Коло професійного читання бліотекаря прес-дайджест випуск 5

Зміст

Розколупа Н. Що відбувається з українськими публічними бібліотеками

Костенко Л. Закон про державну мову: що треба знати про нього працівникам публічних бібліотек

Адаменко М. «Незручні» маргіналізовані відвідувачі в бібліотеці: чи готові ми до комунікації?

Кісельова О. Формування правової культури юних користувачів у бібліотеках Кіровоградщини

Сафронова С. У «LesyaHub» вирує життя

Що відбувається з українськими публічними бібліотеками

Наталія Розколупа, заступник генерального директора

Національної бібліотеки України ім. Я. Мудрого,

заслужений працівник культури України

На думку автора, українські публічні бібліотеки останнім часом відчувають велику увагу до себе з боку засобів масової інформації, інтернет-ресурсів, зокрема соціальних мереж. Публікації переважно мають негативний характер: у бібліотеках все погано, вони стоять порожні, потрібно міняти місію самих закладів та кардинально оновлювати кадри. Про це говорять як нефахівці в бібліотечній царині, так і частина представників професії.

Хоча також є і багато незгодних із цією точкою зору, які наводять достатньо прикладів успішної трансформації книгозбірень у сучасні соціокультурні центри громад.

Не можна заперечувати той факт, що матеріально-технічний стан та кадрове забезпечення публічних бібліотек у цілому є незадовільним. Але, розглядаючи стан цих закладів та пропонуючи шляхи їх реформування, необхідно враховувати багато факторів.

Як відзначає автор статті, публічні бібліотеки сьогодні — це зона відповідальності органів самоврядування. Вони повинні утримувати та розвивати бібліотеки за власні кошти, без субвенцій чи дотацій із державного бюджету. До того ж відсутній важливий інструмент для розвитку бібліотек – державна політика в цій сфері.

Єдиним нормативно-правовим актом, що містить елементи такої політики, є Державні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 №72. Міністерство культури та інформаційної політики України пропонує до громадського обговорення проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Мінімальних стандартів забезпечення громадян культурними послугами».

Важливий плюс цього документа – те, що він пропонує не розглядати публічні бібліотеки як окремі заклади, а будувати їх національну мережу на основі координації та співробітництва, узгодженості в діях органів влади та місцевого самоврядування.

За основу мережування покладено територіальну громаду та зону обслуговування бібліотеки:

• в адміністративному центрі кожної територіальної громади (в т. ч. об’єднаної) повинна функціонувати як мінімум одна публічна бібліотека;

• в інших населених пунктах громади публічна бібліотека відкривається на 500-800 осіб зони обслуговування за умови, що відстань між бібліотеками не більше ніж 3 км;

• зона обслуговування публічної бібліотеки може поширюватися на окремий населений пункт, його частину або кілька населених пунктів;

• у населених пунктах чи житлових масивах, де публічні бібліотеки відсутні, бібліотечне обслуговування жителів здійснюється за допомогою нестаціонарних форм (бібліотечний пункт, пересувна бібліотека тощо);

• розмежовано поняття «бібліотека» та «бібліотечний пункт».

Керуючись Нормативами та кращими зарубіжними практиками, Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого просуває таку модель бібліотечної мережі в територіальній громаді, як публічна бібліотека з філіями.

Суть цієї моделі полягає в тому, що в кожній громаді утворюється один комунальний заклад «Публічна бібліотека» з його розташуванням в адміністративному центрі ОТГ. В інших населених пунктах громади цей комунальний заклад може мати філії чи розвивати нестаціонарні форми бібліотечного обслуговування.

Такий варіант організації мережі має суттєві переваги, а саме: єдиний керівник, єдиний бібліотечний фонд, його централізований облік та каталогізування, координація роботи, раціональне використання фінансових ресурсів громади.

Як показують попередні дані загальнодержавного дослідження «Публічна бібліотека об’єднаної територіальної громади», що проводить НБУ ім. Я. Мудрого за завданням Міністерства культури України, дедалі більше ОТГ обирають саме таку модель: із 2017р. їх кількість збільшилась із 30 до 168 од. (громади, які утворені протягом 2015-2017рр.).

Кабінет Міністрів України, реалізуючи завдання забезпечення мешканців громад доступними та якісними послугами, розпочав процес моделювання мереж надання публічних сервісів і послуг. Зокрема, йдеться і про моделювання майбутньої мережі публічних бібліотек. Однак вказівки щодо цього не відповідають Нормативам, іншим нормативно-правовим актам і розроблені на невідомій джерельній базі, без залучення експертного середовища, не враховують установлені показники мінімального рівня забезпечення населення мережею публічних бібліотек та не створюють належних умов для доступу громадян до інформації.

Так, запропонований Кабінетом Міністрів України принцип функціонування публічних бібліотек унеможливлює побудову мережі бібліотек, оскільки не передбачає зони обслуговування бібліотеки; прив’язаний до окремих населених пунктів, а не територіальної громади в цілому (пропонується зберігати бібліотеку в населених пунктах із кількістю мешканців понад 500 осіб); ігнорує право громадян на нестаціонарне бібліотечне обслуговування, закріплене Законом України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» та Нормативами; передбачає об’єднання публічних бібліотек зі шкільними книгозбірнями чи клубами тощо.

Що стосується матеріально-технічного забезпечення діяльності бібліотек, то, як показує світовий досвід, без фінансової допомоги держави не можна вирішити питання автоматизації бібліотечних процесів, входження «публічок» в єдиний інформаційний простір, реконструкції старих чи зведення нових будівель для бібліотек тощо. Україні вкрай необхідна державна цільова бібліотечна програма, але для її функціонування потрібні значні кошти, яких у бюджеті немає.

Хоча ми бачимо сьогодні достатньо прикладів позитивних змін у бібліотеках. Ці приклади локальні. І відбулися вони завдяки збігу кількох чинників, серед яких: наявність потреби громади в сучасному соціокультурному центрі, воля керівників органу місцевого самоврядування, фінансові можливості бюджету громади, бажання бібліотекарів змінюватися.

Трохи цифр із загальнодержавного дослідження «Публічна бібліотека об’єднаної територіальної громади», яке ще триває (дані наведено щодо 550 ОТГ, утворених протягом 2015-2017рр.):

Крім того, громадами для бібліотек було придбано нові комп’ютери: 2017р. – 112 (47 ОТГ); 2018 р. – 189 (80 ОТГ); перше півріччя 2019 р. – 138 (57 ОТГ).

Тож, безумовно, українські публічні бібліотеки потрібно реформувати, але на основі виваженої державної політики і не локально.

