Запорізька область має вигідне економіко-географічне розташування. Вона знаходиться у південно-східній частині України на півдні східноєвропейської рівнини на чорноземах степової зони. Область межує з Херсонською, Дніпропетровською та Донецькою областями. Південні кордони області омиваються водами Азовського моря, берегова лінія якого в межах області перевищує 300 км. Територія області займає 27,2 тис. км2, що становить 4,5% території України. Довжина з півночі на південь становить 208 км, зі сходу на захід – 235 км.
Населення області складає 1846,9 тис. осіб, що становить 4% населення України, у тому числі міське – 1411,2 тис. осіб, сільське – 435,8 тис. осіб. Рівень урбанізації в області перевищує середній в Україні і становить 76,4%. 42,9% населення області (792,7 тис. осіб) мешкає в м. Запоріжжі, яке є значним промисловим центром і відіграє особливо важливу роль у соціально-економічному розвитку як області, так і держави в цілому.
Етнічний склад населення області: українці – 1364,1 тис. осіб (73,9% загальної чисельності населення області), росіяни – 476,7 тис. осіб (25,8%), болгари – 27,7 тис. осіб (1,5%), білоруси – 12,7 тис. осіб (0,7%) та інші.
Запорізька область як окрема адміністративно-територіальна одиниця незалежної України має цікаву, неповторну і непросту історію. Створено її було у складі УРСР 10 січня 1939 р. на виконання відповідного Указу Президії Верховної Ради СРСР. Тоді у новостворену область із центром у м. Запоріжжі було включено 28 районів, які раніше входили до Дніпропетровської області: Андріївський, Бердянський, Велико-Білозерський, Велико-Токмацький, Василевський, Веселівський, Генічеський, Гуляйпільський, Кам`янсько-Дніпровський, Коларовський, Красноармійський, імені В. В. Куйбишева, Люксембургський, Мелітопольський, Михайлівський, Молочанський, Нижньо-Сірогозький, Ново-Василевський, Ново-Златопольський, Ново-Михайлівський, Оріхівський, Пологівський,. Приазовський, Ротфронтівський, Сиваський, Чернігівський, Якимівський та 2 райони тодішньої Миколаївської області: Велико-Лепетиський і Ново-Троїцький. 11 лютого 1939 р. було утворено Запорізький район. 26 березня того ж року на місці ліквідованих Коларівського, Люксембургського, Молочанського і Ротфронтівського районів був створений Приморський. 7 червня місто Бердянськ було переіменоване у м. Осипенко, а Бердянський район став Осипенківським. У порівнянні з сучасною Запорізькою областю у 1939 р. площа нової області була значно більшою і включала частину сучасних територій Херсонської і Миколаївської областей. Межувала Запорізька область з Дніпропетровською, Сталінською (тепер Донецька область), Миколаївською областями і Кримською Автономною РСР.
Наша область стала однією з найбільших і економічно розвинених у складі УРСР. У зв`язку з бурхливим розвитком промисловості населення Запорізької області збільшувалось швидше ніж у цілому в республіці. В 1939 р. на її території мешкало 1297 тис. чоловік. Особливо збільшилося населення у містах області, де ще до 1938 р. мешкало 40% населення. 300-тисячне Запоріжжя входило у п`ятірку найбільших міст республіки.
Значні кошти виділялися на потреби охорони здоров`я населення. В 1940 р. в області діяло 92 лікарні на 4174 ліжка, у тому числі у містах — 38 лікарень більш ніж на 2700 ліжок, а в селах – 54 лікарні на 1473 ліжка, 373 фельдшерсько-акушерських пункти, 38 фельдшерських здоровпункти, 30 санепідстанцій, 13 малярійних станцій в яких працювало 1911 лікарів.
Швидкими темпами розвивалась народна освіта. Після ліквідації до 1937 р. неписемності було введено обов`язкову семирічну освіту у містах і початкову – на селі. Перед війною в області діяло 1454 загальноосвітніх школи (157 середніх, 382 неповних середніх і 915 початкових). Поступово вводилася загальна середня освіта. Утворилась система професійно-технічної освіти. В 1932 р. у школах ФЗУ і ремісничих училищах навчалося 7520 учнів. В 1938/39 навчальному році у п`яти інститутах області навчалось 3090 студентів, в 34 технікумах – 7210 учнів. Бібліотеки області нараховували біля 2 млн. книжок, читачами яких було 71,3 тис. чоловік. В області діяли 1380 клуби, у т.ч. 1025 – колгоспних, а також 22 державних кінотеатри, 416 кіноустановок, у тому числі 182 стаціонарних. В Запоріжжі працювали український драматичний театр ім. М.К. Заньковецької і ляльковий театр. В Бердянську діяв драматичний театр, а в Мелітополі – колгоспний драматичний театр.
