III квартал 2012 р

Матеріали, зібрані у третьому випуску дайджесту, досліджують можливості застосування досвіду згуртування ЄС для сприяння загаль­нонаціональній консолідації України, питання модернізації українського суспільства як головного пріоритету державної політики для забезпечення нової якості економічного зростання; розглядають протиріччя позиціювання України між на­прямами багатовекторної інтеграції України: ЄС чи Єдиний економічний простір.

* * *

Євроінтеграційний поступ України — від партнерства до асоціації

Незмінність європейського вибору України зумовлена самим фактом цивілізаційної приналежності до спільноти європейських народів. Інтеграція в європейський політичний, економічний і гуманітарний простір є стратегічним орієнтиром і системотворчим чинником розвитку держави.

2.1. Угода про асоціацію та її імплементація

2011 рік став певною мірою визначальним для розвитку відносин між Україною і Європейським Союзом. Завершено надскладні переговори щодо Угоди про асоціацію включно з поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі між Укаїною та Європейським Союзом. Головним позитивним результатом 15-го саміту Україна-ЄС, що відбувся 19 грудня 2011 р., стало оголошення про успішне завершення переговорів щодо тексту Угоди та перехід до стадії підписання документа. 30 березня 2012 року відбулося парафування Угоди про асоціацію.

Угода про асоціацію має доленосне значення для України і формує дороговкази для життєво важливих внутрішніх реформ шляхом модернізації. Не менш важливою є ця угода і для наших партнерів у Європейському Союзі. Підписання Угоди про асоціацію відбудеться, незважаючи на жодні внутрішні чи зовнішні перешкоди політичного характеру, що мають ви­ключно тимчасовий характер.

Угода про асоціацію, включно з поглибленою та всеохоплюючою зоною вільної торгівлі (ЗВТ), закладає нові підвалини відносин між Україною та ЄС на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції. Ці відно­сини підкріплюватимуться потужною інституційною базою та відповіда­тимуть європейським очікуванням українців. В основі політичної асоціації закладено зближення позицій України та ЄС з усіх міжнародних питань, забезпечення безпосередньої участі України у політиці, агенціях і програ­мах ЄС.

Основними питаннями є вибір інструментів практичної реалізації Угоди про асоціацію, змістовного наповнення нового рівня відносин, у т. ч. в межах спільних органів, передбачених Угодою. Передання керівним органам асоціації компетенції приймати обов'язкові для сторін рішення кардинально підвищить ефективність їх діяльності. Таким чином підвищиться рівень взаємодії та взаємовпливу між Україною та ЄС в політич­ній сфері.

Послідовна й ефективна імплементація механізмів Угоди про асоціацію має створити міцний базис для подальшого стійкого політичного й економічного розвитку нашої держави, закласти основу стратегії рефор­мування всіх основних сфер і впровадження європейських стандартів за­для підвищення якості життя в Україні.

За своїм змістом Угода про асоціацію є безпрецедентним документом у договірній практиці України та ЄС. Якщо згідно з попереднім договором — Угодою про партнерство та співробітництво — Україна добровільно і на власний розсуд здійснювала наближення свого законодавства у пріори­тетних сферах до законодавства ЄС, то з укладенням Угоди про асоціацію Українська Держава бере на себе жорсткі зобов'язання щодо перенесення у своє законодавство актів надбання Спільноти, вміщених у відповідні до­датки до Угоди.

Необхідно вже сьогодні напрацювати механізми імплементації положень Угоди і створити необхідну нормативно-правову базу забезпечення її виконання. Державні ресурси мають концентруватися на вирішенні пер­шочергових завдань, для кожного з яких буде розроблено план реалізації.

Важливим завданням на 2012 р. є підготовка української економіки до функціонування в умовах режиму зони вільної торгівлі. Нині обізнаність українських підприємців щодо переваг і викликів, які несе зміна торговельного режиму з Європейським Союзом, украй низька. Для виправлення цієї ситуації Урядом України буде розроблено відповідний план заходів.

2.2. Упровадження безвізового режиму

Іншим провідним завданням на середньострокову перспективу залишається зняття візових бар'єрів між Україною та Європейським Союзом. Протягом 2011 р. Україна досягла прогресу у виконанні технічних крите­ріїв, що випливають із Плану дій з лібералізації візового режиму, наданого нам у 2010 р. У межах імплементації Плану дій здійснюються національні програми реформ у сферах безпеки документів, міграції, охорони громад­ського порядку, зовнішніх відносин. Подаль­ший прогрес у візовому діалозі з Євросоюзом має залежати виключно від швидкості реалізації Україною технічних завдань, передбачених Планом.

Необхідно більш ефективно використовувати можливості дво- та бага­тосторонніх форумів (зокрема Східного партнерства) насамперед у сфері інтегрованого управління кордонами, забезпечення безпеки документів. Окрім політичних зустрічей, значний вплив на європейську суспільну дум­ку має громадянське суспільство України та засоби масової інформації.

На другому етапі основним завданням є фінансування та створення інфраструктури для функціонування безвізового режиму на кордонах з Євросоюзом, зокрема запровадження біометричних документів, випробовування на практиці системи інтегративного управління кордонами, у т. ч. зв'язок і взаємодія між правоохоронними, прикордонними, митними та ін­шими установами, що контролюють процес руху людей через кордон.

Більшої актуальності набуває завдання зміни серед європейців іміджу громадян України як потенційних мігрантів і пов'язаних з їх перебуванням на території ЄС ризиків, що у майбутньому сприятиме прийняттю позитивних політичних рішень стосовно України.

Наша держава не повною мірою використовує відповідні можливості, які надаються ЄС у гуманітарній сфері. Необхідним є прискорення процесу приєднання України до програм Євросоюзу щодо посилення інноваційно-дослідницьких можливостей. Це дозволить провести структурні реформи в науковій сфері України та значно підвищити, залучення українських науково-дослідних установ до сфери європейських наукових досліджень.

2.3. Досвід Східного партнерства

2011 рік став також роком змін і для ЄС — у сферах його зовнішньо- і внутрішньополітичної діяльності. У цьому контексті для України пріоритетним полем для взаємодії з ЄС став перегляд Європейської політики сусідства, зо­крема в частині внесення змін в ініціативу ЄС Східне партнерство (СхП).

Трирічний досвід функціонування Східного партнерства засвідчив важливу роль цієї ініціативи у доповненні амбітних двосторонніх відносин України та ЄС. Східне партнерство зберігає значний потенціал у забез­печенні держав-партнерів ЄС практичною підтримкою в проведенні внут­рішніх реформ відповідно до європейських стандартів. Часткове оновлення Східного партнерства за результатами саміту у Варшаві 29-30 вересня 2011 р. є проявом конструктивного підходу до розвитку цієї політики, ра­зом з тим слід підкреслити, що певна концептуальна незавершеність СхП продовжує зберігатися й надалі.

Водночас цей недолік може бути усунений у процесі еволюційного розвитку Східного партнерства. Зважаючи на складність сучасних політичних процесів у Євросоюзі та Середземноморському регіоні, досить складно го­ворити про часові перспективи внесення якісних змін у політику ЄС у схід­ному напрямку. Прискорити цей процес можна лише об'єднавши зусилля зацікавлених держав.

