Інформаційно-методичні матеріали

 

24 СЕРПНЯ — ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

У новітній історії України є дата, яку можна назвати найважливішою: 24 серпня 1991 року. Саме вона стала точкою відліку, яка зафіксувала народження нової держави – незалежної і вільної України. Це була велика подія, яка дала українському народу можливість самому вирішувати свою долю.

Підсумки минулих 20 років потребують осмислення. А загалом і визначення – куди спрямовано наш шлях, чи таким він нам видавався у серпні 1991 року? Незалежність і державність зріли у глибинах нашої тисячолітньої ми­нувшини і проростали навіть у часи бездержавності, національного та соціаль­ного гніту. Успіх нинішнього українського суспільства значною мірою зале­жить від того, чи зуміємо ми об'єктивно проаналізувати власний історич­ний досвід, зокрема, усвідомити, як формувалась і функціонувала українсь­ка державницька ідея.

Русь-Україна сама вільно обрала собі віру. І князь Володимир хрестився володарем держави, що простяглася від Криму до Балтійського берега. Союзу з тією давньою Україною шу­кали і Візантія, і європейські держави, і мусульманський світ.

Наші предки пройшли науку честі й гідності, рівності і демократії. Українська козацька держава передала нам тверде переконання — ко­жен має свої права й вольності і кожен має обов'язок боронити їх. З тих часів прийшла до нас впевненість: ми можемо самі визначати свою долю, можемо бути рівними серед рівних з-поміж інших народів.

Найбільші в людській історії трагедії випробовували нашу націю у ми­нулому столітті. Між 1914 і 1945 роками в Україні загинули кожен дру­гий чоловік і кожна четверта жінка. Спомин про долі тих, хто завчасно пішов від нас, лунають у душах тих, хто залишився.

Прагнення ба­чити свою країну вільною дало сили підняти Україну з руїн. Завдяки небайдужості до майбутнього, завдяки розумінню, принциповості й надзвичайній напо­легливості у відстоюванні права на власний вибір в Україні утвердилося громадянське суспільство, відродилося національне самоусвідомлення. В останніх опитуваннях більшість гро­мадян України назвали нашу державу справді незалежною.

За ці роки ми зуміли збудувати економіку, яка сьогодні може працювати, хоч і викликає дуже багато нарікань, має величезну кількість диспропорцій і все ще недостатньо ефективна щодо використання своїх багатющих ресурсів. Але в жодному разі не можна говорити про те, що це якийсь втрачений період. Це поступ вперед, нехай повільний, мало координований, але поступ.

  

Гімн України — символ національної і державної величі Кожен народ має свої священні символи, котрі уособлюють його самобутність, національну єдність. Вони покликані підносити дух нації у боротьбі за свободу, національну самоідентифікацію та самоутвердження, за власну самостійну державу. До таких символів, крім прапора та герба, належить і гімн.

Державним гімном України є пісня «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», слова Павла Чубинського (1865 р.), музика Михайла Вербицького (1863 р.). Офіційно музична редакція державного гімну була прийнята Верховною Радою України 15 січня 1992 року; слова гімну були затверджені законом «Про державний гімн України» 6 березня 2003 року.

 

"Ще не вмерла України" Слова: Павла Чубинського Музика: Михайла Вербицького   Ще не вмерла України, ні слава, ні воля, Ще нам, браття українці, усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. А завзяття, праця щира свого ще докаже, Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже, За Карпати відоб'ється, згомонить степами, України слава стане поміж ворогами. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду.

 

 Крім Державного гімну наша країна має ще і церковний гімн – урочистий музичний твір, відомий під назвою «Боже Великий, єдиний, нам Україну храни» (музика Миколи Лисенко, слова Олександра Кониського), написаний в 1885 році.

 

Молитва за Україну

 

 

 

  

Консультація

Форми та методи роботи публічних бібліотек з популяризації документів
до 20 –річчя незалежності України

 

Передусім, доцільно відповідну діяльність бібліотечних закладів об’єднати в цикл логічно вибудуваних та інформаційно насичених заходів. Для цього рекомендуємо провести засідання організаційного комітету (ради при директорові, методичної ради), на яке запросити найбільш креативних працівників. Під час «мозкової атаки» (при проведенні не застосовуються критичні зауваження!) відберіть ефективні, інноваційні форми роботи.

Завдання організаційного комітету:

• аналіз наявних бібліотечних ресурсів, визначення перспектив їх поповнення та модернізації;
• збирання, обробка, зберігання, надання широкого доступу до бібліотечних документів;
• створення баз даних на основі матеріалів, які отримує бібліотека; забезпечення доступу користувачів до спеціалізованих електронних баз даних (через Інтернет, користування вебліографічними списками тощо);
• організація роботи бібліотекаря-консультанта, який працюватиме з відвідувачами та надаватиме телефонні консуль­тації;
• підготовка та здійснення заходів, спрямованих на популяризацію бібліотечних ресурсів до 20–річчя незалежності України (прес-конференції для журналістів, круглі столи тощо).

Центральним заходом радимо зробити відкриття багатоаспектної книжково-ілюстративної виставки «Ми – українці» (додаток 1). Експозиція повинна висвітлити широку панораму процесів державотворення, історичних, політичних, мистецьких подій; представити галерею діячів, які в різні часи зробили свій вагомий внесок у розвиток України.

На допомогу читачам у бібліотеці варто оформити інформаційну зону «Українській державі – 20 років». Тут можна представити аналітичні матеріали, періодичні видання, інформаційні калейдоскоп «Як Україна стала незалежною» та вернісаж «Панорама культурного життя нашого краю», дайджест «Діалоги про українську національну справу» тощо. В інформаційній зоні слід також акумулювати ма­теріали із періодичних видань, паперові копії електронних документів, оптичні диски та ін., а також персоналії історичних та політичних діячів незалежної України. В окремому розділі необхідно розмістити краєзнавчі матеріали, які відображають зміни у житті регіону, інформацію про відомих людей та цікаві новини.

