Життя – є святість наша : поезії

ОГЛАВКИ  ВІРШІВ
 
слово для читача
даша
весняна ейфорія
пасіка
жартів очка
окуляри
«розмова»
риба не любов
липа
мати
жінка
дитина
маленький штрих про любов
суєта життя
втеча
благо
підказки
щастя у житті
натхнення на щодень
старосільські янголята
ганночка
любов
мудрість
жага життя
радість і біда
якості життя
тихо, тихо…
подяка
онук
жовтень
розмова
вода
яблука
сонце
горе і батьки
осуд
щастя – сенс життя
правда
ось! істина?
перед кінцем життя
 
Є вічні цінності в світі,
Це не посада і не платня –
Сині волошки в житі,
Дощ серед літнього дня.
Барви веселки в небі,
Іскристий дитячий сміх,
Довга дорога до себе
Важча, ніж шлях до всіх.
Є в світі мамина пісня,
Скупа чоловіча сльоза,
І туга, що серце тисне,
І радість, як літня гроза.
Є в світі вірність і дружба,
Схвильований блиск очей,
А ти мені кажеш: служба,
Кар'єра, багато грошей...
Євген Гудима.
 
 
                                                               ЖИТТЯ І СМЕРТЬ
                                                               У ДНІ ЗЕМНОМУ,
                                                               ВІЙНА І МИР
                                                               В ЖИТТІ ОДНОМУ
                                                               ПЕРЕПЛЕЛИСЬ,
                                                               А МИ ВСЕ БОРЕМОСЬ
                                                               ВОЮЄМО, ВБИВАЄМО,
                                                               АЛЕ НЕ НАВЧАЄМОСЬ
                                                               ЛЮБИТИ ОДНЕ ОДНОГО
                                                               І ЖИТИ В РАДОСТІ Й ДОСТАТКУ.
 
 
   
  БАЖАЄМО ДОБРОГО ДНЯ  УСІМ
 
Бажаємо доброго дня усім,
хто встав від сну,
хто уже в роботі,
хто в думах весь,
хто в гостях,
а хто в дорозі;
хто в біді-тривозі,
хто у щасті весь тріпоче,
хто щось добре
зробити хоче.
А тим, хто має наміри лихі,
теж доброго дня
бажаєм ми
і просимо почекати
той день і ніч,
щоб  відміряти той час
і зрозуміти
суть наміру лихого,
бо тільки це зупинить нас
і не здійснити
кару ту для себе
на все життя
і не отруїти злом
сім’ю, сусіда.
 
Бажаємо на день
і день у день
доброго дня  тому,
кого зустріли ми,
бо це їм настанова
від Бога на весь день
доброту творити –
і нам того ж бажають,
то приймімо з благодарінням
і діймо з розумінням.
 
Доброту творити
потрібно вміти:
знати як,
обміркувати
і врешті решт
зробити
добротно і красиво,
а для зла,
як говорять люди,
розуму не треба,
хоча добро і зло
є дві сторони
медалі однієї.
Тому, зробивши помилку у дні,
поспішимо в скорім часі
виправити її:
собі простити
і від інших пробачення прийняти,
бо в цій дії,
як завжди
дві сторони
є ті «творці»
лиха цього.
Таке от розуміння
в усвідомленому бдінні
ми будемо у щасті
кожен день перебувати,
бо все так просто:
сказати добре слово,
а потім ділом це ствердити,
то ми і будем благодарити
день у день,
а там роки
пройдуть щасливо
в благості
інших і нашій.
 
Кажімо всім
і всьому живому:
«Доброго дня».
Хай це чарівне
слово Боже
і до Бога
першім ділом буде
доброту творити.
 
 
      ДОБРОГО РАНКУ!!!                                                       
 
Доброго ранку друзі
і доброго ранку щоранку
подаймо й ми голос свій
у пташиному благодарінні
за день новий
і за те, що ще живі,
що за вікном травиця зеленіє,
а в обрії сонце мерехтить.
Ум ще спить,
а Душа в молитві від усього
груди розпирає,
дарує настрій нам хороший
сили повні руки,
ворушить ум думками
на день грядущий
для творіння…
Творімо, бо ми розумні,
бо ми з умом свідомим
на планеті є людьми;
творімо, бо ми є Боги
Душею у Всесвіті цьому;
творімо, бо ми вільні у Знанні
від чистоти і гідності своєї
жити зранку до зорі
з розуміння радості такої.
 
 
         ДОБРОГО  ДНЯ!!!
 
Проснувшись рано, рано,
залишивши тепло під одіялом,
піднявши руки вгору для молитви,
відкривши очі на мерехтіння дня
у вікні буденнім
і першим словом із вуст наших
нехай злетить це прекрасне слово:
«Доброго дня, тобі Боже,
доброго дня для мене,
доброго дня усім,
хто встав у дні новому;
здоров’я й творчої наснаги!»
 
Доброго дня ! -
скажімо просто так.
Це ж побажання-подарунок –
і скажімо його щиро,
від душі,
без очікуваних вигод і благ,
а просто так,
поки ми живі,
поки така можливість є
і слово це окрилить
не тільки нас обох,
піднімаючи настрій,
бо така у нього здатність:
поширювати радість
усім і всьому.
 
Ми вже бачимо,
ми вже дишемо
тобою Боже –
ми щастя тобі
принесли в цьому дні.
Хай навкруг Землі
летить це слово:
«Доброго дня!»
і кожному промінчиком
від слова цього
добавить радості
у дні новому…
Вам і всьому живому.
 
