ЗНАМЕННІ ТА ПАМ'ЯТНІ ДАТИ ЗАПОРІЖЖЯ 2007

ОКРЕМІ ЗНАМЕННІ ДАТИ І ВІДОМОСТІ ПРО НИХ
   
11 січня – 100 років від дня народження А.І. Морозової (1907 – 1987) З 1944 р. працювала в Запорізькому обласному музично-драматичному театрі.
 

                                                                          О, мій театре! Серця стогін!  
                                                              О, запаху старих куліс!
                                                                  Куди поділись мудрі боги,
                                                                 Що на кону були колись?
                                                                                         (Л.Танюк)

            Морозова Анастасія Іванівна народилася 11 січня 1907 р. у селищі Сулін Ростовської області. Після закінчення школи працювала паспортисткою у м. Шахти, а вечорами бігала до клубу. Перший її професійний виступ як драматичної актриси відбувся у м. Красний Луч на Донбасі у виставі «Вій» за М.В. Гоголем. Пізніше працювала у Вінницькому театрі, який називався «Третій вирішальний». В 1936 р. Анастасія Іванівна прийшла у Житомирський театр, де зустрілася з визначним режисером українського театру В.Г. Магаром. Ця зустріч мала величезне значення для її творчої біографії. Кращі свої ролі вона зіграла у його постановках, кращі її сценічні дуети звучали поряд з ним.
У 1943 р. А.І. Морозовій було присвоєно почесне звання „Заслужена артистка України”, пізніше (1954)– „Народна артистка України”. В 1960 р. її нагородили орденом Леніна.       

Література про життя та творчість

Гайдабура В. М. Театр імені М.О. Щорса: Запоріз. облмуздрамтеатр імені М.О. Щорса.- К.: Мистецтво, 1979.- 128 с.: іл. – Із змісту: [Про А. Морозову].- С. 23,24,28,
29,32,37,40,48,50,58,59,60,61,62,64,66.
Магар В. З любов’ю до людини. - Запоріжжя: Кн.-газ. вид-во, 1961.- 64 с. – Із змісту: [Про А.І.  Морозову].- С. 11,39,42,46,49.
Сидоренко М. Пам'ять не вкривають сніги. – Запоріжжя: ВПК «Запоріжжя», 2003.- 160 с.- Із змісту: [Про меморіал. дошку А. Морозової].-  С. 56,150.
Ягніч Ю., Тернюк П. Володимир Магар: Творчий шлях. - Дніпропетровськ: Кн. вид-во, 1961.- 79 с. - Із змісту: [Про А. Морозову].- С. 46,47.
Морозова Анастасія Іванівна // Мистецтво України: Біографічний довідник. - К., 1977.- С.422.
Морозова Анастасія Іванівна // Митці України: Енцикл. довід. – К., 1992.- С.410.
Державний архів Запорізької області: Корот. довід.- Запоріжжя, 1999.- 231 с.- Із змісту: Фонди особового походження: [В т. ч. Морозової А.І.].- С.208.
*   *   *
[В Запорожье установлена мемориал. доска на доме, в котором жила А.И. Морозова] // Проспект.- 1997.- № 26.
Гайдабура В. Актриса // Индустр. Запорожье.- 1977.- 16 янв.
Нещерет Т. Творчий неспокій // Запоріз. правда. – 1977.- 16 січ.
Нещерет Т. Найвища нагорода: [Про творчий шлях актриси] // Комсомолець Запоріжжя. – 1970.- 2 квіт.
Гайдабура В. Так багато людських доль // Комсомолець Запоріжжя. – 1975.- 15 листоп.
Гайдабура В. Чуйним серцем художника  // Мистецтво. -1969.- № 3.- С. 25.
Гайдабура В. Народна артистка // Запоріз. правда. – 1968.- 14 трав.

Бураковский А. Славный творческий путь // Запоріз. правда. – 1956.- 28 груд. 

3 лютого – 70 років від дня народження запорізького поета В.І. Діденка (1937 – 1990)

 

Я – син трудящих, син Вкраїни,
Що гнала – вигнала панів,
Що має серце солов`їне
І солов`їний в серці спів.
(В.Діденко)

 

Василь Іванович Діденко народився 3 лютого 1937 року в місті Гуляйполі в сім`ї хліборобів. Коли йому виповнилося 10 років, батьки переїхали на Херсонщину в с.Гаврилівку Іванківського району. З липня 1950 року по березень 1958 року його біографія була пов`язана з Вінниччиною. Після закінчення Ширмівської середньої школи вступив до Київського університету імені Т.Г.Шевченка і закінчив його в 1959 році. Відтоді – на редакційній та літературній роботі. Як поет формувався в університетській літстудії імені В.Чумака. В травні 1963 року став членом Спілки письменників України. 
В своїх творах поет звеличував Вітчизну, людину – трудівника, оспівував героїчне минуле українського народу, його видатних синів і дочок.
13 квітня 1990 року В.Діденко пішов із життя. Вже після поховання праху поета в Києві став відомий його лист – заповіт „Поховайте мене в Гуляйполі”. 25 червня 1997 року завдяки клопотанню близьких людей і численних цінителів його таланту, поет навічно переїхав до своїх земляків і оспіваного ним у віршах містечка. Сьогодні центральна районна бібліотека Гуляйполя носить його ім.`я. На будинку, в якому поет народився і жив, відкрита меморіальна дошка.

Твори

Серцем, сповненим любов’ю: Вибране. – Гуляйполе: Гуляйпіл. друкарня, 1998.- 92 с. 
Рання ластівка: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1988.- 101 с.
Дивокрай: Поезії. – К.: Дніпро, 1987.- 148 с.
Дзвінка фонетика: Поезії. -   К.: Рад. письменник, 1984.- 110 с.
Червоний вітер: Вірші. – К.: Молодь, 1982.- 96 с.
Вродливий день:  Поезії. -   К.: Рад. письменник, 1979.- 111 с.
Мережки сонця: Лірика. – К.: Молодь, 1976.- 102 с.
Берізка: Вірші. – К.: Веселка, 1975.- 20 с.: іл.
Дзвонять конвалії: Вірші. – К.: Молодь, 1972.- 96 с.
Дивосвіти любові: Поезії. – К.: Молодь, 1969.- 76 с.
Заповітна земля: Поезії. – К.: Молодь, 1965.- 115 с.
Степовичка. - – К.: Веселка, 1965.- 16 с.
Під зорями ясними. - К.: Рад. письменник, 1961.- 66 с.
Зацвітай, калино: Поезії. - К.: Рад. письменник, 1957.- 62 с.