В області видавалися газети: три обласних — «Червоне Запоріжжя», «Більшовик Запоріжжя» і «Комсомолець Запоріжжя», дві міських і 21 районна.
У розпорядженні більш ніж 1500 фізкультурних колективи було 10 сучасних стадіонів.
Мирний розвиток народного господарства молодої області був перерваний нападом на СРСР фашистської Німеччини. 22 червня 1941 р. на Запоріжжя, як і на всю багатостраждальну землю України та на землі її сусідів, прийшла Друга світова війна. У перші дні війни більша частина військовозобов’язаних запоріжців була мобілізована до лав Червоної Армії. Велику допомогу Червоній Армії подали народне ополчення та винищувальні батальйони. Десятки тисяч мешканців області будували оборонні споруди на правому березі Дніпра. Почалася перебудова народного господарство на воєнний лад.
Згідно гітлерівського плану «Барбаросса» одним з найголовніших напрямків наступу фашистської армії був південний напрям. Її керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти найбільш розвинутою економічною базою нашої республіки та її багатими сировинними й паливними ресурсами.
Разом з тим, як показали події літа 1941 р., СРСР та його збройні сили не були готові дати належну відсіч німецькому агресору. Після запеклих боїв на правому березі Дніпра радянські війська змушені були відійти на Лівобережжя. За короткий час в обласному центрі та в районах було проведено величезну роботу з евакуації промислових підприємств, засобів транспорту, зв’язку, державних установ, сільськогосподарської продукції на схід.
Окупанти встановили режим жорстокої експлуатації, безправ’я і терору. За два роки гітлерівської неволі в Запорізькій області було розстріляно 66745 мирних громадян та 10916 військовополонених, на каторжні роботи в Німеччину забрано 157416 чоловік. Фашисти створили в області п’ять концтаборів: у м. Запоріжжі, смт. Василівці, у м. Бердянську, м. Пологах, с. Дмитрівці Вільнянського району. Відповіддю на режим окупантів стало розгортання підпільного руху. Партійним керівництвом було зроблено спробу створити мережу підпільних організацій. Проте налагодити чітке керівництво рухом опору не вдалося. Незважаючи на перешкоди та труднощі, опір ворогові в області поступово зростав. На території області під час окупації діяло 28 партизанських груп. Кілька диверсійно-розвідувальних груп в основному в районі дніпровських плавнів було висаджено у травні-червні 1943 р. Значна частина з них була знищена відразу, а решта розгорнула диверсійно-розвідувальну діяльність. Після визволення Запоріжжя понад 800 підпільників та партизан області за мужність у боротьбі із загарбниками були відзначені орденами й медалями СРСР.
Крім радянсько-партійних підпільників боротьбу проти окупантів в краї вели також і сили ОУН, які мали метою створення незалежної Української держави. У Запорізьку область у вересні 1941 р. прибули члени їх похідної групи «Південь». Підпільну мережу осередків самостійників у краї в 1941-42 рр. очолював І. Клим. Після звільнення області органи НКВС виявили 30 таких осередків із 187 членами у них. Загалом на території області діяло близько 1,5 тис. оунівців.
Перемігши ворога у запеклих боях влітку 1943 р. у Донбасі радянські війська у вересні почали визволення Запорізької області. 14 вересня 1943 р. Радянська Армія вибила ворога з райцентру смт Розівка, 15-го були визволені Куйбишеве і Гуляйполе, 16-го Андріївка, 17-го м. Бердянськ, 18-го Новомиколаївку, Пологи, Ногайськ (Приморськ), 19-го Оріхів, 20-го Комишуваха, Приазовське, Нововасилівка, 28-го Червоноармійськ (Вільнянська). Переслідуючи ворога, частини Південного фронту під командуванням генерала Ф. І. Толбухіна до 23 вересня вийшли на рубіж ріки Молочної. Наприкінці вересня частини Південно-Західного фронту генерала Р.Я. Малиновського вийшли до Дніпра в районі Запоріжжя–Дніпропетровськ. Одначе сходу прорвати оборону німців і визволити Запоріжжя та Мелітополь відразу не вдалося. Фашисти, намагаючись утримати плацдарм на Дніпрі і підступи до Криму, що були важливими вузлами оборони на самому півдні сумнозвісного «східного валу», сконцентрували тут значні сили.
