УДК 821.161.2 –93.091 «1960/1980»
АКСІОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ПРИГОДНИЦЬКО-ШКІЛЬНИХ ПОВІСТЕЙ ДЛЯ ДІТЕЙ 1960 – 1980-х РОКІВ
Ольга Будугай (Переяслав-Хмельницький)
Резюме
У статті
Summary
This article
Поняття «аксіологія», що складається з двох грецьких слів «цінність» та «вчення», тлумачиться сучасними науковцями як «учення про цінності; філософська теорія загальнозначущих принципів, що визначають напрями людської діяльності, мотивацію поведінки людини» [Суч тл с Дуб, с. 22].
Проблеми і процеси, що визначаються нині достатньо складним терміном «аксіологія», супроводжують людство з початку його існування. У різні історичні епохи чисельні філософські теорії та педагогічні доктрини крок за кроком вибудовували загальну логіку формування людини, акцентуючи увагу на якостях, найбільш важливих для конкретного періоду. У той же час процеси загальної глобалізації невпинно вели до інтеграції наукового знання, формування ціннісного сприйняття світу, активізували прагнення вчених знайти уніфіковані категорії, які б уміщували в себе багатогранність і духовність особистості, ціннісний потенціал. Прикладом таких дефініцій них пошуків і знахідок є поява категорії «аксіологія», яка в різні історичні епохи застосовувалася для відображення найважливіших цінностей.
Теоретичний аналіз філософської літератури дозволив з ясувати підходи до визначення аксіології як науки про цінності і провідні характеристики аксіологічної системи. З. Равкін пише: «Поняття «аксіологія» було введено французьким філософом П. Лапі (1902) і означало галузь філософії, що досліджує ціннісну проблематику» [1; 28].
Отже, цінності в житті соціуму й окремої людини спершу розглядалися в філософській площині. І. Кант першим розмежував поняття буття і блага. Він протиставив моральність як свободу сфері природи, що має коритися необхідності, законові. У другій половині ХІХ століття у працях філософів Г. Лотце, В. Віндельбанта, Г. Ріккерта почав виокремлюватися аксіологічний напрям. Г. Ріккерт протиставив світ культури, у якому панують цінності, світові природи, де панують закони. Г. Лотце, В. Віндельбант вважали цінності нормами, котрі утворюють загальний план і основу культурологічної діяльності.
У ХХ столітті в царині аксіології діють репрезентанти діалектичного матеріалізму, феноменології, герменевтики, екзистенціалізму, теорії соціальної дії та ін. У цей період теорія цінностей почала розвиватися і в річищі трансценденталізації і суб’єктивізації проблеми. Цінності тлумачилися як духовні феномени, вічні трансцендентні сутності, закладені Богом як потенційна довершеність у предмети довколишнього світу. Так, особливий вплив на формування понять про цінності людини мала творча, наукова й громадська діяльність мислителя й художника М. Реріха та його дружини О. Реріх, які є творцями «Вчення живої етики» або «Агні Йоги», тобто вогненної йоги. У розділі «Община» цієї праці автори показали цінність праці людини над свідомістю: «Вдумайтеся в слово чоловік – воно означає дух чи чоло, що проходить віками. Уся зміна втілень, уся цінність свідомості виражена в одному слові. Чи можете назвати другу мову, де житель втілений названий таким же чином духовно? Мало виражають інші мови ідею дії» [Агни Й, с. 220]. У відповідь на риторичне запитання М. Реріха можемо сказати, що в українській мові є слово «чоловік», що означає «мужчина», хоч у російській мові «человек» означає «людина». Цінностями в Агні Йозі є батьківщина, земля, природа, дух, радість, краса, співпраця, книга, мистецтво, справедливість, культура серця, час, бережливість тощо.
