01.02 — 60 років (1957) Сергію Миколайовичу та Миколі Миколайовичу Радченкам, братам-близнюкам, виконавцям пісень в стилі “шансон”; уродженцям м. Токмак
02.02 — 70 років (1947) Костянтину Михайловичу Берднікову, бердянському художнику, члену Спілки художників СРСР
Після навчання в Дніпропетровському художньому училищі вступив до Московського художньо-промислового інституту, де здобув вищу професійну освіту. Згодом він переїжджає до Бердянська — південне місто надихнуло молодого митця на створення перших творчих робіт. К. Бердніков працює у жанрі монументально-декоративного мистецтва (головним чином гобеленів), але займається і живописом, і графікою. Він брав участь у багатьох міжнародних виставках, був нагороджений медаллю мерії Ля-Сейн-сюр-Мер (Франція). Твори Костянтина Михайловича знаходяться в колекції Міністерства культури України, уБердянському художньому музеї, у мерії Ля-Сейн-сюр-Мера (Франція), а також у приватних колекціях України, Росії, Греції, Швейцарії та Канади. Його роботи прикрашають концертні зали, кінотеатри, будинки культури та ресторани багатьох міст України. З 1991 року мешкає в Москві. У творах Берднікова останнього періоду, як завжди, головною темою залишається мова символів і алегорій. Але немає сенсу намагатись розгадати символіку його творів — як добрі вина, їх потрібно смакувати й насолоджуватись майже фізично. Їх краса надовго залишить відбиток в пам`яті, а значення з часом ще збільшиться.
Література:
Константин Бердников : каталог гобеленов. – М. : [б. и.], 1993. – 48 с.
Энциклопедия Бердянска : в 2 т. Т. 1 : А — Л / [авт. идеи, рук. творч. группы В. И. Михайличенко]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2013. – 880 с. : фото, портр. – Из содерж. : Бердников Константин Михайлович. — С. 84.
02.02 — 70 років тому (1947) народився Олексій Петрович Цвєтков, поет, прозаїк, есеїст, перекладач та критик
Олексій Петрович Цвєтков народився у родиніофіцера 2 лютого 1947 рокув місті Станіслав (сучасний Івано-Франківськ). Виріс в Запоріжжі. Навчався на хімічному факультеті Одеського університету, згодом на історичному факультеті (1965-1968) та факультеті журналістики (1971-1974) Московського державного університету. Дисидент-шістдесятник. Був членом поетичної групи “Московський час”. Заарештований і депортований з Москви. В 1975 р. емігрував до Америки. Редагував газету “Російське життя” в Сан-Франциско (1976-1977). Навчався у Мічиганському університеті. 1983 року захистив дисертацію. Викладав російську літературу в коледжі. З 1989 р. працював у Мюнхені та Празі на радіо “Свобода” як редактор та вів програми “Сьомий континент” та “Атлантичний щоденник”. Від 2007 року жив у Вашингтоні, з 2009 року — у Нью-Йорку.У кінці 80-х років припинив писати вірші, звернувшись до прози. Незакінчений роман “Просто голос” вирізняється відточеністю стилю, великою кількістю лірично-філософських відступів, прямо наслідує прозу Володимира Набокова. У 2004 році, після 17-річної перерви, Олексій Цвєтков повернувся до поетичної творчості, менш ніж за півтора року склавши нову збірку віршів. У своїй філософській поезії він шукає нові засоби художньої виразності, звертається до екзистенційних питань.
Олексій Петрович Цвєтков — лауреат премії Андрія Білого (2007) та Російської премії (2011).
Твори:
Онтологические напевы / А. Цветков ; Алексей Цветков. – New York : Ailuros Publishing, 2012. – 188 с.
Шекспир, У. Гамлет / [пер. А. Цветкова // Новый мир. — 2008. — № 8. — С. 121-137.
Новые стихи / Цветков А. // Знамя. — 1992. — № 2. — С. 63-66.
Просто голос : отрывок из поэмы / Цветков А. // Знамя. — 1992.- № 8. — С. 111-158
Искусственное дыхание : стихи / А. Цветков А. // Знамя. — 1989. — №6. — С. 167-171.
[Подборка стихов] / А. Цветков // Огонек. — 1989. — № 22. — С. 9.
Література:
Вознесенский, А. Минута немолчания // Огонек. — 1989. — № 22. — С. 9
03.02 — 80 років від дня народження Василя Івановича Діденка (3.02.1937, м. Гуляйполе — 13.04.1990, м. Київ, перепохов. 26.06.1997 у Гуляйполі) ; запорізького поета
Література:
Горпинич, О. І. Література Гуляйпільського краю : для загальноосвіт. навч. закл. / Оксана Горпинич, Іван Кушніренко. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2015. – 228 с. — Із змісту : Василь Діденко. — С. 155.
«Я — син великого народу…» : . Василь Діденко у спогадах, листах і поезії / [упоряд. О. М. Ємець]. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2011. – 160 с.
«На долині туман…»: (до 70-річчя від дня народження В. І. Діденка) (1937-1990) / уклад. Г. М. Нагорна. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2006. – 36 с. – (Письменники Запоріз. краю).
03.02 — 90 років (1927) Дмитру Володимировичу Ільїнкову (3.02.1927, хут. Підлесний (нині — Краснопілля)) Могильов. обл., Білорусь), кандидату технічних наук, директору Запорізького алюмінієвого комбінату (1972-1988), лауреату Державної премії України, почесному громадянину м. Запоріжжя (2006)
Дмитро Іванович Ільїнков : спогади
Как жили в то время на хуторах? С апреля по август работали в поле: пахали, боронили, сеяли, убирали урожай, засыпали в закрома. После этих обязательных процедур глава семьи ехал на заработки. Надо было заработать на сапоги, пальто себе и детям. Ездили на заработки в промышленные районы Донбасса работать на шахтах или на заводах. С 1930 г. отец ездил на заработки в г. Керчь. Там был построен металлургический завод с полным циклом (3 доменные печи, томасовский цех, рельсобалочный прокатный комплекс, коксохимзавод и рудник).
В 1933 г. был голод и наша семья: отец , мать и 6 детей (младшей сестре тогда было около 2 лет) — вся семья уехала из Могилевской области в г. Керчь спасаться от голода рыбой. Мучительный переезд. В городе не было своего жилья, негде спать, негде переодеться. Помогли добрые люди — их я помню всю свою жизнь. Через 2 месяца руководство завода выделило нам в бараке однокомнатную квартиру с большой кухней. Мать ходила помогать рыбакам перебирать сети и улов (в то время механизации не было никакой). День работает в воде — вечером расчет — бери рыбы, сколько унесешь: насыпали в мешок — на плечи и неси 12 км. Через год мама Елена Даниловна Ильинкова (Григорьева) умерла. Остались 6 детей один другого меньше. Старшей сестре Антонине Владимировне не было и 16 лет.
В Запорожье я живу с 1949 года. Закончил Запорожский металлургический техникум, отделение цветных металлов (1953). Первый курс вечернего отделения, затем сдал экстерном экзамены за второй курс и перешел на третий курс дневного отделения. Получив диплом с отличием, поступил в Московский институт цветных металлов и золота им. М. И. Калинина.
