Сила кохання

Ольга Будугай

 

Сила кохання

 

1. День народження короля

 

Ця історія відбулася в одному великому королівстві в дуже давні часи. Країною правили король Едуард і королева Гертруда. Вірніше, Його величність тільки вважався королем, а насправді всю владу в державі захопила в свої руки зла королева. Батьки короля Едуарда, одружуючи сина, розраховували, що можуть приєднати великий посаг Гертруди – півкоролевства – до спадщини, яку вони заповідали Едуардові. Вони хотіли, щоб у сукупності вийшло величезне королівство.

У молоді роки принц Едуард дуже кохав юну принцесу з сусіднього королівства і мріяв саме її, Єлизавету, бачити своєю дружиною. Проте посаг Єлизавети був набагато меншим, ніж посаг Гертруди. Тому батьки Едуарда й слухати нічого не бажали про Єлизавету. Принц дуже страждав, але він мав лагідну вдачу й ніколи не заперечував своєму батькові, справжньому тиранові. Тому його примусили одружитися на принцесі Гертруді.

Для нещасливого у шлюбі короля Едуарда найсвітлішою радістю стала його п’ятнадцятирічна донька Анна. І вдачею, і вродою дівчина була більше схожа на батька. Як не намагалася королева Гертруда виховати в ній гордовитість, зверхнє ставлення до підданих, але така «королівська» наука ніяк не прищеплювалася до душі Анни. Це дуже дратувало Гертруду, бо вона мріяла побачити у своїй дочці продовження власної вдачі.

Анну мало цікавили бали, одяганки та плітки про сусідів-королів. Вона любила сонячне світло, польові квіти, птахів і тварин. ЇЇ добра няня Марія так цікаво розповідала казки й історії про них! А найбільше юній принцесі подобалося гратися в цікаві ігри з придворним блазнем Артом. Цей славний сімнадцятирічний юнак не тільки вмів улаштувати всілякі забави й розвеселити навіть найсумнішого гостя в палаці. Арт міг дати королю Едуарду таку слушну пораду, якої годі було почути навіть від верховного королівського радника. Цей поважний літній радник Його величності давав поради, які були більше до вподоби королеві, аніж продиктовані здоровим глуздом.

Блазень Арт скрашував життя й утомленому від примх дружини королю. Його величність милувався сценами ігор і витівками Арта й Анни, а королеву вони просто дратували. Вона забороняла дочці бути поблажливою зі своїми підданими, спілкуватися з простолюдом.

Одного разу принцеса й блазень вирішили підготувати для короля сюрприз до дня його народження. Напередодні іменин короля усі слуги ретельно прибирали палац, готували вишукані страви. Герольди поспішали в усі кінці запрошувати знатних гостей. А придворні були заклопотані своїм новим вбранням для майбутнього балу. І сама королева наказала кравцям пошити особливо ошатні сукні для себе та своєї дочки, яку вона все ніяк не могла дочекатися на останнє примірювання обнов.

Королева Гертруда мало дбала про те, яким чином привітати чоловіка. Його день народження для неї був тільки приводом для запрошення найбагатших сусідів-королів. Вона розраховувала на те, що принцеса Анна сподобається якомусь дуже багатому королю, який захоче одружити з нею свого сина-принца.

Королева влаштувала розкішний прийом. Свою доньку вона задумала показати гостям не на самому початку, а в середині свята. Дівчина повинна була вразити гостей своєю красою й неперевершеним вбранням. Але замість цього в розпалі святкового прийому в залу вкотилися по підлозі два веселих блазня в дуже смішних костюмах. Навіть найповажніші гості не змогли стриматися від сміху через витівки веселунів.

Усі придворні в одному з них одразу ж упізнали Арта. А другим серед них виявилася … сама принцеса Анна. Щоб зробити сюрприз батькові, якого вона дуже любила, вона виробляла всілякі веселі штуки саме з королем, нагадуючи присутнім, що саме він був справжнім винуватцем свята. Король же сміявся до сліз і почував себе щасливим, як ніколи. Раптом хтось із молодих гостей-принців, не стримавши свого нетерпіння, запитав господарів:

– Коли ж нарешті ми зможемо привітати саму принцесу Анну?

