- Передмова
- Найкраща дорога до мети — пряма. Степаненко Інна Павлівна
- Не просто робота – життя. Кирпа Раїса Миколаївна
- Методист — це покликання. Пономарьова Стелла Віталіївна
- Я і крізь вічність оживу … Сінєгіна Любов Олександрівна
- Бібліотека – справа її життя. Романова Ніна Степанівна
- Завжди “на броньовичку”. Усова Валентина Федорівна
- Клавдія Іванівна Середа: штрихи до портету
- Бібліотекар з дитинством в душі. Старокоженко Ольга Петрівна
- Народжена в День бібліотек, щоби бути бібліотекарем. Даниліна Ольга Сергіївна
- Яскрава особистість, талановитий керівник. Ярова Наталія Вікторівна
- Валентина Іванівна Жолоб: людяність, компетентність, професіоналізм
- Жінка – наставниця. Пісклова Лариса Григорівна
Передмова
Нещодавно, згадуючи наші виїзди та спілкування з колегами, ми раптом зрозуміли, що книгозбірні залишає ціле покоління бібліотекарів. З цими людьми ми спілкувалися більше 40 років: здійснювали централізацію бібліотечної мережі, їздили по польових станах і фермах, ходили пішки до бібліотек сусідніх сіл, розвантажували машини з книгами, розробляли проєкти, запроваджували інновації, комп’ютеризувалися, займалися консалтингом, фандрейзингом і мерчандайзингом… А ще — зріднилися, стали близькими по духу, розуміли один одного з півслова, разом раділи успіхам і засмучувалися невдачами.
Це люди, для яких бібліотечна справа стала справою життя, а бібліотека — другою домівкою. Усі — освічені, інтелігентні, начитані, грамотні люди, які ніколи не скажуть: “каталог”, “переодика”, “читання”. Можуть сьогодні підготувати інформацію “на вчора”, оформити виставку до дати, про яку ніхто не чув, легко створити буктрейлер, подкаст чи презентацію, розробити стратегічний план, масштабний проєкт, переконати найпесимістичніших депутатів, виграти міжнародний грант.
Цю професію неможливо поміняти на іншу, а посаду — на більш престижну. Тому майже у всіх — лише один запис у трудовій книжці: “прийнята на посаду…”.
Гарні господині, віддані дружини і мами. Їхні чоловіки — спонсори, волонтери і майже колеги. Вони ремонтують книгозбірні, виготовляють ексклюзивні бібліотечні меблі, перевозять вантажі та методистів на своїх автомобілях і навіть заповнюють ЕСМаР.
Діти, як правило, розумні і талановиті, люблять проводити час на роботі у мам, дівчатка часто обирають професію бібліотекаря. Серед наших бібліотечних дітей є політичні діячі, кандидати наук, викладачі вишів, керівники підприємств, майстри спорту, переможці олімпіад і просто гарні люди. Їхні досягнення, людські чесноти — заслуга матусь-бібліотекарок.
Ось такі вони, наші колежанки. На жаль, деякі вже пішли в інші світи, тому захотілося згадати їх добрим словом. Частина — на заслуженому відпочинку, а хтось ще продовжує працювати. І всі однаково заслуговують на пошану і вдячність. Так народилася ця збірка.
Сподіваємося, що й надалі ви надсилатимете нам матеріали про своїх ветеранів, особливо про сільських бібліотекарів, а ми із задоволенням підготуємо наступний випуск.
Найкраща дорога до мети — пряма. Степаненко Інна Павлівна
Усі ми, як мереживниці, сплітаємо нитки своєї долі в унікальний, неповторний малюнок — життя. У одних це складні візерунки — зигзаги і різкі повороти; в інших малюнок простий і чіткий — «кришталева ясність», як говорив Володимир Набоков. Філософи говорять: «Найкраща дорога до мети — пряма!», і удача супроводжує тих, хто знає куди і навіщо йде.
Такою була дорога Інни Павлівни Степаненко — директорки найбільшої книгозбірні Запорізького краю, заслуженої працівниці культури України, спеціалістки вищого ґатунку, розумниці, красуні, талановитої людини.
Інна Павлівна все своє життя присвятила книзі, і любов до неї і друкованого слова пронесла через усе своє творче життя. “Найулюбленішим моїм заняттям і захопленням з раннього дитинства було спілкування з друкованим словом, читання,— згадувала Інна Павлівна. — Очевидно, ця любов до книги передалася мені від дідуся, котрий, маючи освіту в один клас церковно-приходської школи, не розлучався з книжкою до останку. В нашій сім’ї вважалось за необхідне не зберігати книги у домашній бібліотеці, а передавати видання друзям, знайомим, як правило, книги “зачитувались” і додому поверталися рідко. Навчаючись у школі, я знала, що моя професія неодмінно якось буде пов’язана саме з літературою, книгою”.
Як думалось, так і трапилось: у 1966 році відмінниця, медалістка Інна Степаненко вступила до Харківського інституту культури на бібліотечний факультет.
Після закінчення вишу її біографія на 45 років тісно переплелася з головною книгозбірнею Запорізького краю. Спочатку працювала старшою бібліотекаркою науково-методичного відділу, з 1978 року — заступницею директора з наукової роботи, а з 1982 року — директоркою Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки. За роки праці Інна Павлівна навчала інших, але й навчалася сама. Вона стала висококваліфікованою спеціалісткою, слово якої сприймалося як важливе та компетентне.
Через усі ці роки Інна Павлівна пронесла любов до книги. Вона не зраджувала собі і залишалася читаючим директором. Читала новинки, перечитувала класику, знала напам’ять багато віршів. До закладу, який вона очолювала, завжди ставилась як до установи, назва якої пишеться з великої букви — Бібліотека. Погодьтесь, це не часто буває.
Саме начитаність, інтелект, хороше виховання дозволяють говорити про справжню інтелігентність цієї людини: не просто хороші манери, а глибоке усвідомлення культурності через моральність.
Як талановита менеджерка, Інна Степаненко завжди розуміла, що бібліотекам треба мінятися, крокувати в ногу з часом, бачила, що той, хто не встигає за ритмом інноваційної хвилі, дуже швидко опиняється позаду. “Для працівників бібліотек, — говорила вона, — є очевидним те, що саме інноваційний шлях розвитку, оновлення діяльності забезпечують виконання соціальних завдань, які на них покладає суспільство”.
За її керівництва було організовано нові структурні підрозділи бібліотеки — відділ інноваційного розвитку та зв’язків з громадськістю, рідкісних і цінних документів, декілька інтернет-центрів, зони Wi-Fi, виставкові зали.
Велику увагу І. Степаненко приділяла забезпеченню високого рівня видавничої діяльності. Завдяки ідеям Інни Павлівни та зусиллям колективу бібліотеки світ побачили краєзнавчі видання “Міста і села Запорізького краю”, “Письменники рідного краю”, три випуски збірки “Бібліотека: роки, люди, долі”, серії бібліографічних посібників та багато інших видань.
Вона була найавторитетнішим фахівцем бібліотечної справи. Навіть тоді, коли перебувала на заслуженому відпочинку, до її думки прислуховувалися усі, кому була не байдужа доля запорізьких книгозбірень.
Часто згадуємо слова Інни Павлівни: “Я люблю свою професію. Тепер я знаю, що бібліотекар — це і вчитель, і путівник у книжковому світі, й енциклопедист, і охоронитель писемної культури людства, й організатор дозвілля, а тепер ще й навігатор у безкрайньому інформаційному просторі”. Ці слова не треба буде редагувати і через 20, і 30 років, тому, що вони є сакральним символом Бібліотеки, яка існує і буде існувати віки.
На жаль, 30 жовтня 2018 року Інна Павлівна відійшла у вічність. Ми завжди пам’ятатимемо Вас, дорога Інно Павлівно!
