УДК 821.161.2-93.09 «1960/1980»

ВИХОВАННЯ В ЮНОГО ПОКОЛІННЯ МИЛОСЕРДЯ Й ДОБРОТИ НА МАТЕРІАЛІ ПРИГОДНИЦЬКО-ШКІЛЬНИХ ПОВІСТЕЙ ДЛЯ ДІТЕЙ

1960-1980-х РОКІВ О.ОГУЛЬЧАНСЬКОГО, Б.КОМАРА, А.ДАВИДОВА

ОльгаБудугай(Переяслав-Хмельницький)

Резюме

У статті аналізуються шляхи виховання у дітей і підлітків милосердя й доброти через любов до природи, позитивні приклади поведінки дорослих і ровесників, змальовані у пригодницько-шкільних повістях дитячих прозаїків О. Огульчанського, Б. Комара і А. Давидова.

Summary

The article analyses the education of children and teenagers in kindness and mercy through love of nature and positive examples of adults and peers’behaviour described in O.Ohulchansky, B.Komar and A.Davydov’s adventure stories for children.

Сучасне інформаційне суспільство переживає кризу духовності. Моральна деградація більшої частини населення планети привела світ на поріг екологічної катастрофи, до появи раніше невідомих людству важких хвороб, до страждань від голоду, воєн. Ці природні й соціальні катаклізми є породженням не стільки науково-технічного прогресу, скільки небажання людини прислухатися до голосу власної совісті, жити за законами християнської моралі. “Найчастіше бездуховність виявляє себе у вигляді аморальності – руйнування моральних засад суспільства. Якщо духовність – творча сила формування людської душі, то бездуховність – руйнівна сила людського в людині, що фактично перетворює людину на тварину” [5;119].

Особливо тяжкі наслідки мають духовні втрати у вихованні дитини, підлітка чи молодої людини, ще не сформованих в цілісні особистості. Тому так важливо, щоб до дитячих рук вчасно потрапила мудра книжка, посіяла в юній душі добре насіння й дала поштовх для подальшого росту. Книгу не може замінити ні для дітей, ні для дорослих телевізор, комп’ютер чи інший технічний засіб. Гарна книга – більш терплячий і надійний помічник у вихованні, оскільки значно більше розвиває, збагачує уяву читача, допомагає йому ставати значно активнішим членом суспільства.

В українській літературі 1960-1980-х років, яка розвивалася в умовах тоталітаризму, годі знайти прямого заклику до читача вірити в Бога, плекати душу в дусі християнських цінностей. Історики Б.Лановик і М.Лазарович схарактеризували період 1960-1985-х років як час спершу десталінізації, а далі “поглиблення системної кризи тоталітарного режиму”, період переходу радянського керівництва “на рейки неосталінізму”, “великого погрому”, репресій 1970-тих років, курсу на прискорення “злиття націй”, денаціоналізації, русифікації, які спричинили активний дисидентський рух. “Починаючи з 1957 року, проводилася посилена антирелігійна кампанія. До 1965 року в Україні було зруйновано понад 10 тисяч храмів, нерідко унікальних пам’яток світової історії та культури” [4;568].

Але християнська мораль – явище непроминальне, а справжні митці не можуть мовчати про справжні істини. Важливим поштовхом до оновлення життя тодішнього суспільства, його культури стала діяльність нового покоління митців-шістдесятників. Вони зробили великий внесок у боротьбу проти пануючої у суспільстві задушливої атмосфери, дбали про утвердження справжніх культурних цінностей. Творчість цієї плеяди подвижників — майстрів красного письменства Д.Павличка, Ліни Костенко, М.Вінграновського, І.Драча, В.Симоненка, літературних критиків І.Дзюби, Є.Сверстюка, І.Світличного та інших – дала потужний поштовх для появи свіжих ідей, розкриття нових, більш злободенних тем у вітчизняній літературі. У галузі літератури для дітей це мало особливе значення. Літературознавець В.Дончик, аналізуючи це явище, стверджує: “Кращі письменники намагаються говорити з дітьми про вічні, загальнолюдські проблеми, хоч більшість прагне експлуатувати зужиті педагогічні принципи, служать партії й соціалістичному реалізмові, а не літературі й дітям. Тим ціннішим є доробок поетів і прозаїків, які намагалися – відверто або шляхом метафоризації, прихованих компромісів – протистояти загальній тенденції до пригнічення особистості, нівелювання людського в людині” [2;461].