Закон про державну мову: що треба знати про нього працівникам публічних бібліотек

Леся Костенко, провідний методист

Полтавської обласної універсальної наукової

бібліотеки ім. І.П. Котляревського

16 липня 2019 р. набрав чинності Закон України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” від 25 квітня 2019 р. №2704-VIII (далі — Закон про мову). Прийнятий він був відповідно до ст. 10 Конституції України, що визначає українську мову як єдину державну мову в Україні та покладає на державу обов'язок забезпечувати її всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Оскільки Законом про мову до публічних сфер суспільного життя віднесено культурну сферу загалом (у тому числі функціонування бібліотек), то певні норми цього Закону мають безпосередній стосунок до роботи публічних бібліотек усіх рівнів, а отже працівники бібліотек повинні ці норми виконувати. Тож про які норми йдеться?

Як зазначає автор, відповідно до ст. 1 п. 1 Закону про мову, єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, а ст. 6 п. 1 зобов'язує кожного громадянина країни володіти державною мовою. Таким чином, кожен (у тому числі працівники бібліотек), хто має паспорт громадянина України, незалежно від своєї національності, має володіти державною мовою. Нею слід володіти поряд зі своєю рідною мовою, якщо ці мови не збігаються.

Статус української мови як єдиної державної передбачає обов’язковість її використання на всій території України в публічних сферах суспільного життя, які визначені Законом про мову (ст. 1 п. 7). тобто громадяни загалом, і працівники бібліотек зокрема, обов’язково мають застосовувати українську мову тільки в публічних відносинах. Для бібліотечної сфери це насамперед спілкування з відвідувачами публічних бібліотек, а також офіційно-ділове спілкування з керівництвом і працівниками.

За нормами ст. 2 п. 2 Закону про мову дія цього законодавчого акта не поширюється на сферу приватного спілкування. Це означає, що працівники публічних бібліотек у свій позаробочий час, коли вони не виконують своїх посадових обов’язків, можуть спілкуватися рідною мовою, якщо це не українська мова. Тобто сфери приватності Закон про мову не торкається зовсім.

Також цим Законом (ст. 9 п. 1) установлено досить великий перелік осіб, які зобов’язані застосовувати державну мову під час виконання ними службових обов’язків. Конкретно працівників публічних бібліотек у цьому переліку немає, але підпункт 16 п. 1 ст. 16 відносить до цього переліку посадових та службових осіб установ державної або комунальної форм власності, крім осіб, які не є громадянами України. Публічні бібліотеки – це і є установи державної чи комунальної форм власності, а тому саме ця норма Закону про мову зобов’язує всіх посадових та службових осіб публічних бібліотек застосовувати державну мову під час виконання ними службових обов’язків.

Робочий процес у публічній бібліотеці, особливо у великій, пов'язаний із проведенням різного роду засідань, заходів, зустрічей, нарад тощо. З цього приводу варто знати, що за ст. 12 п. 1 Закону про мову робочою мовою діяльності установ державної або комунальної форм власності, т. ч. мовою засідань, заходів, зустрічей та робочого спілкування, є державна мова. Таким чином, усі робочі наради, засідання, зустрічі, на яких обговорюються питання діяльності бібліотек (навіть тоді, коли на них присутні тільки «свої» працівники і для більшості з них рідною мовою є не українська), проводяться винятково державною мовою. А от неформальне засідання працівників бібліотеки, де обговорюватиметься, наприклад, новорічний корпоратив, можна провести тією мовою, якою буде зручно присутнім, оскільки це виходить за межі робочого спілкування.

За вимогами ст. 12 п. 2 Закону про мову в разі, якщо під час засідання, заходу або зустрічі використовується не державна, а інша мова, має бути забезпечений переклад державною мовою (навіть тоді, коли цю іншу мову всі розуміють без перекладу, бо Закон про мову не передбачає жодних винятків).

У ст. 13 п. 5 Закону про мову визначено, що мовою локальних актів, що регулюють діяльність установ державної та комунальної власності є державна мова. Це безпосередньо стосується всіх публічних бібліотек. До локальних актів бібліотек належать накази, інструкції, положення, правила користування, технологічні карти та інші документи, котрі видаються в межах однієї бібліотеки чи бібліотечної системи, затверджуються її керівником і регулюють діяльність цієї бібліотеки чи системи. І всі вони мають бути викладені українською мовою.

Закон про мову містить норми, котрі варто враховувати під час запису до бібліотеки нового користувача, внесення даних про нього до реєстру та оформлення титульного аркуша читацького формуляра. Це норми ст. 8 п. 2 та ст. 40 п. 2. У них установлено, що громадяни України, рідна мова яких відмінна від української, мають право на транскрибований запис своїх прізвища, імені та по батькові відповідно до своєї національної традиції. Це повністю відповідає нормі п. 2 ст. 294 Цивільного кодексу України, де зазначається, що «фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції». У цьому разі йдеться про написання іншомовного імені за допомогою літер українського алфавіту з відступленням від чинних орфографічних норм української мови.

Тому якщо відвідувач, записуючись до бібліотеки, надасть документ, який посвідчує особу і в якому зазначено його іншомовні прізвища та ім’я українськими літерами, але написано їх так, як вони звучать рідною мовою, то працівники бібліотеки повинні внести дані про особу у свій реєстр, нічого не змінюючи і не підбираючи українського аналога (до прикладу, Анну, Алесю, Нікіту, Євгенія, Михаїла чи Михаела не треба замінувати на Ганну, Олесю, Микиту, Євгена чи Михайла).

Застосуванню української мови як державної в публічних сферах (у т. ч. у сфері культури) присвячено розділ V Закону про мову. Так, відповідно до ст. 26 п. 2 абз. 2 Закону про мову, словники, розмовники та підручники, однією з мов яких є державна, і книжкові видання з ідентичними за змістом текстами двома і більше мовами, однією з яких є державна, вважаються книжковими виданнями державною мовою. Це потрібно враховувати при складанні документів із бібліотечної статистики. Але сама ця норма набере сили через два роки з моменту набуття чинності закону про мову, тобто вона почне діяти з 16.07.2021 р.

Ст. 27 п. 3 Закону зобов’язує в роботі установ державної чи комунальної форм власності використовувати винятково комп’ютерні програми з користувацьким інтерфейсом державною мовою.

Діяльність публічних бібліотек тісно пов’язана з проведенням публічних заходів. За нормою ст. 29 п. 1 Закону про мову публічними заходами для цілей цього закону є, зокрема, збори, конференції, виставки, семінари, тренінги, дискусії, форуми, інші заходи, які організовуються повністю або частково державними чи комунальними установами. Ця норма зобов’язує установи проводити публічні заходи державною мовою, якщо інше не встановлено законом.

