Слово (укр.)

Слово-творіння
Слово-сознание
Слово-віра
Слово-клятва
Слово-закляття
Слово-прокляття
Слово-воїн

Андрій Будугай

Філологам-езотерикам із Софії

Елці Каліновій і Марії Пешевій

У давнину, коли світ сприймався не через призму матеріально-прагматичного інтелекту та споживацького підходу, а через усі тонкі тіла людини (так би мовити, всіма фібрами душі), у давнину слову надавалося дуже велике, містично-релігійне значення. Слово мало куди більше значення, ніж те, яке ми приділяємо йому зараз, коли відбувається своєрідна девальвація всіх духовних цінностей і буквально лавина різного роду підмін накриває всі сфери життєдіяльності людства. Спробуємо по своєму «реставрувати» хоча б деякі з аспектів слова.

1. Слово-творіння

Якщо ми відкриємо одну з найвідоміших і читаних книг людства Біблію на першій же сторінці, то практично на самому її початку, в 3-му вірші 1-ї глави «Буття» зустрінемо такі слова: «І сказав Бог: нехай буде світло. І стало світло». І далі: «І побачив Бог світло, що воно гарне; і відокремив Бог світло від пітьми. І назвав Бог світло днем, а пітьму ніччю». Словами «І сказав Бог» починається опис і другого, і третього, і подальших днів творіння.

А святий благовіст (= євангеліє) від апостола Іоанна, наймудрішого і найвідданішого із числа учнів Ісуса Христа, починається словами: «На початку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Воно було на початку у Бога. Усе через Нього почало бути, що почало бути. У Ньому було життя, і життя було світлом человеков».

Коли рівноапостольні Кирило і Мефодій здійснювали свій духовний подвиг – робили переклад Біблії зі старогрецької на церковнослов’янську1, – то спочатку не могли знайти точної відповідності поняттю «Логос» у слов’янських мовах. На той час слов’янство проходило, образно кажучи, ще стадію дитинства2 і його менталітет тільки формувався у щось самостійне. У зрілій же еллінській культурі поняття «логос» включало в себе досить багато значень: «слово; поняття, учення; мова; відношення; думка, розум».

Геракліт визначав терміном «логос» також загальну закономірність, а ідеалістична філософія – духовну першооснову; світовий розум; абсолютну ідею; одкровення; основну суть усього світу; образ Божий; зовнішній вираз вічно прихованої причини.

В езотеризмі логос – це ще і проявлене божество нації або народу, а також деміург, що творить, емануючи із себе щільну матерію і створюючи цим один із фрагментів проявленого Всесвіту.

Еквівалентом поняттю «логос» перекладачами була вибрана така лексична одиниця, як «слово». За рахунок такої своєрідної трансплантації смислового навантаження з однієї мови в іншу ця лексема значно розширила область своїх значень.

Як стверджує український дослідник міфів про мову Юрій Комар, у давнину «слово вважалося настільки сильним засобом впливу на навколишнє середовище, що сама його вимова не могла, як представляли, пройти безслідно. Точно так староєгипетський бог Птах створює весь світ і перших людей «мовою і серцем» – задумавши творіння і висловивши3 задумане.

Такі уявлення були поширені і в стародавній Месопотамії – межиріччі Тигру та Євфрату. Слово одного з головних шумерських богів – Енліля – «небесам – опора», «землі – основа». А початковий стан Всесвіту – це коли «нічого не названо», а, значить, нічого не існує».

Іншими словами, процес творчості-творіння в первинному вигляді є ні що інше, як акт матеріалізації, ущільнення мислеформи через слово, так би мовити, її «затвердіння». Відмітимо, що в староруському лексема «творити» означала «вважати, думати», а дав.-рус. «творець» – «той, хто виконує, виконавець».

Мабуть, не випадково в слов’янських мовах слова «твердий», «стверджувати», рос. «твердь», «тварь» [спочатку «створена»], укр. «тварина», «творіння»4 – етимологічно споріднені. До них також примикають слова «витвір» (мистецтва), «притворство» («удавання») і навіть «потвора»5 («чудовисько, по́круч, монстр; виродок»).

У мові можна знайти ще інші приклади зв’язку слова і творіння, ущільнення-ствердження слова-ідеї. Ось деякі з них:

1) рос. «слово» і «условие», тобто перехід енергії мислеобразу, мислеформи через слово у простір тривимірного матеріального світу, де існують фізичні тіла; слово стає чинником фізичного існування, середовищем, в якому живе все, що має фізичні тіла, а в глобальному розумінні – Всесвітом6;

2) укр. «мова» і укр. «умови» – приклад, аналогічний першому [певно, з цією групою споріднений і лат. корінь movē-, який мало значення: «рухати; хвилювати»; від нього походить фран. mot – «слово», а, можливо, і слово «метр» – «одиниця (основа) виміру; майстер справи»];

3) грец. logos і однокорінні санскр. loka («світ, простір») і лат. lex7 («закон») > лат. lexica (набір слів-«законів») –;

4) рос. «речь» і сукорінне укр. «річ», результат ущільнення слова; ці лексеми пов’язані з лат. res («річ, предмет, справа») і лат. realis («дійсний, реальний»; тобто «реалізована мова, упредметнене слово»), а, можливо, і лат. rēx («цар; жрець, священик» – якщо взяти до уваги, що це люди, які стоять на межі тонкого і фізичного світів);

5) лат. vox («звук, голос; слово, мова»), лат. verbum (одночасно і «слово», і «дія», у буквальному значенні «дієслово», тобто, слово-процес), дав.-рус. «врать» («говорити»), нім. Wort («слово»), рос. «вещь-овеществление» (ущільнення слова), ст.-сл. «вещь» (з одного боку – «голос, звук, слово», а з іншого – «предмет, річ»), рос. «увещевание» («умовляння»), ст.-сл. «вещать»8, рос. «весть» и укр. «звістка», рос. «провозвестие», «повесть-повествование», «совість»9.

6) лат. for, fari від кореня fa- (= санскр. bha- > санскр. Bhagavan – «Бог, Творець») зі значенням «говорити» і лат. facio, facere («робити; виготовляти, будувати»), лат. facies («зовнішній вигляд; образ; фігура, форма»10), англ. face («обличчя»), лат. «фаза», лат. fact11, слова латинського походження «фабула», «фабрика» та інші;

7) ст.-сл. «деяти» («говорити») і ст.-сл. «деяти ся» («відбуватися, робитися») > рос. «деть, дену» («покласти, помістити, заховати»), «надежда / надёжно»12, греч. thesis («положення»), рос. «дело / делать», «дія» і, можливо, «діти»13;

8) готське razda («мова») і запозичення з готської мови в українську «гаразд» («добре») і в російську «гаразд(ый)» («здатний, майстерний, досвідчений, майстерний; тямущий, спритний, меткий»), «гораздить» («робити, будувати, придумувати»), «угораздить» («спонукати, налаштувати, наустіть, навчити; потрапити в халепу»)14;

9) ст.-сл. «казати» («говорити»), лат. casus («випадок, доля») і лат. causa («причина»), укр. «показати» (указати на факти або щось матеріалізоване), «сказати», «казка»15, «наказ», «сказ», рос. «искажение»16 («спотворення»);

10) англійські слова thing («річ, предмет») і think («думати, мислити, обдумувати; вважати; розуміти, уявляти (собі)»). На те, що ці слова колись могли мати загальний корінь побічно може указувати те, що звуки g-k чергуються;

11) англ. word («слово») і, ймовірно, англ. world («світ») – слова, які в давнину могли бути етимологічно зв’язані між собою, як і нім. Wort («слово») і Welt («світ»).

Перераховані приклади, хочеться ще доповнити цитатою, узятою з книги Марка Михайловича Маковського «Порівняльний словник міфологічної символіки в індоєвропейських мовах»17. «Річ … ототожнювалася із словом. Пор.: дав.-англ. ceatta «річ», але англ. chat «базікання»; тох. А wram «річ» < і.-є. *uer- «говорити»; хет. memiia(n) «слово, мова», але також «річ»; арм. ban «слово», але також «річ»; польс. rzecz «річ, предмет», але також «мова»; нім. dingen «виступати, говорити», але Ding «річ».

Далі автор пропонує: «Порівняйте також: аккад. awatu «слово, мова», а також «річ» (про яку йде мова); шумер. inim «слово», а також «річ; справа»; кит. hua «мова, слова», а також «річ»; дав.-євр. dabhar «слово; річ»; мова еве nya «слово», а також «справа, подія, річ»; мова фула hala «слово», а також «справа; речовина; річ».

Всесвітньо відомий теософ Анні Безант у своїй роботі «Стародавня мудрість» писала: «Ми визнали за джерело, з якого походить всесвіт, проявлену божественну Суть, що іменується Логос або Слово. Це узяте з грецької філософії найменування досконало виражає стародавню ідею: Слово, що лунає з Безмовності, Голос, Звук, за допомогою якого світи викликаються до буття».

А у своїй праці «Загадки життя і як теософія відповідає на них», що популяризувало основи теософії, Анні Безант указує: «Весь світ є не що інше, як вимовлене слово. І в Космосі, і в людині однаково поміщено цю властивість звуку, без якого не може бути форми, звуку – будівельника форми, що народжує її. Всякий звук має окрему форму і містить в собі трояку властивість: одне – що народжує форму, інше – що утримує її, і третє – що руйнує її».

Подібним думкам можна знайти підтвердження в мові. Так, наприклад, лексеми «слово», «слов’яни»18, «слава», «славитися», «слышать / слушать / слух» – одного гнізда. Швидше за все, що загального походження з лексемою «слово» і група слів «посол», «слати»19, рос. «сулить» («обіцяти») і «слыть» («мати славу, репутацію; вважатися»).

Якщо врахувати, що звуки с/з, л/в, к/х чергуються, то нескладно побачити, що слова «слух» і «звук» – два полюси одного і того ж поняття20. Це співпадає з положенням езотеризму, згідно якому світло створило такий орган як око, а звук – вухо. З лексемою «звук» сукорінні також «звучати», рос. «звон», «звенеть», укр. «звати», «називати», лат. «vox», що має одночасно значення «звук», «голос», «слово», «мова».

Синонімом слову «називати» можна вважати лексему «іменувати», сукорінну російському «иметь» і ст.-сл. «имати» («брати, узяти»). «Іменувати» пов’язане і з ім’ям21, і, до певної міри, – з об’ємом.

Об’єм у свою чергу пов’язаний з формою, в якій «мешкає» суть-дух носія імені. Пригадаємо з фізики, що звуки, змінюючи один одного, міняють і конфігурації найдрібніших піщинок, покладених на пластинку поряд із джерелом звуку: кожен звук утворює свою форму.

Лексеми «об’єм», «зйомка», «прийом», рос. «заем» («позика»), «ёмкость», укр. «ємність» мають основу «єм-/ём-/йом-», яка утворена від ст.-сл. «имать» і має значення «те, що зібране». До цієї групи примикають і слова з основою на «ять»22, сукорінної ст.-сл. «имати»: «обійняти», «обойма», «розняти», «відняти», «зняти», рос. «изъять» («вилучити»), «внять» («послухати»).

Сукорінними їм є слова «внимание»23 («увага») і «понимать» («розуміти»)24: Без спрямування уваги на об’єкт вивчення25 не буде і розуміння його, а пам’ять свідома володіє лише тим, на що ми звернули увагу, що ми, так би мовити, взяли рецепторами-«руками» свідомості: вся решта інформації йде в область підсвідомості. З лексемою «ім’я» сукорінні ще слова «имущество» («майно») і «имение»26 («маєток»).

Таким чином, звук, слово, форма та ім’я27 – тісно взаємозв’язані явища. Як відзначав Володимир Шмаков у своїй відомій в езотеричних колах праці «Основи пневматології»28, «По своей онтологической природе всякое имя вещно… Знать истинное имя вещи – значит знать её сущность, творить её в прямом и полном смысле этого слова. … Вéдение (ведание, знание – А.Б.) имени есть не филологический подход и не механическое произнесение звуков, но слияние с ритмом индивидуального естества, сращение с Логосом… Имя есть форма духа».

Видатний теософ Ніна Павлівна Рудникова29 у своїй роботі «Сонячний Шлях. Аркани Таро» указувала: «Слово – це формула, що певним чином групує вібрації творчої сили». Слово також є знаряддям мислення, а в минулому і в майбутньому – і знаряддям творіння. Можна, за словами одного з титанів російської філософсько-релігійної думки Павла Олександровича Флоренського30, сказати, що текст є розгорнене слово, а слово – згорнутий текст. Можна виділити своєрідні смислові ієрархічні рівні, які створюють єдину систему: звук – склад – слово – фраза – речення – (абзац) – текст.

Як і звук, будь-яке слово несе в собі енергію. Енергією володіє слово навіть тоді, коли воно знаходиться не в озвученій, а у письмовій формі. Грецьке ж слово «енергія» походить від грец. «ергос, ергон», яке має значення «робота, справа» і основа якого присутня в словах «хірург» («той, хто працює руками»), «літургія» (букв. «загальна справа»)31, «деміург» («творець, створювач»)32.

Енергія, вкладена в слово, починає виконувати свою роботу при контакті (букв. «зіткненні») з тією свідомістю, яка реагує на нього33 і викликає своєрідну ланцюгову реакцію, причинно-наслідковий (= кармічний) зв’язок.

Слово можна порівняти з геном у біології. За своєю природою ген є своєрідною кристалізацією вібрацій душі, програмою розгортання її суті, потенції у фізичному світі. Ген – посередник між духовними і фізичним планами, він подібний перемичці в пісочному годиннику, через яку небесне перетікає в земне.

Слово, мова народу – це його генетичний код, на якому будується менталітет, культура, історія даного народу. Але про це більш детально буде сказано в наступному розділі.

Функцію гена на різних рівнях (плем’я, народ, наднарод, людство) виконують і міфи в їх метаісторичному розумінні. Первинне значення лексеми «міф» (грец. mythos) – «слово, переказ». Те, що зараз, завдяки довгому і послідовному впливу «недоброзичливців роду людського», сприймається більшістю людей як ілюзорне34, «міфічне», насправді є ключем до розгадки багатьох таємниць буття, мостом до духовних світів, уцілілими уламками, обривками профанованих до нашого часу глибоко езотеричних, окультних знань.

Матеріалісти (а точніше – атеїсти), що перевернули все з ніг на голову, стверджують, що міфи придумані неосвіченими людьми. Але насправді міфи, як і мови, давалися людям зверху Ієрархами – керівниками еволюції на планеті Земля. Передавалися вони через посвячених в усній формі.

Поети-посвячені «вдягали» міфи у віршовану форму, яка надійніше зберігала в цілісності вміст міфу і значно полегшувала процес запам’ятовування інформації. Завдяки впорядкованій формі вірша зводилися до мінімуму можливі спотворення сенсу міфів неофітами, які ще не досить глибоко розуміли суть переданих їм у віршах езотеричних знань.

Варто привести слова про значення міфів видатного візіонера середини 20 століття Данила Леонідовича Андрєєва35. У своїй епохальній духовній праці «Роза Мира» у третьому розділі 2-ї книги поет-посвячений приділяє досить багато уваги складній езотеричній природі міфу. Міф по Даниїлу Андрєєву – це «друга реальність», що надстоїть над людством і в яку свідомість людства «входить частиною свого єства і в якій таяться керівництво його становленням і корені його долі».

Іншими словами, міф – це Слово, яке допомагає розвиватися людству в цілому і його окремим підрозділам (расам, наднародам, народам, націям тощо). Міф – це величезна мислеформа-егрегор творця людства зі всіма її частинами. Кожен народ, що має окрім загальнолюдських ще і свої окремі, національні завдання, має і свої національні міфи, які підкріплюються Небом. Інформація про них, імовірно, закладена і в національній мові, яка формує менталітет народу і яка направляє його по певному шляху розвитку.

Можна сказати, що Слово, першопричина (в її сакральному значенні) – це поняття трьохіпостасне, де перша іпостась – Першослово-ейдос Верховного Творця, друга іпостась – слово-звук, посередник між духовним світом і світом фізичним, атрибут людської мови, і третя іпостась – це слово втілене, світ матеріальних форм.

Своєрідним підтвердженням цієї думки може послужити і авестійська релігія, де Верховному божеству Ахурамазді, що є очільником сил добра, протистояла трійця сил зла: Ангро-Майнью, Друджа і Айшма. Ім’я першого переводиться як «Зла думка», імена двох інших – «Зле слово» і «Зла справа»: та ж триіпостасність, але тільки з боку Сил Пітьми, які, втім, будують свої світи за певною аналогією зі світами Сил Світла.

2. Слово-сознание

У болгарській мові є цікаве слово «дума» із значенням «слово», яке схоже і на укр. лексеми «дума» («народна пісня»)36, «задум», «думати», «задуматися». Швидше за все, що така схожість не випадкова і спочатку болг. «дума» мало ширше значення – «слово, поняття, образ, думка».

Са́ме організована робота з думками і лежить в основі мислення, аналогічно як процес розуміння – результат роботи з поняттями, а процеси уяви (пор. рос. «воображение», «изображение» і «преображение») і міркування (пор. рос. «соображение») – з образами (> сообразительность).

Можливо, є якийсь зв’язок і між ст.-сл. «вития» («оратор»37), і англ. wit («розум, розум; кмітливість; дотепність»). По ходу відмітимо, що на основі думи-мислеобразу відбувається процес утворення (рос. «образования»)38 – зв’язок, ідентичний вищерозглянутим «речь-річ», «vox-вещь».

Аналогічний зв’язок і в латинській мові, де dico, dicere має значення «говорити, сказати; називати», а disco, discere – «вчитися» і doceo, docere – «учити, навчати»39. З ними етимологічно пов’язані нім. Zeichen («знак»), нім. zeigen («показувати»), англ. dictionary («словник»), наші запозичення «диктор», «диктант», «дикція».

Лат. lego, legere («збирати, вибирати, читати») пов’язане з лексемами «лекція», «колекція»40, «колектив». Мабуть, не випадково і лат. «realis» («річ, предмет; справа») схожа на англ. «realize» («розуміти, усвідомлювати»).

Звичайно, не можна ставити знаку «дорівнює» між мисленням і словом у вузькому розумінні, адже художник, архітектор, інженер мислять образами, музикант – нотами-звуками, танцюрист або спортсмен – рухами і т. д. Видно, поняття «мова мистецтва» має більшою мірою буквальне, ніж переносне значення. Але певна взаємозалежність між словом і мисленням, а значить – і свідомістю, все-таки є.

Не випадково вважається, що та ж наука – це «добре оброблена мова», як, втім, і мова художньої та іншої літератури41. Са́ме слово є сполучною ланкою між окремими сферами-світами людської діяльності і між різними народами.

Як ми вже відзначали, слово – це знаряддя мислення, а у минулому і в майбутньому – усвідомлене знаряддя творіння42. Не випадкова схожість лат. credo, credere («вірити, думати, вважати») і лат. creo, creare («творити, створювати; обирати»). Слова допомагають мисленню, а значить – і творчості-творінню.

Тільки наявність і використання мови, слова в широкому розумінні, дозволяє людям упорядкувати свої свідомості, підіймає їх над царством тварин і вже тим більше – над царствами рослин і мінералів. Слово допомагає нам стати повноправними мешканцями Космосу43.

Отже, завдяки мові людські свідомості з часом стають над віками-часом, і починають повноцінно жити у Вічності. А саме так езотерична традиція трактує ім’я «человек» («людина»): «чоло-свідомість», що йде через «віка-вічність». Німецький іменник Mann і англійське man («людина») теж роблять акцент на мисленні, свідомості: пор. сукорінні санскр. manas («розум») і лат. manus («рука»)44.

