01.10 — 160 років тому (1857) відкрито першу початкову школу в с. Якимівка (нині — райцентр, селище міського типу)
01.10 — 150 років тому (1867) відкрито початкову школу в с. Давидівка Якимівського району
01.10 — 115 років тому народився Кость Григорович Гуслистий (1.10.1902, м. Олександрівськ (нині — Запоріжжя) — 21.02.1973, м. Київ), вчений, фольклорист, етнограф
Література:
Удод, О. А.Гуслистий Кость (Костянтин) Григорович(1902-1973), історик, етнограф // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2006. – Т. 6 : Го — Гю. — С. 678.
Удод, О. А. Особливості джерельної бази робіт К. Г. Гуслистого з історії України XIV — XVIII cт. / О. А. Удод // Наукові праці історичного факультету : метод. посіб. / ЗДУ ; ред. кол.: Ф. Г. Турченко, Ю. Є. Івонін, А. В. Бойко [та ін.]. – Запоріжжя : ЗДУ, 1993. – Вип. 1. – С. 164-175.
Удод, О. А. Дослідження історії запорозького козацтва в працях К. Г. Гуслистого / О. А. Удод // Проблемы историографии и источниковедения истории запорожского казачества / ЗГУ. – Запорожье, 1992. – С. 53-63.
Кость Григорович Гуслистий / вступ. ст. Є. С. Шабліовського ; бібліогр. склад. К. І. Скокан ; Акад. наук УРСР. – К. : Наук. думка, 1972. – 55 с. : 1 л. порт. – (Бібліогр. вчених Української РСР).
01.10 — 25 років (1992) від дня заснування Запорізького інституту державного та муніципального управління (нині — Класичний приватний університет)
http://zounb.zp.ua/resourse/2012/10m.html
03.10 — 115 років тому (1902) в м. Олександрівську за ініціативи гласного міської думи Ф. Ф. Мовчановського засновано торговельну школу (комерційне училище)
3 жовтня 1902 року в м. Олександрівську була відкрита торговельна школа. Міське комерційне училище виникло внаслідок реорганізації місцевої торговельної школи. 10 лютого 1905 року відбулося затвердження Уставу училища, яке одержало повну назву “Олександрівське комерційне училище ім. Статс-Секретаря графа С. Ю. Вітте”, а 17 квітня того ж року був обраний директор Іван Якович Акінфієв — геоботанік і флорист, метеоролог, статський радник, педагог-новатор.
Спочатку училище розташовувалося в найманих приміщеннях, у 1905 році — в міському шкільному будинку, який раніше займала торговельна школа. Власне приміщення було побудоване 8 вересня 1908 року, проект розробив Д. Тіссен — архітектор з Катеринослава. Приміщення училища було одним з найкращих у царській Росії. В будівлі було 18 класних кімнат, зала-приймальня, кабінет директора, лікарня, бібліотека, зала малювання і креслення, будинкова церква була відкрита у 1913 році.
Навчання було платним, за 100 карбованців на рік учні пізнавали ази релігії, російської, французької, німецької та латинської мов, історії, політичної економії, фінансового права та інших предметів. Повний курс навчання в училищі був 8 років, 1-6 класи — загальний курс навчання, 7-8 — спеціалізація в області комерції. За успіхи учні отримували стипендії імені С. Ю. Вітте (1909) та Л. М. Толстого (1910,1912).
1910 року в Олександрівську вийшов перший літературний збірник “Молодые силы” (незабаром «Молодые побеги»), який видавали учні старшого класу комерційного училища. Проводилися також літературно-музичні вечори, публічні лекції, одну з них на тему “Південно-російська козаччина перед судом історії” прочитав українською мовою відомий вчений Д. І. Яворницький.
За прекрасну постановку навчально-виховної справи комерційне училище на обласній сільськогосподарській промисловій і кустарній виставці в м. Катеринославі у 1910 році було нагороджене Малою золотою медаллю, а його директор — Великою золотою медаллю.
26 серпня 1911 року І. Я. Акінфієв через хворобу залишив училище, директором обрали Д. Д. Сигаревича, але він у 1914 році помер. Новим директором призначили А. М. Пантелеймонова. В грудні 1920 року училище реорганізували в радянську семирічну школу № 10 ім. Карла Маркса.
В 1930 році училище було включено до складу Запорізького державного педагогічного інституту. У роки Другої світової війни будинок училища був зруйнований, тільки в 1967 році зведений новий будинок корпусу. На сьогодні в будинку другого корпусу ЗНУ розташовано три факультети — філологічний, іноземної філології та журналістики. У фондах університетської наукової бібліотеки перебувають унікальні видання, які передані з бібліотеки комерційного училища.
Література:
Князьков, Ю. П. Історія шкіл міста Запоріжжя : короткий довідник / Ю. П. Князьков ; Запоріз. нац. ун-т [та ін.]. – К. : [б. в.], 2012. – 112 с. – Із змісту : Князьков, Ю. П. Міське комерційне училище імені Статс-Секретаря графа С. Ю. Вітте. — С. 94.
Путём апостола Андрея : очерки истории Православия в Запорожском крае : к 20-летию Запорожской и Мелитопольской епархии / [под ред. Высокопреосвященнейшего Луки, архиепископа Запорожского и Мелитопольского]. – [Запорожье : б. и.], 2012. – С. 333.
Северная Таврия на почтовых открытках ХХ века / [рук. проекта В. И. Резник]. – К. : КВИЦ, 2010. – 340 с. – Из содерж. : Александровская торговая школа ; Коммерческое училище : [фото]. — С. 50.
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2011 рік : календар і короткі довідки з бібліогр. списками / КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради ; [відп. за вип. : ред. І. Степаненко, уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 200 с. – Бібліогр. в тексті. – Із змісту : 29.05 — 160 років від дня народження І. Я. Акінфієва (1851-1919), ботаніка, видатного дослідника флори Південно-Східної України і Кавказу, земського педагога-новатора м. Олександрівська, [першийдиректор міського комерційного училища]. — С. 67-69.
***
Козыряцкая, С. И. Александровское городское коммерческое училище // Музейний вісник. — 2012. — № 12. — С. 124-144.
Пуха, И. В. Коммерческое училище / Иван Пуха // Суббота. — 1999. — 27 мая (№ 21). — С. 15.
Вірність традиціям : [про торг. школу в м. Олександрівську] // Комсомолець Запоріжжя. — 1978. — 7 верес.
03.10 — 70 років тому (1947) відновлена перша черга заводу «Запоріжсталь»
04.10 — 75 років тому (1942) в м. Запоріжжі була заснована підпільна організація «Ревком»
Література:
Запорізький рахунок Великій війні, 1939-1945 : [монографія] / [авт. : Ф. Турченко (наук. ред.), В. М. Мороко, В. В. Мороко, О. Ф. Штейнле, В. С. Орлянський та ін.]. – Запоріжжя : [Просвіта], 2013. – 416 с. : фото. – Із змісту : Рух Опору. 1. Радянський опір : [в т. ч. про діяльність підпіл. групи «Ревком»]. — С. 246-269.
Лініков, В. А. Критичний аналіз деяких епізодів підпільного руху у м. Запоріжжі (1942-1943 рр.) / В. А. Лініков // Музейний вісник. – 2014. – № 14. – С. 259-274. – Бібліогр.: 24 назв.
05.10 — 130 років від дня народження Олексія Наумовича Синявського (5.10.1887, с. Андріївка Бердян. р-ну — 1937), відомого українського мовознавця, професора (1920); уродженця с. Андріївка Бердянського району
Праці:
Норми української літературної мови / О. Синявський. – Стейт Каледж : Життя і Школа, 1967. – 364 с.
Порадник української мови / О. Синявський. – Торонто : Говерля, [б. р.]. – 150 с.
Література:
Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справ. Т. 2 : М — Р / [под общ. ред. Михайличенко В. И.]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2014. – 824 с. : ил. – Из содерж. : Синявский Алексей Наумович. — С. 86-87.
Історія української культури : у 5 т. Т. 5 : Українська культура ХХ — початку ХХІ століть. Кн. 1 / голов. редкол.: Патон Б. Є. (голов. ред.) [та ін.] ; редкол.: Алєксєєнко І. Р. [та ін.] ; редкол. тому, кн. 1: Жулинський М. Г. (голов. ред.) [та ін. ; Нац. акад. наук України]. – К. : Наук. думка, 2011. – 864 с. : іл. – Бібліогр.: с. 813-830. – Із змісту : Мова : [в т. ч. згадується робота О. Синявського “Норми української літературної мови”]. — С. 276.
Українська мова : енциклопедія / НАН України [та ін.] ; редкол : Русанівський В. М. (співголова) [та ін.]. – Вид. 3-є, зі змінами і доп. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2007. – 856 с. : іл. – Із змісту : Жовтобрюх, М. Синявський Олекса Наумович. — С. 620.
Масенко, Л. Т. Мова і суспільство: постколоніальний вимір / Л. Т. Масенко. – К. : Просвіта: ВД «КМ Академія», 2004. – 164 с. – Із змісту : [О. Синявський]. — С. 20, 23, 24, 44.
05.10 — 15 років (2002) від дня заснування обласного шпиталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни «Великий Луг»
В екологічно чистому районі на березі Дніпра в Запоріжжі розташований госпіталь для інвалідів Другої світової війни. Це місце з унікальними природними лікувальними факторами, що поєднують в собі хвойно-листяний ліс та степ на стику різних повітряних фронтів, які утворюють цілющий озоновий колодязь. Санаторій побудували ще в 1932 році, для працівників «Дніпробуду» і металургійного комплексу півдня України, про що свідчить гранітний камінь біля місцевого будинку культури.
Обласний госпіталь було відкрито 5 жовтня 2002 року в одному з корпусів санаторію «Великий Луг», і сьогодні він займає благоустроєну територію площею 12,6 гектарів. За парканом розташована лісова прибережна зона з виходом до Дніпра. В лікувально-діагностичному відділення на 110 койок, які жодного дня не залишаються вільними, функціонують терапевтичне, неврологічне та кардіологічне відділення, клініко-діагностична лабораторія, рентгенологічний та фізіотерапевтичний кабінет. Хворі з тяжкими патологіями проходять лікування у блоці інтенсивної терапії на 6 койок. Пацієнти відпочивають у двомісних комфортабельних палатах, обладнаних сучасними меблями, телевізором, холодильником, душем та санвузлом, у яких є ручки для зручності. Чотириповерхове приміщення оснащене ліфтами, є пандуси. Госпіталь устаткований сучасною медичною технікою, в клінічній лабораторії сучасні аналізатори дозволяють одним забором крові з вени зробити всі необхідні аналізи. Незамінними помічниками для медиків стали два апарати для проведення ультразвукового дослідження, працює цифрова рентген-установка. Прийом ведуть лікарі-спеціалісти: хірург-уролог, окуліст.
