01.09 - 65 років (1948) А. Кіргеєву, запорізькому художнику-графіку(акварель);
01.09 - 20 років тому (1993) відкрився ліцей при Енергодарськомутехнічному коледжі;
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 92–93.
    Володимир Григорович Грипич народився 2 вересня 1923 року в м.
Опішня Зіньківського району Полтавської області, а дитинство і юність
пройшли у Харкові, куди переїхали батьки одразу ж після його народжен-
ня. Тут майбутній митець 1941 року закінчив школу, тут ходив у теа-
тральний гурток першого в Радянському Союзі Палацу піонерів. У 1944-
му В. Г. Грипич став першокурсником акторського факультету (педагог
– О. І. Сердюк) Харківського театрального інституту, а в 1946-му почав
відвідувати лекції з режисури (педагог – М. М. Крушельницький).
    Закінчивши вуз, В. Г. Грипич почав працювати режисером (1949–1953),
а згодом – головним режисером (1953–1957) Волинського обласного теа-
тру ім. Т. Г. Шевченка, де створив 33 вистави. Наступні роки В. Г. Грипич
був режисером в театрах Тернополя, Одеси, Львова, Рівного, Чернівців.
Серед вистав, поставлених В. Г. Грипичем у цих театрах, є ряд постано-
вок, що увійшли в історію українського радянського театру: «Гайдама-
ки» за Т. Шевченком (Львів), «Кремлівські куранти» М. Погодіна (Луцьк),
«Бути чи не бути?» О. Левади (Одеса) та ін.
    У Запорізькому музично-драматичному театрі ім. М. О. Щорса В.
Г. Грипич був головним режисером протягом 10 років (1974–1984), за-
лишившись яскравою сторінкою в його історії. В Запоріжжі В. Г. Гри-
пич поставив спектаклі «Зачарований вітряк» М. Стельмаха, «Марія
Тюдор» В. Гюго, «Циганка Аза» М. Старицького, «Енеїда» І. Котля-
ревського (у власній інсценізації), «Золота карета» Л. Леонова, «Не-
зраджена любов» А. Малишка, «Тіт Андронік» В. Шекспіра та ін.
    Творче обдарування В. Г. Грипича полягає у відкритих енергійних емоці-
ях. Його художнє мислення збагачене інтелектуальною силою образності,
в ньому торжествує суворий добір виражальних засобів. В класичних та
сучасних п’єсах режисера приваблювали конфлікти граничної гостроти і
пристрасті, емоційна насиченість і моральна проблематика. В режисурі
В. Г. Грипича поєднувались пильна увага до людського характеру, психології
на сцені та образність, виразний візуальний ряд. Він добре відчував націо-
нальну природу, музичну експресію української сцени.
    У 1984–2003 рр. В. Г. Грипич – художній керівник Чернігівського облас-
ного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка.
    Помер видатний український режисер 5 вересня 2005 року в Чернігові.
                   Література про життя та діяльність
   Гайдабура В. Володимир Грипич : нарис про життя і творчість / В. М.
Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – К. : Мистецтво, 1984. – 159 с. – (Май-
стри сцени та екрана).
   Дія друга: 1966–1984 рр. : (нар. артист України Грипич В. Г.) // Теа-
тральна повість на 4 дії з прологом, без антракту та з відкритим фіна-
лом. – [Запоріжжя, 2009]. – С. 18–23.
   Театральні автографи часу : (дослідження, рецензії, творчі портре-
ти, інтерв’ю, «Фото-сайти») / В. М. Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – К.,
2007. – 292 с. : фото. – Із змісту : [В. Г. Грипич]. – С. 106, 199, 201, 202.
   Гайдабура В. Грипич Володимир Григорович / В. М. Гайдабура // Енци-
клопедія сучасної України. – К., 2006. – Т. 6. – С. 473.
03.09 - 90 років від дня народження В. Т. Сенющенкова (1923–1998), Ге-роя Радянського Союзу. Навідник 141-го окремого міномет. полку Південно-Західного фронту відзначився 1 жовт. 1943 р. при форсуванні р. Дніпро врайоні м. Запоріжжя;
04.09 - 90 років від народження І. Г. Мамаєва (1923–1997), Героя Соці-алістичної Праці (1990), заслуженого працівника сільського господарстваУРСР (1983). 1972–1997 рр. – директор ДГ «Мелітопольське»;
04.09 - 65 років (1948) В. П. Тищенку, заслуженому металургу України (1999); уродженцю м. Пологи. З 1971 р. – слюсар-ремонтник, бригадирслюсарів та розливник сталі, майстер розливки, з 1994 р. – старший май-стер розливки мартенівського цеху комбінату «Запоріжсталь»;
05.09 - 110 років від дня народження З. М. Дорофеєва (1903-?), праців-ника виробництва, громадського діяча; уродженця м. Олександрівськ (Запоріжжя);
05.09 - 50 років від дня народження М. О. Веселкова (1963–1982), воїна-афганця, молодшого лейтенанта; уродженця с. Балки Василівського району;
   Після розгрому німецько-фашистських загарбників на р. Міус гітлерів-
ські війська відступили на новий оборонний рубіж – лінію “Вотан”, яка
представляла собою чітко продумане військово-інженерне укріплення.
Основним опорним пунктом лінії стало м. Мелітополь, яке фашистське
командування називало ключем до “залізних воріт Криму”.
   Місто було центром сухопутного зв’язку з ворожим угрупуванням на
Кримському півострові. Володіючи містом, ворог перекривав дороги до
нікопольського марганцю, криворізької руди, чорноморських портів, необ-
хідних йому для зв’язку з Румунією. Падіння Мелітополя призвело б до роз-
валу всієї оборонної системи.
    Ось чому командування фашистської Німеччини приймало жорсткі
заходи для утримання укріплень на р. Молочній. Всі кам`яні будівлі Мелі-
тополя, Семенівки, Вознесенівки, Костянтинівки, Данило-Іванівки були
перетворені на поєднані між собою вогневі позиції. Кожен квартал пред-
ставляв окремий опорний пункт. Підходи до них та магістральних вулиць
були заміновані, прикривались артилерією, колючим дротом в 3–5 рядів.