Радянське командування, забезпечуючи визволення Запоріжжя, зосередило на запорізькому плацдармі частини трьох армій Південно-Західного фронту: 12-ї армії генерал-майора О.І. Данилова, 8-ї гвардійської генерал-лейтенанта В.І. Чуйкова та 3-ї гвардійської генерал-лейтенанта Д.Д. Лелюшенка. З повітря їх дії підтримувало з’єднання 17-ї повітряної армії нашого земляка генерал-лейтенанта В.О. Судця. У ніч на 14 жовтня відбувся перший в історії війни нічний штурм міста. А 14 жовтня 1943 р. ворога було вибито з головної, лівобережної, частини обласного центру.
Форсування Дніпра і захоплення плацдарму на правому березі Дніпра частинами Радянської Армії відбулися у листопаді 1943 р. 25 листопада поблизу с. Розумівки нижче Запоріжжя закріпилися перші підрозділи червоноармійців. 60 гвардійська дивізія й окремі полки ще двох стрілецьких дивізій протягом місяця утримували плацдарм, відбиваючи шалені атаки фашистів. Бувало, що німці атакували кількома відбірними полками при підтримці кожного 20-30 танками. Але захисники плацдарму не відступили. За цей ратний подвиг 43 з них отримали звання Героя Радянського Союзу.
29–30 грудня було відбито Дніпрогес, а на північ від нього радянські війська також створили плацдарм. За ці жорстокі бої тисячі вояків також було нагороджено орденами і медалями СРСР. Тим часом, з’єднання Південного фронту (з 20-го жовтня — 4-й Український) генерала армії Ф. І. Толбухіна, розгорнули наступ на підступах до Криму. Для того, щоб відрізати фашистські угруповання в Криму від головних сил ворожої групи армій «Південь», війська фронту повинні були подолати оборонний рубіж на річці Молочній. Військам Південного фронту (5 ударна, 44, 2 гвардійська, 22, 51 та 8 повітряна армії) протистояла 6 фашистська армія. Наступ розпочався 26 вересня. Після 10-денних жорстоких боїв 23 жовтня з’єднання 51 армії у взаємодії з 28 армією визволили м. Мелітополь.
За героїзм і мужність, виявлені в боях за визволення міст і сіл Запорізької області, 207 бійцям та офіцерам було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, 53 з них удостоєні цього звання посмертно.
Загальні збитки, заподіяні ворогом народному господарству області, склали 18,7 мільярдів карбованців у тогочасних цінах. Незважаючи на значні матеріальні труднощі, запоріжці вносили кошти на озброєння Червоної Армії. До фонду оборони трудящі області лише в лютому 1944 р. передали 30 мільйонів карбованців.
Перемога над загарбниками дісталася дорогою ціною. На жаль, ще й досі не можна назвати точну кількість воїнів, які загинули, захищаючи та визволяючи міста, села і землю нашої області. За дуже приблизними даними на 10 військових кладовищах, у 655 братських та 73 поодиноких могилах поховано більше 100 тисяч радянських воїнів. Пошуки невідомих поховань та бійців, які залишилися непохованими на місцях боїв, тривають в області досі. З метою увічнення імен учасників війни земляків-запоріжців, котрі загинули в боях за свободу і незалежність Батьківщини до 50-річчя Перемоги видано «Книгу Пам`яті».
Відбудова народного господарства області почалася одразу після звільнення Запорізького краю від фашистів. Почали з налагоджування роботи транспорту. Вже у жовтні-листопаді 1943 р. відновили роботу залізничні вузли і станції Запоріжжя, Пологи, Мелітополь. Одночасно наводились тимчасові мости через Дніпро, відбудовувались автошляхи.
