01.07 — 75 років (1937) В. М. Гайдабурі, мистецтвознавцю, заслуженому діячу мистецтв України, доктору мистецтвознавства; уродженцю м. Гуляйполе;
Валерій Михайлович Гайдабура народився 1 липня 1937 року в м. Гу-
ляйполе Запорізької області в родині письменника Михайла Денисовича
Гайдабури (1909–1941). Сьогодні В. М. Гайдабура
– доктор мистецтвознавства, член-кореспондент
Академії мистецтв України, заслужений діяч мис-
тецтв України (1990), член Національної спілки те-
атральних діячів та Національної спілки журналіс-
тів України, лауреат премії “Київська пектораль”
(1994).
Творча й наукова діяльність В. М. Гайдабури
тісно пов’язана з Запоріжжям, де він розпочав свій
шлях 1959 року по закінченні філологічного факуль-
тету Дніпропетровського університету. Спершу
працював кореспондентом Запорізької обласної газети (1959–1962), а по-
тім впродовж 31 року (1962–1993) очолював літературну частину Запо-
різького музично-драматичного театру (колишній ім. Щорса, нині – Ака-
демічний театр ім. В. Г. Магара). Саме він став істориком цього театру,
сумлінним “архіваріусом” і справедливим критиком, який зумів побачити й
зафіксувати всі найяскравіші події з життя театру. Його перу належать
книги “Театр імені М. Щорса” (1979), “Володимир Грипич” (1984), “Єли-
завета Хуторна” (1984), а також цілий ряд об’ємних і змістовних статей
у запорізьких та всеукраїнських ЗМІ, частина з яких нещодавно вийшла
окремим виданням “Театральні автографи часу” (2007). Працюючи завлі-
том Запорізького музично-драматичного театру, В. М. Гайдабура створив
музей, уклав творчі біографії видатних артистів, режисерів, художників
та композиторів, які працювали в театрі у різні роки, серед яких, зокрема,
народні артисти СРСР В. Г. Магар та В. Г. Грипич.
З 1993 р. В. М. Гайдабура живе й працює в Києві, де у 1999 р. закінчив
Національну музичну академію України ім. П. Чайковського, а нині обіймає
посаду заступника генерального директора з творчих питань Національ-
ного академічного драматичного театру ім. І. Франка.
У монографіях, нарисах, науково-публіцистичних творах В. М. Гай-
дабури вдало поєдналися неповторні якості його таланту: прискіплива
фактографічність публіциста, вдумливий аналіз науковця і яскрава образ-
ність митця.
Останніми роками друком вийшло декілька нових книг В. М. Гайдабури,
в яких він порушує надзвичайно важливі теми історії театру. Ось як визна-
чає тематику нових книг сам автор: “В історії театрального мистецтва
мене приваблює тема, яку умовно визначаю як “театр на маргінесі”. Коли
доля відпустила сцені короткий час життя, позбавила її батьківщини або
волі, коли мистецтво кону існує в катастрофічних умовах.”
У 1993–1998 рр. В. М. Гайдабура створив цикл радіопередач “Театр,
захований в архівах” (Національна радіокомпанія України), в цей же період
захистив докторську дисертацію і видав монографію “Театр, захований
в архівах: Сценічне мистецтво в Україні періоду німецько-фашистської
окупації (1941–1944)” (1998), що стала науковим відкриттям автора і
допомогла заповнити “білі плями” в історії вітчизняного театру. Інші
хвилюючі та цінні для історії театру теми В. М. Гайдабура розробив у
книгах “Театр між Гітлером і Сталіним. Україна. 1941–1944. Долі мит-
ців” (2004), “Летючий корабель Лідії Крушельницької” (2006), , “ГУЛАГ і
світло театру: Листи із зони Сергія та Анни Радлових” (2009).
Окремі видання
ГУЛАГ і світло театру : листи Сергія та Анни Радлових (1946–1953) /
В. М. Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – К. : Факт, 2009. – 240 с.
Театральні автографи часу : (дослідження, рецензії, творчі портрети,
інтерв`ю, “Фото-сайти”/ В. М. Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – К., 2007.
– 292 с. : фото.
Театр між Гітлером і Сталіним: Україна. 1941–1944 : долі митців / В.
М. Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – К. : Факт, 2004. – 318 с.
