Тернистий шлях до успіху

В 1996 році виповнилося ПО років від початку промислової розробки родовища Янцівського гранітного кар’єру. В далекому 1886 році сюди приїхали італійські та тверські каменотеси, вони ж і започаткували перші гірничі роботи. Для транспортування великих виробів упрягалося в упряжку по 10-15 пар волів. В документах, що залишилися з тих часів, значаться прізвища італійських підрядників Тонетті, Сільвестра Зеппа та братів Біанкі. А першим господарем цих розробок був пан Янцен.
Граніт добували в районі дільниці № 1, де граніт виходив на поверхню. Роботи, як правило, велися вручну, а готову продукцію перевозили до залізничної станції на волах. Вже пізніше в 1893 році на прохання підрядників Янцен збудував залізничну колію (6 км). Основна маса робочої сили господарями кар’єру набиралася поряд — з сіл Бекарівка, Крамарове, поступово поряд з копальнями зростало і поселення каменотесів та їх сімей — хутори Труженик та Возвишенка (з 1945 року хутір Кам’яне, а з 1957 року -селище). Влітку, коли інтенсивність робіт зростала, приїжджали сезонники — тверські, калузькі та київські каменотеси.
Основними замовниками місцевої продукції в ті часи були, як правило, залізничники та будівельники. Так, янцівський граніт широко використовувався для виготовлення ферм, мостів, сходин, величних споруд, мозаїки та пам’ятників. Саме з місцевих гранітних плит були зведені перший та другий корабельні доки, величні монументи адміралу Нахімову та затопленим кораблям під час Кримської війни в М.Севастополі. Янцевський граніт лежить в основі будівництва всесвітньовідомої Севастопольської панорами. Виконувалися замовлення Москви, Києва, Ростова. В значній кількості граніт вивозився за кордон, насамперед, до Німеччини.
В буремні роки першої світової війни та революції кар’єр майже не працював, і тільки з 1922 року, коли тут запрацювала артіль «Каменотес», розпочинається новий період в історії унікального родовища. На початок тридцятих років тут вже працювало біля 300 робітників, було відновлено вузькоколійку, зведено підйомник.
В роки Великої Вітчизняної війни 61 робітник підприємства загинув, захищаючи Батьківщину. Біля адміністративної будівлі гранітного кар’єру встановлено в честь них памятний знак.
Значного розвитку кар’єр досяг починаючи з 60-х років, коли було побудовано дробильно-сортувальний завод потужністю майже 700 тис.куб. метрів щебеню на рік, кам’янорозпилочний цех з 16 розпилочними машинами, полірувально-шліфувальний та окантувальний цехи. Це дало змогу значно розширити асортимент виробничої продукції від будівельного щебеню та бруківки до тісно-гранітних виробів, облицювальних плит для монументальних споруд та пам’ятників, гранітних заготовок, валів для паперової промисловості, котків для керамічних та арматурно-ізоляційних заводів, вальців для металургійних комбінатів тощо. Не останнє місце в цьому списку займають вироби, які в усі часи користувалися значним попитом у населення, -пам’ятники,обелиски, п’єдестали.
На сьогодні відкрите акціонерне товариство ‘»Янцевський гранітний кар’єр» є великим механізований підприємством по видобуванню і обробці гранітного каменю для будівництва та промислових потреб. Незважаючи на труднощі, викликані розпадом економічних зв’язків між регіонами та республіками колишнього Радянського Союзу (на середину 80-х років продукцією Янцівського гранітного кар’єру добре знали більше, ніж в тридцяти державах світу), неплатежами, колектив підприємства намагається не тільки вижити, але й якомога краще задовольнити потреби споживачів своєї продукції. А потреба у цінному, високоякісному граніті завжди була, є і, мабуть, зостанеться ще досить довго.
Сьогодні замовниками кар’єру є підприємства, адміністрації рад великих міст Росії, у тому числі й Москви (бруківка для Манежної площі), Німеччини, України (майже 1000 кв. метрів граніту пішло на реставрацію палацу «Україна», інших споруд у Києві), Криму. Без граніту, як не дивно, не обходиться фарфорова, електронна промисловість. Постійними замовниками місцевої продукції є металурги «Запоріжсталі».
В 1995 році обсяг товарної продукції на підприємстві склав майже 424 млрд. крб. Відправлено споживачам більш як 207 тисяч куб. метрів щебеню, 2.119 куб. метрів гранітних блоків, вироблено плит, котків, валів майже 37.467 кв. метрів. При рентабельності 35.2 відсотка прибуток склав 96 млрд. крб.
Звичайно, перелічені вище показники (тільки могли б бути кращими (тільки щебеню гранкар’єрівці спроможні відправляти щорічно в 2-2,5 раза більше), але в умовах відсутності вільних коштів у більшості замовників, дорожнечі та неплатежів адміністрація підприємства зуміла зберегти колектив (сьогодні тут працює 468 чоловік) від безробіття.
