Я вважаю себе передусім поетом,
а потім музикантом.
Боб Ділан
Боб Ділан (справжнє ім’я Роберт Аллен Ціммерман) – американський співак, композитор, поет і гітарист, музика якого вплинула на творчість величезної кількості композиторів-піснярів. Ікона музичного стилю й символ часу. Володар премій «Греммі», «Золотий глобус» та «Оскар», лауреат спеціальної Пулітцерівської премії (2008) та Нобелівської премії з літератури (2016). Найтитулованіший митець в історії масової культури.
Народився майбутній музикант 24 травня 1941 року у містечку Дулут (штат Міннесота, США) в сім'ї євреїв-емігрантів Абрахама Ціммермана та Беатриси Стоун. Його дідусь і бабуся по лінії батька були змушені тікати з Одеси від єврейських погромів у 1905 році.
З дитинства Роберт постійно слухав музичні радіопередачі з записами блюзів, особливо йому подобалась фолк-музика Хенка Вільямса і Вуді Гатрі. На початку свого музичного становлення більша частина репертуару Ділана складалася саме з композицій Гатрі. Згодом він опанував ази гри на гітарі, а його улюбленим інструментом стала губна гармоніка. У 10 років написав свої перші вірші. Ще під час навчання у середній школі він виступав у складі різних колективів, виконуючих народну музику в кафе і барах. Після вступу до Університету Міннесоти (1959) не припиняв свої музичні заняття. Саме під час навчання в університеті Боб вирішує стати професійним музикантом.
За свою кар'єру співак користувався декількома псевдонімами, але основним, під яким його знає весь світ, став Боб Ділан, де прізвищем стало ім'я улюбленого поета Ділана Томаса (що сам Ділан з деякого часу заперечує).
У лютому далекого 1962 року побачив світ його перший альбом «Bob Dilan», який складався, за виключенням двох власних робот, із переспівів композицій класичного фолк- і блюз-репертуару. Наступний альбом «Tre Freewheelin`Bob Dilan» вже містив значну кількість власних «протестних» пісень із політичним підтекстом і згодом досяг «платинового» статуса.
Влітку 1965 року виходить перший повноцінний рок-альбом «Highway 61 Revisited», революційний заряд якого протягом кількох років впливав на світ рок-музики. Статті з аналізом текстів Ділана почали з’являтися в серйозних літературних журналах. У 2004 році пісня із згаданого альбому «Like a Rolling Stone» очолила складений за опитуванням журналу «Rolling Stone» список 500 найкращих пісень усіх часів.
З липня 1966 року, після мотоциклетної аварії, Ділан певний час живе відлюдником, експериментуючи з жанрами і звучанням, а в грудні 1967 року з’являється студійний запис альбому «John Wesley Harding», в якому музикант синтезує кантрі та рок-музику, об’єднавши їх у нову течію — кантрі-рок. Після цього Боб переїжджає до Нешвілла, «столиці кантрі». Там він змінює манеру виконання й навіть тембр голосу, щоб записати разом із Джоні Кешем новий альбом «Nashville Skyline» (1969).
Наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років в альбомах Ділана починають переважати пісні, присвячені релігійній тематиці, а також негативному ставленню до проституції та порнографії. Багато хто сприйняв цей факт як святенництво.
У 1985 році Боб Ділан чи не першим із західних рокерів виступив у Радянському Союзі. Але після провалу амбітного, створеного спільно з іншими зірками, диску «Under the Red Sky» (1990) більше семи років не зробив жодного запису.
Восени 1997 року виконавець відвідав Болонью, де Папа Римський виголосив перед двохтисячним натовпом проповідь, побудовану на тематиці пісні Боба Ділана «Blowin’ in the Wind», а у грудні президент Білл Клінтон нагородив його відзнакою Центру Кеннеді. У кінці того ж року співак випустив перший за минуле десятиліття збірник нових композицій «Time Out of Mind», який отримав три нагороди «Греммі», у т. ч. у найпрестижнішій номінації «Альбом року» (1998).
11 вересня 2001 року виходить 31-й альбом Боба Ділана «Love and Theft», який у 2010 році за результатами голосування Newsweek отримує друге місце в номінації «Кращий альбом десятиріччя».
29 серпня 2006 року відбувся реліз альбому «Modern Times», що завершив трилогію, розпочату «Time Out of Mind» та продовжену «Love and Theft». Альбом посів першу сходинку в Billboard 200.