Театр, захований в архівах : сценічне мистецтво в Україні періоду
німецько-фашистської окупації (1941–1944) : Історія. Політика. Докумен-
ти. Ідеї. Худож. реалії. Людські долі / В. М. Гайдабура ; Валерій Гайдабура.
– К. : Мистецтво, 1998. – 224 с.
Єлізавета Хуторна : нарис / В. М. Гайдабура; Валерій Гайдабура. – К. :
Мистецтво, 1985. – 124 с. – (Майстри сцени та екрана).
Володимир Грипич : нарис про життя і творчість / В. М. Гайдабура ; Вале-
рій Гайдабура. – К.: Мистецтво, 1984. – 159 с. – (Майстри сцени та екрана).
Театр імені М. О. Щорса : Запоріз. обл. укр. муз.- драм. театр ім. М.
О. Щорса / В. М. Гайдабура ; Валерій Гайдабура. – К.: Мистецтво, 1979.
– 128 с. : іл.
Сценическое воплощение народной героики : (из творч. опыта Запо-
рож. гос. укр. муз.-драм. театра им. Н. Щорса – 1929–1974) : автореф.
дис. на соиск. учен. степ. канд. искусствоведения / В. М. Гайдабура ; Вале-
рій Гайдабура. – К., 1975. – 30 с.
Література про життя та діяльність
Жежера В. Острів спасіння у морі химер / В. Жежера // Гайдабура В.
Театральні автографи часу. – К., 2007. – С. 7–9.
Сантамброджіо Ю. Гайдабура Валерій Михайлович / Ю. В. Сантамб-
роджіо // Енциклопедія сучасної України. – К., 2006. – Т. 5 : Вод-Гн. – С.
297–298.
Гайдабура Валерій Михайлович // Імена України : біогр. щоріч. 1999 р.
– К., 1999. – С. 84.
Валерій Михайлович Гайдабура // Мистецтво України: біогр. довід. / за
ред. А. В. Кудрицького. – К., 1997. – С. 136.
***
Про присвоєння творчим працівникам почесного звання “Заслужений
діяч мистецтв Української РСР” : [в т. ч. зав. літ. частиною Запоріз. обл.
укр. муз.-драм. театру ім. М. Щорса В. М. Гайдабурі] // Відомості Верхов.
Ради УРСР. – 1990. – № 17. – С. 263; Запоріз. правда. – 1990. – 14 квіт.
***
Сказать себе: “Начинаю все сначала” : [беседа с зав. лит. частью те-
атра им. Щорса В. М. Гайдабурой; записала Г. Стицина] // Индустр. Запо-
рожье. – 1990. – 13 июня.
03.07 — 35 років (1977) від дня заснування Української дослідної станції олійних культур, на базі якої в січні 1989 року був заснований Інститут олійних культур;
03.07 — 20 років (1992) від дня заснування національно-культурного товариства “Богемія”;
05.07 — 80 років тому (1932) в с. Михайло-лукашеве Вільнянського району відкрилася перша Запорізька (окружна) сільськогосподарська виставка;
07.07 — 100 років від дня народження В. Б. Репіна (1912–2001), журналіста, лауреата Державної премії України імені Т. Г. Шевченка;
Репін Володимир Борисович – старійшина запорізької журналістики.
Його життєвий та творчий шлях нерозривно пов’язаний з історією Запо-
різького краю.
Народився 7 липня 1912 року в м. Томськ. Свою юність, молоді та зрілі
роки він пов`язав з роботою у засобах масової інформації.
У 1931 році навчався в Одесі на робітфаці, а тут заклик: “10 тисяч
комсомольців на Дніпробуд!”. Почалися будівельні будні: працював каменя-
рем, потім бетонником, одночасно редагував стінгазету “ДиП” (Догнать
и перегнать). 15 квітня 1932 року талановитого робкора взяли в багатоти-
ражку будівництва, де він пропрацював до закінчення будівництва. Потім
був запоріжсталівський “Дніпровський металург”. Напередодні війни В. Б.
Репін уже був літпрацівником обласної газети “Більшовик Запоріжжя”.
З вересня 1941 року перебував у діючій армії, приймав участь у Сталін-
градській битві. Згодом на Уралі готував танкістів.
Демобілізувавшись, повертається до Запоріжжя в рідну газету “Біль-
шовик Запоріжжя”, де очолює відділ промисловості й транспорту, працює
редактором виїзної редакції на “Запоріжсталі”, висвітлює хід відновлення
підприємств.