У пу­блічній бібліотеці доцільно також проводити "круглі столи" за темою «Український вимір: вибір за нами», та обговорювати поле­мічні статті, гострі питання соціально-економічного і політичного розвитку держави. До таких обговорень залучайте студентів, вчителів, представників ЗМІ.

Новою формою спілкування з органами державної влади в умовах реалізації Закону України «Про доступ до публічної інформації» і запровадження інформаційних технологій стало створення в бібліотеках пунктів доступу громадян до офіційної інформації через мережу Інтернет. За допомоги сервісів електронного урядування користувачі можуть звертатися із запитами до державних установ для одержання відповідної інформації.

 

Існують широкі можливості для бібліотек у популяризації культурної спадщини України, сучасних мистецьких напрямів з використанням таких форм, як вечори-портрети українських митців, аналітичні огляди напрямів і тенденцій у мистецтві тощо.

Так, знайомство з мистецькою спадщиною можна розпочати з ілюс­трованого перегляду «Український живопис у музеях світу», продовжити виставкою «Панорама музеїв Києва». Цікавою формою популяризації мистецьких здобутків України є фотовиставки, на­приклад, «Україна і українці». Ефективність заходів підвищить музичний супровід їх, демонстрація документальних і художніх фільмів. Резонансною подією у бібліотеці може стати виставка «Українська пісня — джерело натхнення і духовності» за книгою Г. Нудьги «Українська пісня в сві­ті»[1], презентацію якої також варто супроводити музичними творами, про які згадується у виданні.

Для відвідувачів бібліотек, безперечно, цікавим буде проект-голосування «Знамениті українці незалежного 20-річчя», який кожний заклад може організувати на власний розсуд.

Особливої уваги потребує популяризація літературних видань сучасної України. Ефективною формою поряд з іншими заходами є виставки однієї книги. Так, презентуючи видання В. Сергійчука «Що дала Україна світові»[2], варто розповісти про героїв книги: М. Амосова, С. Корольова, В. Вернадського, В. Винниченка, С. Крушельницьку, І. Мечнікова, О. Мурашка, Є. Патона та інших.

Важливою складовою цього напряму стане і розгорнута експозиція «Книги незалежного 20-річчя», де варто збирати видання-переможці за результатами читацько-експертного опитування в рамках щорічного всеукраїнського рейтингу «Краща книга…року». Рекомендуємо організувати книжкові виставки: «Українське красне письменство», «Шедеври світового письменництва в українських перекладах», «Бібліотека сучасного українського роману» тощо.

Пропонуємо провести цикл заходів «Нині свято нашого народу! Свято України, її роду!». Тут доречним буде усний журнал «Українці – в світовій культурі», в рамках якого можна організувати вікторину « Неповторна Україна» (додаток 2).

Сьогодні багато закладів працюють за цільовими про­грамами. Останні, безперечно, сприяють розвитку бібліотек як центрів відпочинку, спілкування, проведення дозвілля, сімейного читання. Саме заходи, в яких приймає участь вся родина залишають глибокий слід у душах і маленьких, і дорослих. Цільові програми та діяльність відповідних об'єднань за інтересами мають передбачати проведення різноманітних конкурсів, вік­торин, олімпіад, "круглих столів", ділових ігор, інтерактивного спілку­вання, що не тільки допомагатиме нашим користувачам дізнатися більше про життя, науку, культу­рне надбання, традиції та звичаї народів України, але й розвиватиме навички опрацьовування інформації та її використання. У роботі з групами людей, об’єднаних спільними інтересами, ефективною формою є організація віртуальних подорожей Україною, яка передбачає пошук інформації у різних джерелах, активну роботу з книгою, Інтернетом, творчість і бібліотекаря, і учасників.

Сторінка бібліографа

  20 –річчя незалежності України: інформаційне забезпечення  

Інформаційна діяльність сучасної публічної бібліотеки поєднує сьогодні різноманітні інформаційно-бібліографічні форми і засоби, які користуються попитом у читачів.

Основними видами інформування, що застосовуються у публічних бібліотеках, є масове, колективне (групове) та індивідуальне. У рік святкування ювілею незалежності України особливу увагу слід приділяти масовому інформуванню, використовуючи дні інформації, перегляди літератури, списки нових надходжень, шорт-листи. Можна організувати інформацій­ні години «ЗМІ: погляд на здобутки і втрати 20-річчя», виставку-діалог «Люди та влада: діалог через медіа»; виста­вку-дискусію «Камо грядеши, Україно?», тематичні виставки: «Ми – українці» тощо.

Ефективність цієї роботи залежить від контенту довідково-бібліографічного апарату та фактографічної ін­формації. Щоб найповніше висвітлити тему, необхідно виділити відповідні рубрики у систематичному каталозі та систематичній картотеці статей (СКС). У межах рубрик бібліографічні записи доцільно систематизувати таким чином: за­гальні матеріали, економіка сучасної України, політика і право, культурні традиції, відносини України з іншими державами тощо. Формуючи рубрики картотеки, зверніть увагу на тематичний комплекс «Краєзнавство», де слід відображати документні ресурси про рідний край, його зміни за 20 років. Працівникам сільських бібліотек рекомендуємо організувати тематичні картотеки, наприклад, «Україна – європейська держава» або «Шляхами оновлення».

На основі використання документів на паперових та еле­ктронних носіях створюється система вторинних джерел інформації: бібліографічні списки (в т.ч. веб-сайтів) та дайджести на замовлення користувачів.

Довідкове обслуговування користувачів бібліотечними послугами за цією темою передбачає підготовку окремих бібліографічних довідок, фактографічної або текстової інформації з використанням ксерокопій із різних документальних джерел, які накопичуються у конвалютах.

