Зміст
И.Козлова
Из истории Гуляйпольской библиотеки
Л.Богослов
З історіі бібліотек Кам’янко-Дніпровського району
Л.Двизова
З історії Михайлівської районної бібіліотеки
Т.Башкатова
Об организации подготовки к печати краеведческих изданий в
Приазовской ЦБС
В.Жолоб
На крилах поезії, або видавнича робота Чернігівської районної
бібліотеки
Г. Нагорна
Матеріали Я.П. Новицького у фондах Запорізької обласної
універсальної наукової бібліотеки імені О.М.Горького
И. Тюркеджи
История Бердянска в названиях площадей и улиц
И. Козлова,
главный специалист государственного
архива Запорожской области
ИЗ ИСТОРИИ ГУЛЯЙПОЛЬСКОЙ ЗЕМСКОЙ БИБЛИОТЕКИ
В отношении Санкт-Петербургского комитета грамотности Вольно-Экономического общества от 20 июня 1895 г. указывалось, что «…среди земских деятелей… уездов вполне уже назрела мысль о необходимости безотлагательно придти на помощь населению в его растущем стремлении к знанию». А одной из самых доступных и удобных форм распространения знаний, духовных ценностей среди широких слоев населения является библиотека.
И именно благодаря Санкт-Петербургскому комитету грамотности в с.Гуляйполе Александровского уезда Екатеринославской губернии 14 августа (а по другим данным — 21 июня)’ 1895 г. была открыта библиотека-читальня, носившая с 1907 г. имя П.П.Иваницкого. Комитет пожертвовал Александровскому уездному земству книги (578 экземпляров и 490 названий на сумму около 260 руб.). При подборе книг было обращено внимание на то, чтобы в библиотеке находились по возможности все лучшие произведения русской и иностранной литературы и научные книги по всем отраслям знания (что было очень трудно, так как каталоги, допускаемых в народные библиотеки книг, суживали этот выбор). Первым заведующим Гуляйпольской библиотеки был Дворников Иван Ильич.
Работа библиотеки регламентировалась «Уставом бесплатных народных библиотек-читален Александровского уездного земства» и правилами, дополнявшими устав (последние были утверждены в 1809 г.) Устав гласил, что главною целью народных библиотек является предоставление «всем жителям соответствующих сел бесплатное пользование книгами для чтения». Библиотека работала ежедневно, за исключением дней, оговоренных в пункте 15 устава, а именно: «…в первые два дня праздника Пасхи, 24 декабря и 5 января, первые два дня Рождества Христова, последние три дня страстной недели, и если окажется необходимым, еженедельно в один будний день, определенный управой». Библиотека должна была быть открытою не менее шести часов в сутки и работать в субботу и воскресенье. На дом выдавалась одна книга, которая должна была быть возвращена в определенный срок. Отсрочка в возвращении допускалась, но лишь с согласия библиотекаря. В случае невозвращения книги вовремя, она отбиралась у читателя установленным порядком. А если книга была повреждена или утеряна — взыскивалась полная ее стоимость. Не выдавались на дом обычно два последних номера газеты и журналов, словари и справочные книги, а также особо ценные и редкие книги из списка, составленного управой (этот список в обязательном порядке вывешивался на видном месте). С ними можно было ознакомиться только в читальном зале. Взятые читателями экземпляры книг запрещалось передавать другим лицам без разрешения сотрудника библиотеки. Лица, нарушившие правила, могли быть лишены права пользоваться книгами на установленный управой срок.
Библиотека пополнялась книгами, журналами и газетами за счет средств, ежегодно выделяемых земством, а также пожертвований, поступавших от частных лиц и организаций. Гуляйпольская библиотека, как одна из самых посещаемых, пользовалась особым вниманием со стороны земства. Ей в разные годы выделялись значительные суммы на пополнение библиотечного фонда. Так, в 1907 г. земством было принято ряд постановлений, касающихся Гуляйпольской библиотеки, а именно: приглашение нового заведующего «с повышенным образовательным цензом» и увеличение его содержания. А самое главное, было решено «снабдить библиотеку-читальню в с. Гуляйполе большим, чем в остальных, подбором книг, для чего и внесено было в смету 500 руб.». Новая литература приобреталась и за счет средств, вырученных от спектаклей и концертов. Например, в декабре 1896 г. был дан вокально-музыкальный концерт, организованный Тихомировым А. (председателем Александровской уездной земской управы) и Ильковским (служащим в казенном винном складе), часть сбора от которого (25 руб.) было направлено Гуляйпольской библиотеке. Книги могли поступать и непосредственно в библиотеку. Но в этом случае заведующий был обязан доставить в управу список пожертвованных книг. И только после разрешения ее мог их выставить на полку. Если же какие-либо книги запрещалось выдавать читателям, их возвращали жертвователю. Интересно, что в библиотеке была особая книга, в которую посетители могли записывать все свои пожелания по выписке новых книг и «указания на замеченные недостатки и неудобства».
В Гуляйпольской библиотеке работал всего один сотрудник — заведующий. В его обязанности входило: дача посетителям неоходимых разъяснений и советов, наблюдение за порядком, составление систематического каталога, ведение книг, учет выдаваемых читателям на дом и в читальню журналов и книг; приходо-расходной и инвентарной. При выборе библиотекаря не устанавливался особый образовательный ценз. Предполагалось (а это касалось не только Гуляйпольской библиотеки), что обязанности заведующего будут не сложными и их можно будет совмещать с другими занятиями (например, с преподаванием в школе), которые и будут являться основными источниками средств существования. В связи с чем жалованье заведующего первоначально составляло 100 руб. в год. Но оказалось, что «заведывание библиотекой является серьезным самостоятельным трудом, продуктивность которого зависит в большей мере от возможно меньшего совместительства должности заведующего с другими обязанностями». И жалованье было увеличено до 180 руб., а впоследствии и до 300 руб. Каждые пять лет к жалованью прибавлялось еще 50 руб. (доплата за выслугу), и к концу двадцатилетней непрерывной службы оклад достигал 500 руб в год. Как и другие земские служащие, заведующие могли получать от земства пособия на лечение и стипендии на воспитание детей.
Гуляйпольская библиотека размещалась в частном доме, нанимаемом земством. Наем помещения обходился в разные годы по разному: от 115 руб. в 1901 г. до 220 руб. в 1912 г. Помещение было довольно удобное и вполне отвечающее своему назначению: просторное, чистое, светлое, хорошо отапливаемое и освещающееся. В 1901 г. библиотека располагалась в двух комнатах: одна из которых служила читальней, а в другой выдавались книги. С ростом количества посетителей в 1907 г. было принято решение о найме большего помещения. Что и было сделано.
За первые полгода деятельности в библиотеку записалось 638 человек. Посетители взяли на дом 5079 книг и прочитали в читальне 316. Посещали библиотеку учителя и ученики земской и еврейской школ, священники, а также все желающие, проживавшие в то время в селе. Заходили почитать и «прохожие: паломники, странствующие мастеровые и проч.». Но все же основными ее посетителями были крестьяне. Так, в 1902 г. из 984 читателей крестьян было 653, евреев и немцев (а их подсчитывали в отчетах отдельно) — 214, других сословий — 117 человек.4 Интересно, что согласно данным за 1895 г. 50 /о посетителей составляли читатели тринадцати — восемнадцати лет, 17 % — восемнадцати — двадцати одного, 50 /о — двадцати одного — сорока лет, и всего лишь 3 /о — сорока — шестидесяти лет. Такая посещаемость библиотеки молодежью (что было характерно и в последующие годы) объяснялась «большим количеством времени у подростков, по сравнению со взрослыми крестьянами», а также тем, что «библиотеки-читальни при каталоге книг, допущенных Министерством просвещения, были слишком незначительны по количеству книг… и имели мало материала способного заинтересовать взрослого читателя.» А самое главное — среди крестьян старше сорока лет количество грамотных было ничтожным.