Доброго дня тобі, Боже,
який у Вас і в Нас,
який між нами
повсякчас і всюди.
В поклоні голову
ми схиляємо
на всі чотири сторони
і всіх вітаємо,
що живі,
що можемо творити доброту,
що друзі, сестри і брати
по крові ми
й по Духу.
 
Доброго дня,
моя родино
і вся рідня,
бо всі люди на Землі
одна Родина –
і те сонечко
й хмарина,
тваринка
і травинка,
птах у небі,
дерево шумливе,
і зірки,
що в небесах,
і це повітря
ранково свіже,
що народять
творчі мрії
у кожному із нас.
 
Доброго дня
всім бажаємо
і самі добротою
всі діла засіваємо.
Сіємо наліво і направо,
сіємо спереду й позаду,
маючи задоволення від того.
«Сівач не жнець»,
але сівач знає,
бо добрим словом
душі засіває.
Можливо і не йому
сьогодні жати,
а через роки, століття
дасть воно плоди –
життя щасливо будувати,
біди і горя минувати,
а це погодьмося пані і панове –
велике діло
щасливо жити
і творити.
Та не забуваймо благо дарувати
за ту радість
і за задоволення маленьке,
що торкається душі
від наших приємних відчуттів
за слова й діла
свої і інших;
та і в кінці робочого дня,
чи перед спочинком
подякуймо Богу і Собі,
подякуймо і тим,
кому ми допомогли,
і тим, хто нам допомогав
у цьому дні
явно чи таємно –
і так день при дні
будуймо щастя в нашім домі,
що планетою Земля зоветься.
 
Доброго дня життю,
що є у всьому.
Доброго дня
і Духові святому.
Доброго дня
мужу чи жоні,
діточкам маленьким,
сусіду і його сім’ї,
школярику і колегам,
а також всім,
кого зустрінем
цього дня у дорозі.
Вимовляймо ці слова
з доброти людської
в думці і словами –
вони ж відомі
і знайомі всім давно.
Скажімо: «Доброго дня,
сестри і братове!»
Ох, як приємно їх сказати,
іще приємніше почути,
а відчути ці побажання
кожен з нас би рад –
то кажімо всім:
знайомим і не зовсім;
хай шириться вони між люди.
 
Благословляємо цим словом
Вас усіх на добрії діла,
для розуміння зла і гніву,
для усвідомлення їх причин появи
у нашому житті;
з благодарінням не випускаємо
їх із себе в словах і в ділах,
то добрий день ми побудуємо
для себе
і трошечки для всіх.
 
Хай словами цими
буде благословен
той муж, його жона
і їх діточки маленькі,
а так і вся Земля,
що сприймуть їх
і приймуть у діла.
 
Благословен той день і час,
коли ми можемо
спокійно йти до сну,
Душу ввіривши Творцю,
який поведе її
в мандрівках тихих,
чи поведе на зустрічі
минулі, чи на майбутні
і запише в сновидіннях наших:
для розуміння
і відповідних дій.
А там знову ранок…
Доброго дня всім
і у всьому!
Доброго дня,
люди і Всесвіт.
 
 
 
УСМІХНІТЬСЯ!!!
 
Відкривши зі сну очі –
усміхнися і порадій,
що здоровий і живий
встаємо в день прийдешній.
Подумай ці декілька хвилин
про приємні факти
і події творчого життя,
бо це побудить нас
подумати про плани майбуття,
і ми відчуємо від цього радість,
і ми відчуємо приплив енергій.
Усміхнись і порадій.
Усмішка в собі чи на лиці
свідчить про душі відкритість –
вона готова спілкуватися
із Всесвітом усім.
Те саме означає
і усмішка у інших:
ми впевнені в собі
і можемо покластися на них
в ділах,
бо усмішка щира
є порухом найпершим
для довіри.
Починаймо жити
без гордині й гніву,
без зависті і злості
і не шукаймо поводу
для помсти,
а просто посміхнись
для радості своєї,
то ми й згадаємо і інших,
бо і інші бажають порадіти.
… просто посміхнися,
бо знаємо,
що посмішка нікому
не зробить шкоди,
а то і допоможе зняти стрес
і дасть надію жити.
 
Встань і скажи  усім:
«Доброго дня, моя родино»,
«Доброго дня, моя Україно».
«Доброго дня» скажімо
кожному, кого зустрінемо
на протязі дня цього
і посмішкою щирою
з радістю цією
нагородимо ми їх,
щоб понесли іншим,
щоб понесли ці слова
і посмішку цю щиру
усім іншим, у діла свої,
у свою родину і на роботу –
то знайте,
що посміхнеться вся країна…
і закінчаться війни
на кухні і на роботі…
і на Сході…
Скажімо ці слова чарівні,
подаруймо милу посмішку усім –
це не важко,
а важливо –
і це найперше,
що нас побудить
доброту творити…
То і з Богом!
 
 
    ЩАСЛИВЕ  ЗЕРНЯ  ДНЯ
 
Щасливе зерня дня нового
вчімося пізнавати,
бо цим ми Бога
зуміємо привітати.
Живімо днем оцим,
який почався з ранкової зорі
і не озираймося на дні минулі:
ні на успіхи життєві,
ні на проблеми,
ні на ті біди,
що колись були,
хоча десь вони присутні в нас
нашим досвідом прекрасним,
то легенько приймімо у життя,
якщо вони є позитивні,
але якщо це негатив і сльози,
то зуміймо ми знайти
в них позитиву хоч зерня –
вчимося радіти дням
зі світанку,
промінню сонця
і співу птахам…,
а там  і праці –
і день пройде
спомином приємним.
Ось так день за днем
пролетять роки
і вже не вернуться вони,
а ми ж раділи планам в дні,
сміялись при удачах,
плакали з обид,
любили ми без тями:
і себе й дітей,
і чиїсь посмішки привітні;
і навіть втому ту:
щемливу,
в кінці дня.
Ми радіємо за день,
а то і більше:
вже готові крок зробити
в день наступний,
а думками…
набагато далі.
Можливо, що й нічого
не згадаємо в рутині дня,
але порадіймо й тому,
що просто прожили
і є надія далі жити.
 
