ЗМІСТ
В. Бондар,
Культурно-освітній процес на селі та трансформація бібліотек
в інструмент ідеологічного впливу більшовиків на українське
селянство в 1919-1921 рр.
И. Козлова,
Из истории Александровской учительской библиотеки
имени А.С.Пушкина
Л.Колодка, І.Степаненко,
Еволюція міжбібліотечного абонемента в ОУНБ імені О.М.Горького:
спроба історичної розвідки
Т. Паливода,
Родинна справа: сімейні династії в бібліотеках Запорізького району
Г. Нагорна,
Історія та сучасність відділу краєзнавства Запорізької ОУНБ імені О.М. Горького
Л. Ізюмова,
Портрет сільської бібліотеки в інтер’єрі регіону
В. Бондар,
провідний спеціаліст-архівіст
державного архіву Запорізької області
КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС НА СЕЛІ ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ БІБЛІОТЕК В ІНСТРУМЕНТ ІДЕОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ БІЛЬШОВИКІВ
НА УКРАЇНСЬКЕ СЕЛЯНСТВО В 1919-1921 РР.
(за документами державного архіву Запорізької області)
На початку ХХ ст. Олександрівським повітовим земством було створено мережу селянських безоплатних народних бібліотек-читалень. У бібліотечному статуті, ухваленому Олександрівським земством 16 липня 1899 р., зазначалося, що кошти на утримання бібліотеки-читальні надаються не тільки земською управою, але і різними установами та приватними особами як добровільні внески. Земство брало на себе й комплектування бібліотек книгами та періодичними виданнями, знайомило читачів із новинками книжкового ринку. Земська управа призначала також завідуючого бібліотекою-читальнею. Читачі користувалися книгами безкоштовно1.
З відновленням влади більшовиків на території Олександрівської губернії восени 1920 р., мережа земських народних бібліотек адміністративно була підпорядкована місцевим відділам народної освіти і утримувалася їхнім коштом. Фактично вони продовжували діяти за статутом і правилами 1899 р., але завідувач бібліотеки отримував платню як радянський службовець, користування книгами залишалося безкоштовним.
Земські бібліотеки довели неабияку життєздатність, продовжуючи роботу в тяжких умовах громадянської війни. Проте це було надзвичайно складно. Книги розкрадалися, в приміщеннях бібліотек розташовувалися військові частини. Так, у березні 1921 р. завідувач однієї з місцевих народних бібліотек-читалень неодноразово надсилав скарги до Олександрівського губернського відділу народної освіти з проханням звільнити приміщення бібліотеки та його квартиру від вояків, розміщених там за розпорядженням місцевих органів влади. У скаргах зазначалося, що “…книги солдатами розкрадаються на цигарки, а також беруться ними для читання і не завжди повертаються”. Серед літератури, що зникла, називалися твори Фета, книги: “Ян Гус”, “Народовладдя в стародавньому світі”, “Мудрець Сократ”, “Походження Землі”, “Нариси історії Франції 1789 р.” та ін. (усі книги російською мовою). А з Ново-Іванівської бібліотеки Комишуваської волості Олександрівського повіту було вилучено начальником 21-ої дивізії 2-ої Кінної армії 291 книгу “за антирадянський зміст”2. Як бачимо, шкода завдавалася переважно книжковому фонду бібліотек, який було дуже важко відновити. Та, незважаючи на це, колишні земські бібліотеки мали значну книжкову базу. Так, на січень 1921 р. Комишуваська бібліотека-читальня мала в своєму фонді 2634 книги, якими користувалися 200 постійних читачів3. Гусарківську бібліотеку-читальню з фондом у 2181 книгу (з них 150 видань для дітей) відвідувало 150 постійних читачів4. У переважній більшості бібліотек книжковий фонд поділявся на 10 відділів за змістом книг (І відділ – історія, ІІ – белетристика, ІІІ – географія та подорожі, ІV – шкільні підручники і т. д.). Найпопулярнішими серед відвідувачів були книги з історії та белетристика, а переважну більшість постійних читачів складала сільська молодь.
Всього, за неповними даними Олександрівського губернського відділу народної освіти, на кінець 1920 р. в Олександрівському повіті було 22 колишні земські бібліотеки, які продовжували функціонувати5. Уже в 1920 р. вони почали відчувати нестачу книг, особливо це стосувалося видань рідною мовою. Наприкінці 1920 р. завідувач Комишуваської бібліотеки-читальні повідомляв Олександрівський губвідділ народної освіти по те, що “…читачі заявляють про своє бажання читати газети і книги на українській мові, яких в бібліотеці немає”. Він же 5 січня 1921 р. писав: “Бібліотека відчуває потребу переважно в книгах дитячих як на російській, так і на українській мові, а також у книгах з історії”6. Подібна ситуація спостерігалася і в інших книгозбірнях Олександрівської губернії. Це мало своє пояснення. Влада, головною метою якої була переможна світова революція, відповідним чином прагнула формувати і книжкові фонди бібліотек – політичною, агітаційно-пропагандистською літературою. Отже, поза увагою комуністичної влади, як правило, залишалася непартійна література, зокрема, дитяча, книги на рідній для населення мові. Крім того, видавнича база більшовиків була в цей час ще досить слабкою. Книг не вистачало навіть для бібліотек та хат-читалень, які засновувалися відділами народної освіти. Наприклад, у відкритій у грудні 1920 р. Семенівською волнаросвітою бібліотеці було лише 14 книг Маміна-Сибіряка та 117 брошур політичного змісту7. Головні ж зусилля спрямовувалися на заснування хат-читалень, які б в першу чергу мали книжки агітаційно-пропагандистського та науково-популярного характеру. У доповіді Олександрівського губернського відділу народної освіти від 20 грудня 1920 р. зазначалося: “Відкриття цілої мережі хат-читалень, цих сільських університетів, як найбільш доступна форма … висувається на перший план”. Проте організація хат-читалень на місцях відбувалася досить кволо, в основному через брак літератури. Так у тій самій Семенівській волості Гуляйпільського повіту в січні 1921 р. було відкрито 10 хат-читалень, які мали “незначну кількість літератури”8 . Отже, впродовж 1920-1921 рр. більшовики підпорядкували собі мережу земських народних бібліотек-читалень Олександрівської губернії, використовуючи їхню матеріальну базу, книжковий фонд та кадри для ідеологічного впливу на сільське населення.
Книгозбірні та читальні залишалися однією з основних і доступних форм впровадження культури та освіти серед широких верств селянства. Саме заснування бібліотек було одним з основних завдань “Просвіт” – українських громадсько-культурних товариств. З остаточним встановленням радянської влади в Україні створилися надзвичайно несприятливі умови для заснування та діяльності цих громадських організацій. Більшовики поставили собі за мету змінити їхній ідеологічний зміст, встановити жорсткий контроль за їхньою діяльністю. Зокрема, в доповіді Олександрівської губнаросвіти від 20 грудня 1920 р. зазначалося: “В селі вся робота по плану наросвіти повинна концентруватися навколо місцевих культурних об’єднань – просвіт, гуртків, для чого вони повинні бути мирним шляхом завойовані, реорганізовані, приведені до єдинообразного типу і зв’язані з нашою партійною роботою і роботою комнезаможів, взяті на державне утримання і т. ін.” 9. У кінці 1920 р. – на початку 1921 р. до волосних відділів народної освіти Олександрівської губернії надійшов типовий, або як його називали самі більшовики, “нормальний” статут товариства “Просвіта”, який мав братися за основу при створенні місцевих “Просвіт”. За цим документом “Просвіта” – політична організація, що “…стоїть на грунті диктатури пролетаріату та незаможного селянства і всіма засобами бореться проти старих форм державного будівництва”. При товаристві закладалася бібліотечна секція, яка повинна була “керувати бібліотекою-читальнею, прагнути до кращого влаштування її, виробляти правила користування літературою”10. Проте в тяжких економічних і політичних умовах 1920-1921 рр. створити при “Просвітах” бібліотеки-читальні та налагодити їх роботу було дуже складно. Так, при Комишуваській “Просвіті”, створеній 15 березня 1920 р., існувала бібліотека з книжковим фондом у 458 книг, серед яких 270 були агітаційно-пропагандистського змісту. При Новоселівському товаристві “Просвіта” Комишуваської волості Олександрівського повіту взагалі не було ні бібліотеки, ні хати-читальні – через відсутність літератури. Саме тому рада цього товариства й зверталася в березні 1921 р. до губнаросвіти з проханням надіслати яких-небудь книг. У лютому 1921 р. Федорівське товариство прохало Олександрівський губернський відділ народної освіти відпустити для нього “…літератури, як є українського письменства й політичної.” Адже бібліотека цієї “Просвіти” налічувала лише 179 примірників книг, в той час як читачів було 120 осіб11. Взагалі ж створення бібліотек та читалень при місцевих “Просвітах” посувалося досить повільно. На кінець 1920 р. в Олександрівському повіті було зареєстровано 40 “Просвіт” і лише при семи з них діяли книгозбірні12.
