На русском языке На български

Ольга Будугай, Андрій Будугай

 

Від чужого до брата

 

Катерині Любомудровій

 

Під час своєї поїздки до Болгарії я звернув увагу на те, що в болгарській мові слова, які передають близькість, точніше, ступінь близькості людських стосунків, не завжди співпадають у своїх значеннях з українськими та російськими однокорінними словами. Так, болг. «приятел» перекладається українською мовою як «друг», а болг. «другар» означає «товариш». Така відмінність наштовхнула мене на роздуми про ступені людської близькості й ступені розвитку людської свідомості – тема, на яку окремі думки приходили й раніше, але які я до цього не намагався зібрати воєдино. Багато чим мені допомогла праця французького філолога Еміля Бенвеніста «Словник індоєвропейських соціальних термінів», де дослідник так чи інакше торкнувся і багатьох питань даної теми.

У результаті роздумів у мене поступово вималювалися два ланцюжки понять. Перший, умовно кажучи, більше відноситься до близькості кровної й соціального положення людей, другий – до близькості духовної і особистих стосунків. Ось ці ланцюжки:

 

1) кровна близькість, соціальне положення:

 

 

2) духовна близькість, особисті стосунки:

 

 

Розглянемо ці ланцюжки по черзі.

 

Згідно з думкою Еміля Бенвеніста, людина ще в сиву давнину ділила людей на своїх і чужих [1; 233-237]. Свій – це той, хто належить до даного племені за ознакою свого народження в ньому. Лат. ingeniusозначає буквально «народжений», тобто «той, хто народився в даному племені, суспільстві і, отже, хто володіє всією повнотою прав». У первинному значенні тільки народжений усередині якогось племені міг бути «своїм» для членів цього племені й після проходження ініціації (духовно-магічного обряду залучення свідомості до духу, егрегору племені) він із суспільного стану отрока (того, хто не має права голосу на радах племені) переходить в стан, так би мовити, «повноцінного» члена племені, який володіє всіма правами, інакше кажучи, «вільного» в межах племені, на території його володінь (а, отже, у сфері впливу духу даного племені). Звідси й етимологічний взаємозв’язок «свій» – «свобода». Тобто, «свій» = «вільний». Порівняйте також латинське слово liberi, яке одночасно мало значення «бути закононародженим» і «бути вільним».

Пізніше значення слова «свій» розширилося. Цим словом стала називатися будь-яка людина, яка належить до тієї ж групи людей, що і той, хто говорить про неї. Перейшло значення слова і на назву майна його володаря. З’явилися і абстрактніші значення – «освоїти (землі, методи)», «засвоїти» (науку, урок), «присвоїти (чужу річ, звання тощо)».

Чужий– лексема, запозичена слов’янськими мовами з німецьких. Ст.сл. tuždĭозначало «чужоземний», а в західноєвропейських діалектах і мовах (кельтській, італійській, німецькій, балтійській групах мов) корінь *tew- означає «бути надутим, могутнім» у його первинному значенні й «народ; земля» – у пізнішому. Цей корінь лежить і в основі німецьких етнонімів Teutoni, deutsch(пор. рос. «чудь», яким русичі називали своїх німецьких сусідів по їх етноніму, й однокоренева лексема «чужий»).

Поняття «чужий» ділилося на три різні семантичні та юридичні категорії:

1) «чужий» в значенні «чужоземець» (пор. болг. «чужденец» – «іноземець»); до речі, імена Оксана і Ксенія (< xenos– «чужий»), Варвара (< лат. varvar– «іноземець»), власне, і означають «чужа, чужоземка»;

2) «ворог»;

3) «гість».

Однокореневі латинські слова hostis(«ворог») і hospes(«гість») указують на початкову спільність понять «ворог» і «гість» у латинян (від них – наше «гість»), що мають загальне значення «чужий».

