01.04 - 20 років (1995) від дня заснування запорізької дитячої газети „Клякса”

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2000 рік / ЗОУНБ ім. Горького ; уклад. : І. Шершньова, Г. Нагорна. - Запоріжжя, 1999. – С. 112-113.

04.04 - 50 років від дня народження В. А. Клімова (1965-1984), воїна-афганця; з 1977 р. мешкав в с. Партизани Приморського району. Загинув в Афганістані

Якимівка: від сивої давнини до сьогодення : (1833-2008) : (бібліогр. покажч.) / [уклад. І. Шершньова] ; КЗ «ЗОУНБ ім.. О. М. Горького» ЗОР. – Запоріжжя : [б. в.], 2008. – С. 32-34.

09.04 - 75 років (1940) С. Т. Ващенко, заслуженій артистці України, концертмейстеру з класу вокалу Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара
13.04 - 15 років (2000) від дня заснування Запорізького обласного військового ліцея "Захисник"
15.04 - 210 років від дня народження П. П. Максутова (1825-1882), бердянського начальника міста й порту (1863-1876), князя

 (Макеєва І. В.)

Семен Михайлович Вільховський народився 16 квітня 1905 року у с. Мельникове Валківського району Харківської області. У 1915 р. закінчив два класи сільської школи. Працював у сільському господарстві та на вугільних шахтах Донбасу. 5 жовтня 1926 року юнака призвали на строкову службу в лавах Червоної Армії. В 1929 році закінчив Харківську школу Червоних старшин. З 1931 по 1940 рр. служив на посадах командира стрілецького взводу, роти і батальйону, начальника штабу 121-го стрілецького полку 41-ї стрілецької дивізії у м. Кривий Ріг, в Осетії і Дагестані. У 1937 р. витримав іспити за сім класів на командирському навчанні у Будинку Червоної Армії в Дагестані. До серпня 1941р. Вільховський був помічником начальника учбового відділу Буйнакського військового піхотного училища. З серпня 1941 р. служив у Майкопі Північно-Кавказького військового округу на посаді командира 129-го запасного стрілецького полку 26-ї стрілецької бригади, з лютого 1942 року тимчасово виконував обов'язки командира 197-ї стрілецької дивізії, а в травні 1942 р. був призначений на посаду командира 862-го стрілецького полку тієї ж дивізії, яка в серпні була направлена до Південно-Західного фронту, реформованого у Сталінградський.

Бойове хрещення С. М. Вільховський пройшов у ході оборони річки Хопер. У жовтні 1942 року полк під його командуванням приймав участь у форсуванні Дону. Тоді ж його призначають на посаду командира 196-го запасного стрілецького полку (3-тя гвардійська армія, Донський фронт). На початку контрнаступу під Сталінградом цей полк був включений до складу кадрового 855-го стрілецького полку (278-а стрілецька дивізія 3-тя гв. армія Південно-Західний фронт). Майор Вільховський був призначений на посаду заступника командира цього полку, передислокованого до станиці Вешенська, і звідти 22 листопада 1942 р. перейшов у наступ під назвою "Малий Сатурн".

3 січня 1943 р. дивізія була реформована в 60-ту гвардійську стрілецьку дивізію, а полк - в 185-й гвардійський стрілецький полк під командування С. М. Вільховського, який приймав участь у боях на р. Северський Донець, а у вересні - у звільненні Лівобережної України. Велику волю і мужність проявив Семен Михайлович у битві за Дніпро. У ніч на 26 листопада 1943 р. його полк форсував ріку біля с. Розумівка, на південь від Запоріжжя, захопив плацдарм і міцно утримував його. Це дозволило військам 6-ої армії 3-го Українського фронту перейти в рішучий наступ за звільнення Правобережної України.

Указом Президії ВР СРСР від 22 лютого 1944 року гвардії підполковнику Вільховському С. М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№3360).

Після передання 60-ї гвардійської стрілецької дивізії в підпорядкування 5-ї ударної армії полк приймав участь у Березнеговато-Снігирівській наступальній операції. Під Нікополем Семен Михайлович був тяжко поранений. Після лікування у тиловому госпіталі його направили у Кисловодськ, а потім у Москву. У серпні 1944 р. Вільховський став слухачем Воєнної академії ім. М. В. Фрунзе, яку закінчив у липні 1945 р. В повоєнні роки служив у Київському, Бакинському, Таврійському і Закавказькому воєнних округах.

