись в собі, а не ділитись, чи допомогати. Цей яд проникає в нас навіть без слів і без скерованих дій. Тому людина не випадково часто дбає про свою духовність, духовність своєї сім’ї через поведінку, бережливим ставленням до традицій, частини сімейних правил поведінки і інших чеснот. Сутність – це наша природа, це ми в природі, а природа в нас. Це наша духовність, це дар Божий, а дії в більшості випадків нашої пристрасної сутності є роботою нашого ума, який отримує інформацію через органи відчуттів, інформацію, між іншим, вже ту, що є в минулому. 
«Цуй Шу спитав Лао Даня:
 - Якщо не управляти Піднебесною, то як виправити ум людей?
 - Будь обережний, не тривож людскі уми, - відповів Лао Дань. - Ум в людини опускаеться, коли його принижують, і підноситься, коли його хвалять. Людина з опустившимся умом - що в’язень; людина з вознесеним умом - все одно, що палач. Ум людини, будучи поступливим і м’яким, стає сильним і жорстоким, він і гострий, і гладенький. Запалюючись, він стає гарячим, як полум’я. Остигнувши - холодним, як лід. Так скоро він міняється, що не встигнеш погляд перевести, як він два рази побуває за межами Чотирьох морів. У спокої, він черпає свій спокій із бездни всередині себе. Діючи, він піднімається до самих небес. Що може бути більш гордим і вільним на світі, ніж ум людини?»
 Однак з надходженням іншої інформації, ум людини, для задоволення свого «Я», шукає де краще, тобто робить вибір. Яка ж природа суспільного вибору в пристрасті?
 «Сталось так, що одному чоловіку вдалось догодити Богу, і дозволив Господь йому замовляти погоду. Було у того чоловіка два поля: на одному росла пшениця, а на другому - соняшник. Наступав час збору пшениці, і попросив він сухої і сонячної погоди, щоб вона остаточно дозріла і підсохла. Декілька днів погода була ясною, сонячною і гарячою. Але чоловік помітив, що для соняшника, який почав цвісти, це не зовсім добре і йому потрібен дощ, щоб набратися сил.
 І попросив він у Бога дощу для соняшнику. Пішов дощ. Наситив він соняшник, але разом з тим намочив і пшеницю. Зажурився чоловік, що намокла пшениця, і попросив він, щоб подув вітер, і вийшло сонце із-за хмар, щоб пшениця скоріше підсохла.
 Перестав дощ, засвітило сонце, і подув вітер. “Як добре, - подумав чоловік, - пшениця підсихати почала, так що скоро знову можна починати покос”.
 Але тут він згадав про свої бджоли, для яких вітер неблагополучний, бо мішає збирати нектар і пилок. Тоді він зовсім зажурився, не знаючи, яку погоду попросити в Бога, бо те, що добре для одного - погано для іншого, а що добре для іншого - погано для третього. Так стояв він в розгубленості, не знаючи, яку погоду попросити в Бога, щоб для всіх вона була благоприємною. Але потім він вирішив нічого не просити у Бога і надати йому право самому вирішувати, коли якій погоді бути: дощу, вітру, чи сонцю. Він вирішив приймати все, як є, бо Богу видніше, що, як і коли потрібно, а сам він тільки може все напутати.»
 Роблять вибір, йдуть на вибори пристрастні люди із-за нерозуміння смислу життя. Такі люди не бачать того смислу життя, вони загубилися в житті і, вийшовши на роздоріжжя, не знають на яку дорогу звертати: йти ліворуч, праворуч, чи середньою дорогою? А наші дитячі-дорослі казки описують куди ці дороги ведуть… Пристрасна людина в своїй гарячці життя робить вибір. І так все життя. Хитається, як той маятник з однієї сторони в іншу, не маючи змоги вибрати свій спосіб життя, бо весь час у процесі вибору і визначеннях. І він дає цьому процесу пояснення: вибравши один спосіб життєвих дій, чи можна сказати – ціль, мету і не знаючи своєї сутності ( чи потрібна нам така мета, чи потрібний нам такий спосіб життя, то ум не дає симптоматики в пізнанні себе, в пізнанні потреб), ум скеровує нас в іншу сторону, а там та ж ситуація. Але закріплюючи, закріпачуючи себе в одній зі сторін маятник, годинник зупиняється. Зупиняється і наше усвідомлення, зупиняється приплив енергії, зупиняється життя. Людина, яка знає дорогу життя, то вона спокійно по ній іде, уважно спостерігаючи за дорожніми знаками (підказками). 
 Людина переходить з однієї релігійної традиції в іншу, з однієї партії в зовсім протилежну партію, не усвідомлюючи, що її туди скеровує ум, щоб володіти кимось і чимось, щоб стати якоюсь важливою персоною того, чи іншого рівня. Навіть, здавалось би, що мирська людина, ховаючись від повсякденної суєти, своїх нездійснених можливостей, від матеріальної неможливості жити так як хочеться, ховаючись від своїх надмірних сексуальних прагнень, чи сексуальної недуги тіла, то ми в своїй пристрасності робимо порівняння зі способами життя інших, робимо крок в протилежність і стаємо сповідувати протилежні погляди – робимо суспільний матеріальний вибір. Хоча своєї сутності, свого нутра не можемо десь заховати, не можемо змінити, вступаючи в різні партії в різні релігійні конфесії, в різні фітнес клуби, в різні бари-випивали в надії заховатись в цій суєті із за страху залишитись в самості, бо в спокої ми боїмося почути голос душі. А ми вже багато побачили, побажали і не можемо заспокоїтись, ще не знаємо як. Навіть тоді, коли ми заховаємось в монастирі, в нашій голові ті ж думки, що були в мирському житті. Ми їх в страху ховаємо і ховаємо, надівши маску монаха, чи монахині. Монахом не родяться, ним стають. Але і стан душі такої людини саме сюди її скеровує разом з тією частиною відомого їй суспільного сприйняття світу, зазвичай, від якого хоче заховатись за стінами монастиря. Так не є. Ум бачачи і чуючи суспільні мирські негаразди і проблеми не може дати спокою і душі, яка і запрошує таких людей в монастир, щоб обмежити ум від спокус, оцінки, порівнянь і подразнень. І ум робить перші кроки – веде в монастир з надією. А там, як і суспільстві – кожен шукає Бога по своєму.
 Не варто прикидатись відреченим, постувальником, начальником і т.д. Не можна стати поверховим (тобто в масці) монахом, начальником… Потрібно знати, що наша сутність, яку ми не можемо всю пізнати, наш Бог, бачить все. Це потрібно зрозуміти і не надівати масок, не потрібно напружуватись, старатись, щоб заставити інших вірити у нашу маску, в ту роль, в яку ми граємо. Ніхто ж не програє від такого обману, крім нас самих, крім нашої душі, а відповідно і життів тілесних.
 Життя є суєта суєт. Не оцінюймо своїх заслуг і чиїсь заслуги перед людьми. Сущий сам знає нам усім ціну.
 «Дві людини після смерті попали в мир інший і сильно здивувались, взнавши, що зі смертю життя не закінчується. Один із них був звичайною людиною, а другий - шахрай. Якийсь час вони чекали, що ж буде далі. Обшукаши свій одяг, вони виявили книжечки з описом їх життів. Шахрай, прочитав свою, зрозумів, що раю йому не бачити, і вирішив тайком приписати собі трошки чеснот.
 Незабаром представ перед ними ангел і сказав, що проведе кожного в те місце, яке кому назначене. Взяв він їх за руки, і вони за мить опинилися перед двома дверима. Відкрив книжку шахрая і прочитав її, він усміхнувся і, похитав головою, вказавши йому на двері, що були зліва.
 - А тебе направо, - невпевнено сказав він звичайній людині, переводячи погляд з його книги життя на нього самого.
 - А що за тими дверима? - спитала звичайна людина.
 - Там чистилище, і тобі належить побути в ньому три роки, і тільки після цього зможеш попасти в рай, - відповів ангел.
 Звичайна людина хотіла було заперечити, але шахрай знаком покликав його в сторону і, посміхаючись, розсказав, що він зробив зі своєю книжкою, і запропонував йому приписати декілька чеснот. Звичайна людина погодилася. Через декілька хвилин справа була зроблена, і він підійшов до ангела, просячи прочитати історію його життя іще раз. Ангел прочитав і завмер в недорозумінні.
 - Господь же говорив мені, що тебе наліво, а я… буде мені урок, - з сумом сказав ангел. - Ну, заходьте в ліві двері. Ваші записи свідчать, що вам сюди.
 Двері відкрились, і перед ними показався жахливий вид.
 - Що це? - спитав вражений чоловік.
 - Це ад, - відповів ангел, - місце вічних мук.
 - Як же так, а хіба записи не мають значення? - в страху викрикнула звичайна людина.
 - Яке значення?! Підробив записи в книзі, ти сам вписав в неї свідоцтво про свій гріх - брехні. Твої добродійства трошки перевищували твої гріхи, і якби ти не зробив цього, то провів би всього лише три роки в чистилищі, а потім би насолоджувався в раю. Але тепер на чаші твоїх ваг переважує гріх, а значить тебе сюди. Ти сам підписав свій вирок.»
 Продовжуючи жити в стані постійного вибору, ми палимо енергію життя з одного кінця то з іншого, так і не пізнавши радості життя. Спокій, душевну рівновагу ми можемо мати в будь-якій ситуації і тільки в спокої, в душевній рівновазі і не залежно від того, чи ми монахи, чи ми начальники, чи ми ті, ким стали - ми маємо шанс на пізнання нашого єства. Перш за все в будь-якій ситуації життя потрібно заспокоїтись і в спокої до нас прийде усвідомлення суті життя, його сенсу. Не дарма говорять: «Живи, як набіжить». Це і підкаже нам потрібний шлях. Тільки будь спостережливим.
 Бо, доказуючи оточуючим, собі, що ми можемо краще, більше, можемо виправити життя, можемо вирішувати проблеми, можемо контролювати ситуацію, ми палимо життєву енергію, ми вступаємо в протиборство зі Всесвітом, з Богом. Мабуть одній людині нереально побороти такі сили, а прийняти все, як данність через пізнання, через розуміння природи життєвих ситуацій. Пізнати себе - це « Прийняти все як від Бога.
 Прийшов чоловік до мудреця і попросив:
 - Вчителю, допоможи поміняти моє життя, нема у мене щастя: робота погана, дружина нерадива, а діти непослушні.
 Усміхнувся мудрець чоловіку і говорить:
 - Хіба це біда? Я легко можу допомогти тобі, але тільки ти маєш виконати одну умову: навчитися приймати все, що підносить тобі життя з любов’ю і як від самого Бога.
 - Добре, Учителю, я зроблю все, як ти говориш.
 - Ось коли виконаєш це, тоді приходь, і я зроблю так, що твоя жінка, робота, діти і всі обставини твого життя будуть для тебе самими кращими. Але памятай, все це станеться, тільки якщо ти навчишся приймати все як від Бога.
 « У віддаленому кутку кімнати почувся дзвінкий сміх. Повернувся чоловік, щоб подивитись, хто це там над ним насміхаеться, і поглядом зустрівся з добрими очима людини, які, крім доброти і світла, нічого не випромінювали. Повернувся він знову обличчям до мудреця і спитав:
 - Вчителю, чому цей чоловік сміється? Я щось не так сказав чи зробив?
 - Може, тобі самому його про це спитати? - сказав Учитель і знаком покликав з кутка кімнати того, хто сміявся. 
 Чоловік підійшов до мудреця і поклонився.
 - Мир тобі, Учителю, - усміхнувшись, сказав він. - Дякую тобі за твою мудрість, за науку і за чудо.
 - Ну, чого мені дякувати, я тільки підказав тобі в якому напрямку шукати щастя, а всього іншого ти добився сам, дякуючи Богу і своїм зусиллям. А тепер, може, ти все-таки розскажеш дорогому гостю, що викликало твій сміх? - з лукавинкою спитав мудрець.
 - Прости мене, друже, - сказав чоловік, - не над тобою я сміявся, а над комічністю ситуації. Діло в тому, що колись я, як і ти, стояв перед Вчителем і просив його поміняти моє життя. І, як тобі, він обіцяв мені, що якщо я навчусь приймати все, що піднесе життя з любов’ю і як від самого Бога, він допоможе мені поміняти все, що я вважаю за потрібне.
 Йшов час, мені здавалось, що я вже виконав умови Вчителя і приймаю все як від Бога. Тоді я прийшов до нього і сказав, що я готовий, що Учитель може починати міняти моє життя. І я прийнявся перелічувати все, що на мою думку, мішало мені в досягненні щастя. На що Вчитель розсміявся і сказав, що я іще не готовий, бо не приймаю всього як від Бога.
 - Як же так? - скипів я, - я ж так довго і затято працював над собою!
 Учитель відповів, що мій гнів видає мене, бо він свідчить, що не все я приймаю з любов’ю, у крайньому випадку, Його волю. Я відправився додому, щоб продовжувати працювати над собою. Пройшло іще декілька років, і я знову прийшов до Вчителя. Цього разу він підійшов до мене, пристально подивився в мої очі, після чого, не поспішаючи, сів і сказав, що я все ще не готовий. На цей раз у мене не виникло незадоволення, мені було уже цікаво, що ж я упустив. А коли я спитав, що ж говорить про мою неготовність, то Учитель сказав:
 - Зовні все доволі добре, але одна дрібничка видає твою неготовність.
 - Яка ж це дібничка? - спитав я.
 - Ти все ще просиш мене поміняти твоє життя, а це означає, що тобі воно не подобається, що ти не вважаєш свої обставини благом, даним тобі Всеблагим Богом, для того, щоб в цих умовах ти знайшов своє щастя, - усміхаючись, відповів Учитель. - А якщо б ти вважав їх благом, то не хотів би міняти їх, бо від добра добра не шукають.
 Я був збитий з пантелику такими словами. Всі думки в моїй голові затихли, і настала тишина. Тоді в одину мить я зрозумів, що щастя не залежить від зовнішніх умов, що кожному даються ті умови, в яких саме він може і має знайти і розкрити своє щастя. Щастя, яке потрібно вчитися шукати, а порою навіть відкопувати із-під кучі пристрастей, звичок, бажань, забобонів і переваг. А інколи воно знаходиться у нас під носом, тільки ми не знаємо, як правильно використати те, що дається нам життям, а без цього воно не запрацює і буде причиняти тільки біль і незручності.
 Я усвідомив, що щастя і нещастя знаходяться не в речах і обставинах, а в нас самих. Одного чоловіка богатство, сім’я, робота робить щасливим, а другого - нещасливим, а це означає, що в самих себе вони не мають щастя чи нещастя. А якщо це так, то для чого робити фокуси і міняти обставини, коли можна самому мінятися, поміняти своє відношення до того, що відбувається і самому стати чудом? В протилежному випадку ніякі зміни не ощасливлять нас, бо що навіть в ідеальних умовах ми знайдемо причину для незадоволення. А так ми самі станем чудотворцями, бо, міняючи своє відношення до того, що відбувається, то побачимо, що уже і так володіємо самим найкращим для нас.
 Це не означає, що ми перестанемо бачити в миру уродство, грязь, темноту, зло і несправедливість. Ні. Просто за всім цим ми навчимося бачити красоту, світло і доброту, а побачивши їх, можливо, зможемо допомогти їм проявитися. Ми навчимося співчувати і любити, а це зробить нас щасливими, ібо той, в кому живе любов, не може бути нещасним.
 З тих пір я стараюсь змінюватися і тримати очі відкритими. Разом зі мною міняється і моє відношення до всесвіту, а від цього мир перетворюється. Тепер мені відомо, що все саме краще і так у мене було, тільки мої очі, засліпленні незнанням, не бачили цього. Дані мені життям обставини були і є для мене найкращими. Вони були загадкою, тайною, разгадавши яку я зміг віднайти в ній заховане щастя. Мудрість і любов Учителя допомогли моїм очам відкритися, а це саме велике чудо!
 - Дякую тобі, добрий чоловіче, і тобі, Вчителю, - сказав прохач. - Думаю, я зрозумів, що ви хотіли мені сказати і чому навчити. Я постараюся помінятися, стати чудом і віднайти чудо у всьому.
 Мудрець усміхнувся, підійшов і обійняв його, благословляючи на шлях пошуку істинних знань.»
Сергій Шепель.
 Життя, Бог вчить, що все, що сталось, то все до кращого в конкретній мирській ситуації. Якщо ми через певний час розкладемо по всіх деталях будь яку, зазвичай, неприємну життєву ситуацію, то дійсно приходимо до висновку, що дійсно – все, що з нами не трапляється, то це і є найкращий із можливих варіантів. Так буває і з приємними подіями в нашому житті, але тут, у своїй пристрасті, ми майже не вивчаємо природу такої події, а той хто вивчає, то завжди дякує Сущому зразу ж і повсяк час. Хоча після неприємних ситуацій в нас появляється розпач, гнів, злість і інші негативні прояви, які не налаштовують нас на розуміння найпозитивнішого виходу для нас і тим паче проявляти подяку Сущому. До цього ми, зазвичай, приходимо пізніше. Ось така відмінність. Коли немає бачення відмінності, то ми завжди дякуємо Собі, Сущому – і за неприємні, і за приємні події, бо вони найкращі, вони наші і ми маємо гідно пройти через них і з ними.
 « У одного африканського короля був близький друг, з яким він разом виріс. Цей друг розглядав будь-яку ситуацію, яка будь-коли траплялась в його житті – будь вона позитивна чи негативна з повним оптимізмом і мав звичку говорити: «Це добре».
 Одного разу король знаходився на полюванні. Друг, бувало, підготовляв і заряджав рушниці для короля. Можливо, він зробив щось неправильно, готуючи одну з рушниць. Коли король взяв її у свого друга і вистрілив з неї, то у нього відірвало великий палець руки. Досліджуючи ситуацію, друг як завжди мовив: «Це добре!» На це король відповів: «Ні, це не добре» - і звелів відправити свого друга в тюрму.
 Пройшов рік, король вийшов на полювання в район, в якому він міг полювати досить безпечно. Але канібали взяли його в полон і привели в своє поселення разом зі всіма його помічниками. Вони зв’язали йому руки, натягали кучу дров, встановили стовп і почали прив’язувати короля до стовпа. Тут один з канібалів, який мав підпалювати вогонь побачив, що в короля не вистачає великого пальця на руці. Із-за своїх забобонів вони ніколи не їли того, хто мав дефекти тіла (хтось надкусив уже)*. Вони швиденько розв’язали короля і відпустили. Повернувшись додому, він згадав той випадок, коли позбувся пальця і відчув муки совісті за свою поведінку з другом тоді. Король негайно відправився в тюрму, щоб поговорити з ним.
Ти був правий, - сказав король, - це було добре, що я залишився без пальця.
І він розповів все, що з ним відбулося. Одночасно висловив свій жаль, що так поступив погано з ним.
Ні, - сказав друг, - це добре, бо якби я не був в тюрмі, то був би там разом з тобою і вже не тут.»
 Досвід людства підказує (з кожним таке траплялось, але не всі свідомо взяли цей метод для застосування) – заспокойся (попий водички…) і серце підкаже, що робити далі. А далі слід усвідомити, що така шкідлива якість, наприклад: як ненависть - і розглянемо її в порівнянні з деревом, то ми обрубуючи в ній видимі прояви в листі, в гілках, то дерево знову відростає. Давайте дивитись в суть якості, в корінь і відрубуємо корінь ненависті, не даючи поживи для нових проявів ненависті, запитавши себе, що дає ця ненависть нам? Дає зазвичай більше злоби, більше ненависті. Чи, заспокоївшись і побачивши її коріння, силу кореня, відійти від нього, придбавши спокій, придбавши інші погляди на ті, чи інші речі, події.
 « У одного чоловіка пропала сокира. Він вирішив, що сокиру вкрав син сусіда, і став до нього придивлятися: ходить так, буцімто і насправді вкрав! І мова у нього, і манери поведінки, і погляд –все видавало в ньому людину, яка вкрала сокиру. Але перегодя цей чоловік, копаючи землю на огороді, знаходить свою сокиру. Подивився він наступного дня на сина сусіда – і той ні мовою, ні зовнішньою поведінкою зовсім не був подібний на людину, яка вкрала сокиру.»
 Як? Прийняти буття, прийняти світ, прийняти життя таким, яким воно є – з усім хорошим і не зовсім… Тільки тоді людина отримує допомогу від Бога. Відкиньмо тимчасово пошуки, бажання, надію, прохальну молитву і до нас прийде усвідомлення свого призначення, як людини у цьому світі. Ми починаємо відчувати умиротворення і благість. Ці два поняття: ненависть і умиротворення є нероздільними в нашій сутності. Були, є і будуть. Тільки усвідомивши свою сутність, сутність цих понять, цих коливань, ми можемо спокійно на них споглядати, як постороння людина. Такий підхід стороннього спостерігача, а це стан спокою, можливий до будь яких проявів нашої діяльності – гніву, гордині, злоби, жадібності, осуду … і всіх їх похідних. Те ж стосується і позитивних якостей. Це два стани одних і тих же речей, чи дій: добра і зла, любові і ненависті … Вибираючи одну крайність (сам процес вибору небезпечний), ми намагаємось зупинити годинник життя. Якщо ми стоїмо перед вибором, то духовно ми ще не доросли до бачення свого покликання сюди, бо той, хто знає смисл життя – той буде ним іти. Однак, якщо постало питання, що потрібно робити вибір – роби, не бійся, якщо навіть і важко зробити його і він здається нам досить складним. Будьмо свідомі, що не факт, що роблений нами вибір є абсолютно вірним, правильним, бо ми його робимо в скруті і поспіху, а ще страшніше, коли ми задоволені життям і постає питання зробити маленький незначний вибір і ми пристаємо своїи умом на це. Від добра не роблять вибору… Все одно робимо вибір і все одно будемо жити, як і досі,- чи може краще бути кимось новим? І це є тільки наш вибір і нічий інший. Який би він не є, то тільки з часом, що він був найкращим на той момент і ми усвідомимо свою силу розуму, чи його слабкість. Не будемо вибирати крайності. Вони і так в житті чергуються для нас, щоб ми звернули на них увагу, бо вони є дороговказами руху життя. Будьмо свідомі, що будь-який негатив є наповнювачем позитивної енергії, як би виходяци із суті мудрого прислів’я: «Негативний результат – все обно вже результат».
 Можливо, нам допомагатиме розуміти шляхи виходу з не зовсім хороших життєвих ситуацій притча про три каструлі з кип’ятком в які мудрий вчитель для повчання кинув по окремості морквину, яйце і зерна кави, продовжуючи варити. Після закінчення, він запитав одного учня, - що змінилось? На що учень відповів, що морква і яйце зварились, а кава змінилась. «Ні, - сказав вчитель, - це зовнішньо ми так сприймаємо, чи бачимо. Подивись – тверда морква зварилась і стала м’якою і гнучкою, а рідке і тендітне яйце стало твердим. Зовні вони не змінились, але поміняли свою внутрішню структуру під дією зовнішніх неблагоприємних агресивних обставин – кип’ятку. Так і ми в однакових обставинах поводимося не одинаково. В одних ми бачимо прояви утвердження в діях, а інші можуть втратити свою людську подобу, стають слабими духом». «А кава» - спитав учень. «О це саме цікаво і повчально. Зерна кави розчинились в такому агресивному середовищі і поміняли його – перетворивши кип’яток в чудовий ароматний напій. Так і люди, є такі, які не міняються в силу обставин, а самі міняють обставини і перетворюють їх в прекрасне оточуюче товариство».
 Ми періодично помічаємо, що намарно трудились, намагались…, а на старості більшість з нас усвідомлюємо, що наше життя було пусте, нам скучно, до нас приходить унініє, хандра із-за своєї непотрібності нікому.
 Гіркота життя, шляхи накопичення гніву, образ розкрита давно і … «одного разу мудрець розказав своїм слухачам анекдот – повітря затряслось від вибуху сміху. Потім, через декілька часу, він знову розповідає той же анекдот, але тільки декілька чоловік посміхнулись. Під закінчення лекції він знову розповідає той же анекдот, але вже ніхто не засміявся. Тоді мудрець запитав: «Ви не можете сміятися з одного і того ж анекдота…, то чого дозволяєте собі плакати по одній і тій же причині (факту) постійно, а то і все життя». Відповідаймо на це запитання мудреця при появі гіркоти життя і розчарувань, які появляються при порівнянні тих днів життя до сьогоднішніх, при неможливості реалізувати вчорашні мрії сьогодні. Відповідаймо кожен сам собі…, хоча б внутрішньо і не несімо цю гіркоту життя… повсякчас словом в собі, в сім’ю і всім тим, хто приходить вас відвідати на схилі літ життя.
«Мій брат пораду дав мені:
«Усім кажи: проблем нема, -
Як би важко не було в житті:
І хай в душі бушують урагани,
А ти спокійна будь завжди.
Не реагуй ніколи на уколи хама,
На злість – красиво посміхнись,
На дурнів ти не ображайся
А про людей що заздрять – позабудь!
Проблеми дня, вирішуй всі сама
І не потрібно щоб тебе жаліли,
Будь сильною, усім на зло…
І тижні невеселі промайнуть
І перетворяться в добро.
Настане смуга радості, удачі
І мрії збудуться – лиш ти повір в себе!...» А. Волошин.
 Всі хочуть довго жити при здоров’ї і побільше зробити, стати найбільшим …, але водночас ніхто не хоче старіти, хоча саме це з нами постійно відбувається. Будьмо свідомі, що сьогодні ми є на день старішими ніж учора. Ми вперто не хочемо цього зрозуміти, але факт залишається фактом. Життя – це є подорож з нічого в щось, або з нічого в нікуди. Саме другою заповіддю Іісус запрошує нас в подорож до Бога отця, бо в мирському житті ми скоріше полюбимо того, який подібний на нас – ми його знаємо, ми, можна сказати, знайомі до певної міри, ми і поводимось так ніби жителі одного будинку. Просто живемо в різних кімнатах, чи квартирах. Цю основу про дім Бога Іісус застосовує не один раз. І кожному, хто возлюбить Бога всім серцем своїм, всією душею своєю, всім розумінням своїм, то той отримає кімнату у домі Отця небесного. Тобто, той хто наповнить себе любов’ю і передаватиме її іншим, то сам процес передачі і є тією кімнатою, бо це є стан щасливої людини, стан Бога. 
 Дехто з дослідників підтверджує, чи доречніше сказати, дійшов висновку (і це думається, що це так є), що планета Земля є трудовим перевиховним пунктом для наших душ. Душі, які досягають пізнання своєї сутності вже не шукають тіл на нашій планеті, можливо їх місцезнаходження є рай, про який описують святі писанія.
 Ми виснажені, але ми далі чіпляємось в ім’я обов’язків діда, баби, в ім’я обов’язку чоловіка, жінки, в ім’я обов’язку батька і матері, в ім’я збагачення, в ім’я честі сім’ї, в ім’я нації, в ім’я релігійної традиції (християнства у всіх його відгалуженнях), чекаючи смерті у спокої. Це тільки даремна трата часу, енергії. Ми стаємо тілесно і душевно хворими людьми. Намарна надія, що саме хвороба прийде і принесе зцілення. Ні, наша душа вливається у Всесвіт і шукає інший храм-тіло. Ми, в своїй більшості, не можемо в життєвій суєті бути в спокої. Бо якщо це життя не є в спокої, то це і є життям. Нашими обмеженнями ми знущаємося з тіла, робимо його хворим. Душа захворіла – горить енергія війни, ми напружені, ми турбуємось, ми не можемо знайти спокою. Думаймо, чого? Шукаємо підказок у спокійному спостереженні за оточуючим середовищем – і ми побачимо, чи почуємо… Піст, чи інші обмеження є допоміжними засобами ввійти в спокій, однак, якщо вони стають обтяжливими для нашого ума, для нашого тіла, то душі і поготів – то зупиняємось і пом’якшуємо обмеження до терпимих (такі, які нас не напружують, не виводять із спокою і ця стезя обмежень вийшла з нашої думки – то це і є та терпимість, це і є той спокій, коли ми можемо говорити з Богом).
 Нечистий дух має сильний вплив тільки на пристрасних людей, а на тих, хто очистився, то може тільки бути в полі зору, чи як явища житейської спокуси.
 Коли нам дається бачити в інших потребу в духовній підтримці, коли ми бачимо, що людині тяжко, то маймо дружелюбнй підхід і показати суть проблеми в невимушеній бесіді, але це, зазвичай, коли людина непідготовлена до діалогу, то сприймає це як співпереживання, чи виплакування в «жилетку», але і ці методи допоміжні на скорому часі, бо саме для цього вона появилася в нашому полі зору і в цьому місці.
 «Не тільки потрібно молитися: «Господи, помилуй», не тільки просити, а потрібно постійно дякувати і вміти славословити Господа – тоді буде мир в душі».Старець Михаїл (Піткевич).
 Коли нас маленькі і великі негаразди житейські доводять до розпачу, обид, гніву, виводять нас з рівноваги, розриваючи душу, то найперше заспокоюємось і вже потім у спокої обмірковуємо цю ситуацію, чи приступаємо до розмови з Сущим. Ознакою того, що ми ввійшли в стан спокою і наша молитва відбулася, то в мить не думання (тобто нам здається, що ми вже всі варіанти обдумали, що всі запитання дали собі у стані спокою і більше запитань не народжується), яка після цього находить на нас, з нас виходить протяжний полегшуючий віддих: «ох», чи «хо». У нас такі відчуття, так якби ми скинули зі своїх пліч якийсь вантаж, а біля серця утворилась якась тимчасова пустота, що помаленьку починає заповнюватися якимось рухом, подібним до руху повітря, який ми відчуваємо і навіть вдається бачити його рух і колір в собі. Цей процес прослідковуйте і більш за все так було в кожного, але ми не помічали. А це є практичною порадою, як з молитвою позбутись негативних енергій. Тепер ви вже впевнені в собі і своїх можливостях.
 Притча про бога
Жінки молились: одна, і друга, й третя…
І біля кожної стояв Христос…
Усі Молитви звернені до Нього
І Він до всіх прийшов…
Із першою Він довго говорив, -
Їй сльози витер, посміхнувся …
Чекав, коли Душа
Засвітиться Надією добра…
А біля другої, Христос, став поряд,
І руку положив їй на плече,
І Молитву підтримав,
Що лилася з вуст її…
А третя жінка, низько поклонилась,
І так щодня, щовечора, щоранку…
Коли стояв над келією місяць
Возводила Молитву до небес.
А Він прийшов… і слова не сказав
Лиш постояв, блідий, як німб,
Мовчав… Мовчав… Мовчав…
Одній,було багато світла,
А друга менше обдарована була,
А третя не отримала нічого?
То ж як можливо це, о Господи, скажи!
Мені не зрозуміти дій Твоїх?
Ти не дивуйся, збагни, послухай…
Для жінки кожної, і відповідь своя:
Коли молилась перша,
Я сил їй дав, і віру укріпив,
Ця мить для неї є важлива
І я у Душу, надію поселив.
Отож у неї будуть сили
Здолати труднощі в житті.
І другій треба допомога,
І дотик світла від свічі.
Бо сумнів двоїть душу,
І сльози гіркі у серденьку її.
То ж досить погляду одного,
Мовчання світлого, щоб щезли
Усі страхи, як дим.
Ото ж до неї Я і поспішив…
А третя…
Багато років ми знайомі,
Між нами не буває перепон,
І дім її, Моїм давно вже став,
Вона мені лиш довіряє.
Душа її пройшла випробування часом,
Хоча дороги не такі легкі,
Я добрий і суровий їй.
І знаю Я –
В часи великих потрясінь і негараздів
Духом вона не впаде,
Бо добре знає – що з нею я є.
Моя любов цінніше погляду та слова,
Вона несе небесну благодать,
І той, хто став одного разу Чадом Божим,
Навчився мені всеціло довіряти.
І ти довірся – сказав Ісус,
Коли я говорю, коли мовчу…
Коли здається… осторонь стою.
І зрозуміла я:
- О мій Господь,
Дай сили бути третьою завжди…
А. Волошин.
 Як же виходити із забруднень, коли рядом немає духівника, чи іншої людини, якій ми змогли б довіритися, або тим, хто є членом будь-якої релігійної традиції, а церква закрита – а свіжу рану душі найлегше лікувати зразу ж, то зрозуміймо, що всі люди мають в житті на певних етапах життя якісь негаразди, втрати, розчарування. І така думка дає певне розслаблення, а потім визрівають думки: «чим ми створили дану ситуацію, що таке з нами сталось і чого саме з нами?», а відповідь прийде, коли ми в такому пошуку приходимо до думки, що ми основне джерело цієї неприємної ситуації. Далі задаємо собі друге запитання: «Що ця ситуація хотіла нам в житті підказати, чи від чого застерегти?» - і ви теж знаходите відповідь на це запитання в собі. А далі знову в спокої думаємо: «Як вийти з цієї ситуації?». Коли в цьому стані у вас виникає думка подяки Богові, то це і є ознакою, що ви зрозуміли суть своїх негараздів і побачите смисл подальших порухів, можливих слів і дій до тих людей в оточенні, яких і відбулася ця неприємна ситуація. Будьмо свідомі, що нам вийти з таких негараздів майже ніхто не допоможе і не вирішить всі наші проблеми, якщо ми самі цим не займемось. Починаємо із візуального спостереження, чи споглядання ситуації, вже як минулої події, чи події, яка ще не завершилась, але ми вже стривожились душею, бо ми, чи хтось робить несправедливо, не по совісті (відрізняємо тривогу ума, яка називається страхом), а далі в цьому ж руслі уважно вислідковуємо сказані нами слова, чи вчинені певні дії мімікою, жестами, руками …. І тільки після цього ми починаємо задавати ті запитання, які описані вище. Не вдається?, то це буде ознакою і найпершою, що ключову роль в цій ситуації зіграв наш прагматичний ум, а ми чекаємо відповіді від душі, а не від ума. Ум скоро може знайти виправдання, узагальнення, висновки, але доки душа не дась відповіді через полегшуюче вздихання, як ознака нашого розуміння суті ситуації, то слід через деякий час знову починати молитву. Ох – ух (триваючий віддих повітря є підтвердженням співпадання відчуття реальності з нашим внутрішнім світосприйняттям – таке собі підтвердження, що ми ввійшли в діалог зі Всесвітом; таке собі відчуття полегшення після остаточного прийняття рішення, як самого оптимального на цей час, а найперше, як свідчення очищення каналів для прийняття потоків тієї енергії, яку ми готовимося прийняти.Основою бачення виходу через внутрішній діалог душі і ума буде тільки відчуття потреби в розмові самого з собою. Людина може справлятися з будь - якими негараздами, бо як казала наша бабуся, що Господь ніколи не дає людині хреста, якого та не зможе нести по життю, тобто посильну ношу.
 Тільки в спокої і умиротворенні нам дається можливість побачити суть проблеми і побачити шляхи виходу з них, бо в стані незадоволення, розчарування і відчаю ми відштовхуємо від себе позитивну енергію, чим послаблюємо себе духовно і фізично і це дає нам розуму для свідомого виходу з негараздів і не вистачає сили на діла позитивні. Це шлях віддалення від Бога.
 «Коли хочете перемагати бісів, то маємо поступатися людям. Образить хтось? Поступися йому, і настане мирна тишина, яка позбавляє душу від смутку. В духовному житті не воздається злом на зло, але зло перемагається благочестю. Добро творіте тим, хто зобиджає вас, моліться за тих, хто творить вам напасть …» Старець Серафим Романцев.
 Душа захворіла - починає хворіти тіло. Цю тезу ми ще опишемо, але через її важливість, дозвольте зупинитись: болі, чи зміни в функціюванні тіла дають сигнал про наявність хвороб душі. Тіло дається душі для удосконалення самосвідомості, для її позитивного поступу, як процесу розвитку унікуму. Тому нам слід вчитись прислухатись до свого організму і він дає підказку для позитивного прийняття рішення. Сигнал тіла є реакція на наші думки, слова, або вчинки. В деяких дослідницьких працях, а це підтверджується і нашими спостереженнями-практикою, що реалізація слова, чи початок дії негативної, чи позитивної (а в більшості нашого рутинного життя це є негативізм) енергії наступає після першого больового дзвінка в тій, чи іншій частині тіла; той, чи інший прояв відхилення в життєдіяльності організму. Прислухаймось до тіла і ми позбудемось великої частини болей, а саме основне, що тіло нам дає шанс очищатись душею. Шанс подумати і обміркувати своє життя за певний проміжок часу в минуле і знайти те, що спричинило хворобу – це, можливо, наші думки, слова, чи вчинки, в яких ми жили не по правді, порушивши рівновагу між духовними потребами і тілесними бажаннями. Перевірте самі себе. Однак, коли наше єство, наша сутність свідоме свого духовного розвитку, то спокій є його станом буття. Стан мовчання означає відхід від думок і їх родичів – слів і дій на певний час. Це і буде наш духовний світ.
 Мудрість нашого єства ми придушуємо командами і бажаннями ума. 
 Дбаймо про чистоту тіла, бо це теж є турбота про чистоту душі, або ж хоч не засмічуймо їх з суто модних, культурних, споживацьких потреб (миємо, стрижемо, чистимо тіло, не переїдаємо і не їмо все підряд, не зловживаємо спиртними напоями, вчимося пити воду і споживати їжу; носимо чистий, вільний, зручний одяг і бажано з матеріалів рослинного походження, який би виконував свою функцію;).
 Хвороби тіла, звідки вони беруться? – Від страждань душі. Допомагаємо своїй душі вмінням їсти.Частота наших захворювань напряму пов’язана із-за відсутності нашого спілкування з Богом. І перевірте – що коли ми постійно благословляємо їжу перед вживанням (хто словом, хто думкою, хто покладенням хресного знамення і так далі, бо такі, чи подібні дії присущі всім релігійним традиціям світу), то цими діями ми проводимо очищення їжі від негативної енергії, яка у випадку споживання зачасто турбує нас через захворювання. И просимо дозволу на споживання її, а після закінчення трапези благодарим, яко вона наситила нас - душу і тіло. Не носімо сміття в храм душі нашої, очищуймо продукти харчування. Аналогію ми вже приводили в очищенні тіла. Так і з продуктами харчування. Ще в селах велику кількість продуктів харчування надбувають з молитвою – готують грунт до посіву, сіють, саджають, доглядають, збирають врожай. Це є теж одним іх способів мати силу духу в собі, споживаючи чисту їжу. Тому постійно, де б не були очищуйте їжу, бо ми ж не знаємо, які люди готували ці продукти харчування, які ми купуємо в магазинах, чи на ринках. Можливо, людина перебувала в стані злоби, незадоволення, матюкалася, сварилася, плакала, проклинала, то це ми маємо усвідомити, як потребу благословення їжі, води перед споживанням. Благосна, благословенна їжа міняє нашу сутність на краще і цьому є досліджені підтвердження. Звичайно, люди, які вирощують самі деякі продукти харчування, то вони і мають більше шансів їсти здорову і чисту їжу. В містах це майже неможливо, але благословляти її може кожен, перед цим наскільки можна ввійти в спокій. Їжа ж бо дає міць і красоту нашому тілу – храмові душі нашої, як частинки божої присутності в нас. Візьміть собі це за правило і ви відчуєте зміни в поглядах на життя, в поглядах на житейські цінності, на житейські негаразди.
 У всіх клітинах тіла є присутньою частиночка духовної енергії, бо ця клітина жива, а життя від Духа Святого, від світлих енергій. Це співвідносно до всього видимого і невидимого, до всього живого і неживого, як носіїв певних видів енергії. Енергія є синонімом життя, руху.
 Душа вічна, а тіло є тимчасовим храмом душі. Тіло і душа є комбінацією (поєднанням). Немає душі – нема тіла. Забираючи в людини частини тіла, душа свідома цього, але зберігає свою сутність, не відокремлюється по частинах з тілом, а продовжує бути. Якщо вколоти у відрізану руку, то ми не відчуємо болю, але коли колемо в ту частину, що знаходиться з цілим тілом, то відчуваємо біль. 
 За твердженням знавців, душа знаходиться біля серця і трошки віддалена назад. Саме цей духовний центр ми відчуваємо в часи радості (такі відчуття, киплячої води і від нього відходять хвилясті мандражні промінці з одночасним поширенням тепла, ця енергія наповнює груди – вони розправляються, піднімається голова, руки хочуть розійтися в сторони і піднятись вверх для подяки Богу за цей щем радості і щастя). І що характерно, що суть цих відчуттів приходить до нас, коли ми творимо добрі слова, вчинки, думки комусь, випромінюємо ці флюїди задоволення в навколишнє середовище і цим підсилюємо невидимі посили свого стану щастя, радості, доброго задоволення від вчинення справедливого вчинку, милосердя… іншим. Як тільки ми передали ці відчуття ( а їх взяли, бо це досить важливо), то і в нас якраз і є відчуття радості, яке саме і проявляється у вище описаному процесі В стані страждання душа через смуток, біду, хвороби тіла подає сигнал - через відчуття болю в цій же ділянці грудей, які стягуються, голова опускається, руки притискаються до грудей, в тілі відчувається порожнеча, в’ялість – смуток паралізує все, а то, зазвичай, починають нас діймати хвороби тіла. Хвороби тіла сигналізують нам, що наша душа стаждає за нашу поведінку, за наші слова і думки, якими ми коїмо негативну енергію. Фізичні недомагання, які подеколи ми відчуваємо, то вони досить швидко проходять самі по собі - вартує нам тільки відновити порушений енергетичний баланс в напрямку позитиву. Вірною ознакою сильних страждань є наші сльози. Саме так, ці сльози є сльозами душі, водяними потоками очищувальної енергії. Однак сльози радості теж показують процес очищення душі. За своїм хімічним складом і за біологічними показниками сльози радості і сльози горя і печалі теж є різними. 
 Зрозуміймо своїм умом, своїм єством, що відчуття щастя, радості, смутку, горя, входження в хворобливий стан тіла, це є процес входження в такий стан душі. І ми зосереджуємо ще раз на цьому увагу, як одну із основ у розумінні того, як будувати своє життя-буття і це автоматично нас розвиває аж до усвідомлення себе, як духовної істоти, як Людини … Ми далі зупинимось на розгляді природи того, що саме нас має спонукати до творіння доброти, справедливості для інших, бо ми є підказками, дорожніми знаками для розвитку душі, для бачення дороги життя, бачення його смислу іншими, а інші є об’єктами підказок для нас. Підказки є завжди і тільки від нас залежить, чи ми їх побачимо, а побачити ми можемо , коли ми в спокої і спостережливі. Це основна вимога до себе всіх. З часом таке розуміння вводить нас в постійний стан духу і тіла. Аналогічно ми маємо зрозуміти, що плодіння комусь поганого, то такі погані відчуття будемо мати і ми. Бо послане добро, чи зло нами комусь повертається з часом до нас обов’язково. Природа повернення є дією в більшості випадків неусвідомленою, а на підсвідомому рівні – душа того, кому послано ця негативна енергія, просто не приймає «такі подарунки» і в підсумку він повертається до нас. Ми також далі зупинимось на природі давання і приймання добрих і не зовсім добрих дарунків. Взяв – прийняв, не взяв, то повернув назад. Тобто спосіб життя, його наповнення щастям, чи незадоволеныстю і хворобами залежить тільки від нас самих. 
 Неможливо описати те, що відчуваєш, але зумійте побачити, відчути ці моменти і, можливо, ми матимемо ті істинні знання про ці прояви душі і тіла. Спробуймо… Ми хочемо показати дорогу для свідомої людини, але не знаємо, як донести цю думку до неї… Допоможіть.
 «Не хлібом єдиним живе людина». Як хлібом насичуємо тіло, так і душу потрібно наповнювати любов’ю, милосердям, блаженством, добротою, щастям, бо це і є той хліб на – сущний про який говоримо в молитві «Отченаш». Ми не можемо жити, ігноруючи потреби тіла. Не будемо їсти хліба – зруйнується храм душі. Ці дві якості енергії – душа і тіло нероздільні і є одним цілим. Це наше єство. Тіло є зовнішньою оболонкою сутності людської, а душа знаходиться в середині тіла. Ми акцентуємо увагу на цих якостях енергії: душі і тіла, прояви яких ми відчуваємо і бачимо в собі і в інших, тому будьмо свідомі, що ця енергія є частиною Всесвіту. Саме з допомогою тіла ми пізнаємо свою сутність, а сутність є дороговказом для розвитку тіла з його ідеями, словами і вчинками. Коли ми в житті надаємо перевагу духовному розвитку, то мучимо тіло різними обмеженнями, а якщо віддаємо перевагу розвитку тіла з його бажаннями, то починаємо усвідомлювати свою непотрібність, відчуваємо незадоволення собою, бо природа цього явища в тому, що ми не можемо реалізувати всіх своїх бажань і починаємо не любити себе і вся, бачачи свою внутрішню пустоту, то тоді «Я» виходить на перший план. Саме гармонічне поєднання дає цілісність, дає радість життя, дає відчуття блаженства. Тому то не слід жертвувати, чи відмовлятись одним заради іншого. Насолоджуймось усвідомлено матеріальними благами, які пропонує нам Природа в цьому житті і одночасно використовуймо будь-яку можливість духовного розвитку. Ми самі відчуваємо потребу в духовному розвитку і це теж є стан нашого єства в процесі життя.
 «В Іспанії, в древньому скиту, вирізаному в скалі, жив чоловік, який залишив все заради того, щоб всеціло присвятити себе спогляданню життя. Одного разу під вечір його навідав мандрівник, і був прийнятий з великою радістю. Розділивши з ним шмат хліба, пустельник попросив сходити до найближчої річечки, щоб зібрати там їстивних грибів. По дорозі їм зустрівся юнак, який звернувся до святого отця: «Я чув, що якщо хочеш досягнути святості, то не слід споживати в їжі мясо. Чи так Це?»
- Приймай з радістю все, що пропонує тобі життя, - відповів пустельник. – Не гріши проти духу, але й не роби кощунства, відторгуючи щедрі дари землі».
 Душа управляє тілом через свідомість, у якої на службі перебуває наш ум-мозок з його функціями. Він через рецептори відчуттів збирає інформацію про тіло і про оточуюче середовище, аналізує і усвідомлено координує дії, співставивши з матрицею знань душі, дає команди через рецептори для виконання тим чи іншим органам, чи частинам тіла. Для душі рецептором є ум, а для тіла – совість. Інколи ми діємо погано і душа не хоче сприймати такі наші дії, то ми говоримо, що нас мучить совість. Коли тіло помирає, то душа покидає його. Зникають ті мостики, що з’єднували душу і тіло. Для прикладу, на війні осколком зрізало голову, а людина ще бігла, бо душа ще не покинула тіло, а свідомість через мозок дала команду бігти і м’язи переміщують тіло. Однак куля, що летить прямо в точку де знаходиться серце і душа, то ще за мить, як вона досягне м’язів серця, душа, яка є рядом, бачачи це, прокидає тіло, яке падає бездиханним. Таїна тіла, а ще більша таїна – душа. Свідомість знаходиться біля мозку, функції якого ми називаємо умом. Можна сказати, що свідомість є зв’язковим душі з тілом, а в тіла зв’язковим є ум. У слово свідомість вкладено смисл того, що ми, тіло, діємо з відома душі, зі- Знаннями Космосу. Душа, ум, свідомість і ще багато чого ми не бачимо, але умовно визначаємо їх функції через ці слова.
 Хоч би як удосконалювались технології, створюючи ті, чи інші сполуки, як би не змінювали на краще організацію праці новими помічниками, в тому числі, комп’ютерами – від природи не можна взяти більше ніж вона може дати. Вивільнивши енергію в одному місці вона переходить в інший вид і в інше місце. Якщо вона була позитивно наповнююча, то і збереже свій позитив. Якщо зміна енергії проходить в стані не-відання, то однозначно рух енергії з позитивної переходить в негативну; якщо в стані пристрасті, то може зберігатись, або спалюватись, тобто забиратись нами без потреби, а може вона потрібна була комусь іншому; якщо ж зміна проходить в стані благості, то зміна проходить в множенні позитиву і навіть, якщо перед цим була в стані не-відання, чи пристрасті, то перехід здійснюється в позитив. В означених станах перебувають окремі тіла, в тому числі і окремі їх частини, або і цілі групи душ і тіл. Потоки енергії можуть охоплювати і досить значну частину суспільства на нашій планеті переміщаючись між стихіями природи і її представниками, так і в міжпланетний простір.
 Ми зупинялись на тому визначенні, що Всесвіт - це все є енергія в тому, чи іншому стані, вигляді. В житті ми не раз переконувалися наскільки 
наша думка, чи слово може матеріалізуватись, тобто вони мають силу реалізовуватись – це і є енергія. Камінь, метал, тіло також є певними видами енергії, тільки більш концентрованої (на сьогодні наука це підтвердила). То і людина є не що інше, як поєднання духовної і матеріальної енергії. Ядром якої є душа, а периферією є тіло. Хоча по великому визначенню це є умовності, можливо, випрацювані умом. Можна погодитись, що це ще є все таки таїна нашого життя, нашого руху енергії, якась її часточка, що відкрилась нам для розуміння. 
 «Душа нестерпно щемить. Проблеми пригнічують, несправедливість принижує, бездушність вбиває останню надію на чисте, світле, святе. І щось ніби в тобі вмирає, і ти стаєш схожим на всіх…» Наталка Цюзь
 «Одного разу учні прийшли до старця і спитали його: «Чого дурні схильності легко оволодівають людиною, а добрі – важко і залишаються нетривкими в неї?». «Що буде, якщо здорове насіння залишити на сонці, а хворе зарити в землю?» - спитав він їх. «Добре насіння, яке залишене без землі, загине, а погане в землі проросте і дасть хворий пагін і поганий плід»- відповіли учні.
-Так чинять люди: замість того, щоб таємно творити добрі справи і глибоко в душі ростити добрі начатки, вони виставляють їх напоказ і тим їх погублюють. А свої недоліки і помилки, щоб їх не побачили інші, люди ховають глибоко в душі. Там вони ростуть і гублять людину в самому її серці». В цій притчі показана природа таїни передачі дарів і творення добрих справ до всіх і вся.
 Дбаймо, або не будьмо байдужими до Природи, до свого Життя, до Бога. В цьому житті, поки ми не перейшли в духовний стан, саме цінне – це наше життя. Цінуймо і бережімо його. Усвідомлено проведемо цей проміжок життя, що нам подарований сущим, бо воно дає тоді нам більше, коли ми даємо їй більше посилів доброти, любові, чистоти, то і Бог нам відкриває свою скарбницю, щоб ми мали змогу взяти для себе, як в духовному плані, так і в матеріальному, даючи людству створювати нові види комп’ютерів, нові технології, відновити забуті вайтмари, знайти нові способи добування і зберігання продуктів харчування, побачити нові прояви красоти в берізці … 
 Не тільки бажати і чекати милості Божої, а й для цього потрібно потрудитись – очиститись, мудро і зважено підходити до різних життєвих ситуацій, з любов’ю і повагою жити з оточуючим середовищем, то можливо, ми в гармонії зі всесвітньою енергією, як її частинка, знайдемо спокій душі і благодать для тіла.
 Розкажемо бородатий анекдот. В одному районі сталася повінь, але цього разу більша і сильніша. Чоловік спершу вирішив перечекати її, сидячи на столі. Коли вода досягла рівня стола, то він поліз на горище, але і там вода прийшла до нього. Він, спасаючись, виліз на кришу і став молитися і просити Бога, щоб той спас його благовірного. Та і молився досить щиро і навіть не почув, що колода його штовхнула, заледве не скинувши з даху. Він відштовхнув колоду, продовжуючи молитися. Вже і тут вода стала підмочувати ноги. Чоловік виліз на комин, здійнявши руки вверх і направивши свій взір до небес у прохальній відчайдушній молитві. Крики почули люди, які пропливали в човні і повернули до нього, запрошуючи в човен, який і так був переповнений. Він відмовився. Тоді ангел приступив до Бога з питанням: «Боже, чого ж ти його не спасеш? Він так щиро молиться і просить». А Бог і відповів: «Я направляв йому колоду, я направляв йому човен, то скільки можна?»
 Не слід впадати в іншу життєву крайність – на все воля Божа, бо це приведе нас в стан застою, що дуже небезпечно і ми тим само відмовляємось від духовного росту. Душа прийшла в наше тіло творити, виконувати певну місію – нарощувати божественні якості і ми маємо зрозуміти суть нашого покликання – творити доброту, милосердя, щастя … Так, благовоління своє Бог посилає на тих, що пізнали істину, чи вийшли на шлях в пошуках істини. Це не все, бо благовоління посилається і тим, хто ледь побачив хоч раз своїм умом Божі прояви в собі, чи в інших. Вони, можливо, потрудились для цього і не одне життя. Посилається і тим, хто живе у невіданні, бо і їм же дана душа. Тоді і вільно дивимось на світ, на своє життя, яке б воно не було з благоговінням.
 «Життя прекрасне, і кожної миті воно приходить з тисячею і одним подарунком для вас. Але ви так зайняті, так захоплені думками з вашим бажаючим умом, ви так наповнені вашими думками, що ви відторгуєте всі ці подарунки. Бог приходить постійно; а ви продовжуєте відмовлятися.
 Якби вас спитали, щоб ви зробили в новому житті, ви внесли б невеликі зміни, такі, як ця. Муж з трошки іншим носом, дружина з трошки іншим кольором обличчя, більший або менший дім — але це не більше чим «прямий пробір», дрібниці, несуттєве. По суті ваше життя залишається попереднім.»
 Ця притча про порочний круг: Ви вступаете в нього, коли починаєте думати про те, яке враження ви створите на інших. Деякі так заклопотані цим, що взагалі не можуть жити. Кожен цікавиться тим, що інші думають про нього, і це так зі всіма. Вони тривожаться про вас, а ви тревожитеся про них. Ви боїтеся інших, інші бояться вас, і життя стає запутаним. Відкиньте цю чепуху, відкиньте цей ганебний круг. Припиніть думати про інших і про те, що вони думають про вас, бо це є судженнями нашого ума, це визріває осуд.
 «Не осуди ближнього: тобі гріх його відомий, а каяття його не відомі. Щоб не осуджувати, потрібно бігти від осуджуючих і берегти свій слух. Візьмемо одне правило для себе: осуджуючим не вірити; і друге: ніколи не говорити погано про відсутніх. Самий короткий шлях до спасіння – не осуджувати. Ось цей шлях – без посту, без бдіння і труда.» Старець Сімеон Желнін.