Поступово відновили роботу промислові підприємства області. Найбільш яскравою сторінкою в історії того часу є відродження Запорізького індустріального комплексу. 23 лютого 1944 р. Держкомітет оборони прийняв постанову «Про підготовку до відбудови Дніпрогесу», а вже з середини березня будівельно-монтажне управління «Дніпробуд» зустрічало перших фахівців. До Запоріжжя поверталися евакуйовані і біженці, з різних куточків прибували робітники за оргнабором. Прийняли участь у відродженні Дніпрогесу селяни області: за один лише 1944 р. вони відпрацювали 25 тисяч людино-днів, їхніми руками розібрано 3 тисячі кубометрів завалів, укладено 10 тисяч кубометрів каменю у захисну дамбу ГЕС.
Безперервним потоком з різних куточків СРСР на майданчики Дніпробуду йшло обладнання, будматеріали, машини та механізми. Від серпня 1946 до листопада 1947 рр. посаду першого секретаря Запорізького обкому партії обіймав Л.І. Брежнєв. Пізніше, під кінець 70-х років він видав свої мемуари «Відродження», в яких є спогади по відбудову Запоріжжя під його керівництвом.
На початку березня 1947 р. на Дніпрогесі був введений в дію перший гідроагрегат, відбудована частина машинного залу, прокладено лінію електропередач для забезпечення енергією «Запоріжсталі», а також заводів і шахт Донбасу. В червні з відкриттям шлюзу відновилося наскрізне судноплавство по Дніпру. Восени, в жовтні 1947 р. було введено в дію першу чергу заводу «Запоріжсталь» — 5 цехів, кожний з яких, по суті, був заводом. До кінця 1949 року всі металургійні агрегати, що діяли на «Запоріжсталі» до війни, були не тільки відбудовані, але й суттєво модернізовані, що значно збільшило їх потужність.
В 1950 р. відновили випуск продукції всі інші заводи чорної та кольорової металургії: «Дніпроспецсталь», феросплавний, коксохімічний, алюмінієвий, електродний, вогнетривів. В той же час на Дніпрогесі були введені в дію всі 9 гідроагрегатів, а їхня потужність збільшена на 16%. На початку 1950 р. знов працювали всі промислові підприємства, що діяли в області перед війною.
В роки відбудови промисловість області поповнилася новими галузями, яких не було до війни. В Запоріжжі почалося будівництво найбільшого в СРСР трансформаторного заводу, в Бердянську – кабельного. Почали випускати продукцію Бердянський нафтоолійний завод, Мелітопольська трикотажна фабрика, запорізькі заводи по виготовленню скла, шлаковати. Колишній Дніпровський карборундовий завод був перетворений на завод з виготовлення абразивних матеріалів та інструментів. На заводі «Комунар» почали випуск зернозбиральних комбайнів, на моторобудівному заводі пройшли випробування перші газотурбінні авіаційні двигуни.
До кінця 1950 року в цілому були загоєні рани, що їх нанесла війна сільському господарству області. Виробництво зерна та продуктів тваринництва практично досягло довоєнного рівня.
26 лютого 1956 року Президія Верховної Ради СРСР за успіхи, досягнені у справі збільшення виробництва і заготівлі зерна, м’яса, молока, яєць та інших сільськогосподарських продуктів нашу область було нагороджено орденом Леніна. В ті ж роки йшла відбудова житла та комунального господарства, в містах та селах області з’явилося багато нових будівель. В 1944 р. в Запоріжжі відновився трамвайний рух, а в 1959 р. – прокладені перші тролейбусні лінії. Поступово відбудовувалися лікарняні, учбові заклади, установи культури.
На початку 1960 р. у містах області діяло 5284 підприємства, з них 1116 великих. Повністю переобладнаний завод «Комунар» почав серійний випуск мікролітражного автомобіля «Запорожець». Двигуни і інші комплектуючі для цієї народної машини виробляли заводи Мелітополя: моторний, автогідроагрегатний, «Автокольорлит». Машинобудівники області почали випуск нових видів продукції – бульдозери, скрепери, екскаватори, потужні дизель-генератори, жатки та інше. В 1950-і роки до числа діючих увійшли гіганти електротехнічної галузі – заводи трансформаторний і високовольтної апаратури (Запоріжжя), «Азовкабель» (Бердянськ), а пізніше (в 1966 р.) – запорізький завод «Перетворювач».
