IV квартал 2013 р.

Останній випуск огляду за 2013 рік пропонує ознайомитися зі зміненою концепцією бібліотечної справи на основі технології веб 2.0; комп’ютерними технологіями, які нині дають нові можливості розкриття фондів, роботи з читачем; роллю й місцем сучасних бібліотек у системі надання електронних державних послуг; системою RFID-технологій, яка в недалекому майбутньому може замінити систему штрих-кодування бібліотечних фондів; використанням інтент-аналізу у різноманітних процесах бібліографічної діяльності та несподіваним поглядом на майбутнє бібліотечних каталогів.

* * *

Технологічні досягнення останнього десятиліття істотно вплинули на бібліотечну справу, що традиційно відіграє ключову роль в інформаційному секторі. Деякі говорять про радикальну зміну самої концепції бібліотечної справи. Саме таку концепцію осучасненої бібліотеки на основі технології веб 2.0 пропонує Сергій Гарагуля в статті «Бібліотека та веб 2.0: зміна фахової парадигми» (В помощь работнику НТБ. – 2013. – Вып. 2). Термін «бібліотека 2.0», до речі, знайомий нам з попередніх оглядів, був упроваджений Майклом Кейсі як безпосереднє запозичення технологій бізнес 2.0 і веб 2.0. Зокрема, Кейсі описав необхідність адаптації бібліотек під стратегію постійної зміни, і, в той же час, підтримки спільної роботи користувачів бібліотек. Активний і компетентний користувач – значна складова бібліотеки 2.0. Завдяки інформації та ідеям, що циркулюють в напряму від бібліотеки до читача і навпаки, послуги бібліотек отримали можливість постійно, швидко і динамічно розвиватися і вдосконалюватися. Користувач стає учасником, творцем і консультантом одночасно, незалежно від віртуальності продукту.

Попри поширене утвердження щодо переважно рекреаційної спрямованості соціальних мереж, варто відзначити, що вони стають щодалі важливішим сховищем інформації та осередком креації (створення) інтелектуального продукту, зокрема, й бібліотечно-бібліографічного характеру. Так, популярна «соціальна мережа читачів книг» LiveLib.ru зусиллям своїх користувачів створює потужний анотований книжковий каталог, доповнюючи його рецензіями читацького загалу. Кожен зареєстрований користувач цієї мережі має змогу додати інформацію в описову форму, яка нагадує каталожну картку. Для кращої візуалізації матеріалу передбачена опція завантаження обкладинок книг. Читач може долучити до бібліографічного опису вибрані цитати з пропонованого видання, а також поділитися власними враженнями від прочитаної книги. Варто також відзначити систематизацію за рубриками, що здійснюється користувацьким колективом сайту, а також опцію оцінки книги – узагальнений показник суб’єктивних оцінок читачів, що стає підставою для складання своєрідного рейтингу видань. Крім того, на LiveLib.ru будь-хто може звернутися за порадою «Що читати». За схожими принципами діють й інші соціальні мережі книжково-бібліографічної тематики: Goodreads, Revish, LibraryThing, IMHOnet тощо.

Дуже важливо, аби такі проекти не заміняли традиційне бібліотечне середовище, а взаємодіяли з ним попри відмінностям у характері функціонування, адже книжкові соціальні мережі поєднані з книгозбірнею спільною місією збереження та поширення знань. Практично співпраця бібліотеки та книжкових соціальних мереж могла б реалізуватися, зокрема, через надання сайтам фахової бібліографічної підтримки та залученням бібліографами кращих користувацьких рецензій на одному щаблі з професійними анотаціями під час описів ресурсів.

Чимало корисних змін може принести в діяльність бібліотеки й блогосфера. Завдяки вдалому позиціонуванню представництв бібліотеки в інтернет-середовищі вирішувалася б низка питань, зокрема: реалізація експертної ролі біблотекаря/бібліографа через надання фахових рекомендацій, тестування нових ідей, пов’язаних з оптимізацією роботи бібліотечного працівника; персоналізація фахового спілкування шляхом використання блогів, як платформ для зворотнього зв’язку із читацьким загалом, як адресатом надання бібліотечних послуг й співробітниками інших бібліотек та установ спорідненого спрямування (книгарень, архівів тощо). Загалом, завдяки появі принципово нових мережевих платформ (Соціальних мереж, блогів, мікроблогів тощо) та аналітичного апарату нового покоління (зокрема, Google Analitics) бібліотекар озброєний значно більшими відомостями про потреби та запити читачів.