Створення самих “Просвіт” та інших громадських культурно-освітніх організацій українського спрямування було справою нелегкою. Якщо раніше вони сприяли національному та ідейному зближенню всіх українців, які бажали працювати на благо національно-культурного піднесення народу, а їхнім членом міг бути кожний, незважаючи на класову чи партійну приналежність, то тепер діяльність “Просвіт” набула непритаманного їм політизованого спрямування. Більше того, разом зі своїми бібліотеками вони були включені до системи народної освіти і перебували під постійним контролем волосних відділів наросвіти, які мали право здійснювати на свій розсуд ревізії їхньої діяльності. Товариство також повинно було щомісяця надсилати до волнаросвіти звіти про роботу своїх відділів13.
Слід зазначити, що, незважаючи на тяжкий час, найширші верстви сільського населення виявляли значну ініціативу зі створення різноманітних громадських організацій. Так, на початку 1921 р. у селі Миколаївці Олександрівського повіту група вчителів та батьків спробувала створити культурно-освітній гурток “Дитяча розвага” з метою розширення загального кругозору дітей, підвищення їхнього освітнього рівня, заснування дитячої бібліотеки тощо. Проте його статут не було затверджено губернським відділом наросвіти, бо він не вписувався у радянську систему позашкільного виховання14.
Про своє існування і бажання активно включитися до громадського життя заявляла і сільська молодь. Саме наприкінці 1920 р.– на початку 1921 р. у селах Олександрівської губернії почали масово створюватися молодіжні організації – “Юнацькі спілки”. У документах “Юнацької спілки” с. Покровки Олександрівського повіту зазначалося, що ця організація створена аби “об’єднати юнацтво в селі, зорганізувати його в одну сім’ю, виховати в юнацтві почуття взаємної дружби і братерства, підняти в ньому культурний і моральний стан, прищеплювати молоді нахил … до ввічливості й людської чемності, поширювати поміж юнацтва любов до рідного краю, піднявши національну свідомість його.” Одним із напрямків діяльності “Юнацької спілки” було відкриття своєї бібліотеки-читальні. Проте “Спілку” не зареєстрували. Це мотивувалося так: “Всяка організація в цей час має стояти на певному політичному грунті, якого зовсім не зазначено в статуті”. Далі рекомендувалося реорганізувати “Юнацьку спілку” за зразком більшовицької “Просвіти”. Вірогідно, саме це й було зроблено, бо вже 3 лютого 1921 р., тобто місяць потому, Покровська “Спілка” надіслала відомості про стан своєї бібліотеки-читальні до волосного відділу наросвіти. Книжковий фонд цієї книгозбірні містив 759 книг, якими користувалися 60 постійних читачів15. Як не дивно, статут подібної “Юнацької спілки” с. Григорівки Олександрівського повіту, що також прагнула заснувати свою книгозбірню, було затверджено відразу, хоча окремі його положення також не задовольняли повітовий відділ народної освіти: скажімо те, що вона вважала себе “…культурно-освітньою, безпартійною організацією молоді…”, а свою мету бачила в “підвищенні національної культури”. Мабуть влада не вбачала великої небезпеки в цих прагненнях сільської молоді, бо, як зазначалося в резолюції завідувача повітової наросвіти: “Юнацькі спілки” ведуть свою роботу під керівництвом місцевого відділу народної освіти”16.
Не залишалося осторонь від культурно-освітнього руху й сільське жіноцтво. Так, ще 1918 р. у с. Преображенці Олександрівського повіту була створена “Спілка жінок”, яка складалася з 30 членів і активно діяла в 1918-1920 рр. У березні 1921 р. статут цієї організації було подано на затвердження до губернського відділу народної освіти. За цим документом метою спілки було: “Об’єднання жінок усіх верств суспільства незалежно від нації, освітнього цензу і віку”. Члени організації обирали бібліотечну комісію з трьох осіб, яка повинна була організувати бібліотеку, поповнювати її фонд газетами, журналами для жінок, книгами тощо. Ця організація так само не була зареєстрована, бо, на думку влади, “…ніяких спілок жінок, як цілком самостійних організацій бути не може, бо у жінки-пролетарки не має особливих інтересів, відмінних від інтересів усього пролетаріату…” 17 Таким чином, разом із забороною “Спілки жінок” було поховано й прекрасну ідею створення спеціалізованої бібліотеки, яка в основному обслуговувала б жінок та дітей.
Отже протягом 1919-1921 рр. більшовики підпорядкували собі колишні земські бібліотеки-читальні, намагалися трансформувати українські національно-культурні товариства “Просвіти”, різноманітні громадські культурно-освітні гуртки та об’єднання громадян у провідників комуністичної ідеї на селі, перетворити їх на політичні організації диктатури пролетаріату та незаможного селянства.
Влада будувала бібліотечну мережу, виходячи зі своїх загальнополітичних завдань та уявлень про призначення самих бібліотек та читалень, перешкоджаючи будь-якій ініціативі громадськості в галузі бібліотечної справи.
___________________________
Державний архів Запорізької області, р-3, оп. 1, спр. 380, арк. 22, 23.
2 Там само, арк. 32, 34зв.
3 Там само, арк. 25, 25зв.
4 Там само, спр. 402, арк. 16.
5 Там само, спр. 4, арк. 37.
6 Там само, спр. 380, арк. 25зв., 30.
7 Там само, спр. 390, арк. 9.
8 Там само, арк. 11.
9 Там само, спр. 4, арк. 3зв.
10 Там само, спр.464, арк. 21, 22.
11 Там само, спр. 380, арк. 4, 4зв., 13; спр .382, арк. 1, 6.
12 Там само, спр. 4, арк. 37.
13 Там само, спр. 464, арк. 23.
14 Там само, спр. 450, арк. 1-9.
15 Там само, спр. 401, арк. 2, 3, 6.
16 Там само, спр. 385, арк. 5, 5зв.
17 Там само, спр.451, арк. 39, 43зв., 45.
И. Козлова,
главный специалист
государственного архива Запорожской области
ИЗ ИСТОРИИ АЛЕКСАНДРОВСКОЙ УЧИТЕЛЬСКОЙ
БИБЛИОТЕКИ ИМЕНИ А.С.ПУШКИНА
В 1899 г. Екатеринославское губернское земское собрание приняло постановление об организации при уездных земских управах учительских библиотек в память А.С.Пушкина. Для организации каждой из библиотек выделялось по 300 руб. единовременно и еще 100 руб. губернское земство обязалось выделять ежегодно на пополнение книжного фонда.
При рассмотрении этого предложения в октябре 1900 г., учитывая, что «учительская библиотека, намеченная к открытию губернским земским собранием, может иметь слишком ограниченные задачи, благодаря ничтожности ассигновки и специально педагогическому составу книг», Александровское земство решило открыть в земском доме публичную библиотеку им. Пушкина, платную для частных лиц (3-5 руб. в год), и бесплатную для земских служащих. Для оборудования библиотеки книгами и инвентарем земство собиралось выделить в 1901 г. 1000 руб. единовременно, а еще 200 руб. — на расходы по содержанию. Необходимые средства на организацию предполагалось получить и от губернского земства. С этой целью Александровское земство обратилось с ходатайством «…чтобы для проектируемой публичной библиотеки были выданы 300 руб., назначенные для учительской библиотеки, деньгами или книгами, и была сохранена ежегодная ассигновка в 100 руб.».1
В октябре 1901 г., после отказа Екатеринославского губернского земского собрания в выделении денежных средств на открытие в Александровске публичной библиотеки, Александровское уездное земское собрание все же решило создать при управе учительскую библиотеку им. А.С.Пушкина (или Пушкинскую как чаще всего ее называли). Открыть учительскую библиотеку предполагалось уже в следующем 1902 году.
Но в 1902 г. библиотека не была открыта, поскольку оказалась не готовой к работе «вследствие частичного поступления книг и записи их в хронологический и 100 систематических каталогов». В течение всего года шли подготовительные работы: приобретались необходимые книги и инвентарь, составлялся каталог, разрабатывались правила работы.
Начала работать учительская библиотека только в 1903 г. Заведующим с октября этого же года был назначен А.А.Белый.
Пушкинская учительская библиотека располагалась при земской управе. Помещение было небольшое (вмещалось всего 7 книжных шкафов, в которых еле располагались все книги). Читального зала не было, книги выдавались только на дом.
В 1907 г. земство решило передать Пушкинскую библиотеку в состав Александровской городской общественной библиотеки. Но с условием, чтобы учительская библиотека сохранилась в виде Пушкинского отдела, и чтобы учителя беспрепятственно могли пользоваться книгами, как учительской, так и городской библиотек. Земство также обязалось выделять деньги на содержание объединенной библиотеки, на приобретение новых книг, на пересылку книг земским служащим по всему уезду. Но процесс объединения затянулся на долгие годы. Городская общественная библиотека вначале не имела необходимого помещения, а впоследствии ее работники, очевидно, не желали этого слияния, поскольку вплоть до 1910 г. не давали никакого ответа на предложение земской управы. И в 1910 г. земство отказалось от своего предложения, оставив Пушкинскую библиотеку при управе.