Про потенційні можливості колективу жити і працювати в нових економічних умовах свідчить хоча б той факт, що в цьому році тут зуміли в основному погасити заборгованість по зарплаті, вишукують нові перспективи і форми роботи з замовниками, ринки збутку для своєї продукції.
Звичайно, історія гранітного кар’єру, це насамперед літопис життя тих, хто розвивав підприємство, своєю працею розносив про нього добру славу в різні куточки України та за її межі. Багато робітників підприємства за свою працю відзначені високими нагородами — орденами і медалями СРСР. На початку 70-х років орденом Трудового Червоного Прапору були нагороджені: Т.Т.Красноносенко, Н.К.Лесь. В цьому переліку заслужені працівники підприємства особливе місце займає В.Л.Мацко, який ось вже більше 40 років працює каменотесом. В день свят на грудях ветерана виблискують ордени Леніна, Знаки Пошани , Трудового Червоного Прапору. В.Л.Мацко, за віком міг би вже бути на заслуженому відпочинку, але, як говорить він сам: «Душа потребує праці, а раз так, то треба працювати». Ось і в ці дні Василь Леонтійович разом зі своїм учнем бригадиром каменотесів М.В.Ричкою виконують важливе замовлення, пов’язане з реконструкцією палацу «Україна», що в Києві.
Ось вже більше 31 року очолює гранітний кар’єр Іван Григорович Свістун, «Людина на своєму місці», — так коротко говорили про свого директора в розмові з кореспондентом районної газети працівники однієї з дільниць дробильно-сортувального заводу, І.Т.Свістун до свого останнього призначення працював тут майстром гірничого цеху, його начальником, головним інженером, то ж знає добре і виробництво і людей, які тут працюють. Вміє він знаходити спільну мову (а це ой як важливо сьогодні) і з замовниками, які їдуть сюди зідусіль. Він з любов’ю та гордістю говорить про своїх людей, про те, що «Слава Богу, не було, немає і, надіїмося не буде» заборгованості по зарплатні.
Слід відзначити, що переважна більшість тих, хто сьогодні своєю працею несе добру славу підприємству є представниками трудових династій, які з покоління в покоління передають секрети своєї нелегкої професії. Дружина М.В.Рички Іриіда Іллінічна ось вже 22 роки працює окантувальницею. Син Едуард — працівник автогаража. Батьки Іриіди Іллінічни — Ганна Павлівна та Микола Максимович Ширишили теж все своє свідоме життя віддалн гранкар’єру.
Представником III покоління каменотесів можна назвати і начальника виробничо-технічного відділу підприємства Бориса Івановича Шапаря. Зразу ж після служби в армії він прийшов у кар’єр, де й працює до сьогоднішнього часу.
Як про високопорядну і чесну людину, яка робить довірену йому справу з усією відповідальністю, відшукуються на підприємстві про колільника граніту Анатолія Михайловича Рюму. Більше 20 років віддав він виробництву, підготував непотаних учнів, котрі працюють в цеху поряд зі своїм наставником.
Доброго слова заслуговує праця полірувальниці Світлани Миколаївни Васяк, начальника гірничого цеху Григорія Івановича Терещенка, бригадира Валерія Павловича Деменіна, колільників Володимира Васильовича Пуди, Миколи Івановича Левшонка, кранівника Володимира Сергійовича Усатенка, каменотеса Анатолія Олексійовича Нестеренка та багатьох інших.
Усі роки свого існування Янцевський гранітний кар’єр особливе місце приділяв розвитку соціальної сфери. Це і спорудження водоводів, шляхів в селищі Кам’яному, і будівництво житла для працюючих, закладів освіти та культури. Зараз на черзі — газифікація житлового фонду. Тож, як не важко жити і працювати сьогодні, колектив Янцевського гранітного кар’єру з упевненістю дивиться у майбутнє і на це у нього є усі підстави.
Вищого економічного розвитку кар’єр досяг в 1990 роки, коли за рік було здобуто біля мільйона тон щебеню, виготовлено 54 тысячі кв. метрів облицьовувальних матеріалів, 5 тисяч куб. метрів блоків.
В 1991 році, коли в силу відомих причин пішло катастрофічне згортання будівництва і не було звідки взяти замовлення, але янцевські гранітники зберегли основу професійних кадрів та начали повільно, і впевненно виходити з кризи. Ставку зробили на економічний розрахунок, впровадження новітнього обладнання германського та італійського виробництва.
Бортові каміння, облицьовувальні плити з особим теплом після термообробки, декоративні плиты «під скелю» -це, так мовить, орнамент…
Особлива розмова про ритуальні вироби. Надгробні пам’ятники, плити, хресты… Як мовиться, люди приходять з такими замовленнями з печальних обставин. Характерно, що при таких стрімких зростаннях витрат на енергоносії і т.і., фінансисти кар’єру на протязі 3-х років не підвищували ціни на ритуальні вироби.