Загальна характеристика хімічно небезпечних об’єктів україни

І.В.Кочін, П.І.Сидоренко, Т.М.Гут

Запорізька медична академія післядипломної освіти

Кафедра медицини катастроф

Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й.Мухіна

Усього в Україні функціонує понад 1810 об'єктів промисловості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), у тому числі — 9,8 тис. тонн хлору, 178,4 тис. тонн аміаку.

Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки:                                        

1  ступенюхімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 75 тис. осіб) — 76 об'єктів;

2  ступенюхімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає від 40 до 75 тис. осіб) — 60 одиниць;

3  ступенюхімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає менше 40 тис. осіб) — 1134 одиниць;

4  ступенюхімічної небезпеки (зони можливого хімічного зараження від кожного з них не виходять за межи об'єкту) — 540 одиниць.

У таблиці представлено розподіл хімічно небезпечних об'єктів 1 та 2 ступенів хімічної небезпеки по областях України.

Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає близько 20 млн. осіб (38,5% від всього населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) України має ступінь хімічної небезпеки, з них до 1 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться понад 50% мешканців) віднесено 154 АТО, до 2 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться від 30 до 50% мешканців) — 47 АТО; до 3 ступеню хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться від 10 до 30%) — 108 АТО.

Хімічно небезпечні об'єкти, на яких використовується і зберігається велика кількість хлору, хлормістких та інших летких токсичних речовин (склади рідкого хлору, водопровідно-каналізаційні станції, хімічні підприємства Мінпромполітики) у значному ступені оснащені застарілим або зношеним обладнанням. За останні 10 років заміна або оновлення основних виробничих фондів цих об'єктів практично не здійснювалась. Але в цілому, порівняно з обладнанням підприємств, що мають аміачні холодильні системи, експлуатація їх основних фондів здійснюється у більшій відповідності до вимог чинних нормативів. Це зумовлено тим, що ці виробництва мають відпрацьовану за десятки років нормативну базу з питань безпеки їх функціонування.

На даний час в Україні функціонують 90 м'ясокомбінатів, 55 розподільчих холодильників, 143 молокозаводи, а також більше 100 цехів та дільниць з переробки м'ясомолочної продукції при сільгосппідприємствах, на яких використовуються аміачні холодильні установки.

Технічний стан холодильно-компресорного обладнання, апаратів, запірної та регулюючої апаратури, систем електропостачання, контрольно-вимірювальних приладів та автоматики на переважній більшості (близько 90%) підприємств комплексу не гарантує безпечну роботу аміачних холодильних установок.

Холодильно-компресорне обладнання відпрацювало 2 – 3 амортизацій-них строки і практично не підлягає ремонту через відсутність сертифікованих запасних частин.

Електрокомутаційна апаратура, прилади контролю і сигналізації експлуатуються впродовж 20 — 25 років, за останні 10 — 15 років регламентним роботам не підлягали і майже повністю вийшли з ладу. Управління холодильними агрегатами здійснюється, в основному, у ручному режимі. На багатьох агрегатах прилади, які захищають їх від небезпечних режимів роботи, працюють не у повному обсязі.

Практично на всіх підприємствах захист обладнання, апаратури і трубопроводів від електрокорозії відсутній, також відсутні прилади контролю витоку аміаку.  Розподільчі пристрої, які регулюють надходження аміаку у охолоджувальні системи камер зберігання продукції, на більшості підприємств  розміщені у вантажних  тамбурах і коридорах  із плюсовою температурою повітря, що призводить до обледеніння розподільчих пристроїв і неможливості швидкого припинення подачі аміаку до камер у разі виникнення аварій.

У холодопроводах, по яких аміак надходить з машинних відділень до охолоджувальних камер, під час роботи міститься від 0,5 до 6 тонн аміаку. Правилами улаштування у холодопроводах не передбачено розділення їх на окремі секції, що у разі пошкодження траси робить неможливим зупинку подачі аміаку і призводить до повного його витоку.

