Людина здавна звертала увагу на особливості своєї зовнішності, порівнювала себе з тваринами, знаходячи спільні й відмінні риси. Можна дуже багато говорити про такі важливі частини тіла, як голова, руки, або про такі органи, як серце, очі. Вони оспівані в кращих зразках фольклору, їм відводять багато місця і в науковій, і в белетристичній (художній) літературі. Але також цікавим є і волосся людини. Як стверджує сучасна біологія, волосся людей, шерсть тварин, пір’я птахів є похідними (утвореннями) шкіри так само, як і нігті, кігті, дзьоби, копита, роги тощо. Добре знайоме кожному з дитинства волосся приховує в собі і певні таємниці. Деякі з них відкрились авторам на шляху пошуку істини, і вони хочуть поділитись своїм надбанням з читачами, сподіваючись, що ці таємниці стануть їм в пригоді.
У своєму романі «Лезо бритви» Іван Єфремов в уста головного героя твору Івана Гіріна вклав слова про те, що ще з прадавніх часів цінувалось довгу і густе волосся жінки. У кам’яному віці, повному небезпек для малозахищеної перед стихіями і хижими звірами людини, дуже важливо було, щоб мати могла створити якомога більше затишку своїй дитині. Притискаючи малюка до себе , оберігаючи його од вітру, печерного холоду, вона не лише віддавала власне тепло, а й створювала своєрідне покривало своїм довгим розпущеним волоссям. Ще з античних часів, оспівуючи жіночу вроду, чоловіки великої ваги надавали красі довгому волоссю. Вони і самі здебільшого носили довге волосся и бороди. І справа тут не лише в красі і здатності зігрівати. Волосся має також і велику енергетичну та навіть магічну силу. Не випадкового ще з давніх-давен пасма власного волосся закохані дарували одне одному, вкладаючи їх в медальйони. Такий подарунок ставав талісманом, оберегом, підсилював енергетику того, кому він присвячувався. Розповіді про подароване волосся можна зустріти і в художній літературі: в славнозвісному шедеврі-трилогії Джона Р.Р. Толкіна «Володар Кілець», в історичному романі Рафаелло Джованьйолі «Спартак» та інших.
Про магічну силу волосся свідчать факти, згадувані в найдавніших святих писаннях. Так, біблійний герой Самсон, син Маноя із коліна Данова з міста Цора, ще «від черева матері», яка довго не мала дітей, був обраний на служіння Богу. Батькам далось веління Господа: підготувати сина до назорейства (обітниці, яка вимагала від посвяченого певних аскетичних обмежень і забороняла стригти волосся). (Чис. 6:1-5). Все життя Самсона було суцільною боротьбою з філістимлянами, іго яких 40 років терпіли «сини Ізраїлеві». Обманом вороги дізнаються від підкупленої ними коханої Самсона філістимлянки Даліли, в чому полягала величезна сила героя: якщо постригти йому волосся, то обітниця назорейства порушиться, сила покине Самсона і він стане «як інші люди». Вночі сплячого Самсона філістимляни обстригають, осліплюють і роблять своїм рабом.
Волосся богатиря з часом відросло. Одного разу філістимляни приводять Самсона у храм Дагона і примушують його «забавляти» присутніх. Вороги хотіли зробити з нього посміховисько. Самсон же, щиро помолившись, отримує свою колишню силу зрушує з місця два середніх стовпа храму. Він обвалив на присутніх всю величезну споруду, убиваючи в момент своєї смерті ворогів більше, ніж все своє життя.
Магічну силу має не лише волосся голови, а й бороди. Чаклун Чорномор з поеми Олександра Пушкіна «Руслан і Людмила» втрачає свою силу, коли йому обрізають бороду. В казці Алєксєя Толстого «Золоток ключик, или приключения Буратіно» «доктор лялькових наук» Карабас-Барабас пишався, а в критичні моменти навіть клявся своєю дорогою бородою. Її втрата одна із складових розплати за злі вчинки. В деяких казках згадується про чарівну силу живого та мертвого волосків з бороди Водяного (одного із духів води). А персонажі драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» Лісовик «на бороду заклявся», зв’язавши себе тим самими найсильнішою клятвою.