8 липня 1953 р. полковник Вільховський С. М. звільнився в запас, після чого мешкав і працював у Тбілісі, Моздоці, Дніпропетровську, де і помер 29 серпня 1984 року. Похований у Дніпропетровську. Ім'я героя викарбуване золотими літерами у залі Слави Центрального музея Великої Вітчизняної війни у Парку Перемоги в Москві.

Мав нагороди : два ордени Леніна, орден Червоного Прапора, орден О. Невського, два ордени Червоної Зірки і численні медалі.

 

Література про життя та діяльність

 

Боевые действия стрелкового полка : сборник боевых примеров / М-во обороны СССР; отв. ред. Д. В. Василевський. - М. : Воениздат, 1958. - С. 146.

В большом наступлении : воспоминания, очерки и документы об освобождении Украины в1943-1944 гг. / cост. В. С. Локшин. - М. : Воениздат, 1964. - С. 229-236.

Герои Советского Союза : краткий биогр. словарь : [в 2 т.]. [Т.] 1 : Абаев - Любичев / М-во обороны СССР ; пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. - М. : Военизат, 1987. - С. 263.

Подвиги во имя Отчизны : докум. очерки о Героях Сов. Союза - уроженцах Харькова и Харьков. обл. / А. К. Апальков [и др.]. - Харьков : Прапор, 1985. - С. 121-122. - (Герои Советского Союза).

***

 

Герой Советского Союза Вильховский Семен Михайлович [Электронный ресурс] // Герои страны. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=11758

 (Бичева І. М.)

Леонід Іванович Попернацький народився 18 квітня 1940 року в с. Миронівка Олексіївського району Харківської області. У 1961 році закінчив Київське музичне училище ім. Р. Глієра по класу баяна. Потім навчався у Київській консерваторії ім. П. І. Чайковського теж одночасно по класу баяна та по класу диригування.

З 1970 року він працює педагогом в консерваторіях Новосибірська, Владивостока та Алма-Ати, керує джазовими колективами в філармоніях Росії та Росконцерту.

В 1976 році Леонід Іванович переїжджає у Запоріжжя та очолює джаз-рок ансамбль «Крылья» обласної філармонії, який у 1977 році став лауреатом І премії Всеукраїнського конкурсу артистів естради. Цей колектив був дуже популярний в Україні. Тут починали свою кар’єру один з кращих барабанщиків України Сергій Хмелєв та народна артистка України Любов Малицька. Тодішнім складом ансамблю було записано біля десяти пісень для радіо

З 1982 року успішно керував професійним естрадним оркестром Палацу культури «Металург» заводу «Запоріжсталь». Але на цьому Леонід Іванович не зупиняється і в 1988 році створює вокальне тріо «Аванс» у складі Юрія Шкітуна, Ліни Розанової та Марини Мельниченко - лаурет фестивалю «Червона рута» (Чернівці, 1989 р.). Л.І. Попернацький склав для цього тріо багато пісень, серед яких – «Все по талонам», «Фазенда», «Комиссар Катани» та ін. До речі, дві пісні завоювали широку популярність в Україні.

З ансамблем «Аванс» були записані 4 альбоми інструментальної музики, а альбоми пісень українською і англійською мовами. Леонід Іванович багато займався аранжуванням, він автор понад 500 пісень, 40 аудіоальбомів (з них 10 – інструментальної музики, у тому ж числі альбом Яна Табачника).

Пісні Попернацького виконують відомі українські співаки Любов і Віктор Анісімови, Олександр Василенко, Микола Гнатюк, Валентина Степова, Віктор Павлик, квартети «Гетьман», «Явір», ансамбль «Кобза» та інші. Він також причетний до сходження таких естрадних «зірок» як Роза Римбаєва, Андрій Місін та інших музикантів, відомих в усьому світі.

Леонід Іванович Попернацький – член Національної ліги композиторів України, правління Асоціації діячів естрадного мистецтва України. Маестро також підтримує талановитих дітей – продюсує їх, пише для них пісні, організує фестивалі.

 

Література про життя та діяльність

 

Дорошенко В. Трудно бежать впереди паровоза : [о своей профессии рассказывает наш земляк, композитор, аранжировщик Леонид Попернацкий] // Наш город. - 1992. - 24 июня. - С. 3.

***

Сердюк А. Попернацький Леонід Іванович[Електронний ресурс] / А. В. Сердюк // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6906&lang=ukr

 

Сердюк А. Попернацький Леонід [Електронний ресурс] / Анатолій Сердюк. - Режим доступу : http://muzlichnost.pernatskiy-leonid.html#ixzz32wtctid

18.04 - 45 років (1970) від дня заснування Балківського історико-краєзнавчого музею (Василівський район)

 (Корнєєва О. І.)