Особливо укріпленими були залізниця на дільниці Мелітополь – Якимівка та
береги річки Тащенак. За розпорядженням Гітлера офіцерам, які приймали
участь у обороні Мелітополя, платили потрійний оклад.
    На початку операції радянським військам протистояла 6-та німецька
армія генерал-полковника Холлидта у складі 12 піхотних, 3 гірнострілко-
вих, 2 танкових дивізій, основним вузлом оборони якої було м. Мелітополь.
    З радянської сторони в операції, якою керував командуючий Південним
фронтом генерал Ф. І. Толбухін, приймали участь військові частини чи-
сельністю 555 тис. чоловік: Південний фронт (з 20 жовтня - 4-й Україн-
ський), 5-та ударна, 2-га гвардійська, 8-ма, 44-та, 28-ма, 51-ша армії, 1-й,
19-й, 20-й танкові корпуси, 2-й і 4-й механізовані гвардійські корпуси, 4-й і
5-й гвардійські кавалерійські корпуси, до 780 танків, більше 5300 гармат
та мінометів, понад 1100 літаків.
    Незважаючи на втому вимотаних боями бійців, за наказом Ставки Вер-
ховного головокомандування наступ розпочали 26 вересня без підготовки і
розвідки, щоб не дати ворогові закріпитися на оборонних рубежах.
    З перших днів наступу радянських військ бої набрали запеклого й за-
тяжного характеру. Головний удар фронт наносив на Михайлівському на-
прямку силами 5-ї, 44-ї і 2-ї , допоміжною – 28-ю арміями. На підступі до
німецьких рубежів на допомогу кинули ще 7 штрафних батальйонів, один
з них – жіночий. Його передислокація проходила вночі, тому 319 жінок за-
блукали в темноті і вийшли на німецькі позиції. Вранці їх розстріляли з
кулеметів на бруствері перед радянськими солдатами. З 30 вересня до 9
жовтня наступ призупинили, бо за п`ять днів при великих втратах вій-
ськам вдалося уклинитися в оборону супротивника лише на 2–10 км.
    Через два тижня після відновлення операції, 13 жовтня, частини Ра-
дянської армії прорвали оборону гітлерівських військ і підійшли до півден-
ної околиці міста, а 23 жовтня Мелітополь було звільнено 51-ю армією у
взаємодії з військами 28-ї армії. Радянські війська просунулися на захід і
південний захід на 50–320 км і звільнили майже всю Північну Таврію та
блокували з суші кримське угрупування вермахту. Було створено сприятли-
ві умови для визволення Криму і південної Правобережної України.
    В ході операції було розгромлено 8 ворожих дивізій, 12 зазнали значних
втрат (знищено 85 тисяч і взято в полон більше 22 тис. гітлерівських
солдатів і офіцерів). 87 радянських бійців, які найбільше відзначилися в ході
операції, удостоєні звання Героїв Радянського Союзу, а 18 частин і з`єднань
Червоної Армії удостоєні почесного найменування “Мелітопольських”.
    В операції загинули десятки тисяч наших бійців, ще більше було по-
ранено. 23 жовтня 1943 р. всім, хто брав участь у звільненні Мелітополя,
наказом Верховного головокомандувача була висловлена подяка, а в Москві
пролунав салют 20 артилерійських залпів із 224 гармат.
    В пам`ять про загиблих воїнів в с. Мордвинівка (Мелітопольського ра-
йону) збудовано меморіал на місці прориву лінії “Вотан”. Біля цього мемо-
ріалу щорічно проводиться театралізована реконструкція бойових дій по
прориву німецької оборони.
                                        Література
    Линчук А. Мелитопольская наступательная операция 1943 года: докум.
очерк / А. Линчук ; Александр Линчук. – Токмак : Трибуна, 2005. – 157 с.
    Мелитопольская операция // Героев славных имена. – Запорожье, 2010.
– С. 66–99.
    Руденко Н. Мелітопольська наступальна операція / Н. М. Руденко // Ен-
циклопедія історії України. – К., 2009. – Т. 6 : Ла-М. – С. 596.
    Мелитопольская операция. Блокировка крымской группировки проти-
вника // Освобождение Мелитополя. – Мелитополь, 2003. – С. 49–66.
    Уткин Г. Штурм “Восточного вала” / Г. М. Уткин. - М. : Воениздат,
1967. – 464 с. : ил. ; 1л. схем.
                                          ***
    Куперман Ю. Мемориал в Мордвиновке: кровь и деньги / Ю. Куперман //
Надежда. – 2012. – 5 июля.
    Казанцев В. Мелитопольская наступательная операция (в цифрах) / В.
Казанцев // Воен.-ист. журн. – 1997. – No 7. – С. 62–71.
06.09 - 65 років (1948) Т. О. Туровой, заслуженому тренеру України (1993) зі стрибків у воду, арбітру міжнародної категорії (1993), заслуженому працівнику фізичної культури та спорту України (2000). З 1971 р. – тренер спеціальної дитячої школи олімпійського резерву СК «Мотор Січ»;
    Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі біблі-
    ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
    го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 93–95.
    Осока Павло Ілліч народився 9 жовтня 1913 р. в с. Ново-Дмитрівці
Одеської області у родині селян. У 1935–1936 рр. служив у Червоній Ар-
мії. З травня 1936 р. працював у цеху електролізу Дніпровського магнієвого
заводу. І вже у 1941 р. став майстром . На початку війни евакуювався з
рідним підприємством до міста Солікамська, де працював до 1955 р. на
місцевому магнієвому заводі бригадиром контактників. З січня 1956 р. обі-
ймав посаду старшого монтажника Дніпровського титано-магнієвого за-
воду (нині Запорізький титано-магнієвий комбінат).