Ніна Павлівна Рудникова у своїй книзі «Сонячний Шлях. Аркани Таро» зробила акцент: «Людина забула, що світ створений словом, і що всі частини його – це втілення окремих слів. Сучасні ж людські мови вульгаризувалися, тобто матеріалізувалися, просто роблячи відтиски45 понять про об’єктивний світ. Людська свідомість забула, що слова, які складають його мови – це формули, духовне вимовляння яких викликає до дії психічну енергію, що допомагає втіленню її у факти».

І ще одна цитата з того ж джерела: «Усе знання вже дане людству і згорнуто в мові його понять. Але через зловживання, що допускаються над ними, ці поняття стали дрібними і профанувалися. Вдуматися в ці поняття, знайти їх першоджерело, відповідні їм сили – це означає воскресити їх і придбати через них мудрість укладеного в цих формулах знання. За кожним поняттям прихована довга історія мислетворчого процесу його розвитку і пов’язані з ним силові спіралі психічних асоціацій».

Навряд чи необхідно доводити, що зі зміною свідомості до певної міри міняється і мова – в першу чергу лексикон, словарний запас. Відбувається переосмислення існуючих слів, можуть відбутися зміни у фразеології і навіть граматиці мови.

Але не тільки свідомість впливає на мову, але і навпаки. Мова і свідомість – чинники, які взаємно обумовлені. Відмітимо також, що кожна національна мова відображає певний тип мислення і сама, у свою чергу, формує в представниках цього етносу певний характер, тип мислення, який розповсюджується з часом і на іноземців, які тривалий період користуються цією мовою.

Мова в буквальному розумінні – душа народу, що відображає особливості його свідомості. Людина з перших днів свого народження46 входить у контакт з цим світом, «вдихає» через мову все необхідне для розвитку людської свідомості. Не випадково слова «душа», «дихати», «воздух» («повітря»), «дух», рос. «затхлый», «дохлый/сдыхать», «вдохновение», укр. «натхнення», «зітхати», «тхну́ти» («дихати, дихнути; повівати, повіяти; мати сильний, різкий запах») – беруть початок від одного кореня «дух-/дих-/дох-/тх-».

І навіть якщо у людини через певні причини закритий один з каналів зв’язку зі світом (вона глухоніма або сліпа від народження), то все одно мова допомагає їй увійти в контакт із соціумом, тільки через інші рецептори і використовуючи інші грані слова.

Говорячи про мову як про душу народу, хотілось би сказати, що з вуст однієї жінки-медика з міста Бердянськ (Україна)47 автору цих рядків став відомий досить цікавий випадок, що стосується безпосередньо її життя. Чоловік її був військовим офіцером, якому разом з дружиною в 1980-ті роки випало служити в групі радянських військ у Німеччині. Олександрі Іванівні довелося народжувати сина на німецькій території. Через декілька тижнів після народження син дуже серйозно захворів якоюсь хворобою і був на декілька місяців госпіталізований, знаходячись у лікарні окремо від батьків.

Коли криза минула і хлопчику стало значно легше, батькам дозволили його забрати на вихідні дні додому. Через те, що Олександра Іванівна працювала патронажною медсестрою і добре знала особливості етапів розвитку грудних дітей, її дуже насторожив той факт, що син, якому тоді було вже більше півроку, абсолютно не реагував на мову батьків. У неї з’явився страх, що до хвороби, від якої його тоді лікували, додасться нове випробування – син виявиться глухонімим.

Яке ж було здивування матері, коли після вихідних повезли сина назад, віддавати до лікарні: як тільки син почув німецьку мову, він засміявся, пожвавився і став абсолютно нормальною дитиною! За декілька місяців син став глибоко входити в егрегор німецької мови і культури і просто відійшов від свого рідного. Коли ж пізніше він знову став жити у своїй сім’ї, то повернувся і у свій рідний російськомовний егрегор.

Пригадаємо також факти, коли немовля потрапляло жити серед тварин – найчастіше серед мавп або вовків. Воно засвоювало мову свого нового «племені» і ставало його членом. Людське дитинча мало свідомість, рівень якої був характерний для тварин, серед яких воно жило. Якщо ж йому траплялося через роки потрапити знову до людей, то воно вже не було здатне оволодіти людською мовою і придбати рівень свідомості, що відрізняє людину від тварин: дитина так і залишалася тим, ким сформувалася в роки раннього дитинства – членом зграї.

Мабуть, психіка людини з першими роками життя швидко втрачає свою пластичність і їй характерні періоди її становлення, коли, не доробивши що-небудь вчасно, упущеного вже не надолужиш.

Продовжуючи розмову про національну мову, пригадаємо загальновідомі свідоцтва світової історії про те, що якщо почати її знищувати, то і народ, носій даної мови, з часом почне вироджуватися, вимирати: представники цього народу почнуть ставати частиною того народу, чиєю мовою вони почнуть користуватися.

Не випадково в давньоболгарській мові слово «язик» мали два значення: яка-небудь національна мова і одночасно – нація або народ, який є носієм цієї мови. Межі племені (або нації, народу) співпадали з межами мови, якою воно користувалося.

Цікавий факт із творчості одного з найчудовіших, на наш погляд, письменників 20 століття англійця Джона Толкіна (1892-1973). Будучи філологом за фахом, Джон мав хобі – створювати штучні мови. Як зізнався письменник у своїх листах, робота над його шедевром – трилогією «Володар Перснів» – пішла значно швидше48, коли ним були створені мови основних представників трилогії – гномів, трьох видів ельфів, Темного Правителя та інших. Мови самі починали підказувати характери, традиції, історію, культуру «своїх» народів, допомагали письменникові вибудовувати-прозрівати сюжет.

Треба наголосити, що, згідно з відомим біблійним переказом, після «вавилонського стовпотворіння»49 загальнолюдська мова була розбита на безліч національних. Це було екстреною мірою і сталося за ініціативи Провиденційних Сил, щоб роз’єднати людей в їхньому богоборстві, відвернути від бунтарського задуму «штурмувати Небо».

Кожний з новоутворених народів зі стану духовного падіння почав виводитися його духом-народоводієм («індивідуальним генієм») «своїм» шляхом. Таке «роздроблення» не на одне тисячоліття полегшило завдання духовного зцілення, яке триває і зараз.

Проте тепер спостерігаються тенденції до створення нової «міжнародної» мови – своєрідного поєднання комп’ютерної та англійської складових, покликане знов з’єднати народи в одне ціле. Виникає сумнів, що цей процес знову не послужить богоборству, але з іншого боку – це цілком природний етап розвитку людства!

Кажучи про національні мови, хочеться відмітити, що люди, які освоюють декілька мов, стають «власниками» більш гнучкішого і одночасно – ширшого мислення, ніж «одномовні» ровесники. Їх свідомість легше засвоює нове, більш синтетична і, як правило, культурно вища.

Як своєрідне підтвердження своїм дослідженням і цьому висновку, автор зустрів статтю про людей, що вільно володіють більше, ніж однією національною мовою.

Важко утриматися, щоб не процитувати одне місце з неї: «канадці з’ясували, що люди, для яких рідною є не одна, а дві мови, так звані білінгви, краще зберігають ясність розуму в похилому віці. Раніше науці вже було відомо, що діти, які знають дві мови, мають вищі творчі завдатки в порівнянні з однолітками. Канадські психологи пішли далі і провели дослідження серед поліглотів, вік яких наближається до пенсійного. В ході експерименту, в якому брали участь 150 чоловік, дослідники вимірювали швидкість мозкових реакцій різних груп. З’ясувалося, що немолоді поліглоти, яким уже за 60, міркують так само як молодші носії однієї мови».

Як говорилося вище, від рівня свідомості залежить і лексикон даного індивіда, і значення слів, що вживаються ним. Людина (свідомо чи ні) вибирає слова, підбирає їх для точнішого виразу своєї думки, створюючи тим самим свій мікросвіт, свій всесвіт. І чим вищий рівень свідомості людини, тим більш відповідально вона підходить до вибору слів. А одне і те ж слово у вустах людей з різним рівнем свідомості має різну наповненість, різну енергетичну силу і залишає різний по своїй довжині причинно-наслідковий слід у Космосі.

Так, письменник з Ельзасу, філософ і музикознавець Едуард Шюре у своїй книзі «Великі Посвячені» писав, що в Давньому Єгипті «жерці, за словами грецьких авторів, володіли трьома способами пояснювати свою думку. Перший спосіб був ясний і простій, другий – символічний і образний, третій – священний і ієрогліфічний. Те ж саме слово приймало за їхнім бажанням, або свій звичайний сенс, або образний, або трансцендентний» [курсив – А.Б.].

Цей французький езотерик продовжує: «Геракліт чудово виразив ці відмінності, визначаючи їх мову як ту, що говорить, позначає і приховує. Коли справа стосувалася теософських і космогонічних наук, єгипетські жерці завжди вживали третій спосіб письма. Їх ієрогліфи мали при цьому три сенси – і відповідні, і різні в один і той же час. Два останні сенси не могли бути зрозумілі без ключа. Цей спосіб письма, таємничий і загадковий, виходив з основного положення герметичної доктрини, згідно якої той самий закон управляє світом природним, світом людським і світом божественним. […] Завдяки цьому способу письма Адепт обіймає всі три світи одразу».

По мові людини можна досить точно судити про рівень її свідомості. Звідси витікає і ще одне положення: як і про що ми мислимо, тим ми і стаємо; слова яких соціонів50 ми використовуємо, з тими соціонами ми і «ріднимося».

Як говорив Ісус Христос, «якою мірою ми міряємо, такою і нам відмірюється», в такі світи-виміри51 наша свідомість і потрапляє. Іншими словами, яке слово, з яким призначенням і з яким мотивом-наміром ми використовуємо, такі умови («предпосылки» в буквальному розумінні) ми і створюємо для своєї подальшої діяльності.

Не випадково в Космосі більше важить не стільки сама дія, вчинок, як її мотив, рушійна сила: як це ні парадоксально на перший погляд, але езотеричні учення52 абсолютно одноголосно стверджують, що думка незрівнянно важливіша за дію. Одна людина може зопалу зробити негативний вчинок, але залишити в Космосі менш руйнівний слід карми, ніж та, що подібного вчинку ніколи і не здійснювала, але про нього постійно думала. Своїми частими або постійними роздумами про такий вчинок людина накопичує сильні психоенергійні еманації, які багаторазово підсилюють подібну думку.

Підходить мить, коли думка залишає свого «породителя» і знаходить декілька людей зі слабкішою, ніж він психікою. Кожен з цих людей, підштовхуваний сильною мислеформою, здійснює-реалізує злочинну думку. Проте зовні чистий перед іншими людьми «породитель» такої думки несе куди вагоміше покарання, ніж кожний із її слабовільних реалізаторів, оскільки його думка має куди більші наслідки, ніж їхні дії.

Цікаво, що слова «мотив», франц. «mot» («слово») лат. mŏvĕo, movi, motum, movere («приводити до руху, рухати»), лат. mōto, mōtāre («рухати туди і сюди, приводити до сильного руху»), нім. Mótto («девіз; мотто, епіграф») і «мотор» (те, що додає рух) схожі один на одного і формою, і по суті.

Схожі між собою і лексеми рос. «мир» («світ»), болг. «намирам / намеря» («знаходитися, перебувати, розташовуватися»), рос. «мера», укр. «міра», укр. «намір»,. «вимір» («світ, простір»),. «міркування» («роздум»53). Сукорінними слову «міра», крім уже згаданої вище лексеми «місяць»54, також є дав.-інд. «mati» («вимірює, порівнює»55) і грец. «метис» («мудрість, розум; план»).

Можна і далі заглиблюватися у світ етимології, але, мабуть, і без того очевидний взаємозв’язок свідомості і слова, завдяки якому і відбувається зростання людської свідомості.

3. Слово-віра

Один з найвідоміших мудреців миру Лао-Цзи, що жив у 6-5 століттях до нашої ери в Стародавньому Китаї, у своєму філософсько-поетичному трактаті з 5000 ієрогліфів «Дао Де Цзин»56 говорив: «Вірні слова не витончені. Красиві слова не заслуговують на довіру. Добрий не красномовний. Красномовний не може бути добрим. Той, хто знає – не доводить, той, хто доводить – не знає57» (81-й вірш).

А у 18-му вірші Лао-Цзи пише: «Коли відходять від Великого Шляху, тоді й з’являються «людинолюбство»58 і «справедливість»59. Коли навколо багато розумників, тоді і з’являється «велика помилка». Коли в сім’ї не ладять між собою, тоді й з’являються «синівська любов»60 і «шанобливість до старших»61. Коли в державі безлад і смута, тоді й з’являються вірні слуги»62.

За аналогією63 можна додати, що людина починає думати і говорити про здоров’я, коли у неї з’являється якась хвороба. Як підмітив Лао-Цзи, коли процвітає беззаконня – говорять про справедливість; коли набирають силу обман і віроломство – говорять про правду і про вірність.

Останні два поняття семантично досить близькі: справедливість етимологічно пов’язана з лексемами «правда», «право»64, «правило», «управляти», рос. «направление» («напрям»), а вірність пов’язана з «вірний», «повернути», «віра», «довіряти», «ввіряти». Лексема «ввіряти» має на увазі до певної міри «віру» тому, хто вже до цього «виправдовував довіру» («преддверие» віри), хто йде правильним шляхом65.

Про віру, яка, за словами Павла66 є «здійснення очікуваного»67 і є «від слухання, а слухання від слова Божого»68, можна говорити як про прямо протилежне, антипод брехні та обману, за якими завжди стоять Сатана і його прибічники. Не випадково у деяких народів (наприклад, у караїмів) ім’я Сатани69 в буквальному перекладі звучить як «батько брехні», а святі в християнстві його називали «батьком погибелі» і «Лукавим».

Два останні визначення по своїй семантиці досить близькі один одному. Так лексема «погибель» сукорінна словам «згинати»70, «погибель», «губити», «згинути», «гнути», «зігнутий», а слово «лукавий» – сукорінне словам «лук»71, рос. «излучина» («закрут»), а також українським лексемам «лякати»72 и «переляк»73. Вірогідно, слово «лук» за походженням було споріднене з рос. словом «ложь» («обман»).

В українській мові вищезгаданому слову «правда» є антонім, який став одухотвореним негативним персонажем народних казок «Кривда»74.

Є ще один український антонім лексемі «правда» – простонародне «брехня» («обман»), який, напевно, пов’язаний з німецьким дієсловом brechen («ламати»).

Отже, слова «направо», «правий», «правильний» і «прямий» – одного кореня75 і в даному контексті протилежні словам «брехливий», «обманний», «кривий», «обхідний».

Пряма, щира людина, що йде «прямим шляхом»76, – знаходиться під Богом і знаходить порятунок душі, адже справжнє релігійне відчуття, віра в Бога починається зі щирості77. Пригадаємо російську приказку «в тихом омуте черти водятся»78, яка нерідко адресується людині скритній, «собі на умі», і, як правило, нещирій. А між нещирістю і брехливістю часто можна поставити знак рівності.

Пригадаємо також і слова відомого співака і автора пісень з Росії Віктора Цоя (лідера гурту «Кіно», який 15 серпня 1990 року перейшов до інших вимірів) про те, що нам пробачать усе, але не пробачать нещирості79 – слова, які були, мабуть, кредо всього його короткого, але досить яскравого життя. Нещирий так чи інакше (чи усвідомлює він це чи ні) служить Дияволу і йде «шляхом погибелі» душі або ж у всякому разі – дорогою, яка приведе його до сильних духовних страждань-розплати.

Той, хто обманює, не тільки згинає-губить себе, «ламає» свою свідомість, але і викривлює навколишній світ, рве та ламає простір – тіло-плоть Космосу. Не випадково східна мудрість свідчить, що, руйнуючи щось назовні, ми разом з тим руйнуємо і самих себе. А, розриваючи якісь зв’язки усередині себе, ми рвемо аналогічні зв’язки і у Всесвіті, невід’ємною частиною якого ми є також80.

Цікаво, що в українській мові слово «сказ» означає ні що інше, як «несамовитість, біснуватість» (звідси «скажений», «казитися»). Вірогідно, що воно сукорінне лат. casus («випадок, подія; випадковість; ризик; доля, положення»), лат. causa («причина») і ст.-сл. «казати» («говорити»)81. Дав.-рус. «казити» мало значення «викривляти; спотворювати, псувати».

Отже, рос. «искажённый» («спотворений») певною мірою можна розуміти як «заражений бісом, одержимий». Мабуть, про те ж саме свідчать і такі слова, як «проказник» і «проказа». У старослов’янському лексема «проказа» мала значення «зло; шкода; чаклунство; лиходійство, злочинство; зараза», тобто указувала на насилання на людину якимсь недобрим чародієм-проказником зурочення-псування, рос. «порчи»82.

По суті, обман, перекручування інформації є в якійсь мірі наслання зурочення (псування) на того, кого одурюють83 або про кого поширюють брехню. А ті, хто вірять обману про іншу людину і цю брехню поширюють далі – беруть участь в акті колективному (= сукупному) псуванні-порчі, стають співучасниками84 цього духовно-космічного злочину, переступання85 через божественні закони. На думку автора, є глибокий сенс у тому, що обман і зрада спрадавна вважаються одними з найтяжчих гріхів.

Таким чином, брехливий і віроломний за своєю природою Диявол – це той, кому ніколи не можна вірити, чиє слово зрадливе і неістинне від початку і може бути «зламане» у будь-який момент – як правило, в самий «непідходящий» для нас, але настільки ж сприятливий для «Князя світу цього». Слово ж Бога, який саме Своїм Словом творить цей світ і через нього затверджує у світі Свою Волю, навпаки, тверде86. До того ж, Слово Боже не тільки завжди тверде, істинне, але і законне87.

Хочеться при цьому відмітити, що грецьке слово «система» означало «ціле, що складається з частин-тем», а слово «збирати» близькоспоріднене болгарському «разбирам» («розумію»)88.

З вищезазначеними словами «композиція» і «система» по своїй семантиці і конструкції співзвучні і такі слова, як, наприклад, «синтез» (поєднання тем-тез-частин), «складне»89, «концепція», «конструкція», «концерн», «конвенція», «конгрес», «синкліт».

Можна сюди додати і рос. «счастье» (< со-частие). Правильне поєднання частин робить можливим духовне щастя, гарну участь, долю90, удел. А завдяки різноманітності-«разнообразию» частин-«слів»91 утворюється-«образуется» і різноманіття-«многообразие» світу.

З природою лат. lex («закон») співзвучно по своїй семантиці і лат. fatum («доля», рос. «предопределение»92). Лексема fatum сукорінна санськр. Bhagavan («Творець») і bhavayati («впливаю, створюю», буквально «стаю причиною існування»), лат. facio, facere («робити, виготовляти, будувати»), фран. fеe («фея»), фран. fеerie («феєрія, чаклунство») і лат. for, fari («говорити»).

Фатум був визначеним зверху, волею богів, яку не можна було оскаржити або обійти. У дохристиянському світі, за свідченням Данте Аліг’єрі93, творця славнозвісної «Божественної комедії», Небо не приймало молитви однієї людини за кого-небудь іншого, і кожен відповідав тільки сам за себе.

Власне кажучи, в ті язичницькі часи у людини і не було духовних сил «тягнути» ще когось, і кожен ніс тягар лише свого хреста-карми. Навіть така феноменальна духовна особа як Лао-Цзи прорікав, що і «совершенномудрий не співчуває», тобто не може узяти на себе гріхи-страждання інших – йому хоча б упоратися зі своїми гріхами!..

У світі панував старозавітний закон «зуб за зуб і око за око», закон «справедливості, а не благодаті», яка стала діяти в цьому вимірі94 з приходом Ісуса Христа для віруючих в Нього і Його Вчення. Саме тому людині-язичнику не залишалося нічого кращого, як прийняти волю богів: як говорили римляни, «слухняного рок (= фатум, доля) веде, а неслухняного – тягне», третього не було дано. Від слова богів залежали всі і все, на ньому будувалися і життя, і закон, і віра, і, певною мірою, Істина95.

