Читання в контексті часу

Передмова

Цей матеріал – про читання. Ми хотіли присвятити його важливій проблемі — чому наші сучасники (і як виявляється, не тільки вони) читають значно менше, ніж 20-30 років тому, до яких зрушень в культурі це вже призвело і ще може призвести і чи не можна як – небудь повернутися до попереднього “книжкового” стану. Перед нами промайнув цілий ряд заходів, до яких вдавалися уряди, громадські організації і, звичайно, бібліотечні працівники різних країн з метою підтримки читання: проекти і програми, вуличні акції і книжкові турне, кампанії і фестивалі і т.д.

Зібравши матеріали, ми побачили, що тема читання надзвичайно широка. Є читання книг, газет, електронних видань. Можна виділити читання професійне і навчальне, читання художньої літератури і читання дітям. Можна досліджувати історію, філософію, психологію читання, аналізувати результати соціологічних досліджень цього феномену і рейтинги, вивчати читацькі уподобання і методики залучення до читання, ознайомлюватися з досвідом колег з Німеччини, США, Росії… Можна виявити, що є люди, які не бачать великої проблеми в тому, що ми стали читати менше. Та й саме читання, говорять, стає іншим — просто через те, що існують інші носії текстів та інші типи інформації. Що це означає для культури? А що – для людини, яка читає (чи вже не читає?). Можливо, вони відкривають перед нею нові можливості?

Соціологи фіксують помітне зростання соціального масиву, який не потребує книг, за їх даними 70% дорослого населення задовольняється телебаченням. Що у цій ситуації можуть зробити бібліотеки?

Давайте зупинимося, озирнемося. Замислимося над таїною, яка криється у феномені, ім’я якому – Читання…

Читання: еволюція, роль, форми

Мелентьева Ю.П. Модели, практики и приемы чтения: эволюция во времени и пространстве // Библиотековедение. — 2009. — №1. — С.59 – 63.

Суть статті – у спробі здійснити бібліологічний аналіз читання як явища.

Дослідники виділяють у Новому часі три революції у читанні:

Перша революція (виникнення писемності — ХІІ – ХІІІ ст.). Змінилася сама модель читання: на зміну читанню монастирському, коли у тексті вбачали перш за все предмет зберігання і запам’ятовування, прийшло читання схоластичне, коли книги почали розглядатися як інструмент інтелектуальної діяльності. Найбільше на практиці читання позначилася зміна форми подачі тексту (сувій замінено на кодекс).

Друга революція (2 пол. ХУІІІ ст.). На зміну інтенсивному читанню приходить читання екстенсивне. “Інтенсивний читач” мав справу з обмеженою кількістю книг, які перечитувалися по кілька разів та передавалися із покоління в покоління (релігійні тексти). “Екстенсивний” читач” читає швидко, поглинаючи велику кількість друкованих текстів. Змінюється ставлення до прочитаного: благоговійне ставлення до написаного слова поступається місцем критичному, вільному, “зухвалому” читання. Формування “екстенсивного читача” сприяло розвитку книговидання, зростанню кількості газет, виникненню книг малого формату. “Читацька лихоманка”, яка охопила Європу в цей період стала головною причиною розриву між підданими і володарями, між християнами і Церквою. Вона (лихоманка) була визнана небезпечною для державного устрою, такою, що спотрворює справжній сенс Просвітництва.

Третя революція відбувається на наших очах. Вона пов’язана з можливістю електронної подачі тексту. Традиційне читання вступає в конкуренцію з віртуальними образами.