Пізніше співпрацював з іншими багатотиражними газетами металур-
гійних підприємств, завідував відділами обласних газет.
З 1960 року понад 10 років керував обласною телестудією, успішно вів
колектив шляхом становлення. Його передачі охоче приймали для трансля-
ції у Києві, Москві. У 1976 році побачила світ книга нарисів “Днепровские
огни”, присвячена відбудові Дніпрогесу, заводу “Запоріжсталь”, усього ін-
дустріального комплексу Запорізького краю, зруйнованих фашистами. Ав-
торський колектив видання (А. О. Клюненко, В. Б. Репін, А. Я. Фріман, О.
О. Шерстюк, І. П. Щербак – безпосередні учасники трудової епопеї) у 1977
році став лауреатом Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Слід відзначити
яскраву публіцистичність книги. Вона високо оцінена в рецензіях і відгуках,
що публікувалися в республіканських газетах.
Перу В. Б. Репіна належить велика кількість гострих змістовних ста-
тей. Він творець телепрограм, телефільмів, один із авторів книги істо-
ричного нарису про Запорізький абразивний комбінат. Брав участь і у на-
писанні нарису “Історія міст і сіл Запорізької області”.
Великої душі людина, вчитель багатьох поколінь запорізьких журналіс-
тів, він був надзвичайно скромним і чуйним.
Література
Днепровские огни : Как из руин и пепла был поднят после войны Запо-
рож. индустр. комплекс / А. Клюненко, В. Репин, А. Фриман, А. Шерстюк,
И. Щербак. – К. : Политиздат Украины, 1976. – 190 с.
Література про життя та діяльність
Шевченківські лауреати. 1962–2001 : енцикл. довід. / авт.-упоряд. М. Г.
Лабінський; вступ. слово І. М. Дзюби. – К. : Криниця, 2001. – 696 с. : портр.
– Із змісту : [Держ. премія 1977 р. разом з А. О. Клюненком, І. Я. Щерба-
ком, О. С. Шерстюком за кн. нарисів “Днепровские огни”]. – С. 581, 647.
Гиммельфарб А. Репин Владимир Борисович / А. М. Гиммельфарб // Пе-
ром і словом. – Запоріжжя, 2010. – С. 201–203.
Репін Володимир Борисович // Вони слави не шукали. – Запоріжжя,
2002. – С. 48–50.
***
Пам`яті товариша : [некролог] // Запоріз. правда. – 2001. – 3 листоп.
Гиммельфарб А. В годы предгрозовые / А. М. Гиммельфарб // Индустр.
Запорожье. – 1999. – 4 февр.
Гиммельфарб А. Этот мудрый Репин / А. М. Гиммельфарб // Запороз.
Січ. – 1997. – 10 лип.
Гиммельфарб А. Глаза в глаза друга / А. М. Гиммельфарб // Индустр.
Запорожье. – 1997. – 8 июля.
Ботнер Ю. Старейшина журналистского цеха // Индустр. Запорожье.
– 1992. – 7 июля.
Садеков Б. Газетчик с “Запорожстали” // Неделя. – 1978. – 5 мая.
Про присудження Державних премій Української РСР ім. Т. Г. Шевчен-
ка : [в т. ч. В. Б. Рєпіну] : Постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР // Зб.
постанов і розпоряджень уряду УРСР. – 1977. – № 3. – С. 3; Друг читача.
– 1977. – 10 берез.; Запоріз. правда. – 1977. – 8 берез.
11.07 — 85 років тому (1927) О. М. Горький перебував в Запоріжжі, на Дніпробуді та в комуні “Авангард” (Пологівський район);
12.07 — 110 років від дня народження М. Ф. Сидоренка (1902–1989), видатного українського вченого-садівника, заслуженого діяча науки, заслуженого агронома України, Героя Соціалістичої Праці, засновника Інституту зрошуваного садівництва в м. Мелітополі;
13.07 — 80 років від дня народження В. С. Берковського (1932–2005), науковця, композитора; уродженця м. Запоріжжя;
Гитара его, как труба,
Всех бардов в отряд собирала.