Значний нереалізований потенціал європейської інтеграції знаходиться в можливостях щодо участі України в агенціях і програмах Європейського Союзу відповідно до Протоколу до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС про Рамкову угоду про загальні принципи участі України в програмах Співтовариства (22 листопада 2010 року).

Зважаючи на обмеженість людських і фінансових ресурсів та низький рівень обізнаності щодо роботи програм та агенцій ЄС, Україні необхідно за­стосувати поступовий і вибірковий підхід щодо визначення переліку аген­цій і програм. Визначальними критеріями тут можуть бути відповідність і сумісність пріоритетів агенцій і програм ЄС зі стратегічними пріоритетами розвитку України та з пріоритетами співпраці між Україною та ЄС.

2.4. Партнерство України та ЄС в умовах європейської кризи

Реалізація політики європейської інтеграції України має відбуватися з урахуванням динамічних процесів політичного й економічного розвитку ЄС. Сьогодні Євросоюз стрімко змінюється. Якщо вдосконалення організаційних основ ЄС донедавна було процесом еволюційного характеру, то на­слідки світової фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. і нинішня кри­за єврозони актуалізували потребу пошуку способів вирішення проблем в організації економічних і політичних процесів у Європейському Союзі. Рі­шення, прийняті нещодавно лідерами країн-членів ЄС, укотре довели, що ці країни спроможні досягати компромісів заради добробуту громадян та інституційної стабільності Європейського Союзу. Можливість досягнення таких складних компромісів свідчить про високу спроможність Євросоюзу до консолідації та ефективність спільної європейської політики.

За цих обставин показовим для України є те, що навіть в умовах фінансово-економічних турбуленцій у ЄС процеси європейської інтеграції поглиблюються в напрямку подальшого реформування його інституцій і продовжу­ються у сфері виконання прийнятих раніше рішень щодо розширення ЄС.

Саме останнє може бути суттєвим допоміжним чинником вирішення євро­пейської економічної кризи та отримання додаткових можливостей для пе­ретворення ЄС на потужного актора світової політики. Україна є важливим учасником цього процесу. Парафування, а згодом і підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (у т. ч. й частини про створення поглибле­ної та всеохоплюючої зони вільної торгівлі) необхідне обом партнерам. Для України зближення з ЄС означає отримання необхідного модернізаційного поштовху, для Європейського Союзу інтеграція України надасть додатко­вий потужний ресурс для економічного та політичного розвитку. Особливу увагу тут привертають взаємовигідні можливості, що утворюються внаслі­док поглиблення зв'язків України з потужними економіками євроазійського та азійського простору. Саме український майданчик може стати платфор­мою для започаткування нового партнерства між Європейським Союзом та азійськими країнами, що динамічно розвиваються.

У цьому контексті вжиття державою заходів, спрямованих на розвиток національної економіки, недопущення або пом'якшення негативних зовнішніх впливів, разом з усвідомленням суспільством об'єктивних причин і безумовних переваг європейської інтеграції дозволять Україні досягти най­ліпших результатів на обраному та законодавчо затвердженому зовнішньо­політичному векторі. Важливе значення при цьому мають постійний моні­торинг та аналіз економічних, політичних та організаційних процесів у ЄС.

Євроінтеграційний поступ України — від партнерства

до асоціації // Про внутрішнє та зовнішнє становище

України в 2012 році : Щорічне послання Президента

України до Верховної Ради України. — К., 2012. — С. 186-191.

Прогнозні сценарії розвитку ЄС та Україна

Про Європейський проект говорять як про щось самозрозуміле, таке, що не потребує визначень та пояснень. Усім ніби відомо, що Європейський Союз будується, але чомусь не виникає питання про те, як мають формуватися відносини з міжнародним утворенням, що є прин­ципово змінним, перебуває у стадії формування, не маючи ані визначе­них кордонів, ані остаточно усталених інституцій, і при цьому виразно претендує на роль глобального гравця, беручи реальну участь у світо­вій економіці та міжнародній політиці. Від офіційних представників Євросоюзу часто доводиться чути, що ЄС є міжнародним утворенням принципово нового типу, і хоча на сьогодні існує безліч текстів, при­свячених устрою ЄС, історії його розвитку тощо, однак досі не стави­лося питання про сутність ЄС саме як проекту, тобто принципово неза­вершеного утворення (адже виконаний проект перестає бути проектом і набуває іншого статусу), а також про практичні наслідки у сфері по­будови двосторонніх відносин, які з цього випливають.

Залежність ЄС від багатоваріантності того, що може статися, унаочнила ситуація навколо прийняття Європейської Конституції у недавньому минулому. Виявилося, що архітектори Європейського проекту знехтували множинністю та альтернативністю майбутнього, надто покладаючись на своє вміння його контролювати. Зміст цього уроку, зда­ється, ще не вповні усвідомлений.

У цьому зв'язку міг би виявитися корисним досвід так званого аналізу множинних сценаріїв, що набуває останнім часом популярності у різних сферах, починаючи від менеджменту і закінчуючи політичною аналітикою, коротше кажучи, усюди, де доводиться мати справу з ви­робленням тактики і стратегій. Ця техніка спрямована на те, щоб на­вчити працювати у просторі майбутнього за допомогою одразу кількох сценаріїв, що відбивають різні можливості розвитку подій.

Кількість таких планів, що базуються на відповідних сценаріях, за даними деяких сучасних досліджень, може коливатися від 3-х до 5-ти. Нижче ми спробуємо запропонувати 3 можливі варіанти розвитку подій усередині ЄС і назвати пов'язані з ними варіанти подальшої пове­дінки України.

1.ЄС продовжуватиме рухатися у бік подальшої централізації, до якої ніби-то об'єктивно підштовхує закладена в основу європейського проекту логіка інтеграції (навіть якщо цей рух доведеться тимчасово уповільнити).

2. Цю тенденцію буде змінено, і гору візьмуть дезінтеграційні тен­денції, які, зрештою, за певних умов, можуть призвести до розпаду ЄС і ліквідації політичного проекту об'єднаної Європи.

3. Нарешті, не виключеним є і проміжний варіант з коливаннями до­ центрових і відцентрових процесів і поверненням до ідеї принципово нежорсткої моделі проекту європейського об'єднання.

Показово, що центральною проблемою при обговоренні нинішніх перспектив розвитку ЄС виявляється питання про подальше розширення, а саме — чи варто його продовжувати і в якому вигляді, тобто у центрі уваги опиняється проблема, що безпосередньо пов'язана з пер­спективами реалізації євроінтеграційної стратегії України.

У разі розвитку подій за сценарієм 1 можна очікувати тимчасово­го уповільнення інтеграційних процесів і процесу розширення, але напрям політичного розвитку ЄС залишиться той самий. Отже, не припинятимуться спроби реалізації Європейської політики сусідства, об'єктом якої є Україна. Цей сценарій у його граничному, а не пом'якшеному варіанті, виглядає найменш оптимістичним як з погля­ду самого ЄС, якому, зрештою, загрожуватиме політична та економіч­на стагнація, так і з погляду України, для якої євроінтеграційні пер­спективи у вигляді набуття повноправного членства можуть втратити актуальність, по-перше, через повну невизначеність хронологічних меж цього процесу, а по-друге, через втрату привабливості ЄС як мети інтеграційного руху. Водночас на сьогодні цей сценарій виглядає і як найбільш реальний.