Читатели, относившиеся к местному крестьянскому обществу, обслуживались бесплатно. Остальные же вносили залог в размере 1 руб., который возвращался «по прекращению выдачи означенным читателям книг». В случае повреждения — из суммы удерживалась стоимость испорченной книги.
Библиотека с первых же дней своей работы пользовалась большим успехом, заведующий библиотекой Дворников И.И. отмечал, что крестьяне «смотрят на библиотеку, как на необходимо-полезное учреждение». Число читателей постоянно увеличивалось. Так, если в 1897 г. в библиотеку записалось 838 человек и еще 646 — читали книги в читальном зале, то уже в 1908 г. их было соответственно 1166 и 690. Количество прочитанных книг тоже постоянно увеличивалось. Например, в 1899 г. было прочитано 7902 экземпляра, а в 19u8 г. — 19782. Книги, несмотря на правила, запрещающие передачу другим лицам, перед возвращением в библиотеку прочитывались родственниками и соседями посетителя. Гуляйпольская библиотека работала семь часов в сутки. Но и этого времени не хватало на выдачу книг посетителям. Были дни, когда Гуляйпольская библиотека буквально «осаждалась» желающими взять книги. Читателей было столько, что «наличность книг» далеко не соответствовала требованиям.
В докладе Александровской земской управы за 1899 г. отмечалось: «Запись читаемых в библиотеках и заявлениях о выписке отсутствующих в составе библиотек книг, указывают довольно ясно, что в большинстве случаев крестьяне читают сознательно, не говоря уже о том, что сама потребность чтения год от года растет и едва удовлетворяется тем количеством и подбором книг, которыми располагают библиотеки». Наибольший интерес вызывали книги, относившиеся к следующим отделам: религиозно-нравственному (в 1908г. читателями было прочитано 1569 экземпляров), историческому (1469), географическому (1806), естествознанию (1548). Но больше всего поступало требований на книги отдела словесности — 12899. Практически не находили себе читателя отделы: медицинский (в 1908 г. читатели взяли 33 книги), юридический (2) и математики (2), поскольку в большинстве случаев книги, находившиеся в них, уже устарели, были не интересны и не понятны крестьянам.
Таким образом, Гуляйпольская библиотека-читальня была заметным культурно-просветительным центром, доступным для всех жителей с.Гуляйполе.
Государственный архив Запорожской области. — Ф-56, оп. 1, д. 157, л. 166 об., спр. 208, л. 274.
2 Там же. — Р-3, оп. 1 , спр. 77, л.22об.
3 Там же. — д. 275, л. 68
4 Там же. — Ф. 56, оп. 1, спр. 219, л. 40.
5 Там же. — спр. 300, л. 90 об.
6 Там же. — спр. 178, л. 232; спр. 270, л. 27.
7 Там же. — спр. 190, л. 73.
Л. Богослов,
директор Кам’ янсъко-Днiпровсъкого ЦБС
3 ICTOPIЇ БІБЛІОТЕК КАМ’ЯНСЬКО-ДНІПРОВСЬКОГО РАЙОНУ
Історія бібліотек могла б стати дуже промовистим коментарем до вcieї icтopiї людства — його духовного, інтелектуального зростання з усіма злетами й провалами , здобутками i втратами. Доля біблютеки, хоч i не завжди прямо, але чутливо i безпомилково відбивае долю суспільства. Це ми можемо побачити i на прикладі icторії бібліотек Кам’янсько-Дніпровського району.
Першу бібліотеку міста було споруджено в 1897 році на прохання повітового i губернського земств про відкриття у кожному селі біблютеки на честь укладення шлюбу царя Миколи II (1895 р.). На кошти €.М.Панкеева -землевласника i власника лісопильного заводу у м. Каховка, було збудовано примщення i придбано літературу. Книжковий фонд бібліотеки налічував до 2 тис. книг. У цьому ж poцi земство вдарило бібліотеки у селах Дніпровка та Водяне, у кожній було понад тисячі книг та брошур переважно релігійного змісту. А у 1898 poцi за клопотанням учителів в ceлi Велика Знам’янка було організовано невеличку народну бібліотеку, що налічувала 2050 книжок такого ж змісту.
Під час Жовтневої революції та громадянської війни бібліотеки практично перестали функціонувати. Після закінчення громадянської війни почалося відродження бібліотек згідно з відповідними рішеннями радянського уряду, в яких великого значения в культурному будівництва надавалося саме розвитку бібліотечної справи. В 1922 -1923 pp. значну популярнють здобули відкриті комсомоль-цями сільбуди: тут читалися лекції, відбувалися вистави, влаштовувалися атеїстичні вечори-диспути, випускалися стінгазети тощо. При сільбудах працювали i бібліотеки.
В 1930 році в Кам’янці, у приміщенні колишньої церковної сторожки, було також організовано бібліотеку. Першими и організаторами були Гучкова €лизавета Юхимівна та Корнеева Одарка Михайлівна. Напередодні Великої Вітчизняної війни в бібліотеці було 7,5 тис. книг. У середині 30-х років у Кам’янці-на-Дніпрі функціонують районні бібліотеки для дорослих; та дітей, профспілкова,
чотири шкільних 6i6лioтеки, ixній загальний фонд перевищуе 20 тис. видань.
Напередодні війни В селах району вже діє мережа бібліотек: в с. Велика Знам’янка — 3 бібліотеки з книжковим фондом 5 тис. книг, у с. Дшпровка — п’ять клубних бібліотек з фондом 3 тис. прим., а в с. Водяне — дві бібліотеки з фондом 7 тис. прим. книг.
Під час німецько-фашистської окупації майже всі книжкові фонди та бібліотечне устаткування було знищено. У повоеєнний час бібліотеки почали відковлювати свою діяльність. У районному центрі працівники принесли з дому столи, стільці, шафи та обладнали бібліотеку, місцеві жителі повернули 456 книг, які були врятовані всі пожежі під час війни.
У наступні роки бібліотечні фонди постійно поповнюються новими книгами. Про це повідомляє районна газета „Ударник» під рубрикою «В библиотеке снова новинки». В 1957 році бібліотеку переведено до приміщення колишнього райкому партії.
У 60 — 70 роки XX століття змінюється ocвітній i культурний рівень трудящих. До послуг населения району -розгалужена мережа бібліотек різних систем з багатогалузевими книжковими фондами. Бібліотеки активно залучають до читання нових користувачів, організують обслуговування працівників на фермах, у бригадах, від-кривають пункти видачі у невеликих населених пунктах.
У серпні 1980 року в районі відбулася централізація бібліотек системи Міністерства культури: 33 установи (у т.ч. 27 сільських) були об’єднані в едину ЦБС. Першим и директором стала Н.В. Пухова, згодом протягом десяти років систему очолювала Заярнюк Зоя Харитонівна.
За роки свого існування у склада ЦБС відбувалися значні зміни. Так, в 1987 році відокремилися дві бібліотеки м.Енергодар (у зв’язку зi створенням самостійної мережі), а в 1991 році було закрито три філії через непридатність їхніх примщень. У цьому ж році до складу ЦБС приєдналися 3 профсгалкові бібліотеки (після децентралізації системи профспілкових бібліотек).