После завершения работы в институте, где получил диплом инженера-металлурга и дополнительную специализацию — автоматизация металлургических процессов, в 1958 г. вернулся в Запорожье на алюминиевый завод (1949). Работал электромонтажником, мастером размольного участка и передела спекания, заместителем начальника глиноземного цеха про производству (1959-1963), главным инженером (1966-1972), директором завода (1972-1988). Работая на заводе, защитил диссертацию кандидата технических наук (1977).
В октябре 1988 г. после ухода на пенсию и до 85 лет работал в Институте титана.
Література:
Шиханов, Р. Почесні громадяни міста Запоріжжя : біографічні нариси / Руслан Шиханов. — Запоріжжя : Принт, 2015. — 146 с. — Із змісту : Ільїнков Дмитро Володимирович. — С. 87-88.
Голдобин, А. Герои Запорожского края — полные кавалеры ордена Славы / Анатолий Голдобин. — Запорожье : Плюс 73, 2015. — 148 с. — Из содерж. : Воспоминания тех, кто работал с А. И. Голдобиным, знал его и помнит : Ильинков Дмитрий Владимирович. — С. 8-10.
ЗАлК : встреча с прошлым : памятный альбом. ДАК 1932-1934 гг.; ДАЗ 1935-1990 гг.; ЗАлК 1991 г. / сост: Д. В. Ильинков. – Запорожье : РА Тандем -У, 2007. – 116 с. : ил., фото. – Прим. : изд. подготовлено к 75-летию ЗАлКа. – Из содерж. : [Ильинков Дмитрий Владимирович]. — С. 8.
Голдобін, А. І. Ільїнков Дмитро Володимирович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6019&lang=ukr
05.02 — 120 років від дня народження Федора Пилиповича Максименка (5.02.1897, с. Біленьке Олександрів. повіту Катеринослав. губ. (нині — Запоріз. р-ну Запоріз. обл) — 6.07.1983, Львів), українського книго- та бібліографознавця, фундатора української бібліографії
Наpодився в сім’ї священника. Закінчив Катеpинославську духовну семінаpію, істоpичний відділ ф-ту пpофесійної освіти Київського ін-ту наp. освіти (1925). Тpудову діяльність pозпочав на Донбасі у pоки гpомадянської війни. Пpацював (з 1919) у м. Бахмут (тепеp — Аpтемівськ) бібліотекаpем відділу наpодної освіти, потім завідував місцевим кpаєзнавчим музеєм. Опублікував у місцевій пpесі свою пеpшу пpацю – покажчик літеpатури пpо Донецький край (1922). «Матеpиалы к библиогpафии Донецкого кpая (пpеимущественно Бахмутского уезда)» — це пеpша зведена бібліогpафічна пpаця пpо цей pайон Укpаїни.
У 1922 році Ф. Максименко пеpеїздить до Києва і починає пpацювати у Всенаpодній бібліотеці Укpаїни (нині Національна Бібліотека Укpаїни ім. В. І. Веpнадського; 1923-1933), де одним з пеpших пpойшов аспіpантуpу з бібліогpафії (1929-1931).
Poки пpаці та навчання у ВБУ (1923-1933) були великою школою для Ф. Максименка. Його бібліотечно-бібліогpафічна діяльність відбувалась у бібліотеці поpяд із відомими бібліогpафами, бібліотекознавцями і книгознавцями: Д. Баликою, Б. Зданеви. Ясинським.
Федip Пилипович вів велику pоботу у виставково-консультативному відділі ВБУ, займався комплектуванням фонду бібліотеки, їздив по pізними містами Укpаїи та Pосії у пошуках необхідної літеpатуpи, спpияючи, таким чином поповненню фонду цінними виданнями, особливо укpаїнознавчими матеpіалами.
Ф. П. Максименко активно пpацював над укладанням бібліогpафічних посібників: як невеликих pекомендаційних, так і капітальних науково-допоміжних; виступав у пpесі як pецензент pяду книг. Саме тоді в Укpаїні набув пошиpення кpаєзнавчий pух. Його пpаця «Матеpіали до кpаєзнавчої бібліогpафії, 1847-1929» (1930) стала бібліогpафічною класикою. Максименко – активний учасник ствоpення pепеpтуаpу укpаїнської книги.
На початку 1930-х зазнав кpитики як один «із ідеологів і ентузіастів» бібліогpафічного pепетуаpу укpаїнської книги за pозшиpене pозуміння етногpафічної межі українського наpоду. У 1933 pоці Ф. Максименка усунули від бібліогpафічної pоботи, тpивалий час не публікувався (1933-1947). Пpацював обліковцем виpобничого комбінату пpи дитячому містечку № 10, у бібліотеці Дpугого Київського медичного інституту , а згодом – завідуючим бібліогpафічним відділом Наукової бібліотеки КДУ.
З 1946 p. починається новий етап бібліогpафічної та книгознавчої діяльності Ф. П. Максименка: доля щасливо поєднала його з Науковою бібліотекою Львівського ун-ту, якій він віддав 37 pоків (1946-1983), пpацюючи завідуючим бібліогpафічним відділом, заступником диpектора з науковоїpoботи, завідуючим відділом pідкісних книг і pукописів. Ф. Максименко уклав, відpедагував, пpоконсультував, пpоpецензував десятки найpізноманітнішіх бібліогpафічних покажчиків – укpаїнознавчих, кpаєзнавчих, пеpсональних, біобібліогpафічних, галузевих (кpасне письменство, істоpія, мистецтво, філософія, медицина, техніка, лісівництво, геологія тощо). Увесь час вів найактивнішу довідково-бібліогpафічну і консультативну pоботу сеpед численних читачів, виконував письмові довідки, відповідав на найскладніші бібліогpафічні запити читачів, бpав участь у наpадах, семінаpах, оpганізовував постійно діючий семінаp бібліогpафів м. Львова. Започаткував у навчальних закладах Укpаїни вивчення основ бібліотечно-бібліогpафічних знань.
ЯкдослідникстаpодpуківФ. П. Максименковідомий, насампеpед, укладанням двох дpукованих каталогів: «Пеpшодpуки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського унівеpситету» (1958 p.) і «Киpиличні стаpодpуки укpаїнських дpукаpень, що збеpігаються у Львівських збіpках (1574-1800)» (1975 p.). Пеpший каталог, надpукований на pотапpинті в кількості 80 пpиміpників, має також список інкунабілів інших львівських збіpок – Істоpичного аpхіву, ЛНБ ім. В. Стефаника, Істоpичного музею, Музею укpаїнського мистецтва. Дpугий каталог містить відомості пpо 782 пам’ятники слов’янського дpукаpства, які збepігаються у львівських бібліотеках, музеях, аpхівах. Отже, обидва каталоги є, по суті, зведеними.
Окpемо слід наголосити на pоботі Федоpа Пилиповича з укладання pепеpтуаpу укpаїнської книги за 100 pоків – від 1798 до 1898. Відзначимо пpо наявність автографів Ф. П. Максименка в ІP НБУВ, у фондах С. А. Таpанушенка та М. А. Шудpі, які свідчать не тільки по зацікавленість Федоpа Пилиповича стаpодруками та pідкісними виданнями, але й пpо його блискуче оpієнтування у джеpелах пpо них та глибокі знання в цій цаpині.
