Провідні підходи до інформаційного забезпечення населення при надзвичайних ситуаціях техногенного, природного, соціально-політичного та воєнного характеру

І.В. Кочін

Запорізька медична академія післядипломної освіти

 Кафедра медицини катастроф

Інформування населення, що постраждало внаслідок техногенних аварій, необхідно розглядати у контексті загального впливу на постраждалу популяцію, ролі інформації в побудові соціальної та психічної адаптації.

Взагалі, послідовність задоволення інформаційної потреби будується за  схемою:   вивчення   інформаційної   потреби   споживачів   інформації, підготовка засобів і освоєння методичних основ формування інфор­маційної стратегії, організація інформаційної діяльності, використання інформаційних технологій для реалізації інформаційних процесів, аналіз ефективності інформаційного забезпечення споживачів інформації.

Інформаційна діяльність після великомасштабної надзвичайної аварії за своїми завданнями має поділятися на два напрямки:  

— висвітлення самої події та її наслідків;

— інформування, спрямоване на збереження здоров'я населення в умовах, що склались внаслідок надзвичайної ситуації.

Перший напрямок інформаційної діяльності передбачає зосередження уваги   на   таких   аспектах,   як   своєчасність,   достовірність,   факто­графічність, наукова виваженість викладення матеріалів, їх адекватність до можливостей сприйняття населенням. Інформація повинна створювати в уяві населення об'єктивний образ надзвичайної ситуації.

Друге спрямування інформаційної діяльності має на меті збереження здоров'я населення, підвищен­ня його профілактичної активності, пропагування заходів безпеки. На цьому шляху в індивідуальному плані якнайактивніше повинні використовуватися складові соціального маркетингу і реклами, а в загальному плані — елементи пропаганди, завданням якої є зміна соціальних умов, які забезпечують оптимальні умови безпечної життєдіяльності постраждалого населення. Інформування під час надзвичайних ситуацій має базуватися на:

• глибокому усвідомленні інформаційних запитів населення;
• врахуванні реально існуючих факторів ризику та оцінці їх негатив­ного ефекту на різних етапах після виникнення надзвичайних ситуацій;
• визначенні контингентів населення, яке підпало під дію шкідливих чинників надзвичайних ситуацій і потребує необхідної інформації;
• врахуванні психологічних, соціальних, медичних, екологічних та економічних надзвичайних ситуацій;
• використанні соціального маркетингу для зміни поведінки особи і використанні пропаганди для зміни соціально-політичних умов;
• на зворотньому зв'язку.

Важливим питанням є визначення компетентного джерела інформації (регіональні органи влади, певна фізична особа), що має право на пере­дачу відомостей про надзвичайну ситуацію. Джере­лом інформації не може виступати невизначене коло осіб, адже це мо­же призвести до поширення недостовірної інформації і, відповідно, до помилкової тривоги з усіма наступними наслідками. До передачі інфор­мації про надзвичайні ситуації пропонується допускати тільки кон­кретних посадових осіб, які заздалегідь визначаються і узгоджуються з відповідними відомчими структурами регіонів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В процесі вироблення нової поведінки, спрямованої на збереження здоров'я в умовах, які склались після аварії, діяльність засобів масової інформації повинна враховувати те, що:

• потерпіла людина має усвідомлювати, що за умов неадекватної по­ведінки негативний вплив наслідків аварії загрожуватиме безпосередньо їй;
• людина повинна довіряти комунікатору і усвідомлювати, що запро­поновані профілактичні заходи необхідні і достатньо ефективні;
• запропоновані заходи не повинні видаватися людині надто складни­ми при їх реалізації;
• комунікативні моделі, якими користуватимуться ЗМІ, повинні бути адекватними можливостям сприйняття даного контингенту населення;
• мають враховувати попередній комунікативний досвід аудиторії І рівень знань. Якщо комунікативний досвід відсутній, то комунікативна модель повинна бути більш спрощеною, лексичний ряд не переобтяже­ний малозрозумілою лексикою;
• оскільки ЗМІ сприяють формуванню і поширенню семантичних полів техногенної катастрофи, вони мають враховувати те, що семан­тичні поля активно впливають на психіку і поведінку особи, на рівень сприйняття ризику.

Основні питання, які, в першу чергу, мають висвітлюватися в аварійний період, такі:

• де і коли сталася аварія та причини її виникнення;
• стан небезпечного об'єкта сьогодні і на перспективу;
• в чому полягає суть небезпеки специфічних та неспецифічних фак­торів, обумовлених аварією;
• які заходи профілактики необхідно застосовувати (терміново, по­етапно);
• розмір шкоди, заподіяної наслідками аварії для навколишнього се­редовища, населення;
• поетапна програма дій щодо ліквідації наслідків аварії.