При цьому радимо звертатися до бібліографічних видань ОУНБ імені О. М. Горького краєзнавчого характеру «Запорізька область: динаміка розвитку» (1939-2009), серій «Міста і села Запорізької області», «Герої України – наші земляки», «Письменники Запорізького краю», «Дослідники Запорізького краю», «Митці Запорізького краю», щоквартального прес-дайджесту «Український вибір: виклики та перспективи»

 

Додаток 1

Цикл книжкових виставок «МИ – УКРАЇНЦІ»

Перша книжкова виставка «УКРАЇНА НЕЗАЛЕЖНА»

 

Друга книжкова виставка « УКРАЇНА У КОНТЕКСТІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ»

Україна стане колись новою Грецією; прекрасне осоння цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля колись прокинуться…

Й. Гейдер, німецький філософ

і письменник

 

Третя книжкова виставка-дискусія «У МАЙБУТНЄ В ІМЯ УКРАЇНИ»

…як непросто віднайти

 

Оцінюючи пройдений шлях, видно, що Україна остаточно утвердила себе як суверенна держава. Вона стала повноправним суб’єктом європейського та світового співтовариства, важливим фактором стабільності на європейському континенті.

Президент України В. Ф. Янукович

 

Додаток 2

Вікторина «НЕПОВТОРНА НАША УКРАЇНА»

 

1. Найбільша держава, повністю розташована в Європі. (Україна)

2. Третьою за довжиною і площею басейну річкою Європи є… (Дніпро, після Волги і Дунаю)

3. Де і коли було засновано першу в Європі жіночу школу? (При київському Андріївському монастирі в 1086 році її заснувала онука Ярослава Мудрого Анна)

4. Славнозвісний український старшина, герой турецьких війн, дипломат, який отримав титул найсвітлішого князя, потім — канцлер Російської імперії, автор висловлювання «Не знаю, як при вас, молодих, буде, а при нас ні одна пушка Європи без нашого дозволу вистрелити не насмілювалась». (Олександр Андрійович Безбородько)

5. Хто з українських письменників був автором українського правопису та перекладав Біблію і твори В. Шекспіра? (Пантелеймон Куліш)

6. Полтавчанин, герой Бородінської битви, фельдмаршал, який не мав ні однієї поразки у битвах з Туреччиною, Польщею, талановитий полководець, ім’я, якого пов’язане з гучними перемогами періоду царювання Миколи І. (Іван Паскевич)

7. У XIX ст. багата поміщиця з Поділля Евеліна Ганська, мрія­ла стати музою уславленого французького письменника. Вона розпо­чала з ним листування, яке тривало понад 15 років. Після смерті чо­ловіка Ганської вони одружилися. Хто цей письменник? (Оноре де Бальзак)

8. Який твір Т. Г. Шевченка найбільше перекладався і лише російською мовою мав 35 інтерпретацій? («Заповіт», перекладався 147 мовами світу)

9. Ця жінка колись врятувала від провалу оперу Дж. Пуччіні «Мадам Батерфляй». Голос актриси лунав однаково прекрасно українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською, іспан­ською мовами. Її ім'я носить Театр опери та балету у м. Львові.^[3] (Соломія Крушельницька)

10. Цей видатний вітчизняний вчений врятував життя Джузеппе Гарібальді, він також заснував першу в Україні бактеріологічну стан­цію в Одесі. Про кого йдеться?^[4] (І. Мечников)

11. Де знаходяться найвищі сходи у Європі? (Потьомкінські схо­ди в м. Одесі; висота споруди — 24 м, довжина — 142 м, має 142 кам 'яні сходинки і 10 майданчиків)

12. Кому з видатних діячів української культури належать слова: «Я — вірменин, сидів у російській в'язниці за український націона­лізм»? (С. Параджанов)

13. В Україні створено найбільшу в Європі астрофізичну обсер­ваторію. Де вона розташована? (У Криму)

14. Найбільший у світі літак, створений у Київському конструк­торському бюро імені Антонова, називається… («Мрія», АН-255)

15. Назвіть знаменитих людей, які мають українське походження, але працювали в інших країнах:

 Додаток 3

УКРАЇНЦІ В СВІТОВІЙ КУЛЬТУРІ

 

Історія світової культури дає можливість зрозуміти та гідно оцінити внесок українських митців до її скарбниці. У різних частинах світу – Європі, Америці та Австралії – оселилися митці-українці зі своїми поглядами на мистецтво, світоглядними позиціями, своєрідним менталітетом і національною гордістю.

Проявивши себе в найрізноманітніших напрямах і течіях світової культури, вони знайшли власні стежки до вершин Олімпу. Ось деякі з них.

Дмитро Левицький і Володимир Боровиковський – представники українських художніх династій, відомі петербурзькі портретисти.

Їхніми сучасниками були живописець із Глухова Антон Лосенко, скульптор із Чернігівщини Іван Мартос – автор пам’ятників А. Рішельє в Одесі, К. Мініну і Д. Пожарському в Москві, Г. Потьомкіну в Херсоні. Усі вони стояли біля витоків російського класицизму.

Федір Акименко – французький імпресіоніст в музиці, композитор, піаніст і диригент, педагог.

Олександр Архипенко – видатний український та американський скульптор, живописець і графік, основоположник кубізму в скульптурі.

Северин Борачок – відомий німецький постімпресіоніст.

Давид Бурлюк – український, російський та американський художник-футурист, ідеолог авангардизму як у живопису, так і в поезії.

Володимир Горовиць – видатний американський піаніст українського походження. В Україні започатковано Міжнародний конкурс юних піаністів пам’яті Володимира Горовиця.

Михайло Дмитренко — український та американський художник, автор настінного монументального розпису церков у Міннеаполісі, Нью-Йорку, Торонто.

Соломія Крушельницька – видатна співачка бельканто, співала на провідних сценах світу, знайомила зарубіжну публіку з українськими народними піснями, які включала до програм своїх концертів.

Софія Левицькі – український живописець і графік, французький постімпресіоніст, перекладач з української на французьку.

Петро Лещенко – російський і український співак, виконавець циганських, українських народних та власних пісень, жив та виступав за кордоном.

Сергій Лифар – видатний французький танцівник і хореограф, історик і теоретик балетного мистецтва.

Казимир Малевич – художник-авангардист, автор “Чорного квадрата”.