Ворог– це той, хто належав до племені, проти якого велися військові дії. Якщо ж ворога вдавалося захопити в полон, то він переходив у стан, що носить назву «раб» і ставав власністю того, хто його захопив. Цікаво, що, як відмічає Ізмаїл Срезневський, російське слово «собственность» є похідним від ст.сл. «собьствьнъ», яке мало значення «лик, іпостась (про Бога); природа; сукупність особистих властивостей; властивість; сутність», тобто в загальнослов’янській мові було одного кореня *sobь- з утвореними від нього сучасними лексемами «свій», рос. «свойство», а також «собі», «особина», зворотна частка -ся[4; 183].

Виходячи з цього можна сказати, що раб – це вже «свій», але без «свободи», оскільки він не має жодних цивільних прав (свобод) у цьому племені або країні. Проте треба відмітити, що поняття раба в стародавніх цивілізаціях не завжди визначалося постійними ознаками, як про це прийнято вважати у сучасному суспільстві. Хоча в Індії з її кастовою системою раб не міг змінити свого суспільного положення, зате в Стародавньому Римі раб при певних заслугах міг стати вільним, повноправним громадянином Риму (пригадаємо, наприклад, випадки з окремими гладіаторами).

Протилежним за суттю є момент у «Новому Заповіті», коли Іуда Іскаріот «продає» Ісуса Христа за 30 срібняків – суму, яку один з євангелістів підкреслено назвав «ціною раба» (за стільки грошей можна було купити «гарного раба»). Жоден з давніх народів не дозволяв мати рабом когось із одноплемінників: рабом могла стати тільки людина з чужого, ворожого племені. Тим, що за Ісуса Христа була заплачена ціна як за раба[1], іудеями було показано, що вони вигнали Його з числа євреїв, відреклися від Нього, «виштовхнули» зі свого егрегору, зробивши чужим-ворогом-рабом у соціальному аспекті.

Гість– це людина, народжена в чужому племені (країні), вірніше, представниками чужого племені. З нею налагоджуються певні відносини, які надають їй можливість користуватися спеціальними правами – правами, яких не буває у громадян тієї країни – правами «гостинності». Відносини гостинності – двосторонні. Кожен із тих, хто складає такий договір-угоду, вірогідно, приносить клятву своїм племінним язичницьким богам. Пригадаємо, що слово «язичницький» походить від давньоболгарського слова «язик», яке мало два значення – «мова» і «народ» (носій цієї мови). Язичницькі боги – це боги племені, з якими кожний із його членів під час своєї ініціації входив у тісний містично-енергетичний зв’язок. Такий зв’язок допомагали встановити люди, які володіли медіумічними здібностями, які ставали шаманами племені або жерцями країни. Присягатися богами інших, чужих племен – це майже те ж саме, що не присягатися взагалі, тому що дія племінних богів пов’язувалася з певною територією, на якій мешкали як плем’я, так і самі ці боги – духи річок, гір, лісів, степів, боліт, пустель або інших природних утворень цієї місцевості. Отже, влада цих богів розповсюджувалася в межах егрегору даного племені. Той, хто дав клятву гостинності своїм богам, у разі порушення цієї клятви ставав злочинцем[2]і ніс покарання згідно з правом і традиціями свого племені.

Оскільки гість у чужому племені не міг користуватися правами його членів, з гостем укладалася угода про те, що кожна зі сторін приймає представника іншої на території свого племені й забезпечує всім необхідним, надає посильну допомогу. Людина, яка оголошувалася гостем когось із представників племені, відразу автоматично ставала недоторканною для інших членів цього племені, яке приймало гостя. Часто під час процедури укладання угоди брався якийсь невеликий предмет, з якого робили символ[3]угоди. Для цього предмет ламався на дві половинки, кожна з яких зберігалася в однієї зі сторін на доказ укладеної спілки. Той, хто приймає гостя був зобов’язаний надавати послуги, як самому партнеру угоди, так і будь-якому його посланцю, який повинен був показати половинку символу угоди, що має співпасти при накладенні з половинкою того. хто приймав гостя.

На завершення про поняття «гість» додамо, що його аналогічним чином відображає російська лексема «посещать», утворена від ст.сл. «с±тъ» («гість») і споріднена грец. hetaira(«подруга», пізніше – «гетера»), лат. satelles(«супутник, охоронець»).

