Маєстат духовного двокрилля

Доповідь на конференції, яка відбулася у першій половині літа 2011 року в Переяславі-Хмельницькому на базі НІЕЗ «Переяслав». Ця стаття має бути опублікована у науковому збірнику конференції.

Наталія Павлик,

старший науковий співробітник

Музею народного одягу Середньої Наддніпрянщини

Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»

Маєстат духовного двокрилля

У статті характеризується духовна лірика переяславських поетів Ольги та Андрія Будугаїв на стиці філософських, теологічних та літературознавчих потрактувань.

Ключові слова: Бог, поет, релігійний, Ольга Будугай, Андрій Будугай, вірш, світло, віра.

«Так говорить Господь Бог: Прилинь, духу, з чотирьох вітрів, і дихни…» [1, с. 871-872]. Ці біблійні слова не так розкривають конкретику ситуації, в якій були сказані Господом Богом, скільки знаменують першооснову людського буття – духовність. Власне поезія і є тим одухотворенням, що розкриває сакральну тему буття. Співставляти чи протиставляти поезію і релігію недоцільно, а от визначити їх спільні ознаки видається можливим, і тут варто звести ці дві течії в філософську категорію екзистенції (лат. existentia– «існування»).

В екзистенціалізмі як філософській течії існує два напрямки: атеїстичний (М. Гайдеггер, Ж.П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар) і релігійний (К. Ясперс, Г. Марсель, М. Бубер). Разом вони намагаються розкрити природу людської душі, помічними в цьому їм є митці. Але такі потуги – Сізіфів труд: досягти логічно-викінченого потрактування у пізнанні ще не вдалось нікому – «…у мистецтві, як і в релігії, не буває поступу: якщо в Бога беззастережно віриш, то митця беззастережно любиш. Або не віриш і не любиш. Культ Митця, як і культ Бога, непідвладний логіці» [5, с. 433]. Сила розуму не в спромозі сягнути глибин невідомого, тому мистецтво експлуатує інтуїцію, підсвідомість. Одним із способів наблизитись до таїнств сакрального мистецтва є поезія, зокрема духовні вірші.

Історичні витоки духовних віршів сягають XVIст., коли мандрівні дяки, учні духовних шкіл, лірники за мотивами Святого Письма, апокрифів створювали свої поезії. Першими авторами в давнину на теренах України були Данило Туптало, Самійло Мокрієвич, пізніше І. Максимович. Тематичні цикли присвячувались Ісусу Христу, Матері Божій, Миколі Чудотворцю та іншим, і за стилістикою були епічними чи ліро-епічними. У XVII-ХVІІІ столітті духовні вірші зазнали впливу версифікації, а в XIX- XXст. – нової авторської інтерпретації. До цього жанру звертались Т.Г. Шевченко, Ю. Федькович, Є. Сверстюк та інші [7, с. 220].

Сучасне літературознавство поставило межі існування літератури різного рівня: у літературному соціумі співіснує література нон-фікшин (з англ. – «без вимислу»), тобто «література факту», паралітература – таке собі чтиво для невибагливої публіки і високохудожня елітарна література.

Сьогодні на літературних теренах Переяславщини помітні дві постаті, в поезії яких струменить чисте джерело духовних віршів: Ольга Будугай та Андрій Будугай. Їхні поетичні напрацювання в контексті заданої тематики дослідження налічують три значимі книги: «Сторінки історії Запорозького козацтва» (2008 р.), «Святковий вінок» (2009 р.), і в співавторстві із Сергієм Литвиненком «Слова-світи» (2010 р.).

Характерно, що спільним у творчості Ольги та Андрія Будугаїв є глибинна духовна єдність з Богом, а не просто літературно задіяна церковна термінологія. Вони – духовне двокрилля в поезії, самовідтворення й зростання, що словом несуть правдиву вість своєї відданості Богу, примножуючи любов, радість, доброту, довготерпіння. Подружжя по життю, вони знайшлися і в творчому огромі, поєднавшись просвітленістю сердець у вірі Христовій. Маєстат (лат. – велич) духовного двокрилля Ольги та Андрія Будугаїв не в позірному вивершенні десь на літературному олімпі, а в творчому сплаві духу, в єдності мети – приносити плоди слова (поезію) людям, в стоїцизмі – переносити тягар життя нікого не очорнивши словом. Звідси – дуже світла й промениста енергетика їх творів, звідси словесна стриманість і лагідність, звідси ж і непідробна любов до людей, милосердя, співпереживання. Творчий тотем формувався не планово, а вигранювався знаменними й невідворотними подіями їхнього життя, в періоди натхнення являючи вірші-прозріння, вірші-одкровення.