Как совесть, как наша судьба,
Набатом призывным звучала
М. Лісунець
Відомий вчений, спеціаліст в галузі металургії, профессор Московського
інституту сталі і сплавів, один із найвідоміших бардів-шістдесятників Ві-
ктор Семенович Берковський народився 13 липня 1932 року в м. Запоріжжі.
У 1950 році закінчив запорізьку школу № 50 і поїхав здобувати освіту
до Москви. Вже на третьому курсі підготував грандіозне естрадне шоу
“Ба, знакомые все лица”, проявивши не тільки здібності організатора, а
й режисера. В результаті з`явилася яскрава вистава, насичена музикою,
гумором, пародіями, танцями. Вона здобула популярність не тільки в ін-
ституті, а також по всій Москві.
Дипломованим спеціалістом-металургом повернувся Віктор Семено-
вич до Запоріжжя і з 1955 до 1963 року працював на заводі “Дніпроспец-
сталь”, пройшовши шлях від майстра до заступника начальника техвідділу
заводу. Тут він народився як бардовий композитор і почав писати свої твори
в стилі пісенних балад, які пізніше завоювали серця тисяч людей. Багато пі-
сень в подальшому стали справді народними, адже їм були притаманні ду-
шевність, щирість. Люди старшого покоління пам`ятають такі його пісні,
як “Гренада” на вірші М. Светлова, “Глория” (Б. Слуцького), “Сороковые
роковые” (Д. Самойлова) та багато інших.
Пізніше, переїхавши до Москви, закінчив аспірантуру, захистив канди-
датську дисертацію і став викладачем кафедри “Пластична деформація
спеціальних сплавів” Московського інституту сталі і сплавів. На цій ка-
федрі він працював все життя. Ним написана монографія “Теория плас-
тической деформации и обработка металлов давлением” (у співавторстві
з В. А. Мастеровим), яка вже тричі перевидавалася. Він є автором 120
статей і наукових посібників. Удостоєний звання “Почетный работник
высшего профессионального образования Российской Федерации”. Визна-
нням його заслуг в науці і освіті є присвоєння наукового звання професора.
Він ніколи не забував рідне місто і завод – привозив студентів на прак-
тику, приїжджав з концертами.
Помер в 2005 році. Поховано В. С. Берковського на Миколо-
Архангельському цвинтарі м. Москви. У 2008 році в м. Запоріжжі на будин-
ку по проспекту Металургів, 3 встановлено меморіальну дошку відомому
землякові з головним атрибутом барда – гітарою. Її автори – запорізькі
скульптори Б. Чак, Ф. Зайцев, А. Кириченко.

Література про життя та діяльність
Гранишевская Е. Знаменитую “Гренаду” Виктор Берковский написал
в Запорожье / Е. Гранишевская; Елена Гранишевская // Суббота плюс. –
2010. – 16 сент. (№ 38). – С. 53.
Лисунец Н. Он песни огнем наполнял – не зря же он был металлургом…:
( к 75-летию Виктора Берковского) / Н. Лисунец // Цветные металлы. –
2008. – № 2. – С. 115–117 : [фото]
Гранишевская Е. В Запорожье увековечили имя известного барда / Е.
Гранишевская // Суббота плюс. – 2008. – 18 июня (№ 25). – С. 71
Піддубна О. Віктор Берковський має право на увічнення // О. Піддубна
// Запороз. Січ. – 2007. – 10 лип. (№ 127). – С. 1.
Запорожью есть кем гордиться! : [о знаменитых уроженцах города; в
т. ч. о В. Берковском] // Суббота плюс. – 2007. – 4 окт. (№ 40). – С. 5.
Гаев Ю. Автор песни “Гренада” Виктор Берковский / Ю. Гаев // Факты.
– 2006. – 28 июля. – С. 29.
Синельников М. “Виктор Берковский был талантлив во всем…” / М.
Синельников // МИГ. – 2006. – 23 февр. (№ 8). – С. 20–21.

17.07 — 80 років “Запоріжелектротрансу” (у 1932 р. став до ладу діючих перший трамвайний маршрут “Дніпробуд – майдан Волі”);
19.07 — 75 років (1937) від дня народження Г. Колісника, українського письменника, уродженця м. Запоріжжя;
26.07 — 50 років від дня народження В. Є. Дороновича (1962–1982), воїна-афганця, рядового; уродженця с. Верхня хортиця Запорізького району. Загинув в Афганістані;
28.07 — 80 років (1932) від дня народження Е. А. Кляхіна, заслуженого тренера СРСР (греко-римська боротьба);
Цього місяця виповнюється:
90 років від дня народження В. Зюзіна (1922–1996), бердянського композитора;
Віктор Семенович Зюзін – музикант, композитор, диригент, народився
в липні 1922 року. Це людина великого таланту і дуже складної долі. Йому
довелося 10 років відсидіти, практично ні за що, у таборах.