Олена Тарлінська, завідуюча науково-методичним відділом КЗ “Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека”ЗОР
Не просто робота – життя. Кирпа Раїса Миколаївна
Раїса Миколаївна Кирпа — Бібліотекар з великої літери. Вона віддала улюбленій професії 60 років. І лише один запис у трудовій книжці: місце роботи – Запорізька обласна бібліотека для дітей «Юний читач». Коли згадуєш цю людину, розумієш, що одна з визначальних рис бібліотекаря — це, напевно, любов до самої бібліотеки, до всього, що в ній відбувається, і якщо така любов є, то бібліотека стає рідною домівкою, в якій проходить все життя.
Раїса Миколаївна прийшла до нашої бібліотеки у березні 1955 року зовсім юною дівчиною, їй було неповних 20 років. Закінчила при бібліотеці річні учнівські курси і почала працювати бібліотекарем відділу обслуговування молодших школярів. Згодом вступила на заочне відділення Харківського бібліотечного інституту, який успішно закінчила у 1963 році.
Ще навчаючись у вузі, у 1961-му, отримала посаду методиста, а згодом стала завідуючою науково-методичним відділом. На роки її завідування відділом припала централізація бібліотечної системи області, в якій вона брала найактивнішу участь, звичайно ж, вболіваючи в першу чергу за місце в ній саме дитячих бібліотек. Раїса Миколаївна дуже добре знала всі бібліотечні установи області, з усіма працівниками дитячих бібліотек була знайома особисто, відчувала, як кажуть, хто чим дихає, хто чим живе. Часто буваючи у відрядженнях, своїми ногами сходила півобласті, бо нерідко доводилося діставатися від села до села на підводі, а то й пішки. Бувала і на току, і на фермі, і в полі, бо тоді там частенько організовувались пересувки.
Методист, як кажуть, від Бога, Раїса Миколаївна постійно ініціювала та організовувала серед книгозбірень різноманітні конкурси, огляди, читацькі конференції, узагальнювала та сприяла розповсюдженню кращого бібліотечного досвіду, чимало зробила для налагодження чіткої системи підвищення фахового рівня бібліотечних працівників області.
Високий професіоналізм, небайдужість, глибоке знання усіх сторін бібліотечного життя стали визначальними у її подальшій долі – у 1984 році вона була призначена директором обласної бібліотеки для дітей «Юний читач» і очолювала її впродовж чотирнадцяти років. За її керівництва бібліотека зміцнила свій авторитет серед громади міста та області, налагодила тісні стосунки з різними соціальними групами, установами, відповідальними за формування культурного середовища регіону і, зокрема, організацію дозвілля дітей, з засобами масової інформації. В тяжкі дев’яності роки в пріоритеті директора завжди була турбота про покращення матеріальної бази бібліотеки. Відшуковувались найменші можливості, щоб придбати нові книги, передплатити періодику, оновити меблі, технічні засоби, зробити ремонт, створити і читачам, і співробітникам більш комфортні умови.
Досягнувши пенсійного віку (1998), Раїса Миколаївна не полишила рідну бібліотеку, працювала на посаді провідного редактора. У лютому 2015 року пішла на заслужений відпочинок, а через два з половиною місяці, 17 квітня її не стало…
Вона була гарною людиною, вимогливою до себе, з почуттям нового, сучасного, відданою улюбленій справі. Такою і залишиться в пам’яті бібліотечної спільноти нашої області.
Людмила Веселова, заступник директора КЗ “Запорізька обласна бібліотека для дітей ”Юний читач” ЗОР
Методист — це покликання. Пономарьова Стелла Віталіївна
У ХУ ст. італійський герцог Федеріко да Монтефельтро вперше запропонував список вимог до бібліотекарів. Серед них були: освіта, приємний характер та зовнішність, красномовство. Усіма цими чеснотами була щедро наділена завідуюча науково-методичним відділом Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки (1964-2005 рр) Стелла Віталіївна Пономарьова.
Вона народилася 4 березня 1932 року в м. Запоріжжі в сім’ї інженера-металурга. Старанно навчалася в середній школі №50. Але почалася війна, сім’я була евакуйована в Кемеровську область, а звідти — у м. Челябінськ, де дівчина здобула середню освіту. В евакуації жилося нелегко, Стелла Віталіївна згадувала, як вони збирали картопляні очистки і висаджували на городі для майбутнього врожаю.
Проблем з вибором професії не було — вона мріяла стати філологом, а жаданим вузом був МДУ — Московський державний університет імені М. Ломоносова. Роки навчання пролетіли швидко, і в 1956 р. Стелла Віталіївна повернулася до Запоріжжя.
Першим місцем роботи був обласний бібліотечний колектор (1957-1961 рр.), де стали в нагоді грунтовні знання літератури, отримані в найкращому вузі країни. Там її помітили працівниці обласної бібліотеки імені Горького О. Д. Флешнер і Г. С. Рябошапка: розповідаючи про поповнення фондів сільських бібліотек, молода комплектувальниця детально проаналізувала існуючі проблеми.
1961 року Стеллу Віталіївну запросили на посаду методиста “горьківки”. Досі з щирою вдячністю вона згадує тих, хто їй дуже допоміг освоїти бібліотечну справу — директора бібліотеки А. І. Бальцера і завідуючу відділом Р. А. Шелленберг. Першим досягненням молодого методиста був вдалий виступ на семінарі бібліотекарів південної зони за участю куратора з Одеської наукової бібліотеки Кирилова. Тоді ж була написана перша стаття в професійний журнал.
Методична робота, якій Стелла Віталіївна віддала 44 роки свого життя, наче була створена для неї. У 1976 році вона очолила роботу з централізації бібліотечної мережі, керувала проведенням експерименту на базі бібліотек Оріхівського району, аналізувала діяльність новостворених централізованих бібліотечних систем. Вона об’їздила з методичною допомогою практично всі бібліотеки області, наполегливо боролася за збереження книгозбірень, часто зустрічалася з керівниками міст і районів.
С. В. Пономарьова завжди була відкрита всьому новому у бібліотечній сфері. З її ініціативи та за безпосередньої участі були запроваджені такі прогресивні на той час форми організації роботи як бригадний підряд, комплексна система управління якістю праці, гнучкий графік роботи тощо. Ці інновації згодом запровадили інші відділи та бібліотеки, а досвід запорізьких книгозбірень було висвітлено на сторінках професійної періодики.
С. В. Пономарьова стояла біля витоків Запорізької бібліотечної асоціації (утворена 1996) р., на посаді голови ЗБА їй вдалося об’єднати і налагодити співпрацю бібліотек різних систем і відомств, провести ряд спільних семінарів.
Її вклад у розвиток бібліотечної справи області був високо оцінений — С. В. Пономарьова нагороджена ювілейною медаллю “За звитяжну працю, в ознаменування 100-річчя від дня народження Володимира Ілліча Леніна”, почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтів України “За багаторічну плідну працю в галузі культури”, численними грамотами Міністерства культури України, Запорізької обласної державної адміністрації та Запорізької обласної ради.
Стелла Віталіївна була чудовим керівником, гарним наставником, справжнім ковалем кадрів. Вона підготувала цілу плеяду працівників, які успішно реалізували себе на різних керівних посадах. В той час високо цінувалися “вихідці” з методичного відділу, оскільки мали всі необхідні якості і глибокі знання. Досить назвати такі імена, як І. П. Степаненко (директор бібліотеки), Н. А. Купреєва (заступник директора), Л. І. Смиченко (директор обласного бібліотечного колектору), К. Я. Протасова (завідуюча читальним залом), О. А. Савкіна (завідуюча відділом мистецтв), З. М. Сологубова (завідуюча читальним залом бібліотеки ЗНУ), М. М. Федосенко (завідувачка міської бібліотеки імені М. Вовчка), Н. А. Шпак, Л. І. Педак (завідувачки бібліотеками ЗОШ) та багато інших.
Тактовна, уважна, доброзичлива, з чудовим почуттям гумору, Стелла Віталіївна була для всіх не тільки втіленням високого професіоналізму, а й порадником, рідною людиною. Зараз вона перебуває на заслуженому відпочинку, але бібліотекарі області досі згадують її особливий, інтелігентний стиль керівництва.