Із підткання віршів – текстів – можна виокремити майже невидимі ознаки стилю, чи радше, усвідомлених напрацювань в формуванні віри як світогляду кожного авторів окремо. Якщо в Ольги Будугай проступає крізь рядки віра як безкритичне прийняття істини, то в Андрія Будугая Богоявлення зринають із складних смислових, усвідомлених і світоглядно опрацьованих понять. Свого часу поет проходив етапи самопізнання і духовного росту: читав праці О. Бердника, В. Леві, Т. Антонової, цікавився фантастикою та психологією. Душа і дух, як побудований всесвіт, що являє собою творчість – такі питання ставив сам собі А.Будугай, а відповіді шукав у Біблії.

Вірші Ольги та Андрія Будугаїв пресвітлі в непроглядній темені життя.

Христос Воскрес!

«Христос воскрес! Воістину воскрес!

Нам радість світла пролилась з небес!» –

Так все живе про Господа співа.

Дарує щедро Бог свої дива.

Розквітлу землю сонце обійма,

Радіють дітки разом з усіма.

Нехай у душах не встає руїна.

Христос воскрес – воскресне Україна![3, с. 10].

У двох строфах вірша О. Будугай заклала збагачену контамінацією (від лат. contaminatio– зіткнення) думку, в якій розсіяла проміння добрих помислів. Останній рядок вірша ваговитий: проведено паралель важкого шляху Ісуса на Голгофу й складного історичного поступу України. Вінчає закінчення вірша наскрізно тріумфуюча віра поетеси у відродження України, і ця віра непохитна, тому й незаперечна.

«Ціную вірші, як ікони, що несуть

Для душ згорьованих в безсмертя віру»[2, с. 20].

Таку місію надає своїй поезії О. Будугай. Віра в світлі й помічні сили небесні проступає в багатьох віршах поетеси. «Коли віра підніме наш дух із Руїни!» [2, с. 7]. У вірші «Нашим матерям» чуємо побажання: «Хай Господь вамкращу долю посила» [2, с. 10], «Дай змогу, Господи,батькам радіти…» [2, с. 11] – тут вчувається прохання. В значній частині творів О. Будугай вияскравлює адресата своїх сердечних поривань, які кличуть на поміч силу Господню в щирих переживаннях і побажання поетеси: чи то посвята львів’янам, чи тихі й набожні звернення до батьків, коханого, друзів. Повсюди натхненний порив, наскрізна причетність до всього живого й стражденного, усвідомлення свого мистецького покликання:

«Щоб жоден склад у віршах не посмів

Служити сірій або чорній силі…

Молитвою до Світла стане склад»[2, с. 21].

В дуже простій формі поетеса досить твердо задекларувала своє «ні» всьому демонічному. «…Виникнення віри в одному натхнені відбувається під космічним гіпнозом» [5, с. 457].

Ольга Будугай розраховує на релігійно орієнтовано вітчизняного інтелектуала, коли у вірші «Шлях ученого» говорить про Сидора Кіраля, якому присвячений вірш: «І радість першовідкриття веде його в світах, Де ходять поруч Авель правди й хитрий Каїн» [2, с. 22].

Нижче авторка зазначає, що сил для пошуку в такому поляризованому світі: добро (Авель) – зло (Каїн), герой просить у Творця. Поетеса застосовує такий художньо-стилістичний прийом як алюзія, коли в творі є натяк або вплетено посилання на певну історичну подію, образ і розраховано на ерудицію читача, який знає про що йдеться [7, с. 30]. Так у вірші «Вербова віть» говориться, як син Давида ішов у славне місто (Єрусалим), все навколо було вквітчане зеленим гіллям (нині вербові віти).

У творчості О. Будугай є вірші, де тільки відслідковується морально-релігійна тематика, але є й зразки суто духовних віршів. Ось один з них.

Світло таїнства Різдва

Сльозою щастя Мати Божа вмилась,

Ісуса в яслах тихо сповила…

Немов всесвітня прокотилась злива,

Омила душі і дала тепла.

Прибралась Правда в сонячну сутану,

Щоб Віра у серцях горіть могла,

Щоб розірвало слово зла кайдани

Й Надія знов розкрила два крила.

До Бога навернуло душі грішні

Величне Світло таїнства Різдва,

Щоб одягли ми Духа шати пишні,

Зірвавши плоті рубище з єства[2, с. 14].

Є в О. Будугай і пізнавальні вірші, де в топонімах закладено християнське потрактування: «А річку Бердою назвали, Що означає «Дав Господь»», «Бердянськ! Ти справді «Дар від Бога»» [2, с. 27]. Психологізм, дидактичне спрямування морально-етичних імперативів, що базуються на християнській вірі, характерні ліриці О. Будугай.

