І.В. Кочін
Запорізька медична академія післядипломної освіти
Кафедра медицини катастроф
У всьому світі збереження здорових і сприятливих умов навколишнього природного середовища завжди було однією з актуальних проблем сучасності. Під впливом прогресивної громадськості державні органи багатьох країн вимушені були здійснювати ефективні заходи по запобіганню, ослабленню або усуненню господарської і іншої діяльності, що негативно позначається на навколишньому природному середовищі. Проте лише в другій половині ХХ сторіччя організований суспільний рух набув міжнародного характеру, коли під впливом цього руху державами були прийняті надзвичайно важливі міжнародні документи.
І-ша Стокгольмська декларація з проблем оточуючого людину середовища, прийнята в 1972 р., і Декларація Ріо-де-Жанейро по навколишньому середовищу і розвитку, прийнята в 1992 р., виходять з того, що кожна людина має право жити в сприятливому для здоров'я і добробуту середовищі, і зобов'язана як особисто, так і спільно з іншими людьми охороняти і покращувати навколишнє середовище на благо нинішнього і майбутніх поколінь. Під навколишнім середовищем розуміють всю зовнішня фізична і біологічна система, в якій живуть люди і інші організми, і є чимось цілим, хоч і складним, з багатьма взаємодіючими компонентами.
Разом з тим признається, що володіння екологічною інформацією має першорядне значення для послідовного і ефективного забезпечення можливості відстоювати це право і виконувати даний обов'язок.
Аналогічні положення містяться: у резолюціях Генеральної Асамблеї ООН 37/7 від 28 жовтня 1982 р. про Всесвітню хартію природи і 45/94 від 14 грудня 1990 р. про необхідність забезпечення здорового навколишнього середовища на користь добробуту людей; у Кодексі практичних заходів по збереженню тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення, і інших видів, що мають міжнародне значення, підготовленому урядами держав — членів ЄЕК ООН в 1988 р.; в Європейській хартії по навколишньому середовищу і охороні здоров'я, прийнятої на першій Європейській конференції Всесвітньої організації охорони здоров'я «Навколишнє середовище і здоров'я»8 жовтня 1989 р., і багатьох інших.
Проте приведені документи носять рекомендаційний характер (не створюють правової норми).
Наступним етапом на шляху створення міжнародно-правової норми було ухвалення зацікавленими державами міжнародно-правових актів, що містять положення про інформування громадськості про негативний вплив на навколишнє середовище. Так, в ст. 9 Конвенції про трансграничний впливпромислових аварій 1992 р. міститься зобов'язання держав-учасників забезпечувати надання громадськості належної інформації в районах, яких може торкнутися аварія; в ст. 17 Конвенції з захисту морського середовища Балтійського моря 1992 р. йдеться про зобов'язання держав-учасників надавати громадськості наявну інформацію про стан Балтійського моря і водних об'єктів, розташованих в його водозбірному басейні.
Дещо пізніше був прийнятий міжнародно-правовий акт, спеціально присвячений проблемам інформації, пов'язаної із станом навколишнього середовища, — Конвенція про доступ до інформації, участі громадськості в процесі ухвалення рішень і доступі до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища (Орхус (Данія), червень 1998 р.) .
У цьому міжнародно-правовому документі наголошується, що для сприяння захисту прав кожної людини нинішнього і майбутніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для здоров'я і добробуту, держави – учасниці Конвенції гарантують право доступу до інформації, право участі громадськості в процесі ухвалення рішень і право доступу до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища.
З цією метою держави — учасники Конвенції (Сторони) узяли на себе зобов'язання:
— вживати необхідні законодавчі, регламентуючі та інші відповідні заходи, що визначають порядок здійснення положень Конвенції, що стосуються інформації, участі громадськості в ухваленні рішень і доступу до правосуддя з питань навколишнього середовища;
-прагнути забезпечити, щоб посадовці і державні органи надавали громадськості допомогу і забезпечували їй орієнтацію в отриманні доступу до інформації, в полегшенні участі в процесі ухвалення рішень і в отриманні доступу до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища;
— сприяти екологічній освіті і підвищенню рівня інформованості громадськості про проблеми навколишнього середовища, особливо відносно отримання доступу до інформації, участі в процесі ухвалення рішень і отримання доступу до правосуддя з питань навколишнього середовища;
— забезпечувати належне визнання об'єднань, організацій або груп, сприяючих охороні навколишнього середовища, і подавати їм відповідну підтримку;
— прагнути до того, щоб особи, що здійснюють свої права відповідно до положень даної Конвенції, не піддавалися за свою діяльність покаранню, переслідуванням або утискам в будь-якій формі;
— надавати громадськості можливість доступу до інформації, брати участь в процесі ухвалення рішень і мати доступ до правосуддя з питань навколишнього середовища без дискримінації за ознакою громадянства, національної приналежності або місце проживання, а у разі юридичної особи — без дискримінації за ознакою його зареєстрованого місцезнаходження або фактичного центру діяльності.
