Категорія волі в духовному просторі
Андрій Будугай,
Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди
Проблема свободи людини є однієї з найважливіших світоглядних проблем й, цілком імовірно, хвилювала багатьох представників людства не один десяток століть. Особливе ж звучання вона набуває в наш час, коли, згідно езотеричної традиції, починається Епоха Водолія – Знака, що відрізняється своєю волелюбністю [6, с. 232], а людство, відповідно до філософа із США Елвіна Тоффлера, робить перехід у постіндустріальну, інформаційну фазу свого розвитку, стаючи воістину космічним фактором.
Можна виділити два аспекти розвитку людської свободи, які умовно назвемо свободою фізичною й свободою духовною. Перший аспект формувався за язичницької доби на основі родоплемінної організації й відобразився в багатьох слов’янських народів етимологічним зв’язком у мові лексеми «свобода» з поняттям «свій»: філологи вважають, що в основі лексем «свобода», «свій», «себе» лежить загальний індоєвропейський корінь *se- : *sue- [10, с. 148], [2, с. 212]. Треба відмітити, що етимологія, на наш погляд, відображає розвиток не тільки слів і понять, ними позначуваних, але й відбиває еволюцію духовності конкретно взятого народу.
Людина, що народилася в даному племені, користується правами його представників після проходження в ньому обряду ініціації, під час якого отрок (букв. «той, хто не має права голосу», не може щось сказати-ректи (< рок) під час віче) ставав повнолітнім, тобто одночасно й повноправним членом племені, і вільним у його межах, захищеним його законами. Саме тому слово «закон» бере початок від праслов’янського *konъ «межа, початок, кінець, границя», тобто даний закон діє в межах певних границь – у цьому випадку границь території, на якій жило дане плем’я [9, с. 314-315], [8, с. 136].
Чужий, тобто представник іншого племені, правами даного племені користуватися не міг. Його доля в даному племені могла скластися по двох схемах: або гість, або раб [2, с. 233]. Гостем ставав той чужий, з ким хто-небудь із даного племені уклав гостьовий договір, матеріальним підтвердженням якого ставав символ (спочатку предмет, розломлений надвоє), одна частина якого залишалася в однієї сторони, а інша – в іншої. Кожний із тих, хто склав договір, повідомляв у своєму племені (народі, країні) про укладання такого договору. Ніхто із членів його племені після цього вже не мав права нанести яку-небудь шкоду тому, хто перетне границю даного племені із частиною символу – як самий договір, що уклав цей, так і того, кого він уповноважив виступати від його імені, давши йому на час цієї місії свою частину символу даного договору.
Чужий, з ким не було укладено ким-небудь із членів даного племені гостьового договору, сприймався як потенційний ворог. Захоплений же в бої іноплемінник ставав у даному племені рабом, позбавленим усяких юридичних прав і відповідно – волі.
Говорячи про духовну волю можна взяти слова Ісуса Христа, сказаних своїм учням: «Якщо перебуватимете в слові Моєму […], пізнáєте істину, й істина зробить вас вільними» [Іоан. 8:30-31]. Інакше кажучи, духовна воля прямо пов’язана з ростом, еволюцією конкретної свідомості, його прилученням до духовного миру, пізнанням нею як навколишньої дійсності, макрокосмосу, так і її самої, тобто складових її частин, що утворять своєрідну композицію даної свідомості-мікрокосмосу. Осягнути, пізнати що-небудь – це ні що інше, як зробити це щось частиною своєї свідомості й одночасно приєднатися (прилучитися, приліпитися) до нього, створити одне ціле із двох до цього розрізнених у даній свідомості частин, однієї з яких є сама ця свідомість.
Тепер прийшов час з’єднати воєдино виділених нами два аспекти розвитку людської волі – фізичної й духовної. Людина повинна бути своєю вже не тільки для своїх співнародников. Вона повинна почувати своє споріднення з усіма жителями Всесвіту, Вселеної (порівн. рос. Вселенная = вселённая, т.е. заселённая). Розвивши своє пізнання до всесвітніх розмірів людина стає діючою частиною єдиного космічного організму й починає творчо користуватися законами, покладеними в основу всієї Вселеної, і свободою волі, даною їй від народження. Видатний український педагог Григорій Ващенко підкреслював: «Аналіз різних філософічних концепцій про свободу волі, і євангельське вчення – доводить, що людина є з природи вільною істотою» [4, с. 340].
При цьому помітимо, що Сам Господь Бог всесильний, але не всемогутній. Інакше кажучи, Йому під силу зробити все що завгодно, але Він не може переступити через закон свободи волі, яким наділив кожне Своє творіння. Як учить Агні Йога, «люди могут противополагать свободную волю даже космическим явлениям. Не нужно удивляться, если даже закон будет поколеблен усилиями свободной воли, оттого такое множество кармических несчастий. Люди вызывают сильнейшие потрясения вместо того, чтобы следовать космическим путём» [1, с. 68].
Свідомість людини може допомогти придбати духовну свободу, навіть якщо людина духовний перебуває в ув’язненні: вона може почувати себе вільніше, ніж той, хто перебуває на волі фізично, але потерпає від різних пристрастей і страхів. Не випадково філософ Григорій Сковорода писав про щастя, що воно «ані від наук, ані від чинів, ані від багатства, а єдино залежить від того, щоб охітно віддатися на волю Божу. Це одне може заспокоїти» [7, с. 168].
Щастя й свобода – два поняття, які філософ глибоко розробляв, і які, по суті, тісно взаємозалежні як між собою, так і з поняттям самопізнання й пізнання макрокосмосу. Йому вдалося їх дозволити на практиці, присвятивши цьому все своє життя, і тому виконуючи його завіт, друзі написали на його могилі: «Мир ловив мене, але не піймав» [5, с. 376]. Мир Князя миру цього, а не мир Сил Світла, до яких ішов філософ волі й заповів це робити нам.
Бібліографія
1.Агни Йога. В 6 т. Т.6. Надземное. – М.: Русский Духовный Центр, 1992. – 336с.
2. Бенвенист Э. Словарь индоевропейских социальных терминов.
3. Библия.
4. Ващенко Г. Твори. Том 4. Праці з педагогіки та психології.– К.: Школяр – Фада ЛТД, 2000. – 416с.
5. Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література. – К.: Вища школа, 1989. – 414с.
6. Гудмен Л. Знаки зодиака или астрология с улыбкой. – М.: Мир, 1990. – 262с.
7. Сковорода Г.С. Розмова про істинне щастя / Пер. укр. мовою, прим. В.О.Шевчука.– Х.: Прапор, 2002. – 280с.
8. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка. – К.: Рад. шк., 1989. – 511с.
9. Черных П.Я. Историко-этимологический словарь русского языка. Т.1. – М.: Русский язык, 1994. – 622с.
10. Черных П.Я. Историко-этимологический словарь русского языка. Т.2. – М.: Русский язык, 1994. – 560.