Творча біографія відомого у Запоріжжі дитячої вокально-хореографічної студії «Чайка» починається з далекого 1965 року. Засновником її був Євген Фріш. З 2011 року - це народний художній колектив України вокально-хореографічна студія «Чайка», керівник її заслужений працівник культури України Юрій Володимирович Трубчанінов, хормейстер – Олена Іванівна Корнєєва, педагоги-хореографи – Вікторія Вікторівна Хуторна та Аліна Ігорівна Тимохіна. Тут навчаються мистецтву хореографії та співу діти віком від 5 до 16 років. Структура студії включає підготовчу, молодшу, середню та старшу групи з хореографії, молодший та старший хор. Навчання у студії здійснюється на основі авторської навчальної програми, яка розрахована на 10 років і складається із класичній та базовій підготовки з народно-сценічного танцю, академічного хорового та сольного співу.

Вокально-хореографічна студія «Чайка» – призер та дипломант багатьох конкурсів та фестивалів. У 2005 році вихованці побували у Великобританії у складі української делегації Всеукраїнського благодійного фонду Надії і Добра, стали срібним та бронзовим призером Міжнародного фестивалю – у Словаччині (м. Попрад), бронзовим призером Міжнародного дитячого фестивалю-конкурсу в Угорщині (м. Будапешт), дипломантом Міжнародного фольклорного фестивалю «Сила України» (м. Запоріжжя). Зорепад призів продовжився і згодом 2008 та 2011 роки срібний призер Міжнародного дитячого фестивалю-конкурсу у Словаччині, (м. Ліптовський Мікулаш), 2009 році – бронзовий призер Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячої творчості «Зимова казка» у Чехії (м. Прага), лауреат Всеукраїнського фестивалю-конкурсу з хореографії «Арабески»(м. Нікополь 2010), дипломант Міжнародного фестивалю «Звезды XXI века»(м. Дніпропетровськ 2011), І місце в Міжнародному конкурсі в Болгарії «Світ, мистецтво, море» (2012, 2013), ІІ місце в обласному конкурсі міжнаціональних культур «Зоряниця» (2012), ІІІ місце у Міжнародному конкурсі виконавчої майстерності «Акорди Хортиці» (2013), І місце в Міжнародному фестивалі «Золота скарбничка» (2013).

Студія – активний учасник та призер міських та обласних фестивалів і конкурсів. Зокрема народної хореографії ім. Юрія Большакова, народної хореографії «Натхнення Хортиці», «Запоріжжя моє кохане», «Слов`янські зорі», «Пісенний листопад», «Зіркове сяйво», «Веселі закаблуки», «Радість Різдва», народної пісні «Калинка».

У репертуарі студії вокально-хореографічні композиції, хоровий та сольний спів, твори українських та зарубіжних авторів. Це музична класика – «Гопак» М. Мусоргського з опери «Сорочинський ярмарок», сучасна українська класика – пісні А. Кос-Анатольського, І. Поклада, народні українські пісні, естрадні твори, українські народні танці: «Гопак», «Плескач», «Українська полька», «Карпати», «Метелиця», «Чорноморець іде», «Чорнява, кучерява», «Виїжджали козаченьки», татарський народний танець «Апіпа», «Кубанський козачий танець», калмицький танець «Чичердик», російські народні танці «Я на печке молотила», «Чернобровый, черноокий». Колектив продовжує свій творчій шлях, постійно удосконалюючи свою майстерність, виховуючи нові покоління.

 

Література

 

Жук Л. В 35 - «Чайка» ягодка опять / Леся Жук // МИГ. - 2000. - 27 апр. (№ 17). - С. 20.

Павлык А. Приглашение к радости / А. Павлык // Индустр. Запорожье. - 1981. - 14 янв.

Літневський Г. Чаєнята / Г. Літневський // Комсомолець Запоріжжя. - 1970. - 29 жовт.

Фриш Е. В Москву с песней / Е. Фриш // Индустр. Запорожье. - 1969. - 11 июля.

***

Запорожский вокально-хореографический коллектив «Чайка» признан народным [Электронный ресурс]. - Режим доступа к статье : http://zp.comments.ua

 

Чайкаполучила звание “народныйхудожественный коллектив” [Электронный ресурс] // Известия. - Режим доступа к статье : http://izvestiya.in.ua


 (Шершньова І. В.)

