375 років тому (1638) відбулося повстання козаків під проводом Я. Острянина;
365 років тому (1648) гетьман Б. Хмельницький розбив польський гарнізон біля Кічкаської переправи;
340 років тому (1673) запорозькі козаки написали листа турецькому султану Мухаммеду VІ;
320 років тому (1693) на Запоріжжі відбулося повстання козаків проти старшини;
240 років тому (1773) в м. Олександрівську почала діяти перша СвятоПокровська церква;
240 років (1773) від дня заснування першої (гарнізонної) школи в Олександрівській фортеці;
У 1768–1769 рр. у відповідь на напади кримських татар на степи Пів-
нічної Таврії була побудована Олександрівська фортеця, оточена потуж-
ними валами, вона займала цілу квадратну версту (105 десятин). Тут були
розташовані дерев’яні та кам’яні будинки для коменданта, офіцерів з їх-
ньою канцелярією, вісім просторих казарм для нижчих чинів, церква, апте-
ка, шпиталь, провіантний магазин, пороховий погріб, острог.
Побудовою фортеці справа не обмежилася. Одночасно в районі сьогод-
нішнього Великого базару виникає поселення цивільних осіб. Назвали його
Фордштадт (передмістя), у 1785 р. перейменували у Посад, а пізніше фор-
теця разом з Посадом отримала назву Олександрівськ. Проживали у фор-
теці й Посаді 1230 осіб (886 чоловіків та 334 жінки), а у 1788 р. – вже 1607
осіб обох статей.
Перша школа на території фортеці (сьогодні це район Малого ринку)
з’явилася на початку 80-х рр. ХVІІІ ст. і призначалася для навчання сол-
датських дітей. У ті часи солдатська служба була безстроковою (з 1793
р. тривала 25 років), тому багато солдатів обзаводилися сім’ями. Отже,
для їхніх дітей ще за указами Петра І з 1716 р. відкривали нижчий розряд
військово-учбових закладів Росії – гарнізонні школи. Навчалися в них та-
кож і посадські діти.
Точна дата відкриття школи в Олександрівській фортеці довго викли-
кала суперечки (Я. Новицький у 1905 р. писав, що вона відкрилася у 1770 р.
або на початку 80-х рр., інші дослідники називали 1775 р., треті взагалі
1785-й). Конкретизувати дату допоміг нині покійний дослідник старого
Олександрівська, доцент ЗДУ, кандидат педагогічних наук Іван Васильович
Пуха. Так, у документах Центрального державного військово-історичного
архіву в Москві йому вдалося віднайти дату відкриття першої гарнізонної
школи в Олександрівській фортеці – це був 1773 рік. Також він дізнався,
що школа діяла не при казармі, а мала свою окрему будівлю. Це був нижчий
учбовий заклад, де навчалися діти нижчих чинів, різночинців, полонених, а
також татар і турок, що добровільно прийняли православ’я. Приймалися
туди тільки хлопчики від 8 до 15 років. Їх навчали читати, писати, раху-
вати, Закону Божому. Обов’язкові були також заняття музикою – діти
вчилися грати на флейті та барабанах. Оволодівали вони в школі й необ-
хідними в армії ремеслами: слюсарним, теслярським, чоботарським. Коли
учню виповнювалося 15 років, він залишався служити у фортеці звичайним
солдатом.
Навчання було зовсім безкоштовним. Викладали предмети офіцери, а
Закон Божий – священик. Учнів було небагато. Так, у 1780 р. у лютому на-
вчалося 14 хлопчиків, а у травні – вже 21.
У 1785 р. у фортеці розквартирувався прикордонний батальйон, і гар-
нізонна школа була перейменована у батальйонну. Наступного 1786 р. при-
йнято новий шкільний статут, за яким відкривалися головні народні учи-
лища (з п’ятирічним курсом навчання) та дворічні малі народні училища.
До числа останніх і зарахували Олександрівську школу. Навчання в школі
носило переважно практичний характер. Форма викладання була класич-
ною. Щомісяця подавалися рапорти про успіхи та поведінку учнів. Перевір-
ка знань здійснювалася шляхом випробовувань, кращим учням дарувалися
книги. Школа мала необхідну бібліотеку, фонд якої складали підручники та
релігійні книги. Перша гарнізонна (потім батальйонна) школа проіснувала
27 років. У 1797 р. Олександрівська фортеця була скасована, як така, що
втратила свою значущість. І згодом у 1800 р. припинила своє існування і
Олександрівська гарнізонна школа.
Слід зазначити, що ця школа, як учбовий заклад, мала неабияке значен-
ня. Вона була осередком освіти на Півдні України в останній чверті ХVІІІ
сторіччя. ЇЇ досвід використовувався пізніше в учбово-виховній роботі по-
вітового училища, яке було відкрито в Олександрівську в 1808 р.
Література
Карагодин А. Культура: народное образование Запорожского края в
конце ХVIII – начале ХХ в. // Карагодин А. И. История Запорожского края
(1710–1917). – Запорожье : ЗГУ, 1998. – С. 202–204.
Злобина Л. Развитие образования в г. Александровске / Л. Г. Злобина,
Н. В. Малаховская // Наукові праці історичного факультету / ЗДУ. – Дні-
пропетровськ, 1997. – Вип. ІІ : 25-річчю іст. фак-ту присвячується. 1971–
1995. – С. 79–85.
Кузьменко Н. «… Разумное, доброе, вечное…» / Н. М. Кузьменко, В. Б.
Чернолуцкий // Популярные очерки истории Александровска. – Запорожье,
1997. – Т. 1: Рождение города (1770–1820). – С. 19–20.
***
Беляева Л. Была такая улица – Школа на валах // ПравДа… и ничего,
кроме правды. – 2009. – 8 окт. (No 39) – С. 7.
Пуха И. Самая первая школа // Наш город (Суббота). – 1998. – 17 сент.
(No 112). – С. 4.
Кузьменко Н. Разумное, вечное, доброе / Н. М. Кузьменко, Э. С. Натапов
// Наш город. – 1991. – 12 марта (No 46).
Пуха И. Вновь о самой первой // Наш город. – 1991. – 10 окт. (No 195).
Пуха И. Самая первая // Индустр. Запорожье. – 1987. – 10 июля (No 132).
235 років (1778) від дня заснування с. Велика Білозерка Кам`янськоДніпровського району;
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі бібліо-
графічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горького»
ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 31–33.
230 років (1783) від дня заснування смт Чернігівка;
Чернігівка – типове поселення півдня України, його історія – це історія
розвитку цієї частини нашої держави.
Чернігівка – селище міського типу з населенням 6,3 тис. чоловік, центр
селищної ради та однойменного району Запорізької області (з 1923 р.). Роз-
ташована на західному відрозі Приазовської височини в долині річки Ток-
мак та її притоки Сисикулак, за 150 км на південний схід від Запоріжжя.
На території селища знаходиться залізнична станція Низяни. Найбільш
поширеним прізвищем у Чернігівці є Хлепітько.
Селищній раді підпорядковані населені пункти: Верхній Токмак-Перший,
Верхній Токмак-Другий, Котлярівка, Могиляни, Пірчине, Чернігово-
Токмачанськ.