Видатний Павєл Алєксандрович Флоренський провів велику роботу на стиках філології, релігії і філософії. Його глибокий аналіз торкнувся багатьох фундаментальних духовних понять. Серед них були і поняття віри та істини. Він указує, що рос. «вера / верить» і лат. veritas («істина») походять від кореня var-, з яким сукорінне і лат. verbum («дієслово (як частина мови); слово; мова в широкому розумінні»).

За свідченням філософа, «автор латинського етимологічного словника А. Суворов96 указує на дієслова: говорю, реку, як на ті, що виражають первинний сенс кореня var-. Але поза сумнівом…, що якщо var- дійсно означає «говорити», то в тому саме сенсі, який надавала цьому слову в с я старовина, – в сенсі віщого й могутнього слова, будь то закляття чи молитва».

У нашій мові слова «вірно», «правильно», «істинно» є синонімами і, поза сумнівом, пов’язані з непохитністю Слова Божого. Подібний зв’язок спостерігався не тільки в українській та російській мовах. Так, Павєл Флоренський пише: «Стародавній єврей, та і семіт взагалі, в мові своїй відобразив […] особливий момент ідеї Істини, – момент історичний або, точніше, теократичний. Істиною для нього завжди було Слово Божіє. Невідмінність цього Божого обіцяння, вірність його, надійність його – ось що для єврея характеризувало його як Істину. Істина – це Надійність. «Швидше небо і земля зміняться, аніж одна риска із закону пропаде» (Лк. 16:17); цей, безумовно, непорушний і незмінний «закон» є те, чим в Біблії представляється Істина».

Цікаво, що в давньоруській мові слово «закон»97 мало значення «віра, віросповідання», а слово «істина» позначало «законність, справедливість, вірність». Останнє етимологічно споріднене зі дав.-рус. словами «истовыи» и «неистовыи», які мали значення «істинний, дійсний» і «божевільний» відповідно. Той, хто був без істини, той був без розуму і навпаки!

Таким чином, слово в початковому своєму сенсі дуже тісно пов’язане з поняттями істини і віри. І лише з часом стараннями «ворога роду людського» і його «компаньйонів» і через людські неуцтво і халатність між цими трьома поняттями-китами утворилися величезні відстані, які нерідко неймовірно важко перебороти через косність людської свідомості і падіння загального рівня духовності людей.

4. Слово-клятва

Враховуючи той факт, що слово у вустах людських стало розходитися зі своєю первинною істинністю, а, отже, і вірою йому, слово стало «потребувати» додаткового підтвердження своєї правдивості. Так, імовірно, і з’явилося поняття клятви, яка ґрунтувалася на містичній силі слова язичницько-магічного характеру. Відзначимо, що видатний російський академік, філолог-славіст Ізмаїл Іванович Срезневський98 указував, що в давньоруській мові у слова «віра» було одне із значень «клятва».

Треба сказати, що в дав.-рус. мові слово «земля» мало значення «земля, світ; країна; власність, маєток тощо». Кожен народ, кожне плем’я жило на своїй землі і поклонялося духам-богам, які були пов’язані з територією, на якій мешкало і дане плем’я – душам стихіалей99 цієї місцевості.

У ст.-сл. мові у слова «ѩзыкъ» були два значення: «мова» і «народ, етнос; плем’я». Тобто, як би підкреслювалося, що межі мови даного племені співпадали з, так скажемо, ареалом-землею племені-носія цієї мови, а сам ареал був пов’язаний з духами природи, що на ньому мешкають.

Подібний зв’язок між територією та її мешканцями досить наочний і дотепер зберігається у тваринному царстві, де кожен вид має популяції, пов’язані з певними територіями, ареалом розповсюдження. Навіть свійські тварини100 чітко відчувають зв’язок з площею двору або господарем, який в їх свідомості, можливо, служить осереддям101 еманацій цієї території. При тотемізмі102 так само, по суті, спостерігається зв’язок племені з певною землею: груповий дух виду тварини-тотема все одно пов’язаний зі своїм ареалом.

Аналогічний зв’язок з певною місцевістю в якійсь мірі присутній і у знахарів, а також – у чаклунів і відьом: не випадково говорять, що удома і стіни103 допомагають. І навіть билинні багатирі, покликані захищати свою землю, обов’язково мали кожен свого духівника (мага або волхва), який здійснював енергетичну і духовну владу на даній місцевості, а багатир до певної міри відповідав за фізичну реалізацію цієї влади волхва на цій землі-території.

Язичницька релігія104 – це релігія якогось певного з народів, в якій був культ богів тієї місцевості (духів місця проживання), де мешкав даний народ. Під час клятви той, хто її давав, входив у персональний контакт з духом культу свого племені, первинний зв’язок з яким він встановлював під час обряду ініціації.

Микола Максимович Шанський і ряд інших етимологів слово «клятва» пов’язують з лексемами рос. «клонить» і «кланятися», «поклонятися». Можна припустити, що під час клятви той, хто приносить її, схиляв (рос. «преклонял») коліна, щоб краще, тісніше був його зв’язок з богами племені: поняття «схилити коліна» відомо у безлічі народів105.

Цікаво, що слово «коліно» в деяких мовах етимологічно пов’язане або із словом «покоління», або з поняттями роду і народження, а в езотеризмі коліна, як і лікті106, вважаються місцем перебування (рос. «средоточием») життєвих сил – особливо коліна. В астрології сузір’я Козерога, пов’язане з Ісусом Христом, має езотеричну відповідність колінам і називається «колінами Космосу».

Зі словом «коліно» етимологічно зв’язані слова рос. «склонность» («схильність») і «склонить» («схилити»), а також «уклониться»107 («уникнути»). «Склонить» когось до чогось, імовірно, мало на увазі такий вплив на людину, який сприяв би зміні нею свого духа-покровителя або, кажучи мовою Карлоса Кастанеди, перенесенню центру збірки свідомості цієї людини в інший егрегор, прив’язці його енергетики до іншого енергополя. Тобто, по суті, ця «схилена» людина «преклоняє свої коліна» перед іншим духом.

Повертаючись до теми клятви, додамо, що той, хто присягався, не тільки входив у додатковий персональний контакт з племінним богом108, але і з конкретного питання, «об’єкту клятви» давав слово одночасно і богу, і людям, зацікавленим в здійсненні даної клятви. У разі її порушення клятвопорушник або втрачав зв’язок з духом-покровителем племені і викидався з племінного егрегора109 або ніс якесь інше покарання. Звідси, як думається, і поняття «божитися», інакше кажучи, «віддавати себе на суд Божий, закликати Бога або племінних богів (у язичників) у свідки, присягати Йому або їм».

Аналогічне розуміння клятви можна бачити в німецькій мові, де schwören має значення «присягатися, божитися, присягати; ручатися; цілком покладатися (мабуть, на того, хто присягнувся), вірити». Значення «ручатися», ймовірно, має на увазі не просто когось узяти під своє заступництво, а принести клятву, «закласти» себе за нього, закласти свою душу за того, за кого ручаєшся.

Щось подібне, поза сумнівом, малося на увазі і в області юридичного права, коли присяжні і свідки, що надають свідчення, присягалися на Біблії (а, значить, перед Богом): перші – в тому, що зобов’язуються по совісті, якомога справедливіше розсудити; другі – в тому, що вони говоритимуть «правду і лише правду», надавати вірні показання свідків.

З часом пожадливість людей зросла і настільки, що сакральність такої клятви загубилася, з’явилися лжесвідки, що не бояться прикривати клятвою на Біблії свій обман в ім’я користі. Як пише духовидець Даніїл Леонідович Андрєєв у релігійно-візіонерсько-філософському трактаті «Роза Мира», і на демонів діє закон відплати.

Хитрун, що йде присягатися у свідомо брехливому, в гонитві за вигодою перехитрює в першу чергу самого себе. Він зав’язує собі дуже серйозні причинно-наслідкові вузли, бездумно110 готує надалі надзвичайно незавидну долю, беручи на свою душу вантаж величезної тяжкості карми, наслідки чого навряд чи він здатний усвідомити до часів розплати.

Вірогідно, що на зв’язку з духом племені111 в давнину було побудовано випробування водою, вогнем чи розпеченим залізом, санкціоноване правом, що носить назву «Руська Правда» у русичів або ордалії – в середньовічній Європі. Практикувалися і так звані «судові поєдинки». Ці випробування допускалися тільки тоді, коли всі інші пошуки істини були вичерпані.

Випробовувані люди мали зробити що-небудь таке, що в нормальному житті буде для них згубно. Ось тут і повинні були включитися вищі сили, щоб зробити ці прикрощі нешкідливими для невинної людини.

Випробування вогнем могло мати такі форми, як тримання руки у вогні, в переході через палаючий вогнище (для більшого ефекту одяг ще й просочувався воском) або тримання голими руками розпеченого металу. Випробування водою також не відрізнялися гуманністю. Тут слід було з киплячої води дістати кільце. Обвинувачений виправдовувався тільки в тому випадку, якщо витягував його без шкоди для себе.

Отже, якщо племінний бог (чи Небо) засуджував підсудного, відчуваючи по його енергетиці, що той не прав, то на руках у засудженого з’являлися опіки від розжареного предмету, який він брав з багаття голіруч. Якщо ж енергетика підсудного була чиста, бог його захищав від опіків.

Можна також пригадати клятву Гіппократа, яку не одне сторіччя приносять медики і яку зараз дуже багато хто сприймає абсолютно формально і легко її порушує – чи то в гонитві за грошима, чи то з інших «не менш поважних» причин. Відбувається це все із-за тієї ж втрати розуміння окультного значення слова. Але, як мовиться, «незнання закону не звільняє від відповідальності», а той, хто свідомо заглушає в собі голос совісті112, не уникне «меча відплати», який б’є чим пізніше, тим сильніше.

Пригадаємо слова вищезазначеного англійського письменника Джона Толкіна, чия душа, як можна припустити, в минулих життях накопичила неабиякий духовний досвід. У своєму знаменитому на весь світ шедеврі-трилогії «Володар Перснів» він описує незавидну долю клятвопорушників, що перебувають упродовж сторіч у стані жалюгідного існування у світі примар – у вимірі між матеріальним і духовними (будь то виміри Раю або Пекла) світами.

Говорячи більш звичною для нас мовою християнства, тих, хто порушив клятву, не приймали ані Рай, ані Пекло113. Вони «зависли» між світом фізичних форм, де вже закінчився термін їх останнього втілення, і світами посмерття – висхідних або низхідних кругів. А за свідченням деяких святих-духовидців, подібний стан прирікає на нескінченні114 поневіряння і він ще гірший, ніж перебування в Пеклі.

Аналогічна доля, швидше за все, і в самовбивць, за яких навіть не можна молитися, тому що ніхто не може взяти на себе хоча б частину цього гріха: право на таку молитву отримали лише декілька чоловік за всю історію християнства115. Отже, ймовірно, клятвопорушників можна порівняти із самовбивцями, обмовившись, що вони – духовні самовбивці. При цьому пригадаємо, що в трилогії Джона Толкіна клятвопорушники перервали свої поневіряння лише після того, як виконали дану клятву: вони були відпущені Арагорном – нащадком того роду королів, одному із представників якого колись давалася ця клятва.

Не можна не відзначити, що Ісус Христос приніс одухотворення кармічних законів, здійснив значне їхнє полегшення, розбивши браму пекла116 та утворивши з верхніх вимірів пекла чистилища, поставивши наріжним каменем принцип Любові і Божої благодаті117. Ісус Христос закликав до глибшої віри в Єдиного і до скасування клятви. У своїй Нагірній проповіді Він прорік: «Ще чули ви, що сказано стародавнім: «не переступай клятви, але виконуй перед Господом клятви твої». А Я говорю вам: не присягайся зовсім: ані небом, тому що воно престол Божий; ані землею, тому що вона підніжжя ніг Його; ані головою твоєю не присягайся, тому що не можеш жодного волоса зробити білим або чорним» (Матф. 5:33-36).

Ісус Христос закликав не вдаватися до клятви з огляду на те, що в духовному житті людини замість зовні обумовленого релігійного відчуття, що часто будується на страху перед покаранням з боку Бога (страху Божому), на перше місце мало вийти усвідомлення внутрішнього закону в самій людині, прояв божественних принципів у ній.

Слова «Не збирайте собі скарбів на землі, […] але збирайте […] на небі, де ані моль, ані іржа не винищують і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде і серце ваше» (Матф. 6:19-21) можна розуміти як заклик до зміни замість точки опори людської свідомості на земне – на її «підвішування» за небесне.

Месія радив людям змінити акценти, головне в їхній свідомості, здійснити переорієнтацію свого духовного вектора. Імператив примушення в такій свідомості має замінюватися відчуття необхідності і самодисципліни, що йдуть з глибини серця: тоді егоїст, який думає лише про свою шкуру, перетворюється на альтруїста, що думає в першу чергу про інших і загальну справу еволюційного сходження.

До поняття клятви дуже близько підходять слова «обітниця» (> обіцянка) і рос. «обет». «Обет» у чеській мові має ще значення «жертва». Витоки лексеми «обітниця» (<обветъ) загальні з «відати» («знати»). Ймовірно, обіцяти можна було лише те, в чому у того, хто обіцяє, була переконаність, що він знав напевно, точно, що зможе (у його силах) виконати.

З подібним сенсом обітниці пов’язані не тільки стародавньо-релігійні культи, але і обряди християнства. Так, наприклад, у тому ж православ’ї через магічний акт обітниці проходять ті, хто присвячують себе чернечому118 життю або, скажімо, ті, хто вінчаються. На силі обітниці (чи ж на клятві) трималася і дружба в її первинному сенсі, коли група воїнів-дружинників давали обітницю вірності один одному і своєму князю-«ватажку».

У сучасній мові слово «обіцянка» виглядає як енергетично м’якше, ніж «клятва» і втратило свою містичну і магічну наповненість у людському сприйнятті його. Але така профанація слова зовсім не робить його нічого не значущим, пустим звуком у космічних законах. І краще не обіцяти того, в чому не впевнений, що ти це виконаєш. А якщо вже дав слово, пообіцяв щось зробити, то приклади всі свої сили, щоб дотриматися обіцянки.

5. Слово-закляття

Слово мало містичне і магічне значення і в зіставних з поняттям «клятви» поняттях «закляття» і «прокляття». У кожному з них були задіяні різні грані багатоаспектного слова: при клятві його сила була направлена тим, хто давав клятвене слово – на себе ж самого, а при заклятті і проклятті – назовні, на когось іншого.

При цьому дія енергії слова при заклятті і проклятті практично протилежні: при заклятті той, хто промовляє його, намагався встановити, утворити енергетично-симпатичний зв’язок з «об’єктом» закляття119, а при проклятті – навпаки, прагнув обірвати вже існуючий зв’язок, відмежуватися від «об’єкту» прокляття, щоб опинитися у різних з ним егрегорах.

Говорячи про закляття, мабуть, варто окремо сказати про таке явище, як «заклятий ворог», де поняття «клятва» і «закляття» тісно переплелися. Заклятий ворог – це той, кого той, хто дає клятву, зобов’язується120 перемогти, (рос. «повергнуть»), присягається помститися ворогу за те, що той завдав йому якоїсь дуже великої, серйозної шкоди.

Часто поняття «заклятий ворог» межувало з поняттям «смертельний ворог»: пор. нім. Todfeind («заклятий ворог»), де Tod – «смерть» і Feind – «ворог, недруг, ворог, супротивник»; фран. ennemi juré («заклятий ворог») = ennemi mortel («смертельний ворог»).

Іншими словами, заклятий – це той ворог, якого той, хто присягається, зобов’язується нейтралізувати, чого б це йому ні коштувало – навіть якщо це йому самому загрожує смертю, загибеллю від рук ворога або друзів ворога. Подібного роду закляття дуже сильне. Заради досягнення своєї мети той, хто вдавався до нього, віддавав себе в повне розпорядження духу, до сили якого він звертався. Імовірно, цей дух був набагато сильніший за дух племені, до якого належав той, хто давав таку клятву121. Той, хто присягався, ставав до моменту виконання своєї клятви практично невільником122 цього духу.

Важливо відзначити, що поняття заклятого ворога більш характерне для язичницького, а також магічно-старозавітного, дохристиянського образу думок і дій, коли жили за законом справедливості, а не благодаті – закон, про який йшлося вище123: «зуб за зуб і око за око»!

Скажемо про деякі особливості цього поняття.

З одного боку, своєрідний суспільний «інститут заклятого ворога» розвивав у окремих осіб поняття честі, мужності, справедливості. А тісно пов’язаний з явищем заклятого ворога феномен вендети124, кровної помсти в різних народах служив збереженню цілісності роду або сім’ї, своєрідному колективізму, коли берігся і не міг безкарно бути «взятим» чужаком жоден із членів племені, роду або сім’ї.

З іншого боку, саме обмеженість, вузькість свідомості людей тих часів у розумінні космічних законів призводила до того, що вони підходили до поняття справедливості по-своєму, не враховуючи багатьох чинників, у тому числі і всіх обставин того або іншого злочину.

Це могло бути причиною того, що міра відплати у відповідь часто перевищувала масштаб самого злочину. Ціна віри125 могла бути виставлена надто великою126. Представники різних племен, але однієї людської гілки еволюції, безжально знищували один іншого, здійснюючи цим самим деякі з темних задумів «Ворога роду людства» і «іже з ним».

Історія знає безліч прикладів навіть із відносно недавнього минулого, коли вбивство одного з членів сім’ї (або клану) вело за собою цілий каскад смертей безневинних людей – каскад, який міг продовжуватися роками і навіть десятиліттями. А одна з вендет не уривалася понад 180 років (!) –справжній бенкет для темних сутностей, які харчуються людською кров’ю і нашими стражданнями.

Цілком можливо, що ритуал «закляття ворога» виклика́в післядію, яка могла розповсюджуватися і на наступне (або наступні) втілення того, хто присягнувся, обтяжуючи його карму. Адже розв’язування раніше створених вузлів карм за допомогою такої помсти не тільки не відбувалося, а, навпаки, утворювало нові.

Та і сам шанс зустрітися з тим же заклятим ворогом у наступних інкарнаціях127 – дуже високий. Так, Агні Йога говорить, що приблизно 50% людей, з якими ми зустрічаємося в даному втіленні, так чи інакше (різною мірою) перетинали свої лінії карм з нашою в минулих втіленнях. Ці перетини нам значно полегшує встановлення контактів у цій інкарнації. І це мовиться про людей, які не залишили в нашій індивідуальній кармі достатньо глибокий слід. Що вже казати про тісні контакти?!.

І що говорити про когось із людей, хто міг позбавити нас найдорожчої людини, і розплатитися з ким ми присягнулися страшною клятвою, звівши його в ранг заклятого ворога! Природно, що нова зустріч з цією людиною спричиняла новий виток спіралі у ворожнечі, що підживлюється новими аналогічними «справедливими» діями. І вихід із такого справді замкнутого кола був уже майже не можливий без допомоги когось із володарів достатньої для цього духовної сили, хто добровільно зробив би самопожертвування, узявши на себе частину карми ворогуючих сторін і одухотворивши її своїми стражданнями

До речі, вищезазначене положення з Агні Йоги про 50 відсотків може пролити світло на, здавалося б, нічим не мотивовану дуже сильну симпатію або, навпаки, антипатію, страшну неприязнь, яка часом виникає при першій зустрічі з деякими людьми. Ми з ними могли бути або дуже великими друзями, або великими (у тому числі і заклятими) ворогами в якомусь із попередніх втілень.

Іноді для прискорення розв’язування подібних кармічних вузлів душі колишніх ворогів можуть опинитися в одній сім’ї: вони можуть бути або братами і сестрами, або батьками і дітьми, переживаючи при цьому величезні страждання один від одного.

Так, наприклад, згідно з висловам деяких духовидців, щось подібне стало відбуватися з душами індіанців, убитих прибулими з Європи, і їх убивцями в подальших після цих убивств втіленнях.