Власне життєве кредо М. Реріх висловив у таких рядках: «Цінності великого мистецтва переможно проходять через усі бурі земних поразок. І коли стверджуємо: Любов, Краса, Дія, ми знаємо, що промовляємо формулу міжнародної мови. Ця формула, яка нині належить музею і сцені, має увійти в життя кожного дня. Знак краси відчинить усі «священні врата». Під знаком краси ми йдемо радісно. Красою молимося. Красою об’єднуємося. І, відчуваючи шлях істини, ми з усмішкою зустрічаємо майбутнє» [ Беликов, княз Рерих, с. 215-216]. У ХХ столітті в Росії й Україні започатковано заняття дітей на факультативах, побудованих за педагогічними принципами «Живої етики». Хрестоматійним став вислів М. Реріха про те, що світ врятує саме «усвідомлення краси».
, .
Аксіологія як філософське вчення про цінність і цінності, їхню природу, сутність і пізнавальні можливості, є один із найменш опрацьованих у філософському дискурсі напрямків філософського знання. Багато в чому це пов’язано і з часом появи аксіології (друга половина ХІХ сторіччя), і з історичними обставинами, що обумовили необхідність аксіології. Д. Леонтьєв у впорядкованому ним філософському словнику тлумачить: «Аксіологія (від гр. axios– цінність, вартість і logos– слово, поняття, вчення) – теорія цінностей, що з’ясовує й досліджує якості та властивості предметів, явищ, процесів, які здатні вдовольняти потреби, інтереси й бажання людей» [45; 92]. Функція аксіології як філософської дисципліни полягає у з’ясуванні цінностей як певних засад людського буття, які зумовлюють спрямованість та мотивування життєдіяльності. Аксіологічні мотиви притаманні всім філософським ученням, особливо тим, які досліджували антропологічні і моральні проблеми. Але як автономна галузь філософських досліджень аксіології формується лише у ХІХ-ХХ ст. Центральним пунктом аксіологічної теорії є питання про природу і можливості оцінок і оціночних суджень, співвідношення в них елементів абсолютного й відносного, об’єктивного й суб’єктивного,питання про критерії такого розрізнення і умови співвідносності різних систем цінностей, у тому числі, різних людських ціннісних світів.
У ХХ ст. систематичні дослідження проблеми цінностей продовжує М. Гартман, який, зокрема, посилює аргументацію на доведення суб’єктивно-емоційної природи цінностей. Більшість «класичних» і сучасних аксіологів користуються поняттям «цінність» як еквівалентом поняття «добро», «благо». Проблематика аксіології охоплює широке коло питань,серед яких з’ясування співвідношення цінностей та оцінок, характеру і структури ціннісних суджень, функціональна роль ціннісних орієнтирів, специфіка суспільного аксіологічного буття людини. Сучасна аксіологічна суспільствознавча думка приділяє велику увагу проблемі зв’язків загальнолюдських (вселюдських), загальносуспільних, національних (етнічних), групових та індивідуальних ціннісних систем та уявлень [45; 93].
Українські філософи Л. Губерський, І. Надольний, В. Андрущенко наголошують, що основною формою функціонування цінностей є ідеал, до якого прагне людина. «Утвердження вищих цілей і цінностей власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з’ясувати своє місце в універсамі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність свого індивідуального буття» [90; 393]. Проблема ідеалу людини є важливою в дослідженні героїв художніх творів.
Максим Горький слушно назвав літературу «людинознавством», оскільки мистецтво слова здатне художньо показати людську особистість у всій її багатогранності. Окрім дидактичної, естетичної, епістемологічної, комунікативної, моделюючої, пропагандистської мети, література має також не менш важливу оцінну (аксіологічну) або ціннісну функцію. Особливою є аксіологічна функція творів для дітей. Без нав’язливого моралізаторства художньо вартісні книги формують у юної особистості поняття про те, «що є добре і що таке погано».
Прикметним є те, що в прозі й поезії для дітей ціннісна функція літератури тісно поєднана з дидактичною. Вони обидві дуже актуальні, оскільки мусимо констатувати, що на початку ХХІ століття викривлення істинних цінностей стає особливою злободенною проблемою. «В сучасних умовах користь розуміється як споживацтво, а в престижність перетворюється добро, яке твориться людиною, творчість вироджується в імітацію, моду, а свобода в свавілля. Суспільними цінностями людини стає престижне споживання (не гірше інших – мінімум, на заздрість всім – максимум). Така логіка ціннісних орієнтацій робить життя людини не тільки тяжким, але іноді й нестерпним» [ФІл Крем. Горл, с. 521]. Зародки такого викривлення цінностей, як і приклади високої моральності героїв художньо зображені в повістях для дітей досліджуваного періоду.