 

Тепер перейдемо до другого ланцюжка, що відображує ступені близькості людських відносин по духовному чиннику і по особистісних стосунках. Перший її ступінь «знайомий / незнайомий» чимось зрідні «свій / чужий», хоч і не повністю співпадає: знайомим може бути і хтось з іноплемінників, чужих.

Знайомство буває дуже поверхневим і вельми віддаленим, а може бути й різною мірою близьким. За походженням лексема «знайомий» йде від спільнослов’янського *znati(«знати; відрізняти, відмічати») < і.-є. *ĝen- («знати»), найімовірніше, пов’язаного із *gen- («народжувати; народжуватися» > «бути в спорідненості» > «знати»)[4]. Лексема «знайомий» сукорінна словам «знак», «значення», рос. «знамя», «знамення», «знаменитий» і передає ідею «пізнання» якоїсь людини, розрізнення її відмінностей[5]від інших, накопичення інформації індивідуально про неї.

Приятель– це вже досить добре, так би мовити «коротко» знайомий, досить близький, з ким зв’язок стає тіснішим і, до певної міри, інтенсивнішим. По етимології слово споріднено ст.сл. «приязнь» («доброзичливість, дружба») і сходить до праслав. «прияти» («любити, дружити»), яке сукорінне і.-є. кореню *prāi-. Від того ж кореня походять дав.-інд. priyas(«милий, бажаний»), нім. Freund(«друг»), нім. freien(«свататися»), готське frijon(«любити») і нім. frei(«вільний»). Того ж кореня і укр. «сприяти».

Товариш, за визначенням «Этимологического словаря русского языка» Галини Циганенко, – це «людина, яка близька комусь за спільністю поглядів, діяльності, умовам життя і т.п.». Ми поставили товариша на вищий ступінь близькості, ніж приятеля з того міркування, що зв’язок з приятелем більш вільний і невимушений, а стосунки з товаришем вимагають дотримання певних зобов’язань, співпраці в загальній справі, а не просто сприяння. В якійсь мірі аналогом поняттю «товариш» у деяких сферах діяльності, напевно, можна вважати поняття «колега» (< лат. colligere– «збирати разом»).

Слово «товариш» запозичене з тюркських мов у спільнослов’янський період і означало «співвласник майна». Тюркське tavariš– слово складне, де tavar- – «майно» (спочатку «худоба»), а -iš– «друг». На слов’янському ґрунті у слова *tovaristjьрозвинулося значення «компаньйон» (букв. «той, з ким заробляю хліб»[6]). Лексема «товариство» отримує семантику «об’єднання якихось осіб із загальними завданнями».

Староруське «товарищь» мало два значення: 1) «компаньйон у продажу товару»; 2) «помічник у справі, у роботі». Про перше значення можна додати, що його в якійсь мірі можна зіставити із словом «комерсант», запозиченим із французької мови зі значенням «крупний торговець». Воно бере початок від лат. merx(«товар», власне «предмет торгівлі»). Крупні торговці-купці утворювали свої товариства (гільдії) – союзи, покликані спільними зусиллями забезпечити комерцію, полегшити взаємодопомогою своє ремесло. Можна припустити, що того ж кореня також ім’я латинського бога Меркурія (у греків Гермес), який був покровителем крупних торговців. Чому саме крупних? Річ у тому, що в античному світі дрібні торгаші-перекупники не користувалися пошаною людей і протекцією Меркурія, адже тільки крупні торговці робили ризиковані подорожі з товаром, везли в чужі землі один товар на продаж і купували там інший. Вони могли бути по дорозі пограбованими і потрапити в рабство або взагалі бути убитими розбійниками на суші або піратами на морі. Меркурій – вісник богів – сам був часто в дорозі і кому як не йому бути «патроном» подорожніх і караванників. При цьому відмітимо, що лат. merxбере початок від лат. merere (= mereri) –«бути гідним, бути вартим».