В 1993 році система зменшилася на 9 бібліотек у зв’язку з утворенням Велико-Білозерської ЦБС, а у 1996 році через скорочення штатів було закрито дві установи із 3-х приєднаних профспілкових закладів. Сучасна районна централізована» бібліотечна система складається iз 18 філій, із них — 15 сільських. Книжковий фонд налічує близько 255 тис. примірників, щорічно біблютеками обслуговується 25 тис. читачів, їм видається понад 550 тис. книг та періодичних видань. За останні десять poків бібліотекам нашого району довелося пережити великі труднощі, як i всій бібліотечній сфері, але вони залишилися осередками культури i дозвілля, головними інформаційними центрами своїx міст i сіл. Це стало можливим завдяки професіоналізму персоналу бібліотекарів, які люблять свою справу i віддають їй все свое уміння.
Л. Двізова,
колишній директор Михайлівської ЦБС
3 ICTOPIЇ МИХАЙЛІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ БІБЛІОТЕКИ
До Великої Вітчизняної війни Михайлівка мала районну 6i6лioтекy з багатим книжковим фондом i добре обладнаним приміщенням. Під час війни німецькі загарбники спалили приміщення бібліотеки з усім майном. Е жовтні 1943 року селище було визволено від окупантів. Життя на визволеній території поступово входило в колію, i постало питания про організацію бібліотеки для села. Район мав дуже обмежені кошти для закупівлі літератури, та її ніде було й придбати. Був організований збір книг серед населения та закупівля літератури у букіністів. На допомогу бібліотеці iз Москви та Вологди надійшли книги на 2000 крб. На основі цього книжкового фонду в червні 1944 p. i почала працювати бібліотека. Спочатку вона розміщалася на квартирі завідуючої бібліотекою А.В.Михайлової, потім 6i6ліотеці надали однокімнатне приміщення. Оскільки ця кімната потребувала ремонту, бібліотеку було переведено у приміщення комунального будинку МТС. Згодом бібліотека отримала приміщення з 3-х кімнат у будинку райвно, де вона була аж до 1951 року.
3 часом зростав книжковий фонд, кількість читачів, прибавилося ще два працівники, i це приміщення стало тісним для бібліотеки. У зв’язку з цим Михайлівський райвиконком на черговій сесіі поставив питания про будування нового приміщення для книгозбірні, про що й було прийнято відповідне рішення.
Будівництво бібліотеки розпочалося в 1949 році. В 1951 році бібліотека переселилася в нове, добре обладнане приміщення, в якому знаходиться i тепер. На той час завідуючою бібліотекою була Чуланова Г.А., завідуючою читальним залом — Михайлова О. Г., завідуючою абонементом Бурдак П.А., завідуючою пересувним фондом — Ковальчук О.Г. В 1965 році Чуланову Г.А. переводять до обласної наукової бібліотеки, її мїсце заступила Двізова Л.І., а з 1991 року директором бібліотеки стала Cipa Н.М.
В 1978 році була проведена централіція бібліотек Михайлівського району. У районній бібліотеці збільшився штат, з’явилося багато нових посад. Зокрема, організовано відділ обробки i комплектування, завідуючою якого стала Олійник Г. Г., введено посаду методиста, яку зайняв Дибенко В.П., завідуючою біблютекою для дітей стала Фурдак Г.А.
Я в серпні 1965 року була призначена завідуючою Михайлівською районного біблютекою для дорослих. У штаті райбібліотеки було тоді 4 правника: зав. абонементом, зав. читальним залом, методист i завідувачка бібліотекою. Райбібліотека не тільки обслуговувала своїх читачів, а й здійснювала методичне керівництво сільськими закладами (ix було 15). В тi роки ми намагалися відкрити бі6ліотеки навіть у невеликих населених пунктах. Так, у 60-ті роки були відкриті на базі колгоспних бібліотек 3-я Михайлівська (колгосп «Прапор комунгізму», 4-а Михайлівська (колгосп імені Мічуріна), 2-а Тимошевська (колгосп «Росія»), а у селищі Пришиб, у будинку селищної Ради, — дитяча сільська бібліотека. На той час став у нагоді досвід міжколгоспної ради по культурі Миколаївщини: ми також ввели до штату окремих сільських установ додаткові посади, які фінансувалися місцевими колгоспами. Це значно поліпшило організацію бібліотечного обслуговування на виробничих ділянках.
У ті роки у нас непогано було організоване змагання серед біблютекарів району за звання «Бібліотека відмінно роботи», таке звання було присвоено 9 біблютекам. Я навіть розповщала про наш досвід на республіканському ceмінарi. Слід відзначити, що за високі досягнення у роботі в 1970 poцi групу бібліотекарів Михайлівщини нагороджено медаллю «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження В.І.Леніна», а у 1981 poці — відзнаками „Ударник десятої п’ятирічки». Саме у ці роки тривалий час у Тимошевській-1 сільській бібліотеці працювала обласна школа передового досвіду роботи з читачами, а в Плодородненській — з організації книжкового фонду.
Основу нашої успішності становили працівники: yci бібліотекарі мали середню фахову ocвіту, великий досвід, відзначалися почуттям високої відповідальності. На той час біблютеки отримували значні асигнування на комплектування бібліотек, щомісяця одержували книги з облбібколектору, мали достатньо коштів на підписку періодичних видань (кожна бібліотека одержувала центральна республіканські, обласні районну газету i журнали для дорослих i дітей). Крім державних коштів, сільські книгозбірні отримували ще i додаткові асигнування на поповнення фонда від місцевих колективних господарств.
Не виділялися кошти тільки на будівництво бібліотек. Коли в 1978 році, під час централізації бібліотечної системи, необхідно було розширити примщення центральної бібліотеки, нам запропонували зробити прибудову до старого будинку, що ми i здійснили. Причому, будівельників наймали через колгоспи з дозволу райвиконкому, a вci ремонти, як усередині, так i зовні, завжди робив комунгосп. Наш будинок школи не виглядав таким запущеним, як зараз.
Свою просвітницьку роботу ЦБ здійснювала у взаємозв’язку із Будинком культури, районним музеем, музичною школою. Разом з керівниками сільгосппідприємств планували i здійснювали інформаційне забезпечення потреб фахівців сільського господарства, цікавими були заочні читацькі конференції на шпальтах районной газети. В області i районі проводилися огляди, естафети культури, під час яких оформляли альбоми про досягнення i справи культпрацівницв району. На сторінках цих альбомів багато цікавих фактів з життя бібліотек нашого району… Нашого життя.
Т. Башкатова,
директор Приазовской ЦБ
ОБ ОРГАНИЗАЦИИ ПОДГОТОВКИ К ПЕЧАТИ КРАЕВЕДЧЕСКИХ ИЗДАНИИ В ПРИАЗОВСКОЙ ЦБС
Краеведческая работа — одна из самых интересных участков работы библиотек. И большие, и малые формы работы по краеведению всегда находили и находят поддержку у читателей, наших односельчан. В современных условиях библиотеки являются не только центрами культурной и общественной жизни села, но и образовательными, информационными. Библиотеки Приазовского района — не исключение.
Происходящие в последнее время процессы сокращения, объединения учреждений культуры в малых селах и поселках приводят к тому, что библиотеки, расширяя сферу своей деятельности, зачастую выполняют функции и клуба, и музея. Например, у нас в районе работают сейчас 3 библиотеки-клуба, планируем на базе Розовской сельской библиотеки создать библиотеку-музей.
Задача библиотек — собрать, сохранить и популяризировать весь краеведческий материал по истории, развитию нашего края, о знаменитых и выдающихся его людях, о народных ремеслах, культурном и просветительском наследии.
Спрос читателей на публикации краеведческого характера постоянно растет. Это объясняется, прежде всего, тем, что в школах краеведение введено как один из программных учебных предметов и учащиеся при подготовке письменных заданий и рефератов обращаются в библиотеки.
Наши постоянные пользователи — учителя, студенты, местная интеллигенция, руководители органов местного самоуправления и др.