У разі застосування під час публічного заходу іншої мови, ніж державна, його організатор (бібліотека) зобов’язаний забезпечити синхронний або послідовний переклад державною мовою, якщо цього вимагає хоча б один учасник публічного заходу. Тобто Закон про мову дає змогу використовувати в зазначених публічних заходах іншу мову, ніж українська, без перекладу, якщо всіх учасників заходу це влаштовує і жоден з них не вимагає такого перекладу (наприклад, доповіді одного чи декількох учасників конференції, яку організувала бібліотека, виголошуються іншою, ніж українська, мовою і ніхто не вимагає українського перекладу).

Крім мови проведення публічних заходів, Закон про мову регулює й питання мови проведення культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів. Відповідно до ст. 23 п. 2 такі заходи проводяться державною мовою. Застосування інших мов під час таких заходів дозволяється, якщо це виправдано художнім, творчим задумом організатора заходу (наприклад, на соціокультурному заході про Антуана де Сент-Екзюпері, який проводиться українською , крилаті фрази з йог філософської казки «Маленький принц» зачитуються мовою оригіналу – французькою, а на заході про лірику Другої світової війни, що теж проводиться українською, вірші воєнної тематики К. Симонова читаються російською мовою – так, як написав їх автор, аби максимально передати особливості його поезій).

Слід зазначити, що норма про мову культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів не поширюється на застосування мов під час виконання або відтворення пісень, інших музичних творів з текстом, фонограм. Тобто на всіх соціокультурних заходах, що проводить бібліотека, пісні виконуються мовою оригіналу (будь-якою) без жодних перекладів; це стосується і «живого» виконання і фонограми.

Супровід (конферанс) культурно-мистецьких, розважальних та видовищних заходів в Україні, відповідно до цієї ж ст. 23 Закону про мову, здійснюється державною мовою. Таким чином, ведучій (-а) соціокультурного заходу в бібліотеці завжди має застосовувати українську мову. Особливістю вищезазначеної статті щодо мови культурних та видовищних заходів є те, що вона набере чинності 16.07.2021 р., тобто через два роки після набрання чинності самим Законом.

Закон про мову встановив не лише норми щодо застосування державної мови в різних сферах суспільного життя, а й створив механізм щодо нагляду за дотриманням норм цього Закону, бо, відповідно до його ст. 1 п. 6, «створення перешкод та обмежень у застосуванні державної (української) мови тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом».

Таким механізмом є створення в Україні, відповідно до ст. 49 п. 4 Закону про мову, інституту Уповноваженого із захисту державної мови. Це особа, яка, серед іншого, розглядає скарги фізичних і юридичних осіб на дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, інших юридичних і фізичних осіб щодо дотримання вимог законодавства про державну мову; складає протоколи та застосовує стягнення у випадках, установлених законом. Тому, якщо в бібліотеці будь-якого рівня не дотримуються вищезазначених норм Закону про мову, будь-хто (користувач чи працівник самої бібліотеки) може подати письмову скаргу на неправомірні дії чи бездіяльність бібліотекарів. Це право закріплено у ст. 54 п. 1 Закону про мову, де зазначено, що кожна особа має право звернутися до Уповноваженого зі скаргою про порушення вимог Закону та щодо усунення перешкод і обмежень у користуванні державною мовою.

А п. 2 цієї ж ст. 54 конкретизує, на що саме можна поскаржитися стосовно державних та комунальних установ, до яких відносяться і публічні бібліотеки, а також їхніх працівників. Це: відмова застосувати державну мову в спілкуванні з особою, яка скаржиться; застосування під час засідань, заходів чи зустрічей іншої мови, ніж державна, всупереч вимогам цього Закону; інші підстави. Перелік випадків, коли можна поскаржитися Уповноваженому, не є вичерпним, а тому це може бути будь-яка «мовна» ситуація, якщо скаржник вважає, що йому створюють перешкоди у користуванні державною мовою.

Уповноважений може відреагувати на скаргу накладенням адміністративного штрафу. Тепер для цього є правове підґрунтя. Прикінцевими положеннями Закону про мову Кодекс України про адміністративні правопорушення (КпАП) доповнено двома статтями 188⁵² і 188⁵³, які стосуються «мовної» відповідальності.

Відповідно до ст. 188⁵² КпАП, порушення вимог Закону про мову щодо застосування державної мови під час засідань, заходів, зустрічей і робочого спілкування в установах державної і комунальної форм власності тягне за собою накладення штрафу від 200 до 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (нмдг) або попередження, якщо порушення вчинено вперше (1 нмдг на сьогодні становить 17 грн.). Порушення вимог Закону про мову в царині культури, в користувацьких інтерфейсах комп’ютерних програм та веб-сайтів, у сфері інформації для загального ознайомлення, публічних заходів, тягнуть за собою накладення штрафу від 200 до 300 нмдг або попередження, якщо порушення вчинено вперше.

А за ст. 188⁵³ КпАП повторне невиконання законних вимог Уповноваженого із захисту державної мови під час здійснення ним державного контролю за застосуванням державної мови тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від 100 до 200 нмдг.

Оскільки впровадження цієї системи адміністративної відповідальності потребує часу, то всі вищезазначені норми КпАП набирають чинності 16.07.2022 р., тобто через три роки з моменту набрання чинності Закону про мову.

Прикінцевими положеннями Закону про мову передбачено доповнення «мовними» нормами багатьох законів, але нашого профільного Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» серед них немає. До речі, не сказано про мову жодного слова і в чинній редакції цього Закону. Доповнюється лише Закон України «Про культуру» одним реченням про те, що «порядок застосування мов у сфері культури визначають цей закон та інші закони України». Тобто ми, працівники публічних бібліотек, маємо керуватися лише законом про мову, норми якого були проаналізовані в цій статті, і виконувати його вимоги, щоб ні у користувачів, ні у колег, ні в будь-кого не було жодних підстав для скарг стосовно невиконання зазначеного законодавчого акта.

«Незручні» маргіналізовані відвідувачі в бібліотеці: чи готові ми до комунікації?

(за матеріалами зарубіжних інтернет-джерел)

Марина Адаменко, головний бібліотекар

Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого

На думку автора історія і сучасний розвиток бібліотечної справи свідчать про те, що бібліотеки були і є важливим суспільним благом для людей, незалежно від їх соціально-економічного статусу. Філософія діяльності та місія бібліотек включає необхідність особливої уваги соціально знедоленим відвідувачам.