У кінцевому підсумку цей варіант розвитку подій міг би призвести до дезінтеграції ЄС (сценарій 2), про що говорять деякі західні експерти, підкреслюючи, що Лісабонська угода не містить нового бачення ЄС та його ролі у світі, а відповісти на головні виклики та загрози XXI ст. (міжнародний тероризм, збільшення розриву між багатими та бідними країнами, загрози, пов'язані з економічним та екологічним виснажен­ням) неможливо лише застосуванням інституційних та ідеологічних механізмів.

Ще один можливий варіант розвитку подій (3) — часткова полі­тична децентралізація. Внаслідок цього перевагу отримає не жорстко об'єднавча модель ЄС, а більш м'яка та гнучкіша форма інтеграції, яка у принципі може сприяти пошуку нових варіантів активного залучення до співпраці країн, що перебувають за межами ЄС. Прибічницею цього варіанта традиційно виступає Великобританія. Враховуючи, що нині всередині ЄС відбувається перерозподіл сил, пов'язаний, зокрема, з активізацією політики Франції, підсиленням ролі Великобританії, а також Німеччини та Польщі, знов підвищується роль трансатлантичних зв'язків. Водночас у цих країн немає спільного бачення майбут­нього ЄС щодо його розширення — наприклад, Франція виступає за обмеження цього процесу, зокрема за рахунок виключення Туреччини, і цілковито не сприймає європейських перспектив України, не кажу­чи вже про Грузію. Натомість деякі представники Британії бачать цей процес по-іншому і вважають, що Україні не слід відмовляти в пер­спективі членства.

У Великобританії є й радикальні прибічники ідеї розширення ЄС аж до відмови сприймати його як політичне об'єднання. Відштовхуючись від неприйнятності ідеї ЄС як супердержави, вони проголошу­ють, що ЄС — це форма регіонального співробітництва. Говорячи про майбутній ЄС (до 2030 р.) як форму регіонального співробітництва, представники Великобританії мають на увазі, що ЄС має рухатися до включення до своєї орбіти таких країн, як Росія та Україна, але також країн Північної Африки та Близького Сходу.

Попри поверхову екстравагантність таких заяв, цей варіант — щодо так званих третіх країн, до яких належить і Україна — може бути цілком реальним. У межах цього сценарію практичним механізмом повно­правної інтеграції може бути Угода про асоціацію Україна-ЄС.

Сучасні політичні та економічні процеси в Європейському Союзі в свою чергу викликають дискусії щодо його майбутнього в науково-експертних середовищах країн, які оголосили про свої євроінтеграційні наміри, зокрема і в Україні.

У цьому контексті вжиття державою заходів, спрямованих на посилення національної економіки, недопущення або пом'якшення не­гативних зовнішніх впливів разом з усвідомленням суспільством об'єктивних причин та безумовних переваг європейської інтеграції дозволять Україні досягти найкращих результатів на обраному та законодавчо затвердженому зовнішньополітичному векторі. Важливе значення при цьому мають постійний моніторинг і аналіз економічних, політичних та організаційних процесів у ЄС.

У цьому зв'язку Україна продовжуватиме послідовну реалізацію курсу на європейську інтеграцію. З підписанням Угоди про асоціацію перетворення відносин партнерства та співробітництва у формат політичної асоціації та економічної інтеграції перейде у практичну пло­щину.

У розв'язанні ключового питання євроінтеграційної стратегії України — перспективи членства України в ЄС — зберігається невизначе­ність. Представники ЄС обмежуються загальними твердженнями про те, що ані Україна, ані ЄС наразі не готові до цього, уникають будь-яких зобов'язань перед Україною, пропонуючи лише партнерство на засадах Європейської політики сусідства. Європейський Союз, маючи внутрішні проблеми конституційного характеру і зіткнувшись із труд­нощами адаптації до наслідків хвилі масштабного розширення, нині переживає «втому від розширення».

Стратегічне майбутнє Європи — статус світової геополітичної потуги, яка, долаючи внутрішні проблеми, прагне здобути лідерство у гло­бальному масштабі. У виконанні цих стратегічних завдань об'єднаної Європи є гідне місце і для України — транзитного шляху постачання до Євросоюзу енергоносіїв, плацдарму для освоєння нових регіональ­них ринків, просування європейських цінностей далі на Схід, осеред­ку стабільності й безпеки у складному і конфліктному Чорноморсько-Близькосхідному ареалі.

Реалізація політики європейської інтеграції України має відбуватися з урахуванням динамічних процесів політичного та економічного розвитку Європейського Союзу. Сьогодні Євросоюз стрімко зміню­ється. Якщо вдосконалення організаційних основ ЄС донедавна було процесом еволюційного характеру, то наслідки світової фінансово-економічної кризи 2008-2009 pp. та нинішня криза єврозони актуалізували потребу негайного пошуку рішення проблем в організації еко­номічних та політичних процесів в Європейському Союзі. І йдеться не лише про вдосконалення інституційного складника.

На порядок денний виноситься питання браку можливостей у межах існуючої політичної та економічної моделі функціонування ЄС для знаходження вичерпних відповідей на виклики сучасного світового розвитку. Це своєю чергою актуалізує проблему консолідації європей­ського соціуму: з одного боку, йдеться про спроможність європейських еліт дійти згоди щодо стратегічних напрямів майбутнього розвитку ЄС, а з іншого — про збереження довіри широких мас населення ЄС до тих політичних сил, що підтримують головні ідеї Європейського проекту.

2011 р. виявився чи не найскладнішим в історії Європейського Союзу. На межі дефолту опинилася Греція, загрозлива фінансова ситуація спостерігається в Італії, Португалії та деяких інших державах — членах ЄС. У межах пошуку інституційного забезпечення макроекономічної та макрофінансової стабільності Європейського Союзу точаться постійні політичні та експертні дискусії щодо майбутнього єврозони та шляхів подальшого розвитку ЄС. Зокрема, увагу привертають ініціати­ви Німеччини та Франції щодо формування так званого економічного уряду ЄС. Також лунають заклики до запровадження різношвидкісної інтеграції в межах Європейського Союзу та навіть виключення фінан­сово нестабільних держав із єврозони. На тлі загострення проблем у єврозоні посилюються позиції противників поглиблення економічної інтеграції, які виступають за обмеження повноважень наднаціональ­них структур, а в країнах-донорах послаблюється підтримка населен­ням політики керівництва.

У цих умовах показовим для України є те, що навіть за фінансово економічних турбуленцій в ЄС процеси європейської інтеграції не зупиняються і щодо подальшого реформування інституцій ЄС, і виконан­ня прийнятих раніше рішень щодо розширення ЄС. При цьому жодна країна не виявила наміру вийти з Європейського Союзу чи з єврозони. Натомість Ісландія, найбільш постраждала від фінансово-економічної кризи 2008 р. європейська країна, веде переговори про вступ до ЄС.