 
  ПІЗНАННЯ  У  ДНІ
 
Доброго дня,
Зло і Зависть,
Гнів й Ненависть,
Осуд і Гординя,
Лінь і Жадоба,
Користь і Вигода,
Підлабузництво і Помста,
і все те, що не перелічить,
що серце тисне
і сумління сушить
без вогню,
хвороби вносить
в ум і тіло,
вирощує Біду
і коїть Лихо,
скорочує життя
допоки ми не зрозуміємо
причин появи їх
у нашому житті.
Розчаруванням і хандрі
знайдімо працю монотонну;
незадоволеність собою
розводимо красою,
що завжди є навкруг нас;
гніву й злобі подякуймо за те,
що ми їх узріли,
то уже свідомо
не впускаймо в своє життя,
не робімо дні поганими
і не отруюймо цим
все навколо себе,
бо весь цей негатив
почне стягатися до нас,
а далі цей струмок тяжкий
виросте в потоки безпросвітні,
чи у цілу річку негативу;
до проявлених хвороб
чи погублення життя.
 
То при появі
Даваймо раду чимскоріш:
знайдімо в них
хоч крихітку позитиву,
чи пізнаваймо –
що просять вони нас?
можливо у справах зупинитися -
і підказка нам прийде
тепер чи перегодя,
як вийти з негативу:
зробити менше
якісно і з любов’ю,
або від цієї затії
відмовитися назавжди.
А суть питання в тому,
що душа наша
знає  наші істинні діла,
які ми маємо в житті створити
з найменшим негативом
собі і всім,
а то іще більш хороше
після себе всім лишити.
 
Ось так Душа росте
з такого розуміння негативу,
що часто-густо у нашому житті
з бажань наших несвідомих
виростають на біду
в проблеми величезні.
Таке ось бачення
означеного «панства»
дає полегшення ході
по стежках життєвих.
Тоді ми від цього
задоволення цілу кучу
маємо німого
і усмішка торкає наші губи,
що хочеться всіх поцілувати,
ніжно приголубить.
 
Радіймо – щастя в нас росте
великою любов’ю
і життя наше буде просте
своїми добродіяннями.
То не таке страшне Зло…,
коли ми так його стрічаємо
ще при зародженні в думках,
то і в ділах його не буде,
бо щасливих і добрих
воно не любе.
 
 
       ВЕЧІР
Вечір вечоріє,
а ми гімн дню співаймо,
що вдало він пройшов
і ми свої задумки всі зробили,
а деколи і щось навіть більше
у творчих пошуках своїх.
Хоча буває й навпаки:
зробили мало,
та і те невдало,
то все одно
не забуваймо
благодарувати
Сущого свого,
що живі
і є надія жити,
то пошукаємо у собі,
що нам мішало все зробити –
і більш за все
у нас у цьому не було потреби,
то полишмо намагання ці,
і Душа підкаже –
вона бачить й знає,
в чому потреби наші.
 
Ось так у роздумах таких
ми до сну готовимо
душу, ум і тіло:
хай Душа у Всесвіті політає
і знайде для нас розраду,
а ум і тіло відпочине
на день новий.
Бо саме так
ми варту виставляємо
для тіла і душі
на спокійну ніч.
Тоді і ум наш відпочине,
бо ніхто його не прийме
такого шебушного в гості.
Спіть спокійно
кожен у своєму домі,
а в цілому,
то це наше ліжко.
 
         СТРІТЕННЯ
 
Зустрілися зима із літом
ранньою весною;
зима холодна
й спляча вже відходить
і життя у всьому має оживати –
воно і ожива
у стрітенській водиці.
Омиваймо Душу й тіло
в цей день прекрасний
і бажаємо:
здоров’я – для душі,
любимий день – для щастя,
храм тілесний у житті –
для благочестя,
а полум’я вогню сонця
зі стрітенською водою
допоможуть очистити життя своє;
удача прийде із добродіянь,
 а життя без цілі і мети
укріпиться в свідомості нашій -
ось тоді любов побачимо
без початку і кінця,
бо саме з цього дня
пробуджується природа
і це є початок життя нового
Всесвіту і нас,
то починаємо радіти
сонечку весни
і ароматам літа.
 
     В Е С Н А
 
Весна іде,  красу несе
у всьому у природі,
і так же межи люди:
щиру посмішку й надію,
радість в розбурханому серці
і доброту на цілий рік.
Приймімо з радістю
і даруймо кожному
цей стан Душі,
що в нашому єстві  оселився.
Даруймо… щастя і доброти
цієї прекрасної весни,
і так із року в рік –
наскільки стачить наш життєвий вік.
Хай л’ється добре слово межи люди,
хай добре діло спориться в руках,
хай виростає плід любові,
хай мир і спокій поселиться в хатах.
 
 
  ХОДА  ДО  БОГА
 
Довірмося Богу  і собі,
добротою і любов’ю,
то життя і буде благодаттю,
яка нам шлях до Духа вкаже.
 
Однозначно, із зачаттям людини
одяг їй духовний додається:
повне джерело свободи,
справедливості чуття,
доброти через край
і творчого таланту – хоч одбавляй.
 