Це питання опинилося в полі зору міжнародної бібліотечної спільноти, коли в 1994 році було прийнято маніфест IFLA/ЮНЕСКО про публічні бібліотеки, в якому, зокрема, декларовано, що «публічна бібліотека надає свої послуги на основі рівного доступу для всіх людей незалежно від віку, раси, статі, віросповідання, національності, мови, соціального статусу».

Активізації роботи з бездомними на міжнародному рівні сприяли також прийняті у 2017 році Рекомендації IFLA щодо бібліотечних послуг для людей, які переживають бездомність.

Щоб подолати наявні упередження, експерти у Рекомендаціях запропонували вживати термін «люди, які переживають бездомність» замість «бездомні люди». Таким чином було підкреслено, що зазначені особи лише наразі є безхатченками і що постійна безпритульність не є тією характерною ознакою, яка властива людині.

Вищезгадані люди через умови життя та/або фізичні, розумові чи когнітивні обмеження стикаються з низкою перешкод, що не дають змоги їм отримувати рівний доступ до бібліотечних послуг. Між іншим, і через упередження з боку бібліотекарів. Водночас нам мало відомо про те, якою бачать бібліотеку та її сервіси люди, які переживають бездомність. Дотримання балансу між вільним доступом і безпекою – ось наріжний камінь, навколо якого має визначити свої цінності така соціальна інституція, як бібліотека.

Є важливі речі, які потрібно знати про людей, що переживають бездомність. Це:

• люди, яким немає де жити (вони сплять на вулицях, відкритих просторах або в місцях, не призначених для проживання);

• люди, які живуть у місцях тимчасового проживання (місцях для ночівлі безпритульних, таборах біженців тощо; особи, які тимчасово ділять житло з друзями, родичами);

• люди, які живуть у непристосованих і /або небезпечних приміщеннях (займають помешкання без дозволу).

На думку експертки з Хорватії С. Буніч, причинами бездомності можуть бути:

• структурні фактори: відсутність достатнього доходу, доступного житла та підтримки здоров’я і/або досвід дискримінації;

• системні невдачі: важкі зміни, пов’язані із благополуччям дітей; неадекватні дії людей після виписки з лікарні, звільнення з місць позбавлення волі та виправних установ; психічне здоров’я та наркоманія; відсутність підтримки іммігрантів і біженців;

• індивідуальні обставини: травматичні події (наприклад, пожежа в будинку або втрата роботи), особиста криза (розпад родини, домашнє насильство), проблеми з психічним здоров’ям та наркотичною залежністю (включно з травмою мозку та синдромом алкогольного сп’яніння).

Відповідно до Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (2005), бездомна особа – це особа, яка перебуває у соціальному становищі бездомності. До бездомних осіб належать безпритульні особи та особи, які мають притулок:

— безпритульна особа – повнолітня особа, яка проживає на вулиці, в парках, підвалах, під’їздах будинків, на горищах, об’єктах незавершеного будівництва, в інших місцях, непризначених і непридатних для проживання, у т. ч. жилих приміщеннях, що перебувають в аварійному стані;

— особа, яка має притулок (отримує послугу тимчасового притулку в закладах для бездомних осіб та інших соціальних закладах і установах, що надають такий притулок);

— безпритульні діти – діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають певного місця проживання.

Заклади для бездомних осіб – центри обліку, будинки нічного перебування, центри реінтеграції, соціальні готелі, центри комплексного обслуговування тощо.

Реінтеграція бездомних осіб і безпритульних дітей – процес повернення бездомних осіб і безпритульних дітей до життя в суспільстві як повноправних його членів.

Ґрунтовну інформацію та статистичні дані про мережу закладів для людей з груп ризику можна знайти на офіційному веб порталі Міністерства соціальної політики України. І є щодо цього разючі факти: на початок 2017 р. в Луганській та Тернопільській областях були відсутні будь-які заклади для бездомних осіб, а в Закарпатській області взагалі не було установ, що надають послуги притулку, соціальної реінтеграції та інтеграції, підтриманого проживання.

Чи знають бібліотекарі як допомогти людям, котрих ми називаємо безхатченками, тобто тим, хто не має житла, роботи, опинилися за бортом суспільного життя? Чи на часі ініціація адвокаційної кампанії щодо державної підтримки бібліотек в обслуговуванні груп населення, що перебувають у зоні ризику соціального відторгнення (ізольованості)? Така делікатна тема, як надання бібліотечних послуг людям, які переживають бездомність, потребує змістовного аналізу, вивчення досвіду колег.

Загалом автори статей у зарубіжних інтернет-джерелах зосереджують увагу на підказках щодо того, як бібліотекарям налагодити комунікацію з проблемними бездомними людьми. До інформаційної кампанії долучилися експерти потужних бібліотечних асоціацій Австралії та США. Фахівці зосередили свою увагу на такій проблематиці:

• міфи та упередження;

• практичні навички роботи з людьми, які переживають бездомність;

• дослідження питання інтенсивності відвідування людьми, які переживають бездомність, бібліотек та затребуваність ними бібліотечних послуг;

• яку інформацію вміщувати до матеріалів адвокаційної кампанії;

• організація бібліотечних послуг для дітей, підлітків і сімей, які переживають бездомність.

Щоб допомогти таким людям, бібліотекарі насамперед мають вивчати результати досліджень. Наприклад, результати опитування користувачів, які переживають бездомність, що було проведено фахівцями центральної бібліотеки м. Вінстон-Сейлем (штат Північна Кароліна, США), показали, що головним приводом відвідування цими людьми публічної бібліотеки є використання громадського комп’ютера, рекреаційних програм (зокрема, перегляди фільмів, настільні ігри та читання), набуття цифрових навичок. У середньому відвідування бібліотеки бездомними мали таку тривалість: 2 години або менше — 20%, 2-4 години – 40%, більше 4 години – 30%, увесь день -10%. Кількість візитів за тиждень становила 2-4 рази у 20% опитаних, 5-7 разів – у 80%.

Бібліотекарі були здивовані тим, що рекреаційні програми мають найбільший попит. Отримані результати надихнули їх на подальшу системну роботу.

Як продемонструвати свою відданість основним цінностям/принципам бібліотечної справи – доступності та справедливості? Відповідь: лише надаючи цільові послуги людям, які переживають бездомність або перебувають під загрозою бездомності.

Директор публічної бібліотеки м. Далласа (штат Техас, США) Джудіс при запровадженні спеціальних послуг та заходів, спрямованих на допомогу бездомним, радить керуватися такими принципами:

• перетворювати проблеми на можливості;

• слухати, щоб дізнатися, чого дійсно потребують такі люди;

• довіра та повага створюють довіру та повагу.