З другим значенням староруського «товарищь» – «помічник у справі, в роботі» можна зіставити чеське tovaryš(«підмайстер», тобто «той, хто допомагає виробляти товар») і найменування звань і посад у дореволюційній Росії, наприклад, «товариш прокурора» («помічник прокурора»).

Таким чином, у поняття «товариш», так скажемо, більш діловий і водночас – тісний зв’язок, чим у «приятель». Ще тісніший зв’язок, як можна це зрозуміти, передає поняття «друг», хоча воно по семантиці в чомусь і перетинається з «товариш»: болг. «другар» – «товариш», с.-хорв. «дрŷг, другāр»з тим же значенням «товариш», дав.рус. «другъ» – «друг, товариш; дружина; слуга» (пор. «удружити» в значенні «зробити послугу»).

Поняття «друг» межувало з поняттям «дружина» в значенні «військове товариство» або, як визначає значення цього слова Павло Черних у своєму «Историко-этимологическомсловаре современного русского языка», – «невеликий загін, група людей, організованих для спільної діяльності, для досягнення загальної мети». Якщо не брати до уваги слово «загін», то визначення цілком могло б підійти і до поняття «товариство». Але це саме військовий «різновид» товариства і в цьому криється той нюанс, через який дружинники, ймовірно, знаходяться в тіснішому зв’язку, ніж товариші. Дружинники по роду своєї діяльності постійно знаходилися в стані між життям і смертю. А це ставило на карту практично все: вони довіряли один одному вже не майно, як у простому товаристві, але більш цінне для людини – своє життя.

За великим рахунком дружинники утворювали своєрідне братерство, з тією лише різницею, що тут не бралася до уваги духовна орієнтація. Дружина могла як захищати свої землі, своє князівство, так і займатися розбоєм, набігами на інші племена чи князівства, і вбивати заради збагачення. Проте в дружині дуже важлива була особиста відданість дружинників своєму князю й один одному. Чим би вони не займалися – головне, щоб це робили всі разом, дружно, спільно, як один організм. Кожен давав обітницю або клятву вірності, ставав частиною єдиного цілого, зв’язувався тісними «узами дружби».

Саме ідею взаємності передає вираз, що зберігся в російській мові з тих пір «друг друга», і співкоренневілитовські слова draũgas(«супутник, товариш; друг; один з подружжя; один із двох»), drauge(«разом») і draugẽ(«співдружність; компанія, група людей»). Індоєвропейський корінь *dher-/*dhere-, що лежить в основі вищезгаданих слів, мав значення «підтримувати; підпирати; тримати», тобто передавав сенс міцності, кріпості, ґрунтовності, надійності. Про це ж, згідно Емілю Бенвеністу, свідчить і пов’язаний з *dher- індоєвропейський корінь *dreu-, до якого сходять грец. doru(спочатку «дерево, пень»), ст.сл. drŭva(«лісовий матеріал, дрова»), літ. drūtas(«сильний, твердий»), санскр. dhruva та іран. druva(із значеннями «твердий, міцний, у кріпкому здоров’ї»), словенське sŭdravŭ(«здоровий» < хто здоровий, той міцний і твердий, як дерево), укр. «здоров’я», грец. drūs(«дуб» – одне з найміцніших європейських дерев).

Такий зв’язок дає можливість припустити, що при клятві дружинників на вірність міг бути задіяний культ друїдів, у яких дуб – головне і священне дерево, пов’язане з центром світу (щось подібне до «древа всесвіту», «древа життя»). Сама назва «друїди» бере початок від *dru- («дуб»). Клятва на дубі як на міцному й кріпкому священному дереві в «друїдизмі» могла бути найважливішим гарантом кріпості й вірності угоди, клятви дружинників і дати інтерпретацію назви «дружинники» як «зв’язані клятвою на dru-дубі». Германський корінь *drū- (=*doru-) мав спочатку значення «сильний, міцний, твердий», а пізніше – «дерево, ліс» і схожий на грец. лексему drūs(«дуб»). Він сходить до вищезгаданого і.-є. кореня *dreu- і лежить в основі таких слів: нім. Treue(«1) вірність, відданість; 2) точність, правильність»), англ. trust(«довіряти»), англ. true(«істинний»), англ. truce(«перемир’я, договір, союз»), ісланд. trũ(«вірний»), готськ. trauains («довіра, віра»).