4 березня 2022 року С. В. Пономарьовій виповниться 90 років. Сорок чотири з них вона віддала методичній роботі і зробила все від неї залежне, щоб наші бібліотеки стали кращими, ефективнішими, успішнішими. І щоб просто були…
Щиро вдячні Вам, Стелло Віталіївно, за роки спільної праці, за те, що були у нашому житті.
***
З інтерв’ю С. В. Пономарьової газеті клубу директорів ЦБС “Клубок”
— Стелло Віталіївно, з яким настроєм Ви зустрічаєте День бібліотек?
— Як у Вишневського: “Меня и в праздник тянет в регионы”.
— Якому виду транспорту Ви надаєте перевагу під час відряджень?
— Мені доводилося ходити пішки, їздити кіньми, на мотоциклах, бензовозах, молоковозах, у в’язничних фургонах… Як фахівець, рекомендую форд, який найбільше відповідає завданням будь-якого відрядження.
— Ваші найприємніші спогади?
— Круїз навколо Європи 1977 року і музей воскових фігур мадам Тюссо в Лондоні, а також димова завіса над Ліворно, яка так нагадала рідне місто.
Ваші улюблені автори?
— Меріме і Пушкін.
— Що Ви побажаєте колегам?
— Чтоб жить была, была б охота,
Подъема, творчества, полета,
Прорыва и прилива сил.
И чтобы спонсор полюбил!
Людмила Мажара, головна методистка КЗ “Запорізька наукова бібліотека” ЗОР
Я і крізь вічність оживу … Сінєгіна Любов Олександрівна
Без книги я не проживу
Вже, як без вирію лелека…
Я і крізь вічність оживу
В отім святім: бібліотека…
П. Гоць
Є у нас люди, без яких не уявляється та чи інша сторінка бібліотечного життя. Саме біля них набирає обертів земне кружіння, біля них гуртуються однодумці, з їх іменами пов’язані події та яскраві звершення. Такою людиною для бібліотечної спільноти була Любов Олександрівна Сінєгіна, директор Мелітопольської міської централізованої бібліотечної системи. Справжній професіонал, активна, творча та цілеспрямована натура, вона сумлінно трудилася на бібліотечній ниві понад п’ятдесят років.
Любов Олександрівна народилася 23 грудня 1939 року в селі Кайри Комінтернівського району Одеської області. Свій шлях у професію почала у 1954 році в стінах Одеського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників. По закінченні працювала завідувачкою бібліотеки радгоспу ім. Кірова Одеської області, очолювала бібліотеку військової частини в Азербайджані, де служив її чоловік.
Де тільки не довелося побувати, переїжджаючи з одного місця в інше, але рідним для подружжя стало місто Мелітополь, де, зарекомендувавши себе досвідченим фахівцем і здібним організатором, Л. О. Сінєгіна була призначена завідувачкою бібліотеки ім. М. Горького. З 1980 року Любов Сінєгіна – заступник директора, а вже з 1985 року – директор централізованої бібліотечної системи м. Мелітополя. Дбаючи про підвищення свого професійного рівня, у 1986 році вона закінчила Харківський державний інститут культури і отримала диплом бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації.
Любов Олександрівна активно сприяла впровадженню сучасних технологій, нових форм та методів роботи. За її ініціативи та особистої участі Мелітопольська ЦБС взяла участь та стала переможцем у Всеукраїнському конкурсі «Інтернет для читачів публічних бібліотек (LEAP)» (2006), проєкту міжнародної технічної допомоги «Глобальні бібліотеки «Бібліоміст Україна» (2010). Завдяки цьому у Мелітопольській міській ЦБС було комп’ютеризовано всі публічні бібліотеки. Відкриття Інтернет-центрів у бібліотеках дало змогу запровадити інновації в практику бібліотечної роботи, сприяло забезпеченню високого рівня бібліотечного сервісу.
За досягнуті результати колектив ЦБС під її керівництвом був нагороджений ювілейною медаллю «10 років Незалежності України» (2001 рік).
Любов Олександрівна брала активну участь в громадському житті міста та області. Протягом багатьох років вона очолювала Мелітопольську міську профспілкову організацію працівників культури. У 2006-2009 роках вона входила до складу команди культурних перетворювачів коопераційного проєкту Швейцарської культурної програми в країнах Південно-Східної Європи та Україні «Модель 21: Творці змін», що діяв у Мелітополі.
Для багатьох поколінь бібліотекарів Любов Олександрівна стала справжньою бібліотечною мамою. Молоді випускниці навчальних закладів, ледве переступивши поріг бібліотеки, потрапляли до її надійних рук. Неспішно, м’яко, терпляче Любов Олександрівна учила їх премудростям професії, прищеплювала любов до книги, читачів, такої нелегкої роботи бібліотекаря. Тепер вже виховані нею фахівці стали наставниками для молоді, яка вирішила присвятити своє життя книзі.
Серед численних заслуг Любові Олександрівни і те, що вона зуміла прищепити повагу і любов до книг і професії не тільки своїм читачам і співробітникам, а й своїм близьким і рідним. Вже третє покоління бібліотечної династії Сінєгіних працює в різних книгозбірнях міста.
Багаторічна праця справжнього ентузіаста бібліотечної справи Любові Сінєгіної відзначена орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» (2009), медаллю «Ветеран праці», дипломом «Кращий за професією», Почесними грамотами Запорізької обласної державної адміністрації, Управління культури Запорізької обласної державної адміністрації, грамотами Мелітопольської міської ради та виконавчого комітету; вона стала лауреатом премії ім. А. Бальцера Українського фонду культури (2006). У 2009 році Л. О. Сінєгіна стала переможницею щорічного міського конкурсу «Радість моя, Бджілко!» в номінації «Пані Творчість».
Професія Любові Сінєгіної пов’язана з книгами — джерелом мудрості і досвіду багатьох поколінь, тому й її захоплення філософією, історією та цілительством стали цілком закономірними. Любила вона також займатися садівництвом, городництвом.
Більшу частину свого життя Любов Олександрівна присвятила роботі, а її душа і серце були віддані дітям, онукам, правнукам і коханому чоловікові Григорію, з яким вони прожили разом понад півстоліття.
Брага Галина Робертівна, провідний бібліограф Мелітопольської міської централізованої бібліотечної системи
Бібліотека – справа її життя. Романова Ніна Степанівна
У кожної жінки є свій особливий дар, який робить її єдиною і неповторною. Одні присвячують себе сім’ї, інші стають неперевершеними професіоналами, майстрами своєї справи. І тільки обраним вдається втілити в собі усі ці якості.
І таким яскравим взірцем гармонійного єднання усіх цих якостей сміливо можна назвати колишнього директора Токмацької міської ЦБС – Ніну Степанівну Романову. Вона виявила в багаторічній роботі на бібліотечній ниві свої особливі ділові й організаторські здібності умілого керівника, завжди була і залишається щиросердечною, мудрою та привабливою жінкою. І, напевно, саме в цій багатогранності талантів і криється секрет її успіху. Адже все її життя – це творчість, любов до людей та своєї справи, звершення та пошук нових ідей.
Життєва стежина Ніни Степанівни Романової розпочалася у мальовничому селі Синицьке поле Лельчицького району Гомельської області Білорусі в 1952 році. Після закінчення школи свою трудову діяльність розпочала в рідній Білорусі, де працювала завідуючою Сін-Польським сільським клубом.
Пізніше, навчаючись у найкращому на той час Ленінградському бібліотечному інституті, зрозуміла, що книга і бібліотека увійшли в її життя назавжди. Усвідомлення цього давало моральне задоволення від отриманої професії та першої роботи за фахом в бібліотеці Харківського політехнічного інституту.
Наприкінці 70-х разом з чоловіком Ніна Степанівна приїхала до Токмака. Молодого перспективного фахівця керівництво міста запросило очолити міський відділ культури. Але доля склалася так, що коли в 1979 року відбулася централізація районних та міських бібліотек, Ніна Степанівна не зрадила улюбленій професії і стала першим директором Токмацької централізованої бібліотечної системи. На той час в системі було 30 бібліотек, і за багатьма напрямками очолювані Романовою Н. С. заклади були постійно в авангарді кращих бібліотек області.
