Найдивовижне, що можна сказати про Україну, — вона існує. Країна, чиї кордони постійно змінювалися. Держава, чия незалежність була епізодами в її історії. Етнос, розділений між різними імперіями. Нація, яка знову і знову була вимушена вступати в періоди тривалої боротьби за збереження у ворожому середовищі з метою — відбутися, утвердитися, усвідомити себе, зберегти складові «української ідеї» та передати нащадкам. Таку національну ідею не потрібно вигадувати й насаджувати в масах, її можна зібрати по крихтах із людських доль і скласти докупи. Окремі особистості здатні своїми діями змінювати та формувати динаміку подій, серед яких наступні:
1 . 994533 329.7 Д36 Деревінський В. Ф. В'ячеслав Чорновіл: дух, що тіло рве до бою / Василь Деревінський. — Харків : Vivat, 2017. — 496 с. : фото. — (Гордість нації).
До особистостей, які на відстані часу набувають нового осмислення, що дає змогу визначити реальний масштаб історичної постаті, оцінити її внесок у прогрес спільноти, належить і В’ячеслав Чорновіл (1937-1999). Постать Чорновола ввібрала життя покоління українців 1940-1990-х рр., яке пережило сталінські репресії, скрутні часи війни, хрущовську «відлигу», переоцінку поглядів, нові репресії і епоху національного відродження, здобуття незалежності України та непростий початковий період розбудови власної держави.
Вже навіть при першому, загальному, ознайомленні з його багатогранною й різнобічною діяльністю вражає широкий спектр інтересів цієї непересічної особистості. Ще за життя він для багатьох став моральним авторитетом, взірцем високого громадянського обов’язку, символом незламності українського духу. Доля кидала його в найнижчі низини і підіймала до найвищих висот.
Він був тричі ув’язнений радянською владою, але зумів підняти міжнародну громадськість на захист політв’язнів у Радянському Союзі, ініціювавши заснування Української Гельсінської спілки. З його ім’ям пов’язаний інформаційний прорив до світової спільноти достовірних матеріалів про події в Україні другої половини 1960-х рр., діяльність із розгортання української національної боротьби у другій половині 1980-х рр. і утвердження та розбудови української державності в 1990-х роках. В’ячеслав Чорновіл був серед організаторів утворення потужної масової організації, згодом – політичної партії, якою став Народний Рух України.
«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити — втративши»
В’ячеслав Чорновіл
2 . 994531 323.1(477.75) М91 Мусаєва С. Мустафа Джемілєв. Незламний / Севгіль Мусаєва, Алім Алієв. — Харків : Vivat, 2018. — 256 с. : іл. — (Гордість нації).
Мустафа Джамілєв (1943) є національним лідером кримських татар, символом єднання депортованого народу і повернення його на рідну землю. Щоб потрапити на батьківщину, він пройшов Омськ, Магадан, в’язниці, зони та зміг не тільки сам повернутися до Криму, але й повернути туди всіх кримських татар. Він присвятив своє життя боротьбі з системою, величезною репресивною махіною, пройшов радянські тюрми, голодування, залякування — переміг. Але анексія Криму 2014 року розпочала новий виток випробувань. Тепер знаний дисидент, правозахисник, уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу на міжнародному рівні відстоює права своєї батьківщини. Історія його життя – це історія боротьби кримськотатарського народу.
Поза очі Джемілєва часто називають людиною-пам’ятником, в очі трохи «м’якше» — людиною-легендою. І нехай це загалом відповідає дійсності – до пафосу Джемілєв байдужий. Оцінити істинний масштаб цієї особистості, його значення для вітчизняної історії зможуть, напевно, тільки нащадки, а нам, його сучасникам, варто хоча б прочитати цю книжку, і саме тепер! Для розширення кругозору в історії та політиці, для моральної підтримки і просто для розуміння, з ким нам випало жити в одному місці в один непростий час. І за ким цей час і своє місце в ньому є сенс звіряти.
«Ніхто і ніколи, за жодних обставин, не змусить мене відмовитися від виконання свого обов’язку та зобов’язань, покладених честю, совістю та національною гідністю»
Мустафа Джемілєв
3 . 994535 271 Щ92 Щоткіна К. Любомир Гузар. Хочу бути людиною / Катерина Щоткіна. — Харків : Vivat, 2018. — 272 с. : фото. — (Гордість нації).
Доля Блаженнішого Любомира Гузара (1933-2017) – одна з таких, які відкривають перед нами Україну, що існувала, здається, всупереч самій історії. Без ґрунту під ногами, без надії знайти свою «землю обітовану», без будь-якої підтримки ззовні – навіть навпаки, наперекір оточенню. Тримаючись лише вірою. Чи, може, просто мрією.