Велику pоль відігpав Ф. Максименко у житті й діяльності багатьох укpаїнських бібліогpафів, які з гоpдістю називали себе його учнями. Це зокpема М. Гуменюк, І Коpнєйчик, Ф. Саpана, М. Бутpин. З ними вчений підтpимував тісні стосунки, часто зустpічався, листувався. Він був одним з пеpших бібліогpафів, який аналізував їхні pоботи, допомагав матеpіалами.
Ф. П. Максименко за своє довге життя багато зpобив для pозбудови бібліогpафії в Укpаїні, для ствоpення pепеpтуаpу вітчизняної книги. До останніх днів свого життя він служив укpаїнській культуpі та науці.
1994 p. у Львові відбулася міжнаpодна конфеpенція на честь вшанування пам’яті Ф. П. Максименка. Вченому пpисвячено численні публікації, покажчики М. Бутpіна і Н. Коpолевич. Визначний бібліогpаф Оксфоpду Джон Сімонс завжди захоплювався його пpацями, здійсненим ним чітким pозподілом літеpатуpи, високою бібліогpафічною технікою виконання pобіт, до яких ще довго звеpтатимуться істоpики і кpаєзнавці, співpобітники музеїв та аpхівів, бібліотекаpі та бібліогpафи.
Відділ pідкісної книги Наукової бібліотеки Львівського унівеpситету носить ім’я колишнього завідувача Ф. П. Максименка.
Праці:
Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках (1574-1800) : зведений каталог / Ф. П. Максименко. – Львів : Вища школа, Вид-во при Львів. ун-ті, 1975. – 128 с. – Бібліогр.: с. 114-120.
Література та інтернет-ресурс:
Дашкевич, Я. Постаті : нариси про діячів історії, політики, культури / Я. Дашкевич ; Ярослав Дашкевич ; [НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Львів. відділення]. – 3-тє доп. вид. – Львів : Піраміда, 2015. – 924 с. – Із змісту : Дашкевич, Я. Федір Максименко — людина, вчений, книголюб. — С. 672-683.
Українські бібліографи : біографічні відомості, професійна діяльність, бібліографія. Вип. 2 / М-во культури і туризму України, Держ. заклад «Нац. парламентська б-ка України» ; [авт.-уклад. : Р. С. Жданова (загал. ред.), Н. І. Абдуллаєва, В. О. Кононенко]. – К., 2010. – Вип. 2. – Із змісту : Кононенко, М. О. Максименко Федір Пилипович (1897-1983), укр. книго- та бібліографознавець, фундатор укр. бібліографії. — С. 27-29.
Енциклопедія історії України. Т. 6 : Ла — Мі / ред. рада : В. М. Литвин (голова) [та ін.] ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.] ; [НАН України, Ін-т історії України]. – К. : Наук. думка, 2009. – 784 с. : іл. – Із змісту : Білокінь, С. І. Максименко Федір Пилипович. — С. 456-458.
Рукописна та книжкова спадщина України : археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. Вип. 12 / НАН України, НБУ ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису ; [редкол. : Л. А. Дубровіна (відп. ред.) та ін.]. – К. : [Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського], 2007. – 436 с. — Із змісту : Ковальчук, Г. І. Федір Пилипович Максименко як дослідник стародруків і знавець рідкісних видань / Г. І. Ковальчук. — С. 18-28. – Бібліогр.: 17 назв.
Бібліографічні читання пам’яті українського бібліографа Федора Максименка : матеріали / М-во культури і мистецтв України, ХДНБ ім. В. Г. Короленка ; [уклад. Т. О. Сосновська, В. О. Ярошик ; відп. за вип. Л. П. Незнамова]. – Х. : [ХДНБ], 2002. – 120 с.
Немировский Е. Л. Письмо из Львова : [о работе Ф. Ф. Максименко во Львовской научной библиотеке Государственного университета] // Немировский Е. Л. По следам первопечатника. — М. : Современник, 1983. — С. 120-123.
Королевич, Н. Ф. Бібліограф Федір Пилипович Максименко (1897-1983) / М-во культури і мистецтв України ; Нац. парламент. бібліотека України. — К., 1996. — 47 с. — (Видатні діячі укр. книги ; вип. 6).
Ротач, П. Бібліограф-енциклопедист // Київ. старовина. — 2000. — № 5. — С. 169-171.
***
Максименко Федір Пилипович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6484&lang=ukr
09.02 — 100 років від дня народження Василя Федоровича Карпенка (9.02.1917, с. Канівське Запоріз. р-ну — 1961. с. Московка Вільнян. р-ну), Героя Соціалістичної Праці (1948)
Отримавши середню освіту, працював трактористом, бригадиром тракторної бригади. 1936 року був призваний на строкову службу до лав армії, з 1941 по 1945 роки пройшов Другу світову війну, за проявлену мужність відзначений бойовими нагородами. Після війни повернувся на рідну землю, спочатку трудився трактористом у Верхньо-Хортицькому районі, потім механізатором у колгоспі ім. Щорса (с. Московка) Вільнянського району. У складних умовах повоєнного часу В. Ф. Карпенко проявив працьовитість і наполегливість на польових роботах. У 1947 році він одержав урожай пшениці 22, 32 центнера з кожного гектара на площі 150 гектарів. За видатні заслуги 16 лютого 1948 року був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Література та інтернет-ресурс:
Відзначені за трудову звитягу : [в т. ч. В. Ф. Карпенкоа Вільнян. р-ну, Герой Соц. Праці (1948)] // Дніпров. вогні. — 2013. — 10 квіт. (№ 27). — С. 2.
КарпенкоВасиль Федорович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6077lang=ukr
11.02 — 60 років (1957) від дня заснування ДНЗ “Запорізьке вище професійне училище моди і стилю” (до 2002 р. — технічне училище № 3 м. Запоріжжя)
Біографія відомого в Запоріжжі державного навчального закладу моди і стилю починається у далекому 1957 році, коли 11 лютого наказом Запорізького обласного управління трудових резервів № 20 було засновано технічне училище № 3 . Першим його директором був Лук’яненко Іван Михайлович. У травні цього ж року училище прийняло 120 своїх перших учнів, які навчалися за професіями “Кравець жіночого одягу”, та “Кравець чоловічого одягу”. На той час було всього 4 майстерні швейного напрямку. Училище готувало професійні кадри для легкої промисловості України. За перше десятиріччя існування училища контингент учнів стрімко збільшився і виріс у два рази, з’явилася нова професія “Закрійник”.
У 70-80-ті роки директорами булиМоскалець Г. І., Сороченко Є. Д., Рябікіна Н. В., Андрющенко Л. Ф . Значною подією стало відкриття філіалу на замовлення швейного об’єднання, до матеріально-технічної бази додалися 4 майстерні, 5 аудиторій.
На початку 90-х років, у період кардинальних змін в державному та економічному устрої час вимагав нових дій. Були ліцензовані професії:
– «Секретар керівника (підприємства, організації, установи)»
– «Молодша медична сестра з догляду за хворими»
– «Швачка. Вишивальниця» .