Багаторічний досвід роботи санаторію дозволяє щорічно оздоровлювати до трьох тисяч пацієнтів. У здравниці працюють висококваліфіковані лікарі та медсестри, в сфері діяльності яких лабораторно-діагностичне обстеження й фізіобальнеологічне та терапевтичне лікування інвалідів та ветеранів війни з неврологічними, кардіологічними та іншими захворюваннями.
Література:
Госпиталь для ветеранов «Великий Луг» // Надежда. — 2009. — 8 мая (№ 19). — С. 4.
07.10 — 70 років Володимиру Миколайовичу Кириченку (7.10.1947, м. Мурманськ, РФ), першому директору Клубу любителів кіно «Сходження», керівнику Запорізького загону юних космонавтів, викладачу філософії в Запорізького педінституті (нині — національний університет)
Володимир Миколайович Кириченко — астрофізик, керівник Запорізького експериментального загону юних космонавтів ім. Володимира Комарова, засновник і перший президент запорізького кіноклубу «Сходження» (1977-1982), вчений і мрійник, народився 7 жовтня 1947 року в місті Мурманську (колишня РСФСР).
До 12 років мешкав у м. Североморську (Мурманської області). У дитинстві мав слабкі легені, тому кожного літа виїздив до бабусі у м. Суджа (Курська область), де проводив до 5 місяців. Це невеличке містечко з великою історією, в якому так гарно читалось і мріялось. Спочатку він мріяв бути капітаном далекого плавання, бо батько на півночі служив у морській авіації. А потім маленькому Володимиру до рук потрапила книжка братів Стругацьких «Країна багряних хмар», дали на одну ніч почитати, в ту саму ніч і народилася мрія — стати космонавтом.
1960 року переїхав з батьками до Запоріжжя. В шкільні роки Володимир Миколайович був активним та допитливим хлопчиком. Завідував масовим сектором ВЛКСМ, був капітаном шкільної команди КВК (Клуб веселих та кмітливих), яка дуже часто ставала переможцем у міських конкурсах. До речі, саме звідти на все життя до нього приліпилося прізвисько КВН (Кириченко Владимир Николаевич). У 10 класі в 1964 році Кириченко вступає у Запорізький аероклуб, приписавши собі один рік, бо до клубу приймали лише з 17 років. А вже через рік стає парашутистом-інструктором та отримує 1-й розряд з парашутного спорту.
У 1965 закінчує середню школу № 49 (зараз № 19) із золотою медаллю. І та сама дитяча мрія визначила виш, до якого Володимир вступає цього ж року. Це був фізичний факультет Одеського державного університету, кафедра астрономії. У 1971 році захищає дипломну роботу на тему «Філософські питання освоєння космосу» та отримує диплом за фахом астрофізик. До космонавтики Кириченко не потрапив із суто географічних причин. З дипломом астрофізика він завітав до Московського інституту космічних досліджень, але зіткнувся з такою перешкодою, як прописка. Єдиною вимогою була прописка в радіусі 40 км. Одружуватися заради прописки він не став, так і повернувся до Запоріжжя.
Починає працювати референтом у товаристві «Знання», читає лекції з космонавтики, філософії, океанології, футурології. Володимир Миколайович завжди любив читання і в часи жорсткої радянської цензури захоплюється самовидавничою літературою. З 1973 року стає кур’єром підпільного самвидаву, возить видання з Москви та Ленінграду.
Під час роботи в товаристві «Знання» стає аспірантом Інституту філософії АН СРСР. Пише кандидатську дисертацію на тему: «Космонавтика та світогляд», але так і не захищає її.
Кіноклубний рух в СРСР розвинувся в 60-ті рр. ХХ ст. У Запоріжжі за часів брежнєвського застою було не так багато місць, де б дозволяли інтелігенції вільно спілкуватися. Одним з таких місць став клуб «Романтика», організований в 1969 році міською радою студентів при міськкомі комсомолу, що став передтечею “Клубу шанувальників кіно” (перша назва кіноклубу «Сходження»). Клуб працював, до нього вливалися нові кадри… Але радянська влада мала своє уявлення про добре й погане, хтось написав кляузу, і в 1971 році клуб припинив своє існування. І місту довелося чекати довгих 7 років на створення нового осередку.
Зараз важко уявити, що на початку 70-х у Запоріжжі працювали люди, що мріяли про створення не просто клубу шанувальників кіно, а Кіноуніверситету культури. І ця мрія не здавалася їм недосяжною. Одним з тих, хто наполегливо втілював ідею створення кіноклубу, був Сергій Колосов — краєзнавець, журналіст. Знайомство Кириченка з Колосовим перетворилося на чудовий проект — «Клуб шанувальників кіно». Саме Колосов запропонував Кириченку очолити кіноклуб.
З 1977 протягом 5 років Володимир Кириченко віддавав увесь вільний час кіноклубу, який отримав назву «Сходження» — на честь однойменного фільму Лариси Шепитько після її трагічної загибелі. Першим фільмом, що подивилися кіноклубівці, був фільм Микити Міхалкова «Незакінчена п’єса для механічного піаніно» — складний фільм про трагедію зіткнення розвинутої, духовної людини з провінційним буттям. Цей фільм і визначив подальшу долю кіноклубу, що мала на меті перегляд елітного, артхаузного кіно, яке неможливо було подивитись по телебаченню.
З 1979 року Володимир Кириченко працює асистентом на кафедрі філософії Запорізького державного педагогічного інституту (нині ЗНУ), з якого був звільнений на наступний ранок після перегляду забороненого фільму А. Тарковського «Дзеркало». Це сталося у вересні 1982 року, цього ж року припинилося і головування Кириченка у кіноклубі.
Володимир Миколайович ніколи не припиняв мріяти про космос. 12 квітня 1980 року в Запоріжжі на базі станції юних техніків було створено єдиний у Радянському Союзі Запорізький експериментальний загін юних космонавтів ім. Володимира Комарова, який Кириченко і очолив. Почесним командиром загону було обрано льотчика-космонавта Георгія Гречку. Разом з директором станції Володимиром Калікою декілька разів возили вихованців до Зоряного містечка, одного разу пощастило навіть потрапити на Байконур. Діти проходили підготовку за програмою загону космонавтів Зоряного. Вони вивчали історію авіації та космонавтики, астрономію, займалися на спеціальних тренажерах, стрибали з парашутами в аероклубі. Відділ авіації та космонавтики було перетворено у 1989 році в Молодіжний аерокосмічний клуб «Сіріус», ядром якого залишився експериментальний загін юних космонавтів. На жаль, у 1997 році клуб «Сіріус» був закритий через економічні труднощі. З 1980 по 1997 роки було випущено близько 1500 вихованців. Курсанти зміняли одне одного, винаходили моделі космічних кораблів, вивчали зірки та дуже багато читали. Одним з таких курсантів був Олег Скрипочка (Олег Скрипочка реалізував мрію Кириченка і став космонавтом), який займався в лабораторії ракетно-космічного моделювання. Створював моделі ракет, які можна було запускати. Двічі їздив на Корольовські читання до Москви, де юні моделісти презентували свої проекти. 7 жовтня 2010 року Скрипочка зробив незвичайний подарунок своєму вчителю на день народження: він полетів у космос. У 2011 році Володимиру Миколайовичу вручили медаль «50 років польоту Юрія Гагаріна до космосу» за вклад у розвиток світової космонавтики та підготовку космонавта Олега Скрипочки.
У 80-х роках з настанням перебудови починає змінюватись політична ситуація в країні, до уваги активних запоріжан потрапляє біла пляма в історії Запорізького краю — махновський рух, що був набагато складнішим та багатограннішим, ніж його представляли в радянських підручниках. Так, з історією махновського руху пов’язана одна з небагатьох спроб втілити в життя ідею анархізму про побудову вільного та бездержавного суспільства, що базувалося на народному самоврядуванні. Тому в 1988 році Кириченко стає засновником неформальної організації Світового Братства Анархістів (СБА).
У жовтні 1989 року СБА проводить всесоюзну триденну конференцію «Людина. Воля. Революція», присвячену 100-річчю від дня народження Нестора Махна. Спочатку організатори отримали від влади офіційний дозвіл на проведення, але згодом влада неофіційно його скасувала. Учасниками були історики, філософи, кандидати наук з усіх куточків Радянського Союзу, в тому числі Євген Орлов — секретар комсомольської організації Революційної Повстанської Армії України, учасник махновського руху 20-х років. Конференція мала проходити на базі кафедри філософії ЗДУ (в п’ятницю, суботу та неділю), але 60 осіб, які приїхали, опинилися перед зачиненими дверима університету.
Врешті конференція відбулася на приватній квартирі в перший день, на малій сцені Театру молоді в другий та на теплоході «Олександр Корнійчук» у третій. Одним з учасників конференції був Олександр Лазутін (завліт Театру молоді), якого вже в понеділок було звільнено після доносу одного з театральних колег. На конференції учасники розглядали питання історії махновського руху, майбутнього держави, реконструкції засад місцевого самоврядування, розвитку демократії та політичного плюралізму в суспільстві.
У 1991 році СБА стає одним з організаторів екологічної акції проти забруднення навколишнього середовища промисловими підприємствами Запоріжжя, зокрема Коксохімом. Кириченко бере активну участь у заходах. Учасники акції стояли наметовим містечком на вул. Діагональній, захопили заводоуправління Коксохіму, влаштували двотижневу акцію протесту «На трубах». До акції долучився народний депутат Віталій Челишев (зампред комісії з екології Верховної Ради СРСР). Було влаштоване голодування перед облрадою на площі Жовтневій (нині площа Фестивальна), проведено низку мітингів. Результатом акцій стало закриття ряду шкідливих виробництв на Коксохімзаводі та утворення Запорізьку екологічну організацію.
У 1993 році була проведена 2-га конференція анархосиндикалізму на о. Хортиці, в Зональній комсомольській школі, що продовжувала теми 1-ої.