Основні моделі читання:

• гуманістична — це “вчене читання” епохи Відородження. Суть моделі – в наявності “книжного колеса” (пристрій, який давав змогу тримати на пюпітрі і читати кілька книг одночасно, робити виписки, помітки, звіряти тексти) і “зошита загальних місць” (в зошит за тематичним принципом і рубриками виписувавлися уривки із прочитаних текстів, цікаві факти тощо. Часто самі перетворювалися в джерело нових текстів. Існували “професіональні” читачі, яких наймали аристократи;

• християнська. Сформувалася в ході релігійних реформ ХУІ – ХУІІ ст. Протестантизм базувався на індивідуальному читанні біблійних текстів, католицизм – на проповідях і тлумаченні Біблії священниками. В основі моделі — певні заборони на читання, цензура, читання тільки дозволених текстів. Кожна церква намагалася зробити своїх прихожан читачами. Читання Біблії в сімейному колі, церкві, для себе особисто супроводжувало людину все її життя;

• університетська – тотожна “ученому читанню, сформувалась у ХУІІІ столітті;

• народне читання: виникло в ХІХ ст., коли можливість оволодіти навичками читання з’явилася у жителів практично всіх європейських країн.

Через усі епохи і революції читання проходять, трансформуючись, основні практики читання: “читання вголос” і “читання про себе”.

Читання вголос — первісний вид читання, який вимагав фізичних зусиль і вважався корисною для здоров’я вправою. Цей вид читання переважав в античні часи, був широко розповсюджений в епоху Середньовіччя і навіть пізніше. Читання вголос давало можливість зрозуміти зміст тексту, написаного безперервним письмом, тобто без проміжків між словами, як тоді було прийнято. Читачі були по суті слухачами голосу читця.

У Давньому Римі існувало три групи читачів — абсолютно невибагливі; ті, що отримали пристойну освіту; освічена і культурна публіка. Виник і новий читач – жінка (зображення читаючої жінки часто зустрічається у розписах Помпеї і саркофагів). Книги і читання складали невід’ємну частину життя забезпечених людей. У часи Цицерона і Катулла з’явилася так звана нова книга – “латинські сувої”, призначені для освічених читачів. Часто на прийомах, банкетах, для вузького кола. читали слуги.

Епоха імперії – час розповсюдження формату кодексу і “літератури для письменних”. Читацьке середовище того часу стало доволі різноманітним, а читання — більш глибоким, детальним, інтелектуалізованим (завдяки можливості робити помітки, записувати під час читання).

Раннє Середньовіччя характерне об’єднанням читання, виправлення, тлумачення і міркування. Книги читали переважно в церквах, келіях, релігійних школах, оскільки читання того часу було тісно пов’язане з релігією, текстами духовного змісту. Воно вимагало гибокого розуміння і обмірковування та поступово перетворилося на читання пошепки.

Читання “про себе” – це читання беззвучне, внутрішнім голосом, читання для себе. Воно виникло ще в У ст., набуло поширення в ХУ ст., коли завдяки книгодрукуванню книга стала доступною для багатьох людей. У ХУІІ ст. в Європі остаточно утвердилося письмо з пробілами між словами, і для розуміння тексту читання вголос стало не таке необхідне. З’явилася можливість швидкого читання тексту про себе, а читання усвідомлювалося як “усамітнене читання”, як кращий спосіб “торкнутися сердечних почуттів”, стало необхідною умовою духовних роздумів. Публічне читання зберігало роль в університетах. Той, хто не міг купити книги, брали їх в бібліотеках.

Зміни способу читання торкалися і облаштування бібліотек. Монастирські книгосховища були пристосовані до читання як вголос, так і про себе. Окремі ніші в стінах бібліотеки дозволяли монахам читати поодинці напівпошепки чи диктувати секретареві. У ХІІІ ст. положення змінюється : бібліотеки розташовуються у центральній залі, встановлюються столи – пюпітри, лави. Великі книги приковуються до пюпітрів цепами. Саме в ХІІІ ст. в бібліотеках почали вимагати дотримання тиші, оскільки шум від читання вголос став завадою.

Вивчення взаємозв’язків тексту і читання призвело до формування певних теорій. Одна з них полягає в тому, що текст існує лише настільки, наскільки існує читач, здатний його прочитати і надати йому сенс. Тобто, в тексті первісно не закладено який – небудь один варіант його прочитання. Текст набуває сенсу тільки завдяки читачам.

Зараз еволюція читання, його форм моделей і практик продовжується – з’явилося читання з екрана, читання – слухання аудіокниг і т.п.

