Горілка – всьому голова
Твердять, мовляв, наука в силі,
Живем по ній… Та тож – слова.
Сьогодні в будь в якому ділі
Горілка всьому голова.
Не ум – вона стоїть на чолі.
Верхи й низи – то п’яна рать.
Мужі державні нашу долю
На п’яну голову вершать,
Вертять кермом – і лихо творять,
Та їм це з п’яну не збагнуть,
І повертають там ліворуч,
Де треба вправо повернуть.
Бо є людці, що геть тверезо
Криву підказують їм путь:
В них особливі інтереси –
Нас до погибелі штовхнуть.
А ми п’ємо, п’ємо безбожно,
В погибель власну долю гнем.
І на душі в нас не тривожно –
Ми живемо поточним днем.
Ми у хмелю, як під гіпнозом,
Протверезіть нелегко нам.
Чим очманіліший наш розум –
Тим веселіше ворогам.
Ми господарство запустили,
Мораль скотилась під укіс.
Піднятись нам немає сили:
Тягар гріхів нас тягне вниз.
А навкруг таке безладдя,
І чи хто зможе дати лад!
Говорять, в нас народовладдя,
Щоб оправдати п’яний чад.
Екс-людина
Обличчя кольору іржі,
Давно не чесане волосся
І в грудях згага без межі,
А очі – очі чарку просять.
Немає інших устремлінь
В очах, що вицвіли завчасно,
І все таке воно нещасне
Між нас, між мислячих створінь.
Але ж колись воно було,
Повір, красунею стрункою,
Та каламутною рікою
Життя у вирву занесло.
І от , бреде воно в лахмітті
Туди, де ґелґіт п’яних зграй.
Ніщо не миле в цілім світі,
Лиш тільки чарку подавай!
Ну що ж, тепер це, кажуть, модно
То ж не приймай до серця все!
Та глянь: за нею он голодне
Дитя замурзане трясе.
02.08.1981, нд.
Зміни в місті
Весна в цвіту, та ми її не бачимо,
Не ждучи вже від долі доброти.
Затуркані умовами собачими,
Міркуємо, як ніг не простягти.
Знайомі вулиці зробились непривітними,
На них вже годі затишку знайти.
За кожним закутком – траншеї, ями, смітники –
Притулок для міської босоти.
Блукають юрби – пики перекошені.
Путани, бо́мжі, про́йди, шахраї.
І виродки – каліки недоношені –
Це, місто, всі достоїнства твої.
П’янота межі люду всюди точиться
І засина в смітті та у багні.
А ось цьому мерзотнику щось хочеться –
Він ладен очі видряпать мені.
Іду я геть, щоб стерво відчепилося –
Воно ж до інших тут же пристає.
Сволота геть безкарно розпустилася,
Прохо́ду людям чесним не дає.
До чого ж можна, люди, докотитися,
Коли не в шані совість і закон?
До поки свинство буде це творитися
І задавати у культурі тон?
01.04.1994, пт.
П’яна країна
Вдома сиджу, чи працюю на дачі,
Серцем спокійний, душею не плачу.
Варто ж попасти у місто між люди –
Біль несказаний стиска мої груди.
Жме звідусіль мене маса стотонна,
Мов поринаю в водойму бездонну.
Й ніби вода, рвуться в очі і вуха
Вічні розмови про брагу-сивуху.
А за розмовою й діло кується:
Річка теклини ядучої ллється.
П’ють вже й жінки, а не тільки мужчини –
П’яний народ, пяна країна!
Що ж ми збудуєм, як будем так жити?
Як же на світі нам білому жити?
Що за напасть то і звідки взялась?
Певне чекає погибель на нас.
1992
П’яний морок
Все сп’яну робиться у нас,
Все сп’яну!
Забиті голови весь час
Дурманом.
Ми маршем п’яною юрми
Крокуєм,
І комунізм ніколи ми
Не побудуєм.
Вже нас до нього не ведуть –
Ми в пекло сунем,
Хоча Ілліч вказав нам путь
До зір комуни.
Та нам тепер вже не до зір –
В нас п’яний морок.
В умі – туман, в душі – пустир,
Думки – з пацьорок1.
В нас чарка – друг, «предел мечты»,
Горілка – мати.
Бредем без всякої мети,
Дегенерати.
Чим лікувати нам тепер
Цю пошесть?
Змінити «власть» в СРСР –
Вже досить!
01.04.1980, вт.
Пацьо́рки (одн. пацьорка, жін. р.) — 1. тільки мн. Намисто. 2. Мотузки, нитки, шнурки, пасма.