І.В. Кочін, П.І. Сидоренко, Т.М. Гут
Кафедра медицини катастроф ЗМАПО
Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна
Ключові слова:галузь охорони здоров’я, медична освіта, медичне право, медичні послуги,сімейний лікар, юридична освіта лікарів.
Вступ.Настав час, коли правове навчання стало обов’язковою важливою складовою частиною загальної підготовки сімейного лікаря, коли без знання правових норм, які регулюють професійну медичну діяльність, сімейний лікар не спроможний на належному рівні виконувати свої службові обов’язки, лікувати належним чином [5, 8]. Цей правовий аспект професійної медичної освіти треба підкреслити особливо. Сьогодні рівень медико-правових знань серед медичного персоналу вкрай низький, а правова підготовка спеціалістів галузі охорони здоров’я, як важлива складова частина загальної професійної підготовки, в тому числі й сімейних лікарів, перебуває у незадовільному стані [4, 7]. В цілому ж, і юридична і медична практика свідчать: чим вища правова культура лікарів, тим неухильніше виконуються ними професійні обов’язки, тим вища якість профілактичної та діагностично-лікувальної допомоги населенню, тим реальніше забезпечуються права і законні інтереси громадян у сфері охорони здоров’я [8].
Ціль роботи.Розглянути та проаналізувати сучасний стан юридичної підготовки лікарів в Україні, науково обґрунтувати нагальну потребу в періодичній юридичній підготовці лікарів, довести об’єктивну необхідність запровадження кафедр медичного права у вищих медичних навчальних закладах додипломної і післядипломної освіти ІІІ-ІVрівнів акредитації, визначити інваріант змісту навчального курсу програми “Правознавство. Юридичні основи діяльності лікаря. Медичне право”.
Матеріали та методи.Матеріалами для дослідження обрано навчальні програми лікарів, проблеми галузі охорони здоров’я щодо правового забезпечення її функціонування, стан розвиненості та застосування медичного права в галузі і суспільстві, типові випадки порушення лікарями провідних правових норм, соціологічні дослідження знань керівників лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ) та лікарів у сфері медичного, цивільного, кримінального та інших розділів права. Нова правова ситуація, що складається в Україні в сфері надання медичної допомоги характеризується зростанням випадків звернення пацієнтів до правоохоронних органів і територіальних Управлінь з захисту прав споживачів з претензіями щодо якості наданої медичної допомоги, що є важливим джерелом та матеріалом дослідження [3, 7, 8]. Стало зрозуміло суспільству, що галузь охорони здоров’я доступна до правової регламентації, а ЛПЗ та лікарі опинилися у сфері правової відповідальності. Головні лікарі ЛПЗ її відчули і зрозуміли, що знання законів, нормативно-правової бази в царині галузі охорони здоров’я стало економічно вигідно, а адекватне і своєчасне застосування законодавства дозволяє медичним працівникам ефективно користуватися своїми правами при виконанні професійних обов’язків, у захисті власних прав (наприклад, в оплаті, нормуванні та охороні праці), не зачіпаючи і не порушуючи прав і свобод інших громадян [2, 8]. Кожний випадок порушень прав пацієнтів та медичних працівників є предметом розслідування з наступним узагальненням і висновками з всього масиву порушень, для чого застосовувалися методи експертних оцінок висококваліфікованими спеціалістами (експертами). До складу експертів залучалися представники правоохоронних органів (юристи), які, працюючи за спеціальними анкетами, висловлювали обґрунтовану думку щодо правової підготовки медичних працівників, вміння користуватися законодавством у практичній діяльності, запровадження правової інформації в медичну документацію та інших провідних моментів функціонування медичних закладів та роботи лікарів. Для поглибленого дослідження правової інформованості медичних працівників і пацієнтів розроблена програма і комплексний метод медико-правового дослідження, які ґрунтувалися на методах експертних оцінок та організаційного моделювання. Узагальнення отриманої інформації про стан освіченості медичних працівників у питаннях медичного права та суміжних областях права дало нам можливість висловити свої думки стосовно рівня їх підготовленості та змісту навчальних програм з медичного права до впровадження [1, 6].