Прогнозні сценарії розвитку ЄС та України

// Європейський проект та Україна : монографія

/ А. В. Єрмолаєв, Б. О. Парахонський, Г. М. Яворська

[та ін.]. — К., 2012. — С. 111-117.

Шостак Л. Б.

Диндар Сеан

Место Украины в мировых интеграционных процессах

Украина уже втянута в некоторые мировые интеграционные процессы, в первую очередь те, которые разворачиваются на постсоветском пространстве. Вопрос лишь в том, какое место она зай­мет в них. Непростые трансформации, которым подвергается сейчас Украина, являются отражением всеобъемлющего процесса глобализации и тех глобальных проблем и перспектив, которые возникают в современном мире. Роль и вес Украины в современном многоплановом мире напрямую зависит от наличия четкого плана интеграции в глобальное пространство и осознания воз­можностей и рисков, ожидающих страну на этом пути.

Европейская интеграция — это магистральное направление развития евразийского континента, который определит как ситуацию в самой Европе в третьем тысячелетии, так и ее место в мире. Со времени своего основания Европейский союз постепенно превратился в один из сильнейших финан­сово-экономических и политических центров мира, ключевой компонент вновь созданной архитекту­ры европейской безопасности, ядро системы европейских ценностей и стандартов.

Европейская интеграция и членство в Европейском Союзе являются стратегической целью Ук­раины, потому что — это наилучший способ реализации национальных интересов, построения эконо­мически развитого и демократического государства, укрепления позиций в мировой системе между­народных отношений. Для Украины европейская интеграция — это путь модернизации экономики, преодоления технологической отсталости, привлечения иностранных инвестиций и новейших техно­логий, создания новых рабочих мест, повышения конкурентной способности отечественного товаро­производителя, выход на мировые рынки, в первую очередь, на рынок ЕС.

Сегодня Европейский союз занимает ведущие позиции в мировом хозяйствовании. На его долю приходится 41,4% мирового товарного экспорта и 39,8% импорта, 42,8% экспорта и 41,9% импорта услуг. Поэтому для любой страны сотрудничество с Европейским Союзом означает возможность получить существенные экономические достижения, которые, в конце концов, будут способствовать экономическому росту и повышению жизненного уровня населения. При этом следует отметить, что такое сотрудничество выгодно всем сторонам.

Вместе с тем было бы ошибкой замалчивать или преуменьшать сложность процесса европей­ской интеграции. Понятно, что он был бы долгим и непростым. Среди прочего, интеграция в Европу означает рост открытости национальной экономики и усиление конкуренции со стороны европейских фирм. При этом неизбежны достаточно болезненные последствия для отдельных секторов, произ­водств и даже регионов.

Экономические и, прежде всего, торговые отношения с ЕС — это потенциальный шанс, которым надо уметь воспользоваться, различая имеющиеся возможности и оправданную осторожность от не­оправданного оптимизма и популистских страхов.

Основными политическими выгодами последовательной европейской интеграции является ук­репление стабильности демократической политической системы и ее институтов, модернизация пра­вового поля и обеспечение прозрачности национального законодательства, углубление культуры де­мократии и уважение прав человека и т.п. Европейская интеграция также означает укрепление на­циональной безопасности и безопасности граждан, ведь она исключает применение силы как метода улаживания разногласий, способствует стабильности в отношениях со всеми соседями.

Сегодня ЕС является одним из стратегических торговых партнеров Украины, и с точки зрения торговых отношений, как Украина, так и ЕС заинтересованы в поддержании и развитии крепких, предсказуемых, прозрачных и достаточно открытых торговых отношений. В этих отношениях ЕС за­нимает второе после России место.

Украина и ЕС четко определили свои позиции по отношению друг к другу в своих внутриполи­тических курсах. Со стороны ЕС основной подход к отношениям с Украиной изложен в Общей стра­тегии 1999 года. Европейская политика соседства создает новые рамки для двусторонних отношений и предполагает установление на общеевропейском уровне открытого и интегрированного рынка, ко­торый функционирует на основе похожих либо гармонизированных правил и законодательной базы ЕС. Украина уже начала гармонизацию своего законодательства в некоторых отраслях.

18 февраля 2008 года в Киеве начались переговоры про создание зоны свободной торговли (ЗСТ) между Украиной и ЕС. До сегодняшнего времени уже проведено 4 раунда переговоров. В марте 2010 года была принята новая Национальная индикативная программа для Украины на период с 2011 до 2013 года.

Специфика евроинтеграции заключается в том, что вступление Украины в ЕС остается целью, но эта цель зависит не только от прогресса Украины, но и от ряда объективных составляющих совре­менного европейского развития.

С другой стороны, межгосударственные соглашения Украины со странами СНГ на современ­ном этапе не обеспечили необходимый уровень рыночной интеграции, а именно создания полноцен­ных зон свободной торговли. Альтернатива — появление Соглашения о формировании Единого эко­номического пространства, которое было подписано 19.09.2003 г. между Россией, Республикой Бела­русь, Республикой Казахстан и Украиной.

Сущность ЕЭП можно определить как сближение и взаимное приспособление национальных хозяйств в рамках интеграционного объединения, в котором обеспечивается концентрация и пере­плетение капиталов, свободное перемещение товаров, услуг, рабочей силы, а также проведение со­гласованной межгосударственной экономической политики государствами-участниками интеграции. В этом случае достигается стратегическая цель объединения — наиболее эффективное и рациональное использование потенциалов национальных экономик государств-участников интеграционного про­цесса. Стороны договорились, что формирование и деятельность ЕЭП будет учитывать нормы и пра­вила Всемирной торговой организации, присоединиться к которой планирует каждая из четырех стран. Кроме того, Концепция предусматривает открытость ЕЭП для присоединения других стран.

Однако для Украины приоритетной целью интеграции остается Европейский союз, поэтому формирования и сотрудничество с ЕЭП должно осуществляться в тех формах и границах, которые не противоречат выбранному курсу страны и отвечают национальным интересам.

Важной предпосылкой межгосударственной интеграции является сопоставимость уровня раз­вития национальных экономик. В формировании ЕЭП принимают участие наиболее развитые в экономическом и технологическом плане государства, тесно связанные друг с другом в сырьевой облас­ти и обрабатывающих отраслях. Вместе с тем интеграцион­ные процессы национальных экономик развиваются лишь при достижении интеграционной зрелости, иначе любая деятельность по межгосударственной интеграции обречена на неудачу.

В тоже время, Украина на протяжении трех лет не проявляла активности в подключении к про­цессу формирования ЕЭП и пыталась диктовать свои условия (формирование ЕЭП без Украины — это формат ЕврАзЭс, в рамках которого остальные страны-участники могут развивать свои отношения и беспошлинно перемещать товары между собой). Разрабатывая программу деятельности Украины на 2006-2011 гг., правительство определило одним из направлений работы активизацию формирования ЕЭП. Соглашение о формировании ЕЭП имеет рамочный характер. Участие Украины в этом Соглашении вовсе не тождественно ее членству в ЕЭП. С юридической точки зрения, Соглашение не возлагает на ее участников никаких обязательств, кроме одного — принимать участие в формировании ЕЭП, но в пределах и формах, приемлемых для каждого из членов.