У 1995 році Володимир Миколайович стає одним із засновників та науковим редактором видавництва «Дике Поле». Першими книжками «Дикого Поля» були: «История махновского движения» Петра Аршинова та «Тачанки с юга» Василя Голованова. Тут Кириченко пропрацював до виходу на пенсію в 2007 році.
Усі ці роки він не поривав зв’язків із кіноклубом «Сходження». З 2007 року декілька років веде дитячий кіноклуб в інтернаті № 4 і наразі веде кіноклуб у Запорізькому гідротехнічному коледжі. Останні три роки грає невеличкі ролі на сцені Нового театру, пише книгу мемуарів «Як відпускалася сталь» та теоретичну книгу «Космічний анархізм. Етюд»”.
Література та інтернет-ресурс:
Наныкина, И. Владимир Кириченко / И. В. Наныкина // Наныкина И. Киноклуб «Восхождение»: Люди. Годы. Фильмы… — Запорожье : Дикое Поле, 2011. — С. 22-35.
Левченко, И. «Я шла на базар, а тут сын звонит — из космоса!» Почетный гражданин Запорожья космонавт Олег Скрипочка проведет на орбите почти полгода: [в т. ч. згадується Володимир Кириченко] / Ирина Левченко // Факты и комментарии. — 2016. — 24 марта (№ 53). — С. 14.
Клименко, О. Запорожье — родина трех космонавтов : [в т. ч. згадується Володимир Кириченко] / Ольга Клименко // Комс. правда в Украине. — 2013. — 11 апр. (№ 79). — С. 17.
Человек эры мечты [Электронныйресурс]: [оВладимире Кириченко] // Bienvenue dans ma réalité. Реальность VS действительность: блог. — Электронные данные. — Режим доступа :http://saga-zp.livejournal.com/104464.html. — Заголовок с экрана.
Ахтман, Ю. Проект «Я хочу быть…»: как нужно поставить цель, чтобы не свернуть с полпути знает В. Н. Кириченко, учитель российского космонавта Олега Скрипочки [Электронный ресурс] // Дети Запорожья: сайт. — Электронные данные. — Режим доступа:http://deti.zp.ua/show_article.php?a_id=505436. — Заголовок с экрана.
08.10 — 110 років тому народилася Поліна Денисівна Осипенко (8.10.1907, с. Новоспасівка (нині Осипенко) Бердян. р-ну — 11.05.1939
похована в м. Москва, РФ), льотчиця, Герой Радянського Союзу (1938).1 Встановила 5 світових авіаційних рекордів для жінок. 24-25 вересня 1938 року на літаку АНТ-37 “Батьківщина” (командир В. С. Гризодубова, другий пілот П. Д. Осипенко, штурман М. М. Раскова) здійснили безпосадочний переліт «Москва – Комсомольськ-на-Амурі». Майор П.Д. Осипенко загинула 11 травня 1939 року в авіаційній катастрофі. Похована в Москві, біля Кремлівської стіни. Її ім`ям названі вулиців Пологах, Бердянську, Запоріжжі (вулиця в Комунарському районі та мікрорайон в Дніпровському районі) та інших містах. У с. Осипенко встановлено її бюст, а в м. Бердянську — пам`ятник.З 1939 року ім`я видатної льотчиці носить Бердянський учительський інститут (нині — державний педагогічний університет). Місто Бердянськ носило ім`я Осипенко з 1939 до 1958 р.
Література:
Князьков, Ю. П. Вулиці міста Запоріжжя : короткий довідник / Ю. П. Князьков ; Запоріз. нац. ун-т [та ін.]. – К. : [б. в.], 2015. – 112 с. – Із змісту: [Вулиця] Осипенко [Комунар. р-н]. — С. 162-163.
Энциклопедия Бердянска : ист.-краевед., обществ.-полит. справ. Т. 2 : М — Р / [под общ. ред. Михайличенко В. И.]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2014. – 824 с. : ил. – Из содерж. : Михайличенко, В. И. Осипенко Полина Денисовна. — С. 312-316.
Бердянску — 185 : к 185-летию основания города Бердянска : сб. / исполком Бердян. горсовета, Бердян. горсовет, Бердян. краевед. музей ; авт. кол. : [Т. Антоненко и др. ; авт. идеи и рук. проекта Л. Ноздрина]. – Днепропетровск : Арт-Пресс, 2012. – 384 с. : фото. – Проект «Бердянск — сердце Азова». – Из содерж. : Ноздрина, Л. Полина Осипенко / Людмила Ноздрина. — С. 175-181.
Михайличенко, В. И. Бердянск : взгляд через столетия / В. И. Михайличенко, Е. С. Денисов, Н. И. Тишаков ; Виктор Михайличенко, Евгений Денисов, Николай Тишаков. – [Изд. 3-е, перераб., испр. и доп.]. – Бердянск : Південна зоря, 2010. – 448 с. : фото. – Из содерж. : Азовская чайка. — С. 354-360.
Герои Советского Союза. Их именами названы улицы Запорожья / сост. : О. Елец, В. Черепанов ; фотографии И. Гумена. – Запорожье : [«Запоріжжжя»], 2010. – 144 с. : ил. – Библиогр.: с. 143. – Из содерж. : Осипенко Полина Денисовна ; Самолет АНТ-37 «Родина». — С. 86.
10.10 — 85 років тому (1932) перший агрегат Дніпрогесу дав промисловий струм
10.10 — 85 років (1932) заводу «Дніпроспецсталь» (м. Запоріжжя)
10.10 — 20 років (1997) від дня створення служби термінової психологічної допомоги (м. Запоріжжя)
12.10 — 10 років (2007) студії дитячого телебачення та преси «PRosto TV» (м. Запоріжжя)
Література:
Глебова, Т. Телевидение — это классно! / Татьяна Глебова // Іскра. — 2012. — 18 окт. (№ 42). — С. 6.
14.10 — 170 років від дня народження Я. П. Новицького (14.10.1847, с. Аули Катеринослав. повіту (нині — смт, Криничан. р-ну Дніпропетров. обл.) — 19.05.1925, м. Запоріжжя), українського фольклориста, історика, археолога, етнографа, архівіста, педагога, музейного і культурно-громадського діяча, члена-кореспондента Всеукраїнської Академії Наук
Я. П. Новицький – відомий український історик, етнограф, археограф, фольклорист, краєзнавець, педагог народився 14 жовтня 1847 р. в селі Аул Катеринославського повіту Катеринославської губернії у дворянській родині, засновником якої Яків Павлович вважав козацького полковника Іллю Федоровича Новицького. Батько, Павло Іванович, мав чин колезького реєстратора, після відставки працював управителем в різних маєтках. У селі Аул розташувалася спадкова садиба матері – Єлизавети Петрівни, доньки відставного майора.
Освіту Я. П. Новицький здобував в Олександрівському повітовому училищі і отримав свідоцтво на звання сільського приходського і початкового народного учителя. Через смерть батька подальше навчання стало неможливим, але наполегливе заняття самоосвітою дозволило отримати знання в різних галузях і стати всебічно розвиненою людиною. В 1865-1868 рр. він служив канцеляристом другого розряду в Олександрівському повітовому казначействі.
Великий вплив на подальшу долю Якова Павловича мало знайомство з Миколою Олександровичем Корфом – відомим діячем народної освіти, організатором початкових земських шкіл, який на той час працював головою Олександрівської повітової училищної ради і був прибічником навчання рідною мовою. Корф видавав підручники, методичні посібники, готував учителів у своєму маєтку. Серед них був і Я. П. Новицький, який засвоїв не тільки знання в галузі педагогіки, але й відчув потяг до наукової праці. 20 вересня 1868 р. він отримав призначення на посаду вчителя Вознесенської сільської народної школи, де окрім обов’язкових предметів: закону Божого, читання, письма, рахування і співу – він знайомив учнів з історією, географією, природознавством, фізикою, гігієною, технікою. Він намагався втілити на практиці ідею К. Д. Ушинського про необхідність виховання всебічно гармонійно розвинутих дітей. Ці новаторські ідеї він викладав у звітах Олександрівської повітової училищної ради. На противагу існуючій на той час системі освіти, яка базувалася на механічному заучуванні, Яків Павлович вважав, що діти повинні свідомо відноситися до навчання, мати самостійні судження. У роботі він активно використовував наочність, гербарії, організовував екскурсії на Дніпро і Хортицю, де збирав колекції, організовував розкопки. Він виховував в учнів любов до рідної землі, мови, народної культури, звичаїв. Під час роботи вчителем Новицького неодноразово заохочували преміями. За запрошенням М. О. Корфа в 1871 р. молодий вчитель перейшов на роботу до Іванівської сільської школи, а в 1872 р. до Ольгинської зразкової школи, яку він незабаром очолив. Тут він продовжив свої наукові пошукання.
У 70-ті рр. ХІХ ст. з боку уряду з новою силою почалися утиски української культури і мови. Яків Павлович через свої погляди та діяльність потрапив до списків неблагонадійних. Навесні 1878 р. в нього були конфісковані 10 примірників збірки М. П. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы», в якій він був одним із співавторів та рукопис оповідань, пісень та матеріалів до словника. З займаної посади Новицького звільнили. Він був вимушений перейти на роботу до Чернігівського губернського земства, де брав участь в експедиції для опису населення Борзинського повіту. Досвід статистика, який він отримав під час цієї роботи, пізніше став у пригоді в історичних і етнографічних дослідженнях.
В 1879 р. внаслідок клопотання Маріупольської шкільної ради Новицькому дозволили знову викладати у школі. В 1880 р. він працював учителем школи с. Білоцерківки, а потім, протягом багатьох років, секретарем Олександрівської шкільної ради і завідувачем книжковим складом. З 1883 по 1917 р. Олександрівське земство обирало Новицького попечителем шкіл. Виконуючи свої обов’язки він двічі на рік об’їжджав територію повіту, спілкувався з людьми і збирав цінну інформацію, поєднуючи педагогічну та наукову діяльність. Останні десятиліття ХІХ ст. стали найбільш продуктивними в його науковій праці. Яків Павлович активно співробітничав з газетами «Екатеринославский листок», «Одесский листок». Велику кількість фольклорних, етнографічних матеріалів він надрукував в «Киевской старине», «Этнографическом обозрении», «Екатеринославских губернських ведомостях», «Екатеринославском юбилейном листке» та ін. З 1885 р. Яків Павлович був призначений секретарем канцелярії Олександрівського повітового предводителя дворянства. З 1894 р. – діловодом повітового попечительства дитячих притулків, в 1905 р. він став його Почесним членом.
