На початку 1680-х рр. навчався в Києво-Могилянській акаде­мії, пізніше служив у Гадяцькому полку – пройшов шлях від рядо­вого козака до полковника. У складі козацьких військ Григорій Граб’янка брав участь у походах Кримських (1687–1689), Азовських (1695–1696), Кизи-Керменському і Німанському (1697), у Північній війні 1700–1721 рр., у російсько-турецькій війні 1735–1739 рр. Заги­нув у бою біля Гайманової Могили (с. Балки Василівського району Запорізької області) 8 липня 1738 року.

Автор одного із відомих козацьких літописів «Літопису Граб’ян­ки». Літопис завершено 1710 року. Оригінал рукопису не зберігся, але сьогодні відомо понад 50 списків цього твору. «Літопис Граб’ян­ки» охоплює історію України від найдавніших часів до 1709 року. За змістом літопис можна поділити на три частини. У першій розпові­дається про події від початків козацтва до Визвольної війни, у другій, найбільш розлогій, – про саму війну, а в третій – про те, що відбувалося в Україні після смерті Богдана Хмельницького. Лі­тописець зупиняється переважно на воєнній історії; головне місце відводить темі участі козацтва у Хмельниччині. Виклад має форму «сказаній» – більших або менших розділів, кожен з яких має свою внутрішню драматургію.

«Літопис Граб’янки» має виразні риси барокового літературного твору. Автор вводить у свою розповідь вірші, напівлегендарні пере­кази. Відповідно до свого завдання – возвеличення Хмельницького і його доби – Граб’янка написав свій твір складною, сильно стилізо­ваною під церковнослов’янську українською книжною мовою того часу. Архаїзуючи мову, автор прагнув досягти високого, патетичного стилю розповіді, у яку все ж проникли народнорозмовні елементи.

(І. В. Шершньова)

 

Праці:

Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / [пер. із ста­роукраїнської Р. Г. Іванченка].  К. : Знання, 1992.  192 с.

Летопись Григорія Грябянки : действія презельной и от начала поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского...  Изд. временною коммиссіею для разбора древних актов.  К. : в Университетской тип., 1854.  I–XXIX, 1  380 c.

 

Література та інтернет-ресурс:

Граб’янка Григорій Іванович // Хроніка 2000 : укр. культурол. аль­манах : (енциклопедичний довідник) : до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.  К., 2013.  Вип. 4 (94) : Український Петер­бург.  С. 319.

Бовгиря, А. М. «Літопис Грабянки» та питання реконструкції «достовірного літопису» // Історія українського козацтва : нариси : у 2-х т.  К., 2007.  Т. 2.  С. 266–281.

Лобода, Т. Грабянка Григорій Іванович // Видатні постаті Ук­раїни : біографічний довідник.  2-ге вид., доп.  К., 2007.  С. 381–382.  ([Бог і Україна понад усе]).

Сас, П. М. Грабянка Григорій і його літопис української історії та історії козацтва // Енциклопедія історії України.  К., 2004.  Т. 2 : Г  Д.  С. 183.

Граб’янка Григорій Іванович // Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса.  К., 2003.  С. 202–203.

Григорій Грабянка (?–1738), козацький історик-літописець // Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т.  К., 2002.  Т. 1 : А–К.  С. 470–471.  (Золоті імена України).

Лях, С. Р. Літопис Граб’янки // Українське козацтво : мала енцик­лопедія / НДІ козацтва при Запоріз. держ. ун-ті.  К. ; Запоріжжя, 2002.  С. 294.

Григорій Грабянка (? – бл. 1738), козацький історик-літопи­сець // Золота книга української еліти : іформ.-імідж. альманах : у 6 т.  К., 2001.  Т. 1.  С. 460–461.

Репан, О. А. Григорій Грабянка у бойових діях 1735–1738 років // Українська біографістика = Biographistica Ukrainica : зб. наук. праць Ін-ту біогр. дослідж. Вип. 11 / НАН України ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; [редкол. : В. І. Попик (голов. ред.) та ін.].  К., 1999.  Вип. 2. С. 174–183.

