Бердянський вечір
Сіло сонце ясне за косою,
В небі ластівки, мов у купелі,
З співом-щебетанням стоголосим
Зграйками збираються, веселі.
Небо їх, як матір люба, ніжна,
У блакить високу кличе-кличе.
Біла чайка прилетіла з моря,
Закружляла, голосно кигиче.
З небокраю світло м’яко ллється,
Заливає море променисто.
Вітерець коло тополі в’ється,
Одягає місто зір намисто.
В небо над Бердянськом вечоровим
Місяць вируша на колісниці,
І серпанок срібний хвиль шовкових
У промінні місяця іскриться.
м. Бердянськ, 20.07.1993, вт.
***
Герб Бердянська
Ногайський плуг орав колись це поле,
В кибитці віз ногаєць дітлахів.
Цей якір зна штормів азовських волю,
Нам розповів багато б, як схотів.
Наш старовинний герб – окраса міста,
Наш оберіг, стежина в товщу літ.
Нехай несе в майбутнє добрі вісті,
Бердянців кличе в зоряний політ!
м. Бердянськ, 16.09. 1999 – 03.05.2000
***
Ясна перлинка Приазов’я
Кочівників страшні навали
Наш край хотіли побороть,
А річку Бердою назвали,
Що означає «Дав Господь».
Тече поволі в буйних травах
Привітна річка степова.
Віками спрагу тамувала –
Стара вона й завжди нова.
Красуне Бердо, наша доле,
Несеш в Азов ти хвиль блакить,
Там, де впадаєш в синє море,
Життя вирує і бринить.
Дала ім’я, ріка, ти місту,
Де чутно співи голосні.
Без нього серцю, як без листу
Вербі лишитись навесні.
Бердянськ! Ти справді «Дар від Бога»,
Степів і моря благодать!
Терниста є твоя дорога,
Та в змозі дух твій зло долать!
Нехай дарують квіт любові
Благословенні землі ці!
Ясна перлинка Приазов’я
Іскриться в Господа руці…
м. Бердянськ, 02.09.1998, ср., 15.45.
***
Жемчужина Приазовья
(авторский перевод стихотворения
«Ясна перлинка Приазов’я)
Здесь орды в Диком Поле мчались,
Татар нашествий всех на счесть,
А речку Бердою назвали, –
«Богдана» или «Божья весь».
В «Благое место», «Край Агарский»,
Ведут пути из разных мест,
Стоят курганы скифов царских,
Легенда – вся земля окрест!
Течет привольно через степи
Средь ароматных трав река,
Веков порвала Берда цепи,
Светла, приветлива, легка.
Как жизнь саму, ты даришь влагу,
Ходили по тебе суда,
Свидетелем была отваги
Народов, что пришли сюда.
Дала ты городу названье –
Нам имени милее нет.
Бердянск достоин процветанья.
Храни, Господь, его от бед.
Не зря жемчужиной Азова
Давно, мой город, ты слывёшь.
Подаренный Творцом с любовью,
Свои свершенья приумножь!
Тернистой ты идешь дорогой,
Чтоб свет грядущего познать.
Бердянск! Ты правда – «Дар от Бога»,
Степей и моря благодать!
г. Бердянск, 25.03.2000, сб.
***
Юне місто
1. Тут орди дикі пробігали
У сиву-сиву давнину
І коні пращурів топтали
Гіркий полин і ковилу.
А нині квітне юне місто,
З відкритим серцем друзів жде,
З ім’ям від річки Берди чистим
В майбутнє України йде.
Пр.: Бердянськ – перлина Приазов’я,
Ти – сонця усмішка ясна,
Скарбниця радості й здоров’я,
Та вічні юність і весна.
2. Зазнав наш красень і недолі:
Пропах він порохом боїв,
В роки воєнної неволі
Слізьми политий матерів.
А нині радо розкриває
Обійми щедрі для гостей,
Привіт у завтра свого краю
Шле мирним щебетом дітей.
Пр.
3. Де Меотида котить хвилі,
Де грає парусами бриз,
Агарський берег мріє милий –
Мандрівки довгої сюрприз.
Всім серцем линуть внуки й діти
До мирних затишних осель.
Так молодій, Бердянськ, і квітни,
Та будь відомим, як Марсель!
Пр.
м. Бердянськ, 25.08.2000, пт.
***
Рідному Бердянську
Де Берда-красуня впада в синє море,
Де вітер згина ковилу і полин,
На лоні матусі-Вкраїни просторім
Розквітнув Бердянськ – молодий її син.
Пр.: Тут сонячне небо і хвилі ласкаві,
Та місто звучить, як гітари струна,
Бердянськ фестивальний, святковий, буденний
У наших серцях, ніби пісня, луна!
Це місто для друзів обійми розкрило,
Щороку гарніша гостинний курорт.
Підняв наш Бердянськ над Азовом вітрила,
Новітнє усе він збирає на борт.
Пр.
Зазнали бердянці штормів і неволі,
Та мужньо боролись в годину лиху.
Крокуй, рідне місто, до щастя і долі,
Нащадків веди по надійнім шляху!
