Вільям Затьора: Літературно-краєзнавчий проект

Ольга та Андрій Будугаї, укладачі та співавтори Літературно-краєзнавчого проекту про Вільяма Васильовича Затьору

Історія появи літературно-краєзнавчого проекту на пошану Вільяма Затьори

(До 80-річчя від дня народження митця)

Ім’я Вільяма Васильовича Затьори (28.01.1939 – 08.09.2001) в пам’яті переважної більшості земляків та його уч­нів – бердянців і гостей міста, які в різні роки навчалися в Бердянському технікумі виноградарства і вино­робства (БТВіВ), – залишалося пов’язаним перш за все з біологією, хімією, педагогікою в широкому розуміння цього слова, а для декого – і з такою самобутньою мовою, як есперанто. Але ця непересічна постать варта того, щоб про неї знали різні покоління українців. Наш літературно-краєзнавчий проект має на меті певним чином ліквідувати цю білу пляму на мистецькій мапі України взагалі і Північного Приазов’я зокрема.

У цьому проекті зі спогадів рідних і близьких читач зможе дізнатися про різні сфери ді­яльності Вільяма Васи­льовича: як есперантиста, педагога, активного учасника Товариства укра­їнської мови імені Т. Шевченка «Просвіта» і Народ­но­го Руху. Буде також приділено значну увагу творчості Вільяма Васильовича як поета, адже са­ме це його захоплення складанням віршів для переважної частини бердянців і жителів його малої батьківщини є майже зовсім неві­домою скла­довою його буття. А ця мистецька складова була дуже і дуже важливою у його непростому, але гідному поваги житті.

Поезія для Вільяма Васильовича була водночас і майстернею митця слова, небайдужого до життя країни, і тим незайманим Храмом для душі, який він відвідував десятиліттями, ще зі шкіль­них років. До цього Храму він заходив «знявши взуття», щоб ненароком не забруд­нити святилище отруйними уламками від пануючих в атеїстичному суспільстві ідей, концептів і реалій.

Саме ці часті відвідини такої своєрідної Церкви високого духу допомагали цьому світлому і чесному чоловікові зали­шатися в нашпигованому лицемірством і брехнею антигуманному соціумі справжньою Людиною – тією людиною, про яку так гарно свого часу написав його практично ровесник Василь Симоненко «Ти знаєш, що ти – людина»…

Прикметно, що Василь Андрійович, автор згаданого вірша, який став своєрідним гімном епохи шістдесятників, був усього на 5 років і 20 днів старшим, ніж Вільям Васильович. Це може пояснити, чому наш автор по духу й за переконаннями настільки близький цій епосі, на яку припадають його юнацькі роки – роки, коли активно формувалася його особистість і громадянська позиція патріота України. Цим дещо пояснюється і любов В. Затьори до рідної землі, заповіданої йому від його пращурів, – землі й народу, чиї історію, мову й культуру з такою ненавистю притискала Московсько-Петербурзька імперія…

Історія цього проекту започаткована як «реквієм». Вона розпочалася з того, що 24 січня 2019 року газета «Південна зоря» надрукувала спогади А. Будугая про В. За­тьо­ру як про його вчителя хімії в стінах БТВіВ і як про відомого бердянського есперантиста (стаття «Листівки на есперанто», С. 5). Цей спогад виринув із глибин свідомості автора статті після розмови з бердянським колекціонером Валерієм Юрійовичем Захаровим, у колекції якого є кілька десятків листівок на есперанто. Пізніше ми дізналися, що публікація вийшла за 4 дні перед 80-річчям від дня народження В. За­тьо­ри.

Ця публікація допомогла нам відновити зв’язок із родиною педагога (31 січня 2019 року з А. Бу­дугаєм через мережу «Фейсбук» зв’язався старший син есперантиста Юрій Вільямович Затьора), Спілкування з членами родини підштовхнуло до ідеї зібрати та опублікувати матеріали про В. В. За­тьо­ру.

Завдяки членам родини (і в першу чергу – старшому сину, який узяв на себе працю на­бирати поезії батька із рукописів) у нас з’явилося на руках і дві сотні поезій цього педагога.

Також наша родина отримала декілька електронних сімейних світлин і спогади про Вільяма Затьору від його рідного брата – відомого у Бердянську та за його межами митця пензля Юрія Васильовича Затьори – викладача художньої школи і керівника студії образотворчого мистецтва БМПК. Завдяки спільним зусиллям по уточненню фактів біографії, дослідженню творчих шукань поета піднялася досить сильна хвиля мистецько-краєзнавчого пошуку навколо імені Ві­льяма Ва­сильовича. Відтак удалося більше дізнатися про нього самого та його діяльність.