 Не осуджуємо нікого і ні вчому, не осуджуємо всього, чого не любимо самі і цього ж не бажаємо і не робимо іншим. Ми, зазвичай, не любимо, коли нам говорять неприємності, докоряють нам, розмову ведуть у зверхньому грубому тоні – то так і не вчиняймо з іншими, а найперше в розмові зі своєю душею. Коли ж щось вдіяли і нас мучить сумління совісті, то шукаємо своє слово, свою дію, яка стурбувала нашу душу нашою несправедливістю і тоді відповідно і діємо для виправлення хоча б частково нашої помилки. Це буде наш життєвий досвід, це і є тим дорожнім знаком, яким ми уже не знехтуємо.
 Це слово «про інших» дуже небезпечне. Із-за нього ніхто не спокійний, ніхто не дома. Нашому життю достатньо, зосередитись на своєму власному житті, не будьте заклопотані іншими. Якщо ми зможемо жити без цього клопоту, то наше життя розцвіте, і тоді інші зможуть розділити з нами його аромат.
 Приклад цьому є хрещення водою Ісуса Христа Іоаном Хрестителем. Яка ж воля Божа може бути для ледачого, чи вбивці?, щоб оправдати себе, що на все воля Божа. А що ми зробили, яку йоту для того, щоб не жити в злиднях, чи за чийсь рахунок – і тут маємо зрозуміти істину: для чого ми живемо в злиднях, чим ми допомогли душі і тілу в них зайти, а тоді помаленьку видивлятися, як можна, хоч трошки вийти з цих хащів. І це теж буде поступ. Зробіть і згадайте ці слова і саме це означає, що душа почула, а тіло зрорбило благий поступ . Рухаємось далі і не думаємо, що злидні – це кінець життя. Так не є. Живіть і творіть для себе, для ближнього свого стільки на скільки у нас вистачає Розуму. 
 «- А хто мій ближній?
 На це сказав Іісус:
 - Одна людина йшла із Ієрусалима в Ієрихон і попалася розбійникам, які зняли з неї одяг, ізранили її і пішли, залишивши її чуть живою.
 Випадково один священник йшов по тій дорозі і, побачив її, пройшов побіля.
 Також і левіт, будучи на тому місці, підійшов, подивився і пройшов побіч.
 Самарянин же якийсь, проїжджаючи, наштовхнувся на неї і, побачив її, зжалився і, підійшов, перев’язав їй рани, поливаючи маслом і вином; і, посадив її на свого осла, привіз її в готель і потурбувався про неї; а на другий день, відїзджаючи, витягнув два динарії, дав управителю готелю і звелів йому: “Потурбуйся про неї; і якщо витратиш більше, я, коли повернусь, віддам тобі”.
 Хто із цих трьох, думаеш ти, був ближнім тому, який попався розбійникам?
 Він сказав:
 - Проявивший до нього милість.
 Тоді Іісус сказав йому:
 - Іди, і ти поступай так же.»
(Ев. від Луки 10.25-10.37)
 Цей коротенький відступ слід пам’ятати нам, ідучим по життю,і нам, коли ми читаємо Біблію. Бо не слід кожне слово з неї сприймати своїм розумінням. Там кожне слово має певне смислове наповнення і прив’язане до певних подій того часу, а не до окремого слова. Будьмо уважними при прочитанні, а ще більш обережними у висловлюванні, чи повестися більш недостойно – трактувати (що думав, що мав на увазі, як розумів?), бо трактувань стільки, скільки тих, що прочитали. Стримуймо себе від пояснень. Лягло на душу – відчув щем радості – дякуй Богу, що дав нам розуміння відчути смисл слова, але не трактуй, бо ми не чули, що говорили, відчували, розуміли ті, що писали і кому адресувалось це слово. Ті, що пізнали, не трактують. Вони говорять від себе, як володарі істини. Другою підтверджуючою дією є те, що до нас приходить розуміння природи довіри до певної інформації в процесі роботи, життя є утвердження через підтвердження знаннями, результатом дії і відчуттями спокою і задоволення, які приходять самі по собі. А ті, що прочитали, губляться, розчаровуються – та ще й іншим вносять у вуха своє розуміння, своє трактування, бо вони зроблять свої висновки, вимиваючи мудрість, яка збиралася віками. Будьмо обережними. 
 Життя на Землі для більшості є раєм. Хто заперечить? Чого ж тоді душі не так часто покидають тіло в пошуках кращого тіла. А кращого хочуть всі уже з дитячого віку.
 Філософія, чи правильніше сказати, мудрість життя саме і полягає в діалозі, в молитві нас , тіла через ум з нашою сутністю, з нашею Душею, з нашим Богом. Коли у нас відбувається така розмова, а це, зазвичай в горі, чи в радості, то це ознака того, що ми говоримо з Сущим. Зазвичай, це внутрішній діалог, внутрішня молитва. Не варто придавати великого значення зовнішній молитві когось, чи своєї, хоча вона теж велику роль грає, особливо , коли ця молитва групова. Те ж стосується будь-яких дій людини, бо людина може обманювати всіх оточуючих, але себе не обманеш – щирий наш діалог, чи ні. Пам’ятаймо про це постійно. 
 «Я просила благ, а Бог мені дав можливості.
 Я не отримала нічого із того, що просила.
 Я отримала все, що мені було потрібно» Мати Тереза. 
 Поступ того, хто побачив шлях істинності життя, хто побачив смисл життя в благості, в продукуванні духовних цінностей в собі добре описав християнський старець Савва: «Ворог на нас, віруючих, особливо сильно нападає порушенням спокою. Сподвижникам благочестя нерідко приходиться відчувати від своїх домашніх сильне незадоволення і навіть ворожість за своє благочестя, хоча і незадоволені і не показують виду, що вони благочестям незадоволені. Ось тут то і проявляйте терпимість. Не проявляйте незадоволення, не впадайте у відчай, пам’ятаючи слова Спасителя: «Вороги людині домашні його». А від недоліків позбавляйтесь, спостерігаючи, в чому вас обвинувачують оточуючі, які страсті вони знаходять у вашому серці, бо в домашньому побуті всі страсті вільно проявляються, і рідні добре їх знають – не те що поза межами дому, коли ми в намаганні ховаємо себе серед тих, хто мало знає про нас. Дивіться на себе безпристрасно, перевіряйте себе. Може бути, що в нас важкий характер, може бути, що ми грубо і жорстко поводимося з близькими, може бути, що несправедливі буваємо і інше. Відкрийте своє серце для спілкування і благочестивого упокоєння, розширте своє серце любов’ю і тримайтесь благочестя твердістю! Старайтеся бути чистими, не подразнюймося, не за все виговорюємо – деяке не беріть до уваги, обходячи мовчанням. Коли відчуваєте, що ваші викриття можуть викликати пожежу, тоді на дії ближнього дивіться крізь пальці і посилено моліться за нього…», але найперше за себе, бо ми в даний момент є джерелом пожежі через свої намагання показати праведний благочестивий шлях іншим. Для них достатньо нашої присутності, бо саме в їх середовище поселена і наша душа, а наші намагання є спробами нашого пристрасного диявола, який ще присутній в нас. Ми вже побачили шлях благочестя, а ще не знаємо і не вміємо ним іти – то трудімося для цього в собі. Це є ознакою, що ми в собі ще не виростили духовних якостей, а вже хочемо бути «вчителем, духовним старцем». Схаменімось і зупиняємось, і дякуємо Сущому за дари Божі, за розуміння свого благочестивого поруху в нас і, можливо, настане час для повчань словом інших.Упаси нас боже називати себе благочестивим праведником і носити таке відчуття з собою, бо це є тліюча пожежа, де ми спалимо оточуючих, відкинувши їх в сторону довіри до диявола в намаганні позбутись інтенсивних наполягань, а заодно і спалимо себе, деградуючи через народжену гординю. Маємо тиху втіху, що нас сподоблено бачити духовні джерела і це в спокої дає нам в молитовному стані можливість для духовного росту. Бо маючи такий стан духу в собі, то ми в благості і розуміємо, що і спитається з нас більшого. Коли ми щось скажемо, чи зробимо не по совісті і справедливості так, як людина в пристрасті, то наше духовне падіння і страждання душі нашої є набагато нижчими і болючішими, чим людини пристрасної. Пам’ятаємо про це. Основою духовного росту в своїй основі лежить добросовісне справедливе виконання своїх суспільних справ, на які і послана ця душа в це тіло.
 Ум разом з тілом працює для збогачення душі (духовного розвитку), але як тільки ми починаємо відноситись до цього процесу, як до буденщини, або як до періоду тимчасового щасливого перебування з безмежним потенціалом і можливостями, то це буде означати нашу зупинку на хиткій кладочці, що з’єднує наше життя-буття з нашою сутністю, з Богом. Ця праця, цей пошук вічний. Так, є люди, що знаходять свого Бога, але кожен іде до нього своєю дорогою, долаючи багато перешкод, бо це важкий, творчий ( з точки зору, коли людина перебуває в стані пристрасті) і водночас легкий і щасливий шлях (з часу бачення життєвої істини). В духовному світі для душі немає виокремленості її перебування, як божественної категорії. Тут існує постійний зв'язок нашої душі і Всесвітньої душі. Тіло у своїй життєдіяльності проходить життєвий шлях теж не виокремлено, бо живе в соціумі, і у природньому ландшафті. Воно своїм умом впливає на оточуючих і оточуючі на нього. Але та стежина душі навшої до дверей Бога є виокремленою і таємною для інших душ і тіл. Процес життя, як процес руху дощової каплі до океану, є на певному етапі виокремленим процесом і водночас взаємозалежним, але в підсумку ми приходимо в безмежний Божий океан енергій.
 Другий стан душі характеризується тим, що наш ум отримує інформацію, побудовану на досягненнях попереднього свого, чи подібного собі тіла і душі, про достатність рухатись в розвитку і пропонує сам собі використати цей потенціал для прожиття в тілесних задоволеннях (їжа, одяг … - везе у всьому, то для чого задумуватись – добра від добра ж не шукають). Вийти з цього стану просто: поділись своїм відчуттям щастя і поділись своїми матеріальними здобутками з потребуючими, як відразу появляється потреба в пошуках чогось невідомого, бо саме такі думки є гальмом. Зупинка є смерть і то тільки як тимчасове явище. Природа появи потреби в тому, що на місце вивільненої енергії приходить нова енергія щастя, можливо, в інших іпостасях і з свіжими силами.
 Душа в такому стані (показником рівня її розвитку є достатня наявність матеріальних благ, які ми бачимо, як зовнішній їх прояв) не дасть уму проїдати попередні досягнення і зупинитись, бо у нього є задоволення у досягненні і здійсненні мрій і через досить короткий проміжок часу дає розуміти, що це були тільки ілюзії, фікція, що це все було скучно, монотонно (суєта суєт). Цей коротенький проміжок дає нам розуміння того, що матеріальне богатство і дано для того, щоб душа усвідомлювала свою божественну сутність, а наше єство зрозуміло цінність духовних якостей в процесі життя. Це є одним із шляхів і є одним з найпоширеніших, хоча не кожен в цьому стані душі усвідомлює суть буття, подальшого буття. Кінця ж немає, як немає і початку. Ніхто ж не скаже, де взялись ці матеріальні блага, які вони були до цього і які будуть. 
 « Один мужчина мріяв про краще життя. Йому не подобався той будинок, в якому він живе, той одяг, який він носить, одним словом, все, що його оточувало. І одного разу він зустрічає чародія, який зразу ж сказав йому, що він чув його думки і готовий допомогти, хай тільки конкретизує і він все виконає. Мужчина дуже зрадів і спочатку навіть розгубився не вірячи своєму щастю і як пристрасна людина запідозрив чародія, що той щось хоче від нього навзамін. Чарівник заперечив. Тоді мужчина почав говорити, що йому потрібен великий красивий будинок, красуня-дружина і прекрасна господиня, а також багато-багато грошей. Чарівник сказав йому, щоб ішов додому спати і ранком, коли проснеться, то все назване буде в нього. І дійсно, наступного ранку мужчина проснувся у великому розкішному будинку, його зустрічала усміхнена красуня, яка була його дружиною. Сніданок уже був приготований. Все було чудово. В банку був відкритий рахунок на його ім’я, і скільки б він не витрачав – рахунок весь час поповнювався. Він був у захваті! Ось так летів день за днем, місяць за місяцем, а в його житті нічого не мінялось. Він сам себе не раз питав: чого ще можна хотіти, у мене ж все є? Але він відчував, що бажаного щастя так і не нажив. Це наштовхнуло його на пошуки того ж чарівника. Знайшовши його він і спитав його про це. Той відповів, що дав все, що він хотів – так що насолоджуйся своїм щастям.
-Не можу. В моєму великому будинку мені одиноко, красуня-дружина не радує мене, а гроші, яких я хотів, не приносять мені задоволення. Чого так? Поясни мені.
- Ти попросив у мене будинок, але не попросив тепла і затишку в ньому! Ти попросив у мене дружину, але не попросив любові і розуміння! Ти попросив у мене грошей, але не попросив свободи, сили і радості, які вони можуть дати!
Дякую! Я все зрозумів. Я хочу всього цього! Дай мені це!
Ну, якщо ти зрозумів, то іди і створюй все сам!
 І мужчина повернувся в свій попередній будинок, один без жінки і грошей. Але тепер з ним була впевненість і знання того, чого він хотів насправді»
 Стан душі також не має постійного еталону. Рух всесвітньої енергії не має потреби в інформаційному забезпеченні маленької частини енергії всіма знаннями еталонів, початку і кінця. Цим турбується людина, яка по рівню духовного розвитку і потреби в оволодінні певними знаннями, може відкрити двері до енергетичного поля Розуму і отримати потрібні Знання.
Це є певна людська умовність фізичного стану тіла і потребою нашої сутності.
 Наше життя-буття, це наш і тільки наш, кожного окремо, як часточки єдиного цілого і є станом нашої душі і тіла,нашого єства, нашої сутності, яка і будує наше життя. 
 Для більшості людей їх релігійна традиція, політика, бізнес є гарантією безпеки і для цього ми віддаємо майже найцінніше, що є в нас – частиною духовних надбаннь і жертвуємо певною частиною матеріальних статків і певною частиною соціальних правил і свобод. Гарантію шукає той, хто боїться. Такі люди шукають в цих структурах перш за все морального захисту, хоча є потреба і в реальному захисті. Будь-який начальник, бізнесмен досить часто просять захисту в Бога - «Спаси і сохрани», а можна було б звернутись: «Прости і навчи жити, чи дозволь бути». Їх страх з’їв їх душу, чи продовжує їсти. Вони в страху не бачать своїх статків і постійно просять Бога дати їм ще пару мільйонів. Здавалось би, що без них біологічна людина може існувати – але ж так не є.
 «Бог дав людині богатство, здоров’я, царство і одного разу вона прийшла в церкву і просить Бога, щоб той дав їй ще мільйон грошей і ще одне князівство…, а Бог слухав її, слухав і питає: «Що ти так погано трудився, чи так збіднів?...». 
«??? Ти ж знаєш».
 -«…, мабуть, … збіднів душею».
 Ми розвивали промисловість, сільське господарство, буцімто встановлювали право власності на машини, землю на основі свого користолюбства, чванства, гордині і тепер цей період називаємо періодом світового хаосу, криз, періодом владарювання темних сил. Так! темних наших посилів в стані пристрасті – оволодіти всім. Так не може бути. Бог мільярди років (у нашому вимірі) і тепер володіє нашими душами, нашою планетою з усіма мінералами. Закон збереження енергії, в якому б вона не була вимірі, є більш менш сталою. Те ж можна сказати і про нашу духовність в цілому, так і за кожну душу окремо. А що ми можемо сказати про той факт, що кількість населення на нашій планеті зростає. Пропорційно і зростає кількість душ, які можуть себе реалізувати, як Божий задум. Звідки вони беруться? Хто їх посилає на цю планету? Для чого? А що ми знаємо про це? Як користуватись силою знань? 
 «Гуньи Бо прославився своєю силою серед правителів. Танци Гун розповів про нього чжоускому царю Сюиньвану. Цар приготував дари, щоби запросити його, і Гуньи Бо з’явивися. Побачивши його немощну статуру в серце Сюиньвана закралась підозра.
- В чому твоя сила? - спитав він з сумнівом.
 - Сили моєї, вашого слуги, хватить лише для того, щоб зламати ногу весняній саранчі та перебити крило осінній цикаді.
- У моїх богатирів хватить сили, щоб розірвати шкуру носорога, або потягнути за хвости дев’ять буйволів, - в гніві вигукнув государ, - а я ще засмучений їх слабкістью! Як же ти зміг прославитися силою на всю Піднебесну, якщо можеш лише зламати ногу весняній саранчі, чи перебити крило осінній цикаді?
- Добре! - глибоко зітхнув, сказав Гуньи Бо. - На питання царя я, ваш слуга, осмілюсь відповісти правду. Вчив мене, вашого слугу, Наставник з Шангори. Рівного йому по силі не найдеться у всій Піднебесній. Але ніхто із шести родичів про це не знав, бо він ніколи до сили не доходив. Я, ваш слуга, услужив йому, рискуючи життям, і тоді він повідав мені, вашому слузі: “Всі хочуть побачити невидиме - дивись на те, на що інші не дивляться; всі хочуть володіти недоступним - займись тим, чим ніхто не займається. Тому той, хто вчиться бачити, починає з повозки з хмизом; той, хто вчиться чути, - з удару колокола. Бо те, що легке всередині тебе, не трудне і зовні тебе”.
 - Слава моя, вашого слуги, не в тім, щоб своєю силою зловживати, а в тому, як нею користуватися. Хіба це не краще, чим зловживати своєю силою?»
 Знання і цінні тим, що ми воло-діємо (волю діємо, робимо) ними і ми є користувачами певної кількості такого виду енергії. Бо ж і знання в кожної людини відкриваються по різному, навіть про конкретний об’єкт, хоча мати інформацію про цей об’єкт може багато людей і в одинаковій кількості (для прикладу: трактат Енштейна про теорію відносності читали багато, а хто зрозумів до кінця). Таких прикладів багато і вони є в нашій повсякденщині. Можуть бути люди одного рівня підготовки, але про предмет матимуть різні думки, чи висловлювання. Чого? А того, що не всі мають одинаковий доступ до знань сущого. Ви погодитесь, що є різні люди по рівню духовного росту, розвитку, а звідси різний рівень доступу до означених знань, до світового розуму, до Бога. 
 Можливо, здатність до володіння знаннями обумовила і утруднила сам процес доступу до отримання матеріальних благ, хоча тіло отримало більший «асортимент», але для цього потрібно більше працювати в поті лиця свого і часу для оволодіння знаннями не залишається. 
 «Асортимент» є не тільки в матеріальних об’єктах, яким є також і людина, а і в духовному світі, носієм якого є людина в планетарному, чи навіть в галактичному вимірі. Тому можна стверджувати, що одноманітність інтересів, однакових норм поведінки (менталітету) - суспільна душа є основою і тим матеріалом, який формує суспільний уклад будь-якої держави. Людина своїми уявленнями формує суспільний уклад в духовному і матеріальному розрізі окремої сім’ї, держави, планети, так званий менталітет. Бо, саме окрема душа з таким рівнем духовного развитку і посилаеться в той природний ареал в таке зароджуване тіло, яке і проживає в цьому ареалі природи і в цих суспільних взаємовідносинах. Ум акумулюючи інформацію бажань, потреб, можливостей з накладенням на матрицю божественного розуму в пориві пристрасті робить посил на формування саме такого еталону влади, носіями якого є наші особистості. Отримуючи такий державний устрій з його соціальними правовідносинами, з його матеріальними цінностями (сьогодні в соціумі превалює думка, що гроші вирішують все, що банани лікують всі хвороби природного ареалу Полісся, що нам кожному потрібно сто метрів квадратних житлової площі, два-три автомобілі, пити по літрі віскі, здоров’я шукати в аптеці…). Давайте шукати цінності в духовності, яка нам дасть можливість побачити дійсні наші потреби. Самі ж зусилля навіть у пошуках істини не дадуть плоду пошуку. Ми докладаємо зусиль в отриманні врожаю яблук, але є ще зусилля сонця (світла і тепла), землі (пожива), води, повітря і насамкінець потрібна яблуня, як носій плоду нашого пошуку. Тобто тіло, як храм душі, допомогає поряд з іншими обставинами вести пошук істини. Тіло, давши сигнал про те, що воно побачило душу, то і душа посилає сигнал через ум людини по іншому дивитись на роль тіла в цьому проміжку часу. Ось у цьому секрет і прохання відноситись до подібних собі, як до самого себе. Тут, можливо, корінь заповіді Ісуса Христа: « Любіть ближнього свого, як самого себе». Очищуймо душу і поміняються наші матеріальні пріоритети. Задумаймось, чи дає нам автомобіль задоволення, тобто радість життя до кінця днів у цьому тілі, чи маємо ми спокій, чи ми творимо для душі і тіла? Кожна жива душа може своєю часточкою впливати, чи формувати з усім соціумом позитивне творче бачення правдивого, очікуваного, справедливого мирського укладу життя, бо стан душі віддзеркалюється і на матеріальному стані кожного народу, кожної людини?
 Кожен, хто задумується над своїм покликанням (для чого живемо), як істота соціальна, що є носієм душі, має потяг до творіння, є свідком через свої органи відчуттів, на основі інформації, досвіду, отриманих протягом життя з навколишнього середовища (в побуті, на виробництві, через ЗМІ), починає шукати способи показати свою доброту, свою справедливість… А якщо і задумуємося, то бачимо своє життя сірим, сталим (як у більшості) і ми, як роботи, відпрацювали, чи сказати, виконали свою місію відходимо в інші світи. Ні, наші душі, в більшості своїй, маючи пристрасність до життя, прив’язку до матеріального, роблять досить маленький крок духовного росту за свої тілесні 60-80 років. Тому Бог такі душі і далі залишає для духовного росту в іншому тілі на планеті Земля. Таких залишань може бути тисячі… Не кожен відчуває духовний прогрес, але відчуття єдності з божественним переживаємо періодично, хто усвідомлено спостерігає за собою, то частіше помічає такі відчуття.
 Душа посилається в те, чи інше тіло для духовного росту. Коли тіло дійшло свого розвитку, то воно відчуває симптоми, чи внутрішньо бачить промінчики божественного – це і є сам процес переживання даного стану, коли ми можемо усвідомити, що це робота душі. Це її сигнал – рухаємось далі. Зазвичай, душа і шукає здорове тіло, яке перебуває у зовнішньому благополуччі. Це є те зовнішнє, що разом з духовним і є гармонічним розвитком і ростом. 
 Духовний ріст неможливий, якщо ми випадаємо із суспільства, бо якраз суспільство дає усвідомлення, розуміння, дає енергію, силу, бачення такої потреби. Духовне збагачення можливе і в ізоляції від суспільства, і воно буде більш повнішим, усвідомленішим для душі, але тільки, як свідома ізоляція за покликом душі, а не як спосіб вирішити свої тривоги, свої мирські проблеми шляхом ізоляції – збагачення душі не настане, бо ми і далі в ізоляції живемо мирськими не вирішеними проблемами і клопотами. Саме завдяки перебуванню в суспільстві, ми отримуємо можливість духовного розвитку через проходження глибокого психологічного розуміння цієї потреби. Коли ж ця потреба стає основною, то ізоляція досить сильний у цьому помічник – можна подивитись в себе, поговорити з собою, і не маючи іншого клопоту, всю енергію спрямовуємо для розвитку душі, для служіння сущому – Всесвітньому загальному духу (світлим духовним енергіям). Кожна душа (людина )унікальна. Ніхто не більший, ні менший, ні рівний з будь-ким. Духовний ріст кожного індивідуума має велике значення, коли цей індивідуум є членом суспільства. Суспільство в цьому виграє – воно швидше усвідомлює своє духовне начало, духовне єство, своє духовне призначення. Не варто зациклюватись, чи викристалізовуватись чисто на духовному, бо життя є поєднанням духовного і матеріального – вони взаємозв’язані. Жити потрібно не в боротьбі зі спокусами і обмеженнями, а в гармонії з усім, що оточує нас. Хтось більш богатий духовно, хтось більш багатий матеріально, або навпаки, але вони, ці якості, є присутніми в кожному. 
 Згадаймо, що ми маємо плекати і дбати про нашу душу, а ці знання в неї. Вона підказує нам – тільки прислухаймось. Шукаємо істину, шукаємо дорогу до Бога, бо цінне те, чи ми знайшли, але коли і шукаємо та не дається знайти, то відчуваєш марноту свого життя, відсутність мети, сенсу життя. А не маючи сенсу життя, то і будеш відчувати його марноту. Кожній людині періодично проявляються частини істини божественного від батьків, випадкових людей (так не є – це Творець їх нам посилає), духовних наставників і ми свідомо самі хочемо передати ці пізнання дітям, оточуючим. Святі, благі люди це роблять більше, бо їм більше і дарується. Згадаймо Іісуса Христа, коли він став проповідувати в 30 років, отримавши істину при зачатті. Передача знань про істину була у людському часовому проміжку в три роки, а які багатющі, змістовні знання він передав людству - і люди послуговуються, і можуть послуговуватись і далі. Хоча за земного життя він зазнав гонінь, осуду, кари, та все ж його розуміння істини ще століттями і до тепер зазнавало і зазнає гонінь.
 «Коли ця людина була ще дитиною, то бабуся завжди йому говорила: «Онучку, ось виростеш і будеш дорослим, то якщо тобі стане погано на душі – ти йди в дім молитви і тобі завжди там буде легше». Виріс. І стало йому жити якось зовсім нестерпно, Згадав він пораду своєї бабусі і пішов у церкву. І тут підходить хтось і говорить йому, що він руки не так тримає; інший підбіг і сказав, що він не там стоїть; а третій бурчить, що не так одягнутий; ззаду смикають і шепчуть, що не так хреститься. Насамкінець до нього підійшла одна жінка і запропонувала йому вийти з церкви, купити книгу про те, як потрібно поводитись в домі молитви, а тоді тільки можна заходити в церкву. Вийшов, сів на лавочку і гірко заплакав. Тут почув голос:
 — чого плачеш, дитино моя? 
 Підняв чоловік заплакане обличчя і побачив Ісуса Христа, сказав, що його в церкву не пускають. Обняв його Ісус і каже: «Не плач, вони і мене давно туди не пускають».
 Тепер подумаймо, які істинні знання нам передано_ Іісусом Христом. Це є духовний скарб даний нам і дяка за нього славословить-ся повсякчас. А пройшло вже більше дві тисячі років. Хоча його розуміння істини корисливі люди намагаються звести в догми матеріального життя і створили релігійне вчення – християнство з канонічним баченням життя і певними методиками управління психікою людини через її ум, а не через засів душі духовними якостями з розкриттям їх суті. 
 На цей календарний день назріла велика потреба людства в духовному. Людство вариться і народжує духовних лідерів, учителів (Іісусів Христів, Буд, Сократів, Мансурів, Лін Костенко…). Їх насіння сіється поміж нас і у кожного із нас. Окреме питання в тому, чи ми готові прийняти це насіння (згадаймо показову притчу з Біблії про зерна, що попали при посіві на різні грунти). Творець дає душу кожному, дає кожному насінинку духовності. Згадуємо, що він є начало і кінець, а в нас є можливість побачити начало. Будьмо чуть-чуть вдячні йому через леліяння духовного.
 «В раю часто зустрічалися два ангели-посланці. Один, майже, весь час відпочивав на хмаринці, а інший літав від землі до Бога. Відпочиваючий одного разу спитав літаючого: «Чого це ти літаєш туди-сюди?» Той відповів, що носить до Бога послання, які починаються зі слів: «Поможи Господи…», а ти ж чого лежиш? Він відповів, що в його обов’язки входить носити послання, які починаються зі слів: «Дякую тобі, Боже …» 
 Не хлібом єдиним ми підтримуємо життя. Дбаймо про хліб матеріальний і про хліб духовний. Не забуваймо, що ми є особистістю в суспільстві, яке управляється законами. Закон є стіни, збудовані людиною. Фундамент може стояти без стін, а стіни без фундаменту ні. Душа – це фундамент життя. Людина може жити по закону, може жити хлібом єдиним, але вона не бачитиме смислу життя. Однак і самий щасливий, закоханий не може жити без хліба – він помре. Міркуючи приземлено, скажемо, що можна жити без любові, без щастя. Це буде просто існування.
 «Одного разу до мудреця прийшов молодий чоловік і попросив його навчити мудрості і що для цього потрібно робити. Мудрець нічого йому не відповів, але і юнак не полишав надію і регулярно підходив з цим проханням до нього. Через деякий час мудрець жестом запросив молоду людину йти за ним і привів його до річки, завівши на достатньо глибоке місце. Схопивши за плечі, він опустив чоловіка під воду і силоміць тримав там деякий час, не звертаючи уваги на його відчайдушні спроби вивільнитися. Потім все таки відпустив його і коли він віддихався, то спитав його: 
—Син мій, коли ти був під водою, чого ти найбільше жадав на цьому світі?
—Повітря! Тільки повітря!
—А чи не бажав ти в той момент багатства, задоволень, могутності? Чи, можливо, любові жінки?
—Ні, мій пане, я бажав тільки повітря і думав тільки про повітря.
—Ось так, щоб бути мудрим, ти маєш так же сильно бажати Бога, як тільки но що повітря, Ти маєш шукати Бога, відмовляючись від інших цілей життя. Якщо ти вважатимеш за потрібне йти до нього саме з таким завзяттям, син мій, то ти обов’язково будеш мудрим». 
 Тож пам’ятаймо, що любов, щастя є категоріями духовними і вони не керуються законами суспільства. Любов, свобода, спокій – ці відчуття приходять з небес, з нас. Чи звідки? – ніхто не знає. Пояснити ці відчуття людина не може. Підбором потрібних слів, вдаючись до логічних пояснень, приходимо до висновку про їх відсутність. Але ж вони є. Кожен це скаже. Якщо ми дозволяємо собі бути в такому стані, їх відчуваємо, то це ознака зародження довіри до сущого, до цих відчуттів, до оточуючого і ми насолоджуємося благодаттю життя-буття. 
 У Ветхому заповіті, в десяти заповідях людству немає побажань життя, щастя, радості, спокою, але є обмежуючі закони, закони боротьби, політики. Читаючи про життя єврейського народу, стає страшно – нещасний народ, який взяв на себе ношу в особі релігійної традиції і в особі маніпулювання фінансовими і матеріальними ресурсами світу і оголосив себе вибраним народом у Бога, то і відповідальність наступає велика. Якщо цей народ вибраний Богом, то він і має творити Божі якості – любов до всіх, доброту всім людям і природі, милість… Ми свідомі, що це суспільне мирське надбання внесено в здавалось би в духовну спадщину – в їх релігійну традицію – іудаїзм, але така духовна спадщина не є ідеалом для всієї нації. Пропагандисти ідеї вибраності вводять цей народ в небезпеку, в духовну деградацію, ведуть до зникнення цього народу на планеті. Ці пропагандисти і організатори такої політики вже давно забули про свою приналежність до іудаїзму, а найголовніше – до свого покликання, як людини – творити духовні цінності на планеті. Їх бог – це гроші будь-яким способом – треба вбити – вб’ють чужими руками. Вони дійшли в своєму «подвигу», з собі подібними, до організації міжнародних організацій для втілення в життя цієї ідеології вибраності і наднаціональної верхівки, які вірішують всі проблеми людства, але на практиці, то тільки блюдуть свої матеріальні інтереси. Протягом відомого періоду існування цієї цивілізації нам відома така робота цих ідеологів вибраності, яка почалася з виселення цього народу з долини витоку річок Тигру і Євфрату на західне плоскогір’я , а потім добровільний похід в землі Ханану, хитре виселення з Єгипту, з Персії і все у своєму неспокої духовному облаштовуються – чи то в Греції, чи то у Венеції, чи то в Англії і все чи…, чи … чик Союз, чик Близький Схід, чик Україну теж, але ж кінцева доля цього народу теж відома – правило (правда) бумеранга спрацьовує, чи як говорять люди: «Що посієш, то те і пожнеш». І ця невидима ненависть світу через таких ідеологів сиплеться і на звичайних євреїв. Звичайних євреїв знищували у всі віки, а багаті тікали, а то часто густо і допомогали знищувати своїми грошима, тільки б залишитись біля грошей. Ось така любов до свого бога – мамони. І все під прикриттям демократичних реформ, все під прикриттям гуманізму через різні місії, фонди дійшли до того, що їм належить подбати про суттєве зниження чисельності населення на планеті і багато інших абсурдних проблем. Хіба не Бог посилає кількість душ на планету, чи може вони є творцями душ, що взяли на себе повноваження забирати людські життя. Їх ум визначив, що для збереження планети потрібна менша чисельність населення. Всесвітня душа посилає душі сюди з можливостями творіння духовних цінностей, але і їх методи роботи плодять душі з низьким рівнем духовних цінностей, якщо можна так сказати, диявольських властивостей. Вони їх роблять через нас, формуючи деградуючий інтерес до життя і плодячи такі умови, що людина втрачає довіру в себе, в Бога і цим нас разом з собою знищують, але в своїй злобі намагаються скерувати всю лють на носіїв духовних цінностей, і на свої «творіння». Їх ум бачить свої успіхи і не усвідомлює, що всесвіт так чи інакше зрівноважить силу позитивних і негативних енергій. Однак, нам не чекати цього часу потрібно, а займатись творінням добрих, справедливих, милостивих, миротворчих діянь, засіваючи планету любов’ю, щастям, добротою.
 «У вічних муках тяжких грішників не можна, звичайно, звинувачувати Бога і уявляти Його безконечно мстивим, караючим вічними муками за гріхи короткочасного життя. Кожна людина отримує і має дихання Духа Святого. Ніхто не народжується від духу сатани. Але як чорні хмари затемнюють і поглинають промені сонця, так і злі акти ума, волі і почуттів при постійному їх повторенні і своїми перевагами постійно затемнюють світ Христа в душі у злої людини, і її свідомість все більше і більше визначається впливом духом диявола. Хто полюбив зло, а не добро, той сам приготував собі вічні муки в житті вічному» Войно Ясенецький. 
 Якщо ж вихідці з цього народу і інші подібні їм світу цього по уму володіють банками, фармацетією, лікарнями, обслуговують суспільні закони через юриспуденцію і оголосивши себе вищою нацією, що в сукупності веде до поділу людей по національних ознаках, проводячи політику глобалізації і нагромадження матеріальних благ у невеликої кількості населення, що приводить в підсумку до жалюгідного існування людських істот – бідність матеріальна плодить бідність духовну і в такому середовищі наростає гнів, злоба, незадоволення, а це є добре середовище для організації революцій і війн; які через маніпулювання суспільними законами (закон, що дишло, куди повернув – туди і вийшло) підриває моральні устої серед людей через зневіру до суспільних законів і їх потрактовувачів, через нівеляцію духовних цінностей, через зневіру в себе, що в підсумку приводить значну частину до зловживання алкоголем, до споживання наркотиків, як способу тимчасового відключення від житейських проблем (але ж вони не зникають і ні ми , ні керманичі не турбуються про пошуки шляхів виходу з таких стресових, страшних ситуацій); мережа фармакології і лікарень служить їм для знищення фізично певної частини людства через ГМО продукти, через вакцинації з метою пониження імунітету і шляхом розповсюдження нових масових вірусних хвороб серед «неперспективних» народів. Несучи і плодячи такі «якості», яких наплодили у своєму неспокійному умі та ще все це зробити так, щоб цю роботу виконати чужими руками - то кому вони служать – Богу, чи Сатані. Мабуть останньому. І ті руки зовсім не чужі, бо вони по психологічному і суспільному становищу знаходяться найближче до цих самопроголошених. Тоді, яка ж кінцева мета таких програм такої «вибраної еліти» світу мирського? Це шлях в нікуди, це щлях до того, щоб у цій банці залишилися одні павуки, а в підсумку один павук з його відомим фінішем. А земна цивілізація, насичена злобою, гнівом, жадібністю, сама і знищить таких продукувачів цих не зовсім хороших негативних енергій фізично. Такий суспільний закон життя. Тому в суспільстві і є носії духовних енергій. Всесвіт не може сам себе повністю знищити. Тільки такі обрані знищуващі цим займаються у своїй агонії. Думають, що вороття немає. Є і є. Урівноваження всіх якостей і явищ світу і цивілізації зокрема забезпечує йому розвиток, так як утримання людиною рівноваги на кладочці забезпечує можливість дійти на протилежний берег. У кожного він є. Якщо ми є носієм духовного, то ми самі маємо дотримуватись тих якостей, що проголошені, чи є в нас. Для Бога всі рівні, але, якщо ми пророки, то і відповідаємо за своє покликання на планету, якщо ми пекарі, то і відповідаємо за якісний і смачний хліб, якщо вибрані, то дбайте за всі душі і тіла на планеті Земля. Суспільством такі Божі якості, чи прояви, як от любов, радість, щастя, доброта, милість при появі присікається, осуджується людьми із посиланнями на кари Божі. Хто так хоче жити в страху? Вибір за нами.
 Сказане вище не є осудом, не є доконаним чистим фактом, а написані для усвідомлення всіма своєї місії на Землі, для усвідомлення ваги духовних якостей в житті кожної людини. Якщо ці матеріальні описані явища є присутніми в нашому житті, то це теж підказка для бачення на їх фоні наших духовних можливостей. А якщо вони зачіпають чиєсь его, то теж мають шанс подивитись в себе глибше і побачать – чого це їх зачіплює. Навіть, якщо ум їх продукує агресію аж до фізичного знищення носія істини, то носію цим шкоди не принесемо, бо він готовий зустрітися зі смертю, а якщо ця смерть продукується для устрашіння їм подібних, то це їх проблеми – хай живуть серед тих, хто живе у постійному страхові, бо подібне притягується подібним і можливо це дасть їм можливість усвідоміти свої нікчемні потуги для Всесвіту. Це слово для тих, хто ще у стані вибору. Той, хто знає смисл життя, то він це знає і живе щасливо і радісно у своєму пізнанні і сприймає його як данність во благо собі, своєму Богові. 
 «Одна людина все життя була щаслива, вона весь час усміхалась і ніхто і ніколи не бачив її засмученою. Деколи, дехто питав її про це, про те, в чому ж секрет її щастя. А відповідь, як завжди, була майже однією: «Колись я був засмученим таким же як і ти. І одного разу мене осяяло – це ж мій вибір, моє життя! І дійсно я роблю вибір – кожен день, кожен час, кожну хвилину. І з тих пір кожного разу, просипаючись, я питаю себе: «Ну, що я виберу сьогодні: смуток, чи радість? І завжди виходить так, що я вибираю радість.»
 Релігійні традиції світу побудовані на страху – настане кара за гріхи. Кара наступає зараз за погані думки, слова, поступки. Давайте відмовлятись від поганих думок, слів, дій – то і підстав боятись кари не буде. А за словом відмовлятись бачиться не фізична дія, а спільна з духовною дія, бо це потрібно усвідомити, який же позитив для нас у цих підказках – поганих думках, словах, поступках. Такий процес в миру ми називаємо очищення від гріха, тобто йде очищення душі і тіла. Так ми уже маємо розуміння природи відмови від поганого, а тепер починаємо творити добрі справи, які додадуть сили більше їх не повторювати через усвідомленість нашу. І так воно є.
 Однак показовим є факт ведення духовного способу життя, хоча і не так сказано, а мабуть є підтвердженням факту, що наше тіло з душею прожили в гармонії, в злагоді і натворили стільки духовних багатств, що значно більше середньостатистичних і факт цей посторонні бачать в нетлінності мощів, в лікувальних проявах при відвідуванні таких індивидуумів при житті і мощів після їх смерті, завдячуючи високій концентрації духовної енергії. І здавалось би перед і під час смерті мудрих и добрих людей, носіїв духовних якостей при житті. Такі люди помирають легенько, з посмішкою, йшов і на ходу помер. Інша категорія людей протягом життя не надбуває духовних цінностей і навіть на схилі літ про це не думає, то душа через тіло дає тілу сигнал у тяжких хворобах, дає тілу полежати, постраждати, даючи можливість для очищення душі і тіла, даючи час для каяття. Страждання душі і тіла від болей спонукають до молитви, до розмови з Богом. Прекрасним відходом душі із тіла є той факт, коли від тіла відходять за три дні до смерті всі болі, тоді людина хоче спілкуватись зі всіма, хоче їсти, хоче дякувати всім. На неї находить просвітлення. Це все є ознаками, що наш Бог і люди нас простили за нашими молитвами. Це є ознака очищення - довгоочікуваного очищення душі. Ще інша категорія людей протягом життя не дбала про душу, не творила богоугодних справ і не може вийти перед смертю на очищення душі, то вона і хворіє тяжко перед смертю і під час покидання душею такого тіла з тіла іде моча і кал. Такі ж люди часто помирають глупими передчасними смертями – чи то в аваріях, чи в бійках, чи в інших незвичайних ситуаціях. Душа не може винести такий спосіб життя конкретної людини і «організовує» смерть тіла. Хоча деколи про таких людей го8оворять, що вони були добрими, чуйними, справедливими, турботливими синами і батьками – то за що така кара…? Якщо це такий стан людини як описано вище, то ця «випадкова» смерть є для того, щоб всі учасники і ті свідки цього контрасту зрозуміли, як приклад життєвої благої стезі і повчання для інших, які можуть оступитися на цій стезі. Його добра душа деколи не може справитись з великими негативними бажаннями і не може достукатися до його ума з проханням призупинити бісівський спосіб життя. А в підсумку душа вимушена «організовати» аварію …, а його покликання було в засіві доброти і мудрості в середовищі проживання. Бо тільки добра, світла людина засіває доброту в суспільстві. А лиха людина, яка гине в аварії, то і вслід летить людське слово: «Туди йому і дорога». Сказано і викинуто із життя, як викинуто бумажку з цукерки в сміттєвий бачок. Інша природа вбачається у появі в сім’ї вродженого інваліда фізичного, так і душевного. Поява такого індивіда є результатом генної пам’яті батьків, чи одного з них (хоча це рідко знаходить підтвердження), а основою появи є станом відображення свідомих, чи несвідомих душевних травм батьків (сильних гріхів), чи одного з них. Діти – це завжди подарунок Сущого в нашому житті і такий подарунок теж, як такий, що ми, батьки, спроможні його донести і пронести через все життя, чи через частину його. Шанс допомогти має кожен з батьків. Конкретика вад в частинах, чи органах тіла підказує нам в якій сфері негативних дій зроблена життєва духовна помилка в одному з негативних проявів. Тут теж не слід відокремлювати генну пам'ять і духовну, бо саме їх єдність дає нам побачити зовнішні вади в дітях. Це є батькам підказкою (в миру говорять про такі прояви, що це кара батькам) для зміни ними способу життя з подальшою віддачею максимуму зусиль для надбання саме ними духовних якостей з усіма оточуючими і зуміти показати їх дитині, як основу людського покликання в мир сей. Такий праведницький, подвижницький спосіб життя сім’ї дає можливість їх душам очиститись. Душі батьків цього просять і спонукають послужити їх умам і тілам для прикладення цих зусиль в повсякденному їх баченні цих інвалідів, як постійне нагадування для нашого духовного становлення. Це їх біда, це їх сльози, а тому ми маємо усвідомлено це прийняти. Таким воно є і для тих, хто стикається, чи знає це людське горе, бо воно є теж для них пересторогою і підказкою – чи то допомогати матеріально, чи морально, чи духовно таким сім’ям. Але основне навантаження лежить на батьках. Душа такого індивіда в більшості випадків є носієм позитивних енергій: доброти, благодіяння… Цей процес маємо розуміти так, що діти посилаються нам і ми - дітям такі як є. Зрозуміймо, що у світі випадковостей не існує. Це їх хрест, який вони мають нести без обид, осуду і пошуків винних в інших людях і обставинах, а прийняти як данність і шукати раду, бо це основна їх місія в цьому житті. Всі інші другорядні. Ймовірність появи в потомках індивідів з такими вадами, в разі їх неочищеності душ, ми розглянемо в подальшому.
 «Одного разу в Свято-Успенський Одеський монастир приїхала одна жінка. У неї було троє дітей. Всі троє були сліпими від народження. Вона була вагітною. Прийшла в монастир, сіла на лавочку і говорить:
Де нам тепер батюшку Кукшу побачити, як його знайти?
 А батюшка рядом на цій же лавочці сидить і говорить їй:
- А я вас чекаю.
- Як?
- Ось так, це я батюшка Кукша.
 Він зразу ж їй говорить:
Сповідуй, чому у тебе діти сліпі?
 Вона стала називати свої гріхи, які вчинила за своє життя. А він:
Не всі гріхи. Подумай і прийдеш завтра.
 Приходить вона наступного дня, добавивши, які згадала гріхи. А батюшка :
Ні, не всі. Прийдеш завтра, згадай іще.
 Вона приходить і говорить:
-Не можу згадати.
- Ну, тоді я тобі допоможу. Пам’ятаєш, коли ти пішла в перший клас?
 Вона відповідає:
- Пам’ятаю.
- А коли у вас закінчились уроки, ти куди побігла?
 Вона подумала і говорить:
- На кладовище.
- Так. А що там за кущі були, і що ти там знайшла?
- Ох, батюшка,там було пташине гніздо, і в ньому четверо пташенят. Я взяла і соломинкою виколола їм оченята.
- Ось чого Господь і твоїм діткам не дарував зору і тому вони родились сліпими. Так давай будемо молитися, щоб хоча б четверта дитина була зряча.» 
 Каяття, зазвичай, є таємним процесом очищення, гідності і справедливості у цьому пристрасному суспільстві. Ми самі маємо нарощувати в собі ці духовні цінності, на основі відчуття долучення до духовних світлих енергій.
 Найкраще процес очищення душі і тіла починати в кінці трудового дня при відході до сну, усамітнившись в спокої і уважно згадуємо, де були, що бачили, що і кому говорили і що робили протягом дня в тих чи інших ситуаціях - і коли в нас зароджується відчуття, що ми щось і десь діяли несправедливо, не по совісті до інших, чи інші до нас, то це є підставою розглянути конкретну ситуацію глибше і ми зможемо зрозуміти де і в якому місці ми пішли проти совісті, чи на компроміс з нею. Якщо нічого не узріли негативного за сей день, то в молитві дякуємо Сущому, що сподобив пройти цей проміжок часу в один день у злагоді з собою, з Богом, з людьми. Коли день буває досить напруженим, то є можливість не побачити всіх своїх дій протягом дня і це має нас спонукати через певний час спробувати згадати повторно, попросивши дозволу у Всесвіту на прощення своєї забудькуватості через суєтність свою і закінчити очищення в спокійному русі думок, а якщо ми молимося в голос, то і тут має бути спокійний діалог, без спішки, що допомогає поглибленій зосередженості. Таке копирсання в собі подібне на процес входження в слабоосвітлений підвал з вулиці в сонячний день. Трошки постоїмо і помаленьку починають видніться контури, а потім більш конкретизовано інші предмети, які знаходяться в цьому приміщенні. Так проходить спочатку зародження думок, коли ми заспокоюємося, зосереджуємося і починаємо бачити один предмет, а потім другий, далі набігає в кругозір третій… В певному темпі проходить фіксація очима і думкою предметів приміщення. Так і в житті в суєті мирській помисли наші не залишають нас у спокої – де б ми не були – на роботі, дома, в церкві, на прийомі у начальника, при читанні Біблії. Така суматоха думок від побаченого, почутого ростить в нас розсіяність, яка приводить до втрати життєвого орієнтиру. За такою суматохою думок ми не почуємо сумлінь совісті і криків душі. В такому стані неможливо зосередитись і ввійти в стан спокою. Це перша сходинка внутрішнього стану при вході у напівтемний підвал, який ми можемо сказати, що це наш працюючий ум в своєму цеху.
 Навіть коли ми перебуваємо в пристрасті, то ми маємо бажання чистоти душі і тіла, а коли ми усвідомлюємо це як вечірню молитву кожного дня, то це нас починає надихати на такий спосіб постійного спостереження за собою і це є частиною постійної молитви.
 «Одного разу в розмові з матірю, вона пожалілася, що їй важко ходити, її пригнічує щось, давитьякесь навантаження. 
То може помилки життя ваші давлять, - спитав я. 
Та здається у всьому покаялась і по життю намагаюся йти у творінні доброти і справедливості.
А коли ж ви відчули цей тягар?
Після загадкової смерті сина.
Може ви говорили злі слова, проклинали тих, кого підозрювали?
Може і було, бо це було вже 30 років тому, але я простила всім.
Мабуть, що не простили, раз пам’ятаєте?
А як же можна забути?
Побажаннями їм щастя, доброти, злагоди в сімях, затишку в їх будинках… і ви забудете, і тягар ваш загубиться. Така сила і природа каяття і очищення.» 
 Зазвичай, процес очищення душі від повного хаосу думок і бажань людських, подібних на кружляння сніжинок в повітрі до стану спокою і умиротворення, тобто, уявімо собі один прекрасний сонячний день, як картинка, яка показує шлях людини від одного стану в інший, які не є одномоментними, а потребують уваги (сонечка) і душевного і тілесного спокою (стишення вітру). Для прикладу розгляньмо наш різношерстий і різноплановий побут. Скільки він вносить суматохи в ум і в наше життя в цілому – це постійна турбота про його облаштування, який подібний на черв’яка, що заліз в яблуко – точить і точить, турбує і вносить неспокій у вирішенні сюїсекундних, чи довгострокових проблем в наше єство, кидаючи наші намагання, затрачаючи гарячку ума і фізичну силу тіла мати все більше і більше, все краще і краще, рухаючи нами вперед і назад, з однієї сторони в іншу, залишаючи майже завжди нас незадоволеними тим, що отримуємо при досягнені мети, бо та мета на цей час є вже минулим нашим бажанням і на сьогодні це вже є неактуальним і непотрібним, тобто йде процес затрати енергії і сил на зовсім непотрібні нам речі в житті. А ми зі всією пристрасністю за порадою ума і йдучи на поводу бажань продукуємо свіжий десяток, чи сотню нових справ. І всі такі, які, нам здається, ми маємо виконати, чи зробити в даний момент і без яких наше життя на нашу думку перестане продовжуватись, або покотиься до низу в тартаратари. Така природа бажань захоплює наші душі з перших хвилин пробудження від сну, та і під час нічного відпочинку, ці бажання не дають спокійного відпочинку, вводячи нас в неспокій у снах у вирішення незакінчених проблем, або переривають нічний відпочинок, коли стривожена душа і серце в дрімоті не може зразу зорієнтуватись - чого хоче наш ум, наше тіло. Ми встаємо і складаємо, обдумуємо нові плани дій і логістику майбутніх перемовин для задоволення наших же бажань. Вставши, ми не можемо всидіти на місці, у нас навіть немає часу порадитись з чоловіком-дружиною, з батьками, бо ми у своїй гарячці вирішуємо самі, що нам робити, виходячи зі свого життєвого досвіду і певної поінформованості, чи логічних умовиводів з попередніх критеріїв. У нас не вистачає часу заспокоїтись і порозмірковувати з душею – чи нам це все потрібно для життя? Ум править бал, а душа не може допроситися спокою. Це початок захворювання, чи посіву різних хвороб для тіла. В цьому процесі страждає душа, то слідом буде страждати тіло через захворювання тіла. Це друга сходинка в підвал. З якого у нас вже немає наміру і виходити на світ ясний, бо нам ніколи, ми весь час в пошуках для вирішення наших вкрай необхідних бажань. І так основна маса пристрасних людей проживає життя, як одну мить. Подивимося зі сторони і красива, і здорова, і умна була людина, а в зрілому віці немає про що з нею говорити, бо нічого вартісного в її житті не відбулося – ну можливо купив будинок, чи машину, але і те є якимось не визначальним в момент цієї розмови, бо ми весь час хочемо ублажити тілесні потреби в образі бажань ума, догоджаємо людям, роблячи показушну доброту, а гниль ховаємо по закутках тіла, де її назбирується тьма тьмуща, що є осередком різних захворювань тіла і третє наше намагання в погоджені наших дій з неписаними звичаями, писаними інструкціями і законами, в догодженні начальству, гублячи людську гідність і образ людської подоби. 
 А ми б цю енергію могли б застосувати, чи залишити іншим, які шукають хоча б кусень хліба на сей день, чи душевної розради. Хвороби тіла, відчай у неможливості реалізувати всі свої бажання створюють умови входу тіла, а потім і душі в стан спокою. Душа дає нам в ці періоди підказки – як нам жити далі. Якщо ми почули, чи краще сказати, відчули таку потребу в задоволенні духовних потреб, то частина людей починає над цим трудитись у творчих пошуках. І що цікаво – знаходить, радіє знайденій зернині щастя.
 На перших порах в проміжку часу від відчуття, розуміння і усвідомлення сили позитивних енергій до процесу застосування їх в нашому житті-бутті не один раз наш диявол, наші бажання, наші пристрасті в різного роду думках, чи звичка у веденні попереднього способу життя не допускатимуть нас до очищення, але крок за кроком у спокої і умиротворенні ми цих своїх недоліків позбуваємось – настає час дієвого очищення, яке наповнюватиме наше єство через край, то скоріше маймо розуміння і ділимся радістю з іншими, найперше своєю присутністю, чи мудрим тихим доречним словом. 
 Бути уважним спостерігачем в житті і це навчить нас бачити підказки, які дає Всесвіт, як іти по життю. Коли ми зрозуміємо як вміти відчувати реакцію ума і тіла на ті чи інші побачені, чи почуті дії, чи речі у часовій прив’язці з тими думками, які були в той же час, чи думками, які були закладені нами в план дій на день, а з другої сторони, коли ми спостережливі і уважно дивимось на події, чи речі, які ми зустрічаємо протягом дня, чи прислухаємось до чужої розмови, яка співзвучна з нашими планами, чи має протилежний напрямок, то розуміння співставити все це в одне ціле і є тією підказкою: як ми можемо діяти в реалізації своїх планів, чи антипланів. Такий дослідницький метод досить суттєво спрощує сприйняття оточуючого світу і підказує, як нам пройти цей день з позитивними надбаннями, чи як уникнути того негативу, який ми неусвідомлено приводимо в наше життя.