І хоч у 1960-ті роки докорінних змін у галузі літератури для дітей не відбулось, оскільки її розглядали не стільки як вид художньої творчості, скільки як знаряддя виховання підростаючого покоління в дусі тодішніх ідеологічних настанов, але дитячі письменники намагалися показувати в своїх творах перевагу добра над злом, необхідність протистояння всьому негативному. Науковці Л.Губерський, В.Кремень, А.Приятельчук пояснюють: “Добро і зло слід розуміти як об’єктивні визначення певних подій, вчинків, які можуть бути конкретними історичними явищами. При цьому поняття “добро” – найбільш загальний вияв духовного в людині, а “зло” – вияв бездуховного” [5,119 ].

Дитячі прозаїки О.Огульчанський (1912-1996), Б.Комар (нар. 1927), А.Давидов (нар. 1938) своїми повістями й оповіданнями утверджують ідеали добра, краси, світла, саме “шляхом метафоризації, прихованих компромісів” (В.Дончик) закладають у свідомості юного читача основи християнської моралі. Словами і вчинками героїв своїх творів письменники виховують такі важливі християнські риси як-от: милосердя до всього живого, доброту, чесність, любов до ближнього, пошану до батьків, повагу до старших і друзів. Не називаючи конкретно Божі заповіді (“Не вбивай”, “Не кради”, “Не обманюй”, “Не будь надмірно цікавим, жадібним, заздрісним”, “Не бажай чужого”), ці митці майстерно спонукають юного читача прийти до таких важливих самостійних висновків шляхом сприйняття й аналізу дій героїв. Письменники володіють “талантом … непомітної “присутності” у творі”, вміють, ”не затуляючи собою, відкрити перед дитиною великий світ” [6,7]. Світові ж дитинства особливо близький світ природи. Все нове цікаво пізнати під час переживання якоїсь пригоди або мандрівки. Жанр пригодницько-шкільної повісті дає широкі можливості для яскравого показу багатства й краси рідної природи. Допитливі герої цих повістей з допомогою досвідченіших за них дорослих пізнають таємниці флори й фауни, вчаться берегти й примножувати скарби природи.

О.Огульчанський у ряді повістей (“Вітрів Кут”, “Таємниця Сухої балки”, “Острів сріблястих чайок”, “Як ми шукали скарб”, “Бухта солодкого коріння”, “Як сплять дельфіни”, “Скарб Солоного лиману”, “Знахідка на все життя” та ін.) описує найцікавіші явища в житті природи, мешканців Азовського моря й  степу. “Море, як неозорий степ, і приазовський степ, широкий, як море, стануть його стихією з юності і до схилу літ, піднесуть його на височінь людського визнання як письменника” [7;75].

Діти й дорослі дізнаються не лише про особливості поведінки й умови життя рослин і тварин Приазов’я, але й самі роблять висновки, що природу треба берегти, бо вона є єдиною з людиною системою, своєрідним великим організмом, вона жива й потребує людяного до неї ставлення, захисту. Юні герої-дослідники у повістях О.Огульчанського – це “підлітки в тому романтичному віці, який кличе у незнаний екзотичний світ творів Майн Ріда, Фенімора Купера і Жюль Верна. Письменник просто, дохідливо і цікаво розповідає, що тут, в найнепримітніших куточках узбережжя, можуть ховатися великі таємниці, що на рибальському човникові можна здійснити подорож-подвиг і що найтепліше море буває дуже суворим і випробовує на мужність і витривалість не менше, ніж Північний Льодовитий океан” [7;76].