Література про життя та творчість

Федина В. Василь Діденко – поет і людина // Федина В. І голос той, і ті слова…- Запоріжжя, 2006.- С. 166 – 185.
Василь Діденко // Кушніренко І., Жилінський В. Люди Гуляйпільщини: Бібл. – довід. вид. – Запоріжжя, 2004.- С.215-216.
Федина В. Василь Діденко (1937-1900) // Письменники Запорізького краю (20 – 90 роки ХХ століття). – Запоріжжя, 2002.- С. 119 – 124.
Корецька Г.  Василь Діденко (1937-1900) //  Корецька Г.Р. Література рідного краю. – Запоріжжя, 1999.- С. 12.
Діденко Василь Іванович // Українська літературна енциклопедія. – К., 1990.- Т.2.-  С. 65.
Діденко Василь Іванович// Літературне Запоріжжя: Біобібліогр. довідник. – Запоріжжя, 2002.- Вип. 2. – С. 14 – 18.

***
Лютий Г. „Я – син великого народу”// Літ. Україна. – 2005.- 3,10 берез.
Федина В. Поховайте мене в Гуляйполі // Выбор.- 1995.- 9 июня.
Лиходід М. Син степу – Василь Діденко // Запоріз. правда. – 1992.- 26 лют.  

3 лютого – 70 років  від дня народження запорізького скульптора М.С. Соболя (1937-2002), уродженця с. Кірпотіно Оріхівського району
 


Микола Сергійович Соболь народився в с. Вільнянці Вільнянського р-ну в сім’ї швеця. Дитинство і юність пройшли у Запоріжжі. З малих літ хлопець пестив мрію стати художником, готувався до цього. Але до художнього училища в 1953 році не пройшов за конкурсом. З 1956 по 1959 рік служив у лавах Радянської Армії. Потім сім років працював на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. У цей же час М.Соболь відвідує образотворчу студію, пробує свої сили в жанрі скульптури.
Перші роботи художника «Єретик», «Танкіст» привернули увагу фахівців і громадськості. Вони відзначаються своєрідністю, лаконічним вирішенням теми.
М. Соболь – учасник обласних і республіканських художніх виставок; член Спілки художників СРСР з 1967 року.
Помер у  2002 році.

    Література

Художники Запорожья: Областная худож. выставка: Каталог.- Запорожье, 1986.- 60 с.- Из содерж.: [О скульпторе Н.С. Соболе].- С. 31,39.
Запорожье и запорожцы: Науч.-поп. изд. / Н. Кузьменко, Н. Михайлов.- Запорожье: Тандем -У,  2005. - 336 с.: 475 л. ил. -  Из содерж.: [О  памятнике «Тревожная молодость» ;
авторы - Н. Соболь, М. Фелюк].- С. 310.
Тетерев В. «Я подарил городу памятник»: [Интервью со  скульптором Н.С. Соболем, созд. памятника Ф.Э. Дзержинскому] // Серп и молот.- 1990.- 19 груд.
Зозуля С. Співець комсомольської мужності: [Про творчість скульптора М. Соболя] // Комсомолець Запоріжжя.- 1968.- 21 верес.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 4: (Бердянський, Гуляйпільсь-кий, Оріхівський, Пологівський райони).- Запоріжжя, 2002.- 176 с.- Із змісту: [Про скульптора М.С. Соболя].- С. 170 – 171.

Пам’ятки історії та культури Запорізької області.  Вип. 5: (Великобілозерський, Куйбишевський, Розівський, Токмацький райони).- Запоріжжя, 2002.- 241 с.- Із змісту: [Про скульптора М.С. Соболя].- С. 85.

4 лютого – 110 років від дня народження видатного бібліографа Ф.П. Максименка (1897 – 1983), уродженця с. Біленьке Запорізького району

 


Максименко Федір Пилипович [23 січня (4 лютого) 1897 р. у с. Біленькому (тепер Запорізького району) – 6 липня 1983, Львів] / український бібліограф і книгознавець. Закінчив у 1925 р. Київський інститут народної освіти. Працював у культурно – освітніх закладах, 1932 – 1933 – у Всенародній бібліотеці  Україні при ВУАН (тепер УНБ ім. В.І. Вернадського АН України), 1946-1983 рр. – Науковій бібліотеці Львівського університету  та інших вузах. Основні праці: «Матеріали до краєзнавчої бібліографії М.О. Скрипника» (1932 у співавт.), каталог «Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету» (1958), зведений каталог «Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках (1574-1800)» (1975).
Відділ рідкісної книги Наукової бібліотеки Львівського університету носить ім'я його колишнього завідувача Ф.П. Максименка.

Література
Основні праці

Матеріали до краєзнавчої бібліографії України, 1847 – 1929: Список бібліогр. праць, що стосуються до окремих місцевостей УРСР, Бессарабії, Дону й Криму. – К., 1930.- 264 с.
Матеріали до бібліографії М.О. Скрипника / Уклад.: Н. Козель, Ф. Максименко та ін.- К.: Рух, 1932.- 104 с.
Першодруки  (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету: Каталог.- Львів, 1958.- 32 с.
Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках (1574-1800): Звед. каталог. –Львів: Вища шк., 1975.- 126 с.

*  *  *
Хронологічний покажчик праць Ф. Максименка // Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття. - К., 1998.- С. 190 – 196.
Максименко Федір Пилипович: [Список його праць] // Друковані праці професорів і співробітників Львівського університету за 1944 – 1960: Бібліогр. покажч.- Львів, 1962.- С. 754 – 756.

