УДК 82-93: 82-311.3+37
Ольга Будугай
ВИХОВНА ЦІННІСТЬ ОБРАЗУ ВЧИТЕЛЯ В УКРАЇНСЬКИХ І ЗАРУБІЖНИХ ПРИГОДНИЦЬКО-ШКІЛЬНИХ ПОВІСТЯХ ДЛЯ ДІТЕЙ 1970-1980-х РОКІВ
У статті на ряді прикладів вітчизняних і зарубіжних художніх текстів пригодницько-шкільних повістей для дітей проаналізовані діалогічні зв’язки вчителя й учня як двох суб’єктів інтерактивного процесу «учіння– навчання». Робиться спроба визначити основні риси характерів учителів, проаналізувати засоби художнього показу цих образів.
Ключові слова:учитель, педагогічна діяльність, пригодницько-шкільна повість, моральні цінності, діалог, характер, образ-символ.
В статье на ряде примеров отечественных и зарубежных приключенческо-школьных повестей проанализированы диалогические связи учителя и ученика как двух субъектов интерактивного процесса «учения – учебы». Делается попытка определить главные черты характеров учителей, проанализировать средства художественного показа этих образов.
Ключевые слова:учитель, педагогическая деятельность, приключенческо-школьная повесть, моральные ценности, диалог, характер, образ-символ.
This article analyzes of examples from national and world adventure and school novels, the author shows the interlocutory connection between a teacher and a student, as two models of an interactive process called «studying and teaching», is given it a shot to outline their basic traits of characters of teachers and to analyse facilities of artistic image of these caracter.
Keywords: teacher, pedagogical activity, adventure and school novels, moral values, dialog,character, image-symbol.
Постановка проблеми. Пізнавальна, естетично вартісна й повчальна книга для дітей і сьогодні не втратила своєї педагогічної цінності. У полі зору дитячого письменника перш за все перебуває юний герой. Але він тісно взаємодіє з дорослими, сам прагне швидше подорослішати і стати самостійною особистістю. Дитина-школяр тісно спілкується з батьками й учителями. В. Сухомлинський підкреслив: «Історія поклала на батьків головну відповідальність за виховання власних дітей, організацію життя родини, визначивши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини [9, с. 100]». Але багатогранний показ життя школярів неможливий і без заглиблення в тонкощі взаємин учнів та педагогів. Яким же постає образ педагога в художніх зразках прози для підлітків, які не люблять авторитарності з боку дорослих, але, навіть того не усвідомлюючи, у пору свого становлення як ніколи їх потребують? Актуальність темидослідженнязумовлена недостатньою розробленістю теоретичної та естетичної природи жанру пригодницько-шкільної повісті, наявністю в українському й зарубіжному красному письменстві значної кількості художніх зразків цього жанрового різновиду повісті, які потребують літературознавчого аналізу. Аспект виховної цінності образів учителів серед плеяди дорослих персонажів у пригодницько-шкільній повісті 1960-1980-х рр. ще не ставав предметом детальних студій, оскільки в творах для дітей у першу чергу розглядалися образи головних юних персонажів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вітчизняну й зарубіжну дитячу прозу в різні періоди літературного процесу досліджували Г. Бандура, Р. Бойцун, В. Дончик, А. Гурбанська,М. Жулинський, С. Іванюк, П. Кириченко, Л. Кіліченко, В. Костюченко, В. Моренець, І. Мотяшов, В. Неділько, Р. Павлик, Г. Сивокінь, М. Сиротюк, М. Слабошпицький, В. Фащенко, А. Шпиталь та інші науковці. Втілений у дослідженні підхід до аналізу прози 1960-1980-х рр. суголосний виховним концептам теорій Я.А. Коменського, В. Сухомлинського, К.Д. Ушинського, Г. Ващенка, принципам педагогічної деонтології, етнопедагогіки, родинної педагогіки.
Мета статті– показати виховну цінність образу педагога як одного з найважливіших дорослих персонажів пригодницько-шкільної повісті. Кожен дитячий прозаїк творить характери представників старших поколінь, враховуючи здобутки етнопедагогіки та власний досвід, орієнтуючись на свій ідейний задум. Образи дорослих у пригодницько-шкільній повісті несуть важливе ідейне навантаження. «Історико-педагогічний досвід показав, що справжнє шкільництво ґрунтується на супрязі наукової педагогіки з педагогікою народною [8, с. 215]». Проаналізуємо образи вчителів серед дорослих персонажів повістей зазначеного періоду українських прозаїків О. Огульчанського, А. Давидова, Б. Комара та ін.