Ще у 2013 р. публічна бібліотека м. Далласа разом із друзями бібліотеки, а також техаськими Державною бібліотекою і комісією з питань архівів та Інститутом музейних і бібліотечних послуг, започаткувала ініціативу із залучення людей, які переживають бездомність. Особливістю програми стало те, що чотири радники-навігатори працюють під керівництвом чотирьох соціальних працівників, яких запрошує бібліотека. Навігаторами стають люди, які на власному досвіді пережили бездомність та готові допомогти іншим упоратись із проблемами.

Завдяки цьому проекту бібліотека залучила понад 4 тис. членів бездомних спільнот до бібліотечних програм, надаючи наставницькі та індивідуальні послуги допомоги. «Ініціатива залучення бездомних», яка представлена на сайті бібліотеки, пропонує скористатися такими можливостями: двічі на місяць поспілкуватися за філіжанкою кави, кожного вівторка пограти в настільні ігри, кожних вівторка та середи відвідати безкоштовні класи гри на гітарі, двічі на місяць, у четвер, переглянути класичні фільми.

Е. Шоу і Ж. Росанська дослідили бібліотечні послуги для бездомних та узагальнили їх. Із них в умовах українського сьогодення реалістичнішими є такі:

— навчання з написання резюме;

— отримання безкоштовної бібліотечної картки;

— комп’ютерні курси;

— інформація про місця безкоштовного харчування;

— доступ до Інтернету;

— скасування штрафу за невчасно повернуту книгу.

Американські бібліотеки крок за кроком рухаються в напрямі демократичних стандартів якості та розширюють сферу впливу на бездомних людей, пропонуючи їм низку сервісів:

• створення фокус-груп для вивчення потреб бездомних;

• допомога медсестри/соціального працівника;

• надання безкоштовних проїзних квитків, щоб дістатися до бібліотеки;

• забезпечення дітей безкоштовними обідами протягом літа;

• консультування про працевлаштування/стажування на робочому місці (особливо для підлітків);

• робота бібліобуса/pop-up-бібліотеки (надання послуг у будь-якому місці, а не обов’язково саме в бібліотеці);

• діяльність книжкових клубів;

• перегляд кінофільмів;

• партнерські послуги (наприклад, мобільний душ або житло, перукарські та стоматологічні послуги);

• можливість займатися мистецтвом/ремеслами, історією, творчістю тощо для безпритульних та дітей;

• соціальна реклама з реквізитами притулків, місць харчування тощо;

• позичення краватки для проходження співбесіди;

• вимірювання артеріального тиску;

• організація кавових годин;

• можливість скористатися розеткою для зарядження телефону;

• послуги центрів для виконання домашніх завдань після школи для бездомних дітей та студентів із низьким рівнем доходу.

На офіційному сайті публічної бібліотеки м. Лос-Анджелеса (штат Каліфорнія, США) людям, які переживають бездомність, пропонують за допомогою безкоштовного додатку WIN (What I Need) скористатися мобільною версією ресурсів на кшталт пошуку роботи, харчування, житла та багатьох інших послуг, які можна отримати під час відвідання бібліотеки.

У 2015 р. у м. Загребі (Хорватія) відбувся семінар Секції IFLA з питань надання бібліотечних послуг особам з особливими потребами «Бібліотечні послуги для бездомних: обмін досвідом для розробки рекомендацій».

У 2018 р. хорватські колеги розглядали принципи концепції радикальної інклюзивної бібліотеки, серед них:

• розширення прав і можливостей – рівноправний доступ вимагає збільшення рівня участі членів громади, оскільки в бібліотечній культурі важливі всі люди;

• підтримка – бібліотека нічого не вимагає від відвідувача і пропонує вирішення проблем та розвиває прагнення;

• сталість – бібліотечні програми зміцнюють громаду;

• збереження – зберегти суспільну та культурну пам'ять заради урахування всіх думок.

Викликів у бібліотекарів багато. Адже перебування «незручних» маргіналізованих відвідувачів у бібліотеці є чутливим для оточення, а тому і ставлення до них у кожній соціальній групі населення різне. Маємо впоратися з непередбачуваною поведінкою таких людей, з особистим ставленням до їх складних життєвих історій, застосовувати індивідуальних підхід, заснований на правах людини, опанувати додаткові знання з психології, неврології, соціальної роботи та права. Ми повинні переконатися у власній готовності до рішучих дій, шукати канали для зворотної комунікації з бездомними відвідувачами.

Як сьогодні бібліотекарям подолати виклики? По-перше, з’ясуйте реальні потреби бездомного населення у вашій громаді. Окресліть коло організацій, що діють у громаді та працюють з бездомними. Пам’ятайте, що бібліотеки можуть виступати як партнери або прихильники інших організацій, що допомагають бездомним з їжею, одягом, медичним обслуговуванням і т. ін.

Далі з’ясуйте, з якими перешкодами може зіткнутися бібліотека. Прийміть рішення про те, які види послуг вона здатна та хоче організувати, визначте цілі для розв’язання питань, а також те, які швидкі, короткострокові та/або довгострокові дії можливо реалізувати. Скористайтеся принципом «навчання через дію», запропонуйте волонтерам та безпритульним долучитися до бібліотечних соціальних ініціатив. І пам’ятайте: поради та допомога представників інших професій (соціальні працівники, юристи, психологи, медсестри і т. д.) бібліотекарям потрібні та важливі!

Наприклад, фахівець публічної бібліотеки Квінсу (Нью-Йорк, США) В. Терріл пропонує переглянути політику/стандарти/правила бібліотеки:

• в частині дій, що застосовуються лише проти людей, які є (або сприймаються) бездомними;

• щодо ідентифікації особи, які можуть служити бар’єром для отримання послуг;

• щодо плати за використання картки бібліотеки або тарифу за доступ до Інтернету, зарядження телефону, штрафних санкцій;

• стосовно правил вживання їжі та напоїв у бібліотеці.

Тему бібліотеки і бездомних людей висвітлено у фільмі режисера Е. Естевеса «Публічна бібліотека» (The Public), що побачив світ на широкому екрані у 2018 р. Режисер розпочав досліджувати цю проблему після того, як прочитав у 2007 році статтю колишнього бібліотекаря м. Солт-Лейк-Сіті (штат Юта, США) Ч. Уорда про те, скільки бездомних людей використовують бібліотеки як притулки. Ця історія про співчуття та гідність, право на ненасильницький протест і бібліотечні цінності, баланс між доступом та безпекою. На думку режисера, бібліотеки – це останній бастіон демократії.