Левченко, В. Казацкое летописание [Самовидца, Г. Грабянки, С. Ве­личко] // Альманах библиофила. — М., 1983. — Вып. 14. — С. 79–110.

 

Козацький літописець – Граб’янка Григорій Іванович [Елект­ронний ресурс].  Режим доступу : http://cdiak.arhives.gov.ua/v_Hra­bianka_Hrygorii_Ivanovych.php

245 років (1773) від дня заснування першої (гарнізонної) школи в Олександрівській фортеці.
245 років тому (1773) у м. Олександрівську (нині Запоріжжя) почала діяти перша Свято-Покровська церква.
240 років (1778) від дня заснування с. Велика Білозерка (за¬раз – центр Великобілозерського району) .
235 років (1783) від дня заснування смт Чернігівка.
230 років (1788) від дня заснування смт Розівка (Розівський район).

Література:

 

Кобозєв Микола Степанович // Энциклопедия Бердянска.  Ме­литополь, 2013.  Т. 1 : АЛ.  С. 692–693.

210 років тому (1808) засновано духоборчий Сирітський Дім в с. Терпіння Мелітопольського району.

Література та інтернет-ресурс:

Лыман, И. И. Крыжановский Василий Константинович // Энцик­лопедия Бердянска : в 2 т. / [авт. идеи, рук. творч. группы В. И. Михай­личенко].  Мелитополь, 2013.  Т. 1 : А–Л.  С. 761.

[Крижанівський Василь Костянтинович] // Бердянська чоловіча гімназія (1901–1919 роки) : матеріали з історії Бердянського держав­ного педагогічного університету. Т. II / Бердян. держ. ун-т ; [І. І. Ли­ман, В. М. Константінова].  К., 2007.  С. 22, 311, 477–479.

Михайличенко, В. И. Летописец города // Михайличенко, В. И. Бердянск: взгляд через столетия / В. И. Михайличенко, Е. С. Денисов, Н. И. Тишаков.  [3-е изд., перераб., испр. и доп.].  Бердянск, 2010.  С. 325–327.

 

Константінова, В. М. Крижанівський Василь Костянтинович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6271&lang=ukr

Література:

Князьков, Ю. П. Ганнівка // Князьков, Ю. П. Запорізька область : історико-географічний і топонімічний словник.  Запоріжжя, 2009.  Вип. 3 : (Бердян., Веселів., Мелітопол., Приазов., Примор., Чернігів., Якимів. р-ни). С. 256.

 

Ганнівка // Мій край – Якимівщина (природні топоніми та ойко­німи Якимівського району Запорізької області) / І. П. Аносов, О. С. Ара­баджі, Н. М. Барабоха [та ін.].  Якимівка  Мелітополь, 2006.  С. 62–63.

Село Новомиколаївка Мелітопольського району розташоване за 12 км на захід від м. Мелітополя. Через село проходить траса Меліто­поль – Кам’янка-Дніпровська. На південній околиці села знаходиться Шульгівський курган – історична пам’ятка поховання скіфської знаті IV ст. до н. е. Його досліджував у 1889–1891 рр. археолог, професор Санкт-Петербурзького університету М. І. Веселовський.

Офіційне заснування села відбулося у 1818 році на третьому стані Мелітопольського повіту Таврійської губернії, на південному схилі Тащенацької балки. Оскільки на річці Берда з 1800 року вже існувала Миколаївка, то, уникаючи повторення, село назвали Ново­миколаївкою. Поселилися тут державні селяни з села Шульгівка Но­вомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер с. Шуль­гівка Петриківського району Дніпропетровської області). У 1819 році село поповнилося 10 родинами з Курської губернії. Пізніше сюди прибули ще 5 сімей з Білгородського повіту Курської губернії. У дру­гій половині ХІХ ст. до села прибували переселенці зі Слобожанщи­ни (Чернігівська та Харківська губернії) і багато переселенців з Пол­тавської губернії. Та основне ядро селян – це нащадки перших поселенців. Тому, пам’ятаючи свою «малу батьківщину», селяни з любов’ю називали село Шульгівкою. Ця назва вже два століття відома багатьом людям з навколишніх сіл та жителям Мелітополя, діди-прадіди яких з різних причин переселились до міста.