У 1902 р., коли в Катеринославі відкрився історико-археологічний музей ім. О. Поля, Новицький передав туди велику кількість експонатів зі своєї колекції. Він був дійсним членом Катеринославської ученої архівної комісії з часу її створення в 1903 р., друкував свої статті в її літопису. Активно займався археологічними пошуками, залучаючи до розкопок учнів і викладачів середніх навчальних закладів. Яків Павлович був членом Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, Харківського товариства дослідників природи, Катеринославського вченого товариства, Катеринославської статистичної комісії, співробітником Петербурзького університету з постачання рослин катеринославської флори. Він підтримував стосунки з багатьма вченими, письменниками, діячами культури – А. Скальковським, І. Срезневським, М. Драгомановим, Б. Грінченком, В. Антоновичем, М. Кропивницьким, М. Сумцовим, Д. Багалієм, І. Репіним, О. Полем та ін. Він був незаперечним авторитетом для Д. І. Яворницького, якому надавав допомогу в науковій роботі протягом багатьох років.
Велику увагу Яків Павлович приділяв розвитку бібліотечної справи. Він пропонував створити мережу хат-читалень і в місті і в селі. В 1904 р. він брав участь у створенні нової міської бібліотеки.
У період 1905-1913 рр. побачили світ найбільш вагомі праці Новицького в галузі історії, фольклору та етнографії Запорізького краю: «История города Александровска (Екатеринославской губ.) в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии (1770-1806 г.)» (1905 р.), «С берегов Днепра. Путевые записки и исследования» (1905), «Запорожские и гайдамацкие клады. Малорусские народные предания, поверия и рассказы, собранные на Екатеринославщине. 1875-1905 гг.» (1909), «Народная память о Запорожье. Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине. 1875-1905 гг.» (1911) та ін.
Я. П. Новицький став засновником Запорізького краєзнавчого музею у 1921 р. Давні речі з його колекції стали першими експонатами музейного зібрання. На посаді завідувача він залишався до кінця свого життя.
19 травня 1925 р. Яків Павлович Новицький помер, але його наукова спадщина надихає на нові пошуки не одне покоління вчених.
(Чайка О. В.)
Праці:
Твори : у 5 т. Т. 3 / Я. П. Новицький ; Яків Новицький. – Запоріжжя : [АА Тандем], 2009. – 440 с., 4 л. іл.
Твори : у 5 т. Т. 2 / Я. П. Новицький ; Яків Новицький. – Запоріжжя : АА Тандем, 2007. – 510 с., 8 л. ил.
Твори : у 5 т. Т. 1 / Я. П. Новицький ; Яків Новицький ; голов. редкол.: П. Сохань (голов. ред.) [та ін.]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2007. – 508 с. : портр.
Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності / Я. П. Новицький ; Культ. центр «Хортиця» [та ін.]. – Запоріжжя : Тандем-У, 1997. – 88 с. – (Старожитності Південної України ; вип. 1).
Народная память о Запорожье : предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине, 1875-1905 гг. / Я. П. Новицкий. – Репринт. воспр. издания 1911 г. – Рига : Спридитис, 1990. – 120 с.
Матеріалы для исторіи запорожских козаков : (из Запорожскаго Сечевого архива за 1770 и 1771 гг.) / Я. П. Новицкий ; Я. П. Новицкій. – Екатеринослав : тип. Губернскаго Земства, 1909. – 107 с. – Копия отдельных страниц.
Исторія города Александровска, (Екатеринославской губ.) в связи с исторіей возникновенія крепостей Днепровской линіи 1770-1806 г. / Я. П. Новицкий ; Я. П. Новицкій. – Екатеринослав : Тип. Губернскаго Земства, 1905. – 176 с. — Копія.
Запорожские и гайдамацкие клады : малорусския народныя предания, поверия и разсказы, собранныя в Екатеринославщине. 1873 — 1906 г. / Я. П. Новицкий ; Я. П. Новицкій. – [Б. в. д.]. – 79 с. – Копия.
Література:
Антощак, М. М. М. О. Корф та Я. П. Новицький: одна дорога двох великих педагогів / М. М. Антощак // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету / Держ. вищий навч. заклад «Запоріз. нац. ун-т» М-ва освіти і науки, молоді та спорту України ; [редкол. : Турченко Ф. Г. (голов. ред.) та ін.]. – Запоріжжя, 2013. – Вип. XXXV. – С. 81-86. – Бібліогр. : 20 назв.
Іваннікова, Л. Яків Новицький. Фольклорист, історик, педагог / Л. Іваннікова ; Людмила Іваннікова. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 388 с. – Бібліогр.: с. 346-363.
Апанович, О. М. Козацька енциклопедія для юнацтва : кн. ст. про іст. буття укр. козацтва / О. М. Апанович ; Олена Апанович. — К. : Веселка, 2009. — 720 с. : іл. — Із змісту : Абросимова, С. Новицький Яків Павлович / Світлана Абросимова. — С. 411-413.
Пуха Іван Васильович : біобібліогр. покажч. / уклад. Г. Нагорна ; Упр. культури і туризму ЗОДА ; ОНУБ ім. О. М. Горького. – [2-е вид. доп. і перероб.]. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2006. – 40 с. – (Дослідники рідного краю ; вип. 5). – Із змісту : [список публікацій І. В. Пухи про Я. П. Новицького]. — С. 21.
Бібліотечне краєзнавство : матеріали краєзнав. читань, м. Бердянськ, 7-9 верес. 2004 р. [Вип. 3] / Упр. культури і туризму ЗОДА, ОУНБ ім. О. М. Горького, Запоріз. бібл. асоціація ; [уклад.: Л. Ізюмова]. – Запоріжжя : [б. в.], 2005. – 36 с. – Із змісту :Нагорна, Г. М. Матеріали Я. П. Новицького у фондах Запорізької обласної універсальної бібліотеки імені О. М. Горького / Нагорна Ганна Миколаївна. — С. 23-26.
Орел, В. К. Яків Новицький — співець Запорізького краю / В. К. Орел // Державна етнонаціональна політика: прав. та культурол. аспекти в умовах Півдня України : зб. наук. праць V Всеукр. наук.-практ. конф., 2-3 жовт. 2003 р., м. Запоріжжя / редкол.: В. О. Котигоренко, М. В. Дєдков, Н. В. Деркач (співголови) [та ін.]. – Запоріжжя ; Сімферополь : Облдержадміністрація, 2003. – С. 215-219.
Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. Т. 2 : Л-Я / гол. ред. О. Онопрієнко. – К. : Євроімідж, 2002. – 896 с. : іл. – (Золоті імена України). – Із змісту : Яків Новицький(1847-1925), історик, етнограф, археолог, краєзнавець, педагог, громадський діяч. — С. 244-245.
Матеріали Перших Новицьких читань 24 жовт. 2002 р. м. Запоріжжя / Запоріз. наук. т-во ім. Я. Новицького ; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; НАН України — Запоріз. від-ня та ін ; редкол.: С. Абросимова, А. Бойко (відп. ред., Головко Ю. та ін.). – Запоріжжя : Тандем-У, 2002. – 146 с.
Бровко, А. С. Яків Новицький та його імениті предки / А. С. Бровко, Б. А. Бровко. – Запоріжжя : Тандем- У, 1997. – 58 с. – (Запорізька спадщина: до 150-річчя з дня народження Я. П. Новицького ; вип. 3).
Ляшко, С. М. Новицький Яків Павлович : [(1847-1925) — укр. етнограф, краєзнавець, археограф, історик Запоріжжя] / С. М. Ляшко // Українська біографістика : зб. наук. праць. – К., 1996. – Вип. І. – С. 93-95.
Яків Павлович Новицький : бібліогр. список / ЗОУНБ ім. О. М. Горького ; уклад. Г. Нагорна, І. Шершньова. – Запоріжжя : [Б. в.], 1996. – 22 с. – (Дослідники рідного краю ; вип.1).
***
Мордовськой, М. М. Дніпрові пороги в науковій спадщині Я. П. Новицького ; Телюпа, С. О. Чумацький промисел у науковому спадку Я. Новицького // Музейний вісник. — 2012. — № 12. — С. 144-150, 150-157.
Дуб Якова Новицького в Запоріжжі
Вілінов, Ю. А. На шляхах від порогів до синіх морів / Ю. А. Вілінов. – Запоріжжя : Видавець Глазунов С., 2005. – 352 с.+16 л.кол.вкл. : іл. – Із змісту : [Дуб Я. П. Новицького]. — С. 106-107.
Дорошенко, В. Желудь от столетнего дуба : запорожці не ведают, где растет дуб Я. П. Новицкого : [на территории ресторана “Александровский уезд” : г. Запорожье] / Виталина Дорошенко // Индустр. Запорожье. — 2006. — 24 авг. (№ 127). — С. 20.
Московцева, В. Дуб Якова Новицького / Віталіна Московцева // Запоріз. університет. — 2002. — 30 жовт. (№ 17).
Бровко, А. Б. Дуб Новицького знищать : [авт. ст. — праправнук Я. П. Новицького, історик та етнограф, доц. ЗНУ] / Бровко Аркадій Борисович // Запороз. Січ. — 1993. — 13 жовт.
14.10 — 40 років від дня народження Олега Володимировича Великого (1977-2010), одного з кращих гравців гандбольної команди “ЗТР”, чемпіона світу (2007)
Олег Великий — один з кращих гравців «ЗТР», чемпіонсвіту (2007), кращий бомбардир чемпіонатуЄвропи (2000), чемпіон України (1998, 1999, 2000, 2001), фіналіст Кубка Німеччини (2003, 2006, 2007), володар Кубка ЄГФ (2005). Це був феноменальний гравець, вундеркінд. Він володів ідеальними фізичними даними, силою, розумом, стрибучістю, технікою. З приходом Олега Великого “ЗТР” став не тільки непереможним на внутрішній арені, а й боєздатним на континентальному рівні. Задню лінію запорожців і, відповідно, збірної України стали називати в перспективі однією з найсильніших у світовому гандболі. Двічі поспіль, в сезонах 1999-2000 і 2000-2001 рр., запоріжці виходили до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, а О. В. Великий в дебютному для себе турнірі Євроліги став кращим бомбардиром змагань.
З 2011 р. проводиться Міжнародний турнір з, гандболу пам`яті Олега Великого.