Відомий в бібліотечно-бібліографічних колах Е. Р. Сукіасян в публікації «Есть ли будущее у библиотечных каталогов?» висуває припущення, що бібліотечні каталоги (як карткові, так й електронні) не мають перспектив зберегтися в майбутньому: їх місце займуть пошукові системи нового покоління (Науч. и техн. б-ки. – 2013. — № 3). Хотілося б ознайомити колег із текстом цієї статті, досить несподіваної для такого маститого каталогізатора, повністю.¹

Комп’ютерні технології нині дають нові можливості розкриття фондів, роботи з читачем. Формується нова інформаційна сфера. Електронні книжкові виставки – якісно нова і надзвичайно ефективна форма бібліотечного обслуговування зовнішніх комунікацій бібліотеки, поступово займають у ній свій конкретний сегмент.

Автори публікації «Електронні виставки в бібліотеках як форма створення нового інформаційного ресурсу» Наталія Солонська та Юрій Мордвінов пропонують знайомство з концептуальною моделлю електронної виставки (В помощь работнику НТБ. – 2013. – Вып. 2). Модель має три основні складові: мета, процес реалізації, кінцевий результат.

Мета – формування і підтримка довіри цільових аудиторій та розуміння спільності інтересів; стимулювання інтересу широкого загалу до інформаційних ресурсів бібліотеки; пропаганда її діяльності; формування інформаційної культури суспільства.

Процес підготовки електронної книжкової виставки потребує високого професіоналізму бібліотекарів/бібліографів (адже виставка виноситься на суд багатьох віртуальних читачів); участі співробітників суміжних відділів (наприклад, автоматизації); сучасної матеріально-технічної бази. Підвищуються професійні вимоги до автора проекту, до дизайнера.

Віртуальна виставка, як і традиційна, вимагає визначення назви, форми, читацького призначення, мети, завдань, розділів, використаних цитат, оформлюваних засобів, бібліографічного забезпечення, засобів реклами, супутніх заходів тощо. Підхід до підготовки електронної виставки, наголошують автори, залишається класичним для бібліотечної практики: об’єкт – видання, яке трансформується в електронне представлення; читач – віртуальний (мережевий); завдання – розкриття та реклама фондів. До речі, рекламно-презентаційна значущість електронної виставки для бібліотеки надзвичайна (можливо, цей фактор нами сьогодні навіть і не усвідомлюється).

Електронні виставки дозволяють бібліотеці виконувати свою місію культурної установи, оскільки професійно підготовлені виставки формують у читача інформаційну і загальну культуру. На жаль, такий читач не відчує заманливого запаху друкарської фарби, однак він швидко одержить необхідну візуальну інформацію (обкладинки книг); високофахове бібліографічне обслуговування (бібліографічний опис); може, й зміст праці; вступну статтю; аналітичний огляд з проблеми; додаткові бібліографічні покажчики; ілюстративний матеріал; цитати; висловлювання; рецензії; біографічну довідку про автора (авторів); посилання на бази даних бібліотеки та інші джерела; відгуки інших читачів тощо. Спектр, варіанти, експлікація (розгортання, пояснення) – надзвичайно широкі. Чим різноманітніша інформація і можливість інтернет-спілкування, інтернет-комунікацій, тим більше мережевих читачів має бібліотека (не виключно, що такий зацікавлений читач захоче прийти до бібліотеки й безпосередньо).

Тенденції розвитку сучасного інформаційного суспільства зумовлюють необхідність широкого використання комп’ютерних та телекомунікаційних технологій у процесах взаємодії держави з населенням, бізнесом, неурядовими організаціями. Ці технології є основою електронного урядування (ЕУ), яке дозволяє адаптувати державне управління до нових умов суспільного розвитку і передбачає покращення послуг, що надаються державою.

Стаття «Бібліотеки та проблеми отримання електронних послуг в умовах електронного урядування» Петра Шпига присвячена висвітленню ролі й місця сучасних бібліотек у системі надання електронних державних послуг фізичним та юридичним особам в умовах електронного урядування (В помощь работнику НТБ. – 2013. – Вып. 2).