Королева була страшенно розлючена. Їй ледь-ледь вистачило сили посміхатися до від’їзду гостей. А далі вона наказала негайно посадити блазня Арта до в’язниці, а дочку закрити в її кімнаті під домашній арешт. Замість свята вийшов скандал. Король був невтішно засмучений. Він намагався умовити дружину пробачити Анні, адже донька хотіла подарувати радість батькові і всім гостям.

Але королева була жорстокою і твердою, мов скеля. Замість пробачення вона влаштувала допит у спальні принцеси й випитувала у бідної Анни правду про те, хто допоміг принцесі без дозволу королеви пошити костюм блазня. Адже до цієї події на святі будь-яка дрібниця в палаці була їй завжди відома. А тут її так обвели навколо пальця! Дочка погордувала дорогою сукнею, яку королева наказала для неї пошити!

Анна не видавала свою улюблену няню Марію. Тоді королева почала погрожувати, що накаже висікти кожного із слуг у палаці, якщо дочка сама не викаже винуватця. Анна почала вагатися, адже їй було жаль і няню, і всіх слуг.

Несподівано до спальні зайшла сама няня і спокійно повідомила, що це вона допомогла принцесі згідно з її бажанням пошити костюм. Королева Гертруда накинулась на неї з криком і лайкою. Вона виштовхала Марію з палацу, наказала забиратися геть цій літній жінці, яка вірно служила королівській родині все життя. Королева погрожувала викликати ката і скарати на горло Марію, якщо та затримається біля стін палацу хоч на мить.

 

2.Таємниця іграшкової рибки

 

Уперше в своєму житті принцеса Анна переживала справжнє горе. Вона хотіла принести радість батькові, а її сюрприз чомусь повернувся бідою для найдорожчих її серцю людей. Страждав батько. Десь поневірялась серед чужих людей її добра няня Марія, яку вона називала матінкою. А блазень Арт потрапив до темниці. Тільки тепер Анна відчула, наскільки Арт був близьким їй душею і як їй тепер його бракувало…

Серце дівчини розривалось від туги і безсилля. Вона молилася всю ніч. А вранці вона не встала з ліжка, їй не хотілося їсти й пити. Ніщо не могло викликати посмішку на її обличчі. Королева злякалася за здоров’я дочки, адже бліде й сумне обличчя принцеси могло зіпсувати її привабливість. А невзабарі Її величність планувала приїзд нових знатних гостей. Королева вирішила влаштувати турнір з приводу шістнадцятиліття доньки, яке наближалося. Вона запросила принців, доблесних лицарів і попередила, що переможець турніру матиме право просити руку доньки короля.

Анна й чути нічого не хотіла про шлюб із якимось із пихатих сусідніх принців, які мріяли не про любов принцеси, а про її багатий посаг. Тільки в розлуці з Артом дівчина зрозуміла, що насправді дорогий її серцю веселий і добрий Арт. Ніби підслухавши думки принцеси, мати почала погрожувати дочці, що стратить Арта в її день народження, якщо Анна не почне знову їсти і виходити до гостей на бенкетах. Щоб врятувати життя коханому, принцеса погодилась.

Погроза королеви ніби розбудила Анну від важкого сну. Треба діяти! Якщо не допомогти Артові втекти із в’язниці, королева рано чи пізно може стратити його. Думки роїлися в голові принцеси: «Як допомогти Артові? Кому із придворних довіритися, адже королева всюди засилає вірних їй шпигунів? А за королем стежить найбільше». Дівчині нічого не залишалось, як діяти самій. Вона вдавала, що забула Арта, стала знову веселою, почала гуляти по палацу.