Література:
Тищенко, В. О. Гандбол : навч. посібник для ВНЗ / В. О. Тищенко ; М-во освіти і науки України. – Запоріжжя : Акцент Інвест-Трейд, 2014. – 232 с. : рис. – Бібліогр.: с. 206-208. – Олег Великий (1977-2010). — С. 29.
Багнюк, А. Олег Великий знову у Запоріжжі : [гандбол. матч “ЗТР” (Запоріжжя) — ”Тусем” (Німеччина)] // Україна молода. — 2003. — 23 груд.
Лисовой, Ю. “Маrca”: “Олег Великий — самый великий” : запорож. супербомбардир (гандбол) в центре внимания европ. прессы / Юрий Лисовой // Команда. — 2000. — 13 июля.
Доценко, В. Лидер запорожского ЗТР Олег Великий возглавляет список бомбардиров Лиги чемпионов // Факты. — 1999. — 19 нояб.
Профессия — бомбардир // Великолепная семерка. — 1998. — № 1. — С. 4.
14.10 — 10 років (2007) від дня звершення першої Божественної Літургії в Свято-Покровському соборі м. Запоріжжя
Свято-Покровський собор у Запоріжжі будували з 1993 до 2007 рр. Перша дерев’яна церква на місці Покровського храму була побудована в 1778 р., а 5 травня 1886 р. на місці вже розібраної будівлі було закладено новий Свято-Покровський собор, що згодом був зруйнований більшовиками в 30-ті рр. ХХ ст. Собор, який був розташований на Соборній площі колишнього Олександрівська (нині — м. Запоріжжя) наприкінці XIX – на початку XX ст., відтворений у його первісній красі дякуючи архітекторові Дмитру Романову. Саме він знайшов у Санкт-Петербурзі, в Синодальному архіві фотографії собору, що діяв на цьому місці до Жовтневої революції 1917 р. Будівництво храму, зовнішній вигляд якого максимально наближений до зруйнованого собору, тривало 14 років. Перше Богослужіння відбулося 14 жовтня 2007 р. Новий Свято-Покровський собор став справжньою перлиною Запоріжжя.
Першу Божественну Літургію в Свято-Покровському соборі відслужив архієпископ Запорізький і Мелітопольський Василій у співслужінні з єпископом Бердянським і Приморським Варнавою з сонмом духовенства. Ця подія була приурочена до свята Покрова Пресвятої Богородиці, в цей же день відзначається річниця звільнення міста Запоріжжя від фашистських загарбників і День Запорізького козацтва.
На відкриття собору зібралися тисячі вірян, щоб розділити радість торжества. Нестихаючі духовні піснеспіви на честь Пресвятої Богородиці лунали на прихрамовій площі. Серед парафіян знаходились і такі, які зберегли згадки про святиню, зруйновану в 30-ті роки минулого століття.
Перед початком богослужіння до храму прибули керівники міста та області, підприємств та організацій, що внесли свою лепту до справи відродження святині.
І ось залунав перший дзвоновий благовіст, який з радістю почули жителі міста. Словами просто неможливо виразити той духовний трепет і радість, яка в одну мить наповнила серця присутніх.
При звершенні першої Божественної Літургії звуки молитви наповнили склепіння собору та вдихнули життя у стіни прекрасної будівлі. З цього дня новозведена святиня припинила бути просто архітектурним витвором — вона стала храмом, стінами, побудованими навколо Таїнства святої Євхаристії. Величезний собор не зміг вмістити всіх бажаючих і багато прихожан в єдиному духовному пориві творили молитву надворі, яканароджувалась в надрах святого Вівтаря, що символізує Духовне Небо. Кілька сотень прихожан причастилися Святих Христових Таїн.
«Ще в одного янгола висохли сльози», — відмітив у своїй проповіді архієпископ Василій, розповівши старовинний переказ про те, що на місці зруйнованого храму стоїть Янгол Господній і проливає сльози до тих пір, доки у відновленому храмі не буде відслужена перша Божественна Літургія. Від імені духовенства та прихожан подякував усім благодійникам та жертводавцям святого собору.
Після Літургії відбувся хресний хід, під звуки безперервного лунання дзвонів. Ритм, заданий дзвонарями, нагадував биття серця, яке було зупинене і знову почало битися. Так забилося духовне серце Запоріжжя — Свято-Покровський собор. Нерозривним колом, що символізує вічність та непорушність православної віри, хресний хід оперезав святиню. Парафіяни, які брали в ньому участь, ще виходили з храму, а хоругвеносці вже завершували коло.
Під час хресного ходу був освячений монумент Пресвятої Богородиці, розташований біля входу – дар президента ПАТ «Мотор-Січ» В’ячеслава Олександровича Богуслаєва.
Завершилися урочистості та богослужіння, але голоси парафіян, які славили Пречисту Богородицю і Приснодіву Марію, Її чесний Покров, довго не замовкали під склепіннями кафедрального собору.
З великими труднощами відновлювався храм. Головним меценатом та ініціатором цього заходу став Леонід Петрович Хаджинов, почесний громадянин м. Запоріжжя, голова правління Запорізького ВАТ «Запоріжтрансформатор» (1991-2001), голова благодійного фонду «Собор». Він взяв на себе збір коштів на будівництво собору.
53-х метровий Свято-Покровський кафедральний собор спеціалісти називають одним із найкрасивіших у країні. Споруда органічно вписалася в контекст сучасної території Олександрівського (Жовтневого) району Запоріжжя. Експерти вважають будівництво собору початком відродження історичного центру міста.
Головний Престол собору ще не освячений, ще продовжується розпис та оздоблення стін собору та прилеглої території, але постійно лунають молитви Богу та Його Матінці, заступниці Запорізького краю.
(Копусов О.)
Література:
Запорожская епархия, 1992-2012 : библиогр. указат. / КУ «ЗОУНБ им. А. М. Горького» Запорож. обл. совета ; [сост. Л. Изюмова]. – Запорожье : [RVG], 2013. – 92 с. : ил. – Из содерж. : Свято-Покровский архиерейский собор. — С. 50-54.
Путём апостола Андрея : очерки истории Православия в Запорожском крае : к 20-летию Запорожской и Мелитопольской епархии / [под ред. Высокопреосвященнейшего Луки, архиепископа Запорожского и Мелитопольского]. – [Запорожье : б. и.], 2012. – 524 с. : ил., фото. — Из содерж. : Стойчев, В. М. Православные церкви города Александровска в последней половине ХVІІІ — начале ХІХ века. — С. 252-257 ; Лыман, И. И. Церковное строительство : [в т. ч. о строительстве пятиглавого кафедрального Покровского собора]. — С. 279-280 ; Стойчев, В. М. Православные церкви города Александровска во второй половине ХІХ — начале ХХ века : Соборная Покровская церковь. — С. 314-318 ; Грибовский, В. В. Православие и советское государство в 1920-1930-х годах : [в т. ч. о разрушении Свято-Покровского собора]. — С. 393 ; Православные общины Запорожья 1941-1963 гг. : Покровский православный молитвенный дом города Запорожья. — С. 485-490.
Горбань, Г. В. Свято-Покровский Соборъ : Александровскъ-Запорожье / Г. В. Горбань. – Запорожье : Интербук, 1991. – 63 с.
Духовное сердце Запорожья : [Свято-Покровский собор восстановлен и освящен в день Покрова Пресвятой Богородицы] // Летопись Православия. — 2007. — № 10. — С. 8-9.
15.10 — 80 років Анатолію Сергійовичу Скрипці (15.10.1937, м. Запоріжжя), запорізькому художнику, скульптору
http://zounb.zp.ua/resourse/2012/10m.html
16.10 — 110 років від дня народження Петра Петровича Григоренка (16.10.1907, с. Борисівка Примор. р-ну Запоріз. обл. — 21.02.1987, м. Нью-Йорк, США), правозахисника, генерала, вченого
Спогади:
Генерал Петро Григоренко: спогади, статті, матеріали / упоряд. Олесь Обертас. — К. : Смолоскип, 2008. — 832 с. : фото.
Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932 — 1933 років в Україні. Запорізька область / [обл. редкол.: Старух О. В. та ін. ; наук.-ред. група: Турченко Ф. Г. (кер.) та ін. ; відповід. за вип. О. М. Лазутін ; Укр. ін-т нац. пам’яті ; ЗОДА]. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2008]. – 1080 с. : іл. – (Україна пам’ятає — світ визнає! 1932-1933. Голодомор — геноцид українського народу). – Із змісту : Свідчення очевидців : [в т. ч. П. Г. Григоренка]. — С. 978-985.
Григоренко, П. Г. Спогади : [пер. з рос.] / П. Г. Григоренко. – К. : Україна, 2007. – 664 с. : портр.
Література:
Рух опору в Україні, 1960-1990 : енциклопед. довід. / гол. ред. Осип Зінкевич ; Музей-архів і докум. центр укр. самвидаву при вид-ві «Смолоскип». — Вид. 2-ге, доп. – К. : Смолоскип, 2012. – 896 с., 64 іл. — Із змісту : Григоренко П. Г. (1907-1987). — С. 187-191.
Книга пам’яті України. Запорізька область. Т. 22 (1) : Переможці. / гол. ред. і упоряд. Сльота Василь Петрович. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. – 512 с. – Із змісту : Григоренко Петро Григорович. — С. 115.
Спокута : альманах. № 6-7 / обл. ред. кол.: М. О. Фролов (голова) [та ін.] ; наук-ред.: П. П. Ребро (керів.) [та ін.]. – Запоріжжя : Реабілітовані історією, 2007. – 424 с. – (Реабілітовані історією. Запорізька область). – Із змісту : Шевченко, В. «Бог бо на небі, а ти на землі…» : слово до ювілею : [100 років від дня народження П. Г. Григоренка] / Віталій Шевченко. — С. 395-398.
Реабілітовані історією. Запорізька область. Кн. 1 / обл. редкол. : Стрюк А. І. (голова) [та ін.]. – К. ; Запоріжжя : Дніпров. металург, 2004. – 584 с. – (Реабілітовані історією : у 27 т. / гол. редкол. : Тронько П. Т. (голова) [та ін.]). – Із змісту : Шевченко, В. І. Лицар без страху і докору : (Григоренко Петро Григорович). — С. 195-201.