Він майже півстоліття жив спочатку в США, потім в Італії, багато подорожував із місіями, і тепер став прикладом – яким може бути українець, сформований в умовах вільного світу. Прийнявши управління Українською греко-католицькою церквою на цьому етапі, коли її називали «регіональною» чи навіть «закордонною», і довівши до статусу церкви для всієї України, патріарх Гузар добровільно передав владу молодому наступнику, щоб мати ще час бути корисним країні, якій не щастить на правителів. Стати добрим порадником та дороговказом.
«Людина миру» Любомир Гузар зазвичай закликав до мирних способів вирішення спірних питань. Під час Революції гідності, він разом із групою «Першого грудня» готовий був вступити в переговори й виступити посередником між владою та Майданом. Але, попри переконання, він ніколи не вимагав «миру за всяку ціну».
Коли почалася війна, патріарх-емерит викликав черговий обвал критики за відмову від лицемірно-миротворчої риторики. На його думку, якщо війна – нема ради, треба захищатися. Людина, що бачила війну, пережила на власному досвіді, назавжди залишиться її палким противником. Але агресія позбавляє вибору. Лишається тільки діяти.
«Усе, що нам треба, — довести справу до кінця. Закінчити революцію. Зламати хребет радянській системі… Зламати її в корені, по суті – у системі суспільних відносин, освіти, державній системі, у словах, думках і вчинках. Зробивши людську гідність мірою всіх речей»
Любомир Гузар
4 . 995820 271 М26 Маринович М. Митрополит Андрей Шептицький і принцип «позитивної суми» / Мирослав Маринович. — Львів : Вид-во Старого Лева, 2019. – 248 с. : іл.
Митрополит Андрей Шептицький служив своєму народові як духовний провідник майже півстоліття, аж до його смерті 1944 року. Він жив у надзвичайно турбулентні часи й був найбільш далекоглядним і непохитним моральним авторитетом своєї доби. Не лише для свого народу, а й для всіх народів світу.
Проте, чи був його моральний авторитет справою лише його епохи, як промовляв він до нас і сьогодні? Чи важливий він для нас – людей, які живуть в інших обставинах і постали перед іншими економічними, політичними й релігійними викликами в нинішні буремні часи?
Щоб відповісти на це захопливе й викличне запитання, слід зрозуміти спосіб думання Шептицького, його вчинки (часто з великим ризиком для нього) у сфері економіки, в політичному дискурсі та в міжрелігійних стосунках. Зокрема, його принцип «позитивної суми», коли від співпраці виграють усі учасники. Для нього «братня любов» була не хитрим вивертом, а головною засадою, якою ми завжди повинні керуватися, коли говоримо про інших чи діємо щодо них.
«Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям є ворогами, які одне одного ненавидять і навіть не соромляться вже тієї ненависті!»
«Спільна молитва, мої милі браття, має більшу силу, ніж молитва кожного зокрема»
Митрополит Андрей Шептицький
5. 994722 791.633 М61 Мимрук О. В. Олег Сенцов / Олександр Мимрук. — Харків : Фоліо, 2017. — 400 с. : фото.
Олег Сенцов (1976) – багатогранний митець, який, ніби маленький камінчик, потрапив у механізм величезної мілітарно-терористичної машини під назвою Російська Федерація. Його запасу міцності цілком вистачає на те, щоби заважати цій машині безперебійно працювати і залишатися для неї нездоланною проблемою. Олег не дозволив себе перемолоти, перетворивши на порох. Те, що відбувалося з Олегом Сенцовим, — це метафора усього україно-російського конфлікту, стиснутого до масштабу окремої людини.
Це видання складається зі спогадів людей, які добре знали Олега, з уривків його творів і сценаріїв до фільмів, а ще з витягів протоколів допитів свідків, які проходили по цій сфабрикованій справі. У ньому багато фотографій – і з домашнього архіву, і з залу суду. Хоча, як стверджують рідні та друзі, Олег ніколи не любив говорити про себе, за нього говорять його твори, і перш за все практично автобіографічні оповідання.
Наразі дуже тішить той факт, що боротьба за звільнення Олега Сенцова завершилася перемогою над неймовірним вироком РФ (двадцять років ув’язнення!) – він на свободі, у теплих обіймах рідної Української землі!
«Боягузтво – найголовніший, найстрашніший гріх на землі. Зрада – це така особиста форма боягузтва… Я не знаю, чого варті твої переконання, якщо ти не готовий за них постраждати або померти»
Олег Сенцов
Укладач: Марина Маслова, відділ наукової інформації та бібліографії