Хижняк Андрій Андрійович народився 22 квітня 1915 року в с. Біленьке Велико-Хортицького (нині – Запорізького) району. Навчався в Одеському державному університеті (1937-1941), закінчив повний курс геолого-географічного факультету Дніпропетровського державного університету (спеціальність «географія», 1944-1945), з присвоєнням кваліфікації наукового співробітника географічних наук з правом викладання у вищих навчальних закладах. Тема його кандидатської дисертації - «Экономико-географическая характеристика поймы Нижнего Днепра». Вчене звання отримав у 1954 році.

Під час роботи в МДПІ працював старшим викладачем геології кафедри хімії (1953), доцентом кафедри основ сільського господарства (1958), деканом факультету природознавства (з 1959) та природничо-географічного факультету (1961-1967), завідувачем кафедри географії та геології (1962-1968).

Нагороджений грамотою Міністерства освіти УРСР «За сумлінну роботу в підготовці педагогічних кадрів» (1957). Він - один із засновників та голова правління Мелітопольського відділу Українського філіалу Географічного Товариства СРСР.

1968 року переїхав з Мелітополя до Белгорода (РФ).

Область наукових наукових інтересів вченого: загальна геологія; геологічна будова річкових долин; дослідження водних ресурсів і рельєфу Запорізької області; краєзнавство; методика викладання географії.

 

Праці

 

Нижнее Приднепровье : экон.-геогр. очерк / А. А. Хижняк. – М. : Географгиз, 1956. – 79 с. : ил.

Запорізька область : (геогр. нарис) / А. А. Хижняк. – К. : Рад. школа, 1959. – 126 с. : іл., карта.

Мелітополь : іст.- геогр. нарис / М. Алексєєв, Г. Барков, А. Хижняк. – Запоріжжя : Кн.-газ. вид-во, 1962. – 68 с. : іл. – (Міста Запоріз. обл.).

Лабораторно-практичні заняття з геології / Хижняк А. А. - К. : Рад. школа, 1965. - 145 с.

Известия Мелитопольского отдела географического общества охраны природы УССР / Геогр. о-во УССР, Укр. о-во охраны природы и содействия развитию природ. Богатств ; ред. кол. : П. П. Орлов, А. А. Хижняк [и др.]. – Днепропетровск : Промінь, 1965. – 172 с. – Из содерж. : Хижняк А. Минеральные богатства Запорожского края / А. А. Хижняк. – С. 5-16 ; Орлов П. Острова в Каховском водохранилище / П. П. Орлов, А. А. Хижняк. – С. 137-141.

Місто Мелітополь – важливий економічний центр України / А. А. Хижняк, М. Алексєєв // Екон. географія. – 1967. – Вип. 2. – С. 184-190 ; Серп і молот. – 1967. – 7 січ.

Про зміни Молочного лиману в зв’язку з його з`єднанням з Азовським морем і перспективи його використання / Хижняк А. А., Янковський Б. А. // Матеріали з метеорології і гідробіології України. – К., 1963. – С. 118-122.

Запоріжжя ; Запорізька область / Хижняк А.А., Бєляєв Д. П. // УРЕ. – К., 1961. – Т. 5. - С. 175-176 ; 178-181.

 

Література про життя та діяльність

 

Воловник С. Мелитопольский пединститут: страницы истории / С. В. Воловник, Н. В. Крылов. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2014. – 170 с. : фото. – Из содерж. : [А. А. Хижняк]. - С. 120.

Географи Мелітопольського державного педагогічного інституту (1961-1990 рр.) : іст. нарис. Ч. 1 / О. С. Арабаджі [та ін.] ; Мелітоп. держ. пед. ун-т ім. Б. Хмельницького. – Мелітополь : Видав. будинок ММД, 2010. – 180 с. : іл. – Із змісту : Хижняк Андрій Андрійович. – С. 5, 7-12, 16-20, 76-77, 88, 89, 91, 92, 93, 94, 118, 121-122, 123, 174, 176, 177.

Бальцер А. На службі народові : (нарис з історії Запоріз. обл. універсал. наук. бібліотеки ім. О. М. Горького). 1905-1999. Вид. 2 / А. І. Бальцер. – Запоріжжя : Полиграф, 2002. – 82 с. – Із змісту : [в т. ч. про А. А. Хижняка]. - С. 29-31.