Важливим питанням є визначення компетентного джерела інформації (регіональні органи влади, певна фізична особа), що має право на пере­дачу відомостей про надзвичайну ситуацію, аварію, катастрофу. Джере­лом інформації не може виступати невизначене коло осіб, адже це мо­же призвести до поширення недостовірної інформації і, відповідно, до помилкової тривоги з усіма наступними наслідками. До передачі інфор­мації про надзвичайні ситуації рекомендується допускати тільки кон­кретних посадових осіб, які заздалегідь визначаються і узгоджуються з відповідними відомчими структурами регіонів.

Джерело інформації визначає рівень надзвичайності ситуації, терміни інформування, режими інформування, засоби комунікації та структуру інформаційної технології.

Відповідно до мети, завдання і оперативності кожний вид інформації визначає свій канал передачі інформації, тобто обирається засіб ко­мунікації. Розробляються строки передачі інформації у відповідності до її характеру і оперативного значення для прийняття рішень і не­обхідних дій по реагуванню на неї.

Прикладом встановлення строків може бути запозичений підхід до вирішення питання в документі "О порядке обмена в РФ информацией о чрезвычайных ситуациях". Цей документ рекомендує:

—        екстренні повідомлення про прогноз і факт надзвичайної ситуації
глобального, регіонального і місцевого масштабу (терміново, незважаю­чи на час доби);

— термінову інформацію про розвиток обставин при надзвичайних си­туаціях, про хід робіт по їх ліквідації — не пізніше двох годин з момен­ту повідомлення про події, наступні повідомлення з періодичністю 4 го­дин (якщо інший час не передбачений особливо);

• повідомлення про прогноз і факт загрози надзвичайних ситуацій, що не зв'язані із загрозою для населення і які не носять екстремального (терміно­вого) характеру — оперативним зведенням до 8 години наступної доби.

Градації оперативності можуть бути іншими, однак вони обов'язково повинні бути обгрунтовані з урахуванням можливих ситуацій при круп­них техногенних катастрофах.

Слід пам'ятати, що завжди акт масової комунікації як з погляду його структури, так і з погляду виконуваних масовою комунікацією функцій, має такий вигляд:

ХТО — повідомляє ЩО — по якому КАНАЛУ — КОМУ — З ЯКИМ ЕФЕКТОМ.

А тому важливо чітко уявляти шлях проходження інформації від комунікатора до аудиторії і вивчати всі його компоненти у їх взаємозв'яз­ку. Схема дослідження особливостей об'єктно-предметних взаємо­зв'язків інформаційної діяльності представлена в табл. 1.

Схема показує у розгорнутому вигляді суть інформаційної діяльності кожної ланки комунікативної моделі (КОМУНІКАТОР — ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЇ — АУДИТОРІЯ) та об'єктно-предметну орієнтацію досліджень ефективності української преси. Зауважимо, що загально­прийняте поняття "комунікатор" (той, хто створює текст, або орган, який поширює текст) є складовою трьох суб'єктів інформаційної діяль­ності (директивні органи масової комунікації, періодичне видання за­собів масової комунікації, комунікатор як автор інформаційного тексту). Звернемося до найпростішої форми моделі інформаційної діяль­ності, яка має вигляд ланцюжку: КОМУНІКАТОР — ЗМІСТ ІНФОР­МАЦІЇ — АУДИТОРІЯ. Поліпшення семантичної якості науково-по­пулярних матеріалів полягає саме в удосконаленні функціонування цієї моделі з точки зору її інформативно-навчальної функції. З точки зору практичної можливості поліпшення якості інформаційних текстів нас цікавить поняття "комунікатор" саме, як той, хто створює текст. Воно включає певні категорії, які вимагають їх усвідомлення і чітко­го окреслення:

• ціннісно-мотиваційні установки того, хто повідомляє певну інфор­мацію аудиторії;
• наукова компетентність і журналістська майстерність того, хто ство­рює науково-популярну продукцію;
• структура програми інформування, формулювання завдань інформування.