Неопределенность положения учительской библиотеки с 1907 г. до 1910 г., во время переговоров об ее передаче в состав городской общественной, не могла не сказаться на работе. Заметно уменьшилось количество выданных читателям книг: в 1906 г. — 673, в 1907 г. – 527, в 1908 г. – 490, в 1909 г. – 4565. Уменьшилось и число читателей. Но уже с 1910 г. ситуация начала меняться. Количество читателей медленно, но постепенно увеличилось. При этом их численность постоянно колебалась (вне зависимости от ситуации). Так, например, в 1909 г. их было 144, в 1910 г. – 206, в 1911 г. – 178, в 1912 г. — 156.
Основой учительской библиотеки послужили книги, переданные в январе 1901 г. управе училищным советом (501 название в 829 томах стоимостью 1488 руб. 92 коп). Поступившее собрание литературы состояло из 12 отделов, а именно: 1 — богословие; 2 — педагогика, дидактика, училищеведение; 3 — родной язык (руководства, хрестоматии, сборники), 4 – естествознание, медицина, сельское хозяйство, технология; 5 – история, биография, археология; 6 – география, путешествия, этнография, статистика; 7 – математика; 8 – искусства (пение, гимнастика, рукоделие, черчение и рисование, детские игры и занятия); 9 – языкознание, словари; 10 – словесность; 11 – самоуправление, земство, сборники узаконений, русские общественные вопросы; 12 – периодические издания. Имелся еще и 13-ый отдел «состоящий из разрозненных периодических журналов, где названий числится 11 и томов 348; ценность не представляется возможным определить».2 Переданы были книги и из библиотеки самой управы (в количестве 239 экземпляров). А часть изданий была приобретена на деньги (500 руб.), выделенные Екатеринославским земством для устройства учительской библиотеки.
Уже через несколько лет книжный фонд, распределявшийся по 16 отделам, значительно вырос. Так, в 1912 г. библиотека владела 3146 экземплярами книг на сумму 3626 р. 95 к. Среди новых поступлений были книги по строительному и инженерному искусствам, военному и морскому делу, беллетристика.
Нужно отметить, что большую часть составляли периодические издания, насчитывавшие в этот период 1620 экземпляров. Ежегодно выписывалось до 19 периодических изданий, удовлетворявших разнообразные потребности читателей. Журналы знакомили с событиями, происходившими в стране и за рубежом, с новинками литературы, новейшими открытиями в науке. Так, например, в 1911 г. в Пушкинскую библиотеку поступили: «Вестник воспитания», «Вестник Европы», «Исторический вестник», «Нива», «Родина», «Хутор», «Русский паломник», «Плодоводство и пчеловодство», «Крестьянин», «Хлебороб», «Природа и люди», «Мирный труд», «Детское чтение», «Солнышко», «Русская мысль», «Дневник писателя», «Юная Россия», «Естествознание и география», «Русский начальный учитель».
Книжный фонд Пушкинской библиотеки пополнялся за счет денежных средств, поступавших из Екатеринославского губернского земства (ежегодно 100 руб.), Александровского уездного земства, от сборов с концертов, литературно-музыкальных вечеров и т.д. Книги и деньги для учительской библиотеки поступали также в виде пожертвований от частных лиц. Причем сведения о пожертвованиях в обязательном порядке записывались в специальную книгу — для записи пожертвований. Однако пополнению книжного фонда препятствовало отсутствие помещения, в котором могли бы поместиться дополнительные книжные шкафы. Из-за этого в течение нескольких лет в Пушкинскую библиотеку не поступали новые издания.
Библиотека была открыта в течение всего года с 11 — 00 до 1 — 00 (в «неприсутственные дни»), с 9 — 00 до 2 — 00 (во все остальные дни). Исключение составляли праздники, во время которых библиотека вообще не работала: Новый год, 5 и 6 января, страстная и пасхальная недели, 24 и 25 декабря. Была закрыта еще и в течение «одного летнего месяца июля, необходимого для проверки наличности книг по каталогу».3
Книгами могли пользоваться бесплатно не только учителя городских, но и земских школ уезда. Несмотря на то, что библиотека была предназначена для учителей (цель библиотеки состояла в предоставлении учителям возможности «пополнять свое образование чтением лучших сочинений по разнообразным отраслям знаний»4), литература выдавалась и другим земским служащим (врачам, фельдшерам, агрономам и всем тем, кто работал в земских учреждениях по всему Александровскому уезду). Причем читатели необязательно должны были приезжать в город за новой книгой. Для ознакомления с книжным фондом библиотеки в народные школы уезда рассылались копии каталога, а впоследствии и список новых поступлений. Обмен производился по земской и казенной почте. Но на казенную почту читатели жаловались: с 1905 г. бесплатный обмен книг между библиотекой и читателями не допускался (нужно было оформлять их посылкой). И поэтому часто книги, несмотря на то, что выдавались на 1 месяц, задерживались на несколько месяцев (до очередного приезда читателя в город). Всего же каждый читатель мог взять домой только одну книгу. Две книги выдавались лишь в том случае, если в библиотеке имелось несколько экземпляров произведения. На некоторые же произведения была очередь и поэтому велась книга для записи «очередных читателей» на то или иное сочинение. Интересно, что в библиотеке имелась также специальная книга, в которую каждый посетитель мог записать о «желании своем приобрести в библиотеку те или другие книги, которых в ней не имеется». Читали же в основном беллетристику, хотя впоследствии вырос «спрос на новые книги, главным образом, педагогического содержания».
Следует отметить, что Александровская учительская библиотека имени А.С.Пушкина была одним из культурных центров уезда. Несмотря на довольно скромные книжные фонды, она давала возможность сельской интеллигенции, даже не приезжая в город, знакомиться с новинками литературы, новейшими научными теориями, важнейшими событиями, происходившими в мире.
1. Государственный архив Запорожской области. Ф-56, оп. 1, д. 199, л. 549.
2. Там же. Д. 207 а, л. 613.
3. Там же. Д. 229, л. 124.
4. Там же. Л.123 об.
5. Там же. Д. 286, л. 262 об.
Л.Колодка,
завідуюча відділом МБА ЗОУНБ імені О.М.Горького
І.Степаненко,
директор ЗОУНБ імені О.М.Горького,
заслужений працівник культури України
ЕВОЛЮЦІЯ МІЖБІБЛІОТЕЧНОГО АБОНЕМЕНТА
В ОУНБ ІМЕНІ О.М. ГОРЬКОГО:
СПРОБА ІСТОРИЧНОЇ РОЗВІДКИ
„Без минулого немає майбутнього” – гласить народна мудрість. Саме для того, щоб визначити перспективи і шляхи подальшого розвитку міжбібліотечного абонемента у структурі ОУНБ імені О.Горького необхідно зануритися у глибину десятиліть і дослідити сутність виникнення даної служби, етапи її становлення та функціонування, оцінити затребуваність користувачами.
Зачатки цієї прогресивної, доступної широкому загалу читачів форми обслуговування в Запорізькій центральній міській (з 1939 року – обласній) бібліотеці імені О.М.Горького простежуються ще в далекі 30-40 – роки ХХ століття. Зокрема, із доповіді завідуючої бібліотеки А.Аврах на засіданні бюро культурно-соціальної секції міськради дізнаємося, що серед користувачів закладу 1927 року нараховується 3 колективні абонементи на 28 осіб./
Виконуючи рішення бюро культурно-соціальної секції міськради під головуванням Львівського/2, бібліотека з 1928 року на замовлення читачів організовує пересувні бібліотеки та колективні абонементи на околицях м. Запоріжжя (2-а труд-школа, площа Т.Шевченка, Південний район), а пізніше – на Дніпробуді, в селах Запорізького району.
На жаль, повне знищення у горнилі Великої Вітчизняної війни провідної бібліотеки області (вересень 1941 року) та відсутність документів не дають можливості детальніше вивчити цю важливу ділянку роботи у довоєнний період.
Наступний етап налагодження та організації міжбібліотечного абонемента починається із відродження ОУНБ імені О.М.Горького, яке розпочалося з 16 жовтня 1943 року/3, практично відразу після визволення м. Запоріжжя від фашистських окупантів. З перших же днів роботи закладу від читачів почали надходити запити на різноманітні книги, яких у відновлюваних книжкових фондах не було. Потреба читацької громади спонукала співробітників бібліотеки до пошуків реальних шляхів задоволення зростаючого попиту на літературу. І вже в липні 1945 року Державна бібліотека СРСР імені Леніна (нині Федеральний державний заклад „Російська державна бібліотека”) на прохання своїх запорізьких колег відкриває абонемент для отримання документів по МБА/4. Виконання даного процесу входило в обов’язки відділу книгосховища, який з 1948 року очолювала Слава Ісаївна Дайман.