Розвитку системи надання електронних послуг в бібліотеках України сприяє мережа пунктів доступа громадян (ПДГ) до офіційної інформації, які створюються, починаючи з червня 2009 р., Українською бібліотечною асоціацією в рамках гранту Програми сприяння Парламенту України ІІ за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Таким чином бібліотеки отримали досвід створення пунктів доступу до офіційної інформації. Цей досвід дозволяє виділити ряд питань, що стосуються надання електронних державних послуг (ЕДП), які бібліотеки можуть вирішувати самостійно.

Першим і очевидним напрямом діяльності бібліотек, що стосується становлення ЕУ в Україні, є розширення номенклатури електронних послуг, популяризація серед населення знань про мережу Інтернет та її можливості. Сьогодні через Інтернет доступні: інформація про режим роботи, адреси, телефони, прізвища, перелік послуг органів державної влади; новини законодавства та процес законотворення; участь у процесі прийняття державних рішень; інструменти впливу на законотворчий процес тощо. Введення нових послуг передбачає також наявність певних навичок у працівників бібліотек.

Таким чином, тенденції розвитку сучасного інформаційного суспільства вимагають від держави, бібліотечної спільноти розроблення та впровадження системи отримання електронних державних послуг в бібліотеках України. Створення бібліотечних пунктів колективного доступу до ЕДП у контексті становлення ЕУ дозволить розширити коло фізичних та юридичних осіб, яким стануть доступні ці послуги, підвищить рівень комп’ютерної та інформаційної грамотності населення, зменшить «інформаційну нерівність» між окремими регіонами й різними верствами населення. Введення нових послуг спрятиме перетворенню бібліотек (особливо публічних) в центри громад, які відіграватимуть ключову роль у вдосконаленні державного управління та відносин між державою і громадянами, становленні електронних форм взаємодії між органами державної влади і громадянами.

Сучасне інформаційне суспільство стрімко розвивається: до його послуг комп’ютери, айфони, айпади тощо. Організації, які живуть у ногу з часом, мають власні корпоративні сайти чи портали. Їх виникнення в Росії стало масовим вже у другій половині 90-х років XX ст. Однак, навіть у наші дні, їх мають далеко не всі муніципальні бібліотеки. Автор публікації «Возможности портала безграничны» Алла Левченко пропонує досвід функціонування порталу «Бібліотеки Псковської області»: http://portal.pskovlib.ru (Библио-поле. — 2013. — № 6). Завдячуючи цьому порталу, створеному Псковською ОУНБ, всі муніципальні бібліотеки мають змогу подати інформацію про себе в Інтернеті. Будь-який користувач таким чином може відвідати сторінки будь-якої районної ЦБ та дізнатися про книжкові новинки, інформаційні ресурси, знайти корисні посилання або налагодити необхідні контакти.

Автор стверджує, що корпоративний сайт – це не данина моді та високим технологіям. Цікава та функціональна сторінка з якісним контентом – це ефективний засіб досягненння головних маркетингових цілей будь-якої компанії. Бібліотечний портал – це засіб просування книг, читання, послуг учасників.

Робота по створенню портала почалася ще у 2009 році. При його формуванні як корпоративного веб-проекту, було поставлено такі цілі: надання муніципальним бібліотекам регіону можливості розміщення на порталі актуальної інформації про себе; інформування користувачів про бібліотечні новинки та інноваційні проекти; обмін професійною інформацією.

Щоб портал став цікавим та зрозумілим відвідувачам, було розроблено сучасний інтерфейс, дизайн, визначено основні рубрики та розділи для розміщення інформації.

Яку ж інформацію може знайти сьогодні віддалений користувач за допомогою бібліотечного порталу? Ось тільки деякі з його основних розділів: «Головна», «Новинки», «Бібліотеки Псковської області», «Документи», «Модельні бібліотеки», «Безперервна освіта». Розділ «Бібліотеки Псковської області» містить сторінки кожної МРБ, які в свою чергу збирають інформацію за розділами: «Новини», «Муніципальна влада», «Інформація про ЦБС», «Сільські бібліотеки», «Інформаційні ресурси», «Краєзнавство», «Проекти, програми», «Літературна карта», «Афіша заходів», «Наші видання» та ін. На бібліотечному порталі ЦРБ намагаються представити не тільки новини, але й різноманітні матеріали з урахуванням інтересів, інформаційних потреб відвідувачів. Як показує статистика, найпопулярніші серед користувачів такі розділи, як «Краєзнавство», «Літературна карта», «Наші видання», «Новини».