Таблиця1

СХЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОБ'ЄКТНО-ПРЕДМЕТНИХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ЗМІ

 

№	Суб'єкти інформаційної діяльності	Види інформаційної діяльності	Зміст інформа­ційної діяльності	Об'єктно-предметна орієнтація досліджень ефективності української преси
1.	Директивні органи   масової інформації	Постановка мети	Формулювання   і конструювання цілей	Оцінка     мети виробництва певної науково-популярної інформації
2.	Комунікатор	Відображення дійсності, створення певного інформаційного тексту	Окреслення  мети і завдання, змісту, мовно­стилістичних    та жанрових особливостей інформаційного тексту	Оцінка кількісних   та якісних показників інформації
3.	Періодичні видання (органи масової інформації")	Розповсюдження інформації	Спосіб доведення інформаційних повідомлень     до споживача інформації	Оцінка доступності створеної інформації для певної аудиторії
4.	Аудиторія (споживачі масової науково-популярної інформації")	Можливості засвоєння одержаної інформації	Споживання інформації (одержання, засвоєння, переробка, запам' ятовування і використання)	Оцінка результатів впливу інформації  на аудиторію (ефекти масової комунікації")

 

Поняття "комунікатор", окрім зазначених вище категорій, включає комплекс засобів організації, керівництва та управління інформаційним проце­сом. У будь-якому контексті комунікатор повинен завжди усвідомлювати для чого, з якою метою створюється той чи інший інформаційний текст.

Поняття "зміст інформації" містить:

— конкретні цільові установки радіаційної га медичної освіти населення;

• чітка система об'єктів, що підлягають засвоєнню населенням;
• основні засоби дій осіб з цими об'єктами (взірці форм поведінки в певній ситуації, засоби предметно-практичних дій);

—        адекватні до можливостей сприйняття аудиторії мовно-стилістичні засоби..

Поняття "аудиторія" містить:

—       мотиваційно-цільові установки (мотиви необхідності засвоїти інформацію і користуватися нею на практиці), причому основними цілями
мають виступати:

— збереження здоров'я в умовах, що склалися;

—        соціальні та навчальні ідеали, суб'єктивні взірці;

—        інтелектуальні можливості вирішення інформаційно-навчальних
завдань.

Система КОМУН1КЛТОР — ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЇ — АУДИТОРІЯ тримається на чітко визначених меті інформування та потребі в інфор­муванні, вона сама по собі створює умови для зворотнього зв'язку, який при вдалому використанні регулює мету і потреби в інформації.

Комунікативний акт та вимоги до нього

/. Комунікатор

Аналіз управління процесом масової комунікації визначив необхідну специфіку джерела інформації — комунікатора (ХТО повідомляє).

Комунікатором можуть виступати як окремі особи (спеціалісти, на­уковці, громадські діячі, політики, представники уряду), так і заклади або групи фахівців. Найголовніше те, що комунікатор виступає творцем інформації, він визначає її обсяг, семантику, змістову інформаційну насиченість, лексико-стилістичні засоби, образність тощо, тобто він розроб­ляє індивідуальні інформаційні технології, які доводять інформацію до свідомості споживача. Він має бути високо і всебічно професіонально підготовлений. Комунікаторами засобів масової інфомації (телебачення, радіо, преса) мають бути вчені, відомі громадські і політичні діячі, провідні галузеві спеціалісти.

2.  Текстові особливості

2.1  "Зовнішня' і "внутрішня" форми комунікативної моделі

Контент-аналіз матеріалів засобів масової інформації (ЩО повідо­мляє) за десять післяаварійних років показав необхідність певних по­рад щодо створення інформаційних повідомлень.

Комунікативна модель складається з двох взаємопов'язаних форм, що виливають на ефективність інформування — жанрова "зовнішня" і лек­сична "внутрішня".

На перших етапах аварії (гострий, підгострий) мають переважати жа­нри, які покликані повідомити про подію, описати її, розказати про за­ходи, які приймаються державою, дати перші рекомендації для особи­стого захисту населення. В цей період виправдано переважають прості інформаційні жанри, адже вони не складають труднощів для сприйнят­тя інформації. Це — коротка та розширена інформація, хроніка, нарис, репортаж. В цей період своєчасність, актуальність інформації стають дуже важливими, запізнення таких повідомлень може призвести до не­передбачених медичних і психосоціальних наслідків, втрату довіри до джерела інформації.

У підгострий і особливо у віддалений період після аварії на перший план висуваються складні аналітичні жанри, які покликані всебічно розкрити наслідки аварії, проаналізувати їх вплив, зробити прогнози на майбутнє, видати конкретні виважені поради і рекомендації для насе­лення стосовно життя в умовах, які склалися внаслідок аварії. Це такі жанри, як: різні види статті, кореспонденція, інтерв'ю. Ці жанри більш складні для розуміння і усвідомлення інформації, а тому потребують попереднього комунікативного досвіду.