 Мабуть, настав момент зупинитись на змістовому наповненні слова бажання і потреби. Ми згодні, що в ці слова кожен внесе своє розуміння суті – і так має бути. Бо наші бажання-потреби є якраз тими стимулами, тим поштовхом до руху думки і дії, що роблять наше життя різноманітним, цікавим і ведуть до пошуку. Люди звикли думати про сам процес бажання, чи потреби, як предметну відсутність певної дії, чи речі в нашому житті. Тому така думка перш за все робить маленькі перешкоди в реалізації будь-чого. Давайте відштовхуватись в своїх бажаннях-потребах від того, що ще в нас не зародилася думка, а вже Сущим показано нам ту реальність на яку в нас виникла потреба, на ту реальність до якої йде спонукальний процес з оточуючих обставин, розмов і іншої інформації, які входять в наше життя, як підказки. Тому підходимо до процесу виникнення бажання-потреби, як такого, що вже існує і нас підведено до цього процесу, щоб ми взяли участь в завершенні його – це є відчуття, відчуття самого процесу життя. Побігла думка, народжуються супутні думки-версіїї по ілюзорній реалізації. Тобто, ми робимо посили, конкретні речі для здійснення таких потреб для нашого ж постійного перебування в стані задоволення життям. Якщо цього не відбувається і як доказ цього – ми входимо в депресію через незадоволення, через нереалізацію цих бажань, бо вони є тільки певним етапом мрій, а не станом енергетичного володіння речами, обставинами. Деколи наші потреби-бажання неможливо здійснити, бо ми в їх реалізації сконцентровуємось на інтересах інших людей і на речах, якими володіють уже інші. Нам дається наше і не зачіплюймось на речах інших. Вони приходить, якби нізвідки, а фактично створювати почали ми, можливо, в іншому житті. Тут розглянута невеличка відмінність у природі входження в процес хотіння і ми їх визначили словами – бажання і потреби. Природу потреби не слід розуміти, як процес очікування. Очікування є процес входження в стан спокою, щоб ми зрозуміли що все це є не що інше, як рух енергій. Підтвердженням цього є не слова, а процес відчуття свого стану – руху позитивних, чи негативних енергій в нашому єстві, в нашому житті. Поява думки – це поява енергії, це поява певних матеріальних проявів, бо, зазвичай люди вимірюють своє життя наявними речами в їх житті. Подібне здійснюється і в духовному процесі. Відмінність в них невелика, бо вони взаємо переплетені, але духовне йде через розуміння ізначального володіння і є процесом легшим і доступнішим. Ми ж в своїй пристрасті починаємо оцінювати, вишуковувати варіанти:, тобто, якщо золото, то хай в горщику; якщо голубці зі сметаною, то хай на дві зернини рису більше …, створюючи масу перешкод у володінні тепер. Переносячи цей стан володіння у відтермінований період. Зароджена думка в бажанні-потребі має бути у відчутті реального володіння, бо якщо це переходить в ідею, яку ми ще маємо реалізувати то ми входимо в деталізацію вирішення. І ця деталізація народжує думки, які вже проаналізовуються умом на базі життєвого досвіду і нашої поінформованості, який наплоджує варіанти можливих перешкод, на яких ми сконцентровуємось, бо шукаємо шляхи як їх позбутися, чи обійти і цим надаємо їм чималу енергію, яка вже переважає енергію в реалізації самого бажання-потреби у її закінченому вигляді (бо будь яка ідея нам завжди бачиться у закінченому вигляді). Саме ці наплоджені перешкоди і створюють спротив для реалізації. Концентрація зроблена на початковому етапі в хвилини позитивних відчуттів-одобрень є основою для реалізації. Всесвітня енергія прийняла наше бажання і не вартує її доповнювати деталізаціями, бо як показує практика, саме вони стають перешкодами в отриманні результату в закінченому вигляді. Ось таке наше баченя природи бажань-потреб душі і тіла. І ми в цих словах виходимо з цього розуміння при застосуванні цих слів. Бо бажання-потреби людські є повсякденним явищем нашого життя. Вони як той стартер, що запускає двигун машини, так і бажання-потреби є тим стартером, що наповнює наше життя стимулом для руху. Рух – це життя. І наші бажання-потреби щастя, любові, миру, будинку, роботи собі, а горя, біди, і зламати язика - комусь і є тими складниками, якими ми можемо наповнювати наше життя. Якими наповнимо, то такі і матимемо.
 «Преподобний Серафим Вирицький говорив, що душу нам дав Господь, але тіло наше від батьків і предків наших, через це частина цих гріхів тіла переходить до нас. Ось тому ми маємо молитися за наших батьків і предків і на сповіді приносити покаяння за них всіх. Вони чекають нашої молитви…» Процес сповіді - це є процес молитви, чи наша дія молитви. Покаяння за померших теж є молитва за очищення душ, носіями, яких були наші родичі тілесні, тобто родичі тілесно вже не можуть очищувати ті душі, які носили їх тіла, а ми маємо таку змогу допомогати тим душам очищуватись і далі. Пробачати тим, кому нанесли шкоду батьки наші, з ким посварилися … і досить багато різних варіантів – чи то в молитві, чи навіть не роблячи так, як ми бачили, чи чули те, що робили, говорили наші родичі на інших – і цим навіть допомагаємо тим душам, як тільки згадали ту ситуацію, бо думка вже понесла хорошу звістку тій душі.
 А може в іншому світі нам будуть всі блага(після смерті)?
 « В той день, як спеціально, кожен відвідувач питав вчителя тільки про одне – що буде після смерті. Вчитель тільки сміявся і нічого не відповідав. Тільки потім учні спитали його – чого це він весь час ухиляється від відповіді.
Ви помітили, що потойбічним життям цікавляться саме ті, які не знають що робити в цьому житті. Їм потрібне ще одне життя, яке продовжувалося б вічно (згадайте слова священників, які і обіцяють після смерті життя вічне)*.
А все-таки, чи є життя після смерті, чи ні,- настоювали учні.
Чи є життя до смерті, ось в чому питання, - загадково зауважив вчитель.»
 Де докази? Що хтось повертався звідти і говорив, що їв мед, що мав дванадцять жінок і цілий автопарк машин, або взагалі нічого не робив – це все наші бажання записані в святі книги. Так – хочеш такого, то таке і отримуєш…. Хочеш духовного – маєш; хочеш матеріального – будь-ласка. Хочеш поганого брату, сусіду, колезі, негру, росіянину, то зразу ж отримаєш собі назад реалізоване бажання (може в іншій формі, в іншій іпостасі, в якійсь хворобі тіла, чи душі), цього ми уже свідомі, бо ми є єдиним світовим організмом, ми є єдина душа.
 Тіло не може отримати після смерті тих благ, на які воно надіялось отримати за благопристойний аскетичний спосіб життя, бо тіло вже стало прахом. Душа ж отримала, якщо вона знаходилась в цьому тілі, але отримала не тілесні блага , а духовні, якими зможе користуватись нове тіло цієї душі. Саме в цьому полягає суть тілесного подвигу. Маючи духовні досягнення і душа послана в нове тіло, в нове життя, знову починає потерпати від спокус оточуючого середовища, від агресії оточуючого середовища, яке і створює умови для нового тілесного подвигу, для дальшого духовного росту. Знову перед нею вибір – чи зможе вона з тілом йти шляхом благості, чи залишиться на рівні життєвих пристрастей, або ще гірше – зламається гілочка, чи і все життєве дерево і тоді душа втрачає зв'язок з тілом, що існує не відаючи свого покликання. Людині надана велика свобода у розв’язанні моральних питань, конфліктів, які і породжують трагізм життя в сім’ї, в колективі, в цілому соціумі, а із-за цього виникають на перших порах і особисті негаразди, в самому собі, які ми вже вміємо вирішувати во благо собі з невтручанням в життєві інтереси інших. Ми вже знаємо, що природа проблем є наш страх від того, що ми не можемо зрозуміти суть духовних цінностей і в незадоволенні через неможливість реалізувати свої бажання. Внутрішня природа проблем полягає в конфлікті духовних якостей з мирськими бажаннями. Наш рівень духовного розвитку не хоче, або не дозволяє реалізуватись ідеям, бажанням ума і тіла. Звідси виростає незадоволення, роздратування, психоз, аж до проявів життєвих трагічних наслідків.Свобода, вільність, як стан нашої сутності, а воля, сила волі, як дія вибору, як боротьба, як додаткова енергія ума для реалізації бажань. Тому в цих словах і різне смислове наповнення в людському духовному покликанні. 
Духовні потреби ми можемо реалізувати кожен і це, зазвичай, вирішується в самості. Всіх бажаннь ума і тіла ми не можемо вирішити, бо це вже може торкатись інтересів і бажань інших людей, з їх іншими бажаннями, а то і протилежними. Ми починаємо їх вирішувати напружуючись, через певні зусилля, то для цього потрібна додаткова сила, додаткова енергія. Ми її беремо для вирішення цієї проблеми в іншому місці, порушуючи гармонію руху енергії і на місці забраної енергії виникають інші проблеми в іншому місці. Енергію потрібно вміти брати і знати для чого її брати, і яку її брати. Взяти матеріально проявлену енергію ми можемо тільки через взяття духовної. Духовну енергію ми беремо тільки свою надбану нами, а якщо хочемо взяти зі всесвітньої, то не получиться, бо отримання духовної енергії зі всесвітнього є даром і майже беззатратним з матеріальної точки зору. Але суть в тому, що ці дари енергії, сили у великій кількості і може взяти тільки досить духовна людина, яка вміє дозволити собі взяти, бо вона вже знає як їх передати далі. Ми про це читали в Біблії про життя Іісуса Христа. Коли ми спостережливі за собою, то такий механізм отримання таких дарів помічаємо і в своєму житті. Можливо, ми беремо такі дари, скільки може донести наша душа. Зрозуміймо, що Всесвіт дає всім без будь-яких обмежень, чи умов, як те сонце, що гріє всім і світить всім без перебору: хто хороший, чи хто не зовсім. Природа того, що ми деколи не отримуємо попрошеного в тому, що ми не готові самі, наше єство не понесе такі дарі і, можливо, що вони, дари, можуть нас роздавити, бо саме якась частинка нашого єства робить спротив у прийнятті попрошеного. Шукаємо причину неотримання дарів. І зараз важливо не те, як ми зробили спротив, а те як ліквідувати цю перешкоду. Цього ми помаленьку і вчимося. Матеріальний достаток є досить важливою умовою вільного і щасливого життя кожної людини, на певному етапі життя в ньому виникає така потреба, як потреба повітря для дихання, для продовження життя. Схочемо більше, то теж, можливо, дається, але з розумінням, що ми будемо стяжати в житті духовну енергію своєї душі, своєї місії повернути її у всесвітній кошик духовних енергій, як той борг з процентами. Бо на той час ми вже будемо свідомі, що отримавши додатково енергію, ми маємо шанс передати іншим, потребуючим.
 Реалізація бажань. Перед кожною своєю дією в реалізації бажання, в реалізації ідеї, мети подумайте, чи задумане нами не нанесе шкоди нашим духовним досягненням, чи не потурбуємо ми своїми діями ближніх своїх, чи не зобидимо їх, а коли ми не стурбовані після таких розмірковувань, то наші дії є благословенні нашею душею. Совість не заперечує, душа спокійна, бо це була наша справедлива потреба в даний період нашого життя і ми матимемо змогу реалізувати свою задумку, свою потребу без перешкод.
 Кожна людина по своєму відноситься до життєвих проблем і до їх вирішення, а це відбувається із-за різного рівня духовного розвитку. Здавалось би, що будь-який зовнішній прояв – слово, вчинок, чи незалежна від нас життєва ситуація спричиняє різну реакцію різних людей. Ця реакція і є показником вміння пізнавати суть ситуації і шляхи для її розв’язання . Для прикладу, одній людині, впавше дерево є проблемою при переміщенні, чи для упорядкування наслідків, а для іншої є можливістю відпочити, через можливість фізично попрацювати, а ще іншим є привід для викиду незадоволень фактом і звинувачень в цьому всіх і вся. Мільйони варіантів. Це ознака рівня духовності цієї людини, а можливо її бажання створили умовну стіну від душі. Таке наше єство живе у невіданні, що робить.
 Дійсною трагедією нашого єства в таких ситуаціях є потреба в шуканні Бога, а то не трагедія, коли ми хочемо вирішити проблему при допомозі міліції, суду, хоча знаємо, що вони їх вирішують згідно прийнятим суспільством законів. І результат суспільної позиції до одних і тих же фактів, ситуацій зовнішньо різний. І такі дії стають для конкретної людини і суспільства суспільною нормою, бо ми самі не можемо внутрішні переживання вмістити в мотивувальну частину статей кодексів виниклої проблеми. А якщо і намагатимемось розказати, показати суть спірної проблеми, то вона для норм, для закону є несуттєвою, бо буцімто не підтверджується фактами і т.д. 
 Соціальне звільнення і звільнення людини від пригнічуючого її фактору показує, що проблеми, що трагізм життя, болісність людських переживань походить не від соціальних причин і соціальними методами не можуть бути ліквідованими. В цьому парадокс довіри особи до суспільства, до держави. Суспільство сяк так вирішує соціальні конфлікти особи до особи, особи до держави, та і людина може сама їх вирішувати різними способами (відходом від них, ігноруванням, затратою більших сил і т.д.), але це все буде зовнішнім, а наше нутро не зможе раптово розсіяти цю негативну енергію, не може позбавитись від суспільних норм, взаємопов’язаних обов’язків сторін. Така ситуація може поглиблювати внутрішню напругу в собі, тримаючи гнів, образи, брехню, нереалізовані ідеї аж до смерті. Вихід з цього – це якраз в тому, що розглядаючи суспільну проблему, ми бачимо і духовну проблему. Такий аналогічний взаємозв'язок хвороб тіла і хвороби душі. Бачимо гнів, образи … і це є початком шляху пізнання проблеми, негативних енергій. Тоді питаємо себе: «Чим ми спровокували появу їх в нашому житті?, для чого вони нам? і як вийти з них?». Що вони нам підказують, бо, зазвичай, це життєві підказки Сущого для нашого ж блага, для нашого бачення своєї суті, для нашого духовного розвитку і навіть не як окремості, а як середовище підказок іншим.
 Раз ми побачили зло, негативну енергію в собі, в комусь, то ми все одно на нього реагуємо – активно, чи пасивно. І тим, і іншим ми можемо виростити більше агресії, чи більше зла через пасивне споглядання. Дякуємо Сущому, що у нас є можливість побачити цю дану нам підказку, тобто, можливість бачення суті проблеми і це дає нашій суті розібратись в ній, в причинах і перелаштуватись на оптимально позитивний спосіб вирішення проблеми зла, чи іншої негативної енергії. В результаті ми відчуваємо душевне полегшення, зазвичай, ми говоримо: «Як гора з пліч спала». Якщо ми зрозуміємо цей спосіб звільнення від негативу, то ми побачимо, що цим ми займалися самі і нам по силі вирішувати такі проблеми. Це і є процес очищення, це є процес сповіді перед собою, це є процес молитви. В цьому випадку Сущий чекає від нас допомоги. Коли ми вільні в реалізації цього розуміння, то це є Божим промислом в нас і через нас. 
 Доглядаймо, леліймо зернятка духовності нашої благосними думками, словами, діями. Саме душа, набираючись позитивних духовних якостей, наповнивши себе, може скерувати тіло на отримання матеріальних благ. Вони самі прийдуть без великих фізичних напружень, хоч душа не придає у своєму розвитку значення матеріальним благам, але ці блага є певним стимулом для укріплення довіри, а тіло і душа мають від того більше можливостей бути передавачем потребуючим і духовного, і мирського. Однак в наших матеріальних досягненнях не є цінність велика для наших матеріальних дітей – вони можуть більше, бо новим поколінням відкривається більше. Для прикладу: при передачі вмінь і навичок дітям, ми не певні, що наші діти передадуть внукам і чи буде така потреба в дітей і в онуків.
 «Рибак вирішив відійти від справ і звернувся до сина:
 - Ось тобі, сину, моя справа. Передаю тобі човен, сітки, хатину на березі, карту рибних місць. Бачиш, синок, скільки я тобі дав - радуйся.
 Син подивився засмучено на батька і відповів:
Тату, щоб стати хорошим рибаком, як ти, потрібно присвятити цьому все своє життя. Батьку, ти не дав, а позбавив мене вибору! Я б міг стати лікарем, артистом, льотчиком, а може, і вченим…»
Константин Ушинський
 Але коли ми передаємо істинні знання – то це пам’ятають діти, онуки, правнуки – і буде ця істина озвучена з посиланням на діда, чи ні, але коли ми цю істину, цю чесність, правду, доброту, любов посіємо в душі потомків, душі оточуючих, то вона продовжуватиме жити. І саме завдяки цьому, ми свідомо відчуваємо, що ми живемо з істиною, по правді – це безперервний процес. Такий стиль життя є реалістичним і таким, що реалізується, а не ілюзорним майбутнім. Маймо мужність бути відповідальними, як перед матеріальним, так і перед духовним, тобто, живучи доброчесно, доброзичливо, ми можемо сказати, що живемо по совісті (по велінню серця), ми живемо в Бозі і він в нас. Найкращий спосіб передачі дітям, онукам, оточуючим духовних цінностей – це наша поведінка, діяльність, як реальні прояви дій божественних енергій в нас і в оточуючому середовищі. І якщо ми певні, що побачили, чи вийшли на шлях пошуку істини, то постійно дбаймо і будьмо обережними в житті скрізь і повсякчас. Бог є життя, то не будьмо поза ним. Життя не є атрибутом душі і не є надбанням тіла. Все, що оточує нас (рослини, комахи, птахи, дерева, тварини, люди) і ми самі, як єдність душі і тіла, це і є життя. Життя – це рух. Душа і тіло – це різні види енергії. Життя є прояв руху енергії.
 Правдивість виводить нас на шлях благості. Живемо правдиво і ця стежинка виведе нас на шлях пошуку істини. Написано ж мудрість, що блаженні нищі духом, бо буде їх царство небесне; блаженні плачущі, яко втішаться; блаженні кроткі, бо наслідують землю; блаженні жаждущі правди, бо наситяться; блаженні милостиві, бо помилувані будуть; блаженні чисті серцем, яко Бога побачать; блаженні мир-о-творці, бо синами Бога названі є; блаженні вигнані за правду, бо це їх є царство. Тих, хто шукає правду. Ось такий шлях тих, хто шукає істину, хто шукає правди. Такий шлях душі із тіла в тіло, бо ми є шукачами. Кожна душа цей шлях проходить, щоб бути поселеною в кімнатах його. Все духовне живе в кімнатах, в тілах наших 
 Зрозуміймо, що маючи душу, будемо мати і храм – тіло. Є тіло – буде і для тіла. Це зовсім не означає, що чим ми ближче до істини, тим ми більше матимемо матеріальних благ – ні. Для того, хто має знання істини, важливість матеріальних благ в житті відходить на другий план. Бо саме надлишкові матеріальні блага, які ми здобуваємо обманом, осудом, злістю, гординею, підлабузництвом, тягнуть душу далі від істини, далі нас від нашого єства – душа деградує. От живе людина 60 років і що залишає після себе: пусто провів час і помирати прийшов час; творив і в щасті помер – щасливу душу подарував іншому тілу. Бог дав нам життя, то шукайте його, шукайте його смисл … - і найдете корінь істинних знань про суще через пізнання. Тільки пізнавший суть Бога, Божественних Енергій зможе побачити Його і Їх. Його не видно, його не чути, ми його не відчуваємо на смак, не відчувається його запах, не відчуваємо його на дотик, тобто тіло не надає інформації до мозку, але відчуття щему вище сонячного сплетіння, ззаду за серцем це і є той теплий вулкан, звідки йде поширення теплоти. Такі відчуття підтверджують наш напрямок у пізнанні Бога. Такі відчуття відомі багатьом. Знаючі люди говорять, що це місце присутності душі в тілі, наш духовний центр. Після одного такого вулкану приходить нове бачення оточуючого світу, нове бачення життєвих цінностей. Це мабуть і є істинний сенс життя. Це щастя і одночасно страх від невідомого. Це не страх смерті, а її сприйняття по новому, це готовність з нею зустрітись. Це якийсь каламбур, з якого і повернутись вже не можна. Це вже якесь вдоволення в очікуванні невідомого. Однак це і відчуття знайомого, воно - це відчуття знайоме нам. Сюди підійде для опису колись давно чуте : шукає той, хто знає що шукати і знає, що він і тільки він загубив те, чим володів. Ці слова про істину – і рано, чи пізно ми її находимо, бо вона повсюди тільки будьмо спостережливими. Спостережливість дає відчуття спокою душі і блаженність в мирському житті. Коли ми спостерігаємо за собою, то ми бачимо тільки фізіологічні рухи в дзеркалі, а коли дивимось в своє нутро, перелистуючи сторінки думок, слів, дій, у зворотньому порядку, не відчуваючи – звідки вони беруться, як зароджуються?; бачимо рухи, а що їх спонукає рухатись? - усвідомлені знання, чи неусвідомлені бажання? Цей процес ми не можемо бачити, а тільки відчути по маленьких лоскутках з самого зародження думки, слова, дії. Відчуття відкриває пам'ять. Перш за все давайте навчимось відчувати потоки енергії при згадуванні певних подій. Почнімо з позитивних, а потім переходимо до негативних, або навпаки. Це залежить від того в якому ми стані знаходимось в даний момент: в стані горя – то починаємо з негативних; в стані задоволення – то з позитивних. Якщо у нас народжуються невидимі безперешкодні рухи чогось нового в тілі (зазвичай вздовж хребта з ніг до макушки, або навпаки), то тоді у нас появляється можливість навчитись дивитись в себе. Це буде новий подарунок божественної сили. Це реально. Найдіть собі просторове місце в кімнаті, в садку… Розслабтесь. Ввійдіть в свою тишу. Краще закрити очі, щоб прискорити відчуття. Ми пройшли через це, але будьмо свідомі, що у кожного свій метод, свій шлях. Шукайте і ваше суще підкаже – тільки будьте пильними у спокої. Перевіреним способом людства про готовність ума (тіла) до розмови з Богом, чи нашої готовності до покаяння є те, що в спокої ми ложим руки на стіл, чи на коліна і починаємо говорити з Душою, то відчуття лодонями рук пощипувань (так, якби бігають мурашки) і є підтвердженням її готовності до розмови, до молитви, до покаяння – а зміст суті розмови визначиться в процесі діалогу. Після цього ми якось по іншому стаємо дивитись на проблеми, хоча зовні ми ті ж люди – їмо, п’ємо, спимо, ходимо на роботу, але вже наше «світобачення» інше – ми по іншому відносимось до думок; дбайливіше відносимось до висловлюваних слів, які б пояснювали наш душевний стан з його розумінням всього оточуючого; усвідомлений підхід до наших дій. Це відчуття богатства душі і якесь спонукання до щедрості. Подаруймо таку радість життя душі і тілу, і всім. Це і відчуття свободи в діях. Це и відчуття напливу нових енергій, це і відчуття задоволення життям. Це і поява нових людей в нашому житті, які думають майже аналогічно…Подібне притягає подібне. Людей близькими робить не подібність, не оманливі компроміси і навіть не спільне минуле. Близькими людей робить чиста, щира насолода від їх різності, чим одне одного і доповнює, створюючи відчуття родини. Коли не намагаєшся когось переробити, перевиховати, переконати, а просто і вільно спілкуєшся з людиною на різні теми, то буває, що з чимось не згоден, а в чомусь знаходимо спільну тему, але народжене відчуття близькості стає таким цікавим, стає так легко, що не помічаєш плину часу. Ми ростемо! Ура!
 Реальність не знає конкретних людей - вони їй не потрібні, з їхніми мирськими бажаннями, з їх душевними шуканнями. Реальність знає мораль духовну, але не суспільну, бо фактично ні одна людина не може сказати, що вона робить правильно, а що ні. Тобто вона може думати, що говорить, діє, живе правильно, а оточуючі думають в більшості, що ні, або навпаки. Бо основна маса живе в стані пристрасті і скеровує свої зусилля на отримання благ, а від цього задоволення «блаженствує», ще й показує свою радість від того, що щось вкрали, що когось обманули і т.д. І така людина успішна в суспільстві. Але, якщо в нас щось явно вкрали, то відносьмось до цього як до милості, як до дару, який ми мали передати комусь і на деякий час затримали в себе до пори, до часу, чи своєчасно не віддали. Ця річ ще до моменту вкрадення вже була не нашою. Тому не горюйте, а дякуйте сущому, що не все вкрали, чи загубили. Бо саме страшно, коли ми загубимо свою душу, заблукавши в житті; страшно, коли нашу душу вкрадуть матеріальні предмети. А та, яка вкрала, може займатись дещицею милосердя, створювати казусні ситуації, щоб про неї говорили, щоб омивали її его і душу інші, бо в неї немає знань про чистоту душі, бо душа в неї прив’язана за стіною показушного благополуччя. Вона стає зразком поведінки для оточуючих на даному етапі життя. І це її вибір, і всі ми можемо побачити її фінал життя, як людини публічної.
 А хто буде дивитись на людину, що займається духовним очищенням. Навіть, якщо вона стане членом релігійної традиції, дотримуватиметься тілесних обмежень і проявлятиме співчуття біднішим за неї, то скільки людей пристрасних можуть вказати на неї своїм дітям, своїм рідним, щоб наслідували її поведінку, вели такий спосіб життя? Давайте спитаємо себе – до якої групи суспільства ми належимо? Чи може за час свого свідомого, чи не свідомого життя ми відносили себе до однієї групи людей, а потім до іншої? Чи це було постійним поєднанням?, а до якого духовного розвитку ми дійшли сьогодні? Де ми будемо мати спокій?, де ми будемо почувати себе комфортно?, щоб була гармонія душі і тіла, нас і оточуючого середовища. Відповідь за вами.
 «Одного разу в одного відлюдника спитали, чого він не додержується якоїсь однієї релігії. Мабуть, ти вибрав більш простий шлях, сам вирішуючи, що приймати на віру, а що ні?
- Своя стезя – це не так просто, як здається. Навпаки, вона багата певними небезпечностями. Коли ми хочемо чого небуть, то приводимо в рух найбільше енергії і нам уже не вдається заховати від самого себе істинний шлях нашого життя. Подорож по слідах своєї мрії має теж свою ціну. Може бути, що змушені будемо розлучитися з якимись закоренілими уподобаннями і звичками, можуть виникнути труднощі, можуть чекати на цьому шляху гіркі розчарування. Але яка б не була висока ціна, вона завжди буде нижче тієї, яку приходиться платити тим, хто не йде своїм шляхом.» Бо вони коли-небуть відчують потребу оглянутися назад подивитися на свій пройдений життєвий шлях і побачать все, що зробили, і почують голос власного серця, власної душі: «Я прожив життя надарма». В такому стані людина відчує, що вона була і є непотрібною нікому – ні родичам, ні колегам, ні оточуючим. І повірте, чи є слова страшніші за ці? Настає час страху марноти життя, але зрозуміймо, що це підказка і шанс вийти зі стану безвиході, зі свого пояснення, що життя є суєта суєт і, що у нас є ще можливості побачити себе до останнього видоху. Починається процес переосмислення. Вперед!
 Коли ми це розуміємо, це відчуваємо, то робимо свідомий вибір. Ми маємо знання і ці знання дають нам спостережливість за собою і за іншими. Знаймо, що погана дія сама несе кару, а то ще й сім братів своїх приводить; добра ж дія несе умиротворення і блаженство і постійно, а не періодично – коли вкрав, коли купив кухонний комбайн, коли купив автомобіль …
 То хто богатший? - Той хто дбає за душу, дбає у внутрішньому діалозі, в спокої – це і є пошук себе, пошук Бога. Ніхто нас не навчить жити чесно, справедливо, щасливо і з любов’ю – тільки ми самі можемо наближатись в пізнанні до цих прекрасних відчуттів, цих прекрасних якостей. Це не легко, але і не важко, коли ми це починаємо усвідомлювати, то щастя, задоволення наповнює наше тіло, наше єство. Ми випромінюємо радість і доброту, ми відчуваємо приплив сил для творчості, ми побачили своє нутро, ми знайшли Бога – прийшло розуміння потрібності і цінності сім’ї, родини, людей і всього, що оточує нас, що ми всі є одне ціле. Такий стан можна назвати молитвою, сповіддю – це той, що «з» і «по» «відає»(сповідує) істину. В суєті житейській така розмова з собою майже не відбувається.
 Сутність душі, чи одна з якостей нашого мирського єства - бути потрібним.
 Прочитавши деякі притчі у викладенні Ошо, в тому ж інтернеті, то якщо таке його бачення і розуміння смислу життя, а також такий спосіб його життя, то він дійсно хазяїн життя-буття, світла і чиста божественна енергія. Він, мабуть є чималою частиною Божественної енергії, як і Іісус Христос і інші. Він розуміє покликання людини на Землі і тому це спонукало нас дещо з прочитаного перекласти на українську мову для тих, хто читає це, але насамперед для нас.
 Одна із найбільших потреб людського ума — бути потрібним. Існування здається абсолютно індиферентним до нас. Чи можемо ми сказати, що воно має потребу у нас? Без нас все іде досить прекрасно. А з нами хіба існування міняється. Ні. Були підйоми, були і спади, цвіли квіти, приходили и відходили пори року, ми чимось займались… Коли нас не було, все було точно таким же. Одного разу нас знову не стане, і все буде точно таким же. Існування, суєта суєт, просто продовжується в нашому житті, в нашому, тілі, в нашому умі - і продовжуєтся. Воно в нашому пристрасному умі не дає нам задоволення у нашій найбільшій потребі — бути потрібним. Навпроти, воно дає нам відчуття того, що ми його не хвилюємо. Може бути, воно навіть не знає, що ми існуємо теж. А хіба ми хвилюємося істинно і по-правді за весь мир своїм нутром. Зазвичай ми показуємо і виставляємо у своїй пристрасті свою потрібність, своє его, яке говорить, що без нас нічого не може вирішитися і свою потребу фактично закінчуємо тільки словом?
 Той, хто відчуває свою потрібність, той мовчить і тільки своєю присутністю, чи молитвою приймає участь надати допомогу потребуючим.
 Не оцінюймо і не порівнюймо, а прочитаймо, задумаймось і зрозуміймо сенс життя …
«Ти нещасний?
Скажи голосно вголос цю фразу: «Я нещасний», так щоб ти її чітко і ясно почув. А потім спробуй пояснити, наскільки ти нещасний глухонімому.
Світ – лайно?
Виглянь у вікно. Зелене листя на деревах, сонце, синє небо. А тепер постарайся описати яке це лайно, цей світ сліпій людині.
Ні нащо не придатний?
Поглянь на свої руки і ноги. Вони на місці. А тепер почни скаржитись про те, що ти нещасний калікам і інвалідам, які просять милостиню у метро.
Нікуди дівати зайвий час?
Тратиш час на тупі розваги? Розкажи про свої проблему хворому на рак. Йому залишилося жити кілька місяців. Він тебе з цікавістю вислухає.
Мало грошей?
Не можеш заробити на життя?
Поскаржся на життя приїжджому гастербайтеру з Таджикистану. У нього немає освіти, але він годує себе і свою сім’ю на батьківщині. Він оцінить твої скарги.
Все одно ти нещасний?
І ти справді думаєш, що ти нещасний?
Розкажи, як ти нещасний тому, хто сидить у в’язниці довічний термін, тому, чию доньку зґвалтував педофіл, тому, у кого на очах загинула ціла рота товаришів.
Розкажи їм це. У подробицях. Вилий душу.
 Стало соромно?
Тоді припиняй розмінювати життя на дрібниці. Понеділок, з якого ти обіцяв собі почати нове життя, настав ще вчора. Не гай часу. «С» та розкажи про це друзям…»
 Людина має жити самодостатньо не тільки в мирському, але бути богатою духовно. В цьому смисл життя-буття кожної людини на планеті Земля, як частині Всесвіту, як божественна квіточка, що має радість життя і роздавати ці запахи щастя всьому, що її оточує. У нас є вибір – як жити. Це наша свобода. Можемо тягнутись до життя, до Бога – можемо і не тягнутись. Ніхто не примусить. Тільки наше усвідомлення. Тому-то хліб є необхідною умовою життя. Тут вибору немає.
 По великому баченню, все, що ми проходимо в цьому житті з нашою свідомістю, то це ж залишиться і по ту сторону смерті. Свідомість, душа не має нездоланного рубікону через смерть тіла, вона є постійним еволюційним рухом енергії Всесвіту. Коли ми в гніві наша свідомість, усвідомлення накриваються темними ідеями – ми можемо вбивати, позбавляти навіть себе життя. Але друга сторона гніву – любов дає відчуття щастя, очищає бачення оточуючих. Однак, якщо ми деколи можемо мати відчуття піднесеності і це відчуття продовжується тривалий час, або залишається з нами постійно, то це і є любов – ми пізнали Бога. Під час статевого зв’язку ми відчуваємо задоволення, ми щасливі, ми відчуваємо піднесення, але після його закінчення ми вже його не відчуваємо, то це не є любов і не є наслідком любові, а звичайна хтивість, одне з неусвідомлених бажань. Однак, може бути частиною щастя. Міркуємо …
 Структура формування духовного не змінилася. Може дещо змінилася термінологія, розширено трактування нових явищ, їх бачення саме в розвитку, в залежності від матеріальних потреб біологічної особини, духовних потреб кожної душі. Душа вічна і перебування в людському тілі шляхом вибору спектру між ділами добрими і не зовсім, шляхом порівняння, аналізу (не так порівняння і аналізу, як набутого досвіду), через визначення кожним свого місця на планеті Земля, душа досягає вершин святості і мандрує на інші планети, в інші світи, а на нашу планету прибувають інші душі Божим благоволінням вселяються в зародок нової людини. Душа, яка пройшла сотні, тисячі життів, надбуваючи духовних якостей і досягнувши вершин святості, вже не повертається в людське тіло, а є одним цілим зі світовою Енергією і звідти ця енергія посилається на нас, тобто тих, хто проживає на Землі при наших потребах, по наших молитвах. 
 Ми тут розглядаємо ті якості душі і тіла, розуму і ума, знань і інформації, які покращують, або погіршують їх. 
 Користолюбство є одним з тих, що погіршують якісну сторону, бо своїм бажанням володіти надлишковим продуктом, в тому числі і інформацією, чи знаннями, привело до зміни духовних джерел – любові, доброти і правдивості. Бог, давши певній душі право володіти надлишковим продуктом, наприклад – богатством, відразу спонукає цю душу до вищої життєвої планки (так званого духовного росту), як душі, що мудро буде розпоряджатись духовними і матеріальними (в мирському житті) благами між братами і сестрами по духу. Вона для цього має достатню кількість грошей, а відповідно і можливостей. Вона має розширені рамки свободи дій, вона має радість розпоряджатись цими грошима – і це вводить її в стан радості і задоволення. Матеріальний достаток... Мабуть над ним ми в цьому пристрасному світі працюємо найбільше, для цього ж ми затрачуємо найбільше часу і на створенні достатку, на його збільшенні ми зосереджуємо все своє життя. Достаток в першу чергу ми вбачаємо в наявності тієї кількості грошей за допомогою, яких в нас появляються ті чи інші речі , які нам необхідні, яких ми хотіли, чи про які мріємо і які нам сняться, але не із-за грошей як таких, а тільки тому, шо їх наявність в нас дозволяє мати ті, чи інші речі, зреалізувати ту, чи іншу дію. Бо саме вони дозволяють реалізуватись нашим мріям. З появою в нас грошей в нас появляється вільний час і енергія, щоб зайнятись улюбленою справою, бо раніше на це не вистачало сил, бо всю силу ми спрямовували на заробляння грошей. А коли є гроші, то ми можемо собі дозволити зайнятися тим, що нам подобається - і ми вільні в цьому. Але коли ми втомлені, виснажені, працюючи від зорі до зорі, то в такій ситуації важкувато займатись душею. Це досить складно. Хоча в цілому всі ми хочемо щастя і миру, а для цього ми маємо надбавати любов і доброту. Коли ж наш достаток зріс, то у нас появляється відчуття умиротворення, певного спокою, задоволення. Ми свідомі, що при наявності достатку збільшуються шанси на пошуки духовних якостей і ми це усвідомлюємо,що саме вони є джерелом для творення достатку. Але коли відсутні гроші на хліб, одяг і житло, то нам за роботою ніколи зосереджуватись на таких категоріях. Так живе основна маса людства.Ось такий парадокс: гроші і процес життя. Як його проєднати? Світосприйняттям Всесвіту. Якщо в нас немає елементарного, то нам і втрачати нічого – ось в такому стані ми наближаємось до смерті, якої вже теж не боїмося, а чекаємо з надією. Це небезпечний стан людини, ми стаємо живим мясом, знаряддям у розпалюванні релігійної і політичної війни.Їхні технологи знайдуть нам ідею заради якої нам слід воювати, вони знайдуть на що направити нашу озлобленість, наш гнів і обґрунтують цю ідею, як нашу кровну в захисті, аж до нашої готовності позбавляти життя когось і віддавати своє невідомо заради чого. Наше життя втрачає смисл і цінність. Так в нашому житті може появитися недосяжна морквинка в очікуванні зарплати, в очікуваннідоброго президента, в очікуванні раю. 
 Навіть зрозумівши природу стяжання духовних цінностей, то деколи ми в матеріальному плані надбання деколи зупиняємося по невидомій причині. Не йде, та й годі.У цього є проста причина – є певні перешкоди, які ми носимо з собою. Наприклад: з раннього дитинства ми неусвідомлено навчаємося браку, не достатку чого-небудь ( як протилежності достатку) і приймаємо це явище, як закономірність. З плином часу ми неусвідомлено перетворюємо цей спротив прийняттю богатства, особливо прийняттю вільному, радісному, достатньому і постійному. Найбільшому спротиву ми навчені в отриманні грошей. Достаток – це коли богато всього. Малість достатку, чи відчуття, що щось не пускає, не дає можливості (так якби створюються обставини, чи події) збільшувати достаток, чи заробити більше грошей ( здавалось би є ум, є сила фізична, є можливості) означає, що ми чимось дозволяємо входити в наше життя тільки певній кількості будь чого. Другою підказкою про закритість дозволу на притік достатку саме нам є те, що наші близькі і оточуючі люди збільшують статки без особливих духовних стягань. Обережно, бо це може народити розчарування і т.д. Наші духовні посили приймає всесвіт і посилає нам те, чого хочемо, але воно якраз іде в нашу сторону, але ці бандеролі отримують рідні і близькі, тобто ті, хто знаходиться рядом. Воно йшло до нас, але ми закриті і, можливо, дещо просочиться в наше життя через дверну щілину чуть-чуть. Ось так неусвідомлено чинячи спротив потоку достатків до нас, ми не тільки позбавляємо себе потребуючого, бажаного і заслуженого (на думку нашого ума), а одночасно може зародитися оцінка наших вчинків і ми звузимо цими двома проявами процес посилів любові і щедроти.. Ці відчуті здібності віддавати і творити любов, радість, доброту і достаток прямо узалежнена з можливостями приймати. Людина розвивається до певної межі і не відаючи чого зупиняється. Природа зупинки вбачається в зменшенні духовного потенціалу, бо буквально на одну мить ми зупинили притік матеріального достатку із-за страху невистачання грошей на покупку дорогого будинку (можливо інший якийсь страх збідніння). Цим ми сконцентрувалися на матеріальних речах відсунувши духовні напрацювання на другий план. Ще один фактор, який зупиняє притік в отриманні достатків, коли отримання цих достатків ми шукаємо в конкретних людей, прищемлюючи їх інтереси. Ці два фактори завжди будують перешкоди на шляху до достатків. Достатки необхідні всім для руху вперед і ввись, щоб людина могла дозволити собі розвернути крила для польоту в житті. Межі богатству немає (сама установка про межу абсурдна, бо хто її встановлює – таких немає). При наявності достатку входимо в стан подяки за це, але не піддаємося на чужі зауваження, чи пов’язувати це з іншими нашими діями, бо цим зразу ж зробимо обмеження, спротив потоку достатку в наше життя. Ми не можемо себе порівнювати, чи робити прив’язку до тих людей, які живуть бідніше, бо і це є другий посил на зменшення достатку. Для розуміння цієї ситуації візьмемо наш прекрасний стан здоров’я і ми ж його не можемо передати хворим і ми ніколи не задумувались навіть над таким - чи можливо ми забрали частину здоров’я в тих людей і вони тепер хворі. Так не є. Подітний процес і з володінням богатством – це дано в наше життя разом із душею при зачатті.
 Всесвіт нас любить всіх без будь-яких умов і також виконує без будь яких умов наші прохання. Ми в цій книзі зупинились на двох видах прохань – потребуючих і бажаних, розкрили їх можливості і візьміть свій посильний вам. Взнати про те, чи це наш, дасть наше відчуття постійного щастя і радості в житті. Проблема виникає, зазвичай тоді, коли ми не вміємо приймати те, що хочемо. І це є наша друга перешкода. Але зрозуміймо,що важливо не те як ми перешкоджаємо відкриттю потоків для наповнення нашого життя позитивними енергіями, а те, як нейтралізувати цей спротив.
 Богатство не потребує оправдань, хоча часто воно опиняється на протилежній чаші терезів, коли мова заходить про духовні цінності. Достаток – це заповітна точка рівноваги між усвідомленим розумінням і солідними матеріальними достатками.
 В богатих сім’ях встановлюється протилежне наочне виховання і це є основою таким дітям продовжувати справу батьків, бо вони усвідомлено навчені вмінню дозволяти притоку до них грошей і матеріального достатку.
 Достаток створює зовсім протилежний хід думок і наших дій. Він робить наше життя осмисленим і дає можливість насолоджуватися життям-буттям в радості і в злагоді зі світом. Тож починаємо з надбання духовних якостей, показуймо це дітям, а матеріальний достаток прийде слідом, або і зразу ж. Ми не переконуємо, а просимо попробувати.Наша потреба в духовному рості є смислом всього земного життя кожного із нас. Наші потреби росту, збільшення, як в духовному, так і в матеріальному плані притаманні кожному, бо це приносить задоволення, яке розширює духовні прояви щастя любові, радості. Маючи їх ми маємо можливість дати їх і комусь. Зазвичай, воно так і відбувається. Богатий вже знає як це робити, бо отримав такі знання, але може свідомо, чи на рівні підсвідомості використовувати (в нього може бути бажання і вміння як це зробити, а може і не бути, коли між душею і тілом виростає стіна его). І тому матеріальне благополуччя, достаток формують фундамент росту, відчутного росту і , який проявляється у зовнішніх речах і діях.
 Наше духовне богатство дає другу частину богатства, наповнюючи ним все наше єство, речі нашого вжитку, інструменти, дерева, тварини, птахи, грунт, вода … У всьому є енергія Всесвіту – це і є Бог. І якщо ми розглядаємо духовну позитивну енргію, то її найбільше знаходиться в оточуючому середовищі, ось тому ми завжди відчуваємо деколи беззсиля перед стихіями природи і окремими предметами, яким ми користуємося. Можливо духовна позитивна енергія менш концентрована, але вона має більш якісний склад. Матеріальні речі, як і людське тіло мають прояви більш концентрованої енергії. Ми ж знаємо,що ці речі створені Творцем з тієї ж енергії, що і все інше – з любові. Нас, можливо, послано на Землю, щоб ми відчули цей взаємозв’язок і взаємовплив з речами, з оточуючим світом. Усвідомлюючи його значимість, ми випромінюємо позитив і плодимо негатив йому ж. Хіба так можна?. Оточуючий світ дає нам більше позитивної енергії і ми це відчуваємо споглядаючи за Природними стихіями – водою, лісом, травами, птахами, тваринами, відчуваючи потоки повітря, теплоту вогню. Коли ж ми свідомо наповнюємо речі (чи то зроблені нами, чи купленими), то нас переповнює відчуття задоволення, ми щасливі. Давайте любити речі не прив’язуючись до них, вони теж певні індивіди, як носії духовності. Усвідомлюємо це і поєднуємо. Живімо в гармонії духовного і мирського, бо цим ми творимо наше майбутнє і наших потомків, нашої планети, нашого раю на Землі.
 Ми починаємо усвідомлювати, що жадібність, користолюбство… є поганими якостями для душі, однак і далі намагаємось заволодіти найбільш можливою кількістю предметів і людей, як речей. Ми часто говоримо, що це мій чоловік, що це моя дитина, що це моя машина, що це мій дім. А хіба це так?... Ми тільки тимчасово володіємо машиною і хіба ми самі робимо дім, затрачаючи тільки свою духовну і матеріальну енергію; і хіба ми можемо сказати, що дитина, чи чоловік є частина (вже не повністю) нашої душі і частина нашого тіла. Так наша участь в цьому була, було і наше творче і духовне начало. Чи ми можемо володіти, управляти своєю душею? Чи ми можемо володіти і управляти своїм тілом завжди? Ні і ні. Навіть наш ум, наше тіло хоче щось змінити в собі, чи в оточуючому середовищі та не може. Немає сили розуму. Заперечте. Природу всього цього якраз ми з вами і пізнаємо спільно. Можливо добре було б думати і говорити, що машину і дім нам подарувало життя, а життя – хто подарував? Духом світлим, божественними енергіями даровано нам життя. Сущий сподобив нам жити з цим мужем, жоною в любові і злагоді. Так сприймаймо і дітей, як дар любові, щастя, втіхи і радості. Давайте з сьогоднішнього дня поспостерігаємо, як ми визнаємо «своїх» чоловіків, жінок, дітей речами. Тут вимальовується цікава ситуація, коли ми, не помічаючи, з кожним днем хочемо, щоб нам прислужували: не разом працювали і відпочивали, а з позиції, що одне з дорослих є начальником у нашому розумінні (а потім диктатором), а коли діти стають дорослими, то ситуація міняється, тобто хтось має покоритися і стати маленьким рабом. Хоча саме цим ми шкодимо, як собі, так і їм, забираючи в них енергію, свободу, яка не є нашою – і яку ми не заберемо на довго, а їхня енергія повернеться, щоб забрати і нашу – боротьба. Де боротьба, там вогонь, там війна. Тим же займаються і наші політики, маючи наші тіла і душі за предмети, за механізми, використовують для свого тимчасового звеличення. Мало хто з них утримується на цьому олімпі. Можливо вони залишать якісь матеріальні статки, але покинуть цей світ з бідною душею. Природа урівноважує енергію. Залишені матеріальні статки, накопичені з використанням негативної енергії через деякий час згоряють і наносять шкоду їх тримачам, як в духовному, так і в мирському плані. Це є погане, це є минуле, можливо теперішнє. І починаємо все частіше і частіше каятись у своїх «гріхах», які ми скоїли, коїмо думками, словами, ділами свідомо, чи не свідомо. Такий поступ є однією з ознак виходу на шлях пошуку істини. Залишаймо це позаду усвідомлюючи їх суть і не робімо подібного, не картаймо свою душу, не винімо її – вона не наша річ. Це категорія Всесвіту. Не запам’ятовуймо поганого і не несімо цей вантаж з собою, бо непомітно цей вантаж потягне нас до низу. Ми мимо-волі (несвідомо) чуємо погані слова, бачимо погані діла і в оточуючих. Принцип дзеркала свідчить, що ми, носячи погане, бачимо в інших теж тільки погане. Створюється ілюзія безпросвітного існування. Так, це є неправильно, але це відбулось – ми ж були несвідомі, а усвідомивши, знаємо, що старатимемось більше так не робити. Особливого старання і не потрібно, а раз спробувати бути спостерігачем за кимось, але краще не практикувати, бо це може породити порівняння, осуд, але це покаже механізм спостереження за собою.
 Ум і спостережливість, їх природа. Притча у викладенні Ошо.
 «Будьте спостережливими, уважними. Якщо приходить зажерлива думка, дайте їй пройти; якщо приходить гнів, хай проходить. Хто ви такий, щоб вмішуватися? Для чого так ототожнювати себе її своїм умом? Чого ви зразу ж починаете думати: «Я жадний… Я злий»? Бо це всього лише злобна думка відвідала вас. Хай вона пройде; ви просто спостерігайте.
 Є древня історія... Чоловік, який колись пішов з міста, повертається і бачить свій будинок у вогні. А то був один із найкрасивіших будинків в місті, і чоловік дуже любив його. Багато хто був готовий дати за будинок подвійну ціну, але він ніколи не погодився б продати його; а тепер будинок просто горить у нього на очах. Зібрались тисячі людей, але нічого неможна було зробити.
 Вогонь так сильно поширився, що якби і спробувати, то спасти уже нічого неможливо. Тому він впадає в глубокий сум. Його син підбігає до нього і шепче на вухо:
— Не хвилюйся. Я вчора продав будинок, і за дуже добру ціну, потрійну… Пропозиція була такою хорошою, що я не міг чекати тебе. Вибач мене.
 Але батько говорить:
— І добре, якщо ти продав будинок за ціну, в три рази дорожче його вартості.
 Після цього батько теж став спостерігачем, як і інші зіваки. Мить до цього він не був стороннім спостерігачем, все, що діялось дуже сильно стосувалось його. Той же будинок, та ж пожежа, все те саме, — але тепер це його не стосується. Він радується, як радуються і всі інші.
 Потім підбігає другий син і говорить батьку:
— Що ви робите: Ви смієтеся, — а будинок у вогні?
 Батько говорить:
— Хіба ти не знаеш, твій брат продав його.
 Син говорить:
— Він лише домовивсяся про продажу, але нічого іще не оформлено. І той чоловік не збираеться купляти будинок зараз.
 Знову все помінялось. Сльози, які уже зникли, знову вернулись; посмішки більше нема, серце сильно б’ється. Сторонній спостерігач кудись подівався. Знову все, що вібувається стосується його.
 А через хвилину приходить третій син і говорить:
— Той чоловік — чоловік слова. Я як раз іду від нього. Він сказав: «Не має значення, згорів будинок чи ні, він мій. Я заплачу ціну, на яку погодився. Ні я, ні ви не знали, що в будинку буде пожежа».
 І знову батько став стороннім спостерігачем. Знову все, що відбувається більше не стосується його. Фактично нічого не змінилось; тільки лише думка «Я власник, я якось пов’язаний з будинком» і створює всю різницю. В наступну мить він відчуває: «Мене все це не стосується. Хтось інший купив його, я нічого не можу з цим поробити, хай будинок згорить».
 Це така проста методологія спостереження за умом, що вам нічого не потрібно робити... Більшість думок ума не є вашими, а лише думками ваших родичів, ваших вчителів, ваших друзів, книг, кінофільмів, телебачення, газет… Попробуйте провести облік, чи багато думок належить особисто вам, і ви здивуєтесь, що вашої ні однієї думки немає. Всі вони не ваші, всі вони запозичені — чи нав’язані іншими людьми, або ж ви самі, по глупості, взвалили їх самі на себе. Але нема ні однієї вашої».
 Саме дивовижна властивість ума полягає в тому, що, коли ви починаєте за ним спостерігати, він починає зникати. Як світло розсіює темноту, так і спостережливість розсіює роботу ума — з усіма його думками, з усіма його пристосуваннями.
 Наші поради відійти від негативного є відхід від вирішення нашого ж питання. В житті немає випадковостей, тому все, що ми почули, побачили, відчули, зробили і є смислом нашого ж життя і є підказками для руху вперед, чи зупинки у своєму ж духовному розвитку.
 Нам деколи сумно, чи відчуваємо пригніченість за нанесені образи, але такий стан усвідомлення дає радісні відчуття, що ми зрозуміли суть своїх вчинків, що нам даровано відчуття усвідомити це з радістю. Ми вже є вільними від минулого і вини. З часом ми втрачаємо до таких переживань цікавість. Вони нас не хвилюють. Відтепер енергія нами скеровується, чи вона керує, заповнюючи ніши іншими позитивними видами, на нові відкриття на сей день, а спочатку цього процесу виростає маса планів і турбот про облаштування майбутнього з новим баченням світу і з новими можливостями, так званий стимул життя, що успішно долає пригніченість, розчарування, депресію. Це протилежність щасливого позитиву. Тому прохання - забувати минуле, не будуймо завтрішнього, а запрошуємо жити сьогоднішнім.
 Бувають періоди, коли ми усвідомлюємо, що коїмо погано, то це і є першими кроками до любові, до Бога. Таке усвідомлення надає нам смислу в житті. Це буде та душевна сердечна совість (але не суспільна), що є контролером в подальшому житті-бутті. Більше в бутті. Нас наповнює щем радості. Ми відчуваємо, що змінюємося. Тепер не потрібно напружувати ум для контролю, самоконтролю, аналізу. Це буде просто свідоме розуміння істини – наша сутність діятиме на знанні ситуації. 
 Тут є нагода написати сюди прочитану притчу для розуміння суті усвідомленого відношення до будь-яких подій в нашому житті. «Стояв жебрак біля дороги і в цей час зі скаженною швидкістю проїжджав вершник, який нагайкою раз і вдруге оперезав йому обличчя і спину. Жебрак вголос побажав йому щастя. За цим спостерігав прохожий і спитав жебрака: «Що ти такий смиренний і набожний, що побажав йому ще й щастя?» На що той відповів, - що ти не бачиш, який він нещасний?, бо якби був щасливий, то не вдарив би мене.» Ця притча показує природу заповіді Христа про ліву і праву щоки…
 Однак, на початку нового способу життя слід бути обережним і спостережливим за словами і діями, які ще зароджуються з думок. На цьому наголошували і наголошують сьогодні мудрі люди. Бо коли не знав і скоїв не хорошу річ, то це одне, але коли знав і скоїв – то це ще гірше, а коли робиш погане усвідомлено, то це можна охарактеризувати, як падіння в прірву. 
«Один простий сільський парубок вперше попав в місто. На станційній платформі хтось наступив йому на ногу і сказав: “Вибачте”. Потім він направився в готель, але і там хтось знову штовхнув його і сказав: “Вибачте!” Потім він пішов в театр, і хтось ледь не збив його з ніг зі словами: “ Вибачте ”. Тоді цей парубок із села вигукнув:
 - Це прекрасно, а ми ніколи не знали цієї уловки. Роби все, що тобі завгодно, кому хочеш, і просто вибачайся.
 І він вдарив кулаком людину, яка проходила мимо, і сказав:
 - Вибачте!
 Чжуан-Цзи: “Якщо чоловік наступає на ногу чужому посеред ринку, він ввічливо просить вибачити і пояснює: “Тут стільки народу”. Якщо старший брат наступає на ногу молодшому брату, він говорить: “ Вибач ”, - і все. Якщо батьки наступлять на ногу своїй дитині, то не скаже взагалі нічого.