У широковідомій повісті Боріса Лагіна «Старик Хоттабич» на прохання хлопчика Вольки чарівник Хоттабич виконував його бажання, вириваючи кожного разу по волосині з власної бороди та промовляючи магічні слова. Енергію, яка звільнялася при вириванні волосинки, він направлял на виконання магічного акту.
Знахарів, чаклунів, магів, волхвів, мудреців у фольклорі багатьох народів зображали з довгими бородами і волоссям. Скандинавські народи не уявляли без довгої бороди таких представників фольклору як: стихіалій (духів) землі – гномів, які вміли кувати чарівні предмети, зброю та оберігати підземні скарби.
Оскільки волосся-частинка фізичного тіла людини, то воно несе інформацію про господаря і зберігає симпатичний зв’язок з ним на будь-якій відстані та в часі. Відрізане або випавши природним шляхом волосся(так само, як і нігті, інші частини тіла, шматки одягу та речей, з якими була в контакті людина), як відомо у фольклорі, могли використати відьми, та чаклуни (та інші слуги тьми), щоб мати владу над свідомістю (душею і духом) власника волосся. Народні звичаї радять не розкидати будь-де волосся, що випало з голови, бо вона болітиме. У цивілізації інків, наприклад в обов’язки однієї (з кількох тисяч слуг повелителя) служниці входило ретельне збирання і… ковтання всього волосся, яке випало на протязі дня з тіла верховного інки. Це робилось з метою зберегти від зурочення його здоров’я, бо інки пов’язували стан імператора з долею всього народу.
Випадки магічного використання волосся в магії можна було зустріти і в інших народів. Розглянемо деякі з них у слов’янському етносі. Дослідник Олекса Воропай у своєму етнографічному нарисі «Звичай нашого народу» чітко наголосив, що «у старовину стрижене волосся у слов’ян було ознакою рабства» (15, с. 355). Він це підтверджує кількома прикладами. Одним із них вчений бере те, що «у Судный Грамоты князя Ярослава Мудрого передбачена кара тому, хто обстриже іншому волосся або бороду: «А ще пострижет кто кому главу ілі бороду, митрополиту 12 гривень, а князь казнить…» (15, с. 355). В наші часи подібним магічним актом супроводжується перехід у стан тимчасового своєрідного рабства ув’язнених: їх стрижуть налисо. Подібний акт здійснюється і над новобранцями, коли вони потрапляють до армії. З по стриженням починається також духовне життя тих, хто вирішив піти в монастир. Послушник добровільно віддає себе під владу духовного наставника, який і здійснює ритуальне по стриження. Цю обрядодію здійснюють і над простими людьми, і над шляхетними. Літописець Запорозького козацтва Дмитро Яворницький зауважує, що колишній кошовий отаман Пилип Федоров «подякував Січі за панство» і в 1754-му році пішов у Самарсько-Миколаївський монастир, де, прийнявши постриг, 41 рік провів у напружених духовних пошуках і помер на 102-му році життя (8, с. 253). Про подібний перехід до духовного життя можна сказати і про російських царів. Так, російський поет (духовидець) Даніїл Андрєєв свідчив: «Характерно, что, умирая, царь принимал постриг, этим знаменуя вступление души на высшую ступень духовной жизни» (7, с. 349).
Згадаємо, що Самсон і взагалі назореї не повинні були стригтись, щоб на них не розповсюджувалась нічия стороння влада, а тільки Божа. По стриження у ченці-це віддання себе (і тіла, і душі) під владу духовного наставника. А існувало ще по стриження як обряд ініціації-прийняття людини під енергетичний захист роду, «як знак прилучення дитини до роду». Наприклад, в українців на пострижини «обов’язково запрошували повитуху та хрещених батьків. Посеред хати на долівці простилали вовною догори кожух (як обереговий знак), садовили на нього хлопчика, і названий батько вистригав своєму похрестникові трохи волосся навхрест» (2, с. 169).