Більше 36 років Ніна Степанівна присвятила розвитку бібліотечної справи міста та району: 13 років очолювала районну ЦБС, а з 1992 року після реорганізації – міську централізовану бібліотечну систему Токмака.
Висока організованість, цілеспрямованість, наполегливість та працездатність, вимогливість до себе і до своїх підлеглих, конструктивний підхід та вміння бачити перспективу — такі риси керівника забезпечили високий рівень роботи та сприяли її професійному зростанню.
Говорячи про чисто людські якості Ніни Степанівни, не можна не відзначити людяність, доброту, готовність вислухати, підказати, підтримати, вміння прийти на допомогу кожному, хто її потребує.
Саме ці якості допомагали їй у кожній справі, кожному починанні, забезпечили високий авторитет і визнання колективу та всієї бібліотечної громади.
Велика заслуга Ніни Степанівни і в тому, що в 2009 році міська бібліотека стала переможцем проєкту «LEAP: Інтернет для читачів публічних бібліотек», за підтримки Посольства США в Україні, а в 2012 переможцем ІІІ раунду Всеукраїнського конкурсу «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до мережі Інтернет» за програмою «Бібліоміст». Завдяки чому в усіх міських бібліотеках були обладнані Інтернет-центри, читачі отримали безкоштовний доступ до мережі інтернет та новітніх технологій.
За її умілого керівництва у колективі Токмацької ЦБС були згуртовані талановиті, високого рівня професіонали бібліотечної справи, а бібліотеки міста користувалися особливою повагою у керівників місцевої влади.
За багаторічну сумлінну працю на бібліотечній ниві, за вагомий внесок у розвиток бібліотечної справи краю Романова Ніна Степанівна багаторазово була нагороджена грамотами обласного управління культури, міськвиконкому та відзначена подяками обласної та міської адміністрації, медаллю «За вклад в розвиток міста Токмак», неоднаразовий лауреат конкурсу «Господиня свого краю» в номінації «Жінка – працівник культури».
Ніна Степанівна завжди була уважна до колег, справжній професіонал, мудрий і щирий порадник для кожного, хто працював поряд із нею. Велику повагу викликає її вірність і відданість бібліотечній справі, безкорисливе служіння людям і улюбленій справі. І навіть зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, вона залишаєтесь кращим і яскравим взірцем для наслідування.
Вимоглива до себе та по-справжньому закохана у справу свого життя, Ніна Степанівна вміє передати свої знання іншим. За тривалий час наполегливого керівництва бібліотечною справою Ніна Степанівна як добрий наставник виховала декілька поколінь бібліотекарів, котрі сьогодні достойно продовжують плідну роботу на ниві просвітництва, на благо відродження української культури.
Марина Таран, директор Токмацької міської централізованої бібліотечної системи
Завжди “на броньовичку”. Усова Валентина Федорівна
Лет примерно 35 назад,
Поработав после института,
Испытав себя в разных местах,
И ведомая судьбой как будто,
На порог ступив библиотеки,
И, вдыхая книжек аромат,
Думала ль, гадала ль, что навеки
Домом станет этот «каземат»?
Что не парты, а массив архивов,
Покорив, пропишется в душе,
Что среди романов, детективов,
Будет жить, как будто в мираже?
Что в задачах, что даются «свыше»,
Ей придется отыскать ту ось,
Чтоб, когда у них «съезжает крыша»,
Коллективу туго не пришлось.
Что когда болеем или тужим,
Невзирая на свой «сан», придет.
И когда против «кого-то дружим» —
Нас поддержит и всегда поймет!
Мы сегодня все Вас поздравляем,
С юбилеем, и желаем Вам того,
Что душа невольно возжелает.
Дай Вам Бог всего, всего, всего!!!
Такими теплими словами колектив Василівської ЦБС вітав з ювілеєм свою директорку — Валентину Федорівну Усову, відповідальну, досвідчену, умілу керівницю. З цією людиною я пропрацювала поруч більше 40 років “в хороші часи і в погані, в горі і в радості”, і саме про неї хочу розповісти.
Народилася вона 06.01.1953 року в багатому на щирих, доброзичливих, талановитих людей місті Василівці, в родині, де сумлінна праця, справедливість та самовідданість – кредо.
Читанням книжок захоплювалася з самого раннього дитинства, добре навчалась у Василівській загальноосвітній школі №1, а в юнацькому віці познайомилася з бібліотечною професію. Дівчина жила по сусідству з завідуючою відділом обслуговування районної бібліотеки Ніною Михайлівною Ліпченко, яка залюбки розповідала своїй допитливій сусідці про роботу книгозбірні, про нові і цікаві книги, які варто прочитати кожній освіченій людині.
Після закінчення середньої школи Валентина не довго розмірковувала над вибором професії: навчання у Харківському державному інституті культури було сплановано завчасно. Маючи великі здібності, могла з легкістю опанувати і професію журналіста, і вчителя, про які деякий час мріяла, та навіть співачкою могла б стати! Родина її була із співучих: батько грав на баяні, мати із сестрами та бабусею співали, а Валя їх завжди залюбки підтримувала. Брала участь у художній самодіяльності школи, інституту, більше 20 років співала у вокальному колективі «Гармонія», що має звання «народний» та діє на базі Василівського центру культури і дозвілля.
Проте… перемогла любов до доброго, мудрого, вічного – книги. Вся її трудова діяльність пов’язана з книгою – від посади бібліотекаря відділу обслуговування Дніпропетровської (зараз м. Дніпро) міської центральної бібліотеки, куди вона отримала направлення після закінчення інституту (1974 р.), до посади директорки КЗ «Василівська ЦБС».
У 1975 вийшла заміж й перевелася поближче до рідної домівки. Спочатку працювала у Запорізькій центральній дитячій бібліотеці ім. Андросова, потім два роки набувала бібліотечного досвіду, працюючи бібліотекаркою в учбовій частині Василівського радгоспу-технікуму «Перемога».
Коли під час централізації масових бібліотек нашого району (1978 р.), у центральній районній бібліотеці звільнилася посада старшого бібліотекаря – методиста, Валентині Федорівні запропонували цю посаду, на яку вона залюбки дала згоду. Дуже швидко В. Ф. Усова стала фахівцем, здатним глибоко аналізувати стан бібліотечної діяльності ЦБС, знаходити спільну мову з колежанками.
Глибокі фахові знання, певний практичний досвід, життєва енергія і цілеспрямованість, творча обдарованість, комунікабельність завжди допомагали їй у налагодженні тісної взаємодії з партнерами, представниками влади, завідувачками бібліотеками-філіями.
Характерними рисами Валентини Федорівни були почуття відповідальності за доручену справу, доброзичливість, людяність. Саме вони стали в нагоді, коли її обрали головою профспілкового комітету бібліотечних працівників нашої бібліотечної системи.
Коли тодішній директор ЦБС Раїса Свиридівна Комісарова зібралася на заслужений відпочинок, вона запропонувала на своє місце Валентину Федорівну. І ось вже 38 років ця тендітна жінка стоїть біля штурвалу, віддаючись роботі цілком і повністю, отримуючи навзаєм повагу та любов колег.
Валентина Федорівна — принципова і наполеглива керівниця, їй вдалося згуртувати навколо себе дружний, творчий та стабільний колектив, оптимально, грамотно розподіляти між бібліотечними працівниками посадові обов`язки та завдання. Здійснилася і давня мрія директора — центральна районна бібліотека отримала — таки нове приміщення, яке ми усі разом під її керівництвом зробили комфортним, відкритим та наповненим цікавими подіями. Валентина Федорівна постійно вчить своїх підлеглих креативно ставитися до бібліотечної роботи, уникати байдужості, сірості, шаблону.