Королева Гертруда тріумфувала. Нарешті дочка забула якогось нещасного блазня! Тепер мати менше контролювала Анну і ще глибше занурилася в клопоти підготовки до свята. Вона зраділа, що донька ніби почала їй допомагати в цьому. Принцеса навіть навідувалась у майстерні і спостерігала, як виготовлялись лицарські обладунки і зброя.

Саме в майстерні Анні вдалося здобути невеликий терпуг. Його треба було за будь-яку ціну передати Артові. Але ж яким чином можна непомітно передати інструмент у темницю? Анна довго міркувала й нарешті додумалася зашити терпуг в середину іграшки-рибки з гарним довгим хвостом і барвистими плавцями. Ще в ранньому дитинстві няня Марія виготовила цю рибку для неї із тканини. Тоді маленька принцеса вірила, що ця іграшка допомагає здійсненню бажань і солодко засинала з рибкою в руках після добрих няниних казок.

Намилувавшись улюбленою іграшкою, яка тепер ще більше нагадувала Анні про найдорожчих для неї людей, принцеса акуратно розрізала її по шву на животі, вклала терпуг в середину і знову зашила. На вигляд іграшка залишилася такою ж, як і раніше, але стала важчою.

Увечері, скориставшись зручним моментом, принцеса підійшла до охоронця тюрми. Вона показала йому дорогоцінний перстень, подарований їй колись бабусею, матір’ю короля Едуарда. Анна пообіцяла охоронцеві віддати перстень за одну послугу: передати Артові його улюблену страву й іграшку-рибку, щоб він не так журився, не був таким самотнім. Ласий до золота охоронець передав усе Арту в обмін на перстень.

 

 

3. Блазень Арт

 

Колишній королівський блазень теж дуже сумував за милою Анною. Він давно кохав її, але не смів зізнатися в цьому принцесі. Туга за коханою і думки про втечу не давали йому спокою. З того часу, як його кинуто до в’язниці, пройшло два тижні. Королева відклала рішення щодо його долі на деякий час, тим більше, що вона повністю була зайнята підготовкою до свята. Королева Гертруда була така розлючена на нього, що ще не знайшла гідного способу розправи. За її наказом жоден із охоронців чи сторонніх людей не мав права спілкуватися з Артом. До того ж королева не бачила гідної заміни блазневі Арту. Не випадково ж він був загальним улюбленцем.

Єдиною людиною, яка наважилася підійти до заґратованого віконця темниці й сказати кілька слів, що змінили хід Артових думок, була старенька няня Марія. Вона встигла повідомити, що принцеса дуже сумує за ним, а саму няню вигнали з палацу. Арт кинувся був до віконця, хотів якнайбільше розпитати Марію про Анну. Але варта, пам’ятаючи про наказ королеви, прогнала жінку геть. Правда, охоронці зробили це без особливого бажання.

Навіть серед варти вже ширилися розмови про те, що королева занадто завищувала розміри податків для селян і ремісників перед кожним новим бенкетом чи лицарським турніром. Народ усе більше ремствував на злу Гертруду. Країна почала вирувати від обурення, коли піддані дізналися про позачерговий нечувано великий податок перед грандіозним святом, яким особисто так опікувалася королева.

Арт, чуючи розмови незадоволених своїм життям вартових, почав і собі обережно вставляти по кілька слів. Через деякий час він почав вступати в ці бесіди сміливіше. Люди відчували, що Арт набагато краще них знає життя палацу і вдачу королів. Кільком вартовим Арт міг довіряти. Юнак розповідав їм багато такого, про що ті навіть не здогадувалися.

Коли Арту передали іграшку-рибку та їжу від Анни, він був безмежно щасливим. Арт притискав іграшку до щоки, гладив і цілував її. Багато разів у житті він тримав цю іграшку в своїх руках. Його здивувало те, що рибка стала набагато важчою, ніж раніше. Оглянувши іграшку більш прискіпливо, Арт зрозумів, що всередині рибки є щось тверде. Його спіткав здогад, що Анна передала цю іграшку не просто так. Тут є якийсь секрет. Арт розпоров рибку й витяг звідти такий дорогоцінний у в’язниці терпуг. Так ось який подарунок передала йому люба Анна!