    Невтомна праця П. І. Осоки на благо процвітання Вітчизни відзначе-
на рядом урядових нагород, а саме: медалями «За трудову доблесть», «За
доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За трудову
відзнаку».У 1961 р. Павлу Іллічу присвоєне звання Героя Соціалістичної
Праці. П. І. Осока постійно виконував громадську роботу, був головою ко-
місії партійного контролю, завжди слугував прикладом у праці.
    Помер у 1965 р. Похований у Запоріжжі. Рішенням заводського коміте-
ту профспілки П. І. Осока посмертно занесений до книги пошани передови-
ків соцзмагання заводу. На комбінаті заснований приз знатного металурга
Героя Соціалістичної Праці П. І. Осоки.
                   Література про життя та діяльність
    Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня / А. І. Голдобін. –
Дніпропетровськ, 2002. – С. 625–626.
    Павел Ильич Осока : [некролог] // Индустр. Запорожье. – 1965. – 24 авг.
(No166).
                                      ***
    Осока Павло Ілліч // Славетні запоріжці. ЗНУ : [Електронний ресурс] :
Режим доступу : htpp://sites.znu.edu.ua/slavetni_zp/ Осока,_Павло_Ілліч
10.09 - 55 років (1958) О. Є. Виженку, запорізькому письменнику, актору;
12.09 - 75 років (1938) Л. Л. Вуль, заслуженому працівнику культуриУкраїни. 1971–2005 рр. – керівник Палацу культури ім. С. М. Кірова (Запо-ріжжя);
14.09 - 70 років тому почалося визволення території області від німецько-фашистських загарбників (14.09.1943 – 8.02.1944);
14.09 - 70 років (1943) від дня визволення смт Розівка Куйбишевського(зараз Розівського) району від німецько-фашистських загарбників (початоквизволення області);
    Анатолій Якимець народився 14 вересня 1943 року в селі Новосеменівка
(зараз – Новоказанкувате) Чернігівського району Запорізької області в се-
лянській родині.
    У 1966 році закінчив Одеське художнє училище імені Грекова. У 1972 –
Московське вище художньо-промислове училище (колишнє Строганівське)
за фахом монументально-декоративний живопис (майстерня професора
Бордиченко В.Ф.).
    З 1972 року працює в Запорізьких художньо-виробничих майстернях.
Бере участь у республіканських та обласних художніх виставках.
    З 1977 року – член Спілки художників України. Працює в жанрі мону-
ментального та станкового живопису. Автор мозаїчних панно та настін-
них розписів в екстер’єрах та інтер’єрах громадських споруд, постійно
виставляється портретами та натюрмортами на обласних та республі-
канських виставках.
    Станкові твори знаходяться у Міністерстві культури і туризму Укра-
їни та приватних колекціях Канади, Німеччини, Польщі.
    Нині готується до звітної персональної виставки з нагоди 30-річчя
творчої діяльності. В експозиції буде представлена серія портретів сучас-
ників і сучасниць у національних українських строях, а також портрети
запорозьких козаків.
                    Література про життя та діяльність
    Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І.
Гресик. – Запоріжжя : Привоз-Принт, 2007. – 226 с. – Із змісту : Якимець
А. Я. – С.182–183.
    Середа В. Кольори життя Анатолія Якимця / Віра Середа // Запоріз.
правда. – 2010. – 4 берез. (No 33–34). – С. 10.
    Атаманчук И. Анатолий Якимец : «Если художник рассказывает о сво-
ей картине – это не искусство» / Инесса Атаманчук // МИГ по выходным.
– 2008. – 29 февр. (No 9). – С. 16.
    Алексеева О. «Художник должен делать открытия» / Оксана Алексеева
// МИГ. – 2008. – 28 февр. (No 9). – С. 23 ; Запороз. Січ. – 2008. – 15 берез.
(No 52). – С. 8.
    Образ Вітчизни вберегти // Укр. культура. – 2007. – No 4. – С. 26–27.
    Латанський С. Перша персональна... / Сергій Латанський // Запороз.
Січ. – 2003. – 20 верес. – С. 6.
15.09 - 70 років (1943) від дня визволення м. Гуляйполе від німецько-фашистських загарбників;
15.09 - 70 років (1943) від дня визволення смт Куйбишеве від німецько- фашистських загарбників;
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 95–96.
17.09 - 70 років від дня визволення м. Бердянська від німецько- фашистських загарбників;
17.09 - 85 років від дня народження Г. Андреас (Мінаєвої) (1928–2008), оперної співачки; в роки Великої Вітчизняної війни виїхала з рідного Запоріжжя до Аргентини. Потім мешкала в США і Канаді;
   6 555 жителів Чернігівського району воювали на фронтах Другої сві-
тової війни. Втрати чернігівців склали 245 офіцерів та 3 628 солдат і
сержантів. 1936 жителів району було вивезено на рабську працю до Ні-
меччини, 123 з них там загинуло. За роки окупації фашисти знищили 388
мирних жителів району. Серед них – 59 дітей.
   1460 чернігівців нагороджено орденами і медалями. Серед них полков-
ник Темник Абрам Матвійович з Чернігівки, лейтенант Волошко Григорій
Семенович із Тарасівки, старший лейтенант Мерзляк Іван Дмитрович із
Новомихайлівки. Рядовий Дубінін Іван Володимирович з Квіткового були
удостоєні звання Героя Радянського Союзу (усі посмертно).
   На території Чернігівського району виявлено і зареєстровано 23 Брат-
ські могили воїнів, у яких поховано 2 444 воїна, котрі загинули на тери-
торії району. Виявлено також 8 могил жертв фашистського терору, у
яких поховано 22 жителі нашого краю та 16 одиночних поховань воїнів. У
районі встановлено 17 комплексів на честь загиблих земляків та 13 інших
пам’ятних знаків цього ж періоду війни.
   18
      Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі біблі-
   ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
   го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 95–96.
      Там само . – С. 97–98.