Наука і вища освіта : тези доповідей учасників ХII міжвузів. студ. наук. конф. [20 травня 2004 р.,м. Запоріжжя]. Ч.2 / ЗІДМУ ; студ. наук. т-во. – Запоріжжя : ЗІДМУ, 2004. – 258 с. – Із змісту : Белобородова, О. В. П. Г. Григоренко — дисидент серед генералів, генерал серед дисидентів. — С. 90-91.
Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. Т. 1 : А-К / гол. ред. О. Онопрієнко. – К. : Євроімідж, 2002. – 896 с. : іл. – (Золоті імена України). — Із змісту : Петро Григоренко (1907-1987), громадсько-політичний та військовій діяч. — С. 476-477.
***
Хавер, Н. П. Бунтівний генерал // Мелитоп. краевед. журн. — 2015. — № 6. — С. 47-53.
Музиченко, Я. Генерал дисидентів // Україна молода. — 2012. — 29 лют. — С. 10.
Стародубцева, Л. О. Грицько Григоренко: містифікація імені // Гуманітарні науки. — 2012. — № 1. — С. 159-163.
Старинок, А. Чому не йде апостол правди і науки? / А. Старинок // Просто. – 2007. – № 33. – С. 8.
Бекірова, Г. Хоробре серце генерала / Гульнара Бекірова // Україна молода. — 2007. — 16 жовт. — С. 10.
Шаповал, Ю. Нестандартний генерал // День. — 2007. — 13 жовт. (№ 175).
16.10 — 110 років від дня народження Івана Арсеновича Шеки (16.10 1907, с. Гайчул (нині Новоукраїнка) Куйбишев. (нині Більмац.) р-ну Запоріз. обл. – 13.11 1999, Київ), вченого (неорганічна хімія і хімічна технологія)
Навчався в Миколаївському інституті народної освіти (1929-1933), аспірантурі Інституту хімії АН УРСР.
Початкову й середню освіту майбутній науковець здобував у рідному селі, потім навчався у Гуляйпільській профтехшколі. 1936 року за серію наукових досліджень, що мали надзвичайне значення для народного господарства, без захисту дисертації І. А. Шеці було надано науковий ступінь кандидата хімічних наук. 1952 – доктор хімічних наук. Від 1953 – професор. 1967 – член-кореспондент АН УРСР. Від 1933 року працював в Інституті загальної та неорганічної хімії НАНУ (1954-1987 – завідуючем відділу, від 1987 — радник при дирекції).
Іван Арсенович Шека – один з тих вітчизняних науковців, хто своїми відкриттями вніс значний вклад у розвиток технологій, пов’язаних із вивченням та застосуванням металів ХХ століття, зокрема, гафнію, титану, цирконію тощо (атомна енергетика, металургія, електроніка). Він – автор 460 наукових праць, 4 монографій (зокрема, «Хімія неводних розчинів», «Елекролітичне вилучення рідкісних металів з неводних розчинів» (1936), присвячених фізичній хімії неводних розчинів, хімії простих і комплексних сполук, розробці нових технологій. Вчений – автор близько 50 авторських свідоцтв на винаходи, що спрямовані на розробку та удосконалення технології одержання рідкісних металів (зокрема, впроваджено у виробництво ряд технологічних процесів одержання металічних порошків цирконія та ніобія, удосконалено виробництво двоокису цирконія та екстракційне одержання чистих сполук гафнія). Також І. А. Шека виконав масштабний цикл досліджень з вивчення сполук галогенидів алюмінію з галогенидами лужних металів, сурми та органічних сполук, розробив новий метод фізико-хімічного аналізу неводних розчинів, оснований на змінах полярних властивостей молекул при комплексоутворенні, провів систематичні дослідження залежності дипольних моментів і молярної рефракції комплексних сполук від положення центрального іона в періодичній системі Д. Мєндєлєєва.
На основі проведених теоретичних досліджень колективом відділу, очолюваного І. Шекою, було розроблено добування рідкісних металів з руд та промислових відходів та одержання їх у чистому вигляді; у виробництво впроваджена технологія одержання металічних порошків ніобія і цирконія, удосконалено спосіб одержання двоокису цирконія, екстракційний метод розділення цирконія і гафнія.
Крупним вкладом у хімічну науку є монографії «Галлій» і «Хімія гафнія», написані Іваном Арсеновичем у співпраці з співробітниками керованого ним відділу Інституту загальної та неорганічної хімії НАНУ (дослідження – одні з перших у світовій науці на дану тему).
Крім науково-дослідницької праці І. А. Шека вів активну педагогічну діяльність: протягом десятків років читав курс неорганічної та фізичної хімії в київських вузах (Київському університеті імені Т. Г. Шевченка, медичному та харчової промисловості інститутах).
Іван Арсенович тривалий час був заступником академіка-секретаря відділення хімії і хімічної технології НАНУ, головою наукової проблемної Ради з неорганічної хімії УРСР, членом редакційної колегії «Українського хімічного журналу».
Важливою сторінкою біографії І. Шеки є його участь (доброволець) у ІІ Світовій війні (1941-1945 рр.). На фронті знання й винаходи науковця знайшли застосування, зокрема, для розробки рідких горючих сумішей для самозапалювальних пляшок, що використосувалися для боротьби з ворожими танками; а також вчений працював над розробкою технологій застосування вогнеметних ранцевих та фугасних засобів, використання димових завіс (наприклад, для дезорієнтації противника під час масштабних водних переправ військ). Польський орден «Хрест хоробрих» військовий інженер ІІ рангу І. Шека одержав у січні 1944 року за забезпечення димових завіс під час звільнення Варшави. Також вчений за участь у боях в обороні Києва, на Курській дузі та Сталінградському фронті, штурмі Берліну був нагороджений орденами Вітчизняної війни, «Червоної Зірки» та медалями.
Наукові досягнення І. А. Шеки відзначені Державною премією України (1986).
(Абліцов В. Г.)
Література:
Причиненко, К. Учений зісвітовим ім`ям / Костянтин Причиненко // Рідний край. — 2014. — 5 лют. (№ 10). — С. 3
Абліцов, В. Там, де Гайчур круто в`ється : [в т. ч. про І. Шеку] / Віталій Абліцов // Хортиця. — 2013. — № 4. — С. 40-48.
16.10 — 50 років тому (1967) в м. Запоріжжі відкрито Палац спорту трансформаторобудівників
Неподалік від заводоуправління ПАТ «ЗТЗ», у парку, 16 жовтня 1967 року відкрився Палац спорту трансформаторобудівників. На той час — найбільший в області і один з награндіозніших в Україні.
Правий берег — чималенька частина міста, а жодної спортивної споруди тут нема. Група активістів трансформаторного заводу прийшла до директора. Ідеєю зацікавились також колективи кар`єроуправління та інститут трансформаторобудування. Коли було затверджено головним архітектором заводу проект Палацу, на майданчик вийшли робітники цехів заводу. Вони самовіддано працювали на спорудженні палацу. Народна будова охопила весь колектив, кожен вкладав у неї свою частку. Працівники всіх цехів, особливо молодь, брали участь у суботниках на будівництві.
На відкритті палацу директор заводу В. А. Іванов подякував робітникам, інженерно-технічним працівникам підприємства за сумлінну працю на будівництві, підкреслив, що спортивний комплекс споруджений без допомоги будівельних організацій, тільки силами колективу.
Палац спорту має чудові умови для спортсменів. У ньому чотири поверхи: на першому — ігровий — для волейболістів, баскетболістів, гандболістів, тенісистів. На другому поверсі — гімнастичний зал, у борців і штангістів є свої зали. Подбали тут і про глядачів. Для них встановлюють висувні трибуни на 500 чоловік.
16 жовтня 1967 року в новому спортивному залі спортивного клубу «Трансформатор» стартував перший тур XXX чемпіонату України з гандболу серед чоловічих команд.
ПАО «ЗТР» завершив дворічні ремонтні роботи Палацу спорту у 2014 році. Був повністю реконструйований будинок спортивного комплексу, здійснені ремонт й оснащення чотирьох спортивних залів, побутових приміщень, створені комфортні умови для занять. Палац спорту забезпечує працівникам підприємства, їхнім дітям, а також мешканцям міста можливість постійно зміцнювати своє здоров`я. Заводчани проводять тут тренувальні заняття з підготовки до заводської спартакіади, до спортивних регіональних змагань.
На базі комплексу проходять тренування й матчі гандбольного клубу ЗТР, працюють спортивні секції.
Література:
Знаменні та пам`ятні дати Запоріжжя на 2016 рік : календар і короткі довідки з бібліографічними списками. – Запоріжжя : Кругозір, 2015. – 400 с. — Із змісту : 28.08 — 80 років (1936) Р. Ф. Парубець, методисту та тренеру оздоровчого комплексу спортклубу ПАТ “ЗТЗ”. — С. 242-245.
Парубец, Р. Ф. Цех здоровья : [физкульт.-оздоровит. центр произв. об-ния «Запорожтрансформатор»] / Р. Ф. Парубец, А. С. Юнина. – М. : Физкультура и спорт, 1986. – 93, [2] c. : ил.
Дворец спорта ПАО «ЗТР» — один из лучших в городе! // Електротехнік. — 2014. — 25 верес. (№ 16-17). — С. 4.
Цех здоровья открыт // Индустр. Запорожье. — 1967. — 17 окт.
Ващенко, Г.Є на Правому березі Палац спорту // Запоріз. правда. — 1967. — 15 жовт. (№ 205). — С. 4.
18.10 — 115 років від дня народження Марії Іванівни Сокіл-Рудницької (18.10.1902, с. Жеребець (нині — Кірове) Оріхів. р-ну — 20.01.1999, Юнґставн, штат Огайо, США), української оперної та концертно-камерної співачки (сопрано)
Література:
http://zounb.zp.ua/resourse/2012/10m.html
Історія української культури : у 5 т. Т. 5. Українська культура ХХ — початку ХХІ століть. Кн. 2 / голов. редкол.: Патон Б. Є. (голов. ред.) [та ін.] ; редкол.: Алєксєєнко І. Р. [та ін.] ; редкол. тому, кн. 2: Жулинський М. Г. (голов. ред.) [та ін. ; Нац. акад. наук України]. – К. : Наук. думка, 2011. – 1032 с. : іл. – Із змісту : [Сокіл М.]. — С. 414.
Гусарка : статьи и документы по истории села / авт.-сост. А. В. Новиков. – Запорожье : Дикое Поле, 2007. – 462 с. : ил. – Библиогр.: 138 назв. – Из содерж. : Чабан, М. Довге повернення Марії Сокіл / Микола Чабан. — С. 162-165.