В каждой библиотеке собран фонд краеведческих материалов — книги, газеты, фотоальбомы, папки газетно-журнальных публикаций, альманахи, сборники, видеофильмы о знаменательных событиях села, его людях. Особой популярностью у наших читателей пользуются досье по истории сел, о выдающихся людях Приазовского региона («Приазовье литературное», «Памятники истории и архитектуры» и т.д.).
Минувший 2004 год был наполнен выдающимися событиями в нашем районе. Свои юбилеи со дня основания отмечали села Примпосад -150 лет, Надеждино — 140 лет, Владимировка — 140 лет. Проведению таких юбилеев предшествует большая, кропотливая работа общественности — библиотечных работников, сельской интеллигенции, всех жителей. Кроме этого, ежегодно проводятся Дни Села, в их культурные программы входят выступления самодеятельных коллективов, выставки мастеров декоративно-прикладного искусства, встречи с интересными творческими людьми.
В сентябре 2004 г. 125-летний юбилей со дня рождения И. И. Вихляева, выдающегося ученого, профессора, односельчанина отмечала общественность пос.Нововасилевка. Центром событий стала поселковая библиотека: именно здесь состоялся вечер-портрет земляка «Зустріч через роки». Иван Иванович Вихляев родился в 1879 году в Нововасилевке Бердянского уезда Таврической
губернии, прошел путь от простого крестьянского паренька до профессора Петровско-Разумовской (ныне Тимирязевской) Академии — ученого, исследовавшего запасы торфа России, никогда не прерывающего связь с родным краем и людьми Нововасилевки. Так, в 1922 г. по инициативе И.И.Вихляева группа крестьян Нововасилевки создала первый колхоз-сельхозартель, на его средства была куплена сельскохозяйственная техника и сам колхоз был назван его именем. Нелегким оказался путь ученого -репрессии в начале 30-х годов коснулись и его. Он был арестован, сослан, отбыл 5-летнюю ссылку. Позже, 21 мая 1958 г., Военной коллегией Верховного Суда СССР наказание было отменено за отсутствием состава преступления и И. И. Вихляев был полностью реабилитирован. Однако, никто не понес наказание за насильственно прерванную научно-исследовательскую деятельность и надломленную жизнь выдающегося ученого-труженика. 27 ноября 19б4 г. после продолжительной болезни И.И.Вихляев умер. Похоронен ученый в Москве.
Краткую биографию на основании документальных архивных и фотоматериалов, воспоминаний односельчан совместно с поселковой библиотекой подготовил и издал Каниболоцкий Григорий Владимирович, также уроженец Нововасилевки, Его перу принадлежит ряд книг по истории поселка и прилегающих к нему сел, а также родословная таблица семьи Петраковых — первых поселенцев Нововасилевки. Г. В. Каниболоцкий — автор пособия по истории родного края для учащихся 9-х классов. Несмотря на то, что Григорий Владимирович сейчас проживает в г.Днепродзержинск, он постоянно поддерживает с поселковой библиотекой свои творческие, поисковые связи, переписка автора с коллективом библиотеки содержит исторические, биографические и фактографические сведения, касающихся Нововасилевки. Недавно автор подарил библиотеке свои издания по истории Нововасилевки в 4-х томах, дополнения к ним, методический материал для школьников по истории родного края, о выдающихся людях, династиях и т.д.
В 2003 году Приазовский район отметил свой 80-летний юбилей. К этому событию центральная районная библиотека предложила райгосадминистрации издать литературный сборник приазовских авторов, познакомить читателей с творчеством наших талантливых земляков. Библиотечные работники системы занимались подбором и редактированием текстов произведений, подготовкой сборника к печати. В канун празднования книга под названием «Земне тяжіння» вышла в запорожском издательстве «Дике Поле». В нее вошли отрывки из последнего романа «Найвищий закон» лауреата Шевченковской премии Д. Мищенко (родом из с.Степановка-1), а также стихи А.И.Дробахи, члена Союза писателей Украины, поэта, публициста, активного общественного деятеля Украины, уроженца с. Александровка. Сборник содержит путевые дневники и репродукции картин нашего земляка — известного путешественника Федора Конюхова, участника 40 уникальных экспедиций различного типа, члена Союза художников России. Здесь опубликованы отрывки из книги воспоминаний «Прошлое с нами» дважды Героя Советского Союза, генерал-полковника артиллерии В.С.Петрова легенды и гордости Приазовского края. Кроме этого читатели найдут на страницах издания поэтические строки своих любимых приазовских авторов (их в сборнике более 25), а также другие публикации. Презентация сборника состоялась в День Славянской письменности и культуры.
С момента организации при центральной районной библиотеке Клуба инвалидов «Поверь в себя» прошло уже 8 лет. За это время мы познакомились с очень интересными людьми — членами клуба, с их увлечениями, в т.ч. с поэтическим творчеством Р.И.Грищенко, В.И. Еркулова, Л.И.Пидорич, С.Русевой, С.Вдовиной и др. И не только познакомились, но и подготовили к изданию, выпустили в свет сборники поэзии В.Еркулова «Ни единой строчкой не лгу» и Р.Грищенко «Поезія душі моєї>.
Творческая дружба объединяет наш библиотечный коллектив с талантливым человеком — поэтом, художником Федором Васильевичем Пантовым, жителем с.Девненское Приазовского района. Ф.Пантов — учитель, долгое время преподавал в сельской школе украинский язык и литературу, был директором школы. Сейчас он пенсионер, увлечен поэзией, рисует картины, тесно сотрудничает со знаменитым украинским композитором Миколою Ведмидерею, который пишет музыку для детей. Работники центральной библиотеки помогли Ф.В.Пантову подготовить к изданию его очередной сборник песен «На крилах пісні» (с использованием компьютерной графики). Ранее мы выпустили небольшие книжки его юмористических рассказов «Смійтеся на здоров’я» и «Посвята в любові>. В дни проведения Недели детской и юношеской книги состоялся «Бенефис Ф.В.Пантова». Юные читатели смогли познакомиться ближе с творчеством этого автора, с его картинами, поэзией, другими его увлечениями. На память о встрече Ф. В. Пантов подарил районной библиотеке для детей несколько своих картин.
На основе сотрудничества библиотек района, прежде всего ЦБ, с районным историко-краеведческим музеем и музеями в селах, а также с организационно-методическим центром клубной работы и объединением «Сузір’я» был реализован проект издания путеводителей по народным ремеслам, умельцам и их творчеству («Твої таланти, Приазовське», «Творча веселка», «Мистецтво села Ботієве» и др.). В наших общих планах — подготовка к изданию сборника о выдающихся людях района, их вкладе в социально-экономическое развитие Приазовья.
Нам часто задают вопрос: для чего мы взвалили на свои плечи эту работу: музейную, клубную, издательскую. Отвечаем: нам интересно по крупицам собирать информацию о прошлом и настоящем нашего края, его истории, быте, культуре. Все это должны видеть и знать наши дети, молодежь, пожилые люди. Видеть и знать, что рядом с ними жили и сейчас живут творческие, талантливые люди, оставляющие свой след в истории. Задача наша, как библиотекарей, — собрать и сохранить это наследие для будущих поколений.
В. Жолоб,
директор Чернтвської ЦБС
НА КРИЛАХ ПОЕЗІЇ АБО ВИДАВНИЧА РОБОТА ЧЕРНІГІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ БІБЛІОТЕКИ
На прекрасній землі Запорізькій,
Де від краю до краю степи,
Чернігівка наша чудова,
Розкинулась у сонячній краси
Чернігівка — селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване в долині річки Токмачки та її притоки Сисикуль за 150 км на південний схід від обласного центру Запоріжжя. Чернігівка, заснована в 1783 році, знаходилася на поштовому шляху, що вів від Мелітополя до Таганрога i далі до Кавказького тракту. Через село пролягав також шлях від Opixoвa до гирла річки Берди, де тоді була пристань. Вигідне географічне положения сприяло швидкому зростанню Чернігівки. Зараз у Чернігівському районі проживав 23189 чоловік з них у сільській місцевості 15489 oci6.
