О. П. Кривоший
 
  У статті досліджено науково-творчу спадщину Йосипа Роллє, в контексті історії жінок ко-
зацького Запорожжя, напрямку історичного знання, предметом вивчення якого виступають жінки
в історії цієї історико-географічної області на півдні України. Розглянуто питання теоретичного
усвідомлення істориком таких аспектів феномена воєнної повсякденності елітних жінок козацького
Запорожжя як «фронтова повсякденність жінок козацького Запорожжя», «тилова повсякденність
жінок козацького Запорожжя», «жінки-полонянки», «жонки», «жінки воєнно-адміністративні діяч-
ки». З’ясовано позицію дослідника стосовно участі шляхетних жінок українського пограниччя в орга-
нізації обмінів та викупів полонени(ць)ків, укладенні шляхетними жінками шлюбів з представниками
козацької старшини Запорозької Січі та Гетьманщини.
Ключові слова: історіографія, ранньомодерна Україна, дніпровський Низ, козацьке Запорожжя,
історія жінок козацького Запорожжя, фронтова повсякденність елітних жінок козацького Запорож-
жя, тилова повсякденність елітних жінок козацького Запорожжя, науково-творчий доробок Й. Роллє,
жінка-полковниця, жінка-сотничиха, жінка-воячка.
  За межами предмета вивчення української історичної науки і досі залишаються елітні жінки козацько-
го Запорожжя 1 XVI–XVIII ст. з їх думками, почуттями, мотиваціями вчинків та реально існуючою поведін-
кою [1, с. 201]. За цифрами, звітами, ідеологічними настановами і гаслами очільників політичних режимів
і рухів загубились не лише постаті визначних жінок, а й численні досвіди їхньої участі у становленні
запорозького козацького руху. Відійти від hir-типажів соціальної моделі запорозького козацтва історикам
заважає відсутність теоретичних настанов та слабка обізнаність з вітчизняною історіографічною спадщи-
ною [1, с. 201-207].
  У цій статті я збираюсь проаналізувати деякі феміноорієнтовані публікації подільського історика і
краєзнавця Йосипа Роллє 2, в яких зроблено спробу представити особливі досвіди участі жінок українсько-
го пограниччя у запорозькому козацькому русі. У своїх розмірковуваннях я буду виходити не з універса-
лізації історії жінок України чи надання їм особливого статусу серед інших субдисциплін, а з чисельності
інтерпретацій історії, із плюральності напрямків і дискурсів, яка стала прикметою європейської історіо-
графії початку ХХІ ст.
Інтерес до вивчення проблематики пов’язаної з участю шляхетних жінок українського пограниччя у
становленні традицій життєустрою запорозького козацького соціуму виник у Йосипа Роллє після того, як
історик ґрунтовно ознайомився з комплексами документальних джерел з приватних і державних архівів та
бібліотечних установ Волині і Поділля [2, с. 144]. Виявлені дослідником архівні матеріали віддзеркалюва-
ли різноманіття сценаріїв участі шляхетних жінок3 цих історико-географічних регіонів у повсякденному
житті запорозької козацької спільноти. Осмисливши виявлене, Й. Роллє зробив спробу на сторінках збірки
оповідань «Niawiasty kresowe» – «Наречені кресів» [3] вписати у контекст істоії запорозького козацтва,
сюжет про участь жінок шляхетного стану в обмінах та викупах полонеників (чоловічої та жіночої статі),
які протягом багатьох років проводилися в запорозькому степу, під Переволочною [4, с. 29-30]. Зі слів до-
слідника, у XVI – середині XVII ст. в полях під Переволочною можна було зустріти не одну зем’янку, яка
заручившись листом польського короля до запорозької старшини, поспішала в Степ аби «за посередництва
кошового, викупити із неволі рідну бранку…» [5, с. 273]. Виїзду жінки в Запороги, як правило, передувала
ціла низка оперативно-розшукових та розвідувальних дій, які проводились за волею, а іноді й за безпосе-
редньої участі ініціаторки розшуків. Шляхетна пані залучала до участі в операції по встановленню місця
перебування розшукуваної особи значну кількість як військових, так і цивільних осіб із числа дипломатів,
купців, мандрівників, різного роду служебників, полонеників та мандрівних співців [6, с. 67].