Результати досліджень та їх обговорення. Соціологічна оцінка проблем медико-правового забезпечення показала, що керівництво ЛПЗ рівень своєї підготовки з правових питань оцінює: 65,8 ±6,7 % — як середній, 30,6 ±5,1 % — як низький, тільки 3,6 ±0,7 % — як високий. Стаж роботи керівників ЛПЗ: 2,1 ± 0,4 % — до 5 років, 56,4 ±6,3 % — до 10 років, 41,5 ±4,8 % — понад 10 років. За оцінкою керівників ЛПЗ, рівень правової підготовки лікарів у 79,1 ±8,1 % є середнім, 18,7 ±3,6 % — низький, в 2,2 ±0,5 % — високий. Аналіз оцінки керівників медичних відділень показав, що рівень їх підготовки у питаннях медичного права є високим у 48,6 ±5,8 %, середнім рівнем характеризуються 45,2 ±5,4 %, низький – 6,2 ±1,3 %. Керівники ЛПЗ обізнані з документами, які регламентують право та відповідальність пацієнтів і медичних працівників в сфері охорони здоров’я громадян, 46,8 ±5,6 % — застосовують на практиці постанову “Про затвердження правил надання платних медичних послуг населенню медичними закладами”,42,6 ±5,1 % — знають і застосовують в роботі Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, 12,9 ± 2,6 % — знайомі з Законом України “Про захист прав споживачів”. Найбільш прийнятними формами навчання з питань медичного права вважають цикли тематичного удосконалення на кафедрах “Медичного права” в медичних академіях післядипломної освіти – 48,3 ±5,7 %, спеціалізацію у ВМЗ ІІІ-ІVрівнів акредитації – 41,6 ±4,9 %, інші форми – 10,1 ±1,8 %. Опитані лікарі вважають, що потрібно проходити періодично навчання з правових питань: 1 раз у рік – 38,7 ±5,0 %, 1 раз у три роки – 22,4 ±4,2 %, 1 раз у 5 років – 38,9 ± 5,0 %. Більшість керівників впевнені, що повинні проходити навчання з правових питань не рідше 1 разу в рік – 65,3 ±6,9 %, 1 раз у 3 роки – 16,2 ±3,6 %, вважають достатнім 1 раз у 5 років – 18,5 ±1,5 %. Переважна більшість лікарів (93,4 ±7,1 %) вважають, що при атестації на кваліфікаційну категорію необхідно враховувати знання правових питань в галузі охорони здоров’я населення, тільки 6,6 ±1,3 % не вбачають у цьому потреби. За включення правових питань у тестові іспити висловилось 78,6 ±6,1 %, 21,4 ±4,4 % — за обов’язкову співбесіду з правових питань під час атестації. Всі керівники ЛПЗ вважають за необхідне навчання з правових питань лікарів у сфері охорони здоров’я громадян, оскільки це сприяє зниженню кількості професійних правопорушень – 20,7 ±4,1 %, зменшенню подання матеріальних і моральних позовів – 18,8±3,9%, підвищенню авторитета ЛПЗ – 16,7 ±3,3 %, поліпшенню організації медичної допомоги населенню – 15,8 ±3,2 %, покращенню морально-психологічного клімату в ЛПЗ – 14,2 ±3,0 %, підвищенню якості діагностично-лікувальної допомоги населенню – 13,8 ±2,7 %. В результаті соціологічного опитування 94,3 ±7,5 % лікарів визнають необхідність наявності у штатному розписі ЛПЗ юриста, що спеціалізується у сфері галузі охорони здоров’я, 5,7 ±1,1 % — не вбачають у цьому потреби. Майже всі керівники 98,1 ±7,9 % відчувають нестачу в документах, що регламентують правові питання. На думку керівників розробляти пакет документів з правових питань для всіх закладів повинні юристи Управлінь охорони здоров’я обласних державних адміністрацій (55,3 ± 6,2 %), 39,5 ± 5,1 %, впевнені, що це прерогатива юридичних організацій, 5,2 ± 1,0 % — готові розробляти правові документи самостійно з наступним затвердженням в Управліннях охорони здоров’я ОДА.
Здійснений аналіз думок керівників ЛПЗ та їх заступників, завідуючих медичними відділеннями та лікарів дозволяє зробити узагальнюючий висновок про недостатню правову підготовку всіх категорій медичних працівників, висловлювання про необхідність її поліпшення та бажання отримати таку підготовку. Найбільш прийнятною формою підготовки є цикли тематичного удосконалення в медичних академіях післядипломної освіти, що, в свою чергу, ставить питання про відкриття в них кафедр медичного права.
