Горизонти не сідають, скільки б не йти
Першого липня 2024 літа Почесному журналісту України, кавалеру медалей «За доблесну працю» та «Ветеран праці», Золотої медалі української журналістики Жану Анатолійовичу КУЧМІЮ виповнюється знаковий ювілей – 90 років від Дня народження, дві третини з яких, майже 60 років, він присвятив професійній журналістиці.
— Ти чув тривогу? – В мобільнику прозвучав добре знайомий баритон.
— Авжеж, щось трапилося? – стривожено запитав я у відповідь.
— Не хвилюйся, обійшлося, втім приїзди до мене, побачиш.
За годину, потиснувши натруджену правицю гостинного господаря та присівши у затишне крісло, я вже тримав обіцяну мені незвичайну річ: книжечку кишенькового формату під бентежною назвою «Тривога», котра ще пашіла свіжою друкарською фарбою. Пригадую мить, коли від захоплення грозовим змістом несподіваної новинки перемикало подих. Наприклад:
«Як Сонце йому не підстрелити,
Чи ракетою небо не вбити, –
В уяві дрібному раш-„велету“
Україну мою не скорити!»
Снайперськи влучне метафоричне порівняння. Уважно гортаю сторінки. Зупиняюсь. Читаю пісенну присвяту «Україні» і знову не можу утриматися від щемливої цитати карбованого куплету на її адресу:
«Сивиною віків загартована,
Свою волю куєш у борні,
Яка правдою, силою кована,
Що міцніша вогню і броні».
Неймовірно! Надворі ще прокидалася рання весна 2022 року. Повномасштабна війна ерефії проти суверенної України тільки-но розпочалася. Загарбницька й підла, вона збила з пантелику мільйони людей цивільного населення. Черги захисників на фронт, вервечки розгублених біженців… А він, мій старший колега Жан Кучмій, на ту пору досить похило-літнього віку, виявляється, вже чітко визначився. З перших пострілів війни зайняв незламну громадянську позицію та сміливо вступив з віроломним супостатом у бій не на життя, а на смерть. А зброя його – Перо і Слово. У свідомості досвідченого журналіста, палкого публіциста, ліричного поета-пісняра й здібного музиканта, самобутнього художника, непідробного патріота закличне й дошкульне. Слово постало на захист держави ніби своєрідна духовна зброя масового враження. Відверто дивуюся: яку ж у зношеному тривалим життям тілі треба мати титанічну силу волі, щоби, не гаючи часу, взятися за гнівне перо і вже за місяць-другий на власну скромну пенсію видати злободенну, актуально потрібну збірку?! На моє тверде переконання цей мужній крок сивочолого світлозорця – справжній суспільний подвиг. Чи не так, любий читачу?!
До речі, услід за набатною «Тривогою» протягом двох наступних років Жан Анатолійович подібним чином випустив у світ ще кілька художньо-публіцистичних брошур. Серед них нещодавно, у рік свого поважного 90-літнього ювілею, видав книжку під романтизованим заголовком «Титаніада». Ілюстрований томик у рідкісному стилі епічної поеми дійсно про героїв, одначе не про стародавніх міфічно вигаданих, натомість цілком реальних титанів з непересічної історії унікального металургійного підприємства – Запорізького титано-магнієвого комбінату. Та й кому по змозі подібна сага, як безпосередньо не Жану Кучмію?! З 1981 року понад чверть століття трудового шляху гартувався у цьому легендарному колективі на неспокійній посаді редактора багатотиражної газети «Нова техніка», згодом «Вісника комбінату». Нагороджений Відзнакою Міністерства кольорової металургії Союзу PCP.
Винахідливий майстер епічного стилю використав надану посаду редактора в надмірній повноті. Створив прес-клуб «Титан», навколо якого згуртував здібну молодь комбінату й заводського району обласного центру. Більше того, вивів прес-клуб на рівень резервно-кадрової філії обласної організації Національної спілки журналістів України. Наладнав системні випуски літературно-мистецьких альманахів «Теплі джерела», «Дотиком серця» та інших, де друкувалася вся бажаюча інтелігенція міста.
Важко уявити, що ця різнобічно обдарована й високоосвічена кремезна постать у далекому ранньому дитинстві зазнала страшнючих жахіть та гірких злиднів під час Другої світової війни у рідному містечку Василівка. Під кулями, снарядами та бомбами не всі виживали. А як ви гадаєте, де почав навчатися першокласник Жан? 1944-го, ще розбитого війною року у колишній… конюшні для гнідих коней захаращеного замку Попова. В чому він туди ходив? у матусиних… босоніжках, на разі дитячого взуття дуже бракувало. Пишаймося, які талановиті генії виростали з напівголодних та худорлявих тодішніх дітлахів з їх непереборним потягом до глибоких знань та величних досягнень!