 Сама велика ввічлівість вільна від всякої формальності.
 Бездоганна поведінка не обтяжує клопотами.
 Досконала мудрість не спланована.
 Істинна любов не потребує доказів.
 Чиста щирість не дає гарантій. »
 Усвідомлене розуміння не дасть нашому уму в матеріальному світі зробити негідний вчинок. Буде створюватись маса перешкод і коли ми є в стані спостережливості, то ми зрозуміємо, що наша сутність не допускає уму керувати тілом в непотрібному напрямку.
 Все ж спокійний спостережливий усвідомлений спосіб життя легший, бо наша совість, наша душа допомогає нам не робити погане, а спонукає, підказує, як робити хороше. Так ми стаємо на нову платформу розвитку і саме такий спосіб життя стане нормою. Ми щасливі і маємо можливість в такому стані щастя знаходитись. Бажаємо щастя всім, навіть не зважаючи на явні недоліки декого, чи свої, бо це вже пройдений етап. Виростити в собі позитивні якості хоч на трошки – це прекрасно, але цими відчуттями, думками, словами і прикладом дій з оточуючими нас людьми, тваринним і рослинним світами ми хочемо ділитися. У кожного свій шлях, але основне правило не мішати жити іншим своїми життями, не нав’язувати своє бачення світу. 
 Людина є однією з усвідомлених істот, яка є носієм і творцем духовних енергій і це є її покликанням і місією у Всесвіті. Покликання людське, як акт єдності зі світовою благодаттю, ми можемо отримувати словом від інших, дією через ум, або отримувати через відчуття безпосереднього надходження в нас Світлих духовних енергій. Цей акт єдності зі Всесвітом наповнює нашу душу і тіло, як одне ціле.Тому-то, маючи знання і усвідомивши свою сутність, своє призначення, як людини, нам на шляху пошуку істини ще не раз прийдеться спотикатись на брилах, камінцях і м’якенькому пісочку. Це є нормально і не варто давати можливість гордині знищити наші усвідомлені відчуті знання про життя-буття. Гординя – це наша велика психічна сила, це наш егоїзм, наше его, наш диявол, наше Я (я хочу, я вмію, я можу і т.д.). 
«Лежали в больнице в палате одной
Два тяжело больных человека.
Один у окошка лежал, а другой –
У двери, где не было света.
Один постоянно в окошко глядел,
Другой – лишь на краску дверную,
И тот, что у двери, узнать захотел,
Про жизнь за окошком другую.
С готовностью первый больной рассказал,
Что видно ему из окошка: -
Там тихая речка, дощатый причал,
И ходит по берегу кошка.
По синему небу плывут облака,
Причудливые, как зверушки,
Сидят на причале там два рыбака,
И с внуком гуляет старушка.
И так каждый день – то про сказочный лес
Рассказывал, то про влюбленных…
Другой же сосед перестал даже есть,
Считая себя обделенным.
Он мучился злобой, и зависть росла,
Его постепенно съедая,
Не мог он понять, почему же была
Тут несправедливость такая.
Однажды сосед у окна занемог,
Что не было сил разогнуться,
Он стал задыхаться и даже не мог
До кнопки своей дотянуться.
У двери сосед мог на кнопку нажать
И вызвать сестру милосердья,
Но он не нажал, а остался лежать,
Глаза закрывая усердно.
Наутро сестра милосердья пришла
Постель поменять за покойным,
Сосед попросил, и она помогла
Занять эту самую койку.
Когда ж он в окно, наконец, посмотрел, - 
На шее задергалась вена:
Увидел он вместо того, что хотел, -
Глухую высокую стену.
Он был потрясен и сестре рассказал,
Про тихую чистую речку,
Про сказочный лес, про дощатый причал
И небо в кудрявых овечках…
- Ах, если б он выдел, - сказала сестра, -
Всю жизнь он слепым оставался.
- Зачем же тогда?... – тут больной прошептал.
- Да он вас утешить старался,
А не решать, как нам жить.»
 Однозначно, усвідомлені знання піднімають нас на вищу щаблинку розвитку, але не варто приписувати заслуги, що я досягнув, що я можу і т.д. Це є ловушка нашого его. Цей монстр з’їсть всі надбання душі і тіла. Тому будьмо пильними, бо на нашому шляху таке можливо. Не потрібно з ним боротись. Хай его не буде ворогом для душі в пошуку істини, а буде як фоновий нагадувач для пильності. Душа є, Его є. Коли ми з ним не боремось, а ігноруємо, то йому бути з нами не цікаво. Просто будьте байдужі до його проявів через спостереження нових потреб і можливостей, вирішенням яких ми зайняті сьогодні. Однак його енергію слід використати, бо коли ум переходить в статус помічника тілу і душі з статусу господаря, то він не менш енергійно працює на благо нашого єства. Его, Ди – я –вол: друга- моя- воля. Тобто, наше єство є носієм благої (божественної) волі і одночасно волі (сили, намагань) ума нашого єства. Багато людей знають, що ми є носієм Бога і Диявола – на правому плечі сидить ангел Божий, а на лівому - Сатана.
 Тіло помре з його явищем, яке ми умовно називаємо его, а душа, яка привикає до такого друга, чи ворога, перебуваючи в минулому житті тіла, починає пошук підходящого нового тіла, що надає смисл життя нашій сутності в новому тілі. А тут виявляється, що душа зустрічає свого помічника – ум, який дуже гнучкий і має властивість пристосовуватися до життєвих ситуацій, придаючи смисл життю новому єству, хоча, можливо, і хибний, але ми рухаємось і рухаємо, бо потрібно визнати, що це нове середовище і нова якість. Ми прив’язуємось. Не робімо так.
 «Жив колись богатий купець і володів він дорогоцінним каменем, рівного якому не було на всій землі. Любив він цей камінь більше всього на світі і ніколи з ним не розлучався. Вдень і вночі любувався купець своїм каменем, забуваючи про сон і їжу, а здоров’я його від цього стало погіршуватися.
 Затурбувалась дружина купця — так недовго і мужа втратити, і, взявши з собою гроші і подарунки, відправилась за порадою до мудрого даоса, слава про якого летіла у всі сторони світу скоріше стріли, випущеної з тугого лука. Даос благосхильно прийняв подарунки і, пообіцяв допомогти, відправивши нещасну жінку ні з чим.
 Через дві ночі наступив повний місяць, і залюбований в камінь богач вийшов в садок, щоб полюбуватися, як місячне світло грає на гранях його скарбу, запалюючи в мерехтливій глибині каменя різнокольорові вогні. Раптом холодний подих торкнувся щоки купця і, повернувшись, він побачив рядом з собою нібито зіткану з мороку безлику фігуру в чудному одязі з шматків і пір’я.
 - Хто ти і що ти тут робиш? - тремтячим голосом спитав богач, з ляком вдивляючись в лиховісні обриси незнайомця.
 - Я - твоя смерть і прийшла за тобою, - відповів чудний глуховатий голос.
 - Але я ще молодий і не хочу вмирати, - сівшим від страху голосом прошептав купець.
 - Я можу виконати твоє останнє бажання, - сказала смерть. - Проси що хочеш, крім одного - залишитися жити на землі.
 - А я можу і після смерті не розлучатися з каменем? - спитав богач з затаєною надією.
 - Звісно, якщо таке твоє останнє бажання, — байдуже відповіла смерть. — І ти, і твій скарб буде навічно ув’язнений в холодній непроглядній тьмі. Ти не зможеш бачити свій камінь, але будеш вічно стискувати його в руках.
 - І я більше ніколи не буду бачити місяця? - жалібно спитав купець.
 - Ти ніколи більше не побачиш ні місяця, ні саду, ні рідних, - захіхікала смерть. - Ти не зможеш любуватися квітами, ласкати дружину, їсти лакомства, грітися на сонціе і підставляти обличчя літньому вітерцю. Але для чого тобі все це? Все своє життя ти бачив тільки одне - дорогоцінний камінь, і після смерті ти не розстанешься з ним.
 - Дай мені строк проститися з рідними, - відчайдушно закричав богач, падаючи на коліна. - Я зроблю все, що ти захочеш; тільки залиш мені іще один день!
 - Добре, - говорить смерть, - я дам тобі один день, якщо за це ти віддаси мені свою дорогоцінність.
 Протягнув купець смерті камінь, навіть не глянувши на нього, і бігом кинувся в будинок. Бігає по кімнатах, кличе жінку, а її ніде нема. Вибіг знову в сад, дивиться - у воріт дружина стоїть і тримає в руках його заповітну дорогоцінність.
 - Звідки у тебе камінь? - втрачаючи розсудок, заволав богач. - Тобі дала його смерть?
 - Про що ти говориш? - здивувалася дружина. - Мені віддав його даос, коли виходив із нашого саду.
 Зрозумів тоді купець, з ким він вів нічну бесіду. Заплакав він з полегшенням, потім розсміявся, обняв дружину, забрав у неї камінь і, размахнувшись, кинув його в річку.»
 Ми привикаємо і маємо певне задоволення і подеколи розчарування від такої змагальності душі з таким другом, чи ворогом, як ум. Мостиками для зв’язку є речі, факти, звички, які залишили свій слід в нашому житті. Ці атрибути є помічниками навіть по дорозі до істини. Ото ж бо. Наш ум, наше его ще й не хоче брати на себе відповідальності, а вину за наші поступки, слова, думки складає на диявола, сатану: «Це біс мене попутав, я так не хотів і не думав». А де ж той біс? Не хочемо навіть визнавати своїм же умом, що це його робота, як результат бачення і чуття оточуючих обставин замішаних на нашій зависті, злобі, гніву, гордині, жадібності, осуді … Це є неодноразовий факт. Це не усвідомлені слова і дії, особливо, які стосуються розгляду ситуації про вбивство. Деколи юристи називають цей стан афектом для захисту особи. Хто має такі можливості захистити самого від себе? Згадаймо біблійну притчу про хазяїна і слуг, які повідомили йому, що між ростками пшениці хтось посіяв плевела … Хто ж їх посіяв? Це хрест цього єства і він його мусить нести на Голгофу крок за кроком, сходинка за сходинкою. Тому суспільство дає цьому єству можливість для спілкування самого з собою шляхом ізоляції від суспільства в тюрмі. Сущий дає таку можливість і в цю дію сущого через суспільство не можна вкласти в слово кара, в строк 10 років. Це спокута душі на багато життів. Не простий це процес духовного росту. Навпаки, давайте усвідомимо, що ці люди, ці факти, ці речі не є випадковими на нашому життєвому шляху. Якраз такий підхід, таке розуміння прискорить очищення душі.
 Будьмо терпимими, будьмо люблячими, будьмо милосердними, будьмо правдивими і не зазіхаймо на будь-чию свободу, будь-чий спокій. Ми знаємо, що маючи тривогу, ми можемо діяти не так усвідомлено. Знаючи це, не тривожмо будь-кого.
 «Молодий парубок, років 15-ти зайшов в автобус і був безмежно щасливий, що в ньому нікого не було – автобус був порожній, сідай куди хочеш! Він присів біля вікна позручніше, бо все таки їхати до кінцевої.
 Автобус рушив і через 20 хвилин був повністю заповнений людьми. Юнак сидів, слухав музику і дивився у вікно, як раптом підстаркувата жінка похлопала йому по плечу і сказала: «Як вам не соромно, я у ваші роки надавала місце старшим, а ви…». Тут до неї приєдналась інша: «Це ж що за молодь – сидить тут здоровий, молодий хлопак, а хвора старенька бабуся має стояти!». Буквально через 2-3 хвилини на парубка накинувся весь автобус. Молода людина не витримала такого тиску і сказала:
Добре, я встану, але сяде на це місце тільки той, кому не буде соромно за свої слова.
 Зрозуміло, що його слова привели всіх в шок, але ображати не перестали. Юнак почав судорожно діставати щось із під сидіння – і ось появився костиль, а потім і другий, парубок встав з місця, опираючись на них.
 Всі завмерли від побаченого. Ніхто і подумати не міг, ніхто і думати не хотів, що таке можливо …, а підстаркувата пані, яка так нервово наступала йому на ноги всю дорогу, тепер зрозуміла, чого він не звертав на це ніякої уваги, бо там були протези.
 До кінцевої зупинки автобус їхав мовчки.
 Юнак їхав стоячи, на костилях і протезах, хоча йому було тяжко, але він стояв – йому давало сили те, що місце біля вікна залишалося порожнім до кінцевої зупинки.»
 Для сущого всі рівні і всі мають одинакові потреби і можливості для духовного росту і гідне мирське становище. 
 Але зовні ми бачимо, що різні люди живуть з різними рівнями матеріального забезпечення. Така позиція нерівності в більшості сімей створює дискомфорт і породжує масу негативної енергії через гнів, злобу, недовіру. Практикуємо і дивимось, що ми помаленьку починаємо займати позицію головного в сім’ї – зупиняємось і не мішаємо підрости людині, що знаходиться рядом біля нас протягом життя. Це потрібно для нас і для того, хто рядом. Нас болтами не скручували, а зійшлися по добрій волі. Тоді буде злагода і довіра в мирських справах і в духовних. Це і дає можливість рости нашому почуттю, яке ми називаємо словом – любов. Коли любов у сім’ї, то і тілесні міжстатеві втіхи не є головними, бо вони насичуються цими відчуттями. Можна з’їсти недоварений борщ і сьогодні пожити без вкрученої лампочки… але як засвідчує практика таких нюансів стає все менше і менше. Так відбувається, коли у нас гармонія між душею і тілом, так відбувається зрівноваження мирських потреб, прав і зобов’язань в сім’ї. Давайте вчитись зупинятись і іти разом з усіма по життю. Є така мудра мирська поговірка, що складаючи копійку до копійки виходить гривня. Так є, коли ми продукуємо в сім’ї, в трудовому колективі позитивні якості один плюс другий, плюс третій…, що ми можемо отримати? – щасливі задоволення і в цьому сенс житя-буття, а коли навпаки – всі страдають: і чоловіки, і жінки, і діти, і колеги, бо ми з сім’ї, чи з колективу носимо негативні емоції, негативні переживання. Просимо усвідомити суть наших слів і нашої поведінки. 
 Можливо ми затратимо для практики місяць, рік, але на все життя в нас поселиться злагода і спокій, а коли душа буде покидати тіло (згадайте перед смертю), то вона (наше єство) буде дякувати тілу і всім, хто був рядом за все хороше. А починаймо, будь-ласка, з цього моменту дякувати життю, всім і всьому, Богові за все – за хороше і за погане. За хороше ми маємо задоволення, а за погане теж маємо задоволення, бо зрозуміли, що погане є підказкою нам для руху до хорошого. Хай щастить Вам в житті! 
 АБЗАЦ Подяку ми будемо отримувати і від нового тіла за те, що попереднє тіло усвідомлено через ум леліяло йому таку душу. Ми ж радіємо, коли все в нашому житті все складається прекрасно, то це наша душа жила в гармонії з попереднім тілом. Є для чого бути спостережливим, бути мудрим, бути добрим, бути люблячим, бо можливо, помре «наш» батько, а його душа буде послана сущим в тіло «нашої» дитини. Зазвичай, прекрасна душа з прекрасного тіла далеко не йде, вона хоче близенько знаходитись до цієї сім’ї, чи колективу, до цього затишного джерела, яке наповнює нас все більше і більше щастям, радостю і добротою. Бідна душа з бідного тіла теж далеко не піде, бо її не хочуть ніхто і вона прилаштовується в тіло близенько біля тієї родини в якій вона була. Таким чином, ми зберігаємо зв'язок поколінь і говоримо, що онук подібний на діда-бабу (дорий, милосердний, розумний…). На основі спільно-рівневих енергій ми деколи спілкуємось в снах, навіть бачачи інших (візуально) людей, то це просто душа колись перебувала в такому тілі. Бо не бачивши таку людину, ми не зможемо її згадати. До речі, це стосується і наших знань, якби їх в нас не було, то ми б не згадали. Згадати допомогає те, що ми усвідомлюємо, що слід відкривати двері до духовного Всесвіту і знання, при потребі, приходять до нас і можливо для всіх. Тоді суспільство називає таких людей талановитими, бо вони принесли знання для всіх.
 Читайте цю молитву спочатку до кінця. Бог з нами і в нас, а ми в Бозі.
 «Один учень спитав свого наставника:
Вчителю, щоб ти сказав, якби ти взнав про моє духовне падіння?
Вставай!
А наступного разу?
Знову вставай!
І скільки це могло б продовжуватись – все падати і підніматися?
Падай і піднімайся, поки живий! Бо той, який упав і не піднявся – вже мертвий.» 
 Ми маємо служити не смерті, через страх, через посипання собі голови попелом, через зависть, ненависть, злість, гнів, гординю, критицизм і осуд, а йти по життю в радості, в задоволенні своїх духовних і матеріальних потреб. Великі можливості в цьому богатих людей; великий потенціал у вчених (як говориться талант - від Бога), в людей мистецтва (не управлінський апарат, а поети, музиканти, художники), які є носіями передового, нового – вони є пошуковцями, усвідомлено відчувають різницю між духовними цінностями і керованим рабством. Такі творчі можливості проявляються у вчителів, в батьків, в колег … Вони можуть проявлятися, а ще коли ми до цього процесу підходимо усвідомлено і в спокої, то ми можемо з певністю теж розкритись в таланті ростити духовне. Щасливої дороги по життю таким людям!
 Інша категорія людей з чуть меншим рівнем доступу до знань сущого і маючи сильне его, яке зазвичай розвивається в тих особистостей, що мають хорошу пам'ять і вміння збору інформації, використовуючи це, бажають теж володіти надлишками матеріальних благ, вирощуючи в собі зависть, спалюючи енергію доброти в собі і посилаючи негатив до того, на кого спрямована зависть. Ви знаєте і про інші негативні якості, які ми в повсякденні називаємо гріхом. Ця плеяда темних сил (різні види негативних енергій) росте і на сьогодні. У Ватикані їх налічують більше за півтора сотні, які відрізають нам знання про минуле, майбутнє. Тому-то в гонитві за надлишками, не задумуючись, займаємось по-губством душі і цим паралельно несвідомо займаємось знищенням навколишнього середовища, менших наших братів і сестер.
 Кожна частина матеріальної природи складається з одних і тих же елементів (хімічних, біологічних), але різниця в їх структурі, кількості, якості в окремо взятому об’єкті. Для прикладу: вуглець - у газі, в рідких і твердих речовинах (аміак, алмаз, метал, дерево, людина …), маючи різні сполуки в матеріальному об’єкті, має різні властивості і форму, різне призначення і застосування. Так, це є певний вид матерії, є певний вид енергії.
 Однак матеріальне знаходиться поряд з духовним, чи вони об’єднані, чи взаємозалежні – поміркуйте. Про проявлене матеріальне нам відомо багато, та і про духовне відомо не менше, а от описати духовні якості не вдається. Ми можемо жонглювати словами близькими до істини, але їх тільки можна відчути і кожному по своєму. Так, що ці писані нами слова є лише чуть видимими обрисами і, тільки з наближенням до них, ми , кожен в окремості, зможе побачити їх суть в собі. Підходьте сміливіше.
 Для усвідомлення еволюційного росту душ на планеті, слід критично віднестися до інформації, що перші люди появилися в Африці, потім в Азії, яка буцім-то підтверджується археологічними знахідками, чи навпаки. Однак не можна заперечити, що людина жила і на інших територіях, бо тут мова йде майже за одну-дві цивілізації. Хто може на сьогодні заперечити існування людини мільярди років тому. Є технічні, є і природньо-часові проблеми у вивченні цього питання. Вивчення збережених рештків діяльності людини, можливо, сприяли кращі природні умови, чи ці цивілізації молодші за віком. Не може людина йти від Середземномор’я на північ де холодний клімат, де більша потреба в їжі, одязі і відповідно з більшим часом відтворювального землеробства і скотарства. Як і тепер, так і колись людина шукала легший спосіб для прожиття. І це нормально, і це природно.
 Могли одні племена знищувати інші, але підтвердження цьому немає. Тільки з появою держав і виникнення релігійних організацій почалося знищення людини людиною. Канібалізм не був і не є системою життя людини. Можливо людина ставала у своєму невіданні суб’єктом і об’єктом тих життєвих обставин, чи носієм такого рівня розвитку душі. В легендах будь-якого народу ми і досі знаходимо підтвердження збору данини більш сильнішим сусідом, завдяки збереженій, так званій родовій пам’яті. Це практикували і київські князі, і монголо-татарські хани, але церква захотіла володіти душею людини, забравши це право в людини і в Бога. З цього періоду почалася смута в душах і в державах.
 « Колись, давним давно мудрий дід розказав своєму онуку одну життєву істину.
В кожній людині іде боротьба, дуже подібна на боротьбу двох вовків. Один вовк символізує зло: зависть, ревність, співчуття, егоїзм, амбіції, брехню. Другий вовк сповідує добро: мир, любов, надію, істину, доброту, і вірність.
 Внук зворушений до глибини душі словами діда, задумався, а потім питає:
А який вовк в кінці перемагає?
 Старий посміхнувся і відповів, що перемагає той вовк, якого ти годуєш.» 
 «кому ви віддаєте себе в раби для послуху, то того ви і є раби» (Рим.6,16), і «хто ким переможений, той тому і раб» (2 Петр.2,19).
 Це творець посилає душі по рівню їх еволюційного вдосконалення і саме для такого покращувального вдосконалення; і саме в те тіло, яке здатне до прогресу; і саме в ті тіла, що зачинаються на тій, чи іншій території (тут не існує часових, чи просторових обмежень). На сьогодні вже є чимало описів про такі факти. Природа такими проявами показує нині живущим свою мудрість для наслідування і веде їх по лабіринтах життя. Вони досить комфортно почуваються в цьому ареалі природи незалежно, чи вони знаходяться в людському, чи іншому організмі. Про наявність душі в інших організмах можна погоджуватись, можна і не погоджуватись, але те, що вони мають певний рівень самоусвідомлення, то цьому є підтвердження вчених, є описи відчуттів людини до інших живих істот і не живих предметів. Все живе має бути по логіці недосконалим, бо це і створює умови для росту. Можливо, з часом творець проявить в них їх сутності і людині. А, можливо, такі знання і не треба людині.
 Ви подивіться, скільки тонкої, чаруючої красоти в цих дивних маленьких і в набагато більших за людину творіннях Природи! І разом з тим, які вони прекрасні своєю дрібністю, чи тривожною і спокійною величчю, повною ніжності, простоти, невідомості і таємничості. Якщо подивимось на рослинки, то їх тоненьке мереживо ніжних і білих, блідно-зелененьких, голубеньких, рожевих, фіолетових, синіх і бордових лепесточків їх квіткових кошиків, чи суцвіть, якими вони дивляться на нас своїми чистими очима, повних енергії і чистоти зранку,чи красотою умиротвореного спокою при знаходженні сонця в зеніті, виливаючи на нас, оточуючих, свій чудний аромат і свої ізумрудинки красоти, або під вечір, ми бачимо їх у задоволенні днем, в схилянні голові, як у подяці за день, який проходить і в спокійному умиротворенні в підготовці до нічного відпочинку. 
 Ну хіба це не прояви цієї німої проповіді духовної світлої чистоти життєвої енергії цих творінь Природи! Мабуть тільки загрубівше серце, чи черствий ум не почує, не побачить цих проявів красоти матеріальних форм причудливих конфігурацій і не почує музики природи. Дивимось, як в кошику суцвіття соняха ворушаться окремі квіточки, слухаємо, який набатний тонесенький дзвін торжества в звуках василькових дзвіночків. 
 На сьогодні досить багато проведено досліджень над живою і неживою матеріальною видимою природою і невидими рухами негативних і позитивних енергій. Звичайне дерево, гора, чи людина в різні періоди дня, чи пори року і в залежності вибраного нами місця для спостережень, ми можемо бачити посили красоти, спокою, умиротворення, які вони дарують нам і можемо спостерігати їх гнітючу, устрашаючу, злобливу енергію, яка відходить від них. А об’єкт спостереження може бути один і той же, або і різні. Сьогодні вчені і ми можемо спостерігати різні прояви ознак життєдіяльності всього оточуючого нас і що цікаво – що деякі об’єкти спостережень мають більш виражені, більш повні певні ознаки життєвих якостей ніж людина, а може деяких не мати, чи ми не готові їх побачити. Відомі спостереження за сном у рослин, коли листочки, чи квіточки нахиляються, чи складаються і ми за цим спостерігали ввечері (а ранком зворотній процес) – їх дивовижна цілеспрямованість рухів. Подивіться за рухом головки соняха протягом дня, або за процесом запилення квіточок на час дозрівання маточки – які рухи здійснюють тичинки для здійснення запліднення. Як у квітці проходять процес викиду пилку тичинкою, як вона зважає на напрямок вітру, зважає на ранкову росу, чи спокійну сонячну погоду. Звичайно це видно на більших особинах рослинного світу. 
 Частіше виходимо на природні ландшафти і спостерігаємо - і ми матимемо шанси отримати позитивний заряд цією енергією, але не в намаганні і в корисливих намірах. Такий заряд, такий процес наповнення енергією, що ми вже не відчуваємо душевної і тілесної втоми, яку деколи назбируємо за робочий тиждень. Ввечері на лісовій поляні, в період масового цвітіння рослин (з травня по серпень) можна спостерігати, як чимала кількість квіточок повертається за сонцем, так якби весь час у розмові з ним, дивлячись в його очі, а після його заходу проявляють всі ознаки сну. Ранком знову з іскристою росою блимає до сонця, звертаючи його увагу на себе і знову душа рослинки в молитві зі всесвітньою душею Всесвіту. Вони одночасно посилають в Небеса і запахи свої. Це вони посилають в оточуюче середовище позитивну духовну енергію. То і тут, коли ми в стані спостереження, можемо повчитись з подивуванням в рослинок. Очевидно, що не тільки людина є творцем Всесвітніх позитивних енергій…
 Без сумніву, що весь рослинний і тваринний світ, і не тільки, володіє, а можливо, і є в чомусь чуть іншими подарунками для Всесвіту, але все ж духом життя. Тому без сумніву, що їх єства є носіями таких категорій, як рух духовних енергій в їх тілах і в їх взаємозв’язку, тобто вони теж є носіями певного рівня духовних якостей, певного рівня самоусвідомлення у Всесвіті. В цьому круговороті ми взаємопов’язані і впливаємо одне на одного. Можливо, ми словом не зможемо описати це, але процес їх життя подібний до людського, бо людина, зазвичай, надає таких властивостей всьому живому і неживому, всьому видимому і невидимому тільки в аналогії зі своїм рівнем розуміння, як і в невидимій духовній силі і її характерні риси Бога в людині.
 Подібне ми спостерігаємо і в тваринному світі. Тварини, птахи, комахи, як і люди, бувають від природи носіями певного рівня духовного розвитку. Серед них видно прояви мудрих, або неосмислених дій. Є серед них сміливі і боягузливі, жваві і ліниві, злі і постійно незадоволені, ласкаві і привітні і навіть в межах одного виду. Тут напрошується висновок, що вони теж є носіями певних духовних і не зовсім духовних якостей і властивостей. Ми можемо думати, що в них відсутні вищі форми духовності, релігійності, почуття гідності і певного достоїнства, філософське і наукове мислення, тонке художнє і музикальне сприйняття, випромінення задоволення, радості і щастя. Дозвольте з цим не погодитись. Їм ці властивості притаманні в залежності від рівня духовного розвитку в цьому Всесвіті, а в деяких випадках мають вищі показники ніж людина, яку ми вважаємо , як одну із досконаліших особин тваринного світу. Це ж ми спостерігаємо навіть серед людей. І деколи досить велику різницю. Мабуть ступінь (це вже співставляюча і аналізуюча роль нашого ума) духовності в тваринному, рослинному і матеріальному світі в окремих представників по їх видах тим нижчий, чим нижча вони знаходяться на сходинці зоологічної духовної драбини розвитку. Ця драбина у нас спільна. Для прикладу, деколи ми бачимо прояви любові, вірності любові у птахів; які показові прояви турботи про потомство ми бачимо в птахів і в тварин. І давайте співставимо ті факти, що вищі викристалізовані форми любові, доброти і носіями духовних цінностей, ми спостерігаємо серед простих людей, які не носять суспільного тягаря перевиховання і перенавчання. А хіба деякі тварини не могли б сказати, що їм холодно, що вони хочуть ласки і турботи, що вони теж хочуть погратись з нами на основі своїх відчуттів щастя і радості. Так є, як є і такі факти в їх середовищі, як і в людському середовищі, що окремі особини мають такий рівень агресії, що готові навіть вбити ні за грош. Дух Божий і Дух Диявола діє скрізь і в усьому живому і неживому. Ці відомості про такі властивості і якості духів збереглися і в старовинних казках.
 Духом грандіозної сили і могутності проникнуті огорнуті чорними хмарами масиви лісу, гір, океанів, коли ураганом армади хвиль штурмують побережжя. Дух вічності і безкінечності наповнює душу нашу від міріад зірок нічного чистого неба. Яку чистоту, свіжість, силу, енергію і спокій навівають ранковий схід сонця, чи вечірній його захід, або освітлені місячним сяйвом поля і озера. Слава Духові Сятому, що дарує нам ці дари у відчуттях красоти в наше життя.
 Ми бачимо, чи відчуваємо найвищі цінності моральної красоти людської і явищ природи в чесних і чистих очах добрих людей, у промінцях ранкового сонця серед листя дерев, чи мерзенність у відштовхуючому погляді злодія, чи хулігана. А чого так? Мабуть дух Диявола родиться із-за втрати любові людини до людини,до Бога, до всього оточуючого.
 Як «первісна людина», так і сучасна, свій добробут забезпечувала не тільки працею, а й через єдність з Богом, з Природою, з Сонцем, з їх могутніми енергіями. Для прихильності цих сил вони використовували у своєму житті різні ритуали і обряди – дії для очищення душі і тіла шляхом звільнення певних духовних ніш для прийому інших в яких виникала потреба. Вони були с-відомі у своїх намаганнях і ми тепер теж усвідомлюємо важливість духовного богатства у нашому житті, сповідуючи ті, чи інші релігійні, світоглядні традиції, в тому числі через східні медитаційні ритуали, техніки, які ще там збереглися людством. Почали згадувати ведичні знання, що були поширені до ХІV століття на теренах, заселених словянськими народностями. Гоніння на носіїв цих знань продовжувалось активно аж до ХІХ століття, хоча не припиняється і по сьогодні. Вони і до цих пір збережені в піснях, танцях і інших обрядових діях, які пов’язані з діяльністю людини. Цьому протидіяли і протидіють християнські священники – хто хоче добровільно втрачати свій бізнес – торгівлею невидимими речами і діями, яких не можна перевірити. Не можна не визнати, що вони навчені певних технік впливу, але для якої мети? Ми не ставимо мети критикувати, хоча фактів можна наводити безліч. Хочеться, щоб ми могли бути спостерігачами в першу чергу за собою і усвідомлено розуміти - для чого ми тут знаходимось?,хто нас сюди послав?
 Священники твердять, що ми родились в гріху і живемо у світі гріха (їх кількість перерахована). Держава встановила закони, поза ними ми злочинці. Закон виріс з гріха через винність і хоча він намагається викрити гріх, систематизувати його і осуджувати, але безсильний його перемогти, а ще в процесі обвинувачення гріходіянь і суб’єкта гріха сам стає на шлях гріха в осуді. Все це змушує до певних обмежень, до невпевненості в собі, до печалі, переходячи в стан винності – кара наступає. Це психологічний трюк,яким підштовхують не укріпне наше єство до таких заборонованих дій. Приналежність до релігійної традиції можна сміливо прирівнювати до приналежності до партії, бо вони одинакові за організаційною структурою, змістом, ідеологією, метою і методами існування і звичка ходити в церкву, на партійні збори для годиться, пити горілку… приводить до розуміння втрати душі, бо вона перестає розвиватись. Таке пристосування до релігійності є аморальним, бо в глибині душі ми одержимі прагматичнми бажаннями і матеріальними вигодами. Так релігія, партія опускає особистість до раба матеріальних благ. Не надіймось на політиків, начальників, священників, бо їхні лозунги і діла не пов’язані з цілісністю, упорядкованістю життя окремої людини (окрім себе і своєї родини). Надійтесь тільки на себе в духовному розвитку. Ум каже, що малувато сил, не вір, а надбавай духовних цінностей і цим спасеш і душу, і тіло. Саме надбанням духовних цінностей ми додаємо собі сили Розуму, силу фізичну.
 Основна маса тих, хто шукає душевного спокою, духовної незалежності виходить з середовища, що не перебували, чи не перебувають в стані політичної, чи економічної незалежності. Вони ще виросли з цих незалежностей і не мають душевного задоволення, бо така незалежність покладає на них нові обов’язки і зобов’язує брати на себе додаткову відповідальність. Наступає час пошуку. Виникла потреба зупинитись і бути стороннім спостерігачем. Ввійти в цей стан не просто, але ввійшовши, одразу відчуваєш полегшення. Інший приклад: вже є богатство, є влада, є більш менш прийнятна робота, є машина, особняк і задовільний стан здоров’я, а душевного комфорту немає – душа плаче і ридає. Виникла потреба пошуку знань. Як вийти з цієї ситуації? Як найти істину? Той, хто нею володіє, той має силу …
 «Одного разу Совість Праведного человіка зустрілась с Совістю Негідника.
— Як поживаешь? — спитала перша.
— Краще не питай, — відповіла друга і гірко заплакала, — не живу, а мучуся.
— А що так? — Совість Праведника готова була разплакатися разом з співрозмовницею.
— Моя Людина зовсім сором втратила. Нічого її не цікавить, окрім себе самого. Нема йому ніякого діла до почуттів інших людей. І зобидити, і принизити будь кого йому нічого не вартує. А вже про те, щоб останнім поділитися чи в біді кому допомогти – то і мови не може бути.
— А ти до серця його достукатися пробувала? – поцікавилася Совість Праведного человіка.
— А як же! Пробувала, звісно! – зітхнула Совість Негідника, — і книжки йому підсовувала про добро і зло, і людей посилала в якості прикладу – чесних, добрих и порядних. Все надарма. Його коварність і самолюбство тільки збільшувались. А як боляче було слухати, коли в його адресу звучало «нема у тебе совісті!». Якби ми з тобою були земного походження, я б уже давно не витримала, вмерла…
— А що твій Чоловік більше всього в житті цінує?
— Гордий він зверх міри. Завжди і у всьому він буцім то має бути кращим за всіх. Самим розумним, самим красивим, самим багатим. Та що там говорити, — продовжувала бідкаться Совість Негідника, — безнадійний випадок.
— Хм, — Совість Праведника ненадовго замовкла, — я знаю, що потрібно робити!
 Обидві Совісті, пошептавшись, загадково посміхнулись і направились кожна до свого Человіка.
 Ранок наступного дня застав Негідника в ліжку.
— Як же мені надоїла моя жінка, — найперше подумав він.
— Тобто, як це – надоїла? — почув Негідник голос розсердженої дружини, — чого це надоїла?
— Хіба я це сказав вголос? — здивувався Негідник, — як ця стара відьма взнала, про що я подумав?
— Це я стара відьма!?
 Негідник був в недорозумінні, у нього сильно розболілася голова. Потрібно було йти на работу, але він заледве переміщався по кімнаті. Добравшись до телефону, Негідник набрав номер своего Начальства.
— Доброго ранку, — ласково сказав він вслух, а про себя подумав: «Хоча б скоріше цей старий пеньок вівдправляся на пенсію! Засів у своєму кріслі, як кролик в норі!»
— Чорт знає що таке! – в ярості викрикнуло Начальство, — я тобі покажу «кролика!» — Ти звільнений!
 Весь день Негідник не находив собі місця. До вечера він зрозумів, що якимось чином оточуючі чують всі його думки. Але самим страшним було те, що він поняття не мав, як ці самі думки поміняти. Хіба що перестати думати зовсім. Але яким чином? Він все своє свідоме життя думав одне, а говорив друге. І йому вірили. Його цінували, його поважали. І хто знає, можливо, навіть любили. І ось – на тобі! Саме таємне стало суспільним надбанням! Негіднику нічого не залишалось, як попробувати думати інакше. Це виявилось неймовірно важким завданням, бо він звик бажати колезі — невдачі, знайомому — бідності, хвороб – сусіду і самотності – брату. Він таємно мріяв про велику взятку і чужу жінку, будував плани помсти і завидував більш багатим, хитрістю і брехнею досягав намічених цілей.Тепер же, всі про все взнавали зразу.
— Безсовісна ти людина, — говорили одні.
— Та ти зовсім совість втратив, — з незадоволенням говорили інші.
«— Про що це вони? Про яку таку Совість говорять? Де її знайти?» — такі думки безсонними ночами мучили Негідника.
 Він погано їв, зовсім перестав спати. Від нього відвернулись всі, кого він раніше знав. Ніхто не хотів мати справ з такою «чесною» людиною.
— Потрібно знайти цю Совість! — доведений до відчаю Негідник був готовий на все:
— Тільки де ж вона знаходиться?
— Я завжди рядом, — тихо сказала Совість Негідника, — нікуди не відходила від тебе. Просто ти мене не помічав. Я стукала в твоє серце, але воно наглухо було закрите. Зараз, коли всі люди взнали, хто ти є на самому ділі, твоє серце почало стискуватися від болю. Ти відчув, як страждали ті, кому ти сам причиняв біль. Ти не навчиався жити зі мною в ладу, тобто по совісті.
— Уявімо, все, що ти говориш, — правда. Але я поняття не маю, що означає «жити по совісті».
— Почни з того, що будеш бажати другим людям тільки те, що побажав би самому собі. Коли поміняєшся, тоді і поговоримо. А поки я залишаю тебе.
— Эй, почекай! Що означає «поміняєшся»? В чому мені «змінюватися»? В одязі? В зачісці? Чи купити машину нову? Чуєш, Совість, не зникай, поясни!
— Ти змінишся лише тоді, коли перенесеш на собі все те, що творив другим людям.
— У мене нема вибору, — сказав сам собі Негідник, — мені залишається вибір - змінюватися, чи померти. Бо я став ізгоєм.
 Мінятися було важко. Все зроблене ним протягом життя поверталось йому сторицею. Він випробував на собі коварність і зраду, гнів і насмішки, приниження і втрати. День за днем, крок за кроком він вчився співчувати, жаліти, допомогати і віддавати. Роки самотності навчили його спостерігати за своїми думками, почуттями і емоціями. Він і не помітив, як після довгого шляху із Негідника перетворився в Людину терплячу, дружелюбну і безкорисливу. Йому відкрилась Правда життя.
 Через багато років Совість Праведника зустрілась з Совістю другого Праведника.
— Як поживаеш? — спитала перша.
— Як бачиш, — відповіла друга. І обидві совісті, загадково посміхнувшись, направились кожна до своєї Людини.»
 Багатий втомлюється, виснажується від постійного бігу за надлишками (по принципу – якщо він не забере, бо хтось вкраде) і розчаровується в силі багатства, в силі влади. Він розчаровується в своєму житті і приходить до висновку, що живе безцільно, але усвідомлює міць і силу духу, силу душі, силу довіри до сущого. Це вже перші кроки в пошуку сенсу життя, бо уже наситив тіло матеріальними потребами, тепер виникають духовні потреби. Почати пошук можна в тих видах людської діяльності, в які закладено творче, духовне начало. Зокрема, це: прослуховування народних пісень, споглядання творів мистецтва, читання класичних чи філософських опусів, духовної літератури, частіші виїзди в одиночку на лоно природи, безприсутня тиха благодійність і милосердя потребуючим (їх самому треба шукати), спокій і внутрішній діалог з собою. Це буде початок постійної молитви. Це допоможе найти Бога в собі. Як знайти? В цьому стають помічниками гроші і влада, бо те і друге дано нам Творцем, щоб ми скоріше найшли шлях до нього через свою пристрасність порівнювати, аналізувати, вибирати.
 Людині, яка не має цього матеріального статку важче зайнятися пошуком сенсу життя, бо кожен день постають питання про хліб насущний, про роботу, про дім, про дітей і т.д. Ми сказали, що важче, але це не означає, що не можна. Можна і потрібно - і тоді ми зможемо переосмислити суєту життя. Навіть в такому стані, переосмисленому, усвідомленому, сущий не залишить нас – він бачить наші потреби, але не бажання. Зрозуміймо, що бажання закривають наші потреби від сущого, бо вони менші, але вони світлі, чисті, справедливі. Людина може бути богатою незалежно від її матеріальної забезпеченості. Відчуття щастя радості від життя і є показником богатства її єства, її душі. В цьому житті людського тіла душа йде шляхом надбання духовних якостей гармонійно і в спокої, що і дає нашому єству ці відчуття щастя, радості, насиченості матеріальної в цей період, які ми можемо спостерігати в явних проявах. Саме таке богатство є основою матеріального забезпечення, а не його кількість. Відповідно ці відчуття, цей стан душі таких індивідуумів і є суспільним рушієм позитивних енергій.
 Смисл життя родить наше єство, наша сутність. Але ми живемо від випадку до випадку. Для прикладу, у нас визріла окрема ідея – купити машину, чи інше. Купили і маємо три дні щастя і радості. Потім зароджується нова ідея в нашому умі. Так все наше життя проходить в пошуку випадку, нової ідеї, нової цілі життя. Тоді виникає питання, якщо є смисл життя, то можливо це є ціль? І пошук істини теж є ціль? Це відповідно проходить витрата енергії, а яка її ціна? Наші цілі є категорією майбутнього, є ідеєю, які плодить наш ум, але це не є вершиною людського єства, її душі. Ми в подальшому зупинимось на розумінні природи майбутнього. Можливо, смисл, і ціль є тільки грою слів. Ні, ціль може бути в трьох вимірах: минулому, теперішньому і майбутньому, а смисл є теперішнім станом душі. 
«Ви посміялись над думкою жебрака,
що Господь утіха його».
 «Один чоловік прийшов в перукарню і під час гоління заговорили про Бога. Перукар сказав, що скільки б ви мені не говорили, а я не вірю, що Бог є. І почав аргументувати свою життєву позицію. Нам достатньо вийти на вулицю, щоб переконатися, що Бога немає. Ось скажіть, якщо Бог існує, то звідки стільки хворих людей? Звідки безпритульні діти? Якщо б він дійсно був, то не було б стільки страждань і болі. Трудно уявити собі люблячого Бога, який допускає все це. Клієнт задумався і коли перукар закінчив роботу, то він щедро йому заплатив, а вийшовши на вулицю, побачив зарослого небритого чоловіка. Він скоріше повернувся в перукарню і попросив перукаря до вікна і, показуючи пальцем на бродягу, сказав: «Перукаря не існує!». І ввічливо, піднявши шляпу, вийшов.»
 Набожність, релігійність – це стан душі окремого індивідуума, це внутрішня участь у самому собі, у своїй суті, як частинки соціуму.
 А ми хочемо жити в радості, в любові (щоб ми любили і нас любили), бо саме тоді ми щасливі. Ми маємо радість життя коли свідомо застосовуємо свої знання в позитивних посиланнях, а при наявності негативних – своїми знаннями суті негативу змінюємо бачення ситуації, змінюються вчинки і дії. Так ми вчимося змінювати обставини, середовище проживання і середовище в місці роботи. Ось це і є суть і смисл життя-буття.
 Смисл життя – це духовний розвиток душі, це процес стягання духовних цінностей. І кожна людина може творити ці духовні якості (бо це досить просто), коли сама щаслива, наповнена радістю життя. Радість наповнює нас і формує наш такий стан, як постійний, з часу, коли ми навчимось любити і роздаровувати цю любов добрим словом, ділом, думкою і матимемо від цього задоволення на все життя. Такий стан буде видимий у зовнішніх проявах: в задоволенні своєю улюбленою роботою (бо це в підсумку дає натхнення, яке не можна описати, але дає стільки енергії і задору в цьому творчому процесі, що не відчуваєш втоми і не виникає бажання перериватися на відпочинок). В такому стані нашого єства Сущий дбає про наші матеріальні потреби, коли вони в нас виникнуть і ми готові їх прийняти (це дві умови для отримання достатніх матеріальних статків, щоб жити в задоволенні). Розуміння приходить до нас через уміння спокійно і усвідоилено бачити і відчувати підказки, які ми зустрічаємо в житті. Це легко і саме такий підхід до життя полегшує нам життя, як в духовному так і в мактеріальному плані. Такий ось шлях для розуміння процесу творення смислу життя. Саме з таких індивідуумів, які шукають смисл життя і народжуються пошуковці і творці щастя, радості, любові, умиротворення, задоволення, довіри, мудрості… А природа смислу життя кожного покликанні розвивати і ростити духовні цінності в цьому світі під час перебування в цьому тілі і умовою такого покликання це занятість кожного творчою улюбленою роботою, яка даватиме нам ту кількість грошей (які є засобом у створенні умов в реалізації свого покликання), які дають нам свободу дій, радість у їх використанні. Можливо, цей спосіб мислення, цей спосіб бачення свого місця в особливого суспільстві дає нам кожному відчуття задоволення, яке є основою відчуттів такого стану, як радість – а далі наповнюємось любов’ю, бо хочеться ці відчуття радості передати іншим. Побувавши в цих трьох станах: задоволенні, радості, любові – ми входимо в стан відчуття щастя – життя вдалося. Це і є суть смислу життя. Для цього ми і живемо на планеті.
 Не придушуємо в собі радість, не придушуємо в собі гнів, можливості і бажання, не надіваємо на себе маску «ділової» людини, чи маску «задоволення». А будьмо самі собою.
 Ми не думаємо кому, коли і де бути милосердними. З таким ставленням до цього, ми не думаючи, даємо милостиню, надаємо посильну допомогу, моральну підтримку, бо знаємо, що на місце вивільненої позитивної енергії прийде інша, а це відчуття руху, відчуття, що ми живемо. Прослідкуйте за собою - ці відчуття є тілесними і духовними. Ця, інша, енергія є більш якісна, чи є багатовекторною. Водночас не прослідковуймо і думкою про цей процес передачі енергії, про наслідки, то так воно і відбувається. Якщо ми входимо в очікування, то так не відбувається - канали проходу енергій закриваються. Такий процес дуже добре видно в поведінці дітей, або коли ми спостерігаємо за собою спокійно і без пристрасті. І ми теж діти, великі діти Бога нашого, але ми вже свідомо, чи не свідомо діємо в міру того, чи потребуємо ми шляху пошуку істини у зрілому віці, бо в шкільні і юнацькі роки нами в основному займається суспільство, завантажуючи ум і продукуючи змагальність матеріального і духовного, надаючи переваги матеріальному з метою узалежнення особистості від нього, формуючи рабську психологію. Це здійснюється садочками, школами, університетами і вже «навченими» батьками. Стаючи самостійним, людина бере на себе відповідальність за себе і все оточуюче – це вже крок, це вже зміни. У свідомій відповідальності ми шукаємо, як краще жити, шукаємо свідомо такі ж знання - так росте наше усвідомлення суті життя і його сенсу. Ми зазирнули, ми бачимо своє нутро, ми вчимося бачити свою суть, свою душу і кажемо, що є відчуття знаходження себе, свого Бога. Таке усвідомлення йде з глибини нашої душі.
 Ми моментально відчуваємо, що знаходимо напрямок в пошуках свого шляху. З цього моменту ми починаємо пізнавати свою сутність і як тілесний сигнал початку цього моменту приходить з відчуттями радості, щастя, піднесеності (є такий не випадковий вислів – перебування на сьомому небі від щастя), благості зі щемом в грудях. Ми почули голос душі. Це є зовнішня підказка, це є знак того, що ми знайшли те, що шукали і вийшли на вірну путь. Водночас ми свідомі, що це тільки початок, але свідомі того, що в нас зникає відчуття страху. Це ми родились як індивідуальна сутність. Усвідомлення себе приходить через усвідомлення дуальності нашого єства і приходить воно теж з певною гіркотою. Коли ум закриває нашу душу, то ми живемо несвідомо і ум дає нам установки на легший шлях існування через отримання задоволення в богатстві, в екстазі, в алкоголі …, в цих тимчасовостях.
 «Конфуцій дожив до п’ятидесяти одного року, але так і не досягнув Шляху. Він відправився на південь, прийшов у володіння Пэй і там зустрівся з Лао-цзи.
 - Ти прийшов? - здивувався Лао-цзи. Я чув, що ти - найдостойніший муж північних земель. Ти теж найшов Шлях?
 - Ще ні, - відповів Конфуцій.
 - А як ти шукав його? - спитав Лао-цзи.
 - Я п’ять років шукав його в установках і числах, але не зміг досягти.
 - А потім?
 - Я шукав його в повчаннях про Інь і Янь, але так і не досягнув його.
 - Інакше і бути не могло, - сказав Лао-цзи. Якби Шлях можна було вручити як подарунок, то не було б на землі підданного, який не підніс би його своєму правителю. Якби Шлях можна було б подарувати, не було б на землі людини, яка не подарувала б його своїм батькам. Якби про шляхи можна було повідати, не було б на землі людини, яка не розказала б про нього своїм братам. А якби Шлях можна було передати, не було б на землі людини, яка не передала б його своїм дітям і онукам. Одначе це неможливо, і тут уже нічого не поробиш. Якщо сам в собі не побачиш Шляху, то втримати його не зможеш. Якщо справами своїми Шлях не підтвердиш, то він в миру не здійсниться. Що виходить із середини, не приймуть зовні, а через це мудрий себе не розкриває. Що входить ззовні, не найде місця в середині, а через це мудрий нічого не таїть в собі. Імя - загальна приналежність, ним не можна користуватись в одиночку. Людяність і обовязок - тимчасове пристанище древніх царів: в них можна скоротати ніч, але не можна жити довго. Якщо ж люди помітять, що ти в них живеш, не оберешся неприємностей.»
 Ми бачимо свою сутність, ми бачимо звідки йде сила і навчились бути стороннім безпристрасним спостерігачем за собою, ми можемо керувати процесом свого буття, керувати енергією. В такому стані спокійного спостереження всі думки, слова і вчинки бачаться глибше і ширше, а тому в нас є можливість подивитись в корінь негативних проявів і все ж найти там позитив і вміючи прийняти і цей позитив, і той, що приходить в якісних духовних відчуттях для передачі іншим. Коли ми цього навчимося, то це і є та аура духовної енергії, якою ми очищаємо і освітлюємо все навкруги себе.
 Якщо людина покращує свою духовність (благочестя), то з поселенням творцем цієї душі в інше тіло, душа фіксує через організм, і сама людина - кращі умови, тобто душа ступила на вищу щабельку драбини, що веде душу, якщо можна так сказати, в рай.
 Можливо, наступні речення слід було вписати з самого початку, що душі на нашій планеті в наших тілах носять в собі завдатки, властивості, які ми спостерігаємо в людських поступках, словах, як зовнышны прояви духовного стану. Це можна означити як психологічний стан душі і як емоційне сприйняття тілом і його функціональними органами оточуючого середовища і себе в ньому. Розділяти тут нічого - це є наша ціла і єдина сутність, що перебуває в трьох характерних станах – в невіданні, пристрасті і в благості. Ми їх і будемо вислідковувати. Життя людини в не-віданні характеризує саме слово – не відає, не знає, як жити – просто існує (таку людину не цікавлять ні духовні, ні мирські цінності); в при-страсті – це коли тілесні, мирські потреби перемагають духовні в більшості життєвих ситуацій, коли наш гнів, гординя, злість, зависть, жадібність, користолюбство, критицизм, лінь, похіть, надмірна любов матеріальних благ, відсутність мудрості при наявності богатства, влади перекривають доступ знань з підсвідомості. Така душа довше йде в життях в своєму розвитку. Третім станом цих умовних визначень є благ-(о-г)-ість (благий гість). Душа блаженствує, перебуваючи в гостях . Благі люди шанують і леліють свою душу і так відносяться до інших. Вони поважають Боже начало і досить скоро проходять духовне збагачення на Землі. З першої категорії у людини є «шанс» відправити себе на нижчі планети і навпаки. За своє коротке земне життя людина може перебувати в одному з описаних станів, або пройти через усі, бо сам поділ є умовністю і є тільки означенням для нашого усвідомлення. Що цікаво – душа може знаходитись в людських тілах, в тваринах, в птахах, в деревах, в рослинах, в каменях в залежності від способу життя в попередньому тілі. Ми цього не бачили, але є відчуття, що знаємо. Думаємо, говоримо, читаємо, пишемо не все, бо не знаємо всього. Тому маємо надію, що хтось так само міркує. Може хтось прочитає і теж стане пошуковцем істини.
 «Одного разу два підприємці, які володіли маленькими фірмами, зібрались в інше місто для підписання домовленостей, які б дозволили б їм збільшити продуктивність виробництва і, відповідно, доходів. На шляху в аеропорт вони попали в аварію і запізнилися на літак, тим самим зірвали підписання домовленостей. Окремо слід сказати, що літак, на якому вони мали летіти, розбився і всі пасажири загинули.
 Деякий час підприємці провели в лікарні, заліковуючи свої рани, а коли ви здоровіли, то знову зайнялися своїми звичними справами. До кінця своїх днів їм так і не вдалось розширити свій бізнес і збільшити доходи, але один з них був щасливий, а другий ні.
 В чому ж була різниця, хоча зовні їх життя не помінялось?
 Саме так, що тільки зовні їх життя не помінялись. Справа в тому, що перший підприємець весь свій залишок життя ремствував на долю, яка порушила всі його плани, а другий – до кінця своїх днів дякував Богу за збережене йому життя» Сергій Шепель
 Коли ми говоримо, що маючи одинакову освіту, маючи приблизно одинакові сім’ї, в матеріальному і духовному плані, то один живе щасливо і радісно, в достатку і злагоді з оточуючими, не напружуючись добуває хліб насущний і до хліба, а інший злий, пересудливий і наледь збирає собі на прожиття – хоча може трудитись не покладаючи рук. Такий контраст досить добре прослідковується в багатодітних сім’ях . А чого так? А тому, що першому Бог послав душу на щабель, чи більше, духовної зрілості вище, чи можливість більш повніше бачити своє покликання, свою місію на Землі. Маючи такий дар, ця людина має милість (можливість) розвиватись в нових якостях, більш позитивних. Аналогічні шанси духовного росту і в того, що в даний час знаходиться нижче. Це люди пристрасті. Вони за одне земне життя умовно можуть зрівнятись, або помінятись місцями. Не забуваймо, що будучи в благості, ми є еталоном поведінки, скарбницею мудрості. Таких розрізнень в сущого і в природі немає. Ці слова-порівняння для споглядання картини життя і усвідомлення себе і оточуючих в ньому. 