На думку експертів (працівників правоохоронних органів) лікарі, як правило, не знайомі (49,2 ±5,4 %), або знайомі у не достатньому ступені (42,6 ± 5,1 %) з законодавством про охорону здоров’я громадян. Експерти зауважили, що при розгляді ними цивільних справ у 60,7 ±6,4 %: в медичній документації відсутня передбачена законодавством необхідна правова інформація у поєднанні з підписом пацієнта, 29,5 ±4,9 % відмітили, що подібна інформація при наявності правильного оформлення іноді зустрічається, 9,8 ± 1,7 % утруднилися визначитись. Переважна більшість експертів (95,1 ± 7,3 %) вважають, що знання лікарями “Основ законодавства України про охорону здоров’я” вкрай необхідне. Викладене вказує на нагальну потребу сьогодення вводити у штатний розпис ЛПЗ посаду заступника головного лікаря з правових питань і готувати юристів для галузі охорони здоров’я з лікарів та середніх медичних працівників. Якщо до питань юридичної обізнаності лікарів у царині професійної діяльності підходити найбільш виважено та прагматично, то кожний лікар повинен бути фахівцем з медичного права у такому ж ступеню фаховості, як і в медицині. Це вимога часу і практики функціонування галузі охорони здоров’я України. Торкаючись проблем медичної освіти з світоглядних позицій, слід зазначити, що знання основ права в даний час є вже не тільки ознакою високого інтелектуального розвитку, широкого кругозору і освіченості, — це необхідний атрибут для представників більшості затребуваних на ринку праці професій [4]. Не є виключенням і професія лікаря взагалі і сімейного зокрема. На сьогодні юридична регламентація медичної діяльності характеризується підвищеною актуальністю. Будь-які нововведення у сфері правового регулювання медицини будуть успішнішими, якщо вони будуть підкріплені ґрунтовними зусиллями в справі поліпшення професійної освітимедичних працівників [8]. Реалії сьогоднішнього дня диктують необхідність пошуку нових підходів до питань викладання правової складової в системі медичної освіти. В даний час, при досить низькому рівні юридичних знань у медичного персоналу, правова підготовка фахівців в охороні здоров’я залишається недосконалою [4, 5]. Існуючі програми з правознавства для студентів медичних вузів є, в більшості випадків, витягами з різних юридичних дисциплін, а включення в програму питань медичного права носить випадковий, вибірковий, але ніяк не системний і продуманий характер. Для післядипломної освіти, зокрема підготовки сімейних лікарів в Україні взагалі не розроблено програм і не створено кафедр медичного права. Аналіз існуючих програм з правознавства свідчить про те, що це типові програми правознавства, що вже давно вивчаються як в медичних, так і в інших не юридичного профілю вузах. З дванадцяти розділів програми одинадцять присвячені короткому викладу існуючих юридичних дисциплін. І лише один висвітлює питання, присвячені медичному праву. Це представляється явно недостатнім [8]. Подібний стан справ необхідно розглядати не як результат чиєїсь помилки, а швидше як неминучість положення сучасного медичного права як учбової дисципліни у структурі медичної освіти. В підсумку страждають студенти, не одержуючи тих знань, які будуть необхідні їм в повсякденному житті при виконанні професійних медичних обов'язків. Адже важко переоцінити значущість медико-правових знань для медичних працівників. Лікар, що не знає правових основ своєї професійної діяльності, є професійно непридатним і навіть небезпечним [1, 3, 7].
В значній мірі визначальним є вибір категорії навчаємих лікарів різних спеціальностей і студентів. Кажучи, наприклад, про післядипломне навчання сімейних лікарів, слід підкреслити необхідність, в першу чергу, їх правової освіти. Саме вони надають первинну медико-санітарну допомогу, першими зустрічаються з найбільшою кількістю пацієнтів, працюють на віддаленні від міських центрів, вирішують як медичні, так і медико-правові питання хворих. Ми виходимо з того, що закон і зокрема медичне право слугують цілям моралі, а медичне право орієнтується на збереження та відтворення здоров’я.
На нашу думку, що найбільш відповідає сучасним реаліям розвитку права і медицини, пропонується наступна учбова програма з медичного права для сімейних лікарів, яка структурно повинна складатися з двох частин: загальної і особливої.