Пр.: Тут сонячне небо і хвилі ласкаві
І око милує проспектів краса.
Іди в майбуття, наш Бердянськ, величаво
У наших серцях твій вогонь не згаса!
м. Бердянськ, 09.03.2001, пт.
***
Olga Budugaї
Berdiansk
Que tu es belle ma ville natale
Comme une chandelle aux bras de Dieu.
La place des fetes, des festivales –
Berdiansk ravi et merveilleux !
v. Berdiansk, mars de 2001
Дослівний переклад з французької:
Яке ти гарне, моє рідне місто,
Немов свіча в руках Господніх.
Місце свят і фестивалів –
Радісний і дивовижний Бердянськ!
***
Приазовский край
Наш дивный край топтала лошадь киммерийца,
Здесь песнь кочевник дикий заводил.
Через века тут орды мчались вереницей,
Но Берду нашу Бог всегда хранил.
Благословил Он наши воды, наши степи,
Людьми прекрасными засеял города:
Всегда азовцам ненавистны были цепи,
Свобода им милей была всегда!
г. Бердянск, ноябрь 1991 года
***
Легендарний край
Розкинулись вільно степи в Приазов’ї
Їх море Азовське штормами стріча.
Цей край легендарний творився з любов’ю,
Бердянська коса його серце вінча.
м. Бердянськ, 09.03.2001, пт.
***
Відродження міста
Міцній, Бердянськ, наш отчий дім,
Ти відродивсь з руїн кривавих.
В промінні сонця золотім
Зростай і квітни величаво!
м. Бердянськ, 17.09.1996, вт.
***
Гостинне місто
Моряків ти місто і рибалок.
Правнуків колишніх козаків
З Лісок, Слободи, всіх балок –
Ти, Бердянськ, як батько, обігрів.
Працелюбне місто і веселе,
Всім знаходиш для душі тепла.
Для гостей ти – затишна оселя,
Звідки б сюди стежка не вела.
м. Бердянськ, 03.05.2000, ср.
***
Зірка Євгенії Руднєвої
У містечку приазовськім
Тиха осінь наступила.
Та не раді люди зовсім:
Місто тінь війни накрила.
З перших днів навали злої
Молодь йшла до військкоматів
І з ранковою імлою
Залишала рідні хати.
«Женю, донечко рідненька!
Ти ж така іще дитина…»
Промовляла бідна ненька,
М’яла нишком край кофтини.
Чисті крила мрій дівочих,
Серце, сповнене любові,
Широко відкриті очі
Прагнуть бачить зірки нові.
Женя мріяла про небо.
Астрономом би їй стати,
Та на фронт тепер всім треба,
А не космос відкривати.
…Майже кожну ніч – у виліт.
На борту – вантаж смертельний.
За Вітчизну, вдів і сиріт
Бомби мчать у ніч пекельну.
За життя без воєн, гарне,
За оновлену планету!
А душа – до світла прагне,
Мирного бажає лету.
А в останній виліт, Женю,
Ти й сама зорею стала,
Бо горів літак підбитий,
Як зорі нової спалах.
Освітили небо Керчі
Спалахи ракет сигнальних.
Падав посвіт їх на плечі,
На твої смертельні рани.
Мчав літак, зорею падав,
Смолоскипом ніч осяяв
Кольорових іскор градом
Розсипалась ціла зграя…
Парашут є в тебе, Женю,
«То ж рятуй життя невинне!»
«Ні. Веду літак за місто.
Тільки там хай смерть зустріне…»
Час пройшов… Зорю учені
Нарекли ім’ям цим світлим.
Ти безсмертна нині, Женю:
Над Бердянськом завжди квітнеш
В теплих рученятах діток,
Що творять в юнацькім Центрі –
Острівці добра і цвіту –
В кожного бердянця серці.
м. Бердянськ, 16-17. 09.1999
***
Праматір степу
З моря сонце встає і вогнями іскриться,
Степ таврійський духмяний од сну ожива.
Молода амазонка, міцна, як та криця,
Хвилям-сестрам про юність і волю співа.
Її слово широке, величне і світле,
І луною йому в небі чайки ячать.
Жінка зіркою степу яскравою квітне,
Бачу ніжність і спокій у мудрих очах.
Вітер грає волоссям русявим, як віттям.
На піску щит-півмісяць, сокира лежать.
Ти на спину коня вмієш скочити миттю,
Але краще ні воєн, ні крові не знать.
Оберегом степів ти стоїш, ясночола,
Силу черпаєш в неньки-природи завжди.
От якби широчінь твого серця зборола
В нашім серці ординські жалі і страхи!
Перелий свою душу квітучу в нащадків,
Дай їм сили, до волі любов розбуди.
Сонні й кволі онуки не мають і гадки
Де твої припорошені часом сліди…
Грає хвилями море Азовське безкрає,
Вітер клени й сріблясті тополі хита.
На піску ні щита, ні сокири немає –
Амазонка в майбутнє коня поверта!
м. Бердянськ, 17.07.1993, сб.