 Дослідження вчених показує, що людей в пристрасті перебуває біля дев’яносто процентів. Із десяти залишкових – тільки один процент людей перебуває в благості. Їх називають святими, містиками, пророками, мудрецями… 
 Ми є тією більшістю, але поспостерігавши за нами, можна сказати, що і в одній категорії перебувають люди з досить різним рівнем духовного розвитку. Є в цій категорії і духовно богаті, і матеріально богаті – це певний статус, це певна щабель умовної драбини. Вони теж є в меншості і несуть велику відповідальність перед сущим і перед людьми, але несуть цей хрест в оточенні зависті. Будьте свідомі цього і з розумінням і гідністю поводьтесь. У вас теж є можливість – рости, чи деградувати.
 Отримавши бог-ат(ад)ство (в цьому слові, в першому складі, єству підказується його внутрішній стан, ознака тих божественних якостей, які наше єство отримало і має передати далі через духовний ріст і оточуючим тепер, вмотивовано і наші можливості: йти до бога, чи в ад), в-ладу, ми не в-праві бути споживачами і транжирами, бо тоді душа після пере-в-тіл-ення (реінкарнації) опуститься на сім щабелів нижче і відповідно отримає таке тіло. Дякуйте сущому і тому, хто носив цю душу до вас за такий статус і майте мудрість зберегти, або підняти його для нового вашого брата, чи сестри по духу. Тому наші емоції, наше тіло, наш ум, наше серце не мають забувати, що маючи сьогодні творчий спокій, дбаймо про душу, яка скоро буде в іншому тілі і дякуймо Богу, що дав нашим тілесам таку душу – люблячу, щасливу, задоволену, самодостатню, милосердну. Ці якості дають нам енергію можливостей спілкування з Творцем, з мудрими людьми (саме таких він скеровує на нашу життєву стезю і навчає нас ділитися цими якостями, цією енергією. Мудрість не залежить від статків). Реінкарнація душі в різні тіла без вибору раси, нації, статі є промислом Божим. Аналогічне може статись і з мирським – політика всіх держав одинакова, то можливо і кордони не потрібні. Рух людей по світу на сьогодні не досить обмежений і вони бачили як живуть інші наші брати і сестри по духу і тілу. А їздять ті, хто шукає кращого, а відповідно і бере собі за еталон життя щось краще. Для прикладу: сусід побудував прекрасну хатину – і ми можемо таку зробити, якщо постараємось, а можливо ще й добротнішу, бо є варіанти пошуку кращого. Ніхто ж не йде до п’яниці з порваним одягом і не лягає біля нього в калюжі, порвавши костюм.
 Людство сьогодні на планеті свідоме, що потрібне єднання земне і духовне – ми ж одного кореня, ми ж одна родина. Якщо більшість буде так думати, говорити, діяти, то таких ми народимо і політиків (з аналогічним мисленням), а можливо це не будуть політики, а спеціалісти по благоустрою суспільства, яких найматиме людство. 
 Слон він і в Африці слон. Берізка - вона і в Америці берізка. З таким розумінням ми маємо підходити до кожної людини, як до собі подібної. Ми маємо бути Кристою, Абрамом, Сулейманом, Марічкою в одній єдності, в одній суті. Воно так є. Душі для сущого всі одинакові. Всі інші поділи по расах, націях, статях, статусах, інтелекту є поділом за мирськими категоріями. Ми вже сьогодні свідомі, хто править світом через гроші, які стали найціннішою річчю, бо ми придаємо самі їм таку властивість. Давайте надамо доброті найціннішу властивість в світі – це ж можливо. Ми свідомі, що хочемо рости духовно як Іісус, як Мансур, як Сократ, як Серафим Соровський…, що вже не хочемо бути бідними. Ми хочемо гармонії. Це процес і досить тривалий. Як процес дихання – вдих, видих – різне призначення, різні дії закінченого технологічного процесу в людському організмі, який ми називаємо диханням. Так і в процесі духовного росту. В кожного із нас є хороші думки, слова, вчинки – тільки пошукайте самі в собі. Ця якість шукається і постороннім, якщо він є спостережливий дослідник, але все ж з метою вивчення себе. Коли ми досліджуємо себе, чи когось, то часто густо бачимо і не зовсім хороше і побачивши його, нам відкриється і хороше. Ці якості є в кожного і є ознакою єдності сутності нашої – це процес життя. Однак, в більшості своїй, ми всі хочемо кращого духовного і кращого матеріального, то в нас є можливість творити ці показники у більшості миттєвостей свого свідомого життя-буття. Слід виокремити, що хотіння є бар’єром, а потреба є сходинкою . Пам’ятаємо це.
 «В не раз уже заштопаному халаті, із яскравого кольорового волокна, в лікарняній переповненій палаті, стоїть старенька і плаче біля вікна. Її уже ніхто не втішає, бо всі вже знають про причину цих сліз. Сусідок по палаті відвідують, а їй, лиш разок, синок халат привіз. Про тапочки забув, сказавши ніяково, що привезе завтра… і щоб потерпіла.
- Звісно потерплю. Я ж на перинці і в шерстяних носках можу полежати. Куди мені тут ходити? Простору мало. Поїсти санітарки принесуть. Мене хвороба настільки вимотала, що хочеться тільки полежати і відпочити… 
Зітхнув синок, відвівши очі в сторону:
- Тут…Розумієш…Справа є до тебе… Все дуже запутане і тонке… Але ти не думай погано про мене! Квартира в тебе пуста, і ми з дружиною подумали про те, що ти то там, то тут… Одна… Хвора… Підлікуєшся – то до себе заберемо! І онуки будуть раді, ти ж знаєш! Вони душі в тобі не знають, мамо! Все! Вирішили! Ти до нас переїжджаєш! Твою квартиру будемо продавати!
 Дістав папери, мовив без сумніву: 
Я все продумав, мені довірся, мам… Як тільки ми побачим покращення, то зразу ж жити переїдеш до нас.
- Що тут скажеш? Він син їй, рідна кров… А внуки – то ради них і варто жити! І підписала, не підозрюючи, як все насправді є. Проходять дні, проходять і місяці…Синка все немає. І навряд чи він прийде. Стареньку втішали і жаліли… Але хто ж і чого тут не зрозуміє? А старенька з кожним днем все слабше і по ночах все частіше сниться сон, як щоранку кашку синочку гріє, але він все плаче і не хоче їсти. І перші кроки маленького синочка, і слово, яке сказав він в перший раз, і перші царапини і шишки, і дитячий садок, і школа – перший клас…. Лікарі мовчать, намагаючись що є сил, хоч якось полегшити її муки. А рідня строго заборонили повідомляти діагноз матері. Вона не знає, що лікарня ця – не міський простий стаціонар, що шансів на поправку більше немає… Але для неї незнання – не кошмар. Табличка «Хоспис» на стіні біля входу ні про що їй не говорить. На чудні слова давно вже мода і чи потрібно за це когось винити? Вона не знає, що синок регулярно дзвонить лікарям два рази в тиждень:
Ви ж говорили – вмирає… Чудно…Що до цього часу ще жива…?
Вона жива, Вона все жде і вірить, що син прийде, обніме і пояснить… Відкриються палати двері і вона підійде до вікна. Вона ж все зрозуміє і простить. З останніх сил вона встає із ліжка, тримаючись за стінку, підходить до вікна. На скільки їй ще вистачить терпіння так вірити синку? Вона готова до кінця старатись. І сил, яких нема, але вона має їх знайти, а раптом він прийде? Вона ж має дочекатись! Прийде… Ну як він може не прийти? Стоїть і плаче… Жде від сина вісточки… На небо тільки погляне випадково і перебирає рукою натільний хрестик:
- Мовби, почекай Боже, не забирай!» 
 Любити, жити позитивом, бачити позитив – це і є ідеалом нового життя і торжеством радості життя. Одночасно ми бачимо і чуємо негатив, як данність нашого життя. Погодьмося, що сьогодні зустрічається і негатив, а ми, як людина свідома, аналізуємо: чим ми створили дану ситуацію, чи проблему?, для чого вона нам (підказка, урок, порівняльна оцінка)?, як вийти з неї в позитиві? Це є способи в баченні смислу життя. Над цим потрібно трудитись, чи вміти, чи знати цей процес, а ми в своїй більшості не є шукачами. Нас до цього готували? Ні. Суспільство, священники і влада були і є гонителями нового. Їх влаштовує консерватизм. Згадаймо Іісуса Христа, який дав новий позитив для духовного росту через любов: «Любіть одне одного і ближнього свого, як самого себе», а тогочасне суспільство на чолі зі священниками повстали проти цього. Вони мали свою ідею щастя. А він приніс їм знання істини. Символічне розп’яття. Дванадцять учнів його втекли, хоча були свідомі, що його вустами говорить істина. Істинні знання зійшли з вуст і продовжили жити. Це вже була потреба життя. Такі месії, пророки приходять завжди раніше, щоб показати жаждущим правди, свободи, любові, щастя. Його знання почали записувати через декілька століть, а «використовувати» після тисячоліття їх проголошення. Суще нам і сьогодні дає підказки і посилає знання істинних знань для душі і тіла, але суспільство не готове приймати їх, а по-друге, воно всі сили скеровує на їх знищення. Ці цінні записані знання сьогодні священники будь-якої релігійної традиції, секретні служби кожної держави, власть імущі ховають, а деколи знищують. Не заховають, не знищать. Знання теж є видом енергії і вони все одно з часом проявляється.
 Тепер інтернет інформує спільноту про наявність великої кількості нових технологій в забезпеченні людства (особливо тих, що стосуються продуктів харчування) всім необхідним і без великих затрат. Ми можемо бути здоровими і чистими без армії фармацевтів, лікарів; без маси юристів, що каламутять (як ті, що стоять біля казанів зі смолою) совість, граючи на підлих почуттях людини, аби бути при справі; без свяшенників – що давало християнство тисячу років тому і, що дає сьогодні? Як результат – брак духовної їжі у пастви, а тому ми свідки відокремлення нових, більш прогресивних гілок цього сильного могутнього дерева – це і протестанти, і кальвіністи, це і баптисти, що своїми засобами і методами показують новизну життя, а не закостенілу ортодоксальну святу книгу, яка містить в собі язичницькі окремі традиції, іудейську суспільну ідеологію з Ісусовими повчаннями для духовного розвитку людства, через поширення ідеї любові, доброти, через славослов’я в піснях і проповідях, через відмову від обов’язкових постових і інших обмежень. Однак слід розуміти, що наявність таких бар’єрних інститутів в суспільстві можливе при наявності неусвідомленого попиту. Пристрасні бажання ума не дають виходу знань з душі. Сьогодні люди мають знання і відрізняють добро і зло. Вони свідомі, що щось нове насувається в їх уми, але не знають як з цим поступити. Ми боїмося за завтрашній день, ми боїмося, що ж буде в майбутньому…? Не будуймо ілюзій. Будьмо свідомі, що все, що відбувається (добре, чи не зовсім) - все скоюється на краще.
 Проявляймо милосердя і доброту до наших братів по духу, які потребують (сущий вкаже вам на них – тільки будьте уважними. Ви теж бажаєте уваги, то не забуваймо, що хтось не менше за нас її потребує) і які шукають споріднених якостей. Не кожен здатен дати і не кожен може взяти. Хочемо стати, чи бути богатим , то можливо найкоротший шлях до цього – вкрасти у когось і одночасно в себе. Вкрали матеріальне, а в себе духовне, а мудрості, розуму, щоб ним розпорядитись і немає, бо богатство духовне і багатство матеріальне ходять рядом.
 «Прийшла Бідність і Багатство до одного чоловіка і питають:
- Хто із нас красивіший?
Злякався він і думає: «Якщо скажу, Бідність красивіша, то Багатство розсердиться і піде, а якщо скажу, що Багатство прекрасне, то Бідність розсердиться і мене замучить». Подумавши трохи, а потім сказав:
- Поки ви так на місці стоїте, то я не можу вирішити. Ви пройдіться.
 Стали Бідність і Багатство проходити туди-сюди. Подивився на них чоловік і говорить:
- Ти, Бідність, дуже хороша зі спини, коли відходиш, а ти, Багатство, просто прекрасне в момент приходу.»
 Тут не слід вважати кількість богатства, а його якість – скільки ми потребуємо, чи скільки ми можемо взяти. І це слід знати, бо створимо дискомфорт, а то можна ще й гірше отримати ніж було до цього. Для прикладу: женимося, чи виходимо заміж і попадаємо в богату сім’ю, в їх світ – як ми почуваємось…, хоча маємо шанс для прийняття цього статусу душі і тіла. Або навпаки – попадаємо в бідну сім’ю…, то тут, маючи богатство, є чим ділитися - і духовними і матеріальними статками. Тут можлива допомога для росту, а, можливо, молода людина, маючи батьківські матеріальні статки, духовно опустилася до духовгого рівня бідної сім’ї. У першому випадку, маючи шанс для духовного росту, ми приходимо без матеріального, то це є буцімто неприйнятним. Однак, коли ми духовно починаємо рости, то це суще дає саме нам таку сім’ю для подальшого розвитку душі. Мирська характеристика цього – можливо попав у рай, а можливо у пекло. І якщо це і наша характеристика – то це ми самі такі і є, то це ми так і бачимо світ, так його сприймаємо і тільки ми. Пам’ятаймо це.
 Оберігаймось від протиставлення, або роз’єднання сакрального і матеріального, бо це є наше єдине ціле дароване Всевишнім для розуміння того, - хто ми є? і звідки ми пішли, як істоти соціальні? – діти Бога єдиного.
 Саме це дає нам силу – силу Духу кожній людині, кожному народу… незалежно від місця проживання, національності. Богу поділ чуждий – для нього всі душі рівні і достойні розвитку. В його силах поправити нас. Перевірте. Хіба не раз ми міняли думку, чи рішення, чи переробляли роботу?
І давайте згадаємо, що нас спонукало до зміни рішень … - дискомфорт душі, як проявлений поклик нашої душі, нашого Бога до спонукальної дії. 
 До цього і в подальшому ми пишем слово – «Бог» наповнюючи його змістом, смислом, розуміючи його як позитивні енергії, які зібрані людством і всім живим і не живим, всім видимим і невидимим, і які є енергіями загальними, всіма надбаними. Якщо ми це будем розуміти, то і уже знаємо, що ми без страху можемо кожен брати цю позитивну енергію. І цей спосіб взяття ми сьогодні сприймаємо по цих словах, як буцім-то нам це дає Бог. Брати, чи получати позитивну енергию (любов, доброту, милосердя …) ми можемо, але не кожен може взяти і получити. І в цій книзі червоною ниткою прописується те, як підготуватися для взяття, чи отримання. Тут ми розглядаємо і те – коли, де і скільки ми можемо взяти чи получити. Читайте, усвідомлюйте і приймайте, а далі раздавайте в радості, то тоді кожен день і на схилі років ми відчуваємо, що наше життя складається якнайкраще і ми дякували і дякуємо за це всіх і вся. Всі люди на Землі – одна родина і має одного Бога, одні і ті ж загальні енергії в собі і в оточуючому Всесвіті.
 Наші бажання, можливості віддзеркалюються. Наприклад: ми не маємо поваги до іншої релігійної традиції (релігії), окремої її гілки, нації, раси, то отримуємо нове тіло, яке має в оточенні людей з такими релігійними переконаннями, в тій нації, в тій расі і самі є їх членами, чи представниками.
 «Учень спитав Мудреця:
— Вчителю, чи ворожий мир в цілому до нас? Чи він несе людині благо?
— Я разкажу тобі притчу про те, як відноситься мир до людини, — сказав учитель.- «Давним – давно жив великий шах. Він наказав побудувати прекрасний маєток. Там було багато чудового. Серед інших диковинок в маєтку була зала, де всі стіни, стеля, двері і навіть підлога були дзеркальними. Дзеркала були надзвичайно чисті і світлі, тому відвідувач не зразу міг збагнути, що перед ним дзеркало, – настільки точно вони відображали предмети. Крім того, стіни цього залу були влаштовані так, щоб утворювалась луна. Спитаєш: «Хто ти?» – і почуєш у відповідь з різних сторін: «Хто ти? Хто ти? Хто ти?»
 Одного разу в цю залу забіг собака і в здивуванні застиг посередині – ціла шайка собак окружила її зі всіх сторін, зверху і знизу. Собака на всякий випадок ошкірила зуби, і всі відображения відповіли їй тим же. Перелякавшись, вона відчайдушно загавкала. Луна повторила її гавкіт.
 Собака гавкала все сильніше. Луна не відставала. Собака кидалась туди і сюди, кусаючи повітря, а її відображення тоже носилось навкруги, клацаючи зубами. Ранком слуги знайшли нещасного собаку бездиханним в оточенні мільйонів відображень здохших собак. В залі не було нікого, хто міг би причинити їй хоча б якусь шкоду. Собака загинула, змагаючись у борні зі своїми власними відображеннями».
 - Тепер ти знаєш, — закінчив Мудрець, — інші люди не приносять ні добра, ні зла самі по собі. Все, що відбувається навколо нас – всього лишень відображення наших власних думок, почуттів, бажань, дій. Мир – це велике дзеркало.»
 Ми маємо бути свідомими, що будь-яка дія в оточуючому світі є дзеркальним відображенням нас самих, наших якостей (підказкою є наші відчуття доброго, чи не дуже). За повсякденщиною ми не вчимось спостерігати за собою, своїми діями (слова, думки, емоції, діла), а добре було б, якби вчились, щоб це була повсякденна потреба, стиль нашого життя. З цього моменту ми будемо свідомі, що це є дзеркальне відбиття нас самих, це є в нас у підсвідомості, в матриці нашого розуму нашої душі. Зробили добре діло?, зробили погане? – то такі наслідки і отримуємо назад з сімома братами їхніми (згадаймо притчу, коли з людини виганяли біса, який довго блукав світами і зрозумів, що його тіло є найкращим місцем для нього, але по дорозі він познайомився з такими, як сам і привів їх з собою в це тіло. Як воно витримає? А душа мала нести цього біса разом з тілом для духовного росту). Зробили добре, то прийде до нас сім добрих братів; зробив погано – прийде сім поганих. Ми будьмо готові до того, щоб отримати сім мільйонів, давши один, вкравши мільйон – сім буде забиратись. Бідний тому, що дурний був, вкравши в минулому мільйон. Давайте і вам воздасться. 
 Не страх і заборона дає відчуття свого єства, а пізнання і свобода пошуку дає шанс відчути смисл життя, потребу душі і можливості тіла, як помічника душі нашої.
 «Наставник Спокійних часто говорив своєму ученеві, що для досягнення мети потрібно навчитися відкидати все, що не є життєвою необхідністю. Учень добре запам’ятав слова Учителя, але ніяк не міг зрозуміти, як відрізнити, що є і що не є необхідністю, а наставник ніколи не пояснював йому цього, посилаючись на те, що життя саме цьому навчить. Одного разу, коли Вчитель і учень гуляли в горах, на них несподівано напав розлючений тигр. Учитель спокійно зійшов з стежки, а тигр погнався за учнем. Учень кинув свій меч і священні амулети, розірвавши на шматки одяг, продираючись через кущі, але все-таки зумів спастися, вилізши на високе дерево. Через деякий час тигр пішов, але учень боявся злізати вниз, поки не помітив, що до дерева наближається наставник. Учитель, подивившись на зляканого учня, розсміявся і сказав:
 - Ось ти і навчився відкидати все, що не є необхідним для досягнення мети і це спасло тебе.
 - Учителю, - заперечив учень, - але ти не втратив ні меча, ні одягу і навіть не спробував тікати, а тигр тебе не зачепив. Чого так сталось?
 - Я відкинув свій страх, і тигр просто не помітив мене, так як це і було моєю метою, - відповів наставник. - Так і тобі слід навчитися перш за все правильно вибирати мету, а потім уже щось відкидати для її досягнення, якщо це взагалі виявиться потрібним.»
 Страх є процесом очікування невідомих страждань, втрат, нестатків, прикростей, злиднів, біди, горя, беззахисності. Він принижує людську гідність і спонукає до неадекватних дій в сім’ї, на роботі, на вулиці і навіть до беззахисної природи. Страх паралізує душу і тіло. Він може привести до позбавлення чийогось, чи свого життя. В стані страху людина згодна на все, тільки б позбутись страху, як говориться і чорту душу пообіцяє, але не такий страшний страх, як його малюють священники, начальники, юристи. В такому стані залякування вічними пекельними муками і стражданнями представниками релігійних традицій, чи іншими означеними представниками вже своїми винними страхами є в більшості випадків небезпідставними, бо ми стривожені і можемо сприймати їх за реальність, за правду. Заспокойтесь, обміркуйте, помоліться і тривога пройде, пройде і страх, а якщо було якесь слово, чи недостойний вчинок, то ми зможемо побачити його «значимість» для нас і для оточуючих. 
 «Бог сказав: «Бійся сліз ображеної тобою людини, бо коли вона попросить мене допомоги, то я допоможу».
 Боятись можна хижої тварини, сердитої людини, начальника, але не Бога, не своїх думок, слів, вчинків, бо той, хто зробив, то той може і виправити. Пригнічує нас, зазвичай, пристрасний спосіб життя від розуміння свого покликання, як боголюдини і різниці між розумінням незадоволеності рутиною життя. Нудьга має ту ж природу і вони разом показують прив’язаність нашого ума і тіла до житейських благ, житейських задоволень, до матеріальних, економічних статків, до соціального статусу, до самого найвищого, що тільки можливе в нашій фантазійній життєдіяльності. Лінь є теж похідною нудьги. В стан нудьги вводить і таке пояснення своєї життєвої позиції, яка формується – «На все воля Божа». Нудьга виникає з того, що душа знає про своє перебування в більш розвинутих духовно богатших тілах, середовищах, суспільствах. Суспільство, держава тримає нас в постійному страху, роблячи з нас ланцюг діяльності, гвинтиками державного механізму, лякаючи нас карами за порушення правил, договорів, законів. Нас лякають муками в часі і муками в вічності. Природа, чи суть страху полягає, чи виходить не з духовних джерел, а з соціального середовища, хоча торкається і духовних цінностей, а деколи стає перешкодою для їх реалізації- (доброти, любові, щастя). Це є одним з нехороших аспектів природи страху за ці духовні цінності, які ми побачили, чи відчули, не укріпившись довірою до їх сили і постійності, коли вони ще є в нашому розумінні самоціллю, а не смислом, або коли ці якості носять декларативний, лозунговий, зовнішній, публічний характер, а не внутрішній істинний стан нашого єства. 
 Гра на осуд.
«- Сьогодні жахливий день. Всі, як буцімто змовились, заставляють мене нервувати, злитися і дратуватися, - сказав один чоловік другому.
 - І не говори, - відповів його знайомий музикант, - у мене подібні проблеми. Сьогодні всі, як назло, торкаються моєї скрипки. Із-за цього вона почала розстроюватися, після чого на ній неможливо грати.
 - Так чого ж ти не настроїш її, як потрібно, і не сховаєш у футляр, щоб невмілі руки не розладнували її і не видавали дисонансних звуків, які ріжуть твій чутливий слух?! Тобі не здається, що в цьому винуватий тільки ти сам? Чого ти дозволяєш, кому не лінь грати на твоєму інструменті? І раз тобі не подобається те, що вони грають, то чи не краще сховати його чи грати самому те, що тобі подобається?
 - Я бачу, дорогий друже, що ти добре розбираєшся в музиці. Так чого ж ти сам не застосовуєш ці знання до свого “інструменту”?! Чому належним чином не настроїш свою свідомість, не візьмеш її в свої руки і не почнеш “грати” те, що подобається тобі самому, замість того, щоб дозволяти, кому не попадя, “грати” на чутливих струнах твоєї душі те, що їм вздумаеться? Чому замість того, щоб навчитися грати пісню любові, терпіння і прощення, ти граєш траурний марш гніву і похоронний марш злоби? Тобі не здається, що в цьому винуваті не люди, які діють тобі на нерви, а ти сам? Знай, ти можеш вибирати, грати самому чи дозволити грати іншим. Вибір за тобою!»
Сергій Шепель
 Не біймось осуду, зависті, незадоволення іншими нашого щастя, нашої любові, бо це є наш такий стан душі і якщо він істинний, то йому не нашкодять наші мирські потуги і не буде підстав для страху і пригнічення. Розуміння природи страху, середовищем якого є вся наша життєдіяльність, в тому числі і сама смерть – є ознакою свободи, є ознакою нашого божественного стану боголюдини. Християнська релігійна традиція досить вдало визначає фізичну смерть тіла, як кінцеву мету – душа йде в рай, або в пекло.Про природу раю і пекла в нашому житті ми зупинимося пізніше, а тут ще раз наголосимо про безсмертність душі. Цього не може викинути і релігійна традиція в процесі відправи служби за покійником: «Упокой душу Боже раба Твого Івана», де випущено з речення букву , слово і добавлено інше слово. А в природі відправи було і є відправа - побажання: «Успокой душу Боже, яка була в тілесах ім’ярек Івана». Присутні на похоронах саме цього бажають померлому тілу і душі – заспокоїтися і далі рушати в божественну путь духовного розвитку.
 Страх ума, після виплеску негативних енергій, є усвідомленням нашого єства в особистому безсиллі бути частинкою Божественного, бути господарем і слугою життя вічного. Слугою тілом і господарем душею. В цьому страху наше єство входить в стан боговідторгнення, богооставленності. Так не є. Входимо в молитовний стан і він жде нас – де б ми не були – на шляху в пекло, чи на шляху в рай. Він чекає наших посилів духовних потреб в благосних помислах, словах і вчинках. Закриймо вуха і очі, які приносять поживу нашому уму в його життєву горячку короткочасного перебування тут. Дух вічний, душа вічна і вона завжди йде додому, як капля в океан, незалежно від того, в яке тіло послана. Бо все, що існує в часі є тимчасовим, але ж всі хочуть вічного і постійного життя, багатства, влади. Хіба так буває? Духовний ріст протягом життя і є тільки маленькою частинкою шляху до Бога, додому. Це шлях накопичення енергій Світлого Духа. 
 Відчуття страху зникає, коли відчуваємо силу Духу, бачимо його в проявах, говоримо з Ним. Але є і інша сторона втрати страху – це безвідповідальне нехтування самим цінним в житті – життям. Цей процес зовні видно в інших, а вони можуть не усвідомлювати цих видимих проявів і супроводжується п’янством, наркотиками, пошлістю, вульгарністю, непристойною поведінкою і діями. Це стан, коли нам байдуже до духовних цінностей, до життя, до себе і всіх оточуючих. Тоді теж зникає страх. Небезпека цього явища є і для інших і полягає вона в тому, що людська істота ще задоволена собою, таким своїм станом і хизується цим перед іншими спеціально, або вже зовсім без розуму. Хто хоче бачити таких істот поряд з собою. Це хворі люди тілом і деградують душею. Як важко новому життю бути носієм такої душі. Зазвичай, в такий стан душа і тіло попадає після душевного зламу, коли соціальні і матеріальні обставини нашим умом закрили від єства душу, закрили наше єство від Розуму, не вистачає сил для розуміння насівших проблем і ми не знаємо де його брати ?… - В молитві – поговори з собою, не опускаймо рук від ілюзії безвиході, життя продовжується з нами, чи без нас. Поговори з Сущим - і сила появиться, і побачимо вихід зі скрути. Перевіряйте.
 Людина зневіряється, втрачає довіру до Сущого, до інших, в себе, розчаровується в своїх можливостях. Можливо, вона на певному періоді життя деколи захотіла реалізувати нездійсненне і нею оволоділи амбітні бажання, але, найперше, навіть не перебуваючи в таких ситуаціях, не виникло потреби звернутися до свого нутра, до людей, до Бога, то розуміймо, що ми не відкрили двері для притоку до нас сили і можливостей в реалізації, а, можливо, ми б побачили марноту свого непотрібного бажання.
 «Одного разу, людину, яка постійно терпіла труднощі і всілякі негаразди спитали:
 — Де ж твій Бог, в якого ти так віриш? Чого він тобі не допомагає?
 — Він допомогає, але не так, як ви думаєте. Мій Бог бажає зробити мене сильнішим і, замість того щоб міняти обставини, в яких я перебуваю, то дає мені любов і терпіння, щоб переносити і долати всі труднощі, які випадають на мою долю». 
 Називається така людська позиція – усвідомлено нести свій прижиттєвий хрест для духовних потреб нашого єства і росту нашої душі. Така позиція і дає енергію для вирішення повсякденних потреб.
 Подолання своїх мирських бажань потребує сили Духу, сили Розуму. Людина може переносити великі і тривалі страждання, якщо вона бачить в них смисл життя. Страждання йдуть з нами рядом, спереду, ззаду, бо неможливо упокорити своїх бажань, свого «Я». Смиренність – це упокорення свого Его. Тільки через духовний акт покірності пізнається суть свого самолюбства, та і то воно не є як втрата свободи і упокорення до стану раба, а саме упокорення свого «Я» в нашому єстві приходить в розумінні від нашого акту свободи, що ми можемо так поступити. Будьмо вільні духом, але не будьмо рабами в душі своїй, бо це є ознакою відсутності свободи духовних начал. Ісус Христос закликав до продукування духовних цінностей, бути бунтарем, яким і сам був і є, до бачення суті мирських бажань, але зовсім не до покірності рабської суспільним мирським ідеалам. Він сказав їм, що прийде до них і дасть їм Духа Святого, Духа Світлого, Енергії Світлої для продовження стяжання її во благо всім і їм у поміч, тобто сили духовної енергії. Духовна якість повчань Ісуса Христа не в тому, щоб терпіти образи, скільки у вмінні не ображати і в умінні їх не приймати.
 П’ять ліків для душі.
 «В давні часи в одному торговому місті жив чиновник. Одного разу, коли він проходив по ринковій площі, до нього швидко підійшов якийсь чудний обірванець і, викрикнувши лайливі слова, плюнув в обличчя чиновнику і втік. 
 Не виніс чиновник ганьби і захворів. Так би і помер, але його друзі послали по лікаря, який славився своїм вмінням лікувати душевні рани. Лікар дав хворому п’ять ліків і звелів кожну ніч, просипаючись в призначений час, приймати одне з них.
 Настала ніч. Прийняв чиновник першу мікстуру, і приснилася йому ринкова площа і те, як обірванець плюнув йому в обличчя. Від нестерпного приниження і сорому страшно закричав хворий і проснувся.
 Наступної ночі прийняв він другу мікстуру і знову побачив той самий сон, але замість сорому він відчув на душі крижаний страх.
 Такий же сон приснився чиновнику і на третю ніч, але ні страху, ні сорому вже не було, а відчув він глибокий сум. Здивувався чиновник, але вирішив виконувати вказівки до кінця і наступної ночі випив четверту мікстуру. Звісно, він зснову побачив той же сон, але цей сон уже не був таким виснажливим, як в попередні ночі, і відчув чиновник тільки легке здивування.
 На пяту ніч неочікувано для себе самого чиновник відчув радість.
 Не знаючи, що думати, він піднявся з ліжка і негайно відправився до лікаря за порадою і новими ліками.
—Що ти відчував після прийому мого зілля? - спитав цілитель.
— Всі ночі мені снився один і той же сон про те, як обірванець плюнув у мене, - відповів чиновник, - але кожної ночі цей сон викликав у меня нові відчуття: я відчував то сором, то страх, то сум, то здивування. А в останню ніч я відчув радість і відчуваю її до цієї пори. Тепер я розгублений і не розумію, що ж я маю відчувати насправді?
 Вислухавши чиновника, лікар засміявся і сказав:
— Не важливо, що відбулося з тобою, якщо ти можеш відноситися до даного випадку так, як вважаєш за потрібне. Бо тільки від твого вибору залежить, будеш ти радіти чи засмучуватися по будь якій причині. Що ж стосується плювка в обличчя, то мудрий чоловік просто не звернув би на нього уваги, тим більше що твій кривдник - божевільний, і його плювок не більш образливий для тебя, чим порив вітру, запорошивший пилом твої очі.»
 Раз ми опинилися в ситуації отримання ляпаса, хоча і це не є випадково, бо ми були до певної міри провокатором до настання дії чи то думкою, словом, поведінкою, то підставивши другу щоку, ми на його психологічному, підсвідомому рівні даємо зобидчику можливість забрати свою агресію назад рукою, чи навіть очима через усвідомлення намарності дій. Так проходить процес нейтралізації негативної енергії через усвідомлення. Ми починаємо розуміти причини виникнення такої ситуації, бачити корені цього зла. Побачивши причини, ми робимо великий крок до пізнання ситуації і ми знаємо, як вийти з неї кожен в собі.
 «Коли Конфуція спитали: «Чи правильно буде відповідати добром на зло?». На що він відповів: «Добром потрібно відповідати на добро, а на зло потрібно відповідати справедливістю».
 Проголошені Христом духовні цінності і показана їх природа, а також важливість їх для людини, для духовного її розвитку, для здійснення покликання людини в цьому Всесвіті – як от любов, доброта, милосердя, свобода духу, братство, які є рушієм всього живого і неживого, видимого і невидимого складають основу змісту життя покликаної людини. Але християнська релігійна традиція перетворила їх в риторичні словеса, в умовно-риторичні возвеличення ними добродіяння, яке по суті є обманом, не є духовним джерелом для людини на все життя. Людська душа досить чутлива до правдивості, до істинних знань і до обманно-злочинних. В реальному житті також цим займається держава і суспільство через їх державно-соціальну нормотворчість, яка будується не на любові, не на свободі духу, а на бездушності, ненависті, оцінці, порівняннях; на запереченні людської гідності (фактичної, а не проголошеної); на несправедливості, насиллі і примусу. Фактично, майже кожна особистість приречена жити під моральним законом суспільства і під законами держави, які зобов’язують виконувати ці писані і неписані норми, оголошуючи санкції можливих варіантів покарань. Але ми знаємо, що тільки сильним духом саме покоряються моря. 
 Нам слід розуміти, що присутність в житті людини Бога і Диявола є постійним джерелом виникнення негативних і позитивних енергій, добра і зла, любові і ненависті … Не буде Бога і Диявола в житті-бутті, то не буде похідних від них позитивних і негативних енергій, бо саме такими особовими словами людина називає ці енергії. Саме людина є творцем цих якостей позитиву і явищ негативу. І будь-які суспільні надбання в суспільному і мирському устрої не торкаються по великому осмисленню життєдіяльності окремої людини. Саме окремі індивідуальності є найбільш цілеспрямованими творцями духовних цінностей, духовних енергій, Бога, бо цим вони займаються усвідомлено, розуміючі своє покликання, як призначення їх Душі. Вони дають такому умовному визначенню всю зверхсилу, зверхдоброту, зверхмилосердя, всемилостивість, всерозумність. Кожен має свій шлях до Бога, кожен поступає у своїх пошуках, у своїй життєдіяльності індивідуально. І будь-хто інший може діяти по іншому. Умовна обов’язковість полягає тільки в тому, що в кожній особистості ми могли б бачити конкретне єство, а не загальне правило – ті, чи інші позитивні, чи негативні енергії, які формуються для більшості і є нормами, чи візирами для використання цих моральних норм оточуючими для свого ж блага. 
 «Син людський є хазяїном суботи». Субота для людини, а не людина для суботи. Не справи керують людиною, не обставини, а людина є їх творцем і вона може управляти ділами людськими.
 Люди бояться смерті, а ще більше самого життя. Уважно подивіться на людей – всі дуже занепокоєні. Мабуть живуть без мети, без інтересу пізнання, якось сонно, в’яло, з таким настроєм, як древні старики – поїв, поспав і імітує заклопотаність, весь в думах… Такий приблизно шлях проживає велика маса людства з часу, коли треба ставати самостійними, коли треба брати на себе відповідальність. Зібравшись в сім’ю дружина, чи муж, маючи дітей, виконують свої сімейні обов’язки з примусу, і в постійному роздратованому нагадуванні. Тут панують гнів, злоба, а хочеться сховатись від життєвого процесу і частинка ховається за грою біля комп’ютера, частина відключається алкоголем, наркотиками, а маленька частинка ще в душі і наяву перебуває в дитинстві. Хочеться заховатись, а тут команда поступила – принести відро води, але коли ніс, хлюпнула на підлогу, а витирати не хочеться. Виплеснулася вода, бо надірвалось вушко, не прикріпив… – потім. Але ж де відповідальність – прикріпи і друге перевір. Ось з таких тисяч дрібниць складається день, роки і все життя.
 «Один мудрець взяв пустий кувшин і наповнив його доверху невеликим камінням. Зібрав своїх учнів і задав їм перше питанняс: «Скажіть, достойні, чи повен мій кувшин?» На що ті відповіли: «Так, повний». 
 Тоді мудрець взяв повну банку з горохом і висипав її вміст в кувшин з камінням. Горох зайняв вільне місце між камінням. Задав мудрець друге питання: «Чи повен тепер мій кувшин?» Учні знову підтвердили, що повен. Тут мудрець взяв коробок з піском і його теж висипав у кувшин. Пісок просочився крізь горох і каміння і зайняв все вільне місце.
 Сказав мудрець: «Я хотів, щоб Ви усвідомили, що кувшин – це наше життя. Каміння – самі головні складові життя кожного. Горох – це речі, які приємно мати, але це не саме головне. Пісок символізує дрібниці, якими наповнене життя кожної людини.
 Якщо спочатку кувшин наповнити піском, не залишиться місця для гороху і тим паче для каміння. Так же і в житті: якщо тратиш час на пустяки, не залишиться часу на саме головне.»
 Але і нехтувати дрібницями не слід, бо ними наповнене наше життя і вони створюють той чи ішний мікроклімат в собі (а в банці при найменшому поруху появляється непотрібний шум, чи вбачається недостаток піску), взаємовідносин в сім’ї – в залежності від того, які складові ми продукуємо.
 «Що буде, якщо кинути жабу в кастрюлю з горячою водою? Вона негайно вирішить:«Тут незручно. Потрібно скоріше тікати звідси». І тут же вискочить. А що, якщо ту ж саму жабу положити в каструлю з холодною водою, поставити на плиту і поступово нагрівати? Жаба разслабиться. Вона, звісно, помітить, що стає тепліше, але подумає: «Трошки лишнього тепла не пошкодить». А закінчиться все тим, що вона звариться.
 Буває багато чого в житті назбирується поступово. Борги, лишня вага і погане здоров’я. Памятаймо про тенденції. Неможна недооцінювати дрібниці.»
 Такою безвідповідальністю (відро) вчимо дітей, нею калічимо своє тіло – храм душі нашої і в оточуюче середовище посилаємо пригніченість, сум. Одна негативна енергія і ми її творці. Звільняємось від неї і на вільне місце може приходити позитивна енергія (місце звільнилось і усвідомлення приходить, що поміняли підхід до свого життя ). 
 Кожного, хто щось пізнав, відчуває наповнення енергії, сили. І це наповнення сили іде від розуміння істини. До сили потрібен Розум, але коли ми не зрозуміємо суті пізнаного, то воно залишиться тільки інформацією, якою можна користуватися як завгодно, чи взагалі не користуватися, бо це не ввійшло в наше знання. Не ввійшло це знання в наше єство. Тим паче, коли ці знання стосуються матеріального, то пізнана енергія може бути використана не з розумінням і стане неконтрольованою – може наробити біди. Історія про це свідчить, навіть на такому маленькому прикладі : життя, діяльність і фініш життя академіка Сахарова. Однак, якщо ми пізнаємо духовну енергію не з розумінням її суті, то це також нашкодить нашому єству. 
 Звісно частина людства є пошуковцями істини, суті життя і для цього вони роблять спроби. У них кипить енергія, піднімає планку життя, і хлюпає через вінця, підвищуючи тривогу в чуючих і в тих, хто бачить. У таких людей, що киплять життям, інший погляд на речі, на оточуючий світ.
 Ми відчуваємо свою природу любові, ми відчуваємо свою єдність з Сущим. Це і є щастя. Всі хочуть бути щасливими. Тому духовне збагачення (хоча б чуть-чуть) однозначно збільшує відчуття щастя.
 Ми скажемо про відчуття в іншому негативному розрізі. П’яничка стає щасливим, коли вип’є. І на таких бажаннях випити проходить не одне життя, а може і одне. Така особистість заперечить кожному, що вона п’яниця, що вона пропила щастя, життя - і тут її ум не хоче взяти на себе відповідальність. Вона не скаже, що щаслива, але періодичні відчуття задоволеності є. Хоча в стані тверезості і в стані сп’яніння вона нікому не побажає такого щастя, носієм якого є сама. Це є усвідомлення негативного. Це вже крок. Духовні надбання дають постійне відчуття щастя, а в п’яниці - до пошуку алкоголю, при розпитті і після розпиття, тобто на короткий термін. А потім він ображає, проклинає себе і всіх за свою гіркоту життя і намарне існування( це їх слова), краде, обманює, чим починає деградувати його ум і душа цього єства. Страждає духовна наповнююча сутністі людини. 
 Така душа, попавши в нове тіло, яке виростає до зрілого віку, бачить маленький промінець від ядра духовних цінностей і питає тіла, чому ми такі нещасливі, чому в нас нічого не получається в роботі (забулись навички праці, творчості, бракує знань)? Ум каже: «Підемо легшим шляхом – пляшку легше піднімати…».
 Цей шлях не є в приклад для наслідування, а як дорожній знак, що попереджує про слизьку дорогу. Дивіться і не падайте. Будьте уважні і усвідомте, що слизьку дорогу, на яку ми вийшли, ми можемо перейти на двох ногах, чи на чотирьох … Хто ми після цього будемо в людській подобі? 
 Довести душу до висот усвідомлення свого призначення приходиться по маленьких частинках, як той механізм – по детальках, по гвинтиках, по гаєчках. Все у Всесвіті виконує якусь роль, бо більше бачиться здалеку. Кожному доля дає шанс побачити істину. Такий шанс може проявлятись у різному віці людського життя і як показує досвід – це десь біля 50- річного віку (7х7). Сім років – це період повної зміни фізичного тіла і зміна сприйняття світу, Бога. Тому кожен може реалізувати себе і виконати благу волю Сущого.
 Ми бачимо і цінуємо предмети обиходу іншої людини – вона прожила не даремно. Таке мирське бачення життя, а що в неї за душею? – чи має вона спокій, чи вона виснажена, чи повна енергії??? 
 Джерело нещасть у тому, що ум хоче і бажає, а душа має інші цінності – духовні і ці розбіжності в наших нереалізованих бажаннях створюють духовний дискомфорт у нашому мирському житті. Найцінніша душа, а тіло є носієм її. Процес життя і є переплетіннями тих потреб і тих бажаннь.
 «Коли Иляо із Шинаня зустрівся з правителем Лу, той на вигляд був дуже втомленим.
— Чого у вас такий втомлений вигляд? - спитав Шинаньский вчитель.
 —Я вивчив щлях попередніх царів і готувався продовжувати діла моїх предків, - відповів правитель Лу. - Я поважаю духів і показую знаки поваги достойним мужам. Я все роблю сам і не маю ні хвилини для відпочинку, одначе, так і не можу позбутися клопотів. Ось чому у мене такий втомлений вигляд.
— Ваш спосіб позбавлення від турбот, мій пане, нікуди не годится, - сказав Шинаньський вчитель. - Лиса з її пишним міхом і леопард з його пятнистою шкірою ховаються в лісах і гірських пещерах, щоб мати спокій. Вони виходять на зовні ночами і відпочивають вдень - настільки вони обережні. Навіть коли їм приходиться терпіти голод і спрагу, вони дозволяють собі лише єдиний раз вийти за здобиччю чи на водопій – настільки вони стримані. І якщо навіть при їх обережності і стриманості їм деколи не вдається минути капкана чи сітки, то хіба це їх вина? Їх міх і шкіра - ось джерело їх нещасть. А хіба царство Лу не є для вас такою ж шкірою?.»
 Щоб зрозуміти цінність духовної сили людини, країни, планети, ми подивимось на людину…, що духовно виснажилась, зневірилась – вона збідніла, вона деградує. В результаті ми приходимо до такого стану і в матеріальних речах. Дбаймо про душі наші, тоді і хижина з лободи буде в радість і палац не буде ідолом. Ми задумались…? Добре! То в чому смисл життя ? – Згадали!
 «Літній мужчина з 25-річним сином ввійшли у вагон поїзда і зайняли свої місця. Молодий чоловік сів біля вікна. Рядом біля нього сиділа молода пара. І як тільки поїзд рушив, цей молодий чоловік висунув руку у вікно, щоб відчути потік повітря і раптом захоплено закричав:
Тату, бачиш, всі дерева ідуть назад!
Літній мужчина посміхнувся у відповідь. Молода пара була сконфужена тим, що 25 річний чоловік поводить себе так, як мала дитина. Перегодя молодий чоловік знову закричав:
Тату, бачиш, озеро і тварини…Хмаринки їдуть разом з поїздом!»
 Пара збентежено спостерігала за незвичною поведінкою молодого чоловіка, в якому його батько здавалось би не знаходив нічого дивного. Пішов дощ, і краплини дощу торкнулись руки молодої людини. Вона знову наповнилася щастям і закрила очі. А потім закричала:
Тату, іде дощ, вода доторкується мене! Бачиш, тату?
 Бачачи таку ситуацію, молода пара, бажаючи допомогти хоч чим-небуть, спитала літнього чоловіка:
Чого ви не відведете сина в яку-небуть клініку на консультацію?
Ми тільки що з клініки. Сьогодні мій син перший раз в житті знайшов очі…» 
 Людина, маючи велике житло, автомобілі, цілий шаф - кімнату одягу і кімнату –холодильник, відчуває, що цього малувато. Це душа відчуває. Душа каже:«Я збідніла». Багатство матеріальне не принесло нам постійного задоволення, щастя, радості і блаженства. Блаженні богаті у всіх вимірах, бо вони мають можливість поділитися своїми богатствами (в них є можливість робити милосердні матеріальні подарунки), духовними якостями, мирськими (їжа, одяг), здібностями ума (збір інформації, аналіз і передача цього іншим). Голодному, спраглому, холодному нічим ділитись. Водночас, не маючи матеріальних статків, душа в більшості випадків теж бідна, бо її влаштовує такий стан речей, а це є ознакою відсутності життєвих сил. Коли в людині пульсує енергія доброти і правди, то душа не буде ні в першому, ні в другому випадку зубожіти, а шукає те, чого потребує душа, а решта йде рядом. Хоча бідному скоріше можна стати на шлях пошуку істини, бо в нього і душа бідна, і матеріальні статки нікудишні, а богатий, хоч періодично має «примарне» щастя, має задоволення від оволодіння певними речами, бо в нього і можливості більші. Більші навіть в плані переходу до гармонії духовного і матеріального в собі. Йому знайомі почуття насолоди. Він задоволеним буває частіше. Тому він має в цьому житті більше матеріального, щоб скоріше його душа стала розвиватись духовно. 
 Гармонія душі і тіла є і в бідного (ця якість в обох іпостасях), але вона є хибною. Бідний хоче перш за все стати багатим матеріально, а багатий матерально не хоче бути бідним душею. Зазвичай у бідної матеріально людини бідна і хвора душа. Звідси і визначення, що бідність є ознакою хвороби суспільства. Тому-то ми дбаємо про здоров’я тіла( суспільства). Як це зробити? Для цього на сьогоднішній день достатньо інформації, методів і засобів. Такими знаннями володіє людство. Шукайте…, бо в кожного свій шлях скорий і безмежний в часі і просторі. Шукайте свою сутність в собі – хто ми є? Починаємо з цього.
 «Одного разу до Майстра прийшов молодий чоловік і сказав, що почуває себе таким жалюгідним, нещасним, нікчемним, що і жити не хочеться. Всі кругом стверджують, що я невдаха, безталанний, нікчема. Прошу тебе, допоможи мені. Майстер мимохідь глянув на юнака і поспішливо сказав:
— Вибач, але я зараз зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені терміново потрібно облаштувати одну справу, - і подумавши, добавив: - Але якщо ти згодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу в твоїй.
— Із задоволенням, Майстер, пробурчав той, з гіркотою відмітивши, що його в черговий раз відштовхують на другий план.
— Добре, - сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике золоте кільце з красивим каменем. - Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені терміново потрібно продати це кільце , щоб повернути борг. Постарайся взяти за нього побільше і ні в якому випадку не погоджуйся на ціну менше золотої монети! Скачи ж і повертайся чим скоріше!
 Юнак взяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце купцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але, як тільки почули про ціну в золоту монету, то тут же втрачали до нього будь-який інтерес. Вони відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відвертались ,і тільки один літній торговець люб’язно йому пояснив, що золота монета – це досить велика ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.
 Почувши слова старика, молодий чоловік дуже розчарувався, бо він пам’ятав наказ Майстра, що ні в якому випадку не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши добрій сотні людей, юнак знову сів на коня і повернувся назад. Достатньо пригнічений невдачею, він зайшов до Майстра.
— Майстер, я не зміг виконати твого доручення, з гіркотою сказав він. – В найкращому випадку я міг виторгувати за золоте кільце пару срібних монет, але ж ти сказав, щоб я не погоджувався на ціну менше золотої монети! Стільки це кільце не коштує.
— Ти тільки що сказав досить важливі слова, синок! – відгукнувся Майстер. – Перш, чим пробувати продавати кільце, непогано було б встановити його дійсну цінність! Ну, а хто може зробити це краще за ювеліра? Скачи-но до ювеліра і попитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Тільки дивись мені, скільки б він не запропонував не продавай кільця, а повертайся до мене.
Юнак знову скочив на коня і направився до ювеліра. Ювелір довго розглядав золоте кільце через лупу, потім зважив на маленьких терезах і, на кінець, звернувся до юнака:
- Передай Майстру, що я не можу дати йому більше 58 золотих монет, але якщо він дасть мені трохи часу, я куплю кільце за 70, враховуючи терміновість угоди.
- Сімдесят монет?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліра і щодуху поспішив назад.
- Сідай сюди, сказав Майстер, вислухавши досить жваву оповідь молодого чоловіка .- Знай, синок, що ти і є це саме кільце. Дорогоцінне і неповторне! І оцінити тебе може тільки істинний експерт. Так для чого ти ходиш по ринку, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?»
 Всі згадують Бога молитвою, коли ми в нужді, горі, коли ми безпорадні перед обставинами, а коли щасливі і в нас все є – ми забуваємо про молитву Богу. Ми щасливі, то ми вже в стані молитви, а коли в такому стані бажаємо всім щастя, робимо добрі діла – то це і є цілісна молитва, яку чекає Сущий.
 Що ми йому посилаємо?, частину свого щастя?, частину радості?, слова подяки і благоговіння? Рідко!? Рідко наповнюємо Його скриню цими скарбами, щоб Він міг в час молитви потребуючого витягти зі скрині і подати. А потрібно повсякчас. Процес полягає в тому, що такі відчуття любові, радості, щастя, благості передаються нашою душею у світовий океан, зазвичай, в стані мовчання і спокою, як і самі відчуття приходять до нас саме в такому стані. Душа, яка досягла в своєму розвитку Божественного, є хранителем істини, роздаровувачем духовного. Вже як Едність. А ми, які живемо в цьому мирському і із-за того відчуваємо таку далекість в досягненні істини; із-за тих знань про духовні якості, які несе з собою наша душа з минулих життів. Душа, яка досягає духовних вершин, Небес, не посилається Творцем в людські тіла, а є, так якби, всесвітною енергією, всесвітнім океаном, всесвітньою бібліотекою, всесвітньою скринькою скарбів, які посилають духовну енергію для всіх. Вони вже є частиною першоджерела. Такий довгий шлях душі в життях людських і створює відчуття віддаленості Бога. В цьому природа відчуття віддаленості Бога, Суду Божого, Райського Життя.
 Пристрастній людині, чи жебраку передавати нічого, бо душу вони свою закривають від Бога стіною мирських бажань - одного в цьому житті , а інший, можливо, в попередньому. Навіть у цих прохальних молитвах вони звертаються до сущого в часи народження бажань, чи раз в тиждень, відвідуючи церкву (в подальшому будемо користуватись цим терміном для визначення домів молитви всіх існуючих релігійних традицій світу ).
 Щире прохання, щира молитва відчиняє двері душі прохаючого для Всесвітнього океану божественної скарбниці і відкриваються йому очі на своє зло і своє добро, на своє життя і на розуміння свого єства (це може бути тільки мить в дні, хоча цього достатньо. Погодьмось, що все наше земне життя у Бога є теж миттю). Це теж є певним шляхом до пізнання божественного і нашого прийняття Бога. Ми були в ньому, але не бачили. Ніколи було. Зрозумівши, що ви змогли з’єднатись з божественним океаном, не втрачаймо зв’язку. Дякуйте і славословте цю мить, цей відкритий вами феномен розуміння простоти і водночас певної складності. Поміркуймо, чому ми раніше не звернулись до Нього, до Себе, а можливо звертались? Чи була в цьому потреба, чи її не було?.
 Передача подяки наповнює скриньку, відкриту скриньку, бо Він постійно чекає нас, щоб кожен туди міг покласти і кожен міг з неї взяти силу Розуму. «Навчи нас оправданіям твоїм» - дай нам розуміння «о»- правди-вості, дай нам сили розуму і дякуємо, що навчив нас цьому, давши розуміння своїх потреб і розуміння потреб інших.
 Такі зустрічі нашої душі з океаном всесвітнього Розуму є тією енергією, яку отримує наша душа, а тіло відчуттями дає нам знати, що ми прийняті, що ми приймаємо цю енергію. Тому і дякуймо повсякчас, наповнюючи скарбницю, щоб було що давати і іншим, споглядаючи в небеса до найвищої стихії, повертаймо обличчя до сонця, до вітру, споглядаючи на зелений ліс і трав’яний покрив земний, слухаймо гомін, чи тишу і велич ріки. Дякуємо за свої відчуття доброти, або за свої не зовсім добрі діла, бо зрозумівши не-доброту, ми змогли побачити доброту. Щастя вам усім! 
 «Одного разу три брати побачили Щастя, яке сиділо в ямі. Один з братів підійшов до ями і попросив у Щастя грошей. Щастя подарувало йому гроші, і він відійшов щасливий. Другий брат попросив красиву жінку. Тут же її отримав і побіг разом з нею, радіючи своєму щастю.Третій брат нахилився над ямкою:
— Що тобі потрібно? – спитало Щастя.