За її ініціативи КЗ «Василівська ПБ» постійно долучається до загальнодержавних програм, акцій, сучасних проєктів. З 2011 року в бібліотеці розпочато процес впровадження нових інформаційних технологій. Завдяки грамотній, переконливій, змістовній програмі розвитку бібліотек ми під керівництвом В.Ф. Усової стали переможцями 3-го раунду конкурсу «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету» та отримали 15 комп’ютерів від програми «Бібліоміст» для 5-ти бібліотек нашої ЦБС. Зараз зі сторінок власних сайтів та соцмереж активно пропагуємо роботу бібліотек, діджиталізуємося та йдемо в ногу з сучасністю, впроваджуючи нові інтерактивні он-лайн форми роботи.
Валентина Федорівна неодноразово виступала ініціатором бібліотечних акцій, присвячених Всеукраїнському дню бібліотек. Так, започатковану в 2014 році традицію на Всеукраїнський день бібліотек виходити просто неба під гаслом “Бібліотека там, де люди ”, проведено і в цьому році.
У 2021 р. ми взяли активну участь у Х-му Міжнародному фестивалі «Книжковий Арсенал», за що отримали Подяку. Усе це було б не можливо без підтримки нашого Директора, її креативності та відповідальності.
Валентина Федорівна користується повагою й серед місцевої громади. Завдяки зусиллям нашого директора значно розширилися зв’язки з органами місцевого самоврядування, навчальними закладами, громадськими організаціями, з творчими особистостями нашого краю. У нашому фойє постійно організовуються творчі виставки та зустрічі з майстринями вишивальницями, художниками, поетами.
Вона багато робить для забезпечення комфортних умов праці та спілкування, створення атмосфери гостинності та доброзичливості для користувачів.
Під її керівництвом до недавнього часу перебувало більше 60 бібліотечних працівників району, зараз, у зв’язку із децентралізацією, залишилося до 30, і усі рівняються на свого лідера, адже до всіх її професійних якостей додаються такі важливі людські чесноти, як доброта, турбота, людяність, чуйність… Уміє і пожартувати, і пожурити, коли слід… З іншого боку, серйозність і зібраність роблять її організованою і умілою керівницею. Повною мірою володіє вона етикою бібліотечного працівника, тому авторитет серед колег-бібліотекарів має дуже високий.
Вона ніколи не залишається осторонь і в господарчих справах – під час суботників – завжди «на броньовичку», попереду всіх. Ми навіть мем створили (“Поки ми відпочиваємо – вона працює”).
Валентина Федорівна має активну життєву позицію, завжди керується загальнолюдськими моральними критеріями у ставленні як до власних вчинків, так і до поведінки оточуючих. Врівноважена, чуйна, щира, відверта людина, завжди готова підтримати колег у радісні та тяжкі моменти їхнього життя.
За сумлінну працю В. Ф. Усова неодноразово відзначалася Почесними грамотами та подяками від Департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької обласної державної адміністрації, Відділу культури Василівської районної адміністрації, Районної ради, міського голови. Нагороджена дипломом та почесною відзнакою «За заслуги перед громадою Василівського району». Отримала Подяку «Кращому кадровику від Цифрового видавництва MCFR», була лауреатом обласної премії “За досягнення у розвитку культури Запорізького краю”.
Добре знають Валентину Федорівну як висококваліфікованого спеціаліста-професіонала й бібліотекарі області. Їй часто телефонують колеги з інших районів, інколи навіть приїздять, щоб порадитися, отримати фахову допомогу та підтримку з різних питань бібліотечної діяльності. Надає вона допомогу й бібліотекам району, які підпорядковані іншим відомствам.
Наполегливо, творчо та натхненно продовжує формувати авторитет бібліотек тепер вже окремої Василівської громади. Сьогодні наша бібліотека є важливим центром інформації, що впроваджує новітні технології, та проєкти.
А ще наш директор – просто мила жінка, матуся і бабуся. Людина публічна і безкорислива. З ніжною турботою ставиться вона до своєї родини, улюбленої доньки, шанує і береже друзів. Для чоловіка — любляча і турботлива дружина, вірний друг та підтримка. Для донечки — за словами самої Ірини — ”оаза в пустелі, ковток свіжого повітря, особлива, мудра, справедлива, яка віддає всю себе без залишку ”.
Валентина Федорівна ще й добра господиня – відмінно готує різні смачні страви. “Пальчики оближеш!” – так кажуть про її частування друзі.
Що казати – коли людина на своєму місці – і в родині затишок, і в колективі злагода!
Наталія Коноваленко, заступник директора
КЗ “Василівська публічна бібліотека” Василівської міської ради
Клавдія Іванівна Середа: штрихи до портету
«Мудрий, талановитий керівник, красива жінка, прекрасна людина», — так відгукуються колеги про колишнього директора Гуляйпільської централізованої бібліотечної системи Клавдію Іванівну Середу. Бібліотека стала для жінки другою домівкою, а вона — одним з найдосвідченіших та авторитетних її керівників.
А починалося все так. У 1965 році Клавдія несміливо переступила поріг бібліотеки для дітей, працювала старанно і наполегливо, і незабаром зрозуміла — це її покликання. Вона здобула вищу освіту у Харківському інституті культури і майже 50 років трудового життя присвятила бібліотечній справі.
Перші 10 років вона була завідувачкою районної бібліотеки для дітей, а потім очолила колектив ЦБС. Чимало різних подій відбулося з того часу: над бібліотеками району проносилиися вітри змін, скорчень, перебудов і реорганізацій, а гуляйпільці впевнено робили свою справу: успішно завершували централізацію мережі, обживали чудове нове приміщення центральної бібліотеки, налагоджували співпрацю з адміністрацією, відшукували кошти не тільки на передплату, а й на ремонт філій.
Звичайно, ніщо не давалося легко — Клавдія Іванівна обходила інстанції і доводила, аргументувала, вмовляла, просила… Багато зусиль вона доклала і для забезпечення бібліотек спеціалістами, сприяла підвищенню їх кваліфікації та кар`єрному росту. Міцний, дружний, працьовитий колектив, який згуртувала Клавдія Іванівна, втілював інноваційні форми роботи обслуговування читачів, популяризації книги серед жителів Гуляйпільщини.
Її праця була гідно оцінена. К. І. Середа нагороджена численними грамотами, дипломами і медалями(«Ветеран праці», «За заслуги перед Гуляйпільським краєм»), стала лауреатом обласної премії “За досягнення у розвитку культури Запорізького краю”.
Звичайно, нелегко було очолювати колектив із 42 жінок, але всі вони одностайно згадують: «Двері кабінету Клавдії Іванівни завжди були відкриті для нас, для кожної вона знаходила і тепле слово, і пораду. Дуже чуйна і гарна людина». Для свого колективу К. І. Середа була справжньою скарбничкою знань, наставником і порадником в усіх службових, а нерідко й життєвих ситуаціях. З її особистістю у нас асоціюється тільки велика вдячність та повага за вимогливе і в той же час добре ставлення до підлеглих, людяність, розуміння і толерантність.
І зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, Клавдія Іванівна щиро радіє успіхам нині працюючих спеціалістів.
А ще любов до книги й бібліотеки жінка передала своїй доньці Інні, яка продовжує матусину справу, працюючи у районній бібліотеці для дітей. Ось така у нас гуляйпільська бібліотечна династія.
Яковенко Н. В.,
заступниця директора КУ «Централізована
бібліотечна система Гуляйпільської міської ради
Бібліотекар з дитинством в душі. Старокоженко Ольга Петрівна
Коли іній покрив дерева, а мороз розписав чарівними візерунками вікна, на світ народилася дівчинка, яку назвали Олечкою. В дитинстві матуся співала їй колискові пісні та розповідала тихими вечорами казочки. І в уяві дитини оживали благородні лицарі, сміливі принци, добрі феї, звірі, які розуміли людську мову та допомагали своїм господарям.
Будучи школяркою, Оля залюбки відвідувала бібліотеку, де працівники цього книжкового царства прищеплювали дівчинці любов до читання, відкривали їй красу літературного слова. Вона з задоволенням брала до рук книгу і поринала в чарівний світ героїв, а захопившись, не помічала часу. Зібравши біля себе друзів, в особах переповідала прочитане. А згодом це захоплення переросло в професію.