Цей обряд в різних слов’янських регіонах мав окремі особливості. Різними також є вік дитини, склад і кількість запрошених батьками гостей тощо. Відрізняється і доля зрізаного волосся. Так, дослідник Володимир Супруненко вказував на випадки, коли «волосся з голови хлопчика, щоб він ріс кучерявим, могли закопати під грушею, а дівчаче пасмо ховали під вербою, щоб мала довгі коси» (6, с. 62).
«Як пострижини – обряд переходу хлопця з віку дитячого до віку юнацького, так і перше голення – перехід від юнацтва до стану дорослого чоловіка. При першому голенні брили тільки бороду, а вуса, як ознака зрілості, залишилися», – зауважував Олекса Воропай (15, с. 359). після цього хлопчина мав право «парубкувати-брати участь у різних молодіжних збіговиськах, підбираючи собі пару для майбутнього сімейного життя». Батько його відтепер зазначав: «Син мій, а розум у нього свій» (6, с. 65).
Ретельно доглядали за своїм волоссям молоді дівчата у слов’ян. На України вони «завжди ходили з непокритою головою – ознака дівочої честі. Втративши честь, дівчина покривала свою голову хусткою, а звідси і назва «покритка». В старій Україні-Русі був звичай: якщо хлопець накинув на голову дівчині намітку, вона ставала йому дружиною» (15, с. 291). відгомін останнього звичаю чується протягом багатьох століть у найдраматичнішому весільному обряді покривання, що символізувало перехід молодої до заміжнього стану-під владу чоловіка. В деяких регіонах не обмежувались простим покриванням. Напевно, для підсилення магічної влади над майбутньою дружиною волосся ще й обрізалось. Наприклад, «на Поділлі втинання коси здійснював молодий: посадовивши наречену собі на коліна, відрізав косу ножицями. На Закарпатті зберігався і більш архаїчний обряд-відсікання коси. Після церковного вінчання розпочиналися танці, під час яких молодій обтинали косу. Родичі молодого прив’язували кінець коси до гвіздка, вбитого в стіну. Молодий серед танцю повинен був виявити таку спритність, щоб єдиним ударом топірця повністю відрубати косу» (2, с. 176). відтепер, після шлюбу, жінка могла показати волосся лише найближчим членам сім’ї. Красу її кіс вже не поцінують сторонні. Навпаки, «засвітити волосся», «опростоволоситися» вважалось гріхом, поганою прикметою, соромом.
Не могла показати волосся і «покритка». За негідну поведінку парубки силоміць обрізали дівчині коси. Це був справжній колективний акт чорної магії, узаконений звичаєвим правом, під час якого розривалась аура дівчини, здійснювалось її зурочення. Згадаймо гірку долю покритки Катерини з хрестоматійного твору Великого Кобзаря, а також історію Марії Магдалини. Те, як повівся Ісус Христос з Марією, повинно служити людям взірцем для наслідування, бо остаточний вердикт виносить сам Господь. Засуджувати інших береться лише та людина, яка сама в душі не чиста в цьому гріхові.
Молодиці та покритки не мали права не тільки показувати на людях своє волосся, але й прикрашати його вінком з квітів. Усі слов’яни дотримувалися цього правила. Яскравим свідченням цьому є постання чехів у 977-му році проти своєї княгині Дубравки, яка, будучи старою бабою, наважилась покласти на свою голову дівочий вінок. «Вінок з живих квітів захищав колись дівчину від напасників. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіла чарами, якими вона могла тяжко карати кожного нападника» (15, с. 300). Слов’яни вірили, що вінок захищав дівчину і від лихого ока, і від нечистої сили. З метою такого захисту дівчата не скидали з голови вінків у дні свят, коли, за народними віруваннями, бродять тіні мерців, бігають мавки, з води на берег виходять русалки та з’являються на землі представники інших видів нечистої сили: напередодні Святого Юрія, на Зеленому тижні, в ніч під Івана Купала. «Щоб посилити захисту силу вінка, дівчата вплітають поміж квітами часник, полинь та любисток-зілля, яке саме собою має чарівну силу проти всякого «чортовиння» (15, с. 300-301). А під час весілля наречену захищав вінок з хрещатого барвінку, або білий серпанок (фата), або вельон. В античній Греції апотропеїчну (захисну) роль відігравали лаврові вінки. Оберегову функцію здійснювали також діадеми, корони, кокошники, стрічки чи шнури, пов’язані навколо голови. Російський вислів «очертя голову» нагадує саме про таку апотропоїчну роль, але вже «черты».