***
Курочкіна, Т. Вулиця Примадонни : [за рішенням громади й міськради вулиця, де розташована Оріхів. дитяч. музич. школа, носить ім`я М. Сокіл] / Тамара Курочкіна // Запоріз. правда. — 2016. — 3 берез. (№ 8). — С. 8.
Життєвий і творчий шлях Марії Сокіл // Орехов сити. — 2015. — 23 груд. (№ 41). — С. 8.
Чуприна, А. По силе и красоте голоса она не уступала Соломии Крушельницкой / Алла Чуприна // МИГ. — 2013. — 31 янв. (№ 5). — С. 46.
19.10 — 110 років тому народився Абрам Матвійович Темник (19.10.1907, смт Чернігівка Запоріз. обл. — 29.04.1945, Берлін), Героя Радянського Союзу
Народився в сім’ї коваля. Після закінчення семирічки Абрам працював на олійниці. Потім пішов до Червоної армії, а згодом навчався у військовому училищі та військовій Академії ім. В. І. Леніна. Перше бойове хрещення Абрам Матвійович одержав у боях з японськими загарбниками на озері Хасан, хоробро бився він з самураями на річці Халхін-Гол, за що отримав першу нагороду — орден Червоного Прапора. Війну Темник зустрів під Гродно, де служив командиром підрозділу протитанкової артилерії. Газета «Тюменская правда» писала про ті дні. З перших днів війни безстрашний командир А. М. Темник був на найбільш вирішальних ділянках фронту. Його частина за три дні перших боїв знищила 80 ворожих танків. У 1942 році він разом із бойовими товаришами бився з ворогом на Смоленщині. Його частина одна з перших стає гвардійською. У боях за Вітчизну з ненависним ворогом у роки Другої світової війни Абрам Матвійович нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденом Богдана Хмельницького другого ступеню, орденом Червоної Зірки і медаллю “За оборону Сталінграду”. На завершальному етапі війни Темник А.М. командував 1-ю гвардійською танковою бригадою 8-го механізованого корпусу 1-ї танкової армії. Герой-танкіст довів своє з’єднання до Берліна і був поранений у бою біля Сілезького вокзалу ворожим снарядом 28 квітня 1945 року, а 29 квітня 1945 року Темник А.М. помер від ран. За вміле керівництво бригадою і особисту хоробрість, проявлену при прориві оборони ворога, Указом Президії Верховної Ради СРСР 31 травня 1945 р. гвардії полковнику Абраму Матвійовичу Темнику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Поховано Абрама Матвійовича в Берліні біля Бранденбурзьких воріт. Там встановлено пам’ятник на честь героїв штурму Берліна. На ньому золотими літерами викарбувано ім’я гвардії полковника Темника Абрама Матвійовича. На батьківщині героя в смт Чернігівка встановлено погруддя героя. Ім’я А. М. Темника присвоєно Чернігівській загальноосвітній школі № 2, одна з вулиць селища носить його ім’я.
(Єременко М. М.)
Література:
Єременко, М. Край шляху Муравського… : нариси з історії Чернігів. р-ну / М. Єременко. – Запоріжжя : Лана-друк, 2006. – 438 с. : іл. – Із змісту : Єременко, М. Темник Абрам Матвійович. — С. 415-416.
Лукаш, І. М. Велике бачиться на відстані : докум. повісті, нариси / І. М. Лукаш. – Дніпропетровськ : Січ, 1998. – 1135 с. – Рос., укр. мовами. – Лукаш, І. М. Комбриг. — С. 677-680.
***
Куперман, Ю. Комбриг Абрам Темник / Юрий Куперман // Надежда. — 2014. — 5-11 нояб. (№ 45). — С. 14.
23.10 — 60 років від дня народження Володимира Сергійовича Раскатова (23.10.1957, м. Запоріжжя — 11.01.2014, м. Кишинів, Молдавія), пловця, заслуженого майстра спорту (1977)
Закінчив Запорізький державний (нині національний) університет (1979). Срібний і бронзовий призер ігор ХХІ Олімпіади (1976) на дистанції 400 м вільним стилем і та в естафеті 4 х 200 м в/с, чемпіон Європи (1977) на дистанції 400 м в/с. Багаторазовий рекордсмен Європи. Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора (1976), “Знак Пошани” (1976). Тренер: Ковпик Дмитро Володимирович.
Література:
Енциклопедія олімпійського спорту України / за ред. В.М. Платонова ; кол. авт. : Азарченко П. М. [та ін.]. – К. : [Олімп. літ.], 2005. – 464 с. : іл. – Із змісту : Плавання : [в т. ч. про В. С. Раскатова]. — С. 329.
25.10 — 110 років від дня народження Геннадія Валерійовича Міклея (25.10.1907, м. Олександрівськ (Запоріжжя) — 2.08.1941. с. Красногорка Кіровоград. обл.), Героя Радянського Союзу
Література:
Лукаш, І. М. Велике бачиться на відстані : докум. повісті, нариси / І. М. Лукаш. – Дніпропетровськ : Січ, 1998. – 1135 с. – Рос., укр. мовами. – Із змісту : Лукаш, І. М. Назад — ни шагу! — С. 81-96
29.10 — 80 років від дня народження Ігоря Терентійовича Купріянова (29.10.1937, м. Вінниця — 10.06.2015, м. Запоріжжя), українського літературознавця і критика, члена Національної спілки письменників України, кандидата філологічних наук, доцента, першого завідувача кафедри українознавства ЗНУ
Праці:
Интеллектуальный сон и мировая философия / И. Т. Куприянов, В. О. Дорошкевич ; Игорь Куприянов, Владимир Дорошкевич. – Запорожье : Просвіта, 2011. – 24 с. – Автограф автора.
Логос и человек : философ. дискурс / И. Т. Куприянов ; Игорь Куприянов, Владимир Дорошкевич. – Запорожье : Просвіта, 2010. – 24 с. – Библиогр.: с. 23.
Этюды о загадочных проблемах мировой философии (Наука логики) / И. Т. Куприянов, В. А. Дорошкевич ; Игорь Куприянов, Владимир Дорошкевич. – Изд. 2-е, доп. – Запорожье : Просвіта, 2010. – 24 с.
Откровение гуру / И. Т. Куприянов ; Игорь Куприянов. – Запорожье : Просвіта, 2008. – 48 с. – Текст рус., укр.
Поэзия И. Франко в русских переводах конца ХІХ — начала ХХ в. / И. Т. Куприянов. – 2-е изд. – Запорожье : Полиграф, 2006. – 60 с.
Шляхи розвитку літератур національних меншин України : метод. поради : рос. літ-ра / І. Т. Купріянов ; Запоріз. нац. ун-т. – Запоріжжя : Полиграф, 2005. – 16 с. – Бібліогр.: с. 13-15.
Одержимый любовью : очерк жизни и творчества М. Ласкова / И. Т. Куприянов. – Запорожье : Хортиця, 1997. – 19 с.
Джерела / І. Т. Купріянов. – Запоріжжя : Хортиця, 1997. – 35 с.
Леонид Вышеславский : очерк жизни и творчества / И. Т. Куприянов. – К. : Рад. письменник, 1984. – 199 с., 1 л. портр. – (Світ письменника). – Библиогр. указ.: с. 186-198.
Судьба поэта : личность и поэзия М. Волошина / И. Т. Куприянов. – К. : Наук. думка, 1978. – 232 с. : 6 л. ил., портр.
Література:
Войнов, А. От кота (насильственное) : трикстер : [о жизни и творчестве И. Т. Куприянова] / А. Войнов. – Запорожье : Полиграф, 2007. – 154 с. : ил. – Библиогр.: 62 назв.
30.10 — 70 років тому (1947) став до ладу діючих завод зварювальних флюсів та скловиробів (м. Запоріжжя)
Пройшло вже 70 років відтоді як 30 жовтня 1947 року в Запоріжжі, поряд з коксохімічним комбінатом, виник невеликий за розмірами завод. Листове скло, скляні крихти, розсіювачі для велосипедних, мото- і автомобільних фар, біологічні чашки Петрі з кришками і зварювальні флюси, а крім того, калійно-натрієвий силікат для зварювальних електродів та розчинний силікат натрію для виготовлення рідкого скла, — такий великий номенклатурний список продукції був від початку існування заводу.
Високий технологічний рівень, сучасне обладнання — це те, що дозволяє ВАТ «Запоріжсклофлюс» і зараз бути одним з найбільших підприємств галузі в Європі і витримувати конкуренцію.
З 2000 року Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів став учасником парку Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона. Їхні спільні розробки стають відомими у світі, отримують міжнародну сертифікацію.
Література:
Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – 368 с. : фото. – Із змісту : Запорізький завод зварювальних флюсів та скловиробів. -С. 213
30.10 — 70 років тому народилася Таїсія Іванівна Ківшар (30.10.1947, смт Якимівка), видатний український бібліотекознавець і книгознавець, доктор історичних наук (1996), професор (1996), дослідниця наукової спадщини діячів бібліотечної справи
Народилася в сім’ї службовців. Після закінченняЯкимівської середньої загальноосвітньої школи(1965) вступила до книгознавчого відділення Харківського державного інституту культури. Отримавшикваліфікацію книгознавця і бібліографа, трудову діяльність розпочала у 1969році на посаді товарознавця-книгознавця Запорізької обласної контори книжкової торгівлі.Практична робота сприяла формуванню постійного інтересу до вирішення проблем удосконалення інформаційно-бібліографічного забезпечення фахівців галузі. На початку наукової роботи Т. І. Ківшар зосередилася на узагальнені практичного досвіду, який вона висвітлювала на сторінках всесоюзних та місцевих періодичних виданнь. Після закінчення аспірантури(1976-1980) працювала в одному з підрозділівДержавного комітету у справах поліграфії, видавництв та книжкової торгівліУкраїни – Українському об’єднанні книжкової торгівлі – «Укркнига» на посаді інспектора відділу організації книжкової торгівлі, де, крім практичної роботи, вивчала основні принципи та методи організації вітчизняного книгорозповсюдження і книгопоширення та узагальнювала цей досвід.