Роже Шартье Читатель в постоянно меняющемся мире // Иностранная литература. — 2009.- №7.- С. 184 – 191.

Французький історик і соціолог відслідковує історію взаємодії людини і тексту, описуючи, як фактура носія (сувій, кодекс, екран комп’ютера) впливає на сприйняття одного й того самого тексту. Р.Шартьє підкреслює, що відбулося три революції книги, кожна з яких вносила великі зміни у характер читання та сприйняття інформації. У УІ ст. на зміну книзі у формі сувою прийшов кодекс (книга, складена з переплетених листків). Це було подією: з’явилася можливість робити нотатки, перелистувати, користуватися змістом, системою посилань тощо. Тобто, автори пристосовували до логіки матеріальної форми саму структуру творів — розбивали на окремі частини чи глави, а матеріал подавали у формі лінійної послідовності.

З появою нового пристрою відображення інформації – комп’ютерного дисплею — у письмової культури з’явився новий носій. Змінилися звичні способи запису, розповсюдження текстів, а отже – і способи читання. Для того, щоб читати електронну книгу, потрібно відмовитися від традиційних звичок і прийомів: форма електронної книги вимагає іншої організації матеріалу. Сучасний читач, який читає з екрану, деяким чином перебуває у позиції античного читача, але з однієї різницею — він читає сувій, що розгортається, як правило, вертикально і оснащений орієнтирами, характерними для кодексу – покажчиками, змістом і т.п.

Гіпертекст і гіперчитання трансформують не тільки відносини між зображенням, звуком і текстом, пов’язані нелінійним чином, але й зв’язки між віртуально безкінечною кількістю текстів, що втратили чіткі обриси. У цьому безмежному морі текстів головну роль відіграє поняття посилання, тобто, операції, яка зв’язує різні текстові одиниці, виділені з метою читання.

Тим самим електронний текст ставить під сумнів саме поняття “книги”. Виникає безперервний простір, у якому стираються відмінності між жанрами чи групами текстів: усі тексти стають рухомими, пластичними, відкритими, а письмова продукція – електронна пошта, бази даних, Інтернет – сайти, книги — набувають майже однакової форми. Електронна репрезентація сприяє рухомому поєднанню текстів в логічні конструкції, надає читачеві право компонувати і розбивати на частини текстові одиниці та надавати їм нового зовнішнього вигляду на свій розсуд. Це справжній переворот у сприйнятті тексту.

Чи витіснить електронна книга відомі форми друкованого кодексу – книгу, журнал, газету? Можливо. Але найближчі десятиріччя, — підкреслює Р. Шартьє, — скоріше за все, стануть часом співіснування двох видів книг (традиційної та електронної) та трьох способів запису і розповсюдження текстів (рукопису, друкованого видання й електронного тексту). Тому бібліотека має стати тим місцем, де користувачеві допоможуть знайти свій шлях у цифровому світі, відіграти вирішальну роль в оволодінні ним інструментами і техніками, властивими новим формам писемності. 

 Кажуть, що книга зникає 
Я думаю, що це неможливо
           Хорхе  Луїс Борхес 

Соколов А.В. Миссии и мутации библиотек: раздумья интеллигента – книжника // Библиотечное дъело.- 2009.- №14.- С. 2 – 10.

Професор, доктор педагогічних наук А.В. Соколов стверджує, що “шляхетна жага читання вже давно не томить народні маси”. Про це свідчать соціологічні дослідження. Так, група соціологів (керівник С.Н.Плотніков) ще в 90 –і роки поділила населення країни на 4 категорії: 1) читають практично постійно – біля 20% ; 2) читають 2 і більше книг на місяць – 25%; 3) читають 1-2 книги за півроку – 35%; 4) зовсім не читають — 20%. Виявилося, що далеко не всі “інтелігентні” люди — завзяті читачі. Лише третина людей з вищою освітою читають постійно”.