Згодом (з 1947 року) функції МБА значно розширилися за рахунок запровадження заочного абонемента (ЗА). Ця форма обслуговування була особливо актуальною в ті часи, оскільки відкривалися нові можливості мешканцям віддалених районів області для самоосвіти. На їхні прохання обласна бібліотека надсилала необхідні книги, журнали, надавала письмові довідки, консультації, виготовляла рекомендовані списки літератури. З переписки бібліотеки з одними із постійних абонентів ЗА ковалем колгоспу „Могуча Україна” Пологівського району Володимиром Дмитровичем Хрущем/5 :
Аналогічних прикладів можна навести багато. Тісний зв’язок між обласною бібліотекою і віддаленим користувачем очевидний. Функціональне розширення діяльності ОУНБ завдяки ЗА і МБА створювало якісно нові умови для підвищення загальнокультурного, освітнього, інтелектуального рівня громадян.
Значну роль відіграло обслуговування абонентів через МБА і ЗА у відбудові м.Запоріжжя, відновленні сільського господарства: комунгоспи, інженери, техніки, агрономи, зоотехніки, ланкові отримували з провідних бібліотек Харкова, Києва, Одеси, Москви необхідну літературу з питань будівництва житлових будинків, налагодження системи опалення, вентиляції, основ землеробства, розвитку птахівництва тощо.
Динаміку активності користувачів МБА і ЗА у 1945-1948 рр. дозволяє відслідкувати відповідна сторінка альбому „Работа Запорожской областной библиотеки им.Горького с ноября 1943г. по ноябрь 1948г.”
Успішному запровадженню МБА і ЗА допомогла спільна злагоджена робота всіх зацікавлених підрозділів обласної бібліотеки. Особливо ж опікувався даною проблемою методичний кабінет (завідуючий Халява Степан Никонович). Шляхом активної роз’яснювальної роботи серед керівників бібліотечних установ на загальнообласних семінарах, нарадах, в методичних рекомендаціях, інструктивних листах, під час виїздів на місця на кінець 1949 року вдалося залучити до даної форми обслуговування всі 23 районні бібліотеки, кілька заводських, Дніпробуду, навчальних закладів (ремісничих училищ, алюмінієвого технікуму) тощо.
Зліва: С.Н.Халява (1914- ?), в бібліотеці працював з 1946 по 1952 рр.
У 1944-1952 рр. обласна бібліотека розміщувалася у двох невеличких квартирах по вулиці Лепіка,12, а довідково-бібліографічний відділ та МБА тулилися в крихітній кімнаті, яка межувала із читальною залою. І, як пише у своєму огляді студентка – практикантка ЛДБІ ім. Н.Крупської Дікова Т., «для того, чтобы проникнуть в эту комнату, читатель должен обойти кругом все здание библиотеки, так как вход со двора». Проте користувачі МБА не зважали на такі дрібниці (адже всім тоді жилося нелегко), раді були новим можливостям отримання книг і часто зверталися сюди за допомогою.
Середина 50-х років ХХ століття знаменується рядом значних перемін у країні (лібералізація державної політики, соціально-економічні зміни, велика відкритість суспільства та ін.), які вплинули і на розвиток бібліотечної справи. Загальний підйом в економіці, підвищення затребуваності знань, настроєність людей на зміни, посилення уваги влади до бібліотек, як ідеологічних і культурно-освітніх установ, спричинили не лише ріст їх мережі, але й удосконалення форм просування бібліотечних фондів до читачів, в т.ч. і за допомогою МБА.
Так , кількість бібліотек у Запорізькій області в цей період зросла (порівняно з 1947 роком) у 4,5 рази і нараховувала 2368 одиниць, сукупний фонд збільшився у 3,5 рази і досяг 2856,4 млн. примірників6/. Але якісний склад останнього далеко не повністю відповідав зростаючим науковим, освітнім, виробничим, культурним запитам читачів. Життя змушувало бібліотеки різних систем відомств активно включатися в процес МБА, не обмежуючись використанням лише своїх фондів, а об’єднуючись у пошуках інформації необхідної абонентам з іншими книгозбірнями. Обласна бібліотека імені О.М.Горького, отримавши 1953 року спеціальне приміщення, продовжувала удосконалювати практику застосування МБА, планомірно нарощуючи його обсяги та поліпшуючи якість і ефективність. Сприяло цьому, зокрема, і виділення в структурі читальної зали групи МБА (одна штатна одиниця). Серед тих, кому довелося в ті часи вирішувати проблеми оптимізації використання бібліотечних фондів через МБА, домагатися високого рівня повноти задоволення замовлень абонентів були Іван Федорович Грек, а згодом з 1970 р. Світлана Іванівна Артамонова.
З ім’ям Світлани Іванівни пов’язаний період реалізації в області єдиної загальнодержавної системи МБА. Під її керівництвом знову створений сектор МБА (1972р.) за короткий термін перетворився в регіональний універсальний координаційний центр МБА. Система МБА міцніше входить у практику роботи бібліотек області. Спостерігається зростання основних показників, до користування МБА залучається все більша кількість бібліотек різних систем і відомств (1968р. – 206, 1972р. – 285, 1973р. -443, 1976р. — 450)7/, укріплюються регіональні і міжрегіональні зв’язки у взаємовикористанні книжкових ресурсів по МБА, якісно змінюються і удосконалюються інші аспекти міжбібліотечного обслуговування.
Нові перспективи для розвитку МБА відкриваються з введенням у дію сучасної 6-ти поверхової будівлі ОУНБ імені О.М.Горького (1977 рік). Структурний підрозділ отримав врешті-решт окреме приміщення, змінив статус (із сектора реорганізований у відділ), наповнився штатною чисельністю (4 працівники), дещо модернізувався (з’явився телефон, телетайп, конвеєр, різноманітні штемпелі, нумератори). Всі ці фактори та зростаюча потреба користувачів у постійному, інтенсивному обміні інформацією з найрізноманітніших галузей знань, цілеспрямована організаційно-методична діяльність позитивно вплинули на ріст популярності МБА, подальше формування контингенту абонентів, посилення ролі книжкових фондів у задоволенні запитів абонентів.
На фото Т.Вінницька та С.Артомонова (праворуч)
Щоденно до відділу надходило в середньому до 80 замовлень, послугами МБА користувалося понад 800 абонентів, яким видавалося більше 14000 прим. видань. Найактивнішими були бібліотеки системи Міністерства культури (їх доля в загальній кількості складала 52%) та науково-технічні бібліотеки (27,7%)8/ .
Зі спогадів (2004р.) Лілії Іванівни Соколон, завідуючої науково-технічною бібліотекою НДІ титану, відповідальної за МБА: „Сорок три роки: понеділок-середа, звичний маршрут — інститут – бібліотека імені О.М.Горького… Жодна розробка чи проект наших науковців були б неможливі без використання багатоаспектних фондів головної книгозбірні. Іноді доводиться замовляти більше 50 примірників періодичних видань із різних галузей знань, які супроводжують виробництво титану і магнію…”
Зручність МБА відчували сотні мешканців краю. Відділ абонувався в 359 бібліотеках Радянського Союзу. Для читачів ОУНБ замовлялися копії документів і через міжнародний абонемент з Польщі, Румунії, Чехословаччини, Індії.
Серйозних випробувань зазнала служба МБА бібліотеки, як і країни в цілому, у 90-ті роки ХХ століття. Розпад СРСР, зміна політичної, соціально-економічної ситуації, припинення дії раніше існуючої системи та розрив міжбібліотечних зв’язків, скорочення бібліотечної мережі, штатної чисельності працюючих, підвищення тарифів на поштові і транспортні послуги призвели до зниження якості обслуговування користувачів і різкого зменшення обсягів діяльності МБА. Та ОУНБ імені О.М.Горького все-таки вдалося зберегти основний контингент користувачів МБА (зараз їх 225), в т.ч. 93 організації, підприємства м. Запоріжжя, і забезпечити нормальне функціонування системи (щороку надходить більше 7200 замовлень та видається понад 6000 прим. документів). Як регіональний центр МБА, бібліотека має стабільні зв’язки з 16-ма найпотужнішими бібліотеками України і забезпечує функціонування загального інформаційного і науково-технологічного простору в Запорізькому краї.
Серед послуг, які сьогодні надає користувачам відділ МБА разом з іншими структурними підрозділами бібліотеки, — учасниками процесу виконання замовлень абонентів – прийняття заявок по телефону (від запорізьких організацій), поштою, факсом, електронною поштою, надання у тимчасове користування оригіналів і копій документів, здійснення бібліографічного доопрацювання замовлень та ін.