Приемлемой формулой участия Украины в ЕЭП является зона свободной торговли, режим которой отвечает национальным интересам, так как более глубокая интеграция в рамках ЕЭП невыгодна. В случае создания Таможенного союза в рамках ЕЭП общие таможенные ставки стран-участниц по отношению к третьим странам, скорее всего, будут приближены к ставкам наиболее влиятельного игрока — России. Таким образом, Украине придется пересматривать двусто­ронние соглашения со странами-членами ВТО, что несет определенные риски и нестабильность.

К тому же соглашение «четырех» в рамках ЕЭП, уже ратифицировано и предполагает передачу суверенитета по определенным направлениям наднациональным структурам, что является неприем­лемым для Украины на пути интеграции в ЕС и не соответствует действующей Конституции.

Специфика ЕС, основанного на модели «закрытого» регионализма, не допускает параллельного членства во множестве интеграционных группировок. Если бы Украине даже удалось заключить договор с ЕС об ассоциации в ближай­шие годы, то результаты были бы скорее негативными, чем положительными, так как относительно неконкурентоспособный на мировом рынке украинский производственный комплекс не сможет вы­держать конкуренцию с импортом из стран Евросоюза. Страны-участницы ЕС видят Украину скорее стратегическим партнером, чем членом этой организации.

Возникающие противоречия между направлениями интеграции Украины: ЕС или ЕЭП не будут иметь места в том случае, если применять поэтапность при проведении согласования общих проек­тов с системой законодательства ЕС и отдельных проектов каждой страны ЕЭП с учетом принципов построения ЕС.

Таким образом, следует отметить, что Украина должна остановиться на выборе приоритетного пути геоэкономического развития в стратегическом измерении с четким определением тех преиму­ществ и недостатков, которые ждут ее на пути многовекторной интеграции в современном экономи­ческом сообществе, причем любая интеграция предусматривает целый пакет рисков. Главное — ис­ходить из прагматически определенных национальных приоритетов: всячески развивать все выгодное и приносящее пользу.

Вместе с тем необходимо уходить от «однобокости» политики «европейского выбора». С этой точки зрения вхождение в Единое экономическое пространство расширяет торговые возможности Украины, поскольку рассматривается украинской стороной в ракурсе создания зоны свободной тор­говли без ограничений и изъятий, унифицирует тарифы, позволяет решить ряд вопросов агропро­мышленного и топливно-энергетического сектора экономики.

Вместе с тем нельзя однозначно говорить о негативах (позитивах) ЕЭП и позитивах (негативах) расширения ЕС. Следует выстроить такую методологию отношений со странами-членами ЕЭП, кото­рая будет базироваться на стандартах ЕС и в перспективе обеспечит создание общего европейского экономического пространства. Это в интересах самой Украины, стремящейся обеспечить наилучшие условия свого членства в ВТО. Без сильной экономики стать членом ЕС невозможно. Поэтому и на Востоке, и на Западе Украина обязана искать свой экономический интерес.

Стратегія розвитку України. — 2012. — № 1. — С. 293-298.

Васильєв О.

Модернізація як детермінанта сталого розвитку України

Модернізація є однією з необхідних умов станов­лення нового світового по­рядку. У її основу покладе­но визнання головною закономірністю соціального розвитку постійної зміни, ускладнення політичних, економічних і культурних структур та їхніх функцій відповідно до потреб ра­ціонального та ефективно­го функціонування суспільства.

Комплекс наукових ідей, об'єднаних поняттям «тео­рія модернізації», сформу­вався після Другої світової війни, у роки глобальних змін. Протистояння двох суспільно-політичних сис­тем і виникнення третього світу, представленого ко­лишніми колоніями й на­півколоніями, поставили світове суспільствознав­ство перед необхідністю вироблення нової парадиг­ми соціально-історичного розвитку.

Нинішній етап розвитку теорії модернізації показав необхідність урахування водночас із економічними чинниками розвитку (людські та природні ресурси, нагромадження і наявність капіталу, розвиненість технологій), позаекономічних — геополітичних, соціаль­них, культурних, психо­логічних тощо. Концепції модернізації набувають чітко визначеного соціаль­но-культурного характеру.

В останні десятиріччя позначилася трансформа­ція процесу модернізації в постмодернізацію, що охоплює: переорієнтацію інфраструктури індуст­ріального суспільства на розвиток його інформацій­них можливостей і постматеріальних цінностей; формування екологічного суспільства, заснованого на впровадженні природозберігаючих технологій; розширення сфери індиві­дуальної свободи людини, створення для неї можли­востей вибору, незалеж­ності від тиску традицій, середовища, місця прожи­вання.

Модернізація — це досяг­нення прогресивних зру­шень, якісна зміна згідно з сучасними викликами, удосконалення та оновлен­ня суспільства, приведен­ня його базису у відпо­відність до нових вимог, технічних умов, норм ефективності та результа­тивності. Вона виконує місію оздоровлення і пере­будови суспільства. Модернізація — це створення фундаментальних інституційних, науково-техніч­них, соціальних, культур­них, політичних, інфраструктурних основ для якісного зростання і стало­го розвитку.

Тому саме вона здатна створити базу для подо­лання економічного і технологічного відставання України від розвинених держав. Модернізація — це процес реформування базових інститутів і підсистем, що утворюють каркас суспільства й охоплюють такі сфери: культурологічну, соціально-демографічну, економічну, наукову, освітянську, комунікаційну, адміністративну, політичну, правову тощо.

В основу концепції сталого розвитку покладено три взаємопов'язані сфери життя суспільства: екологію, економіку, соціальні процеси.

Екологія — не міждисциплінарна наука, а проблема людської культури в цілому.

Екологічні пробле­ми в наш час стали та­кож предметом зов­нішньої політики. Екологія та політика в деяких випадках є неподільними. Питання водних ресур­сів, захисту лісів, промислових вики­дів обговорюються голів урядів держав. Шля­хи вирішення глобальної екологічної проблеми — зміни клімату, що тісно по­в'язана з проблемами сві­тової економіки, на поряд­ку денному всього світового співтовариства як роз­винених держав, так і країн, що розвиваються.

Науково-технічний про­грес повинен сприяти по­доланню нинішньої еко­логічної кризи, зміні уста­лених методів природокористування, зокрема, від­ходу від погляду на приро­ду як невичерпну комору, яка може безболісно обс­луговувати нестримну екс­пансію продуктивних сил.

Глобальна проблема ста­лого розвитку на сьогодні полягає в тому, що люд­ство підійшло до ресурс­них обмежень. Основних причин цього дві. Перша — нерівність у споживанні ресурсів Землі. Друга — зростання населення пла­нети. Якщо сучасні тен­денції збільшення чисель­ності населення, індуст­ріалізації, забруднення природного середовища, виробництва продовольства та вичерпання ресур­сів триватимуть, то протя­гом цього століття світ на­близиться до межі зрос­тання. Нинішню ситуацію можна змалювати як кризу цивілізації, однією зі скла­дових якої є екологічна криза.