Іван Марчук – видатний український та американський художник ХХ століття.

Володимир Ярошенко – український поет-символіст, японський поет.

Офіційно Україна не має жодного лауреата Нобелівської премії. Натомість серед нобеліантів є чимало вихідців з України. Це вчені та письменники, які народилися, навчалися, розпочинали свою діяльність або тривалий час жили, плідно творили в Україні, але одержали Нобелівську премію, будучи громадянами інших країн.

Ілля Мечніков (1845-1916). Видатний мікробіолог, ембріолог, зоолог, імунолог. Винахідник вакцини від сибірської язви.

Першим володарем цієї престижної міжнародної відзнаки серед українців став бактеріолог та імуно­лог Ілля Мечніков. Нобе­лівською премією славет­ного науковця відзначено 1908 року як підданого Російської імперії в га­лузі фізіології та медицини (разом із відомим ні­мецьким фармакологом та імунологом Паулем Ерліхом) «за праці з імунітету».

Найважливішим досягненням Іллі Мечнікова стало відкриття явища фагоцитозу та створен­ня на його основі фагоцитарної теорії імунітету (1882). Ідея вченого про можливість застосуван­ня одних мікроорганізмів для припинення роз­витку інших дала надзвичайно важливі резуль­тати. Завдяки цьому вдалося врятувати життя мільйонів людей.

Народився Ілля Мечніков 15 травня 1845 року в с. Іванівка-Панасівка на Харківщині в дворян­ській родині молдовського походження. 40 років життя вченого тісно пов'язані з Україною. Свої дослідження з фізіології та медицини він про­водив в Одесі, де у 1886 році заснував першу в Україні (і другу у світі) лабораторію з мікробіо­логії, у якій працював над створенням вакцин проти сибірської виразки овець та холери курей. Однак у 1887 році Ілля Мечніков переїхав до Парижа, де було більше можливостей займатися науковою діяльністю. Працював в інституті Луї Пастера, який очолив 1905 року. У 1902 році став почесним членом Петербурзької академії, а 1913 року очолив Інститут експериментальної медицини в Петербурзі. Помер 1916 року в Па­рижі на 71-му році життя, заповівши спалити своє тіло в крематорії. Урна з прахом ученого, вихідця з України, зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту в столиці Франції.

Зельман Абрахам Ваксман (1888-1973). Відомий американський учений. Винахідник першого антибіотика.

Ще одним Нобелівським лауреатом у га­лузі фізіології та медицини став учений-мікробіолог Зельман Абрахам Ваксман, який народився 2 липня 1888 року в с. Нова При­лука на Вінниччині. Премією його нагоро­джено в 1952 році «за відкриття стрептоміци­ну — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».

Цей антибіотик мав багато цінних власти­востей, зокрема, виявляв виражену дію про­ти бактерій та паличок і суттєво полегшував лікування туберкульозу. Уже в 1949 році вченому вдалося налаго­дити масове виробництво препарату, завдяки яко­му було врятовано життя багатьох людей. Під його керівництвом було також відкрито ліки, які широко вико­ристовуються в клінічній медицині та вете­ринарії. Нагороджений як громадянин США, куди емігрував з України в 1911 році.

Шмуель Йосеф Агнон (1888-1970). Класик єврейської літератури.

Агнон Шмуель — визнаний письменник світового рівня, класик єврейської літератури. Нобелівською премією в галузі літератури був нагороджений 1966 року «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мо­тивами життя єврейського народу, талановите відображення загальнолюд­ських проблем сучасності, за його комічну майстерність, багатство та глибину творів». Нагороду отримав як грома­дянин Ізраїлю. Став першим з івритомовних та їдишемовних письменників володарем цієї високої відзнаки.

Понад 80 його творів було перекладено десятьма мовами світу. Цікавим є той факт, що однією з провідних тем у творчості стала Західна Україна. Саме про долю галицьких євреїв, які жили в Україні, та про поневіряння євреїв-емігрантів написано кращі твори письменни­ка. Серед них повість «Проста історія», романи «На морській глибині», «Гість на одну ніч», «Зовсім недавно» тощо. Літературознавці не­рідко порівнюють автора з Сервантесом і Гоголем, Кафкою та Достоєвським…

Парадоксально, однак ще зовсім недавно в Україні нічого не було відомо про письменника Шмуеля Йосефа Агнона, який на­родився 17 липня 1888 року в м. Бучач на Тернопільщині. Зростав у заможній, освіче­ній сім’ї. У вісімнадцятирічному віці прибув до Львова, де працював у редакції єврей­ської газети.

Влітку 1907 року Агнон Шмуель опубліку­вав на західноукраїнських землях понад сім­десят своїх ранніх творів. Цього ж року ви­їхав до Палестини. Упродовж певного часу жив і працював у Німеччині, потім повернувся до Єрусалима, де 17 лютого 1970 року помер.

Саймон Сміт Кузнець (1901-1985). Американський учений-економіст.

Ще один наш співвіт­чизник Саймон Кузнець у 1971 році був нагородже­ний спеціальною премією імені Альфреда Нобеля в галузі економіки. Суть зроблених ним наукових відкриттів сформульова­но так: «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як еконо­мічної та соціальної структур, так і процесу розвитку». Все своє життя він займався економічними дослідженнями, спостеріга­ючи циклічність економічних процесів, вивчаючи макроекономіку. Йому приписують народження терміна «валовий національний продукт». На осно­ві праць ученого було розроблено стратегію, що дала змогу США подолати складну еконо­мічну кризу 30-х років.

Народився майбутній економіст 9 квіт­ня 1901 року в м. Харків. Успішно закін­чивши середню школу, Саймон вступив на юридичний факультет Харківського універ­ситету, але після двох років навчання по­чав працювати в бюро статистики праці при уряді Радянської України. У 1922 році ра­зом зі своїм молодшим братом емігрував у США, де займався науково-педагогічною ді­яльністю. Здобув почесні вчені ступені бага­тьох університетів, зокрема Гарвардського, Принстонського, Колумбійського, Пенсильванського тощо.