Другим крилом духовного двокрилля є творчість Андрія Будугая. Відмінною й більш «силовою» є філософічність його творів, зорієнтованих на екзистенціалізм К. Ясперса, який не заперечує християнських догм, але надає перевагу свободі в психологічній структурі особистості. У вірші російською мовою «На Пути Дао» А. Будугай стверджує: «Дао – шире всех философем» [2, с. 63] і розгортає інвективи власного осмислення буття: ніхто не обхватить безкінечність і вічність нічим; те, що можна сказати – те вміщає в себе занадто мало; той, хто ставить себе ззаду – опиниться першим. «…Мистецький твір має бути насоченим соком офір…» [5, с. 432].

Вірш «Звучание полёта» – гімн душі, що злетіла в звуках, адже в цьому є таїнство пізнання Творця. Поет гуманістичних ідеалів подає надію кожному, потверджуючи, що душа, яка впала – не безнадійна, адже в ній є промисел Творця світів: від протона – до зоряних систем; ритми духа і в серцебитті, і в роботі технічних схем. «Заволодіти істиною – то мета митця» [5, с. 452]. Сама метафорика говорить про ясне й світле полум’я, що здіймається із факела душі деміурга: «Акрополь Света», «Эон Любви», «Ариадна Небес», «Искра Вечной Любви». «Мета кожного поета – вседозволеність. З теологічного погляду це може бути лівий ритуал з каїністичним підтекстом, а може мати праве забарвлення, коли свастика рухається до Спасіння. Залежно від того, чию волю виконує поет, в якому темпераменті згорає, адже в поетових жилах тече кров того, хто послав, а відтак поет є речником болю Бога чи Сатани» [5, с. 439].

Андрій Будугай – поет світлої сили, тому прямолінійно говорить: «Душу Тьме ни за что не продай!» [2, с. 93]. Абсолютизуючи добро, закликаючи творити світло А. Будугай навіть для протиставлення не вживає термінів з відтінком демонічності. Еманація (тобто витікання) його духовних потоків сотворяща, адже енергетика, посил зливаються з духовністю того, хто приймає таку поезію.

«В цьому світі, де все продається,

Не купити лиш Віру й Любов:

Віра Богом за працю дається,

А Любов – то є Світла покров»[2, с. 119].

«Віра порівняно з любов’ю незрівнянно божистіша, духовніша і …не надійніша… Віра не втілюється і в цьому, як на мене, трагедія поетів, котрі покликані мирити, втішати…» [2, с. 480] – так сказав С. Вишенський. Поет прагне, щоб віра була наче щит, адже в житті багато спокус, що руйнують душу і тіло. У вірші «Гріх із дрібниці» звучать дидактичні мотиви: треба протистояти тим, хто може додати брехні, мов солі, ударити словом, лицемірити. А. Будугай висловлює своє бачення природи творчої особистості: «…найбільше – це сама душа, Цінуй її – склад Божого Вірша!» [2, с. 117].

Коли наскрізно проглянути всю творчість А. Будугая, можна помітити, що майже в кожному вірші є звернення до Бога про поміч, підтримку, милосердя. Поет увірував і просвітлений бачить за обрії земного буття. «Господь – єдиний, Хто не зрадить нас!» [2, с. 120]. Самі назви таких віршів як «Ввійти у Вічність», «Ієрархи одного життя», «Скарбниця Творця», «Віра й Любов» говорять про присутність теологічної тематики, але є в поета твори чистої форми – духовні вірші. «…Форма для поезії є тим самим, що для християнства – собор…» [5, с.467].

Патріарху Євтимію

Проходить час і чітко розумію:

Аршинами не зміряти святе!

Твій дух через віки несе надію,

Рятунком кожному із нас стає.

Ісихія дала тобі глибини,

Афон-гора очистила тебе.

Реформу ти прозрів тоді з вершини,

Хрест взявши та не скинувши ніде.

У Лемносі ж, в імперському затворі

Егейське море подолав твій дух:

Вільнішим вільних став під час неволі

Та наточив духовний плуг.

І силу ту ти передав народу,

Мур віри збудував на сотні літ,

І в Тирново ти дав від рабства «воду» –

Юних слов’ян урятував твій щит![2, с. 105].

Є в творчому доробку подружжя Ольги та Андрія Будугаїв і спільні тексти пісень, але єднання митців не в зовнішніх формах творів, а в світоглядних глибинах, що озвучені А. Будугаєм у вірші «Дай, Боже!» – «Єдиним подихом Олірни[1] Вінчай співтворчості злиття» [2, с. 99].

Не залишилась поза увагою митців і релігійно-національна тематика. Педагоги розробили сценарій літературно-історичних вечорів з використанням своєї збірки «Козацька літератка», де розкрили хвилюючі сторінки історії славного Війська Запорозького Низового, що боролося за рідну українську землю, за віру християнську. У вірші «Незалежність» говориться, що козаки йшли на плаху:

«Щоб звести до Неба храм держави,

Де Любов Господня розіллється

На Славуту, степ, козацькі лави»[4, с. 31].