Заснували Чернігівку в 1783 році переселенці з Чернігівського воєвод-
ства – жителі сіл Великі і Малі Бубни, Меджери, Рогинець та інші (нині
Роменського району Сумської області). Звідти пішла відповідна назва.
Першими осадчими (поселенцями) були Іван Панасенко, Максим Крутько
та Василь Савченко. На початку ХІХ століття сюди переселилися селяни
з Катеринославської (1802) і Могильовської (1804) губерній. У 1806 році в
селі проживало 2078 мешканців, а вже в 1838 році в 656 дворах нарахову-
валося більше 4000 мешканців, цього ж року змінюється його статус, і від-
тепер це – волосний центр. Головне заняття жителів – сільське господар-
ство. Маючи по 15 десятин на ревізьку душу, селяни займалися переважно
скотарством, розводячи велику рогату худобу та овець.
У 1873 році населений пункт розділено на три поземельні общини: (Ток-
мачанську, Низянську та Сисикулакську) з загальною кількістю дворів 1148
і населенням біля 9000. Перед початком імперіалістичної війни 1914 року
Чернігівка стала одним з найбільших сіл у Бердянському повіті Таврійської
губернії, в якому в 1500 дворах проживало 16343 чоловік.
Крім сільського господарства жителі Чернігівки займалися ремеслом
та торгівлею. Статистичні дані 1914 року свідчать, що в селі діє 4 валь-
цеві млини, 2 маслобойні, 31 вітряний і водяний млини, цегельно-черепичний
завод І. Г. Вербоноля та багато ремісничих майстерень. З розвитком вироб-
ництва розвивається й торгівля. Чернігівські ярмарки вважалися одними
з найбільших у краї. На них збиралося до 20 тис. народу, приїздило до 220
іногородніх купців. На осінньому (Покровському) ярмарку, який проходив з
6 жовтня й тривав 7 днів, виставлялося 130 тимчасових лавок. Тут про-
давали шкіру, бакалейні вироби, посуд, одяг, залізо. Та головним товаром
була худоба. Загальний оборот двох ярмарок становив 300 тис. рублів. По-
стійно в Чернігівці працювали дві корчми, 12 винних погребів та 25 лавок.
Розвивалася й соціальна сфера. Перша школа в Чернігівці відкрилася в 1833
році. На 1914 рік тут вже налічувалося 7 земських, 2 церковно-парафіяльні,
3 школи-грамоти та єврейська релігійна школа-хедера. З 1875 року функці-
онує земська дільнична лікарня на 15 ліжок. На території села діяли три
православні храми: Різдва Пресвятої Богородиці, Покрова Пресвятої Бого-
родиці, Святителя Миколи Чудотворця, а з 1914 року – синагога.
Більшовицький переворот та період визвольних змагань українського
народу приніс негаразди та розбрат у життя чернігівців. Багато меш-
канців загинуло, частина виїхала, господарства були зруйновані. Жителі
села призивалися на службу різними владами, але найбільше їх перебувало
у війську легендарного батька Махна. Хоча головним завданням селяни вва-
жали збереження життя своїх рідних та майна. Не оминули моїх земляків
ні голод 1921–1923 років, ні голодомор 1932–1933 років, ні розкуркулення
та колективізація, ні політичні репресії 30-х. У результаті колективізації
в Чернігівці було утворено 9 колгоспів, з`явилася МТС (1930).
З початком Другої світової війни на фронтах воювало 2380 чернігівців,
в т. ч. генерал-майор Співак Іван Никифорович. 1643 чернігівці загинули в
боях за Батьківщину. Серед них і Герой Радянського Союзу гвардії полков-
ник Темник Абрам Матвійович. Більше 500 юнаків і дівчат було вивезено
фашистами на каторгу до Німеччини, частина з яких там і пропала. У Чер-
нігівці в чотирьох братських могилах поховано більше 400 воїнів Червоної
Армії, які загинули під час відступу через Чернігівку 18-ї армії генерала А.
К. Смирнова у 1941 році, та бійців 2-ї гвардійської армії генерала Г. Ф. За-
харова, які звільняли її 17–18 вересня 1943 року. Вдячні жителі встановили
також 9 пам’ятних знаків на честь загиблих земляків та подій цієї війни.
З Чернігівкою пов’язана фронтова біографія тричі Героя Радянсько-
го Союзу маршала авіації Олександра Івановича Покришкіна. У 1941 році,
відступаючи через Чернігівку, він змушений був спалити тут свій літак,
а в 1943 році йому пощастило звільняти селище від фашистів. З січня по
травень 1944 року 9-та гвардійська дивізія, якою командував підполковник
О. І. Покришкін, стояла тут на відпочинку. Саме в Чернігівці Олександр
Іванович зареєстрував шлюб із своєю коханою Марією.
Завдяки виснажливій праці селян та робітників у повоєнний період Чер-
нігівка активно відбудовувалася, зміцнювалися підприємства та колгоспи,
розвивалася соціальна сфера. У 1957 році Токмачанська, Низянська та Си-
сикулакська сільські ради об’єднуються в Чернігівську селищну раду. Чер-
нігівка отримує статус селища міського типу, продовжуючи залишатись
однойменним райцентром, де функціонують усі необхідні районні устано-
ви, організації та підприємства. Відбулося укрупнення колгоспів, їх стало
три: «Більшовицьким шляхом», ім. Калініна та «Зоря комунізму». Особливо
значних успіхів досягли трудівники колгоспу «Більшовицьким шляхом» (піз-
ніше «Більшовик», голова – Синіцин О. Д.), продукція консервного заводу
якого (помідори, огірки) була відома на весь Радянський Союз. Тривалий час
славилась така продукція, як масло селянське Чернігівського молокозаводу
– лідера за якістю в регіоні.
Отримання незалежності та зміна суспільно-економічної формації, на
жаль, як і у всій країні, привели до зубожіння населення, скорочення про-
мислового виробництва та економічної кризи. Практично знищені всі про-
мислові підприємства райцентру, значної руйнації зазнало сільське госпо-
дарство та соціальна сфера. З 2000 року починаються важливі зміни в
сільському господарстві та й узагалі в економіці селища. На сьогоднішній
день у Чернігівці працює 4 сільгосппідприємства, 38 фермерських госпо-
дарств, більше 40 приватних підприємців.
На території селища зараз працюють дві загальноосвітні школи І–ІІІ
ступенів, одна – І–ІІ ступенів, загальноосвітня школа-інтернат І–ІІІ сту-
пенів, в яких 131 педагог навчає 816 учнів, музична школа (11 педагогів на-
вчають 103 учні), дитяча юнацько-спортивна школа (в 7 секціях займа-
ється 130 вихованців), спортивний клуб «Сокіл» (20 вихованців), Будинок
дитячої та юнацької творчості (15 гуртків). У двох дитячих дошкільних
закладах виховується 203 дитини. До послуг жителів Чернігівки районна
лікарня, в якій є 5 відділень на 100 ліжкомісць, чотири фармацевтичних
заклади.
У селищі функціонує 2 районні центральні (для дорослих і дітей) та
дві сільські бібліотеки, краєзнавчий музей та Калінінський палац культури.