При цьому положення Конвенції не зачіпають право кожної Сторони вводити заходи, що передбачають ширший доступ до інформації, активнішу участь громадськості в процесі ухвалення рішень і ширший доступ до правосуддя з питань навколишнього середовища, чим передбачено в даній Конвенції (ст. 3).
Про доступ до екологічної інформації в Конвенції відмічено, що вона надається в максимально стислі терміни, але не пізніше одного місяця після подання прохання, якщо об'єм і складність відповідної інформації не виправдовують продовження даного періоду до двох місяців. Разом з тим подавець прохання про надання інформації повинен бути повідомлений про будь-яке продовження цього періоду і про причини, виправдовуючи прийняття ухвалення такого рішення.
Конвенцією передбачаються випадки, коли в проханні про надання екологічної інформації може бути відмовлено. Це може мати місце, якщо:
— державний орган, в який направлено прохання, не має в своєму розпорядженні запрошуваної інформації;
— прохання є явно необгрунтованим або сформульовано в дуже загальному вигляді;
— прохання торкається матеріалів, що знаходяться на завершальному етапі підготовки.
У проханні про надання екологічної інформації може бути відмовлено також, якщо розголошення подібної інформації негативно вплине на:
— конфіденційність роботи державних органів в тих випадках, коли така конфіденційність передбачається національним законодавством;
— міжнародні відносини, національну оборону або державну безпеку;
— відправлення правосуддя, можливість для осіб піддаватися справедливому судовому розгляду або здатність державних органів проводити розслідування кримінального або дисциплінарного характеру;
— конфіденційність комерційної і промислової інформації в тих випадках, коли така конфіденційність охороняється в цілях захисту законних економічних інтересів;
— права інтелектуальної власності;
— конфіденційність особистих даних або архівів, що стосуються фізичної особи, коли відповідна особа не дала згоди на надання такої інформації громадськості відповідно до положень національного законодавства;
— інтереси третьої сторони, що представила запрошувану інформацію, якщо ця сторона не зв'язана правовим зобов'язанням поступати так само або якщо на цю сторону не може бути покладено таке зобов'язання, і в тих випадках, коли ця сторона не дає згоди на розголошення відповідного матеріалу;
— інформаціяпов'язана з місцями розмноження рідкісних видів у навколишньому середовищі.
У Конвенції наголошується, що держави-учасники можуть дозволити своїм державним органам стягувати платню за надання інформації за умови, що ця платня не перевищуватиме розумного рівня. Державні органи, що мають намір стягувати платню за надання інформації, повинні повідомляти подавцям прохань тарифи ставок, по яких можуть стягувати збори, з вказівкою обставин, що передбачають стягування зборів або що звільняють від їх сплати, і випадків, коли інформація надається за умови попередньої оплати такого збору.
Важливими моментами, що мають відношення до екологічної інформації, є збір і розповсюдження подібного роду інформації. В даному випадку держави-учасники узяли на себе наступні зобов'язання:
— забезпечувати, щоб державні органи мали в своєму розпорядженні екологічну інформацію, яка має відношення до їх функцій, і оновлювали її;
— створювати обов'язкові системи для забезпечення належного надходження в державні органи інформації про плановану і здійснювану діяльність, яка може завдавати значного впливу на навколишнє середовище;
— добиватися, щоб у разі будь-якої загрози здоров'ю людини або навколишньому середовищу, що виникає в результаті діяльності людини або з причин природного характеру, що насувається, вся інформація, яка могла б дозволити громадськості вжити заходи для запобігання або пом'якшення наслідків втрат та збитків, що виникає у зв'язку з такою загрозою, і яку має в своєму розпорядженні державний орган, розповсюджувалася негайно.