У 2012 році виходить 33-й альбом «Tempest», який уміщує в собі різноманітність як музичних жанрів, так і тем: від історії катастрофи «Титаніка» до ностальгічної присвяти Джону Лєннону. Альбом високо оцінили музичні критики. Того ж року президент США Барак Обама, для якого музикант – улюблений поет, нагородив його однією із вищих цивільних нагород Америки – «Президентською медаллю Свободи». У своєму виступі під час церемонії нагородження Обама сказав: «Немає більшого майстра в історії американської музики, ніж Ділан, артиста, що по-новому визначив не тільки звук, який несе музика, а й послання, яке глибоко переживають люди» [41, с. 50].
Незвичайний для Боба Ділана альбом «Shadows in the Night» (2015) містить кавери пісень Френка Сінатри. У березні 2016 стало відомо, що готується ще один студійний альбом каверів «Fallen Angels».
Наразі у доробку живої легенди рок-музики 35 студійних та 13 концертних альбомів [53, с. 49], які розійшлися 110-мільйонними тиражами, що робить його одним із найуспішніших музикантів сучасності.
У 1973 році Ділан дебютував у кіно, зігравши у фільмі «Пет Геррєтт і Біллі Кід» та написавши для нього гімн «Knockin’ on Heaven’s Door». Згодом ця пісня увійшла до золотого фонду рок-музики та переспівувалася багатьма виконавцями – від Боба Марлі та Роджера Уотерса до U2, Guns N’ Roses та Avril Lavigne. Боб сам зняв два фільми: документальну хроніку власних гастролів «З’їш документ» (1972) та п’ятигодинну драму «Реналдо і Клара» (1978). Також Ділан (під псевдонімом «Сергей Петров») і Ларрі Чарльз написали сценарій до фільму «Шоу століття» (2003).
У 2000 році Ділан отримав кінопремії «Оскар» і «Золотой глобус» за нову пісню «Things Have Changed», написану до фільму «Вундеркінди».
Боб Ділан – не лише великий музикант та популярний поет, а ще й талановитий художник, виставки якого з величезним успіхом проходять у США та Європі. Деякі роботи манерою письма нагадують імпресіоністів і постімпресіоністів. Боб Ділан працює акриловою фарбою по полотну, швидко наносячи мазки, оригінально й образно, і роботи, що з’являються з-під його руки, вражають тонким і глибоким змістом.
Створені на основі малюнків та ескізів, зроблених у 1989-1992 роках, картини Ділана візуально повторюють стилістичні ознаки Боба Ділана – музиканта й письменника.
Критики відзначають, що в останніх живописних роботах Ділана зображення припускають різні інтерпретації – у кожної власне сяйво й напівпрозорі кольори, що випромінюють дуже емоційний заряд, і ці картини – кульмінація всього, що Ділан зробив у кар’єрі художника.
У квітні 2008 року творчість Ділана була відзначена Пулітцерівською премією «за визначний вплив на популярну музику й американську культуру за допомогою ліричних композицій виняткової поетичної сили», не дивлячись на те, що в 2007 році письменник і журналіст Сем Літ у публікації для газети «The Telegraph» критично писав про Боба Ділана як поета. Автор статті наголошував, що фанати Ділана не беруть до уваги відмінностей між написанням поезії, у високому розумінні цього слова, і створенням пісень, які належать до масової культури. А ключова відмінність полягає в тому, що внутрішня музика поетичного тексту не потребує музики зовнішньої. Але, як зазначає український літературознавець Дмитро Дроздовський, сьогодні для творчості немає потреби в точному поділі, тож є підстави говорити про різні види творчості як про зміщені площини, а не як про паралельні світи. Не варто забувати і про найважливіший спосіб визначення поета — його самовизначення [22, с. 14].
Боб Ділан багаторазово стверджував: «По-перше, я поет, а по-друге, музикант». У віршах Ділана оригінально й органічно поєднується майстерність рими й ритму. Близькі йому й суто професійні наративні прийоми, зокрема, уміння розповідати історії різних людей. Ліричних героїв тут чимало, як і цікавих тем: від війни та соціальної несправедливості до стосунків між чоловіком і жінкою, екзистенційних питань… Ділан — інтертекстуальний та інтермедіальний. У текстах виконавець згадує попередників і сучасників, говорить про них і в інтерв'ю, і у спогадах. Тут і Джеймс Джойс і Т. С. Еліот, і поети-бітники, і класики на кшталт Жуля Верна, Герберта Веллса. Боб Ділан пише композиції, в яких поєднуються рок, фолк, кантрі, госпел. Музичні жанри впливають не тільки на манеру виконання, а й безпосередньо на літературну форму: мову, стиль, ритм. Простенькі, незугарні, часто естетично непретензійні твори Боба Ділана позначені особливою категорією — «художньою виразністю», але при цьому вони ліричні, прості, легко запам’ятовуються.