В останнє десятиріччя певна частина організацій, підприємств віддає перевагу послугам МБА на платній основі за умови попереднього укладання договорів з ОУНБ. Цим видом сервісу активно користуються, зокрема, ЗМКБ „Прогрес”, ВІТ, ВАТ „Мотор-Січ”, ЗФ ВАТ „Тяжпромелектропроект”, КП НПК „Іскра”, ТОВ „Запорізьке патентне агентство”, НВО „Тоніс”, інженерна академія, ЗНТУ. В середньому таким чином щорічно обслуговується від 22 до 25 підприємств і організацій. Взаємовигідність таких відносин безсумнівна: надаючи свої ресурси, Бібліотека сприяє вирішенню науково-дослідних, виробничих, учбових завдань абонента, а останній, оплачуючи послугу, допомагає книгозбірні розвивати інформаційний потенціал, розширювати ресурсні можливості.
Кардинальні зміни в системі бібліотечно-інформаційного обслуговування визначають і нові шляхи розвитку МБА. У найближчих планах відділу — створення електронних баз даних іногородніх та колективних абонентів, забезпечення оперативного і якісного задоволення інформаційних запитів користувачів на базі запровадження електронної доставки документів (ЕДД), розширений довідково-бібліографічний пошук та консультаційні послуги, організація корпоративних інформаційних ресурсів регіону.
1/ ДАЗО, Р 75, оп.1, спр. 248, арк.15
2/ ДАЗО, Р75, оп.1., спр. 248, арк.40,47
3/ Архів ЗОУНБ імені О.Горького
4/ Запорожская областная библиотека имени А.М.Горького: Обзор работы составленной Т.Н.Диковой. – Ленинград, 1951. – Ленинградский государственный библиотечный институт имени Н.К.Крупской. – С. 41-50, 136-138.
55/ Заочный и межбиблиотечный абонемент областной библиотеки // Работа Запорожской областной библиотеки им. Горького с ноября 1943г. по ноябрь 1948г. (Альбом) – Запорожье, 1948.
6/Материалы научно-практической конференции, посвященной подведению итогов деятельности библиотек за 50 лет Советской власти (26-27 сентября 1967г.). – Запорожье, с.14
7/ Зі Звітів ОУНБ імені О.Горького за 1968-1976рр.
8/ Зі Звітів ОУНБ імені О.Горького за 1979-1990 рр.
Т. Паливода,
провідний методист з бібліотечної справи
відділу культури і туризму
Запорізької райдержадміністрації
РОДИННА СПРАВА: СІМЕЙНІ ДИНАСТІЇ В БІБЛІОТЕКАХ ЗАПОРІЗЬКОГО РАЙОНУ
Уявлення про професію, про її престижність, професійне самовизначення все це формується насамперед у сім’ї. Звичайно, у цьому відіграють чималу роль і ровесники, і друзі, і школа. Але роль сім’ї — особлива. Саме від батька, матері, рідних часто і починається наше уявлення про ту чи іншу професію.
У сім’ях де батьки люблять свою роботу, підростаючим поколінням дуже часто престижними вважаються їхні професії. В цьому можна пересвідчитися на прикладі сімейних династій в бібліотечній справі, які стали хорошим прикладом вірності своїй мрії і професії. В Запорізькому районі їх чимало.
Тодорова Галина Іванівна пропрацювала в Біленьківський сільській бібліотеці понад 33 роки і в 2002 році вийшла на пенсію, але й по сьогоднішній день користується повагою серед односельців, є активним читачем бібліотеки, де завідуючою працює її донька. За багаторічну сумлінну працю Г.І. Тодорова відзначалася почесними грамотами районного відділу культури та обласного управління культури, нагороджена медаллю «Ветеран праці», неодноразово ставала переможцем Всесоюзних оглядів — конкурсів бібліотек, в 1983 році очолюваній нею бібліотеці було присвоєне почесне звання культурно-освітньої установи відмінної роботи. Та найвищою нагородою для себе Галина Іванівна вважає подяку читачів.
Її донька, Дяченко Людмила Григорівна, завжди прагнула бути схожою на свою маму, тому, ще навчаючись у школі, допомагала їй в бібліотеці. А після закінчення десятирічки, Людмила, не вагаючись, поступила на заочне відділення Харківського державного інституту культури за спеціальністю бібліотекознавство та бібліографія. Згодом стала працювати в рідному селі Біленькому бібліотекарем. Мама — перша наставниця дочки, допомагала і словом, і ділом. Ця наука не минула даром. Вже понад 32 роки Людмила Григорівна працює в Біленьківській сільській бібліотеці. Її заслуги, професійна майстерність неодноразово вшановувалися нагороджена почесними грамотами районного відділу культури; звання «Кращий по професії» отримала за підсумками роботи в 1989 році і того ж року, посівши перше місце в соцзмаганні серед бібліотечних закладів району, отримала почесну грамоту виконавчого комітету Запорізької районної ради.
Декому здається, що працювати в бібліотеці і видавати книжки — «нудна робота», але, поспілкувавшись з Токар Ганною Василівною, розумієш: професія бібліотекаря — почесна та цікава. Ганна Василівна присвятила бібліотечній справі 35 років. За плідну працю була нагороджена десятьма почесними грамотами районного відділу культури, а в 1981 році Н-Петрівській бібліотеці присвоєне почесне звання культурно-освітньої установи відмінної роботи. Згодом, за успішне проведення Республіканського огляду діяльності культурно — освітніх установ по пропаганді досягнень науки і техніки була відзначена почесною грамотою Міністерства сільського господарства УРСР. Токар Г.В. плідно співпрацювала із газетами «Зоря Рахівщини», «Соціалістична культура», «Культура і життя». Всю свою любов до справи і професійне вміння Ганна Василівна передала дочці Сірмої Галині Олексіївні, яка вже 5 років завідує бібліотекою. Саме тут розкрилися її організаторські здібності, музичний і артистичний хист. В бібліотеці Галина Олексіївна організувала колектив художньої самодіяльності «Джерело», стала його активною учасницею, дуже цікаво проводить літературні вечори, Дні відкритих дверей. Старанна праця її відзначена почесними грамотами відділу культури. Галина Олексіївна дбає і про книги, і про ремонти (нещодавно отримала кошти з районного бюджету на капітальний ремонт даху своєї книгозбірні), планує розширити приміщення. І, хоч за плечима вже певний досвід, професійні уміння, навички, але мама, якій виповнилося 70 років, досі залишається другом, порадником.
Немає людей не замінних, але є професії, які стають незамінними для людей. Так сталося і з Гусак Ганною Павлівною, яка пов’язала своє життя з бібліотечною справою і понад 20 років завідувала сільською бібліотекою у с. Мар’ївка. До роботи Ганна Павлівна завжди підходила творчо: одною з найперших в області організувала дитячу недільну школу, вела гурток «Книга і лялька», який неодноразово ставав переможцем районних оглядів, приймала активну участь у художній самодіяльності. Не обходила своєю увагою немічних пенсіонерів, інвалідів — щотижня відвідувала їх на дому, приносила нову літературу. Тому в односельчан, читачів і колег користувалась повагою і авторитетом. За високий професіоналізм, творчий підхід до бібліотечної справи Ганна Павлівна в 1999 році стала лауреатом премії імені А.І.Бальцера Запорізького обласного відділення українського Фонду культури, неодноразово нагороджувалася дипломами, грамотами районного відділу культури і обласного управління культури. Навіть, коли вийшла на пенсію і переїхала до м. Запоріжжя, не змогла бути без улюбленої справи, без читачів: одразу пішла працювати в міську бібліотеку імені М.Кропивницького, де трудиться й донині. Якщо людина захоплена своєю роботою — вона захоплює нею й інших, а особливо власних дітей. Пишаючись своєю мамою, яка залишається для мене взірцем, я вже два роки працюю методистом з бібліотечної справи в районному відділі культури.
Мені б дуже хотілось, щоб в Запорізькому районі сімейні династії з бібліотечної справи стали хорошою традицією.
Г. Нагорна,
завідуюча відділом краєзнавства
ЗОУНБ імені О. М. Горького
ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ ВІДДІЛУ КРАЄЗНАВСТВА
ЗАПОРІЗЬКОЇ ОУНБ ІМЕНІ О.М. ГОРЬКОГО
Хто зберіг любов до краю
І не зрікся роду,
Тільки той віддав всю душу,
Все що зміг народу .
О.Олесь
Збереження і пропаганда історичної та культурної спадщини краю – одна з найважливіших функцій головної регіональної бібліотеки. Основним структурним підрозділом, який сьогодні організовує, координує та безпосередньо здійснює краєзнавчу роботу є відділ краєзнавства, створений в ОУНБ імені О. М. Горького 2002 року. Та бібліотечне краєзнавство у нашому закладі має більш давні і сталі традиції. Розпочалася ця робота в часи заснування бібліотеки, якій вже понад 100 років (тоді ще на рівні збирання місцевих матеріалів). Поштовхом для активного її розвитку стало будівництво Дніпрогесу і всього індустріального комплексу Запоріжжя. Грандіозну будову відвідували відомі на той час майстри слова і російські, і українські, і закордонні, в результаті з’явилося багато літератури їй присвяченої . Центральна міська робітнича бібліотека (з 1939 р. – обласна бібліотека імені О. М. Горького) була своєрідним осередком її пропаганди.