Народний хор «Криниченька» Калінінського Палацу культури – неоднора-
зовий лауреат міжнародних, всеукраїнських та обласних конкурсів, а його
керівник і засновник Степанов Віктор Леонідович став заслуженим пра-
цівником культури України. Відомі своїми роботами чернігівські художни-
ки Горобей В. Р., Горобей О. Р., Литвиненко А. Ф., Геращенко В. В., Мащен-
ко В. І., Бережний М. О. Серед відомих краян Мелешко Я. А., заслужений
діяч мистецтв УРСР, колишній головний режисер Одеського академічного
театру опери та балету, письменник Олександр Кузьменко (видав 5 книг
на Донеччині), Володимир Коваленко (має у доробку 3 книги), А. А. Деркач
(автор чудових гуморесок).
Чернігівці небайдужі до суспільно-політичного життя країни. На те-
риторії селища діє 11 політичних партій та 8 громадських організацій. Ду-
ховну підтримку та допомогу жителі селища отримують у храмах Укра-
їнської православної церкви МП – Різдва Пресвятої Богородиці та Покрова
Пресвятої Богородиці.
Чернігівці – оптимісти, незважаючи на відсутність райдужних пер-
спектив та промисловості, незважаючи на те що вже більше 15 років жи-
телі самі опалюють свої квартири в багатоповерхівках, мало хто покидає
цю землю. Є багато випадків, коли молодь, заробивши за кордоном кошти,
повертається й будує тут собі житло. А це значить, що є віра, а відповід-
но – буде й майбутнє.
Література
Єременко М. Край шляху Муравського… : нариси з історії Чернігівсько-
го району / Микола Єременко. – Запоріжжя : Лана-друк, 2006. – 438 с. : іл.
– Із змісту : Чернігівка. – С. 274–280.
220 років від дня народження К. Ф. Решетілова (1793–1867), генераллейтенанта, наказного отамана Азовського козацького війська. Організував переселення Азовського козацького війська на Кубань. Після відставки решту життя провів у своєму маєтку і в Бердянську;
210 років (1803) від дня заснування м. Молочанськ Токмацького району (до 1915 р. – Гальбштадт);
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2003 рік : (календар і короткі бібліо-
графічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горького»
ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2002. – С. 25–27.
200 років (1813) від дня заснування с. Семенівка Мелітопольського району;
У 1813 році в незаймані степові простори Північної Таврії, які простя-
галися на південь берегами багатоводної тоді ріки Молочної, покритими
ковилою і полином, прийшли переселенці із сіл Чернігівки і Андріївки Бер-
дянського повіту. Згодом сюди ж прибуло кілька сімей із Дніпровського по-
віту та Малої Білозерки Мелітопольського повіту. В 1830–1832 рр. тут
поселились державні селяни Миргородського повіту Полтавської губернії
та Білгородського повіту Курської губернії, а в 1850 році – Орловської і
Курської губерній. До 1863 р. село в основному було заселене. Знаходило-
ся воно на 40-й казенній ділянці в Терпіннівській волості Мелітопольського
повіту і тому стало називатися Сорокове. В побуті ж ліва сторона посе-
лення, де оселялися вихідці із російських територій, йменувалася «Руським
краєм», а права, де мешкали вихідці із українських сіл, – «Голоштак». До
речі, ці назви побутують і в наш час. Нинішнє найменування, Семенівка, як
дань пам’яті переселенців про рідне село в Орловській губернії, поселення
офіційно отримало в 1870 році.
Спочатку селяни користувалися земельними наділами по праву вільного
заняття, займаючись переважно тваринництвом (розводили коней, овець,
велику рогату худобу) та вирощуванням пшениці. Реорганізація земельних
відносин у 60-80-ті роки ХІХ ст. (введення державної оброчної податі, зе-
мельного переділу за кількістю чоловічих душ, дроблення наділів) значно
погіршила соціальне становище переважної частини жителів Семенівки.
Та все ж село розвивалося. Напередодні Першої світової війни тут нара-
ховувалося 400 дворів і проживало 3546 осіб, в центрі височіла церква, роз-
ташовувалися цегляні будинки заможних селян, які володіли 60 відсотками
земель, половиною робочої худоби і всім інвентарем, діяло біля десятка
невеличких крамничок, шинків, винних погребів, кілька кузень, столярних,
швейних майстерень, 4 школи – 2 церковно-приходські і 2 – грамоти.
У роки громадянської війни Семенівка побувала в руках і денікінців, і
врангелівців, і червоногвардійців.
Серйозні переміни на краще у житті семенівців почали відбуватися у
20-30-ті роки ХХ ст. З 1925 року у селі працював медичний пункт, школа-
семирічка (до 1937 р. повністю ліквідована неграмотність населення), ясла,
сільбуд (з місцевим хором під керівництвом Н. Харламова), хата-читальня
і бібліотека з книжковим фондом 1,1 тис. примірників літератури.
У 1930 році на території села засновується 3 колгоспи – «Вільний шлях»,
«Червоний Жовтень», «Ударник», міцною опорою для яких стала Терпіннів-
ська МТС (створена у 1931 р.). 1933 року на колгоспних полях вже працювало
7 тракторів, а першу борозну проклав В. Разумов, сини якого згодом стали
потомственими трактористами. Широковідомим було ім’я тракторист-
ки Тосі Бондаренко, яка у 1937 р. на своєму «Універсалі» засівала в день по
23 га землі (замість норми 10 га). У 1939 и 1940 рр. четверо колгоспників –
тракторист Ф. Латишев, тваринник О. Кірсанов, бригадир О. Шамков та
ланкова О. Жирова – стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської
виставки в Москві. Прибуток колгоспників досяг 830 тис. рублів.
Жителі села, окупованого у жовтні 1941 року, внесли гідний внесок у
загальнонародну перемогу над фашистами: 570 чол. боролись на фронтах
Великої Вітчизняної війни, із них 107 віддали за перемогу своє життя,
80 осіб за мужність і хоробрість нагороджені урядовими відзнаками, а
лейтенанту-земляку І. Мякотіну присвоєно звання Героя Радянського Со-
юзу. Після переможного закінчення війни село, визволене 23 жовтня 1943
року, приступило до відновлення і вже в кінці першої повоєнної п’ятирічки
завершило основні роботи. У 1950 році 3 сільгоспартілі об’єдналися в одне
господарство, до якого з часом приєдналися колгоспи сіл Обільне, Тамбов-
ка, Кизияр, новий укрупнений колгосп отримав назву «Шлях Леніна». Тут
вирощувалися високоврожайні сорти пшениці, успішно розвивалося свинар-
ство, птахівництво. Колгосп був справжньою школою передового досвіду.
Зараз Семенівка велике упорядковане село з розвинутою інфраструк-
турою, яке потопає у зелені садів. По боках асфальтних доріг висяться
добротні цегляні будинки. До послуг 2869 сільчан – триповерхова середня
школа із світлими кабінетами і майстернями, двохповерховий дитячий са-
док, два ФАПи, перукарня, Будинок культури, 2 бібліотеки, 18 км водогону,
3 артсвердловини.
Література
Князьков Ю. Запорізька область : іст.-геогр. і топонім. словник. Вип. 3
: (Бердян., Веселів., Мелітоп., Приазов., Примор., Чернігів., Якимів. р-ни) /
Ю. П. Князьков ; Запоріз. наук. т-во ім. Я. П. Новицького, Ін-т укр. архео-
графії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України – Запоріз.