«Тарантул» — єдиний експериментальний роман Боба Ділана про жах та хаос сучасного життя, написаний протягом 1965-1966 років, був виданий у 1971-му році. У творі автор використав літературний прийом, відомий як «потік свідомості». Книга наповнена витонченою грою сенсів та вражає трагічністю світосприйняття. Відразу після виходу роман отримав негативні відгуки літературних критиків. А у 2003 році в рейтингу «п’яти самих незрозумілих речень із книг, написаних музикантами», опублікованому на сторінках журналу «Spin», речення із книги Ділана зайняло перше місце. Вже після виходу роману Боб Ділан говорив, що у нього не було серйозного наміру написати книгу, що це була не його ідея – у більшій мірі вона належала Альберту Гроссману, його колишньому менеджеру. Проте, попри розгромні рецензії критиків, твір знайшов своїх шанувальників, перевидавався декілька разів англійською, а також був перекладений російською, португальською, французькою, хорватською мовами. Напевно, не через свої художні якості, а через ім’я автора, через культовість і міф, до якого автоматично потрапляє кожний переклад творів Дилана, яким би слабким не був оригінал [24, с. 210].
У жовтні 2004 року відбулась презентація першої частини автобіографії Ділана «Хроніки». Автор зізнавався, що ця книга – єдина можливість хоч що-небудь про нього довідатися. Це збірник, як казав сам Ділан, «доволі щирих мемуарів-медитацій». Він розповідає про роки, проведені у Нью-Йорку до початку роботи над першою платівкою, про своє усамітнене життя у Вудстоці та про те, що відбувалося в кінці 60-х, про дискомфортні для нього 80-ті, про диск 1987 року «Oh Mercy». У книзі немає відомостей про захоплення співака наркотиками, про його дружин та коханок… І хоча осилити всю книгу достатньо важко (для цього треба бути великим прихильником автора), сам Ділан не надто переймається з цього приводу: «Цілком можливо, що не всі зможуть дочитати її до кінця. Але це і не головне. Коли я писав книгу, я знову згадував все своє життя. Що, взагалі-то, і було потрібним» [11, с. 27].
Крім цього Боб Ділан опублікував книжку віршів у прозі, а скоро має побачити світ другий том його мемуарів.
У 2016 році Нобелівський комітет обрав того, кого без перебільшення можна назвати «зіркою» маскультури, «за творення нових форм поетичного вираження в межах великої традиції американської пісні». Зрозуміло, чому рішення Нобелівського комітету викликало дискусії. І справді, нагороджено нетипового літератора, який став відомим не через суто літературні твори. До речі, він уже кілька років номінувався на Нобелівську премію з літератури, але його нинішнє досягнення однаково гідне захвату. Напевно, не тексти, а саме життєтекст Боба Ділана схилив думку Комітету до остаточного рішення. За його життям можна писати історію американської музики. Боб Ділан — людина, яка створила свій напрям в американській культурі. Як зазначила Сара Даніус, оголошуючи постанову Шведської академії, «Ділан – видатний поет, що далі провадить багату англомовну традицію, яка тягнеться від Мілтона і Блейка до сучасності, й інколи є дуже цікавим та оригінальним традиціоналістом. Він належить не тільки до письмової традиції, а й до усної, не тільки до красного письменства, а й до популярної літератури» [41, с. 50].
Цьогорічне нагородження вводить до сучасного літературного канону тексти маскультури, рок-культури, тексти, які перетворили андеграундне і маргінальне на культове у США.
Дмитро Дроздовський з цього приводу написав так: «Рок-поезія – не антипод філософській або інтимній ліриці, а продукт певного часу, який нині спромігся на свою маленьку канонізацію в історії Нобелівської премії ХХІ століття. Ба й викликавши чимало дискусій і подивувань серед літературно небайдужих людей» [24, с. 213].
Боб Ділан – людина епохи. Про нього знімали і знімають біографічні художні та документальні фільми, серед яких «Немає шляху назад» Мартина Скорсезе.