Запорізька медична академія післядипломної освіти
кафедра медицини катастроф
ст.викладач І.Ф.Шило
На сьогодні, до виконання робіт по ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об'єктах, пов'язаних з ураженням людей різними токсикантами, залучаються (з різними завданнями і неоднаковим відсотком участі) рятувальні «організми» різних міністерств і відомств: МНС, МО, Мінохоронздоров'я, промислових міністерств і підприємств), в т.ч. і від медицини катастроф, фахівців яких немає і в переліку професій Мінохоронздоров'я, але вони інтегровані в сили і служби ЦЗ (ЦО) МНС. При цьому практично кожний з перерахованих учасників для вирішення своїх специфічних завдань створює необхідні підрозділи, які повинні одержувати достовірну інформацію для виявлення факту і масштабу аварії, моніторингу аварійного об'єкту.
А в цій аудиторії ми хотіли б поговорити про 2-і складові цієї роботи:
— це виконання завдань по санітарно-гігієнічному контролю і необхідністю своїми силами одержувати інформацію щодо природи токсикантів, ступеня і масштабів забруднень для оцінки їх небезпеки, прогнозу обстановки і правильної організації дій;
— і друге — це дія відповідних сил по ліквідації медичних наслідків і надання, відповідного об'єму, медичної допомоги потерпілим.
Є ряд причин, які прямо вказують на необхідність саме самостійного отримання достовірної інформації щодо токсоагентів і їх похідних, особливо в період хімічної аварії та пожеж.
По-перше, це не комплексний характер інформації, що одержується службами окремих відомств; по-друге, обмежені можливості існуючої хіміко-аналітичної бази; по-третє, можливість помилок унаслідок низької кваліфікації персоналу (випадкові помилки), так і можливості розкриття відомчих даних (навмисне спотворення їх).
При аваріях часто існує необхідність уяви повної картини подій, які вступають в суперечність з природним прагненнями адміністрації підприємств і вищих інстанцій до захисту інформації (Чорнобиль, кіноконцертний зал «Ост-Вест» Москва, Савезо).
Санітарно-хімічний контроль може бути дискретним або безперервним і використовувати будь-які методи, що дозволяють адекватно оцінювати обстановку. Необхідно визначати рівні забруднень, їх поширеність (межі), спостерігати за динамікою, оцінювати можливість трансформації речовин, враховувати їх міграцію.
Для успішного виконання цього складного завдання гігієнічні підрозділи повинні бути оснащені відповідними технічними засобами виявлення і визначення шкідливих речовин. Зрозуміло, що в оптимальному варіанті йдеться про автономні рухомі засоби — пересувних лабораторіях, які мають явні переваги завдяки високому ступеню оперативності отримання інформації і значної швидкості її оновлення із-за фізичної близькості до місця аварії і природно швидкості її передачі ланкам, що мають потребу (в т.ч. і для служби медицини катастроф).
Одержані експрес-аналізи і інші дані повинні і можуть бути використані, оціненими гігієністами, токсикологами, клініцистами, епідеміологами, фахівцями з інформатики — з метою розробки заходів щодо захисту персоналу і населення, а так само і для надання допомоги потерпілим. Це дозволить визначити граничний час перебування в зараженій зоні, різновид і питання експлуатації засобів індивідуального захисту, способи дегазації і її ефективність. Дають можливість намітити першочергові лікувальні заходи і вирішити (при необхідності) питання евакуації.
Практика надання медичної допомоги ураженим у разі промислових хімічних аваріях свідчать про низьку готовність медичного персоналу до роботи в специфічних умовах надзвичайних ситуацій. Як і раніше, існує парадоксальна ситуація з наданням медичної допомоги при гострих отруєннях хімічними речовинами і хронічних інтоксикаціях. Допомога при гострих ураженнях покладена на токсикологічні центри, а при хронічних ураженнях — на клініки профзахворювань. Дослідження біологічної дії хімічних речовин (як гострих, так і хронічних уражень), розробка гігієнічних регламентів, заходів першої допомоги і рішення питань експериментальної терапії отруєнь проводяться в науково-дослідних інститутах гігієнічного профілю.
Практика повсякденного життя привела до того, що через це фахівці даних установ недостатньо знайомі з особливостями дій промислових отрут. Звичайно ведеться синдромальна терапія. На багато речовин не розроблені антидоти. Як правило, не визначені питання взаємодії клінічних підрозділів між собою усередині токсикологічного Центру.
Украй недостатня оснащеність первинних ланок клінічної допомоги необхідними технічними засобами і лікарськими препаратами для надання допомоги безпосередньо біля вогнища ураження. Ще однією негативною обставиною є те, що після лікування гострого отруєння в токсикологічному центрі хворий звертається по допомогу або до медичної установи за місцем проживання, або в профпатологичні клініки. Лікарі цих лікувальних установ, не маючи в своєму розпорядженні знань про тактику допомоги на першому етапі, опиняються в складній ситуації відносно оптимальної терапії. Адже у разі дії досить великої кількості хімічних речовин гострі отруєння переходять в хронічну форму. В зв'язку з цим, багато фахівців медицини катастроф, вважають, що кожен, хто переніс гостре хімічне ураження повинен знаходитися під диспансерним наглядом у відповідній спеціалізованій медичній установі, до визначення повного результату.
На завершення хочеться сказати, що рівень підготовки медичних кадрів з питань токсикології, медицини катастроф і суміжних дисциплін явно недостатній, тому необхідно внести серйозні доповнення та зміни у програми навчання та активізувати учбові процеси в системах додипломної і післядипломної освіти.