Вийшло так, що територія, спочатку призначена для розвитку душ індіанців, у них була забрана прибульцями разом з їхніми життями. І колишнім індіанцям для можливості подальшої власної еволюції «не залишалося нічого іншого», як почати втілюватися в сім’ях нащадків своїх убивць і там знову зустрітися зі своїми кривдниками. Тільки тепер кривдники з огляду на багато обставин, обумовлених напрацьованою кармою, виявлялися в куди більш невигідних положеннях, ніж їх колишні жертви.

Як уже сказано, під час закляття людина вдається до допомоги духів, силу яких вона використовує для досягнення мети закляття. На того, кого заклинають, наводиться енергія, яка охоплює його як туман, вириває його зі встановлених їм до цього взаємозв’язків з іншими душами.

Заклинатель чарує, направляє на того, кого заклинає, силу своєї волі, посилену духом, ім’ям якого він заклинає, і примушує заклятого виконати бажану для заклинателя дію128. При цьому таке закляття, ймовірно, може виконуватися і у вигляді пісні: пор. фран. incantation («закляття») і сукорінне йому лат. canto, -āre («співати»), фран. cantatrice («співачка»), фран. cantique («релігійний гімн») і лат. cantor («співак»).

До сили закляття вдавалися і лікарі, якими в давнину були жерці або шамани. Звідси і зв’язок їх назви зі словом: лексема «лікар» сукорінна грец. logos («слово»; грец. logos129 > «лексика»), «пільги», «легкий»130, «ліки»131, а рос. «врач» сукорінна «врать»132 і «ворожити».

Про полегшуюче біль використання сили слова говорив ще видатний середньовічний іранський за походженням лікар, учений, поет, музикант і філософ Ібн Сина133. Він стверджував, що, якщо хворому при перших же відвідинах лікаря не стане удвічі легше від розмови з цим лікарем (від однієї тільки розмови!), то значить, що хворий має справу не зі справжнім лікарем.

Лікар повинен розібратися в стані душі пацієнта134, зрозуміти через які гріхи у нього135 ввійшли духи хвороби і вже через це прозріння причин (дверей для духу хвороби) і повідомлення про них пацієнту вже наполовину зв’язати дії тієї сутності, яка викликає хворобу. А для цього хворий повинен довіритися лікарю, розкрити перед ним свою душу і всіляко сприяти йому в цій нелегкій роботі.

Найгеніальніший лікар не здатний допомогти пацієнту, який йому не довіриться і не почне допомагати очищенню себе ж самого. Навіть якщо такий лікар силою свого духу вижене із хворого дух хвороби, а пацієнт не усвідомить гріх, через який до нього цей дух увійшов, не розкається і не змінить свою свідомість, дії та спосіб життя, то нічого гарного з цього в результаті не вийде.

Пригадаємо слова Ісуса Христа з цього приводу, що зафіксовані в Євангелії від Матвія, про того, хто не розкаявся по-справжньому, але з кого вигнали через екзорцизм136 «волохату чи рогату істоту»: «Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернуся у свій дім, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його незайнятим137, виметеним і прибраним; Тоді йде і бере з собою сім інших духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, – і буває для людини тієї останнє гіршим за перше» (Матф. 12:43-45).

З духовної точки зору справжнім лікарем може бути тільки та людина, яка здійснила над собою необхідну духовну роботу, «врятувала138 себе», бо зуміла достатньо зміцнитися в праведності. Пригадаємо, що той же Месія «призвавши дванадцять учнів Своїх, […] дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяти їх і лікувати всяку хворобу і всяку неміч» (Матф. 10:1). Але Він зробив це лише після того, як учні достатньо окріпнули духовно.

Через певний час до необхідного рівня зміцнилися у вірі й сімдесят «малих апостолів» і теж отримали від Господа подібну владу заклинати духів хвороб Його, Месії, ім’ям. Але при цьому відмітимо, що ця влада була не безмежна, а в межах їх духовних напрацювань або, кажучи мовою Біблії, у межах їхньої віри: апостоли не могли, не в силах були заклясти бісів, які перевершували їх у силі.

Пригадаємо випадок із Євангелія, коли до Ісуса Христа підійшов «чоловік, і навколішки впав перед Ним, і сказав: Господи, змилуйся над сином моїм, що біснується на новий місяць, і тяжко страждає, бо часто кидається у вогонь і часто у воду. Я його був привів до учнів Твоїх, та вони не могли зцілити його. А Ісус же відповідаючи сказав: О, роде невірний і розбещений, доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму?139 Приведіть його до Мене сюди!» (Матф. 17:14-17).

І далі: «І заборонив йому Ісус; і біс вийшов з нього; і отрок зцілився тієї ж години! Тоді учні, приступивши до Ісуса наодинці, сказали: чому ми не могли вигнати його? Ісус же сказав їм: Через ваше невірство; бо істинно говорю вам: якщо ви матимете віру з гірчичне зерно і горі оцій скажете: «Перейди звідси туди», і вона перейде; і нічого не буде неможливого для вас; Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою і постом» (Матф. 17:18-21). Інакше кажучи, сили заклинателя і біса були нерівні: перший значно поступався в силі даному представнику Пітьми…

Відзначимо, що в католиків і у православних є такий релігійний обряд як екзорци́зм140, при якому злий дух заклинається священним ім’ям і спеціальними замовляннями. Право на такий магічний акт може отримати далеко не кожен, а, як правило, чернець, який достатньо далеко просунувся по шляху духовного становлення. Якщо за екзорцизм візьметься священик або чернець без належної духовної сили і без спеціального благословення на це, то при утворенні каналу з нечистим духом може відбутися «одержання», коли злий дух може увійти ще і в самого заклинателя та оволодіти ним.

Отже, лікарем міг бути тільки той, хто був у змозі зв’язати своїм словом, заклясти темну сутність хвороби або протиставити своє закляття силі закляття-замовляння, тобто порчі-ворожби141 ворога. Лікар звільняв (рос. «разрешал»142) від тягаря хвороби, її тяжкості.

Про цей же характер дії лікаря свідчить і слово «позбавлення» (від духу-сутності хвороби). Воно сукорінне латинському кореню fa- (із значенням «говорити»143), ст.-сл. «баяти» («говорити, заклинати»), болг. «обайвам» («чарую»), болг. «бая» («чаклувати, заговорювати, ворожити»), «забава» і рос. «обаяние» («чарівливість»).

Слово «обаяние» споріднене по сенсу вищезгаданому фран. «шарм», а також сукорінним йому словам «чари» і лексемам грецького походження «харизма» і «характер»144. Поняття «обаяние» вказує на те, що лікар повинен викликати симпатію до себе: без неї хворому, м’яко кажучи, важко довіритися лікарю, розкритися перед ним, і неможливо встановити між ними симпатичний зв’язок. А без нього «магія» майже безсила.

До наших днів зберігся вираз «заговорювати зуби», якийсь колись мав пряме, буквальне значення: «заговорювати, заклинати сутність, що викликає зубний біль». Про подібну ж дію говорить і словосполучення «заговорювати кров», що вживається в значенні «зупиняти кровотечу» – те, що робив той же скандально відомий Григорій Распутін, який кілька разів зупиняв силою свого замовляння кров у хворого на гемофілію царевича. Ніякі інші методи не допомагали зупинити відкриту кровотечу, і син царя Алєксєй Романов міг бути приреченим на смерть від утрати крові.

При цьому відмітимо, що «кров заговорюється» не тільки при кровотечах: знахар може це зробити при будь-якому іншому захворюванні, щоб вигнати хворобу з крові, а значить – і з усього організму хворого.

Цікаво те, що слова «врач» і «враг», «ворог», які є спорідненими за походженням (від лат. vox), мають два полюси-протилежності вживання слова-закляття: «ворожити» на добро чи на зло.

Ситуація з лікарем і ворогом у чомусь схожа на ту, що йде до нас із «Дикого Заходу», де одні психологи145 шукають ключі до розкриття розумів людей для їхнього подальшого використання в рекламі з метою «взлому» і захоплення свідомостей потенційних покупців. Інші ж психологи шукають способи захистити потерпілих від цих рекламних прийомів і «ведмежатників свідомостей», що стоять за ними, таких собі «хакерів людської психіки».

Таким чином «задіяні», що називається мають «зиск» (перебувають «при деле») і перші («хакери»), і другі («антивірусники»), своїми спільними діями занурюючи людство у глибини вимірів людської психіки та водночас – в інфернальні світи.

Відмітимо, що біполярну семантику мають і похідні від групи слів «рок / ректи / речь». З одного боку – це вищезгадане рос. слово «разрешить» з, так скажемо, позитивною семантикою: «звільнити, розв’язати»146. А з іншого боку, семантика негативної дії в таких словах: «урок»147, укр. «наврочити», «зурочення», «приречений», рос. «обречённый», «порча» і «порок»148.

До цього ж етимологічного гнізда, утвореного від «рок-», відносяться і лексеми рос. «зарок» («обітниця») та «отрок» (юнак, який «не має права року-голосу» на віче)149. Зі словом «рок» сукорінні лексеми рос. «оброк», укр., болг. «заричам се / да се зарека» («заректися, дати клятву, зарікання») і болг. «вричам» («обіцяти, погоджуватися»), «обричам / да обрека» («1) «обіцяти»; 2) «прирікати»).

Імовірно, з лексемою «рок» певним чином пов’язане і простонародне «урка»150 («злочинець; хуліган»), яке цілком могло мати значення «чаклун-розбійник»151, аналогічно як у дав.-рус. мові слово «вор» означало «чаклун».

Можливо, не випадково слова «вор» і споріднене з ним «проворний», дуже схожі на дав.-рус. «воръ» («огорожа»), укр. і рос. лексему «ворота»152. і рос. «воротник»153.

Слово «ворота» за сенсом можна зіставити з рос. словом «забор» («паркан, огорожа»): і паркан, і ворота виконують захисну функцію154. Слово «забор» пов’язане з дав.-рус. «боронити» і укр. «забороняти»155 (які мають однаковий смисл), з рос. «борона» і «оборона».

Повертаючись до слова «закляття» наголосимо, що в болгарській мові слово «клет» («нещасний, бідолашний») пов’язане з болг. «клетва» («клятва, присяга; прокляття») і схоже на рос. «клетка» і укр. «клітка».

У певному значенні «заклясти» – це все одно, що посадити того, кого заклинають, у своєрідну енергетичну клітку: порівняйте з відомими в багатьох народах виразами «зачароване коло», рос. «заколдованный круг» і «порочный круг» (< порок), англ. «vicious circle», фран. «cercle vicieux», нім. «Teufelskreis» (де слово Teufels означає «Диявол»), болг. «омагьосан кръг» і «порочен кръг» тощо.

Варто згадати також про фольклор, де в казках зустрічаються сюжети, в яких замовляються ворота, двері або замки, щоб чужий недоброзичливець не міг їх відкрити156. Тоді цілком зрозуміло, що «вор-крадій» – це той, хто здатний зняти таке закляття157 (або перекрити його своїм «закляттям крадія) і забрати-викрасти те, на що до цього було накладене перше закляття.

Важливо, що на народному одязі – біля шиї (пригадаємо вищезгаданий комір), на краях рукавів і по низу виробу (де відкривався доступ до тіла), – робилися вишивка або накладалися смужки оздобленої тканини чи плетена тасьма. У давнину майже кожна дія носила в собі магічний характер.

За повір’ями, оздоблені таким чином речі трималися, служили довший час. Ці оздоблення були не тільки прикрасами, але й мали захисні функції, служили оберегом від різних злих сил. Вони розташовувалися в тих зонах тіла, через які злі сили могли потрапити до життєво важливих зон людини.

Треба додати, що заклинали також зброю воїнів. При цьому іноді для гарту мечів використовувалися полонені – мабуть, для того, щоб енергетика меча з самого початку, вже з часу його створення, вбирала в себе, поглинала душі жертв і пригнічувала ворожий егрегор.

Далеко не випадково в японських самураїв меч не можна було просто так витягати з піхов (для погроз)158: якщо він витягувався, то власник меча повинен був пролити чиюсь кров – мабуть, це була жертва-плата за звернення до духу меча. Не можна було і без дозволу володаря брати меч у чужі руки: можливо, щоб між мечем і його господарем не постала чиясь ворожа воля, яка могла б під час бою бути направлена проти володаря меча.

Меч і зброя взагалі в різних народів у давнину (та і наш час не є винятком) мала сакральне значення. Існували цілі культи меча, списа, луку тощо. Пригадаємо, що в тій же трилогії «Володар Перснів» деякі мечі не тільки заговорювалися, а навіть мали свої імена і призначалися проти певних ворогів159. Про зброю, що має своє особисте ім’я, згадується і в деяких міфах. Наприклад, молот, що служить зброєю германо-скандинавському богу Тору160, носив ім’я Мйольнір161 (давньоскан. Mjöllnir – «Той, що розбиває»).

Заклиналося також і більшість скарбів, щоб ніхто сторонній не міг їх знайти і пограбувати. А якщо все ж таки скарб був кимось випадково виявлений, то інше (додаткове) накладене на нього закляття могло завдати енергетичного удару по тому, хто забажав стати новим його володарем162.

Ось що пише про скарби Ілля Осипов у своїй праці «Історія шукання скарбів на Русі»163: «Серед сторожів підземних скарбів особливу старанність проявляла нечиста сила. Нічого не коштувало, наприклад, духам-«кладовикам» зробити так, щоб людина не тільки не знайшла скарб-клад, але і додому не повернулася. У цьому їм допомагав і «Блуд»164, який примушував шукачів скарбів блукати по начебто знайомих місцях, і «Мара»165, що насилала на бідолах різні видіння та іншу нечисть. Подейкували, що скна́ра, який закопав клад, нерідко продавав душу чортам-«скарбникам» і бісам-«кладовикам». Ті надійно стояли на варті захованого багатства»166.

І далі з того ж джерела (місце, яке схоже на фантастику): «Коли у кладу кінчається термін зароку, а він ще не знайшов господаря, клад стає бродячим і сам виявляє місце свого перебування. За повір’ями, бродячий клад – це завжди носій чиєїсь невпокоєної душі, можливо, це душа господаря, але може бути і інша, приблудна. На місце, де захований такий клад, час від часу можна побачити примару людини з якимсь предметом у руці, який світиться. Там, де з’явилося видіння, і потрібно шукати скарби, проте відомо, що більшість людей, яким таким чином відкривалися бродячі клади, так і не зробилися володарями коштовностей і надалі мали дуже нещасливу долю. Ймовірно, вони не знали особливих «відкривальних» молитов і правил, які необхідні для оволодіння будь-яким кладом».

Відзначимо, що в практиці археології є доволі багато свідоцтв про передчасну і загадкову смерть тих, хто діставав коштовності зі стародавніх поховань167. Наприклад, немало неприємностей приніс і приносить зараз вміст єгипетських пірамід, що забрав не одне життя також і наших сучасників. Вони зіткнулися з егрегорами однієї з давніх цивілізацій людства, що виникла після катастрофи в Атлантиді і що, як свідчать деякі легенди, була однією з гілок уцілілих містерій атлантів.

Наведемо приклад і з відомим артефактом – золотою пектораллю – знак царської влади скіфів, що пролежала в землі не одне століття і 21 червня 1971 року була «випадково» знайдена 35-річним археологом і поетом Борисом Миколайовичем Мозолевським (1936–1993).

Знаменно, що ця пектораль наче сама притягувала до себе дух цього видатного українського вченого, який її передчував ще за місяці і місяці до розкопок, бачив її округлу форму тощо. Зараз уже відомо, що цей поет-шістдесятник, який у радянські часи певний час був у буквальному смислі «персоною нон ґрата»168 мав дар передбачення і передчуттів, а золото його ніби притягувало до себе.

Заступник директора Нікопольського краєзнавчого музею Мирослав Жуковський, який брав участь в археологічних експедиціях Б. Мозолевського пізніше, наприкінці 70-х-початку 90-х, розповідає: його вчитель вирізнявся природним даром передчуття. Так було й із Товстою Могилою, яку не планували досліджувати, якби не наполегливість й інтуїція Мозолевського.

Не планували, бо цей курган на Дніпропетровщині не потрапляв до зони майбутніх кар’єрів (інакше це було б приводом для початку його розкопок169), а також був неподалік від залізниці, де заборонялося вести якісь археологічні роботи. До того ж, курган був розграбований ще в давні часи. Тому те, що ця дорогоцінна річ вціліла, як небезпідставно стверджує завідувач відділу археології Дніпропетровського національного історичного музею Олександр Старік, – просто диво.

Є думка, що віднайдені Б. Мозолевським золоті артефакти і особливо – пектораль, – а точніше, духи егрегорів, з якими вони пов’язані, – таки робили спроби помстилися археологу. Можливо, саме вони значно підірвали його здоров’я (він з часом захворів на рак) та вкоротили роки життя.

З поняттями «закляття» і «рок», на нашу думку, варто співвіднести і поняття «строк», рос. «срок» («термін», букв. «сказаний, передречений або призначений період часу»): пор. вираз «урочна година». Укр. «термін», пов’язаний з поняттями «територія»170 («земля-терра, в якої є «межа, кордон, границя»171) і «термін»172 (від лат. terminus – «кордон, межа») – слово, яке може вживатися і як синонім «строк», так і в значенні «призначений, установлений момент, час виконання або настання чого-небудь».

Вірогідно, що з поняттям «срок» тісно стикається число «сорок», назва якого по своїй етимології є одним з небагатьох виключень у ряді чисел. І причина тут, імовірно, не тільки в схожості цих слів, а ще і в тому, що в езотеризмі термін у сорок діб – це той термін, за який повинен себе проявити будь-який нечистий дух, що викликає хворобу.

Мабуть, ніхто з темних сутностей не може бути без енергетичного підживлення (їхньої їжі) більше 40 діб і обов’язково себе проявить за цей термін, навіть якщо і хотів би не бути виявленим. Цікаво, що слово «карантин» у перекладі з італійської, власне, і означає «сорок днів», точніше, діб173.

По ходу хочеться сказати про достатньо повчальний факт, що свідчить одночасно і про вагу слова, і про силу карантину. Цей факт повідомив автору цих рядків український професор-анатом із Києва, академік Станіслав Костянтинович Рудик.

Одного разу цей учений звернув увагу на те, що коли в середньовічній Європі досить часто виникали, а часом прямо-таки палахкотіли, епідемії, які уносили подеколи десятки чи сотні тисяч людських життів174, про подібні епідемії в Україні джерела нічого не згадували.

Зацікавившись цим фактом, учений з часом з’ясував, що українські священики мали знання, що дозволяли їм ставити правильний діагноз хвороби. Як тільки людина відчувала, що захворіла чимось достатньо серйозним, вона зверталася до священика і той, у разі інфекційного захворювання і залежно від його виду, призначав кількість днів карантину. Таким чином, хворий, у разі потреби, вчасно і на належний термін ізолювався, а інфекція не розповсюджувалася далі і не доходила до розмірів епідемії і тим більше – пандемії.

Відзначимо, що згідно Агні Йоги, 40 діб – це мінімальна кількість часу, необхідна для розриву душі навіть найбільшого праведника із земним світом. І саме тому один з термінів поминання померлого – 40 діб.

Сорок днів і ночей Ісус Христос провів у пустелі після хрещення у Іоанна Хрестителя в повному посту і молитві, проходячи зміцнення духу і спокуси від Диявола (Матф. 4:1-2)175.

Сорок днів і ночей лився на землю дощ при Ноєвому потопі, щоб «І вимерло всяке тіло, що рухається на землі: серед птаства, і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна людина» (Буття, 7:12-22). Іншими словами, пройшов «всепланетарний карантин»176.