Дослідники дійшли висновку, що основною тенденцією останніх років стала втрата читанням його виключної ролі у суспільстві і перетворення його, з одного боку, в джерело отримання потрібної інформації, а з іншого — у засіб розваги. Дані, опубліковані у 2000 – і роки підтвердили цей висновок: бизько 20% людей не читають ні книг, ні журналів, і лише 18% користуються послугами бібліотек, переважно, учні. Для сучасної молоді головним комунікаційним каналом вже давно став Інтернет, а книголюбів, що виявляють “рудиментарні інтелігентські читацькі установки” залишається все менше. У результаті маємо сумні явища – дисфункцію читання та розбібліотечування бібліотек (втрату ними свого вихідного призначення). У дисфункції читання винні не тільки бібліотекарі, — вважає А.В. Соколов, — але й сучасні літератори, які перестали бути “володарями духу” і не хвилюють читацьку масу.

Який вихід? Автор пропонує в якості місії сучасної публічної бібліотеки вбачати “служіння самоцивілізуванню, сприяння формуванню інтелігенції ХХІ сторіччя, яка не зможе обійтися без використання бібліотечних фондів і стане поколінням носіїв кнжкової культури”.

Матвеева Л. Мы стали меньше читать… Стоит ли о том жалеть? // 2000. — 2005. — 12 – 18 августа.- №32. — С. 3.

Автор статті — кандидат філософських наук — посилається на думку культурологів, які стверджують, що епоха Гутенберга (тобто, книжкова епоха) закінчується. Л.Матвеєва вважає, що література була популярним видом мистецтва у ХІХ ст., але в ХХ ст. найдемократичнішими стали кінематограф і телебачення. Звичайно, думка про втрату книжковою культурою її позицій вступає у протиріччя з нашою майже генетично успадкованою пошаною до книги як до світоча знань, символу духовності. Можна багато говорити про духовність та елітарність книжкової культури, але ці аргументи навряд чи можуть вплинути на ситуацію: переважна більшість людей сьогодні читає менше художньої літеретури, ніж дивиться кінофільмів і телепередач.

Мультимедійні засоби на якісно новому рівні актуалізують візуальну інформацію: людина зіштовхується з зображенням таких подій, словесні описи яких можна зробити лише приблизно; інформація, побачена на екрані, запам’ятовується швидше, ніж прочитана.

При цьому Л. Матвеєва підкреслює: “Мова йде не про майбутнє зникнення з культурного простору книги і друкованого тексту взагалі. Втрата позицій – це тільки втрата попереднього виключного, домінуючого положення. Книга змушена потіснитися, щоб дати місце новим інформаційним формам культури. Тим не менше письмовий текст був і залишається (і, певно, ще довго залишиться) незамінним там, де справа стосується переважно раціонального, логічного засвоєння людиною світу. Кожна форма передачі інформації – від живого слова і письмового тексту до радіо чи відеоповідомлення і інтернету – має свою функцію і роль, яку вони повинні відіграти в історії”.

Бартье А. Непростой читатель: роман // Иностранная литература. — 2009. — №12.- С. 27 – 74.

Цей роман – наче відповідь на поставлене раніше питання. Розповідь про читання і його роль в житті людини. Про королеву, яка стала пристрастною читачкою і про те, як це вплинуло на її світосприйняття, життя, стосунки з людьми, і врешті – решт — на прийняття серйозного рішення. Цікаво відслідкувати шлях королівської особи як читача: від ігнорування книг – до безмежної до них любові; від поверхневого сприйняття тексту – до глибокого аналізу прочитаного; від захоплення читанням — до розуміння його пасивності і прийняття рішення писати самій.

Ось деякі з висловлювань королеви: “Книги існують не для того, щоб проводити час. Вони для того, щоб дізнатися про життя інших людей. Про чужі світи”; “Вкласти своє життя в книги неможливо. Його можна знайти там”; “Книги збагатили моє життя найнесподіванішим чином”…

Машкова Н. Шагнуть в стихотворение // Человек без границ.- 2007.- №11.- С. 60.