Портал, як корпоративний проект, став важливим інформаційним майданчиком для ОУНБ, інших обласних та муніципальних бібліотек, користувачів різних категорій, літературних та інших любительських об’єднань.

Підсумовуючи, автор нагадує колегам декілька правил, вироблених інтернет-спільнотою. По-перше, застаріле наповнення сайту часто справляє гірше враження, ніж навіть його відсутність. По-друге, користувач заходить на сайт два рази – спочатку при першому знайомстві, а другий раз може стати останнім, якщо відвідувач не бачить змін. Ці правила підтверджуються практикою! Головне, як стверджує автор, портал повинен бути цікавим, пізнавальним, інформаційним та комунікативним!

Останнім часом підвищена увага приділяється питанням формування інформаційної культури педагогів-практиків. Чому саме? По-перше, педагоги ніколи не були спеціалістами у галузі інформації. В епоху «індустриальної освіти» вчителі не знали, що таке метадані, які стратегії необхідно використати, щоб їх проаналізувати та узагальнити, яким чином можна полегшити доступ до ресурсів. До веб-епохи все це не мало значення.

В наш час інформаційне поле збільшилося неймовірно! Інтернет змінив форми нашої взаємодії. В умовах інформаційного суспільства ймовірні багаточисленні ризики та загрози: при доступності незмірно великих об’ємів інформації все складніше стає орієнтуватися, одержувати та перероблювати дійсно необхідні відомості.

Потужність сучасної техніки та новітніх технологій може бути використана для маніпулювання свідомістю та поведінкою людини, що в цілому загрожує дегуманізацією. У зв’язку з чим сьогодні постає глобальна задача – підготувати людину до нових умов життя та професійної діяльності, навчити ефективно використовувати можливості інформаційного середовища та захищатися від його негативних впливів.

Але – парадокс! – саме в цей час, час ускладнення роботи з інформацією, деякі педагоги з легкістю та ентузіазмом відмовилися від допомоги бібліотекаря. Вони захоплено опановують веб-інструменти та віртуальне середовище. При цьому, схоже, ще більше, ніж будь-коли залишаються необізнаними у відношенні доступу та пошуку в Мережі.

Авторами статті «На краю информационной бездны. Что нужно знать педагогу сегодня» М. М. Салеко, М. О. Болотовим, Ю. Ф. Болдирєвим було розроблено спеціальну програму занять з підвищення інформаційної культури та бібліографічної грамотності педагогів та запропоновано досвід її апробації на базі Волгоградської державної академії підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників освіти (Мир библиографии. – 2013. — № 6).

Основні цілі, переслідувані авторами даної програми: продемонструвати можливості бібліотеки як інформаційного центру у сфері освіти та педагогічної практики; сформувати навички пошуку за ЕК, складанні бібліографічного опису літератури для наукових та учбових робіт; ознайомитися з повнотекстовими ресурсами, представленими на сайтах федеральних, регіональних та муніципальних бібліотек, тематичних сайтах за шкільними програмами; дати уявлення про віртуальні довідкові служби та їх практичне використання. По закінченню занять усі бажаючі мали змогу пройти тестування та за його результатами отримати сертифікат від компанії Майкрософт.

Захід було високо оцінено та запропоновано проводити такі заняття як обов’язкові для слухачів зазначеної Академії.

Знайомство з системою (Radio Frequency Identification) для радіочастотної ідентифікації видань, яка в недалекому майбутньому може замінити систему штрих-кодування бібліотечних фондів, пропонує Олена Сокуренко в статті «Будущее – RFID-технологии» (Библио-поле. – 2013. — № 4).