Лексичні одиниці та вирази відображають "внутрішню" форму ко­мунікативної моделі, від якої залежить контакт між комунікатором і аудиторією. Лексика, пов'язана з радіологічною сферою, починає входити у вжиток з перших днів аварії, навколо реальної події відбувається гру­пування специфічних лексичних одиниць та виразів для позначки ре­алій, які раніше у повсякденному житті не застосовувались. А тому у гострий та підгострий післяаварійні періоди лексичні одиниці та вира­зи складають певні труднощі для сприйняття населенням. До того ж, у контексті аварії навіть нейтральні раніше наукові терміни і вирази на­бувають значного емоційного забарвлення. Всі ці слова та вирази засто­совуються для позначки нової дійсності, яка виникла в результаті аварії, і утворюють певну мовну реальність (лексичні семантичні поля), що впливає на свідомість і поведінку.

З плином часу відбувається поступове засвоєння спеціальної лексики, термінів, одиниць вимірів, неологізмів, тобто відбувається адаптація до нової мовної реальності. Тому у підгострий та віддалений періоди лек­сична форма комунікативної моделі труднощів для сприйняття вже не викликає.

Зауважимо, що на сприйняття інформації впливає така характеристи­ка лексики, як її емоційна забарвленість. Ми згадували, що в контексті аварії експресивно-емоційного забарвлення набувають слова та вирази, які за інших обставин, поза контекстом аварії, складають нейтральну наукову лексику. Досвід Чорнобильської аварії показав, що емоційність лексичних одиниць у контексті аварії була дуже високою  протягом всього післяаварійного періоду. Тому в інформаційних матеріалах слід дуже обачно вживати експресивні лексичні одиниці та вирази, уникаю­чи висловів типу: "750 Хіросім", "епіцентр ядерної війни в Європі", "чорний ядерний монстр", "ядерний молох", "страшніше за ядерний ви­бух", "атомні заложники" тощо. Інформація має формуватися адекват­ними мовними засобами і спиратися на зрозумілі стереотипи, уникаю­чи неадекватних образів.

2.2 Етапи підготовки інформаційного тексту

При створенні адекватної комунікативної моделі можливостям сприй­няття інформації населенням і особливостям післяаварійного періоду слід враховувати існування певних конкретних етапів:

— підготовчого;

• безпосередньої комунікації;
• заключного.

         Підготовчий етап.

1. Визначення актуальної теми на основі першочергової значимості у даний післяаварійний період.
2. З'ясування наявності попереднього комунікативного досвіду та рівня поінформованості аудиторії. Відсутність комунікативного досвіду говорить про те, що комунікативна модель має бути спро­щеною, тобто жанри не повинні складати труднощів для розуміння інформації, а лексичні одиниці повинні наближатися до тих, якими звикла користуватися аудиторія у повсякденному вжитку, спеціальна лексика, терміни, одиниці вимірів, неологізми мають пояснюватися, бути прозорими за контекстом. Експресивно забарвле­них лексичних одиниць та виразів з негативним відтінком слід уникати. При відсутності попереднього комунікативного досвіду або його недостатності особливо треба звертати увагу на те, щоб інформаційне повідомлення було конкретним, спиралося на знай­омі аудиторії образи, мало практичну орієнтацію, доступно висвітлювало подію.

Етап комунікації.

Треба пам'ятати, що будь-яка значна подія, а тим більше великомасштабна техногенна аварія, позначається певним чином в мовній реаль­ності. Наприклад, аварія на ЧАЕС з перших днів аварії почала форму­вати специфічні семантичні поля — семантичне поле явища чорнобильської катастрофи, семантичне поле часу і семантичне поле простору чорнобильської аварії.