   19
                                  Література
    Єременко М. Край шляху Муравського : нариси з історії Чернігів. р-ну
/ М. Єременко ; Микола Єременко. – Запоріжжя : Лана-друк, 2006. – 438
с. – Із змісту : Наш край в роки війни. – С. 212–235.
    Єременко М. Атакує Покришкін / М. М. Єременко ; Микола Єременко. –
Чернігівка : [Пенежко В. А.], 2009. – 72 с. : іл.
    Єременко М. Солдати Перемоги / М. Єременко, А. Харченко ; Микола
Єременко, Антоніна Харченко. – Чернігівка : [Пенежко В. А.], 2010. – 56 с.
18.09 - 70 років (1943) від дня визволення смт Новомиколаївка від німецько-фашистських загарбників;
18.09 - 70 років (1943) від дня визволення м. Пологи від німецько- фашистських загарбників;
18.09 - 40 років тому (1973) в м. Запоріжжя проходив міжнародний турнір з гандболу;
       Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі біблі-
    ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
    го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 98–99.
    Цей храм є одним із восьми вцілілих в області під час антирелігійної
кампанії 30-х років минулого століття.
    Село Верхній Токмак розташоване у верхів’ях річки Токмак за 16 км
на схід від смт Чернігівка, засноване в 1790 р. як хутір державних селян.
Пізніше сюди переселилися вихідці з Полтавської та Чернігівської губерній.
Переселенці – православні українці – з початку заселення були парафіянами
Чернігівського храму Різдва Богородиці. Населений пункт швидко розви-
вався, в 1864 р. тут у 125 дворах проживало 836 осіб.
    За переказами старожилів близько 1850 р. в селі було збудовано неве-
лику дерев’яну церкву. А у 1863 р. парафіяни замість старої церкви, що
згоріла, збудовали нову, кам’яну з такою ж дзвіницею, яку було освячено в
грудні цього ж року в ім’я Архістратига Михаїла. Церкву було збудовано
на околиці села на плато. Однокупольна, цегляна, з дзвіницею над бабінцем.
Хрещата в плані з прямокутною західною гілкою, перекрита циліндрич-
ним зводом. Купол тримається на циліндричному барабані, завершується
маленькою маківкою та хрестом, має 12 віконних пройм. Дзвіниця над ба-
бінцем двоярусна. Ступінчатий за формою ярус (восьмерик на четвертин-
ці) увінчаний циліндричним ярусом для дзвонів. У ньому з боків відкриті
пройми з трицентровими перемичками та гранованим куполом із конічним
завершенням і хрестом. Стіни храму прорізані арочними віконними про-
ймами, завершуються геометричним фризом.
   На утримання церкви парафіяни виділяли 900 рублів на рік, у її володінні
знаходилося також 49, 5 десятин землі. Парафіянами храму Архістратига
Михаїла були жителі села Верхній Токмак та хутора Зубів.
   Більшовицька атеїстична боротьба призвела до практичного знищення
храму у 1935 році, приміщення якого стало складом зерна.
   З початком фашистської окупації німці дозволили діяльність релігійної
громади. У 1942 р. силами жителя села Мизина Михайла Кирсановича та
двох військовополонених художників у храмі було зроблено ремонт.
   8 березня 1945 р. влада офіційно зареєструвала релігійну громаду, яка
вже налічувала 392 члени. Священниками храму повоєнного періоду були І.
М. Аушев, Г. Й. Домбровський, протоієрей Дмитро (Тяпочкін), у майбут-
ньому – Бєлгородський старець архімандрит Серафим (нині РПЦ розгля-
дає питання про його канонізацію). Саме період його служби був етапом
розквіту храму: зроблено ремонт, зросло число парафіян, церква стала
«самой высокодоходной» в районі (за визначенням уповноваженого у спра-
вах релігій в Запорізькій області). 12 серпня 1960 р. Верхньотокмацьку об-
щину церкви Архістратига Михаїла з надуманих причин зняли з реєстрації.
Церковне майно розпродали, а ікони та церковне начиння передали Покров-
ській церкві села Обіточне, а храм знову більш як на три десятки років
перетворили на склад отрутохімікатів.
   Нове життя храму розпочинається наприкінці 80-х років, коли голо-
ва місцевого колгоспу «Росія» Слободченко Леонід Опанасович організував
реставрацію будівлі з метою відкриття музею.
   Спільними зусиллями священнослужителів, мірян релігійну громаду було
зареєстровано 12 листопада 1991 р. Велика роль у відродженні святині на-
лежить настоятелям храму ієреям Іоану (Карташову) і Віктору (Ракку).
   Церква стає об’єктом всенародної гордості селян, бо майже кожен
мешканець вклав у неї посильну частку своєї душі і праці для того, щоб 17
вересня 2000 р. на Храмове свято до Свято-Михайлівської церкви зібратися
народу помилуватися відродженою святинею і щиро, від душі помолити-
ся Богові. У 2008 році тут відкривається жіночий монастир УПЦ Мос-
ковського патріархату – перший у Бердянській єпархії. Настоятельницею
Святомихайлівського монастиря призначено ігуменію Аркадію. На момент
утворення в монастирі перебувало п’ять монахинь. Монастир має храм в
ім`я Архістратига Михаїла, келії для черниць, господарські споруди. Долаю-
чи труднощі й перешкоди, громада та черниці монастиря покращують його
матеріальну базу, змінюють його зовнішній вигляд, розбудовують госпо-
дарство. Нещодавно тут завели пасіку. Чернече життя – доля небагатьох
обраних, які мають «покликання», тобто непереборне внутрішнє прагнен-
ня до чернецтва, щоб цілковито присвятити себе служінню Богу. Як сказав
про це Сам Господь: «Хто може вмістити, нехай вмістить» (Мф. 19,12).
                                Література
    Єременко М. Мир усім! : [православні храми та монастирі Чернігів.