«С сакрально-символическим значением, которое придавалось волосам на голове, связаны обычаи, согласно которым волосы следует прятать или, наоборот, обнажать», – свідчить Аріель Голан у своєму дослідженні «Миф и символ». Він також зауважує: «В Европе в середине века женщины не снимали головной убор не только на людях, но и дома. Религиозные еврейки повязывают платок так, чтобы он полностью закрывал волосы. В Дагестане, особенно в глухих селениях, женщина избегает того, что её волосы увидел даже муж. У европейцев и кавказцев принято обнажать голову в знак почтения» (3, с. 15).
волосся людини є продовженням її аури на фізичному плані, мостом між тонким (астральним) і фізичним світами. Довге волосся можна порівняти з антенами, які, вірогідно, забезпечують людині (мікрокосмосу) зв’язок з Космосом. Тому люди з довгим волоссям, вусами та бородами мають більше можливостей передбачати події, активніше сприймати нові думки. Саме цим пояснюється прагнення людей вільних професій (артисти, поети, художники, музиканти…) мати довге волосся. В Агні-Йозі сказано, що краще відчувають астрал тварини з довгою шерстю. Більш тісний зв’язок з астралом необхідний і жінкам, на яких лежить відповідальність за продовження роду: довге волосся дозволяє їм передбачати небезпеку на рівні відчуттів. Не випадково, мабуть, рос. «ощущение» («відчуття») – пов’язане зі словом «щупать», тобто «доторкатись». Можливо, подібним кращим зв’язком з астралом пояснюється повір’я, що волосата людина буде багатою, – повір’я, яке існує у багатьох народів (3, с. 15).
Астральний план – це план бажань і почуттів. Слово «бажання» етимологічно пов’язане з «багаття» та «багатство». «Почуття» – споріднене з «чуття». Подібний зв’язок, напевно, спостерігається і в англійській мові: «hair» – «волосся; волосина; шерсть; вовна», а «hear» – «чути, слухати, вислуховувати; дізнаватись». Схожі на ці слова і англ. «head» –»голова; людина; вождь, керівник; здібність, розум» та «ear» – «вухо; слух».
Англ. «ear» ще має значення «колос» (про злаки); качан (кукурудзи); колоситись». Можливо, така омонімічність зумовлена тим, що рослинний світ, крім фізичного тіла, має ще лише астральне. А рослини в езотеризмі вважаються волоссям планети Земля і можуть відповідати за її почуття аналогічно волоссю тварин і людей: саме рослини приймають енергію сонця, забезпечують життя на планеті й виступають посередниками між життям у Космосі і на планеті – життя, яке не можливе без чуття-почуття. У скандинавському епосі боги зробили дерева із волосся велетня Іміра (18, с. 11). Однокорінне зі словом «волос» санскритське «valca» означає «гілка, віть», дав.-інд. «valsah» – «парость; гнучкий прут; віть», нім. «Wald» – «ліс». Зв’язок волосся з рослинним світом просліджується і в інших джерелах (3, с. 15).
Російський міфологічний образ сузір’я Плеяд називається «Волосыни». «Характерно, что в русских средневековых астрологических текстах семь планет, оказывающих влияние на судьбы людей, называются рожаницами… и, следовательно связаны с Родом, подобно тому, как Волосыни в конечном счёте связаны с другой (территориальной) формой объединения людей –волостью. Название Плеяд Волосыни соотносимо с культом Волоса-Велесса, который на севере Руси и в Поволжье с культом медведя («волосатого», в табуистическом значении)» (14, с. 128). Згадаймо зв’язок довгого волосся жінок з продовженням роду, покровителем якого був слов’янський бог Род, а також про зв’язок волосся з рослинами (від «рости»). Цікава схожість слова «волос» з словами «волость», «влада» (рос. «власть»), «воля», «волати»… (17). Чеське «vlast» – «батьківщина, вітчизна», а «vlada» – «уряд».