Кратне 40 і число днів, яке, згідно Старому Завіту, повинна очищатися жінка після родів: «Коли жінка зачне, і породить дитя чоловічої статі, то буде нечиста сім день; як за днів нечистоти місячних її, буде нечиста вона. […] І буде вона сидіти в крові очищення тридцять день і три дні. До всякої святині не буде вона доторкатися, а до святих місць не ввійде аж до виповнення днів очищення» (Левіт, 12:2-4).

Тобто, після народження хлопчика жінка повинна була очищатися в цілому 40 діб, а, як указано там же далі, після народження дівчинки термін очищення складає 80 діб. Ймовірно, різниця цього терміну в 2 рази обумовлена ще і тим, що жіночий рід сильніше пов’язаний зі світом матерії177, світом фізичним, а значить – і більш схильної до впливу «Князя миру цього»: пригадаємо, що біблейський Змій першим спокусив Єву, «жінку» (хоча Єва – це не людська жінка у звичайному розумінні, а Ліліт, першоматір усіх істот, які втілюються в різних мірностях-світах Землі)..

Але, з іншого боку, та, що увійшла до гріха, може швидше знайти і вихід з нього: жінка має подвійну силу в порівнянні з чоловіком, тому що їй треба віддавати багато сил під час вагітності, родів і для виховання дітей.

Магія числа 40 цим далеко не закінчується. Наприклад, згідно деяким народним повір’ям, людині не бажано відзначати свій 40-річний ювілей: це особлива дата, яку треба подолати якомога «тихіше», щоб, як можна припустити, ненароком не перервати якусь важливу енергетичну нитку. Наскільки це так – автор не береться судити. Тільки не випадково 40 років і Мойсей водив «жестоковийний» ізраїльський народ по пустелі, щоб, як свідчить Біблія, встигнути очистити свідомості іудеїв від ментальної язичницької «зарази», змінивши при цьому два покоління на третє.

Відносно недавно автору довелося зустріти інформацію, що якщо людина зважиться витримати 40 діб у повному мовчанні, не вимовляючи жодного звуку навіть наодинці із собою, то це, здавалося б просте на перший погляд обмеження, дозволить йому накопичити таку духовну силу, яка допоможе вилікуватися від тієї або іншої хвороби і, напевно, приведе до яких-небудь прозрінь.

Також цілком можливо, що, якщо людина утримуватиметься від якогось гріха впродовж 40 діб, то їй потім буде легше остаточно перемогти темного духа, «натхненника» цього гріха. А для цього треба пильнувати178, бути на варті, на сторожі.

Ймовірно, не випадково нім. Wort («слово») схоже на нім. warten auf («чекати»), укр. «варта / вартувати» («стража / стеречь») і болг. «вардя» («вартувати, охороняти; зберігати, берегти; підстерігати, підкараулювати»). Геніальний український поет і художник Тарас Григорович Шевченко писав, що на варті біля «рабів німих» поставить слово. Слово-закляття було «на чеку», ставилося як охоронець, подібно до закляття на клад. Одні закляття охороняли своїх, а інші використовувалися при вичікуванні зручного моменту для нанесення магічного удару по супротивнику.

За свідченням тамади з міста Переяслава (Київська область, Україна) Валентина Шуткевича, при застіллях, починаючи приблизно із 40 гостей, уже потрібен «тамада»: якщо число людей менше сорока, то вони, як правило, досить добре знайомі між собою, а якщо більше, то стає необхідним хтось, хто, так би мовити, може їх «зібрати в одне ціле».

Дуже важливо відзначити, що у фольклорі вказується на те, що при накладанні чаклунами навіть найсильнішого закляття і перетворенні людей на тварин, птахів, рослин або якихось чудовисьок, завжди залишалося одна, звичайно ж, дуже важка умова, при виконанні якої людиною, охочою допомогти тому, хто потрапив у біду, закляття втрачало свою силу.

Як правило, ця умова вимагала виконання декількох пунктів – любові до жертви закляття і здійснення якогось справді подвигу від того, хто наважився протистояти чаклунській силі і зняти закляття.

Закляттям, що несе неприємну або негативну енергію, можна спробувати пояснити значення таких слів, як рос. «ворчать» («бурчати»), «порицать» («засуджувати»), «вред» («шкода»), «навет» («наклеп»), «наговір» і «евфемізм».

Той, хто бурчить, насилає на того, на кого бурчить179, негативну енергію роздратування. Саме тому ми підсвідомо відчуваємо неприємні еманації від того, хто бурчить, навіть якщо це бурчання начебто і не стосується нас. Не виглядає привабливим у наших очах і той, кого називають «мымрою»180 («понурим»). Останнє слово, певно, сукорінне болг. «мъмря» («догана, осуд; бурчання, бурмотіння»).

Слово «порицание» («осуд»), сукорінне «рок-ректи», має підоснову справедливого заклинання за якісь погані вчинки, догани, яка, звичайно ж, для того, хто провинився, виглядає як неприємність. Того ж походження і рос. лексема «отрицать» («заперечувати»), яка в дав.-рус. мові мала значення «заборонити» (пор. «отринуть»).

Слово «вред» («шкода»; «псування, зло, збиток, збиток») етимологічно пов’язане з «вередливий»181 і «бередить» («ятрити»; «заподіювати біль дотиком до рани»). Оскільки слово «вред» у дав.-рус. мові мало значення «болячка, рана; нарив (чиряк)», то сам вред-шкода цілком міг бути наслідком ворожого наговору, закляття-псування. Можна допустити, що лексема «вред» сукорінна словам нім. Wort, дав.-рус. «врать» («говорити») і «ворожити».

Слово «навет» («наклеп») бере свій початок від -вет-182, а споріднене дав.-рус. слово «извет» мало значення «псування», а в іншій своїй формі – «наговір, донос». «Наговір», по суті, той же «наклеп» і споріднений «змові» в значенні «закляття» з негативним сенсом: не захист від хвороби, а її наслання. Так, наприклад, в українській мові вираз «щоб ти сказився»183, означає ні що інше, як побажання, щоб той, кому це мовилося, потрапив «в лапи» нечистої сили: приблизно як по-російськи звучить «чтобы тебя чёрт забрал (побрал)»184.

При цьому відзначимо, що укр. «сказ» (рос. «бешенство») сукорінне рос. «сказание», лат. casus («падіння; крах, крах, падіння; загибель, смерть; помилка, погрішність, провина.») і лат. causa («причина»)185 – це лексеми, що певним чином свідчать про порчу, зурочення, темні чари.

Евфемізми186 – слова або вирази, що замінюють ті, які з яких-небудь причин небажано або незручно вживати, або ті, на які були накладені табу, якщо звернутися до магічної сторони деяких евфемізмів старовини.

Одним з окремих випадків вживання евфемізмів можна вважати заміну назви тварини-тотема. Як відомо, слово «тотем» в перекладі з мови індіанського племені оджібве буквально означає «його рід». Кажучи про тотемізм можна відмітити, що цей різновид релігії чимось схожий на чисто комерційні, «взаємовигідні» відносини.

Егрегор племені шаман зв’язував енергетично-симпатичним зв’язком з егрегором тварини-тотема. У скрутні хвилини груповий дух тварини-тотема приходив на допомогу племені, а плем’я за це платило тим, що в ньому був культ цієї тварини: груповому духу посилалася психічна енергія під час ритуальних дій, жертвоприношень, молитов.

Чим тісніше був такий зв’язок, тим краще жилося як тварині-тотему, так і племені. При цьому такий взаємозв’язок був не чимось умовним, а дуже конкретним практичним використанням такого виду магії. При добре налагодженому симпатичному зв’язку племені і тотема у випадку, якщо така енергетична зв’язка не допомагала і когось з членів племені все ж таки вбивали, то гинула одна з особин тварини-тотема. І навпаки: гине тварина – гине і пов’язана з тотемом людина.

Дійсне ім’я тотема, видно, могло ховатися не стільки через те, що ворог міг дізнатися який саме тотем у племені187, а скільки з метою приховати саме дійсне ім’я тотема, щоб ворог не міг його використовувати в своєму заклятті-псуванні. Мова кожного племені (як і все його життя) була побудована на певних вібраціях, а ім’я тотема займало в ньому високе ієрархічне положення, було одним із головних енерговузлів племені.

Саме слово, що означає дійсне ім’я тварини-тотема, і використовується шаманом для створення енергоканалів симпатичного зв’язку з тотемом188. І тому, вплітаючи в своє закляття ім’я тотема на рідній мові племені, проти якого завдавався магічний удар, ворогу легше було б убити енергетичний клин між цим плем’ям і його тотемом, встановити необхідний для магії симпатичний зв’язок з плем’ям-жертвою і ефективніше використовувати силу наговору.

Вищевикладене про ім’я тотема – авторська здогадка, заснована на стародавньому містико-магічному характері мов тих часів, але вона може пояснити використання евфемізму в подібному випадку іносказання. Звичайно, кожне з імен-евфемізмів відображало якусь із якостей тотема, але перше (головне, істинне, містичне) ім’я повинне було передавати саму суть істоти, що стоїть за цим ім’ям, його дух. А евфемізм дозволяв цю суть приховати від сторонніх189, хоча поняття тотема (його образ) зберігалося: мається на увазі поняття конкретної тварини-тотема, а не загальне поняття тотема. У такому разі за часів поголовної магії і чаклунства евфемізм міг бути своєрідним захистом від ворожого закляття. Іншими словами, табу, заборона на вимовляння дійсного імені тотема, могло нести одночасно і сакральний, і чисто практичний сенс.

Цікаво, що словом «табу» у Полінезії називалося як все священне, так і все нечисте, все прокляте. Відгомони чогось подібного можна побачити і у французькій мові, де слово sacré означає «святий», а це ж слово в деяких словосполученнях може нести значення нечистої сили – антипода святому: наприклад, у виразах «Je ne peux pas ouvrir cette sacrée porte!» (Не можу відчинити ці прокляті двері!) або «Ces sacrés souliers!» («Ці чортові туфлі»). По цьому факту можна судити, що табу охоплювало ті області, з якими міг мати справу тільки посвячений належного рівня – маг або шаман.

Варто відзначити, що заговори, згідно двотомної енциклопедії «Міфи народів миру»190, – це особливі тексти формульного характеру, які були найтіснішим чином пов’язані з міфом і зі всією міфопоетичною сферою. Пригадаємо езотеричне розуміння міфу Данилом Андрєєвим у трактаті «Троянда Світу191», де міф сприймається як якась ідея, програма розвитку певного етносу чи більш масштабних тонких реальностей. Без трансміфу та сукупності міфів, які є його складовими, без створення Провіденційними Силами відповідних надреальностей – неможливо формування культур у нашому світі та їхній розвиток.

Інакше кажучи, Міф – це Слово, передане людям через посвячених з небесних світів, приєднання через його ідеї, образи, символи – до Світів Горніх та утворення контакту з мешканцями-небожителями, які працюють над розробкою та реалізацією над задуму-трансміфу.

Саме підтримкою небожителів і егрегора міфу і намагалися заручитися заклинателі, які за допомогою замовляння встановлювали симпатичний зв’язок між міфом, своєю волею і об’єктом, на який направлялялося це закляття: без зв’язку з Небом або його антиподом192 замовляння просто не мало сили і не діяло.

На завершення скажемо, що цілком можливо, що вирази «оволодіти ситуацією» або «узяти ситуацію в свої руки» могли бути породжені і містично-магічним розумінням слова, коли людина підбирала потрібне слово-ключ до того, що відбувається, входила в таке вимірювання, звідки могла до певної міри управляти подіями. І, звичайно, подібне не було б можливим без потрібного рівня зв’язку з міфом, Словом, частиною якого така людина ставала і силою якого він міг потім управляти процесами навколо і усередині нього.

6. Слово-прокляття

По своїй семантиці лексема «прокляття», споріднена словам «клятва» і «закляття», якщо врахувати значення префікса про-, ймовірно, означає посил негативної енергії на те, що проклинається, – в майбутнє, так скажемо, на перспективу. У староруському «кльну» мало значення «проклинаю, лаю, засуджую».

Якщо при заклятті або замовляннях було звернення того, хто заклинає до духів-покровителів по допомогу, то при прокляттях «оператори», як правило, вже не стільки звертаються до якогось конкретного духу за допомогою, скільки роблять могутній посил енергії з побажанням викинути того, хто проклинається, – з того егрегора, в якому знаходиться він сам.

Іншими словами, як уже згадувалося на початку розділу «Слово-закляття», дія енергії слова при заклятті і проклятті практично протилежні: при заклятті той, хто вимовляє його, намагався встановити енергетично-симпатичний зв’язок з об’єктом закляття, а при проклятті навпаки – обірвати вже існуючий зв’язок, відмежуватися від об’єкту прокляття, стати в різних з ним егрегорах.

Як відмічає французький філолог Еміль Бенвеніст, смисл готського wargs точний і експресивний – «проклинати», а дав.-в.-нім. warg – «злочинець»: у германців він оголошувався поза законом і проганявся із спільноти. Дав.-прус. wargs – «злий».

Спочатку проклинали, виганяли з племені злочинців, що порушили, переступили через закони племені, подібно до Каїна – першого вигнанця за злочин: звідси і поняття «окаянний» («викинутий») і одне із значень «проклятий» – «засуджений (на вигнання)». Причому для посилення дії прокляття засуджений повинен був чути слова людини, яка проклинає, та якій плем’я дало повноваження для здійснення цього магічного акту.

Між тим, між вигнанцем і плем’ям проклинаючий створював словами, по суті, ментально-енергетичну перешкоду, перегородку, перемичку: пор. сукорінні нім. verdammen («прирікати (на що-небудь), засуджувати (до чого-небудь); проклинати»), нім. verdammen («загатити; споруджувати перемичку») і нім. Damm, Damme («гребля; гатка; перен. перешкода»).

Прокляту людину, позбавлену матеріальної і, головне, – енергетичної допомоги-захисту племені, одноплемінники вже сприймали як чужорідний елемент, прирікаючи його на те, щоб він згодом потрапив у лапи нечистої сили і відчував жахливі, пекельні муки. Людина, яка опинилася без енергетичного прикриття егрегора свого племені, залишалася наодинці з тими темними сутностями, що вічно голодні бродять навколо цього егрегора.

Ці сутності, виявивши беззахисного вигнаного, просто накидалися на нього, вириваючи «клапті» з його свідомості, ментального тіла: пор. з нім. verdаmmt, що має значення одночасно і «проклятий, приречений», і «проклятий, диявольський», тобто, видно, що «той, хто належить дияволу». Тому треба бути обережнішими з висловами типу «хай йому біс», «біс візьми», «біс його знає», чиї енергетичне і семантичне коріння, ймовірно, веде до акту прокляття.

З прокляттям цілком можна співвіднести поняття анафеми в православ’ї, яку накладає глава церкви за дії, які, як він вважає, суперечать канонам віросповідання, за ненормальні для церкви вчинки. Цікаво, що слово «норма» по латині первинно означало палицю, що стоїть вертикально, а потім мало значення «середнє» або, інакше кажучи, те, що більшість вважає прийнятним, «нормальним», загальноприйняті в суспільстві обряди, традиції, звичаї і закони. Слід зазначити, що і божевільні, і генії однаково випадають з цього ментально-енергетичного простору соціуму, є ненормальними. Але природа цієї ненормальності різна.

Українське слово «божевільний», напевно, означає «вільний від Бога»193 або «той, хто перебуває під Божою волею»194. Згідно положенням езотеризму, божевільні – це люди, що відбувають своє покарання за якісь тяжкі гріхи в попередніх втіленнях, у буквальному розумінні позбавлені розуму до тих пір, поки не очиститься через страждання душа, бо саме розум, точніше, інтелект, і ввів її в якийсь із серйозних гріхів.

Цілком можливо, що такий стан міг бути і наслідком прокляття в попередній інкарнації, коли відбулося одержання засудженого, розривання його свідомості, ментального (розумового) тіла, про яке ми згадали трохи вище. Не випадково, мабуть, і дотепер зберігся вираз «прокляття на твою (варіант – на мою) голову»195.

Слово «божевільний» указує на те, що розум був у буквальному розумінні забраний, а не відсутній спочатку, як, наприклад, у рослин. Навіть серед тварин можна спостерігати приклади божевілля, коли особина, що провинилася перед стадом, проганяється196 з його егрегора і, не керована більше духом стада, стає в буквальному розумінні божевільною.

Геній є протилежним полюсом ненормальності. Він повністю зберігає свій розум, «знаходиться при своєму розумі» і ненормальний через інші причини. Сама лексема «геній» однокорінна зі словами «ген», «інженер» (творець, розробник нового), «женщина» («та, що народила»). «Геній» означає ні що інше, як «той, хто народжує нове».

Геній знаходиться не нижче, як божевільний, а вище, над егрегором соціуму. Він не може жити і мислити повністю так само, як інші, «нормальні» представники його народу, адже інакше він не зможе «народити» нічого нового, що принципово відрізняється від старого, такого, що стало нормальним.

При цьому, щоб краще зрозуміти роль генія для розвитку народу, в якому він втілений, та і взагалі для еволюції людства, мабуть, незайве буде пригадати те, як теософія пояснює процес творіння в Космосі, порівнюючи його з пахтанням-збиванням, яка під силу будь-якій домогосподарці. У дисперсне, розсіяне середовище потрапляє чужорідне тіло, що до певної міри виконує функцію «сім’я нового». Отже, на це тіло починають осідати, коагулюватися одна за одною частинки даного середовища, утворюючи з часом нову форму-тіло. Так відбувається у Всесвіті створення від найменшої структури до надвеличезних систем.

Певним чином подібним чужорідним тілом в егрегорі соціуму і виступає геній, будучи спочатку чужорідним для свого народу – не по крові, а по деяких проявах духу197, тому що черпає ідеї ззовні, за межами того, чим живуть нормальні представники його народу. Ідеї ці йдуть від вищестоящих Ієрархів через ментально-енергетичні канали, що пов’язують генія з горніми світами. Правда обмовимося, що той же закон діє і у випадку з так званим темним генієм, тільки інвольтують його новими ідеями вже Ієрархи не світлих, а темних, інфернальних світів.

Через вищезгадану причину геній відокремлений від інших ментально-енергетичним бар’єром. Звідси і трагедія всіх світлих геніїв, які є тими одинаками-першопроходцями, які, будучи чужими серед своїх і прирікаючи себе на страждання, добровільно звалюють на свою душу цю важку ношу, рухають еволюцію людства: звідси і слово «подвиг», сукорінне рос. лексемі «сдвигать», і одне з прізвиськ геніїв «здвинуті» (у позитивному сенсі).

Ноша генія під силу тільки тим, хто по-справжньому осяяний перстом Божим, а не тому, хто загордився, «возомнив» себе особливим, винятковим. Слово «гордість» сукорінне словам рос. «го́род» («місто»), «городити», «горо́д» і передає сенс самозагороженності від інших через презирство до них198. А рос. слово «исключительный» («винятковий») можна розуміти і як той, хто відноситься до людини, яка, по своєму в буквальному розумінні «недомислу» («недомыслию»), «виключила» себе, викинула із загальної еволюційної хвилі. Від гордині шлях веде через те, що веде до недоумства, або, іншими словами, так скажемо – до самопрокляття.

Справжній геній не шукає штучного розділення з іншими, а вимушений бути таким через покладені на нього завдання. Згідно міфам Стародавньої Еллади, геніїв ведуть музи, що дають йому натхнення, що підтримують його канал зі світами горніми, через який проникає звідти свіже і чисте повітря нових ідей. Даніїл Андрєєв у «Розі Миру» вказує на те, що музи – це даймони, які через аберацію нерозвиненої людської свідомості стали «демонами» і дали їм назву в екзотеричному християнстві.

Даймони199 – це цілком реально існуючі представники паралельного з нами людства200, де Місія Ісуса Христа не була перервана через більшу просвітленість свідомостей даймонів. Завдяки цьому людство даймонів пішло значно далі за нас по еволюційному шляху і в міру можливості надає нам допомогу через геніїв.