р-ну] / М. М. Єременко ; Микола Єременко. – Чернігівка : [б. в.], 2011. – 116
с. – Із змісту : Церква Архістратига Михаїла в селі Верхній Токмак. – С.
46–51.
19.09 - 70 років (1943) від дня визволення м. Оріхів від німецькофашистських загарбників;
19.09 - 65 років (1948) М. І. Фоменку, заслуженому майстру спорту СРСР, заслуженому тренеру України та Грузії, бронзовому призеру Олім- пійських ігор (1976), кращому тренеру України (2000), головному тренеру ФК «Металург» (Запоріжжя) (2003);
20.09 - 90 років від дня народження Ф. О. Харченка (1923–1944), Героя Радянського Союзу; уродженця с. Мала Білозерка Василівського району. Комсорг батальйону 13-го стрілец. полку Волховського фронту старший лейтенант Марченко був одним із кращих снайперів фронту;
20.09 - 90 років від дня народження І. М. Реви (1923–1945), Героя Радянського Союзу; уродженця с. Титове Куйбишевського району;
20.09 - 70 років (1943) від дня визволення м. Токмака від німецько- фашистських загарбників;
20.09 - 70 років (1943) від дня визволення смт Приазовське від німецько- фашистських загарбників;
       Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі біблі-
    ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
    го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 101–102.
    З метою налагодження якісного побутового обслуговування жителів
звільненої від фашистських окупантів Пологівщини 22 вересня 1943 р. за
наказом Запорізького облмісцевпрому був створений райпромкомбінат,
на якому працювало 56 чоловік. У його складі були механічні майстерні,
цехи: спиртовий, шкіряний, керамічний, миловарний, з виробництва валя-
нок для потреб армії, цегельний завод. Випускалась і продукція із листо-
вого заліза: робили відра, тази, совки, граблі. Виготовляли тут і глину,
синьку, пудру, вохру. У середині 60-х років райпромкомбінат був переймено-
ваний у металоштампувальний завод та отримав назву «Іскра». 1972 року
підприємство випустило перші зразки алюмінієвого посуду. І близько двох
десятків років пологівські каструлі, чайники, сковорідки, миски та інші ви-
роби користувались великим попитом і навіть експортувалися у зарубіжні
країни. Завод займав шосте місце в СРСР з випуску алюмінієвого посуду. У
1976 р. на заводі була впроваджена система управління якістю продукції,
введені в дію лінія травлення алюмінієвого посуду, полуавтоматичні стан-
ки для обрізування, закатки і давки металевих листів, мостовий кран.
    З розпадом СРСР з’явилися перепони з постачанням алюмінію з Росії,
завод змушений був припинити випуск посуду. В результаті чергової реор-
ганізації в 1991 році підприємство стає філіалом Запорізького автозаво-
ду «Комунар». Головний завод почав постачати сировину та матеріали, а
також виділив кошти для перепрофілювання підприємства на випуск то-
варів народного споживання. Завод почав випускати деталі для автомобі-
лів, іграшки, чохли на крісла і дивани тощо. Була в історії заводу і повна
зупинка виробництва у 1996 р. У 1997 р. завод було реструктуризовано у
закрите акціонерне товариство «Іскра». Зараз Пологівський госпрозрахун-
ковий підрозділ публічного акціонерного товариства з іноземною інвести-
цією «Запорізький автомобільний завод» завод «Іскра» відомий як виробник
різноманітних компонентів до автосервісу. Крім поновлення попередньої
продукції, почали випускати причепи для автотракторної техніки, посуд з
нержавіючої сталі, спецодяг. Середні обсяги виробництва сягають 30000
номенклатурних одиниць на рік.
                                  Література
    ЗАТ «Іскра» // Моє місто Пологи. – Пологи, 1997. – Ч. 2. – С. 125–130.
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 102–104.
22.09 - 80 років (1933) Б. Геттуну, відомому запорізькому борцю та тренеру;
22.09 - 70 років (1943) від дня визволення м. Червоноармійськ (зараз – Вільнянськ) від німецько-фашистських загарбників;
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 104–109.
                                           Плакать устали матери.
                                           Но через толщу лет
                                           Смотрят на нас внимательно
                                           Ребята, которых нет.
                                               Роберт Рождественский
    Серед наших земляків, які уславили край своїми подвигами, є іще до-
сить маловідомі (із-за різних причин в т. ч. і політичних) особистості.
До них можна віднести і Юрія Миколайовича Пояркова. Народився він у
Запоріжжі 23 вересня 1933 року. Після закінчення Запорізького машино-
будівного технікуму (1952) вступив до Батайського військового училища
імені Сєрова, яке успішно закінчив у 1956 році. Потім була служба пілота-
винищувача у Прикарпатському військовому окрузі, (1962–1968), далі знову
в Україні. 19 березня 1971 року Юрій Миколайович брав участь у спеціаль-
ному відрядженні для надання інтернаціональної допомоги в`єтнамському
народу у боротьбі за незалежність. 30 квітня 1971 року капітан, льотчик-
інструктор винищувального авіаційного полку В`єтнамської народної армії
Юрій Миколайович Поярков загинув в авіаційній катастрофі. В`єтнамський
народ пам`ятає імена радянських воїнів-інтернаціоналістів, які допомогли
перемогти у тій війні.
    У місті Ня Чанг (Центральний В`єтнам) 10 грудня 2009 року відкрито
Меморіал. На меморіальній дошці вигравірувані імена радянських та росій-
ських громадян, які здійснювали інтернаціональний обов`язок у В`єтнамі
і загинули в боях, серед них є і Поярков Юрій Миколайович – капітан,
льотчик-інструктор винищувального авіаполку, воїн-інтернаціоналіст.
                   Література про життя та діяльність
    Евтушенко Ю. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших
в Афганистане и других локальных войнах / Ю. М. Евтушенко, – Запоро-
жье, 1994. – С. 53–54.
    [Електронний ресурс] : Режим доступу : forumdv.info/news/?id=113027
    [Електронний ресурс] : Режим доступу : historays.ru/publ/rossia sssr v
vojnakh vtoroj...