У 2002 р. навчальний заклад очолила Короткова Ліна Ігорівна і це стало початком активного розвитку, впровадження інноваційних педагогічних технологій, розширення напрямів освітньої діяльності. Був розроблений Стратегічний план розвитку навчального закладу, в результаті реалізації якого відбулися значні зміни в діяльності. Були впроваджені нові конкурентоспроможні на ринку праці професії, комп’ютеризовано навчально-виробничий процес та модернізовано матеріально-технічну базую. Створені творчі осередки: народний Театр мод «Стиль», студія перукарського мистецтва «Лік», творча лабораторія з дизайну одягу. Почав діяти Центр розвитку професійної компетентності – осередок інноваційної та дослідно-експериментальної діяльності. Налагоджено соціальне партнерство з підприємствами – замовниками кадрів міста та області.
Високу професійну майстерність і соціальну зрілість Запорізьке вище професійне училище моди і стилю продемонструвало взявши участь у благодійному аукціоні, що відбувся у травні 2016 року в Запоріжжі. Були виготовлені три колекції одягу: “Урок вальсу”, “Берегиня”, “Квітка душа”. Усі моделі, що увійшли до колекцій, були пошиті з натуральних тканин з ручною вишивкою. Кошти, що вдалось зібрати на аукціоні, пішли на придбання медичного обладнання для лікування онкохворих дітей.
Навчальний заклад був створений як технічне училище № 3, але протягом своєї діяльності неодноразово змінював назви:
1992 — професійно-технічне училище № 36;
2004 — Запорізький професійний ліцей моди і стилю;
2007 — Запорізький центр професійно-технічної освіти швейного та перукарського мистецтва;
2010 рік — Запорізьке вище професійне училище моди і стилю.
Результатом діяльності колективу стало входження ДНЗ «Запорізьке вище професійне училище моди і стилю» до 100 найкращих професійно-технічних. навчальних закладів України та десятки кращих ПТНЗ України швейного напрямку (за офіційними рейтингами Міністерства освіти і науки України).
Література та інтернет-ресурс:
Семенова Д. Стильно и уместно : церковь и мода совместимы — это доказал благотворит. аукцион, который в рамках проекта «Любовь милосердствует» провела Запорож. епархия в канун Дня жен-мироносиц / Диана Семенова // Индустр. Запорожье (Панорама). — 2016.- 19 мая (№ 20). — С. 11.
Історія // Запорізьке вище професійне училище моди і стилю [Електронний ресурс ]. — Режим доступу :http://modastil.com.ua/ua/pro-navchalnij-zaklad/istoriya/
Державний навчальний заклад «Запорізьке вище професійне училище моди і стилю» // Професійно-технічнаосвіта в Україні [Електронний ресурс].
11.02 — 50 років від дня народження Сергія Олександровича Бордюги (11.02.1967, м. Бердянськ — 24.05.1987, загинув в Афганістані ; похований в м. Бердянську), воїна-афганця, рядового, гранатометника
Після закінчення СШ № 11 та машинобудівного технікуму працював на заводі “Першотравневий”. У квітні 1986 року Бердянським ОМВК був призваний до лав Збройних Сил та спрямований для проходження служби до Афганістану (п/п 93992). Брав участь у 13 бойових операціях. 24 травня 1987 року у провінції Нангархар поруч з одним із кишлаків діяв у складі гранатометної обслуги, наданої десантно-штурмовій роті. При виході у початковий район особовий склад роти потрапив під прицільний вогонь противника. Сергій відкрив вогонь із гранатомета і подавив 2 вогневі точки. Загинув при спробі змінити укриття. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
Література:
Энциклопедия Бердянска : в 2 т. Т. 1 : А-Л / [авт. идеи, рук. творч. группы В. И. Михайличенко]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2013. – 880 с. : фото, портр. – Из содерж. : Бордюг Сергей Александрович. — С. 209.
Книга пам’яті України. Запорізька область. Т. 23 [і] : Інтернаціоналісти / [голов. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – 320 с. – Бібліогр.: с. 318. – Із змісту : Бордюг Сергій Олександрович. — С. 18.
Евтушенко, Ю. М. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавэць, 1994. – 80 с. — Из содерж. : Бордюг Сергей Александрович. — С. 17.
12.02 — 55 років (1962) від дня заснування Запорізької організації Національної Спілки художників України
Література:
http://zounb.zp.ua/resourse/2012/2m.html
Середа, В.Запорізькіхудожники святкують ювілей / Віра Середа // Запоріз. правда. — 2012. — 11 лют. (№ 21). — С. 4.
Середа, В. Запорізькій організації художників — півстоліття / Віра Середа // Запоріз. правда. — 2012. — 16 жовт. (№ 154). — С. 4.
Эстеркина, И. Круглая дата / Инга Эстеркина // Афиша. — 2012. — 29 окт. — 11 нояб. (№ 19). — С. 62-63.
Середа, В. Цей дивний світ у кольорах веселки / Віра Середа // Запоріз. правда. — 2011. — 8 жовт. (№ 150). — С. 4.
13.02 — 90 років від дня народження Анатолія Дмитровича Кожухова (13.02.1927, с. Деревецьке Бердянського району — 21.01.1999, Київ), українського художника, графіка, члена НСХУ (1964)
Вищу освіту здобув у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (1947-1951 рр.). В 1953 році закінчив Київський художній інститут і працював у видавництві “Мистецтво”. Найкращі його роботи: плакати “Дивись, Земле…”, “Крокуємо у Космос!” (обидва — у співавт. ; усі — 1965), “Посієш вчасно — вродить рясно”, та ін.
Література:
Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справ. Т. 2 : М — Р / [под общ. ред. Михайличенко В. И.]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2014. – 824 с. : ил. – Из содерж. : Кожухов Анатолий Дмитриевич. — С. 699.
Енциклопедія Сучасної України. Т. 13 : Киї — Кок / голов. редкол. : Дзюба І. М. (співгол.) [та ін. ; НАН України, Наук. тов. ім Шевченка, Ін-т енциклопед. досліджень НАН України]. – К. : [Ін-т енцикл. досліджень НАН України], 2013. – 712 с. : іл. – Із змісту : Латанський, С. В. Кожухов Анатолій Дмитрович (1927-1999), графік, член НСХУ (1964) ; уродж. с. Деревецьке Бердян. р-ну. — С. 608-609.
Українські радянські художники : довідник : [на 1 січня 1971 р. / уклад.: Р. О. Даскалова та ін.]. – К. : Мистецтво, 1972. – 564 с. – (Спілка художників України). – Із змісту : Кожухов А. Д. — С. 211.
13.02 — 90 років від дня народження Семена Івановича Ціпка (13.02.1927, с. Магдалинівка Магдалинів. р-ну Дніпропетров. обл.), Героя Соціалістичної Праці
Як і у багатьох людей, чиє дитинство припало на воєнні часи, трудовий шлях Семен Іванович розпочав рано. Зразу після визволення Дніпропетровщини в 1943 році шістнадцятирічний хлопець працював на відновленні зруйнованого металургійного заводу в місті Дніпродзержинськ монтажником-висотником у тресті “Південдомнаремонт.”