Автор переконує, що не дивлючись на всі плюси, штрих-кодування не вирішило до кінця проблем з організацією відкритого доступу, інвентаризації тощо. Проаналізувавши можливості системи RFID, спеціалісти дійшли висновку, що радіочастотна ідентифікація може значно полегшити працю бібліотекаря. Було виділено слідуючі аспекти використання: можливість ідентифікувати будь-яке видання в автоматизованому режимі без звертання до каталогів та картотек; багаторазове прискорення прийняття та видачі літератури користувачам за допомогою можливості RFID зчитувати одномоментно декілька міток; оперативний контроль наявності книг на території закладу та їхнє переміщення; захист книг від несанкційованого виносу за межі читальної зали або будівлі; повнофункціональна інтеграція з автоматизованими бібліотечними інформаційними системами; максимальне скорочення часових витрат на виконання рутинних операцій, скорочення ручної праці.

Які ж технічні складові цієї системи? Радіочастотна мітка, як й штрих-код, кріпиться безпосередньо на саму книгу і складається з мікрочипа та антени. Візуально вона виглядає як етикетка, іноді навіть має своє джерело живлення. Мікрочип містить пам’ять, де зберігає власний унікальний номер та користувацьку інформацію. Можливість її переписати – одна із додаткових переваг RFID. До речі, чип може зберігати як відкриті, так і засекречені паролем дані, загальним об’ємом до 10000 байт (штрих-коди мають об’єм не більше 100 байт). В мікрочипі також є сектор, який відповідає за антикрадіжну функцію. Для деактивізації мітки необхідно оформити видання на абонементі: інформація про це надходить на мобільний термінал збору даних і обладнання записує книгу на читацький квиток.

У закладах, які перейшли на використання радіочастотної ідентифікації, можуть бути встановлені станції самообслуговування. Може використовуватися також станція автоматичного повернення книг. Вона корисна у першу чергу тим, що може функціонувати автономно від бібліотеки (наприклад, автомат може бути вмонтований у зовнішню стіну будівлі на зразок банкомату).

Нова система значно полегшує такі процеси, як прийняття нових надходжень (достатньо наклеїти на книгу RFID-мітку, а потім зареєструвати її за допомогою настільного зчитувача); пошук замовленої літератури (прилад подає сигнал, коли його проносять біля необхідного видання); інвентаризація (прилад автоматично зчитує наявність книг на полицях та записує їхні назви до пам’яті); видача книг (читач може сам оформити собі книги на абонементі: на поверхню автомата викладуються відібрані книги та читацький квиток, на екрані підтверджується бажання взяти видання додому – і користувач може виносити їх за межі бібліотеки). Все це дозволяє говорити про те, що RFID – високотехнологічне рішення багатьох проблем, з якими зараз стикається бібліотека. Переваги, які вона надає, незаперечні.

До речі, у світі вже більше 700 найбільших бібліотек використовують або упроваджують RFID-технології; у Санкт-Петербурзі за допомогою RFID першою автоматизована бібліотека східного факультету СПбДУ; у Москві – уперше упроваджено RFID у Будинку української книги імені Лесі Українки.

Публікація Марини Володимирівни Тиміної «Интент-анализ текстовой информации в справочно-библиографическом обслуживании читателей» характеризує розвиток змістовних методів бібліографії та обгрунтовує використання інтент-аналізу у різноманітних процесах бібліографічної діяльності (Библиотековедение. – 2013. — № 1). Автор стверджує, що вся бібліографічна практика пов’язана з аналізом інтенцій² у запитах читачів та бесідах з ними, а також у текстах документів. В ході розвитку бібліотечної практики склалися власні бібліографічні прийоми змістовного аналізу документів: бібліографічний відбір документів із документного потоку; методи аналітико-синтетичного згортання документів (анотування, реферування, підготовка оглядів); методи систематизації та предметизації бібліографічних відомостей про документи.

Методи аналізу документів давно та безперервно застосовуються бібліографами а процесі уточнення та виконання запитів, вивчення реального та цитованого документного потоку, розшуку фактографічної інформації, у власних дослідженнях бібліотек.

Коли ми говоримо про методи суміжних наук, які застосовуються в бібліотечно-бібліографічній діяльності, то в першу чергу маємо на увазі методи тих наук, які тісно пов’язані із системою соціальних комунікацій та сприйняття інформації – психології, соціології, інформатики.

В наш час частка професійних компетенцій бібліотекаря, зорієнтованих на аналіз інформації різного виду, оцінюється у 70 %. У кожному робочому процесі і на усіх рівнях аналізу документів бібліографом задіяні «таємні» аналітичні методи та прийоми. До нашого часу вони фіксувалися поняттями «інтуїція», «мистецтво», «бібліографічна еврістика».