— А тобі, що потрібно? – спитав брат. 
– Витягни мене звідси, - попросило Щастя. Брат протянув руку, витягнув Щастя з ямки, повернувся і пішов далі. А Щастя пішло за ним слідом.»
 Такі подяки, такідії формують енергетичне позитивне поле в нас і навколо нас. Ми не бачимо його. Ми відчуваємо його. Міркуймо, згадуймо…- чи було з вами таке?, то продовжуємо … побажання любові, щастя, здоров’я, доброти, радості, життєвих сил, сили розуму і розуміння своєї у-бог-ості повсякчас і де б ви не перебували, розслабившись і не відволікаючись, у спокої, зосередившись на молитві, на розмові з Богом. Так, для цього потрібна підготовка, певне усвідомлення аудієнції для молитви-подяки, а також нам, маючим потребу, яка по суті є підготовкою до молитви – запрошення. Ввійти в стан спокою теж потребує підготовки. Це до речі двохсторонній діалог – робимо посил до Сущого думкою, словом, поведінкою і в мовчанні послухаймо Його, що говорить нам через наші відчуття – і знову говоримо, бажаємо здебільшого душею, а не язиком, очима, чи руками. І знову слухаємо… Злагода і гармонія душі і тіла – красота і благо-дать. Зберігаймо ці відчуття розмови, леліймо їх, то і отримаємо те, що нам потрібно без нашої підказки. Пробуйте і перевіряйте … Це буде наш досвід, це буде наша довіра до Сущого – хліба духовного, животворящого.
 Коли є довіра, то немає потреби в молитві словесній. Для початку вчимося застосовувати слова саме ті, які вміщують в собі суть розмови-діалогу, бо розмова на різних мовах не дає нам розуміння матінки Природи. Для прикладу: молитву починаємо з похвальби – «Боже, ти найсильніший, найрозумніший, найбагатший … , то дай нам роботу, дай нам грошей…» (але це не його компетенція, не його уділ), а ми давши взятку у вигляді похвальби і просимо – це не молитва. Це шантаж, це бізнес, це торги, це церемонія, чи технологія добитись свого, що підтверджується в житті. З’ївши хліб і випивши вино, як символ тіла і крові Іісуса Христа, залишаємось середньовічними варварами і вбивцями, канібалами. Кого ми обманюємо? Бога?, себе?. Хто кого обманює? І ми піддаємось на обман священника. Хіба хліб і вино очищає душу і тіло, чи символічне споживання тіла і крові Іісуса очищає нас. Ні і ні!!! Ми вже спожили тіло і кров Іісуса Христа на Голгофі і в страху боїмося в цьому взяти на себе відповідальність і за відкриту Ним Нам істину – «любіть ближнього свого, як самого себе…». Але виконуючи цей обряд, ми торгуємось з Богом. Якраз люди і займалися торгівлею в умах, в словах, коли Христос зайшов в храм, а не молитвою. Він почав викидати з їх голів всі посторонні думки в день молитви з храму Бога нашого – з тіла (голови).
 Це не молитва. Це мирський бізнес – попросили машину, удачу, здоров’я …, то мусимо дати пожертву в церкву для Бога. Даваймо Богу душу в тому розумінні, що відкриваємо її для спілкування, бо він цього тільки і чекає від нас. Чекає нашої молитви в самості – тільки він і ми. Це внутрішній діалог нашого єства з душею – це розмова двох. Навчимося так розмовляти, то ми зможемо з ним спілкуватись повсякчас і де б ми не були. В самості вона говорить конкретно з нами і їй не потрібна пожертва грошима, речами, постом, чи іншими обмеженнями, бо це є супутнє і тільки для нашого ума, для нашого его. Вона жде подяки за дароване нам життя, за інші речі і якості, які ми сприйняли, почули від неї для її ж росту. І вона рада бачити нашу усвідомлену капельку в своєму океані Розуму, Доброти, Щастя, Благоговіння. Ми приймаємо це і передаємо іншим через енергетичне поле і через матеріальні дари потребуючим. Коли не можемо, то бажаймо щастя … через неї до інших. Бог знає потреби кожного, перш ніж вони родяться в нас. Прохальна молитва є звичайний сумнів у своїх силах. Нема сили – не зробиш. Нарощуй силу розуму мудрістю і благістю. Краще спілкуймось, находьмо спільну мову, щоб це був діалог, але не наш монолог. І найперше попробуймо очистити душу і тіло, розібравшись, що нас стримує ввійти в стан молитви.
« - О, Наймудріший, - спитали якось Оберігача Істини із клану Спокійних, - коли люди стануть щасливими?
 - Тільки тоді, - відповідав Оберігач, - коли навчаться повертати свої недоліки собі на користь.
 - А як вони можуть це зробити? - знову спитали його.
 -Тоді, коли вони будуть брати богатства не ради збагачення, а ради благодіяння; володіти владою не ради неї самої, а для піклування за підданними; віддаватися втіхам не ради задоволення, а для створення потомства, - відповів Мудріший.»
 Коли наш ум скеровує нас на кращі взірці суспільних обставин, то зазвичай ми попадаємо в непристойні ситуації, але коли ми у злагоді з нашою душею, то ми відчуваємо задоволення, щастя , бачимо красоту життя. Ми в доброму настрої, щоб могли пізнати істину життя. Саме цінне, що отримала душа, то це живе тіло і вона піклується про свій храм.Тоді і цей процес, який ми називаємо життям є милим для нашого єства. Тоді це блаженство, це благоговіння, це подяка Сущому нашому.
 Навіть у молитві християнства «Отченаш» під кожним словом Іісус мав своє розуміння і дотепер кожен має своє. Розгляньмо молитву, поспілкуймось з Богом, бо для прикладу, просящим хліб наш насущний, ми розуміємо, в більшості своїй, хліб з пшениці, ячменю, але ж в Отця духовного нашого небесного (Сущого Бога) ми просимо духовних харчів для душі нашої, а з пшениці - здобуваємо в поті чола свого.
 Даваймо Богу Богове, а кесарю – кесареве. Ми ганьбимо себе цим жебрацтвом в таких проханнях, якщо в ці слова вкладаємо матеріальне значення. Дерево не падає на коліна, щоб попросити дощу, тепла і сонечка. Він знає наші потреби… Тільки поговори зі мною мамо… Це не молитва – це бізнес. Проповіддю любові, радості, благості, які не є речами, а духовними категоріями, духовною енергією, нам обіцяють дати посади, гроші… Зрозуміймо, якщо вони належать нам по життю – то берімо їх, а якщо не наші, то ми крадемо їх, озираючись, в інших… Хто праведник…? Дяка Божа по ділах наших теж не є сприйняттям в буквальному розумінні, а вона, повертається до нас в інших іпостасях, видах. Даючи Богові Боже, отримуємо як харчі для душі (відчуття радості, задоволення…) так і харчі для тіла – чи то здоров’я, чи то лад в сім’ї, чи то прекрасну роботу. І так далі.
 Входячи в діалог будь-де – в дорозі, дома, в церкві – тільки щоб просити: ми не отримаємо, бо, коли ми розказуємо свої бажання, то обіцяємо дяку, чи 
беремо певні зобов’язання щось робити, чи чогось не робити. Можливо це не так. Залежність – це є певні відносини, в яких ми хочемо чогось, бажаємо чогось, тобто є мотивація. Ми так стаємо готовими за щось платити … - залежністю, втрачаючи свободу – наш фундамент життя-буття.
 «У Такуана було багато послідовників - від Іємицу, третього сегуна сегуната Токугава, до простих селян. Серед них був старик, імені якого ніхто не пам’ятав. Він був трошки чудакуватий. Одного разу цей старик послав до Такуана свого слугу, щоб після закінчення церемонії запросити майстра на трапезу.
 - Як би скромна не була моя їжа, я хочу, щоб Осе в моєму домі відвідав варений рис з ячменем, - сказав старик слузі.
 Осе, любив це блюдо і з готовністю прийняв запрошення, відправившись в гості до старика. Там йому запрпонували велику тарілку, повну каші з рису і ячменю. Ніяких приправ до каші у старика не було. На столі не було навіть квашеної редиски такуан-дзуке, яку готували по рецепту Осе.
 Зазвичай неприхотливий Такуан в цей раз подумав: “Невже старик не подасть до рису ніякої солонини?”, але запитати не було коли, поскільки рот був зйанятий смачною кашею. Старик спокійно сидів перед гостем, в очікуванні кінця трапези. Коли живіт Осе наповнився, він піднявся, щоб піти, але старик зупинив його і спитав:
 - Осе-сан, я пригостив вас вареним рисом, а ви йдете, навіть не подякувавши мені. Хіба монахи так поступають?
 - Ви запросили мене поїсти вареного рису з ячменем. Ви не запрошували мене говорити вам “дякую”, - без затримки відповів Осе і швидко вийшов.
 Така відповідь зачепила старика, і він вирішив коли-небуть відігратися на Осе. Одного разу старик задумався, як йому зловити Осе на слові. В цю саму мить до нього в дім забіг Осе і викрикнув:
 - На вулиці ллє, як з відра! Позичте мені, будь ласка, парасолю і гети (дере’вяні туфлі).
 Старик зрадів можливості відігратися на Осе і дуже ввічливо запропонував йому те, що той попросив. Старик був впевнений, що на цей раз Осе подякує йому, але цього разу знову так не получилось. Осе швидко вийшов із будинку і незабаром прислав молодого монаха, щоб повернути взяті речі. Монах був подібний на свого майстра: він не подякував старику, а тільки залишив речі і пішов восвоясі.
 Через декілька днів Осе і старик зустрілись за чаєм. Старик вирішив, що настав час поговорити про все, і почав здалеку:
 - Вам не повезло в той день, коли дощ застав вас на вулиці, правда?
 - Так, не повезло. Надіюсь, молодий монах повернув вам парасолю і гети!
 - Звісно, повернув. Це було дуже мило з вашої сторони, - сказав старик, помітивши, що мимоволі сам дякує Осе. Як він міг допустити таку помилку?
 Осе сидів навпроти старика і посміхався. Старик не зміг більше стримуватися і випалив:
 - Осе-сан, ви погано виховані. Ви могли б, у крайньому випадку, сказати мені “дякую”!
 - Якщо я скажу вам “дякую”, то тим самим я виплачу вам свій борг, - сказав Такуан споійним голосом. - Я завжди про себе дякую вам і ніколи не забуваю вашу доброту. Якщо ж людина очікує подяки за свою доброту, то це не справжня доброта. Ви не можете розраховувати на те, що станете свідком радості других і почуєте їх похвалу. Добрі справи самі по собі мають давати вам задоволення, і при цьому, даючи щось іншим чи допомогаючи їм, ви не можете очікувати нагороди. Така справжня доброта. Ви обманюєте себе, якщо робите щось добре з марнославства чи самозадоволення. При цьому ви дозволяєте помилці ввійти в вас. Люди схильні до користолюбства. Роблячи послугу іншим, вони намагаються отримати щось навзамін. Нічого не розуміє в людях той, хто не бачить різниці між добротою і зацікавленістю. Якщо ви робите добро, керуючись тільки своїми особистими інтересами, ви робите помилку. Якщо ж ви кожною своєю дією намагаєтесь допомогати іншим, то ви ніколи не будете розчарованими.»
 Молимося в горі і в нужді (це кожен може випробувати на собі) і маємо в підсумку можливість усвідомити суть горя і нужди, усвідомити смисл життя, свій досвід – така молитва допомогає однозначно, але молімось і в години радості, часи успіхів і достатку, бо саме в такому стані ми володіємо найбільшою кількістю енергії, якою ми можемо стяжати духовні цінності і надбавати матеріальні статки, водночас їх роздаровуючи. Природа молитви в тому, що ми просимо самі у себе, дякуємо самі собі. Попросивши думкою, чи словом, ми не усвідомлено підключаємо в допомогу світову енергію через душу і тоді ум, зменшивши свій вплив, продукує плани, ідеї, механізми реалізації прохання. Процес пішов. Помаленьку ми входимо в образ творця і в спокій. Дивимось – і реалізувалось наше прохання. Якщо це була потреба, то прохання реалізовується бистріше, а якщо це було бажання, то сюди ми вносимо механізм чекання, які не здійснюються через механічне очікування. Не є потребою, але хочеться - то робимо подаруночки добрими справами іншим і готовимо себе до прийняття попрошеного. Та і та молитва є подякою за підказку через горе і через достаток, що вже відбувся вчора. Дякуючи сьогодні, ми продовжуємо пізнавати сутність потреби на фоні усвідомленої тиші, що приходить після виходу негативної енергії. Усвідомлена тиша в час достатку є подякою за можливість пізнання цього дару Природи, Сущого. Не ми ж творимо молитву словами, а суще говорить нашими вустами, відкриваючи наші очі для іншого бачення себе і оточуючого світу. Бо Божа воля в нас реалізується. Наші бажання є його бажаннями, бо йому відомі наші потреби, перш ніж родяться вони в нас. «Він робить це по милості своїй». Утверджуймось в довірі до Сущого.
 «Професор в університеті задав своїм студентам таке питання – чи все що існує створено Богом?. Один студент сміливо відповів: «Так, створено Богом».
- Бог створив все?
Так, шановний.
-Якщо Бог створив все, значить, Бог створив зло, раз воно існує, то дотримуючись логіки, що наші справи визначають нас самих, то значить –Бог є зло.
 Студент притих, почувши таку відповідь. Професор був дуже задоволений собою. Він похвалився студентам, що він ще раз довів, що Бог – це міф. Тут ще один студент підняв руку і сказав:
 - Чи можу я задати вам питання, професоре?
- Звісно.
- Чи існує холод?
- Що за питання? Звісно існує. Тобі хіба ніколи не було холодно?
 Студенти засміялись над питанням молодої людини, але він продовжив свою думку:
- Насправді, холоду не існує. У відповідності із законами фізики, те, що ми вважаємо холодом, в дійсності є ознакою відсутності тепла. Людину чи предмет можна вивчити на предмет того – має він енергію, чи він передає її. Абсолютний нуль (-460градусів по Фаренгейту) є повною відсутністю тепла. Вся матерія стає інертною і нездібною реагувати при цій температурі. Холоду не існує. Ми створили це слово для опису того, що ми відчуваємо при відсутності тепла. Він продовжував далі. – Професор, а темнота існує?
- Звісно, існує.
- Ви знову дали невірну відповідь. Темноти також не існує. Темнота в дійсності є причиною відсутності світла. Ми можемо вивчати світло, але не темноту. Ми можемо використати призму Ньютона, щоб розкласти світло на велику кількість кольорів і вивчати різні довжини кожного кольору. Ви не можете виміряти темноту. Простий промінець світла може увірватись в світ темноти і освітити його. Як ви можете визначити, наскільки темним є будь-який простір? Ви вимірюєте, яка кількість світла проникло в простір. Чи не так? Темнота – це поняття, чи визначення, яке людина використовує, щоб описати, що відбувається при відсутності світла…
- А ще, професоре, - зло існує? – Але відповідь була вже не такою впевненою.
- Звісно, як я вже сказав. Ми бачимо його кожен день. Жорстокість між людьми, велика кількість злочинів і насилля по всьому світу. Ці приклади є нічим іншим, як проявами зла.
 На що студент відповів:
- Зла не існує, в крайньому випадку його не існує для нього самого. Зло – це просто відсутність добра. Воно подібне на темноту і холод – просто визначальне слово, певна характеристика, створена людиною, щоб описати відсутність Доброти, Бога. Бог не створював зла. Зло це не віра і не любов, які є, як світло і тепло. Зло результат відсутності в серці людини божественної доброти, тепла, любові, світла.»
 Горе, хвороби, біда, нестатки, нереалізовані бажання і насамкінець смерть робить нас безпорадними і наша душа підказує, як вийти з цього страху (бо страшно жити з переліченими якостями – за відсутності позитивних)? – через молитву. І людина не усвідомлюючи звертається до сущого, як до живої істоти, як особистості, якої ніхто не бачив і не побачить, як особистість. Але це крок до усвідомлення. Нас починають відпускати лещата страху. Коли ми починаємо усвідомлювати, то, зазвичай, покладаємось на перших порах на священника. Буває, що в забрудненні ми перебуваємо тривалий час, а очікуючи добрих звісток, ми в Божу скарбницю не положимо подяки за біду, як попередження, бо могло бути гірше; не дякуємо, що він нашими вустами говорить і творить молитву. Наші слова дяки не можуть вийти з нас при грязноті душі. Очищаємо її молитвою. Ось весь цей час він наповнює словами подяки свою скарбницю і при її наповнені дарує нам втіху, радість і задоволення. Це ж не важко – дякуйте і дякуйте за добро і не зовсім добро – тоді скоріше наповниться скарбниця Бога і звідти посиплються після наповнення великі блага на нас. З порожньої скарбниці нічому випадати на нас. Дякуймо за все не по необхідності, а дякуймо кожному, дякуймо за безцінний дар – життю – яке б воно не було, але це наше. Чим більше дякуємо, чим більше посилаємо радості, доброти і любові, тим щасливішим буде наше життя. Посилайте свої молитви в небеса і буде наш погляд чистим і ясним. Молитвою є чуття подиху вітру, журчання струмочка, спів пташок, шерхіт листя під ногами. Чого? – бо ми почули в стані спокою і тиші. Молитва - це стан чуття і бачення себе і всіх. Це підказка, що нашу молитву почуто сущим. Дякуймо – і результат вже є.
 Ми легко можемо визначати про наявність зв’язку нашої сутності зі Всесвітом. Так, коли ми щасливі, в доброму настрої, впевнені в собі, то це і є ознакою хорошого зв’язку і всесвіт готовий говорити з нами. Ми в такому стані повні енергії, натхнення і творчого запалу. В такі моменти ми, зазвичай. вирішуємо багато питань нашого життя. Ми вже говорили, що саме в такому стані ми можемо робити посили позитивної енергії з впевненістю, що вона зайде до місця призначення.Чим гірший наш настрій, тим гірший зв'язок. А стані пригнічення, страху, горя ми взагалі не можемо робити посили і приймати енергію, бо ми цим робимо спротив – відмовляємося від усього.
 Якщо ми попали в енергетичний потік, то як би ми не пручалися, то все одно вирватись з нього не так просто, хоч можна і легко. Однак пербування в ньому в злагоді і в погодженні, то такий процес з якого ми не вириваємось називають долею, чи усталеним визначеним, а найбільше, можна сказати, прийнятним шляхом життя.
 Молитва дана для сущого, божественного яке є в нас. Як ми можемо просити не тільки матеріальне, а й духовне? Коли ми пізнали себе, то бачимо, що все те, що просимо є в нас і зрозуміємо, що не було потреби просити, чи потреба була від нашого его. «Повір у мене до кінця», «віддай все» сущому і «вам дасться багатократно». Не проси. Маємо одне зерня – віддай без розрахунку, бо це була потреба Сущого, Душі. Не слухай ума, який говорить, що будеш голодний і помреш. Душа готова до виходу з тіла, а одна з’їдена зернина продовжить життя на декілька годин і все одно помремо? А так виконав благоволіє і отримав шанс для душі і тіла ще прожити, чи цю якість дару принести в інше тіло. Бо на місце однієї зернини нашому єству везуть сім … Поступили так, то зафіксуймо цей порух душі, вчимося її чути. Просячи за інших, чи іншим, то цим показуємо, що не довіряємо своєму сущому, своїй душі, яка знає про потреби інших. Ми помиляємось, коли не довіряємо Богові. Що ми Бога хотіли обманути?, просячи за інших. Зазвичай, ми просимо за дітей, родичів і близьких. Віддай своє для потребуючого. Навіть для цього підійде побажання щастя, здоров’я, доброти, милосердя всім, всім. Якщо це конкретна потребуюча людина, то дай конкретну потребуючу річ, допомогу, яка є нам посильною, а то і зверх. Знаймо, що наша зустріч не є випадковою, а саме для цього, бо ми узріли потребуючого. Саме таким способом Бог турбується про всіх. А на нашу пустоту відданого переміститься інша потрібна нам якість. Ось такий кругообіг в Природі. Ми ж про нього знаємо, як матеріальний кругообіг, а хіба матеріальне не є частиною духовного, чи духовне частиною матеріального? Вивчаймо рух духовного. Ніщо не знаходиться на місці – все рухається. Ми дивимося на картину, на людину і бачимо те, чи інше, однак через годину, через день, через місяць, дивлячись знову на них, ми по іншому сприймаємо, по іншому відчуваємо. Думаємо … Чому? Бог чує наші слова, думки тоді, коли він сам їх вимовляє нашими вустами… Ми не можемо позбутись навіть думок, бо їх запрошує до нас наша душа. Ми є передавачами. Ці наші слова, думки є інформацією для ума, для тіла. Давайте вчитись в Бога, в себе, бо ці думки, слова є нашими творіннями на підсвідомому рівні. Ми говоримо годину і нас слухають, але хай хтось спитає, що вони почули – і виявляється почули декілька речень, тих речень, які слухач був готовий чути. І ми такі ж слухачі. Перевірте. Записуємо свій монолог, чи розмову і включимо запис для прослуховування через деякий час. Ми будемо здивовані почутою інформацією і хай знову хтось зі сторони спитає нас, що ми почули із свого ж монологу, то ми те ж відповімо декількома реченнями, бо теж прослухали запис і сприймали її на підсвідомому рівні і нашої готовності почути (зазвичай ми чуємо те, що очікуємо почути).
Притча у викладенні Ошо
 «Один психоаналітик, який вчився у Гурджієва, на весільній церемонії провів експеримент. Стоячи недалеко від господарів, він спостерігав за гостями, які підходили для вітань і зрозумів, що ніхто із господарів не слухав того, про що говорили гості. Тоді він влився в потік гостей і, підійшов до одного з господарів, тихо сказавши:
— Сьогодні вмерла моя бабуся.
 Господар відповів:
— Як прекрасно, як мило!
 Він сказав те ж саме другому господарю, і той відповів:
— Як мило з вашої сторони!
 А жених на це сказав:
— Старина, пора і тобі щось робити.
 Ніхто нікого не слухає. Ви чуєте те, що очікуєте почути. Очікування — це ваші окуляри.»
 Ми знаємо, що кожне слово є певна енергія, що воно несе певну інформацію на певних знаннях. Так от усвідомлене слухання – це уважне слухання нашого ума і монолог, чи розмова теж були продуктом в певній частині продуктом ума. Почути можна тільки те, що знають душі обох співрозмовників. Коли вони свідомі цього, то і взагалі немає місця для словесного діалогу. Але інформаційний продукт ума є тими зовнішніми підказками наших наступних дій. Саме в цьому усвідомленому чутті співрозмовника, ми чуємо нові підказки для себе. Вони звертають нашу увагу на необхідні, чи правильніше сказати, потрібні нам речі для думки, для слова в іншому місці, для дії, яка має скоро відбутись. Саме співрозмовник говорить для нас, а ми для нього, а зовні сприймається, що кожен хоче висказати свою думку. Ні, якраз навпаки. Коли ми говоримо, то майже не чуємо себе. Чого?, бо ми говоримо для когось. Нам потрібно вчитись слухати себе, як свої потреби для когось, бо ці казання є для когось підказкою, а для нас усвідомленою благою, божою дією, благоволієм божим для інших. Коли ми так говоримо і в такому руслі діємо, то ми теж ростемо, розвиваємось. Випадкового нічого немає.
 Ми боїмось того, що скажуть люди про нас, і ми в більшості своїй говоримо навіть не відаючи, що хтось про нас говорить те то, чи інше – і це тільки наші думки і слова. А чого так? Бо наші слова, наші дії є підказками для інших, а слова і дії подібних нам нашими. Але наяву ми небоїмося прийняти страх, ми стидаємось його прояву в нас. Ця стурбованість, чи цей страх – «що скажуть люди» дійсно досить суттєво впливає на поведінку, на висловлювання багатьох людей. Навіть пдеколи думати боїмося, чи того,що читаємо (можливо і цієї книги), чи того, які фільми дивимось, чи чим займаємось у вільний час – а що скажуть, чи подумають люди про нас.Дехто говорить, що якби людство не ворогувало і не починало війн (і це тільки говоріння, бо вони не хочуть із-за страху подивитись на причини виникнення війн), то світ стане кращим. Ми до цього стану приходили і прийдемо знову і для цього є два шляхи на яких ми зупинимось пізніше. Але суспільство нас інформує в такому шкільному предметі, як історія, а далі в публіцистичних, документальних і художніх творах, що з появи людини на землі вона весь час воює.Є певна частина суспільства і тепер, яка хоче миру, достатку і любові, але досить чимала кількість людей цього не хоче. А природа такого не хотіння в тому, що душі, які прибувають на планету Земля, саме для цього і прибувають, щоб вилікувати душу в цьому земному раю із життя в життя. І ці душі приходять на планету з великою кількістю негативу навіть з інших галактик, і цей негатив стає видимим і подразнюючим в людських тілах. Душ ніхто ж не вбиває. Душі ж при допомозі тіла проходять процес очищення, процес духовного розвитку і духовного росту і прибувши сюди, віддають енергію гніву, гордині, злоби, ненависті, незадоволення через суспільні кризи і війни, залишаючи цю енергію в сконцентрованому вигляді – в граніті, у вугіллі… і що цікаво – во благо грядущим поколінням для будівництва житла, для їх обігріву і т.д. за цей тривалий час душі тут надбавають такі позитивні якості, як доброта, взаємодопомога, дружба, задоволення і радість. Ось у такому творчому натхненні людство створює нові технології в будівництві, сільському господарстві…, покращуючи побутові умови проживання тіл, полегшуючи життя і надбиваючи багатства основною масою людства. 
 Власне, нас всіх уже з дитинства привчають постійно хвилюватись про те, що подумають інші люди про ту, чи іншу нашу дію, чи не дію. А в основному нас вчать тому, як правильно поводитись в групі людей, ніж тому, як бути самостійним індивідуумом в прийнятті тих, чи інших рішень в різних ситуаціях. А для того щоб відчувати себе саме таким, то нам слід вміти відокремлювати в своєму умі свої власні думки від тих, які викликані турботою про сприйняття нас оточуючими. І другий момент полягає в тому, щоб слова, які говорять інші в оцінці нашої поведінки, наших слів не впливали на зміну нашого індивідуального стану в наших словах і думках. 
 А тепер позглянемо технологічний процес такого говоріння, бо ми тільки щойно розглянули результат. Наш ум не може це сприйняти, що і інші говорять вустами слова, які каже наша душа для нашого ума, а усвідомити це не можемо через відсутність часу, через цю гординю ума, через наплоджений гнів на такі слова, сказані подібними нам, але це ж слова нашої душі і ось цей страх ума перед своєю душею поширюється в страху перед іншими - їх словами, діями, як очікуваними, так і висловленими, чи реалізованими. Це ж результат таких наших думок і слів, якими ми і керуємось в своїх словах, а в більшості і діємо узалежнено від цих думок і слів – а що скажуть люди, а вони думають про нас те то, а вони подумають казна що? Зрозуміймо природу таких наших думок, таких наших слів, що це творіння нашої Душі, Бога, які зародилися в наших думках, в наших словах, в нашому умі. Це наша душа говорить їхніми такими думками, словами і ще коли ми чуємо (наголошуємо: коли чуємо усвідомлено), що говорить до нас, до нашого єства, оберігаючи нас від висловлення нами поганих слів і наплодження поганих вчинків. А природа зародження таких думок, таких слів є результатом дії чужої (не чужої, а всесвітньої душі) душі на наш ум, як страх ума і тіла в якому перебуває та душа, чи душі, яких ми теж боїмося своїм умом. В підсумку скажемо собі, усвідомимо,що нам слід навчитись чути свою душу і тоді родиться довіра до друга нашого – душі. Зрозуміймо, що слова інших людей якраз є для організації нашого життя, а наші слова є для інших. Наші слова народжуються душами інших істот. Тому ми деколи лякаємось за сказані слова, але воно вже висловлене і його назад не повернеш. Не біймось і не каймось, бо ці слова є призначеними для тих, хто їх сподобив чути. А ми маєм усвідомити, що ми маймо розум навчитись чути інших без страху, бо їх слова і принесені нашою душею для нашого ж блага, незалежно від того які вони є – чи то вони дають нам радість і задоволення, чи вони нас огорчають. І всі вони є нам підказками того, чи йдемо ми шляхом правди, чи маємо дещо виправити в своєму способі життя. Довіра до своєї душі – це довіра до всього і до всіх : хто і що нас оточує. Ось у цьому полягає природа Віри, Довіри до людей, до Всесвіту. 
Розглянемо це питання чуть ширше. І якщо в щось вірити, то діємо згідно відчуттів довіри. Це ще одна щаблинка драбини до висот духовних. Від стану довіри проявляються наші емоції (посмішки, гримаси, жестикуляції, тембр голосу…). Віра управляє нашими емоціями. Зрозуміймо, Що якщо ми віримо в те, що на нашу думку, на реакцію наших відчуттів, заслуговує довірі, то вся наша сутність скеровує наші вчинки, слова і думки для реалізації життєвої ситуації – сюди скеровується вся енергія з одночасним погодженням всіх реакцій в нас і в оточуючому середовищі. Таке бачення сили енергії віри є перешкодою для проникнення в наше єство страху. Ми наповнені вірою і там немає місця для страху. Саме віра допомагає нам усвідомити суть неприємної ситуації і вона знайде в нас ту енергію, яка поміняє обставини в найкращий варіант з можливих. Знаймо: щоб не сталось з нами, то все одно ми з будь-якої ситуації вийдемо в позитив, бо ми є частиною Всесвітньої енергії (а в неї є знання, є способи водити нас по потоках енергій - ми в позивному настрої, то в позитивних будемо переміщатись: подібне притягується подібним, а Всесвітня енергія потужніша за енергію нашого єства і відповідно вона притягне нас, навіть в миті не зовсім приємні). Тому таке розуміння надає нам впевненості і впадати в страх, в паніку підстав немає. Така природа оберігання нашої сутності Всесвітом, Сущим, Богом, тобто тим, хто як сприймає на даному етапі розвитку тіла і на даному відрізку розвитку душі. Загалом, по наближенню до закінчення життєвого шляху, кожен говорить, що ми в підсумку приходимо до того з чого починали, навіть наш ум не може бачити цього маленького процесу розвитку душі і звісно по різних причинах, а можливості розвитку все таки колосальні. Так і душа в своєму розвитку приходить по закінченню своєї мандрівки в своє начало. Від любові зійшла і до любові приходить. Пробуємо і ми не матимемо потреби говорити, що життя є суєта суєт і вся суєта є марнота життя. 
 А буває, що із-за одного епізоду ми деколи втрачаємо віру— замість того, щоб продовжувати вірити в саму ідею, не дивлячись ні на що. Наприклад, ми можемо вірити, що всі люди правдиві, чесні і гідні довіри. І ось, почавши невеликий бізнес стикаємося з таким явищем, що дуже часто обманюємося в партнерах. Але ж нам хотілося, щоб все було саме так і це було те в що ми хотіли вірити, але не те в що ми вірили дійсно. Тут є маленька різниця в словах, але природа довіри стверджується не на хотінні вірити, а на впевненості довіри. Другий приклад:коли ми опиняємося в неприємних ситуаціях, чи захворіло тіло, чи страдає душа, то ми, зазвичай шукаємо поради в інших (бо нас ніхто не вчив шукати в собі). І ці поради досить різні і в основній масі протилежні. З таким кожен стикався – один лікар говорить одне, а інший може говорити зовсім протилежне (про даний феномен ми ще зупинимось на баченні рішень Верховної Ради). Таким чином, ми бачимо два різних висновки і обидві сторони надають нам свою аргументацію, стверджуючи, що їх думка і досвід є єдино правильним. А ми собі міркуємо – вони ж зовсім один друго виключають. То хто з них правий? І як нам діяти? Це був приклад, а в суспільстві ми приходимо вже на особистому життєвому досвіді, що ніхто не правий до кінця і ніхто не помиляється остаточно, бо світобачення процесів кожним є ілюзія бачення всього по своєму. Такому баченню передує наша довіра. Коли ми дійсно довірямо лікарю і його методам беззаперечно, то Всесвіт створює таку реальність, яка відповідає нашій довірі. Після цього, лікар знайде наукове обґрунтування і всі підтверджуючі факти, що саме цей метод, чи спосіб є дієвим. Описуємо ще один життєвий досвід : до сільського фельдшера приходили жінки зі своїми болячками (це було в часи розвалу економіки і медицини – медикаменти були відсутні) і просили дати укол від болі в животі, в грудях, в ногах…. Фельдшер із-за відсутності потрібних ліків давав інєкційно звичайний фізрозчин (дистильована вода) і просив посидіти півгодинки. От жінки сиділи на лавці, говорили, а через півгодинки повідомляли фельдшеру, що їм покращало і больові відчуття минули. Ось така довіра і її сила. 
 Цей метод практично підходить для всього на світі. Навіть те, що ми називаємо релігійною вірою не принесе очікуваного результату, якщо ми не довіримось остаточно. Бо коли людина говорить, що вріє, але її думки і вчинки того не підтверджують, то в дійсності ця людина немає віри і довіри. 
В більшості випадків говорячи, що вони вірять, то за цим вони озвучили своє бажання вірити, а довіра в них відсутня. Цьому є маса доказів, з якими ми стикаємось часто густо. Чому так? Бо в їх довіру не вкладена енергія впевненості у заявлену віру. Хоча деколи створюємо видимість довіри на певних очікуваннях, на певній узалежненості, на певній взаємопов’язаності стосунків. Всі ми люди і нікому не хочеться повністю відгородитися від оточуючого суспільства. Ось чому ми деколи погоджуємося (бо це простіше)із загальноприйнятими нормами, правилами і відповідно діємо. Але є але, бо коли ми все більше і більше діємо по суспільних, чи колективних правилах, то тим більше явного і неявного схвалення отримуємо. А від цього наш ум створює ілюзію важливості нашої особистості. Так по трошки ми втрачаємо душевну впевненість, бо проявляється розрив між довірою і схваленням колективу у відчутті тривоги, незгоди, душевного неспокою.
 Впевненість і страх. Це дві протилежності. Бо чим більше в нас впевненості, тим ми вільніші в діях. Але все таки – що ж таке впевненість – це віра в себе, свої знання і можливості, чи це віра в те, до чого ми прагнемо, чого бажаємо. Буває, що ми в один і той же час відчуваємо впевненість і страх. Деколи бувають ситуації, коли ми дозволяємо сильно впливати на наше сприйняття дій і фактів під впливом інформації інших. А потім ми зрозумівши суть події входимо в жахіття і парадокс в тому, що практично не маємо сили виправити ситуацію і не можемо допомогти тій чи іншій стороні із-за втрати довіри. Так ми з в кінці кінців залишаємося посередині і ніхто нас не бажає допускати до себе. Ми стаємо чужими в колективі. Ми самі себе таким чином дозволили втягнути в потік негативних енергій.. Помаленьку ми втрачаємо впевненість в собі , втрачаємо довіру до когось, втрачаємо позитивні якості і ми до пори до часу знаходимось на чорній полосі життя.
 Беззаперечно, що в багатьох випадках жити і працювати в колективі є нашою життєвою умовою. І ми маємо вчитись самі , як в ньому жити. Хоча цим займаються дитячі садочки, школи, робочий колектив – вони вчать нас. Як поводитись зі старшими по віку, з вихователькою, з вчителем, з начальником; як одягатися відповідно до ситуації; що говорити і як діяти в тих, чи інших обставинах. Так вчать і в багатьох сім’ях. Якщо хтось виходить за рамки так званого етикету, правил, то ви спостерігаєте досить швидке реагування і відношення до такої людини зразу ж міняються від доброзичливих, терпимих до ворожих. Ми таку школу «навчання» проходимо всі- чи то в ролі учасника, чи спостерігача і це нас змушує ховати деякі факти і діяти не по своїх переконаннях, не по своїй вірі, бо виникає ймовірність звільнення з роботи , чи певне відторгнення колективом. Але, як говориться, від Бога не заховаєшся і це все одно породжує конфлікт в собі – між нашею душею і тими обставинами в яких ми опинилися. В результаті такого роздвоєння і по величині участі отримуємо в своє життя стільки – чи-то пряничків,чи-то гірких пігулок. Але саме в цей момент, зазвичай, вирішує на яку сторону терез ступити – і ступає в ту де їй буде легше жити тілесно з обставинами, чи в сторону прийняття духовних цінностей і жити в спокої і чистоті духовній. А це дасть полегшення життя і в суспільстві. Зрозуміймо, що ця ситуація була тимчасовою. Це саме той момент, коли в гру вступає довіра до тих цінностей, які ми сповідуємо, до яких у нас є віра. Саме впевненість і визначає наше подальше життя-буття, бо саме впевненість дає нам енергію міняти обставини і цим ми показуємо свою гідність і справедливе ставлення до ситуації, а в підсумку нас не відторгне колектив і прийме з нашими цінностями з повагою і розумінням. Коли ж ми хочемо відрізнятися, чи вирізнятися в колективі своїми надуманими амбіціями, поінформованістю, нуворишним бахвальством, не маючи впевненості, то колектив таких людей відторгує. Ось така природа внутрішньої впевненості, яка отримується при зачатті, а ще коли формується на основі віри, то вона настільки сильна, настільки її велика насиченість енергією в нас (позитивною, чи негативною), що прямо візуально видно її випромінення. 
 Віра принесе нам приємні відчуття, що ми в безпеці, що нас любять і про нас турбуються. Така віра сама є тією енергією, яка творить чудеса і має таку силу для цього. Ось таким бачиться процес творіння- легким і приємним. І народиться таке відчуття, що нас покинула та рутина повсякденщини. Тепер ми умиротворенні (у миру з собою творимо). Це більше ніж спокій і впевненість. Так народжується віра і розуміння її природи, природи енергії віри. Ми починаємо відчувати, що ми володіємо цими знаннями. Просто спробуймо трошки розслабитись, відпустити хватку і відчути себе в стані подяки цим знанням, цьому Сущому, який в нас і навкруги, що додасть нам справжньої непохитної впевненості. 
 Тоді ми сміливо можемо говорити, що ми пізнали Творця в собі і в оточуючому середовищі. Ми живемо з Богом серед людей в цьому природньому ареалі, який оточує нас. Довіра до іншої сили, енергії, яку ми нарощуємо, живучи умом в суспільстві, нарощуючи довіру до зовнішніх проявів людської діяльності, людських слів і висловлених ними думок, то це є довірою до Людини, до результатів її діяльності, до предметів, які вона виготовила. Це є довіра до суспільного Бога, до Бога, якого ми відвідуємо в церквах у своїй пристрасті. Так є в житті. І ми це маємо сприймати як частину нашого спільного життя, а не розділятись. Будьмо свідомі того, що ми це побачили і це знаємо, бо цей шлях, це усвідомлення, бо попередні тіла пройшли цей етап розвитку і душа це знає. То тому вона це так сприймає як належне і цим є прикладом для інших своєю присутністю, своїми словами і діями для розвитку духовних якостей в суспільстві, в природі. Ми в більшості рядків цієї книги говоримо про людські взаємовідносини і їх співжиття в суспільному середовищі, але не менш значним впливом на наш духовний розвиток має і все живе і не живе, що оточує нас в При-роді. Рід і все при ньому, як одне ціле.
 «Зайшов чоловік в дім п’яний, обірваний і вже напевне не вперше. Жінка:
- Ах, ти п’янюга, волоцюга, де гроші, чого так пізно…
 Цей монолог жінки є монологом душі чоловіка, яка попросила жінку сказати ці слова. Душа болить, турбується про тіло, яке є її носієм.» 
 Чуть інший підхід в чутті себе. Ми говоримо спокійно, то чуємо свої слова. Ми говоримо усвідомлено, тобто, те, що має суттєве значення, чи то для матеріального, чи для духовного. Це не просто, а ще складніше говорити ті слова, які йдуть від Сущого, а не все те, що бачать наші очі, чують вуха. Давайте вчитись чути себе, чути свою душу, починаючи будь-яку розмову. Не думаймо, що душа не відає, що робить ум, який користується нашим тілом – мозком, очима, вухами … і не забуваймо, що наше покликання – дбати про розвиток душі. Покликання людини не є спогляданням за собою і іншими, чи робити якісь порухи, а це є поєднання бачення і творчої діяльності, які в результаті дають духовний ріст при кожному житті. Коли ми не турбуємось про свою духовність, то в нашому єстві хазяйнує ум. Він не буде дбати про душу. Він своїм «Я» спалить себе і занапастить душу. Будьмо пильними. Будьмо мудрими.
 Просящий у своєму проханні дає собі характеристику. Порівнюємо, судимо когось, то перш за все по собі, тобто настільки і по тих якостях, які є в нас. Тобто своїм словом ми даємо характеристику своєму єству. Зазвичай, люди в пристрасті, люди суспільства нашого говорять лише про те, що цінять інші – догоджають вище-стоящим. Стати кимось, це ж не бути собою. Але життя цікаве і різнобарвне тим, що існують ті, що стали особистостями, і ті, що є індивідуальностями. Саме таке різнобарв’я і є тим середовищем, що показує шлях пізнання істини, шлях росту. Дякуємо за це всім, кого зустріли на дорозі життя. Будьмо свідомі, що це наша сутність дає через них підказки у цьому процесі росту. Спостерігаймо мовчки за будь-якими словами, на будь-яку тему і ми зможемо бачити сутність цієї людини, але найголовніше, що ми за цими діями пізнаємо себе. Кожен хоче дати характеристику про себе, робить рекламу, чи то з позиції сущого, чи з позиції ума.
 Шлях до істини - це є початок шляху, але не шлях. «Велика Чистота спитала в Безконечності:
 - Чи знаеш ти, що таке шлях?
 - Я не знаю, - відповіла Безконечність.
 Велика Чистота спитала про це ж у Недіяння:
 - Я знаю, - відповіло Недіяння.
 - Якщо ти знаеш шлях, то скажи, чи володіє він долями?
 - Володіє.
 - Які ж у нього долі?
 - Із тих, що я знаю, можуть бути благородні, можуть бути мерзенні, можуть бути в єдності, можуть бути роздвоєні. Ось долі шляхів, які мені відомі.
 По цих словах Велика Чистота спитала у Безначального:
 - Хто ж із них прав, а хто не прав? Безкінечність, можливо, зі своїм незнанням, чи Недіяння зі своїм знанням?
 - Знання глибші, а незнання мілкіші, - відповіло Безпочаткове. - Знання внутрішнє, а незнання зовнішнє.
 І тут Велика Чистота, зітхнувши, сказала:
 - Тоді знання – це незнання? А незнання - знання? Але хто ж пізнає знання незнання?
 - Шлях – це спокій, - відповіло Безпочаткове, - якщо чуємо, значить, не шлях. Шлях невидимий: якщо бачимо, значить, не шлях. Шлях не описати словами; якщо можна висловити, значить, не шлях. Хто пізнав оформляюче форми безформенного, розуміє, що щлях не можна назвати.
 - Ті, хто питає про шляхи, і розповідає про нього, не знають шляху, - продовжило Безпочаткове. - Хай навіть питаючий про шляхи іще не чув про них. Про шлях не можна питати, на питання про нього нема відповіді. Питаючий про те, про що неможна питати, заходить в тупик. Відповідаючий на те, на що неможна відповісти, не володіє внутрішнім знанням. Той, хто, не володіє внутрішнім знанням, очікує запитань, які заводять в глухий кут, у зовнішньому не спостерігають всесвіту, у внутрішньому не знають першопочатку. Ось чого таким не піднятись на гору Союзу Старших Братів, не мандрувати у великій пустоті.» 
 Молитву в проханнях, в сльозах гніву, в депресії не наповнюють скарбницю позитивними намірами, а наповнюється вона нашими проханнями і негативними намірами, то вони і падають на нас з висоти, боляче б’ючи. Не просимо для тіла і діла, а просимо для душі. А душа хоче дяки, то дякуймо поки земне життя не забрала смерть. Вдячна душа буде щаслива і благосна. Можливо смерть відійде теж на невизначений час, бо смерть забирає життя у нещасливих через їх байдужість до розвитку своєї душі. Щаслива душа, втративши тіло, скоро і досить скоро знаходить своє місце у Всесвіті. Бог не залишає і нещасливу душу, бо вона знає природу нещастя у негативізмі і тому через усвідомлення скоріше проситься при втраті тіла в інше тіло для подальших страждань, можливо менших, які є сприятливими для розвитку душі. Тіло і ум будуть шукати покращення і тільки через усвідомлення своєї сутності, через творіння добра, любові, милосердя, через подарунки подяки і щастя, в радості,то у нашого єства є шанс розвитку. Якщо ми не в стані щастя і радості, то заспокоймось і настане мить тиші і душа відкриє свої двері для прийняття цих якостей. Плаче душа і тіло, то не стримуймось і наступить мить спокою і молимось в подяці за цю мить. Зрозуміймо природу позитивних і негативних посилів і хай Вам щастить! 
 Думка є таким же носієм енергії, як слово і як дія. Думка належить уму, що родилася в результаті аналізу, оцінки, попиту і пропозиції тіла, але розуміння ситуації це не його парафія, це справа серця, совісті, душі. Слово і дія є продуктом думки і совісті, це є взаємопоєднаний процес, який ми називаємо життям. Можливо це різні співвідношення, або переважання одного з них. Бажання наші народжує думка. Це вже рух енергії і не відомо де і коли вона закінчить свій путь. Отакий механізм несвідомого формування середовища для майбутнього тіла нашої душі в наступних життях. Наші бажання ума формують тіло, де поселиться наша душа після виходу із сьогоднішнього тіла. Вони беруть уасть у формуванні не тільки конституції тіла, але й звичок, навиків, способів дій, бо саме ними ми допомогали росту душі і вона зберігає їх в своїй пам’яті шляхом підшуковування таких якостей в нових батьків. Часто цей механизм ми приписуємо генній памяті тіла. Ця участь досить мала для душі, але не для тіла. Якісний показник буде переважаючим, бо це може бути каплею в тисячах життів, але якісні духовні порухи належать душі. Та і не факт, що ми цими знаннями, навиками користувались в попередньому житті і нічого нового не добавили. Переймаючись пошуком істини, Бога, ми послуговуємось благосними якостями і цим ми духовно розвиваємось. Зазвичай, ми цей процес називаємо еволюцією тіла, звичок, технологічних дій і духовних знань. Однак усвідомити, що логічно ми стверджуємо еволюцію змін у всьому живому і неживому, видимому і невидимому, то мабуть потрібно усвідомити, що деякі люди стають на шлях деградації тіла і душі. Слід підкреслити, що еволюція, чи деградація залежить від якості, чи не якості наших бажань. Так можливо, відчуття душею фальшивого задоволення від алкоголю із життя в життя приведе її до деградації, до поселення душі в тіла нижчих істот. 
 Просимо - значить бажаємо. На прохання, запити, які ми формулюємо в думці, чи висловимо вголос рано, чи пізно, різними способами, підказками ми отримаємо відповіді. Тільки будьмо пильними і слухаючими. Саме цими двома шляхами ми зможемо отримати інформацію на наші запити і бажання. Бажання наші такі, що ми бачимо ілюзорно ідеал богатої, успішної, мудрої, красивої, працьовитої, вмілої людини і хочемо такими стати. Цьому допомогає суспільна думка, яка формується державою, як органом примусу, через радіо, телевізор, газету, школу, партію, релігійні традиції і вчить користуватись чужими думками, вченнями, умовиводами, порадами – це вже не шукачі істини, а збирачі інформації. Цінність такої інформації тоді, коли вона лягла на душу і це є підказкою для зміни в духовному нашому через зміни способу життя у вирішенні повсякденних справ. Природа такого явища в тому, що душа володіла такими знаннями, які надійшли у вигляді інформації.
 Коли ми пізнали бажання, зрозуміли його егоїстичні наміри, то ці наші знання про суть бажання, до того ж – такого, що не змінює суть життя, дає нам підстави відноситись до них без інтересу.
 Для виконання бажань потрібні спрямовані зусилля на інтереси інших людей, на інші речі і, як наслідок, втрачаємо силу розуму і з відома совісті відходимо від свого призначення, як людини. Природа бажання є нашою уявою важливості, пріоритету того, чи іншого явища, може бути метою життя. 
 Деколи ми робимо добро, а виявилось, що зробили зло, або навпаки. Все в цьому мирському житті досить складно. В першому випадку ми робили добро передбачаючи свою вигоду, а в другому випадку – послане (зроблене) нами зло було тією енергією, яка підштовхнула ту людину прийняти усвідомлене рішення і воно було позитивним і очікуваним саме від наплоджувача зла. Та мабуть, людині не реально варіювати в двох протилежностях?
 У всьому оточуючому нас ми бачимо двоякість: добро і зло … Це якби дві сторони однієї монети. Все ж єдине, взаємопов’язане. Ми постійно знаходимось у взаємовідносинах з людьми, які нас зваблюють, кидають нам виклики, ми бачимо свої переваги і свої недоліки, свій гнів, свою радість, своє користолюбство, своє горе. Так проходить все життя в постійній суєті. Але це саме ті умови, що дав нам Бог, щоб пізнати себе. Бог через душу допомогає нам у цьому круговороті мирської суєти. Але це саме ті умови, які дают нашому уму при спогляданні душі, щоб ми змогли пізнати себе. Ці умови є посильними для нас. Бог через душу допомогає нам в цьому круговороті мирскої суети. Природа цієї допомоги в тому, що попадаючи під вплив негативних енергій, душа, духовні позитивні енергії концентруются, відтискаючи негативні прояви із життєвого шляху нашого єства. Відчуття турботи і є тим станом душі, яким ми виражаємо свою радість, як ознаку вдячності Сущому за неї. Якщо ми робимо порівняння, то бачимо різницю, ми створюємо путаницю, хаос в собі і у Всесвіті. І цей хаос (бачити одне, а говорити інше; почувати одне, а діяти по іншому) є суспільною хворобою, що охопила майже всіх людей. І носієм його практично є кожна особистість. Якщо нещасна людина із-за своїх проблем, чи нереалізованих бажань (перевіряйте на собі, може така реакція є і в інших, чи в нас) побачить усмішку на чиємусь обличчі, то відразу ж виносить судження, що це якийсь ідіот, ненормальна людина. Всі заклопотані, всі стримані, всі сурові, всі в масках, а цей усміхається, мабуть у нього щось з головою не те. Схаменімось! Ми, можливо, вже призвичаїлись до такого сприйняття. Будьмо свідомі цього і живімо як знаємо, як підказує серце. Воно мовчить і ми мовчімо. Це означаэ, що душа ы тыло сприймаэ цю ситуацыю одинаково. Одначе посміхаймось. Сонечко посміхається і ми посміхаймось, пташечка щебече і ми радіймо … Живемо своїм життям, насолоджуймось ним. Може дасть Бог і ця усмішка, ця радість, ця насолода передасться ще комусь. Живімо своїм життям і не мішаймо жити іншим їх життям, але не дозволяймо втручатись у своє життя.
 «При дорозі стояв стовбур засохлого дерева.
 Вночі проходив злодій і злякався: він подумав, що це стоїть, чекаючи його, поліцейский.
 Проходив закоханий юнак і серце його радісно забилось: він прийняв дерево за свою кохану.
 Дитина, налякана страшними казками, побачивши дерево, разплакалася: вона подумав, що це привид.
 Але у всіх випадках дерево було тільки деревом. Ми бачим мир таким, які ми самі в душі.»
 Люди всі різні. Навіть у близнюків є різні погляди, різне розуміння, різні судження і у кожного свій життєвий шлях із-за різності душ. Тому то і небезпеку становлять намагання створити монолітний колектив, який разом їсть, одинаково монотонно працює, одинаково дивиться з начальником на речі, чи дії. Так ми втрачаємо свою натуральність, але ж ми частина природи, то і живімо так як в природі, як єдине, усвідомлюючи це. Не відокремлюймось від свого природнього ядра. Однак, будьмо свідомі, що такий підхід для суспільства є неприйнятним. Йому важче управляти вільними людьми. У вільному суспільстві немає потреби управляти, бо кожен знає, що йому робити. Природність поведінки, дій – це і є промисел Божий в нас. Загальний Розум керує нами по задуму Творця. Природа суті задуму полягає в тому, що таких дій ми очікуємо від Творця. Тобто, ми чекаємо такої реакції, таких дій до себе. І ми їх отримуємо, бо ми є Творцями цієї очікуваної енергії. Ми її створили і при потребі беремо. У Творця такої енергії багато, бо слід констатувати, що кожна сутність в своїй більшості творить цю позитивну енергію у Всесвіті. Природу поведінки кожної людини можна описати на такому прикладі, якщо можна сказати, що людина сотворила машину, то вона нею і керує, маніпулює… Ми мало бачимо проявів природної поведінки людей, бо вони живучи в соціумі, виконують його правила поведінки, хоча може в душі не всі згодні з цими правилами. Той, хто відкрито свідомо, чи несвідомо заявляє про свою незгоду з правилами, то вони учать всіх цих правил, а інша їх частина порушує. Таким чином, цими незгодними сторонами компенсується життєва енергія суспільства, їх середовища. Для них може підійде в назіданіє таке прислів’я на російській мові «Мы полагаем, а Бог располагает».
 Саме потреби і бажання є тими великими споживачами світової енергії. Зазвичай, ми завжди отримуємо те, що хочемо. Рано, чи пізно і в залежності від того, як ми формуємо свої бажання. Вже давно хочемо жити, як в Америці (виходячи з ідеалу, про який маємо інформацію), то нам дано колорадського жука, джинси, поп-музику, автомобілі, наркотики і весь свій хаос душевного неспокою. Наш сущий не може нам дати материк (Америку), а ми не маючи грошей і маючи страх не їдемо на американський материк. Для чого? Усвідомивши своє бажання, що не є поглиначем всесвітньої енергії, тобто не йде на шкоду іншим живим істотам, то це бажання здійснюється навіть тоді, коли наша душа перебуває в цьому ж тілі.