У 1845 році громада села встановила дерев’яну церкву та дзві­ницю, яку освятили в честь Вознесіння Господнього. Церкву купили в с. Денисівка Бердянського повіту (нині – у межах м. Ногайська).

У 1864 році в Новомиколаївці було 238 дворів, 1960 жителів – 995 чоловіків та 965 жінок, а вже 1889 року – 340 дворів, 3174 жи­телі, початкова школа та поштова станція. Наприкінці ХІХ ст. у Ново­миколаївці було 486 дворів, 4099 жителів, діяли дві земські школи, олійниця, дві кузні, чотири лавки, дві цегельні, пивна і винна лавки.

У 1890 році в Новомиколаївці було відкрито першу земську дво­штатну школу. Повна назва школи такого типу – «земсько-громадсь­ке народне училище» – відома як «зелена» школа (металеве покриття пофарбоване зеленою фарбою). У 1897 році на Куцопланці була від­крита одноштатна школа. Називали її «червоною», бо була крита чер­воною черепицею. Катерина Сідлер, Марія Шик, Пелагея Гуслиста, Микола Медведєв та Іван Неділько – перші вчителі, що працювали в цих школах.

У 1895 році була побудована кам’яна церква, освячена, як і по­передня дерев’яна, на честь Вознесіння Господнього. Неподалік від церкви був побудований будинок священика (зараз там розміщенаНовомиколаївська АЗПСМ ).

За рішенням Мелітопольських повітових земських зборів в 1901 році через Тащенацьку балку було побудовано кам’яний міст. Із доповіді Мелітопольської повітової земської управи Мелітопольсь­ким земським зборам ХХХІХ чергової сесії: «…в Мелитопольском уезде произведены следующія дорожныя сооруженія на суммы дорожного капитала… 2. Въ 1901 году Ново-Николаевскій каменный мостъ чрезъ балку Тащенакъ по тракту изъ г. Мелитополя въ с. Ве­селое, отверстіем 2,10 саж., съ дамбою длиною 172 саж., вымощен­ною местнымъ каменем 4959 р. – к..».

У центрі села була базарна площа, де з 1899 року кожен четвер новомиколаївці базарювали. Сюди приїжджали і продавці, і покуп­ці з навколишніх сіл та з Мелітополя.

У 2-й пол. ХІХ століття в селі діяла земська поштова станція, а вже на початку ХХ ст. їх було дві. На кожну станцію виділялось 10 коней і 3530 крб. на рік. Поштоутримувачем був Степан Григорович Житник.

Поряд стоїть незвичайна для сільської місцевості будівля. Це будинок купця І гільдії Івана Матвійовича Калініна. Будівництво нового будинку було закінчено в 1914 році.

Новомиколаївка входила до складу Терпіннівської волості, а з 1911 року – до Кизиярської волості. У 1915 році в селі було 599 дворів та 5829 жителів; з них – 2979 чоловіків та 2850 жінок. У корис­туванні жителів було 6161 десятина землі. 536 дворів мали землю, а 63 сімї були безземельними.

Після революції та війни за переписом 1926 року в селі жили 4823 чол. У роки НЕПу тут діяло Новомиколаївське кооперативне споживче товариство, головою якого був Онисим Федорович Скидан, а головою ревізійної комісії – Харитон Федотович Миколенко.