Помер відомий економіст 10 липня 1985 ро­ку в Кембриджі.

Роальд Гофманн (1937). Американський учений-хімік.

У яскравому сузір’ї Нобелівських обранців на­лежне місце посідає і Роальд Хоффманн (Сафран), якому в 1981 році, разом із японським хіміком Зеніті Фуку, присуджено Нобелівську премію «за розробку теорії протікання хімічних реакцій, створену ними незалежно один від одно­го». Це відкрило нові можливості для планування хімічних експериментів. Основні наукові дослідження вченого присвячені хімічній кінетиці і вивченню хіміч­них реакцій.

Народився майбутній учений 18 липня 1937 року в м. Золочів, що на Львівщині. На українській землі минули його дитячі літа. Згодом зга­дував про Україну як про «обітовану землю свого сер­ця». До Америки Роальда Гоффманна занесла третя хвиля еміграції. Після на­цистських концтаборів, він із матір’ю переїхав до Польщі (у Краків). У 1949 році емігрував в США, оселився в Нью-Йорку. Свою вищу осві­ту почав із медицини в Колумбійському університеті, який закінчив у 1958 році. Пізніше продовжив наукову роботу в Гарварді, спеціалізуючись з хімії, в Упсалі (Швеція), досліджуючи явища квантової хімії.

Георгій Шарпак (1924). Французький учений, один із найталановитіших експериментаторів фізики.

Георгія Шарпака, громадянина Франції, відзначено премією 1992 року з фізики «за ви­нахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багато провідної пропорційної каме­ри». Йдеться про винахід і розвиток нових де­текторів елементарних частинок, зокрема про відкриття так званих камер Шарпака. Праці вченого посприяли відчутному прогресу в фі­зиці елементарних частинок.

Народився 1 серпня 1924 року в м. Дубровиця на Рів­ненщині в українській ро­дині. Тут і минуло його ди­тинство. У 1932 році Георгій Шарпак разом із сім'єю опинився у Франції. Громадянство прийняв лише 1946-го.

У своїх публікаціях не раз із теплотою згадував про Україну.

 

Додаток 4

Інформаційне досьє ГЕРОЇ УКРАЇНИ – НАШІ ЗЕМЛЯКИ

 

Богуслаєв В’ячеслав Олександрович (28.10.1938, м. Уральськ, КазРСР) – президент, голова ради директорів Відкритого акціонерного товариства «Мотор Січ», Герой України (2000), народний депутат України 5-6 скликань (з 2006). Працював помічником машиніста заводу ім. К. Ворошилова м. Уральськ. У 1965 закінчив Запорізький машинобудівний інститут ім. В.Чубаря зі спеціальності «Інженер-механік». З 1966 – інженер-конструктор, 1969 – начальник відділу Запорізького моторобудівного заводу. З 1965 викладав у Запорізькому машинобудівному інституті ім. В.Чубаря. 1973–1988 – директор Волочиського машинобудівного заводу. 1988–1991 – генеральний директор Запорізького виробничого об’єднання «Моторобудівник». 1991–1994 – генеральний директор підприємства «Мотор Січ». 1994–2006 – генеральний директор ВАТ «Мотор Січ». З 2006 – президент ВАТ «Мотор Січ». З 1993 – доктор технічних наук, професор. У 1996–1998 – завідуючий кафедри технології авіадвигунів Запорізького державного технічного університету (за сумісництвом). Президент міжрегіональної асоціації промисловців України (1992), голова Запорізької міської господарської асоціації «Співдружність». Депутат Запорізької обласної ради. Сфера наукових досліджень – нові технологічні процеси, зміцнювальні технології, організація розробки і серійного виробництва авіаційних газотурбінних двигунів. Автор близько 100 наукових праць, винаходів. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2001). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1982), орденом «За заслуги» трьох ступенів (1996, 1998, 1999). Почесний громадянин м. Запоріжжя (2003).

Літ.: Богуслаєв В’ячеслав Олександрович // Енциклопедія сучасної України. – Т. 3. – К., 2004. – С. 156-157.

Богуслаев Вячеслав Александрович (библиогр.список). – Запорожье: издат. ОАО «Мотор Сич", 2003. –34 с. – (Серія «Герої України — наші земляки»; вип.2).

Головко Анатолій Григорович (08.07.1952) – Герой України (2004). У 1991 закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут зі спеціальності «Вчений агроном». Був директором КСП ім. Мічуріна, директором ТОВ «Гайчур» Новомиколаївського району Запорізької області. З 1998 – депутат Запорізької обласної ради.

Літ.: Ахинько Е. Пятый Герой Украины в Запорожской области : [А. Головко, директор ООО «Гайчур» (Новониколаевский р-н)] // Миг. – 2004. – 25 нояб (№51). – С.2.

Шиханов Р. Головко Анатолій Григорович : [бібліограф. відомості] / Руслан Шиханов // Хто є хто на Запоріжжі : біограф. довід. : 2008 рік / Руслан Шиханов. – Запоріжжя: Тандем Арт Студія, 2009. – С. 44.

Гречиха Юрій Михайлович (06.07.1954, м. Запоріжжя) – Герой України (2007), заслужений машинобудівник України. У 1972–1974 – служба в армії. З 1974 слюсар-складальник складального цеху Запорізького моторобудівного заводу (нині ВАТ «Мотор Січ»). Активний раціоналізатор.

Літ.: Онуфриенко Л. Сборщик авиадвигателей : [о Герое Украины Ю. М. Гречихе] // Мотор Січ. – 2008. – 24 січ.(№5). – С.2-4.

Шиханов Р. Гречиха Юрій Михайлович : [бібліограф. відомості] / Руслан Шиханов // Хто є хто на Запоріжжі : біограф. довід. : 2008 рік / Руслан Шиханов. – Запоріжжя: Тандем Арт Студія, 2009. – С. 50.

Муравченко Федір Михайлович (18.03.1929 — 2.02.2010). Герой України (2002), член-кореспондент НАНУ (2003), доктор технічних наук (1991), професор (1999).