Виклад основного матеріалу. В. Неділько наголосив: «Певна річ, що життя школи, повітря, яким дихають діти, конфлікти, які вирішуються між дзвінками, стосунки між учнем та вчителем неминуче мусять знаходити відображення в літературі для дітей. Більше того – бути однією з найважливіших її тем, так само, як, скажімо, тема праці не може не бути провідною в літературі «дорослій». Адже навчання – найважливіша сфера виявлення всіх можливостей, обдаровань і талантів дітей, зрештою й виконання їх обов’язку перед Батьківщиною [4, с. 43]». Якщо ідейно-тематична основа твору пов’язана з показом життя школи, письменник має бути педагогом за фахом або мати природний нахил до вчительської діяльності, добре розуміти складний організм цього закладу освіти, не обмежуючись лише власними спогадами про шкільний період навчання. Багатоаспектне зображення діяльності навчального закладу, учасників навчально-виховного процесу характерне для жанрового різновиду повісті – пригодницько-шкільної повісті – епічного твору середньої жанрової форми, котрий посідає проміжне місце між романом та оповіданням, може мати або наскрізний динамічний сюжет із життя школярів, або змальовувати ряд послідовних пригод школярів, об’єднаних за принципом нанизування. Від останнього чинника залежить форма твору.
Найчастіше за принципом нанизування будуються твори для наймолодших читачів. Так,повість Б. Комара «Бджолиний мед» складається з двадцять одного оповідання про пригоди учня четвертого класу Романа Зайчика. У восьми розділах-оповіданнях повісті «У першому класі» О. Іваненко відтворено сцени шкільного й родинного життя першокласниці Галочки чорненької та її ровесників Галочки біленької, Віті, Тіми й Льоні. Ознакою пригодницько-шкільної повісті є наявність двох важливих первнів: власне пригоди, яку переживає школяр, та хронотопу школи. Вони можуть взаємодіяти в певній для кожного окремого твору пропорції. Надзвичайна подія може трапитися з дитиною і поза школою, і під час навчального процесу. Безпосередньо на уроках і поза школою відбуваються пригоди з героями повістей «Диваки» Б. Комара, «Скарб Солоного лиману», «Як сплять дельфіни» О. Огульчанського, «П’ята осінь» І. Кирія та ін.
Про батьків та інших родичів школярів А. Давидов згадує в повістях принагідно, виняток становлять випадки, коли батьками героїв є науковці-біологи. Автор найчастіше змальовує керівників гуртків юних дослідників природи, науковців, єгерів, яких називає тільки на ім’я й по батькові. Ці дорослі організують роботу експедицій, дотримуючись чіткої дисципліни, багато розповідають школярам про таємниці природи. Вони вчать правильно паспортизовувати знайдені експонати майбутніх колекцій, науково грамотно зафіксовувати й зберігати усе почуте, побачене в процесі природодослідної діяльності. Такі дорослі є взірцем дисциплінованості та ерудованості, уміють добре організувати дитячий колектив, мають досвід краєзнавчо-туристичної роботи, вчать дітей виживати в екстремальній ситуації в дикій природі, не завдаючи їй шкоди. У розділі «Вегетаріанці» повісті «Катамаран» учений Анатолій Борисович, який розшукує збережені в природі ареали цінного молюска перлової скойки, приготував дочці Вірі, її друзям Пилипкові, Ігореві й Олегу салат із молодила, заячої капусти, мишачого часнику, огіркової трави, кульбаби й рослини гусячі лапки; наварив солодких пагонів рогози; спік хліб із борошна з гусячої лапки й рогози. Не кожний дорослий знає про харчові резерви дикої флори України й використовує ці теоретичні знання.