Далі, держави-учасники домовилися забезпечувати, щоб в рамках національного законодавства процедури надання громадськості екологічної інформації державними органами були зрозумілими і інформація була досяжною шляхом здійснення наступних заходів:
-надання громадськості достатньої інформації про вид і обсяг екологічної інформації, що знаходиться у розпорядженні відповідних державних органів, і про основні умови, які визначають можливість надання такої інформації і доступу до неї;
— організація і здійснення таких практичних заходів, як забезпечення для громадськості доступності списків, регістрів або архівів; встановлення обов'язку для посадовців надавати підтримку громадськості в отриманні доступу до інформації; виділення пунктів зв'язку;
-безкоштовне надання доступу до тієї екологічної інформації, яка міститься в списках, регістрах або архівах.
Відносно забезпечення поступового збільшення об'єму екологічної інформації в електронних базах даних, які є досяжними для громадськості через публічні мережі зв'язку, держави-учасники домовилися, що інформація повинна включати:
— доповіді про стан навколишнього середовища;
— тексти законодавчих актів з питань навколишнього середовища або таких, що мають до неї відношення;
— документи з питань політики, плани і програми у області навколишнього середовища;
— іншу інформацію в тому ступені, в якому наявність вказаної інформації полегшить застосування національного законодавства щодо здійснення даної Конвенції.
Держави-учасниці домовилися через регулярні інтервали, якіне перевищують три або чотири роки, публікувати і поширювати національні доповіді про стан навколишнього середовища, включаючи інформацію про якість навколишнього середовища і інформацію про навантаження на навколишнє середовище. Крім того, держави-учасниці дійшли угоди:
— публікувати фактичну інформацію і її аналіз, які вони вважають доречними і важливими для розробки найбільш істотних пропозицій з питань екологічної політики;
— надавати в належній формі інформацію про виконання державними органами на всіх рівнях державних функцій, що мають відношення до навколишнього середовища.
Особливе місце в Конвенції займають проблеми участі громадськості в ухваленні рішень по конкретних видах діяльності у області навколишнього середовища.
У цій частині держави-учасники погодилися з тим, що зацікавлена громадськість адекватно і своєчасно інформується, залежно від обставин, або шляхом публічного повідомлення, або в індивідуальному порядку на самому початковому етапі процедури ухвалення рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища:
— про плановану діяльність або заявку, по якій ухвалюватиметься рішення;
-про характер можливих рішень або проекти рішень;
— про державний орган, відповідальний за ухвалення рішення;
-про процедуру, що передбачається, включаючи те, яким чином і коли
така інформація може бути надана.
Процедури участі громадськості передбачають розумні терміни здійснення різних етапів, які забезпечують достатній час для інформування громадськості і підготовки її до участі в процесі ухвалення рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища. Ці ж процедури дозволяють громадськості представляти у письмовій формі або, в необхідних випадках, в ході публічного слухання будь-які зауваження, інформацію або думку, які мають відношення до планованої діяльності.
Держави-учасники узяли на себе зобов'язання забезпечити, щоб після ухвалення рішення державним органом громадськість була негайно сповіщена про це.
І, нарешті, питання про доступ до правосуддя з питань навколишнього середовища. Держави-учасники узяли на себе зобов'язання в рамках свого національного законодавства забезпечити, щоб будь-яка особа, що вважає, що його прохання про допуск до інформації неправомірно відхилена, мала доступ до процедури розгляду ухваленого рішення в суді або іншому незалежному і неупередженому органі. Остаточні рішення носять обов'язковий характер для державного органу, що має в своєму розпорядженні інформацію.
Вищенаведені положення Конвенції про доступ до інформації, участі громадськості в процесі ухвалення рішень і доступі до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, істотно розширюють міжнародно-правову базу за інформацією населення про стан навколишнього середовища.
У Кодексі практичних заходів по збереженню тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення, і інших видів, що мають міжнародне значення, справедливо наголошується, що «для успішного здійснення будь-якої політики у області збереження природи потрібна участь всього населення, як на колективній, так і на індивідуальній основі». Тому важливо, щоб компетентні органи сприяли здійсненню програми інформування громадськості з метою формування кола зацікавлених, які чинили б вплив на директивні органи і безпосередньо допомагали в здійсненні конкретних заходів щодо збереження навколишнього середовища осіб (п. 51).
Кочін Ігор Васильович, завідувач кафедри медицини катастроф Запорізької медичної академії післядипломної освіти, академік Української академії оригінальних ідей, доктор медичних наук, професор (тел. дом. 764-19-79,
тел. роб. 279-05-33)