***

Хлопотов С. Первый декан / С. Я. Хлопотов // Мелитоп. краевед. журнал. - 2014. - № 3. - С. 31-39.

 

Алексеев А. Природолюб, исследователь, учитель // Мелитоп. ведомости. – 1996. – 23 янв.

 (Шершньова І. В.)

Василь Федорович Пойденко народився 23 квітня 1915 року. Родина Пойденків мешкала на вулиці Ковальській в м. Запоріжжі. Василь навчався у ремісничому училищі (ФЗУ) при Запорізькому паровозоремонтному заводі. Отримавши професію (1936), працював слюсарем на цьому заводі. Веселий, товариський, він швидко здружився з молодими ремонтниками. Незабаром його обирають комсоргом арматурного цеху. Одночасно оволодівав азами льотної справи в Запорізькому аероклубі. Доводилося вставати о четвертій годині ранку, щоб їхати на аеродром і о сьомій годині бути на роботі. Потім навчався у Борисоглібському льотному училищі (1937-1940). Ставши професійним військовим, брав участь у фінській кампанії, з початку Великої Вітчизняної війни на передовій. Напередодні війни родина Василя Федоровича мешкала поблизу м. Львів. Лейтенант Пойденко знищив свій перший фашистський літак 22 червня 1941 року. І це в перший день війни, серед суцільного безладдя, паніки, розгубленості.

Дружина Анастасія Лаврентіївна з півторарічною донькою Людою (1940 р. н.) та матір`ю Василя – Євдокією Тимофієвною, разом із частинами Червоної Армії, які відходили, повернулися до Запоріжжя.

14 листопада 1941 року 28-й авіаполк, де служив Пойденко, прикриваврадянські війська у Звенигороді (можайсько-гжатський напрямок). О 15 годині 25 хвилинланкавинищувачів вступила в нерівну сутичкуз 26 фашистськими літаками («МЕ-109» та «ХЕ-113») в районісіл Локотня, Асакове, Акулове. Арена повітряного бою розтягнулася на декількакілометрів. Три «мессершміта» було знищено. Але на аеродром не повернулася бойова машина командира ланки лейтенанта Пойденка. На той час йому було лише 26 років.

Повідомлення про те, що він пропав без вісті, родина отримала в Уфі, куди евакуювався Запорізький паровозоремонтний завод.

Минуло майже 26 років. В червні 1967-го під час будівельних робіт ковш екскаватора с трьохметрової глибини підняв разом з піском частину крила літакаПотім знайшли фюзеляж і останки льотчика. На гімнастерці зберігся орден Червоного Прапора № 6316 (він отримав його 5 липня або 1941 року). Саме за цим номером вдалося встановити ім`я льотчика. Мешканці Апрелівки дізналися, що вже будучи смертельно пораненим, Пойденко врятував життя мирного населення,з останніх сил дотягнувши літака за межі міста. Він упав, глибоко занурившись у землю.

22 червня 1967 року останки льотчика були бронетранспортером доставлені до літака, який взяв курс на батьківщину героя. Мешканці м. Апрелівка приїхали, щоб попрощатися зі своїм «соколом». На мітингу були присутніми вдова та донька героя.

23 червня в м. Запоріжжя провели в останню путь льотчика-винищувача В. Ф. Пойденка. Тисячі людей прийшли до Будинку культури ім. Дроб`язка ЗЕРЗ, до його матері Євдокії Тимофіївни, щоб вклонитися за синів, яких одного за одним проводила на фронт. Із шести не повернулися четверо: Микола, Володимир, Віктор, Василь… Останки В. Ф. Пойденка перепоховали на Капустяному кладовищі. На могильній плиті викарбовані слова: «Лётчик-лейтенант Пойденко Василий Фёдорович. 1915-1941. Геройски погиб в воздушном бою под Москвой».

Колишня Київська вулиця в м. Апрелівка стала носити ім`я героя. В 1976 році неподалік від місця загибелі льотчика встановлено пам`ятного знака у вигляді зламаних крил літака, заввишки шість метрів. На залізобетонній стіні, яка знаходилася за крилами, була закріплена зірка, виготовлена з металу. Перед стіною була вмонторована меморіальна мармурова плита з надписом: «Верному сыну Родины, коммунисту, летчику-истребителю, лейтенанту ПОЙДЕНКО ВАСИЛИЮ ФЕДОРОВИЧУ, павшему здесь 14 ноября 1941 года смертью героя, защищая небо столицы нашей Родины от фашистских захватчиков».