Дорослих із повістей А. Давидова хочеться наслідувати, брати з них приклад. Але вони часто нагадують одного типового взірцевого педагога. Автор звертає увагу на пізнавальність того матеріалу, який розкриває перед дітьми вчитель, а не на самій постаті педагога. На нашу думку, ці персонажі мало індивідуалізовані. Власне відрізняються тільки іменами й сферою вузького наукового зацікавлення. Автор свідомо не загострює увагу на чомусь особистому. Навіть їх мова нагадує уривки текстів із підручника біології, оскільки насичена термінами з вузьких дисциплін (конхіології, орнітології, ентомології тощо). Але ці образи правдиво й переконливо показують життя типового біолога-науковця, яким був сам автор. Увага самого письменника та його дорослих персонажів більше прикута до світу природи, а не людини. Але ця вихована зусиллями дорослих любов до природи робить школярів людянішими, відповідальнішими за свої вчинки. Такі вчителі зацікавлюють не кожного читача, а того, хто має чітко сформований інтерес до природничих наук, вони допомагають молодим дослідникам правильно обрати собі майбутній фах природознавця. Дорослі в повістях А. Давидова рідко виступають у негативному світлі. Виняток складають браконьєри, з якими ведуть боротьбу працівники природоохоронних інстанцій, та юннати. Таким героям автор навіть не дає імен, обмежується прізвиськом чи якоюсь характерною ознакою (наприклад, червонопикий браконьєр із повісті «Не так вже й тісно на землі»). Це підкреслює негативне ставлення автора до тих, хто винищує все живе.
На відміну від А. Давидова, О. Огульчанський виводить цілу плеяду різноманітних образів дорослих. Серед них немає абсолютно ідеальних, але в характері кожного з них читачі можуть запозичити щось цінне. Ці образи розкриваються в уяві читача не одразу, вони подаються в розвитку. Письменник активно вдається до засобів індивідуалізації героїв, наділяє їх різними життєвими уподобаннями, звичками, рисами зовнішності, якостями характеру, особливостями мови. Така художня манера сприяє вихованню спостережливості, дає дітям поняття про багатовимірність, неоднозначність вдачі кожної особистості, навчає бути уважним, цінувати індивідуальність.
У повісті О. Огульчанського «Жаб’ячий цар» автор виразно показує тісну взаємодію представників різних поколінь. На прикладі стосунків шкільного вчителя Степана Гавриловича з юними географами (югами) автор очима головного героя твору школяра Олекси ілюструє діалог дитинства й зрілого віку. Учитель має багато знань, досвіду. Діяльність гуртківців він організував творчо, з вогником: діти досліджують природу, географічні особливості рідного краю. Учитель наділений багатьма типовими рисами: добротою, працелюбністю, спостережливістю, допитливістю, умінням подати гарний приклад тощо. До індивідуальних рис характеру можна віднести наполегливість у досягненні мети, почуття гумору, уміння доброзичливо спілкуватися, які письменник розкрив завдяки засобам індивідуалізації, через портрет героя, його дії та колоритну мову.
У повісті О. Огульчанського «Знахідка на все життя» хлопчик Славко контактує з такими дорослими: рідним дідом Опанасом Сіроштаном, селекціонером Іваном Федоровичем, бригадиром дядьком Коко (Костем Костьовичем), водієм-вусанем дядьком Юхимом, дідом Софроном-чучельником, «пострахом усіх розбишак» прибиральницею тіткою Веклою, директором школи Остапом Івановичем, фізруком Степаном Омеляновичем, агрономом Іваном Івановичем, куховаркою тракторної бригади тіткою Галиною, художником Панасом Петренком, головою колгоспу Василем Яковичем, дядьком Рудим Семеном. Кожен із цих персонажів додає творові своєрідності. Автор часто вдається до засобів гумору, це видно навіть з імен та смішних прізвиськ дорослих (дядько Коко). Особливо важливим для формування характеру онука є вплив діда Опанаса. Найперша його вимога – доводити розпочату справу до кінця, не піддаватися зневірі в разі тимчасових негараздів – допомагає хлопцеві витримати ряд випробувань. Усі ці дорослі певним чином навчають, подають приклад поведінки.
Але саме педагоги Тарасівської школи, яку відвідує Славко, виявляють увагу до захоплення хлопчика селекцією зернових. У повісті є промовиста сцена засідання комісії, яка вирішує, кому призначити премію-велосипед за конкурс малюнків на тему «Моє море», який відбувався під час поїздки до Азовського моря. Замість хвиль Славко малює «велике сонце, якесь поле і птаха [5, с. 39]». Директор школи Остап Іванович привітав колег: «Дякую, ваш вихованець здобув велику перемогу, – з піднесенням мовив директор. – Пропоную дати Сіроштану першу премію…. За любов до рідної землі, за душу хліборобську… [5, с. 40]». Учитель зрозумів, що хлопчик росте хліборобом, а не мореплавцем, як його дідусь.