Обміни та викупи полонени(ць)ків передбачали приїзд зацікавленої особи в Січ для переговорів з
кошовим про умови випупу (обміну) полоненої особи. Перемовини з кошовим велись або за особистої
участі ініціатор(а)ки викупу, або за (його) її волею, довіреною особою (чоловічої або жіночої статі). Виїзд
учасників викупу (обміну) полоненик(а)ів за межі Запорожжя (після завершення операції) також відбу-
вався після зустрічі з кошовим (старш(а)ий з подорожоників, повинен був отримати підписаний кошовим
супровідний лист).
  У своїй пізнішій роботі «Женщины при Чигиринском дворе» [7, с. 512-529] Й. Роллє виказав думку
про те, що козаки-запорожці нерідко виявляли схильність до одруження [8, с. 149]. Серед козацьких дру-
жин, зі слів історика, були «не лише місцеві за походженням, а й шляхетні польки, єврейки, молдаванки,
вірменки і навіть, іноді, татарки…» [8, с. 148] (курсив мій – О.К.). Випадки одруження запорожців із
захопленими у полон жінками, за влучним спостереженням Й. Роллє, були, скоріше нормою, а ніж анома-
лією козацького життєустрою [1, с. 203]. При захопленні загонами М. Кривоноса містечка Тульчин, ко-
зацький очільник Антон уподобав собі княгиню Софію Четвертинську, Чурилівну родом і одружився з
нею [8, с. 149]. Так само, після захоплення Немирова, зазначає історик, козаки взяли собі за дружин бага-
то вродливих єврейок…[8, с. 149] (курсив мій – О.К.). Зі слів анонімного літописця, що їх переказав Й. Рол-
лє, таких випадків було доволі багато [8, с. 149]. Таким чином, шляхетні жінки «українного» пограниччя
ставали дружинами запорозьких старшин і простих (рядових) козаків. Потрапляючи в хутори, зимівники
і бордюгизапорожців, такі жінки приносили туди свій особливий світогляд, ментальність та поведінкові
стратегії, які в умовах постійної небезпеки (реально існуючих загроз життю і здоров’ю) набували нових
(екстремальних) соматичних, психічних та поведінкових властивостей. Разом з «місцевими, за походжен-
ням» жінками [8, с. 148] вони складали особливу категорію жінок – мешканок дніпровського Низу – жінок
козацького Запорожжя.
Козацька старшина – керівний склад Запорозької Січі поділялась на військову, паланкову та курінну
старшину. Військова старшина складала своєрідний уряд Запорозької Січі [9, с. 273]. Паланкова і курін-
на – місцеві органи влади [9, с. 324]. До складу військової старшини входили кошовий отаман, військовий
суддя, військовий писар, військовий осавул, військовий обозний, старшина без посад і похідна сташина
[10, с. 324]. Паланкову старшину складали полковник, осавул, писар, підосавул, підписар та хорунжий.
  Курінну – курінний отаман і хорунжий. Переважна більшість козацьких старшин мала дружин і дітей, які
проживали або в межах козацького Запорожжя, або в поблизьких місцях. Постійна внутрішня готовність
до війни, очікування нових воєнних загроз змінювали як поведінкові установки таких жінок у бік адекват-
ної протидії воєнним загрозам, так і сприйняття гендерних стереотипів членами запорозького козацького
соціуму [11, с. 19-26].
  Зроблені Й. Роллє спостереження над ментальністю та поведінковими стратегіями шляхетних жінок
«українного» пограниччя XVI–XVIIІ ст. покликали до життя цілу галерею образів жінок – військово-
адміністративних діячок XVII–XVIII ст. – Олени Галаган, Параски Сулими, Уляни Милорадович, Феодосії
Гурко (Паліїхи), Анастасії Скоропадської та ін.
  Зі слів львівського історика і краєзнавця Ігоря Лоського, «полковниця» Уляна Милорадович із дому
Бутовичів, «…розпоряджалася у полку (Полтавському – О.К.), як у себе хаті…» [12, с. 8]. Гадяцька старши-
на, навіть, вимушена була звернутись до гетьмана Д. Апостола із скаргою в якій прохала «…аби пані пол-
ковниця не вмішувалась до справ полку, не безчестила старшину, судів не судила, декретів старшиною
підписаних не нищила, власних наказів! по поку не розсилала (курсив мій – О.К.) та жінок не безчестила…»
[12, с. 8].