Свою синівську любов до рідного краю передав О.Огульчанський і школярам, членам гуртка  юних краєзнавців. Він керував гуртком 25 років, працюючи у Бердянському будинку піонерів. Із кожної експедиції, з кожного походу черпав дослідник сюжети своїх творів. Б.Чалий ділився своїми читацькими враженнями від цих повістей: “Віяло від свіжих сторінок гарячою любов’ю до кожного деревця, кущика на шляху, придорожньої билинки. Під збільшувальним склом ніжності до всього живого простий муравлик чи луговий коник здавався справжнім дивом, казковим створінням” [9;250].

Пошана до всього живого тісно переплетена з повагою до дорослих, які передають свій досвід, секрети професій моря, степу, до батьків, які чесно трудяться на рідній землі. Так, герої повісті “Скарб Солоного лиману” — семикласники Сергій та Ігор — допомагають єгереві Карпові на березі Азовського моря рятувати камачку – молодь кефалі. Дядько Карпо пояснює, що влітку західний вітер пунент “кидається… на затоку, мов розлютований вепр-сікач. …Пунент зганяє рибчинок на мілини, часто-густо відокремлює ті мілини од моря піщаними пересипами. Рибки потрапляють у пастки-калюжі. Отамечки їх і хапають ворони” [8;21]. Камачку врятували, з’єднавши калюжі рівчаками з морем. Діти добре засвоїли цей урок милосердя.

Тема цікавих пригод дітей шкільного віку у дивосвіт природи є провідною і в творчому доробку А.Давидова. Його повісті “Експедиція “Суничка” (1971), “Катамаран” (1974), “Голубий патруль” (1974), “Озивайко” (1984), “Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди” (1990)

Школярі в цих творах теж змальовані як природодослідники й природоохоронники. Творчій манері А.Давидова, на нашу думку, притаманна більша деталізація опису кожної рослини чи особини живої природи, тоді як О.Огульчанський віддає перевагу описові найцікавіших, найвагоміших деталей у зображенні картин природи. На нашу думку, це пояснюється тим, що А.Давидов – випускник природничого факультету Ніжинського педінституту, біолог за фахом і покликанням. О.Огульчанський – випускник історичного факультету Бердянського вчительського інституту, який все життя досліджував і історію, і природу Приазов’я як краєзнавець і як людина, що все життя вела активну педагогічну діяльність. Він на практиці бачив, що саме найбільше зацікавлювало юннатів, юних краєзнавців із цього огрому знань про рідний край і саме цей найцікавіший матеріал прагнув художньо донести до читачів.

Пригодницький елемент став важливою художньою домінантою у творчості О.Огульчанського вже с появою перших повістей (“Вітрів Кут”, “Полонені леванту” та інші). У письменника А.Давидова пригоди активніше вплітаються в канву повістей з роками, з набуттям досвіду, а не з початку його творчого шляху.

А.Давидову добре вдався фантастичний елемент у повісті “Озивайко”. Головний персонаж – маленький лісовичок Озивайко — діє як “справжній охоронець своїх угідь” [1;109]. Образ Озивайка подобається дітям, як, наприклад, і казковий образ чортика Синька із повісті В.Близнеця “Женя і Синько”, він є творчою знахідкою повісті-казки “Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди” (1990). Озивайко розкрив юннатам Петькові, Олі, Ігореві, Толі лісові дива, познайомив їх зі своїми маленькими помічниками, які “цілісіньке літо… не присідали, охороняючи дерева, кущі, трави” [1;53]. Разом із лісовим людом — маленькими Соснячками, Березнячками, Ліщинками, Дубовичками та ін. —  Озивайко здійснює незвичайну подорож на далекі південні острови. Ця мандрівка в екзотичні краї не лише цікава, пізнавальна, а й повчальна. Діти-читачі роблять висновок, що природа не тільки в Україні, а й на всій землі неповторна, що все живе потребує захисту, бо має право на існування, як і людина. Це провідна ідея у всій творчості А.Давидова.