У прозі для дітей особливе моральне навантаження несуть саме дідусі й бабусі. Не випадково народна педагогіка підтверджує, що для батьків їхня дитина – це остання лялька, а для дідів та бабусь – перша справжня дитина. Накопичивши особливо цінний досвід, ці дорослі підбирають оптимальні шляхи його передачі юній зміні. Матері й батьки зайняті на роботі, мають менше часу для спілкування з дітьми, їм інколи бракує досвіду у вирішенні складних морально-етичних питань. Вони частіше виконують функції матеріального забезпечення дитини, контролю її поведінки. У їх ставленні до дітей проглядається більше категоричності, суворості, вимогливості. Дідусі й бабусі здатні віддати онукам максимум ласки, уваги, вони більш гнучкі й делікатні у поводженні з ними. У всіх випадках бувають і винятки, нестандартні ситуації, про які теж згадують автори зазначених творів. М. Стельмахович констатує, що «за добрими народними традиціями, активними вихователями дитини є всі інші члени родини – бабуся, дідусь, сестри і брати. Поведінка кожного з них впливає на формування характеру дитини. Особливо вагомий вклад у виховання дітей вносять представники старшого покоління – бабуся і дідусь У душах онуків вони на все життя залишають помітний слід [8, с. 112]».
Образи вчителів та інших дорослих персонажів письменник змальовував із реальних прототипів краєзнавців Приазов’я. Він додавав до рукописів повістей у видавництва листи з поясненням ходу реальних подій та іменами земляків-краєзнавців, які надихнули його на написання твору.
Дід Сметана, герой пригодницько-шкільної повісті В. Фіялка «Лопушаний Король» виступає як яскравий носій етнопедагогіки. Свою життєву мудрість він передає перш за все власним прикладом. Не випадково все село приходить на його похорон. Герой повісті Федько робить висновок, що цей дід був видатною людиною. Хлопчик любить і шанує батька, який поважає особистість сина й прагне зрозуміти й підтримати його, але боїться матері, яка постійно сварить і б’є сина за двійки, принижує, не вірить у його здібності. У сім’ї немає єдності вимог до дитини, порушено один із найважливіших принципів педагогіки. Федько зростає в атмосфері різного ставлення до нього з боку старших, по-різному сприймає хлопець кожного з батьків. Автор підкреслює, що в обличчі батька для сина кожна рисочка була дуже дорога. Хоч брови в батька були трохи кошлаті, зате під ними завжди посміхалися доброю посмішкою очі. Кожного разу, коли мати лаяла хлопця, батько заступався за нього. «Що й казати, таким татком можна тільки пишатися, – думав Федько. – А от мати… Не те що вона сердита, вона славна теж і не хоче йому лихого, проте так часто гримає… Ніколи не поспівчуває, як він чогось накоїть або коли одержить двійку. Мати в таких випадках відразу ж хапається за лозину [10, с. 44]». Справедливий і вимогливий учитель Іван Гнатович, Федькові однокласники Люба та Андрійко допомогли школяреві в навчанні.
Проблеми у стосунках з батьками стають важливим мотивом ряду повістей. Письменники не замовчують такого явища, коли в повсякденні батьки бувають далеко не зразковими людьми. З пиятикою свого батька не може змиритися й герой повісті Б. Комара «Диваки» Сашко, бореться за нього. З такими сторінками творів пов’язані випробування персонажів. У повісті литовського прозаїка В. Рачіцкаса «Зуйка-шибайголова» мова йде про п’ятикласника Рімаса Зуйку, чий батько загинув у катастрофі, а мати спилася. Її алкоголізм отруїв життя розумному й доброму хлопцеві. Рімас хоче навчатися, намагається мати гарні оцінки з французької мови, любить учителів, які йдуть йому назустріч, прагнуть допомогти в нелегкій життєвій ситуації.
А. Макаренко у своїй праці «Про батьківський авторитет» застерігає дорослих від вироблення в очах дитини фальшивого авторитету, який має цілу низку різновидів. Педагог відносить до небажаних видів авторитету такі: авторитет придушення, віддалі, чванства, педантизму, резонерства, добрості, підкупу тощо. Він радить батькам: «І насамперед ви повинні знати, чим живе, цікавиться, що любить, чого не любить, чого хоче й чого не хоче ваша дитина… Коли вона вчиться в школі, ви повинні знати, як вона ставиться до школи та до вчителів, які в неї труднощі, як вона поводиться в класі… Всякі неприємності й конфлікти не повинні бути для вас несподіванкою, ви мусите передбачити їх і запобігти їм [3, с. 474]». Остання пересторога особливо складна, оскільки діти якомога швидше прагнуть стати самостійними, незалежними, вони схильні до збереження таємниць від дорослих. Мотиви таємничості подій, пошуків школярами скарбів, цінних рукописів і речей, документів, несподіванки в розв’язці твору властиві цілому ряду зарубіжних повістей зазначеного періоду. Сюди можна віднести такі твори: Ю. В’яземського «Блазень» (Росія), Ц.Ангелова «Ключ із дев’ятьма діамантами» (Болгарія), З. Ергле «Таємнича знахідка», «Операція «Бідон» (Латвія), Д.Рінкуле-Земзаре «Ось ми які» (Латвія) та ін.