***
Кургани
Хто в курганах степових забутий?
І коли зросла оця могила?
Хто під товщею віків закутий,
І чия похована тут сила?
Ця могила стала нижча з часом,
Заросла травою в Дикім Полі.
Хто ж гукає з неї невігласам,
Кличе внуків не коритись долі?
Козаки тут завжди пильнували,
В степ широкий дивлячись з могили,
А коли ішли татар навали –
На кургані вмить вогонь палили.
Височать в степу діди-кургани,
Бережуть простори України
Від аркану, кулі, ятагану,
Зради і духовної руїни.
м. Бердянськ, 10.06.1993, чт.
***
Совість
Пам’яті бердянського художника Олександра Олександровича Краліна
У повсякденні швидше помічаєм зло,
Добро ж сприймаєм часто як належне.
Та вірна совість – у човні життя весло –
Допомагає виплисти в Безмежжя.
Вона докором в час важкий пече за те,
Що живемо, лиш дбаючи про себе,
І особисте ставим вище, ніж святе,
У Божому не маючи потреби.
Та голос совісті стає тоді крилом,
Коли в пітьмі ми бути вже не в змозі.
А Божі люди – ті, що дихають добром –
Зірками Неба світять нам в дорозі…
м. Бердянськ, 12.10.1997, нд.
Совесть
Мы чаще в жизни замечаем только зло,
А за добро нам отплатить бывает нечем.
Но наша совесть – в океане бед весло –
Нам помогает выплыть в бесконечность.
Она укором в тяжкий час нас жжёт за то,
Что лишь в себе находим мы отраду,
Что дух борьбы милей, чем Дух Святой,
Что мы без Бога, будто так и надо,
Но голос совести становится крылом,
Когда в потёмках мы уже бредём в итоге.
Добро к нам возвратится лишь добром,
И звёзды неба озарят ковёр дороги.
Перевод с украинского языка сделан Николаем Кудиновым, бывшим членом литстудии «Неопалыма купына» при ЦДЮТ имени Евгении Рудневой (г. Бердянск)
Мости до світла
Олені Івановій
Кожен має свій хрест, який сам обирає.
І не треба насильно нікого тягти
В царство те, де Любов владарює безкрая
І спадають з душі ланцюги пустоти.
Хто для інших живе та про ближнього дбає,
Той проміння добра посилає в світи.
Хоч за душу таку б’ється сутностей зграя,
Та виводять до світла Господні мости!
м. Бердянськ, 21.01.1998, ср.
Азовське море
Світить сонечко ясне усім яскраво,
Щедро Лукомор’я нам дає плоди.
Котить Меотида хвилі, мов отави,
Аж у Дикім Полі залиша сліди.
Море, ти до всіх привітне, всім радієш.
Хоч із кривдою до тебе, хоч з добром.
Ти, як лікар і порадник мудрий, дієш,
Все живе обнявши хвиль своїх крилом.
Влітку день і ніч нема тобі спочину,
Віддаєш своє тепло ти знов і знов.
Не пита ж ніколи рідна мати сина,
Чи віддячить ненці за палку любов.
м. Бердянськ, 12.08.1993, чт.
Скарби Приазов’я
Берег Меотиди, хмарки в голубіні,
Напинає вітер білизну вітрил.
Від тополь сріблястих коротенькі тіні,
Хвилі ніжний шепіт, легіт білих крил…
Таврія, мов килим, розляглася вільно,
Пахощами степу море напува.
Білопінна хвиля, велетенська й сильна,
Колискову сонцю і хмаркам співа.
Винесла молюска – крихітку маленьку,
Залишила з шумом на мокрім піску.
Дитинча прибігло, погукало неньку
Дзвоником привітним – любим голоском.
Роздивились разом черепашку гарну,
Викинули в воду, у сріблястий вир…
Розливають хвилі літа ясні барви,
Грає синє море в далечінь і вшир…
м. Бердянськ, серпень 1992 року
Чари моря
Хлюпоче білопінна моря чаша
І пестять хвилі руки берегів.
Тут, на просторі, радість духу наша
Буденності зриває якорі.
Прийду до моря з щирістю у думці,
А повсякдення бруд не понесу.
Душі довірю брати, наче губці,
Морські простори, краєвид, красу.
О людство! Ти ж таке прекрасне в злетах,
Як спалах смолоскипів чистих душ.
Чому ж стаєш ти ворогом планеті?
Не руш живого! І краси не руш.
м. Гуляйполе, 20.07.1999, вт.
Фізики-лірики
Миколі Кудінову
Фізики – логіки дуже серйозні:
Іскорки дум так і сиплють з очей!
З ними не трапляться штуки курйозні,
І їм не знайомі тривоги ночей,
Коли диво-строфи гукають не спати
І не пускають рими за грати.
Лірики – мрійники досить завзяті,
І їм так потрібно літати у снах!
Робота зі словом – для них справжнє свято,
І радісні співи у них на вустах.
Коли ж у єдине обох поєднати –
Іридою стане Гармонія-мати..
м. Переяслав-Хм.,
10.10.10, нд., 17.33.