В 1960-1980 рр. Запорізький промислово-енергетичний комплекс продовжував нарощувати випуск різноманітної продукції. Під лівобережним крилом греблі Дніпрогесу був побудований додатковий машинний зал – Дніпрогес-2. Поряд зі старим шлюзом поліг новий однокамерний. Побудова в Кам’янсько-Дніпровському районі Запорізької ТЕС (1977 р.) та Запорізької АЕС (1984 р.) перетворила область на найбільшого постачальника електроенергії в Україні. Тисячі літаків в усьому світі піднімали в повітря двигуни, розроблені КБ «Прогрес», радянськими космічними станціями керувала електроніка від Запорізької філії КБ «Хартрон».
Цей період відзначився великими темпами житлового та соціального будівництва. У містах області з’явилися нові житлові мікрорайони, на берегах Дніпра та вздовж Азовського узбережжя виросли відомчі профспілкові санаторії, пансіонати, піонерські табори, бази відпочинку. Як і в усьому СРСР, на початок 90-х років в Запорізькій області уповільнюються темпи розвитку економіки. а в окремих галузях народного господарства відбувається відчутний спад виробництва. Дедалі більше позначалось відставання у техніці, технології від розвинутих країн. Найбільш виразно неефективність соціалістичних методів господарювання виявилась на підприємствах металургії, металообробної промисловості, машинобудуванні. Вкрай загострились екологічні проблеми. Запоріжжя утримувало своє місце серед 68 міст СРСР з найбільш високим стабільним рівнем забрудненості атмосфери.
Спроби керівництва СРСР модернізувати вітчизняну економіку, вивести її із застою, реформувати політичну і соціальну модель країни виявилися неефективними.
В серпні 1991 р. почався розпад радянської держави. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення державності України. А 1 грудня його на референдумі майже одноголосно підтримали запоріжці, як і вся нова держава. Це стало початком нового періоду як її історії, так і історії Запорізької області.
У складі незалежної України від УРСР наша область успадкувала адміністративно-територіальний поділ. У 1992-93 рр. в ній було відновлено 2 сільських райони – Розівський та Великобілозірський.
У суспільно-політичному житті населення як усієї України, так і Запорізької області все більше значення починає відігравати місцеве самоврядування. Це проявляється у підвищенні ролі обласної, міських, районних та сільських рад у вирішенні практично всіх питань життєдіяльності територій. 27 липня 2001 р. XXII сесія Запорізької обласної ради одноголосно затвердила нову символіку області. Нею стали герб і прапор із зображенням фігури запорозького козака на малиновому фоні. Ця подія розпочала процес створення нової символіки міст, районів і сіл області.
У новій державі були проголошені нові принципи організації господарювання на засадах ринковості. Але перехід до ринку розтягнувся на довгі 10 років, що сприяло поглибленню економічної кризи. Запорізька промисловість у переважній більшості виявилась неконкурентно-спроможною. Дорогі і неякісні вироби промисловості в умовах відсутності перебудови на них для роботи по-новому не знаходили збуту. Значно скоротилися поставки українських і у тому числі запорізьких товарів на російський ринок. Росія отримала можливість експортувати більш якісніші і дешевші товари із Заходу. З тих же причин були закриті ринки розвинутих країн. Якийсь час вдалося поставляти на них за демпінговими цінами низькосортну металургійну продукцію. Скорочення промислового виробництва і будівництва, звільнення робітників і зубожіння населення вкрай звузили внутрішній ринок. Продовження промислового спаду було неминучим. Якщо на початку 90-х рр. у Запорізькій області він був відносно невеликим (1992 р. – 4,7%, 1993 р. – 1,2% ), то у 1994 р. падіння обсягів виробництва склало 22,5%. Загалом через 10 років промислові підприємства області виробляли продукції вдвічі менше. Серед найбільш постраждалих підприємств у ті роки виявилися «АвтоЗАЗ», «Мотор-Січ», Тітано-магнієвий комбінат. Багато запорізьких підприємств («Запоріжсталь», «Дніпроспецталь», алюмінієвий комбінат та інші) вижили тоді за рахунок поставок на міжнародний ринок. У 1995 р. експортувався 21% загального обсягу продукції підприємств області. На долю Запоріжжя припадало 8,5% експорту України.