25.09 - 65 років тому (1948) в м. Молочанську відбулася перша обласна виставка тваринництва;
25.09 - 70 років (1943) В. К. Броннікову, заслуженому енергетику Укра- їни (1995). 1986–1998 рр. – директор ЗАЕС; голова Енергодарської спілки промисловців і підприємців;
    У 1980-ті роки ЗОНСХУ поповнилося молодими митцями, котрі утвори-
ли генерацію, яка визначає мистецьку ситуацію Запоріжжя останніх двох
десятиліть, і серед яких не останнє місце посідає Анатолій Тарабанов.
    Анатолій Борисович Тарабанов народився 25 вересня 1953 року у Запо-
ріжжі. Після закінчення школи навчався у Дніпропетровському художньому
училищі, яке закінчив у 1973 році за фахом „живописець”. Працює май-
стер в галузі станкового живопису, автор жанрових полотен, портретів,
пейзажів. З 1978 року бере участь в обласних, республіканських і зарубіж-
них виставках. Розвиток його живописних методів відбувається шляхом
синтезу елементів різних стилів із сучасним мистецьким світобаченням.
У творчості А. Тарабанова романтичний сюрреалізм поєднано з європей-
ською міфотворчою та вітчизняною реалістичною традиціями.
    Тарабанов став одним з небагатьох запорізьких художників, значна
кількість творів якого (12картин) придбана першою запорізькою приват-
ною галереєю „Проміс”. Серед них фантасмагоричні пейзажі „Острів Не-
себр”, „Карпатський краєвид”, „У горах” (всі 1992 р.), яскраві, різнобарвні
натюрморти – „Натюрморт з гранатами”, „Натюрморт” (1992). Крім
цікавих квітів, фруктів, бокалів та ваз в усіх картинах обов’язково при-
сутні якісь химерні напівпрозорі фігури, щось тендітне, навіяне особисти-
ми спогадами чи почуттями. Картину „Пробудження” можна сприйма-
ти двояко: чи то пробуджена скрипка, чи руки музиканта, пробуджені до
творчості, до життя? Вражає багатогранність творчої манери митця,
його бажання вкласти подвійний, потрійний сенс у написану картину, щоб
кожен міг домислити, домріяти своє, відчуте душею.
    Запорізькому художньому музею художник подарував свої картини „Ху-
дожник і муза” (1977) та „Острів Несебр. Болгарія” (1978). Крім того,
твори А. Тарабанова зберігаються в інших художніх музеях та приватних
колекціях України, а також за кордоном, зокрема в Ізраїлі, Польщі, Фран-
ції, Німеччині. Останнім часом художник все більше віддає перевагу фі-
лософським, алегоричним, лірико-поетичним світовідчуттям своїх героїв,
живих чи вигаданих. Серед таких картин: „День та ніч”, „Жінка та пта-
хи”, „Дівчина з грушами”. Хочеться пірнути усередину цих полотен, від-
чути на собі їх чарівну ауру. Анатолій Тарабанов приймав участь і в роботі
третього всеукраїнського пленеру „Хортиці крізь віки” (2005), у каталог
якого увійшли два його твори: „Композиція” та „Весна”. Обидва – щось
фантазійно-символічне, навіяне історичною пам’яттю нащадка козаків. У
„Весні” фантастичний білий кінь скаче, радіє весняному сонечку, зеленій
траві, мабуть, це у майбутньому козацький кінь, що потім піде у тяжкі
походи, у бій проти ворога.
    Бажаємо чудовому художнику, мрійнику і чародію ще багато творчих
задумок та їх втілення у полотна.
                   Література про життя та діяльність
    Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І.
Гресик. – Запоріжжя, 2007. – 226 с. – Із змісту : Тарабанов А. Б. – С. 160.
   ІІІ Всеукраїнський живописний пленер „Хортиця крізь віки”. – Запо-
ріжжя, 2005. – 55 с. – Із змісту : Тарабанов А. Б. – С. 44–45.
   Художники Запоріжжя : каталог. – Запоріжжя, 2002. – 42 с. – Із зміс-
ту : Тарабанов А. Б. – С. 29.
   Реалізм та сюрреалізм в українському живопису радянського часу. – К.,
1998. – 319 с. – Із змісту : Тарабанов А. Б. – С. 272–273.
   Проміс Galary : [каталог]. – К., 1993. – Із змісту : Тарабанов А. Б. – С.
58–63.
26.09 - 115 років тому (1898) було завершено будівництво залізничної ділянки Чаплино-Бердянськ;
28.09 - 90 років від дня народження І. І. Борисенка (1923–1988), Героя Радянського Союзу; уродженця м. Запоріжжя;
    Головатюк Євген Іванович народився 28 вересня 1938 року в с. Лозувата
Липовецького району Вінницької області. У 1973 р. закінчив Київський дер-
жавний інститут театрального мистецтва УРСР ім. І. Карпенка-Карого,
після навчання стажувався у народного артиста СРСР Ю.Завадського
(Москва). Працював режисером-постановником, головним режисером, ху-
дожнім керівником у провідних обласних музично-драматичних театрах
України (Донецьк, Полтава, Луганськ). З 1986 р. режисерська діяльність
Є. І. Головатюка пов’язана з запорізькими театрами: обласним театром
юного глядача (головний режисер) та театром ім. М. Щорса (нині – ім.
В. Г. Магара, постановка вистав). З 2006 р. Є. І. Головатюк працює в За-
порізькому академічному театрі ім. В. Г. Магара, з 2010 – обіймає посаду
головного режисера. За час роботи в мистецтві Є. І. Головатюк здійснив
постановку понад ста вистав.
    Завдяки режисерському таланту Є. І. Головатюка в історії акаде-
мічного театру ім. В. Магара перегорнуто нову сторінку: у репертуарі
з’явилися ексклюзивні постановки, що стали візитною карткою Запорізь-
кого краю – це вистави просто неба, на о. Хортиця. А розпочалося це
дійство у 2007 р. прем’єрою героїчної саги “Тарас Бульба” за М. Гоголем.