За протоколом сільради від 9 грудня 1928 року відомо, що на будівництво двоповерхової школи закладено в бюджет 11 189 крб. і планується «путем самообложения собрать на строительство шко­лы 5 тыс. рублей». Школу будували в 1929–1930 роках. У ній навча­лись учні молодших, середніх і старших класів. А з 1958 року тут роз­містився навчальний корпус Новомиколаївської школи-інтернату.

На початку 30-х рр. на території села створили чотири колгос­пи: «Ударник», «Восход», «Червона зірка» та «Іскра». Село не оми­нули жахливі події Голодомору. Записані спогади М. Т. Житника, М. І. Науменко, В. О. Миколенко, П.І. Науменко, Г.Ф. Лободи, В. Ротан­чука, К. І. Скидан, П. Ф. Хавера та інших, розповіді нині живих свідків Н. М. Федченко, П. К. Федченка, В. К. Лободи, М.З. Матюхи підводять до висновку, що загинули голодною смертю близько тися­чі жителів села. Більше двох тисяч селян були вимушені покинути село в пошуках порятунку або були виселені. Це підтверджують і статистичні дані: у 1826 році в Новомиколаївці було 4130 жителів, а в 1939 році – лише 2180.

Напередодні війни кращими працівники з Новомиколаївки були: трактористка О. М. Коваль, жінка-комбайнер Л. І. Явтушенко, бджоляр Ф. Т. Кравченко, трактористи П. А. Шулешко та П. А. Шев­ченко, бавовняр Є. Л. Шевченко. У колгоспі «Схід» був насаджений сад та шовкун під керівництвом садівника І. Т. Скидана.

У роки війни з території сільради на фронт було мобілізовано близько 700 чоловік, понад 400 воїнів загинули на фронтах та в конц­таборах для військовополонених. 117 юнаків і дівчат були вивезені на примусові роботи до Німеччини. У селі діяли дві підпільні організації: комуністична й ОУН. Володимиру Карповичу Загною посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а Миколі Трохимовичу Глазкову – звання Народний Герой Югославії.

У повоєнні роки селяни відновлювали господарства колгоспів, а молодь брала участь у відбудові Дніпрогесу, Донбасу, заводів і фабрик Запоріжжя та Мелітополя, автошляху Запоріжжя – Сімфе­рополь. Техніки в селі не вистачало, тому сільськогосподарські угі­ддя обробляла Чехоградська МТС.

У 50-ті роки була прокладена кам’яна дорога до Мелітополя, яку потім розібрали в зв’язку з будівництвом військового аеродрому. Колгоспники бригади № 1 побудували клуб з бібліотекою, кіноза­лом, більярдною та радіорубкою. На цілинних землях та на полях колгоспу прославились ударною працею комбайнери Д. А. Патлаха і П. Д. Науменко, які неодноразово були учасниками Всесоюзної ВДНГ та нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.

У 1963 році великий за земельними угіддями колгосп «Україна» було розділено на два: «Україна» – на території Новгородківської сільради і «Таврія» – Новомиколаївської сільради. У 60–70-ті роки кращим трактористом був І. С. Лобода. У 1968 році він був пере­можцем в районному змаганні за кількістю зораних гектарів, наго­роджений бронзовою, срібною і золотою медалями учасника Все­союзної ВДНГ. За участь у зборі врожаю в Монголії Д. А. Патлаха був нагороджений Почесною Грамотою Уряду Монголії.

У 1968 році в центрі села було побудовано Будинок культури на 450 місць. У 70-х роках колгосп побудував 60 житлових будинків, а також нові корпуси тракторних бригад № 1 і № 2.

Нову школу в центрі села будували упродовж 1988–1990 років. Кошти виділили базове господарство колгосп «Таврія» та Меліто­польська районна рада. Будівельні роботи проводили БМУ і буді­вельна бригада колгоспу «Таврія». 16 січня 1990 року відбулося свят­кове відкриття школи. А 18 листопада 1999 року в школі було відкрито музей. У 2011 році Міністерством освіти і науки присвоєно Новомико­лаївському історико-краєзнавч