Серйозний спад виробництва спостерігався і у сільському господарстві. Проголошення курсу на «фермерізацію» аграрного сектору не мало практичного втілення. У колективних господарствах як галузь майже зникло тваринництво. Вже у 1995 р. сільськогосподарське виробництво становило в області 60% від рівня 1990 р. Виробництво зерна знизилось з 2 млн. 454 тис. тон у 1992 р. до 1 млн. 150 тис. тон у 2000 р. З кінця 90-х рр. позначилися позитивні ознаки відродження економіки області, яка нарешті пристосувалась до роботи у нових ринкових умовах. Валова додана вартість зросла за 2000 р. на 7%. В промисловості ці показники склали майже 20%. На середину 2001 р. промисловість області першою серед регіонів держави відновили рівень 1990 р.
Запорізька область відіграє провідну роль у національній економіці та входить до числа регіонів України, які складають основу її індустріального та аграрного потенціалу.
Посідаючи дев’яте місце в Україні за чисельністю населення, Запорізька область є другою серед регіонів за обсягом реалізації промислової продукції у розрахунку на одного мешканця. Сьогодні економічний потенціал області – це понад 380 провідних підприємств. Запорізька область є одним з найбільш технологічно розвинених регіонів України зі значним науково-технічним та виробничим потенціалом. Основу промисловості регіону складає металургійний, машинобудівний та енергетичний комплекси. Металургійний комплекс області представлений такими відомими в усьому світі підприємствами чорної та кольорової металургії, як ВАТ “ЗМК “Запоріжсталь” – провідний виробник сталей та чавуну, ВАТ “Дніпроспецсталь” – виробник спеціальних сталей, ВАТ “Український графіт” – провідний виробник графітованих електродів, ВАТ “Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” – єдиний в Україні виробник первинного алюмінію та легованих сплавів, КП “Запорізький титано–магнієвий комбінат” – єдиний в Україні виробник губчатого титану, провідне підприємство з виробництва германію. Динамічно розвивається авіаційна промисловість. ВАТ «Мотор Січ» — одне з найбільших у світі і єдине в Україні підприємство з виробництва, іспиту, супроводу в експлуатації і ремонту 55 типів і модифікацій економічних і надійних двигунів для 61 виду літаків і вертольотів різного призначення.
Енергетичний комплекс області є найпотужнішим в Україні. У 2006 р. електростанціями області вироблено 51,3 млрд. квт/год., що складає 30 % загального обсягу електроенергії України.
Промислове зростання регіону триває вже дев’ятий рік поспіль і спостерігається практично у всіх галузях господарського життя. У загальному обсязі реалізації промислової продукції України питома вага області складає 8,4%. За обсягами реалізації промислової продукції по Україні область, за підсумками 2006 року, посіла 4 місце (38,7 млрд. грн.). В області зосереджені практично всі основні галузі промисловості, серед яких провідне місце посідають електроенергетика, металургія, машинобудування, металообробка та хімічна промисловість. Основу промисловості регіону складають металургійний комплекс, де виробляється 17,7% загального державного обсягу сталі, 17,5% готового прокату, енергетичний комплекс (26,7% електроенергії країни) та машинобудівний (51,9% випуску легкових автомобілів).
Запорізький край відомий, як один із розвинених аграрних регіонів України з багатими чорноземами, де основу рослинництва складають зернові культури. Розвинуто овочівництво та садівництво. В останні роки все більш динамічного розвитку набуває тваринницький сектор. Питома вага зовнішньоторговельного обороту Запорізької області складає 6,2% зовнішньоторговельного обороту України. Сприятливе географічне положення, високий рівень розвитку економіко-соціального середовища та щільність населення території обумовили розвиток різних видів транспорту – залізничного, автомобільного, водного та авіаційного. Сукупна довжина шляхів складає: залізничних – 990 км, автомобільних – 6974 км. Із загальної довжини автомобільних шляхів 399 км – державного значення. Територією області проходить низка стратегічних трас: Одеса-Мелітополь-Новоазовськ; Харків-Сімферополь-Севастополь; Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя. Важливу роль у нашій транспортній системі відіграє велика суднохідна артерія — ріка Дніпро. Вона з’єднує Запорізьку область не тільки з північними і південними регіонами України і портами Чорного та Азовського морів, але й з 15 європейськими країнами басейнів рік Дунай і Майн, а також з Росією, Польщею і Білорусією. Бердянський морський порт, який переробляє всі види вантажів, є морськими воротами в область. Важливу роль в транспортній системі регіону відіграє аеропорт в м. Запоріжжі, який має статус міжнародного та посідає одне з провідних місць в Україні за інтенсивністю пасажиропотоку.