Література про життя та діяльність

Бібліографічні читання пам`яті українського бібліографа Федора Максименка / Харків. держ. наук. бібліотека ім.. В.Г. Короленка.- Х., 2002.-118 с.
Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття: Навч. посібник. - К.: Кн. палата України, 1998.- 327 с.- Із змісту Федір Максименко.- С. 170 – 199.
Королевич Н.Ф. Бібліограф Федір Пилипович Максименко (1897 – 1983): Біобібліогр. нарис. – К., 1996.- 50 с.- (Видатні діячі української книги. Вип. 6).  
Королевич Н.Ф. Максименко Ф.П. // УЛЕ.- К., 1995.- Т. 3.- С. 267.
Тотайчук В.К. Федір Пилипович Максименко // Вузівська бібліотека: Історія. Теорія. Досвід роботи: Зб. праць.- Львів, 1992.- Вип. 1.- С. 70 – 76.
Гольденберг Л.Г. Бібліографічні джерела українського літературознавства: Путівник. –К.: Вища шк., 1990.- 256 с.- Із змісту: [Про Ф. Максименка].- С. 36,45,56,88-90.
Білокінь С. Наш перший бібліограф // Наука і культура. України: Щорічник. - К., 1986.- Вип. 20.- С. 394.
Корнєйчик І.І. Славний шлях: (До 70-річчя Ф. Максименка) // Бібліотекознавство та бібліографія. – 1969.- Вип. 6.- С. 143 – 150.
Корнейчик И.И. Краеведческая библиография на Украине: Конспект лекций… (1917 – 1940).- Х., 1965.- 28 с.-   Із змісту: [Про Ф. Максименка].- С. 4,12-14,

*   *   *
Бібліограф – енциклопедист // Київ. старовина. – 2000.- № 5.- С. 169 – 171.
Цвіркун І. Федір Пилипович Максименко // Бібл. вісн.- 1994.- № 4.- С. 30-32.

Ровнер О.С., Шліхова Н.М. Видатний бібліограф // Укр. іст. журн. – 1967.- № 2.-  С. 132- 133.
17 лютого – 140 років від дня народження  П.П. Шмідта (1867-1906), лейтенанта, який очолив заколот на крейсері «Очаків» 12 листопада 1905 року
 

Народився П. Шмідт в м. Одесі 17 лютого 1867 р. В 1876 році його батька, учасника Севастопольської оборони, контр-адмірала П.П. Шмідта призначили на посаду градоначальника та начальника порта в Бердянську. Людина прогресивних поглядів, він багато зробив для розвитку порта і міста.
Дитинство та юнацькі роки його сина Петра Шмідта пройшли  в м. Бердянську 1876-1880 рр. навчався у місцевій гімназії, потім закінчив морське училище в Петербурзі. Служив на Балтійському флоті, у Владивостоці та Севастополі. З 1903 р. - командир міноносця Чорноморської ескадри. На початку революції 1905-1907 рр. організував у Севастополі «Союз офіцерів –друзів народу». Очолив повстання на крейсері «Очаків» і загальне командування повстанням на флоті. Його було заарештовано, згодом разом з іншими керівниками повстання за вироком військового суду розстріляно.
Бердянці з гордістю називають легендарного «червоного» лейтенанта П. Шмідта своїм земляком. В 1980 р. був відкритий меморіальний будинок - музей, в якому  відтворили обстановку будинку Шмідтів і де зберігаються сімейні реліквії.
В 1973 році міському парку  було присвоєно ім'я П.П. Шмідта, тоді ж перед головним входом установили його бронзовий бюст.

 
Література про життя та діяльність

П.П. Шмидт // Бердянск: Путеводитель. – Днепропетровск, 1967.- С. 103 – 104.
Лыков В.Дела и люди Первомайского.- Днепропетровск: Промінь, 1976.- 168 с.- Из содерж.: [В т. ч. о П.П.Шмидте, который работал на Первомайском заводе с.-х. машиностроения].- С.3-21.
Ищук В.П. Азовские встречи: Фотоочерк / В.П. Ищук, В.И. Михайличенко, Н.Я. Федоренко.-  Днепропетровск: Промінь, 1980.- 63 с.: ил. – Из содерж.: [ П.П. Шмидт].-С. 15,16.
Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996.- 463 с. – Із змісту:  [ П.П. Шмідт].-С. 228.
Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довід. з історії України. – К.: Україна, 1993.- 380 с. – Із змісту:  [Про П.П. Шмідта].-С. 116 - 117.
Степанов А.А. Сибирской флотилии лейтенант.- Владивосток: Дальневост. кн. изд-во, 1986.- 18 с.
Український словник - енциклопедія /Гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М.Попович. - К.: Ірина, 1999. - 1551 с. - Із змісту: [Про П.П.Шмідта].- С. 1520.

*  *  *
Денисов Е., Мамошин В. Две столетние даты памяти П.П. Шмидта // Азов. вестник.- 2006.- 21 апр. (№ 15).- С. 1,2.
Тишаков Н. Лейтенант революции Шмидт Петр Петрович // Азов. вестник.- 2003.- 20,27 марта.- С. 3.
Ноздрина Л. Мятежный романтик: [П. Шмидт] // Делов. жизнь.- 2002.- 8 февр.
Руднев А. Наш знаменитый земляк, революционер и социал-демократ: [К 135-летию со дня рождения П. Шмидта] // Півден. зоря.- 2002.- 13 лют.
Денисов Е. Женщины лейтенанта Шмидта // Азов. вестник.- 2001.- 16 марта.- С. 3.
Волобуева Л. Легендарный лейтенант: [П. Шмидт]// Делов. Бердянск.- 1997.- 20 февр.
Славные имена в истории Бердянска: [В т.ч. о П. Шмидте] // Півден. зоря.- 1997.- 20 верес.
Ищук П. Мятежный лейтенант императорского флота // Индустр. Запорожье.- 1996.- 14 марта.
Ковалева Н. Его имя стало легендой // ПИК.- 1997.- 15 нояб.
Лола І. Різні шляхи. А які долі?: [Нарис з циклу ”Червоний адмірал  Шмідт та ін.»] // Запоріз. правда. – 1992.- 10 берез.
Лола І. «Йти разом з вами, до єдиної, спільної нам обом високої мети”: [Листи нашого земляка П. Шмідта до Зінаїди Різберг] // Запоріз. правда. – 1991. – 7 листоп.

Орел В. Поштовий роман: [П. Шмидта і З. Різберг]  // Півден. зоря.- 1986.- 19 берез.