Лексичні тематичні ряди семантичних полів, як правило, утворюють декілька основних груп. Наприклад: — реалії радіаційної аварії (ядерний реактор,   РБМК,  машинний  зал,  турбінний  зал,  некерована реакція ділення, уранові паливні стрижні, цирконієві труби, активна зона, кон­струкція активної зони, твели, радіаційна аварія, радіоактивний викид, радіоактивні аерозолі, радіаційна катастрофа тощо) ;

• радіологія (опромінення, доза опромінення, порогова доза, рівень опромінення, гранично допустимий рівень, гранично допустима доза, рівень радіоактивності, радіологічний контроль, радіологічні виміри і т.ін.);
• особи, які підпали під дію радіації (персонал станції, ліквідатори, пожежники, евакуйовані, діти, населення, яке проживає на забруднених внаслідок аварії територіях, потерпіле населення);
• медичні аспекти аварії на ЧАЕС ( променева хвороба, променевий опік, довготривалий стресогенний стан, радіофобія, лейкоз, онкозахворюваність, пересадка кісткового мозку, гематологічна захворюваність; генетичні зміни, радіопротектори, радіоблокатори);
• соціальні аспекти аварії (соціальна захищеність, пільги та компен­сації, категорії потерпілого населення стосовно виплат пільг і компен­сацій та рівня забруднення території проживання, реєстр осіб, які пост­раждали внаслідок аварії, програма ліквідації медико-соціальних наслідків аварії на ЧАЕС тощо).

Серед цієї лексики найбільша кількість неологізмів та експресивно забарвлених слів, адже вони називають явища, які несуть заряд страху, загрози для власного життя і здоров'я, привноситься елемент тривож­ності і за рахунок незрозумілості, специфічності, науковості. її внесок у формування психоемоційної напруженості найбільш вагомий.

Змістова сторона інформації є чи не найбільш важливою в інформаційному процесі. В гострий післяаварійний період (перші часи, дні) інформація мас-медіа повинна відповідати

на запитання: що, де, коли, які попередні оцінки наслідків, які термінові заходи приймаються. У підгострий період аварії (тиждень, перший місяць після аварії) інформація має розкривати такі питання: як ліквідуються наслідки аварії, яка уточнена ситуація, яка програма ліквідації наслідків аварії, які державні заходи захисту, які рекомендації щодо збереження здоров'я населення тощо. В цей період інформування поглиблюються і уточнюються відповіді на запитання, що характеризу­вали перший післяаварійний період.

У віддалений післяаварійний період семантика інформації характеризується тим, що уточнюються відповіді на запитання першого і другого періодів інформування, задовольняється інформаційна потреба населен­ня в прогнозуванні ситуації, в аналізі медичних, соціальних, економічних, психосоціальних, політичних, моральних наслідків та матеріальної шкоди. Інформація обов'язково має розкривати державну і локальну програми ліквідації наслідків аварії, вивчати прорахунки післяаварійної стратегії і корегувати їх.

Заключний етап.

Засвоєння одержаної інформації є наслідок взаємодії суб'єкта і об'єкта в процесі пізнавальної та практичної діяльності і має суб'єктив­ну і об'єктивну сторони. Знання виступають в якості пізнавальної фор­ми, закріпленої логічно і психологічно у свідомості людини і відобра­жають об'єктивні стосунки та ставлення людей до дійсності. Реалізація засвоєних знань у різних людей відбувається неоднаково. Тому визна­чити ефективність сприйняття інформації та її результативність одразу після комунікативного акту досить складно. Це потрібно робити через певний час, користуючись соціологічними методами дослідження: анке­туванням населення та спостеріганням за реакцією і поведінкою людей.

Заключний етап комунікативного акту передбачає саме аналіз рівня засвоєння інформації населенням, її впливу на споживача, які виявля­ються за допомогою листів телеглядачів, радіослухачів, адресантів пре­си, а також спеціально організованих соціологічних опитувань через га­зету або інтерв'юерами (розробка анкет із контрольними запитаннями).

3. Інформаційні канали

Етап комунікації включає в себе вибір інформаційного каналу (ПО ЯКО­МУ КАНАЛУ повідомляти). Аналіз роботи засобів масової інформації доз­волив визначити основні канали інформування та виробити конкретні ви­моги до них. До інформативних каналів належать: телебачення, радіо, преса, спеціальні книги, мережа ЕВМ, Internet, індивідуальні виступи (бесіди, лекції), пам'ятки для населення, семінари, наукові конференції і таке інше.

Засоби масової інформації належать до формальних каналів інфор­мації. До неформальних відносять лекції, групові та індивідуальні бесіди, семінари, конференції тощо. В залежності від мети комунікатив­ного акту та характеру повідомлення визначається доцільність викори­стання тих чи інших каналів інформації.