від-ня. – Запоріжжя : Тандем-У, 2009. – 360 с. – Із змісту : Семенівка. – С.
126–127.
Супруненко В. Имя на карте : геогр. названия Запорож. края / В. П.
Супруненко ; Владимир Супруненко. – Запорожье : [б. и.], 2008. – 228 с. :
ил. – Из содерж. : Семеновка. – С. 87.
Кто есть кто на Мелитопольщине : информ.-биогр. сб. / ред. кол. : Н.
Н. Ефименко (пред.) [и др.]. – Х. : Факт, 2004. – 520 с. : ил. – Из содерж.
: Крылов Н. История региона : [в т. ч о заселении Мелитоп. уезда и осно-
вании с. Семеновка]. – С. 7–24.
Арина А. Социально-экономические изменения в деревне : Мелитополь-
ский район (1885-1938 гг.) / А. Б. Арина, Г. Г. Котов, К. В. Лосева. – М. :
Сельхозгиз, 1939. – 407 с.
Россія. Полное географическое описаніе нашого Отечества : настоль-
ная и дорожная книга. Т. 14 : Новороссія и Крым : со 150 политипажами,
46 діаграммами, картограммами и схематическими профілями, 1 большой
и 10 малыми картами / сост. : Б. Г. Карпов [и др.] / под ред. В. П. Семенова-
Тянь-Шанскаго, В. И. Ламанскаго. – СПб. : Изд. А. Ф. Девріена, 1910. – 984
с. : ил. – Из содерж. : [Семеновка Мелитоп. уезда]. С. 668.
Крестьянское хозяйство въ Мелитопольском уезде / сост. К. Вернеръ и
С. Харизоменовъ. – М.: Тип. В. В. Исленьева, 1887. – 128 с. + 131 с. + 52 с.
***
Желнова Н. В Семеновке теперь вода с озоном : [начал работу новый
водопровод] / Наталья Желнова // МИГ. – 2011. – 15 сент. (No 37). – С. 11.
Мороз В. В день Архістратига Михаїла : [Семенівці – 190] / В. Мороз //
Новий день. – 2003. – 25 листоп. – С. 1.
Меренков В. Семеновка – село трудовое / В. Меренков // Новий день. –
2000. – 22 лип.
Слово має Семенівка : [історія і сьогодення села] // Рад. село. – 1967. –
20 трав.
195 років від дня народження Д. Т. Гнєдіна (1818–1885), педагога, мецената;
190 років (1823) від дня заснування смт Розівка (до 1898 р. – Розенберг) Куйбишевського (зараз Розівського) району;
190 років (1823) від дня заснування смт Нововасилівка Приазовського району;
190 років (1823) від дня заснування с. Снігурівка Токмацького району;
190 років (1823) від дня заснування економії Атманай (Якимівський район), на території якої згодом (між 1830–1841 рр.) виникло с. Атманай;
У далекому 1802 році Луї Анрі Філібер (1786–1854), француз за походжен-
ням, родом із Швейцарії, за різних життєвих обставин опинився в Одесі. З
часом, успішно торгуючи зерном, сколотив певний капітал, завів необхідні
зв`язки, навіть отримав звання почесного громадянина Південної Пальміри.
Серед друзів Філібера був його одноплемінник, ветеринарний лікар Жак Луї
Салоз (1774–1851). Останньому за самовіддану діяльність під час епідемії
чуми в Одесі (1812–1813) цар Олександр І подарував 12 тис. десятин землі у
Дикому Полі на березі Утлюцького лиману біля гирла невеличкої річки Атма-
най (від татарського словосполучення «ат» – кінь і «мана» – недоступний,
тобто «недоступний для коней») довжиною 15 км за умови, що той роз-
водитиме тут овець мериносної породи. У 1823 році Салоз, компаньйоном
якого став Філібер, з далекої Іспанії уперше завіз на свої землі стада овець.
А ще через 10 років (1833) економія Атманай (отримала назву від наймену-
вання річки) повністю перейшла у володіння Луї Анрі Філібера, який зумів
перетворити її на величезний землеробський та вівчарський маєток, де у ві-
вчарні, в конюшні, фруктовому саду та винограднику працювали переважно
наймані працівники із Чернігівської, Полтавської, Київської губерній.
Збереглися записи про те, «…что атманайские яблоки пользовались
большим спросом в магазинах Москвы». Був на березі Утлюцького лиману
і причал, звідки баржі з зерном та вовною відходили в чужі країни, функ-
ціонувала вузькоколійна залізниця довжиною 22 версти до станції Соколо-
гірне. Понад 90 років три покоління династії Філіберів успішно вели гос-
подарство Атманаю, створили справжній оазис в Приазовському степу,
залишивши після себе прекрасну спадщину і добру пам’ять.
Література
Князьков Ю. Запорізька область : іст.-геогр. і топонім. словник. Вип. 3
: (Бердян., Веселів., Мелітоп., Приазов., Примор., Чернігів., Якимів. р-ни) /
Ю. П. Князьков ; Запоріз. наук. т-во ім.. Я. П. Новицького, Ін-т укр. архео-
графії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України – Запоріз.
від-ня. – Запоріжжя : Тандем-У, 2009. – 360 с. – Із змісту : Атманай. – С.
249–250.
Супруненко В. Сто чудес Запорожского края : дива природы, загадки
истории, древности и клады, предания / Владимир Супруненко. – Запоро-
жье : [ИД Керамист], 2009. – 352 с. : ил. – Из содерж. : Атманай. – С.
256–258.
Курорты Приазовья : (Кирилловка, Приморск, Атманай) : путевод.
2009. – [Мелитополь : РА МВ-плюс, 2009]. – 35 с. – Из содерж. : Село с
французскими корнями. – С. 27–28.
Мій рідний край – Якимівщина : (природні топоніми та ойконіми Яки-
мів. р-ну Запоріз. обл.) / І. П. Аносов, О. С. Арабаджі, Н. М. Барабоха [та
ін.]. – Якимівка – Мелітополь : ММД, 2006. – 112 с. : іл. – Із змісту : Осно-
вні етапи заселення території краю : [в т. ч. про Атманай]. – С. 29–42,
46, 60.
Барабоха Н. Топонімічний словник-довідник Запорізької області : при-
родні топоніми / Н. М. Барабоха, О. С. Арабаджі, О. П. Барабоха. – Мелі-
тополь : Мелітополь, 2005. – 84 с. – Із змісту : Атманай. – С. 10.
***
Остапенко І. Творці золотого руна / І. Остапенко // Слово трудівника.
– 2010. – 10, 23 січ. ; 13 лют.
Остапенко І. На краю Дикого степу : (про людей, доля яких пов’язана а
Атманаєм – оазисом в Приазовському степу) / І. Остапенко // Слово тру-
дівника. – 2009. – 5, 19 груд.
Рудченко К. Моє рідне село – Атманай / К. Рудченко, Л. Бражко // Аки-
мов. вестн. – 2009. – 3, 10, 17 сент. – С. 5 ; 1, 8 окт. – С. 5.
Рудченко К. В краю золотого руна / К. Рудченко // Батьківщина. – 2009.
– 19 черв. – С. 6.