Борис Панасович Комар – автор повістей “Векша” (1960), “Ключі” (1962), “Диваки” (1974, 1978), “Бджолиний мед” (1976, 1981), “Мандрівний вулкан” (1980). Усі ці твори виховують людяність, патріотизм, працелюбність, чесність. Автор особливо уважний до проблеми морального гарту підлітків. “Пригодницький і бешкетливий світ дітей цього віку не замикається у собі, не вичерпується розвагою чи витівкою – він злитий із життям дорослих, їхніми турботами і працею, бо ж погляд дитини завжди звернений на старших” [6;8].

Герої повісті “Диваки” Микола Петренко і Сашко Антонюк живуть на лоні мальовничої природи в селі Лепехівці, де споконвіку по-особливому шанують благородну тварину – коня. Не випадково школярі допомагають вирощувати колгоспних лошат, влітку возять на станцію возом, запряженим конем Буланим, овочі та фрукти, які здають на приймальному пункті. Хлопці добре доглядають за конем і довіреними їм лошатами, пес Кудлай – їх вірний друг і учасник пригод, у які потрапляють діти з цим собакою.

Любов до всього живого прищеплює учням і молода вчителька біології Валентина Михайлівна. Вона зацікавлює природничими знаннями не лише на уроках, але й під час догляду за садом, екскурсій у городню бригаду і в колгоспну лабораторію. Поступово вчителька захоплює цікавою справою увесь клас, який раніше відрізнявся поганою поведінкою на уроках і був згуртованим для різного роду витівок. Своєю людяністю, любов’ю до дітей, прагненням зрозуміти їх і навчити найкращому Валентина Михайлівна перемогла негативну кругову поруку в дитячому колективі, надихнула своїх вихованців на гарні справи.

Особливе навантаження у творі несе образ дідуся Артема – досвідченого колгоспного садівника. Дідусь Артем не лише вчить школярів доглядати за деревами, а й розкриває красу рідної природи, зокрема солов’їного співу. Одна із найбільш вдалих, на нашу думку, сцен повісті змальована у розділі “Солов’ї”. Гурт хлопців разом з онуком дідуся Артема Сашком прибуває на острів, де влітку випасають колгоспний табун, щоб допомогти доглядати розділених ще весною між учнями-хлопцями “підшефних” лошат.

Дідусь Артем будить хлопців рано-вранці і веде послухати гарні співи солов’їв. При цьому вчить їх розрізняти різні голоси і розповідає, як він цілий рік учив співати молодого солов’я, поміщаючи біля його клітки інших співучих пташок. Цього солов’я-“бойовика”, який дуже добре навчився співати, він випустив на волю на острові, щоб його спів наслідувала солов’їна молодь. На хлопців, які прослухали того ранку справжній солов’їний концерт, спів птахів справив незабутнє враження: ”…солов’ї розспівалися так, що лісок аж лящав од їхнього співу. Здавалося, кожна гілочка, листочок, травинка, саме повітря дзвеніли чарівним щебетанням. Всі інші птахи мовчали, ніби соромилися вступати в змагання з цими неперевершеними співаками”[3;124]. Цей пейзаж і мікрообраз солов’я показує читачеві силу гармонії, якої досягає людина, прагнучи берегти все живе і передати його неушкодженим у спадок дітям.

В.Моренець порівнює образ дідуся Артема, а також діда Кузьми із повісті Б.Комара “Поворотний круг” із образами Савки й Платона із довженківського оповідання “Ніч перед боєм”. “Етичний максималізм героїв Бориса Комара в принципі зрозумілий і співзвучний всеможному дитячому баченню світу, виходить далеко за якісь певні вікові межі. Він – із соціальної свідомості, із самої етики нашого народу, його вікових героїчних традицій. Тому не раз письменник підноситься над дитячим світосприйманням своїх героїв, так би мовити, вивищує його і переходить на етичну поліфонію великого звучання” [6; 9].

