До 170 — річчя від дня заснування с. Різдвянка Новомиколаївського району

Різдвянка (до 1917 року слобода Рождественская, Рождєствєнка) село, центр однойменної сільської ради, розташоване в верхів`ях річки Верхня Терса (на правому і лівому берегах балки Зайцевої та балки Солоної) – правої притоки р. Верхня Терса за 39 кілометрів від районного центру. До найближчої залізничної станції Гайчур – 9 км [10, с. 272]^**. В “Історії міст і сіл УРСР” про заснування Різдвянки говориться в дуже загальних фразах: “…Село засноване в 1823 році переселенцями із Росії, Польщі, Литви” [1, c. 503].

    Між тим, місцевість, де тепер розташоване село Різдвянка, з давніхдавен була заселена піонерами південноукраїнського Степу – козаками-запорожцями. В цілинному степу, де за спогадами старожилів, “тирса сивіла як дим, та ще де-не-де – кущі верболозу і терну”[2, с. 56], а “бабаків було більше, ніж аврахів” [2, с. 53], по балках, поблизу джерел з питною (“доброю”) водою, розташовувались козацькі осідлища – курені і зимівники. В одних козаків …для зими були теплі хати, а для літа – курені, інші ж літо й зиму жили в куренях. Курені були великі, а щоб тепло було, козак наносить листя, сіна, простелить повсть, натягне на себе кожуха та й спить. Хоч який мороз, а йому байдуже…” [2, с. 53]. Жили запорожці вільно. Випасали худобу, ловили в степових річках рибу, торгували і воювали. Зтих часів значна кількість урочищ цього краю носить назви, які, очевидно, походять від запорозьких прізвиськ, – балки Бірюча, Зайцева, Куликова, Вовча, Зайцева могила та ін.

    Після зруйнування в 1775 році козацьких вольностей Російська держава розпочала процес колонізації, освоєних козаками, південноукраїнських земель. Колишній козацький степ був призваний служити інтересам імперської феодально-поміщицької держави [3, с. 55–56]. Степова місцевість, між лівим берегом річки Гайчур і правим берегом річки Верхня Терса, названа в тогочасних документах Вербовим пустищем (Вербовая пустошь), після кількох територіально-адміністративних реформ і переділів 1802 року ввійшла до складу новоствореного Олександрівського (так офіційно

край почав іменуватися з 1806 р.) повіту [4, c. 228–291]. 

    Землі Вербового пустища (пустошь Вербовая) [5, c. 36, 42] були віддані у рангові дачі поміщиці Олександрі Миколаївні Писемській, яка отримала 4500 десятин цілинної землі [5, с. 42] і відставному майору Якиму Григор`єву, якому дісталось 1800 десятин [5, с. 36].

    Заселення багатого на чорноземи і бідного на воду Вербового пустища виявилось для поміщиків справою доволі проблематичною, тому з часом їхні землі були знову повернуті у власність держави.

    Згідно “Відомості Катеринославської губернії, Олександрівського повіту, з показом числа душ чоловічої і жіночої статі та числа десятин землі зручної і незручної”, складеної в серпні 1805 року, землі Вербового пустища залишались незаселеними [6, с. 141–160].

    Карта Олександрівського повіту Катеринославської губернії 1795–1816 років також свідчить про те, що, в межах означеної місцевості, сільських населених пунктів не було [7, од. зб. 942].

    У 1841 році уряд Російської імперії прийняв рішення про переселення на державні “пустопорожні” землі Катеринославської губернії 21500 душ державних селян чоловічої статі. З 1841 по 1847 рік до Олександрівського

повіту було переведено 38197 чоловіків і жінок державних селян. Вони започаткували на визначених державою ділянках землі 41 нове поселення [8, c. 90]. Згідно зі “Списками переселенців Олександрівського повіту”, які зберігаються у фондах Державного архіву Запорізької області, 16 травня 1843 року до новозаснованого “казенного селения Рождественская” прибули перші 24 сім`ї державних селян [9, спр. 222, арк. 38–41]. Переселенці були із Полтавської (21 сім`я у складі 69 осіб чоловічої і 73 осіб жіночої статі) [9, спр. 222, арк. 38] та Харківської губерній (3 сім`ї державних селян у складі 28