Аналізуючи художній твір, літературознавці передусім звертають увагу на моральні цінності позитивних персонажів, через які читач бачить систему цінностей самого автора. У монографії А. Козлова «Духовність як літературознавча категорія» літературознавець слушно акцентує на тому, що персонаж літературного твору є «неминучим породженням і втіленням або своєрідним мінімумом авторської системи духовності, навіть цілісною і чітко визрілою концепцією (або хоча б гіпотезою, програмою, побажанням чи ще якимось варіантом нової системи духовних цінностей)» [35; 87]. У прозі для дітей і підлітків ксіологічний рівень твору виявляється через моральні переконання й вчинки маленьких і молодих персонажів.
Отже, проблема аксіологічного рівня художнього твору на сьогодні є явищем малодослідженим. Літературознавці спираються у вивченні аксіологічних параметрів твору на праці філософів. Під терміном аксіологія маємо на увазі ціннісну проблематику художнього твору. Філософи й літературознавці наголошують на актуальності проблеми ціннісних орієнтирів людства в умовах технологічної революції та екологічної кризи сучасності
Оскільки аксіологічне прочитання художнього тексту є порівняно новою літературознавчою проблемою, саме філософські вчення стали міцним підмурівком, методологічною основою для літературознавства. Не випадково європейська наука про мистецтво слова почала свій розвиток саме з праці «Поетика», яка належить перу філософа Аристотеля. Учення про цінності вже перестало бути тільки філософським явищем – воно вплинуло на різні сфери гуманітаристики взагалі й на літературознавство зокрема. Рушієм дії для героїв художнього твору стає необхідність розв’язати конфлікт, тобто зробити моральний вибір і діяти згідно зі своїми ціннісними орієнтаціями. Особливо складно такий вибір дається підліткам, оскільки їхні життєві переконання перебувають у стадії формування. Тим складніше письменникам художньо дослідити й зобразити цей процес на сторінках книг для дітей.
Відтворений у філософських поняттях і творах літератури процес інтелектуального пізнання людського світу, буття наочно демонструє, що ніколи не було і не буде неціннісного знання. Людині не дано робити вибір між цінностями і не цінностями. На запитання «Яким треба бути в житті?» наймолодші герої та адресати прози для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку здебільшого дають таку відповідь: «Треба бути добрим, чесним, працелюбним, сміливим». Їм подобаються позитивні герої казок про тварин, у яких часто переважає якась одна визначальна риса. Такі образи однотипні й зрозумілі, позбавлені переплетіння складних протиріч у своїй вдачі. Ідеалом для юних читачів стають герої-добротворці улюблених чарівних чи фантастичних казок. Такі персонажі мають набагато складніший характер і не одну, а кілька важливих рис. Проте домінуватиме найголовніша серед них, магістральна риса.