Ця постановка здобула широке визнання, стала номінантом Національної
премії України імені Т. Шевченка (2009), одержала Гран-прі фестивалів
“Січеславна-2007” та “Данапріс-2007”. У 2008 р. на о. Хортиця відбулась
прем’єра наступної вистави просто неба – театралізованого дійства
“Мамай”, яке справило надзвичайно потужне враження на київського і за-
кордонного глядача під час гастролей театру в столиці (2009).
    Є. І. Головатюк повсякчас звертається до класичної драми та сучасної
комедії. Великим успіхом у запоріжців користуються мелодрами “Нахліб-
ник” І. Тургенєва, “Загублена любов” І. Тогобочного за творами Т. Шевчен-
ка, комедії “Любовні капризи італійської зірки” за п’єсою К. Людвіга, “Лю-
бов при свічках” за п’єсою Н. Птушкіної, “Шалена ніч” Р. Куні, “Ідеальна
пара” В. Попова. Значний резонанс викликала драма “Анна Кареніна” за од-
нойменним романом Л. Толстого (прем’єра 2010 р.). У 2011 р. режисерську
роботу над виставою “Анна Кареніна” було відзначено обласною премією
“За досягненя у розвитку культури Запорізького краю” (в галузі театраль-
ного мистецтва). Не менш успішною стала прем’єра 2012 р. – іронічна дра-
ма “Театр” (“Два життя Джулії Ламберт”) за романом С. Моема.
    Протягом усіх років творчої діяльності Головатюка Є. І. вистави в
його постановці неодноразово ставали переможцями багатьох театраль-
них фестивалів. У вересні 2011 року вистава “Ідеальна пара” здобула Ди-
плом ХV Міжнародного театрального фестивалю “Сцена на Перехресті”
(м. Пловдив, Болгарія). За багаторічну плідну працю та вагомий особистий
внесок у розвиток театрального мистецтва України Є. І. Головатюк від-
значений почесним званням “Заслужений діяч мистецтв Української РСР”
(1977), Міжнародною театральною премією ім. О. Попова (1984), медаллю
“За розвиток Запорізького краю” Запорізької облдержадміністрації (2008),
орденом “За заслуги перед Запорізьким краєм” ІІ ступеня Запорізької об-
лради (2009), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2012).
                      Література про життя та діяльність
    Театральна повість на 4 дії з прологом, без антракту та з відкритим
фіналом : буклет до 80-річчя Запоріз. акад. обл. укр. муз.-драм. театру ім.
В. Г. Магара / [авт. текстів : Н. Ігнатьєва ; упоряд. : Л. Смиченко ; фото
: О. Бурбовський, О. Сидоренко]. – [Запоріжжя : Кераміст, 2009]. – 56 с.
: іл. – Із змісту : [Головатюк Є. І., заступ. дир. з творч. питань, засл. діяч
мистецтв України]. – С. 53.
    Енциклопедія сучасної України. Т. 6 : Го – Гю / НАН України, Наук. т-во ім.
Шевченка, Ін-т енцикл. досліджень НАН України ; гол. ред. кол. : І. М. Дзюба
(співгол.) [та ін.]. – К. : Поліграфкнига, 2006. – 712 с. – Із змісту : Какоб`ян Т.
Головатюк Євген Іванович / Т. Г. Какоб`ян, К. Д. Хоменко. – С. 51.
    Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр.
енциклопедія ім.. М. П. Бажана, 1997. – 700 с. – Із змісту : Головатюк Єв-
ген іванович. – С. 161.
                                         ***
    Головатюк Євген Іванович // Славетні запоріжці. ЗНУ : [Електронний
ресурс] : Режим доступу : htpp://sites.znu.edu.ua/slavetni_zp/ Головатюк,_
Євген_Іванович
28.09 - 35 років (1978) ТОВ «Завод залізобетонних конструкцій і матеріалів» (м. Запоріжжя);
29.09 - 90 років тому (1923) на заводі «Червоний прогрес» (м. Вели- кий Токмак; нині – Токмак) розпочався серійний випуск тракторів «Запо- рожець» (за технологією та документацією Кічкаського заводу в м. Запо- ріжжя);
                                           Співай, душа моя, співай,
                                           Любов`ю обігріта,
                                           Про мамин дім, про отчий край,
                                           Що найдорожчий в світі,
                                           Де із дитинства до сивин
                                           Живу і не покину.
                                           Такий на світі лиш один
                                           І зветься Батьківщина.
                                                                В. Коваль
    Віра Миколаївна Коваль народилася 29 вересня 1948 року в с. Біленьке
Запорізького району. Після закінчення школи навчалася на філологічному
факультеті Запорізького педінституту. Потім шість років вчителювала
у Великих Копанях на Херсонщині, згодом повернулася у рідну школу. Нині
проживає у Запоріжжі. І незважаючи на те що сьогодні вона на заслуже-
ному відпочинку, її можна зустріти на презентаціях, концертах, вистав-
ках, у театрах, на святилищі доби бронзи на о. Хортиця, на святах Запо-
різької дитячо-юнацької спортивної школи бойового мистецтва “Спас”,
на Козацькому колі. У такому насиченому повсякденному житті вона зна-
ходить теми своїх поезій.
    Писати вірші вона розпочала ще в шкільні роки. Вчителі української
мови та літератури прищепили дівчинці любов до рідного слова. До того
ж її дідусь І. Л. Коваль писав вірші, а батько відвідував драматичний гур-
ток. Коли збиралася рідня – неодмінно співали народні пісні. Все це не мо-
гло не вплинути на світосприймання майбутньої поетеси.
    Її поезії друкувалися в альманахах “Великий Луг”, “Хортиця”, “Про-
винция”, “Зачарований Дніпро”, газетах “Запорізька правда”, “Запороз-
ька Січ”, “Комсомолець Запоріжжя”, “Червоний промінь”.