Автор статті стверджує, що пропонований метод (інтент-аналіз) використовується бібліографами давно, які в своїй діяльності інтуїтивно вибираюють або оцінюють лінгвістичні одиниці – іменник, дієслово при підготовці анотацій, відборі публікацій, формуванні рубрики тощо.

Інтент-аналіз текста оголошений новим методом зовсім недавно, його характеризують як метод, народжений на стику різних наук: психології, лінгвістики, семантики.

Для бібліотечно-бібліографічної практики введення цього метода означає: теоретичну «легалізацію» прихованих інтелектуальних процесів у бібліографії, досвіду та професійної інтуіції бібліографів багатьох поколінь; фіксацію змістовного, психолінгвістичного початку в багатьох технологічних процесах довідково-бібліографічного обслуговування читачів.

Інтуїтивно елементи інтент-аналізу використовувалися практично в усіх традиційних бібліотечно-бібліографічних процесах: при відборі літератури за ознаками якості, анотуванні документів, роботі з читачами, складанні бібліографічних покажчиків тощо.

В своїй публікації автор детально розглядає загальнонаукову та спеціалізовану методику вибору інтенцій. Дослідна перевірка спеціалізованої методики інтент-аналізу проводилась на протязі 2010-2012 років серед студентів бібліотечно-інформаційного факультету Санкт-Петербурзького державного університету культури та мистецтв. У ході перевірки методики було створено словник інтенцій для інформаційних працівників, виділено основні їхні джерела. Словник призначений для виконання глибокого аналізу публіцистичних, новинних, рекламних текстів. Може використовуватися і для написання оглядів, оціночних анотацій, тематичних довідок. В результаті подальшої професійної оцінки методики було зроблено висновки щодо необхідність розробки додаткової експрес-методики аналізу запитів, яку бібліограф міг би оперативно використовувати в системі віртуальної довідки, в поточному режимі довідково-бібліографічного обслуговування читачів.

Додаток № 1

Э. Р. Сукиасян

Есть ли будущее у библиотечных каталогов?

Наше прошлое связано с карточными каталогами. Все искренне верят в светлое будущее электронных каталогов, которых с каждым годом в Рос­сии становится всё больше. И это нас вроде бы радует: карточки выбросим, компьютеры поставим, наладим ЭК. И всё будет хорошо. Так и проживём ещё не одну сотню лет.

Я изучил наши и зарубежные учебники, чтобы прояснить близкие и далёкие перспективы. Зарубежные учёные пишут о необхо­димости достижения единства (на первых порах — хотя бы полной совмес­тимости) двух оснований каталогизации: правил составления библиогра­фического описания и форматов.

Можно говорить о том, что в главном — понимании общих принципов каталогизации — единство достигнуто. Правда, международный документ Statement of International Cataloguing Principles (Декларация о международ­ных принципах каталогизации, 2009 г.) в нашей стране знает лишь очень узкий круг специалистов. Между тем, Декларация опубликована, её очень полезно изучить во всех библиотеках. И не только каталогизаторам, но также специалистам, отвечающим за автоматизированные библиотечно-информационные системы. Их программы, связанные с представлением на экране библиографической информации, отстают от каталогизационной теории и практики. То и дело библиотекари задают вопросы: как быть, если по правилам должно быть так, а наша АБИС этого «не признаёт»?

Сказанное выше — это наши сегодняшние проблемы. Когда в 1979 г. я вернулся из Швеции, где впервые увидел не сеть библиотек, а одну — авто­матизированную (её филиалы работали во всех уголках страны, жители имели единый читательский билет и пользовались единым фондом и ката­логами на него во всех филиалах), то наивно предположил, что мы отстаем от Швеции примерно на 25 лет. Через два десятка лет у нас так ничего и не изменилось. Возвращаясь из США (1990, 1995, 1996) я всякий раз, высту­пая устно или в печати, говорил: в США идёт процесс сокращения числа ЭК, они объединяются в системы, охватывающие весь штат (иногда — не­сколько штатов).

У нас же каждому директору библиотеки хотелось иметь свой ЭК. Это была главная задача. Я задавал вопрос: какая будет следующая? Никто не думал о том, что будет делать дальше: создать бы ЭК на весь фонд своей библиотеки.