Запорізька область – один з найбільших виробників сільськогосподарської продукції та виробів харчової промисловості серед регіонів України. Площа сільськогосподарських угідь області складає 2248,6 тис. га, або 5,4 % сільгоспугідь України. Площа орних земель – 1906,9 тис. га. На засадах приватної власності в області працюють 579 товариств, 94 сільськогосподарських кооперативів, 295 приватних (приватно-орендних) підприємств, 2328 фермерських господарств. У структурі сільськогосподарського виробництва переважає продукція рослинництва. У середньому, за підсумками 2006 року частка продукції рослинництва склала 67,4 %, тваринництва – 32,6 %. Валовий збір зернових і зернобобових культур у 2008 році склав 2,9 млн. тонн.
В області працюють 742 підприємства харчової та переробної промисловості. Серед них 481 – це «малі підприємства». Запорізька область є одним з лідерів серед українських регіонів за обсягами зовнішньої торгівлі. Річний обсяг зовнішньоторговельного обороту Запорізької області за підсумками 2006 року склав більше $5,4 млрд. Область є чітко визначеним експортоорієнтованим регіоном, в якому обсяг експорту за підсумками 2006 року в 1,5 рази перевищив обсяг імпортних закупівель. За обсягами експорту Запорізька область посідає четверте місце серед регіонів України. Більше 460 підприємств області постійно здійснюють зовнішньоторговельну діяльність. Партнерами області в зовнішній торгівлі є 123 країни світу.
Протягом останніх років в області склалися позитивні тенденції щодо розвитку малого підприємництва. В області функціонує більше 12 тисяч малих підприємств, на яких зайнято 73,3 тисячі працюючих.
В області створено 43,5 тис. нових робочих місць, з них 13,4 тис. – для найманих працівників юридичними особами та понад 30 тис. – суб’єктами підприємництва. Рівень виконання річного завдання склав 103,5%.
Сьогодні охорона здоров’я населення Запорізької області – це розгалужена мережа лікарень. сімейних амбулаторій, диспансерів, пологових будинків, медичних санчастин, фельдшерських пунктів, стоматологічних поліклінік, аптек. Майже 8 тисяч лікарів та понад 17,5 тисяч молодших медичних спеціалістів надають допомогу населенню області у 664 медичних закладах. У області працює майже 2 тис. висококваліфікованих працівників фармацевтичної галузі. Забезпеченість населення аптечними закладами значно перевищує загальний показник в Україні. Освітянська галузь в нашій області сьогодні — це 673 загальноосвітні навчальні заклади усіх форм власності, 544 дошкільні, 61 позашкільний заклад, 44 професійно-технічні і 35 вищих навчальних закладів. Усіма ланками освіти в області охоплено біля 400 тисяч населення. В регіоні розпочалося зміщення акцентів з позиції “Освіта для всіх” на утвердження принципу “Освіта для кожного”. Усі повні загальноосвітні навчальні заклади (І-ІІІ ступенів) укомплектовані навчально-комп‘ютерними комплексами, 70% з них підключені до мережі Інтернет. В області діють 544 дошкільні заклади, в яких виховується більше 44 тис. дітей. Розвиваються дошкільні заклади загального розвитку, комбіновані, спеціальні, санаторні тощо, діє 73 комплекси «школа-дитячий садок».
Удосконалюється мережа інтернатних закладів для дітей, які потребують особливої суспільної уваги (сиріт і тих, що залишились без піклування батьків, з малозабезпечених сімей, з проблемами фізичного й розумового розвитку, з ослабленим здоров’ям тощо). Усього діє 30 таких закладів, у них виховуються 6804 дітей, з них: сиріт і позбавлених батьківського піклування – 1895 чол. Зараз діє 44 професійно-технічні навчальні заклади, з них 16 — промислової орієнтації, 15 — сільськогосподарської, 7 — будівельної, 6 — легкої промисловості, у яких навчається біля 25 тис. учнів.