У рамках більшості політекономічних теорій вва­жається, що природні ре­сурси є невичерпними. Це лежить в основі прогресу, лібералізму та суспільства споживання. Основна ідея ринкової економіки поля­гає в тому, що ринок роз­поділяє обмежені ресурси відповідно до визначеної через ціну переваги біль­шості споживачів.

Людство у своєму спо­живанні вже перейшло пороговий рівень господар­ської ємності Землі, який дорівнює менше 1% за­гального обсягу продукції біосфери. Природного по­тенціалу планети вже недостатньо для підтримки як існуючих видів еко­номічної діяльності, так і систем життєзабезпечен­ня, від яких залежить цивілізація. Нині приріст світової економіки за рік становить приблизно 2%, але він дорівнює всьому обсягові світового виробництва за XVII століття.

Якщо розвинені держави збережуть чи збільшать свій рівень споживання, то економічне зростання для країн, що розвиваються. буде практично заблокова­но. Неминучим наслід­ком такого розвитку стане загострення злиденності, міжнародних протиріч, на­пруженості та конфліктів, включаючи силові.

Із зростанням цін на си­ровину та вичерпанням родовищ для видобування ресурсів необхідно все більше капіталовкладень, тому все менше коштів за­лишається для забезпечен­ня наступного зростання, наступає час, коли капіта­ловкладення вже не можуть компенсувати вичер­пання ресурсів.

Шлях технологічної ци­вілізації, в основі якої лежить використання хіміч­ної енергії речовин, добігає кінця. Величезна проблем людства — нестача енергії, хоча її використовуваний обсяг не перевищує однієї десятитисячної частки енергії, що надходить на Землю від Сонця. Щодня витрачаються невідновлю­вані ресурси: вугілля, наф­та, газ.

Узагальнюючим показ­ником ефективності вико­ристання паливно-енерге­тичних ресурсів країни є питомі витрати первинної енергії на одиницю вало­вого внутрішнього продук­ту країни (енергоємність ВВП). На сьогодні енерго­ємність ВВП України ста­новить понад 0,8 кг умов­ного палива на 1 долар США з урахуванням пари­тету реальної купівельної спроможності (ПКС), що у 2,5 рази перевищує серед­ній рівень енергоємності ВВП країн світу. Причи­ною високої енергоємності є надмірне споживання в галузях економіки енерге­тичних продуктів на виробництво одиниці про­дукції, що зумовлює від­повідне зростання імпорту вуглеводнів.

Висока енергоємність ВВП в Україні є наслідком суттєвого технологічного відставання в більшості га­лузей, незадовільної галу­зевої структури національ­ної економіки. На відміну від промислово розвинених країн, де енергозбереження є пробле­мою економічної та екологічної до­цільності, для Ук­раїни — це питання виживання. Низь­ка енергоефективність є одним із ос­новних чинників кризових явищ в українській економіці.

Безконтрольна ринкова економіка, навіть якщо йдеться про ринок приро­дозахисних товарів і пос­луг, призводить до вичер­пання природних ресурсів, при цьому створюючи вра­ження стабільного зрос­тання та благополуччя. Механізм ринку не може безпосередньо служити на користь розвитку України шляхом залучення інозем­ного капіталу чи викорис­тання національного капі­талу, необхідне свідоме економічне та соціальне планування, оскільки ло­гіка закону максимального прибутку веде до інтервенції ТНК із небажаною деформацією економічної структури та консервацією сировинної відсталості країни.

Випередження темпів економічного зростання в Україні порівняно з темпа­ми споживання первинних енергоресурсів повинно забезпечуватися шляхом досягнення світового рів­ня показників енергетич­ної ефективності промис­ловості та соціально-кому­нального сектору економіки і зменшення витрат енергоресурсів, що перед­бачає докорінні структур­ні зміни для створення малоенергоємної та малоресурсної економіки шляхом упровадження новітніх технологій.

Державне стимулюван­ня галузей економіки, особливо тих, що працюють на споживчий ринок і забезпечують індустріаль­ний та постіндустріальний розвиток, є винятково важливим для сталого розвитку України. Головним завданням науково-техно­логічної та промислової політики повинна стати модернізація економіки, розвиток високотехнологічного виробництва, створення високооплачуваних робочих місць, роз­ширення внутрішнього ринку, податкове стимулювання матеріального виробництва.

Підбиваючи підсумок, зазначимо наступне. Наша країна має шанс досягти прогресу на шляху мо­дернізації за умови підви­щення в її структурі еко­номіки знань, що є можли­вим за науково-технологічної взаємодії з Росією та ЄС у рамках створення загальноєвропейського економічного простору. Ук­раїна та РФ у такій інтеграційній побу­дові зацікавлені у високих євро­пейських техно­логіях, а ЄС — у досягненнях російської та ук­раїнської науки у сфері фунда­ментальних до­сліджень, зокре­ма, щодо термоядерної, атомної та відновлювальних джерел енер­гії.

Необхідно на основі гли­боких фундаментальних досліджень розробити еко­логічно чисті або хоча б екологічно прийнятні технології для всіх галузей економіки, надати обґрун­товані рекомендації на перспективу щодо зміни структурних пропорцій народного господарства країни. У рамках сталого розвитку для України го­ловним напрямом повинно стати суттєве зростання наукомістких виробництв, що не збільшують техно­генне навантаження на природу. На базі методів математичного моделювання та моніторингу ма­ють бути розроблені штивні наукові обґрунтування наближення народногосподарських комплексів держави до модельного ідеалу оптимальної взає­модії з природою.

Модернізація українсь­кого суспільства повинна бути головним пріорите­том державної політики, що націлена на забезпечен­ня нової якості економіч­ного зростання, досягнен­ня реальної дієвості рин­кових інструментів макроекономічної збалансова­ності, сприяння розвитко­ві реального сектору еко­номіки, розширення зов­нішніх зв'язків, удосконалення інноваційно-інвес­тиційного процесу.

Зовнішні справи. — 2012. — № 6. — С. 47-49.

Губерная Г. К.

Экономическое обоснование интеграционного выбора Украины

Ничего нельзя абсолютизировать. Абсо­лютизация чего бы ни было — это изоляция, купирова­ние, загнивание, гниение и … конец. Нельзя абсолюти­зировать независимость и свободу. Никого и ничего нет абсолютно независимого и абсолютно свободного. Нет, в частности, независимой экономики. Разделение труда и взаимозависимости — вот основа и суть экономики. Альтернативный подход к её настоящему и будущему — это минимизация её возможностей, лишение выбора. А масштабами выбора определяется свобода — и челове­ка, и страны, и, конечно, экономики.

Поэтому проблема состоит в том, чтобы лозунг «Европейской интеграции Украины нет альтернативы» заменить правдой жизни — «Украина имеет выбор». За­дача добросовестного аналитика, исследователя — этот выбор обосновать, освободив экономику от не свой­ственных её природе идеологем, которыми чаще всего и прикрываются эгоистические интересы отдельных лиц и групп и навязываются весьма интенсивно.