Як читати вірші? Налаштуватися на ритм, відчути емоції. А, можливо, прислухатися до себе? Ось що з цього приводу говорить Н.Машкова: “Поэзия вроде бы и литература, но особая. Не будь ее, не было бы той невидимой связи, которая дает ощущение единства мира. К поэзии можно относиться по-разному – читать ее или не читать, любить или не любить, знать или не знать. Но поэзия все равно существует, потому что этот невидимый “орган”, это особое “шестое чувство” заложено в человеке. Быть может, нам оттого и непросто читать стихи, что для этого нужно усилие, нужно приподняться над собой, встать на цыпочки.

… Абсурдна фраза: “Это стихотворение я уже прочитал”. Со стихотворением можно прожить всю жизнь и открывать все новые грани, ведь в нем “бездна пространства”, как говорил Гюго о Пушкине и его слове.

Поэзию нельзя препарировать и логически раскладывать. Читая стихотворение, мы улавливаем тот самый невидимый мир, что донес поэт. Борхес говорил, что воздействие поэзии “должно проявляться в ощущении, будто мы вспомнили что-то забытое, а не открыли нечто новое”. Стихотворение не откроется, если мы не подарим ему частичку себя. Когда мы смело “шагнем” в него – станем его частью, частью этой “бездны простанства”. То, что мы там увидим и услышим, позволит посмотреть по – другому на себя. Выйдем обратно из этого поэтического пространства мы уже другими, в чем – то более зрелыми. Возможно, для этого понадобится прочитать стихотворение не один раз, и даже не про себя, а вслух. А дальше магия стиха будет творить в нас свое дело…”.

Когда читаешь, умей замирать от счастья
               В. Бахревский

Хаустова И. Дорасти до Достоевского // Человек без границ. — 2007. — №10. — С. 60.

Долі книг бувають різними, і визначаємо ці долі ми, читачі. Книга може пройти непоміченою або опинитися на вершині слави, може викликати гарячі дискусії сучасників, але залишитися так і не зрозумілою ними.

“Вспомните, даже близкие друзья не всегда понимали произведения зрелого Пушкина”, — говорить І. Хаустова, — “Каждое новое поколение читателей, возвращаясь к великим книгам, расширяет и углубляет их понимание, опираясь при этом на взгляды и представления своего времени. Не так ли поступает и каждый читатель? Мы с удовольствием перечитываем то, что нам близко, что перекликается с нашим жизненным опытом.

Не удивительно, что современному школьнику трудно осилить “Преступление и наказание”. Где тот жизненный опыт, который позволит ему разобраться и оценить психологические ньюансы поведения героев Достоевского? Вероятнее всего, он воспримет роман как триллер или детектив, а, может, не дочитает вовсе. Не надо расстраиваться. Просто время встречи с этим писателем еще не пришло. Главное помнить, что когда такое время придет, можно обратиться за помощью к Достоевскому”.

Ці роздуми поглиблює О.П. Котенькова у статті “Генератор дерзких мыслей” (“Библиотечное дъело”.- 2009.- №20.- С. 12 – 14):

“Минулого року я взяла в руки “Онєгіна”. У книзі були мої помітки олівцем, моє сприйняття Пушкіна у 15 років. Це стало для мене справжнім потрясінням: я зустрілася з собою — школяркою, я побачила іншого Пушкіна! Цей емоційний вибух призвів до того, що я “заразила” своєю ідеєю співробітників. У результаті було розроблено проект “Багатолика класика”.

(Про цей проект можна буде прочитати у журналі “Дитяче читання”).

“Не бойтесь перечитывать любимые книги! Они не стареют со временем, а только наполняются вашей же жизненной силой. И неважно, что вы знаете все точки и запятые, расставленные на пути тропинок текста. Как раз это и позволит вам не заблудиться в литературных дебрях а выбрать то, что вам ближе всего сейчас, и обязательно найти ту жемчужину, которую автор спрятал именно для вас”.

І. Хаустова

Прочесть и расслабиться // Здоровье. — 2009. — №6. — С. 24.

Як бачимо, читання – пожива для розуму і душі. Але виявляється, це ще й свого роду ліки. Британські нейрофізіологи з університету Сассекса дійшли висновку, що жодне заняття не розслабляє людину так, як читання книг. Душевний стан учасників експерименту за 6 хв. прослуховування музики покращився на 61%, після чашечки кави – на 54%, прогулянка на природі допомогла на 42%, а відеогра чи фільм – всього на 21%.