Сьогодні в регіоні – 35 вищих навчальних закладів, у яких навчається понад 100 тис. студентів, у тому числі з різних країн світу. Вищі навчальні заклади (такі, як Запорізький національний технічний університет, Запорізький національний університет, Запорізька державна інженерна академія, Запорізький державний медичний університет та інші) готують висококваліфіковані кадри, спеціалістів із сучасною підготовкою для промисловості, освіти, медицини, культури тощо, не лише для потреб регіону, а й для країни в цілому. Для забезпечення культурних потреб населення в області працюють 4 театрально-видовищних заклади, обласна філармонія, цирк, 2 парки культури та відпочинку, 514 масових бібліотек, 411 клубних закладів, 22 музей, в т.ч. 3 музея-заповідники, 70 дитячих шкіл естетичного виховання, 77 кінотеатрів.
В області розташовано 8082 об’єкт культурного надбання, в тому числі 1681 – історії, 6327 – археології, 74 – монументального мистецтва. До державного реєстру нерухомих пам’яток національного культурного надбання України занесено 8 пам’яток археології, 3 пам’ятки історії та 3 заповідники (Національний історико-археологічний музей-заповідник “Кам’яна Могила” поблизу міста Мелітополь, Національний заповідник “Хортиця”, історико-архітектурний музей-заповідник “Садиба Попова” поблизу м. Василівка).
Визнаний лідер бібліотечної справи ? обласна універсальна наукова бібліотека ім. Горького. Заснована 1905 року, вона стала значною скарбницею друкованих творів, її бібліотечний фонд складає 1,5 млн. примірників, з них 10 тис. рідкісних видань.
Серед державних музейних закладів провідне місце посідає обласний краєзнавчий музей, заснований у грудні 1921 року визначним істориком, археологом, етнографом і фольклористом Я.П. Новицьким. В колекціях музею зібрано понад 100 тис. експонатів, серед них чимало таких що, мають світове значення. Кожен музей області має свою неповторну колекцію. Щорічно історико-краєзнавчі та художні музеї області приймають близько півмільйона відвідувачів.
Діють обласні відділення Національної спілки письменників та Національної спілки художників України. Працює обласний осередок Національної спілки майстрів народного мистецтва України який об’єднує понад 2,5 тис. майстрів декоративно-прикладного мистецтва та художників-аматорів.
Запорізька область володіє значними рекреаційно-курортними ресурсами. Нещодавно м. Бердянськ, отримало статус курорту Державного значення. Значна кількість пам’яток природи та історії створюють благодатні умови для всіх видів масового відпочинку, особливо туризму. До послуг відпочиваючих на берегах Азовського моря та Дніпра діє широкий спектр санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку, кемпінгів, спортивних майданчиків. З метою прискорення розвитку туризму в краї та інформування населення про наявні туристичні об’єкти при обласному краєзнавчому музеї створено туристично-інформаційний центр.
Останніми роками загальний стан фізичної культури і спорту області зазнає позитивних змін у збільшенні загальної кількості осіб, що займаються фізкультурно-оздоровчою роботою та спортом. В м. Запоріжжі відкрито і працює 2 льодових манежі, футбольні поля зі штучним покриттям, футбольний стадіон.
В області працює школа вищої спортивної майстерності, на базі якої працює центр олімпійської підготовки, обласний інтернат спортивного профілю, 15 спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву, 52 дитячо-юнацькі спортивні школи, 68 дитячо-юнацьких підліткових клубів, 6 дитячо-юнацьких клубів фізичної підготовки.
Запорізька область споконвіку славилась своїми спортивними здобутками. Імена багатьох вихованців запорізьких спортивних клубів навічно увійшли в історію. Яків Пункін став першим олімпійським чемпіоном в СРСР серед борців. Володарями олімпійського золота в різні роки були Леонід Жаботинський, Михайло Іщенко та багато інших. До складу збірних команд України з різних видів спорту увійшло 236 запорізьких спортсменів, з яких 100 – до основного складу. 14 спортсменів-запоріжців представляли Україну у 2008 р. на XXIX літніх Олімпійських іграх у Пекіні. Вихованець Запоріжжя з греко-римської боротьби Армен Варданян завоював бронзову медаль.
А попереду нові перемоги і нові здобутки, які стануть сторінками нової історії і не лише спортивної, а і всієї Запорізької області однієї з найпривабливіших територій України.
Г. Шаповалов, доктор історичних наук,
професор, директор Запорізького
обласного краєзнавчого музею