Увічнення пам’яті П.П. Шмідта в м. Бердянську 

Здесь жил и учился лейтенант Шмидт // Бердянск.- Днепропетровск, 1973.- С. 17.
Музей лейтенанта П.П. Шмідта, який вчився у міськ. гімназії (філіал краєзнав. музею)  один з керівників Севастопольського збройного повстання 1905 р. // Геогр. енциклопедія України. – Т. 1.- С. 81.
Жукова Н.А., Ноздрина Л.Ф. Музей П.П. Шмидта в Бердянске: Путеводитель.- Днепропетровск: Промінь, 1983.- 54 с.: ил.
Мужская гимназия: [В 1876 – 1880 гг. получил начальное образование П.П. Шмидт]; Городской сквер: [Гор. парк им. П.П. Шмидта];  [Памятник П.П. Шмидту: Фото] // Михайличенко В., Денисов Е. Бердянск: Взгляд через столетие.- Бердянск, 2001.- С. 38-39; 47-48; 78.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області.  Вип. 4: (Бердянський, Гуляйпільсь-кий, Оріхівський, Пологівський райони).- Запоріжжя, 2002.- 176 с.- Із змісту: Будинок чоло-вічої гімназії, де навчався Шмідт П.П. та містився опорний пункт І Бердянської Ради.- С. 40; Будинок, в якому мешкав Шмідт П.П.- С. 40 – 41; Цех заводу, де працював Шмідт П.П.- С. 41.
Парк имени П.П. Шмидта // Портянко В., Попивщая В.В. Природы доброе лицо.- Днепропетровск, 1986.- С. 24 – 29.
Гимназия лейтенанта Шмидта – под охраной: [Это здание (сейчас в нем находится первый корпус Бердян. пед. университета) внесен во Всеукр. рерстр памятников истории и архитектуры] // МИГ.- 2004.- 29 янв.(№ 5).- С.30.
Не умеешь – не берись: К 125-летию парка имени П.П. Шмидта: [Бердянск]  // Азов. вестник.- 2003.- 11 сент.- С. 3.

18 лютого – 100 років від дня народження Героя Радянського Союзу І.Й. Проскурова (1907 – 1941), уродженця с. Малая Токмачка (зараз - Оріхівського району)
 


Іван Йосипович Проскуров народився в сім’ї робітника залізниці, тому родині часто доводилось міняти місце проживання. Пішовши в 1913 р. в м. Нікополь до школи, через рік він вже був прийнятий в залізничну школу м. Олександрівська (нині Запоріжжя), в якій провчився до 1919 р. П’ятнадцятирічним Іван вступає до комсомолу, а з 1927 р. він вже член партії КПРС. В 1930 р. закінчив робфак при сільгоспінституті. Вчився в Харківському інституті механізації та електрифікації. В Радянській Армії з 1931 р. В 1933 р. закінчив школу льотчиків, а в березні 1934-го був направлений у школу військово-морських пілотів. З цього часу почався його стрімкий злет. У грудні І. Проскуров командує загоном 23-ої авіабригади в Московському військовому окрузі. В жовтні 1935-го молодого льотчика посилають  на міжнародний зліт-змагання авіаторів до Румунії, де він виборює перше місце в змаганні з набору висоти.
1936-1939 рр. Іван Йосипович учасник національно-революційної війни в Іспанії. Командир інтернаціональної ескадрильї бомбардувальників старший лейтенант Проскуров бере участь у знищенні боєприпасів заколотників; у розгромі ешелону з пальним на станції Сігуонса та колони франкістів на підступах до Мадрида; у виведенні з ладу німецького лінкора «Дойчланд», який вважався за міцністю броні і потужністю озброєння невразливим ні з моря, ні з повітря. В 1937 р. йому присвоїли звання майора, невдовзі і полковника, в Кремлі вручили орден Леніна і Золоту Зірку під № 33.  Іван Йосипович Проскуров став першим Героєм Радянського Союзу на Україні.
У тому ж 1937 р. Проскурова І. Й. призначили командиром авіабригади, обрали депу-татом Верховної Ради СРСР. У 1938 – му він уже в званні комбрига очолив авіаційну бригаду, дислоковану в м. Біла Церква і невдовзі прийняв командування 2-ою Окремою авіаційною ар-мією особливого призначення (АОП), яка базувалася в м. Воронежі.
З 14 квітня 1939 р. Іван Проскуров став начальником Розвідуправління Червоної Армії – заступником наркома оборони СРСР.   В 1940 р. нашому землякові було присвоєно звання генерал-лейтенанта авіації. 11 липня 1940 р. його знімають з посади начальника Розвідуправ-ління і у вересні цього ж року призначають командувачем ВПС Далекосхідного фронту, а в жовтні – помічником начальника Головного управління ВПС по дальній бомбардувальній операвіації. Останнє його призначення – командуючий ВПС 7-ої армії, яка дислокувалася в Карелії.
27 червня 1941 р. бойового льотчика, талановитого авіаційного командира було заарештовано як «зрадника Батьківщини», хоча винним він себе не визнав. 28 жовтня 1941 р. на 34-му році життя від куль катів в енкадебістській   формі, за наказом генерального комісара держбезпеки СРСР Л.П. Берія перший Герой Радянського Союзу на Україні загинув.
11 травня 1954 р. постановою Головної військової прокуратури І.Й. Проскуров був реабілітований за відсутність в його діях складу злочину.