Найкращий результат показало читання – за ті ж 6 хвилин душевний тонус експериментальної групи зріс на 68%. Учений Девід Льюіс відзначив: “головне, що захопившись змістом книги, людина розслабляється і забуває про всі неприємні думки”. Тож читаймо!

Ратуя за духовную безопасность// Вестник библиотек Москвы.- 2009.- №4.- С.9 – 13.

І все ж, що відбувається з читанням? У суспільстві існує два погляди стосовно читання. У широкому розумінні читання – це пізнання світу через всю палітру текстів на будь — яких носіях. Але якщо подивитися глибше, це духовний процес розвитку особистості, до якого відноситься читання високохудожніх творів. І тут виникає кілька проблем: 1) проблема недооцінки ролі культури, міжвідомча відокремленість; 2) недооцінка потенціалу інтернет – простору як середовища для читання: в Інтернеті існує свій віртуальний літературний світ, книжкові магазини, електронні бібліотеки, літературні спільноти; на літературних форумах ведеться жвавий обмін думками про прочитані книги. Сьогодні читання переміщується в електронне середовище. Віртуальний майданичик сапілкування надає багато можливостей тим, хто любить читатаи, іфахівцям слід цим користуватися, створюючи реукомендаційні портали, вибудовуючи нові структури, механізми ісервіси, беручи участь в обговореннях.

Форми та методи просування читання

Час читати, панове! Приєднуйтесь!

Райкова Г. Социальное партнерство в продвижении чтения в публичных библиотеках России // Бібліотека і книга у контексті часу: збірник наукових статей ІІ міжнар. наук.- практ. конференції, 17 –18 квіт. 2008р., м. Київ.- К.: ДЗ “Нац. парлам. б-ка України”, 2008.- 102 –110.

Автор підкреслює, що Росія, як і більшість країн світу, переживає “кризу читання”. Це, на її погляд, викликано як світовими тенденціями, так і тривалим періодом модернізації суспільства. А “для того, щоб людина могла полюбити читання в дитинстві, зберегти цю любов і бажання читати на все життя, у країні повинна діяти цілісна інфраструктура підтримки читання… Конструктивна взаємодія різних сил суспільства здатна подолати зниження інтересу до читання. Цього можна досягти лише за допомогою соціального партнерства, формування єдиного культурно – інформаційного простору регіону. Бібліотека – частина суспільства, вона залежить від нього, тому істотний аспект її роботи — налагодження тісних контактів з тими, хто уповноважений приймати важливі рішення”.

Автор наводить приклади партнерської взаємодії бібліотек Росії з просування читання. Так, у м. Кургані рекламні агенції спонсорували випуск ясравих плакатів, афіш, флаєрів, буклетів, запрошень, інформ – листків, путівників, закладок, проспектів, сувенірної продукції (календарі, ручки, чашки). Фотосалони міста провели фотоконкурс “Магія читання”.

Спільно з засобами масової інформації було задіяно різні РR – засоби – рекламні кампанії, презентаційні, іміджеві акції. Бібліотекарі і журналісти готували статті, прес – релізи, оголошення на радіо, телебаченні, інтернет – порталі. Кочівний банер з головною рекламною афішею “Книга відкриває світ” побував у всіх мікрорайонах міста, а ще були рекламні розтяжки, візитівки (роздавалися на вулицях), листи.

Жителі міста інформувалися про Рік Читання, про кращі книжкові новинки, для них готували теле – та радіо- замальовки про людей, які найбільше читають (діти, класи, сім’ї, колективи міста), про престиж читання. Була опробована і нова форма — флеш моб (миттєвий натовп): волонтери з числа студентів великими групами їздили автобусними маршрутами, привертаючи увагу пасажирів до акції.

