Вы здесь

Серце бібліотеки (з історії відділу читальних залів)

 

Тимочко Галина Григорівна
головний бібліотекар відділу читальних залів
КЗ «ЗОУНБ імені О. М. Горького» ЗОР
(1969-1975 рр. – бібліотекар читальної зали,
1975-1976 рр. – зав. сектором зведеного обліку і контролю,
1979-1984 рр. – старший бібліотекар, з 1984 р. –
головний бібліотекар відділу читальних залів)

 

«… людині належить тільки те, що вона прочитала і запам’ятала…»

Слово «бібліотека», майже завжди, синонімічне виразу «читальна зала», бо, навіть історично, бібліотеки називали: «читальня», «хата-читальня».

Стосовно нашої бібліотеки, то розгорнута її структура з відокремленою читальнею почала прослідковуватися лише в 20-ті роки ХХ століття (з реорганізацією в центральну міську робітничу).

В той час одним із важливих завдань у галузі культурного будівництва була ліквідація неписемності серед населення і бібліотека стала одним із найактивніших учасників цього процесу. Налагоджувалися стосунки з лікнепівцями. Їх запрошували до бібліотеки на екскурсії, а в читальній залі влаштовувалися книжкові виставки, читання цікавих уривків з книг (з метою залучення малописьменних), проводилися літературні суди над неписемністю.

Одночасно відвідувачів записували до бібліотеки, добираючи їм книги відповідно рівня їхньої підготовки. Вже на кінець 1924 року бібліотека обслуговувала 652 читача, яким видано 9125 книг (при загальному книжковому фонді 11234 прим.). До речі, питома вага читальні в цих показниках складала 70%.

Тоді ж центральна міська бібліотека (розташовувалась по вул. Соборній) та її читачі почали відчувати певні незручності, обумовлені, передусім, поганою матеріально-технічною базою. Стурбовані таким становищем і місцеві органи влади. Із акта обстеження культурно-соціальної комісії міськради від 21.9.27: «Одним из больших тормозов в работе библиотеки среди читателей является теснота помещения и отсутствие обстановки. Теперешняя читальня может вместить не больше 20-25 человек, да и тем сидеть не на чем, т. к. своих стульев в библиотеке имеется 8, остальные временно одолжены в кабинете пропаганды на летнее время. Нет комнаты для занятий, нет комнаты для работы среди детей… Библиотека слабо пополняется литературой…»14

Однак радикальні зміни на краще в цьому напрямку відбулися лише у 1935 році. А до того весь персонал закладу (5 осіб) та читачі змушені були пристосовуватися до наявних умов.

У 30-ті роки по всій країні розгорнулася індустріалізація. Споруджувалися ДніпроГЕС, гіганти металургії – «Запоріжсталь», ДАЗ, ЗТМЗ… На будови Запоріжжя приїздили найпопулярніші на той час письменники – О. Безименський, Ф. Гладков, М. Горький, В. Маяковський, А. Головко, А Панов, В. Сосюра.

З метою популяризації художнього слова працівники читальної зали влаштовували літературні вечори-зустрічі з письменниками, родзинкою яких стали виступи читачів-активістів з декламаціями текстів авторів.

Із-за знищення приміщення, книжкового фонду, архівів обласної бібліотеки у полум’ї Великої Вітчизняної війни не збереглося конкретних даних ні про обсяги діяльності, ні про співробітників закладу періоду 1904 – 1941 років.

На щастя повоєнну історію та відродження бібліотеки загалом і відділу читального залу зокрема, ми маємо можливість відслідкувати на підставі першоджерел (наказів, розпоряджень директорів, листування, архівних документів).

Саме з призначення з 18 жовтня 1943 року на посаду завідуючої читальнею Гусєвої Серафими Олексіївни (1886 - ?) і починається книга наказів по Запорізькій обласній бібліотеці за 1943 рік.

Трохи пізніше (1944 – 1948 рр.) цю посаду обіймала випускниця Мелітопольського культосвітнього технікуму Зоя Григорівна Костиря, а в 1948 – 1949 рр. читальний зал, штат якого складав 4 особи, очолювала Софія Григорівна Гуревич, колишня випускниця Московського бібліотечного інституту.

« В небольшом читальном зале библиотеки только 70 – 78 мест, а число посещений в день – 250 – 260… Книжный фонд, обслуживающий читальный зал (около 80000 книг), находится в трех смежных комнатах. Но несмотря на это, в читальном зале успешно осуществляются самые разнообразные массовые мероприятия, ведется большая рекомендательная и справочно-библиографическая работа… В 1948 году здесь было обслужено 4389 постоянных читателей и 119000 временных, которым выдано 376210 экземпляров литературы»15