Через зв’язок зі світом горнім геній і зберігає свій розум навіть при вимушеній201 ізоляції від решти людей. До нього повністю підходять слова Ісуса Христа про те, що тому, хто має – додасться, а тому, хто не має – відніметься.

І якщо знову звернутися до світу тварин, то і там є свої своєрідні генії, що можуть витримати ізоляцію від інших родичів, але лише тоді, коли цей «геній» був тривалий час ватажком стада або зграї і через нього йшли інспірації групового духу, який керував розвитком цього виду – духу, з яким одинак продовжує підтримувати зв’язок і, завдяки зв’язку з яким, він набагато швидше еволюціонує, ніж інші представники стада (цього виду тварин), чиї ментальні тіла ще слабкіше розвинені і в яких ще немає свідомості, що індивідуалізувалася. Швидше розвивається свідомість і у домашніх тварин через вимушене спілкування з людиною: вони теж до деякої міри відриваються від егрегора свого виду.

Пригадаємо про таке поняття, як родове прокляття, про яке можна почути з вуст різного роду екстрасенсів і цілителів «традиційної медицини». Напевно, одним з найвідоміших проклять такого типу можна вважати прокляття, накладене гросмейстером Жаком де Моле, главою ордена Тамплієрів-храмовників, майже всі члени якого були схоплені в 1307 році в результаті змови короля Франції Пилипа IV і Папи Римського Боніфация VIII. Як пише Ніна Павлівна Рудникова в книзі «Сонячний Шлях. Аркани Таро», був інспірований гігантський процес проти Ордена, причому результат його був наперед вирішений наперед. Усе майно Ордена було конфісковано і розділено між Папою і королем, та так, що війна за спадок Тамплієрів тривала між обома дуже довго.

Тамплієрський Орден був знищений, і всі арештовані члени були поголовно спалені на багаттях. Останнім же був спалений гросмейстер Жак де Моле. Сходячи на своє багаття, він призвав правосуддя Боже на Папу і короля, попередивши їх, що через сорок днів202 він з’явиться перед Господом разом з Папою, а через рік – з французьким королем.

Його пророцтва збулися. При цьому відзначимо, що королівський рід був проклятий гросмейстером аж до тринадцятого коліна (!) і дія цього прокляття на представників роду були описані французьким письменником Морісом Дрюоном у відомій серії гостросюжетних історичних романів у семи томах «Прокляті королі» (1955-77).

Ми не намагатимемося розібратися в тому, наскільки справедливі чи ні родові прокляття, але якщо вони дійсно були колись накладені і хтось потрапив у такий проклятий рід, то не треба падати духом настільки, щоб повністю усувати свою ініціативу і яку-небудь творчість. Не варто ні ремствувати на долю, ні звинувачувати богиню Фортуну в її несправедливості: ми не пам’ятаємо своїх минулих втілень і тим більше – гріхів у них – немає зовсім безвихідних ситуацій.

Цілком можливо, що проклятий рід – це рід, в якому втілюються люди з подібними, аналогічними важкими гріхами, які повинні спільно спокутувати скоєне і прозріти причину своєї колишньої провини, очистити свою свідомість від них. Тим, хто потрапив у таке положення найрозумніше, напевно, набратися терпіння, дуже великого (титанічного) терпіння і не ремствувати, а мужньо переносити все, що на нього навалиться.

Пітьма вимагає від того, хто потрапив в її лапи, безволля і повного підпорядкування. Єдиний порятунок від неї – Господь Бог з Його безмежною милістю і творчість в Ім’я Його: пригадаємо слова Ісуса Хріста про те, що Він не жертви хоче, а милості, і що Господь Бог творить усе нове.

Родове прокляття може бути ослаблене допомогою зверху, зі світів Провіденційних Сил – тим, хто став на шлях покаяння. Людина не зможе вирватися з волохатих лап нечистих до тих пір, поки в її свідомості не будуть освітлені під час прозрінь ті темні куточки душі, в яких влаштувалися і ховаються «недруги роду людського», – ті, хто, власне, свого часу і підштовхнули цю людину до здійснення того гріха, який йому зараз доводиться спокутувати. Лише дійсне покаяння виганяє з людської душі, у прямому розумінні «залишає за собою дух Каїна і нечисті сутності, що стоять за ним.

Може допомогти ослабити силу прокляття і людина, яка напрацювала достатній для того духовний досвід і що погодилася на подібну жертву. Це до певної міри може нагадувати нам ситуацію з добровільним самопожертвуванням тих, хто через любов пристають до страждань, які супроводжують її подвиг, якщо ця людина візьметься зняти закляття з любимої людини, що підпала під чаклунське закляття. Приведемо приклад з життя видатного російського поета, автора казки про Коника-Горбоконика Петра Павловича Єршова (1815-1869).

Майбутній казкар з’явився в сім’ї, в якій всі діти (здається, дев’ять), народжені до нього, вмирали в ранньому віці. Коли мати була вагітна Петром і боялася, що майбутню дитину спіткає та ж доля, що і попередніх її дітей, батьки звернулися до когось зі знаючих осіб, розповівши про нещастя, що переслідують їхню сім’ю. Вони отримали пораду, що єдиний вихід з цієї ситуації – «продати» дитину перехожому-каліці203.

Це означало, що дитина залишалася жити в своїй сім’ї, але енергетично належала вже не їй, а мандрівнику. Треба відзначити, що каліки були не просто бродягами, а часто – високо духовними мандрівниками. Той, хто погодився б «викупити» дитину у такої сім’ї, власне кажучи, брав на себе частину гріхів цього роду.

Саме так і уцілів Петро Єршов, якого Олександр Пушкін, після того, як прочитав казку, що стала згодом знаменитою (про Коника-Горбоконика), і оцінив Петра як талановитого казкаря. І якби Петро не піддався на спокуси тих, хто радив йому спробувати свої літературні сили в інших жанрах, які, як виявилось, були не його поприщем і підірвали його сили, то світ одержав би ще не одну одухотворену і геніальну казку.

Дуже значна і велика була різниця між прокляттям, що накладалося як необхідна міра для ізоляції племені від злочинця204, і прокляттям, яке людина посилала сама від себе, тому, що жертва прокляття чимось не сподобалася клянучому.

Хочеться відмітити, що між тим, хто кляне і тим, хто проклинається, утворюється кармічний зв’язок, незалежно від того, справедливе воно було чи ні: наслідки прокляття на тому, хто наклав його відчуватимуться як мінімум до кінця терміну дії прокляття – різниця лише в легшій (пом’якшеній, якщо прокляття було виправдано умовами накладення) або у важчій формі (якщо не виправдано). А з погляду Ісуса Христа, який казав, що навіть присягатися небажано, проклинати тим більше нікого і в жодному випадку не варто.

7. Слово-воїн

Почнемо з того, що, згідно з нашими припущеннями, латинське слово vox205 дало початок не тільки згаданому в попередніх розділах слову «ворог» («що насилає порчу»), побічно пов’язаному з поняттям «воїн», але і самому поняттю, «воїн», що має в дав.-рус. мові форму «завивання».

«Воя» сукорінне лексемам «війна», «військо», «завойовник». У всіх етимологічних словниках російської мови різне трактування походження слова «воїн». Тільки Павло Якович Чорних206 указує на те, що Ізмаїл Іванович Срезневській приводить випадки вживання слова «вой» (в однині) в збірному значенні «військо, рать».

Завивання і крики використовувалися воїнами як засіб психологічного тиску на супротивника на початку бою. Подібне використання звуку можна спостерігати в поєдинках самців деяких видів тварин за право володіння самкою. Аналогічно використовували силу свого голосу персонаж російських билин Соловій-розбійник, а також персонажі старогрецької міфології – сирени207 і бог Пан, який під час битви богів з титанами своїм жахливим криком примусив останніх бігти. З тих пір, видно, і з’явилося поняття «панічний жах», яке можна застосовувати як до окремої свідомості (якщо воно охоплене страхом на всіх своїх рівнях), так і до групи людей (коли страхом заражена вся група).

У середньовічній Японії навіть була таємна школа єдиноборства, де воїн міг оглушити (відключити рецептори слуху) і вивести з ладу супротивника, паралізувати його дії силою свого голосу, знаючи і володіючи окультними властивостями звуку. У українській мові є слово «наголос», рус. «ударение», в якому як би зв’язується голос з ударом. А в російській є слово «наглость» («нахабство»), яке спочатку, напевно, указувало на придушення зухвалим волі інших силою голоси.

Крик у воїнів був покликаний, з одного боку, укріплювати дух тих, що наступають208, а, з іншого боку, – пригноблювати і по можливості – ламати психіку ворога. В язичницькі часи криком, ймовірно, визначалося в якого племені сильніше дух-покровитель: у якого війська голосніше, сильніше, могутніше крик, у того сильніше і покровитель, і, відповідно, егрегор племені, а, значить, у того і більше шансів на перемогу.

Прикметно, що і в сучасному світі шоу-бізнесу використовується прийом визначення переможця по силі крику глядачів. А в спорті уболівальники своїми криками подають енергетичну підтримку улюбленій команді і прагнуть подавити спортсменів і фанатів команди супротивника. Аналогічне ж використання сили крику мало місце і при голосуванні на новгородському віче: за яке рішення голосніше кричать присутні, таке і приймали.

Один з дослідників історії зацікавився причиною великої різниці – у декілька разів – числа убитих у битвах у переможців і переможених. Дослідивши велику кількість архівних матеріалів, у тому числі і в бібліотеці Ватикану, він дійшов висновку, що велике, деколи вирішальне значення мав чинник психічної атаки.

Кажучи про значення психіки, пригадаємо приклад, який може це проілюструвати: і в нашу епоху бували випадки, коли поранений у бою продовжував наступати, не звертаючи увагу на рану, навіть якщо вона була і досить важкою. А як тільки поранений зосереджував свою увагу на рані, так одразу ж сили і залишали його, і він, звичайно ж, уже не був дієздатний.

Не менше значення психіка мала і в стародавні часи. Тому ті, хто під могутнім тиском криків, загрозливого розфарбовування тіла та іншої атрибутики, покликаної залякати супротивника, були зламані психічно, ті вже не могли чинити належного опору і навіть могли тікати. Тоді тим, хто перемагає, залишалося лише наздоганяти і добивати зломленого психічно, охопленого панікою ворога, який тікає.

Цим, ймовірно, і пояснюється велика різниця в числі убитих з різних сторін. А армія Стародавнього Риму, що здобула за всю історію існування імперії безліч перемог, відрізнялася ще і високим рівнем дисципліни, синхронізацією дій її солдатів.

Усі знають про явище резонансу, коли хвилі, накладаючись одна на одну, отримують колосальну сумарну силу. Саме тому колоні солдат, що йде через міст, віддають наказ йти не в ногу, щоб ненароком не завалити міст. А коли римляни могли синхронно викрикувати та ще і одночасно з вигуками оглушливо били мечами по щитах, тримаючи при цьому рівний лад, то можна представити який морально утискаючий ефект надавав на психіку супротивника цей, так скажемо, величезний звір, в якому кожний з воїнів був частиною єдиного величезного тіла монстра.

Про зв’язок сили війська з силою голосу і духом-покровителем, енергетичною наповненістю егрегора, до певної міри свідчить і факт з життя бандитських формувань, «братви» в Росії. Кожне угрупування окрім тренованих «качков-мордоворотів» має ще і, так званого, «приболтушника»209, який уміє «говорити за бандитськими поняттями».

«Качки», природно, майже всю енергію направляють переважно на м’язи, а не на розумовий апарат. Вони є ударною силою банди. Інтелектуальні ж завдання їм не під силу – їх покликані вирішувати окрім ватажків ще і «приболтушники». Тільки останні спеціалізуються на освоєнні способів перемагати в суперечках, використовуючи різні підміни у використанні слів, маніпулюючи їхніми значеннями і поняттями, аналогічні софізмам. Ось і виходить, що один подеколи щуплий на вигляд «приболтушник» може «зв’язати» словами декількох качків, які його одночасно і зневажають, і бояться.

Коли відбуваються «розборки» між угрупуваннями за територію, їхньої сфери впливу або ще за щось, то, як правило, конфлікт починається розв’язуватися не силовими методами, а з кожної банди на поєдинок виходять «приболтушники». Швидкість в їхньому поєдинку словами-поняттями дуже велика: швидкість – один з найважливіших засобів не дати супротивнику схаменутися, а коли він все-таки зав’язне в якомусь із ментальних прийомів-заготовок, то все інше вже зумовлене (рос. «предопределено»).

Той, хто програв у такому своєрідному поєдинку, тим самим вирішує і долю всього угрупування: її егрегор пробивається і банда, що стоїть за «приболтушником»-переможцем, доробляє почате їм. Саме собою зрозуміло, що витонченіший «ментальний качок» коштує дорожче і, природно, що мати його може собі дозволити більш круте формування.

У чомусь подібну приболтушникам функцію в давнину виконували і воїни, що виходили поодинці на поєдинок перед битвою від кожної з армій, що зустрілися для воєнного протистояння. Такі воїни виходили битися між собою на очах у обох армій. При цьому перевага віддавалася не найсильнішим, а найбільш досвідченим, майстерним у ратній справі воїнам.

Пригадаємо вираз «поганий той солдат, який не мріє бути генералом». З усього видно, що справа стосується не генеральських погонів і можливості керувати іншими, а у свідомості, досвіді воєначальника, його здатності мислити як полководець, стратег.

Людина, що виходила битися за своє військо, на час поєдинку ставала як би полководцем, яка багато в чому визначає результат битви, і, може, і всієї війни, а одночасно – і долю своєї Батьківщини. Цей воїн ставав людиною з, як це прийнято називати в окультних школах, зміненим станом свідомості, на якій фокусувалися енергії всього війська, що в свою чергу є своєрідним концентратором психічної енергії всіх жителів країни.

Воїн з недостатньо підготовленою психікою просто не витримав би такого могутнього натиску енергій егрегорів двох ворогуючих країн на території своєї свідомості. Будь-яка особиста слабкість цієї людини, його попереднє недоопрацювання під час такого поєдинку багато разів посилювалося під цим натиском енергій і швидкостей: одна невірна думка – і аура пробита, а психіка цієї людини буде буквально зім’ята. Той, хто програв, ставав на тонкому плані чимось на зразок розбитих воріт, через які спрямовувався ворожий егрегор.

Кожний з воїнів, що виходили на подібний поєдинок за свої армії, повинен був вирішувати під час персональної сутички в буквальному розумінні майже всі задачі полководця, враховуючи умови місцевості, погоду, вид зброї супротивника, визначаючи ступінь його володіння зброєю і масу інших чинників, про які міг би розповісти210 той, що пройшов і такий бій, що виграв. Швидше за все, що і сам учасник бою не все до кінця здатний усвідомити з того, що він робить у такі хвилини.

Цікаво, що в кастовій системі, що існує в Індії не одну сотню років, цар і воїни відносяться до однієї касти – кшатріїв211. Цар під час війни ставав головнокомандуючим армії і, як цілком зрозуміло, повинен був дуже добре володіти військовим мистецтвом. Кожна його думка і слово набирали ще більше, куди більше значення, ніж у мирний час.

Хочеться привести ще один приклад про значення слова у військовій справі, узятий з фільму про одного із київських князів. У ньому розповідається про один із його походів із земель, на яких зараз розташовується Україна. Він з своєю дружиною пішов у похід проти Візантії.

По дорозі слов’яни вигравали всі битви, які доводилося приймати проти розташованих на маршруті їх проходження ворожих гарнізонів, але і їх сили, відповідно, помалу танули. Імператор в Константинополі був сильно наляканий, дізнавшись про загрозу, що наближається, і уклав договір з командиром найманої армії чисельністю в 2 тисячі чоловік.

У зручному для себе місці візантійці зробили засідку і слов’янське військо, в якому на той час залишалося чоловік 100, яке проходило через западину та несподівано опинилося з усіх боків оточеним армією ворога. Візантійці стояли на пагорбах і мали чисельність, яка більше, ніж в 20 разів перевершувала кількість слов’ян.

Князь зі своєю дружиною вирішують не здаватися і прийняти гідну воїнів смерть. Роздягшись до пояса, сидячи верхи на конях, вершники пустили коней ходити по колу і співати пісню. Імператор, передчуваючи швидку розправу, поблажливо дивився на це «дивацтво» з відчуттям самозадоволення, як на дитячу забаву, даючи князю останній раз «подуріти» перед тим, як мишоловка буде закрита.

Коли слов’яни закінчили свій спів, зробивши останнє коло, вони стали як укопані, готові прийняти свій останній бій. Імператор дав воєначальнику найманців наказ знищити їх. Але той не зрушив з місця і відповів, що слов’яни виконали «Пісню смерті». Імператор здивовано запитав: «Ну і що?»

Воєначальник пояснив, що він не віддаватиме наказ вступати в бій, тому що після цієї пісні тепер кожний із слов’ян вартий десяти воїнів, а він не хоче відправляти своїх людей на бій, в якому мінімум половину з них чекає вірна смерть. Такий наказ відвернув би від нього його підлеглих.

Пісня смерті – це своєрідне закляття, що закликає по допомогу когось з дуже сильних духів, якому воїни віддавалися в повне розпорядження в обмін на гідну загибель, щоб перед своєю смертю знищити якомога більше ворогів.

Цілком можливо, що чимось подібним цій Пісні смерті була і молитва іудея Самсона перед своєю героїчною загибеллю. З Біблії відомо, що Самсон був сином Маноя з коліна Данова з міста Цора. Ще «від черева матері», яка довго не мала дітей, він був обраний на служіння Богу.

Батькам було дане веління Бога підготувати сина до назорейства212 – обітниці, що вимагає від присвяченого певних аскетичних обмежень і забороняє стригти волосся (Чис.6:1-5). Усе життя Самсона було суцільною боротьбою з філістимлянами, гніт яких 40 років терпіли «сини Ізраїлеві». Обманом вороги дізнаються, що величезна сила пропаде, якщо Самсону обстригти волосся: обітниця назорейства порушиться і Самсон стане «як інші люди». Вночі сплячого Самсона філістимляни остригають, засліплюють і роблять своїм рабом.

Волосся багатиря з часом відросло. Одного разу філістимляни привели Самсона в храм свого бога Дагона і хотіли примусити його потішити присутніх «усіх господарів філістимських» і до трьох тисяч простих філістимлян, що прийшли подивитися на приниження іудейського героя і які розташувалися для цього на крівлі храму.

Самсон же щиро помолився: «Господи Боже! Пригадай мене, і укріпи мене тільки тепер, о, Боже! щоб мені в один раз помститися Філістимлянам за два ока мої» (Суд., 16:28). Самсон був почутий Богом і одержав свою колишню силу.

Тоді він зрушує з місця два середні стовпи храму і завалює всю будівлю на себе і присутніх, вбиваючи в мить своєї смерті ворогів більше, ніж за все життя. Ця молитва героя, що свідомо йде на смерть, як і Пісня смерті, була промовлена щоб дістати можливість гідно померти і під час смерті знищити якомога більше ворогів.

Прикметно також, що Самсону прощалися Богом його гріхи за те, що він ніколи не вимовляв ім’я Боже всує. Сила його зберігалася до тих пір, поки він не відкрився своїй коханій-зрадниці Далілі, що він назорей. Декілька слів, витягнутих з героя хитруваннями Даліли, виявилися для Самсона фатальними.

Може бути зовсім не випадковою, на думку автора, схожість не тільки лексем «вой» і «війна», але й таких слів, як «крик» і нім. Kriеg («війна») і Kriеger (застарівше «воїн, воїтель»), болг. «вик» («крик») і «витязь». В усякому разі, зв’язок між словом і воїном нам здається безперечним і ще раз підкреслює езотеричне значення слова.