Кожного року, 14 листопада, в день загибелі льотчика, йдуть до пам`ятника ветерани Великої Вітчизняної війни, школярі та мешканці міста. Учні школи стоять біля нього в почесній варті. В найважливіший день свого життя приїжджають до пам’ятника щасливі молодята, щоб покласти квіти.

У травні 2007 року, узвя`зкуз розширенням Київської траси пам`ятник довелося демонтувати. На відкритті нового пам’ятника, що відбулося 8 травня 2009 року, була присутня донька героя Музика (Пойденко) Людмила Василівна (мешкає в Запоріжжі, як і батько, працювала на ЗЕРЗі).

В шкільному музеї Апрелівської СШ № 4 єекспозиція, присвячена герою. Вчителька цієї школи Трегубова Надія Миколаївна листувалася з дружиною Василя Федоровича – Анастасією Лаврентіївною, з якою потоваришувала пам’ятного 1967 року. Дбайливо зберігаються в її родинному альбомі світлини сім`ї героя, надіслані з України.

Пам`ятають подвиг земляка і в його рідному місті. Рішенням виконкому Запорізької міськради № 180 від 20 червня 1985 р. вулиця Паровознав Жовтневому районі була перейменована на вул. імені Василя Пойденка.

 

Література про життя та діяльність

 

Книга Пам'яті України : Запорізька область. Т. 1 : в 2-х кн. Кн. 2 : місто Запоріжжя (П-Я) ; Запорізький район / голов. редкол. : І. О. Герасимов (керів.) та ін. – Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 488 с. – Із змісту : Пойденко Василий Федорович. - С. 65.

Лелюшенко Д. Москва – Сталинград – Берлин – Прага : записки командарма / Д. Д. Лелюшенко ; генерал армии Д. Д. Лелюшенко. – 3-е изд., испр. и доп. – М. : Наука, 1975. – 440 с. : портр. – Из содерж. : [о В. Ф. Пойденко]. – С. 78-79.

***

Ткаченко А. Защищая небо столицы / А. Ткаченко // Сов. профсоюзы. – 1988. - № 9. – С. 25. – (День Победы).

Коломієць Н. Комсорг Пойденко / Н. Коломієць // Рад. Україна. – 1983. – 26 черв.

Гаєв Ю. Два життя лейтенанта / Юрій Гаєв // Комсомолець Запоріжжя. – 1982. – 8 трав. (№ 55). – С. 1.

Фоменко В. Імена вічні, як життя / В. Фоменко // Комсомолець Запоріжжя. – 1975. – 20 трав.

Вербицкий К. Земляк-герой не забыт / К. Вербицкий // Индустр. Запорожье. – 1975. – 26 марта.

Стешенко О. Сокіл крила не склав у бою / О. Стешенко // Комсомолець Запоріжжя. – 1967. – 30 лип. (№ 90). – С. 2.

Как это было // Красная звезда. – 1967. – 28 июня (№ 149). – С. 4.

Ім`я твоє безсмертне // Комсомолець Запоріжжя. – 1967. – 23 черв. (№ 74). – С. 1.

Мурзина М. Находка под Наро-Фоминском / М. Мурзина // Красная звезда. – 1967. – 22 июня (№ 144). – С. 3.

Андрієнко І. Він повернувся з безсмертя / І. Андрієнко // Комсомолець Запоріжжя. – 1967. – 21 черв. (№ 73). – С. 4.

Ильин В. Он защищал небо Москвы / В. Ильин // Индустр. Запорожье. – 1967. – 20 июня.

Солонський А. Йшла війна народна… / А. Солонський // Запоріз. правда. – 1967. – 20 черв.

***

Шуклин Н. Он защищал небо Москвы : [стих., посвящен. памяти В. Ф. Пойденко] / Н. Шуклин // Индустр. Запорожье. – 1969. – 9 февр.

 

Іменем Героя

 

Весна Победы нашей / [авт. кол. : Короленко В. Д. (рук. проекта) [и др.] ; Шевченко В. И. (рук. авт. кол.)]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – 288 с. : ил. – Из содерж. : Улица Василия Пойденко. – С. 170.

Вулиці Запоріжжя – дзеркало історії : (довідник і короткі бібліогр. списки про вулиці, провулки, проспекти, бульвари та майдани міста) / [уклад. О. Дутова] ; КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – 268 с. – Із змісту : [Вулиця] Василя Пойденка. – С. 41-42.