Воля напряму зв’язана з астральним планом – планом бажань, а також з владою, яка здійснюється завдяки волі. Співкорінне слову «воля» лат. «volo»: «volo, volare» – «літати» і «volo, velle» – «бажати, жадати». Значення літати напевне пояснюється тим, що для польоту необхідне протиставлення сили тяжіння, гравітації (а значить і гріха, який і езотерично, і філологічно пов’язаний з поняттям гравітації). Можна висловити здогад, що лат. «volo» має тісний зв’язок лат. «vox» – «голос, мова», який допомагає проявити волі: зв’язок, аналогічний лат. «fatum» («рок, доля») корінь «fa-» («сказати»), лат. «fact», «акт» (дія); рос. «речь» і укр. «річ»; рос. «вещать» і рос. «вещь» («річ») і т.д.
Про зв’язок влади і волосся може свідчити, крім іншого, ще й те, що лев, який має гриву, вважається царем звірів. Знаку Лева в астрології відповідає світило, яке можна назвати царем планет. Промені Сонця нагадують гриву лева. Має гриву і така тварина, як кінь. Англ. «horse» («кінь») – не випадково схоже на назву слов’янського язичницького бога Сонця Хорса. Аріель Голан стверджує: «У южных семитов священным животным богини солнца была лошадь. Кони и колесницы посвящались солнцу у древних евреев. В Авесте солнце называется «быстроконным». В Ригведе говорится о солнце, влекомом лошадьми, конь выступает в качестве образа солнца, само солнце называется конём… Семантическая связь понятий «конь» и «солнце» существовала у древних греков и германцев; нередко у них само солнце называлось конём. Солнце персонифицировалось в образе коня у скандинавов; у кельтов конь считается символом солнца. У древних славян «конь… связан с солнцем, как бы заменяет его». В древнеиндийских и литовских мифах говорится, что конь сотворён из солнца» (3, с. 49). Може саме завдяки волоссю гриви кінь такий чутливий, не говорячи вже про те, що це одна із найрозумніших тварин. Цікаво, що у французькій мові слова «волосся» і «кінь» схожі: «cheval» – «кінь», а «cheveu» – «волосся».
Хочеться ще привести кілька фактів, які певним чином показують зв’язок волосся з магічною силою. Один з них – це те, що в багатьох народів світу вважається, що людина з рудим волоссям (особливо з, так би мовити, полум’яним) має більшу магічну силу «від природи», ніж інші люди. Можна при не бажанні не приймати до уваги подібні думки і заперечувати, що колір волосся щось може значити, крім чисто естетичного вигляду. Але ось що можна, наприклад, зустріти на сторінках науково-популярної літератури: «Сравнительно недавно зарегистрирован феноменальный случай: в разношерстной отаре от удара молнии погибли лишь овцы одной масти…» (1, с. 146). І, мабуть, щось серйозне стоїть за міфом про аргонавтів і золоте руно, яке мало велику магічну силу. У тій же книжці ми зустрічаємо такі рядки: «В Британском центре ядерных исследований, любопытства ради, решили проверить ещё раз состав шерсти. Проверили и не поверили своим глазам. Особо чувствительные приборы неожиданно обнаружили в волокнах… золото. Оказалось, что в кормах и воде благородные металл этими же приборами не установлен… Золото входит в состав белковой структуры волос, содержание его у разных животных одинаковое. Роль металла пока неизвестна» (1, с. 145).
Про магічну силу волосся мабуть свідчить те, що запорозькі козаки, часто перебуваючи в складних для гігієни умовах, залишали собі на голові хохли, розташовані над точкою, яку китайці називають «бай хуей». Йоги цю точку називають чакрою сахасрарою і стверджують, що вона відповідає за зв’язок з Космосом. Напевно, для поліпшення контакту з тонким планом відьми розпускають своє волосся. І, може, розпущене волосся допомагає їм левітувати (літати). Волосся допомагає навіть на фізичному плані тим же кішкам відчувати простір, отримуючи різнопланову інформацію, збираючи енергію.
