Вы здесь

Март
Не в сети
Регистрация: 23/03/2010 - 12:51
І. Роздобудько "ЛСД. Ліцей слухняних дружин"

Ірен Роздобудько - головний редактор журналу "Караван історій"

Март
Не в сети
Регистрация: 23/03/2010 - 12:51

Ірен Роздобудько - головний редактор журналу "Караван історій", та в першу чергу - талановита письменниця. Авторка понад 20 романів і 5 кіносценаріїв, лауреат і переможниця літературних конкурсів "Коронація слова", "Книга року" Бі-бі-сі, премії ім. Нестора Літописця, володарка престижної відзнаки "Золотий письменник України", Роздобудько дійсно творить історію сучасної української літератури.

Ідеальні дівчата з ідеальним вихованням... Невже вони жертви таємної змови проти людства, яка існує ще з непам'ятних часів? Мета її - виховати слухняних і безпорадних жінок, покірних рабинь для майбутніх чоловіків. Коли гине вихованка одного з елітних навчальних закладів, приховати інформацію не вдається, бо є ті, кому не байдуже доля дівчат...

Пат - вихованка ліцею, яку переконують : усе, що відбувається за межами закладу, не варте уваги, а справжнє життя полягає у покірному служінні своєму майбутньому чоловікові. Та випадкове знайомство із саксофоністом, який завітав до їхнього закладу під час розслідування вбивства однієї з вихованок, відкриває їй очі : те, чому їх навчали, насправді омана, існує інше життя - вільне та прекрасне.

Намагаючись відборонити свою свободу, вона втікає з закладу й опиняється на вулиці, до якої зовсім не пристосована. Чи зможе вона вижити у світі, про який нічого не знає?

Це не детектив про сучасних гейш, не лавсторі, не соціальна фантастика. Це підкоп. А от під що - шукайте самі. Протест визрів у надрах гламуру : Ірен Роздобудько знає світ, про який пише, адже її ім'я пов'язане з журналами "Наталі", "Караван історій". І в тому, що саме вона повела читача за лаштунки "красивого життя", особлива пікантність ситуації.

Але є одна небезпека - проковтнути книгу одним духом, у читацькому азарті промчати від першої сторінки до останньої, відклавши невідкладне заради пригоди - і солодкої, і моторошної, не схожої на всі інші, у які нас уплутувала українська література. А важлива кожна деталь, кожна фраза - від безборонно - самотньої "Дорогий щоденнику..." до Пісні пісень тростини для саксофону. "Утрачений рай - це коли починаєш мислити самостійно".

Із "ЛСД" - як із полотнами імпресіоністів : маєш справу з мінливістю вражень. Але нічого категоричного, прокурорського... Читаючи один уривок, несподівано думаєш про булгаківську Маргариту, що вирвалася з золотої клітки.

Дочитавши до крапки "ЛСД", одразу почала біло заздрити тим, для кого ця провокативна історія ще попереду. Щасливчики...

Март
Не в сети
Регистрация: 23/03/2010 - 12:51

Мне стало страшно ибо все продается и покупается - даже человеческие отношения. "Мажори" убивают нас на дорогах, лишают нас достойной жизни, мы стали вторым сортом. Автор показала, что нас можно вырастить, как "овощ" для своей надобности, можно выбрасить, а можно и убить. Страшно ибо это правда.

Добавить комментарий