З 1945 по1949 роки навчався у Дніпродзержинському металургійному технікумі на факультеті доменного виробництва, по закінченні якого прибуває на комбінат “Запоріжсталь”, у якості помічника майстра в доменний цех № 2. Швидко опанувавши усі ділянки роботи, став майстром домни № 3. Молодий фахівець продовжив навчання, поєднуючи його з працею, і 1962 року успішно закінчив факультет доменного виробництва Дніпропетровського металургійного інституту.
Колектив під його керівництвом опановував найбільшу в Україні домну № 5, неодноразово виходить переможцем серед доменників України та перекриває проектну потужність печі.
Свій досвід Ціпко передавав як землякам так і іноземним фахівцям, що проходили навчання в Україні.
У 1958 році Семен Іванович став першим Героєм Соціалістичної Праці серед доменників заводу.
Після виходу на заслужений відпочинок продовжив свою місію наставника і працював викладачем у професійно-технічному училищі № 35.
Література:
Голдобін, А. І. Запорізька Алея — народна святиня = Запорожская Аллея славы — народная святыня : [нариси та документи про Героїв Рад. Союзу, Героїв України та Героїв Соц. Праці] / А. І. Голдобин ; під заг. ред. І. Р. Щербахи ; перекл. : С. М. Кириченко, М. О. Сидоренко. — Дніпропетровськ : Січ, 2002.- 776 с. : фото. — Текст укр., рос. — Із змісту: Семен Іванович Ціпко. — С. 667-668.
Переправа в майбутнє. Кічкас. Павло-Кічкас. Заводський район : присвячується 40-річчю з дня утворення Заводського району міста Запоріжжя / [керів. проекту О. Бірюк].- Запоріжжя : Дике Поле, 2009. — 48 с. : фото. — Із змісту : Ціпко Семен Іванович. — С. 48.
14.02 — 70 років (1947) Леоніду Михайловичу Нікітіну, запорізькому художнику, члену ЗОНСХУ
15.02 — 90 років від дня народження Миколи Панасовича Кармазя (15.02.1927, с. Вознесенівка , нині в межах м. Запоріжжя — 2012), запорізькому художнику
Закінчив семирічку, почав працювати на заводі. У 1944 році М. П. Кармазь був призваний до лав Радянської армії, брав участь у Великій Вітчизняній війні, має бойові нагороди. Після демобілізації (1951) Микола Кармазь продовжує свою трудову біографію на заводі “Дніпроспецсталь”. Саме на той час припадають перші творчі спроби майбутнього художника. Він навчається у Московському заочному художньому училищі (1951-1954), а в1955 році приходить до Запорізького товариства художників.
З 1964 року М. Кармазь — учасник обласних, республіканських і зарубіжних художніх виставок.
Працював у 1970-1992 рр. на Запорізькому художньо-виробничому комбінаті.
Художник працював у пейзажному жанрі, часто зображував нічний і вечірній пейзажі.
Значне місце у творчості Миколи Панасовича займав і натюрморт. На своїх полотнах він з великою любов`ю зображував хліб, квіти, овочі, фрукти, усе те, чим багата запорізька земля.
14 робіт художника зберігаються у Запорізькому художньому музеї, він встиг їх подарувати незадовго до своєї смерті.
Література:
Енциклопедія Сучасної України. Т. 12 : Кал — Киї / голов. редкол. : Дзюба І. М. [та ін.]. – К. : [Фенікс], 2012. – 712 с. – Із змісту : Латанський, С. В. Кармазь Микола Панасович. — С. 344.
Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. – Запоріжжя : Привоз Принт, 2007. – 226 с. – Із змісту : Кармазь М. П. — С. 76-77.
Атаманчук, И. Весенние поля Николая Кармазя / Инесса Атаманчук // МИГ. — 2012. — 1 марта (№ 9). — С. 15.
Николай Кармазь в Музее керамики [г. Запорожье] // Горожанин-информ. — 2010. — 2 дек. (№ 49). — С. 23.
17.02 — 150 років від дня народження Петра Петровича Шмідта (1867-1906), лейтенанта, який очолив заколот на крейсері “Аврора” 14 листопада 1905 р., уродженця м. Бердянськ
Література:
Князьков, Ю. П. Вулиці міста Запоріжжя : короткий довідник / ЗНУ ; Запоріз. наук. т-во ім. Я. П. Новицького. — Запоріжжя : [АА Тандем], 2015. — 247 с. — Із змісту : [Вулиця] лейтенанта Шмідта [Завод. р-н]. — С. 127.
Бердянску — 185 : к 185-летию основания города Бердянска : сборник / Исполком Бердян. горсовета, Бердян. горсовет, Бердян. краевед. музей ; авт. коллектив : [Т. Антоненко и др. ; автор идеи и рук. проекта Л. Ноздрина]. – Днепропетровск : Арт-Пресс, 2012. – 384 с. : фото. – Проект «Бердянск — сердце Азова». – Из содерж. : Ноздрина, Л. Мятежный романтик / Людмила Ноздрина. — С. 154-156.
Михайличенко, В. И. Бердянск : взгляд через столетия / В. И. Михайличенко, Е. С. Денисов, Н. И. Тишаков ; Виктор Михайличенко, Евгений Денисов, Николай Тишаков. – [Изд. 3-е, перераб., испр. и доп.]. – Бердянск : Південна зоря, 2010. – 448 с. : фото. – Из содерж.: “Командую флотом. Шмидт”. — С. 341-345.
Воловик, В. И. Неземная любовь : [роман-легенда] / В. И. Воловик ; Виталий Воловик. – Запорожье : Просвіта, 2007. – 304 с.
18.02 — 110 років тому народився Іван Йосипович Проскуров (18.02.1907, с. Мала Токмачка Оріхів. р-ну — 28.10.1941), Герой Радянського Союзу, уродженець с. Мала Токмачка (нині — Оріхівського району)
Література:
Книга пам’яті України. Запорізька область. Т 22 (1) : Переможці / гол. ред. і упоряд. Сльота Василь Петрович. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – 512 с. – Із змісту : Проскуров Іван Йосипович. — С. 380.
Реабілітовані історією. Запорізька область. Кн. 3 / обл. редкол. : Фролов М. О. (голова) та ін. – К. ; Запоріжжя : Дніпров. металург, 2006. – 720 с. : іл. – (Реабілітовані історією : у 27 т. / гол. редкол. : Тронько П. Т. (голова) [та ін.]). – Із змісту : Науменко, І. Не жаліли й героїв : [Проскуров І. Й.]. — с. 162-170.
Серед Таврійських степів зеленіє Оріхів / [Курочкіна Т. А.]. – [Запоріжжя : Запоріжжя, 2006]. – 112 с. – Із змісту : [І. І. Проскуров]. — С. 48.
Проскуров Иван Иосифович (рек. библиогр. список) / сост. А. Нагорная. – Запорожье : [б. и.], 1988. – 3 с. – (Герои Советского Союза — наши земляки).
***
Куперман, Ю. “Мертвая петля” судьбы летчика Проскурова / Юрий Куперман // Надежда. — 2015. — 2-8 сент. (№ 36). — С. 14.
Анисимов, А. Крутое пике первого Героя / Александр Анисимов // Надежда. — 2013. — 19-25 дек. (№ 51). — С. 13.
[Проскуров И. И.] // ПравДа. — 2012. — 21 июня (№ 25). — С. 8.