Досить важливий, на наш погляд, той факт, що перукарем раніше був лікар (цирульник), який займався не тільки стрижкою. Стрижка волосся – дуже важлива у магічному відношенні дія. Дуже важливо, яка людина здійснює її: зла людина під час стрижки волосся може зробити зурочення тому, кого вона стриже. Автори мають не один факт, коли таким шляхом нічого не підозрюючи людині пробивалась аура на тривалий час (в деяких випадках на десятки років) і викачувалась психічна енергія до тих пір, поки вона не знаходила справжню причину погіршення свого стану. Тут працює той самий принцип, що і з свяченою водою: якщо у звичайну воду доливається заряджена, то вся вода освячується; якщо ж навпаки, то нейтралізується заряд, і освячена вода стає «звичайною». Дуже важливо, яка енергія накладається зверху. Тому автори хочуть попередити небайдужого до своєї душі (по суті, до себе) читача бути уважним до тих людей, яким він довіряє свої космічні антени.
Завершуючи свою працю, автори хотіли б наголосити на тому, що волосся створене Богом не тільки для краси, але й для допомоги його творінням йти шляхом пізнання істини. Людина, створена за образом і подобою Божою, – відображенням макрокосмосу мікрокосмосі. Тому, пізнаючи себе і навколишній світ, вона крок за кроком розкриває для себе задум Митця, став його спів-творцем, посідаючи певне місце в Безмежній ієрархії Світла!
Література
1. Анатолий Андреевич Осадчий. Животноводство для всех. – Донецк: Донбасс, 1986. – 175с.
2. Анатолій Петрович Пономарьов, Лідія Федорівна Артюр, Тамара Володимирівна Косміна та ін. Українська минувшина. – К.: Либідь, 1994. – 255с.
3. Ариэль Голан. Миф и символ. – М.: Русслит, 1994. – 375с.
4. Біблія.
5. Вера Александровна Кочергина. Санскритско-русский словарь. – М.: Филология, 1996. – 944с.
6. Володимир Павлович Супруненко. Народини. – Запоріжжя: МП «Берегиня», 1993. – 136с.
7. Даниил Леонидович Андреев. Роза Мира. – М.: Иной мир, 1992. – 575с.
8. Дмитро Іванович Яворницький. Історія запорозьких козаків. У 3-х т. – К.: Наукова думка, 1990. – Т.1. – 578с.
9. Е.И. Лепинг, Н.П. Страхова, К. Лейн, Р. Эккерт «Русско-немецкий словарь». – М.: Русский язык, 1976. – 847с.
10. Е.И. Лепинг, Н.П. Страхова, Н.И. Филичева, М.Я. Цвиллинг, Р.А. Черкас. Большой немецко-русский словарь. – М.: Сов. Энциклопедия, 1969. – Т.1. – 760с.; Т.2. – 680с.
11. Клавдия Александрова Ганшина. Французско-русский словарь. – М.: Русский язык, 1982. – 912с.
12. Лев Владимирович Щерба, Маргарита Ивановна Матусевич. Русско-французский словарь. – М.: Русский язык, 1983. – 840с.
13. Михаил Леонтьевич Подвезько, Николай Иванович Балла. Англо-украинский словарь. – К.: Радянська школа, 1974. – 664с.
14. Мифологический словарь / Гл. ред. Е.И. Мелетинский. – М.: Сов. Энциклопедия, 1990. – 672с.
15. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. – Ч.2 – 442с.
16. О. Петрученко. Латинско-русский словарь. – М., 1994. – 810с.
17. Павел Яковлевич Черных «Историко-этимологический словарь современного русского языка». – М.: «Русский язык», 1994г. – Т.1. – 622с.; Т.2. – 560с.
18. Светланов Ю. Скандинавские сказания. – М.: Детская литература, 1970. – 240с.