Відомі події 30-40-х років не сприяли розвитку краєзнавства. До того ж всі довоєнні документальні надбання бібліотеки були знищені у полум’ї війни. Тільки у 60-х рр. минулого століття краєзнавча робота ОУНБ почала динамічно розвиватися. Позитивну роль зіграла участь її співробітників у підготовці фундаментального енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» у 26 томах. За якісну розробку матеріалів про Запорізьку область фахівці бібліотеки С. Вільчек, Л. Удовиченко, В. Жук були нагороджені Грамотами Міністерства культури УРСР і облвиконкому.
На початку 80-х років інтерес користувачів до питань краєзнавчої тематики помітно зростає. З метою налагодження цілеспрямованої систематичної роботи у цьому напрямку 1979 року при відділі довідково-бібліографічної роботи створюється сектор краєзнавчої літератури. Штат сектору на той час складався з двох бібліографів і очолила його на короткий термін Л. Удовиченко. Робота нового структурного підрозділу розпочалася зі створення ядра краєзнавчого фонду і концентрації його в одному місці. В подальшому формування краєзнавчого ресурсу здійснювалося з різних джерел: через книжкові магазини, в т.ч. і їх букіністичні відділи, бібколектор, книгорозповсюджувальні фірми і організації, книжкові ярмарки, шляхом книгообміну, подарунків авторів. В останні роки особливо важливе місце у поповненні краєзнавчого фонду місцевими творами друку займає налагодження ділових стосунків із видавництвами, поліграфічними підприємствами, редакційно-видавничими підрозділами вищих учбових закладів краю. Відслідкувати повноту надходжень обов’язкового примірника документів, допомогти виробникам книжкової продукції співставити обсяги власних книжкових внесків із внесками інших видавництв допомагає бібліографічний покажчик «Видавничі новинки Запорізького краю за … рік» (видається з 2002 року). Зараз фонд відділу налічує більше 7000 примірників документів. У його формуванні приймали участь багато поколінь співробітників бібліотеки, які по крихтах збирали матеріали. Ми можемо пишатися тим, що незважаючи на всі трагічні події ХХ ст. (революції, громадянська та Велика Вітчизняна війни), у нашому фонді є такі раритети, як «Літопис Самійла Величка» (1848), «Летопись Григория Грабянки» (1854), Бантиш-Каменський Д. «Источники Малороссийской истории» (1858) тощо. У відділі широко представлені видання з історії Запорозького козацтва, будівництва Дніпрогесу, про літературне життя на Запоріжжі, його історію та сьогодення. Саме тут зосереджено більшість літературних дарунків авторів з автографами та щирими словами вдячності працівникам відділу. 2002 року у видавництві «Хортиця» не без нашої безпосередньої участі, на що є посилання у виданні, вийшла фундаментальна праця «Письменники Запорізького краю», кожний нарис якої завершується бібліографічним списком творів автора та літератури про його життя та діяльність. Базою для них слугував Краєзнавчий каталог бібліотеки. У структурі фонду 21,7% складають періодичні видання: обласні, міські, районі газети, часописи підприємств, вузів, журнали різної тематики. Зберігаються вони у підсобному фонді протягом 3-х років, а потім передаються до основного книгосховища.
Про зростаючий авторитет відділу у середовищі знавців краю свідчать факти передачі до бібліотеки ними чи їх родинами на довічне зберігання рукописів. Серед таких неопублікованих документів особливе місце займають рукописи В.Г.Форменка та Л.І.Адельберга. Враховуючи підвищений попит користувачів до цих незвичайних документів, Запорізьке видавництво «Тандем-У» за сприяння обласного благодійного фонду «Натхнення» підтримало ініціативу бібліотеки і у 2005 році побачила світ книга Л.І.Адельберга «Мосты Запорожья», а в 2006 році надрукована книга В.Г.Фоменка «Днепровская линия крепостей». Отже, зі своїми читачами означені видання вперше зустрілися відповідно через 25 і 38 років.
Виходячи із структури бібліотеки, певна частина документів краєзнавчого змісту знаходиться у інших відділах і секторах (книгосховищі, читальних залах суспільно-політичної, природничої, технічної літератури, відділі мистецтв, абонементі). Єдиним інструментом, що об’єднує краєзнавчі фонди незалежно від місця знаходження документа, є Зведений краєзнавчий каталог (існує з 1948 р.), який зараз ведеться у 2-х варіантах – традиційний (292 тисячі карток) і електронний (1610 записів), електронна база даних — 12тис. Сюди також включена інформація про краєзнавчу літературу, яка знаходиться у великих бібліотеках країни з конкретними помітками. Полегшують пошук джерел складові довідково-бібліографічного апарату: каталог місцевих видань, топографічний, алфавітний, картотеки «Література про Запорізьку область за … рік», «Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя». Частина видань представлена на сайті бібліотеки http://www.zounb.zp.ua. Створено банк найбільш актуальних і часто запитуваних, виконаних довідок.
Важливий напрямок краєзнавчої діяльності – бібліографічне інформування та довідково-бібліографічне обслуговування користувачів шляхом видання бібліографічних посібників. Характер і тематика видань визначаються потребою суспільства та територіальної громади на тому чи іншому етапі розвитку країни і регіону. При підготовці окремих посібників консультантами виступають науковці, історики, працівники музеїв, письменники, представники місцевої влади. Великою популярністю у читачів користуються покажчики серій «Герої України – наші земляки», «Письменники Запорізького краю», «Дослідники рідного краю», окремі посібники — «Памятники истории и культуры Запорожской области», «Феномен світової історії» ( до 500-річчя Запорозького козацтва»), календар «Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя», «Повний вік моїй бібліотеці» (до 100-річчя ЗОУНБ) та ін. За результатами Всеукраїнського огляду-конкурсу краєзнавчих методичних посібників, оголошеного Державною історичною бібліотекою України в 2005 році серед регіональних бібліотек, в номінації «Кращий посібник з дослідження історії бібліотек» третє місце зайняв бібліографічний покажчик «Інна Павлівна Степаненко: «Я люблю свою роботу, свою професію»» (2003 р.).
З 2002 року на базі відділу створено Центр регіональної інформації, де акумулюються і бібліографічно опрацьовуються рішення, розпорядження обласної державної адміністрації, облради. Читачі мають змогу ознайомитися з ними безпосередньо у відділі.
В центрі уваги відділу – бібліотечно-інформаційне обслуговування користувачів. Щороку до нас звертається в середньому 1700 читачів, яким видається понад 35тис. примірників видань при загальній відвідуваності 6 тис. Безперечно, на фоні кількісних показників бібліотеки наші досягнення досить скромні, але при цьому варто враховувати специфіку краєзнавчої літератури та особливості обслуговування користувачів, які звертаються до неї.
Для популяризації літератури про рідний край широко використовуємо книжкові виставки. В останні роки для більш повного розкриття тем активно долучаємося до друкованої продукції з приватних колекцій наших користувачів. Так, при підготовці виставки «Мапи України і Запоріжжя» ми використали карти запорізького колекціонера Д.Лисого. Відомий на Запоріжжі геральдист В.Іванченко представив свою книжкову колекцію, фотокопії рідкісних гербів на виставку «Геральдика Запорізького краю». Виставку «Палітра мого краю» ілюстрували роботи фотохудожника О.Максимова, що зробило її яскравою, живою, а експозицію «Запоріжжя спортивне» супроводжували фотографії Л.Жаботинського з колекції його колеги, майстра спорту СРСР М.Харчука.
Дієвими формами залучення користувачів до книги, інтелектуальної та духовної спадщини стали літературні, тематичні вечори, творчі зустрічі, презентації місцевих видань. Резонансною стала, наприклад, презентація книги «По ту сторону войны». Особливість її полягала у присутності героїв книги – остарбайтерів, що вижили у тих страшних умовах. Були спогади, сльози, квіти і слова вдячності нащадків, в т.ч. мера міста Є.Карташова. Успішно пройшла і презентація книги «Запорожье и запорожцы» (Видавництво «Тандем-У»). У заході приймали участь представники місцевих органів влади, науковці, керівники установ культури. Варто зазначити, що автори взагалі із задоволенням проводять у нас презентації своїх книг, будучи упевненими у їх змістовності, якості, ефективності. Заслуговує на увагу і вечір пам’яті відомого запорізького краєзнавця В.Г.Фоменка, проведений спільно з центром духовної культури «Порозуміння». Серед його учасників були: племінниця М.Денисова, краєзнавці В.Шовкун, Ю.Вілінов. Супроводжували захід тріо бандуристів «Лілея».