Скловський, В. Перший Герой Запоріжжя // Черв. промінь. — 2009. — 21 лют. (№ 14). — С. 2.
18.02 — 90 років тому народився Михайло Васильович Акіньшин (18.02.1927, с. Ломове Курської області, РФ — 22.07.1982, м. Запоріжжя), запорізький художник
Народився в сім’ї селянина. Закінчив Ташкентське художнє училище ім. П. Банькова (1951). Його вчителями з фаху були С. Редькін, М. Жуков. Після закінчення училища ще рік працював вчителем малювання у школі. У 1953 році М. Акіньшин переїхав до Запоріжжя і з того часу працював як художник-професіонал у галузі станкового живопису. Провідним жанром творчості художника став міський пейзаж. Брав участь в обласних (1956) та республіканських (1965, 1973, 1977) художніх виставках. Перша персональна виставка Михайла Акіньшина відбулася в 1977 році в Запоріжжі. Член Спілки художників СРСР (1968). У щорічних поїздках по містах художник багато працював над пейзажами, приділяв багато уваги роботі над етюдами.
Література:
Запорізька організація Національної Спілки художників України / ред. І. Гресик. – Запоріжжя : Привоз Принт, 2007. – 226 с. – Із змісту : Акіньшин М. В. – С. 186.
Запорожсталь. Симфония Металла : [70 лет. Годы. События. Люди] / авт.-сост. Н. Кузьменко, Н. Михайлов. – Запорожье : Тандем-У, 2003. – [448 с.] : ил. – Из содерж. : “Запорожсталь” глазами художников : [в т. ч. цвет. репродукции картин М. В. Акиншина «Выпуск первого чугуна» и «Зейдулла Хайруллин. Бывший бригадир бетонщиков на строительстве ДнепроГЭС и «Запорожстали»]. — С. 356.
Енциклопедія сучасної України. Т. 1 : А / НАН України, Наук. тов. ім. Т. Шевченка [та ін]. – К. : Поліграфкнига, 2001. – 824 с. – Із змісту : Латанський, С. В. АкиншинМихайло Васильович. – С. 299.
Акіньшин, М. В. Персональна художня виставка : каталог / М. В. Акіньшин. – Запоріжжя : [б. в.], 1977. – [6 с]. : іл.
19.02 — 70 років тому народився Федір Григорович Турченко (19.02.1947, с. Тимофіївка Краснопіл. р-ну Сум. обл.), доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету
Закінчив історичний факультет Харківського державного університету (1970) та навчався в аспірантурі цього ж вузу (1973–1976). Викладав історію у школах с. Терни Недригайлівського району Сумської області, Великописаревській середній школі, Мезенівській школі Краснопільського району Сумської області (1970–1973). Кандидатську дисертацію за темою “Зміни в соціокультурній структурі міського населення Радянської України в 20-ті рр.” захистив у 1977 році. Федір Григорович працював викладачем, старшим викладачем, доцентом кафедри історії УРСР і СРСР Запорізького державного педагогічного інституту (1976–1984). Докторську дисертацію за темою “Ліквідація експлуататорських класів на Україні в роки соціалістичної революції та громадянської війни” захистив у 1988 році. Обіймав посади завідувача кафедри історії радянського суспільства (з 1992 р. — кафедра новітньої історії України) Запорізького державного університету (з 1990 р.), декан історичного факультету (1992–2005), виконуючий обов’язки ректора ( 2005 р.), першого проректора (2005–2008), проректора з науково-педагогічної та навчальної роботи Запорізького національного університету (2008–2010).
Пріоритетними темами дослідження науковця є проблеми української національної революції 1917–1922 рр., українського національно-визвольного руху, модернізаційних процесів в Україні (друга половина 1980-х-1991 рр.).
Федір Григорович є автором підручників з історії України для 9, 10 і 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, співавтором і редактором підручників з історії рідного краю та всесвітньої історії. Автор 5 монографій, понад 120 наукових статей, 10 підручників з історії України та історії Запорізького краю.
Голова спеціалізованої вченої ради з захисту кандидатських дисертацій при Запорізькому національному університеті (1992-2012). Підготував 17 кандидатів і 6 докторів історичних наук.
Головний редактор фахового збірника «Наукові праці історичного факультету», керівник науково-редакційних груп з підготовки видань: «Українське козацтво : мала енциклопедія» (К. ; Запоріжжя, 2002. ; 2-ге видання. — К.; Запоріжжя, 2006); Національна книга пам’яті «Голодомор 1932-1933: Запорізька область» (Запоріжжя : Дике Поле, 2008).
У 2015 році на базі Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки Ф. Г. Турченко презентував нову книгу «Проект «Новоросія». 1764-2014. Ювілей на крові». Історію створення так званої «Новоросії» вчений описав у співавторстві зі своєю донькою Галиною Турченко. За словами історика, нав’язування міфу про приналежність окремих регіонів України до Росії триває вже 250 років. У зазначеній праці наводиться багато фактів, зокрема статистичних та картографічних даних, які характеризують особливості та особливо – спільні ризики політики російських режимів щодо нашої держави.
Очолює Запорізьке обласне відділення Товариства зв’язків з українцями за межами України «Україна-Світ», член Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка, член Всеукраїнської асоціації викладачів історії та суспільних наук «Нова доба», голова та член журі обласних та всеукраїнських олімпіад з історії.
Відмінник освіти України (1997). Нагороджений почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2000), почесною грамотою Міністерства освіти і науки України, почесною грамотою Верховної Ради України (2006). 2006 року з нагоди Дня Соборності України нагороджений орденом “За заслуги”III ступеня, а 2010 року — II ступеня.
Без сумніву, можемо стверджувати, що Ф. Г. Турченко є видатним українським істориком та впливовою постаттю сьогодення для нашої країни.
Література:
Шиханов, Р. Б. Хто є хто на Запоріжжі. 2008 рік : біограф. довід. / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя : Тандем Арт Студія, 2009. – 212 с. – Із змісту : Турченко Федір Григорович. — С. 182-183.
Запорізький національний університет: історія і сучасність (1930 — 2005) : ювілейна книга / [авт. кол.: П. І. Білоусенко, К. О. Буслаєва, А. В. Бочарова та ін.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – 248 с. : іл. – Із змісту : Турченко Федір Григорович. — С. 238-239.
19.02 — 30 років (1987) від дня заснування Запорізької міської організації ветеранів війни, праці та військової служби
Література:
Летопись добрых дел : 25 лет Запорожской городской организации ветеранов Украины / [сост. Шевченко В. И.]. – Запорожье : АА Тандем, 2012. – 112 с. : ил.
Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и гл. ред. Наталья Кузьменко ; авт. кол. : Валерий Чернолуцкий и др.]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – 224 с. : ил. – Из содерж. : Запорожская городская организация ветеранов. — С. 157-158.
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2014 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / [ред. І. Степаненко, уклад. І. Шершньова] ; КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – 272 с. : іл. – Із змісту : 24.03 — 75 років (1939) В. Д. Короленку, генерал-майору, голові Запорізької міської ради ветеранів війни, праці та військової служби (з 1999 р.) / В. О. Синьов. — С. 39-42.