Література

Лукаш И. Первый герой: [Об участнике боев за Испанию И.И. Проскурове] // Лукаш И. Навеки в памяти народной.- Днепропетровск, 1995.- С. 323 – 330.
Герои Советского Союза: Крат. биогр. словарь. В 2 т. Т. 2: Любов-Ящук .- М.: Воениздат, 1988.- 863 с. – Из содерж.: [Об И.И. Проскурове].- С. 324.
Чуев Ф. Крылатая книга.- М.: Мол гвардия, 1987.- 224 с.- Из содерж.: [Стихи о наших земляках Е. Рудневой и И. Проскурове].- С. 43 – 46, 123 – 124.
Вместе с патриотами Испании: Воспоминания участников нац.- рев. войны испанского народа / Лит. запись Л.Л. Горилевского.- К.: Политиздат Украины, 1986.- 434 с.- Из содерж.: [Об И.И. Проскурове].- С. 15,19,83,86.
Кургузов И.П. Интернационалисты – герои боев в Испании (1936 – 1939).- М.: Знание, 1986. – Из содерж.:  [Об И.И. Проскурове].- С. 31.
Курочкина Т.А. Орехов: Краев. очерки.- Днепропетровск: Промінь, 1986.- Из содерж.: [Об И.И. Проскурове].- С. 28.
Мы – интернационалисты: Воспоминания сов. добровольцев – участников нац.-рев. войны в Испании.- М.: Политиздат, 1986.- 366 с.- Из содерж.: [Об И.И. Проскурове].- С. 21,24,25.
Герои Советского Союза: Ист.-стат. очерк.- М.: Воениздат, 1984. – 288 с.- Из содерж.:  [Об И.И.Проскурове].- С. 13.
Проскуров Иван Иосипович // Лукаш И. Солдаты славы не искали.- Днепропетровск, 1984.- С. 282 – 286.
История городов и сел Украинской ССР в 24-ти т. Т.:Запорожская область.- К.: УСЭ, 1981.- 726 с.- Из содерж.:  [Об И.И. Проскурове].- С. 542..
На поле ратном: Очерки и воспоминания о воинах - рязанцах, Героях Сов. Союза.- М.: Москов. рабочий, 1977.- 335 с.- Из содерж.:  [Об И.И. Проскурове].- С. 7,8,10,16.
Бездольный Б. Запорожье мое, Запорожье.- Днепропетровск: Промінь, 1972.- 192 с.- Из содерж.:  [Об  И.И. Проскурове].- С. 124-125.

*  *  *
Синяк В.З. Виновным себя не признал…: [О крутых поворотах судьбы Героя Сов. Союза И.И. Проскурова] // Компас.- 2006.- 23 февр. (№ 81).- С. 4.
Науменко І. Тріумф і трагедія першого Героя на Україні: Журналістське дослідження життя Героя Рад. Союзу генерала авіації запоріжця І. Проскурова // Запоріз. правда. – 2005.- 16 лип. (№ 109).- С. 7; 19 лип. (№ 110).- С. 5.   
Балута Н. Подвиги героев бессмертны!: [Упомянут И. Проскуров] // Компас.- 2004.- 15 апр. (№ 16).- С. 1.
Литовченко М. Прерванный полет: [О герое Сов. Союза И.И. Проскурове] // Суббота плюс.- 2004.- 13 мая (№ 20).- С. 15.
Синяк В. «Виновным себя не признал…» // Индустр. Запорожье.- 1992.- 22 февр.; 25 февр.
Синяк В. Винуватим себя не визнав: [До 50-річчя від дня загибелі ген.-лейт. авіації І.Й.  Проскурова від рук беріїв. катів] // Труд. слава. - 1992.- 22 лют., 28 берез., 1 квіт.

*  *  *
Проскуров Иван Иосифович: (Рек. библиогр. список) / ЗОУНБ им. Горького; Сост. А.Нагорная.- Запорожье, 1988.- 3 с.

1 березня – 40 років (1967) Запорізькому відділенню Національної Спілки письменників України
 

1 березня в Будинку Політосвіти о 14 годині секретар правління Спілки письменників України М.Зарудний оприлюднив постанову про створення в Запоріжжі письменницької організації. До першої ради Запорізької організації СПУ ввійшло троє письменників: поети В. Омельченко, П. Ребро, прозаїк А. Путінцев та. Відповідальним секретарем обрано П. Ребра.
На той час у Запорізькій області мешкало 11 членів Спілки письменників України. Загалом нині трудяться понад півсотні літераторів, яких можна назвати вихованцями Запорізької організації НСПУ.
У 90-х роках, незважаючи на відсутність державної підтримки, письменники заснували серію літературних альманахів – «Хортиця», «Великий Луг», «Великий курінь», «Весела Січ». Під егідою письменницької організації діє Асоціація гумористів і сатириків, що об’єднує понад триста дійсних і почесних членів.
Запорізькі літератори не тільки зберегли традиційне свято «Поетичний травень», але й ініціювали проведення Всеукраїнського свята гумору «Весела Січ».
Більше 30 років запорізькому письменницьку організацію очолював П.П. Ребро. З 1998 р. – голова Запорізької обласної організації НСПУ Г.І. Лютий ( з 2001 р. він же редактор журналу «Хортиця»). 

Література

Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки ХХ століття).- Запоріжжя: Хортиця, 2002.- 580 с.
Ребро П. Обласна організація Національної Спілки письменників України // Запорізька пектораль: Культура і мистецтво Запорізького краю. – Запоріжжя, 2004.- С. 29 – 30.
Віхляєв В.В., Северинюк В.М. Поет – постшістдесятники Запорізького краю: [О. Стешенко, А. Рекубрацький, О. Шостак, Г. Лютий, О. Абліцов, О. Матушок, В. Сироватко] // Держава та регіони. – 2004.- № 2.- С. 165 – 168.- (Сер. Гуманіст. науки).
Хортиця: Літ. - худож. та громад.-політ. часопис Запоріз. орг. Спілки письменників України. Вип. 6.- Запоріжжя: Хортиця, 1998.- 115 с.- Із змісту: Запоріз. орг. Спілки письменників України – 30 років. - С. 7 – 12.
Рекубрацький А. Поповнення. Яке воно?: [У Запоріз. письмен. організацію в 1997 році] // Хортиця.- Запоріжжя, 1998.- Вип. 7.- С. 51 – 54.
Про організаційно-творчу роботу бюро Запорізької письменницької організації у Х п’ятирічці (1976-1980 р. р.): Інформ. лист бюро Запоріз. обл.  орг. Спілки письменників України. – Запоріжжя, 1980.- 20 с.
Ребро П. Запорізький струмінь: [Про Запоріз. письмен. організацію] // Прапор.
1970.- № 12.- С. 56 – 58.
До нових обріїв: У Запоріжжі відкрито філію Спілки письменників України // Комсо-молець Запоріжжя. - 1967.- 3 берез. Ребро П. Запорожское отделение Союза писателей: [Итоги и планы на будущее] // Индустр Запорожье.- 1967.- 1 марта.