У 1980 році Т. І. Ківшар за конкурсом було обрано на посаду викладача кафедри бібліотекознавства Київського державного інституту культури. Впродовж майже чверті століття вона пройшла шлях від викладача до провідного професора, завідувача кафедри, сформувалась як досконалий педагог і наполегливий дослідник. Її лекції прослухали тисячі фахівців, випускників КНУКІМ і НТУ «КПІ», у підготовці яких брала участь Т. І. Ківшар, які зараз працюють в багатьох бібліотеках і видавництвах України та за її межами, деякі з них отримали наукові ступені, вчені та почесні звання.
У зазначений період наукові інтереси Т. І. Ківшар зосередилися на вивченні методологічних аспектів історії бібліотечної справи України, її взаємозв’язків з книжковою справою, а також соціальних функціях бібліотек. Дослідниця провела значну пошукову роботу з історії утворення Національної бібліотеки України, ґрунтовно проаналізувавши діяльність першого державного органу керівництва бібліотечною справою в Україні – Бібліотечно-архівного відділу Міністерства народної освіти УНР, підготовлених ним законопроектів про заснування Національної бібліотеки Української держави, а також висвітлила роль Олександра Грушевського у розробці цих документів.
У 90-х роках ХХ ст.,коли з’явились умови для переоцінки наукового доробку українських бібліотекознавців та книгознавців, Т. І. Ківшар розпочала вивчення наукової спадщини діячів бібліотечної справи, ідеї яких в силу тих чи інших причин не знайшли об’єктивного висвітлення, були замовчувані чи незаслужено забуті в Україні, серед яких. – Степан Сірополко, Левко Биковський, Ярослав Стешенко, Василь Королів-Старий. Дослідниця на основі виявлених нею документів і матеріалів написала низку змістовних статей щодо бібліологічного доробку таких визначних українських діячів як ОлександрГрушевський, Іван Стешенко, Софія Русова. Багаторічне дослідження різних аспектів українського книговидання такнигопоширення дозволило Т. І. Ківшар здійснити комплексне монографічнедослідження «Український книжковий рух як історичне явище (1917–1923 рр.)».
Крім історичних аспектів, Т. І. Ківшар у своїх дослідженнях також аналізувала питання сучасної бібліотечної справи, зокрема взаємовідносини між органами законодавчої та виконавчої влади і бібліотеками, проблеми бібліотечного законодавства в Україні. Продовжувала вивчення соціальних функцій бібліотеки, підкреслюючи необхідність активізації функцій, викликаних особливостями суспільного розвитку для збереження стабільного функціонування та якісного удосконалення бібліотеки в системі закладів соціальної комунікації. Вона входила до редакційних колегій спеціальних наукових періодичних видань.
Заслуги Таїсії Іванівни Ківшар у підготовці фахівців були відзначені присвоєнням їйГоловною вченою радою КНУКІМ звання Почесного професора Київськогонаціонального університету культури і мистецтв (1999). У науково-педагогічній діяльності Т. І. Ківшар одночасно з навчаннямстудентів здійснювала підготовку наукових кадрів в галузі книгознавства ібібліотекознавства. Вона брала участь у підготовці Програми–мінімуму дляскладання кандидатських іспитів за спеціальностю «книгознавство,бібліотекознавство, бібліографознавство» аспірантами КНУКІМ.
З 2002 до 2007 рр. важливою складовою наукової та науково-педагогічної діяльності Т. І. Ківшар стала робота в Експертній раді з історичнихнаук Вищої Атестаційної Комісії України. Активну громадську діяльність здійснювала Т. І. Ківшар в якості експерта Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України.
На досягнутому Таїсія Іванівна не зупиняється. У цей час досліджує життя видатної української постаті Ольги Петлюри, соратниці і дружини С. В. Петлюри — відомого діяча українського визвольного руху. З нетерпінням чекаємо нові праці науковця і дослідниці Таїсії Іванівни Ківшар.
(Волкова О. В.)
Праці:
Внесок Празької української еміграції у розвиток бібліотекознавства, книгознавства й бібліографії: діяльність Петра Зленка / Т. І. Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. пр. Ін-ту біогр. досліджень / НАН України ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; [редкол.: Т. І. Ківшар (голов. ред.) та ін.]. – К. : [НБУ ім. В. І. Вернадського], 2013. – Вип. 10. – С. 241-281. – Бібліогр. : 42 назв.
Бібліотечна біографіка в контексті становлення радянського бібліотекознавства в Україні: діяльність Іллі Вугмана (1890-1929 рр.) / Т. І. Ківшар ; Таїсія Іванівна Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. пр. Ін-ту біогр. дослідж. / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; [редкол.: Т. І. Ківшар (голов. ред.) та ін.]. – К. : [НБУВ], 2012. – Вип. 9. – С. 25-64. – Бібліогр.: 35 назв.
Українська бібліотечна біографіка ХХ — початку ХХІ ст.: етапи і тенденції розвитку : [у т. ч. згадуються діячі ЗОУНБ ім. О. М. Горького] / Т. І. Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. пр. Ін-ту біогр. дослідж. / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; [редкол. : Т. І. Ківшар (голов. ред.)]. – К. : [НБУВ], 2011. – Вип. 8. – С. 98-148. – Бібліогр.: 88 назв.
Бібліотекознавча діяльність С. Сірополка у 1908-1917 роках : [С. О. Сірополко (1872-1959), укр. педагог і бібліотекознавець] / Т. І. Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. праць Ін-ту біограф. дослідж. / НАН України, НБУ України ім. В. І. Вернадського ; [редкол. : Т. І. Ківшар (голов. ред.) та ін.]. – К. : [НБУВ], 2010. – Вип. 7. – С. 192-249. – Бібліогр.: 87 назв.
Історія українсько-російських бібліологічних зв’язків у джерелах особового походження (20-ті рр. ХХ ст.) ; Становлення Степана Сірополко як бібліотекознавця / Т. І. Ківшар // Українська біографістика : зб. наук. праць Ін-ту біограф. досліджень / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; [ред. кол.: Ківшар Т. І. (гол. ред.) та ін.]. – К. : [б. в.], 2010. – Вип. 6. – С. 103-124 ; 217-229.
Бібліотекознавчі погляди Івана Франка / Т. Ківшар, Л. Одинока // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І.Вернадського / редкол.: О. С. Онищенко (голова) та ін. ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; Асоц. б-к України. – К. : [НБУ ім. В. І. Вернадського], 2008. – Вип. 22. – С. 357-362.
***
Степан Онисимович Сірополко (1872-1959) : біобібліогр. покажч. / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т біогр. досліджень ; [уклад. Т. І. Ківшар]. – К. : [Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського], 2012. – 200 с.
Український історик Сергій Заремба : документи та матеріали до біографії / упоряд., авт. життєпису та уклад. бібліограф. Т. І. Ківшарь. – К. : Жнець, 2007. – 204 с. : іл.
Література:
http://zounb.zp.ua/resourse/2012/10m.html
Таїсія Іванівна Ківшар (до 40-річчя науково-педагогічної діяльності) : біобібліогр. покаж. / НАН України [та ін. ; відпов. за вип. Рогова П. І. ; упоряд.: Самчук Л. І., Січкар А. В., Моісеєнко Н. І.]. – К. : [б. в.], 2013. – 104 с. : портр. – (Майстри бібліотечної справи України ; вип. 2). – Дарчий надпис автора.
Українські бібліографи. Біографічні відомості. Професійна діяльність. Бібліографія. Вип. 3 / М-во культури України, ДЗ «Нац. парлам. б-ка України» ; [авт.-укладач : Н. І. Абдуллаєва]. – К. : [б. в.], 2011. – 192 с. – Із змісту : Ківшар Таїсія Іванівна. — С. 60-63.
***
Ляшко, С. М. Таїсія Іванівна Ківшар, український бібліотекознавець і книгознавець // Музейний вісник. — 2010. — № 8. — С. 179-182.
Вітаємо ювіляра бібліотекознавця і книгознавця Таїсію Іванівну Ківшар // Бібл. вісн. — 2008. — № 1. — С. 44-46
30.10 — 20 років (1997) від дня заснування радіо «Юніверс» (м. Запоріжжя)
Цього місяця виповнюється:
75 років (1942) від дня заснування підпільної молодіжної групи «За Радянську Україну» (селище Балабине Запорізького району)
60 років (1957) заслуженому жіночому хору «Калина» (Будинок культури «Титан»: м. Запоріжжя)
У жовтні 1957 року із групи дівчат — будівельників, які мешкали у гуртожитку треста «Запоріжалюмінбуд», було створено жіночий хор української народної пісні .До його складу входило 15-20 дівчат.
Першим керівником хору був Г. І Озеров. У 1959 році керівником хору став заслужений артист України Микола Данилович Кисіль, який доклав багато зусиль у творче зростання колективу. Завдяки йому з року в рік збагачувалась виконавча майстерність колективу. З рядового він доріс до заслуженого хору.
Звання заслуженого самодіяльного народного хору УРСР колектив здобув у 1965 році, а кожна його учасниця нагороджена іменним годинником уряду України. За популяризацію самодіяльного хорового мистецтва колектив удостоєний високих урядових нагород — грамот Президії Верховної Ради. Його творчість визначена грамотами Президії Української Ради профспілок.
За участь у конкурсах хор нагороджувався золотими медалями, був лауреатом Всесоюзних і республіканських фестивалів самодіяльної художньої творчості працівників.
У 1997 році жіночий хор «Калина» здобув звання лауреата Всеукраїнського фестивалю самодіяльних художніх колективів профспілок. За роки творчого життя учасники колективу виступали: в парках, клубах і будинках культури, перед працівниками міст та сіл Запорізької області та за її межами.
Колектив брав участь у заходах, присвячених 500-річчю козацтва, у Всеукраїнському святі «Весела Січ» 2010 р – лауреат фестивалю народної творчості «Вольниця» (м. Гуляйполе). 2010 рік – дипломант фестивалю народної творчості «Сорочинський ярмарок» (м. Полтава). У1990 році керівником хору став Віктор Борисович Лащінський, який до 2015 року піклувався про різноманітність репертуару, особисту увагу народній пісні. У 2015 році колектив очолила Оксана Валеріївна Лащ , яка продовжує творчу діяльність попередніх керівників.
(Лащ О. В.)
Література:
Олейник, С. Хотите петь в «Калине»? / Светлана Олейник // Индустр. Запорожье. — 2013. — 8 окт. (№ 146). — С. 7.
50 років тому (1967) став до ладу діючих плавальний басейн «Дельфін» Запорізького моторобудівного заводу (нині — ПАТ «Мотор Січ»)