У розділі “Не наробився” автор змальовує сцену прощання з усією родиною помираючого дідуся Артема. Його слова лунають водночас і як остання сповідь, і як підсумок прожитих літ, і як заповіт нащадкам: “– Дивлюся оце на вас, діти, і не печаль-журба ятрить моє серце, а радість гріє його. Бо нема в нашому роді ні лежнів, ні злодіїв, ні облудників. Жоден не вбивав, не крав і не ошукував. Не грішні ми перед людьми й перед землею. Не багатіли на чужому лихові, ніколи не скупилися допомогти бідакові, хоч і самі були не з багатих. Усе, що в нас є, надбали своїми руками, – і він виставив, як свідків, сухі спрацьовані руки. – Та найдорожчий маєте скарб – добру душу. Живіть отак і далі в злагоді й мирі. Не кривдіть одне одного, помагайте слабшому…” [3;135]. Ці слова стали онукові камертоном його духовного життя

Поведінка підлітків є результатом впливу на їх свідомість цілого ряду чинників. Приклад дорослих – один із найвагоміших серед них. У вищезгаданих повістях вчинки персонажів юний читач може пояснити, спираючись і на власний життєвий досвід, і з огляду на ідейну позицію автора. Дитячі письменники у своїх творах прагнуть у доступній і художньо вартісній формі донести читачеві перевірені часом істини, які складають основу християнської моралі.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Давидов А. Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди – К.: Веселка, 1990. – 112с.
2. Дончик В.Г. Література для дітей 1900-1980-ті роки // Історія української літератури 20 століття: У 2 кн. Книга 2, Частина 2.: 1960-1990-ті роки: Навч. посібник / За ред. В.Г. Дончика. – К.: Либідь, 1995 – 512с. – С.461.
3. Комар Б.П. Диваки // Комар Б.П. Вибрані твори: В 2-х т.: Для серед. та ст. шк. віку / Передм. В.П.Моренця.- К.: Веселка, 1988.- Т. 1: Диваки. Векша. Мандрівний вулкан: Повісті.-286 с.- С.15-140.
4. Лановик Б.Д., Лазарович М.В. Історія України: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2003. – 733с. – С.568.
5. Людина і світ: Підручник / Л.В. Губерський, В.Г. Кремень, А.О. Приятельчук та ін. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. – 349с. – С.119.
6. Моренець В.П..Світ у зав’язі // Комар Б.П. Вибрані твори: В 2-х т.: Для серед. та ст. шк. віку / Передм. В.П.Моренця.- К.: Веселка, 1988.- Т. 1: Диваки. Векша. Мандрівний вулкан: Повісті.-286 с.- С.5-12.
7. Науменко І. Олексій Огульчанський // Письменники Запорізького краю. / Упор. І.Т. Купріянов. – Запоріжжя: Хортиця, 2002. – 580с. – С.75-78.
8. Огульчанський О.Я. Скарб Солоного лиману: Повісті. Для серед. шк. віку.- К.: Веселка, 1986. – 198с.
9. Чалий Б. Зелені острови творчості Олексія Огульчанського // Огульчанський О.Я. Знахідка на все життя: Повісті. – К.: Веселка, 1982. – 254с. – С.247-252.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Будугай Ольга Дмитрівна – ст. викладачкафедри літератури і методики навчання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, аспірантка Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету

Olha BUDUHAY

THE EDUCATION OF YOUNG GENERATION IN KINDNESS AND MERCY THROUGH O.OHULCHANSKY, B.KOMAR AND A.DAVYDOV’S ADVENTURE STORIES FOR CHILDREN, PUBLISHED IN 1960-1980