Пригадаємо, що навіть один із найбільших медіумів Адольф Гітлер, який намагався у свою ідею німецько-фашистського всесвітнього панування влити окультну силу язичницьких культів германських предків, одним з атрибутів форми есесівців вибрав дубове листя. Мабуть, цим він хотів підсилити міцність, вірність і відданість клятві тих, хто вступали в ряди, напевно, найпотужнішого магічного ордена 20 сторіччя – таких собі «дружинників», що поставили перед собою мету захопити владу у всьому світі та встановити «новий лад».

Відзначимо, що сучасне наше слово «друг» успадкувало від «дружини» ідею вірності й відданості один одному. Дружба з часом виробляє якісь свої загальні принципи, яких і дотримуються згодом друзі. І якщо ці принципи містять у собі високі ідеї і світлі мотиви, то дружба тоді довговічна, друг стає alter ego(«другим я»). Не просто другим, а таким, якому віддається перевага у разі дилеми: alterв латині – це «більший», «важливіший». Усім добре знайомий вираз, що став крилатим: «Скажи мені хто твій друг, і я скажу тобі хто ти». Свідомості друзів буквально проростають одна в одну. І саме тому найстрашніший і найнищівніший удар людині може бути завданий недоброзичливцем через його друга, якщо друг стає на шлях зради: він знає практично все про друга, у тому числі і його слабкі місця, а також володіє енергетично-симпатичним зв’язком зі зраджуваним, через який можна значно збільшити силу енергетичного удару. Ось чому в Космосі одним з найтяжчих гріхів є зрада. Її кармічні наслідки стають ще важчими, якщо вони виходять за межі особистих стосунків і зачіпають високі духовні ідеї.

Підкреслимо, що своєрідним двійником, alter egoдля людини стає і його ворог. Той же самий вираз про друга має ще одне формулювання: «Скажи мені хто твій ворог, і я скажу тобі хто ти». Цей вираз може бути застосованим у випадку, якщо людина живе не сіро і байдуже – посередність нікого не зачіпає! Цікаво, що за свідченням Агні Йоги, духовного вчення, яке дано людству для полегшення подолання цього перехідного періоду, великий правитель-подвижник Індії Акбар (1542-1605) у першу чергу цікавився, чим зайняті його вороги, а вже потім питав про державні справи, друзів та інше. Іноді траплялося, що людина, втративши друзів і опинившись у важкому стані, зверталася по допомогу до свого ворога і той, з поваги до цієї людини, що має свої принципи, надавав допомогу…

Цікаво також, що видатний російський актор і бард Володимир Семенович Висоцький, який в останні роки свого 42-річного життя до певної міри став втіленням совісті російського народу, дружбу ставив вище любові. Можна припустити, що прокралася помилка – адже справжня любов включає дружбу, – і малася на увазі не любов, а тимчасова закоханість, яка більшістю людей часто сприймається як любов.

Любов від закоханості відрізняються приблизно так само, як альтруїзм (< alter, вже згадуване нами) від егоїзму. Ті, хто по-справжньому кохають, бачать і один одного, і шлях, по якому йдуть. Як і друзі, вони ділять порівну і радощі і біди, що зустрічаються на шляху: не випадково російські слова «супруги» («подружжя») і «упряжь» («збруя») одного кореня – подружжя знаходиться, так би мовити, в одній упряжці. При цьому вони бачать як сильні, так і слабкі сторони один одного. Як і друзі, вони прагнуть там, де інший слабкий, підстрахувати його, перекрити, прийнявши удар на себе, прикладаючи всі сили, щоб разом вийти з утруднення або кризи. Відмітимо, до речі, що сукорінне слову «друг» дав.англ. dreogon(> суч. англ. dree) означає «терпіти (позбавлення), страждати». І, звичайно ж, кожний із тих, хто любить, прагне, по можливості, навчити коханого всьому тому, що вміє сам.