Об интеграционном выборе Украины написано множество статей и сделано немало докладов. «Безальтернативность западно-ев­ропейского выбора» стала лозунгом государственной политики и масштабной агитационной работой. Но в последнее время появляется всё больше исследований, солидно аргументирующих преимущества выбора восточноевропейского, евразийского. Свою задачу автор данной статьи увидел в добросовестном обобщении сде­ланного и столь же добросовестных выводах.

Выбор в таком расколотом обществе как Украина непрост. Одна часть общества хочет на За­пад, другая — на Восток, третья — восстановить схроны и пользоваться ими, четвёртая — никуда не хочет. Объ­единить единым выбором ментально разные части об­щества невозможно на основе идеологического выбора или выбора политического, основанного на идеологии. Остаётся только житейский прагматизм, питаемый эко­номикой.

Приведенные далее аргументы не имеют никакого отношения к идеологии. Только к экономике. Они яв­ляются результатом многолетней добросовестной (на­сколько это было и есть возможным) аналитической работы.

В советский период экономика нашей страны, как и вся экономика СССР, оценивалась как развитая с по­степенно возрастающей долей сферы обслуживания. При этом она была буквально пронизана кооперацион­ными связями с другими республиками Союза и, более всего, с Россией. После разделения единой некогда хо­зяйственной системы и устранения единого управляю­щего Центра экономика нашей страны была отброшена назад на целую эпоху.

В рамках СССР Украина имела мощную науку, ко­торая во взаимодействии с другими республиками, пре­жде всего с Россией, входила в единую научную сферу Союза — сферу мирового значения. Более того, научные достижения любой другой республики тут же станови­лись достижением Украины, и наоборот. За годы незави­симости некогда мощные научные коллективы исчезли или существенно сократились, а финансирование со­кратилось ещё больше. Молодая, талантливая научная поросль, подготовленная в нашей стране, уехала и про­должает уезжать, а Украина ничего не получала и не по­лучает от их работы за рубежом. И вряд ли они вернутся в страну. По крайней мере, в ближайшее обозримое время.

Почему это произошло?

Общий вывод — вследствие разрыва естественных «единого народнохозяйственного комплекса» СССР технологических и финансово-экономических связей.

Неудивительно, что в первые же годы независимо­сти, разрушив естественные экономические зависимо­сти, связанные с открытостью её экономики, Украина потеряла больше других республик и до сих пор по про­изводству ВВП не достигла уровня 1990 года — года с не самой лучшей конъюнктурой. За 2010 год её ВВП состав­лял 65,8% уровня 1990 года.

Итак, что же мы получили в итоге? Попробуем, так сказать, проинвентаризировать результаты катастрофы развала СССР: вследствие резкого сужения кооперационных связей столь же резко сократилось экономическое пространство; сужение вывело из оборота недопустимо большую для экономики часть производства, сравнимую разве только с потерями во время Великой отечественной войны, разрушило его; значительная часть оборудо­вания, пусть и морально устаревшая, но физически ещё очень даже функционально пригодная, была устранена из производства; в таких условиях резко снизилась учитываемая амортизация (с 10,9 % в 1990 году до двух с небольшим процентом в 1997 году), что дополнительно уменьшало возможности простого воспроизводства оборудования и требовало направления прибыли на эти цели вместо того, чтобы использовать прибыль на совершенствование, рост и развитие производства; резкое сокращение ресурсов воспроизводства прекратило модернизацию основных фондов, совершенствование номенклатуры продукции; обесценению основных фондов способствовало и отсутствие фондовых рынков, где оборудование, предприятия, как целостные комплексы капитализируются.

Приватизационная удача досталась немногим. Большинство было вытолкнуто в бедность и безработи­цу. Доля заработной платы в общих затратах промыш­ленного производства, размеры которой не были высокими и в советское время, уменьшилась с 15,3 % в 1990 году до 10 % в 1997 году.

Не останавливаясь на причинах, отметим потери Украины на транспортировке энергоресурсов при возрастающей цене на них.

Уже в 2012 году Украина многого недосчитается вследствие запуска первой ветви «Северного потока». А когда запустят следующие ветви? А если будет реализо­ван «Южный поток»?

Политически демонстративная «самостийнисть», столь же демонстративно ориентированная на Запад, сломала выгодные контракты с Россией, а затем и с Туркменистаном по поставке энергоресурсов. Резуль­тат — повышение за последние 7-9 лет стоимости им­портированного газа с 50, на что имела право Украина до 2010 года включительно, до 500 долларов за тысячу его кубометров.

Что это? Политическая наивность? Экономическое невежество?

Например, с февраля 2011 года Украина ста­ла полноправным членом Европейского энергетического сообщества, занимающегося поставками газа и электро­энергии. Договор к Энергетической хартии подписали Россия и Беларусь, но, в отличие от Украины, не ратифи­цировали его. Нератификация оставляет за ними право действовать в рамках только той части Договора, которая не противоречит их национальным интересам. Украина вошла в сообщество, так сказать, «полнопунктно». Что в итоге? А ничего, даже поддержки в переговорах с Россией нет. Более того, вопреки некоторым положениям документов Энергетического со­общества, отдельные страны и компании Европы участву­ют в «Северном потоке» и подготовке «Южного». Европе не впервой обманывать наивную Украину. Вспомним, как выводили из эксплуатации Чернобыльскую АЭС.

При всём при этом Украина не потеряла шансы вы­бора.

Так, два из наиболее надёжных ещё сохраняющихся научных коллектива — Институт экономики и прогно­зирования НАН Украины и Институт народнохозяй­ственного прогнозирования Российской АН — парал­лельно и, соединяя усилия, провели прогностические исследования того, что ждёт Украину от её включения в интеграционные объединения постсоветского про­странства. Были просчитаны шесть вариантов глубины взаимодействия Украины со странами бывшего СССР: от участия в Таможенном союзе (Россия, Казахстан, Бе­ларусь, Украина) до создания Единого экономического пространства.

Глубина прогноза — 10-15 лет.

Основные результаты можно представить в следу­ющих выводах.

1. Неучастие Украины в интеграционных процес­сах, ориентированных на постсоветские республики, консервирует отсталую структуру её экономики.

2. Экспортный потенциал страны не развивается и появляется опасность сжатия его современного уровня.

3. Темпы экономического роста замедляются.

4. Даже простое восстановление производственных кооперационных взаимосвязей позитивно скажется на структуре промышленного производства увеличением доли производства с более высоким уровнем переработки, доли добавленной стоимости — основы развития.

5. На основе кооперационного интегрирования серьёзное развитие получают такие высокотехнологические производства как авиастроение, ракетостроение, судостроение, иные, значимые в экономике отрасли машиностроения, в том числе и военно-промышленного комплекса.

6. Стоимость энергетических ресурсов снижается и выравнивается на всём интеграционном пространстве, что является важнейшим фактором выравнивания условий внутри интеграционной конкуренции и улучшения внешнеторговых и платёжных эффектов.

Расчёты были основательными как по формирова­нию исходных материалов, так и, по методам их анали­тической и прогностической обработки.

Экономически ложно понимаемая независимость порождает ещё большую зависимость и убирает взаимо­зависимости.

Следовательно, страна в лице её государства, долж­на делать выбор — выбор, определяемый националь­ными интересами и возможностями их реализации. Подчеркнём ещё раз: страна должна делать выбор, а не следовать альтернативе, определяемой какой бы то ни было частной (-ыми) группой (-ами) лиц — фигурантов экономических и политических интересов.