За останні роки чимало бібліотек адаптували свої послуги, забезпечивши доступ до інформації громадянам, які заслуговують на співчуття та мають право на повагу людської гідності незалежно від обставин, в яких вони опинилися.

Бібліотекарі в Україні також не залишились осторонь дискусійного руху. Так під час X Львівського міжнародного бібліотечного форуму (18-21 вересня 2019 р.) за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні на дискусійному майданчику «Соціальна інклюзія та бібліотека» були розглянуті концепції бібліотечного обслуговування безхатченків та людей з інвалідністю за Рекомендаціями IFLA. Обговоренням актуальної проблематики також переймалися бібліотекарі м. Києва.

Основні принципи бібліотечної справи – доступність та справедливість. І бібліотеки мають усі ресурси для впливу, надаючи можливості бездомним людям для навчання та неформальної освіти, а також простір і привід для соціальної взаємодії.

Бібліотекарі навряд чи змінять світ, але можуть сприяти підтримці бездомних людей та їх інтеграції в життя суспільства.

Формування правової культури юних користувачів у бібліотеках Кіровоградщини

Олена Кісельова, завідувач науково-методичного відділу

Кіровоградської обласної бібліотеки для юнацтва ім. Є. Маланюка

На думку автора, формування правової культури молоді сьогодні є важливою складовою у вихованні вільної особистості. Воно сприяє становленню цінностей спрямованих на розвиток цивілізованого суспільства, демократії, справедливості, поваги до закону. Мають значення такі поняття як обов’язок, відповідальність, права кожного громадянина, суспільства, влада і сила, партнерство і конфлікт.

Усі громадяни України мають право на набуття необхідного їм мінімуму правових знань. Це право забезпечується мережею навчально-виховних закладів, ЗМІ та культурно-освітніми установами, провідна роль серед яких належить бібліотекам.

У 2018 році бібліотечні заклади Кіровоградщини долучились до реалізації загальнонаціонального правопросвітницького проекту «Я маю право!», покликаного підвищити юридичну грамотність українців та сформувати нову правову культуру в суспільстві.

В рамках проекту бібліотекарі області у співпраці з фахівцями Центрів безоплатної правової допомоги, територіальними органами юстиції, Національної поліції України, підвищували рівень правової освіти юнацтва та молоді, використовуючи різноманітні інтерактивні форми роботи — конкурсні програми, зустрічі з фахівцями, тренінги, рольові ігри, турніри, психологічні практикуми, відкриті мікрофони, перегляди документальних фільмів тощо. Так, під час засідань лекторію «Молодь і право» були розглянуті важливі теми: «Гендерна рівність – ознака цивілізованої держави», «Обов’язок. Відповідальність. Совість», «Сучасне рабство: міф чи реальність?», «Булінг: причина та наслідки».

В рамках Всеукраїнського тижня права для юних читачів обласної книгозбірні організовано і проведено гру-квест «Правова держава. Яка вона?». Під час заходу учасники мандрували різними станціями та виконували різнопланові завдання — давали відповіді на запитання; розв’язували кросворди; визначали ситуації, в яких діють норми права та норми моралі; переглядали відеоролики та вказували, які права в них були порушені. Відповіді гравців коментували фахівці Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.

В українському суспільстві зараз багато говорять про толерантність. Водночас найпоширенішими проблемами у підліткових колективах є булінг та мобінг. Як уникнути й запобігти виникненню цих явищ говорили під час зустрічі «Стоп булінг» з інспекторами відділу зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції в Кіровоградській області. Учасники заходу більше дізналися про булінг, його види та наслідки. Молодь міста Кропивницького спільно з інспекторами розібрали схему булінгу та відповідальність за дії, які чинять моральний, матеріальний та психологічний тиск, переглянути відеоролик, де на прикладі було продемонстровано, як слід діяти під час цькування. Бібліотекарі звернули увагу юних читачів на книжкову виставку «Захисти себе сам», видання якої розкривають поняття законності, формування правової культури підлітків.

Темі насильства було присвячено третє засідання обласної skype-школи «Молоді про культурні права» (Адвокація культурних прав), започаткованої у 2017 році. У засіданні брали участь фахівці Регіонального центру з надання безоплатної вторинної допомоги у Кіровоградській області. Під час заходу обговорювалися проблемні питання домашнього насильства, змін у законодавстві України та набуття чинності законів України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про безоплатну правову допомогу». Учасники засідання – читачі міських і районних бібліотек Кіровоградської області, центральних бібліотек ОТГ та смт Новопскова Луганської області мали змогу задати чимало запитань щодо захисту своїх прав та законності дій тих чи інших осіб.

Плідно працюючи в напрямках популяризації літератури з питань права, бібліотекарі Олександрівської міської централізованої бібліотечної системи організували для громади свого міста різноманітні бібліотечні акції, серед яких «16 днів активізму проти гендерно-обумовленого насильства», проведеної спільно з представником Міжнародної організації з міграції ВПО Анною Єрьоміною; «Стоп – насильству!», «РАЗОМ – проти насилля!».

Протягом п’яти років у бібліотеці-філії №8 для юнацтва цієї ж системи успішно діяла молодіжна школа толерантності та права, яка об’єднувала студентську молодь міста та займалася формуванням правової культури молодого покоління.

У рамках навчання в молодіжній школі толерантності та права відбувалися зустрічі з працівниками правоохоронних органів, круглі столи, диспути, відверті діалоги, бесіди тощо. Головна мета цих заходів – ознайомлення молоді з найбільш поширеними прикладами правопорушень, їх попередження, розвиток інтересу до законодавства, ознайомлення молодих людей з їх правами, виховання правової самосвідомості.

Заходи подібного формату для підлітків, молоді відбуваються у бібліотеках Олександрівської міської ЦБС доволі часто, але бібліотекарі щоразу намагаються додати новизни, креативу, урізноманітнюючи саму форму проведення. Наприклад, у бібліотеці-філії №8 для студентської молоді Олександрійського коледжу культури в рамках «Школи лідерів» проведено правознавчий КВК «Ми маємо право» та молодіжний брифінг «Гендерна рівність в діловому світі», який висвітлював головні аспекти гендерної рівності; до Європейського дня боротьби з торгівлею людьми відбувся тренінг-мотиватор «Людина – не товар! Борімось разом!», який спонукав студентів детально розібратись у глобальній проблемі торгівлі людьми.