Куперман Ю. Вторая жизнь Атманая / Ю. Куперман // Мелитоп. ведо-
мости. – 2007. – 18 июля. – С. 7.
Германовский В. Будет и работа, будет и охота! : [дир. ООО «Племза-
вод «Атманайский» о возрождении с. Атманай ; беседу записал М. Рыбка]
/ В. Германовский // Надежда. – 2007. – 20 июля. – С. 1, 7.
Куперман Ю. Атманай: удастся ли сохранить оросительную систему?
/ Ю. Куперман // Мелитоп. ведомости. – 2005. – 26 окт. – С. 6.
Остапенко І. Атманай – державне підприємство : (історія радгоспу
«Комуніст») / І. Остапенко // Слово трудівника. – 2003. – 8 лют.
Остапенко І. Атманай – маєток Філіберів / І. Остапенко // Слово тру-
дівника. – 2001. – 13, 20 черв. ; 18 лип.
***
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2011 рік : календар і короткі
довідки з бібліографічними списками / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР
; [відп. за вип. та ред. : І. Степаненко, уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя
: АА Тандем, 2010. – 200 с. – Із змісту : [Конюхов Ф. П., мандрівник ; його
батьки мешкають в с. Атманай]. – С. 153–156.
190 років від дня народження Л. Вукаловича (1823–1865), Національного героя Герцеговини. Жив і помер в с. Салтичія Чернігівського району;
Майбутній герцеговинський воєвода Лука Вукалович народився в селі
Зупці Требиньєнського повіту, що в Герцеговині, в 1823 році в сім’ї сільсько-
го голови Лако Вукаловича. В поселенні проживало близько 400 жителів,
сербів за національністю.
За супротив Османській імперській політиці щодо селян батько Луки
був вигнаний з села і таємно отруєний турками. Мама віддала сина на на-
вчання до зброяра в Требиньє. Провчившись 5 років, він повертається на
батьківщину, і земляки обирають 20-літнього юнака капітаном села.
У 1852 році турки проводять операцію з роззброєння Боснії та Гер-
цеговини, убиваючи при цьому людей. Лука Вукалович підіймає народ на
повстання проти ворога і, заручившись підтримкою князя Чорногорії Да-
нила, стає лідером визвольного руху Герцеговини.
П’ять років тривала війна Герцеговини в союзі з Чорногорією проти Осман-
ської імперії. Потоками лилася кров, відчайдушно боролися патріоти проти
значно більшої турецької сили. Лише в 1862 році було укладено перемир’я, а
потім і мирна угода, за якою Герцеговина отримувала автономію.
Турки та жорстокий князь Сербії Обрекович, боячись авторитету
Луки, декілька разів роблять спроби зрадницьки вбити його. Розуміючи, що
турки не залишать його у спокої, він вирішив просити політичного притул-
ку в Росії. Готуючись до війни з Туреччиною, російська влада дала добро. У
1863 році Лука разом з соратниками Микошем Срезановичем, Петковичем,
Любобратичем, братом Іоном, сином Богданом та з невеликим загоном во-
їнів прибув пароплавом у Бердянськ.
З Бердянська Лука відправив свого сина за сім’єю в Чорногорію, а по
їх прибутті поселяється в степовому селі Салтичія (зараз Чернігівського
району), збудувавши власний будинок, (пізніше тут знаходилась дільнич-
на лікарня). Але недовго судилося жити там Вукаловичу. Підірване в боях
здоров’я, поранення… 6 червня 1875 року він помер і був похований на міс-
цевому кладовищі. Сьогодні знайдено могилу і надмогильний пам`ятник
Луки Вукаловича. Тривалий час сім’я Луки проживала в с. Салтичія, а по-
тім продали будинок і виїхали до Росії. Друзі Вукаловича мешкали в Салти-
чії та Обіточному до 1924–1925 років. Багато нащадків Вукаловича і зараз
проживає в Бердянську, Маріуполі, Москві, Алма-Аті та Кавказі.
Свято бережуть пам’ять про видатного керівника визвольного руху
проти турецького іга і на його батьківщині – в Герцеговині та Чорногорії.
В місті Требиньє йому споруджено пам’ятник, його ім’ям названо одну
з вулиць цього міста. А в роки Другої світової війни в Югославії проти
фашистів діяв партизанський загін його імені. Про одного з онуків Луки
Вукаловича згадує письменник В. Беляев у книзі „Город у моря”.
Література про життя та діяльність
Єременко М. Край шляху Муравського… : нариси з історії Чернігівсько-
го району / Микола Єременко. – Запоріжжя : Лана-друк, 2006. – 438 с. : іл.
– Із змісту : Вукалович Лука. – С. 405–406.
Запорозька старовина. Спец. вип. / НАН України ; НДІ козацтва, Запо-
різ. відділення. – К. – Запоріжжя, 2003. – 435 с. – Із змісту : Антощак М.
Великий герцеговинський воєвода на Запорізькій землі // М. М. Антощак, М.
О. Бережний, Г. І. Калайда. – С. 374–390.
Зубашенко Н. Запорожское село Салтычия и Балканская республика
Герцеговина. Что их связывает? / Николай Зубашенко // Досье. – 2000. –
No38. – С. 10.
185 років тому (1828) царським урядом було засноване Азовське військо. Останній кошовий отаман Задунайської Січі Й. М. Гладкий повернув із Турції запорозьких козаків та розселив навколо м. Олександрівськ (сучасне Запоріжжя);
180 років (1833) від дня заснування смт Якимівка;
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2008 рік : (календар і короткі біблі-
ографічні списки) / Упр. культури та туризму ЗОДА, КЗ «ЗОУНБ ім. Горько-
го» ЗОР. – Запоріжжя : [Поліграф], 2007. – С. 34–36.
180 років тому (1833 рік) була відкрита перша школа в Чернігівці (за вимогою вчителя А. О. Шостака, попечителя – селянина Є. П. Хлепітька, священика П. П. Забаєва);
180 років тому (1833–1838) в Харкові почала видаватися збірка І. І. Срезневського «Запорожская старина» (6 випусків);
175 років від дня народження М. Д. Муравського (1838–1879), революціонера-демократа, чиє життя було пов’язане з Гуляйпільщиною (с. Степанівка);
Український революціонер-демократ Митрофан Данилович Муравський
народився в 1838 році в поміщицькій родині на Харківщині. Коли йому було
всього рік, сім`я переїхала в село Степанівку (нині це село Гуляйпільського
району) Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Село було
панське, тут і пройшло дитинство Митрофана, тут йому вперше довело-
ся стикнутися з важким життям селян-кріпаків, перейнятися їх безправ-
ною долею.
З десяти років хлопець навчався у Катеринославській гімназії, де по-
дружився із книгами. Він захопився віршами Пушкіна, Державіна, Жуков-
ського. Пізніше зачитувався романами та повістями Мерлінського, Дюма,
Вальтера Скотта та інших. Намагався і сам писати вірші про військові
походи і битви, з четвертого класу захопився історією.
Закінчивши гімназію, вступає до Харківського університету (1854).
