П’яна країна

Горілка – всьому голова

Твердять, мовляв, наука в силі,

Живем по ній… Та тож – слова.

Сьогодні в будь в якому ділі

Горілка всьому голова.

Не ум – вона стоїть на чолі.

Верхи й низи – то п’яна рать.

Мужі державні нашу долю

На п’яну голову вершать,

Вертять кермом – і лихо творять,

Та їм це з п’яну не збагнуть,

І повертають там ліворуч,

Де треба вправо повернуть.

Бо є людці, що геть тверезо

Криву підказують їм путь:

В них особливі інтереси –

Нас до погибелі штовхнуть.

А ми п’ємо, п’ємо безбожно,

В погибель власну долю гнем.

І на душі в нас не тривожно –

Ми живемо поточним днем.

Ми у хмелю, як під гіпнозом,

Протверезіть нелегко нам.

Чим очманіліший наш розум –

Тим веселіше ворогам.

Ми господарство запустили,

Мораль скотилась під укіс.

Піднятись нам немає сили:

Тягар гріхів нас тягне вниз.

А навкруг таке безладдя,

І чи хто зможе дати лад!

Говорять, в нас народовладдя,

Щоб оправдати п’яний чад.

Екс-людина

Обличчя кольору іржі,

Давно не чесане волосся

І в грудях згага без межі,

А очі – очі чарку просять.

Немає інших устремлінь

В очах, що вицвіли завчасно,

І все таке воно нещасне

Між нас, між мислячих створінь.

Але ж колись воно було,

Повір, красунею стрункою,

Та каламутною рікою

Життя у вирву занесло.

І от , бреде воно в лахмітті

Туди, де ґелґіт п’яних зграй.

Ніщо не миле в цілім світі,

Лиш тільки чарку подавай!

Ну що ж, тепер це, кажуть, модно

То ж не приймай до серця все!

Та глянь: за нею он голодне

Дитя замурзане трясе.

02.08.1981, нд.

Зміни в місті

Весна в цвіту, та ми її не бачимо,

Не ждучи вже від долі доброти.

Затуркані умовами собачими,

Міркуємо, як ніг не простягти.

Знайомі вулиці зробились непривітними,

На них вже годі затишку знайти.

За кожним закутком – траншеї, ями, смітники –

Притулок для міської босоти.

Блукають юрби – пики перекошені.

Путани, бо́мжі, про́йди, шахраї.

І виродки – каліки недоношені –

Це, місто, всі достоїнства твої.

П’янота межі люду всюди точиться

І засина в смітті та у багні.

А ось цьому мерзотнику щось хочеться –

Він ладен очі видряпать мені.

Іду я геть, щоб стерво відчепилося –

Воно ж до інших тут же пристає.

Сволота геть безкарно розпустилася,

Прохо́ду людям чесним не дає.

До чого ж можна, люди, докотитися,

Коли не в шані совість і закон?

До поки свинство буде це творитися

І задавати у культурі тон?

01.04.1994, пт.

П’яна країна

Вдома сиджу, чи працюю на дачі,

Серцем спокійний, душею не плачу.

Варто ж попасти у місто між люди –

Біль несказаний стиска мої груди.

Жме звідусіль мене маса стотонна,

Мов поринаю в водойму бездонну.

Й ніби вода, рвуться в очі і вуха

Вічні розмови про брагу-сивуху.

А за розмовою й діло кується:

Річка теклини ядучої ллється.

П’ють вже й жінки, а не тільки мужчини –

П’яний народ, пяна країна!

Що ж ми збудуєм, як будем так жити?

Як же на світі нам білому жити?

Що за напасть то і звідки взялась?

Певне чекає погибель на нас.

1992

П’яний морок

Все сп’яну робиться у нас,

Все сп’яну!

Забиті голови весь час

Дурманом.

Ми маршем п’яною юрми

Крокуєм,

І комунізм ніколи ми

Не побудуєм.

Вже нас до нього не ведуть –

Ми в пекло сунем,

Хоча Ілліч вказав нам путь

До зір комуни.

Та нам тепер вже не до зір –

В нас п’яний морок.

В умі – туман, в душі – пустир,

Думки – з пацьорок¹.

В нас чарка – друг, «предел мечты»,

Горілка – мати.

Бредем без всякої мети,

Дегенерати.

Чим лікувати нам тепер

Цю пошесть?

Змінити «власть» в СРСР –

Вже досить!

01.04.1980, вт.