Нетривалий період (початок 50-х років) відділом керувала Ольга Давидівна Флешнер, яку в серпні 1953 року замінила на посаді випускниця Харківського бібліотечного інституту Танич (Музиченко) Неля Іванівна (управляла підрозділом до 1978 року). Якраз тоді бібліотека отримала нове приміщення (вул. Спортивна, 14) і активно освоювала його. «Незвичайна тиша панує навкруги. Над зручними письмовими столами з чорнильними приборами і настільними лампами схилилися читачі…Ось до читального залу попрямувала група студентів. Їх привітно зустріла чергова – старший бібліотекар Мінко [Меланія Семенівна Бабенко]. Зясувавши, що їм необхідні твори, критична література до творчості Маяковського, вона швидко знайшла необхідне і запросила пройти до робочої кімнати» (з тексту передачі кореспондента обласного радіомовлення Меламуд). 16

Поступово розширюються зв’язки відділу з вузами, технікумами міста, пріоритетним стає обслуговування працівників та фахівців народного господарства. Для цієї категорії читачів створюється спеціальна кафедра, виділяється окреме приміщення (мала читальна зала) для опрацювання літератури.

З початку 60-х інтерес читачів до читальної зали ще більше зростає. Черги за книгою у відділі були свого роду подякою бібліотекарям. Читальна зала стає місцем спілкування фахівців, студентів, викладачів, всіх небайдужих до книги. І в цьому велика заслуга персоналу – Музиченко Н. І., Бабенко М. С., Кулік К. Ф., Гогунської Л. За сумлінну працю завідуюча відділом Музиченко Н. І. нагороджена медаллю «За трудову доблесть».

В 1977 році нарешті завершилося будівництво бібліотеки, починається новий етап її розвитку, в т. ч. і відділу читальних залів, складовими частинами якого стали зали: періодичних видань та нових надходжень, суспільно-політичної, природничо-наукової та філологічної літератури. Збільшується (до 17 одиниць) штатна чисельність структурного підрозділу, вводяться посади головного бібліотекаря (Протасова К. Я.), зав. сектором (Багрій О. М.). В період з 1979 по 1982 р. його очолює Людмила Федорівна Ізюмова.

Поряд з традиційними формами співробітники почали використовувати більш сучасні. Майже 10 років на базі відділу існувала «Літературна вітальня» (ведуча Плетинська М. Ю.). Цікаві розповіді та дискусії героями яких були М. Булгаков, А. Ахматова, Й. Бродський, Б. Пастернак, М. Цвєтаєва приваблювали читачів, вони з нетерпінням чекали на зустріч у вітальні.

Тоді ж склалися усталені міцні зв’язки відділу з місцевими засобами масової інформації. Через обласне радіомовлення щомісячно проводилися огляди періодичних видань та нових надходжень, тематичні огляди літератури, присвячені певним подіям у житті суспільства, краю. Ініціатором такої співпраці була завідуюча відділом (з 1982 р.) Клавдія Яківна Протасова. Яскравим свідченням популярності і затребуваності відділу читальних залів стала його участь (на замовлення обласного товариства «Знання») у заходах обкому компартії, Будинку політичної просвіти, Інституту підвищення кваліфікації педагогів, державного університету. На базі відділу проводилися різні за тематикою «круглі столи», науково-практичні конференції.

В 1987 р. у зв’язку з вимогами часу проведена реорганізація структури відділу читальних залів: відокремлені зали суспільно-політичної та філологічної літератури об’єднали (документи з питань природознавства стали складовою відділу сільськогосподарської літератури).

Нестабільність, економічні негаразди, суспільні та соціальні перетворення, реформування освіти 90 – 2000 років впливали і на специфіку роботи відділу читальних залів. Небувала читацька активність студентства початку 90-х років, викликана появою у місті недержавних вузів без відповідної бази, з труднощами у забезпеченні їх підручниками та ін., поступово отримувала нове забарвлення і змушувала колектив відділу консолідувати зусилля на вихованні культури читання молоді, організації їх роботи з книгою, встановленні контактів з викладачами, навчальними закладами.

Відродження національної самосвідомості спонукало «читальників» посилити увагу до обслуговування поліетнічного населення. Відділ став своєрідним центром спілкування представників національно-культурних товариств, особливо «Алтин-Ай», «Богемія», «Роднина», «Руський культурний центр».

Виклики сьогодення вносять нові корективи не лише у структуру відділу (з’явилися виставкова зала, конференц зала, Канадсько-український бібліотечний центр, зала електронних ресурсів): змінюються акценти обслуговування користувачів, зростає необхідність розширення діалогу з читачами, зміцнення партнерських зв’язків з громадськими організаціями, навчальними закладами, переформатування організації змістовного дозвілля відвідувачів. І молодому, амбітному колективу відділу цілком під силу реалізація цих завдань.

Листопад, 2010 р.

 

14 / ДАЗО, Р. 75, оп.1, спр. 248, арк. 16 – 18.

15/ Запорожская областная библиотека имени А. М. Горького: Обзор работы, становлений Т. Н. Диковой / Ленинград. гос. библ. ин-т им. Н. К. Крупской. – Л., 1951 – С. 38 – 41.

16/ ДАЗО, Р 4963, оп. 1, спр. 121, арк. 1- 7.