Нині моральний конфлікт заполонив сучасне середовище. Молодь постійно конфліктує з однолітками, вчителями, навіть з рідними й близькими. Деякі ведуть аморальний спосіб життя, мають безліч шкідливих звичок, хваляться ними та вважають їх трендом. Аби спробувати виправити ситуацію, бібліотека для юнацтва Олександрійської міської ЦБС запросила молодь із різних навчальних закладів до участі у театралізованому судовому засіданні «Бунтівники проти шаблонів поведінки». Під час заходу молодь переконалась в тому, що моральний конфлікт несе дуже велику шкоду суспільству. Кожен учасник зробив для себе висновок – як потрібно себе поводити, щоб не стати головним «героєм» морального конфлікту. Гумористична форма проведення заходу дала змогу юнакам і дівчатам побачити та проаналізувати негативні вчинки своїх ровесників, а також побути у ролі учасників судового процесу.

Дискусія в стилі ток-шоу «Шлюбний контракт: за чи проти?» дозволила розглянути проблемну ситуацію, яка полягала у ставленні до шлюбного контракту та з’ясуванні його юридичної сторони.

Розумінню змісту основних державно-правових понять та дотриманню чинного законодавства, правових норм, встановлених суспільством, сприяють, заходи в рамках молодіжного клубу «Моральність і право», який не одне десятиліття діє при Добровеличківській районній бібліотеці для дорослих. Його основна мета – правова освіта та морально-виховна робота з молоддю.

Засідання клубу проводяться спільно з відділом у справах сім’ї, молоді та спорту Добровеличківської райдержадміністрації, Добровеличківським відділенням поліції, районним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також спеціалістами центральної районної лікарні, правознавцями тощо.

В освітньому арсеналі клубу: зустрічі з юристами, лікарями, художниками, літераторами, військовими; круглі столи; правові ігри; тренінги; уроки права і моралі; лекції; дискусії та ін.

Особлива увага приділяється сімейному вихованню, насамперед, проблемі батьків і дітей. Саме цій темі було присвячено засідання «Стосунки між батьками й дітьми», проведене спільно з дільничним інспектором Добровеличківського відділення поліції, який розповів юнакам і дівчатам про те, якими повинні бути сімейні стосунки та як зберегти сімейні цінності у своїй сім’ї. Для більш ефективного засвоєння інформації працівники книгозбірні підготували та поширили серед підлітків буклети «Сімейне право: що потрібно знати?», «Я і моя сім’я», «Стоп насильству!».

Для підвищення рівня обізнаності в галузі прав та розвитку правового діалогу бібліотекарі Кіровоградщини застосовують у своїй діяльності різноманітні медіа-інструменти, зокрема, кіноклуби.

У партнерстві з громадськими організаціями на базі бібліотек відкриваються кіноклуби Міжнародного кінофестивалю Docudays.UA.

В рамках кіноклубу «Ракурс» в Олександрівській районній бібліотеці ім. Д. Чижевського за допомогою документальних фільмів порушувалися теми впливу технологічного прогресу на довкілля, тривалих конфліктів на молоде покоління; дорослішання й пошуку себе; про дитинство та пошук прихистку; про життя до й після ув’язнення; недоторканності приватного життя та ін.

Кожен перегляд будувався таким чином, аби спонукати молодь до обговорення, аналізу та пошуку шляхів щодо розв’язання проблем завдяки життєвим прикладам героїв фільмів: «Стираючи Девіда», «День, коли я вирішив стати Ніною» «Це моя земля», «Край електросміття», «Лізо, ходи додому».

Міжнародний кінофестиваль Docudays.UA. є подією і для громади Компаніївського району. Адже в заходах фестивалю беруть участь безліч громадських організацій, юридичних компаній, закладів освіти та пересічних активних громадян. Кожна демонстрація супроводжувалася правоосвітніми заходами, серед яких найбільш результативними та дієвими були тренінги для молоді, засідання круглих столів, квести, правові змагання, презентації книжкових виставок відповідної тематики.

Одним із найбільш цікавих заходів – «Ніч документального кіно у бібліотеці», де глядачі були не лише учасниками показу та обговорення фільмів, а й поспілкувалися з «живими книгами», перевірили та збагатили знання під час інтерактивних заходів: квесту « Права знаєш – себе захищаєш», конкурсу на кращих знавців права «Закон і ми», вікторини «Чи знаєш ти свої права?». Також бібліотекарі рекомендували книги, які допоможуть дізнатися про інструменти правозахисту з книжкової виставки «Права і закону у твоєму житті».

Відкриття кіноклубів Docudays.UA. на базі бібліотек – це чудова можливість додати ще одну сучасну послугу та залучити більше користувачів до бібліотек. Маючи досвід проведення кінопоказів, можна з впевненістю говорити про те, що саме форма подачі інформації є надзвичайно ефективною.

Підбиваючи підсумки, зауважимо, що правове виховання юних читачів ніколи не виходить з поля зору бібліотекарів Кіровоградщини. Народжуються нові ідеї, відшукуються нові форми роботи, залучаються фахівці-правозахисники. Вся робота з правового виховання серед молоді покликана перетворити повагу до права, закону в особисте переконання кожного молодого члена суспільства.

У «LesyaHub» вирує життя

Світлана Сафронова, завідувач відділу методичної роботи,

інновацій і комп’ютеризації Дружківської центральної міської

бібліотеки імені Лесі Українки, Донецька обл.

Молодіжний центр має власну передісторію, адже виник не на порожньому місці, не на бажанні одних лише бібліотекарів, які постійно прагнуть змін у бібліотеці. Місто Дружківка знаходиться у неспокійному регіоні, де сьогодні точаться не лише бойові дії, але триває й інформаційна війна за «розум і серце» молодого покоління, здатного будувати українське майбутнє Донбасу. І саме молодь сьогодні є найбільш активною частиною українського суспільства. Вони займаються волонтерством, організовують громадські рухи, беруть активну участь у суспільному житті громади. Ще на початку війни, одразу після звільнення міста Дружківка від терористів, бібліотекарі спостерігали, як молодь в соціальних мережах скаржилися на те, що в Дружківці немає місця для вільного спілкування, де можна знайти однодумців, співрозмовників, партнерів, реалізувати власні творчі задуми, урізноманітнити дозвілля. Тому за ініціативи бібліотекарів Дружківської центральної міської бібліотеки (ЦМБ) імені Лесі Українки у 2015 році молодь міста об’єдналася, створивши культурний простір «LesyaHub».