Однак, Душа таке богатство
принесла не просто так –
вона шукала таке природне тіло,
шукала тата й маму,
шукала сусіда й ту місцину:
поле чи діброву,
собаку дворового чи домашню кицьку,
тобто, ті умови,
де вона змогла б цвісти й зростати,
стяжати якості духовні
і в мудрості свідомій зрозуміти
покликання своє тут, на Землі,
як  і всього живого, видимого і не зовсім –
додавати до одягу своїй Душі
духовних якостей отих,
які отримала при зачатті.
Бо одяг той має бути царським
при з’єднанні із Духом;
і так із життя в життя
леліяти ми маємо
свого земного поводиря –
нашу Душу.
 
Бог присутній в нас Душею.
Знайдімо Бога у собі –
і все буде у порядку,
бо знайдемо відразу
злагоду і спокій в усьому;
бо це виявимо і в інших…
і слова ж такі, як наші,
і дії, що благодаттю дишуть;
приймемо мудрості подобу,
бо так все є в природі.
І лиш тоді ми сприймем Бога,
приймемо цілісність його у всьому,
тоді і зрозуміла буде нам
наша подорож в житті –
в цей час і на цих просторах,
бо ми є капля в океані Духа,
а не океан у каплі.
Навіть, якщо вона із неба,
або з ранкової роси …
Ось так і ми –
всі помисли свої
народжуємо із чистоти,
із чеснот духовних
і іншим світимо в їх житті
красотою і чистотою ізумруду.
Та і інші каплі теж такі :
що в небі,
чи на дні морськім,
бо свідомі, що цим
ми іншій краплі
теж свідомо 
лишаєм слід
у Всесвіті оцьому –
і саме у цю мить,
передаємо духовності кристали,
бо ми вже є такими,
які  узори Духа на планеті тчуть
з того насіння льону,
які зросли в землі,
беручи воду і тепло,
що даровані саме їм …
То так  і людина
в цьому кругообігу енергій
вносить якості духовні
на полотні
життям своїм,
зрозумівши, що вона лиш частинка Бога
цього полотна й узору,
який проходить довгий путь від насіннини,
бо саме лепта кожної частини
створює умови для життя.
А ці умови із доброти,
із красоти, із дій наших
свідомих і несвідомих,
бо доброта творить радість,
а радість – то і є життя,
що є основою підчини
і Всесвіту всього.
 
Не бачать очі,
не чують вуха
і серце в ранах кровоточить
в житті оцьому,
і не одному –
не приймають люди Бога,
гірше звіра до людини і природи
себе поставляють,
та не знають
путі до Бога…
А щастя хочуть,
хочуть і того,
без чого жити можуть –
і так день у день
залізають в непотрібні речі,
відносини всілякі,
втрачаючи божий лик …
А що ж іще нам треба,
щоб у щасті жити
дню і людям порадіти,
сонце привітати,
засіять ниву,
урожай зібрати
і в житті легенько
в ногу з Богом йти,
стяжаючи якості духовні
і вміючи сприймати той негатив,
що є для нас в науку.
То саме так йдемо ми до Бога,
саме так вітаємо ми його
в радості своїй.
 
 
       Б  О  Г
 
Бог – любов,
вже ця істина прописана повсюди,
але любові все ж нема…
та де ж вона? – у всьому…
та ми сліпі, незрячі,
та ми чутливість втратили до неї,
та  все ж скажімо щиро –
чи шукали ми її,
чи ми леліяли її із доброти,
бо Бог живе у серці добрім:
ні і сто раз ні,
бо боїмося Бога ми
із страху комусь зробити добре,
із люті жовтої на себе,
коли сумління нас тривожить
спатоньки не дає –
за ту злобу, зависть, осуд,
що часто з наших вуст
випливає разом із піною,
в погляді горить
в прожилках кровяних…,
а то ще й далі –
каверзах і вбивствах
наш рід людський палає
чим від Бога
Душу нашу закриває;
гуляє Диявол в тілі і в умі –
друг наш сокровенний,
тішить его наше,
що ми в думках своїх
зуміли стати вище тих,
хто рядом 
і живе із Богом у Душі.
Саме так: ми Бога боїмося,
ми Бога і в інших зневажаєм,
та не знаєм, що він один у нас у всіх.
Ми ладні інших одурити,
ізпідтишка чужу роботу осквернити,
бо саме цим ми дияволу заплатили
і так із миті в мить,
із дня у день,
із року в рік
і не одне життя
ми знаємо,
що диявол любить таку плату,
бере від нас він хабарі
плітками злими,
грошима відкупними…
із іншим нехорошим
до нього легко підійти –
і він допоможе,
бо він вже другом став.
Із ним ми чарку п’ємо сміло,
б’ємо жінку
і діточок маленьких,
скверним словом поливаєм
все хороше в інших,
Бога проклинаєм
за долю нещасну…,
а слід було не пити…
і до добрих справ приступити;
не поливати брудом всіх
і не закривати рядном грязним
промінчик Божий
із докорів сумління,
шукаючи Бога у собі:
він там був і є,
але нам Розуму на це не є,
що ми живити маємо його
словом добрим і добротою у ділах,
та ще й іншим, окрім себе.
Однак, ми виросли з того,
що жити маємо, як всі,
а якщо ми з дияволом дружимо,
то хочемо стати поряд з ним
і інших грабувати,
щоб в шубі норковій ходити,
щоб на машині службовій нас возили,
щоб ми їли марципани
і внуки жили, як мнимі пасіонари.
«Вкради у когось …»
і сам будеш «на коні»,
бо саме так
чогось у світі повелося,
що обман,
гординя, чванство
і безстижеє нахабство
робить нас успішними
серед людей.
Та і в природі ми «господар»
і нам ніхто не є вказівником:
ні Бог, ні Диявол,
бо бога ми позвемо,
коли нам буде зовсім тяжко,
або позвемо на покражу чи на вбивство –
ач самому страшно
і зовсім неутішно
без команди і підтримки,
а то іще й більше …,
бо можемо сказати,
що Богу так було в угоду.
То хто ми насправді є …?
Тим Богом …?,
що суспільством названим він є …?
А , можливо, він частиночка маленька
у нашому житті?,
то скажімо чесно:
«Чи насправді наші дії
із милосердя і доброти;
чи лиш про себе ми
«дбаємо» денно й ночно –
і все багато грошей хочем
й «влади» по спритності своїй».
Очі наші, вуха й ум ловлять
всі можливості довкола,
щоб вкрасти, обдурити …
та все ось так …
і тільки інших,
але і не назвемо себе
тим обумовленим словом,
що це Диявол в нас сидить
на процентів дев’яносто,
а то і більше …
Та хто ж ми такі у світі цім ?
«Як подоба й образ
добродіяльного Бога»,
чи Диявола по суті в нас?
 