Тепер у Арта з’явилася надія на порятунок. Ті вартові, яким він довіряв, давали йому можливість підпилювати ґрати під час їхньої зміни. Незабаром Арт утік на волю. Один охоронець перед цим приніс йому одяг простого ремісника. Юнак міг пройтися містом невпізнаним перехожими. У королівстві ж тільки й чутно було розмови про свято у палаці, яке мало ось-ось відбутися. Дізнавшись, що принцесу хочуть видати заміж за переможця турніру, Арт терміново почав шукати спосіб знову зустрітися з коханою, щоб більше ніколи з нею не розлучатися.

 

4. Сон принцеси Анни

 

Наближався день народження принцеси. Вона чекала на нього і з сумом, і з надією. Адже напередодні втік із в’язниці її любий Арт. Ця звістка принесла їй радість і неспокій водночас. Де ж він тепер? Чи достатньо безпечне те місце, де він переховується? Чи доведеться їм побачитися ще хоч раз?

І ось цей довгоочікуваний день настав. Анна відчувала, що сьогодні, саме на її день народження, Арт повинен обов’язково з’явитися перед нею. Про це її попередив незвичайний сон. Перед самим світанком принцесі приснилося, що вони вдвох з Артом їхали верхи на прекрасному білому коні. Одяг на Артові був не той, в якому вона звикла його бачити. На ньому було святкове вбрання принца. Він мав зброю.

Арт тримав у руках повід коня, а вона – ту заповітну іграшку-рибку, в який передала коханому знаряддя для звільнення – терпуг. Раптом Анна відчула, що рибка із іграшкової почала перетворюватися на живу. Ця жива рибка вислизнула з її рук, але не впала на землю, а перетворилася на білу-білу голубку, яка зробила кілька кіл над ними й полетіла далі над квітучим лугом. Назустріч їй летів ще один білий голуб. Вони наближалися один до одного, але раптом на голубку стрімко накинувся яструб, який несподівано з’явився з боку королівського замку. Він почав клювати голубку й рвати її кігтями.

Арт рішуче дістав стрілу із сагайдака й випустив її в яструба. Стріла вп’ялася в хижака. Він каменем упав на землю. Два голуби підлетіли до Арта й Анни. Ледь торкаючись крилами їхнього волосся, птахи почали над ними кружляти. Зробивши три кола, пара білих голубів полетіла далеко в небесну блакить. Від пережитого уві сні захвату дівчина прокинулася. Її серце гаряче билося в грудях. З цієї миті Анна повірила, що має відбутися диво, адже вона відчувала, що цей сон був добрим знаком небес.

 

5. Лицарський турнір

 

Усе було готове до пишного прийому високих гостей і лицарського турніру. До палацу прибуло багато відомих і менш відомих принців, котрих королі прислали на турнір у надії на багату наречену для сина. Приїхали навіть з дуже далеких місць, оскільки королева Гертруда заздалегідь послала гінців і в дуже далекі, але багаті королівства, сподіваючись, що їхні принци захочуть породичатися з її сім’єю.

Десятки сміливих юнаків у бойових обладунках вийшли змагатися на турнірі за право назвати своєю нареченою принцесу Анну. Сама Анна пильно вдивлялася в заборола лицарських шоломів. Вона сподівалася побачити за одним із них рідні риси Арта, але так і не змогла роздивитися жодного із надійно захованих в холодний метал лицарських облич.

Турнір підходив до завершення. Останніми, найбільш стійкими супротивниками виявилися два принци. Один із них був із сином сусіднього короля, за нього мріяла видати заміж свою дочку королева Гертруда. Другий принц прибув із далекої південної країни. Він назвався принцом Артуром і показав королю Едуардові й королеві Гертруді свій докладний родовід, що сягав на кілька століть вглиб королівської історії. Його родовий герб прикрашали два білих голуби, які кружляли над тілом переможеного чорного яструба.