Оля прийшла працювати в дитячу бібліотеку, де її мудрою наставницею стала Клавдія Іванівна Середа. Дівчина закінчила Мелітопольське культурно-освітнє училище, стала дипломованою спеціалісткою, з роками набула досвіду, освоїла тонкощі обраної професії та стала справжнім професіоналом. Їй дуже подобалося працювати з маленькими читачами.
Ольга Петрівна з задоволенням проводила масові заходи, старанно готувала дітей до участі в конкурсах, була керівником лялькового гуртка «Калинка», театралізовані вистави якого дуже подобалися вихованцям дитячих садочків та молодшим школярам.
Маючи гарний естетичний смак, самобутньо, з фантазією оформляла інтер’єр бібліотеки. Її вироби демонструвалися на виставках майстрів декоративно-прикладного мистецтва під час проведення міських заходів та обласного мистецького фестивалю «Вольниця».
Свій досвід Ольга Петрівна залюбки передавала молодим колежанкам, які добрим словом згадують свою наставницю. Все своє свідоме життя жінка віддала культурі, пропрацювавши в дитячій бібліотеці більше 40 років. Вона є ветераном праці, нагороджена численними грамотами.
Зараз О. П. Старокоженко на заслуженому відпочинку, але не забуває свій рідний колектив, цікавиться справами колег та радіє їхнім успіхам. А в душі залишається тією ж маленькою дівчинкою, зачарованою світом дитячих книг…
Яковенко Н. В.,
заступниця директора КУ «Централізована
бібліотечна система» Гуляйпільської міської ради
Народжена в День бібліотек, щоби бути бібліотекарем. Даниліна Ольга Сергіївна
Радію… Радію з того, що доля подарувала мені зустріч з чудовою людиною. Хочу розповісти про одну дивовижну жінку, колежанку, Людину з великою душею і щирим серцем – Ольгу Сергіївну Даниліну. Вона – справжній ас бібліотечної справи, чиє народження припало саме на Всеукраїнський день бібліотек – 30 вересня! Як жартував наш завідувач відділом культури В. С. Фтіц, навпаки, це свято приурочили до Дня народження Ольги Сергіївни.
В дитинстві вона мріяла бути вчителькою, планувала йти маминим шляхом. Але саме мама відмовила донечку від важкої праці вчителя… Тому Ольга вступила до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства і здобула освіту інженера-електрика. До речі, дівчина навчилася вправно керувати автівкою, трактором та комбайном.
А далі доля зробила різкий поворот. Ольга вийшла заміж, молода сім’я звила гніздечко у селі Терпіння, піклувалася про новонароджену донечку. У 1982 році закінчилася декретна відпустка, і О. Даниліній запропонували попрацювати в центральній районній бібліотеці с. Терпіння. Випадково потрапивши у сферу культури, вона й не думала, що бібліотека стане справою усього життя.
Під пильним наставництвом своєї колеги Євгенії Петрівни Куткової, Ольга заявила про себе як перспективний, відповідальний та дисциплінований працівник. Незабаром була переведена на посаду методиста. В зоні її обслуговування було 33 книгозбірні району. Завзята дівчина встигала скрізь: підказувала, давала поради колегам, відвідувала бібліотеки і навіть пересувала стелажі та кафедри. В радянські часи разом з колегами двічі на тиждень розвозила бібліобусом книги, газети і журнали у села, пункти видачі книг, на тракторні бригади та ферми.
У вересні 1990 р. районну бібліотеку було переведено в нове приміщення у селищі Мирне. А вже в 1991 р. одну з найбільших бібліотек Запорізької області, очолила тепер вже авторитетна і досвідчена Ольга Сергіївна Даниліна. На той час вона вже мала диплом Мелітопольського вищого училища культури за спеціальністю «бібліотекар – бібліограф».
Злагоджена робота бібліотечного колективу під керівництвом Ольги Сергіївни, її зацікавленість, компетентність та особиста участь сприяли тому, що кожен захід ставав подією в громадському житті селища, району. Основна категорія читачів – це учні, студенти, вчителі, пенсіонери. Багато років при бібліотеці успішно працювали клуби за інтересами «Чомусики» та «Ріднокрай» для молодших читачів, клуб «Надія» — для читачів старшого віку. Бібліотекарі ЦРБ займалися волонтерством – людям поважного віку та людям з інвалідністю регулярно приносили книги додому, спілкувалися, за необхідності допомагали придбати продукти. Особлива увага приділялася вихованцям Мирненського реабілітаційного центру: для них організовували ігри, вікторини і свята. Жоден захід не обходився без подарунків.
Безмежно захоплена в улюблену роботу, директорка надихала працівників йти в ногу з часом – бути потрібними користувачам та громаді в цілому. Пріоритетом в роботі визначила краєзнавчу діяльність. При бібліотеці було створено регіонально-туристичний центр «Великий Степ», де громада та гості району одержували інформацію про туристичні маршрути та об’єкти району, туристичні карти екскурсій.
Наприкінці 2012 р. бібліотека стала переможцем конкурсу «Організація нових біліотечних послуг» в рамках програми «Бібліоміст». Ми отримали 15 комп’ютерів і читачам Мирного, Вознесенки, Терпіння, Костянтинівки, Семенівки почали надаватися такі послуги, як пошук необхідної літератури в інтернеті, копіювання, сканування, консультації з роботи в мережі інтернет та ази комп’ютерної грамотності.
Активна життєва позиція, пошук та вимогливість Ольги Сергіївни – той фундамент, на якому будувалась успішна творча співдружність її, як директора, і колективу бібліотекарів Мелітопольського району. За майже 40 років професійної діяльності і 30 років директорської посади Берегиня Храму мудрості – пані Ольга отримала звання «Господиня свого краю» і багаточисленні нагороди, грамоти, подяки від районного та обласного керівництва.
Багато років поспіль Ольга Сергіївна товаришує зі своїми колежанками Н. І. Іщенко та Н. М. Сеченою. «Оля моя віддушина, – говорить подруга Надія. «Сергіївна – Людина з великої літери, зараз таких людей немає», – продовжує Наталія.
Я назвала цю дружну трійку «Богатирі». Пам’ятаєте тих велетнів на картині
В. Васнецова? Одного разу Наталія Миколаївна запитала в мене: «Чому ти нас так називаєш? Ми що, такі великі?» Я відповіла: «Ні, ви просто мудрі, могутні. Ви – та міць, та основа, на якій тримається наша бібліотечна система».
У моєму житті Ольга Сергіївна займає значне місце. Перш за все, вона моя порадниця та взірець людини – чуйної і уважної. До неї завжди можна звернутися в будь-який час з будь-якого питання і завжди отримати добру пораду й кваліфіковану допомогу. Частенько згадую вранішні чаювання в бібліотеці. За столом Ольга Сергіївна посідала центральне місце. Потайки я завжди пильнувала за її грамотним мовленням, мімікою, жестами… З блиском в очах і щирою посмішкою наша директорка полюбляла розповідати про курйозні випадки з бібліотечного життя. Наприклад, як в молоді роки, сміючись, ховалися за деревами акацій від директора бібліотеки О. П. Куткова. Він першим прийшов на роботу, а вони – дівчата — запізнилися, бо зайшли до магазину…
Ольга Сергіївна розповідала, як за будь-яких погодних умов долала відстань у 4,5 км від Терпіння до Мирного. Так, одного морозного дня під мокрим снігом йшла на роботу, верхній одяг перетворився на льодовий панцир. А коли поверталася, стало ще гірше — скрізь суцільний лід. Йшла, мало не повзком, а в одному місці сіла на п’яту точку та з’їхала з гірки, як в дитинстві…
А з якою ніжністю та любов’ю Ольга Сергіївна розповідає про свою родину! В їхній сім’ї панує особливо тепла атмосфера, існує традиція збиратися разом і в будні, і в свята, підтримувати один одного. Надійною опорою завжди були і залишаються люблячий чоловік Володимир та прекрасні, розумні доньки Олена і Катерина. Гордість родини – допитливі й кмітливі онуки. Зараз Ольга Сергіївна на заслуженому відпочинку, але саме онуки не дають розслаблятися: з Дарусею вона завжди в курсі ІТ-технологій і життя єдинорогів, з Андрійком читає книжки, грає в ігри з дикими скрічерами та бейблейдами, а зі старшим Дмитром їсть чіпси і дивиться футбольні матчі. Якщо вони на відстані, то телефонують один одному і обговорюють хід гри…
«Мама розвинула і утвердила мою любов до книги… Скільки незвіданих світів і нерозтлумачених питань було розкрито завдяки їй – невтомному провіднику книг у наше життя!», — пише старша донька Олена. — «Віра, надія, любов і мудрість – все це є вповні у нашої матусі! А ще – безмежне терпіння й море турботи за всіх нас!». Справедливий керівник, любляча дружина та мама, лагідна бабуся, надійна подруга, шановна колега і просто гарна людина – це все про неї –
Ольгу Сергіївну Даниліну. Особисто я безмежно дякую вам, Ольго Сергіївно, за багаторічну працю, за ваш вагомий внесок в розвиток бібліотечної справи. Ви були, є і будете в моєму житті!