Формальні канали комунікації мають більш загальний характер, їх аудиторія не так чітко визначена як при неформальному комунікативному акті, ко­ли комунікатор чітко уявляє собі з якою аудиторією він має спілкуватися, а
в разі неповноти цієї уяви він завжди може відкорегувати свою поведінку
відповідно до специфіки конкретної аудиторії (заклад, завод, відділ, ферма,
інститут, школа і т. ін.), її знань, рівня психосоціальної напруги тощо. Неформальні канали мають безпосередній зворотній зв'язок. Преса, радіо, телебачен­ня лише в загальних рисах можуть орієнтуватися на особливості певної ауди­торії (програми радіо і телебачення, матеріали друкованих органів, розраховані на інтереси певних категорій людей, але їх може слухати, дивитися, читати все населення): наприклад, молодіжні програми радіо або телебачення, газети для молоді, для людей працездатного віку або похилого, сільської або міської місцевості, інтелігенції, населення країни загалом або певної області.

Зворотній зв'язок формальних каналів інформації завжди опосередкова­ний, розтягнутий у часі, винятком є прямі студійні телефони під час про­грам радіо і телебачення або радіо-телемости. Проте, враховуючи сього­денність (або навіть сьогомоментність цих каналів, особливо радіо і телебачення), їм надається найважливіша роль під час техногенних аварій. Крім того, значна масштабність охоплення аудиторії інформацією дає мож­ливість швидко повідомити величезні контингенти населення одномоментно з авторитетного джерела. Адже на телебаченні і радіо досить відповідально ставляться до вибору компетентного комунікатора. Особа виступаючого радіо-телеирограм завжди анонсується. Тобто формальні ка­нали передбачають максимальне визначення першої ланки ланцюжку "КО­МУНІКАТОР — АУДИТОРІЯ" і досить умовне другої, а саме аудиторії. Як правило, мета неформальних каналів інформації дуже конкретна, прак­тично спрямована, а теле- радіопрограми піднімають більш глобальні, більш масштабні, соціально та державно значимі проблеми, хоча це не ви­ключає і питання практичного спрямування, наприклад, для потерпілого населення, дітей. Особливі сподівання на випадок техногенних аварій по­кладаються на місцеві (обласні, районні) засоби масової інформації, які на­дають оперативну інформацію щодо екологічної ситуації, яка склалася в даній місцевості, населеному пункті, стосовно заходів негайного і поетап­ного захисту як з боку держави, так і особистих, з урахуванням специфіки забрудненості навколишнього середовища даної території, роз'яснення доцільності проведення захисних заходів, евакуації, переселення тощо.

При виборі і організації найоптимальнішого за даних умов засобу ко­мунікації необхідно мати чітку уяву щодо характеру інформації (її ме­ту і завдання, тематичний спектр, семантику, спрямування, опера­тивність, можливу аудиторію), щодо доцільності того чи іншого конкретного джерела інформації, можливості надати зручний для ауди­торії час мовлення, щодо поінформованості аудиторії та рівня соціаль­но-психологічної напруги, інформаційних потреб.

4. Споживачі інформації (аудиторія)

Аналізуючи аудиторію, на яку розраховується інформація, необхідно визначити певні її категорії, що слід враховувати при створенні опти­мальних комунікативних моделей для даної території і даного післяаварійного періоду. При інформаційному процесі під час великомасштаб­них техногенних аварій формуються такі категорії споживачів інформації:

• робітники аварійного об'єкту;
• керівники аварійного об'єкту;
• медичні служби;
• місцеві органи влади;
• представники засобів масової інформації;
  • населення;
  • центральні органи влади;

—      представники державних служб, які ліквідують аварію та її наслідки.

         В інформаційному процесі одні категорії споживачів можуть виступа­ти джерелами інформації для інших, підпорядкованих їм.

Найважливішою категорією серед споживачів інформації завжди бу­де потерпіле населення через те, що воно, по-перше, безпосередньо і не­винно постраждало від аварії. По-друге, це найчисельніша категорія споживачів інформації. По-третє, саме на цю категорію лягає основний тягар різних наслідків аварії (медичних, соціальних, психологічних, економічних, політичних). По-четверте, від працездатності, нормально­го соціального самопочуття, психологічного комфорту значних контин­гентів людей залежить добробут і стабільність країни.

Інформація повинна мати конкретного адресата. За умов радіаційної аварії визначення аудиторії, для якої готується будь-яке інформаційне повідомлення (лекція, пам'ятка, рекомендації, листівки, матеріали ЗМІ тощо), може здійснюватися за рівнем та специфікою забруднення тери­торій, тому що кожна група матиме свої особливості рекомендованої поведінки залежно від дози опромінення.