осіб чоловічої статі і 15 осіб жіночої) [9, спр. 222, арк. 40]. Відтак, першими поселенцями слободи Рождєствєнская стали сім`ї полтавських козаків, вихідців із села Подохи, Барковської волості, Гадяцького округа Полтавської губернії Давида Артемовича Соколенка, Федора Микитовича Михайлика і Дем`яна Спиридоновича Шульженка [9, спр. 222, арк. 38] та сім`ї військових обивателів (колишніх козаків), вихідців із хутора Куликів Лебединського округа Харківської губернії, Василя Івановича Кривошия, Карпа Лук`яновича Линника та Григорія Кириловича Кривошия [19, спр. 222, арк. 40 зв.]. Пізніше до них приєднались переселенці – вихідці із Київської, Чернігівської та Катеринославської губерній [9, спр. 227, арк. 68–70 зв.].

     Перехід на нові, степові землі для людей, що виростали в іншій природній і кліматичній зоні, був досить таки ризикованою і небезпечною справою. Утворене “в степи глухой и непроходимой” поселення спиналось

на ноги важко і повільно. Переселенці потерпали від невлаштованості побуту, відсутності достатньої кількості придатної для вживання питної води, голоду і хвороб [8, c. 92–93]. У 1848–1849 роках в Рождєствєнскій, як

і в багатьох інших степових поселеннях Олександрівського повіту, лютувала холера [8, c. 93]. Згідно з даними дев`ятого народного перепису (Ревізії) 1850 року в казенному поселенні слобода Рождєствєнская проживало 170 душ чоловічої і 156 душ жіночої статі [9, спр. 253, арк. 1058]. Слободами в ті часи називались нові поселення, мешканці яких на певний період звільнялися від феодальних і державних повинностей. За цей час вони мали обжити місцевість, створити господарську інфраструктуру.

     1866 року в слободі Рождєствєнская була збудована Різдво-Богородична церква, і першим священиком новозбудованої церви став о. Никанор (Никанор Іванович Ювченков). Напередодні Першої світової війни у селі мешкала 2541 особа. Окрім церкви, в населеному пункті діяло 2 земські і одна церковно-приходська школи, земська лікарня, працював лікар, фельдшер, акушерка і земський ветеринарний фельдшер.

     Радянська влада в селі Рождєствєнка вперше була встановлена в січні 1918 року. В складній політичній ситуації селянам розібратися було важко: одні пішли за більшовиками, інші за Нестором Махном, треті підтримали Центральну Раду. Остаточно радянська влада утвердилася в Різдвянці лише в 1922 році. У 1929–1930 рр. в селі було засновано 11 товариств спільного обробітку землі, які в 1932 році об`єдналися у два колгоспи – ім. 8 Березня та “Червоний партизан”.

     Жахливий голодомор 1932–1933 років забрав життя кількох сотень жителів села. Тридцять родин найбільш заможних селян більшовицька влада як куркулів вислала в Сибір і на Донбас.

     Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну працю жителів Різдвянки. На фронти другої світової війни пішло 498 чоловік. Уже в перші місяці війни високу бойову майстерність показав льотчик, командир ескадрильї 744-го авіаційного полку І. В. Манойло. За 1941–1942 роки він збив 10 фашистських літаків. 31 березня 1943 року І. В. Манойлу було посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу.

    Понад 250 учасників бойових дій за подвиги на фронті і в тилу були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Серед них Л. О. Валюх, Я. І. Білик, М. О. Мирошниченко, М. З. Муковський та інші.

    Жахливі часи довелося пережити жителям села з 4 жовтня 1941 по 18 вересня 1943 року. Сотні юнаків і дівчат фашисти вивезли на примусові роботи до Німеччини. Загарбники зруйнували і спалили колгоспні будівлі, забрали худобу і реманент.