 А взяти щось, то потрібно щось дати. Якщо хочемо хорошого, то потрібно дати добро. Отут вимальовується якість стану душі в цьому тілі і такі відповідно умовності, як добро і зло. Хоча самі умовності і є всього навсього умовностями суспільними, а для різних індивідуумів це буде різне бачення речей і відповідно реакцій. Для сущого і зло є нічим іншим як добро, тільки в іншій кількості. Для прикладу, якщо ми хочемо попити, чи покупатись в чистій річковій воді, і щоб дійти до русла потрібно перебратись через болотисту місцевість, через грязь. Наяву бачимо дві протилежності – чиста вода і грязь. Вода є зрозуміло позитивом, а грязь? Дивлячись для чого нам вода, але все одно не хочеться через твань переходити, якій немає кінця по сторонах. Але і грязь є ніщо інше, як збільшена кількість води в грунті. Виходить у нас одна якість енергії, а ми по різному на неї реагуємо умом і тілом. Візьмемо інший предмет – стовп. Він стоїть на краю дороги, обвішаний проводами, які несуть світло і тепло в багато домівок, забезпечують роботою … , а для декого є дорожньою перешкодою, бо його потрібно об’їхати, чи обійти. Дехто заховається за стовпом від гострого холодного вітру і дощу, а для декого – місцем перепочинку, чи справити природні потреби. Для декого це буде матеріальний капітал, а для декого обірваний провід, чи падаючий стовп несе смерть.
 Таких умовностей тисячі, але кожен бачить тільки свою, чи декілька. Таке бачення дає стан душі, чи наскільки вона якісно перебуває на стежині пошуку істини, або деградації і від позиції ума. 
 Всі хочуть за своє коротке життя-буття дійти до свого дому. У кожного своя стежина, у кожного свій дім. Такий логічний висновок робить наш ум через фізіологічні потреби і можливості, якісь умовності і від рівня стану поінформованості. Він використовує тіло і його душа. А буває навпаки. Як би там не було – дім тоді дім, коли всі дома – душа, ум, тіло. Всі хочуть затишку, тепла і спокою, благополуччя і блаженства. Трошки подумаймо, чого люди на декого говорять і коли: «У нього не всі дома».
 «Одного разу учень лікаря спитав свого наставника:
 - Вчителю, відкрий мені головний секрет довголіття.
 - Основа довголіття, - сказав Учитель, - це здоров’я, а основа здоров’я - спокій. Спокійний не руйнує своє тіло пристасною любов’ю, небриборканою ненавистю, чи ненаситними бажаннями. Він не підриває коріння свого здоров’я радістю і смутком, журбою і страхом; але, минаючи всього лишнього, ніколи не відмовляється від того, що, дає йому задоволення, не порушує гармонії інь і янь.»
 В цей момент і в цьому місці ми знаходимо протилежність – шум, гам, суєту… Щоб показати свою красу, багатство, наїдки-напитки, задля отримання задоволення від суспільного статусу на своєму дні народження, наш ум в епогеї свята фіксує, що на наші золоті браслети і золотий унітаз не звернули належної уваги і не дали шановні гості поінформувати всіх про те скільки затрачено коштів і енергії на придбання наїдків і іншого, не вдалось поінформувати про рецепти і компоненти з планети Марс. Це все було намарне для тіла і душі. Іменинник і гості спорожніли і духовно і матеріально, бо на наступні дні не мають бажання для зустрічі, чи теплого слова. Друга сторона цієї дифіляди - чи досягнута була, чи буде досягнута очікувана вигода із цієї зустрічі всіма учасниками. Так проходить час до наступної дати, від події до події і не виносимо звідти висновків, що кожен день є привід для празникування душі, бо кожен день є щось згадати приємне. Прослідкуйте свій день і побачите: є що згадати з подякою собі і оточуючим. Хай щось маленьке, але приємне. Буває, що таких подій є більше. Тільки будьте трошки уважними і буде що згадати вечором в розмові сам з собою – це велика частина нашої молитви. Ви згадуйте і Вас згадають. Це дає велику кількість позитиву, якого достатньо для зменшення можливої пригніченості, депресії, а також новий заряд енергії в наступному дні, коли згадається вечірня молитва. Цим станом празнику душі ми передаємо відчуття радості зустрічним і оточуючим нас. Пробуйте.
 Кожен має часточку такої якості, як добро: хто більше, хто менше, бо немає зла, диявола – це видумка всіх священників світу цього, щоб зародити в нас сумнів, страх, зародити почуття вини, щоб знищити нашу людську гідність і зробити чутливими для духовної кабали. Якщо той, хто є носієм, умовно кажучи, меншої частини якості добра, то він є трошки всього навсього далі в черзі до живоносного джерела доброти, але ж ми приближаємось з кожним почерпнувшим … Навіть стомившись в черзі і, відчувши, що хочемо перепочити – перепочиваємо, не натруджуємось, знову маємо можливість стати в чергу. Прислуховуймось до можливостей свого тіла і потреб душі. Нічого поганого немає в тому, що трохи пізніше підходимо до джерела, бо рухаємось в притаманному нам темпі. Не намагаймося ввійти в бажання змагальності для того, щоб не випасти з черги. Не всі мають одинакову силу, витримку і смирення в дорозі до джерела. Не всі стають Кличками, не всі будуть Іісусами Христами. Що поробиш?, але саме ця різність і робить наше життя різнобарвним, прекрасним і богатим. Мирське втратило б свою привабливість теж, якби всі були однаковими. А так всі йдуть до джерела – хто ближче, хто далі. Це не є суттєвим. Сам рух є суттю, змістом руху. Саме суще дає кожному можливість прийти, можливо різними шляхами і способами, бо таку можливість ми отримали від народження.
 Так і ревність, і гнів ідуть як одна із сторін монети. Якщо вона повернута до нас цією стороною, то ми не бачимо іншої сторони монети, ми не бачимо любові. Це таке порівняння можна застосовувати для візуального предметного уявлення, але з психологічної точки, то ревність, гнів виникають там, де є відсутність любові. Така природа всіх інших людських якостей: добра і зла, гордині і добросердечності, користолюбства і милосердя, радості і горя, страху і вільності, зависті і самодостатності, життя і смерті.
 Отримувати позитивну енергію в цих негативних якостях можна не установками ума, тобто намагатися не думати про зло, страх, гнів, зависть, смерть, чи розтоптати їх – а як?, а шляхом пошуку в будь-якій своїй дії, в діях членів сім’ї, в діях коллег позитивних якостей добра, милосердя, толерантності, терпимості, радості життя і леліяти, і розвивати їх, бо взяти не можна. Це не речі. Брати на озброєння? – абсурд. Ставати воїном, але на війні загубимо - і зле, і добре. Візьмемо і несемо як річ, поклоняємося цим якостям, то стаємо власниками, користолюбцями, скрягами і жадібними, бо це є нашим, тобто стаємо продукувати негативні якості. Просто спостерігай за ходом своїх думок, своїх слів, своїх вчинків і це відкриває наш внутрішній зір – ми починаємо бачити позитивнні якості в собі і починаються відчуття їх присутності в нас. Вони там є постійно – вчимося просто їх бачити. Побачив, відчув, то передавай іншим і на місце відданого приходить, більш якісні енергії, якщо можна так сказати і інші види якісних позитивних енергій. Це процесс бачення і чуття ситуації глибше, ширше. І такий процесс наповнює нас радістю. Ми так знаходимо живоносне джерело знань, пізнання самого смислу життя. Це джерело енергії духовного росту нашої сутності, нашої душі, яка очищає одночасно і наше тіло. Це якраз той крок до того, що ми по іншому розуміємо любов і гнів, добро і зло, життя і смерть … Коли ми усвідомлюємо таке розуміння цих якостей по новому, то радіємо, дякуємо Сущому, що дав такого нам Розуму, передавайте іншим. Не ховаймо в собі під одягом, під маскою міміки, під словесною огорожею. Хто в змозі – побачить, почує, відчує. Так наростає кількість позитиву на нашій планеті. Більше таких засівачів, то більше і засіють, то більше і вродить нива.
 Побачити, відчути позитив, негатив ми можемо в найближчому оточенні, саме тут найбільша ймовірність. Саме в цьому середовищі нам найкраще передати, подарувати, але будь-ласка без корисливих цілей. Цим ми займаємось вряди годи через бажання наділити такими якостями своїх дітей в першу чергу, але на основі свого досвіду і нереалізованих бажань. Зважмо, що кожне зерня, дитя має своє життя, свою душу і вони бачать ці якості, але по своєму, перебуваючи на вищому, чи нижчому щабелі духовного розвитку, духовних і тілесних потреб і можливостей.
 Показовим і різноплановим з різностороннім баченням може бути приклад життєвого шляху А. Гітлера і інших особистостей світу цього із зовсім протилежними характеристиками життя і його фінішу. Вони не є прикладами для наслідування, а для усвідомлення ролі духовного розвитку і життєвих потреб і можливостей кожної людини. В житті ми стикаємось з різними обставинами і проблемами і тут важливо усвідомити наскільки ми відповідально можемо розвиватись саме на позитивних якостях, саме на вмінні спостерігати, бачити і чути - і життя виведе нас на самий вірний напрямок, і з набагато меншими затратами духовних і, не менш важливо, матеріальними затратами. Цю затратну енергію могли використати інші для позитиву. Гітлер, який хотів бути художником, не був прийнятий ні в одну художню школу. Потім хотів стати архітектором і в результаті теж не парийнятий. Душа явно мала творчий потенціал. Напевне в нього були задатки і бажання, але не такі, які вимагали школи. Погодьмось, може з нього не був би великий художник, чи архітетор, але якби він отримав шанс поступити, то був би художником, чи архітектором певного рівня і, можливо, в суспільства був би шанс не відбутися Другій світовій війні, не було б вбито мільйони людей. Його творчий духовний потенціал був реалізований через бажання з його неодинарними здібностями в психозі підготовки війни. Він там зіграв ключову роль. 
 Ми вже знаємо про роль особи і індивідуальності в історії людства. Будь - то духовний індивідуум, як Іісус Христос …, чи його антипод – вони сколихують суспільну душу. Хто в більшій, хто в меншій мірі. Цей приклад наводимо для усвідомлення кожним: як ми можемо своєю поведінкою, своїми можливостями дати шанс нашим дітям побачити в нас духовний ріст, побачити ту позитивну енергію в проявах любові, милосердя, доброти, благості, самодостатності, радості. Даємо дітям іти своєю дорогою, бути самим собою, не відмовляймо бути прийнятими в їх школу. 
 « Школа звірів.
Притча у викладенні Ошо.
 Одного разу звірі в лісі зібрались і вирішили відкрити школу. Серед них були кролик, птах, білка, риба і вугор, і вони сформували раду директорів. Кролик наполягав, щоб у програму занять увійшов біг. Пташка наполягала, щоб в програму занять увійшло літання. Риба наполягала, щоб в програму входило плавання, а білка говорила, що абсолютно необхідно внести у програму шкільного навчання - вертикальне лазіння по деревах. Вони об’єднали всі ці речі і склали розклад уроків. Потім вони стали наполягати, щоб всі тварини вивчали всі предмети.
 Хоча кролик і отримував п’ятірки по бігу, але вертикально лазити по деревах у нього були труднощі. Він постійно падав на спину. Досить скоро він отримав якесь пошкодження мозку і бігати більше не міг. Виявилося, що замість п’ятірки по бігу, він отримує трійку, а по вертикальному переміщенню, звісно, завжди одиницю.
 Пташка дуже добре літала, але коли їй прийшлось рити нори в землі, вона не могла робити цього добре. Вона постійнно ламала клюв і крила. Дуже скоро вона стала получати трійки по літанню, одиниці по норокопанню і переносила пекельні труднощі по вертикальному переміщенню по деревах.
 В кінці кінців, першою по успішності твариною в класі виявився розумово відтсталий вугор, який робив усе наполовину. Але засновники були задоволені, тому що кожен вивчав всі предмети, і це називалось «широкою загальною освітою».
 Їх душі, їх єство має одинакові шанси з нами, а ми користуємось своїм життєвим досвідом, силою, матеріальною узалежненістю дітей і оцей зразок бажаємо накласти на їх життєвий шлях.
 «Маля дивиться, як бабуся пише лист, і питає:
— Ти пишеш про мене?
 Бабуся перестає писати, усміхнулася і говорить внуку:
— Ти вгадав, я пишу про тебе. Але важливіше не те, що я пишу, а те, чим я пишу. Я хотіла б, щоб ти, коли виростеш, став таким, як цей олівець…
 Маля дивиться на олівець з цікавістю, але не зпомічає нічого особливого.
— Він точно такий же, як усі олівці!
— Все залежить від того, як дивитись на речі. Цей олівець володіє п’ятьма якостями, які необхідні тобі, якщо ти хочеш прожити життя в ладу зі всім оточуючим миром.
 По-перше: ти можеш бути генієм, але ніколи не маєш забувати про існування Направляючої Руки. Ми називаемо цю руку Вищою силою. Довіряй цій силі і вчись відчувати її.
 По-друге: щоб писати, мені приходиться заточувати олівець. Ця операція дещо болісна для нього, але вже після цього олівець пише більш тонко. Відповідно, вмій терпіти біль, пам’ятаючи, що вона облагорожує тебе.
 По-третє: якщо користуватися олівцем, завжди можна стерти гумкою те, що вважаєш помилковим. Запам’ятай, що виправити себе — не завжди погано. Часто це єдиний спосіб втриматися на вірному шляху.
 По-четверте: в олівці має значення не дерево, з якого він зроблений і не його форма, а графіт, який знаходиться всередині. Тому завжди думай про те, що відбувається всередині тебе.
І насамкінець, по-п’яте: олівець завжди залишає за собою слід. Так і ти залишаєш після себе сліди своїми вчинками і через це обмірковуй кожен свій крок.»
 В цьому нам дається шанс дати шанс духовного росту дітям, бо батьки, суспільство хочуть бачити в кожному зрілу особистість, якій є ціна – що вони кимось стануть, стануть впливовими, багатими рабами, гвинтиками. Цим суспільство займається через систему дитячих садочків, шкіл, вишів. Цим же займаються батьки, але в них є шанс допомогти дітям бути індивідуальностями, сіячами доброти, щастя. Кожен це знає, але тільки перед закінченням життя ми бачимо свої минулі можливості і бачимо свої упущення в гонитві за ідеєю ф-ікс, за ілюзією, за матеріальними статками, які не є основними для будь-кого живого. 
 Найцінніше в людини душа. Не можна пізнати красоту троянди. Її можна тільки спостерігати, любуватись з посмішкою на вустах. Вчений розріже її, проведе аналізи, досліди, але не виявить такої якості, як красота. Він, навпаки, її знищить, порізавши. Аналогічно ми можемо сказати і про душу. Ми бачимо її красу, богатство через відчуття, які проявляються в наших діях, словах і помислах. Ми не можемо її взяти, як річ, але відчуваємо її щедрість, доброту, милосердя через прояви нашого єства. Це ми розуміємо тоді, коли усвідомлюємо смисл життя на протязі цієї миті перед його закінченням. Дехто раніше усвідомлює своє покликання, своє місце під Небом і на Землі. Ці писані слова є також для цього, як молитва істини. Спостерігаймо, усвідомлюймо і живімо у злагоді з розумом і душею. Хай кожен буде творцем. Не ховаймо енергії творіння дитини, даваймо їй шанс і шлях для розвитку, бо заборони, чи навязування силою, авторитетом, сьогоднішньою модною професією приведуть до вибуху, до тихої, чи скандальної війни. Творіння і руйнація ідуть поряд. Не даємо дітям шанс творити, то вони стануть руйнівниками: хто більшим, хто меншим, але за допомогою наших найкращих намірів і руйнівниками наших і їхніх родинних зв’язків, руйнацією, чи деградацією тіла і душі наших дітей. Такий орієнтовно шлях проходять всі – хто в творчості, хто в руйнації. Побачте в дітях творче начало і допоможіть їм реалізуватись і це якраз є природою того, що нам буде кому подати склянку води до самої смерті, бо ми допомогли прорости їх зерняткам доброти, милосердя. Коли ми скеровуємо зусилля, щоб наші діти стали директором і т.д. і ми з часом станемо одним з його підлеглих, якого він може не бачити взагалі, чи зрідка на своєму виробництві. У кожного із нас є шанс дати дітям шанс і оточуючим, коли ми усвідомили розуміння того – для чого?, які цінності людські, яка місія людини на Землі? 
 «Одного разу в школі проходив урок на тему "Сім чудес світу".
 Завдання полягало в тому, щоб кожен учень написав сім чудес світу на свій розсуд.
 Коли вчитель збирав зошити, то він помітив, що одна дівчинка ще не закінчила писати. Вчитель спитав її, чи не потрібна їй допомога.
 Учениця відповіла:
– Так. Я довго сумнівалася, які ж вибрати. На світі так багато чудес.
 Тоді вчитель запропонував зачитати ті, які вона вибрала. Дівчинка деякий час вагалась, але вирішила прочитати.
– Для мене сім чудес світу це:
1. Бачити
2. Чути
3. Рухатися
4. Відчувати запахи
5. Відчувати дотики
6. Сміятися
7. Любити.
 В класі встановилася тиша»
 Спостерігаємо і передаємо своє бачення і ми маємо від того радість життя до скону. Ми від цього задоволені, ми щасливі і не будемо мати гіркоти і жалю за марнотратство життєвих років. Для чого бігати за ілюзорним щастям, статками, посадами, величчю? Для чого розтрачувати своє життя на все це і в кінці опинитися біля розбитого корита і досить одиноким. Ось тоді хочеться бути і за це готові віддати все. Віддавши все матеріальне, тоді і відкривається наша велич, наша душа. Такий принцип описаний в притчах Іісуса Христа. Його знають багато, але не всі усвідомлюють і мають таку силу розуму, щоб так поступити, залишивши на кінець життя свою душу спраглою, голодною і холодною, пустивши її жебракувати, бо жадоба і бажання не дали побачити себе і свою божественну імператорську велич, а побачили тільки приданне – гроші, велич ставшого політика і всі інші аксесуари. А від жадібності, що це залишається комусь? - навіть зуби скрегочуть і віки закриваються від безсилля на одрі. Свою душу губимо, а для досягнення таких мирських висот не одну іншу загубили, ступаючи по трупах і долях інших, в тому числі «своїх» дружин, чоловіків і їх дітей.Так звірі не роблять. Кому потрібен такий спосіб життя? – Нам! Навіщо вбивати, калічити тіла – храми душ наших. Навіщо занапащувати душі заради ефімерної держави, нації, релігійної традиції, раси. «Всі люди на Землі – одна родина». Людина (тіло) є носієм душі і душа є нашим творчим потенціалом. Коли ми говоримо: «Ми», то говоримо, що це душа і тіло, душа зі своїми якостями і тіло в своїй кількості. Коли між ними гармонія, то і в суспільстві лад. Придивіться, що вартує життя окремої людини сьогодні. Сьогодні війни, вбивства, як ознака … (не хочеться і писати ці слова з негативним наповненням).
 « Імператор Яо тримав путь в царство Хуа і його помітив страж кордону. Страж хотів привітати імператора.
 — Довгих років життя, пане! — крикнув він.
 Імператору не сподобалось, що його відволікають від роздумів, і він велів стражу замовкнути. Але той не вгамовувався:
 — Та хай буде мудрець найбагатшим!
 Імператор знову наказав стражу замовкнути, але той не підкорився і на сей раз.
 — Та буде у мудреця багато дітей!
 Імператор звнову спробував вгамувати стража, але той сказав:
 — Довге життя, богатство, багато дітей — ось чого бажає більшість людей. Але чому ти не хочеш цього?
 Яо відповів так:
 — Чим більше дітей, тим більше хвилювань. Чим більше богатства, тим більше тривог. Чим довше живеш, тим більше принижень. Все що не допомогає вирощувати в собі життєву силу Ци, тому я це відторгую.
 Тоді страж сказав:
 — Спочатку мені здавалось, що ти мудрець, але тепер я бачу, що ти просто знатна людина. Коли Небо дає людині життя, то воно також готовить для нього деякі справи. Якби у тебе було багато дітей, кожному найшлося б заняття, так про що тобі хвилюватися? Якби ти був богатим і ділився з другими, то хіба настигли б тебе тривоги? Мудрець стоїть, як перепел, а їсть, як цапля, на своєму пташиному шляху не залишає слідів. Коли в Піднебесній є порядок, він радіє життю разом з усіма. Коли в Піднебесній нема порядку, він пестує силу в усамітненні. За тисячу років він насититься миром, і піде з нього, і вознесеться на небо. Він сяде в ту надхмарну колісницю і поїде в обитель царственних предків. Тяготи миру його не торкнуться. Нещастя життя минуть його стороною. Звідки ж взятися приниженням?
 І з цими словами страж повернувся і пішов геть. Яо кинувся вслід за ним зі словами:
 — Дозвольте вас спитати…
 Але страж тільки махнув рукою, мовби відганяючи муху:
- Відійди!»
 Однак добро, любов, щастя, красота, милосердя в тих, чи інших проявах творить Божу благодать в окремих індивідуальностях, в певних группах суспільства, бо саме це не дає зникнути такій біологічній істоті з її усвідомленням своєї сутності – як людина. Це усвідомлення ми отримуємо з дитинства від Всесвіту. Це вроджена якість кожного і реалізується через свободу. Хто леліє її, а хто – боїться подивитись в себе, говорячи при цьому: «На це не вистачає часу». Так, ніхто ж часом і не володіє, а тільки робимо видимість, що ми є розпорядниками часу. Не дарма говориться, що щасливі не помічають плину часу. А ми знаємо, що щастя є категорією духовного. Ця мирська суєта постійно споглядає годинник … Земля обертається навколо Сонця і навколо своєї осі незалежно від годинника, незалежно від слона і нас. Це ми обертаємось на ній. Це ми живемо в любові, добрі щасливо і радісно. Для Природи, для Бога протилежна якість (зло, гнів, зависть …) є тільки тимчасовою відсутнністю добра, любові, милосердя в данному місці і даний час, або цих якостей є в малій кількості, чи в нашому небажанні їх побачити. Це аналогічно коли ми говоримо про відсутність світла в темну пору доби, але ж воно є на протилежній стороні планети. Воно є постійним джерелом – просто ми в певний час знаходимось в тіні. Світло, доброта, щастя є постійною якістю, а темна пора доби закінчиться.
 Не ревнуймо, не гніваймось, не завидуймо, не жадібнічаймо, не біймося, а дивимось уважно в себе і згадуємо, що ці якості добра, любові ... є в нас. Ми ж частина божественної творчої енергії без початку і кінця-краю. Ми тут і тепер. Ми в цьому просторі і в цей час тільки мить. Ми капля в океані і ми є океан. На всій планеті в океані одинакова вода, хоча туди збігає і прісна вода і різні відходи людської діяльності, чи бездіяльності. А вже скільки років її ніщо і ніхто не змінив. Хоча над цим глобально не працюємо, а сприймаємо як належне. Любов, добро, милосердя, щастя, як океан, поглинає зло, гнів, зависть, гординю … Якщо нам вдалось побачити ці прояви в собі, то ми зрозуміли, що відкрили своїй душі доступ до океану. Не заперечуймо і не носімо маски добродушності, смиренності …, а хоча б самі собі скажімо внутрішнім голосом, що в нас є гнів, злоба, користолюбство … Не осуджуймо свій гнів (це є слово), а саме явище гніву, і усвідомлено розуміймо, що це є відсутність тієї, чи іншої величини любові, як якісного явища. Так розглядаймо всі якості людської поведінки і свідомо розуміймо їх природу, розуміймо не шлях боротьби з ними, а знайдімо корені їх і способи їх сприйняття, чи неприйняття.
 «Дзеньський вчитель Хакуін мав славу серед сусідів людиною, яка жила без пороків. 
 Рядом з ним жила красива дівчина, батьки якої володіли продуктовою лавкою. Несподівано батьки виявили, що у неї має появитися дитина. Вони були в ярості. Дівчина відмовилась називати батька дитини, але після довгих наполягань назвала Хакуіна.
 У великому гніві батьки прийшли до вчителя.
 - Невже? Оце таки так … - ось було все, що він сказав.
 Після того, як дитина родилася, його принесли до Хакуіна. До того часу він втратив будь яку повагу оточуючих, що зовсім не хвилювало його. Він оточив дитину турботами і теплом, брав у сусідів молоко для дитини і все, в чому він мав потребу.
 Через рік дівчина-мати все ж не витримала і сказала батькам правду, що батьком дитини був молодий парубок, який працював на рибному ринку. Батько і мати дівчини зразу пішли до Хакуіна, просили у нього пробачення, довго вибачались перед ним і просили вернути дитину.
 Хакуін із задоволенням простив їх. Віддаючи дитину, він сказав лише:
- Невже? Оце таки так…» 
 В житті хтось тиран, але це просто відсутність мироносця ( він сам не побачив у собі). Осудивши його за тиранію (ми такі самі – раз побачили), ми страждаємо від зависті, бо це наш брат, тільки більший. Таке тонке розуміння цього явища дає можливість рости. Маймо силу розуму побачити їх корені, їх живильне середовище, їх плоди – тоді в нас вискочить слово: «Еврика». Ми здійснимо відкриття, що ми побачили в океані … життя. Нам з цього часу відкриваються очі на себе, на інших. Ми прозріваємо. Бажаємо всім пізнати себе! Бажаємо всім любові, щастя, благості і добра!
 Почати бачити себе важко, а когось, тим паче, коли ми дивимось на когось суспільними установками, тобто сприймаємо мир, так, як він нас навчив. Промиваймо очі чистою джерельною водою довіри, любові і доброти.
- Скажіть, Вчителю, чому всі Великі Вчителі говорили про неосудження? Невже це так важливо і чому? - спитав учень.
 Учитель, як завжди, не став прямо відповідати на питання, а замість цього дав учневі повітряну кульку, на дні якого було трошки грязі, і попросив його стати перед ним і надути її. Учень почав надувати.
 - Що ти тепер бачиш? - спитав Учитель.
 - Я бачу вас і кульку.
 - Надуй іще трохи, - попросив Учитель.
 Учень дунув ще декілька разів. Кулька стала більшою.
 - Що ти тепер бачиш?
 - Вас мені майже не видно, я бачу в основному тільки кулю, по стінках якої розтікається грязь, - відповів учень.
 - Надуй її іще більше.
 Після того, як куля стала іще більшою, Учитель знову спитав:
 - Що ти бачиш?
 - Тільки грязну кулю, і більше нічого.
 - Надувай ще, - сказав Учитель і відійшов подалі.
 І на цей раз учень почав виконувати вказівку, продовжуючи старанно дути. Але більше розтягуватися куля не могла і… Бах! Вона лопнула, розбризкуючи у всі сторони грязь. Учень втратив дар мови і стояв, оглядаючи себе, всього вимазаного грязею.
 - Ось саме це і здійснюється, коли ти сконцентровуєшся на чужих недоліках, слабостях і гріхах. Із-за осуждення ти перестаеш бачити самого чоловіка, а бачиш тільки свої осуджуючі недобрі думки і почуття, які можуть в будь який момент лопнути і забруднити своєю гряззю не тільки тебе самого, але і оточуючих, якщо, звісно, ти не перестанеш “роздувати” свої нечисті уявлення про других, - сказав Учитель і пішов, залишивши учня на самоті зі своїми думками.»
Сергій Шепель.
 Ідея гріха, зла, страху, гніву, зависті і гордині є продуктом політиків, духовенства і тепер психологів (так званих знавців і трактувальників життєвих цінностей). Це добрий засіб для експлуатації людства. Вони ці слова наповнюють прикладами, фактами для смислового наповнення слова, голого слова, бо вже очевидно, що наявність цих житейських явищ, що лежать за цими словами є певна відсутність потенційних позитивних якостей. Можливо, це буде повторенням словесним, але хай прислужиться цей словопліт ума для розуміння істини. Тому ці ідеї засіяні в наших умах після поділу добра і зла, раю і пекла для їх розділення, для порівняння, щоб Людина не задумувалась про свою цілісність, про єдинство зі Всесвітом, з Природою. Саме такі ідеї не дають людині усвідомити свою самобутність, самодостатність, свою свободу. Саме ці ідеї поділу умовної людської двоякості, що в їх замислах є об’єктами для боротьби, для знищення і є спонуканням для людства по скеровуванню наявної енергії, сили на цю не вартісну боротьбу, щоб людство не думало про свободу, про своє покликання на Землі. Саме ці ідеї цієї категорії особистостей насаджують в нас почуття вини, перетворюючи нас на давачів матеріальних благ їм. Психологічний трюк в тому, що якщо винен, то віддай. А яка вина в злі, гніві, зависті …? Ніякої, бо це явище, яке нам потрібно вивчити кожному в собі. Хто його буде забирати? Кому воно потрібне? – Нікому. 
 «Учень спитав учителя:
— Ти такий мудрий. Ти завжди в хорошому настрої, ніколи не злишься. Допоможи і мені бути таким.
 Учитель погодився і попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
— Якщо ти на кого-небудь разізлишся і затаїиш гнів, — сказав учитель, — то візьми цю картоплю і з однієї сторони напиши своє ім’я, а з другої ім’я людини, з якою трапився конфлікт, і положи цю картоплину в пакет.
— І це все? — не розуміюче спитав учень.
— Ні, — відповів учитель. Ти маєш завжди цей мішок носити з собою. І кажного разу, коли на кого-небудь зобидишся, то добавляй в нього картоплину. 
 Учень погодивсяся. Пройшов якийсь час. Пакет учня наповнився ще декількома картоплинами і став уже достатньо важким. Його дуже незручно було завжди носити з собою. До того ж ця картопля, яку він положив з самого початку стала гнисти. Вона покрилася слизькою гидкою плівкою, деяка проросла, деяка зацвіла і стала смердіти .
 Учень прийшов до учителя і сказав
— Це вже неможливо носити з собою. По-перше пакет досить тяжкий, а по-друге картопля стала непридатною. Запропонуй щось інше.
 Але учитель відповів:
-Те ж саме, проходить і в тебе в душі. Коли ти, на кого-небудь злишься, зобижаєшся, то у тебе в душі з’являеться важкий камінь. Просто ти це зразу не помічаеш. Потім каміння стає все більше. Вчинки перетворюються у звички, звички – в характер, який породжує смердючі вади. І про цей вантаж дуже легко забути, бо він досить важкий, щоб носити його постійно з собою. Я дав тобі можливість поспостерігати весь цей процесс зі сторони. Кожного разу, коли ти вирішиш зобиджатися чи, навпаки, зобидити кого-небудь, то подумай, чи потрібен тобі цей камінь.»
 Все, що ми отримуємо належить нам і тільки нам. Чи то через чиїсь дари, чи то щось здобуто в поті чола свого – це все є нашими потребами. Є надлишок, чи відчуття насиченості, то скоріше передай потребуючому, але не в зобов’язуючій вині. Передав потребуючому, то це передав Богу. Бо подібний нам, як і ми є частинами божественної енергії. І подяка не забариться. Хто з нас вірить посередникам між нами і Богом? Завжди є сумніви, але ми не знаємо ким передати - от і ідемо до священника. Не даємо нічого тим, які так розповідають. Якщо наша передача матеріальних цінностей, чи духовних надбань іде по Божому, то ми маємо від того задоволення на тривалий час, бо душа знає, що наша передача попала потребуючому, а якщо через три дні ми знову згадали свій об’єкт обдаровування, як вигідну дію, то це ознака того, що наша передача не передана Богу в особі потребуючого. Таке ж бачення і природи затамування, чи прощення гніву, чи зла. Природа незадоволення владою також у цьому механізмі через збір податків, які не йдуть для вирішення соціальних справедливих потреб частини суспільства, а йдуть на збагачення збирачів напряму, чи через надумані закони. 
 Після прочитання цієї молитви, з усвідомленням своїх вмінь, своїх знань, своїм баченням, багато із нас зрозуміє суть негативних явищ у нашому житті і дасться їм розуміння того, як жити в позитивних вимірах. А де ж беруться негативні явища, якщо душа з кожним життям росте в кращу сторону? Не в кожної душі цей ріст є великим. Конкретно у Вас є вже розуміння того, як розвивати в собі духовні цінності і якраз Ви є найбільшими нарощувачами позитиву на Землі, але багато людей за мирською суєтою, чи не розумінням важливості не дбають про духовні скарби. Частина духовних цінностей зберігається для підтримання певної рівноваги, бо на Землю прибувають душі досить з різним потенціалом духовних цінностей в наш рай, в ці сприятливі умови для розвитку їх душ. Це є тією ознакою, що частина позитивної енергії іде для їх росту. Візуально ми цього не помічаємо, але вже знаєм. А душ прибуває з кожним часом більше. Це всі бачать по росту чисельності населення на Землі. В кожне тіло посилається душа, яка прибула з інших планет, галактик і тих, які є в кругообігу на планеті Земля. Бог, Світовий Дух, вріноважуючи енергіїі має можливості, завдячуючи росту духовних цінностей наших поколінь приймати нові душі на планету Земля з негативною енергетикою. Однак відповідаючи на поставлені запитання, можна сказати, що ми в більшості творимо Богу угодні діла – ми збільшуємо позитивну духовну енергію, а вона надає нам кращі матеріальні умови. Хто з нині живущих, що має 50-70 років не скаже, що в матеріальному плані став краще жити, чи краще жити ніж їх батьки. Однозначно кажуть, що краще. Духовних якостей не так видно, а відвідування церкви не є кількісним показником росту духовних цінностей. Дослідники підтверджують, що ріст є. Все більше людей шукають духовного, бо є потреба. А той, що знайшов не може тримати в себе в гаражі, а намагається передати тим, хто знаходиться в його оточенні. І передача проходить свідомо, а в більшості випадків несвідомо, тобто, без відома і хотіння того, хто має, хто є носієм цих божественних якостей. 
 Наявність негативних явищ і позитивних якостей і дає нам можливість розвитку душі. Усвідомивши і зрозумівши, що вони є тими способами, чи засобами, які допомогають рости нашому єству. Без усвідомлення ми залишаємось винними, гріховними, залежними рабами, злими, жадібними … Але любов і гнів в нашому житті є постійно, а не окремо в різних пропорціях. Є взаємодоповнюючими , як і інші якості.
 На сьогодні людина, маючи інформацію (ін-форма-ці-я - інша форма цього я – зовнішньої суті нашого життя), про знання душі – внутрішній божественний смисл суті, про суть цих явищ, усвідомлюючи своє єство, у своїй пристрасті відчуває небезпеку з боку добра і з боку зла, відчуває свою безпорадність.
Притча у викладенні Ошо
 « Я пам’ятаю, як одного разу шкільний учитель, дуже старий, бідний, який жив на одну пенсію, виграв у лотерею. Його дружина була налякана, вона подумала: «Це буде досить багато для старика. П’ять тисяч доларів через чур багато для нього. Навіть п’ятидоларова купюра дає йому і так багато радості, тому п’ять тисяч доларів можуть вбити його». Вона побігла в найближчу церкву, підійшла до священника і розсказала йому про все, що сталось. Вона сказала:
— Старика зараз нема, але він от-от має повернутися, так зробіть що-небуть. П’ять тисяч доларів… саме повідомлення про це може вбити його!
 Священник сказав:
— Не бійся. Я знаю людський ум і те, як він функціонує. Я знаю психологію. Я прийду.
 И священник направився в їх дім. Одночасно з ним прийшов і старик, тому священник почав підготовку. Він сказав:
— Уявімо, ви виграєте в лотерею п’ять тисяч доларів, що ви будете робити?
 Старик подумав недовго, все зважив і відповів:
— Я віддав би половину грошей для церкви.
 Священник упав замертво. Для нього це було досить багато.
 Навіть щастя вбиває вас, тому що ви досить сильно втягнуті у все це. Ви не можете залишатися поза всім. Щоб не підійшло до ваших дверей, страждання чи щастя, ви стаєте таким втягнутим в нього, що це збиває вас з ніг. Вас більше нема на своєму місці. У ваш будинок вривається всього лише легкий вітерець, і вас уже нема на місці. Я говорю про те, що, якщо ви не вибираєте, якщо ви залишаєтесь чутким, уважним і усвідомлюєте, що це і є життя, дні і ночі приходять і відходять, страждання і щастя приходить і відходить, ви являєтесь тільки свідком. Нема ніякого ціпляння за щастя, нема ніякого пристрасного бажання щастя і ніякої втечі від страждання. Ви залишаєтесь в самому собі - центрирований, укорінений. Це і є блаженство, прояв благоволія Божого.»
 Якщо усвідомити себе як шукача істини, то будемо єретиком в очах суспільства через раніше означену категорію осіб при допомозі їх преси, ТБ. Така людина відчує тиск на свої духовні відчуття, тиск через мирські чиїсь бажання. Це буде на перших порах, а природа відчуття безпорадності і баченні тиску в тому, що ми бачимо цей тиск, бо ще є носіями тих поглядів. Ми ще не повністю очистились до рівня на який очікує, чи готова наша душа. Як тільки ми перестаємо бачити в інших негатив, то це і означає, що він відсутній в нас, а бачення позитивних духовних якостей в інших є ознакою наявності їх в нас. В цьому суть нового бачення, чи бачення по новому.
 Страждання наші через нереалізовані наші бажання, а радість і щастя є станом душі нашої. Тому то у кожного з нас є можливість вибирати свій спосіб життя, а ще краще усвідомлено ввійти в один з цих життєвих орієнтирів (дорожніх знаків), ідучи шляхом пізнання Бога, чи прямувати зі своїм умом до Диявола. 
 «- Господи, мені так погано в цьому миру. Позбав мене цих страждань.
 - Викинь свої страждання і будь щасливим.
 - Але…
 - Ніяких “але”. Просто будь щасливим, і все. Щастя залежить тільки від тебе. Страдати чи ні - це твій вибір.
 - Але я не хочу страждати.
 - Так і не страждай!
 - Але як же не страждати, коли…
 - Ніяких “але” і ніяких “коли”! Просто не страждай, і все тут! З чого ти взяв, що щастя приходить тоді, коли здійснюються твої бажання? І хто тобі сказав, що воно залежить від того, що роблять чи не роблять інші? Воно не залежить ні від виконання твоїх бажань, ні від інших людей, ні від часу і місця. Щастя, мир і любов находяться і завжди находились в тобі. Просто відкрий очі, подивись в себе і ти побачиш їх, протягни руку і візьми їх - вони твої. Щастя подібне сонцю, яке завжди світить, якщо тільки твої бажання, страхи і пристрасті подібно хмарам не закривають його, і якщо ти сам не закриєш очі чи не повернешся до нього задом.
 Будь чесним з собою і визнай, що це ти сам дозволяєш чи забороняєш собі бути щасливим. Якщо тобі подобається грати в щастя-нещастя - грай, але тоді не жалійся на страждання. Страждати чи бути щасливим - вибирати тобі!»
Сергій Шепель.
 Однак, слідуючи принципам і ідеям суспільства, релігійним традиціям, людство приходить в конфлікт з духовними потребами і страждає. Людина вимушує себе стати лицеміром, надівати маски добродушності, щедрості, турботи, бо це дає мирські переваги, бо це дає дивіденти для доступу до влади, до грошей, до впливу на інших, собі подібних. Такий штучний конфлікт між поділеним мирським і духовним знищує нашу самобутність, самодостатність, людську гідність, щастя, а народжує особистостей – рабів, які догоджають собі подібним, підлещуються, зводять свою діяльність на оббріхування, наклепництво, забуваючи про своє призначення – бути Людиною, бути Богом. Співчуття до страждань, що породжені конфліктом сущого і мирського. Той, хто не пізнав щастя, любові, страждає і хоче співчуття. Коли ми нещасні, то нам співчувають, розраджують, а коли щасливі, то до нас ніхто не проявляє інтересу, а, можливо, ще й завидують. Це просто гра, бо хочеться бути в пісочниці головним і зі всіма іграшками. Співчуття отримуємо навзамін не отриманої радості життя, навзамін любові. І співчуваючий радий, що в нього ще є можливість любити і бути любимими, а ця нещасна Людина чекає співчуття, бо не шукає і не бачить любові, щастя протягом життя і втрачає шлях до радості життя, бо стає старою в душі. Природа співчуття, жалості полягає в тому, що ми бачимо її конкретну потребу іншими і вона полягає в такому розумінні, що Бог залишив таку людину сам на сам в її життєдіяльності – так не є. Бо виникненню бажання у співчутті виникло наше пристрасне бачення інших на основі порівняння в отриманні здебільшого чогось матеріального. Якщо ми зрозуміємо, що всі люди різні і всі мають різний рівень духовного розвитку, то ми спокійно будемо нести свій хрест не на заклання, а для нашого ж подвигу в розвитку душі. Ми вже свідомі, що побачили в інших свою потребу, чи більше всього бажання, щоб нас хтось пожалів. Любов, щастя, молодість – це є наш підхід до життя, це наше розуміння смислу життя, а не очікування старості душі в молодому тілі з очікуванням співчуття на наш конфлікт сущого і мирського. Це і є тим, чим хочеться вирізнятись, так званою важністю, значимістю, непогрішністю. Чим ми завинили перед життям? Тим, що побоялись жити повно і вільно, але це не є вина. Для сущого, для душі це є та капля що не змінить вічності океану сущого. Не виніть себе, не кайтесь. Життя стукає у наше серце. Відкривайте його на будь-якому етапі. Навіть тілесна втіха залишає слід на нашій духовності. Обоє насолоджуються цією миттєвістю. Саме такими миттєвостями наших бажань, наших можливостей наповнюється все наше життя, а з цього моменту – це усвідомлена потреба разом з побаченими можливостями.
 “І Отець твій, який бачить тайне, поверне тобі явно”.
 « Жив на світі добрий і співчуваючий чоловік. Був він щасливий, всім задоволений і любив життя. Всім він допомогав, співчував, прощав, молився, нічого не просячи за це навзамін. Але одного разу він звернувся до Господа:
 - Господи, я ж такий хороший, скільки добра я зробив, а що навзамін? Ні грошей, ні роботи хорошої, ні сім’ї, ні слави і влади.
 Взагалі-то у нього була робота, яку він любив. На життя йому вистачало, але він вважав, що за добро, яке він робить, він достойний більшого. Його молитва так і залишилась без відповіді. Але незабаром життя його докорінно змінилось: він найшов престижну роботу, появились гроші, женився на дочці директора фірми, пішли у них діти. Здавалось би, живи і радуйся, а щастя нема. Все життя в бігах, в погоні за комфортом, багатством, пошаною і визнанням, а на життя і часу нема. Із-за цього озлобився він, став підозрілим, жадібним, перестав співчувати людям, співчувати і допомогати їм.
 Одного разу вночі приснився йому сон, буцімто він питає у Бога, куди дівалось його щастя.
 - Раніше дарунком тобі за добро були щастя, мир і любов, які були явними тільки для тебе, і ніхто другий їх не бачив. Але ти проміняв своє щастя. Ти побажав, щоб воно стало видимим, і тому воно перемістилось із твого серця в мир зовнішній. Тепер, став явним для очей оточуючих, воно стало невидимим для тебе самого.» 
 Хто нам забороняє жити повно і щасливо … ? Хто? - Ми самі. Коли ми це зрозуміємо, то відчуємо жагу життя, жагу любові. Так є. Дуб росте в полі красиво, достойно, величаво. Такий же красень і в лісі. Росте, тягнеться до сонця, вітру, тримаючись землі і води. Так всі рослини. Навіть зайчик і той має гідну поставу і жвавий біг. Він не плазує перед Вовком, чи лисицею. Не залізає в них через задній прохід.
 Ці ідеї вини, гріха в образі зла, зависті, гніву, ревнощів, осуду породжують страх. Штучна ідея того, що всі такі, то і ми такими стаємо, яку продукують засоби масової інформації, державні «діячі», релігійні традиції. Це стає правилом існування, саме існування, але не життя більшості. Бо будь-яка наша діяльність, як от: заховати велике зло меншим, здійснити обман в ім’я якоїсь ілюзорної правди і т.д., може трактуватись політиками, священниками, психологами, юристами так і так, щоб тримати весь час нас в страху, в напруженні. Суть свого діяння ми самі знаємо, але трактують наші дії інші. Інші диктують нам умови. Для прикладу, злодій вкрав автомобіль, його затримали і посадили за грати. Міліція і він знає, що порушені суспільні правила, але після зустрічі з адвокатом злодій заявляє, що машина не була закрита і цим йому були створені умови, щоб саме він проїхав машиною до дівчини. А священник, прийшовши до нього, простив його гріховні діяння, записавши в прихожанина. Політик закрив на злочин очі і отримав послідовника, чи виборця. Ніхто його не спитав, що ж спонукало його до крадіжки?, для чого він це зробив і як він думає далі жити з цим?, що він виніс з цього негативного і що позитивного? То хто винен?, якщо виходити з суспільного визначення вини. Можливо, кража не була крайньою необхідністю для здобуття собі їжі, одягу, чи для отримання коштів на ліки для себе, чи рідних, а було просто бахвальство і зневага до суспільних правил, чи для отримання коштів на купівлю наркотиків, то це вже не є тільки злом злодія, а є суспільним злом з участю священника, політика … Можливо, Людина схибила і ця дія дала йому можливість усвідомити свою глупоту, нерозумність і це є кроком для росту духовного, але отримана зовнішня підтримка адвокатом, священником, політиком дає для ума злочинця впевненість в тому, що і його робота є востребуваною суспільством, роблячи з нього предмет шантажу для подальшого маніпулювання ним, роблячи з нього посібника злих сил. 
 Для знищення зла політик пропонує тюрму; священник - каяття і піст, психолог пропонує забути цей інцидент, проігнорувавши його, з метою дати позитівзм в подальшому. Як забути, як піст очистить, як тюрма перевиховає? Тільки сама Людина здатна побачити в своїх діях в сукупності зі всім саму суть «зла» і то на фоні добра. Тобто, саме це дає можливість побачити добро – цю якість нашого єства. Випадкового в житті нічого немає. Все є нам підказками. Все, що не діється діється на краще, але коли ми усвідомлюємо підказку, то це в рази дає позитив всім учасникам події - злодію – при появі думки, чи відкритті машини; власнику на усвідомлення про кращу охорону; іншим - у відсутності об’єкта цієї події - злодія для маніпуляцій. 
 Але злодій не кожен день краде. А чого?, бо його не просили, а як тільки попросять, то він тут як тут. Власник машини поширює страх, що автомобіль вкрадуть, а злодій поширює своє бажання – де б і що вкрасти? І ці посили співпадають, бо злодій сьогодні схотів вкрасти саме такий автомобіль, можливо додав конкретики (колір, район, і умови зберігання…), а власник забувши поставити протиугінний засіб і в 10 годин про це згадав і підсилив цей страх. І в 10 годин ці посили стали поштовхом для злодія. Так вони зустрілися заочно, а потім в міліції насправжки. 
 Згадалася одна розмова і ми напишемо її сюди, яка яскраво передає природу передачі посилів, думок.Старий дід іще вправно їздить на своєму автомобілі марки «Волинянка», якому більше 30 років, але є добрим помічником діду у вирішенні господарських питань. От він і говорить: «Виїжджаю з двору 2-3 рази в місять весною і осінню і обов’язково, якщо побачу міліціонера, то ні разу не проїду, щоб не зупинили. І чого? Хіба в пенсіонера багато грошей, чи він не слідкує за технічним станом машини? Я б не сказав». От і питаємо: «Ащо ж ви, шановний, думаєте, побачивши даішника?».- «От , козел, не дасть проїхати!» І дійсно він це почув як негативну енергію і зразу ж зупиняє. «Я такий-то, а звідки ви знаєте, що мене козел звати?(...пауза) То я вирішив познайомитись і за знайомство давайте напишемо протокол на 100 гривен». Так що будьмо уважними- яку думку народити і яке слово говорити – бо відповідь прийде. 
 Буває, що ми даремно витрачаємо енергію часу, думаючи про звичайні справи, якими маємо зайнятися завтра і навіть не пригальмовуємо на усвідоиленні того, що не знаємо, що може бути з нами через хвилину. Давайте вчимося думати про те, щоприносить нам приємні спогади і дивитись на те, що милує око, бо саме цим станом і наповнюємо ще когось. Послав відчуття задоволеності, радості простим станом безумовності, беззатратно, то такі моменти і повторюються з нами. А чого? – вони повертаються до нас при розмові з жінкою, чи через місяць при розмові з товаришем. Цей період є тим строком, через який ми готові прийняти цей дар ібо при розмовіми десь згадували близьку по тематиці ситуацію і це нас ввело в такі приємні відчуття. Те ж відбувається з посилами злоби… Бо коли ми в стані спокоюі спостережливі, то можемо в будь-яких ситаціях бачити позитив і це вже є наш життєвий досвід по вмінню бачити і чути. Це можна сказати більш одухотворено – це є наша мудрість. 
 Зло означає відсутність добра, а все зло від наших страждань, які родяться в дисгармонії між душею і тілом. Ми розгнівані, ми сердиті, ми завидуємо іншим, бо ми до певної міри духовні каліки. Ми не бачимо в собі цих негативних явищ, а тільки в інших. Всі такі нас оточують. 
 «Одного разу професор взяв в руки стакан з водою, витянувши його вперед і спитав своїх учнів:
 — Як ви думаєте, скільки важить цей стакан?
 В аудиторії пожвавлено зашептались.
 — Приблизно 200 грам! Ні, грамів 300! А може і всі 500! – посипалися відповіді.
 — Я дійсно не знатиму точно, поки не зважу його. Але зараз немає в цьому потреби. Моє питання ось яке: що станеться, коли я буду так тримати стакан протягом декількох хвилин?
 — Нічого!
 — Дійсно, нічого страшного не станеться, – відповів професор. – А що буде, якщо я стану тримати цей стакан у витягнутій руці, наприклдад, годин дві?
 — Ваша рука почне боліти.
 — А якщо цілий день?
 — Ваша рука оніміє, у вас буде сильний розлад мязів і параліч. Можливо, навіть прийдеться їхати в лікарню, – сказав один із студентів.
 — Як по-вашому, вага стакана поміняєтьсяся від того, що я його цілий день буду просто тримати?
 — Ні! – розгублено відповіли студенти.
 — А що потрібно зробити, щоб все це виправити?
 — Просто поставте стакан на стіл! – весело сказав один студент.
Точно! – радісно відповів професор. – Такий стан справ зі всіма життєвими труднощами. Подумай про яку-нибудь проблему декілька хвилин, і вона появиться рядом з тобою. Подумай про неї декілька годин, і вона почне тебе засмоктувати. Якщо будеш думати цілий день, вона тебе паралізує. Можна думати про проблему, але, як правило, це ні до чого не приводить. Її “вага” не зменшиться. Вирішити проблему дозволяє тільки дія. Виріши її, чи відклади в сторону. Нема смислу носити на душі тяжкі камені, які паралізують тебе.»
 Ми безпорадні. Ми не можемо усвідомити, але наше єство знає, що ми є носіями любові, доброти і щастя, як сонце є носієм світла і тепла - всім без вибору світить і гріє, дощик поливає грядки всім без розбору (хто благий, хто грішний), вітер несе свіжість всім, земля дає плоди всім, небесна чистота є прикладом для чистоти наших душ. Вони в гармонії, вони співають, вони танцюють, а людське око бачить це і із зависті злобиться, воює, вбиває, бо хоче виокремитися каплею в океані. Хіба це можливо???
 Всесвіт нам дарує, наділяє нас цими якостями, цими позитивними можливостями, потенційними задатками, то разом і вирощуймо ці насіннини нашої духовності, починаючи з кореня, стебла і до квіточки. Між насінниною і квіточкою різниця тільки в строках, але процес один і той же – ріст. А там знову насіннина. Яка дасть новий корінець, новий пагін стеблу… Де початок?, де кінець? Хто знає? Така суть життів рослини, такаж суть життів людини. Насіннинкою нашою є душа, яка несе сортові якості. Ми пливемо в одному хаотичному Всесвіті з шансом, з можливістю бути промінчиком для себе і для інших. Хай щастить Вам! Ростемо душею і маємо від цього задоволення, ми завдячуємо цим відчуттям всім проявам скромності перед своєю сутністю, перед Всесвітом, перед Природою, що ми не пустоцвіт, що ми є тією потенційною енергією Творця і творчості в тій, чи іншій мірі. 
 Однак для Всесвіту, для поля і нас, споглядача не є чимось вирізняючим квітка пустоцвіту і запилена квітка. Це є теж певна індивідуальність. Відкиньмо оцінку і порівняння. Джерело дає можливість напитись кожному без вибору. Будьмо джерельцем, світлом і темнотою … Якщо ми отримуємо від них щось (життєдайну силу) і ми це усвідомлюємо, то щось даємо і джерелу, і сонцю, і ночі. Що? – позитивну енергію в думках, словах і діях. Напившись води, ми відгонимо від себе втому, смуток – це позитив; і до нас приходить задоволення, радість – це теж позитив, який ми даємо в подяці джерелу. Ми не можемо жити без них, а відповідно - вони без нас. Порушиться природня рівновага. Розірветься життя. Ми один організм, одна енергія, ми одне духовне ціле. Спраглий і голодний п’є і їсть все, що попадається і тільки наситившись і усвідомивши свій такий стан, кожен має можливість побачити божественне, бо саме голод і спрага, образно кажучм, дають таку можливість. У кожного заблукавшого є можливість найти шлях додому. Не осуджуймо таких, бо він побачив …
 У людини немає потреби все своє життя цілеспрямовано займатись душею, бо це може стати метою, чи ціллю і ми за цією ціллю не побачимо себе, ні нас оточуючих. Слід розуміти, що саме життя дає нам підказки-орієнтири, які і дають нам можливість для духовного розвитку і можливість організовувати повноцінне життя без напружень, бо людська гідність і духовна її свобода визначаються не метою, якій ми підпорядковуємо своє життя, а духовним джерелом із якого витікає наша духовність і мирська діяльність. Так, саме мирська діяльність своїм досвідом, своїми предметами, якими ми задовольняємо свій життєвий простір і більше всього підтверджує духовний рівень кожного окремо. Важливо те, в якому стані духовного розвитку ми знаходимося, чи побачили ми промінчик Божественної істини і чи облаштовуємо ми своє життя відповідно до цього. Тобто, чи живемо-ведемо правдивий, благосний, творчий спосіб у всіх сферах життя-буття. Вкрай недопустимо, коли ми намагаємось йти до любові шляхом ненависті, гніву, обид; до братства, милосердя шляхом конфліктів, незадоволень, війн; до свободи шляхом примусу, ігнорувань, повчань. Хоча такий і саме такий шлях сколихує суспільство з його суспільним ладом і через ці негативні енергії проходить очищення. А навпаки, нам скоріше відкриваються духовні цінності, коли ми долаємо суспільні моральні правила через бунт і певний спротив до шляху вільного усвідомлення ролі свободи; коли ми йдемо до ненависті, гніву з розумінням і любов’ю; до брехні шляхом правдивості; до сканлалів і війн шляхом умиротворення і мирних намірів, побажань миру, спокою і добрими ділами. 