Інформація завжди має орієнтуватися на споживача з метою її прак­тичної реалізації і спиратися на наукові документи, відомості структур влади, офіційну статистику, дослідження спеціальних закладів, думку вчених і фахівців, організаторів народного господарства і таке інше.

5. Ефективність інформаційного впливу

Ефективність впливу на споживача інформації аналізується з погля­ду трьох головних завдань інформаційної діяльності:

• з'ясування загрози суспільству;
• кореляція співвідношення складових частин суспільства при його реагуванні на "поведінку" навколишнього середовища;
• передача соціального надбання від покоління до покоління.

Аналіз результату інформаційного впливу, його ефекту показав, що на ефективність сприйняття інформації населенням впливає особа комунікатора, її авторитетність, компетентність, порядність, вміння вик­ликати симпатію і довіру, вміння користуватися мовними засобами, а також авторитетність, оперативність каналу, вміння надати ефірний час потрібному на даний момент комунікатору, виділити найефективніші години мовлення.

Для поліпшення інформаційного впливу рекомендується викорис­товувати дані соціального маркетингу, який завжди має своє місце на випадок техногенної аварії як складова ланка ліквідації наслідків аварії. Адже   викладення   конкретних   рекомендацій   не   може   не орієнтуватися на реальні умови їх виконання. Підвищення психо­емоційного рівня потерпілого внаслідок аварії на ЧАЕС населення було  викликано  відсутністю  орієнтації  комунікативного  акту  на практичну спрямованість, тобто не враховувалися основні елементи соціального маркетингу (інформація це також певний товар), такі як:   пропонування   певних   продуктів:   матеріальних   —   сорбенти, радіопротектори, радіоблокатори, ліки, лікарські рослини, вітаміни, певні  продукти  харчування,  фільтри  тощо та ідеальних —  режим праці   та   відпочинку,   санітарно-гігієнічні    норми,   специфічна кулінарна   обробка   продуктів   харчування,   особливості   ведення сільськогосподарських  робіт тощо);  їх  приблизна  матеріальна  (у грошових одиницях) та моральна ціна (обмеження, на які має піти людина, щоб дотримуватися рекомендацій); реклама ("товар" має подаватися так, щоб його використання виглядало доступним, лег­ким і корисним); місце (запропонований "товар" має бути доступ­ним у певному населеному пункті).

Ефективність засобів масової інформації — це зміни у свідомості та поведінці як конкретної особи, так і органів влади відповідно до постав­леної мети. Критерієм ефективності є міра, ступінь реалізації мети, яку поставлено суб'єктом пропаганди (збереження здоров'я в післяаварійних умовах ).

Внаслідок прорахунків інформаційної стратегії ступінь співпадання масової свідомості із світосприйняттям місцевої адміністрації і пара­дигмами повідомлень засобів масової комунікації був невисоким. Зро­зуміло, щопоширення таких моделей щодо сприйняття радіаційної ситуації та заходів по збереженню здоров'я не могли сприяти попу­лярності дозообмежуючих заходів, нормальної психоемоційної обста­новки серед потерпілого населення, а також адаптації населення в умовах, які склались внаслідок аварії на ЧАЕС.

На основі вивчення існуючих моделей екологічного світосприйняття, що формувалися стихійно без урахування особливостей аудиторії і си­туації, можна запропонувати найбільш прийнятну модель радіаційного екологічного сприйняття, яка є більш адекватною до ситуації і яка б не сприяла високому рівню психосоціальної напруженості, занепокоєності станом здоров'я, соціальної дезадаптації і яку б доцільно було б форму­вати у населення за допомогою формальних і неформальних засобів ма­сової інформації (рис. 1):

якщо стан навколишнього середовища не поліпшується, то наслідками цього можуть стати: зростання захворюваності серед потерпілого населен­ня і особливо дітей, підвищення рівня тривожності населення, соціальної дезадаптації людей, різні соціальні, економічні, політичні ускладнення

 

тому населення, що мешкає на потерпілих територіях, має усвідоми­ти доцільність запропонованих дозообмежуючих заходів — агро­меліорація, благоустрій територій, зміна умов праці, радіаційний кон­троль повітря, фунту, води, продуктів харчування, спеціальна кулінарна обробка продуктів харчування та їх обмеження; відселення те соціаль­них заходів — оздоровлення дорослих і особливо дітей, надання медич­ної допомоги, виплати пільг та компенсацій, зрозуміти, що запропоно­вані заходи треба підтримати;тому ЗМІ мають усвідомити важливість запропонованих заходів і приділити належну увагу щодо висвітлення їх суті і доцільності;тому адміністрація має уважніше поставитися до інформування населення і надання необхідної інформації для ЗМІ;