Населения району обслуговують 20 бібліотек Чернігівської ЦБС (2 районні, 2 селищні, 16 сільських філіалів). Бібліотеки виконують обов’язки по збереженню культурного потенціалу регіону. Поряд з традиційними формами роботи, 6i6ліотечні працівники з 1995 року здійснюють видавничу діяльність. Надихнули на видання альманаху «Полинова колиска» читацькі запити юнацтва про розвиток літературної творчості на Чернігівщини. Перший випуск альманаху вийшов в 1997 році, тираж був 20 примірників, включав віpшi 9 aвторiв, з них двое — учні шкіл. Для цього видання відібрали свої найкращї вірщі чернігівські поети Назаренко Марія, Буренкова Biкторія. Увійшов сюди i відомий i Володимира Коваленка „На пришибських узвишинах»:
На пришибських узвишинах Під зіркою в ropi, Стомившись від роботи, Спочили Kocapi. Над ними сине небо, Пвд ними мідь хлібів
Досвітній шум моторів
Не збудить Kocapiв.
Та що то за косарики
Що сплять в caмi жнива?
В далекім 43-м
Приспала ix війна.
Криваву ниву жали
Від Волги, від ріки,
Та тут i полягали
На довгії роки.
У березні 1998 році до Шевченківських днів було видано другий випуск альманаху «Полинова колиска». Обидва видання користуються значним попитом серед шкільної молоді району, вчителів, звичайно, aвторів та інших читачів.
До 215-ої річниці заснування Чернігівки, 75-річчя утворення Чершнігівського району та 55-річчя визволення його від фашистських загарбників разом з відділом культури був підготовлений до видання літературно — художній альманах «Над Чернігівкою небо голубе». До альманаху увійшли історична довідка «Край наш Чернігівський», а також Biшi поетів — земляків, у тому числі i дітей. Основу видання склали два випуски альманаху «Полинова колиска». Тираж нової» збірки становив 1000 примірників. Редакторами цього випуску були працівники районної бібліотеки: Т.ПБолышакова, ВЛ.Кошеленко, упорядник -завідуюча відділом культури А.В. Синепольська, художнє оформления О. Р. Горобея. Альманах був виданий за підтримки голови Чернігівської селищної Ради
M.I. Пилипенко. Матеріал у книзі розміщений під такими розділами:
— звернення до читачів;
— історична довідка «Край наш Чернігівський»;
— «Мій рідний край» — вірші про Чернігівську землю;
— «День поезії» — поетичні твори місцевих поетів, ixнi
фото, біографічні довідки;
— «Наша криниченька» — творчсть дітей.
У збірку увійшли твори 21 автора. Це видання отримали вci сільські та шкільні бібліотеки. Частково тираж був проданий, виручені кошти надійшли на спецрахунок центральної районної бібліотеки. До Шевченківських днів в 1999 poцi вийшов третій випуск альманаху «Полинова Колиска». У передмові цього видання — звернення до читачів та поетів: «У поетичному об’ективі авторів — o6piї рідного краю, натхненність i мудрість трудової людини, співуча українська мова, тривожні роздуми над майбутнім України i ii народу. Швидко пролетить рік i знову прийде березень, а з ним — зустріч з вами, шановні читачі i наші автори. Чекаемо від ас нових творів. Для когось це буде перша проба пера, для когось — крок на вищу сходинку до вершини Парнасу. Так нехай вам даруе натхнення наша чернігівська земля.
Саме з цього випуску вірш «Пізня осінь» Марії Назаренко, доярки КСП із с.Обіточне, був опублікований у «Запорізькій правді»:
Вже давно пожовкло Листячко ожини, Пташка притаїлась Під кущем шипшини. Все опало листя Із плочок глоду, Лиш червоні грона Дивляться у воду. Листячко з маслини Також облетіло, По степу за вітром Стиха шурхотіло. Попрощались з листям Верби i тополі, Шелестить, біліє Ковила у полі Вже стоять без листя Ясени i клени, Всупереч природі Дуб стоїть зелений.
Поетичні твори Володимира Коваленка увійшли вже до антології «Січовий Парнас» видавництва Запорізького державного університету (упорядник та автор біографічних довідок — Віктор Чабаненко).
У 2001 році вийшов четвертий випуск альманаху, а у 2003 році п’ятий. У цих випусках представлена, в основному, творчість учнів шкіл району. Їх поезії, хоч i не зовам досконалі, продовжують кращі традиції поетичного слова Чернігівщини, оспівують кохання, щирість, доброту та вipy в майбутне.
Випуски альманаху набули широкого резонансу серед різних категорій читачів. Видання «Полинова колиска» та «Над Чернігівкою небо голубе» супроводжувалися презентаціями, прем’ерами книг у бібліотеках, школах району, висвітлювалися на шпальтах місцевої газети, у радюпередачах. На літературно — музичних вечорах литературного об’еднання «Лipa» часто використовуються поезії з альманаху. Місцеві композитори написали музику на Bipiшi Bіктоpiї Буренкової «Червона троянда», Володимира Коваленка «Не сумуй, кохана, в самоті!», «Стелиться вечір над рідним селом», «Чернігівські каштани», «На крилах могутніх, над степом безкраїм» (Гімн Чернігівки та району), Галини Решетняк «Материнські слова», «Живи, Чернігівко», О.Березніченко «Степова легенда». Цi поезії у нас уже звучать як пicнi та романси, виконуються на вечорах «Ліри», у передачах місцевого радіомовлення.
Сьогодні бібліотечні працівники на чолі з районним відділом культури працюють над інформаційно — довідковим виданням «Землі мoєї самоцвіти: культура i мистецтво Чернігівського району» Для цього видання підготовлений матеріал про icтopiю бєбліотек району, роботу аматорських об’єднань «Aipa», «Джерельце», видання альманаху «Полинова колиска». Тут також буде інформація про клубні та мистецькі заклади району, народних майстрів, поетів.
Упевнена, наша праця була не даремною. Скільки вдячних слів почули ми від поетів за те, що ix знайшли, підтримали, опублікували, запрошували на презентації, дали змогу виступати перед слухачами. Слова вдячності почули ми i від вчителів, учнів, інших читачів, які завдяки виданню альманаху дізналися про місцевих поетів. I ми переконані, що поезія потрібна нам i що вона:
…ніколи не була
Непотребом чи крамом.
Вона — неначе два крила,
Мов два крила за нами,
Що в мить безвихщних борінь,
Коли лишають сили,
Підносить нас у височінь,
Рятує дух i тіло.
Г. Нагорна,
завідуюча в’ідділом краєзнавчої літератури
ЗОУНБ МАТЕРІАЛИ Я.П.НОВИЦЬКОГО У ФОНДАХ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ УНІВЕРСАЛЬНОЇ НАУКОВОЇ БІБЛІОТЕКИ IMEHI О.М. ГОРЬКОГО
Яків Павлович Новицький належить до плеяди видатних краєзнавців, які вивчали історичну спадщину 3aпopiзького краю. Він є автором i упорядником близько 40 праць та збірок документів з icтopiї, археології, фольклористики, природознавства та статистики.
Деякі праці вченого та їx копії є у фондах бібліотеки. Під час Великої Вітчизняної війни книжковий фонд ОУНБ загинув, та колишній директор АЛ.Бальцер зробив усе для того, щоб читачі мали змогу знайомитися з працями Новицького. Це був своерідний подвиг iз його боку. Потрібно було мати сміливість, щоб пропагувати твори, за які автор свого часу попав до списку неблагодійних «за розповсюдження в народі українофільських тенденцій».