Народився в селянській сім’ї (с. Запоріжжя-Грудувате, Синельниківського району Дніпропетровської обл.). У 1954 закінчив Харківський авіаційний інститут, 1955 – Академію авіаційної промисловості (м. Москва). У 1954–1959 – інженер-конструктор III, II категорій. 1959–1965 – начальник конструкторської бригади. 1965–1967 – провідний конструктор підприємства п/с 57 м. Запоріжжя. 1967–1983 – заст. головного конструктора з експериментальних робіт, 1983–1988 – головний конструктор, перший заст. керівника, 1988–1989 – головний конструктор, керівник підприємства Запорізького машинобудівного КБ «Прогрес». 1989 – генеральний конструктор Державного підприємства «Запорізьке машинобудівне КБ «Прогрес» ім. академіка О. Івченка». Брав участь у створенні понад 40 модифікацій авіаційних і наземних газотурбінних двигунів індустріального призначення. Автор 37 наукових праць, 26 авторських свідоцтв на винаходи. Лауреат Державної премії СРСР (1984), державної премії України в галузі науки і техніки (1994). Заслужений діяч науки і техніки України (2003). Нагороджений орденами Держави (2002), Трудового Червоного Прапору (1971), Жовтневої революції (1981), «За заслуги» ІІІ ст. (1994), ІІ ст. (1999), І ст. (2005), «Слава за вірність Вітчизні» ІІІ ступені, Почесний громадянин м. Запоріжжя (2004).

Літ.: Муравченко Федір Михайлович : (бібліографічний список). – Запоріжжя: Поліграф, 2003. -32 с. : іл. – (Серія «Герої України — наші земляки»; вип.3).

Шифрина А.И. Герои и судьбы: интеллектуальный потенциал Запорожья на рубеже веков. Кн. 1. – Запорожье, 2002. – С. 230;

Шаромова В. Українські фізики і астрономи. – Тернопіль, 2007 – С. 104.

Оробей Валерій Леонідович (26.01.1960, м. Запоріжжя) – заслужений металург України (2003), Герой України (2006). Закінчив Запорізький металургійний технікум (1979). З 1979 – горновий доменної печі комбінату «Запоріжсталь».

Літ.: Горновой «Запорожстали» Валерий Оробей – Герой Украины // Индустр. Запорожье. – 2006. — 22 авг. (№ 125). – С. 2.

Шиханов Р. Оробей Валерій Леонидович : [бібліограф. відомості] / Руслан Шиханов // Хто є хто на Запоріжжі : біограф. довід. : 2008 рік / Руслан Шиханов. – Запоріжжя: Тандем Арт Студія, 2009. – С. 130.

Сацький Віталій Антонович (22.04.1930, м. Пологи Запорізької обл.) – заслужений металург України, голова правління ВАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» імені С. Орджонікідзе». З 1986 р. Герой України. Кандидат технічних наук, член суспільної організації «Академія гірничих наук України». Двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

У 1954 році закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. З 1954 по 1980 рок працював на металургійному заводі «Криворіжсталь», пройшовши трудовий шлях від інженера прокатного цеху до головного інженера − заступника директора. З 1980 по 1983 рр. — директор всесоюзного науково-дослідного технологічного інституту механізації праці в чорній металургії (м Дніпропетровськ). З 1986 року — керує металургійним комбінатом «Запоріжсталь» (м. Запоріжжя).

Автор більш 200 наукових робіт і науково-технічних публікацій, 130 винаходів в галузі металургії. В 2006 році удостоєний нагороди «Лідер України».

Літ.: Сацький Віталій Антонович (бібліографічний список). – Запоріжжя: Поліграф, 2003. – 32 с.: іл.. – (Серія «Герої України — наші земляки»; вип..1).

Шиханов Р. Сацький Віталій Антонович : [бібліограф. відомості] / Руслан Шиханов // Хто є хто на Запоріжжі : біограф. довід. : 2008 рік / Руслан Шиханов. – Запоріжжя: Тандем Арт Студія, 2009. – С. 158.

Синяков Віктор Михайлович (1956, м. Запоріжжя) – заслужений металург України (1998), Герой України (2003). Закінчив Запорізьке професійно-технічне училище, столяр. 1977 – підручний сталевара; сталевар мартенівського цеху Відкритого акціонерного товариства «Запоріжсталь».

Літ.: Ахинько Е. Сталевар Виктор Синяков – Герой Украины : [«Запорожсталь»] // Миг. -2003. – 20 нояб. (№ 47). – С. 2.

 

Додаток 5

 

      ЛАУРЕАТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПРЕМІЇ УКРАЇНИ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА У ГАЛУЗІ ЛІТЕРАТУРИ (1991 – 2010)      

1991

·                    Білик Іван Іванович, письменник — за історичний твір «Золотий Ра»

·                    Стус Василь Семенович (посмертно), поет — за збірку поезій «Дорога болю»

1992

·                    Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (посмертно), письменник — за збірку художньої прози «Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки»

·                    Багряний Іван Павлович (посмертно), письменник — за романи «Сад Гетсиманський», «Тигролови»

·                    Дрозд Володимир Григорович, письменник — за роман-епопею «Листя землі», книга перша — друга

·                    Калинець Ігор Миронович, поет — за збірки поезій «Тринадцять алогій», «Невольнича муза», «Пробуджена муза»

·                    Лубківський Роман Мар'янович, поет — за збірку поезій «Погляд вічності»

·                    Мельничук Тарас Юрійович, поет — за збірку поезій «Князь роси»

·                    Мовчан Павло Михайлович, поет — за збірки поезій «Материк», «Осереддя»

·                    Роговий Феодосій Кирилович, письменник — за роман «Свято останнього млива»

1993

·                    Гоян Ярема Петрович, письменник — за повість «Таємниця Лесикової скрипки»

·                    Коломієць Володимир Родіонович, поет — за збірку поезій «Золотосинь»

·                    Міщенко Дмитро Олексійович, письменник — за збірки творів «Полювання на жар-птицю», «Особисто відповідальний»

·                    Руденко Микола Данилович, поет — за роман «Орлова балка», збірку «Поезії»

·                    Сапеляк Степан Євстахійович, поет — за збірку поезій «Тривалий рваний зойк»

·                    Талалай Леонід Миколайович, поет — за збірку поезій «Вибране»

1994

·                    Голобородько Василь Іванович, поет — за збірки поезій «Ікар на метеликових крилах», «Калина об Різдві».