Вікторія Сечена, завідуюча Семенівською сільською бібліотекою Мелітопольського району
Яскрава особистість, талановитий керівник. Ярова Наталія Вікторівна
В багатьох бібліотеках є люди, які визначають і активно створюють імідж, авторитет цих установ. Саме до таких і належала Наталія Вікторівна Ярова, директор Токмацької районної ЦБС. Життя наділило її невичерпною енергією, чарівністю, стрімкістю.
Все професійне життя Наталії Вікторівни було пов’язане з бібліотечною справою. Народилася вона 19 липня 1957 року в м. Токмаку Запорізької області. У 1974 р. закінчила середню школу №5 і вступила до Луцького культурно-просвітнього училища на бібліотечне відділення, яке закінчила у 1976 році.
Спочатку працювала завідуючою бібліотекою Токмацького механічного технікуму, потім (1979 р.) зайняла посаду редакторки відділу комплектування та обробки літератури центральної районної бібліотеки. У 1992 році очолила централізовану бібліотечну систему Токмацького району і залишалася на цій посаді 29 років (до 01.01.2021). У 1994 році закінчила Харківський державний інститут культури за фахом «бібліотекар-бібліограф».
Наталя Вікторівна була відповідальним, досвідченим, енергійним керівником, професіоналом високого рівня. Їй вдалося відпрацювати алгоритм чітких, послідовних дій щодо реалізації мети, спрямований на результат.
Наша директорка завжди була готова підтримати колег мудрою думкою і конструктивною порадою. Була вимоглива і водночас по-материнському турботлива, відкрита й доброзичлива, тому в колективі панували злагода, взаєморозуміння, дружні стосунки, тепла атмосфера, що так важливо в нашому непростому напруженому сьогоденні. Кожен із працівників системи знав, що в найскрутнішу хвилину можна звернутися до неї. Така довіра – найвища нагорода для керівника.
Емоційна, енергійна, весела, залюблена в життя, Наталія Вікторівна мала справжній талант об’єднувати довкола себе усіх, хто був закоханий у книгу і прагнув спілкування. Тому у ЦРБ завжди було багато чудових союзників – творча інтелігенція, духовенство, лідери молодіжних та громадських організацій, керівники установ, представникіи місцевої влади і ЗМІ.
Вона володіла рідкісним даром відчувати найновітніші віяння в бібліотечній справі й завжди намагалася втілити їх у практику наших бібліотек. Всебічно обізнана з проблемами публічних бібліотек району, наділена професійною інтуїцією до інновацій, вона генерувала свої ідеї, наполегливо стукала в двері тих, хто міг допомогти бібліотекам.
У її творчому арсеналі — ефективні нестандартні форми діяльності. Саме за її безпосередньої участі було отримано перемогу у конкурсі грантів фонду Білла та Мелінди Гейтс. Це дало можливість модернізувати районну бібліотеку та три бібліотеки-філії, тим самим забезпечивши користувачів новими бібліотечними послугами з використанням доступу до мережі Інтернет.
Наталія Вікторівна перебувала у постійному пошуку, брала участь в Ярмарку бібліотечних інновацій «Сучасна бібліотека: рухаємось вперед» (м. Київ, програма «Бібліоміст»).
Уміло трансформуючи на практиці перспективний досвід, Наталія Вікторівна була ініціатором створення та активним учасником літературної вітальні, семінарів та тренінгів, які проводилися в районній бібліотеці. Під її керівництвом успішно втілено цілий ряд перспективних регіональних проєктів. Зокрема, це випуск збірок поезії поетів Токмаччини, робота любительських об’єднань. Пріоритетним напрямком нашої діяльності стала краєзнавча робота. Саме тут були започатковані кращі традиції формування, збереження і надання у громадське користування краєзнавчих і місцевих видань, дослідження історії Токмацького району (перемога київських дружин над половцями на р. Молочній, меноніти на річці Молочній та ін.)
У 2013 році Н. В. Ярова стала переможницею районного конкурсу «Господиня свого краю» у номінації «Жінка – працівник культури та мистецтва», у 2017 — лауреатом обласної премії “За досягнення в розвитку культури Запорізького краю”. За вагомий внесок у розвиток бібліотечної справи також була нагороджена грамотами управління культури і туризму, районної державної адміністрації, відділу культури і туризму райдержадміністрації, подяками управління культури і туризму Запорізької обласної державної адміністрації.
На жаль, у розквіті сил, 21 жовтня 2021 року Наталія Вікторівна пішла з життя. Ця новина стала шокуючою для всіх, хто знав цю чудову людину, професіонала своєї справи та просто чарівну жінку. Життя – складне і незбагненне явище. Завжди важко розлучатися з дорогою, близькою людиною, з тим, хто став звичним у твоєму житті, став його частиною, з ким обговорено велику кількість тем, подій, ідей… Розум просто відмовляється вірити в те, що цієї людини раптом не стало. Світла пам’ять про Н. В. Ярову назавжди збережеться в серцях тих, хто її знав, працював з нею, поважав і любив.
Наталія Солодка, провідний методист Токмацької міської централізованої бібліотечної системи
Валентина Іванівна Жолоб: людяність, компетентність, професіоналізм
Є люди, як сонячні промінчики — освітлюють і зігрівають все навколо себе. Такою була Валентина Іванівна Жолоб. Боляче навіть подумати про те, що 9 жовтня 2021 року виповнилося шість років як згасла, закотилася за обрій життєва зірка цієї доброї, порядної, мудрої, чесної людини, яка все своє життя присвятила розвитку бібліотечної справи Чернігівської громади. Народилася Валентина Іванівна 2 червня 1948 року у місті Біла Калитва Ростовської області, яке розташоване на берегах Сіверського Дінця — найбільшої притоки ріки Дон. У дружній, багатодітній родині Зої Василівни та Івана Кириловича Авраменків виросло четверо дітей: три доньки — Валентина, Людмила, Надія й син Володимир. Валентина була старшої у сім’ї і тому завжди хвилювалася за долю батьків, сестер та брата. Постійно підтримувала з ними тісний зв’язок, відвідувала їх, а вони відповідали їй взаємністю.
Закінчивши у 1966 році місцеву середню школу №1, Валентина вступила на бібліотечний факультет Харківського державного інституту культури. Здобувши кваліфікацію бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації, приїхала за спрямуванням до Чернігівки. 29 липня 1970 року вона вперше переступила поріг Чернігівської районної бібліотеки і залишилася в ній працювати на цілих 43 роки. В її трудовій книзі всього лише два записи: прийнята на посаду завідуючої районної бібліотеки для дорослих та призначена на посаду директора районної центральної бібліотеки централізованої системи.