19.02 — 25 років тому (1992) Верховна Рада України затвердила Тризуб як малий герб України, вважаючи його головним елементом великого Державного герба України
Література:
Бєлов, О. Ф. Український тризуб : історія дослідження та історичний реконструкт / О. Ф. Бєлов, Г. І. Шаповалов ; Олександр Бєлов, Георгій Шаповалов ; Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – К. ; Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – 264 с., 17 л. іл. : портр., іл.
20.02 — 115 років від дня народження Якова Веніаміновича Дашевського (1902-1987), керівника будівництва (1931-1933) та першого директора (1933-1936, 1944-1950) Запорізького заводу феросплавів
Література:
70 лет по пути свершений : к 70-летию «Запорожского завода ферросплавов» / ОАО «Запорож.завод ферросплавов»; ред. кол.: В.Д. Белан (пред.) [и др.]. – Запорожье : [б. и.], 2003. – С. 27, 56, 58. – (Опыт. Надежность. Перспектива).
Я. В. Дашевський — перший директор ЗФЗ // Феросплавник. — 2002. — 14 лют. — С. 1, 2.
23.02 — 75 років (1942) Миколі Володимировичу Гомону, письменнику, головному редактору Токмацької районної газети “Таврія”
Література:
http://zounb.zp.ua/resourse/2012/2m.html
Токмак на перехресті доріг та віків : до 230-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [уклад.: Г. Нагорна, І. Шершньова ; ред. І. Степаненко ; відп. за вип. О. Волкова]. – Запоріжжя : Кругозір, 2015. – 192 с. – (Міста і села Запорізької області ; вип. 7). – Із змісту : Гомон Микола Володимирович. — С. 133-136.
25.02 — 5 років (2012) від дня заснування Нового театру (м. Запоріжжя)
Література:
А вы уже были в Новом театре? // Горожанин-информ. — 2016. — 24 марта (№ 9). — С. 9.
Чуприна, А. Рождение Нового Театра / Анна Чуприна // МИГ. — 2012. — 1 марта (№ 9). — С. 2, 33.
26.02 — 65 років від дня народження Юрія Павловича Бакума (26.02.1952, м. Комсомольськ-на-Амурі, Хабаров. край, РФ), актору Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В. Г. Магара, народному артисту України
Інтернет-ресурс:
http://zounb.zp.ua/resourse/2012/2m.html
БакумЮрій Павлович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=5285&lang=ukr
28.02 — 80 років від дня народження Станіслава Кириловича Стребка (28.02.1937, м. Молочанськ Токмац. р-ну — 2008, м. Іллічівськ Одес. обл.), начальника Іллічівського морського торговельного порту (1993-2002), Героя України (1999), почесного громадянина м. Іллічівськ Одеської області
Література:
Золота книга української еліти : інформ.-імідж. альманах : у 6 т. Т. 4 / гол. ред. О. Онопрієнко ; худож. ред. К. Голуб. – К. : Компанія ЄвроІмідж, 2001. – 640 с : іл. – Текст укр. та англ. мовами. – Із змісту : Станіслав [Кирилович] Стребко, начальник Іллічівського морського торговельного порту. — С. 570-571 ; Іллічівський морський торговельний порт. — С. 598-599.
Золота книга української еліти : інформ.-імідж. альманах : у 6 т. Т. 3 / гол. ред.О. Онопрієнко ; худож. ред. К. Голуб. – К. : Компанія ЄвроІмідж, 2001. – 608 с. : іл. – Текст укр. та англ. мовами. – Із змісту : Іллічівський морський торговельний порт (Станіслав Стребко, начальник Іллічів. мор. торгов. порту). — С. 24-25.
Герой України : [С. К. Стребко, Герой України ; уродж. м. Молочанськ Токмац. р-ну] // Михайлів. новини. — 2003. — 5 лют. — С. 1.
СтребкоСтаніслав Кирилович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. — Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7161&lang=ukr
28.02 — 30 років (1987) від дня заснування Запорізької обласної організації ветеранів України
Запорізька обласна організація ветеранів України утворена на установчій конференції ветеранів війни та праці Запорізької області 28 лютого 1987 року.
Першим головою обласної ради ветеранів був обраний Іванов Віктор Андрійович, Герой Соціалістичної Праці, колишній директор Запорізького трансформаторного заводу, очолював обласну ветеранську організацію в 1987-1991 рр.;
Павлов Петро Андрійович – колишній секретар обласної ради профспілок, після виходу на пенсію очолював обласну раду ветеранів в 1991-2001 рр.;
Солодовник Іван Васильович – голова обласної ради ветеранів з травня 2001 року по нинішній день, Почесний ветеран України. Вийшов на пенсію з посади начальника управління у справах преси та інформації Запорізької обласної державної адміністрації.
Обласна ветеранська організація об’єднує та представляє інтереси третини населення і налічує у своєму складі 436 тисяч осіб, у тому числі 8,2 тис учасників бойових дій, 3,2 тис. інвалідів війни, 30,5 тис. учасників війни, 101 тис. дітей війни, 243,7 тис. ветеранів праці, 4,6 тис. ветеранів військової служби та інших силових структур, 135,7 тис. інших категорій пенсіонерів.
Лави ветеранів об’єднують кілька поколінь людей, руками яких забезпечувався розвиток України, а разом з нею і Запорізького краю.
На підприємствах, в організаціях, установах області та за місцем проживання діє 1026 первинних і 578 низових (цехових) організацій, якими опікуються 5 міських, 7 районних організацій м. Запоріжжя та 20 сільських районних організацій ветеранів.
Згідно з Статутом в обласній раді ветеранів функціонують:
— Організаційно-методична комісія в складі 15 чоловік. Голова комісії – заступник голови обласної ради ветеранів України (на громадських засадах) – Почерніна Світлана Леонтіївна – з 2001 року.
— Комітет ветеранів війни, військової служби, силових структур. Голова комітету – Волошин Григорій Іванович, очолює комітет з 2007 року. У складі комітету – 13 ветеранів.
— Комітет ветеранів праці, дітей війни. Голова комітету – Матвєєва Валентина Іванівна – заступник голови обласної ради ветеранів, очолює комітет з 2011 року. У складі комітету – 11 ветеранів.
— Медико-соціальна комісія. Голова комісії – Кузнецова Марія Андріївна. Очолює комітет з 2003 року. У складі комісії – 12 ветеранів.
— Секція по роботі з Героями України, Соціалістичної праці, заслужених працівників. Ковшик Марія Єгорівна – Герой Соціалістичної праці, очолює секцію Героїв з 2014 року. У складі секції – 6 ветеранів.
— Комісія по роботі серед молоді. Шконда Марина Анатоліївна – очолює комісію з 2012 року. У складі комісії – 9 ветеранів.
— Обласний волонтерський центр «Пенсіонер» з 2007 року очолює Матвєєва Валентина Іванівна.
— Відповідальний секретар обласної ради ветеранів — Іващева Віра Миколаївна з 2010 року.
— Бухгалтер обласної ради ветеранів – Компанієць Ніна Олексіївна з 2004 року.
Робочі структури: комітети, комісії, секції обласної, міських і районних рад охоплюють практично всі головні сфери суспільного життя області, зокрема соціального спрямування, патріотичного виховання молоді, волонтерського руху тощо.