З другого курсу Гнесінського училища він добровільно призвався в авіа-
ційний полк і під час вахти випадково дряпнув штиком гвинтівки обшивку
літака. Звичайно, винесли вирок – ворог народу і відправили на Колиму. Там
Віктор Семенович тяжко захворів (у нього виявили астму), практично був
при смерті. На його щастя у цій колонії перебував генерал із командуючих
таборами – пристрасний шанувальник музики.
Він дозволив Зюзіну відібрати музикантів для організації естрадного
оркестру. Треба сказати, що Віктору Семеновичу було з кого вибирати,
бо тоді у цьому таборі перебували в повному складі музиканти оркестру
Едді Рознера та оркестру Олега Лундстрема. І Віктор Семенович створив
блискучий оркестр естрадної музики.
З цим оркестром виступала Лідія Русланова, яка теж „сиділа” за „ан-
тирадянську пропаганду.” У цьому таборі В. Зюзін зустрів дуже талано-
витого акордеоніста Реваза Артемовича Дудаєва, який пізніше переїхав у
Бердянськ, і працював з колективом оркестру „Азовська чайка”.
Після звільнення Віктор Семенович переїхав до Києва, де працював ди-
ригентом естрадно-симфонічного оркестру радіо і телебачення. Одночас-
но він писав музику. Його твори виконували різні оркестри, у тому числі і
Державний симфонічний оркестр Центрального радіо і телебачення. Де-
який час його музика звучала в музичній заставці до відомої телепередачі
„Клуб кіномандрівників”.
У 1955 році композитор за станом здоров’я переїжджає до Бердянська
і вже наступного року створює оркестр „Азовська чайка”, який можна
вважати одним із найстаріших естрадних джазових оркестрів в Україні.
Зі своїм дітищем В. С. Зюзін працював до 1970 року. Перейшовши до
Палацу піонерів (1970) м. Бердянська, Віктор Семенович створює оркестр
”Юність”, яким керував до вихіду на заслужений відпочинок.
Всі ці роки композитор пише джазову музику, яку виконують багато
професійних оркестрів світу.
В. Зюзін був єдиним у Бердянську членом Спілки композиторів СРСР. В
1992 році його заслуги відзначені державою почесним званням „Заслуже-
ний працівник культури України”.
Помер композитор у 1996 році. Ім’я В. С. Зюзіна по праву входить в
галерею Слави музичної історії Бердянська.
Література про життя та діяльність
Бучная А. Руководитель оркестра “Азовская чайка” Владимир Жуков-
ский : “Джаз ресторан – это сцена” : [В. Зюзин] / А. Бучная // Бердян.
ведомости. – 2011. – 21 мая.
Коломієць О. Музика – його життя // Півден. зоря. – 1992. – 3 лип.
70 років тому (1942) у с. Знам’янка Кам`янсько-Дніпровського району була заснована підпільно-молодіжна організація ДОП (“Добровольна організація патріотів”);

У липні 1942 р. в с. Олексіївці на квартирі Д. Д. Козлової зібралися деся-
теро людей. На цьому зібранні була організована комсомольсько-молодіжна
група – “Добровільна організація патріотів” (ДОП). Для керівництва її ді-
яльністю був створений комітет у складі: Тараскін Никифор Климентійо-
вич – комісар, Орлов Петро Іванович – командир бойової групи, члени: Д. Д.
Козлова, Н. П. Печуріна, А. Стрельцова, Л. Белова, С. Белов, З. Приданцева,
О. Маслова, Л. Глущенко, Г. Галунец.
Патріоти поставили перед собою завдання: піднімати населення на
боротьбу проти окупантів, зміцнювати у людей впевненість у розгромі
німецько-фашистських загарбників та в неминучій перемозі радянської ар-
мїі, збільшувати кількість членів підпільної організації, озброєння її учас-
ників, а з настанням сприятливої ситуації переходити до відкритої зброй-
ної боротьби з ворогом.