У дитинстві, слухаючи poзповіді старих людей, Я.Новицький всією душею поринав у світ народної фантазії. Дитячі враження були такі сильні, що визначили увесь подальший життевий шлях. Легенди, перекази, піснi, що його схвилювали, — він записував. Згодом зібраний ним багатий історичний та фольклорно-етнографічний матеріал був частково опублікований у збірці М.Драгоманова „Малорусские народные предания и рассказы» (К.., 1876). Після виходу збірки, працею Новицького зацікавився науковий світ. Із ним знайомляться Д.Яворницький, О.Потебня, І.Мачжура. Його діяльності присвячує цілий розділ праці „Сучасна малоруська етнографія» професор М.Сумиов.
Окрилений ycnixoм, Яків Павлович складає i видае кілька збірок. Друкуються вони в Катеринославі та Олександрівську.
В 1905 р. вийшла в світ його праця „С берегов Днепра: Очерки Запорожья», в якій увазі читачів пропонуються спогади старожилів з примаками хто, коли i де розповідав тi чи iнші icтopiї. У зв’язку з тим, що українська мова була на той час заборонена, а герої сюжетів розмовляли саме на ній, Новицький знайшов вихід у двомовній формі діалогу. Запитання дослідник задавав російською мовою, а відповідь співрозмовника озвучував україською.
Пізніше виходить його книга «Запорожские и гайдамацкие клады: Малорусские народные предания, поверия и рассказы, собранные в Екатеринославщине. У передмові до цього видання Яків Павлович зауважуе, що збірник носить характер чисто етнографічний. У ньому є чимало історичних спогадів, розповідей, які стосуються річок, могил, скель i їx легендарного походження.
Оригінальним виданням спадщини Я.П.Новицького є публікація в 1911 р. збірки „Народная память о Запорожье: Предания и рассказы, собранные в Екатеринославщине в 1875-1905 гг.» Назва видання точно передав його зміст. У першій частині збірки читач зустрічається з самобутньою українською міфологією. Реальними є тi перекази, в яких розповідається про народних героїв Запорозької Cічі С.Палія, I.Cipкa, П.Калнишевського. В 1990 р. ризьке видавництво „Спридатис» перевидало цю книгу i тепер вона стала доступною для широкого кола читачів.
Проте коло iнтepeciв Я.П.НОВИЦЬКОГО не обмежувалося етнографією та фольклористикою. Його перу належать історичні, археологічні, топографічні та статистичні розвідки.
Багато i ретельно працював Яків Павлович з архівними матеріалами у м. Олександрівськ. Це, зокрема, apxiви міської управи, повітової скарбниці повітової шкільної ради, Покровського міського собору. Apxiвні пошуки вилилися у цілий ряд праць, побудованих на
унікальних документах. До сьогоднішнього дня не втратило cвoєi цінності дореволюційне видання книги „История города Александровска (Екатеринславской губернии) в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии 1770-1806 гг.» (Екатеринославль, 1905 г.). Поки що ніхто краще нього цю тему не розкрив i саме за цією книгою. Bci донинні вивчають icтopiю нашого міста. Однією з найзначніших його праць є «Материалы для истории запорожских казаков: Из Запорожского сечевого архива за 1770-1771 гг.» ( Екатеринослав, 1909.-107 с). У передмові автор пише, що apxiвні матеріали йому надсилав відомий історик А.О.Скальковський i на ix OCHOBI написана ця книга.
Apxiвнi документи також стали базою i для книги „Описание границ и городов бывшей Азовской губернии (1770-1783): Архивные источники. — Александровск» (1910.-38 с). У ній подаються відомості про Лівобережну територію Катеринославської губернії. Названі, або описані села, укріплення Дніпровської лінії, хутори, вітряки. Із книги ми дізнаємося, які звipi тут водилися. Це: ведмеді, шакали, дикі кабани, олені, лосі. 3 птахів — фазани, тетері, лебеді, гагари. А назви трав такі, що ми їx i не чули. Наприклад, тирса, катрань та інші. Предметом особливої уваги Я.П.Новицького була Хортиця. Досліджувати ocтpiв, писати про нього він почав давно. А в 1917 р. підготував до друку книгу „Ocтpiв Хортиця на Дніпрі, його природа, icтopiя, старожитності». Та у зв’язку з несприятливими історичними обставинами праця не була опублікована. Лише в 1997 р. вона побачила світ завдяки науковим пошукам колишньої співробітниці археологічної експедиції Запорізького краєзнавчого музею, а зараз кандидата історичних наук, старшому науковому співробітникові Інституту біографічних досліджень НБУ iм. Вернадського С.М.Ляшко. Книга була видана культурним центром „Хортиця». Праця супроводжується коментарем, стислою біографічною довідкою, описом археологічної діяльності вченого, малою картою Хортиці.
Виходом цiєї книги центр започаткував cepiю „Старожитності Південної України», що знайомить читачів з видатними представниками нашого краю, їхньою творчою спадщиною.
На особливу увагу заслуговуе епістолярна спадщина вченого. Саме з листів можна почерпнута чимало такого, чого нi в яких інших джерелах неможливо виявити. Щира дружба пов’язувала Я.П.Новицького з ДЛ.Яворницьким. Яків Павлович не раз супроводжував славетного icторика в подорожах по землях колишнього Запорожжя, допомагав йому матеріально, особливо тоді коли Дмитро Іванович, переслідуваний реакціонерами, жив у злиднях i нестатках. В 1998 р. у журналі „Наука i суспільство» (у номерах 6,7,8) М.M.Oлiйник-Шyбpaвcькa, опублікувала „50 листів ДЛ.Яворницького до Я.П.Новицького», які викликали великий інтерес не лише у науковців, а й у вcix, хто цікавиться icтopiєro України. Надзвичайно образні, ліричні листи Яворницького свідчать, що icтopики були не лише колегами, а й друзями.
У першому випуску Україського археографічного щорічника за 1992 рік були опубліковані листи Я.П.Новицького до Д.Г.Яворницького. Їх підготували до друку кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею ім..Д.Яворницького С.В.Абросимова i кандидат історичних наук, викладач Київського університету ім. Т.Г.Шевченка В.Ульяновський.
Праці Новицького не втратили свого значения як для сучасної науки, так i для сьогоднішнього читача, тому для істориків, дослідників, етнографів, біблютекарів популяризація спадщини Якова Павловича Новицького вкрай важлива i потрібна справа.
3 метою популяризації твopis Я.П.Новицького працівники бібліотеки підготували рекомендаційний покажчик „Яків Павлович Новицький». До покажчика включно окремо видані праці, статті iз періодичних видань та збірників, опубліковані в 1876-1995рр.; та література про життя i діяльність ученого. Праправнук Новицького Б.Бровко надав нам інформацію про apxiвнi матеріали. Науковим консультантом виступив директор обласного краєзнавчого музею, доктор історичних наук Г.І.Шаповалов. Цим виданням бібліотека започаткувала серію видань ,Дослідники рідного краю».
У „Календарі знаменних та пам’ятних дат Запоріжжя на 2002 рік», який видає наша бібліотека, також відображена 155 річниця від дня народження Якова Павловича. Багато років замовчувалося його життя, його праць Сьогодні повертається до другого життя ім’я Я.П.Новицького, нащадка старовинного козацького роду, вченого, педагога, громадянина, просто людини, яка своею самовідданою діяльністю примножила славу Запоріжжя.