В целом, при реализации сценария невступления Украины в какие бы то ни было союзы динамика наци­онального ВВП в долгосрочной перспективе будет сни­жаться: с невысоких для развивающихся стран 4,4 % в 2010-2015 годах до 3,6 % в 2025-2030 годах.

Конечно, в современной истории есть факты успешного самостоятельного развития без вступления в межстрановые объединения. Например, Япония, ни­кому не подражая, избрала свой действительно нацио­нально особенный и действительно эффективный пусть развития, соединивший мировые технические и техно­логические достижения и национальные особенности организации экономики.

А что же Украина? На всём протяжении двадцати­летней независимости мы наращиваем импорт. С него начинался 1992 год (что объяснимо преодолением де­фицита) и резким его возрастанием в 2005-2008 годах. Особенно высокими темпами рос импорт продоволь­ствия: говядины, сала, мясных консервов, колбас, сви­нины, рыбы. И это в стране с такими аграрными воз­можностями.

Позитивные результаты интеграции Украины в Та­моженный союз и далее в Единое экономическое про­странство являются естественной объективной базой решения социальных вопросов, повышения стандартов жизни граждан нашей страны.

Конечно, хорошие качественные сценарии для своей реализации требуют талантливых, професси­ональных режиссёров — политиков и управленцев и актёров — исполнителей программ. Тогда прогности­ческие перспективы о суммарном эффекте от создания ЕЭП для всех его участников с включением Украины составит за период 2011-2030 годов более 1 трлн., а без Украины — 900 млрд. долларов.

Означает ли это уход от европейского союза со всеми его сегодняшними проблемами, от развитого Запада вообще? Нет, конечно. Но это означает, что Украина не альтернативы — «или-или» — должна рас­сматривать, а делать выбор на основе серьёзных расчё­тов непредвзятых аналитиков и руководствуясь нацио­нальными, а не эгоистическими личными интересами современных нуворишей и псевдополитиков. Вместе с тем, никакая интеграция не поможет стране, если мы сами не будем решать у себя и собственными усилиями сложные задачи модернизации: технической, техноло­гической, экономической, управленческой, научной, социальной.

Итак, выбор есть. Делать его нам и делать самим. И выбирать из множества дорог собственную. Действуя методами альтернатив, мы выбираем чужие пути и теря­ем собственные. Всегда есть выбор. Выбор между раз­витием и стагнацией, современностью и хуторянством, между своевременностью и отставанием.

Почему такой политический ажиотаж вокруг идеи и первых шагов создания Евразийского экономическо­го союза? Заключения, основаны на исследовательских работах уважаемых отечественных и зарубежных учёных.

В стремлении развести Россию и Украину эконо­мически некоторые политики и политические силы не только внутри страны, но и за рубежом подменяют объективные экономические возможности от союза с Россией псевдополитическими идиологемами демо­кратии, которые перестают быть таковыми, когда в ход идёт оружие, силой насаждающее «демократию» там, где она генетически объективно невозможна в насто­ящее время. А будущее покажет. Реальная политика и политические мантры западных стран отличаются одна от другой.

Что же делать нам, нашей стране?

Первое. Прежде всего, озаботиться внутриэкономическим развитием страны, развитием, определяемым внутренними национальными возможностями.

Конечно, независимых экономик не было и не бу­дет. Но задействовать внутренние ресурсы и обеспечить их независимое и эффективное использование необхо­димо. Они известны. Это — стимулирование внутрен­него спроса на отечественные товары и услуги и стиму­лирование внутреннего производства.

Второе — отказаться от альтернативного метода в подходе к определению интеграционного направления Украины в современном мире.

Третье — всякий раз делать выбор, руководству­ясь, скажу банальность, национальными интересами и одновременно понимая и уважая интересы партнёра. Тогда Восток и Запад не будут противопоставляться, а напротив, сопоставляться.

На условиях обоснованного выбора Украина может стать звеном соединения Востока и Запада. А пока Россия без нас довольно успешно развивает разнообразные от­ношения с Европой, Нам же, проанализировав, нужно чётко ответить, прежде всего, себе, чем мы, кроме отры­ва от России, интересны сегодня западному миру и чем можем быть интересны завтра, что можем предложить Европе и что для национальной экономики намерева­емся получить вследствие реализации западноевро­пейского интеграционного проекта.

Если бы Европа была действительно заинтересова­на в нашем развитии: экономическом, политическом, социальном, — она давно бы занималась с нами эко­номическими делами, а не только политикой демокра­тизации. Поскольку этого нет (как было в отношении Польши в конце 80-х годов прошлого столетия), возни­кают некоторые подозрения.

Подо­зрение первое касается истинной цели Западной Европы в отношениях с Украиной. Свои наблюдения, размышле­ния и выводы оставлю при себе. Как человек серьёзный, для их изложения должна пользоваться документами, но реальные цели в документах не излагаются. Они выво­дятся из логики событий. А она диктует вывод о том, что основная цель восточной политики Европейского Сою­за — противодействие восстановлению интеграции быв­ших республик СССР. Может быть этот вывод неточный, а то и вовсе неправильный. Может быть. Но его опровер­жение даст новые материалы для дискуссий и поиска истины. Пока же, вместо финансово-экономической под­держки — помощи стране, мы видим только подпитку отдельных направлений рекламы Европы и персонально жалкую подкормку отдельных немногочисленных укра­инских граждан — европейских агитаторов здесь и поли­тических хулителей своей страны за рубежом.

Подозрение второе возникает при общении запад­ных политических «специалистов» с нами. Почему Ев­ропа с нами играет, но не взяла и не намерена брать к себе? Потому что «сами мы люди бедные» для Европы, поэтому «не местные». Да и своим поведением и внутри страны, и за рубежом пора бы быть достойными.

Мы привыкаем (вот где область падения достоин­ства) к тому, что Украина — объект, а не субъект между­народных отношений. Следствие — неуважение к себе. Но, если сами себя не уважаем, нечего рассчитывать на уважение других стран и народов.

Может быть, этой потерей субъектности Украины в международных отношениях и уважения к себе мы принимаем как должное противопоставление Европы и Европейско-Азиатского союза в целом, России — в от­дельности. Это противопоставление выражается официальной и/или внушаемой нам политикой «альтер­нативы» — или-или. Но почему противопоставление? Почему не «и-и»: и Европейский Союз и ЕврАзЭС? Чтобы не уйти в область политических и моральных по­исков причин, замечу только одно, как объективно обо­снованное направление: политика альтернативы должна быть заменена политикой выбора. В успешной жизнедеятельно­сти и международном статусе нашей страны как хотя бы соединителя, если не объединителя будут заинтересованы, пользуясь выражением классика, «все народы и государ­ства». Государству такой страны будут «уступать дорогу» или хотя бы дружественно, а не снисходительно, как се­годня, жать руку. А для начала, не навязывая альтернативу, объясняя и аргументируя, следовало бы выяснить, что народ ду­мает о выборе.

Вісник економічної науки України. — 2012. — № 1. — С. 212-218.