Закохані ж бачать не всю людину, а лише її сильні сторони. Інше домальовує їхня уява. Вона з реальної людини ліпить той образ, який їм вигідніше, який вони хотіли б бачити, а точніше мати, який їх би влаштував. Коли проходить «медовий місяць» – період ейфорії, – і життя починає завдавати свої удари, то закохані не об’єднують зусилля, щоб вийти з важкої ситуації, а починають «розбирання» один з одним, пред’являють взаємні «вагомі» звинувачення. «Дзеркальні» світи їх образів, що передавали все у викривленому, спотвореному вигляді, починають швидко руйнуватися. Ілюзія-туман розривається на клапті сильним вітром реальності. І чим тонкіше були раніше «пропрацьовані» образи, чим менше вони відповідали реальності, тим сильніше буде шок, потужніше удари і лютіше направлена один на одного реакція-відповідь закоханих. Цікаво, що слову «образ» сукорінне українське «образа». Можливо, це слово було колись пов’язане саме з такою ситуацією. І чимось подібним могло бути викликане народження виразу «Від любові до ненависті – один крок», який, вірогідно, має на увазі не любов, а закоханість. Закоханий бачить не стільки загальний шлях і тим більше не себе в загальній упряжці з кимось, а навпаки, образно кажучи, садить себе верхи на того, в кого закоханий, мріє направляти його туди, куди лише йому одному заманеться.

Отже, напевно, любов можна вважати вищою формою дружби між чоловіком і жінкою, при якій зв’язок може бути ще тісніше, ніж при звичайній дружбі, а гармонія між двома душами досконаліше. В усякому разі, напевно, любов має в собі також якості дружби, а давня дружба – якості любові.

Любов поступово виводить свідомість на наступний рівень-ступінь людських стосунків – рівень братерства. Елементи, складові цього рівня ми вже зустрічали і на попередніх ступенях. Братерство стає справді космічним чинником, що виводить людину у Вічність, допомагаючи їй реалізувати закладену в ній Верховним Творцем ідею співтворчості Ієрархії Сил Світла, соборності й безсмертя. Про останнє в деяких мовах свідчить і сама назва поняття «людина». Так, в російській мові його позначає складна лексема «человек», буквальне езотеричне значення якої «свідомість (чело), що йде через віки-вічність (век)». Про прерогативу свідомості в людині говорять і англ. man, нім. Mann, сукорінні санскр. manas(«розум») і лат. manus(«рука» – орган, більше за інших пов’язаний з свідомістю).

Слово «брат» сходить до і.-є. *bhrater(«брат; родич»), з яким пов’язують і слово «фратрія» («підрозділ племені»), що відповідає збірному ст.сл. «братия». І, хоча в етимологічних словниках походження слова «брат» далі за це не йде, в сенсі цього поняття є явно видимою ідея соборності й воно тяжіє до слова «брати», сукорінномулексемам «собор», «вибір», «вибраний»[7], «брак», рос. «бремя» (у тому числі і духовний хрест), «збиратися».

Брат у духовній, а не кровній спорідненості – це той, кого вибрала свідомість, плід пізнання цією свідомістю свідомості того, кого вона сприйняла як брата по духу. Болг. «разбирам» («розумію»), фран. comprendre(«розуміти») і рос. «понимать» («розуміти») містять у собі основу «брати»: пор. «понимать» < ст.сл. «имати» («брати, взяти») > «яти» > «внимание». Свідомість наче збирає по частинах[8]у собі поняття про іншу людину. І сама лексема «свідомість» має сенс «збирательства», зібраності. При цьому збирається-пізнається не тільки одна якась вибрана як брат по духу свідомість, а і всі інші, з якими стикається той, хто пізнає. Він і сам при цьому наче «збирається», доповнюється іншими свідомостями. Цікаво, що вирази «зібратися щось зробити», «зібратися в дорогу», «зібратися з думками», «зібратися з силами» передають смисл «зібрати в собі» необхідну кількість потрібних частин, щоб бути спроможним виконати поставлене завдання.