И. Тюркеджи,
методист Бердянской городской ЦБС
ИСТОРИЯ БЕРДЯНСКА В НАЗВАНИЯХ ПЛОЩАДЕЙ И УЛИЦ
Парижане рассказывают, как во Франции чтят память о русских героях. Более века ни у кого не поднимается рука переименовать Севастопольский бульвар, Крымскую улицу. А ведь названы они в 60-х годах прошлого века в честь героев обороны Севастополя от французов. Недавно там, у них, праздновали 100-летие моста Александра Третьего, шедевра архитектуры, дара России.
В Бердянске за последние годы переименовали всего одну улицу — Жданова в Кабельщиков. Правда, незадолго до этого улица Кабельная называлась Ленинградской.
Менялись времена, вожди, а с ними — и названия. Остается только сожалеть, что вместе с названиями утрачено своеобразие, неповторимый колорит нашей «маленькой Одессы». Из «бывших» нам достались только два названия: улицы Корабельная и Дачная.
«Не надо улиц переименовывать — постройте и назовите», призывает поэт. Похоже, его голос услышан. В последние годы у нас появились прекрасные новые названия — Абрикосовая, Каштановая, Малиновая, Луговая, Сосновая, Ореховая, Кленовая, Светлая, Цветочная. Почти как в песне «Пройду по Абрикосовой, сверну на Виноградную…». Не забыты великие сыны Украины: их имена — в названиях улиц Грушевского, Дорошенко, Орлика, Сагайдачного. Есть улицы Ногайская, Таврическая. И теперь нам всем легче будет не только любить, но и знать свой город.
Улицы Бердянска до и после переименования:
Восточный проспект — Пролетарский проспект
Воронцовская ул. — ул. Коммунаров
Приморская ул. — ул.Горького
Таганрогская ул. — ул.Энгельса
Мещанская (Троцкого) — ул.Петровского
Почтовая (Жуковская) — ул.К.Маркса
Азовский проспект — (К.Либкнехта, Сталина) — проспект Ленина
Кобозевская ул. — ул.Ленина
Биржевский проспект — проспект Труда
Одесская ул. — ул. Дзержинского
Вознесенская ул.— ул.Шевченко
Гостиная ул. — ул.Дюмина
Греческая (Александровская, Республики) ул. -проспект Победы
Западный проспект -проспект 12 Декабря
Зеленая ул. (Чехова) — ул. Красная
Пустая ул. (Лазаревская) — ул.Горбенко
Мельничная ул. (Екатерининская) —ул.Р.Люксембург
Николаевская (Рыбная) ул. — ул.Мазина
Новая ул.— ул.Пушкина
Крылова ул. (последний квартал) — проспект Труда
Колонии:
1 линия — Рудневой
2 линия — Лермонтова
3 линия — Жуковского
4 линия — Маяковского
5 линия — Некрасова
6 линия — Короленко
7 линия — Крылова
8 линия — Франко
9 линия — Коцюбинского
10 линия — Герцена
11 линия — Чернышевского
Лиски:
Подгорная — Григоренко
Ликовская — Куйбышева
Дачная — Дачная
Кирпичная — Ревуцкого
Корабельная — Корабельная
Маячная — Чкалова
Петропавловская — Менжинского
Береговая — Осипенко
Безымянная — Красных партизан
Рыбный переулок — Нахимова
Западный переулок — Фурманова
Морская — Приморская
Центр:
Слободская — (Бродского, Раковского, Петровского) — Свободы
Соборная пл. — (Интернациональная) — район рынка Садовая — Свободы
Славянская — (Интернациональная) — Ля-Сейновская
Итальянская — (Зиновьева, Кирова) — Демина
Гоголевская — Ульяновых
Театральный проспект — Ульяновых
Интересная закономерность прослеживается в первых названиях улиц нашего города. Если была, к примеру, на этой улице почта, то и улица — Почтовая. Если дорога ведет к городскому саду, то, быть, без сомнения, улице — Садовой. Коль проспект украшает театр, — то сам проспект назовут Театральным. Или: живут на улице преимущественно итальянцы, быть ей Итальянской, греки живут — Греческая, просто мещане обосновались в большинстве — Мещанская значит.
23 марта 186З года В.К.Крыжановский в своих известных дневниках сделал следующую запись: «Названа графом Воронцовым и написана на городском плане его рукой по просьбе моей в то время, когда утверждался план, составленный архитектором Банболези. Был уже мой дом на этой улице и акации зеленели в домашнем садике, а равно и на других дворах. Вот причина названия Зеленой улицы». Это первое упоминание о Зеленой улице, за которой позже и надолго, словно в какой-то несуразный противовес, закрепилось название Красная. Пришло это название из революционного, 1921 года. А до этого совсем, правда, недолго, около пяти лет, улица носила имя выдающегося писателя А.П.Чехова.
Более подробно следует остановиться на истории главных улиц города.
В каждом городе есть улицы, воплотившие в себе его дух, неповторимость, историю и красоту. Стены домов хранят память об исторических событиях, свидетелями которых они были, с этими улицами зачастую связаны многие легенды, предания. В нашем городе, конечно, это проспект Ленина — главная магистраль Бердянска, основной торговый и культурный центр города.
В первом плане, подготовленном архитектором Банболези и утвержденном М.С.Воронцовым, она значится как Азовский проспект. Во втором плане Бердянска, утвержденном 19 апреля 1862 года, первые два квартала переименованы в Кобозевскую улицу. В 1921 году проспект получает новое имя — К.Либкнехта, далее после Великой Отечественной войны был назван в честь И.В.Сталина, а после смерти «вождя народов» он носит нынешнее название — имени В.И.Ленина.
Несмотря на относительную молодость Бердянска, исторически сложившаяся часть города пережила три этапа застройки. Не миновала подобную участь и наша главная улица. Некоторые первые здания дожили. до XX века, другие на рубеже столетий были снесены, на их месте сооружены новые. Но почти все они были разрушены в годы Великой Отечественной войны, когда фашисты, отступая на запад, не оставили на проспекте ни одного целого здания. Более двух десятилетий понадобилось, чтобы поднять его из руин. При этом лишь частично использованы старые постройки, в которых в настоящее время находятся: управление фирмы «Продсервис» (дом Бессонова); ДК «Софит» (ранее «Гранд-Отель»); кинотеатр «Гигант», владелец Е.Иванченко; кафе «Пиццерия»; магазин «Кооператор» — один из владельцев — Герман Лицман; клуб им.Кирова (дом Сумарокова); штаб 46-го запасного пехотного полка; магазин «Зодиак» (бывшая гостиница «Москва»).
В первых двух вариантах плана города Бердянска нынешний проспект Труда не имел названия. Позднее, в конце 60-х годов прошлого века, он получил имя Биржевого. Это название ему дала стоянка грузовых извозчиков, которая среди горожан именовалась биржей. К сожалению, не все здания, построенные в первые годы основания Бердянска, сохранились. Некоторые во время больших перемен были разрушены и не дошли к нам. Это касается домовладений итальянского консульского агента Э.М.Даллорсо, который вел заграничную торговлю зерном. Его дом, построенный в итальянском стиле, напоминавший уголок южной Европы, на рубеже 80-х годов нынешнего века снесли (на этом месте теперь здание детской поликлиники). В первые годы Советской власти в нем находилась контора «Заготзерно», а после войны — общество охотников и рыболовов.
На правой стороне проспекта — напротив Соборной площади — находились помещения уездного казначейства и воинские казармы. Одноэтажные здания принадлежали купцам Константиновым. В полутораэтажном здании И.Э.Выродова в свое время находились дворянский клуб, именовавшийся «Благородным собранием», и коммерческий клуб. В 30-е годы уже нынешнего столетия помещение использовалось под клуб совторгслужащих, позже здесь был Дом пионеров, во время немецко-фашистской оккупации — православная церковь, а после войны, до 1973 года, — городской Дом культуры. На этом месте, после сноса дома, сегодня площадка перед ЦДЮТ им.Ж.Рудневой.