На завершення своїх роздумів про слово як засіб розвитку людської свідомості, що допомагає йому увійти до Космічної Ієрархії істот різних хвиль еволюції, скажемо, що ми лише торкнулися декількох граней цієї справді неосяжної теми. Буде приємно, якщо написане наштовхне когось із вдумливих читачів на ідеї, які допоможуть глибше осягнути таємницю слова. Як говорила видатна мислителька й духовна подвижниця Олена Іванівна Реріх, «осилить шлях той, хто йде». Отже – в добру путь, дорогий читачу!

1 А фактично – на солунський діалект староболгарської мови.

2 Згідно езотеричним ученням – представник молодої 6-й субраси 5-й корінної, арійської раси.

3 Буквально «виливши через слова».

4 Синонімом до лексеми «творіння» є рос. слово «создание» < дав.-рус. «зьдь» («глина») > «создатель»; «зодчий». Звідси отримуємо, що рос. «здание» – це творіння рук людських, а рос. «тварь» і укр. «тварина» – творіння рук істот більш високого, ніж гомо сапієнс, рівня розвитку. Хоча в деяких випадках такий розподіл стає вже умовним. Так, наприклад, візіонер Даніїл Андрєєв у книзі «Роза Мира» говорить про те, що є в духовних світах планети Земля виміри, в яких живуть (саме живуть, тому що вони в буквальному смислі живі) шельти – тонкоматеріальні утворення монад великих творений архітектури, дітища геніальних зодчих. Це п’ятивимірно-просторовий шар-вимір, що носить назву Фонгаранд. І цей вимір не є єдиним винятком. Ось що Даніїл Андрєєв пише про другий, несподіваний для нас бік еволюції:

«Ещё более странным покажется то, что касается не живых зверей, а некоторых детских игрушек. Я имею в виду всем известных плюшевых мишек, зайцев и тому подобные безделушки. В детстве их любил каждый из нас, и каждый испытывал тоску и боль, когда начинал понимать, что это – не живые существа, а просто человеческие изделия. Но радость в том, что правее не мы, а дети, свято верящие в живую природу своих игрушек и даже в то, что они могут говорить. Нашим высшим разумом мы могли бы в этих случаях наблюдать совершенно особый процесс творения. Сначала у такой игрушки нет ни эфирного и астрального тела, ни шельта [первое из материальных облачений монады – А.Б.], ни, само собой разумеется, монады.

Но чем больше люби́м плюшевый медвежонок, чем больше изливается на него из детской души нежности, тепла, ласки, жалости и доверия, тем плотнее сосредоточивается в нём та тончайшая материя, из которой создаётся шельт. Постепенно он создаётся и в самом деле, но ни астрального, ни эфирного тела у него нет, и поэтому тело физическое – игрушка – не может сделаться живым. Но когда игрушка, полностью насыщенная бессмертным шельтом, погибает в Энрофе [имя нашего физического слоя с тремя измерениями пространства и одним измерением времени – А.Б.], совершается божественный акт, и созданный шельт связывается с юной монадой, входящей в Шаданакар из Отчего лона.

В Эрмастиге, среди душ высших животных, облечённых в астрал и эфир, появляется изумительное существо, для которого именно здесь должны быть созданы такие же облачения. Существа эти поражают не красотой и тем более не величием, а той невыразимой трогательностью, какой размягчает наши суровые души вид зайчонка или оленёночка. В Эрмастиге эти существа тем прелестнее, что даже в соответствовавших им игрушках никогда не было ни капли зла. Они чудесно живут там вместе с душами настоящих медведей и оленей, получают там астральное тело, а потом поднимаются в Хангвиллу [высший слой в сакуале, группе миров, предназначенных для восхождения душ животных в посмертии – А.Б.], как и все остальные».

5 Негативну семантику має і споріднена цій групі слов рос. лексема «вытворять» – «чинити свавілля».

6 У рос. мові назва Всесвіту – «Вселенная» (= заселена») – калька з грец. «ойкумена», де «ойкео» – «мешкаю, населяю, живу») указує на те, що вона вся жива.

7 Лат. lex > лат. lexica. «Лексика» – не що інше, як набір принципів-основ світобудови.

8 По суті «уречевлювати слова і думки, втілювати їх в матеріальні образи, доступні почуттям».

9 Совість – слово, голос Божий у людині.

10 Ущільнення мислеобраза-мислеформи.

11 Так би мовити, результат втілення-ущільнення for, fari.

12 «Надежда» < дав.-рус. «дети» («класти»); «надія» – це «те, що покладено в основу».

13 Ті, кого «належить» («положено»), потрібно мати і в кого треба вкладати свої сили; пор. вирази рос. «бути в положенні» і простонародне рос. «делать детей».

14 Імовірно, першопочатково – «потрапити під вплив чийогось недоброго слова».

15 Казки першопочатково – це літературно оброблені розповіді, які використовували під час ініціацій, про первісне, покладене в основу творіння-світу

16 Рос. «искажение» – це спотворення, так би мовити, «збочення», «сказ» первинного слова-ідеї; пор. дав.-рус. «казити» – «спотворювати, псувати»; рос. «портить» («псувати») < ст.-сл «ректи-рок-рот» – «говорити». Не випадково Олександр Пушкін говорив: «Визначайте значення слів… і ви позбавите світло від половини його помилок».

17 В оригиналі «Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках» – робота, багата безліччю лексичного матеріалу, але в якій, як на нашу думку, далеко не все варто приймати однозначно.

18 За деякими з версій – у слов’ян одним із духовних завдань є збагнення таємниці слова.

19 У тій же магії посилати психоенергію значно легше через слова, ніж просто через думку.

20 Пор. «слух» – «слухати» і «вухо»; рос. «слышать», «слыть», «слушать» і «уши», «внушать».

21 Пор. рос. «иметь» > «имя» > «именовать»; «имение».

22 Дав.-рус. «яти» – «взяти, брати».

23 Увага – це своєрідний «рецептор свідомості». Тому лексема «внимание» – пов’язане зі ст.-сл. «имати» («брати»).

24 Пор. болг. «разбирам» («розумію»), сукорінне «брати» і рос. «понимать». Рос. «разбираться» (у чомусь) – синонім до слова «понимать», а «разобраться» – це «понять».

25 Речі-слова в езотеричному його розумінні.

26 «Имение» – те, чим володіє, що, так би мовити, «взяло ім’я-власник».

27 З усім його вмістом, суттю, сутністю.

28 Фактично, «Основи духознання».

29 Ніна Павлівна Руднікова (1890-1940) – російська емігрантка, дослідниця езотеризму й містицизму, поетеса, лікар за освітою. Учениця відомого в дореволюційній Росії вчителя окультизму Георга Оттоновича Мьобеса (1868-1930 або 1934).

30 Павло Олександрович Флоренський (1882-1937), яскравий представник російської культури «Срібного століття», вчений-енциклопедист, філософ-богослов і священнослужитель, астроном и фізик, математик та інженер, публіцист і поет-символіст, якого називають російським Леонардо да Вінчі та Михайлом Ломоносовим 20 сторіччя. Своє недовге життя цей видатний мислитель присвятив пошуку вічних істин і місця людини в Божественній світобудові. Репресований 8 грудня 1937-го року сталінським режимом у Соловецькому концтаборі.

31 Тобто «те, що робиться спільними зусиллями».

32 Мабуть, спочатку – «творець народу».

33 «Реакція», по суті, – це «дія у відповідь, певна робота».

34 Ілюзія < лат. illusio – «насмішка».

35 Даніїл Андрєєв (1906-1959), візіонер, сина відомого російського письменника Леоніда Андрєєва, один із найвидатніших поетів-посвячених 20 століття.

36 Виключно український жанр речитативного народного героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співаки-музиканти: кобзарі, бандуристи, лірники в Центральній і Лівобережній Україні.

37 Наче «оператор слів».

38 Рос. «образование» – як «навчання», так і «створення чогось нового в матеріальному світі».

39 Звідси «доцент» (від лат. docens, docentis – «той, хто навчає») і «доктор» (від лат. doctor – «учитель»).

40 Як правило, щось матеріальне.

41 Так, наприклад, Лев Миколайович Толстой міг перебирати по декілька десятків слів, доки не вибирав одне, відповідне для точного виразу своєї думки.

42 Ще більшою мірою, ніж воно зараз є для письменників, поетів та інших людей, хто творчо працюють із словом.

43 Назва «Космос» означає «порядок, гармонія, краса»; вперше так Всесвіт назвав Піфагор «зважаючи на пропорційність і гармонію складових його частин (= лат. portio)».

44 Рука – орган, еволюційно найбільш високорозвинутий і тісніше за інші пов’язаний з мозком і свідомістю.

45 В оригіналі – «отпечатывая».

46 А, швидше за все, – ще знаходячись в утробі.

47 Її звуть Олександра Іванівна Ходєєва.

48 Напевно, буде точніше сказати, по-справжньому розпочалася.

49 Дав.-рус. «стовп» мало одне зі значень «башта».

50 Соціальних шарів або груп.

51 Пор. рос. «мир» и «измерение». Треба відмітити, що слова «міра», «вимір», «місяць» і «Месія» утворені від загального індоєвропейського кореня *me-. Тому не випадково, що апостол Філипп у своєму апокрифі називає Ісуса Христа «виміряним», тому що Він «виміряв» шлях від найглибшого гріха до істинного порятунку і завдяки цьому дав нам справжню і єдино прийнятну духовну «міру» для порятунку.

52 Теософія, Агні Йога, концепція Розенкрейцерів і т. д.

53 Тобто робота з образами-думками-словами-мірами.

54 Одночасно і міра часу, і натхненник поетів, своєрідних магів, які працюють зі словами і образами.

55 А яке мислення може бути без порівняння?!

56 «Книга про Шлях і Силу»; складається усього з 5000 ієрогліфів, які дали початок потужній Східній духовній течії правої руки, відомої під назвою «даосизм».

57 Російськомовний варіант перекладу: «Знающий – не доказывает, доказывающий – не знает»

58 Кит. «жень» – «гуманність, людинолюбство».

59 Кит. «і» – «справедливість».

60 Кит. «сяо» – «синівська шанобливість, шанування батьків».

61 Кит. «це» – «батьківська любов».

62 Переклад з китайської на російську Олександра Кувшинова; переклад з російської на українську авторський.

63 А закон аналогії є основним принципом герметичної мудрості. Походить від грец. ἀνάλογος («відповідний») і ἀναλογία («пропорція, співмірність, аналогія»).

64 Той, хо правдивий, правильний за своєю суттю, хто правий, той і повинен мати «права», тому що пов’язаний з Богом.

65 Шляхом правди, шляхом Істини, шляхом Божим.

66 «Послання Павла до євреїв», гл. 11, вірш 1.

67 У перекладі Івана Огієнка: «підстава сподіваного».

68 «Послання Павла до римлян», гл. 10, вірш 17.

69 Грецькою койне: Σατανάς – «противник, ворог; наклепник; перешкода»; давньоефіопською мовою ґее́з śayṭān («шайтан»).

70 Наприклад, «губи» – це «те, що згинається».

71 Дав.-рус. «лукъ» означало «кривий», «зігнутий».

72 Указана етимологічна спорідненість наведених слів наглядно показує, що страх – це те, що «згинає», «скручує» душу, не дає їй розгорнутися й реалізувати себе.

73 Цікаво, що в болгарській мові значення «переляк» має лексема «изпла́ха», яка, швидше за все, споріднена з російськими словами «плохой» (поганий») і «плаха» (місце, яке служить для залякування населення).

74 «Кривда», рос. «ложь» – це «та, яка все викривлює, спотворює, перекручує»; пор. останнє значення із словом «перевертень» та рос. «оборотень», який перекидається, перетворюється (рос. «превращается», «оборачивается») на іншу істоту.

75 Аналогічний зв’язок між цими поняттями спостерігається і в деяких інших мовах, наприклад, в німецькій і французькій.

76 Пор. дав.-рус. «прямо» зі значеннями «вірно, чесно»; болг. «право» – «прямо».

77 Проте варто не забувати і про таке мовне явище, як енантіосемія – роздвоєння деяких із понять на два протилежних семантичних полюси. Будь-яка якість має використовуватися в тій мірі, яка в даних умовах забезпечує гармонійне його застосування. Порушення цієї міри неминуче призводить до дисгармонії. Як приклади в даному контексті можна взяти дві рос. лексеми – «гибкий» и «упрямый». «Гибкий» – це той, хто може уникнути загибелі за рахунок того, що здатний бачити ситуацію ширше і дійти до наміченої мети, обогнув-подолавши перешкоди. І така здатність може бути проявом світлого полюсу духовного поняття «згинати-губити». А світлому поняттю «прямий» можна протиставити лексему з негативною семантикою «упрямый».

78 «У тихому вирі біси водяться». Цікаво, що в деяких діалектах поняття «омут» позначається словами «огул» і «огріх» (спорідненим із «гріх» – першопочаткове значення «помилка»).

79 Укр. «щирий» споріднене з поняттям «чистий»: пор. з гот. skеirs «ясний, явний», свн. schîr «чистий», н. schier «тс.», алб. hir «милість Божа», ірл. сír «чистий»; білор. шчы́ры «щирий; [чистий, відкритий]», пол. szczery, ст.-пол.. szczyry «чистий; справжній; голий; щирий, одвертий», чеш. čiró «чистий; прозорий», слц. číry «чистий; суцільний; справжній» тощо.

80 Якщо не якимсь органом, то в усякому разі – клітиною в цьому величезному, але єдиному організмі.

81 Корінь «каз-» лежить в основі не тільки лексем, пов’язаних із процесом говоріння, але і з процесом бачення: пор. «показувати», «показник», рос. «оказывается» («виявляється»).

82 Пригадаємо, що рос. слова «порча», «порок», «урок», укр. «зурочити» – від ст.-сл. «ректи-рок» – «говорити»

83 Направляють по заздалегідь невірному шляху.

84 Співучасники – ті, що додають свою частину-внесок («свою лепту»).

85 Рос. «преступник» – це «той, хто преступил-переступив межу-черту дозволеного законом.

86 Пригадаємо, що лексеми «творити» і «стверджувати» спільного походження.

87 Пригадаємо вищевказане лат. lex («закон») < греч. logos > лат. lexica – «словниковий запас мови». Інакше кажучи, лексика – це якби зведення слів-частин, мікрозаконов, з яких складається, збирається композиція-ціле, струнка система мови.

88 Як би «прозріваю задум-слово «зібраного»): пор. рос. «понимать» («розуміти»), «внимать-внимание» («увага») < ст.-сл. «имати» («брати, узяти») > рос. «иметь» («мати»), «имение / имущуство» («маєток-майно»), «ім’я», «ёмкость-объём» («місткість-об’єм».)

89 «Складне» – буквально «те, що складається-збирається з частин-складів»: пор. рос. «сложное» и «слог / ложить».

90 Рос. «удел», укр. «доля» < делить-делать.

91 Пригадаємо зв’язок болг. «дума» («слово») з «думати», а «образ» – із «соображать» («міркувати»), працювати з частинами-словами-образами – «образовывать».

92 У буквальному розумінні – «рок» (< ректи), тобто сказане, вказане, визначене богами.

93 Данте Аліг’єрі (1265-1321) – італійський поет-вісник, творець італійської літературної мови.

94 Так званому Енрофі (за Даніїлом Андрєєвим; див. зноску № 4) – світі з трьома просторовими і однією часовою мірностями. Пригадаємо, що Енроф – це тільки один із понад 200 вимірів, пов’язаних з планетою Земля.

95 Звідси бере початок і язичницьке поняття «фатальність», неможливість щось змінити у своїй долі лише своїми силами, якщо тобі не надають підтримку боги. Фатальність – поняття, яке було подолане тільки в християнстві, яке міняло кармічний закон, на що вказують слова Спасителя: «Не жертви хочу, а милості».

96 Александр Суворов. Vocabularium etymologicum linguae Latinae. Латино-русский словарь, расположенный по корням. – Варшава, 1908. – 730 с.

97 Пор. з лат. lex і дав.-рус. «конъ» – «межа; кінець, початок». Цікаво, що одне із значень, яке в рос. мові звучить як «предел» – пов’язане зі значеннями «делать / делить» і «удел / доля».

98 Ізмаїл Іванович Срезневській (1812-1880) – видатний російський академік, філолог-славіст.

99 Духи річок, гір, лісів, пустель або інших природних утворень-стихій.

100 Собаки і особливо коти – яскравий тому приклад.

101 Рос. «средоточие» – буквально «збирання енергій середовища (у даному контексті – двору) в точку».

102 Лексема «тотем» у перекладі з мови північноамериканського племені індійців оджібве буквально означає «його рід».

103 Егрегор житла, а у стародавніх римлян – пенати і лари.

104 Пригадаємо, що в українській мові слово «язичництво» має синонім «пога́нство». Останнє утворено від лат. paganus ( «сільський, сільський») < pāgus («територія поза межами міста»). Словосполучення religia pagana («поганська релігія»), вживане християнами до IV ст., первісно значило просто «сільська віра». Згодом християнсько-церковні діячі стали використовувати поняття «pagana» в значенні «поганий». До нього примикають і «погань», «споганити», «поганка» («отруйний гриб»).

105 Певно, може бути й етимологічний зв’язок між словами «клятва», «клонить», «коліна», і, вірогідно, «клянчити»

106 Цікаво, що вони згинаються в різні боки і у слів «коліно» і «лікоть», а основи кол- і лок- ніби взаємно протилежні, біполярні.

107 Префікс у- в дав.-рус. мові в деяких словах мав значення заперечення (подібно до нинішнього не-). Так, наприклад, слово «уголовник» означало «злочинця, якому за його злодіяння мали відрубати голову», тобто зробити його «безголовим»; «урод» – «той, хто не вродився»; «убогий» – «без бога; бідний, жебрак, каліка».

108 Мабуть, тому і слова «присяга» та «(до)сягати» («діставати до чогось, досягати; торкатися, тобто – входити в контакт») – мають спільну основу сяг- / шаг-.

109 А таке відлучення для тих часів було майже рівносильне смерті.

110 Звернемо увагу читача, що стан, позначений словом «бездумно» – при частому перебуванні людини в ньому, – може призвести до стану «безумно». Якщо якийсь орган перестає працювати, то він з часом атрофується, втрачає свою функціональність.

111 Або пізніше – з егрегором пануючої в країні релігії, а через нього – з вимірами Господа Бога.

112 Совість – це «голос, що передає свідомості небесну звістку».

113 Ніякий із понад 200 вимірів цих двох діаметрально протилежних духовних полюсів різних вимірів-утворень планети Земля (Шаданакара – за Даніїлом Андрєєвим), які для спрощення позначаємо цими термінами: Рай – світи просвітлення; Пекло – світи кармічної розплати, мучилища. Чистилища, сукупність світів з більш короткочасним перебуванням і з більш полегшеними «умовами ув’язнення» ми зараз не беремо до уваги.

114 У тому просторі й часі, в які потрапляють такі душі.

115 Наведемо таку аналогію. Рятувати людину, яка тоне і перебуває в паніці – дуже важка справа і за неї може взятися лише той, хто сам уміє добре плавати і знає, як себе поводити в таких випадках. Інакше перелякана людина може почати топити свого рятувальника, буде намагатися вилізти на нього і той може задихнутися, якщо доведеться довго перебувати під водою. Людина, яка не виконала життєвої програми останньої інкарнації і тепер позбавлена фізичного тіла – для свого порятунку (втечі із вимірів «прострації») за будь-яку ціну намагатиметься отримати шанс довиконати недороблене. І той, хто молиться за неї – може ввійти в контакт із цією митаркою і мимохіть впустити в своє тіло. А вигнати із себе такого «гостя» цьому добродію буде вже не сила.

116 Див. «Божественну Комедію» Данте Аліг’єрі: Пекло, Пісня 8.

117 Пригадаймо слова Месії «Не жертви хочу, а милості», тобто не розплати за довершений гріх, а його усвідомлення і покаяння з тим, щоб намагатися більше цей гріх не здійснювати, не коїти.