  Дружина білоцерківського полковника Семена Гурко Палія Феодосія (Паліїха), за тверженням укра-
їнських істориків Миколи Котляра та Валерія Смолія, розсудливо порядкувала в охопленому війною краї,
вміла достойно прийняти іноземних мандівників, переговорити з ними про військові та комерційні справи
[13, с. 272]. За свідченням російського священника Івана Лук’янова, Палієва дружина дуже добре зустрі-
ла валку московських купців, виславши їм на зустріч «п’ятсот вершників з прапорами», та «брала до
себе обідати…» [14, с. 328-329]. Шляхтянка Феодосія Гурко Семашко (Паліїха) була другою дружиною
Семена Палія «улюбленця народу» і «козацького батька» [15, с. 145-151]. Її поведінкові стратегії цілком
відповідають створеному Й. Роллє в кінці ХІХ ст. типажу привілейованої української жінки військово-
адмінітративної діячки.
  Стає очевидним, що розгляд козакоорієнтованої науково-творчої спадщини Й. Й. Роллє з позицій су-
часної історіографічної критики, з урахуванням складових епоха-автор-текст-контекст, дає можливість
сформувати уявлення не лише про творчу лабораторію історика, але й «побачити» нові контексти присут-
ності «жіночого» в культурному просторі козацького Запорожжя.
 
Примітки:
 1 Елітні жінки козацького Запорожжя – дружини доньки і матері військової старшини – вищого керівництва
Запорозької Січі (кошових отаманів, кошових суддів, кошових писарів, кошових осавулів), військових слу-
жителів Запорозької Січі (військових канцеляристів, довбишів, пушкарів, шафарів, товмачів, табунщиків,
скотарів, шкільних отаманів), паланкової старшини (полковників, осавулів, писарів, підосавулів, підписа-
рів, хорунжих) та курінної (курінних отаманів, і хорунжих). Статус привілейованості/непривілейованос-
ті жінок в козацькому Запорожжі визначався за місцем (рівнем можливостей) їхніх чоловіків, батьків чи
синів-козаків в ієрархічній системі Запорозької Січі.
 2 Докладніше про життя та науково-творчу діяльність Й.Й. Роллє див.: Баженова С.Е. Юзеф Антоній Роллє:
життя, діяльність, творчість / С.Є. Баженова – Кам’янець-Подільський. 2001. – 224 с.
 3 Шляхетні жінки – привілейовані, наділені привілеями жінки, належні до шляхетного стану. Привілей –
особлива перевага, пільга яку закон надає окремим особам, групам людей або певному станові – класові
(класам). Певна перевага кого-небудь, право на виняткове ставлення до себе порівняно з іншими. (Див.:
Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.;
Ірпінь: ВТК «Перун», 2005. – С. 1111). Антиподом шляхетної жінки є ординарна жінка. При цьому термін
ординарна (Див.: Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. –
К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – С. 679.)жінка розуміється автором як жінка, що нічим не відрізняється з
поміж інших; звичайна, рядова. Див.: Кривоший О.П. Гендерні виклики фронтової повсякденності козаць-
кого Запорожжя у науковому доробку українських істориків (1946-1991 рр.) / О.П. Кривоший // Україноз-
навчий альманах. – К., 2013. – Вип. 11. – С. 141.
 4 Бордюгами в Запорожжі звалися землянки із стільницями для проживання та захисту від різного роду на-
падників.
 5 Жінки козацького Запорожжя – особлива категорія жінок, які постійно проживали в межах козацького Запо-
рожжя – екстремальної історико-географічної області на півдні України. В умовах постійної небезпеки (ре-
ально існуючих загроз життю і здоров’ю) ці жінки забезпечували себе необхідними військовими навичками
та засобами самооборони. Поведінкові стереотипи цих жінок формувалися навколо звичних їм предметів і
речей, до переліку яких обов’язково входили набори холодної (лук, стріли, шабля, бойові ножі, спис, бойо-
ва коса) і вогепальної (рушниця, пістолі) зброї та бойове спорядження (щити, кольчуги, панцирі, шоломи і
таке ін.) У зв’язку з цим змінювався менталітет таких жінок, вироблялись своєрідні форми і зразки адекват-
ної реакції на існуючі загрози. Жінки козацького Запорожжя поділялись на елітних (привілейованих) жінок
козацького Запорожжя, та рядових (ординарних).
 6 На сторінках праці Н. Полонської-Василенко «Майно запорізької старшини як джерело для соціально-
економічного дослідження історії Запоріжжя» наведено опис майна запорозької козацької старшини другої
половини XVIII ст., серед якого поряд із чоловічими речами зафіксовано велику кількість жіночих речей –
предмети верхніх і нижніх одягів, взуття, зразки прикрас, жіночі головні убори. Це майно, поза всяким
сумнівом, належало членам сімей запорозької козацької старшини – дружинам, донькам і матерям (елітним
жінкам козацького Запорожжя). Див.: Полонська-Василенко Н. Майно запорізької старшини, як джерело
для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя / Н. Полонська-Василенко. Нариси з соціально-
економічної історії України. – К., 1932. – Т. 1. – С. 43-206.