Сводный каталог для всех библиотек города не создан у нас нигде (в печати об этом информации нет). Если задача и ставится, то в пределах сети или системы… «Костью в горле» всякий раз оказывается ведомственность: у нас одни библиотеки — «от культуры», другие — «от образования», третьи — «от науки» и т. д. Попытки каталогизаторов договориться между собой не поддерживаются.

Меня поражает компьютеризация каталогов! Светится экран — и хорошо. Что отражено из богатых фондов библиотеки, на каких языках, какие виды документов (ресурсов), а самое главное — за какой период? Попро­буйте, узнайте. Если повезет, то ЭК «скажет», что в нём есть, но никогда не объяснит, где искать то, чего в нём нет. Компьютер, в программе которого заложен принцип «диалога в реаль­ном режиме времени», не видит живого человека, не общается с ним.

За рубежом рядом с ЭК всегда находится в зоне видимости памятка, содержащая элементарные сведения.

На сколько лет мы отстаём от наших зарубежных коллег? Теперь это сказать трудно. По очень простой причине: никто у нас не проводит исследо­ваний, чтобы изучить причины неудовлетворённости пользователей. Мнения же «удовлетворённых» документируются самым тщательным образом. Мы привыкли гордиться содеянным и поэтому на конференциях говорим исклю­чительно о наших достижениях. Все знают, что проблем много, не всё уда­лось. Но об этом принято говорить только в своём коллективе. Это — наша национальная черта. У американцев, например, совсем другая тактика: они говорят не о достижениях, а о перспективах работы, обращают внимание на трудности, проблемы, ищут нетривиальные решения.

Несколько лет назад я сделал попытку профессионально разобрать художественное произведение, посвященное жизни публичной библиотеки США. После публикации на меня обрушилась лавина писем (больше полутора сотен!). Спрашивали о многом, но чаще всего: почему у нас в стране так сложно проводить конверсию каталогов? В 1994 г. после ремон­та и перестройки библиотека получила автоматизированную систему, обеспеченную восемью компьютерами. Три каталожных шкафа были про­даны на аукционе, вместо них появился ЭК. Никакой конверсии не потре­бовалось: просто в библиотечной системе штата Айова есть восемь зональ­ных библиотек, каждая из которых объединяет ресурсы десятков публич­ных библиотек своей зоны; совместно публичными и университетскими библиотеками штата ведётся единый ЭК.

Таким образом, переход к «новой эпохе» для библиотеки — это лишь получение техники и обучение пользователей. Нажатием одной клавиши из сводного каталога, доступного в любой библиотеке, можно оставить для решения локальных задач только те записи, которые имеют отметку о на­личии определённой книги в конкретной библиотеке. Иначе говоря, если читатель хочет получить книгу «здесь и сейчас», он работает в режиме, который можно назвать так: каталог той библиотеки, где вы находитесь.

Хотите получить больше информации, воспользоваться МБА или элек­тронной копией? Войдите в ОРАС штата (в США так называется ЭК — от online public access catalog).

Американская библиотечная ассоциация рекомендовала организовы­вать ЭК по принципу «от крупных библиотек — к небольшим». Две-три библиотеки штата с большими фондами создавали единый ЭК путем заим­ствования записей из других каталогов (Библиотеки Конгресса США или OCLC). Созданный каталог становился доступным, каждая библиотека могла ввести в него запись на документ, если он не был каталогизирован. В американских ЭК на каждое название существует три «картинки». Первая — запись в формате, базовая, исчерпывающая. Вторая — привычная по кар­точным каталогам полная библиографическая запись (предназначена для читателей). И ещё одна «картинка», называемая «холдинговой» — это све­дения о том, в каких библиотеках-участницах ЭК есть этот документ, можно ли его получить и в каком виде (в оригинале, электронном или ксе­рокопии).

Представьте, что в областном центре сначала создаётся ЭК областной библиотеки, объединённый с ЭК крупных библиотек (например, универси­тетских), доступный в Интернете. Каждая библиотека сверяет его со своим фондом (это просто сделать по карточным каталогам), делает отметку в холдинговых записях (т. е. регистрирует наличие документа в своём фонде), если записи нет — направляет информацию. Если все библиотеки работают правильно, область получит ЭК. Снабдите библиотеку компьютером с дос­тупом в Интернет — и она немедленно получит ЭК.