Яскравим свідченням популярності і затребуваності відділу краєзнавства є наша участь (на замовлення організаторів) у загальноміських і загальнообласних заходах. Це і Дні міста, і щорічна Всеукраїнська вистака-ярмарок «Хортицькі джерела», і культурно-мистецькі звіти області в м.Києві, і наукові конференції, які влаштовують окремі громадські організації, такі як «Хорс», «Старий Олександрівськ», наукове товариство імені Якова Новицького та ін. Безумовно, така публічна демонстрація різнопланової краєзнавчої колекції, можливостей головної книгозбірні, як хранительки культурного і інтелектуального надбання краю, сприяє зростанню іміджу ОУНБ в цілому і краєзнавчого відділу зокрема. Активно репрезентуємо відділ і серед колег на загальноукраїнському рівні. Зокрема, наші працівники були учасниками Всеукраїнських науково-практичних конференцій «Історичні витоки козацького роду в Україні» (м. Вінниця, 2004 р., тема доповіді — «Козацькі часи у працях запорізьких істориків та літераторів»), «Краєзнавча робота: новітні технології» (м. Харків, 2005, тема повідомлення — «Репертуар краєзнавчих видань ЗОУНБ імені О. М. Горького»). Характерна особливість нашого відділу – сталі міцні зв’язки із переважною більшістю регіональних ЗМІ. Журналісти газет, радіомовлення, телебачення звертаються до нас за інформацією, на їх замовлення добирається література для підготовки різноманітних проектів, авторських програм. «Город Z», «Запоріжжя. ХХ століття» (ТРК «Алекс»), «Мій рідний край» (ТРК «Запоріжжя») – ось лише кілька назв популярних серед запоріжців телепередач, співавторами яких опосередковано виступає відділ краєзнавства. Про це свідчать і слова вдячності творчих колективів бібліотеці в титрах. Частими гостями ефіру бувають і співробітники відділу.
Турбують нас і проблеми організації краєзнавчої роботи у бібліотеках області. Консультації, надання практичної допомоги під час виїздів на місця, участь у вже традиційних щорічних краєзнавчих читаннях – лише невелика частка нашого внеску у загальну справу розвитку такої важливої ділянки як краєзнавство та збереження культурної спадщини Запорізького краю.
Наступальна трансформація відділу краєзнавства, завоювання репутації надійного партнера у колі однодумців (науковців, професійних краєзнавців, музейних працівників та ін.) була б неможлива без згуртованого творчого колективу. Нинішній штат відділу 4 працівники. Серед тих, кому відділ завдячує своїм нинішнім становищем хотілося б назвати Шершньову І.В., Романів Н.В., Дутову О.В., завідуючу довідково-бібліографічним відділом, у складі якого довгий час знаходився сектор краєзнавчої літератури Бєляєву Л.О. Ще нам надзвичайно повезло у тому, що краєзнавчою роботою бібліотеки опікуються керівники установи – колишній директор А.І Бальцер, і теперішній – І.П.Степаненко. Для них краєзнавча робота була і є тією родзинкою, яка відрізняє одну обласну бібліотеку від іншої, а відділ краєзнавства – акумулятор писемної історичної пам’яті краю та його видатних особистостей.
Сьогодні краєзнавство відіграє велику роль у вихованні людини, усвідомленні нею своєї національно-культурної приналежності, бо наше суспільство задихається від бездуховності, насильства, жорстокості і в цьому ми вбачаємо наше головне завдання.
Л. Ізюмова,
заступник директора з наукової роботи
та інформатизації ЗОУНБ імені О. М. Горького
ПОРТРЕТ СІЛЬСЬКОЇ БІБЛІОТЕКИ В ІНТЕР’ЄРІ РЕГІОНУ
Сьогодні сільська бібліотека є, мабуть, найбільшим соціокультурним феноменом. Не тільки кількість та поширеність сільських бібліотек робить їх такими помітними у суспільстві, передусім йдеться про їхню актуальність, соціокультурну роль для сільських населених пунктів і розуміння значення сільської книгозбірні для 430 тис. громадян, що проживають у сільській місцевості Запорізької області.
Проблема сільських бібліотек є дуже важливою ще й тому, що це є один з елементів загальної системи бібліотечного обслуговування населення регіону і, якщо якийсь елемент має суттєві негаразди, то, природно, це свідчить про нестабільність всієї системи.
Окреслимо загальні контури сільської бібліотеки сьогодення. Юридично вона не самостійна: 260 — входять до складу централізованих бібліотечних систем і управляються з району, 128 — перебуває у веденні сільських рад. Отже сільська бібліотека залежить, з одного боку, від центральної районної бібліотеки, що у більшості випадків є одержувачем коштів, з іншого боку — від сільської ради, на території якої вона розташована. У кожному разі сільські бібліотеки підпадають під юрисдикцію не Цивільного кодексу, а Кодексу про адміністративні правопорушення (прийнятий у 1984 році), тому що функціонують у системі адміністративних відносин. Втім, марно шукати у тому кодексі правові основи статусу і повноважень сільської книгозбірні як суб’єкту правовідносин.
Організаційно всі сільські бібліотеки-філії донедавна були складовими централізованих бібліотечних систем. Із кінця 1990-х рр. почався процес децентралізації, внаслідок чого в шести районах (Запорізькому, Оріхівському, Куйбишевському, Пологівському, Великобілозерському, Розівському) сільські бібліотеки-філії стали самостійними бібліотеками (без права юридичної особи). В останнє десятиріччя намітилась тенденція їхнього об’єднання із клубами або шкільними бібліотеками (у Камянсько-Дніпровському, Михайлівському, Розівському районах), створення народних бібліотек (с. Широке Василівського району). Природно, що організаційна структура мережі сільських бібліотек багато в чому визначається і територіальними особливостями, кількістю населених пунктів, що обслуговуються, їхньою відстанню один від одного. Наприклад, у Вільнянському районі найближча бібліотека для 1600 чол., які проживають в 11 населених пунктах, знаходиться на відстані більше 10 км. На бібліотеки цього району припадає також і найбільша кількість населення на одну бібліотеку – 1,8 тис.; відповідні високі показники характерні також для Кам’янсько-Дніпровського (2,1 тис), Василівського та Михайлівського (1,4 тис.) районів (середній показник – близько тисячі).
З економічної точки зору більшість сучасних негараздів сільських бібліотек – результат хронічного недофінансування. Ситуація стала погіршуватися в останні 10—15 років. Звичайно, рівень інших складових сільської соціальної інфраструктури теж не найкращий, але в одержанні бюджетного фінансування сільські бібліотеки на останньому місці на всіх рівнях: і села, і регіону. Якщо доля витрат на утримання галузі культури в загальному обсязі витрат районного бюджету у середньому становить 4%, то на бібліотеку вона ледь перевищує 2%. Ця ж диспропорція зберігається і внутрігалузевого розподілу коштів – витрати на утримання бібліотек ледь досягають 29 %. Тому для переважної їх більшості сьогодні немає умов для планомірного розвитку — адекватному потребам і очікуванням населення, з одного боку, завданням держави і суспільства в цілому – з іншого. Приємне виключення становлять Мелітопольський, Приазовський, Чернігівський райони, де питома вага витрат на бібліотеки складає від 30 до 60%. Саме тут керівники галузі опікуються потребами читачів, майбутнім бібліотечних установ.
Якщо розглядати проблему сучасного становища сільських бібліотек в ідеологічному аспекті, то треба відзначити, що більшість з них відтворюють культурні традиції і соціальні зразки двадцяти-тридцятирічної давності, з усіма наслідками, що природно випливають звідси. Основна література у фондах сільських бібліотек, як правило, багато в чому застаріла – з «того часу», з нового частіше зустрічаються тільки газета або журнал районного, обласного, інколи – загальнодержавного рівня. Але ж сільська бібліотека повинна бути центром соціально-культурного життя села, центром, без якого не уявляють своє життя його жителі: і влада, і люди, які приймають рішення, розвивають сільське господарство, економіку, лікують, навчають, обирають народних депутатів та ін.
У професійному плані сільська бібліотека – установа, у якій всі види її діяльності (численні технологічні й соціальні функції) виконує одна людина. При цьому цінність сільського бібліотекаря полягає не тільки і не стільки у виконанні своїх професійних обов’язків, для села він важливий, насамперед, як соціальний працівник у найширшому розумінні змісту слова.
На початок 2007 року у Запорізькій області налічується 388 сільських бібліотек, що становить 76 % всієї загальнодоступної бібліотечної мережі регіону. Вони обслуговують 222,4 тис. читачів або 51,7 % сільського населення, в т.ч. дітей. В 2006 р. зареєстровано понад 1 млн. відвідувань.
На сьогодні мережа сільських бібліотек, в основному, стабілізувалася, збільшившись минулого року на одну одиницю (відкрита бібліотека у Токмацькому районі). Близько половини сільських населених пунктів мають стаціонарні бібліотеки, чверть територій охоплено нестаціонарними формами. Однак ще майже чверть сіл позбавлена бібліотечного обслуговування.