***

Дахно В. Наши знаменитые улицы : [в т. ч. об ул. В. Пойденко в Жовтнев. р-не г. Запорожья] / В. Дахно // Верже. – 2004. – 1 июля (№ 27). – С. 12.

Никитюк С. Імені героя : [про присвоєння імені В. Ф. Пойденка загону 5 «А» класу СШ № 83 м. Запоріжжя] / С. Никитюк // Комсомолець Запоріжжя. – 1968. – 26 берез.

 

Пам`ятник Василю Пойденку в м. Апрелівка

(Наро-Фомінський район Московської області)

 

Желнова Н. Память о «сломанных крыльях» Василия Пойденко восстановили / Н. Желнова // МИГ. – 2009. – 24 сент. (№ 39). – С. 5.

Шилин Д. Вернулась память о «сломанных крыльях» / Дмитрий Шилин // Индустр. Запорожье. – 2009. – 20 авг. (№ 120). – С. 6.

Шилин Д. Сломанные крылья / Дмитрий Шилин // Индустр. Запорожье. – 2007. – 24 мая (№ 75). – С. 4-5.

 

Памятник Василию Пойденко [в г. Апрелевка Наро-Фомин. р-на Москов. обл.] [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.aprelevka.com/t1798/

23.04 - 15 років тому (2000) в м. Запоріжжі у парку ім. Пушкіна було відкрито католицьку каплицю на честь святого апостола Петра
24.04 - 50 років від дня народження О. І. Варвашеніна (1965-1987), старшого лейтенанта; уродженця м. Мелітополь. Загинув в Афганістані

 (Гнєдашев В. М.)

І тоді

в Твоїх пальцях заплакали ластівки,

а мені пощастило побачити небо...

І тремтіли тендітно слова непромовлені,

Пригортаючи серпень останній до себе, -

До себе...

(Тельнюк Г. І тоді... : батькові - Станіславу Тельнюку)

 

Тельнюк Станіслав Володимирович народився 26 квітня 1935 року в с. Іскрівка Якимiвського району (знято з обліку 24.01.1973 р.).*Батько – Тельнюк Володимир – працював агрономом-каучуководом, мати – Олiйник Марія Петрівна – рахівником у радгоспі. На Якимівщині мешкали до 1948 року, потім жили у Казахстані, Криму, Вінницькій області.

Станіслав закінчив з червоним дипломом Переяслав-Хмельницьке педагогічне училище ав1959 році – Київський державний (нині — національний) університет імені Т.Г. Шевченка. Будучи студентом, Станіслав виступив одним із організаторів, а потім став редактором альманаху «Київ».

По закінченні університету працював журналістом і редактором в обласних i міських газетах України. Згодом переїхав до Києва, де працює в 1962-1966 роках на посаді завідуючого відділом критики в газеті «Літературна Україна», далі — відповідальний секретар Комісії критики та теорії літератури Спілки письменників України. Одночасно друкується в українських часописах «Вітчизна», «Жовтень» («Дзвін»), «Київ», «Дніпро», а також у газеті «Молодь України».

Станіслав Володимирович був направлений у якості журналіста на відому в радянські часи новобудову – Байкало-Амурську магістраль (1976-1977). Результатом його творчого відрядження став роман «Три сонця на одному небі» та документальні повісті (у співавторстві з Леонідом Горлачем) «Магистраль века», «От Днепра до Амура», «Дальневосточное кольцо».

Серед найпопулярніших його творів є повість «Туди, де сонце сходить» (1967), а також книга повістей «Білий камінь» та 8 поетичних збірок, серед яких «3алiзняки» (1966), «Легенди про будні» (1963), «Робота» (1976), «Сузір’я любові», «Легенда про трьох сестер».

Станіслав Володимирович був особисто знайомий з П.Г. Тичиною, був упорядником його творчого надбання. В результаті було написана біографічна повість «Павло Тичина» та літературно-критичний нарис «Червоних сонць протуберанці» (1968). З 1962 року С. Тельнюк робить переклади на українську з 15 мов. Ним написаний цікавий біографічний нарис про Алiшера Навої – «Безсмертя співучого».

С. Тельнюк – автор повістей на історичну тематику«Грає синє море» (1971) та «Яром-долиною».

В 1960-і роки у саміздаті поширюються сатиричні вірші С. Тельнюка, спрямовані проти русифікації. Найвідоміший з них – «Забувайте українську мову!».

Творче надбання Станіслава Володимировича Тельнюка перекладалося на російську, білоруську, грузинську, вірменську, молдавську, кримськотатарську, болгарську, польську, португальську, арабську мови.