І почалося: ігротека, майстер-класи, воркшопи, квести, музичні вечори, інші активності, які щотижня проводилися в стінах бібліотеки та поза її межами. Учасниками цих заходів стала учнівська молодь та молодь, яка вже працює, неодружені та ті, хто вже має свою сім’ю і маленьких дітей. Вони дуже різні й дуже схожі одночасно, бо мають бажання саморозвиватися, спілкуватися, брати активну участь у житті громади, змінювати власними силами життя навкруги. Невирішеною проблемою для бібліотекарів та молоді залишалася проблема з комфортним місцем для роботи, наповнення його відповідним обладнанням.

Першим, хто відгукнулися на проблеми бібліотеки були програма «Бібліоміст» та «Львівська освітня фундація», яка у 2015 і 2016 роках надали кошти на обладнання, настільні ігри та матеріали. А потім бібліотека плідно попрацювала над проектом, який увійшов до складу проекту «Гідна країна для гідних людей» щодо створення інноваційних центрів розвитку для молоді та дітей у містах та районах, територіально об’єднаних громадах Донецької області у 2017 році. І саме завдяки цьому проекту, було зроблено капітальний ремонт двох кімнат (кошти обласного та місцевого бюджетів на суму 423,3 тис. грн.), наповнення їх новими меблями за індивідуальним дизайном, який розробив художник-оформлювач і керівник молодіжного центру на той момент Г. Бондаренко (кошти мецената на суму 50,0 тис. грн.), придбано стільці, музичну апаратуру та кондиціонери ( кошти місцевого бюджету на суму 171,7 тис. грн.). Тож центр став сучасною локацією для проведення будь-яких івентів міського та всеукраїнського рівнів.

Бібліотекарям дуже приємно, що цього року, вже втретє відвідуючи бібліотеку, письменник, громадський діяч Сергій Жадан зі своєю командою назвав Дружківську ЦМБ ім. Лесі Українки однією з найкращих в Україні, адже на власні очі побачив як змінилася бібліотека, відкривши за ці роки два нових простора. Це мультицентр «Грайлик» на базі дитячої бібліотеки-філії №2 імені Всеволода Нестайка та молодіжний центр «LesyaHub» в ЦМБ імені Лесі Українки.

Взагалі, протягом цього часу бібліотека активізувала роботу з партнерами, серед яких Благодійний фонд Сергія Жадана та Український інститут книги (проект «Схід читає»), ГО «Банк культури» та Національний музей Тараса Шевченка, інші партнери.

Наприклад, разом з ГО «Нова Дружківка» були проведені: тренінг з написання проектів для Громадського бюджету «Від ідеї до проекту», публічні обговорення проектів, форум «Батьківська самоорганізація» та майстер-клас від харківських активістів щодо представлення інтересів дітей та освітніх закладів, презентація «Системи відкритих бюджетів закладів освіти OpenSchool: особливості адміністрування», перегляд стрічки «Exlibris: Нью-Йоркська публічна бібліотека» в рамках мандрівного фестивалю документальних фільмів «Docudays.ua».

В рамках співпраці з центром зайнятості пройшов Регіональний форум кар’єри «Живи та працюй в Україні!», профорієнтаційні квести «Дорога у країну професій», «Ким бути?», «Мужні професії», інтерактивні заходи із застосуванням методики Д. Голланда, які знайомили місцеву молодь з ринком праці, з основними професіями, з навчальними закладами міста та сприяли вихованню у молоді навичок до самовизначення.

Крім цього молодіжний центр бібліотеки став майданчиком для проведення на його базі різноманітних заходів для працівників та учасників молодіжних центрів регіону. Молодь в бібліотеці познайомилася особисто з багатьма відомими та цікавими особистостями: письменниками Сергієм Жаданом, Андрієм Любкою, Максом Кідруком, Діаною Мельниковою, Вікторією Амеліною, уродженцем Південої Кореї, володарем чорного поясу з тхеквондо майстром Донгом, народним театром книги «Еспада» та волонтером, стрілком-санінструктором батальйону «Донбас», організатором фотовиставки «Іловайськ 2014» Андрієм Поляковим.

Сьогодні «LesyaHub» працює як відкрита та абсолютно безкоштовна локація для проведення будь-яких заходів. Досить популярною серед молоді залишається ігротека, яка щосуботи збирає всіх охочих за настільними іграми. В арсеналі ігротеки 14 ігор. Всього в молодіжному центрі протягом року пройшло 34 різноманітних заходи, які відвідало 1152 користувачі.

Працівники бібліотеки продовжують втілювати нові ідеї та проводити цікаві заходи, ретельно відстежуючи потреби та запити користувачів. Так, у 2019 році, було вирішено облаштувати ще й спортивну зону. Для цього бібліотека залучила спонсорські кошти у сумі 63 тис. грн. За ці кошти було придбано футбольні, масажні м’ячі, спортивні мати, спортивну стінку, телевізор, маршрутизатор, Bluetooth гарнітури та планшетні ПК. За кошти зі спецфонду бібліотеки було придбано два тренажери, фотошпалери на одну зі стін, було встановлено велике дзеркало. Також бібліотека залучила до проекту фітнес-тренера, який проводить безкоштовні заняття з аеробіки з людьми поважного віку один раз на тиждень. Фітнес-тренер має відповідні кваліфікаційні сертифікати, вона є вимушеною переселенкою з міста Донецьк.

Бібліотека прагне розвинути цю ініціативу у повноцінний довгостроковий проект, залучити до нього більшу кількість мешканців міста. Для цього необхідно зробити ремонт приміщення та придбати додаткове спортивне обладнання. Тож новий проект вже надано окремим грантодавцям на розгляд. Поки що бібліотекарі сподіваються на підтримку, але вони точно впевнені, що будуть і надалі шукати різні можливості для реалізації цього та інших проектів, бо «хто шукає – той знайде». І до різноманіття послуг, які сьогодні надає бібліотека, додасться ще одна новація – спортивні заняття для всіх: для великих і малих!

Продовжується і робота по формуванню нової культури організації в рамках програми «Ощадливий офіс бібліотеки», яку ініціює директор Дружківської міської бібліотеки імені Лесі Українки Тетяна Романченко. Так були розроблені 7 основних принципів співпраці «Бібліотека-відвідувач», які впроваджуються в роботу дружківських бібліотек:

• зміни світ на краще – почни з себе;

• будь щирим – твори добро;

• вмій поставити себе на місце іншого та пам’ятай, що всі люди різні;

• дотримуйся загальнолюдських принципів моралі;

• визнавай та поважай Закон щодо інтелектуальної власності;

• спілкуйся, співпрацюй та знову спілкуйся;

• поділись тим, що знаєш.

Ці принципи покладено в основу нової професійної стратегії бібліотеки, яка дозволить стати ще ближчими до користувачів, подолати останні бар’єри в перетворенні бібліотеки в сучасний простір європейського рівня.