17 березня – 70 років від дня народження С.В. Данченка (1937 - 2001), режисера, народного артиста СРСР (1988), академіка Академії мистецтв України (1997), директора Нац. драмтеатру ім. І. Франка, уродженця м. Запоріжжя
 

Данченко Сергій Володимирович народився 17 березня 1937 р. у м. Запоріжжі в акторській сім’ї. Режисер, народний артист СРСР з 1988 р. У 1965 році закінчив Київський театральний інститут, де з 1979 р. почав викладати.
Працював у Львівському українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (1965-1967 – режисером, 1970-1978 – головним режисером). У 1967 – 1970 р.р. обіймав посаду головного режисера Львівського ТЮГу.  З 1978 р. очолював Київський український драмтеатр імені І. Франка (нині Національний драматичний). У 1978 році  він став лауреатом Державної премії Української РСР імені Шевченка, а  в 1980 р. нагороджений Державною премією СРСР.
20 серпня 2001 року Сергія Володимировича не стало.
Осиротіли франківці. Він урівноважував театральні пристрасті, гармонізував акторські інтереси. Був еталоном для традиціоналістів і точкою відліку для новаторів. Він прокладав театральні шляхи. З відходом Данченка закінчується ціла епоха у розвиткові українського сценічного мистецтва.

Література про життя та діяльність

Коломієць Р. Сергій Данченко: Портрет режисера в інтер`єрі часу.- К.: Видавничий  Дім „Букрек”, 2001.- 143 с.
Український словник - енциклопедія/ Гол. ред. ради чл. кор. НАНУ М.Попович. - К.: Ірина, 1999. - 1551 с. - Із змісту: [Про С.В.Данченко]. - С. 399.
Сергій Володимирович Данченко // Мистецтво України: Біогр. довід.- К., 1997.- С.192.

*  *  *
Сергій Данченко: «Для мистецтва убивчо, коли воно замінюється бажанням привернути до себе увагу, здобути дивіденди» / Бесіду вела О. Коваленко //  Укр. театр.-2005. - № 3.- С. 2-4.
Данченко С. Національний театр – це театр великого стилю // Кіно+ Театр.- 1997.- №
6.- С.28-29.
Данченко С. Спроба поговорити про  недоговорене // Укр. театр.- 1996.- № 3.- С. 16.

*  *  *
Про нагородження відзнакою Президента України „Орденом князя Ярослава Мудро-го”: [С.В.Данченка] // Культура і життя.- 1997.- 2 квіт.

*  *  *
Богдачевський Ю. Йому боліло: Спогади, що завжди зі мною  //  Укр. театр.-2003. - № 1-2.- С. 2-4.
Коломієць Р. Сергій Данченко. Місія творчості // Культура і життя. – 2001.- № 20.- С. 4.
Сергій Володимирович Данченко. 1937-2001 // Культура і життя. – 2001.- № 20- С. 4.
Театр не може померти. Пам’яті Сергія Данченка  // Кіно + Театр. – 2001.- № 6.- С. 13.
Ю.Б. Миттєвості, що спонукають до роздумів //  Укр. театр.-2001. - № 4-5.- С. 2-3.- облк.
Саква О. Чи буває щасливий Сізіф?: [С. Данченку-60] // Art Line.- 1997.- № 3.- С. 8-9.
Коломієць Р.Духовні вертикалі Сергія Данченка // Укр. театр.-1997. - № 3.- С. 20-23.
Гайгурський В. Між «осиротити» Львів і «ощасливити» Київ він вибрав останнє // Голос України. – 1997.- 15 берез.
Коломієць Р.Духовні вертикалі Сергія Данченка // Уряд. кур'єр. – 1997.- 15 берез.
Щасти Вам, майстре! [60-річчя  С. Данченка] // Уряд. кур'єр. – 1997.- 27 берез.
Саква А. Неизвестный Сергей Данченко // Театр.- 1990.- № 10.- С. 84-97.
Поюровский Б. …Не терпит суеты // Культура и жизнь. – 1988.- № 10- С. 26- 27.
Богдашевський Ю. Данченко: Творчий портрет режисера //  Укр. театр.-1987. - № 1.- С. 25-27.

21 березня – 100 років від  дня народження письменника В.П. Бєляєва  (1907 – 1990); деякий час працював ливарником на Першотравневому заводі сільськогосподарських машин в м. Бердянську
 

Володимир Павлович Бєляєв народився в м. Кам’янець - Подільський Хмельницької огбласті. Трудова біографія і творчість відомого письменника тісно пов`язані з  Першотравневим заводом сільськогосподарського машинобудування (м. Бердянськ) . В 1926 році після закінчення школи фабрично – заводського учнівства молодий Бєляєв працював тут у ливарному цеху. Одним із найулюбленіших творів першотравневців є роман – трилогія  „Стара фортеця”. Задум цієї книги виник саме в період роботи Володимира Павловича на цьому підприємстві.
Прототипами героїв книги стали робітники заводу.  За трилогію «Стара фортеця» (Ч. 1-3, 1937-1951) письменник був нагороджений Державною премією СРСР (1951). За мотивами трилогії створено кінофільм «Тривожна молодість» (1954).  За художній фільм „До останньої хвилини” В.П.Беляєв (разом із В.Т.Ісаковим та В.Г.Заклунною) став лауреатом Державної  премії України імені Т.Г.Шевченка (1975). В.П. Бєляєв – автор кіносценаріїв «Голос Тараса» (1941), «Час расплаты» (1941) та ін., а також нарисів, повістей, оповідань, політичних памфлетів.

Твори

Собрание сочинений: В 3 т.- М.: Сов. Россия, 1988.-
Т. 1: Старая крепость: Трилогия: Кн. 1-2.- 1988.- 397 с.
Т. 2: Старая крепость: Трилогия: Кн. 3: Эпилог.- 1988.- 366 с.
Т. 3: Граница в огне: Повесть; Кто тебя предал?: Повесть: Рассказы.- 1989.-
430 с.
Избранные произведения: В 2 т.- М.: Худож. лит., 1979.-
Т. 1: Старая крепость: Трилогия: Кн. 1-2. 437 с.
Т. 2: Старая крепость: Трилогия: Кн. 3; Рассказы и памфлеты.- 508 с.: ил.