 

виходячи із загальнолюдських цінностей — поліпшення екології на­вколишнього середовища і рівноваги природи, нормального розвитку суспільства, здоров'я людей, певних законодавчих актів

Рисунок 1 — Адаптована до піаіячорнобильськоі ситуації модель сприйняття дозообмежуючих заходів

 

Зауважимо, що критерій ефективності — це єдність двох властивостей масово-інформаційного впливу на свідомість людей: 1) властивості свідомості виявляти результати пропаганди, тобто визнання існування самого ступеня реалізації пропагандистської мети; 2) властивості транс­формованої свідомості виступати мірилом роботи пропагандиста. Тоб­то, під критерієм ефективності розуміють єдність пропагандистського ефекту (зміни в свідомості і поведінці реципієнта відповідно меті про­паганди) та величину співвідношення ефекту до мети пропаганди.

Оцінка ефективності інформування

Проведення досліджень для оцінки ефективності інформування та можливостей його поліпшення має підпорядковуватися певним прин­ципам, серед них основні такі.

1. Полісуб'єктивність складових дослідження (мінімальний ланцюжок: КОМУНІКАТОР — ЗМІСТ ІНФОРМАЦІЇ — АУДИТОРІЯ або розши­рений в залежності від мети дослідження: КОМУНІКАТОР (конкретна особа, яка створює певну інформацію та орган масової інформації, який поширює певну інформацію) — ІНФОРМАЦІЙНИЙ ТЕКСТ (завдання та цілі створення того чи іншого тексту, об'єктивність та наукова вива­женість, інформативність для певної аудиторії, мовно-стилістичні та жа­нрові особливості) — ЛІДЕРИ ДУМОК (ті, хто спроможні першими за­своїти одержану інформацію і передати її широкій аудиторії) — УМОВИ СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ — АУДИТОРІЯ тощо).

2.     Принцип взаємного відображення (уся інформаційна діяльність
розглядається не тільки як набір окремих самостійних складових, а й у
їх взаємозалежності і взаємодії).

1. Принцип додатковості (жодна позиція не може бути реалізована са­ма по собі без присутності інших. Програмування, створення інфор­маційних текстів без аудиторії безглузде).
2. Принцип особистністного зростання, кінцевою метою дослідження є оцінка величини впливу ЗМІ на свідомість і поведінку аудиторії.

На сучасному етапі розвитку трансформуючого суспільства поліпшен­ня ситуації у ланці "аудиторія" полягає у включенні в цикл зворотньо­го зв'язку. Мета інформування, мотиви, цілі і завдання того чи іншого тексту мають бути прозорими, зрозумілими для аудиторії. Думка ауди­торії, рівень знань, рівень психоемоційної напруженості, інтелектуальні можливості сприйняття населення мають спеціально досліджуватися і враховуватися тими, хто складає інформаційні тексти.

Засвоєння одержаної інформації є наслідок взаємодії суб’єкта і об'єкта інформаційної діяльності. Зрозуміло, що ЗМІ впливають на аудиторію, але й аудиторія впливає на процес інформування через ЗМІ і самі ЗМІ. В процесі такої інформаційної діяльності споживачі інформації будуть вчитися не тільки слухати, а включатися в реальний діалог, в обмінний процес між людиною і життєвим середовищем, до складу якого, поряд з природою, речами та інформацією, входять інші люди, іншими словами, такий діалог неможливий у соціумі поза механізмами комунікації.

Категоріями ефективності інформаційного забезпечення з питань радіаційної гігієни є поведінка та певні навички, спрямовані на збереження здоров'я в умовах проживання на забруднених територіях. Останні можна визначиш через показники масово-комунікативної активності, профілак­тичної активності та ставлення населення до радіаційної ситуації (табл. 2).

Крім того, шляхи підвищення якості семантичних ознак науково-по­пулярної продукції вбачаються у поліпшенні якості роботи ланок "комунікатор" (той, хто складає інформаційний текст) і "зміст інформації" (сам інформаційний текст окремо і в системі інформування, програма інформування), у реорганізації кожного з складових елементів, що містяться у поняттях "комунікатор" і "зміст інформування".

Тактика і стратегія масової комунікації повинні постійно мінятися і вдосконалюватися в залежності від. результатів дослідження ефектів інформаційної діяльності на аудиторію.