Так, саме Диявол
нас рухає в житті
і нам приємно так приймати
удачі й успіхи всілякі,
бо саме прояви оці
в ділах людини
і є цінимі
самим
та і інші це сприймають
як «норму»,
як звитягу,
бо вони ще поки
дияволята менші,
але вчаться цьому
досить скоро,
та і батьки все в приклад
дітям ставлять
і зразком, і еталоном,
та, зазвичай,це возносять,
як ікону при житті ходячу.
Саме так воно і є
цим суспільним Богом
у,майже, всіх ділах
і тільки вряди годи,
як би для годиться,
людина хоче і сама
причетною побути,
хоча б тільки на словах,
біля Іісуса, чи Магомета,
пророка, аскета,
але сама таким не хоче бути.
І якби постала справа прямо,
то кожен з нас
готов морально вбити
хоча б кого …
 
А чого ж це так?
А може це одна і таж
іпостать
в енергіях повсюди
і повсякчас
нас гризе й конає,
що навіть ми, життя проживши,
його ж таки проклинаєм.
Бо без грошей і «влади»
ми ніхто …
і назвати нас  є лиш слово те одне –
бидло, погань,
що нібито мішає
боговибраним ось тут
райське життя спізнавати.
 
Суть із цього тут одна:
ми боїмося Бога істинного,
але боїмося ми і людського бога,
однак з людським ми домовляємось не раз
у покаяннях мнимих
і далі йдемо по стежках життєвих
важких і непотрібних,
бо манить нас Диявол
очима нашими й вухами
вседозволеністю і користю.
Бо звівши в нас гніздечко, в голові,
він продукує такі ж слова й думки,
а служки його – наші вуха й очі,
рухають вуста і мозок у знемозі
тремтливими руками і ногами,
які несуть нас в суєті оцій,
зумисно не даючи взріти Бога у собі.
 
 
     Д О Б Р О Т А
 
Маму й тата
ми починаємо гідно шанувати,
коли приходить розуміння
після їх утрати.
Практично тіло не можемо й уявити,
рідко бачимо й уві сні,
а от їх доброту чи зло
ми ще згадуємо й не раз,
але уже все в позитиві:
доброту з любов’ю,
а зло, як їх турботу необхідну.
 
Чого ж воно отак ведеться,
що живим батькам прощати досить важко…
мабуть ум через вуха й очі
бачить в батьках досить часто
«якості» свої і вже дорослі,
та вони ще й такі нехороші,
що збуджують докори сумління,
а звідси наш несвідомий гнів і злість,
що не навчили нас батьки любити,
з добротою йти в житті;
що не навчили жити із можливого
і задовольнятися з потреб.
То скажемо уже свідомо,
що батьків теж ніхто не вчив,
а тепер і ми будемо знати,
що можливості своє життя облаштувати
багатше зможемо вже ми,
коли життя своє наповнимо
добрими ділами.
 
І тільки з цього наші діти
будуть шукати з нами
живого спілкування,
захочуть говорити
про все й до рання –
ось така суть добродіяння.
Доброта – це якість Духа,
талант чи дар від Бога,
бо якщо її нема в Душі,
то не купиш за гроші.
І тільки можна
деяким свідомо
плекати якості духовні
і лишень тоді
в словах і діях наших
зродитись зможе
бажання дарувати –
просто так,
бо просто так – нам приємно
цю якість доброти відчувати
у собі.
 
Так, добродіяння –
це стан душі, ума і тіла,
це прекрасний статус для себе
у приємних відчуттях,
та і іншим буде радість,
хто ходить біля нас.
Благодарімо Бога,
людей, природу й Всесвіт,
що у цих відчуттях щастя у собі
й можливості спостерігати його в інших
дає нам прозріння пізнавати
суть і легкоту добродіяння.
Тоді приходить розуміння
чуття легкоти життя й «везіння»,
які зростають з доброти і правди,
справедливості і чесності у всьому.
 
Даруймо легко і таємно
і без очікуваних вигод,
то радість і доброта
ростимуть разом з матеріальним,
бо по суті цих наших дій
ми тільки передавачі речей і благ:
нам дали – і ми взяли,
щоб і іншим дати
і ми не власники зовсім…
зрозуміймо тут різницю,
то тоді благодіяння
будуть в постійну радість
 у всьому навкруги.
Тоді й не встане питання
просити прощення в усіх,
а тільки з вуст, з душі
буде йти благодарування.
 
Така вже якість доброти:
жити в радості і щасті,
уміти себе любити
і все те, що навкруги.
 