Сценарій поділений на сторінки, тож друга сторінка зветься «Віра запорожців» і структурована віршами, назви яких промовляють, як січове братство боронило християнські душі від побусурманення: «Євангеліє», «Віра», «Молитва», «Церква Покрови», «Архангел-архістратиг», «Хрест». Віра в козацькому серці – хранителька й порадниця, адже «Без віри вмерла б Україна» [4, с. 33]. О. та А. Будугаї зазначають, що душа козацького лицаря постійно в молитві – розмові з Богом, де оживає дух, множаться сили і міцніє віра. Церква Покрови – то святиня козацька, там дух, а не камінь був головним, там Матір Ісуса «Вкрила народ свій Руном Світловим» [4, с. 34].

Художньо обігрують митці і такий факт: на козацьких хоругвах вишивали зображення архістратига Михаїла («Звитяжний отаман Небесних Сил» [4, с. 35]). Кожен козак мав натільний хрест, символічне значення якого автори розкривають у вірші «Хрест»: це доля-хрест, хрест-прийом із гопака, хрест, що вінчає могилу, натільний хрест і хрест, який накладається рукою на тіло і яким козак відганяв нечисть.

Чуттєва спаяність двох сил, життєві перехресні випробування, талант чистої проби – ті чинники, що вінчають успіх творчого тандему О. та А. Будугаїв. Їхні твори сильно просочені релігійністю, але вона не фанатична, а живодайна, одухотворена поезією – така, яка має бути у тих, кого можна умовно назвати сучасними жерцями духовності у мистецтві. «…В релігії, як і в поезії, справжніх жерців обмаль, якщо порівняти їх із рештою людей, яких не можна навчити віри та навчити розуміти поезію» [5, с. 467].

У психології творчості Ольги та Андрія Будугаїв спільним між релігією і поезією є духовні прозріння та вознесіння, де натхнення в поезії є тим самим, що екстаз в молитві. Тож маєстат духовного двокрилля митців дозволяє сягнути висот, за якими стоїть уже трансцендентний вимір – вимір, який перебуває поза досвідом переважної більшості людей, неприступний для звичайного людського пізнання [6, с. 562].

Подружжя Ольги та Андрія Будугаїв відбулось у творчій гармонії якраз на духовно-релігійних теренах. Вони стверджувались у пошуках абсолюту, долаючи світоглядне обмеження, витримуючи провіденційність буття: в бажанні позбутись відчаю приймали зв’язок із суспільством, відхиливши як самотність, так і бунт, і на основі християнського гуманізму досягли індивідуальної свободи слововиявлення поезією. В їхній творчості релігійний світогляд став оплотом і аж ніяк не авторитаризмом моральних норм, адже в мистецтві почуттєвість важливіша за просто раціональні переконання. Досягненням Ольги та Андрія Будугаїв є емоційні вияви самозаглиблень, які розширили їх творче «Я» і водночас відкрили горизонти пізнання божественного через слово. «…Воістину «спочатку було Слово», як і воістину й те, що «по всьому залишиться Слово»» [5, с. 439].

Література та джерела

1. Біблія. Об’єднання біблійних товариств, 1980. – 960 с.

2. Будугай А., Будугай О., Литвиненко С. Слова-світи. Переяслав-Хмельницький: ПП «СКД», 2010.-144 с.

3. Будугай А., Будугай О. Святковий вінок. – Переяслав-Хмельницький: ПП «СКД», 2009. – 64 с.

4. Будугай А., Будугай О. Сторінки історії Запорозького козацтва. – Переяслав-Хмельницький: ПП «СКД», 2008. – 92 с.

5. Вишенський С. О. Полювання на мисливця: Вірші. Хроніки. Есеї. – К.:МАУП, 2007.-672 с.

6. Новий тлумачний словник української мови. В 3-х т./Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. Вид. друге, доп. – К.: Аконіт, 2008.

7. NotaВеnе! Літературознавчий словник-довідник/Редакційна колегія: Гром’як Р. Т., Ковалів Ю. І., Теремко В. І. – Академія, 1997. – 752 с.

8. Теоретична і дидактична філологія. Збірник наукових праць. Випуск 10. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2011. – 572 с.

9. Ясперс К. Психологія світоглядів /З нім. пер. О. Кислюк, Р. Осадчук. – К.: Юніверс, 2009. – 464 с.

Grandeur of spiritual two wing

In the article is characterized the spiritual lyric poetry of poets from Pereyaslav Olga and Andrei Budugay on the crossing of philosophical, theology and literary interpretations.

Key words: God, poet, religious, Olga Budugay, Andrei Budugay, verse, light, faith.