Кожна свідомість, яка прозріває (= дозріває до…) ідею космічного братерства, сприймає себе та інші свідомості (істоти) як частини єдиного цілого, універсуму(де «уні» – «одне, єдине»), в якому всі частини-брати з’єднуються принципом Всесвітньої Любові, наповнюючись одна одною і взаємно удосконалюючись. Напевно, не випадково німецькі слова «Leben» («життя») і «Liebe» («любов») так схожі між собою. І лише при гармонійному поєднанні частин утворюється справжнє щастя (рос. «счастье» = со-частие, сукупність частин), соборність, при якій кожна свідомість брата-частини не просто розчиняється в інших свідомостях як складових Космосу, а, не зникаючи в загальному потоці, зберігає своє індивідуальне «я».

Піднімаючись крок за кроком по сходинках братської любові, свідомість поступово прозріває, що все у Всесвіті – від самої найдрібнішої частинки до метагалактик, – є живим і має свою свідомість[9]. І той самий атом, і рослина, і тварина, і людина, і будь-який народ, і людство, і планета, і галактика – все це брати в нескінченній Ієрархії живих істот у Космосі. Ось чому святі і до тварин зверталися словом «брат» і тримали себе з ними як з рівними.

Ми спробували прослідкувати шлях становлення людської свідомості від вузкоплеменних рамок, коли все іноплемінне сприймалося як чуже, а значить ненормальне і вороже, тобто таке, що несе в собі небезпеку – до усвідомлення уселенського братерства, в яке розширена і просвітлена свідомість входить уже як повноправний член космічної сім’ї. Вірогідно, нам залишилося лише визначити на якому саме етапі зараз знаходиться кожний із нас і далі більш осмислено йти по уготованому Господом Богом для нас шляху, з гідністю долаючи бар’єри, які ставлять перед нами обмеженість нашої свідомості і «недоброзичливці роду людського».

 

Україна, 29.10.2003, ср.

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов. Пер. с фран. / Общ. ред. и вступ. ст. Ю.С. Степанова. – М., 1993. – С. 233-237.

2. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. – М.: Рус. яз.-Медиа, 2003. – 846 с.

2. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка: Более 5000 слов. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Рад. шк., 1989. – 511 с.

3. Черных П.Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. – М.: Русский язык, 1994. – Т. 1 – 622 с.

4. Черных П.Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. – М.: Русский язык, 1994. – Т. 2 – 560 с.

5. Шанский Н.М., Иванов В.В., Шанская Т.В. Краткий этимологический словарь русского языка. – М.: Просвещение, 1975. – 542 с.

 


[1]Передусім через це Він згодом прийняв найганебнішу на ті часи страту, властиву для покарання практично тільки рабів та розбійників – розпинання на хресті.

[2]Пор. рос. «преступник» – буквально «той, хто переступив межу закону» і, відповідно, заслуговує покарання.Лексема «бандит» < іт. bandito(буквально «оголошений; вигнаний, бандит») має аналогічну за суттю семантику.

[3]Грец. symbolon– «знак, прикмета» < sym- (syn-) – «разом» + ballō– «кидати»; символ – буквально «складене», тобто «те, що складається з частин».

[4]Пор. з грецькими лексемами génos(«рід»), gnōtós(«відомий,»), gnosis(«пізнання»), diagnosis(«розпізнавання»).

[5]Пор. рос. «отличие», «различие» < «лик», «лицо».

[6]«компаньйон» < лат. com- («разом») + panis(«хліб).

[7]обраний зверху, Небом за ознакою проходження брані-битви з темним початком.

[8]По «шматочках» знань: деякі етимологи стверджують, що слова «частина» і рос. «кусок / кусать» – одного кореня [3; 4].

[9]Не випадково Всесвіт носить таку назву: воно є калькою з грецької та означає «заселена».