14 жовтня святкується велике християнське свято Покрови Богородиці. Його почали відзначати у Візантії на честь чудового звільнення Константинополя від сарацинів (арабів). Коли ворог захопив місто, його жителі шукали захист у храмі і як до останньої надії зверталися у своїх молитвах до Богородиці. Серед константинопольців був і святий Андрій, який під час молитви побачив чудове явище: Сама Пресвята Діва простягнула своє покривало-омофор над людьми, які просять порятунку, піклуючись про їх захист.
Переказ про цю подію впродовж сторіч, що пройшли з тих пір, зберігалося в пам’яті слов’ян. Серед українців, яким століттями доводилося страждати від набігів чужоземців, заступництво Діви Марії сприймалося найтоншими струнами душі, викликало трепет їх сердець. Не випадково навіть войовничі і мужні запорізькі козаки рахували Божу Матір покровителькою, особливо пишно відзначаючи свято Покриви. Ім’я Покриви завжди носили головні храми всіх 8-ми Запорізьких Січей. Навіть коли в 1775-му році Катерина ІІ зруйнувала останню Запорізьку (Нову або Підпільнеську) Січ, що пішли за Дунай з числа тих, що залишилися в живих козаків узяли з собою ікону Пресвятої Богородиці. Ця ікона була ними врятована з Січового храму, що горить.
Божу Матерь нерідко називають Царицею Небесної. Це говорить про те, що Їй належить Царство Небесне, досягти якого – сокровенна мрія кожного християнина. Такі титани духовності, як Сергій Радонежській, Франциск Ассизський, Серафим Саровський, відрізнялися особливою любов’ю до Неї, ставлячи Її поряд з Сином. Не випадково і Учення Живої Етики (Агні Йоги), передане людству Махатмами (керівниками еволюції на Землі) через сім’ю Реріхов, підкреслює те, що Мати Великого Подорожнього (Ісуса Христа) «була не менш великою, ніж Син» («Надземне», шлока 147).
Богородиця є символ народження всього нового, а в широкому сенсі – і самого Життя. Ім’я Праматері людства Єви, езотерично пов’язаної з Нею, одним із значень має «життя». Особливою благодаттю Пріснодева наповнює душі тих, що звертаються до Неї вагітних і породіль, допомагаючи їм дати початок нового життя. Усе народжується в цьому світі, виповнене добра і світла, з’являється завдяки Богородиці, а також тій Істоті, з якою Вона тісно пов’язана і яку посвячені називають Ліліт. Остання є Царицею Духовного Світу або Матір’ю всього сущого, Матір’ю Миру. Вони обидві є проявами Вічного Жіночого Начала Всесвіту, так би мовити Космічного Інь, яке дає натхнення всім творчим особам. От як оспівує Його один з найбільших поетів-духовідцев нашого сторіччя Даніїл Андрєєв у вірші «Приснодеве-Матери» з книги «Русские Боги»:
Ты нам светила любовью возлюбленных,
Ты зажигала огни материнства
По родным очагам…
Пристань гонимых! бессмертье погубленных!
Благословенные узы единства
И прощенья врагам!
Тихо сорадующаяся! Ласковая!
Лёгок с Тобою путь многотрудный
К наивысочайшей мечте!
Мир многопенный, песни и краски его
Только Тобою прекрасны и чудны
В радости и красоте.
Жіноче Начало є однією з основ матеріального світу. Не випадково слова «матір», «матриця», «матерія», «матеріалізація» – одного кореня. Людина, яка створена Верховним «за образом і подобою Божою», теж несе в собі обидва Начала – Жіночий і Чоловічий. На духовному рівні міняється поляризація Начал і жіноче діє вже через чоловіків. На фізичному плані Жіноче проявляється через жінку, яка зачинає від чоловіка, виношує і народжує дитину, допомагає їй у становленні, а на тонкому – навпаки: жінка «запліднює» чоловіка ідеєю, він же її «виношує» і втілює (народжує, проявляє). Якщо жінка виношує свою дитину між серцем і землею, то чоловіки своїх дітей виношують між серцем і небом, у голові. Не випадково слова «жінка» і «геній» (пор. рос. «жена»), «інженер» – одного кореня, етимологічно споріднені. Геній – це той, хто народжує, матеріалізує щось нове. Як жінка не може народити двічі ту ж саму дитину навіть від того ж самого чоловіка, так і геній не може двічі розробляти одну і ту ж ідею.
Повертаючись до свята Покрови додамо, що саме слово «Богородиця» говорить про те, що Вона є Матір’ю Господа, яка в перші роки Його втілення допомагала Йому формувати свою особистість для виконання тієї місії, з якою Він і втілився. День Покрови Богородиці – це в чомусь і свято Жіночого Начала. Настає Епоха Водолія – Епоха Жіночого Начала і Духу Святого, в якій особлива роль відводиться жінці. У нову Епоху жінка покликана відновити загублену людством рівновагу між Жіночим і Чоловічим Началами, рівноцінність яких затверджують космічні закони як основу Буття. У врівноваженості двох Начал – шлях до досконалості, богоподібності, андрогинності людини.
Людина має три основні рівні: духовний (дух), психічний (душа) і фізичний (плоть). Жінка сильніше пов’язана з серцем, яке є воротами в Духовний Світ, і, будучи сильніше психічно, при натхненній її свідомості, несе в собі Силу Любові й Благодать Вічної Жіночності. Тож зі святом Покрови, дорогі читачі!