 7 Стає очевидним, що без введення категорії воєнна повсякденність жінок, жінка-невидима, як жінка в історії
козацького Запорожжя, про що доре відомо з, майже, індеферентної до жінок дніпровського Низу, радянської
історіографії. Під воєнною повсякденністю автор розуміє весь комплекс повсякденно-побутових реалій лю-
дей (в даному контексті жінок) у яких провідну (нормуючу і формуючу) роль відіграє «воєнний чинник».
Див.: Кривоший О. Амазонки і «амазонство» в українській фольклорній традиції та історіографії другої по-
ловини ХІХ – першої третини ХХ ст. / О.П. Кривоший // Київська старовина. 2012. – №4(406). – С. 66.
 
Список використаних джерел та літератури:
  1. Кривоший О.П. Проблема присутності «жіночого запорозького» в працях українських істориків ХІХ – по-
чатку ХХ ст. / О.П. Кривоший // Музейний вісник – Запоріжжя: ТОВ «ПУВК», 2013. – №13/2 – С. 201-207.
  2. Кривоший О.П. Сценарії фронтової повсякденності шляхетних жінок Волині XVI–XVII ст. на сторінках
історичних праць Йосипа Роллє / О.П. Кривоший // Воєнна історія України. Волинь та Полісся [Текст]: Зб.
наук. праць за матеріалами Всеукр. наук. військово-історичної конф., 25-26 квітня 2013 р. / Національний
військово-історичний музей України. – К., 2013. – С. 143-147.
  3. D-r. Antoni J. Niewiasty kresowe. – Warszawa, 1883. – 224 s.
  4. Кривоший О.П. Історія воєнної повсякденності шляхетних жінок ранньомодерної України у часописі «Ки-
евская старина» / О. Кривоший // Культурологічний вісник – Запоріжжя. – 2014. – Вип. 33 – С. 27-33.
  5. Антоній І (Й. Роллє). Украинские женщины / Антоній І // Киевская старина (далі КС). – 1883. – №6 (Июнь). –
С. 268-309.
  6. Кривоший О.П. Жінки в історії козацького Запорожжя: постаті, події, документи, свідчення: [навч. посібн.
для учнів загальноосвіт. навч. закл., військ. ліцеїв, ліц. з посиленою військ-фіз. підготовкою та вчителів] /
О.П. Кривоший. – Запоріжжя: Просвіта, 2015. – 144 с.
  7. D-r Antonij І. Женщины при Чигиринском дворе / D-r Antonij I. // КС. – 1894. – Т. 44. – №1. – С. 107-126;
№2. – С. 282-304; №3 – С. 512-529.
  8. Д-р Антоній І. Жінки при Чигиринському дворі / Д-р Антоній // Хроніка 2000. – 2000. – Вип. 3-4. – С. 134-
175.
  9. Українське козацтво: Мала енциклопедія / Кер. авт. колект. Ф. Г. Турченко; Відп. Ред. С.Р. Лях. – Вид. 2-ге,
доп. і перероб. – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006 – 672 с.: іл., карти.
  10. Довідник з історії України (А-Я): Посібник для серед, загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови,
Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К.: Генеза, 2001. – 1136 с.
  11. Кривоший О.П. Два погляди на один об’єкт дослідження: тилова повсякденність жінок козацького Запо-
рожжя у працях Й. Роллє та Д. Яворницького / О.П. Кривоший // Культурологічний вісник: науково-теоре-
тичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Запоріжжя: Просвіта, 2013. – Вип. 32. – С. 19-26.
  12 Лоський І. Українська жінка в козацьку длбу / І. Лоський // Жінка. (Львів). – Ч.16-16 (серпень). – С. 6-9.
  13. Котляр М.Ф., Смолій В.А. Історія в життєписах: Пер. з рос. – К.: Час, 1994. – 328 с.
  14. Леонтий (Лукьянов И.) Путешествие в святую землю священника Лукьянова, 1701-1702 / Леонтий // Русс-
кий архив. – 1863. – №5/6.
  15. А.А. [Лазаревський О.] Антон Танский, полковник киевский (1712-1734): к портрету его тещи – жены Па-
лея / А.А. // КС. – 1894. – Т. 45. – №4. – С. 145-151.