На нашу думку, героїв-дорослих у пригодницько-шкільних повістях можна умовно розділити на три типи: 1. Педагоги, науковці та інші наставники, які організовують навчання й дослідницьку роботу школярів. Вони керуються у своїй діяльності новими досягненнями науки, прагнуть крокувати в ногу з часом і заохочують до цього учнів. Трапляються й учителі, які не можуть налагодити взаємини зі школярами. 2. Батьки та інші старші родичі школярів. Для дитини батько й мати є взірцями поведінки дорослої людини в соціумі, а представники найстаршого покоління – носіями етнопедагогіки. Оскільки серед родичів дитини можуть бути різні стосунки, по-різному вони можуть ставитися й до дитини. 3. Сусіди та сторонні дорослі дають поради, оцінюють поведінку та успіхи дитини. Можуть бути як доброзичливими, так і байдужими чи ворожими до юних героїв.
Висновки.Отже, у повістях А. Давидова найбільше зустрічається дорослих героїв-науковців та педагогів, тоді як у творах О. Огульчанського, Б. Комара, В. Фіялка спостерігаються і вчителі, й інші типи дорослих. Прототипами образів творів О. Огульчанського часто служили реальні досвідчені краєзнавці зрілого віку. Б. Комар уміє заглибитися у психологію вчителя, але показує її настільки, наскільки це здатна сприйняти дитина. Його герої не тільки зазнають веселих пригод, а й переймаються турботами, переживають драматичні моменти життя, вирішують складні проблеми. Одним із найвагоміших ідейних здобутків дитячих письменників, які вводять у канву пригодницько-шкільної повісті позитивні образи педагогів, є розкриття ідеї наступності поколінь, невмирущості національних духовних надбань. Поведінка підлітків є результатом впливу на їх свідомість цілого ряду чинників. Приклад педагога – один із найвагоміших серед них. Учитель стає образом-символом взірцевої людини, з якої читач бере приклад. У подальших наукових дослідженнях актуальним може стати напрям зіставлення педагогічних прийомів у практиці вітчизняних і зарубіжних учителів, змальованих у повістях для дітей.
ЛІТЕРАТУРА
- Комар Б.П. Диваки // Комар Б.П. Вибрані твори: В 2-х т. / Передм. В.П. Моренця. – К.: Веселка, 1988. – Т.1: Диваки. Векша. Мандрівний вулкан: повісті. – С. 15-140.
- Лукс А. Нічна «коректура»: Повість: Для середнього шк. віку / Лукс А. – Пер. з угор. Л.Ю.Мушкетик. – К.: Веселка, 1987. – 172с.
- Макаренко А. Про батьківський авторитет / Макаренко А. Вибрані педагогічні твори. – К.: Рад. школа, 1950. – С.469-475.
- Неділько В. Школяр у сучасному житті й літературі // Література. Діти. Час: збірник літературно-критичних статей про дитячу літературу / Неділько В. – К.: Веселка, 1976. – С.43-56.
- Огульчанський О. Знахідка на все життя: повісті. / Огульчанський О. – К.: Веселка, 1982. – 254 с.
- Огульчанський О. Скарб Солоного лиману: повісті. / Огульчанський О. – К.: Веселка, 1986. – 198 с.
- Сенченко І. Діамантовий берег: повість: Для серед. шк. віку. / Сенченко І. – К.: Веселка, 1969. – 218с.
- Стельмахович М. Українська народна педагогіка: навч.-метод. посіб. / Стельмахович М. – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.
- Сухомлинський В.О. На трьох китах // Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 5. Статті. – К.: Рад. школа, 1977. – С.339-343.
- Фіялко В.С. Лопушаний Король: повість. / Фіялко В. – К.: Веселка, 1964. – 131 с.
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА
Будугай Ольга Дмитрівна –кандидат філологічних наук, доцент кафедри української і зарубіжної літератури та методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».
виховна цінність образу вчителя в українських і зарубіжних пригодницько-шкільних повістях для дітей 1970-1980-х років