Анна з тривогою вдивлялася у постать незнайомого принца. Їй не хотілося ставати дружиною незнайомця, але ще більше вона не бажала виходити заміж за пихатого сусіднього принца Зігфрида. А її коханий був невідомо де. Анні залишалося тільки молитися й просити Бога позбавити її небажаного весілля з нелюбом.

Коли два принци зійшлися в бою, гості помітили, що Артур значно вправніший і моторніший, аніж сильний, але вайлуватий Зігфрид. За кілька хвилин явна перевага була на боці принца з далекої південної країни. А незабаром Зігфрид був остаточно переможеним. Він не чекав такого повороту долі, але мусив з цим змиритися.

Король Едуард жестом запросив принца Артура сісти на почесне місце поруч з принцесою Анною. За традицією герой повинен був спершу стати на праве коліно перед королем і, знявши шолом, попросити руку його дочки. Але принц Артур зробив усе це не підіймаючи заборола. Усім гостям і самим господарям не терпілося побачити обличчя переможця, щасливчика-нареченого Анни.

Королева Гертруда почала вимагати від гостя негайно показати обличчя.

– Можливо, це якийсь злочинець, або в нього спотворене обличчя?! За виродка я своєї дочки не віддам! – заявила королева Гертруда.

Почувши ці слова, принц Артур зняв шолом з голови і з гідністю подивився в обличчя королеві. Принцеса Анна радісно вигукнула:

– Любий Арте, це ти!!!

Вона кинулася в обійми переможцю, адже перед нею був саме Арт!

Гертруда перестала приховувати свої почуття за маскою величності. Вона була як ніколи розгнівана. Королева вигукнула:

– Як насмілився блазень-утікач видавати себе за принца крові та ще й вимагати руки моєї шляхетної дочки?!! Охоронці, схопити його й негайно стратити!

Але тут за спиною колишнього блазня виросла стіна воїнів королівської гвардії з далекої країни. А охоронці, впізнавши свого улюбленця Арта, не квапилися виконувати наказ ненависної королеви.

Король не знав, що робити. Анна підійшла до батька, припала до його руки й просила пробачити Артові. Вона зізналася, що давно його кохає й хоче вийти за нього заміж.

– Він же виграв турнір і за нашими законами може претендувати на мою руку. А моє серце вже й так давно належить йому…

Раптом шеренга гвардійців розступилася й пропустила до короля вродливу знатну даму. Вона звернулася до короля Едуарда.

– Дозвольте привітати Вас, Ваша величносте! Багато років тому Ви випустили зі своїх рук власне щастя. Вам Ваші батьки заборонили одружитися з коханою принцесою Єлизаветою. Ви дозволили поламати одразу дві долі – власну й Вашої коханої.

– Єлизавето, це…

Голос Едуарда задрижав і видав його справжні почуття.

– Так, це я, Ваше перше кохання. Я і є колишня принцеса Єлизавета, а тепер – вдова великого короля Генріха.

Тут заговорив і переможець турніру, пригортаючи до серця щасливу Анну.

– А я насправді – не блазень Арт, а принц Артур.

– Так, і законний спадкоємець трону мого загиблого на війні чоловіка, короля Генріха, – уточнила королева Єлизавета .

Королева Гертруда була готова вчепитися в королеву Єлизавету, але все ж таки стримала себе й почала насміхатися.

– А це та сама бідненька принцеса, чийого посагу колись не вистачило, щоб її взяв заміж принц Едуард, наш теперішній король і мій чоловік, – глузувала вона.

– Так, – спокійно відповіла Єлизавета. – Зате тепер моє королівство удвічі перебільшує ваше за площею і втричі – за багатством. Але не володіння коштовностями роблять по-справжньому щасливими навіть королів. Особливо, якщо цими багатствами хтось оволодіває нечесним шляхом.