Інша річ – твір для молодших школярів чи підлітків. У пригодницько-шкільній повісті діють ровесники читачів, які мають вже значний обсяг знань, невеликий життєвий досвід, вони прагнуть швидше стати дорослим. Л. Сокол вважає, що «моральний вибір являє собою усвідомлене, осмислене дієве надання переваг в альтернативних умовах (доброго-злого) загальнолюдським моральним цінностям з лінією поведінки, коли особистість вільно і відповідально приймає довільне рішення, завершуючи його добрим вчинком» [ Л. Сокол, с. 16]. Як і в реальному житті, у мистецтві не кожен персонаж, який знає про загальновизнані людські чесноти, діє як добротворець. Це стосується й літератури для дітей, яка одним зі своїх завдань має показати читачеві багатогранність людської натури, її моральні цінності. У своєму дисертаційному дослідженні «Моральний вибір як умова становлення самосвідомості особистості підлітка» Л. Сокол наголосила, що у періоді ранньої юності на якісно новому рівні підлітками «здійснюється рефлексія моральних понять та якостей особистості, з’являється здатність до децентрації, відбувається формування стійких моральних почуттів, ускладнюється система морально-етичних цінностей та почуттів відповідальності, емпатії, актуалізується емоційно-ціннісне ставлення до іншого та самого себе; активізується прагнення до осмислення власних моральних дій, вчинків, виборів та їх саморегуляції» [ Л. Сокол, с. 16]. Ці складні явища художньо переконливо й глибоко психологічно передані в пригодницько-шкільних повістях І. Сенченка «Діамантовий берег», В. Фіялка «Лопушаний Король», А. Давидова «Катамаран» та «Голубий патруль»,Б. Комара «Диваки», А. Лукса«Нічна «коректура», В. Железникова «Опудало», А. Алексина «Мій брат грає на кларнеті», «Божевільна Євдокія» та ін.
Про морально-етичні цінності в повістях для дітей вели мову Г. Бандура, Р. Бойцун, Я. Гоян, А. Гурбанська,Л. Даниленко, В. Дончик, М. Жулинський, С. Іванюк, П. Кириченко, Л. Кіліченко, А. Козлов, П. Кононенко, І. Маценко, В. Моренець, І. Мотяшов, В. Неділько, Р. Павлик, Г. Сивокінь, Н. Сидоренко, М. Сиротюк, М. Слабошпицький, А. Швець, А. Шпиталь, Н. Шумило та інші дослідники. Категорія цінності в літературі для дітей органічно поєднана з її тлумаченням у філософії, педагогіці, психології.
Цінності закладаються як принцип, – і неважливо, усвідомлені вони чи ні, – на основі будь-якого знання, тим більше філософського. І ось коли в процесі поступальної еволюції життєдіяльності людей ці принципи піддаються об’єктивній і суб’єктивній критиці ерозії і протесту, тоді і виникає рефлексія не тільки першопричин «переоцінки цінностей», але і сама проблема цінності як предмет філософського пізнання і розуміння людського буття. Д. Леонтьєв зазначає: «У літературознавстві й мистецтвознавстві «аксіологія» – вчення про художні цінності. На основі розуміння природи художніх цінностей літературознавці розробляють теорію літературної критики, сприймання та інтерпретації творів літератури, їх функціонування серед різних читацьких кіл» [45; 44].
[, с. ] –
Бібліографія
1. Агни Йога. Учение Живой Этики в 2 т. – Том 1. – М.: Эксмо, 2006. – 1183 с.
2. АгниЙога. Учение Живой Этики в 2 т. – Том 2. – М.: Эксмо, 2006. – 1184 с.
2. Андреев Д.Л. Роза Мира. – М.: Мир Урании, 2008. – 606 с.
3. Беликов П.Ф., Князева В.П. Рерих. – М.: Молодая гвардия, 1972. – 256 с.
4. Боришевський М.Й. Цінності як ядро особистості // Теоретичні питання цінностей освіти й виховання / За ред. О.В. Сухомлинської. – К., 1997. – С. 21-25.
5. Киричук О.В., Карпенко З.С. Аксіологічні проекції духовності // Теоретичні питання цінностей освіти й виховання / За ред. О.В. Сухомлинської. – К., 1997. – С. 50-51.
6. Леонтьев Д.А. Философский энциклопедический словарь. – М.: Просвещение, 1989. – 387 с.
19. Філософія: Навч. посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Ваклер, 1997. – 584 с.
20. Філософія: Підручник / За загальною редакцією В.Г. Кременя, М.І. Горлача. – Х.: Прапор, 2004. – 736 с.
21. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник.– Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 1997. – 192 с.
22. Фіялко В.С. Лопушаний Король: Повість. – К.: Веселка, 1964. – 131 с.
23. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості//Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1981. – Т. 29. – С. 45-119.
Відомості про автора
Будугай Ольга Дмитрівна – кандидат філологічних наук, доценткафедри літератури і методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди».
Olha BUDUHAY
THE