У м. Омську було організовано грандіозне книжкове шоу – молодіжний читацький марафон “Відчуй радість читання”. У його програмі – “Бук – слоган”, “Бук-фотографія” (конкурси на кращий і оригінальний слоган про читання та кращий суперкадр), молодіжна дискотека, бук – презентації “Книжковий Гольфстрім”, голосування “Бук — симпатія”, віртуальні екскурсії “Томик з Інтернету” тощо. Звернімо увагу на партнерів бібліотеки: мережа книжкових магазинів, культурно – дозвіллєвий центр, хокейний клуб, кіноцентр, видавничий будинок, завод мінеральних вод. Інформаційну підтримку здійснювали офіційний сайт адміністрації міста, сервер шкільної освіти, телевізійні канали, радіостанції, газети.

Глинская Н. Книги – в люльку: Акция “Здравствуй, малыш!”// Библиотечное дъело. — 2008. — №6. — С. 36.

Відкриття світу починається з гарної дитячої книги, а дитина, що читає, стає цінністю ХХІ століття. Багато бібліотек приділяють увагу залученню до читання малюків та їх батьків шляхом культурно — просвітницьких акцій “Читач з колиски”, “Растішка”, “Ти народився читачем”, “Ми чекаємо читача”, “Я народився – я читач”, “До книги перші кроки”.

У статті описана акція Самарської обласної дитячої бібліотеки “Здравствуй, малыш”. Під час її проведення бібліотечні працівники поздоровили 660 молодих мам і вручили їм подарункові комплекти. До комплектів увійшли: література для батьків та малюків, фотоальбом для малюка, видавнича продукція бібліотеки — рекомендаційні списки літератури, брошура — пам’ятка з корисними рекомендаціями для батьків, рекомендаційний дайджест “Ростемо разом з книгою”, а також “Дитяча карта міста” із вказівкою адрес центрів дитячої освіти, буклет про дитячі бібліотеки міста, перший в житті малюка читацький білет. За словами бібліотечних працівників, “особливе задоволення мамам приносить те, що не тільки рідні, але й, здавалося б, сторонні люди розділяють їхню радість”.

Див.також: Бартова С. Первый бал для мамы, папы и младенца // Библиополе.- 2009.- №3.- С. 2 – 7; Новорожденному в подарок… читательский билет // Новая библиотека.- 2009.- №8.- С. 2-3 та ін.

Хаустова И. На всю жизнь // Человек без границ. — 2007. — №8. — С.60.

2007 рік був оголошений ЮНЕСКО роком читання. І не випадково: ми стали менше читати. Наші діти стали менше читати. Вони можуть годинами сидіти за комп’ютером, але дуже швидко втомлюються за книгою. Фахівці говорять, що у них формується “кліпова свідомість”. Але страшніше те, що у дитини, яка відвернулася від книги, черствіє душа, вона втрачає здатність співчувати, її внутрішнє життя стає дуже бідним.

Певним чином ми самі винні в цьому. Cім’ю полишає культура спільного читання. Якщо в 70-і роки 80% сімей читали разом з дітьми, то зараз тільки 7%. Ми самі позбавляємо дитину тієї магії, яка виникає, коли наш маленький “мудрець” дивиться на світ очима серця, подорожуючи по сторінках цікавої книги. Адже за допомогою слова, що звучить, можна не тільки познайомити маленьку людину з різними сторонами життя, але й подарувати їй свою любов, своє ставлення до того, що ми читаємо. Коли ми читаємо вголос, ми перед дитиною як на долоні, а взаєморозуміння, яке виникає в цей момент, стане їй опорою в майбутньому, — небезпідставно вважає автор.

(Цінні поради щодо сімейного читання див. також: Чічкан Т.М. Виховуємо любов до читання: поради батькам) // Шкільна бібліотека.- 2010.- №1.- С. 88 – 89; Кривцова Н.М. Ваша дитина і читання: підказки для батьків: “так” і “ні” // Там само.- С. 90 – 92; Кирниченко Т.М. Улюблені книги моєї сім’ї // Шкільна бібліотека.- 2009.- №10.- С. 77 – 78 та ін.

 Тільки там, де читають батьки,
 Зростає дитина, яка читає
                           Я. Корчак