Тут познайомився з Яковом Бекманом – сином дрібномісного дворянина
Полтавської губернії. Вони часто зустрічалися, сперечалися на політичні
теми, вели розмови про знищення кріпосного права в Росії, почали збирати
рукописні заборонені книги. На початку 1856 року на квартирі Бекмана
створили таємне студентське товариство, члени якого лаяли уряд, засу-
джуючи деспотизм царя Миколи І і жорстоке ставлення до декабристів,
читали твори, в яких критикувався царизм.
У квітні 1856 року в Харкові були розклеєні рукописні листівки, як паро-
дія на царський маніфест про мир (з приводу закінчення Кримської війни).
Після літніх канікул 1856 року товариство мало вже 13 членів, пере-
важну частину яких складало студентство. Товариство мало свою про-
граму, яка передбачала: революційним шляхом повалити самодержавство
і встановити в Росії республіканський лад. Члени товариства затвердили
його статут, обрали президента і секретаря. Їм потрібна була суто полі-
тична (тобто заборонена) література. Цю роботу доручили М. Муравсько-
му. Саме ця організація стала одним із перших революційних товариств у
Росії після Кримської війни. Але його членам бракувало одностайності.
М. Муравський був пристрасним прихильником широкої революційної
пропаганди серед селян і солдатів, яких вважав рушійною силою революції.
Весною 1857 року Муравський написав відозву «До українців», у якій за-
кликав скинути царя і звільнити селян. Він організував випуск рукописного
журналу «Шпіц-бубе». На активність роботи М. Муравського мали вплив
статті Чернишевського і Добролюбова. У січні 1857 року в університеті
почалися студентські протести. Муравський з товаришами став на за-
хист студентів і … поповнив список неблагонадійних. У квітні 1858 року
за участь у студентських заворушеннях він був арештований на 7 днів та
виключений з університету. Взимку 1859 року він переїхав до Києва, де його
прийняли до університету. Тут було організовано літературний гурток,
рукописний журнал «Гласність». Митрофан з товаришами поширював се-
ред студентів твори О. Герцена, М. Чернишевського, Т. Шевченка, бере
активну участь в організації (кінець 1859 р.) недільних шкіл, вбачаючи в
них засіб для ведення революційної пропаганди.
У січні 1860 року в Харкові арештували одного члена таємного товари-
ства. При обшуку знайшли листи і вийшли на Київ. 1 лютого заарештували
Муравського, у якого виявили цілу бібліотеку заборонених творів Герцена
та інших авторів. Посадили в секретний каземат Київської фортеці, у
Харкові судили і вислали в Бірськ Оренбурзької губернії. Але й там він не по-
ривав зв’язків із друзями: організовує недільні школи в селах повіту, працює
писарем у земському суді. В кінці березня 1862 року переїздить до Орен-
бурга (писар в губернському управлінні оренбурзьких киргизів). Посилено
готувався до вступу в університет. Та на початку 1862 року його знову за-
арештували і посадили в Петропавлівську фортецю в Санкт-Петербурзі.
У листопаді того ж року засудили на 8 років каторги з наступним посе-
ленням у Сибіру. Покарання відбував у Нерченській каторзі, а з 1870 року
його перевели на поселення в Оренбурзьку губернію.
У 1874 році М. Муравський був заарештований за пропаганду револю-
ційних ідей серед селян (він приєднався до народників Белебеївського і Че-
лябінського повітів Оренбурзької губернії). Понад чотири роки велося слід-
ство. У січні 1878 року (суд проходив з 18 жовтня 1877 р. по 23 січня 1878
р.) у Перербурзі М. Муравського засудили до 10 років каторжних робіт.
Помер революціонер-демократ у 1879 році в Новоборисівському централі
Тамбовської області.
Про себе Митрофан Данилович писав так: «Я не был ни героем, ни бор-
цом и многого сказать о себе нечего. Единственное крупное достижение,
которое я признаю за собой, это то, что я всегда был смел без нахальства
и осторожен без хитрости. Мне думается, что моя жизнь – это типичная
жизнь честного человека, проживающего свой век в русском царстве».
Таким був український революціонер-демократ Митрофан Данилович
Муравський, наш земляк
Література про життя та діяльність
Муравский Митрофан Данилович // Большая энциклопедия. – М., 2006.
– Т. 31 . – С. 91.
Кушніренко І. Люди Гуляйпільщини : інформ.-довід. видання / І. К. Куш-
ніренко, В. І. Жилінський ; Іван Кушніренко, Володимир Жилінський. – Запо-
ріжжя : Дніпров. металург, 2004. – 223 с. – Із змісту : Митрофан Мурав-
ський. – С. 156–159.
***
Муравський Митрофан Данилович // Славетні запоріжці. ЗНУ [Елек-
тронний ресурс] : Режим доступу : http//sites.znu.edu.ua/slavetni_zp/Му-
равський,_Митрофан_Данилович
175 років від дня народження Л. Д. Феттера (1838– [1913?]), власника пивного, цегельного та лісопильного заводів, почесного громадянина м. Бердянська;
175 років від дня народження М. С. Алаєва (1838–?), директора Бердянської чоловічої гімназії (1881–1886);
170 років тому (1843) на Хортиці, в м. Олександрівську (Запоріжжя) перебував український поет Т. Г. Шевченко;
170 років (1843) від дня заснування с. Софіївка Новомиколаївського району;
170 років від дня народження М. С. Буковського (1843–1910), викладача Бердянської чоловічої гімназії;
160 років (1853) від дня заснування с. Новомихайлівка Чернігівського району;
150 років (1863) запорізькому автозаводу «Комунар»46;
150 років тому (1863) було утворене село Кам`янка;
150 років тому (1863) великий князь Микола Олександрович відвідав м. Бердянськ;
150 років від дня народження Г. Кернеренка (1863–?), українського поета; уродженця слободи Гуляй-Поле Олександрівського повіту Катеринославської губернії (справжнє прізвище – Г. Б. Кернер);
145 років (1868) від дня заснування товариства «Просвіта» в Україні (в т. ч. і на Запоріжжі);
145 років (1868) від дня заснування земських шкіл на Гуляйпільщині (в м. Гуляйполі та с. Санжарівка);
145 років від дня народження Г. Ф. Вороного (1868–1908), видатного математика, чиє життя пов’язане із м. Бердянськом;
145 років від дня народження В. Л. Васильєва (1868–1912), революціонера, одного з ініціаторів грудневого збройного повстання в м. Олександрівську в 1905 р. (голова збройного комітету);
140 років (1873) пожежній частині (СДПЧ-1) Жовтневого району м. Запоріжжя;
140 років (1873) від дня заснування с. Шелюги Якимівського району;
140 років (1873) Михайло-Лукашівській лікарні (Вільнянський район);
140 років (1873) Свято-Покровському храму в м. Оріхів;
140 років від дня народження К. М. Зінківського (1873–1959), письменника і педагога (м. Бердянськ);
140 років від дня народження Г. Бердичівського (1873–?), хірурга (м. Запоріжжя);
140 років тому (1873) було відкрито центральне училище в Гнаденфельді (с. Богданівка Чернігівського району) для дітей менонітів;