 
  ГЛЯНЬ  У  ФІЛІГРАНЬ
 
Щастя на дорозі життя
лежить й лежало…
То той, хто зрячий,
зумів його підняти,
очистити й собі прийняти,
а далі… вчимося далі
наводити у ньому нові філіграні,
бо щастя – смисл життя.
Воно необмірне…
його не буває мало чи багато,
але при відчутті його скоріш даріте,
щоб навкруги всі щасливими були,
тоді  це буде ціла щедра нива
насіння щастя і добра,
де не проросте осот і плевела.
Творіте щастя самі,
наводьте й самі філіграні,
тоді цей магніт щастя
притягне у життя
хороших друзів,
спокій і достатки,
веселий сміх дітвори
і роботу для душі.
Тоді поглянь на життя своє
у всі його філіграні
і знай, що це є подарунок дітям,
це є подарунок Богу – перш за все
і Душа його понесе
із тіла в нове тіло:
то до сусіда, то в онука твого
во благо всім
у всесвіті оцім.
 
 
        МИРУ  МИР
 
Миру мир, душі спокій –
здавалось би істина відома;
всіма очікувана і знайома
і тільки в суєті оцій
ми не можемо зрозуміти,
що добротою він творимий,
то і починаємо з молитви:
молімося в думках, словах –
і все те на позитиві,
усвідомлюючи весь можливий негатив
у кожнім дні на протязі життя,
та так – наскільки б те зуміли;
та і в ділах творимих
 не забуваємо добро творити,
то буде спокій  в тілі, умі й душі,
то буде мир і злагода в сім’ї і в хаті
…, а там  дивись і в кожній –
і так весь світ можливість має
добротою напуватись,
бо доброта йде в життя з душі,
до інших поспішає –
і нам приємно так ділитись нею.
Ця доброта зміцнює довіру,
дружбу творить між людьми,
пошану, як відповідь на дальність
у просторі і часі … та й вирує
між землею й небом, поміж нами,
як основа віри і любові,
бо можливості доброти не мають міри.
 
Ось так носій-сівач друзів творить,
коли вони від душі і для душі.
Саме так мир твориться на весь світ,
починаючи з себе й своєї хати
і як той вітер розносить
ці зерна дружби і доброти,
бо за ними впевненість і допомога,
бо з ними наснага і потреба
цей світ прекрасний
любити, а не ділити
на араба і русина,
на Уругвай і Зімбабве,
бо різниці тут і там нема –
всі люди на Землі одна родина
і Бог для всіх один,
і пророки всі від нього;
і ніхто не більший і не менший –
ні християнин, ні іудей.
Знаймо люди, знаймо,
що там де дружба і доброта,
то там радісне життя,
а там де вигода й поділ,
то там вороги й війна.
 
Ідіть за тими, хто ділиться й дарує,
але не вірте тим, хто спільне ділить;
відходьте від тих подалі, хто це спільне
привласнює і порабощає,
бо це користь, що йде із нашого ума.
То знаймо, що і така «дружба» теж з ума,
з тих же суспільних і особистих
вигод і користолюбства,
то такий товар відносний
і ворогів між нами плодить.
 
Якщо до інших ми байдужі,
то у світі цьому ми чужі й мурасі,
і, чекаючи доброти від інших,
самі не ворухнувши  в цьому світі
добрим словом й ділом,
то там не вродить довіра і любов,
бо там гординя і зневіра
закрила душеньку рядном,
залишивши між небом і землею
вже не людину, а звіра.
Щоб ми не робили злого
Відкрито чи таємно,
то знаймо,
що робимо це на очах душі своєї,
що робимо це на очах у Бога
і для себе самого.
 
Додаваймо добротою всяк і всьому
множімо милосердям і любов’ю,
бо віднімаючи у інших,
скорочуєм життя;
розділяючи,
ми ведемо планету  до відомого «кінця».
 
 
      В ЩАСТІ  
  
А щастя кожного із нас
твориться у собі…
З своєї чарівної,
щирої усмішки
і капельки
душевного вогню,
який раптом ми відчули
зовсім близько:
теплом у тілі,
в окриленні ума свого
і промінчика із серця,
який нам путь в житті
напрямок вказавши,
освітлюючи путь
і іншим,
які за нами йдуть.
 
Бо щастя –
це стан здоров’я
Душі і тіла.
Душа, якби тілу,
дарує додаткову силу,
начала творчі,
а ум спішить почати -
і все так до ладу,
і споро,
що Душу знову веселить:
співати хочеться
і крила виростають
для польоту
до Знань
і Мудрості земної,
до бажання –
добро творити,
хвалити Бога в пізнанні,
бо самі пізнали
істину покликання свого
в житті оцьому.
 
Немає щастю висоти,
нема межі й кордонів,
якщо здорове тіло маєш,
творить бажаєш:
твориш, множиш, додаєш
і ділиш іншим без вибору,
то саме цим щасливі ми
у виборі такому.
 
В щасті жити,
радість дарувати,
доброту творити –
ось вектор нашого життя
у тілі,
для свідомого ума
і духовного зростання.
 
 
        МАМО
 
М – моє, А – перше,
М - моє, О – здивування.
Перше слово – МАМО,
яке говоримо з дитинства ми,
бо приносим тим
радість мамі й тату,
а самі з радості тієї
щось белькочем,
бо іще бажаєм
слів добавить інших:
вдячних чи гнівливих –
мабуть, що більше слів подяки
за життя, за теплоту
в словах і відчуттях тому,
хто на перший порух,
крик чи слово –
завжди поруч,
проблеми вирішує
тихо і незримо
руками  милими на дотик,
звуком муркотливим,
щасливою любов’ю
приносить спокій і безпеку,
вчить пізнавати світ,
допомагає робити перші кроки,
ложку занести у рот,
а не на груди;
назвати не «О» чи «Е»
того, хто пошкрябав у віконце,
бо то був  кіт чи горобець,
які мали теж наймення…
і ось тоді із німоти
приходить слово «дай»,
як прохача у світі,
приносячи від батька й мами
собі
готові відносини  в життя мале –
просити, вимагати,
або у відмові все чекати...,
а при можливості забрати,
вкрасти, бо в піску лежить,
а потім … потім
силою чи хитрощами
за своє це визнавати.
 