Старая крепость: Трилогия.- Владивосток: Дальневост. кн. изд-во, 1988.- 395 с.
Старая крепость: Трилогия.- М.: Воениздат, 1986.- 446 с.: ил.
Старая крепость: Трилогия.- К.: Рад. шк., 1984.- 574 с.: ил.
Я обвиняю! / [Предисл. В. Ардаматского].- 2-е изд., доп.- М.: Политиздат, 1984.- 224 с.
Старая крепость: Трилогия.- М.: Мол. гвардия, 1982.- 800 с.: ил., 1 порт.
Хто тебе зрадив?: Повість / Пер. з рос.- К.: Веселка, 1982.- 167 с.: іл..- (Бібл. сер.).
Старая крепость: Трилогия.- М.: Изд-во ДОСААФ, 1981.- 431 с.: ил.
Вишневые аллеи: Повесть, рассказы и памфлеты.- М.: Воениздат, 1981.- 398 с.: ил.
Останнє сальто Сірого: Памфлети. Нариси. Кіноповісті.- К.: Дніпро, 1981.- 451 с.
Я звинувачую!:[Нариси, памфлети / Пер. з рос.].- К.: Політвидав України, 1980.- 154 с.
Я обвиняю.- М.: Политиздат, 1980.- 160 с.
У старой заставы: [Рассказы].-  М.: Изд-во ДОСААФ, 1978.- 190 с.: ил.
Я обвиняю!- М.: Политиздат, 1978.- 160 с.
Формула яда: Памфлеты; Повесть.- М.: Сов. писатель, 1976.- 272 с.: ил.
До последней минуты: Повесть для кино.- М.: Искусство, 1974.- 143 с.: ил.- (Б-ка кинодраматургии).
Йолкін А.С. Ярослав Галан: [1902-1949].- К.: Молодь, 1974.- 287 с.: іл.
Латинская Америка: народное просвещение и проблемы социально-экономического развития.- М.: Наука, 1971.- 226 с.: ил.
Формула отрути:[Повість і публіцистика].- Львів: Каменяр, 1971.- 267 с.: портр.
Хто тебе зрабив: Докум. повість.- Львів: Каменяр, 1967.- 231 с.
Ночные птицы:  Памфлеты.-  М.: Политиздат, 1965.- 184 с.: ил.
Луна Чорного лісу: [Повість / Пер. з рос.].-   К.: Політвидав України, 1965.
Эхо Черного леса: [Докум. повесть].-  М.: Политиздат, 1963.- 192 с.
В эту ночь при луне: Лирич. рассказы.- Львов: Кн.-журн. изд., 1960.- 82 с.
Иванна: Киноповесть.- М.: Искусство, 1960.- 182 с.: ил.
Под небом Мурманска: Рассказы и очерки.- Мурманск: Кн. изд-во, 1958.- 224 с.
Голос Тараса.- М.: Детгиз, 1956.- 95 с.
На военных дорогах.- Львов: Кн.-журн. изд-во, 1956.- 183 с.: ил.
«Счастье Андруса»: Очерк о фильме.- М.: Искусство, 1955.- 32 с.: ил.
Старая крепость; На берегах Днестра; Город у моря: Трилогия.- М.-Л.: Дтгиз, 1953.- 752 с.: ил.

Література про  життя та діяльність

Разумневич В.А. Не вправе забыть: [О кн. В. Беляева] // Разумневич В.А. С книгой по жизни.- М., 1986.- С. 78 – 88.
Разумневич В. Славя мужество: О кн. В. Беляева // Разумневич В. Всем детям ровесники.- М., 1980.- С. 331 – 340.
Лыков В. Дела и люди Первомайского.- Днепропетровск: Промінь, 1976.- 168 с.- Из содерж.:[О В.П.Беляеве].- С. 29-33.
Шевченківські лауреати: 1962-2001:Енц. довід.- К., 2001.- 696 с.: портр.- Із змісту: [В.П.Беляєв – лауреат Держав. премії України імені Т.Г.Шевченка (1975)].- С.42-43.

*  *  *
Коротков И. Воспоминание о друге: [Писателю В.П. Беляеву – 90 лет] // Азов. вестник.- 1999.- 6 апр.
Разумневич В. Автор нестареющей «Старой крепости» // Дет. лит.- 1990.- № 7.- С. 22.
Беляев В. Тогда крепости не сдаются…: [Беседа с писателем; Записал А. Марченко] // Красная звезда.- 1987.- 3 апр.
Беляев В. Герои моей жизни   // Красная звезда.- 1986.- 19 окт.
Разумневич В. Не вправе забыть: Заметки о творчестве В. Беляева // Правда.- 1983.- 18 окт.
Полторацкий В. Нержавеющая сталь: К 75-летию со дня рождения В. Беляева // Огонек.- 1982.- № 16.- С. 21: портр.
Раземневич В. Герои приходят из жизни: [К истории создания трилогия В. Беляева «Старая крепость»]  // В мире книг.- 1982.- № 11.- С. 48 – 49.
Лола І. Дружба із заводчанами: [Про тісний зв'язок творчості В. Бєляєва з робітниками заводу с.-г. машин в Бердянську] // Літ. Україна. - 1981.- 16 жовт. 
Кудреватых Л. Время оттачивает перо: [К 75-летию со дня рождения В. Беляева] // Радуга.- 1979.- № 11.- С. 149 – 156.

*  *  *
Кущ О.П. Владимир Беляев: Библиогр. указат. / Львов. библиотека  АН УССР.- Львов, 1956.- 55 с.

26 березня  - 75 років від  дня народження Г.І. Деркача (1932-1969), вченого –хіміка, члена – кореспондента НАН України (1967), уродженця с. Вишневе Гуляйпільського району
 


Григорій Іларіонович Деркач народився у с. Вишневому Запорізької області Закінчив хіміко-технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту (1954). Працював старшим науковим співробітником, заступником директора з наукової роботи (з 1966 р.) Інституту органічної хімії АН УРСР.
Наукові дослідження стосуються хімії органічних ізоціанатів та ізоціанатів фосфору. Автор понад  200  наукових праць.

Література про життя та діяльність

Деркач Г.І. //Видатні вчені Національної Академії наук України: Особові архівні та
рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній   бібліотеці України ім. В.І. Вернадського (1918-1998): Путівник. - К., 1998.-  С. 144 – 145.
Деркач Г.І. // Академія наук України: Персональний склад. 1918-1993.- К., 1993.- С. 190.
Григорий Илларионович Деркач: [Некролог] // Укр. хим. журн.- 1969.- Т 35, вып. 10.- С. 1117 – 1118.
Григорій Іларіонович Деркач: [Некролог] // Вісник Академії наук УРСР.- 1969.- № 5.- С. 103.