 «- Скажіть, Учителю, чому, не дивлячись на те, що я уже так довго іду до Бога і піднімаюсь в духовні сфери, моє життя від цього не міняється? - спитав учень.
 - А ти скинув з себе тягар обид, гніву, гордині, роздратувань, претензій, пересудів і забобонів? І чи замінив ти їх любов’ю, прощенням, співчуттям, терпінням и смиренням - якостями, окрилюючими душу?
 - Ні.
 - Тоді з чого ти взяв, що ідеш до Бога? В кращому випадку, ти стоїш на одному місці. З такою ношею, як у тебе, ти не те що не дійдеш до Бога і не те що не доповзеш до Нього, ти просто не зрушиш з місця в Його напрямку, і навіть не виключено, що під такою вагою ти скотишся до низу.»
 Не поінформованість, і не закони, і не святі книги вкажуть нам, як говорити, як діяти, а наше першоджерело, наш стан душі в спокої і в спостережливості. Саме в такому стані душа відчуває потоки енергій: позитивних і негативних, які характеризуються теплими відчуттями і зябкими паморозними напруженнями, з яких ми можемо робити висновки – чи по правді ми налаштовані діяти («правильно»), чи не зовсім. А святі книги, закони, життєвий досвід … є тільки допоміжним засобом, чи підказкою, яку ще маємо побачити. Саме таке усвідомлене розуміння природи духовного розвитку і життєвої діяльності дає духовну і фізичну силу. Прослідкуйте за собою. Де вона береться? … Відчуйте її приплив.
 Не розчіплюймось в цих якостях позитиву і негативу. Це наше органічне ціле, наше життя-буття і ми випромінюємо красоту, щастя, радість і божественність в більшій, чи меншій мірі, на тому, чи іншому відрізку цього періоду. Не слухаємо політика, священника, психолога, що ми маємо ігнорувати, руйнувати, знищувати негативну енергію, а тільки хороша має бути збережена. Хіба в нас для цього є така сила? Хай пояснять, як це зробити. Не роздвоюймось, а свідомо подивімось на себе і пізнаваймо всі наявні в нас якості. Як тільки ми відчули шлях пізнання істини, то душа сама нам буде підказувати, як нам жити.
 Бог Всесильний над життям-буттям, але не всесильний над душами нашими, як ми над дітьми своїми. Це не є вартісним для порівняння, а для розуміння природи Всесильності Божественної Енергії, носіями і творцями якої ми теж є.
 Наше життя є органічним цілим у всіх якостях і проявах. Життя – це рух – отримав, передай. Це і є тим потоком енергії, тим балансом енергій, що живлять наші душі і тіла для духовного росту. Тіло їсть плоди Землі і видає їй продукт переробки; тіло вдихає кисень і видихає вуглекислий газ, який комусь потрібний – рослинам, деревам, що дають знову ж таки нам продукти харчування. Якщо розірвати цей ланцюжок «давати і отримувати»: не їсти, чи їсти і не видаляти з тіла продукт переробки; вдихати і не видихати, чи не вдихати, то життя припиниться. Такий же ширший і масштабніший кругообіг в матеріальній природі. Те ж ми можемо сказати і про кругообіг духовних якостей, духовних енергій. Отримав, відчув духовне – поділись з іншими. Побачив красиве – не привласнюй. Хай інші побачать. Навчився творити добро, навчи інших. Підняти падшого може тільки той, хто стоїть, але не лежачий. Добрий не спитає голого: «Де твій одяг». Він дасть йому в що одягнутися і продовжить свій життєвий шлях. Людина є носієм смислу життя, хоча із-за своєї пристрасності цей же смисл мовчки, чи відкрито ігнорує. Сам факт такого падіння є ознакою високого становища людини в цьому мирському житті. І саме людина має можливості досягти вищих рівнів життя мирського і духовного розвитку. Впасти можна лише з висоти і таке падіння проявляє її божественну сутність навіть у такому нікчемному вчинку. Щасливий бажає всім щастя без вибору. Добрий, щасливий … дає і бажає саме тоді і саме від чистоти душі і серця, коли сам перебуває в такому стані. Тоді це не обтяжливо, а відчувається легкість, відчувається вітерець приємності.
 Психологія добра якраз і полягає в готовності кожного жити в єдності душі і тіла, бо конфлікт між ними руйнує нас. А єдність створює умови для поділу, для передачі, для дарування. Будемо скупими – станемо злими, бо маючи, продовжуємо нагрібати все більше і більше, не зважаючи на те, чи потрібне воно нам для прожиття, чи ні. Жадібність нищить радість. Радість народжується від того, що у нас є що дати і ми даємо. Перевірте на собі. Даємо, приймаємо з подякою без всіляких зобов’язань, залежності, користолюбства з обох сторін і без горечі приниження. Приймаємо як належне нам по життю і дякуємо Богу, тобто Всім, тобто Сущому, тобто тим енергетичним потокам, які є суттю, смислом життя-буття і тим, хто передав. Віддаємо зі скромністю, без зверхності, без чванства, без погорди, бо це не є нашими дарами по великому розумінню. Ми є з’єднувальна ланка в ланцюгу життя. 
 Осуджуючий рідко буває люблячим і через це для нього закрита таїна серця і душі осуджуваного. Простіть і не судіть, а разом з тим згадаймо принцип бачення себе в дзеркалі.
 Схаменімося, Бог послав душі на Землю для радості, для щастя, а не для пролиття сліз і самопригнічення. То передаваймо йому теж те, що можемо - доброту, милосердя, радість. Що за празник без душі. Так не буває. Празник – це радість життя. Радість і виходить тільки з душі, але ніяк не з ума, ні з тієї інформації, що дехто її знає більше, дехто менше, але празник радості всі відчувають. Відчуття прийшли, то розширюймо їх. Це є наша потреба. Відчувши імпульс і беремо його відкриття за істину, рухаючись далі по життю. Бо саме цей досвід в розширенні і є нашими кроками, нашим духовним ростом. Давайте погодимось, що планета Земля є раєм (про це писали греки і про гору Афон, писали всі творці святих книг, підтверджуючи присутність Бога на Землі і як возвеличення його духу показували на підвищеннях, на горі, на Небесах). Присутність Духу божого в нас також є підтвердженням того, що наша планета є раєм для душ, Божою обиталеллю. Підтвердженням цього є досконале конкретизоване описання в усіх подробицях предметів і дій в пеклі з великою кількістю душ, бо душа на час написання книг знала цю інформацію про себе. Тобто по кількості описаних душ можна констатувати, що на Землю послані душі у великій кількості (деякі релігійні традиції називають цифри), які пройшли випробування пеклом для розвитку духовних цінностей тут. Тут для нас рай. Рай – це духовний стан душі, це дія позитивних енергій – вони в нас, а ми в ній. По сей день невідоме місце знаходження пекла на Землі, яким лякають кому не лінь і без страху за слово. Хоча пекло є теж духовним станом нашої душі, це теж є рух в нас і рух нашої негативної енергії в такому ж середовищі. Як це парадоксально не звучить, але ад є результатом свободи людського духу, яка через деградацію людського єства (душі і тіла) приводить сюди людину. Пекло потрібне не для того, щоб відновити справедливість, правду, бо злі на життя своє і чуже є ненаситними владою, багатством, розпустою, горілкою, наркотиками, об’їданням, косноязичництвом і отримали, чи краще сказати – прийшли в темноту владарювання негативу, бо саме серед собі подібних і саме середовище спонукає такі душі, які опускаються до самої ницості, до пошуку «луча солнца в царстве темном». Наш ум, наш Диявол в земному житті є господарем серед умиротворених духом. Його гординя, його бахвальство, його вседозволеність приносить йому задоволення цим владарюванням – силою влади і силою грошей. А тепер, серед умовно рівних собі, душа, знаючи правду і смисл свого покликання, спонукає опущене єство до пошуку істини. Хай по краплиночці, але цей процес іде і душа приносить знання в земне життя про пекельний устрій, про пекельні переживання для убезпечення інших, які ідуть до низу. Природа передачі таких знань, як і благосних знань через окремі індивідуальності завжди є творінням Сущого для назиданія іншим, бо сам носій проходить це все в цьому житті. Чого людство має більше інформації про пекло ніж про рай? – Бо звідти «прийшло» набагато більше особистостей на планету для духовного росту з великим багажем негативу. 
 Ми не порівнюємо царство Боже з уділом Диявола, а це нам дає духовну цінність усвідомлювати свободу в пошуку Божих задоволень через умиротворення, чи диявольських задоволень в забутті свого єства, своєї людської подоби («подобіє»). Якщо ми дивимось на пекло з позиції духовного урівноваження, з духовної цілісності, то саме пекло є недопустимим явищем і є смутою, безалаберністю, вседозволеністю. Але тоді не можна зрозуміти Творця, який знав природу диявольського в людському єстві; він не міг визначально бути згідним з існуванням в нашому житті диявольських проявів. Це означає, чи показує невдалість творіння Сущого. Так не є. Саме процес пізнання всіх можливих якостей і явищ Природи, Всесвіту проявляє їх в русі і людина своїм баченням на фоні негативу робить визначення цінності позитиву, а з позицій позитиву їй видно дію тих же, але слабших енергій всесвіту і людина дає їм визначення в слові – негативу, а в дії, як рух диявольських явищ. Природа негативу і позитиву в нашому житті є не чим іншим, як результатом нашої діяльності, чи бездіяльності. Наш вислів, що він не міг визначально бути згідним з існуванням в нашому житті диявольських проявів є всього навсього нашим судженням, поясненням, очікувальною дією, осудом неосудного. Цим висловом ми намагаємось втиснути його процес творіння у вибір між добром і злом. Для Бога не існує таких поділів і розмежувань. Як і для нас, що ми не можемо ділити того, яке не розділяється. Це якраз є наша глупота і нікчемний осуд, який показує нашу малість. В житті ми не бачимо колоди в оці своєму, а малості духовного розвитку від негативу до позитиву тим паче. За земне одне людське життя нарощування душею духовних енергій є досить мізерною, щоб побачити їх зміни. Це все одно, що побачити Бога. Створена ізначально жива істота з диявольськими проявами зі смислом – надати людині можливість усвідомлено творити духовні енергії. Іcтоти, яка має саме такі можливості – усвідомлено творити.Таке бачення цього процесу і дає розуміння для стишення нашої страсті до стану заспокоєння і дає бачення шляху для руху від одного виду енергій до іншого і цей рух є тілесним життям. Наше життя і є тією енергією, яка є носієм і творцем цих Божественних і Диявольських означень і дій, творцями, яких є ми самі. Хтось несе більший і добротніший матеріал, хтось несе його малість і непотрібність за визначенням першого, але ж для другого це і є достатність по силах його, а разом ми є частинкою у всезагальному – і, можливо, не більше. Ми ж є свідками «сплошь и рядом» диявольських проявів у нашому повсякденному житті, що дає нашому уму, нашому дияволу харчі для осуду, оцінки, порівняння. Така наша земна життєдіяльність, така наша природа, така суть всесвітніх енергій, що ми є носіями Бога і Диявола, Небесного і Земного. Це є земна наша характеристика духовних знань і матеріальних явищ. Ми ж відаємо, що матеріальне нам дано для духовного розвитку через духовне пізнання Бога. А може цей матеріальний світ спокус і бажань є і може стати деградаційним процесом, який збіднює наші душі. Якраз матеріальне і соціальне нам і показує ці якості духовного і явища негативного. Ми вільні у свободі життєвих потреб і життєвих бажань. Свобода духу дає нам суб’єктивне право кожній індивідуальності на свободу совісті, на свободу думки, на свободу творчості і свободу людської гідності, як Бога.
 Пекло і рай є лише умовними символами духовного шляху кожного єства і шляхом пізнання через життєвий досвід приходимо до розуміння суті цих слів, що це є певна діяльність, що це є рух енергій. Цей рух райських і пекельних енергій є постійним процесом на Землі і їх знаходження є серед нас. Ми тут зазнаємо пекельних мук і страждань тіла і душі. Природу, яких ми розглядали і розглядаємо. І ми тут, тобто ті, хто усвідомив свій духовний ріст, побачив істину, зрозумів смисл життя-буття, отримують ті райські задоволення радості і щастя від свого перебування на планеті Земля. А той пропагований Страшний суд відбувається постійно і ми є його учасниками – хто в ролі судді, хто в ролі прокурора, хто в ролі адвоката, хто в ролі потерпілого, хто в ролі злочинця, тобто спектакль продовжується. Ми назвали таке наше життя цим словом - спектакль, як гра з виставлянням всіх людських добродіянь і всіх людських пороків. Та і не всі, бо це не можливо. То підходячи до такого бачення нашого життя з нашим суспільним розумінням звичайного мирського суду, то цей спектакль має закінчитись і кажемо , що настав час зникнення цивілізації, так званий кінець Світу цьому.
 При розгляді природи Страшного суду і нашого знання бути поза його процесами, ми спеціально виписуємо різні варіанти (бо так воно є в житті і тут, як і в усьому не можна займати одну сторону, бо це є загроза зупинення життя, якщо не сказати великої катастрофи, аж до зникнення цивілізації) людського мислення, поведінки, щоб звернути нашу спостережливість і розуміння цього явища в людському житті-бутті. А так як ми в пристрасті – то і вибір за нами: як нам жити далі?
 Судний день є постійним процесом для душ (і саме таку природу його нам слід розуміти) і не сприймаємо його, як судний день над нашими фізичними тілами, бо це суд над ділами, словами і думками цих тіл, але і тіло не залишається осторонь – воно теж приймає участь в цьому суді через болі і хвороби. Кожне життя має свій судний день, а протягом життя душа з тілом не раз приходять на судові засідання. Божий Судний день настає суто над душею. Суд виносить свій висновок – рішення. Уособленням суду є ми і ми виносимо рішення : вирішуємо йти шляхом нарощування духовних цінностей, чи продовжувати жити як і жили до цього моменту. За рішенням іде процес його виконання, можливо в інших тілах. У виконанні рішення ми можемо йти вперед, чи залишатись на цих прийнятних для нас умовах, або безрозсудно йти назад у цьому коридорі життя, у цьому потоці енергій. Це, можливо, такий колегіальний розгляд тих душ, доля яких вирішується про скерування на інші планети, чи галактики, як певну позитивну енергію, або на нижчі планети, коли душа є носієм вкрай негативних енергій. Так колегіальний, бо ми зважуємо при прийнятті рішення і думку нас оточуючих і, зазвичай, приймаємо її, але, ми, як головуючий у прийнятті рішення відносно себе і виносимо таке рішення, яке прийнятне для нас у цих обставинах. І коли він був, є, чи буде і де, то те невідомо нікому. Чи відомо? Так. Ці рішення ми приймаємо повсякчас: більш значущі, чи менш значущі. Життя продовжується в задоволенні, чи в стражданнях, або у певній формі терпимості із зміною цих ситуацій протягом життя в більших, чи менших його відрізках. Воно так і на краще для нас смертних…, бо це є тільки процес переміщення певних видів енергії. Люди у своїй пристрасті переносять суд Божий на Небеса, міркуючи, що Бог судить такими ж категоріями, як людський суд, як мирський суд. Дехто бачив мирський суд насправді, чи бачив по телевізору, чи чув від інших Ми всі стикалися з такими явищами, коли робимо одне і теж, то іноді «везе», а іноді «невезуха». Такий процес ми бачимо і по територіях – був багатший південь і схід країни маючи сильно розвинуте сільське господарство, а при розпаді Союзу настала пора застою, потім з потугами знову почались процеси економічного зростання. Так ми можемо своїм суспільним умом бачити рух такого виду енергій. Таким же чином здійснюється рух духовних енергій. Деколи нас, чи певні території обходять потоки негативних енергій (втрати, хвороби, занепад, революції …), бо ми володіємо позитивними енергіями і є так би мовити захисною стіною. А Суду Божого на Небесах не відбувається. Дух неосудний. Це ми хочемо, щоб нас Бог судив, самі не беремо на себе відповідальності і самого себе судити і нести кару і ми все одно в людському суді осуджуємо і караємо лайливими словами, думками і не зовсім хорошими ділами. Але в цій книзі і описано природу іншого шляху - неосудження, негнівливості, незлобивості, не жадібності через постійне самоусвідомлення, через розуміння цих негативних проявів і тоді ми не будемо відвідувачами людського суду. На такому рівні духовного розвитку людина не займається о-судом.Навіть в суспільному видимому житті є такі люди, такі сім’ї, такі міста і села, такі держави, які не є учасниками суспільних судів. Тому ми і бачимо візуально, що в цих сім’ях, в цих населених пунктах, в цих державах панують спокій і радість, бо серед них ходять божественні енергії, які вони самі творять, тобто вони живуть з Богом і в Бозі. Ось така можливість є і в нас Людський суд проходить постійно і природу ми його вже розглянули, як описаний пророками, так і знаємо по своїх судженнях, коли ми в ролі судді, прокурора, чи адвоката; і стражданнях, коли ми в ролі обвинуваченого, чи потерпілого; і процес покарання через відчуття докорів сумління, пекельних мук душі, хвороб і передчасних смертей людей, і через втрати майнового характеру у вигляді втрати, чи пошкодженні домашньої живності, майна, автомобіля, будинку … Пророцтва про Страшний Судний День цілком реальні. День – є визначений відрізок часу, а дія, тобто, сам суд, як сплеск великомасштабної кількості негативної енергії серед її носіїв: людей, тварин, рослин і інших стихій Природи: вітру, вогню, води, землі, космосу. Саме цей сплеск і є тим часом «Ч». Що душа принесе на визначений час перебування її в тілах, то якраз вона і матиме ті муки і страждання, які описуються, в так званих, святих книгах, чи матиме радість роздаровувати духовні позитивні енергії своєю світлістю і своєю мудрістю у Всесвіті, і не тільки на Землі. Процес цих мук і страждань не можна описати, як не можна описати щастя, але показником стаждань, чи радості душа матиме різні види енергії. Звідси і випливає бачення важливості душі, важливості тіла з його умом – вони ж є одним цілим. А тому винесені слова в назві книги – розмова двох і є тим рушійним процесом нашого життя-буття в постійній розмові Душі і Тіла, Світового Розуму з Умом. Частіше слухайте цю безсловесну розмову. В цій розмові важлива потреба і ініціатива тіла з його умом, бо душа в постійному очікуванні цієї розмови і що найголовніше, що вона постійно говорить. То як же почути її? Як почути голос Бога?
«- Вчителю, ви можете навчити мене чути Голос Безмовлення? - спитав учень.
 - Можу, - подумавши, сказав Учитель, - але чи погодишся ти пройти необхідне навчання?
 - Звісно, погоджусь, - відповів той.
 - Ну що ж, добре. Для початку тобі потрібно навчитися мовчати. Щоб допомогти тобі в цьому, я буду стукати тебе рукою по голові кожного разу, коли ти виголосиш слово.
 - Я згоден, - сказав учень.
 Потекли дні, неділі і місяці навчання, і весь цей час Учитель бив його за кожне сказане слово. З кожним днем учень говорив все менше і менше, але число щиглів, ляпасів і підзатильників не зменшувалось. Одного разу він зовсім замовк, але рука Вчителя, як і раніше, продовжувала опускатися на його голову.
 Невздовзі учень не витримав і спитав:
 - За що? Чому ви продовжуєте бити мене, я ж бо уже давно перестав говорити?
 - Ти не перестав говорити, ти тільки перестав виголошувати слова вслух, але твоя голова і твій ум по-старому заповнені словами. Як же ти хочеш почути Голос Бога, який тихіше самої тихої думки? Заглуши голос своїх думок, почуттів і бажань, і тільки тоді ти почуєш його.»
Сергій Шепель. 
Хадиси про Судний день (Кияме).
 Хадис від хазрата Абу Муса Ашгари: Пророк сказав: “Судний день прийде…
 - коли дотримання божих законів буде вважатися соромом;
 - коли ненадійні люди будуть заслуговувати довіри, а надійні люди будуть вважатися як ненадійні;
 - коли буде жарко зимою (і навпаки);
 - коли тривалість днів буде растягнута, тобто поїздка в декілька днів може здійснюватися протягом декількох годин;
 - коли оратори і лектори будуть брехати відкрито;
 - коли люди будуть жорстко дискутувати по дрібницях;
 - коли жінки з дітьми будуть находитися в тяжкому становищі, а безплідні жінки будуть раді відсутності відповідальності за дітей;
 - коли агресія, ревність і жадність стануть звичайною справою;
 - коли люди відкрито будуть йти за своїми бажаннями и прихотями;
 - коли брехня буде переважати над правдою;
 - коли насилля, кровопролиття і анархія стануть звичною справою;
 - коли аморальність дійде до безсоромності і буде використовуватися відкрито;
 - коли питання законодавства, які матимуть відношення до віри, будуть вирішувати гірші із людей, і дивлячись на те, що народ буде приймати результати їх діяльності, вони все однно не досягнуть раю;
 - коли діти стануть причиною печалі і гніву для своїх батьків.”
    
 Хадис від Абдулли Ибн Масхуд: Пророк говорив про ознаки Судного дня:
 - музика и музикальні інструменти будуть тяжіти в кожному домі;
 - люди будуть схиблені гомосексуалізмом;
 - появиться велика кількість незаконно нарождених дітей;
 - насиченість критиками, пліткарями, підхалимами суспільства;
 - люди зваблюватимуться випадковими зв’язками, а їх відношення з блиьзкими людьми будуть неміцними;
 - лицеміри будуть управляти справами суспільства, а злі, аморальні люди будуть управляти справами установ;
 - мечеті будуть прикрашені, але серця людей будуть позбавлені мудрого керівництва;
 - внутрішні зали мечетей будуть красиво зконструйовані, і мінарети будуть витягнуті вверх;
 - збільшиться рівень злочинності; 
 - безмірне вживання алкоголю.»
 Судний день, якого дехто чекає зі страхом, з деким він уже звершується сьогодні, а для декого його не існує, бо він прямує до раю, чи знаходиться в ньому. Однозначно, пророки, які були, є і будуть, говорять у розумінні судового процесу душі і тіла, як єдиного цілого, бо описані прояви судного дня ми бачимо і чуємо кожен день, якщо уважно спостерігаємо за собою. Ми ці прояви мук і страждань у своїй пристрасності бачимо і в тілах тих людей, які є навкруги нас. Страх описаного судного дня і процес його очікування в тому, що душа ці описані прояви періодично відчуває (скрежіт зубів, пекельний вогонь в душі …) і ці страждання ми бачимо в поведінці людей, тобто інші теж знаходяться в цей час на суді. Природа цього страху якраз і є в тому, що кожна душа знає про ці болі і страждання і неодноразово їх переносить на собі. Тому вона і просить тіло не робити помилок, не робити гріхів. Ніхто не може бачити і відчувати мук і страждань душі, цього виду енергії, але вона через совість і ум (це з’єднувальна ланка між душею і тілом)передає ці больові відчуття, які ми визначаємо у висловах: сумління совісті, болить душа, болить печінка …) Слід розуміти, що сам день не є якимось відрізком часу в дванадцять годин, бо для Всесвіту це досить і досить мізерний відрізок часу у нашому розумінні. Природа зламу духовних якостей, які нам показує духовна енергія в больових відчуттях, в сімейних і трудових негараздах, в економічних кризах, в революціях і війнах, тобто в повсякденщині. Катаклізми і іже – це є процес руйнації з погляду нашого пристрасного матеріального світу, але для душі, для Бога – це є процес очищення духовного (як ото болючий зуб, або чиряк – видалили і полегшало, хоча втратили частину організму і ця частина вже не придатна для цього організму), тобто, це є певним позитивом для Всесвіту і кожного з нас в окремості, маючи таку «нагоду» брати в цьому участь, чи бути спостерігачем. Це є процес очищення, виздоровлення, відродження, народження нового і ми його саме так і сприймаємо опісля. Такий процес народження дитини в ту мить, коли проходять роди - перенести ці болі при родах і після цього мати задоволення від споглядання і відчуття себе матір’ю, відчувати тілесне полегшення, відчувати свій стан, споглядаючи на це янгольське створіння.
 Не слід очікувати Страшного суду, бо це є пасивна дія, як і очікування доброго президента. Ось така природа очікування. Щоб у нас, чи в іншого народу був добрий президент, а це найперше - щоб був мудрим, справедливим і дбав про свій народ, то нам самими у своїй більшості такими потрібно бути, а саме, щоб до нас прийшло розуміння, що нам всім потрібно робити, творити – і це є добрі справи, добрі слова від чистоти душі, благі думки, милосердя до інших…. Цим ми чистимо наші душі і своє суспільне життя, і Всесвіт і множимо Божі якості, даючи йому енергію, силу, розум…, а тоді отримуємо для життя в мирське суспільство кожен в окремості і по благоволінню Божому, і по потребах Душі Нашої, а в цілому і такого президента, як ми самі. Рідко буває, коли є ( бути - мається на увазі стан душі) така людина з описаними якостями, які очікуються від майбутнього президента, а якщо людина хоче стати президентом в часи , коли в житті править Сила, Гроші, Нахабство, Злоба …, то маємо такого, якого маємо.Така природа появи доброго, мудрого президента. Аналітики знають, що так буває, а тепер і ви знаєте. Починаємо міняти своє бачення цього явища і починаємо творити.
 «На Бога надійся і сам не плошай»
 «Із одного і того ж куска заліза і в одній і тій же майстерні були зроблені два плуги. Один із них попав в руки землероба і зразу ж пішов у роботу, а другий довго і цілком даремно провалявся в лавці купця.
 Трапилось через деякий час, що обидва земляки знову зустрілись. Плуг, який був у землероба, блищав, як срібро, і був навіть іще кращим, чим в той час, коли він тільки що вийшов з майстерні; плуг же, який пролежав без всякого діла в лавці, потемнів і покрився іржею.
 - Скажи, будь ласка, від чого ти так блищиш? - спитав заіржавівший плуг у свого старого знайомого.
 - Від праці, мій милий, - відповів той, - а якщо ти поржавів і зробився гіршим, чим був, то тому, що весь цей час ти пролежав на боку, нічого не роблячи.»
Константин Ушинський.
 Не страшімося такого фіналу, хоча він невідворотний, але у кожного є шанс зберегти душу навіть однією благосною дією, навіть однією сповідальною молитвою. У нас у кожного є шанс з такою душею зберегти і тіло. Бог кожному дає шанс, тобто ми можемо найти свій шлях духовного росту, чи духовної деградації. Ми тут не можемо проводити порівняння, що в житті саме деградуюча душа в соціумі є авторитет і надбаває небаченими темпами надлишкового багатства. Природа такого бачення в порівнянні є ознакою, що ми теж на цьому шляху диявольському, тільки влада і надлишкові багатства бачаться нами ще на обрії. Відчуття нашого єства, що ми бачимо шлях до першоджерел є миттєвостями в земному житті теж, але їх достатньо для усвідомлення божественних цінностей в собі, в своїй життєдіяльності. Відчувати ж ми свій неспокій, тривогу, незадоволеність, нервози в собі і в своєму способі життя починаємо тоді, коли цей негативізм продовжується декілька днів, декілька тижнів. І в кінці ми починаємо усвідомлювати Божу підказку, що ми щось робимо в своєму житті не так. А ще гірше, коли ця мирська суєта, ці наші бажання, наш спонукальний ум в досягненні ілюзорної ідеї робить стіну між душею і цими явищами, які продукує наш ум. Душа перестає бачити в нашому єстві смисл, а тіло стає сліпим в своїй злобі, чи особистій вседозволеності – влада будь-якими методами, багатство будь-якими способами. Така реалізована ціль оправдовує будь-які методи і способи нашого ума. Ми бачимо таких людей поряд з собою. Це є ознакою позитивного і це дає нам шанс раніше за них, неусвідомлених, бачити підказку Бога і що ми маємо шанс і собі далі намагатися із життя в життя для досягнення такого «ідеалу», або пройти цей шлях поміркованого, справедливого буття. Такий шлях є до Бога, в рай, а той, перш означений, шлях веде в пекло. Як не прикро, а виходить порівняльна характеристика, бо ми в основній масі живемо в страсті і цей опис є тільки для нашого з вами усвідомлення природи райського життя і пекельних стадань. По суті ці слова є для усвідомлення, чи підказкою. Для свідомого це є розуміння природи життя-буття. Пристрасній людині в цих словах бачиться порівняльна характеристика.
 Болі і стражданя є ознаками Пекла при яких душа стискується, плаче, залишаючись самотньою. Щастя і Здоров’я є ознаками перебування в Раю. Щасливими нас робить Любов, Радість, Милосердя, Доброта, Творчість, Красота, Здоров’я, Задоволення, Мир, Спокій, Злагода . І таких синонімів можна писати багато і за кожним із них є потік піднесення, ейфорії … і редька солодкою здається. Це теж стан Душі. Душа росте, Душа розширюється і грає. Душа цвіте. Це потоки позитивної енергії, яка сама поширюється на оточуюче середовище і всіх такими робить.
 Ми маємо шанс жити спокійно, умиротворено по своїх потребах і можливостях, не бентежачи ближнього свого через зависть, злобу, або протягом одного життя плюючи на інших, крокуючи по трупах, добиватись собі посад і надлишкових багатств, щоб в наступних життях очікувати шматок хліба, а то і добувати його через непосильний труд. А душа ж знає, що тіло в минулому мало всі земні «надбання», і намагатиметься залити нереалізовані бажання горілкою, бо вона не може їх реалізувати з меншою силою духу, зі збіднілою душею і тілом. Будьмо свідомі, що шлях цей побачимо довший через досвід в духовному світі, ніж той, який ми проходили в короткому земному житті. 
 Для людського тіла пекло є чисто психологічно віддаленою суб’єктивністю, але для душі це є реальною перешкодою в її розвитку. Це є тривалий духовний процес, а не як завершена дія людини, чи Творця. Тут поділу на духовному рівні не може бути, а в мирському - присутнє. Слід розуміти, що душа страждає, зазнає пекельних мук, перебуваючи в тілі, яке ходить, переміщається, думає, говорить, щось робить, знаходячись в суспільстві, знаходячись серед нас. Тобто особливої якоїсь тюрми, чи підземного концтабору для душі і тіла немає. Це страждає душа і цим притягує негативізм для нашого єства. Така ж природа раю. Це є певні умовності людини. Ми тут, на Землі, дехто живе райським життям, як душею, так і тілом, маючи благосні задоволення, дехто, як в пеклі, зазнаючи страждань. Однак, душі, шукаючи нове тіло, шукають таке соціальне середовище, де б їм було б комфортніше, де б не було великої різниці у рівнях розвитку душі. Це стосується тих, які побачили шлях духовного розвитку, так і деградуючих.
 Такий описаний процес бачить і п’яниця, і похотлива, і владоможна, і багата людина. І тільки такий життєвий досвід переживання нестерпних пекельних мук повертає нас до пошуку Бога, бо в нас ще не померкло знання свого образу Божественного. Пекло є тимчасовим чистилищем. Всі звідти раденькі чим скоріше втекти. Душа безсмертна і Сущий не дає їй зникнути, показуючи негативізм і в разі, коли людина стає на диявольський шлях. Таке бачення нам приходить з усвідомленням нами свого призначення, свого покликання на планету, як людини, як Бога. Творець повсякчас і скрізь своїм Розумом, своїм Знанням, своєю Благістю сіє серед людей доброту, любов і милосердя, а Люди-Боги посилають йому позитивну енергію для наповнення цими якостями його-нашої скарбниці, як нашого мудрого засівача духовними скарбами Всесвіту. Лежачи багато не засієш, стоячи – чуть більше, а з Небесних висот все таки більше можна засіяти духовними якостями.
 Аналогічне розуміння потрібне і при розгляді описаного Суду Божого. Ми свідомо більше розписуємо цей дорожній знак не для устрашіння, а для того, щоб показати, що, який би ми не зробили злочин, чи помилку, то у нас є шанс для очищення душі, для нарощування божественних позитивних якостей. Не опускаємо руки і обмірковуємо шляхи виходу з пекла. Розуміймо, що якщо є вхід, то є і вихід 
 Саме очікування його нами є ілюзорною ідеєю, яка як і будь-яка ідея не є здійснима до кінця, бо наша планета не є однією у Всесвіті і ми є мізерною частинкою в галактичному русі енергій. Згадаймо, скільки разів серед світу цього мова йшла про кінець світу і це ставалось в часи накопичення негативної енергії в тому, чи іншому регіоні планети. І кінець світу приходить з обов’язковим дійством Судного Дня. Так, він приходить саме на ці території. 
 Мучились, страждали люди; померли, вбиті; згоріли їх будинки, дерева - це залишки Судного Дня над нашими єствами з проявами в мирському житті – це територія Пекла. Сьогодні центром пекла на Україні є території Донеччини і Луганнщини і вхід в це пекло в Києві. Саме з усіх теренів держави, Росії, Європи і Америки сюди сходиться негативна енергія.
 Коли ми в радості, то в наших домівках чути сміх, видно світло; бачимо радісні, задоволені обличчя на вулицях; наші сади цвітуть, поля буяють дарами природи – то це Рай, це Едемський сад.
 Та цей Судний День, чи Страшний День (а страшний через невідомість, бо наш ум не хоче його пізнати, як і Бога ) кожну мить проходить і ми його учасники. На терезах наші божі цінності і мирські бажання в питаннях: чи по совісті і правді ми думаємо, говоримо, діємо? Судове рішення ми можемо чути відразу, а деколи ми можемо почути його через роки, коли ми самі дозріємо до потреби допомоги в пошуку духовних якостей. Не дарма в миру говорять, що кара обов’язково настане, тільки путь її довгий і приходить вона в непідходящий момент, бо дехто з її друзів (семеро) приходить раніше. На цей Суд не викликають повістками. Ми приходимо на нього самі і самі є суддями і підсудними, потерпілими, адвокатами і прокурорами в певні періоди життя. Спостерігаймо за собою в хвилини приходу на Суд, бо початок появи перед Суд, зазвичай, починається з маленьких порушень між душею і мирським світом. Найголовніше – не вбиваймо собі подібних. Судовий процес починається, як і в маленьких порушеннях, чи досягненнях діалогом з Біблії – «Каїн, де брат твій Авель» і «Авель, де брат твій Каїн». Душа питає, Бог питає про наші дії перед постановленням перед Богом. І відповідь кожен дасть і буде дія кожного. Бог не є караючою дією. Він є милосердя і любов через спокій і милосердя, як стану душі.
 Відчуваємо якісь затруднення у вирішенні, спробах вирішити і не виходить, то звернися до Сущого зі словом, чи в помислах. Зробити встигнемо. Не спішимо і не намагаймося чинити, якщо відчуваємо сумнів. Поговорімо спершу з Богом. Так діятимемо, то перед Судом не станемо.
 Суд не є якоюсь дією, а саме його бездіяльність. Світлий Дух втрачає з нами зв'язок, з нашою душею. Ви подивіться, для прикладу, в мирському житті, коли з нами не хочуть спілкуватися діти, батьки, сусіди, колеги - хіба є щось огидніше і страшніше. Така відсутність діалогу з людьми, з Богом, така бездіяльність і є процесом яким ми його називаємо, що і самі собі не можемо пробачити. Це найбільше покарання для людини. Ми самі себе ізолюємо від позитивних енергій. «Я прийшов не судити мир, а спасти його». Цей Бог разом з нами і він нами турбується, турбується душами нашими і ми маємо турбуватись про них, бо цей суд – це суд над душами, і над нашими бренностями житейськими. 
 Будьмо свідомі, що ідея пекла, раю, Судного Дня, Суду Божого перетворена в знаряддя залякування, в знаряддя релігійного і суспільного терору різними способами через наш ум, через наше тіло. Хіба не одним із способів страху релігійно-суспільних інститутів втрати прихильників є саме процес залякування. Цей процес розправи через залякуваня ми бачимо в процесі виклику апостолів на засідання синендрону після розпяття Іісуса, бачимо і ті суспільні інтереси, які були висловлені до початку розгляду на цьому суді - але кінець і вердикт був один – знищити і незалежно від того, чи це було прописано пророками, чи ці апостоли були вже пророками правди і свободи на Землі. Цей судовий процес продовжується – це і є страшний Суд, бо він є суспільним і він нехтує божественними якостями і носіями цих якостей. Можливо краще для душі буде не ходити нам в церкву, не дивитись телевізор, не йти на вибори, а напитись і стати ближче до землі, бо ті залякування гієною огняною, муками пекельними, які багатьом є неусвідомленою невідомістю через своє неуважне їх пізнання виливається в бажання напитись, в бажання смерті фізичної, як способу вийти зі скрути життєвих важких ситуацій. Не реалізовані бажання, не здійснені очікування, страх у винних діях перед сім’єю, перед суспільством, перед карою Божою нищить Бога в нас і нищить храм Бога – людське тіло. Такий стан душі і тіла означає знаходження нашого єства в пеклі. Це і є пекельні страждання … Це і є частина судового Божого процесу, а бачення безвихідності і є тією карою, а може бути поштовхом в пізнанні свого покликання, як свідомо, чи неусвідомлено. Смерть не завжди є карою. Передчасна - так. Хвороблива – так. Коли нас відпускають страждання перед смертю, то це і є ознакою нашого усвідомлення і очищення душі і тіла. Бо сама смерть є частиною життя тіла. Хай вона мить, але ця мить належить життю. Тіло ніхто в ад не возить, не посилає. Це є рух духовних енергій. Це є рух душі в певній кількості життів. Душа це сприймає, як певний висхідний рух, а тіло з умом в бажаннях намагаються заховатись, спасаючи в більшості не душу, а тіло, напичкуючи його медикаментами. Саме таке розуміння страху допоможе нам вийти зі страждань пекельних, з чорноти життєвих котлів смоляно-киплячих. Ми усвідомлено звільняємо себе від минулого. Зрозуміли? В добру путь Вам!
 Страх аду народжується при тілесному житті, який подеколи приводить до прокляття Бога за те, що той якоби відступився від нас, не чує наших прохань-бажань, не допомогає нам. Заспокоймось – душа вічна і ці тілесні страхи в цілому є підказками того, що ми вже їх побачили і ми вже 
знаємо як з ними поводитись. Довіряємось Сущому, входимо в стан молитви страх розвіється, як роса на сонці. Не було, є і знову немає і сліду не залишає. Це не є запрошення до оптимізму, це є процес запрошення до Бога, до довіри у свої можливості. 
 Похід до Сущого кожен розуміє по своєму. Людина в пристрасті починає каятись, просити прощення, посипати голову попелом, битись лобом об землю, катувати тіло … в своєму небаченні Бога. Не просити пробачення, бо випущеного слова не повернеш, вбитого не воскресиш, вкраденого не повернеш, а сприйняти як факт урозуміння конкретного слова, дії в тій чи іншій ситуації – що спонукало нас до таких слів, дій, чи була потреба в них, чи може можна обійтися без них і в кінці кінців побачити, відчути результат цих слів і дій породжених умом в думці, які привели до помилки (до помилування, бо узріли). Досить дієвим є повчання Іісуса Христа в таких затруднених ситуаціях - дія каяття в поверненні помислами, словами і діями своїми до першоджерел. Це запрошення проходить майже через усі його притчі і є головним запрошенням в царство Боже через каяття. Каяття, як процес повернення стану душі в цьому тілі до стану душі при отриманні тіла і далі почати бути в Бозі і з Богом. Це є процес повернення душі додому, до правдивого, справедливого способу життя. Це є процес очищення від негативного.
 Каяття, муки совісті можливі тільки тому, що людина тримає зв’язок з першоджерелом і наше єство ще не засмічене бажаннями ума і тіла, що душа знає шлях повернення. Цей зв'язок з першоджерелом є звісткою, є зв’язком, є, як говориться, совістю. Совісті присуща (ця вість – є суть) свобода і благодать, як середовище розвитку духовних цінностей. Відчуття благодаті нашею душею є запрошення з глибини першоджерела Божественного, як джерела життя. Каяття в пристрасті проходить через переживання страждань, мук і страху від невідповідності нашого життя, наших думок, слів і дій з нашими духовними цінностями, з істинними знаннями, зі смислом життя, носіями яких є наше єство в нашій душі, для якого і послана наша душа. Каяття – це відчуття і бачення двох світів – духовного і мирського. Потреби в каятті не було б, якби душа не несла цих духовних знань в наше життя, в наше тіло, в нашу діяльність. Бо істинна свобода людського духу є свободою першоджерела, а свобода від мирського є її похідна. Хоча практично бути вільним від мирського не можливо, але в мирському житті ми ідемо від духовності, як першоджерела до соціальної особистості, а не навпаки. Совість і благодать, як найсприятливіше середовище для душі піддаються впливу соціального, економічного середовища, хоча не є визначальними в цілому, але вони зв’язані з тілом і соціумом через наш ум. Каяття, як процес повернення до першоджерел і наш ум буде думати ( це процес коли душа отримала можливість через свого зв’язкового – совість – передати знання уму для тіла), що це можливо ще в цьому тілі, хоча і це можливо. Совість виконує функцію зв’язку через ум з тілом. Совість є, якби сенсором на енергії ума, який передає всі напрацювання ума в лоно духовної енергії, в душу, яка передає Знання, Правду, Свободу, Радість для тіла з його суспільними функціями, а деколи не маючи такої можливості (коли наше єство перебуває в пристрасті), то своїми проявами сумління вносить неспокій в ум і той має можливість виконати благоволіє душі. Ум же виконує функції аналізу, систематизації, оцінки і обчислень у вигодах тілесних бажань п’яти систем тілесних відчуттів надсилає через совість на матричну основу душі і з її погодження знову через мозок надає команди до продукування слів, чи дій. Однак, коли ми у своїх пристрасних бажаннях укріпили ум, то він зробить такий бар’єр, через який душа не може навіть викликати в нього докори сумління.
 Але цей процес каяття - повернення не є хода душі у зворотньому неприбутковому напрямку, чи сказати, не є ростом розвиваючих духовних цінностей нашого духу, а як процес духовного розвитку виокремленої краплі до зустрічі з океаном, з Богом. Бо крапля і душа в людських тілах проходять великі шляхи і різні фізичні стани до того, як попасти в океан. Душі, які пізнали Бога, просвітлені і посилаються в середовище пошуковців, як за еталон, як засівачів духовних цінностей в масу душ (енергій), які прибувають на планету з інших світів, можливо, як останній етап бути Богом в земному Раю. Можливо, духовна позитивна енергія, як та краплина, проходячи через забруднене листя, через території землі і через хімічні повітряні смоги, знову потребує наповнення духовними якостями для очищення душі, як окремої краплини. Навіть наші духовні видужання потребують позитивної енергії. Це також є процесом очищення-загрязнення. Одному одне, а іншому в милосерді Божому інше. Чисте духовне не має страху взяти в окремої особистості і навіть в цілого народу частини негативної енергії, яку ми з часом нарощуємо в добрих помислах, в добрих словах і в добрих вчинках. І таке очищення проходить протягом життєвого шляху людини. Ніхто ж в окремості не виділяє в океані краплину, як і в Божественному окрему душу. Душі, які ввійшли в стан Божественного є єдиним цілим і не піддаються нашому мирському виокремленню. Слід розуміти. Що входження в океан Божественного не є по наших житейських мірках, як стан спокою, як нічого нероблення, як насолода амброзіями і вдиханням запахів райських садів. Душа це сприймає через тіло, а ввійшовши в стан Божественного вона це відчуває, входячи в стан ощасливлення. Вона, як Єдність Всесвіту, є носієм і засівачем духовних якостей в житейські будні і через них.
 Одного разу праведний чоловік вів тиху бесіду з Богом і спитав його: «Боже, я хотів би взнати, що таке Рай і що таке Пекло». 
 Бог підвів його до двох дверей, відкрив одну і провів його в середину. Там був великий круглий стіл, на середині якого стояла велика миска наповнена їжею, яка розповсюджувала аромат смачної їжі. Чоловіку дуже захотілося їсти. За тим столом сиділи люди, які мали вигляд голодних і хворих. Всі вони мали вигляд умираючих від голоду (розуміймо цей голод, як духовний, як потребу душі, як потребу духовних якостей – любові, справедливості, миру, злагоди, шани, доброти; і як голод тілесний і зрозумійте способи насичення…)*. У них всіх були ложки з досить довгими – довгими ручками. Кожна ложка була прикріплена до кожного окремого їдока. 
 Всі вони могли дістати чашу, наповненою їжею, але ручки в ложок були довгими і кінці прикріплені до зап’ясть, то вони не могли донести ложок до своїх ротів.
 Праведник був досить приголомшеним видовищем їх нещастя. Бог сказав: «Ти побачив Пекло». Потім вони пішли до других дверей. Бог відкрив їх.
 Сцену, яку побачив чоловік, була, майже, ідентична попередній.Тут також був великий круглий стіл, та ж велика миска, яка заставила його рот наповнитися слиною. Люди, які сиділи навколо стола, держали такі ж ложки з довгими ручками. Тільки вигляд у них був ситний, задоволений і між ними проходила тиха і приємна розмова один з одним.
 Праведник вдруге здивувався: «Як це можливо? Я не розумію»
«Все просто, - посміхнувся Бог, - вони вміють годувати один одного».
 В, так званому, раю духовна енергія (душі) переміщається, споглядаючи за Природою, за Людиною, дбаючи про них і леліючи їх через посилання частинок (краплинок) позитивної енергії в нас, що ми називаємо душею. Для Бога час і простір не є вимірними, тому і будь-які очікування кінця світу, як кінця часу, або явка на суд Божий у визначене місце є не чим іншим, як людським виміром часу і простору. Такий погляд на час і простір при описуванні Апокаліпсису – це ж абсурд. Це не є людська творча енергія. Це є таїна Душі. Душа знає, але не говорить. Вона може говорити через тіло проявами в думках, словах, діях нас і нашого оточення, але тіло мало коли слухає душу і показником цього є наші хвороби, наше п’янство, наші бідність і злоба. Послідкуйте за собою і побачите. Тим паче, що мир так тісно облягає наші душі, що ми втомлюючись тілом і в своїй напівсвідомості не чуємо душі.
 Ці умовності Суду Божого, (Раю, Пекла) є процесом досягнення стану обожнення красоти і єдності світового Духу, а не як дань, очікувана нагорода, покарання, чи судилище. Людина в пристрасті очікує нагород і покарань, але мудрі праведні святі блаженні тіла і їх душі до оставлення тіл не переймаються цими умовними визначеннями і тим паче, описаними за ними поясненнями. Коли ж окрема душа входить в Єдиний Дух, то ці описані визначення вона не знає і не буде ними опікуватися. Такі окремі душі вже не є окремими – вони, якщо можна так сказати, упокорюються Богу, як стану Всемудрості. Вони вже є океан, вони є єдиною енергією.
 Будьте, як діти і тоді лише ввійдете в царство Небесне. В цьому істинному Христовому розумінні і є Божественна простота і запрошення нас, дорослих, які читають його притчі, до очищення, до сповіді, до каяття, до повернення нашої душі в цьому життєвому віці до стану чистоти нашої душі, яка була в життєвому вимірі в дитячі роки. Запрошення бути і саме бути такими чистими душами, як душі наші в дитячому віці. Не жити єству, не існувати, не прилаштовуватись, а бути гідним в цій мирській суєті зі всіма нашими потребами і можливостями відповідно до нашого стану душі, отриманого від Сущого. Будучи за своїм покликанням творчою істотою, ми маємо творчо розвивати в собі духовні якості і ними послуговуватись протягом життя-буття. І звернення: бути, як діти – показує заклик-звернення до дорослих у своїй підказці. Не запросив, щоб тільки діти ввійшли в царство Небесне, а запрошує всіх, як дітей, як душі в стані дитячого земного віку. Хоча і застосовае ним слово «діти» носить наповнююче змістом визначення батьківської турботи. Це, мабуть, не легко, бо наше єство вже наповнене великою кількістю інформації про Всесвіт, наповнене нашим життєвим матеріальним і соціальним досвідом і згадаймо, як ми тепер сприймаємо, чуємо своїх дітей і їх дитячу розмову, їх бачення світу? - Легкодумно, поверхово і навіть намагаємось змінити тему розмови, чи напрямок маршруту думкової, словесної, чи дієвої дитячої прогулянки. 
 «В древньому Китаї, дівчина, яка виходила заміж, жила в домі свого чоловіка і служила йому і його матері. Так склалось, що одна дівчина після весілля була не в змозі перенести постійні нарікання своєї свекрухи. Вона вирішила позбутись її. Вона пішла до продавця трав, який, до речі, був товаришем її батька. От вона і попросила його:
- Я не можу більше жити зі своєю свекрухою, Вона зводить мене з розуму. Чи допоможете ви мені в цьому? Я вам добре заплачу.
- Що я можу для тебе зробити?
--Я хочу, щоб ви мені продали отруту. Я її хочу отруїти і тим позбутись всіх бід.
 Після довгих роздумів, травник сказав :
- Добре, я допоможу тобі, але ти маєш зрозуміти дві речі. По-перше, ти не можеш отруїти свекруху зразу, бо люди зразу ж здогадаються про те, що сталося. Я дам тобі трави, які будуть поволі вбивати її, і нікому не прийде в голову думка, що ти її отруїла. По-друге, щоб остаточно уникнути будь-яких підозр, ти маєш стримувати свій гнів, навчитися поважати її, любити, слухатись і бути терплячою. Тоді ніхто не буде підозрювати тебе, коли вона помре.
 Дівчина погодилася на все, взявши трави і стала їх додавати в їжу свекрухи. Крім цього, вона навчилась контролювати себе, прислухатись до свекрухи і поважати її. Коли та побачила, як помінялися стосунки до неї невістки, вона всім серцем полюбила дівчину. Вона стала розповідати всім, що її невістка сама найкраща, та така, про яку можна тільки мріяти. Через півроку відносини між ними стали прекрасними, як між матір’ю і її дочкою. 
 І ось одного разу дівчина прийшла до травника і почала благати:
- Ради Бога, будь ласка, спасіть мою свекруху від отрути, яку я їй давала, бо я не хочу її вже вбивати. Вона стала самою прекрасною свекрухою на світі і я її люблю.
 Травник посміхнувся і сказав, щоб вона не хвилювалася, бо він ніякої отрути їй не давав. Те, що він дав було тільки спеціями до їжі. А отрута була тільки в її голові і що вона сама зуміла позбавитись від неї.» 
 Ці ж святі книги менше пишуть про тих, хто перебував у раю і з невеликим описом ситуативних дій (природу цього явища, чи краще сказати якостей і труднощів в їх описанні, ми розглядали). Мала кількість інформації про рай і мала кількість дійових осіб свідчить про те, що душі які досягли найвищого (знаходяться на горі) духовного розвитку, рідко посилаються знову на Землю. Можливо, це душі, які послані для пророцтв, для певних місій, для передачі знань. У них інше призначення, як до речі і в кожного із нас у цьому світовому хаосі-порядку, чи механізмі, який ми називаємо Всесвітом. Як в механізмі, як в деревці, як в людині – кожна частина виконує свою функцію. Так і людина, як цілісність, виконує у цьому Всесвіті своє призначення – розвиток душі. Тіла її несуть, леліють від пекла до раю. І кожне життя тіла ми називаємо долею, яку неможливо змінити, а тільки корегувати з позитивним, чи негативним ухилом в залежності від наших великих і маленьких бажань і потреб, якими ми наелектризовуємо енергію, змінюючи її якість і кількість. Бережімо енергію, як продукт Творця земного і неземного, видимого і невидимого.
 Дозвольте зробити маленький мирський відступ для бачення духовного. Це запрошення – берегти енергію – полягає в бережливому і ввічливому спілкуванні з собі подібними, в бережливому відношенні до природи ( без потреби не ламаймо дерев, без потреби не знищуймо будь-які матеріальні цінності, бережімо електроенергію, економно використовуймо воду, менше їздьмо автомобілями без потреби, в міру споживаймо продукти харчування – це все види енергії і їх хтось творив, хтось докладав зусиль і знань). Поважаймо того «Хтося», як би ми хотіли, щоб і нас поважали і продукти нашої творчої діяльності. Можливо це і дрібниці для однієї людини, але вже для планети це велика кількість енергії. Людство на сьогодні має проблеми в різних видах енергоносіїв (ці, що ми перелічили і ті, які ми називаємо щастям і бідою…). Саме дрібниці і роблять наше життя остаточно повним. Пам’ятаєте притчу про горщика з камінням, горохом і піском.
«Тридцять копійок 
 Шанованого генерала, обвішаного орденами і медалями, провожав в запас його гарнізон. На зборах в честь цієї події було задане питання:
 - Яка сама яскрава подія, що вплинула на ваш кар’єрний ріст, була у вашій службі?
 Генерал задумався, а потім відповів:
 - Це було в лейтенантські роки. Нас, десять молодих лейтенантів, направили в одну частину. Частина була гвардійська, орденоносна. Командир, до якого ми попали, був заслуженим: пройшов війну, мав бойові нагороди. Дуже його цінило начальство і повсякому розхвалювало нам. І ми почали до нього відноситися з повагою і трепетом.
 Прослуживш місяць, ми мали прибути до командира і отримати зарплату. Пам’ятаю, що сума грошового утримання для кожного лейтенанта, була 250 рублів 30 копійок. Ми стояли в кабінеті і отримували гроші. Перший лейтенант получив 250 рублів, стільки ж получив другий, а третій, розписавшись, спитав: “А де тридцять копійок?” Командир сказав, що нема дрібних грошей. Тоді лейтенант відповів: “Ви подивіться, скільки нас і ви кожному недодаєте по 30 копійок!”
 Начальник почервонів від злоби, дістав 30 копійок і грубо кинув на стіл лейтенанту.
 Все, що говорили хорошого про цього орденоносця і ветерана, зразу ж зникло. Якесь неприємне почуття залишилось від цієї першої зарплати. Але я на все життя запам’ятав цей урок: у відношеннях між людьми дрібниць нема, і тому авторитет свій за 30 копійок не продавай.»
Максим Максимов.
 Ми ж живемо сьогодні – це є реальні події, а майбутнє є лише в умі, в уяві. Уява, фантазія – усвідомте, що це лише наші нездійснені бажання, які ми надіємось реалізувати. Адже рідко надія помирає в цьому житті раніше ніж реалізується. Як показує життя – це шлях мрійників і невдах. У цих людей появляються безпідставні муки, турботи в реалізації цієї цілі, цієї мети. Коли ми озброюємось метою (йдемо бо