А хто ж то буде нас навчати,
щоб першим словом було «на»,
як спонукання дарувати
навіть те,
що сам зумів пізнати.
Навчаймо мале чадо
всім ділитись,
бо разом з цим
в його життя іде багатство,
доброта і милість,
і це якості оті,
яких чекаємо кожен у житті.
Якщо ми діточок своїх
так будем наущати,
то й світ добрішим стане…
і уже із нас,
бо й нас
цьому діти вже навчили –
ми ж свідомі того,
що наука ця приходить не словами,
а нашими ділами,
якими їх вчимо,
не знаючи того.
Тому будьмо пильні
у словах і у поведінці,
бо саме тут малюк черпає
всі свої знання про світ
і нас,
то таким і виростає -
все залежить повністю від нас,
як для інших,
то так і для нас:
відгукнеться в діях
уже з роками
чесністю і добротою
чи славою лихою.
 
Бережімо дітей своїх,
бо в нас є можливість знати,
бо ми вільні
свідомо вибирати
дитячі дії,
як  такі,
що прийшли від чистоти Душі
дитиночки малої,
або те поганеє узріти,
що при нашій допомозі
ми ще виправити у змозі.
 
Не журімо їх
за дії ненавмисні,
за необережність,
за активність в рухах
чи не зібраність у грі;
не підвищуємо голос
аж до крику,
чи, крий Боже,
входити у злість,
а потім бити й бити,
втративши здоровий глузд.
 
Навіть, якщо і шкода наяву,
то не робимо війну,
а можливо й шкода незначна,
то за бешкетування ось таке
мимоволі вчимо їх
самим виправляти,
працю батьків шанувати
і іграшки вчимо не ламати,
бо то теж є труд і затрати
твого сусіда чи може брата…
 
Будьмо стримані і пильні,
коли у нас бувають дні невдалі,
то не виливаєм гніву й злоби
на дітей ніколи…
навіть, якщо шкода та велика,
то ввійдімо в спокій
і знаймо це,
і зрозуміймо  те,
що ціна сліз дитячих
не замінять будь які затрати,
якщо вони скотилися зі страху
з оченяток ясних.
 
Проявляєм радість
в зустрічі із дітьми,
коли вони біжать назустріч,
коли тягнуть ручки
і щебечуть щось незрозуміле,
то піднімімо,
приласкаймо
і попитаймо
про справи їхні,
про турботи і невдачі
навіть при втомі сильній
обнімімо, пригорнімо
і теплом зігріймо…
 
Леліємо пестощі дитячі,
бо це їх  та мить
щастя й втіхи…
і нам  це є в науку,
то поспішімо теж
щасливим мить цю бути.
 
Так формується щастя у сім’ї
по малесеньких крупинках
і зуміймо не залишити місця
гніву і обид в дитячому житті,
бо пройдуть роки
і діти полетять у вирій,
у світи свої дорослі,
а ми полистаємо світлини
дитячих років різних
на самоті в посмішці приємній,
чи в тому гніві, що зберегли,
згадавши дні минулі,
коли жили, раділи разом,
зумівши дружбу
й любов дитячу
вже до нас уберегти.
              СЕРГІЙ  МИКОЛИН
Ось тут ми схочемо,
як і вони колись хотіли
радості в маминих очах
і пригорнутись тілом,
слово мудре від них почути,
теплу руку потримати.
Ох, як хочеться повернути
роки ті назад,
сміх дитячий запросити
до своїх кімнат.
 
То розуміючи дитяче щастя так,
бережімо кожну мить дитинства,
бо навчивши щастя їх ліпити,
вони і нам його нестимуть аж до смерті.
 
Ось так дитяче щастя ліплять
і самі щастя пізнають
батьки навчені свідомо,
бо тепер і їм відомо,
що Бог скерує нову душу
в цю сім’ю щасливу
і на своє щастя й втіху.
 
Тому, тато й мамо,
знаймо, що ми творці
щастя дітям
на всі роки,
бо й ми боги
і щастя дітям
так куємо
з маленьких років.
 
        ДРУЖИНА
 
Дру-жина – це друге життя,
яке іде із нами поруч
в роках зрілих;
тут і інша складова:
друг, помічник і командир,
як наповнення життя
щастям й змістом.
Це найперший друг
і бережімо його так,
як хотіли б ми,
щоб і нас так берегли.
Якщо бачиш в друга
затруднення й потребу –
кинь усе й біжи,
біжи і допоможи
наскільки те можливо,
наскільки хватить духу,
і навіть більше.
І так у всьому –
у великому й малому.
Особливо маєм знати,
щоб душі її не зобиджати,
щоб при найменшій нагоді
доброту і радість дарувати,
 а в біді не залишать ніколи
і розділити важкості земні життєві…,
то саме так ми будем голубами
сивими й старими
йти у вічність,
тримаючись за руки,
навчившись спілкуватись
словом, поглядом і відчуттями-
і так роками.
Бо сама суть людського спілкування
є основою їх єднання у спільноту,
а доброта й пошана,
як ті мости,
що єднають два береги ріки,
ріки, що життям зоветься,
і та  довіра поміж ними,
як ті перила на мосту
допомагають вистояти в життєвих бурях
і зрозуміти гнів, обиду,
зло й ненависть,
які, на жаль, в житті
із нами в ногу йдуть,
то тоді наші душі
на холоді і вітрі
не охолонуть
і не станеться того,
що любимих не прийдеться
нам згубити.
 