Зокрема, все дитинство та юність допитливого Жана промайнули з пензлями за мольбертом. Недаремно зі 40-ка зрощених ним книг чимало ілюстровані його привабливими малюнками. У вагомому авторському набутку захоплюючі збірки «Краю отчий», «Я – Україна», «Квітограй», «Очима серця», «Яка ж ти далі, далина?» тощо. У співавторстві – солідні книги «Вони слави не шукали», «Реабілітовані історією», «Пером і словом», чотири видання екологічного альманаху «Твоє майбутнє – земля за порогами». Не перелічити всього. Либонь, краще завітати до Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки, де існує своєрідна добірка зібрань Жана Кучмія, на численних сторінках оної – розважна проза й ніжна поезія, веселі гуморески й дотепні байки, гостра сатира й адресно римовані присвяти колегам-журналістам, визнаним особам та друзям.
Крутоломні перехрестя творчих муз. Перші записи в трудовій книжці чубатого красеня – художник ряду палаців культури, особливо Василівського районного. Воднораз, поцілований хистом грати на скрипці, балалайці, домрі, інших музичних інструментах, заохотився складати для самодіяльних артистів пісні про рідний край та його звитяжних трударів. Натомість отримав статус поета-пісняра. Так, 1960 року обласна молодіжна газета «Комсомолець Запоріжжя» опублікувала текст пісні василівського аматора про завзятого юнака на музику відомого композитора Степана Ардаб’єва. Згодом насичена співпраця з визнаними композиторами Миколою Куликом, Костянтином Єржаківським й такими зірковими співаками, як Анатолій Сердюк, увінчувалася жаданими успіхами. Пісенна натхненно-патріотична лірика Жана Кучмія лине над вільними просторами України.
А от кореспондентське перо, що стало професійним стрижнем щедро обдарованого митця, дебютно засяяло на шпальтах військової преси під час строкової служби Жана в армії. За новими горизонтами – безповоротний кар’єрний ріст. Завідувач відділом, заступник редактора василівської райгазети «Нова Таврія», редактор чернігівської райгазети «Колгоспна нива», інструктор сектору преси обкому партії, заступник голови обласної фундації книголюбів… Всюди, де б не перебував, Жан Анатолійович вирізнявся невичерпною працелюбністю і толерантністю у стосунках, Богом вродженою мудрістю та стриманою виваженістю, надійною вірою у дружбі.
Покликаний журналістикою служити народові, Кучмій завжди на передній лінії боротьби за честь і гідність простого населення. Товариський, співчутливий, порядний він постійно кудись обирався на громадських засадах: депутатом Василівської міської ради і делегатом перших журналістських з’їздів Незалежної України, членом правління обласної організації НСЖУ і головою її ветеранського осередку… Про таких говорять: Людина з великої літери, зачарованої краси душі і серця. Яке щастя!
У збірці «Окрема думка» Жан Анатолійович афористично підкреслив: для журналіста може бути встановлений тільки розмір пенсії, а не фаховий вік. Журналістика більше – це образ життя, горизонти котрого не сідають. Прикметно, що своє високодосяжне 90-ліття уславлений словотворець зустрічає з пером у невтомних руках. Побажаймо шановному й авторитетному улюбленцю передусім міцного здоров’я та сталого благополуччя. Неодмінно дійти до того, сподіваюсь, недалекого дня, коли надсадно виючі ТРИВОГИ кривавої війни нарешті зміняться лагідними посмішками й дзвінкими піснями мирного відродження, зокрема й чудовими творами нашого поважного ювіляра.
Урочиста присвята:
О, Жан, Почесний журналісте,
Творіння Ваші променисті,
Мов грім і блискавка, – іскристі,
Здобутки – вельми колосисті!
В ділах – смільчак, першопроходець
І газетяр, пісняр і книготворець,
У дружбі щирій – миротворець,
Душевний, мудрий світозорець!
Твоя любов не знає мір:
Поезія чуття – найкращий твір.
І цим, товариш наш, повір,
Ти знов і знов сягаєш зір!
Тож хай ще довго твої руки
З пером не знатимуть розлуки,
Ну, а здоров’я й творчі муки
Нові книжки «спечуть» до друку!!!
З неодмінною повагою – колега,
член Національної спілки журналістів України
Анатолій Огнєв