·                    Лупій Олесь Васильович, письменник — за роман «Падіння давньої столиці», повість «Гетьманська булава».

·                    Світличний Іван Олексійович (посмертно), поет — за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим».

·                    Чендей Іван Михайлович, письменник — за книжку «Калина під снігом», повість «Іван».

1995

·                    Захарченко Василь Іванович, письменник — за роман «Прибутні люди»

·                    Сверстюк Євген Олександрович, письменник — за книжку «Блудні сини України»

·                    Симоненко Василь Андрійович (посмертно), письменник — за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде»

·                    Федорів Роман Миколайович, письменник — за роман «Єрусалим на горах»

1996

·                    Базилевський Володимир Олександрович, письменник — за збірку поезій «Вертеп»

·                    Жиленко Ірина Володимирівна, письменниця — за збірку поезій «Вечірка у старій винарні»

·                    Міняйло Віктор Олександрович, письменник — за роман «Вічний Іван»

·                    Іванченко Раїса Петрівна, письменниця — за тетралогію про Київську Русь: «Зрада, або як стати володарем», «Гнів Перуна», «Золоті стремена», «Отрута для княгині»

1997

·                    Скунць Петро Миколайович, поет — за збірку поезій «Спитай себе»

·                    Ульянов Олександр Станіславович (Ульяненко Олесь), письменник — за роман «Сталінка»

1998

·                    Андріяшик Роман Васильович, письменник — за роман «Сторонець»

1999

·                    Кремінь Дмитро Дмитрович, письменник — за збірку поезій «Пектораль»

2000

·                    Гнатюк Іван Федорович, письменник — за книгу «Стежки-дороги»

·                    Нечерда Борис Андрійович, письменник (посмертно) — за збірку поезій «Остання книга»

2001

·                    Пашковський Євген Володимирович, письменник — за роман «Щоденний жезл»

2002

·                    Римарук Ігор Миколайович, письменник — за книгу поезій «Діва Обида»

2003

·                    Герасим'юк Василь Дмитрович, поет — за книгу віршів «Поет у повітрі»

·                    Медвідь В'ячеслав Григорович, прозаїк — за роман «Кров по соломі»

2004

·                    Слапчук Василь Дмитрович, поет — за книги віршів "Навпроти течії трави" і "Сучок на костурі подорожнього"

2005

·                    Воробйов Микола Панасович, письменник — за книгу поезій «Слуга півонії».

·                    Матіос Марія Василівна, письменниця — за роман «Солодка Даруся».

·                    Слабошпицький Михайло Федотович — письменник за роман-біографію «Поет із пекла»

2006

·                    Гусейнов Григорій Джамалович, письменник — за художньо-документальний життєпис у 9-ти книгах «Господні зерна».

·                    Качуровський Ігор Васильович, письменник — за книгу «Променисті сильветки».

·                    Кичинський Анатолій Іванович, поет — за книги поезій «Пролітаючи над листопадом», «Танець вогню».

2007

·                    Остап Лапський, громадянин Республіки Польща, поет — за книги віршів «Себе: розшукую?!», «Обабіч: істини?!»

·                    Тарас Федюк, поет — за книгу віршів «Обличчя пустелі»

2008

·                    Голота Любов Василівна, письменниця — за роман «Епізодична пам′ять»;

·                    Перебийніс Петро Мусійович, поет — за збірку поезій «Пшеничний годинник»;

·                    Віра Вовк (Селянська Віра Остапівна), письменниця, громадянка Бразилії — за книги «Сьома печать», «Ромен-зілля» та переклади творів української літератури португальською мовою;

2009

·                    Гірник Павло Миколайович, поет — за книгу віршів «Посвітається»;

2010

·                    Іванов Дмитро Йосипович, поет — за книгу поезій «Село в терновому вінку»

·                    Москалець Галина Василівна (Галина Пагутяк), письменниця — за книгу прози «Слуга з Добромиля»

·                    Пахльовська Оксана Єжи-Янівна, письменниця — за книгу публіцистики «Аvе, Еurора!».

Літ.: Шевченківські лауреати. 1962–2007 : Енциклопедичний довідник / Автор-упорядник Микола Лабінський. – К. : Криниця, 2007. – 768 с.

Шевченківська премія, або Національна премія України імені Тараса Шевченка // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. – Т. 2. – К. : Академія, 2007. – С. 583–584.

Не вмирає душа наша : Шевченківська премія : сторінки історії : Зб. матеріалів, присвячених 40-річчю від дня заснування Національної премії України імені Тараса Шевченка та лауреатам 2001 року / За ред. І. М. Дзюби / Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. – К.: Україна, 2002. – 175 с.

Національна премія: перші лауреати / Вид. рада: І.М. Дзюба, М.О. Бєліков, М.С. Вінграновський та ін. – К.: Україна, 2000. – 104 с.

 

 

Додаток 6

Книги незалежної України

Список літератури, виданої згідно державної програми «Книги України»

за 2008-2010 рр.

 

1.      Акимович Є. О. Українська культура в історичному вимірі (ІХ — ХVII століття) .-Одеса: Маяк, 2009 . — 496 с.

2.      Александрович В. С., Ричков П. А. Собор святого Юра у Львові. — К.: Техніка, 2008. — 232 с.

3.      Бернадська Н. І. Українська література ХХ століття : Навч. посібник для старшокласників та вступників до вищих навчальних закладів. — 2-ге вид., виправлене і доповнене. — К.: Знання-Пресс, 2004. – 258 с.