    У творчому доробку Віри Миколаївни три поетичні збірки (перша “На
хресті лю-бові” вийшла у 2004 році, друга “Дідизна” – у 2007 p., а третя її
книга “Повертаюсь до витоків” – у 2011 р.).
    Вірші В. М. Коваль мають яскравий національний колорит, у них звучить
глибока любов до рідного краю. Вона знаходить на диво влучні образи, щоб
передати своє ставлення до подій, що відбуваються. У її поезіях яскраво
постають образи матері, рідного дому, квітучого саду, запашного степу.
Багато віршів присвячено історичному минулому. Особливістю її творчос-
ті є органічне поєднання лірики з елементами публіцистики. Все, про що б
вона не писала, забарвлене її особистими відчуттями.
    Поетеса вміло і майстерно володіє словом. ЇЇ поезія витончена, мета-
форична, тож не дивно, що її окремі поезії сприймають як пісні. І саме
вони принесли їй популярність. Пісні на її слова є в репертуарі не тільки
запорізького співака і композитора А. Сердюка, але й у народних артистів
України А. Кудлай, Т. Повалій, Н. Бучинської, К. Бужинської, Л. Остапен-
ко, О. Вояж та ін. Пісня В. Коваль та А. Сердюка “Бабине літо” – ла-
уреат Всеукраїнського пісенного радіофестивалю “Пісня року” (2000), а
пісня “Не покидай нас, юність полум’яна” у виконанні народних артистів
України Світлани та Віталія Білоножків, написана на музику Л. Остапен-
ко, стала лауреатом міжнародного фестивалю сучасної української пісні
“Шлягер року” (2003).
    Пише Віра Миколаївна і гумористичні вірші, саме тому її і прийняли до
Міжнародної асоціації українських гумористів і сатириків “Весела Січ”.
Має козацьке прізвисько “Піснярка”.
                                      Твори
    Повертаюсь до витоків : поезії / В. Коваль. – Запоріжжя : Дніпров.
металург, 2011. – 96 с.
    Дідизна : поезії / В. Коваль. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2007. –
144 с. : іл.
    На хресті любові : поезії / В. Коваль. – Запоріжжя : ЗНТУ, 2004. – 71 с.
                    Література про життя та діяльність
    Коваль Віра Миколаївна // Видатні запорожці : альманах. – Запоріж-
жя, 2012. – С. 22.
                                       ***
    Сосновський Л. Пісенні журавлі Віри Коваль / Леонід Сосновський // Го-
лос україни. – 2012. – 21 лип. (No132).
    Нагорна Г. “Повертаюсь до витоків”/ Ганна Нагорна // Червоний про-
мінь. – 2011. – 14 груд. – С. 3.
    Середа В. Осінній вернісаж Віри Коваль / Віра Середа // Запоріз. правда.
– 2008. – 23жовт. – С. 6.
    Середа В. “Сія мені з небес сузір’я Терезів”/ Віра Середа // Запоріз.
правда. – 2008. – 30 верес. – С. 4.
   Литовченко Т. “Не покидай мене, Надіє» / Т. Литовченко // Запоріз.
правда. – 2004. – 13 берез. – С. 1.
   Недоморацька Л. Тільки є талант до віршів, не позичений, а власний / Л.
Недоморацька // Червоний промінь. – 2004. – 20 берез. – С. 6.
30.09 - 115 років тому (1898) в м. Бердянську відкрито залізничний вокзал;
    Народився Сергій Володимирович Яновський 30 вересня 1953 року у
м. Запоріжжя. Ще в шкільні роки улюбленим заняттям юнака стала
участь у художній самодіяльності: він співав, грав на гітарі, без нього не
обходилося жодне шкільне дійство.
    У 1968–1970 роках Сергій Володимирович навчається в Запорізькому
індустріальному технікумі і одночасно продовжує удосконалювати свою
художню майстерність: самостійно освоює клавішні інструменти, стає
учасником ВІА навчального закладу. Не покидає свого захоплення і під час
строкової служби в ВВС у Білорусії (1972–1974), успішно виконуючи в са-
модіяльності пісні під власний акомпанемент на гітарі.
    Працюючи на ДСС в АТЦ, С. Яновський керує художньою самодіяльніс-
тю, створює хор працівників цеху, для якого пише пісні. Зараз С. Яновський
– отаман одного із полків Запорізького козачого округу генерал Хорунжого
С. О. Гладкого. Він – член творчого об’єднання Запорізьких письменників
„Пошук”. Особливе місце в його творчості займає історичне минуле Запо-
різького краю, його козацький дух, лицарство саме за козацької тематики
у музичній і літературній діяльності. С. Яновський нагороджений орденом
Святого Рівноапостольского Великого Князя Володимира ІІІ ступеня та
медаллю М. Шолохова.
                   Література про життя та діяльність
    Композиторы Запорожья : информ. справ. – Запорожье, 2005. – 42 с. –
Из содерж. : Яновский С. А. – С. 31.
30.09 - 45 років від дня народження Л. М. Пономаренка (1968–1988), воїна-афганця; уродженця с. Аграфенівка Вільнянського району;
Цього місяця виповнюється:
235 років (1778) від дня заснування с. Новомлинівка Куйбишевського району (переселення греків і армян у Приазов`я);
115 років (1898) від дня заснування залізничної станції Пологи;
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 109–110.
70 років (1943) від дня заснування в м. Запоріжжі партизанського загону № 117 ім. В. І. Чапаєва під керівництвом К. Кримова;
70 років тому (1943) в м. Запоріжжі гестапівцями було страчено учасників підпільної групи М. Г. Гончара (1908–1943), що діяла на «Запоріжсталі»;
60 років тому (1953) стало до ладу нове приміщення концертного залу ім. Глінки в Запоріжжі;
40 років від дня заснування санаторія-профілакторія Запорізького заводу феросплавів.