Фантастика, скажет читатель. И будет прав! У нас нет в каждой библиотеке каталогизатора такой квалификации, чтобы грамотно составить запись. Мы не научились работать в кооперации. Мешают ведомственные интересы.

В то время, как мы не можем решить наши проблемы, библиотеки за рубежом уже сделали два шага вперёд. На первый взгляд, вроде бы, у каж­дой есть ЭК. Но этот каталог уже совсем не тот, к которому мы привыкли. Что такое библиотечный каталог, мы знаем: перечень библиографических записей, раскрывающих состав и содержание имеющихся в фонде библио­теки документов. Но если наполнить каталог также записями на статьи, то это уже будет библиографическая база данных. А если в такой БД раскры­ты ресурсы (печатные и электронные) десятков библиотек?

Есть ли в этих библиоте­ках [университетов США] традиционные каталоги? Полагаю, что уже нет. А есть ли ЭК «на свой фонд»? Представляю, как смеялись бы наши американские коллеги, услышав подобный вопрос. Зачем? Ведь весь фонд отражён в «системе». Если читате­лю нужно получить источник информации на месте, надо просто зайти в фонд и посмотреть книги на полке по индексу Десятичной классификации Дьюи или Классификации Библиотеки Конгресса США. А фактические све­дения можно найти в Википедии — зачем же обращаться к книгам?

Если нужна конкретная книга, например, известного автора, найти за­пись просто. Нашли — переходите на холдинговую страницу, выбирайте библиотеку (сразу увидите, есть ли там книга, журнал). Заказывайте прямо «в системе» электронную копию. Посмотрите внимательно: нам предлага­ют услуги, о существовании которых мы и предположить не могли.

Это уже сегодняшний день. Хочу снова спросить: на сколько лет мы отстаём от наших зарубежных коллег?

Не думал я, что когда-нибудь мне, каталогизатору с пятидесятилет­ним стажем, придётся признать: у традиционных библиотечных каталогов нет будущего. Не только карточные каталоги, но и создаваемые с таким трудом ЭК, станут «памятниками истории». Им на смену придут совер­шенно иные поисковые системы. С огромным диапазоном возможностей. Это, конечно, случится не скоро, и мы, библиотекари, к такому повороту событий не готовы.

Свої зауваження і побажання надсилайте до інформаційно-бібліографічного відділу КЗ "ЗОУНБ ім. О. М. Горького" ЗОР за адресою: 69095, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 142, тел. 787-53-57 чи www.zounb.zp.ua (e—mail: bibliograf@zounb.zp.ua);

https://www.facebook.com/bibliogr.zounb

Список використаних джерел

1. Гарагуля С. Бібліотека та веб 2.0: зміна фахової парадигми / Сергій Гарагуля // В помощь работнику НТБ : экспресс-подборка. – 2013. – Вып. 2. – С. 29-32.

2. Левченко А. Возможности портала безграничны / Алла Левченко // Библио-поле. – 2013. — № 6. – С. 2-8.

3. Самко М. М. На краю информационной бездны. Что нужно знать педагогу сегодня / М. М. Самко, Н. А. Болотов, Ю. Ф. Болдырев // Мир библиографии. – 2013. — № 6. – С. 2-5.

4. Сокуренко Е. Будущее: RFID-технологии / Елена Сокуренко // Библио-поле. – 2013. — № 4. – С. 26-28.

5. Солонська Н. Електронні виставки в бібліотеках як форма створення нового інформаційного ресурсу / Наталія Солонська, Юрій Мордвінов // В помощь работнику НТБ : экспресс-подборка. – 2013. – Вып. 2. – С. 44-49.

6. Сукиасян Э. Р. Есть ли будущее у библиотечных каталогов? / Э. Р. Сукиасян // Науч. и техн. б-ки. – 2013. — № 3. – С. 38-42.

7. Тимина М. В. Интент-анализ текстовой информации в справочно-библиографическом обслуживании читателей / Марина Владимировна Тимина // Библиотековедение. – 2013. — № 1. – С. 45-50.

8. Шпига П. Бібліотеки та проблеми отримання електронних послуг в умовах електронного урядування / Петро Шпига // В помощь работнику НТБ : экспресс-подборка. – 2013. – Вып. 2. – С. 33-43.