В останні роки визначилася тенденція покращення матеріального стану сільських бібліотек: їх переводять у кращі приміщення, ремонтують (Вільнянський, Запорізький, Приазовський, Мелітопольський, Токмацький, Куйбишевський та ін. райони ). Одного разу у сільській бібліотеці вже з’явився комп’ютер. Проте ще 72 бібліотеки потребують капітального ремонту, а три – знаходяться в аварійному стані. Значно зменшилася кількість бібліотек, які мають телефони (телефонізованих установ залишилося 53 або 12%).
Почалося зростання нових надходжень літератури в бібліотечні фонди. У 2006 році вперше за останні півтора десятиріччя кошти на придбання нової літератури в цілому по ЦБС збільшилися на 40 тис. грн. в порівнянні з 2005 р., але обсяги фінансування цих потреб на душу сільського населення не перевищують 20 коп. Через це руйнація бібліотечних фондів продовжується: фонди катастрофічно зношені й здебільшого застарілі морально.
Стан сільських бібліотек обумовлений соціально-економічними проблемами села. Загальні деструктивні процеси позначилися на всій соціальній доззвіллєвій сфері: скоротилася кількість медичних і навчальних закладів, клубів і будинків культури, кіноустановок. Таким чином, основна маса сільського населення живе в умовах обмеженого інформаційного поля або взагалі в умовах інформаційної ізоляції. Через це зростає суспільна значимість сільських бібліотек у соціальному й духовному відродженні сіл, збереженні історико-культурної спадщини. Перебуваючи в максимальній близькості до населення і його потреб, залишаючись єдиним джерелом інформації й знань, сільські бібліотеки зобов’язані виконувати функції соціальної комунікації, бути найбільш стабільними і доступними установами культури.
До сільських бібліотек звертаються сьогодні найрізноманітніші групи населення: представники сільської адміністрації, учні, студенти, фахівці, підприємці, пенсіонери, безробітні, люди з обмеженими можливостями, соціально незахищені та ін. Діяльність сільської бібліотеки багатоаспектна: це функції освітні, дозвіллєві, розважальні, самоосвітні, культосвітні, меморіальні, історико-краєзнавчі, музейні, надання населенню соціальної допомоги. За наявності можливостей в останні роки сільська бібліотека намагається виконувати і функцію інформаційного забезпечення потреб різних категорій громадян.
Одночасно, бібліотека і її працівники, усвідомлюючи свою затребуваність, позбавлені умов для задоволення запитів населення, реалізації своїх потенційних можливостей. У більшості випадків порушуються права сільських жителів на вільний і безперешкодний доступ до інформації. Модернізація сільських бібліотек у регіоні катастрофічно відстає від загального рівня відповідних перетворень у міських бібліотеках.
Особливу тривогу викликає різке погіршення стану книжкових фондів. Як і раніше відносно високий показник книгозабезпеченості сільських бібліотек досягається завдяки значній питомій вазі невикористовуваної (застарілої) частини фонду, яка у багатьох бібліотеках, за даними досліджень, вже перевищує 80%. Через відсутність фінансів сільські бібліотеки в останнє десятиліття майже не одержували нової літератури. Ще й сьогодні не фінансується комплектування сільських книгозбірень у Кубишевському, Веселівському, Гуляйпільському, Михайлівському районах. Донедавна скорочувалася передплата на періодичні видання, у ряді регіонів – до двох-трьох найменувань. Зараз ситуація з передплатою на періодичні видання стала дещо поліпшуватися. Наприклад, у Запорізькому районі загалом сільські бібліотеки отримують 68 назв газет и 71 назву журналів, у Бердянському – відповідно 85 и 98, у Пологівському районі репертур періодики складає 122. На жаль, репертуар для сільчан у Розівському, Веселівському та Якимівському районах обмежений трьома газетами. Значна частина читачів незадоволена галузевим складом фондів – відсутністю історичної, філологічної, педагогічної, іншої галузевої літератури, на яку попит постійно зростає.
Середній показник фінансових надходжень на одну сільську бібліотеку у три рази менший за відповідний показник в цілому по ЦБС області: в 2006 р. він становив 7тис. грн.(видатки на заробітну плату, поточні комунальні платежі, мінімальну передплата періодики). Таким чином, фінансове забезпечення комплектування бібліотечних фондів, технічної оснащеності, зміцнення матеріальної бази як і раніше залишається за рамками багатьох районних бюджетів. Така фінансова «підтримка» дозволяє бібліотекам елементарно виживати, але не розвиватися.
Загострюється проблема бібліотечних кадрів: спостерігаються серйозне старіння професійних знань, слабке освоєння інформаційних технологій, недостатньо активна, зацікавлена позиція самих бібліотекарів, що перешкоджає модернізації діяльності сільської бібліотеки.
Стара, не комп’ютеризована, не оснащена сучасною аудіо- і відеовідтворюючою технікою, позбавлена газет, журналів, нових книг, доступу до Інтернету «законсервована» сільська бібліотека може стати гальмом у сучасному розвитку регіону, відтворюючи еталони 80-х років минулого століття.
Бібліотечною спільнотою області ця небезпека була усвідомлена ще кілька років тому, вони намагалися привернути суспільну уваги до проблем сільських бібліотек, а отже, сільських жителів.
У 2004 році Запорізька ОУНБ разом із Запорізькою бібліотечною асоціацією організувала обласну конференцію „Сільські бібліотеки в умовах економічних і соціальних перетворень”, якій передували соціологічні дослідження ”Сільські бібліотеки: стан, проблеми, перспективи” , „Потреби населення в бібліотечних послугах”, „Що думають запоріжці про бібліотеки” . В ході досліджень опитувалися сільські жителі, голови сільських рад. На думку 98% респондентів бібліотеки є установами без яких суспільство не може існувати, 94% вважають, що формування соціокультурних пріоритетів місцевою владою відбувається без урахування думки місцевих громад щодо розвитку публічних книгозбірень. За підсумками досліджень сформовано концептуальні основи розробки програми розвитку сільських бібліотек Запорізької області до 2010 року, опубліковано збірники документів конференції, методичних матеріалів, що узагальнюють досвід роботи сільських установ.
У 2002 – 2005 рр. зусиллями обласної універсальної бібліотеки, Запорізької бібліотечної асоціації було організовано акції „Живи, бібліотеко” і „Сільська бібліотека”, в ході яких зібрано і розподілено понад 14 тис. примірників книжкових дарунків від населення. З 2003 року Запорізька ОУНБ є регіональним координатором загальнодержавного проекту розповсюдження соціально-значущих книг – основним, якщо не єдиним джерелом, поповнення сільських бібліотечних фондів. Тільки у 2006 році до сільських бібліотек було передано близько 30 тис. примірників літератури.
Працівники сільських установ удосконалюють свої доззвіллєві функції. Жіночі клуби, літературні об’єднання при бібліотеках Запорізького, Бердянського, Куйбишевського районів відомі і за межами районів. Щиро дякують жінки-односельці зав. Плодородненської книгозбірні Михайлівської ЦБС Чудновець Наталії Володимірівні, зав. Ботієвським філіалом Приазовської ЦБС Ружанській Марії Георгіївні, зав. Петромихайлівською філією Вільнянської ЦБС Таран Тетяні Анатоліївні за цікаві посиденьки, обговорення поточних проблем, тепло душі.
Набули шану у земляків високим рівнем організації краєзнавчої, народознавчої роботи, увагою до жителів із числа національних меншин і завідуючі Астраханською бібліотекою Мелітопольської ЦБС Четвертакова Катерина Станіславовна, Строганівської філії Сіренко Надія Данилівна і Вячеславської бібліотеки Чернєва Марія Федорівна із Приморського району, Чистопільської філії Токмацької ЦБС Вітер Наталія Володимірівна і багато інших наших сільських колег. Недаремно за визначні успіхи в організації бібліотечного обслуговування жителів отримали премію імені А.І. Бальцера Запорізького обласного відділення українського фонду культури Скидан Наталія Олексіївна, зав. Володимирівською бібліотекою Запорізького району, Сичова Валентина Йосипівна, зав. Великотернівською бібліотекою Якимівського району.
Заходи, що вживаються — це лише початок великої і складної роботи зі збереження й розвитку сільських бібліотек. З метою подолання їхнього кризового стану, скорочення розриву між містом і селом за рівнем забезпеченості прав громадян на доступ до інформації, задоволення потреб населення, а також реалізації загальнодержавних завдань відродження села, необхідним є відповідне коригування політики стосовно сільських бібліотек на регіональному та місцевому рівнях. Потрібна концентрація усіх сприятливих чинників і можливостей всіх зацікавлених організацій, здійснення комплексного підходу в наданні допомоги цим бібліотекам і насамперед — збільшення обсягів фінансування.