118 У російській мові йому відповідає лексема «и́нок», яка бере початок від «ино́й» – «інший (спосіб життя)». Рос. слово «монах» утворено від грец. «монос» («один») і означає те, що монах живе сам (без родини) і веде усамітнений образ життя.

119 Тут, певно, більш підійшло б слово «суб’єкт», але іноді цей магічний акт направлявся і на предмети, речі, які отримували своєрідний еквівалент аури. Тому лексему «об’єкт» узято в лапки, ужито в більш широкому значенні.

120 Букв. «зв’язує», «обв’язує себе» (клятвою).

121 Інакше тому, хто присягається, не треба було б удаватися до іншого духу.

122 Але навіть виконання ним клятви не може його повністю звільнити, тому що в момент звертання до нечистого духу «за допомогою» він стає заручником ще однієї неприємної залежності – кармічних наслідків, які можуть бути викликані діями, що стоять за цією клятвою.

123 Див. розділ четвертий «Слово-клятва».

124 Вендета (від іт. vendetta < лат. vindicta – «помста») – звичай кровної помсти за вбивство родича, існуючий на островах Корсика й Сардинія.

125 Рос. «вира» – грошова платня за злочин (першопочатково на Русі – на користь князя).

126 Пригадаємо, до речі, що саме слово «ціна» спочатку мало значення «помста», а сукорінне рос. слову «вира» укр. лексема «віра» показує на законність в язичницькому праві такого воздаяння: знову ж таки пригадаємо вищенаведене французьке словосполучення ennemi juré («заклятий ворог»), яке буквально можна перевести як «законний (дозволений законом) ворог».

127 Слово «інкарна́ція» (від лат. incarnatio «втілення», < лат. incarnare «наділятися плоттю, втілюватися»: лат. in- «в» + caro (родовий відмінок carnis) «м’ясо, плоть») – втілення душі в новому фізичному тілі.

128 Пор. нім. verwünschen («зачарувати») і нім. Wünsche («побажання»); фран. charme («закляття; чарівність, чарівливість; краса; чари, чарівництво») і фран. charmer («зачаровувати, зачаровувати, полонити»).

129 Грец. logos; грец. λεξικός «той, що стосується слова; слово; зворот мови»; лат. lex («закон»).

130 Пор. рос. «льготы» і укр. «пільги» («полегшення») < logos > англ. light – «світло; легкий».

131 «Ліки» – букв. «те, що полегшує біль».

132 «Врать» (першопочат. «говорити») < лат. vox («голос, звук; слово») > нім. Wort, англ. word. З «врать» пов’язані «во́рог», «ворожи́ти»і «ворожби́т».

133 Ібн Сина Абу Алі Хусейн Абдаллах [латинізоване ім’я Avicenna; 16 серпня 980 року – 18 червня 1037 року] – середньовічний іранський за походженням лікар, учений, поет, музикант і філософ.

134 Ось чому спочатку лікуванням у різних народах у давнину займалися жерці, духівники чи шамани, які починали свою діагностику (грец. «діагноз» – букв. «розпізнання», де «гнозис» – «пізнання») – із з’ясування духових першопричин.

135 Спочатку – у свідомість, а потім – і у тонке та фізичне тіла.

136 Екзорци́зм (від грец. ἐξορκισμός) – обряд вигнання бісів та інших темних істот з одержимої від них людини, за допомогою молитви та певних ритуалів.

137 Тому що там ще не поселився, не закріпився належним чином світлий ангел, який туди увійшов би у разі щирого покаяння хворого.

138 Цікаво, що слово «рятувати», яке в українську мову потрапило через польську – з німецької, мало одним зі значень «визволяти» (нвн. retten (двн. (h)rẹtten) «рятувати, визволяти»), а рос. «спасать» споріднене із поняттям «пасти» і «пастух» (той, хто оберігає стадо від хижаків).

139 Слова, адресовані, очевидно, саме Його учням.

140 Еxorcismi conjurations.

141 Пор. «ворог» і «ворожити».

142 Рос. «разрешать» – букв. «розв’язувати» < ректи («сказати»); протилежне «связывать-заклинать».

143 Лат. fa- («говорити») > «фея» (напевно, першопочатково «та, що вміє говорити чарівні слова»)) і «фатум».

144 Того ж кореня і болг. слово «харесва» зі значенням «подобається». Аналогічний зв’язок можна побачити і між рос. «нрав» і «нра́виться» (бути спорідненим, близьким «по нраву»). Звідси і «добрий» можна трактувати як «той, що подобається», «рідний по духу».

145 Даруйте на слові, різновид сучасних «магів від науки».

146 Пор. укр. «розв’язати завдання» – «вирішити завдання».

147 У давнину лексема «урок» мала одним зі значень «зурочення».

148 Результат нанесення магічного удару, псування (цікаво, що болг. «псувам» має значення «ругати»)..

149 Природно, що отрок, який ще не пройшов ініціації (зважаючи на своє неповноліття), не здатний, не має «усього набору, комплекту сил», повної підтримки з боку племінних духів для якого-небудь роду закляття.

150 Існує кілька версій, звідки походить жаргонне слово «урка». Одні джерела вказують, що в XIX столітті зсильнокаторжних, які вдень виконували важкі роботи на лісоповалі або в рудниках, називали «урочними каторжанами». Скорочено – урка (ур-ка). Урочні каторжани відрізнялися від безстрокових (засланих навічно) тим, що могли відбути покарання і повернутися туди, де раніше жили. Зазвичай такі кримінальники після першого терміну знову йшли красти і в черговий раз опинялися на каторзі. З тих пір це значення слова «урка» закріпилося і стало використовуватися для позначення всіх злочинців-рецидивістів..

151 За іншою версією, слово «урка» походить від стародавнього тюркського кореня «ур». Він входить до складу казахських слів «ури», «урлик», які буквально означають «злодій», «грабіжник». У тюркській мові слово «урк» означає зухвалу, дуже небезпечну людину. «Уркаган» у тюркській мові виглядає як два слова: «ур» і «каган», що буквально означає страшного голову, тобто ватажка банди, отамана, головного злодія.

152 За іншою версією слово «ворота» споріднене з лексемами рос. «воротник», «вертеть» («вращать»), «вернуть» і навіть «время» (застаріле «веремя») – «те, що крутиться і повертається на круги своя».

153 Мається на увазі не тільки те, що «ворот», «воротник» («комір») – це «те, що отворачивается-відвертається», але і те, що це один із «входів» під одяг, на який накладалося захисне закляття (про це більш розгорнуто буде сказано трохи нижче).

154 Ворота і паркан мають захищати двір від крадіїв і навпаки – це те, що «вор» хоче подолати для досягнення своєї брудної мети.

155 Пор. укр. «заборона», болг. «забра́на» і застаріле «брань» («битва» і «лайка» – удар на словарно-енергійному рівні).

156 По ходу відмітимо, що ковалі, які виготовляли запори і замки́, вважалися в народі володарями магічної сили: пор. слова «оковы» («кайдани»), «коварный» («підступний»), сокоренниє з укр. «коваль»; рос. «козни» з укр. «кузня», рос. «кузница».

157 Нерідко можна почути, що люди кримінального світу забобонні («суеверны»): користуються «воровськими закляттями», носять амулети, вірять у прикмети, рясно «прикрашають» себе татуюванням (назва походить від полінізійського слово «татау» – «малюнок»). Додамо, що в давнину тату мало перш за все магічне значення, було покликане захищати його носія від злих сил, допомагати зберегти життя, повернутися додому з війни чи з далеких мандрів тощо.

158 Аналогічний приклад можна взяти зі злочинного світу: якщо хтось дістав ніж або вогнепальну зброю лише для залякування супротивника і морально не готовий для її застосування – він автоматично стає приреченим на смерть.

159 Так «ватажок» назгулів, «привидів Кільця» (Всевладдя), був подоланий спільними зусиллями роххиримської княжни Йовін і гоббіта дворянського походження Меріадока Брендискока в Пеленнорській битві особливим мечем. Цей меч неквапливо й ретельно виковувався у давнину саме проти цього ворога, який тоді жив у Середзем’ї як король однієї із країн. Як підкреслює Джон Толкін, «жоден інший меч, навіть у самій могутній руці, не зміг би нанести вождю назгулів смертельної рани, не зміг би розрубити узи, що скріплюють невидиме (астральне – А.Б.) тіло з чорною душею». Саме́ Провидіння у свій час звело цей меч з тим, хто зустрінеться в бою з цією страшною та могутньою істотою (колишнім королем-чорним магом). Лише поява когось із назгулів сильних воїнів кидала в оціпеніння, а решті бійців – повністю паралізувало свідомість і дух. Звичайна ж зброя була безсильною проти назгулів: клинки, вістря списів, наконечники стріл танули (анігілювалися), ледь доторкнувшись до їхніх тіл.

Можна також назвати інші видатні види зброї з цієї трилогії: спис Гіл-Гелада Айглос, меч Еленділа Нарсіл, меч Еола Ангуїрел, меч Тінгола Аранрут, меч Бєлєга Англахєль, меч Туріна Гуртанг (перекований з меча Англахєля), меч Арагорна Андріл (перекований з меча Нарсіла), меч Більбо и Фродо Шершень (в інших варіантах перекладу – Жало і Терн), кинджал Берена Ангрист, меч Тургона, а потім Гендальфа Гламдрінг, меч Торина Оркріст, меч Фінголфіна Рингіль, лук Белега Куталіона із чорного тисового дерева Бальтрондінг, шолом Хадора Драконов, молот Моргота Гронд, сокири Дуріна та Гімлі, моргольські клинки назгулів (слово «моргул» означає «чорна магія») тощо.

160 Тор – бог грому та блискавки.

161 Мйольнір – це молот війни, виготовлений братами-дверґами (гномами) Ейтрі та Брокком, який має велетенський руйнівний потенціал та асоціювався із блискавкою. Цей молот повертався в руку власника після того, як його кинули й він вразив ціль. Тільки Тор та його син Маґні могли підняти Мйольнір. Ця страшна зброя вимагала особливої обережності й навіть Тор потребував спеціальних рукавиць, щоб могти доторкнутись до молота, та спеціального поясу, що подвоював силу власника. Удар Мйольніра викликав грім, тому в більшості германських мов «грім» походить від імені Тора. Мйольнір – універсальна зброя, що жила своїм власним життям: молот то відлітав від Тора, то прилітав назад.

162 Подібні удари, які можуть в кращому випадку підірвати здоров’я, а в гіршому — забрати життя, — нерідко отримують і археологи. Про це трохи докладніше скажемо нижче.

163 Назва в оригіналі «История кладоискательства на Руси».

164 З «Блуд» етимологічно пов’язані лексеми «блукання», «блудити». Того ж кореня вл. нл. błud «помилка, божевілля», польс. błąd «помилка», błądzić «помилятися; блукати», і, певно, рос. «блажь» («примха; причуда, дурня» = своєрідна біснуватість). Блуд — персонаж слов’янської міфології, зокрема й української, різновид нечистої сили, що вводить в оману подорожніх, змушує їх блукати, збиває зі шляху, заводить у небезпеку.

165 З «Мара» етимологічно пов’язані лексеми «марево», «примара», «марити», «хмара», «мор», «морок», «мерзнути», «смерть». За давньоруською легендою, богиня Мара — дружина Чорнобога — сіє на землі чвари, брехні, недуги, вночі ходить з головою під пахвою попід людськими оселями й вигукує імена господарів — хто відгукнеться, той помирає.

166 Авторський переклад з російської.

167 Археологи можуть стикатися з древніми егрегорами, представники яких при похованнях намагалися захистити атрибути хоронили людей — як правило, правителів, воєначальників або верховних жерців, шаманів.

168 Від лат. Persona non grata – «небажана персона». Усередині 1960-х років у Києві в технікумі зв’язку Б. Мозолевський організував вечір, присвячений поетам-шістдесятникам. На той час популяризувати їхню творчість уже було заборонено. За кілька днів його звільнили з роботи й узяли під нагляд КДБ. 13 років правдолюбець поет мав прожити в кочегарці одного київського заводу й майже 10 років пропрацював там кочегаром. Паралельно навчався на історико-філософському факультеті Київського університету.

Згодом в етюді «Шлях до себе» Б. Мозолевський писав: «І коли зашморг вже зовсім мав зійтися навколо моєї шиї, збагнув я, що врятувати мене може тільки відкриття світового значення. Так вимріяв і вистраждав я собі свою Товсту Могилу. Зухвальство моє було винагороджене царською пектораллю. Замість Мордви я потрапив до Інституту археології АН УРСР, до якого мене поспішили зарахувати заднім числом».

169 Справа в тому, що наприкінці 1960-х біля міста Орджонікідзе Дніпропетровської області почали масово розробляти кар’єри. Археологи намагалися встигнути максимально швидко дослідити скіфські кургани, які планово знищувалися радянською владою.

170 Пригадаємо зв’язок закляття з певним духом і зв’язок духу з певною територією.

171 У науці будь-який термін має точно визначене значення. Він, як прикордонний стовп, відділяє одне зі значень від усіх інших у тих багатозначних слів, які можуть використовуватися в повсякденній розмовній або ж у літературній мовах.

172 Римський бог Терм був захисником меж.

173 «Карантин» < італ. quarantana < вульг.-лат. quaranta – «сорок».

174 Так, наприклад, пандемія чуми 1347-1353 років, також відома як «Чорна смерть», забрала близько 20% населення Європи.

175 Як можна здогадатися, коли Ісус Христос прийняв хрещення від Іоанна Хрестителя, то саме тоді й розпочався Його перехід від підготовчого періоду до періоду безпосереднього здійснювання місії Месії. Разом із енергією хрещення Іоанн передав Йому і напрацьований ним егрегор, який виконав роль своєрідного фундаменту для тієї духовної споруди, що зводив Планетарний Логос. Після хрещення Ісуса Христа «Іоанн став зменшуватися», тому що виконав свою місію (хоча, за логікою речей, хто б міг бути кращим учнем в Ісуса Христа, як не Іоанн Хреститель?!) і незабаром був убитий за наказом юдейського царя Ірода. А Месія пішов у пустелю, подалі від усіх людей, щоб «призвичаїтися» до того кармічного тягаря, який прийняв при хрещенні, щоб був здатним діяти при «новому вантажі». А сорок діб – це той строк, за який Він міг подолати всі пристрасті й спокуси, що пов’язані із взятим «духовним хрестом», приборкати їх (рос. «укротить»; що називається, бути «кротким») і досягнути всередині себе стану миру (бути «смиренним») на новому рівні.

176 Цікавий при цьому той факт, що за підрахунками вчених зараз в атмосфері Землі міститься стільки води, що якби вся вона раптом одночасно випала у вигляді опадів, то її кількості не вистачило б і на те, щоб покрити поверхню планети шаром у три сантиметра. А тут мова йде про шар води навіть не в десятки сантиметрів, не про метри, а про кілометри! Вірогідно, під час Ноєвого потопу вода «подавалася» на Землю з якихось інших вимірів (позаземних) Космосу, а потім туди ж кимось була «відкаченою».

177 Пор. лексеми «матір» (мати), «матриця», «матерія», «матеріальність» і «матеріалізувати».

178 Російський відповідник лексемі «пильнувати» – «бдеть» – сукорінний словам «бодрый» («бадьорий»), «будити», «блюсти» («дотримувати»), «бодрствовать» («не спати»).

179 Нехай навіть той знаходиться дуже далеко від ворчуна і не чує це бурчання.

180 Слово «мимра» комі-пермяцького походження, що в перекладі означає «угрюмість». Звідси «мимрити» – «бубоніти» тощо.

181 Рос. «Привередливый» < «Вередливий» («пестун, мазучик; слабкий здоров’ям», рос. «неженка») < дав.-рус. «веред» («біль, болячка; рана; нарив») > рос. «береди́ть (рану)» («ятрити»).

182 Нагадаємо: рос. «ведать», укр. «відати», «вість» < лат. vox > нім. Wort («слово»).

183 Яке зараз якщо хто і вживає, то не в його прямому значенні.

184 Або як варіант «Чёрт, возьми!».

185 Пор.: укр. лексема «причи́нна» («зурочена») – указує на наговір, псування.

186 Слово «евфемізм» – від грец. euphemismos – «пом’якшений вираз» < греч. euphеmia – «стриманість від неналежних слів»: eu – «добре» + phеmi – «говорити».

187 Його не важко було визначити по атрибутиці племені, яка допомагала копіювати тотемного звіра.

188 Тому й промовлялося це ім’я так, щоб ніхто не міг його розчути, крім духа тотема, до якого, власне, і звертався шаман під час свого камлання.

189 А пізніше – і від своїх, але необізнаних, тих, хто ще не пройшли обряд ініціації.

190 Головний редактор Сєргєй Алєксандровіч Токарев.

191 В оригіналі «Роза Мира».

192 Світом підземним – світом антагоністичним Світлу, але який тісно переплітається з Небом перш за все через людей – точніше, через території їхніх свідомостей.

193 Якщо брати до уваги язичницьке розуміння бога, тобто опинитися поза егрегора племені.

194 Якщо мати на увазі християнське розуміння Єдиного Бога.

195 Саме на голову – фізичне вмістище розуму.

196 Рос. «изгой» (< дав.-рус. «гоити» – «живити») – «вижити когось із роду» > «той, хто опинився за межами суспільства».

197 Далеко не по всіх, адже він продовжує бути представником культури свого народу.

198 Згідно теософії, це відчуття гордості частіше за все схоже на первородний гріх і є суттю богоборства Сатани і третини «ангелів», які пішли за ним. Але сама по собі гордість не була «винаходом» темних, а є лише перекрученим Пітьмою одним із енергетичних каналів – того, яке відповідає за самоцентрування окремо взятої свідомості-духа, за відчуття ним себе як частини, «співпричетної» (рос. «со-причастной») Великому Творінню. Звідси і семантика слова «гордість» у значенні «гідність» (рос. «досто́инство» – від рос. «стоя́ть / сто́ить»), коли людина усвідомлює свою причетність високим справам, а також відчуває себе істотою, «створеною за образом і подобою Божою».

199 Даймони не мають ніякого зв’язку зі справжніми демонами, які мають зовсім іншу природу.

200 У Джона Толкіна, як можна припустити, – це ельфи, перші Діти Ілу́ватара, Верховного Творця, за якими значно пізніше були народжені другі Діти – люди.

201 Хоч і не повної, як при проклятті.

202 Знову ми зіштовхуємося з цим «чарівним» числом!

203 Мається на увазі не рос. «калека», а рос. «ка́ли́ка» – «той, хто спочатку став калікою, а потім присвятив своє життя Богу і став «каликой перехожим», «мандрівником», «паломником», рос. «странником», який співав духовні вірші та билини.

204 Тобто справедливим з точки зору існуючих у суспільстві відносин.

205 Лат. vox («звук; голос; слово») > рос. «вой», укр. «завивання» («протяжний крик тварини, зазивання»).

206 Черных П. Я. «Историко-етимологический словарь современного русского языка» (В 2-х т.). – М.: Рус. яз., 1994.

207 Наприклад, у поемі Гомера «Одіссея».

208 Важкоатлети говорять, що крик під час підняття важкої штанги додає сили – за деякими відомостями – до 20%.

209 Простонародне російське слово «приболтушник» утворене від «болтать» – «говорити про неважливе, незначне, пусте» (< болтать языком).

210 Та і то далеко не все через неможливість охопити звичайній людині масштабів такого поєдинку.

211 Кша́трії (санскр. क्षत्रिय kṣatriya, «панівний, владний»), також ра́джан (санскр. राजन् rājan, «пан, повелитель») – одна з чотирьох варн (каст) в індуїзмі, шляхетна каста владущих воїнів, друга за значущістю після брахманів..

212 Назоре́й (давньоєврейськ. ‏נָזִיר‏‎ [назир] «посвячений Богу») – це звання юдеї давали людині, яка відокремлювалась від інших та особливо присвячувалася єдиному Богу, ставала аскетом.