    Нині в селі стоїть пам`ятник 101 воїну-визолителю та 242 землякам, які віддали своє життя за визволення рідної землі. Поряд з пам`ятником загиблим на фронтах війни землякам встановлено погруддя Героя Радянського Союзу льотчика-винищувача І. А. Манойла.

    У 1950 році різдвянські колгоспи утворили одне господарство – імені 8 Березня. Незабаром за високі досягнення у сільськогосподарському виробництві колгосп був нагороджений дипломом другого ступеня і малою золотою медаллю ВСГВ у Москві. 259 передовиків сільськогосподарського виробництва були відзначені орденами і медалями Радянського Союзу.

    У часи незалежної України колгосп ім. 8 Березня реорганізовано спочатку в однойменне КСП, а згодом у ТОВ “8 Березня”. Його очолив Валерій Іванович Прибор. Господарство працює стабільно, з року в рік отримує високі врожаї зернових та зернобобових культур. Поступово зміцнюється і його матеріально-технічна база. На території села нині функціонують ТОВ “8 Березня”, ТОВ “Рута”, 2 фермерських господарства, загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів, сільський будинок культури, бібліотека, поштове відділення зв`язку, крамниця споживчого товариства та кілька приватних.

    Жителі Різдвянки бережуть пам`ять про минуле свого села і сподіваються на щасливе, сповнене досягненнями майбутнє.

    1. История городов и сел Украинской ССР. Запорожская область. – К., 1981. – 728 с. – Из содерж. : Риздвянка. – С. 503.

    2. Новицький Я.П. Народна пам`ять про козацтво / Я. П. Новицький, А. Л. Сокульський, В. І. Шевченко; авт. передм. до англ. тексту А. І. Гайдай. /Я. П. Новицький – Запоріжжя: СП”Інтербук”. Запоріз. центр, 1991. – 160 с.: іл.

    3. Первое полное собрание законов Российской империи: (далі І ПСЗ) – Т. ХХ. – No 14252.

    4. І ПСЗ, Т. ХХ, No 20449.

   5. Карагодин А. И. История запорожского края: 1770–1917 (документы и материалы) / А. И. Карагодин – Запорожье: ЗГУ, 2002. – 458 с.

   6. Ведомость Екатеринославской губернии Александровского уезда с показаним числа душ мужика и Женька пола и числа десятин земли удобной и неудобной. 1805(1795р.) // Новицкий Я. П. История города Александровска (Екатеринославской губернии) в связи с историей возникновения Днепровской линии крепостей. 1770–1806 / Я. П. Новицкий – Екатеринослав, 1905. – С. 139–168.

   7. Російський державний архів давніх актів (далі РДАДА), ф. 1356, оп.1.

   8. Чиженок Ю. А. З історії заселення і освоєння земель Олександрійського повіту Катеринославської губернії (з другої половини ХVIIІ ст. до 1861 р.) / Ю. А. Чиженок – Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС ЛТД”, 2003. – С. 90.

   9. Державний архів Запорізької області (далі ДАЗО), ф. 12, оп. 2. 

   10. Князьков Ю. Запорізька область : іст.-геогр. і топонім. словник. Вип. 1 : (Василівський, Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Новомиколаївський райони) / Ю. П. Князьков ; Запоріз. наук. т-во ім. Я. Новицького, Ін-т археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. – Запоріжжя : Тандем-У, 2004. – 340 с. – Із змісту : Різдвянка.

– С. 272.

   11. Бойко А. Південна Україна останньої чверті ХVIIІ століття. Ч. 1: Аграрні відносини / А. В. Бойко. – Запоріжжя : Тандем-У, 1997. – 203 с.

   12. Кабузан В. Заселение Новороссии (Екатеринославской губернии) в ХVIIІ – первой половине ХІХ века (1719–1858 гг.) / В. М. Кабузан. – М. : Наука, 1976. – 307 с. – Из содерж. : Северное Причерноморье во второй половине 30-х – 40-х годах ХІХ в. (VІІІ ревизия). – С. 221–222.

---

       Номер у списку наведеної літератури.