– На що це Ви натякаєте? – обурилась королева Гертруда.

– Я вийшла заміж за принца і сама була принцесою, а не самозванкою, як ти, колишня дочко хитрого королівського мажордома. Про справжню історію твого походження я дізналася від своєї бабусі, коли вже народилася принцеса Анна.

Королева Гертруда почала всіма шляхами спростовувати її слова. Але у відповідь почула таке:

– У мене й зараз є докази твого самозванства. Я не дала їм ходу, щоб не нашкодити сім’ї мого колишнього коханого Едуарда. Але тепер, коли ти принизила мене й мого сина, який у чесному двобої на турнірі здобув руку Анни, я все відкрию народові. Але зараз не ти головна героїня свята, а наші діти. Зійди з їхнього шляху і відповідай за свої злочини!

Перелякана Гертруда з неабиякою проворністю намагалася вислизнути з палацу. Але злій самозванці так і не вдалося ніде заховатися, бо люди її ненавиділи. Згодом Гертруді довелося відповідати за свій обман і жорстокість перед законом.

Гірка правда про матір засмутила Анну. Але тепер відкрився шлях до її заміжжя з коханим Артом, який виявився принцом Артуром. Водночас юна іменинниця переживала і найдраматичніші, і найщасливіші хвилини свого життя. У неї був любимий батько, її коханий Артур і його матір, яка так тепло поставилася до неї. Тепер Анна стане їй за дочку. Знову поруч була і добра няня Марія, яка привітала свою улюбленицю букетом польових квітів і пообіцяла допомогти пошити Анні найгарнішу у світі весільну сукню.

– Я знову щасливий, Єлизавето! – радів звільнений від ненависної Гертруди король. – Пробач за мою слабкодухість. Тепер я буду іншим і зумію оберегти родину і всю країну від лиха. Але яким чином твій син став блазнем? Я завжди спирався на його слушні поради. Гертруда залишала мені з кожним роком все менше вибору, все вирішувала сама. Але тепер наш із нею шлюб не дійсний, бо вона виявилася самозванкою.

Королева Єлизавета розповіла, що знала все про його нелегке життя від своїх родичів, але не сміла якимось чином втручатися в його долю. Під час одного з приїздів до своїх батьків її королівська карета проїжджала неподалік від палацу короля Едуарда. Син Артур був тоді підлітком і побачив юну Анну. Вона збирала з Марією квіти в полі, щиро раділа сонцю і вітру. А коли побачила в небі двох білих голубів, поділилася радістю не тільки з нянею, а й з королевою Єлизаветою.

– Артур милувався нею з вікна карети й закохався у цю диво-дівчину, – розповідала далі Єлизавета. – Згодом відкрився в цьому мені. Я знала про лиху вдачу Гертруди, але не могла суперечити долі сина. Тому й дозволила Артурові деякий час пожити у вашому палаці в ролі блазня, щоб син зміг упевнитися в міцності своїх почуттів. Марія допомогла йому стати своїм у палаці.

Ось так лицарський турнір закінчився не одними, а двома заручинами щасливих пар: юних Анни й Артура та поважних короля Едуарда й королеви-вдови Єлизавети, які давно кохали одне одного. Згодом усі піддані щиро раділи двом бучним весіллям. Король Едуард і королева Єлизавета щасливо зажили разом.

Ошатна весільна сукня Анни була прикрашена двома білими голубами і так підкреслила вроду нареченої! Принц Артур став королем і повіз Анну в свою далеку і прекрасну південну країну, яка полонила молоду королеву не тільки багатством природи, але й веселою вдачею та працелюбністю її людей. А няня Марія допомагала бавити їхніх славних діток і з радістю розповідала малятам їх улюблені казки.

 

м. Бердянськ, вересень 1996 – м. Переяслав-Хм., 25-26.11.2006