Свою діяльність розпочали з того, що Н. Печуріна роздобула радіо-
приймач, і вони з друзями приймали і записували повідомлення радянського
Інформбюро. Друга радіоточка знаходилася у будинку І. Д. Щурова. Роз-
добута таким чином інформація використовувалася для виготовлення
листівок і звернень, в яких патріоти розповідали правду про положення
на фронтах, про бойові подвиги воїнів Червоної Армії, трудові досягнен-
ня радянських людей в тилу. Закликали населення чинити опір ворогу при
відправленні молоді до Німеччини, саботувати будівництво мосту через
Дніпро, заготовлення сільгосппродукції .
У листопаді 1942 року в рядах організації налічувалося 25 членів і
близько 20 кандидатів, які активно сприяли підпільникам-патріотам.
Члени організації проводили усну агітацію серед місцевого населення та
розповсюджували листівки в селах Олексіївка, Велика Знам`янка, Іллінка
Кам`янсько-Дніпровського району та в с. Ольгівці Великолепетиського ра-
йону (нині Херсонської області). Діяли бойові “п`ятірки”. Вони добували
зброю, а ще відкопали закопані ще в 1941 р. 2 кулемети, 9 гвинтівок, 2
автомати, розробили план звільнення району.
Та в кінці листопада 1942 року трапилося лихо. Н. Пачуріна та Г. Лущик
пішли в с. Ольгівку Верхньолепетиського району для розповсюдження лис-
тівок, там їх і зрадили. Група була розкрита, більшість членів заарешто-
вані. Розпочалися допити, катування. Щоб спасти комсомольців і молодь
від розстрілу, Н. Тараскін сам з`явився в жандармерію, був арештований і
відправлений в м. Нікополь, де знаходилися інші члени групи.
7 січня 1943 року на шляху до місця розстрілу при спробі втечі 10 членів
групи були вбиті.
Минають роки, але люди пам`ятають імена хлопців та дівчат, чий по-
двиг і героїчна смерть стали прикладом вірного служіння своїй Батьків-
щині, своєму народу.
Література
Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается. – За-
порожье : АА Тандем, 2010. – С. 59–60.
Народна війна 1941–1944 : антифашист. рух опору на території Запо-
різ. обл. : зб. док. і матеріалів / авт.-упоряд. : В. О. Бондар, О. Г. Величко, І.
В. Козлова. – Запоріжжя : Прем`єр, 2005. – 560 с. : фото. – Із змісту : [про
“ДОП”]. – С. 256–288.
Запорожская область в годы Великой Отечественной войны (1941–1945
гг.) : сб. документов. – Запорожье : Кн.-газет. изд-во, 1959. – 363 с. – Из
содерж. : [ДОП]. – С.83–84, 199–200.
Грязнов И. Учитель из Мордовии / И. Грязнов // Плечо друга. – Днепро-
петровск, 1974. – С. 73–82.
***
Зетченко А. Мы этой памяти верны / А. Зетченко // Знамя труда. –
1988. – 12 янв. – С. 2.
Зетченко А. Твої діти, рідний краю! / А. Зетченко // Запоріз. правда. –
1988. – 6 січ.
Зетченко А. Живет слава о подвиге / А. Зетченко // Знамя труда. – 1984.
– 5, 7 янв.
Мунько Т. Подпольщица Лидия Белова / Т. Мунько // Сталин. племя. –
1958. – 24 июля.
Крючков Г. В грозные годы / Г. Крючков // Сов. Украина. – 1957. – кн.
10. – С. 123–128.
Крючков Г. Знайте их имена / Г. Крючков // Смена.– 1957.– № 16 .– С. 7–8.
Крючков Г. Подвиг юних патріотів / Г. Крючков // Червоне Запоріжжя.
– 1956. – 27 трав.
Трутнев А. Подвиг во имя Родины / А. Трутнев // Запорож. правда. –
1956. – 5 июня.
Туркин Ю. Подвиг патриотов / Ю. Туркин // Сталин. племя. – 1956. – 19
мая.
45 років тому (1967) Запоріжжя стало побратимом французького міста Бельфор. Один із бульварів Правого берега м. Запоріжжя був названий Бельфорським;
35 років тому (1977) уведено в експлуатацію Молочанський елеватор.