Не сохранились здания гимназии Э.Н.Саханевой, гостиницы Друговейко, католический костел, венчавший Биржевый проспект. Кстати, тогда он был немного короче нынешнего. Это в результате реконструкции проспект вышел к морю, а тогда упирался в безымянный переулок, в 1915 году получивший название Крыловской улицы.
В конце прошлого столетия председатель городской Думы И.Г.Выродов на левой стороне Биржевого проспекта, между Театральным проспектом и началом Зеленой (Красной) улицы, построил двухэтажное здание, занявшее всю длину квартала. Левую часть второго этажа занимал отель «Метрополь», который был одним из крупнейших в городе. В центре находилось отделение Петербургского Международного коммерческого банка, в правой — коммерческое училище Давыдовой, основанное в 1912 году. На первом этаже внимание привлекал театр «Шантеклер». Газета «Бердянский курьер» от 2 декабря 1911 года сообщала бердянцам о гастролях французской танцовщицы мадмуазель Далматины. Сценой театра пользовались заезжие театральные коллективы. Кроме театра, здесь находились парикмахерская и два фотосалона — Ямпольского и Наумчикова.
После гражданской войны отель «Метрополь» был национализирован и преобразован в гостиницу «1-го Мая». Театр «Шантеклер» назвали «Червоною зiркою». Правую сторону обоих этажей занял городской отдел ГПУ-НКВД.
Полуразрушенным, частично сгоревшим встретило здание освободителей города в памятном сентябре 1943 года. В послевоенное время оно было восстановлено и в настоящее время принадлежит заводу «Юждормаш». Здесь находится женское общежитие.
Свое нынешнее название проспект получил в 1921 году. Каждый город должен иметь свое лицо. Наш город его имел до переименования улиц. После он стал похож на все остальные. Исчезли благозвучные и присущие только ему названия и появились одинаковые и обязательные.
Но все-таки есть улицы, названия которых отражают историю города. Однажды в Петербурге на одном из литературных вечеров будущий создатель учения о высшей нервной деятельности Иван Петрович Павлов влюбился в 18-летнюю Серафиму Васильевну Карчевскую, жительницу нашего города, дочь директора женской гимназии. Впереди были долгие годы трудной, но все же счастливой и радостной совместной жизни. Вместе с мужем уроженка Бердянска побывала в Англии, Франции, Германии, Италии, Испании, Голландии, Швеции, Финляндии, Швейцарии. Серафима Васильевна встречалась с гениальными учеными мира, выдающимися писателями и художниками, была для них интересной собеседницей. Общению помогало и то, что Серафима Васильевна свободно владела иностранными языками. Пройдут десятилетия и Иван Петрович в своей автобиографии с гордостью напишет о том, что «…долго искал хорошего человека, верного друга и нашел его в моей Серафиме Васильевне, урожденной Карчевской, терпеливо перенесшей невзгоды нашего допрофессорского житья. Жизнь свою считаю счастливою, удавшейся». Убеждена, жители ул.Павлова могут гордиться тем, что их улица носит имя Великого гражданина, Великого ученого, Великого гуманиста, Великого борца за справедливость. Им не надо беспокоиться о переименовании родной улицы.
История Бердянска тесно связана с семьей Шмидтов. Отец, Петр Петрович, с 1876 по 1887 год был градоначальником Бердянска и сделал очень много для благоустройства города. На его средства был заложен городской парк — излюбленное место отдыха жителей. Бердянцы, с гордостью называя сына П.П.Шмидта, легендарного «красного» лейтенанта, своим земляком, в 1980 году открыли мемориальный дом-музей, в котором воссоздана обстановка дома Шмидтов, хранятся подлинные семейные реликвии. Улица, примыкающая к музею и ведущая к парку, носит имя Шмидта. В апреле 1918 года карательный отряд белогвардейцев расстрелял членов Первого Бердянского Совета. В память о погибших несколько улиц были названы в их честь: Мазина, Горбенко, Дюмина, Шпитальная, Винокуренко, Егорова и др. В Париже, на кладбище Пер-Лашез, в укромных местах нашли последний приют известные миру: композитор Фредерик Шопен, писатели Оноре де Бальзак, Марсель Пруст, Оскар Уайлд. Здесь же покоится и прах гуляйпольца. На скромном памятнике надпись: «Советский коммунар «Нестор Махно». Такова была последняя просьба бывшего командующего революционной повстанческой армии, с именем которого связано немало печальных страниц из истории нашего города. Одна из них расстрел мирных жителей Бердянска отрядом Махно. Так и появилась в городе улица 12 декабря в память о погибших.
«Милый далекий Люсик! Наконец я смог снова написать в твой Бердянск весточку о том, что жизнь еще не совсем задавила меня, и если споткнулся я сильно, то все-таки поднялся. Пиши мне. Ведь ты же мне сестра, чистая, славная сестричка».
Это строки из письма известного писателя Н.Островского. Он познакомился с Люсей в 1922 году, когда находился на лечении в нашем городе. Лечащий врач Островского В.П.Беренфус (отец Люси) много сделал, чтобы помочь юному Николаю. Бердянские грязи пошли на пользу: приехал Островский на костылях, а уезжал, опираясь на палочку. В память о пребывании известного писателя, одна из улиц города названа его именем.
В 1936 году на Всесоюзном совещании женского командного и начальствующего состава РККА в Кремле с высокой трибуны молодая энергичная женщина заявила: «Обещаю летать выше всех девушек мира». Это была наша землячка, известная летчица, Герой Советского Союза П.Д.Осипенко, имя которой носил наш город. В честь ее названа улица, педагогический институт, а ныне университет.
Великая Отечественная война оставила свой след не только в памяти и сердцах бердянцев, но и отразилась в названиях многих улиц и переулков. Они названы в честь Героев Советского Союза Евгении Рудневой, Александра Руденко, Дмитрия Чубаря, Михаила Конкина, Матвея Тищенко и др. В память о дне освобождения нашего города от немецко-фашистских захватчиков одна из улиц носит название 17 сентября.
Одна из улиц города связана с именем Сурена Степанянца легендарного директора крупнейшего в Бердянске и Украине нефте-масло завода, нынешнего АЗМОЛА. Из обгоревших, разрушенных коробок зданий да стоявших рядом, за огромным котлом, он сумел создать огромное предприятие с мощной инфраструктурой, поставляющего свою продукцию в более чем 30 государств мира.
«Нужно уметь беречь память», обо всем этом говорили в субботу, 3 ноября 2001 года, на митинге по случаю открытия памятника и сквера Н.С.Шаульскому, который собрал близких друзей и соратников Николая Степановича, тех, кто его знал и помнит. 3 ноября — день памяти Николая Степановича Шаульского — человека, который около двадцати лет был мэром города, а затем не один год успешно руководил морпортом. Это благодаря его активной, кипучей деятельности в годы, когда возглавлял Бердянский горисполком, наш город-труженик, стал городом-курортом. Он был строг, но справедлив, оставаясь настоящим коммунистом до последнего удара.
К сожалению, имена многих известных деятелей науки, культуры, искусства, жизнь и работа которых связаны с Бердянском, не нашли отражения в названиях улиц и переулков, и жители города не связывают их с Бердянском. Это создатель противохолерной и противочумной вакцины Владимир Аронович Хавкин, который детство и юность провел в нашем городе; это одаренный публицист, переводчик, поэт, прозаик, фольклорист, философ, языковед Трофим Авраамович Зинкивский; это известный в мире конструктор двигателей автомобилей и самолетов Борис Григорьевич Луцкий и многие-многие другие.
Использованы публикации Александра Ломоносова, Людмилы Ноздриной, Александра Старикова