Цікавою віхою життя педагога став гурток есперанто в ЦДЮТ, який створив і вів В. В. Затьора з 1979-го по 1996-й роки. У газеті «Південна зоря» від 7 травня 2019 року вийшла публікація матеріалу «Вільям За­тьора: педагог, есперантист, поет» (С. 6), а також невеличка до­бірка його віршів (у тому ж номері).

16 липня 2019 року на творчому сайті «Берда-Ліра», керованому краєзнавцем і патріоткою Бердянська Людмилою Миколаївною Заяц, з’явився матеріал про В. В. Затьору як поета та 29 його віршів, переважно пейзажної тематики.

Стало зрозуміло, що задум про реквієм митцеві переростає в ширший літературно-крає­знавчий проект. З часом виникла ідея видати не одну електронну книгу, як задумувалося спочатку, – збірку, яка увібрала б у себе все разом, а чотири. Усі отримані від рідних поета вірші В. Затьори нами було умовно розділено на цикли в залежності від тематики поезій. Масив матеріалу розпо­ділили таким чином:

Книга перша: «Звернуся до слова». До неї входять такі два розділи: «Спогади про Вільяма Затьору» і «Вірші Вільяма Затьори». Останній складається із циклів: 1) «Просто́ри України» – громадянські вірші – 27 поезій; 2) «Звернуся до слова» – вірші про мову – 4 поезії; 3) «Gepatra lando» («Батьківщина») – вірші на мові есперанто – 11 поезій. Усього 42 поезії.

Книга друга. «Вир почуттів». До неї входять такі цикли: 1) «Рідна земля» – пейзажні вірші – 36 поезій; 2) «Слово про батька» – вірші про рідних – 17 поезій; 3) «Вир почуттів» – інтимна лірика – 13 поезій. Усього 66 поезій.

Книга третя. «Цените сейчас». До неї входять усі російськомовні цикли: 1) «Армейским друзьям» – армійські вірші – 20 поезій; 2) «Цените сейчас» – інтимна лірика – 17 поезій; 3) «Камни в степи» – громадянська лірика – 11 поезій. Усього 48 поезій.

Книга четверта. «Чуєш цокіт копит?». До неї входять цикли: 1) «Чуєш цокіт копит?» – філософська лірика – 15 поезій; 2) «Чебрецева земля» – громадянська поезія – 9 поезій; 3) «Без фальші» – політичні вірші – 20 поезій; 4) «П’яна країна» – «антиалкогольні» вірші – 5 пое­зій. Усього 49 поезій.

Таким чином, у чотирьох збірках міститься 205 поезій В. Затьори. І це далеко не вся його поетична спадщина. Сподіваємося, що в майбутньому родина докладе зусилля, щоб «вивести на орбіту» і решту його літературних здобутків.

Говорячи про конкретно цю збірку, зазначимо, що в її розділі «Спогади про Вільяма Затьору» містяться не лише спогади кількох краян про нього. Тут є досить детальні й щемкі роздуми про творчість В. В. Затьори рідного брата поета – ху­дожника й педагога Юрія Васильовича Затьори. Викладач технікуму Анжела Леонідівна Олешко згадує роки спільної праці, змальовує художній світ лірики бердянського поета. Цікаво й фахово пише про свого однодумця знана в Україні активістка Товариства української мови імені Т. Шевченка «Просвіта», учасниця подій Майдану під час Революції Гідності, професор педагогіки, літературознавець Ганна Леонідівна Токмань. Спогадами про земляка ділиться й бердянець Олексій Федосійович Сухий.

Отже, пропонуємо увазі читачів частину матеріалів, якими поділилися рідні, колеги та од­нодумці са­мо­бутнього поета, педагога, біолога, есперантиста і просто світлої людини – чоловіка, якого колишня його учениця, випускниця СШ № 5 1971 року Тетяна Михайлівна Дани­ленко-Підус у нашому інтернет-листуванні назвала «ні на кого не схожим «інопланетянином», Людиною Май­бут­нього!!!» А ми б додали таке: Людиною-небожителем за складом свої душі! Людиною, яка за нашими відчуттями, не залишається байдужою до життя на Землі й зараз, коли Бог покликав цю світлу душу до Себе, у Свої виміри, людина, яка звідти намагається чим може допомагати нам завжди залишатися Людьми!