4.      Брехуненко В. Українська держава доби Богдана Хмельницького / Віктор Брехуненко ; Укр. ін-т нац. пам'яті . — К.: «Віктор Брехуненко», 2009. — 64 с.

5.      Бурдо Н. Б., Відейко М. Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік. -Х.: Фоліо, 2007. — 416 с.

6.      Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація. — К.: Наш час, 2008. — 160 с.

7.      Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії: / Укр. ін-т нац. пам'яті; Ін-т історії України НАН України; [відп. ред. В. Ф. Верстюк]. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2008. — 320 с.

8.      Голуб Н. В., Клімкін П. А. Україна та міжнародні організації : інформаційно-довідкове видання. — К.: Кондор, 2003. – 212 с.

9.      Гринчишин Д. Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови / Дмитро Гринчишин, Олександра Сербенська. — К.: Освіта, 2008. — 320 с.

10.  Грушевський М. С. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями / Михайло Грушевський ; [уклад. : Й. Й. Брояк, В. Ф. Верстюк ; пер. з рос. К. Ф. Салівон]. -Донецьк: БАО, 2008. — 736 с.

11.  Дерлеменко Є. А. Парки України=Parks of Ukraine: фотоальбом / Євген Дерлеменко. — К.: Балтія-Друк. — 272 с.

12.  Дмитрук В. Г. Вони боролися за волю України. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2007. — 1072 с.

13.  Довженко О. П. Україна в огні: Кіноповість. — К.: Україна, 2004. — 144 с.

14.  Енциклопедія історії України: В 5 томах / НАН України; Ін-т історії України; Ред. рада: В. М. Литвин (гол. ради) та ін. — К.: Наукова думка, 2003. — 686 с.

15.  Золоті рядки української поезії. Розстріляне Відродження / уклад. О. В. Зав'язкін. -Донецьк: БАО, 2008. — 224 с.

16.  Івасюк В. М. Музичні твори (до 60-річчя від дня народження):[для голосу у супр. ф-но] / Упоряд. О. М. Івасюк . — Чернівці: Букрек, 2009. – 240 с.

17.  Івасюк М. Г. Лицарі великої любові : [Роман]. – Чернівці : ВД "Букрек", 2007. – 260 с.

18.  Ілюстрована енциклопедія історії України: В трьох томах / Авт. тексту О. Кучерук; Наук. ред. Л. Федорова; Відповід. за вип. Е. Я. Уманцева. Т. 1 : (від найдавнішого часу до кінця 18 ст.). — Вид. перероб., доп. — К.: Спалах, 2004. – 560 с.

19.  Кара-Васильєва Т. В. Історія української вишивки = History of ukrainian embroidery / Тетяна Кара-Васильєва. — К.: Мистецтво, 2008. — 464 с.

20.  Карпов В. В., Табачник Д. В. Військова символіка держави / Пер. англ. А. В. Сотникова. — К.: Либідь, 2007. — 296 с.

21.  Касьянов Г. Україна 1991-2007: нариси новітньої історії : Фотоматеріали надані редакцією газети "Голос України" / Пер. О. Гейко. — К.: Наш час, 2007. — 428 с.

22.  Корнієнко О. М. Нариси військової історії України. Сумський слобідський козацький полк 1659-1765 рр. / Олег Корнієнко. — К.: Наш час, 2008. — 488 с.

23.  Костенко Л. В. Берестечко: історичний роман. — 2-ге вид. — Львів: Каменяр, 2007. -176 с.

24.  Костомаров М. І. Історичні постаті. — Дніпропетровськ: Січ, 2008. — 620 с.

25.  Крищенко В. Д. Українська душа / Вадим Крищенко. — К.: Дніпро, 2009. — 592 с.

26.  Лильо-Откович З. Український пейзажний живопис XIX — початку XX сторіччя. -К.: А Балтія-Друк, 2007. — 120 с.

27.  Липа К. Під захистом мурів: (З історії української фортифікації Х-ХVІІ ст.). — К.: Наш час, 2007. — 184 с.

28.  Народне зодчество : [альбом] / [авт. тексту та упоряд. : Леонід Прибєга]. — К.: Мистецтво, 2009 – 280 с.

29.  Національний атлас України / НАН України; ред. кол. Б. Є. Патон (голова), А. П. Шпак, Л. Г. Руденко та ін. — К.: ДНВП "Картографія", 2007. — 440 с.

30.  Наливайко Д. С. Україна очима Заходу. — Вид. 2-е, доп. — К.: Грамота, 2008. — 784 с.

31.  Остафійчук В. Ф. Історія України: сучасне бачення. — К.: Знання-Прес, 2007. — 424с.

32.  Патриляк І. К., Боровик М. А. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду. — К.: [Видавець ПП Лисенко М. М.], 2010. — 592 с.

33.  Реєнт О. П., Коляда І. А. Усі гетьмани України: Легенди. Міфи. Біографії. — Х.: Фоліо, 2007. — 416 с.

34.  Розстріляне відродження: біографічні нариси, літературно-критичні статті, тексти й аналіз творів, термінологічний словник : для учнів, вчителів та студентів. — Х.: Торсінг плюс, 2010. — 512 с.

35.  Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів = Sketches from the history of costumes.-К.: Мистецтво, 2007. — 432 с.

36.  Сто великих загадок історії України / [ авт. ст. : О. О. Попельницька та ін ]. – К.: Арій, 2008. – 464 с.

37.  Сто великих українців / [авт. ст. : Н. В. Остапенко та ін]. – К.: Арій, 2008. – 496 с.

38.  Українська драматургія. Антологія: [у 4-х томах]. Т. 3. — Х.: Фоліо, 2010. — 512 с.

39.  Шедеври українського живопису:[альбом] / [вступ. ст., упоряд. Дмитра Горбачова]. — К.: Мистецтво, 2008. — 608 с.

40.  Щербаківський Д. М. Козак Мамай: мистецько-етнографічні праці / Данило Щербаківський .- Х.: Факт, 2008. — 512 с.