Валентина Іванівна була дуже відповідальною і мудрою керівницею. Є про що згадати, багато подій, як кадри з цікавого фільму, пропливають перед очима. Однак у коротких спогадах хочеться акцентувати на головному – людяності, компетентності, професіоналізмі. Її нестандартний підхід до вирішення усякого роду бібліотечних проблем, інтелект, надзвичайна ерудованість запалювали інших до творчості, самовдосконалення, пошуків нових, цікавих форм і методів роботи. Неодноразово за підсумками роботи за рік колектив бібліотечної системи займав призові місця, нагороджувався грамотами. За багаторічну, сумлінну працю, особистий вагомий внесок у розвиток бібліотечної справи громади Валентина Іванівна нагороджена Грамотою Міністерства культури України (2003), а у 2008 році стала лауреатом обласної премії «За досягнення у розвитку культури Запорізького краю» у номінації «За досягнення у розвитку бібліотечної справи».
За ініціативи Валентини Іванівни до 200-річчя Тараса Григоровича Шевченка кращими майстринями нашої громади були вишиті рушник та панно Великому Кобзарю, які нині прикрашають відділ обслуговування користувачів центральної бібліотеки. Втілити проєкт «Народний рушник – Великому Кобзареві» у межах обласної культурно-мистецької акції «В сім’ї вольній, новій» у життя допомогла ретельна підготовка та незабутня зустріч з народною майстринею й заслуженою вчителькою України В. Г. Харловою.
Інший творчий проєкт Валентини Іванівни — створення на базі бібліотеки для дітей екологічно-природничого гуртка «Степовичок». Учасникам запам’яталися екологічні мандрівки, народознавчі свята, подорожі-екскурсії, турніри краєзнавців, цикли екологічних годин. Діти роздавали еколистівки, в яких закликали не захаращувати береги річки, самі збирали сміття і, ви не повірите, — достукалися до сумління жителів деяких прилеглих садиб. Ті почали самі прибирати купи сміття і більш свідомо ставитися до природи.
Енергія і творча ініціатива Валентини Іванівни були спрямовані на підвищення авторитету бібліотеки та іміджу професії бібліотекаря. Були на цій дорозі і радощі, і прикрощі, успіхи, і прорахунки. Але завжди спілкування з Валентиною Іванівною приносило справжню насолоду. Її щира і світла душа наче наповнювала все навкруги теплом і радістю, а життя здавалося добрішим. Такі риси характеру як життєлюбність, обов’язковість при виконанні поставлених цілей викликали повагу колег і керівників. Вимогливість у ній розумно поєднувалася з уважністю до різних проблем життя і праці співробітників та готовністю прийти на допомогу в тяжку хвилину, розділити радість. Навіть будучи на заслуженому відпочинку, при зустрічі з колегами завжди цікавилася здоров’ям та успіхами дітей і онуків.
Валентина Іванівна, наче сонце, хотіла світити всім, усіх зігріти своїм теплом і любов’ю. Це лише одна сторінка її життя. Цих сторінок було багато, професійних та особистих: батьки, родина, друзі, товариші, колеги. Якщо всіх згадати, то вийде велика книга. Перегортаючи сторінки її життєпису, неодмінно хочеться підкреслити найкращі риси: доброту, щирість, бажання скрізь і всім прийти на допомогу першою (навіть малознайомим людям), вміння віддавати себе до останньої краплини.
Як і кожна жінка, особливу втіху вона знаходила у своїй сім’ї, у доньці Ірині та синові Олександрі, їх родинах, в онуках Андрюші та Іллюші, у спілкуванні з сусідами, друзями, знайомими, в домашньому господарстві. Її не тягло на море, чи в далекі мандрівки. Серцем і душею вона линула на хутір в Котляревку, де черпала силу, енергію від землі, яку безмежно любила. Цьому її навчив татусь, який, пройшовши фронтами Другої світової війни, працював агрономом. А земля віддячувала їй смачними полуницями, виноградом, яблуками, якими Валентина Іванівна від душі пригощала своїх колег та друзів. Про таких людей, як вона, говорять: світла, щедра, порядна людина, що недаремно прожила на цій землі і залишила по собі добру пам’ять.
У нашій пам’яті вона залишиться вродливою, усміхненою жінкою, чудовою й відкритою людиною, справедливим і відповідальним керівником. Такою, якою була все своє життя.
Л. Синепольська, бібліограф КЗ «Чернігівська централізована бібліотечна система
Жінка – наставниця. Пісклова Лариса Григорівна
Бібліотека… Серце завмира,
Коли пірнаю в тишу таємничу…
Світлиця пізнання й добра,
Що в майбуття через минуле кличе.
Для чого живе людина на землі? Мабуть для того, щоб працювати, творити добро, любити навколишній світ, людей і просто насолоджуватися життям. І це все зробить її щасливою.
Я розповім про жінку, з якою працювала не один десяток літ, яку ціную, поважаю за її працьовитість, надбання. Це бібліотекар з 43-річним стажем – Лариса Григорівна Пісклова, яка працювала у селі Матвіївці Веселівського району і все своє життя присвятила бібліотечній справі.
Народилася Лариса Григорівна у далекі довоєнні роки 9 січня 1933 року в родині селян. Закінчивши навчання у школі, вступила до Мелітопольського культурно-освітнього училища за фахом “Бібліотечна справа”. У 1953 році повернулася в рідне село. Спочатку була директором сільського клубу, а в 1955 році прийняла бібліотеку.
Майстер своєї справи, людина, яка відзначається чуйністю, творча особистість, здатна на нестандартні рішення, вона навіть у своєму збіднілому в той час книжковому фонді (150 екземплярів!) знаходила безліч можливостей по-новому представити знайомі книги.
За свою трудову діяльність Лариса Григорівна виховала чотирьох бібліотекарів. Неодноразово для набуття практичних навичок до бібліотеки з культурно-просвітницького училища направляли практикантів, які з інтересом і захопленням набували у Лариси Григорівни знання.
Ось і мені пощастило вчитися у неї майстерності після закінчення Мелітопольського культурно-просвітницького училища (1975 р.). Творча та ініціативна, віддана своїй справі Лариса Григорівна брала активну участь у житті села. Разом з нею ми проводили різні масові заходи на фермах та механізованих бригадах тоді ще колгоспу «Іскра» — до посіву зернових та збору врожаю. Добре була налагоджена й робота зі школою. Проводили з дітьми ігри-розваги, уроки народознавства, мужності та інші заходи. Постійно у бібліотеці оформлялися виставки, проводилися огляди літератури.
На перший план була поставлена робота з військово-патріотичного виховання, за що бібліотека навіть була нагороджена почесною грамотою Міністерства культури УРСР і Республіканського комітету профспілок працівників культури.
Коли ми розпочинали свою спільну трудову діяльність, обслуговували вдвох 1200 читачів, яким видавали щороку 27500 примірників книг і періодики. Серед наших читачів були і діти, і молодь і дорослі.
Лариса Григорівна вважала, що головне місце в роботі справжнього бібліотекаря має займати час, витрачений на спілкування з читачем. Саме комунікації вона надавала особливого значення. Була цікавим співрозмовником, знала багато фактів та інформації.
А ще — брала активну участь у художній самодіяльності будинку культури, де баяністом був її чоловік Володимир Дмитрович. З ним вони вже прожили у шлюбі 65 років. Веселу, дружну, щиру, доброзичливу сім’ю дуже поважали у селі, з них брали приклад, ними пишались.
Самовіддана праця Лариси Григорівни відзначена великою кількістю грамот різних рівнів. У 1988 році вона вийшла на заслужений відпочинок, але ще два роки не залишала свою улюблену роботу, продовжуючи приділяти увагу кожному читачеві.
Трудову діяльність Лариси Григорівни наразі продовжую я. Дуже вдячна їй за наставництво, науку, пишаюся тим, що працювала з такою прекрасною жінкою, перейняла від неї досвід та кращі людські риси.
Ось і відповідь на питання: «Для чого людина живе на землі?»
Зоя Маслова, бібліотекарка Матвіївської сільської бібліотеки Матвіївської ТГ Мелітопольського району