Станіслав Володимирович Тельнюк - член Спілки письменників СРСР (1964), нагороджений кількома медалями. Він лауреат республіканської комсомольської імені Миколи Островського (1984) та літературної премії Павла Тичини «Чуття єдиної родини», яку передав на спорудження пам'ятника Т.Г. Шевченку в Санкт-Петербурзі.

Станіслав Тельнюк одружується і з родиною живе в Києві. Доньки письменника - Леся і Галя - створили український вокальний гурт “Сестри Тельнюк”.

31 серпня 1990 року передчасна смерть обірвала життя талановитого письменника. Похований на Байковому кладовищі. Кілька років потому планету, відкриту в 1982 році Кримською астрологічною обсерваторією і занесену у Всесвітній резерв Гарвардського університету за номером 7632, названо на честь С. В. Тельнюка — Stanislav.

Уже після смерті письменника виходять друком його стаття «Лицар поезії» про українського поета Василя Симоненка та щоденник «За красне слово – красну плату».

Життєве кредо С.В. Тельнюка, як митця: чинити опір провінційності та хуторянству через просвітництво, максимальну порядність, високий професійний стандарт. Його творчість поки що є непрочитаною сторінкою української літератури ХХ століття, а отже потребує ретельного вивчення, осмислення й узагальнення.

 

Окремі видання творів

 

Яром-долиною... : іст. роман / С. В. Тельнюк ; Станіслав Тельнюк ; іл. Г. Акулова. – К. : Веселка, 1991. – 400 с. : іл. – (Золоті ворота).

Грає синє море : повість з ХVІІ сторіччя / С. Тельнюк ; Станіслав Тельнюк. – Торонто : Книго-Клюб, 1972. – 300 с. : іл. – Вих. дані ориг. : К. : Веселка, 1971.

***

Молодий я, молодий... : поетич. світ П. Тичини (1906-1925) / С. В. Тельнюк. – К. : Дніпро, 1990. – 418 с. : іл. – Бібліогр.: с. 415-418.

Павло Тичина : біографічна повість / С. В. Тельнюк. – К. : Молодь, 1979. – 336 с. – (Серія біографічних творів "Уславлені імена" ; вип. 43).

 

Література про життя та діяльність

 

Рух опору в Україні, 1960-1990 : енцикл. довід. / голов. ред. Осип Зінкевич ; Музей-архів і документаційний центр укр. самвидаву при вид-ві "Смолоскип". – 2-ге вид., доп. – К. : Смолоскип, 2012. – 896 с. : 64 іл. – Із змісту : Тельнюк С. В. : [поет, прозаїк, перекладач, літ. критик ; учасник руху шістдесятників ; уродж. с. Іскрівка Якимів. р-ну]. - С. 727-730.

Літературне Запоріжжя : біобібліогр. довід. Вип. 2 / ЗОУНБ ім. О.М. Горького ; уклад. Г. Нагорна, І. Шершньова, І. Півненко. – Запоріжжя : Поліграф, 2002. – 54с. – Із змісту : Тельнюк Станіслав Володимирович. - С. 50-51.

Гнєдашев В. Літературний спалах нашого краю / В. Гнєдашев, О. Гербич // Акимов. вестник. - 2008. - 6 нояб. (№ 45). - С. 5.

Лиманська С. Слово про земляка / С. Лиманська // Слово трудівника. - 1995. - 16 серп.

Станіслав Тельнюк : [некролог] // Літ. Україна. - 1990. - 6 верес.

***

Стадніченко О. Тельнюк Станіслав Володимирович [Електронний ресурс] / О. О. Стадніченко // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7299&lang=ukr

Тельнюк Г. Він був одним із них... [Електронний ресурс] : спогад про поета, письменника, громадянина... / Галина Тельнюк // Тельнюк Станіслав: біографія, вірші, поезія. Клуб поезії. - Режим доступу: http://www.poetryclub.come.ua

 

 

* Крилов М. Пам'ять втрачених сіл (зниклі ойконіми Запоріжжя : 1945-2000) : довід. / М. В. Крилов. – Мелітополь : Мелітополь, 2002. – 76 с. – Із змісту : Іскрівка [Якимів. р-н]. - С. 15.

 

28.04 - 75 років (1940) Ю. П. Остапову, запорізькому художнику
Цього місяця виповнюється:
55 років (1960) народному музею історії ВАТ "Дніпроспецсталь"