6 квітня – 30 років (1977) Комунарському району м. Запоріжжя.
 


Комунарський район м. Запоріжжя був утворений 6 квітня 1977 року. Площа району – 61,1 квадратного км. Населення нараховує більше 139 тисяч осіб, із 11 тис. чоловік в селищах індивідуальної забудови – Південному, Першотравневому, Друготравневому, ім. Чкалова, Мирному (всього понад 7,5 тис. будинків).
Адміністративний центр району – Космічний мікрорайон. Тут збудовано понад 500 багатоповерхових будинків. У центрі мікрорайону – сквер і парк ім. Ю. Гагаріна. В новому житловому мікрорайоні «Південний» зведено майже 120 будинків багатоповерхової забудови. На території Комунарського району розташовано 17 базових підприємств, серед яких СП ЗАТ «ЗАЗ», «Запоріжжя - ліс», «Радіоприлад», ВАТ «Запорізький механічний завод», «Запорізький завод гумовотехнічних виробів», «Дослідно – експериментальний механічний завод», ТОВ «Запорізька міська енергетична компанія», ЗАТ «Запоріжжя-Млин», «Завод агротехнічних машин», виробниче підприємство «Неон» українського товариства глухих та учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих, функціонує чотири ринки та один торговельний майданчик з 3162 робочими місцями.
В Комунарському районі діє філіал МАУП, 2 технікуми, медичне та   технічне професійні училища, 19 загальноосвітніх шкіл та 19 дошкільних закладів, Центр дитячої та юнацької творчості, 119 гуртків, груп, ансамблів, спортивних секцій якого відвідує понад 1,5 тис. дітей.
Район по праву можна назвати здравницею Запоріжжя. Тут розміщено 13 медичних закладів, із них 8 – обласного підпорядкування (клінічна та психіатрична лікарні, онкологічний, ендокринологічний, протитуберкульозний диспансери, Будинок дитини «Сонечко», геріатричний  пансіонат, лікарня залізничників); дитяча лікарня № 1 – сучасний лікувальний заклад, який надає медичну допомогу дітям 3-х районів (Комунарського, Жовтневого, Шевченківського); на базі поліклініки ім. 8 Березня на Дослідній станції працює амбулаторія сімейного лікаря.
Комунарський район – залізничні та автомобільні ворота міста. Через вокзал «Запоріжжя-1» влітку щодобово проходять 65 пасажирських та 25 приміських поїздів, протягом року обслуговуються понад 13 млн. пасажирів. Автовокзал забезпечує транспортний зв'язок з містами області та всією Україною.

Література

 Про утворення нових районів у містах Української РСР: Указ Президії Верховної Ради Української РСР: [В Запоріжжі - Комунарський] // Запоріз. правда. – 1977.- 8 квіт.
Знайомтесь: Комунарський – новий район Запоріжжя: [є карта р-ну] // Запоріз. правда. – 1977.- 8 квіт.
Населення Запорізької області: Стат. довідник. Ч.1 /За даними Всеукр. перепису населення 2001 року. - Запоріжжя, 2003.- 114 с. – Із змісту: [Комунар. р-н].- С. 9,13, 16,17,20,59,60,62.
Левит И. Деятельность Коммунаровской районной администрации: [г.Запорожье ] // Влада. Людина. Закон.- 2004.- № 8.- С. 8 – 9.
Жили тут і турки, жили тут і німці…: [Історія території сучасного Комунарського району] // Запороз. Січ. – 2005.-  30 квіт. – С. 4.
Комунарському району – 28 років!  //  Запороз. Січ. - 2005.-  30 квіт.- С. 4.
Пелых Ю. Наш дом – Коммунарский район // Запорож. санитарный вестник.- 2005.- № 9.- С. 4.
В Коммунарском районе открылся центр социально-психологической помощи // Надежда.- 2005.- 22 июля.- С. 1.
Комунарський район // Запороз. Січ. – 2004.- 25 груд.
С днем рождения, родной район: [Коммунаровский] // Авто Вісті. – 2004.- 16 квіт.- С. 4-5.
Вісті з Комунарського району // Авто Вісті. – 2003.- 24 квіт. - С. 4-5.
Комунарський район: [Добірка матеріалів] // Запороз. Січ. – 2003.- 6 груд.- С. 4.
Комунарському району – 25!  // Запороз. Січ. - 2002.-  23 квіт.
Лобач М. Приємні новини для мешканців «Південного»: [Енергозбереження] // Запоріз. правда. – 1998.- 19 трав.
Лукаш І. Автодром «Космос»: [Відкрито в Комунар. р-ні] // Запоріз. правда. – 1984.- 29 квіт.
Циганок І. Названо Комунарським: [В Запоріжжі створено новий шостий район] // Запоріз. правда. – 1977.- 8 квіт.

Сорока В. Новосілля автостанції: [Здано в експлуатацію нове приміщення автостанції № 2 в Запоріжжі] // Запоріз. правда. – 1983.- 28 груд.
1 травня - 80 років (1927 р.) запорізькому скульпторові Ф.Г. Зайцеву.
 


Федір Григорович Зайцев народився у 1927 році в м. Волновасі Донецької області. У вересні 1943 року польовим військкоматом його призвано до лав Радянської Армії. Бойове хрещення відбулося під Пологами. З 1944 року перебував у спецвідрядженні на Далекому Сході, брав участь у війні з Японією. Демобілізувавшись з армії у 1951 році, Ф. Зайцев вступив до Луганського художнього училища. Його вчителями були скульптори І.М. Чумак та О.М. Кудінов. Після закінчення художнього училища він був прийнятий до товариства художників м.Запоріжжя де і відбулося його професійне становлення. З 1958 року Ф. Зайцев виставляється на обласних і республіканських художніх виставках. Член Спілки художників СРСР.
Скульптор Ф.Г. Зайцев створив чимало пам’ятників і монументів, в яких відтворені героїчні події Великої Вітчизняної війни. Серед них – «Воїн – визволитель» (у співтоваристві з М. Худасом), трьохфігурна група «Клятва» (Миколаївська обл. ), «Солдатська мати» - (Запорізька обл.);  погруддя Героя Радянського Союзу                          І.А. Манойло; бюсти