Міські, районні та первинні організації під керівництвом обласної ветеранської організації тісно співпрацюють з місцевими органами влади і самоврядування, а також з громадськими, господарськими структурами різних форм власності, профспілками. Вказана співпраця сприяла реалізації багатьох добрих справ, зокрема впровадженню в області, разом з державними програмами цільової допомоги малозабезпеченим верствам населення і пільгових категорій, обласної програми соціальної підтримки ветеранів «Назустріч людям». Для її виконання з обласного бюджету на 2015-2019 роки спрямовано 146,5 млн. грн.
Ветеранські організації області беруть участь в розробці та прийнятті спеціальних програм в колективних договорах підприємств, установ щодо захисту прав та соціальних інтересів ветеранів. На 01.01.2016 року укладені договори (угоди) з органами влади в 222 первинних організаціях, укладено по області 6525 колективних договорів на підприємствах різних форм власності.
За ініціативою обласної ветеранської організації з 2000 року проводиться щорічний телемарафон «Пам’ять» до Дня Перемоги. Ця акція не має аналогів в Україні. Тільки за останні п’ять років в проведенні телемарафону взяли участь понад 3,6 тисяч благодійників і спонсорів, які перерахували благодійні кошти на загальну суму майже 5 млн. грн.
В 2016 році телемарафон пройшов 17-й раз поспіль. Кошти, що надійшли на його рахунок, направлені для надання адресної допомоги ветеранам Другої світової війни, локальних воєн, дітям війни, які опинились у складному становищі та бійцям – учасникам АТО.
В області широкий розмах отримав ветеранський волонтерський рух. В ветеранських організаціях всіх рівнів діють майже 1,3 тисяч волонтерських структур, в яких працюють більше 10 тисяч волонтерів – пенсіонерів, які опікують понад 40 тисяч самотніх та немічних ветеранів.
Керівники міських, районних, первинних організацій, серед яких 65 ветеранів війни, 501 ветеран праці, 398 дітей війни, 94 ветеранів військової служби та правоохоронних органів – непересічні особистості з великим життєвим досвідом, ініціювали безліч важливих починань. Наприклад, в Оріхівському районі під керівництвом голови районної ради ветеранів Галушко Василя Михайловича, учасника бойових дій, інваліда Великої Вітчизняної війни, який очолював районну організацію з дня її утворення і по останній день свого життя, були започатковані і знайшли підтримку в області естафети і акції «Від серця до серця», «Ми 1941 пам’ятаємо, нам 1941 – не забути».
Чимало добрих справ на рахунку в питаннях соціального захисту ветеранів у членів ради Запорізької обласної організації ветеранів України – голів первинних ветеранських організацій ВАТ «Запоріжсталь» Сіліна Миколи Михайловича, Бердянського заводу «Скловолокно» Мелешко Раїси Григорівни, ПАТ «Мотор-Січ» Маслова Олександра Олексійовича, Мелітопольського заводу « ЗАТ ЗАЗ» Акопяна Романа Макаровича та багатьох інших.
(Солодовник І. В.)
Література:
Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и гл. ред. Наталья Кузьменко ; авт. кол. : Валерий Чернолуцкий и др.]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – 224 с. : ил. – Из содерж. : Запорожская областная организация ветеранов. — С. 152-157.
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2015 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками / [ред. І. Степаненко, уклад. І. Шершньова] ; КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР. – Запоріжжя : АА Тандем, 2014. – 302 с. : іл. – Із змісту : 7.10 — 80 років (1935) І. В. Солодовнику, голові Запорізької обласноїорганізаціїУкраїни / І. В. Шершньова. — С. 154-156.
Цього місяця виповнюється:
145 років від дня народження священномученика Сергія (Зверєва), Архієпископа Мелітопольського ; уродженця с. Новопавлівка Бердянського повіту
10 років (2007) від дня заснування Запорізького міського грузинського товариства ім. Шота Руставелі
Запорізьке міське грузинське товариство ім. Шота Руставелі засноване в лютому 2007 року. Голова товариства — Мамука Зізфрідовіч Качлішвілі. Товариство об`єднує більше 150 осіб. Мета створення і діяльності товариства — збереження і розвиток грузинських національно-культурних цінностей і захист законних соціальних інтересів її членів. Основні завдання: об’єднання зусиль грузинів для загального вирішення проблем, що виникають, відродження грузинської культури, мови, традицій, історії.
При товаристві працюють ансамбль народних грузинських танців “Імеді”, вокальний колектив “Мамулі”, а також школа бойових грузинських мистецтв “Чидаоба”.
Колективи товариства беруть участь у міських, всеукраїнських та міжнародних фестивалях. 2008 року ансамбль “Імеді” став лауреатом фестивалю “Таврійська родина — 2008” у м. Генічеськ. У жовтні 2011 року грузинські творчі колективи взяли участь в міжнародному фестивалі кавказьких народів “Співдружність” у м. Запоріжжі. На Всеукраїнському фестивалі грузинської культури, що проходив в Одесі у квітні 2012 р., також відзначилися юні учасники ансамблю “Імеді” своєю граціозною хореографією.
Традиційною вже стала участь учнів школи бойових грузинських мистецтв “Чидаоба” у Міжнародному фестивалі національних воїнських та традиційних культур «Запорозький спас» імені Анатолія Єрмака, що проходить щорічно в Запоріжжі.
Першого січня 2016 року відбулася значна подія у житті товариства — почала працювати недільна школа. Учні вивчають рідну мову, історію Грузії, національні пісні і танці. Керує роботою школи Тамара Глурджидзе.
Визначним святом для грузинського товариства є День незалежності Грузії. З цієї нагоди у червні 2016 року відбулися урочистості, в яких взяв участь Генеральний консул Грузії Іраклій Адвадзе, а регіональний комісар з прав людини Юрій Василічев вручив голові товариства Мамуці Качлішвілі подяку за особливий вклад у збереження миру і згоди між громадянами України різних національностей.
З яскравим національним колоритом відбулася у січні 2016 року презентація книги Олексія Бобровнікова “Краями Грузії…” за участі грузинського товариства ім. Шота Руставелі під час фестивалю нової книги в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці, де читачі почули власні враження від книги голови товариства Мамуки Качлішвілі, змогли поставити питання про життя і традиції грузинів, а також поласувати національними стравами.
Література та інтернет-ресурси:
Ми — українські / [авт. ідеї І. Панькіна, упоряд. : А. Коянс, С. Єрьоменко]. – [Запоріжжя : Просвіта, 2012]. – 116 с. : фото. – Із змісту : Запорізьке міське грузинське товариство ім. Шота Руставелі. — С. 30-31.
Как запорожские грузины отмечали День независимости Грузии // Индустриалка.- 2016 — 20 июля. — [електронний ресурс].-Режим доступа: http://iz.com.ua/zaporoje/7031-kak-zaporozhskie-gruziny-otmechali-den-nezavisimosti-gruzii-fotoreportazh.html
Запоріжжя зустріло Грузію в обіймах // Запорожский клуб новостей.- [електронний ресурс].- Режим доступа : http://newsclub.zp.ua/ru/newszp/zaporizhzhja-zustrilo-gruziju-v-obijmah/