Загальна частина повинна включати викладання наступних питань (блоків):1. система медичного права; 2. історія медичного права; 3. правові основи функціонування лікувально-профілактичних закладів; 4. правові основи надання екстреної медичної допомоги сімейними лікарями при надзвичайних ситуаціях; 5. правові основи функціонування амбулаторій сімейного лікаря; 6. правові основи роботи сімейного лікаря; 7. охорона праці медичних працівників; 8. юридичне забезпечення медичного страхування; 9. сімейне право; 10. правовий статус пацієнтів;
11. інформована добровільна згода на медичне втручання; 12. юридична відповідальність медичних працівників.
Особлива частина повинна відображати такі питання (блоки), як: 1. правове регулювання психіатричної медичної допомоги; 2. правове регулювання трансплантації органів і тканин людини; 3. правове регулювання проведення медичних експериментів; 4. правова кваліфікація дефектів надання медичної допомоги; 5. юридичне забезпечення надання платних медичних послуг; 6. правове регулювання досліджень з генетичним матеріалом; 7. правове регулювання в окремих сферах медичної діяльності (хірургія, реанімація, педіатрія, акушерство і гінекологія, кардіологія, швидка медична допомога, медицина невідкладних станів, медицина катастроф, онкологія, інфекційні хвороби, стоматологія, косметологія тощо).
При такому підході більшість актуальних для сімейних лікарів питань медичного права будуть викладені в рамках представленого переліку блоків. Це дозволить медичному праву органічно вбудуватися в існуючу систему державних освітніх стандартів у сфері медичної освіти. Вважаємо за необхідне підкреслити нашу позицію, стосовно необхідності дотримання єдиного підходу до викладання питань медичного права в структурі медичної освіти. Ступінь деталізації може бути відмінним для лікарів різних спеціальностей, але загальна ідеологія викладання медичного права повинна підкорятися єдиному принципу.
Висновки
1. Практична реалізація і впровадження положень медичного права в Україні можливі тільки за умов підготовки медичних працівників (лікарів, середнього медичного персоналу), особливо сімейних лікарів, які володіють оптимальним рівнем знань у двох важливих соціальних сферах – медицині і юриспруденції.
2. Правове навчання повинно стати обов’язковою складовою частиною загальної підготовки лікаря та післядипломного удосконалення.
3. Практика діяльності галузі охорони здоров’я вимагає створення у вищих медичних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації додипломної і післядипломної освіти кафедр медичного права.
Література
1. Зверев Д.С. Некоторые аспекты ответственности при оказании медицинских услуг.- Аспирант и соискатель.- 2002.- № 1.- С. 131-133.
2. Кочін І.В., Черняков Г.О., Сидоренко П.І. Охорона праці та безпека життєдіяльності населення у надзвичайних ситуаціях. — К.: Здоров’я, 2005.-432 с.
3. Кочін І.В., Колесник І.В., Сидоренко П.І., Гут Т.М. Неналежне виконання професійних обов’язків медичними працівниками Державної служби медицини катастроф (проблеми медичного права). — Зб. Наук. Праць: Актуальні питання медичної науки та практики. — Запоріжжя: ЗМАПО, 2006.- №69 (ювілейний).- С.125-132.
4. Крилова О.В. Правове регулювання відносин з надання медичних послуг за новим Цивільним кодексом України: перспективи розвитку. — Держава та регіони. — 2004.- № 1.- С. 39-47.
5.Литовка А.Б., Литовка П.И. Медицинское право – комплексная отрасль национального права России: становление, перспективы развития.- Правоведение.-2001.- С. 80-83.
6.Мартин А.Й. Зравоохранительное право (концепции). — Медицинское право.- 2003.- № 2.- С.45-48.
7. Протасов О. Спеціально-соціальні гарантії здійснення права на медичну допомогу. — Юридичний вісник. — 2005.- № 1 .-С. 97-101.
8. Сергеев Ю.Д. Профессия врача: юридические основы. — К., 1998.- 206 с.
RESUME
LEGAL EDUCATION IN PROFESSIONAL PREPARATION OF DOMESTIC DOCTOR
I.V.Kochin, P.I.Sidorenko, T.M.Gut
It is considered and analyzed the modern state of legal preparation of doctors in Ukraine. Scientifically grounded urgent necessity in opening of departments of medical right in higher medical establishments of Ukraine, preparation of professors and teachers, urgent programs development, “Jurisprudence. Legal bases of activity of doctor. Medical right”.
Keywords:domestic doctor,industry of health protection, medical education, medical right, medical services legal formation of doctors.