    ХОДА ЛЮБОВІ
 
Ходить любов помежи людьми
свої крила все майструє для душі,
щоб когось торкнути цим крилом
на радість й втіху у житті,
а далі нести душу у світи –
і все сіяти й сіяти:
здоров’я, щастя й радість,
таланти, щедрість й доброту,
благо, милість й милосердя
на все, що є живе
у цьому Всесвіті живому.
 
Любов, як і все на Землі,
що сприйняти може людина,
має дві,  
або чотири сторони;
в ній і радість,
в ній і жура,
в ній доброта й ненависть,
в ній духовна чистота
і потоки грязі;
це те, що робить із нас звіра
чи піднімає в небеса на крилах,
це те, що ми готові всіх леліяти,
а можемо із ревнощів вбивати;
це те, що кличе нас творити
і те, що за нього ми готові руйнувати.
Така енергія вже духа
у всій красі,
чи страшний диявол,
який вироста з амбіцій,
заздрощів й гордині…
 
З неї виростає і секс прекрасний,
чи гірше ніж у звіра.
Секс іще не є любов,
а тільки контури
її незрілі,
хоча саме секс дає пізнати
всю красоту відчуттів душі і тіла,
хоча саме секс вчить нас свідомо
в умі із тілом
і, приєднавши це до душі,
наповнювати життя своє і інших
через доброту й повагу
цю духовну якість,
яка любов’ю зветься.
 
Проявлена любов у сексі,
як той айсберг,
сховавши у воді
всю повноту природну,
наповнює наше життя,
діями чудотворними
і предметами файними
між нами
сестрами й братами,
сіє мир і спокій,
насиченість і достаток.
 
Живе він у нас постійно,
у підсвідомості нашій,
як природній спосіб
продовжувати життя
тут, на планеті,
а ум, пізнавши його блаженство,
починає шукати корінь.
У пошуках таких
приходить він у душу,
бо з цього джерела
виростає все у світі,
бо в цьому джерелі
ми черпаєм силу
і там берем знання
 
В дитинстві  ум його не знає
і тільки в роки юні
у дозрівшому тілі,
душею принесені зернята любові,
ведуть у пошуки і досвід сексуальний.
Пізнавши секс, відчувши благодать,
ми втрачаємо батьківський диктат,
ми самодостатні й вільні
у своїх бажаннях, мріях;
ми досвід свій і відчуття
реалізовуємо й леліємо
фізіологічно без ума
по зову природи
для продовження життя,
і як тільки ум свідомий
сприймає і приймає
ці відчуття і результати,
то з сексу виростає
ЛЮБОВ всеохоплююча
і всенаповнююча реальна,
яку і починаємо називати
цим прекрасним словом
з розумінням, як дію Духа.
 
Приходить старість
і тіло функції втрачає,
а ум наш забуває пристрасть тіла
і тільки  десь жевріє спомин
той про неї,
а душа несе ту мудрість
і доброту у люди
і тихоплинно розповсюджує усюди
Богу дякуючи й собі.
і тим із ким любов леліяв.
 
Ось так росте ця божа якість в людях
невидима і сильна,
не криця сталі, а тендітна –
така жвава й молода,
така розважлива і мудра.
То скажем на кінець:
хай живе любов і доброта
в союзі спільнім, як вінець
покликання людини.
 
#  #  #
 
Лебединою піснею,
що любов’ю  зветься
в майбуття ми линемо з радістю
і згадуємо мить щастя із дитинства
в роки юні.
Лебединою піснею
ми в роки юні повертаємо,
коли своїх дітей наставляємо
в життя доросле йти,
а коли старими зовсім стали,
то часто згадуємо роки зрілі…
 
Чогось у світі так ведеться,
що  життєві епізоди
ми бачимо тільки через роки.
Чомусь кладеться  так в душі,
що бачимо ми свою життєву стезю
і не раз, але через роки.
 
Мабуть, бачити ми можемо
себе правдиво
саме на відстані в роки,
а досить добре те було б,
коли ми це уміли б
і свідомо розуміли
ті факти і діла
на час народження в думках.
 
Думки ж ті – це рух зримий і незримий
незвіданих річок духовних,
як навчитель наш таємний,
який всяк живому знань дає потрошки;
та й кожен з нас спішить пізнати
можливості свої
і за підказку невідому благодарувати,
за вміння ті,
як життя своє облаштувати.
 
Нас не вчили батько й мати,
не вчили нас цього і в школі –
як шукати собі жону-мужа,
бо це ж дві третини
нашого зрілого життя,
а то й більше,
яке ми облаштовуємо вже спільно.
 
Просимо: шукати,
бо дехто знає,
і  вчить,
і бажає вчити,
як життя парам молодим
спільне будувати.
 
Шукаймо для Душі,
бо здоров’я в усіх,
ще молодих – аж пашить,
бо щасливі;
багатство вкупі можна надбавати,
їсти готувати,
білизну прати
всі потрошку вміють,
а при любові,
то й навчитись можна.
 
Шукаймо для Душі,
тоді у нас і життя буде
спокійне і самодостатнє,
повне і щасливе.
Бо якщо цей вибір із ума,
із приорітетів суспільних,
із очікуваних вигод,
то серце скоро всохне –
і це вже не життя,
а муки і страждання.
 
Не єднаймось разом,
якщо й дозріла стать;
не єднаймось разом,
якщо це модно –
ч