135 років (1878) від дня заснування с. Комишуватка Приморського району (на місці вартового посту, встановленого російським полководцем О. В. Суворовим);
135 років тому (1878) В. Л. Беренштам проводив розкопки на о. Хортиця. У цьому ж році острів відвідав М. В. Лисенко та написав оперу «Тарас Бульба». Гільдебран і Грісс будують заводи в Олександрівську;
135 років від дня народження С. А. Дрідзо (революційний псевдонім – А. Лозовський) (1878–1952), відомого діяча міжнародного профспілкового руху, вченого, дипломата; уродженця с. Новоданилівка Оріхівського району;
135 років від дня народження Георгія (Делієва С. Г.) (1878–1937), єпіскопа Українського екзархату Російської Православної Церкви. 1905–1915 рр. – законовчитель Олександрівського комерційного училища й жіночої гімназії. Репресований;
130 років від дня заснування Бердянського заводу «Дормаш» (колишні майстерні з виготовлення і ремонту сільськогосподарського реманенту німецького колоніста Д. Шредера);
130 років від дня народження О. О. Фірсова (1883–1937), інженераконструктора, засновника радянських швидкісних танків (Т-34); уродженця м. Бердянська;
130 років від дня народження О. О. Дюміна (1883–1918), голови першої Бердянської більшовицької Ради;
130 років від дня народження Є. С. Павловської (Нарушевич) (1883–1967), учасниці культосвітнього руху; уродженки м. Мелітополя;
130 років від дня народження Г. І. Сергієнка (Серьогіна) (1883–1937), активного учасника махновського руху;
125 років тому (1888) в м. Олександрівську почав діяти молитовний дім (зараз діюча синагога: м. Запоріжжя, вул. Тургенєва, 22);
125 років тому (1888) в Петербурзі видали книги Д. І. Яворницького «Запорожье в остатках старины и преданиях народа»;
125 років від дня народження А. Матросенка (1888–1921), активного учасника махновського повстанського руху; уродженця с. Софіївка Бердянського повіту;
120 років тому (1893) на Запоріжжі відбулася перша маївка;
120 років тому (1893) засноване бельгійсько-російське товариство «Повіанс», яке почало розробку залізорудного родовища Корсак-Могила (в районі с. Мануйлівка Приморського району);
120 років від дня народження О. Ю. Анголенка (1893–1921), учасника громадянської війни;
120 років від дня народження В. Ф. Білаша (1893–1938), активного учасника махновського руху (начальник оперативного відділу штабу, начальник штабу, заступник голови Ради Революційної Повстанської Армії України (махновців) ; уродженця с. Новоспасівка (нині – с. Осипенко) Бердянського району;
120 років від дня народження П. І. Гончаренка (1893–1921), відомого командира махновського повстанського руху; уродженця с. Новоспасівка (тепер – с. Осипенко) Бердянського району. 1919 – 1921 рр. – командир Новоспасівського загону;
120 років (1893) Свято-Миколаївській церкві (м. Запоріжжя);
120 років від дня народження М. І. Підкови (1893–1938), активного учасника махновського руху; уродженця с. Федорівка Олександрівського повіту;
115 років (1898) від дня заснування Спасо-Преображенської церкви в с. Кінські Роздори Пологівського району;
115 років тому (1898) закінчилося будівництво храма караїмов (кенаси) в м. Бердянську;
110 років тому (1903) лікарем А. В. Корвацьким була заснована земська (зараз – І міська) лікарня в Мелітополі;
110 років (1903) від дня заснування в м. Олександрівську (Запоріжжя) школи-хутора глухонімих47;
110 років (1903) від дня заснування бібліотеки Запорізького державного медичного університету;
110 років тому (1903) в м. Олександрівську побудовано «Народний дім»48;
110 років тому (1903) в м. Мелітополь засноване товариство «Яслі»;
110 років тому (1903) в Чернігівці засновано кредитне товариство (число пайщиків в 1914 р. складало 2285 чол.);
110 років тому (1903) в с. Кам`янському Василівського району був побудований вітряк;
110 років від дня народження М. Ф. Сосіна (1903–1977), Героя Радянського Союзу. Командир відділення 60-го окремого штурмового інженерносаперного батальйону сержант Сосін відзначився під час штурму сильно укріпленого вузла оборони противника в районі м. Мелітополя;
110 років від дня народження Х. Я. Головатюк (1903–1978), Героя Соціалістичної Праці, свинарки колгоспу ім. ХХІ з`їзду КПРС (Токмацький район);
100 років тому (1913) відомий російський археолог М. І. Веселовський (1848–1918) розкопав курган Солоха (поблизу с. Велика Знам`янка Кам`янсько-Дніпровський район);
100 років тому (1913) в м. Олександрівську почали будувати земську лікарню (зараз – обласна дитяча лікарня);
100 років від дня народження В. М. Авраменка (1913–1972), Героя Радянського Союзу;
100 років від дня народження П. П. Кашпурова (1913–1944), Героя Радянського Союзу. Заступник командира 120-го гв. стрілец. полку 3-го Укр. фронту, майор Кашпуров відзначився в боях за м. Запоріжжя;
100 років від дня народження І. Ф. Горіна (1913–?), керівника партизанського загону «За Батьківщину»; уродженця смт Михайлівка;
100 років від дня народження Є. М. Краковського (1913–2000), який залишив помітний слід в організації охорони здоров`я населення в Запоріжжі;
100 років від дня народження В. О. Конкіна (1913–1998), журналіста (газета «Индустриальное Запорожье», завідуючий відділом спорту);
100 років від дня народження В. С. Мазуркевич (1913–1973), запорізької письменниці;
100 років від дня народження О. К. Шаферовського (1913–1984), запорізького художника;
100 років тому (1913) російський шансоньє Л. О. Утьосов (1895–1982) приїхав до Олександрівська та поступив до пересувного театру В. А. Азамата-Рудзевича, познайомився з актрисою О. Ленською, майбутньою дружиною;
90 років (1923) ВАТ «Першотравневий завод сільгоспмашин» (м. Бердянськ);
90 років (1923) Мелітопольському державному педагогічному університету ім. Б. Хмельницького49;
90 років (1923) СПТУ No 14 (Запорізького електровозоремонтного заводу);
90 років (1923) ПТУ No 19 (зараз – Бердянський машинобудівний професійний ліцей);
90 років від дня смерті П. П. Бузука (1879–1923), організатора і керівника “Хортицького товариства охоронців природи”;
90 років від дня народження Я. В. Бочарова (1923–1943), Героя Радянського Союзу. Командир гармати 76-го гв. стрілец. полку Південнозахідного фронту ст. сержант Бочаров особливо відзначився на підступах до м. Запоріжжя у жовт. 1943 р. Похований в м. Вільнянську. Його іменем названа одна з вулиць обласного центру;
90 років від дня народження К. Т. Великого (1923–1943); уродженця м. Запоріжжя;
90 років від дня народження М. П. Полякова (1923–1943), Героя Радянського Союзу. Навідник розрахунку ПТР 453-го стрілец. полку Південно-Західного фронту 29 верес. 1943 р. у бою за с. Новоолександрівка Запорізького району у критичну мить кинувся назустріч ворожому танку зі зв’язкою гранат. Іменем Героя названа вулиця та СШ No 93 в Шевченківському районі м. Запоріжжя;