На близько 40% перевірених підприємств (через порушення герметичності холодильних систем щорічно здійснюється їх дозаправлення  рідким аміаком у кількостях від 5 до 36 тонн. Систематичний витік аміаку з цих систем створює загрозу вибуху у машинних відділеннях та холодильних камерах, припливно-витяжна вентиляція яких у 50 % випадків не повністю відповідає нормативним вимогам.

Майже на кожному третьому підприємстві у тій чи іншій мірі порушуються правила складування та зберігання рідкого аміаку. Основними недоліками, які спостерігаються на цих підприємствах, є відсутність або пошкодження обвалування навколо резервуарів та ресиверів, відсутність резервних ємностей, відсутність або несправність аварійних насосів, незахищеність ємностей від блискавки та прямої дії сонячних променів. Близько 60 % підприємств, які використовують аміак з балонів (це, як правило, малі підприємства, підприємства споживчих спілок, окремі цехи та дільниці), балони зберігаються у непристосованих складах, а іноді складують на землі або у виробничих приміщеннях. Перевіркою встановлено, що на значній кількості підприємств установки для створення водної завіси навколо резервуарів рідкого аміаку не забезпечують первинної локалізації аміачної хмари у разі аварії з його викидом, а у деяких випадках взагалі не працюють.

На низькому рівні залишається оснащеність хімічно небезпечних об'єктів системами автоматизованого виявлення СДОР у повітрі. Наявність таких систем складає трохи більше 20 %.

Таблиця  

Наявність хімічно небезпечних об'єктів 1 і 2 ступеню на території України

Локальними системами оповіщення обладнані в середньому 60% підприємств, але на більшості з них вони не мають достатнього забезпеченняприладами автоматичного зв'язку з локальними системами виявлення, метеорологічними приладами, автоматичної обробки інформації та подання сигналу про зараження, що передбачено Правилами експлуатації аміачних холодильних установок та іншими нормативними документами. Недоліками, які спостерігаються в організації оповіщення, є відсутність прямого зв'язку зіштабами цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій відповідного рівня, органами внутрішніх справ, аварійно-рятувальними підрозділами, низька якість зв'язку та частий вихід його з ладу через технічні причини, низький рівень підготовки чергових диспетчерів щодо здійснення оповіщення. До цього слід додати, що працюючий персонал переважної більшості підприємств недостатньо поінформований про сигнали оповіщення та про дії персоналу після їх подання.

Об'єктові спеціалізовані формування створені практично на всіх підприємствах, але, як свідчать результати перевірки їх готовності до дій за призначенням, на майже 70 % підприємств вони не спроможні у повному обсязі забезпечити локалізацію та первинну ліквідацію наслідків можливої аварії, пов'язаної з викидом СДОР, у зв'язку зі скороченням штату працюючого персоналу, браку або застарілості необхідної для цього техніки та майна.

На підприємствах комплексу існує проблема утримання сховищ у готовності до використання. Оскільки сховища будувались, в основному, для потреб воєнного часу, то зараз, у зв'язку зі зміною завдань цивільної оборони, їх утриманню не приділяється належної уваги. Основними фактами, які систематично виявляються під час перевірок, є негерметичність сховищ, невідповідність їх улаштування вимогам нормативів, відсутність засобів контролю складу повітря, кисневого або повітряного підпору, засобів первинного пожежегасіння, зв'язку, наявність ґрунтових вод у сховищах. Такі недоліки спостерігаються на кожному другому перевіреному підприємстві. На більше ніж 80% підприємств фільтровентиляційні установки сховищ через брак або застарілість регенераційних патронів не працюють у режимі регенерації повітря (захист від СДОР).

Промисловими протигазами марки КД, які забезпечують захист від аміаку, працюючий персонал підприємств комплексу в середньому забезпечений на 80 — 90 % (з урахуванням непостійності чисельності персоналу). Але, наприклад, у Донецькій області забезпеченість персоналу протигазами складає всього 40 %, у Запорізькій – 55 %, у Черкаській – 60 %.

Така є загальна характеристика стану небезпеки на хімічно небезпечних об’єктах України.