90 років від дня народження С. К. Тимофієва (1923–1944), Героя Радянського Союзу; уродженця с. Астраханка Мелітопольського району;
90 років (1923) М. Ф. Кривошию, учаснику Великої Вітчизняної війни, редактору газети «Південна зоря» (1960–1986), заслуженому працівнику культури України, почесному громадянину м. Бердянська (2005);
90 років (1923) І. В. Іванцю, запорізькому художнику; уродженцю міста Оріхів;
90 років (1923) І. Г. Воробйову, поету; уродженцю м. Вільнянська;
85 років тому (1928) почався розвиток легкої атлетики в Запоріжжі;
80 років (1933) Запорізькому медучилищу Придніпровської залізниці;
80 років (1933) В. О. Орлову, Герою Соціалістичної Праці (1974), народному депутату ВР СРСР (9–10 склик.). З 1958 р. – сталевар комбінату «Запоріжсталь»;
80 років (1933) від дня заснування Запорізької школи греко-римської боротьби (тренер – О. Фешотт);
80 років (1933) Пологівському ПТУ No 13;
80 років (1933) Р. М. Шевченку, доктору медичних наук (1978), професору (1992); 1964 р. – начальник відділу спеціалізованої медичної допомоги Міністерства охорони здоров`я УРСР; 1965 р. – помічник міністра охорони здоров`я УРСР; уродженець с. Юріївка Оріхівського району;
80 років (1933) А. Д. Цвяткову, заслуженому будівельнику України та СРСР; з 1957 р. – бригадир Запорізького спеціалізованого управління No 124 «Стальконструкція»; уродженець с. Коларівка Приморського району;
80 років (1933) Л. Орестенко, вишивальниці, члену Національної Спілки майстрів народного мистецтва України;
75 років (1938) Токмацькому механічному технікуму;
75 років (1938) Малокатеринівській гімназії (Запорізький район);
75 років тому (1938) побудовано «Круглий будинок» – перлину Соцміста. В Нью-Йорку цього ж року проект Соцміста (архітектурний ансамбль забудови центру м. Запоріжжя) отримав золоту медаль;
75 років (1938) Оріхівській середній школі No 2;
75 років (1938) В. А. Чабаненку, професору ЗНУ, поету;
75 років (1938) А. М. Яворському, журналісту;
75 років (1938) М. О. Бережному, колишньому директору Обіточненського СПТУ No 53 (Чернігівський район);
70 років (1943) ВАТ «Запорізький вторчермет»;
70 років (1943) ТОВ Стальконструкція-103»;
70 років (1943) ПТУ № 2 (м. Запоріжжя);
70 років (1943) Бердянській трикотажній фабриці50;
70 років тому (1943) в м. Мелітополі був організований молодіжний підпільний загін «За Батьківщину»;
70 років (1943) Мелітопольському професійному ліцею сервісу;
65 років (1948) ПОГ «Запорізьке учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих»;
65 років (1948) дитячому ансамблю народного танцю БК «АвтоЗАЗ»;
65 років (1948) ЗАТ «Промислове товариство «Азовкабель»;
65 років (1948) ВАТ Запоріжтрансформатор»;
65 років (1948) Запорізькому будівельному технікуму;
65 років від дня народження М. М. Глаголєва (1948–2007), художника, члена ЗОНСХУ;
65 років (1948) В. А. Челишеву, заступнику головного редактора журналу «Журналіст»; працював у редакціях запорізьких газет, обирався народним депутатом СРСР першого скликання;
65 років (1948) Запорізькій обласній клінічній лікарні;
65 років (1948) Запорізькому обласному центру туризму і краєзнавства учнівської молоді;
65 років (1948) від дня заснування обласної організації товариства «Знання»;
65 років (1948) ВАТ «Завод залізобетонних виробів-5» (м. Мелітополь);
60 років тому (1953) побудовано нове приміщення вокзалу Запоріжжя-1;
60 років (1953) від дня заснування обласної психіатричної лікарні;
60 років від дня народження В. М. Сидоренка (1953–1981), старшого лейтенанта; уродженця м. Запоріжжя. Загинув в Афганістані;
55 років (1958) Бердянському заводу скловолокна;
55 років (1958) від дня заснування санаторію-профілакторію ВАТ «Дніпроспецсталь»;
55 років (1958) від дня заснування Запорізького клубу юних моряків;
55 років (1858) від дня заснування Мелітопольської народної хорової капели;
50 років (1963) Шевченківському району м. Запоріжжя;
50 років (1963) Запорізькому боксерському спортклубу «Бойові рукавиці»;
50 років тому (1963) в м. Запоріжжі відкрився універмаг «Україна»;
50 років (1963) Кам`янсько-Дніпровському історико-археологічному музею;
50 років (1963) Василівській взуттєвій фабриці;
50 років (1963) багатотиражній газеті «Рабочее слово» (ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат»);
45 років (1968) від дня заснування ВАТ «Завод «Запоріжавтоматика»;
45 років (1968) Запорізькому філіалу Державного інституту з проектування підприємств електропромисловості «Гіпроелектро»;
45 років (1968) факультету фізичного виховання ЗНУ;
40 років (1973) від дня заснування санаторію-профілакторію ЗАлКу;
40 років (1973) газеті «Запорізький університет»;
40 років (1973) Мелітопольському міському фотоклубу;
40 років (1973) народному самодіяльному вокальному ансамблю «Яблунька» (БК «Орбіта», м. Запоріжжя);
40 років (1973) народному самодіяльному жіночому вокальному ансамблю «Дніпряночка» (БК «Металург», м. Запоріжжя);
40 років (1973) самодіяльному дитячому духовому оркестру Чубарівського сільського будинку культури Пологівського району;
35 років (1978) Запорізькому професійному ліцею сервісу;
35 років (1978) Токмацькому краєзнавчому музею 51;
30 років (1983) ВАТ «Запоріжнафтопродукт»;
30 років (1983) СШ № 65 м. Запоріжжя;
30 років (1983) Токмацькому туристичному клубу;
25 років (1988) від дня заснування Запорізького обласного відділення Дитячого фонду України;
25 років (1988) ТОВ «Інженерно-будівельне підприємство «Форт» (м. Запоріжжя);
20 років (1993) ВАТ «Завод малогабаритних трансформаторів» (м. Запоріжжя);
20 років (1993) від дня заснування полку патрульно-постової служби міліції м. Запоріжжя;
20 років (1993) ТОВ «Ольф» (м. Запоріжжя);
20 років (1993) факультету післядипломної освіти ЗНУ;
20 років (1993) школі козацького бойового мистецтва «Спас» (м. Запоріжжя);
20 років тому (1993) в м. Запоріжжі, навпроти Палацу культури ім. Т. Г. Шевченка, урочисто відкрито пам’ятник городянам, що були закатовані та розстріляні есесівцями;
20 років тому (1993) відкрито пам’ятник загиблим студентам та викладачам ЗНУ;
20 років тому (1993) відкрито пам’ятник загиблим фронтовикам в селі Червоне Озеро Куйбишевського району;
20 років (1993) недільній школі при храмі Петра і Февронії (м. Запоріжжя);
20 років (1993) Запорізькому біблійному коледжу;
20 років (1993) ансамблю пісні і танцю «Запорожці» (Запорізька обласна філармонія)52;
20 років (1993) Запорізькому регіональному управлінню Приватбанку;
20 років (1993) танцювальному колективу – кабаре «Олександрівський повіт» (м. Запоріжжя);
20 років (1993) Запорізькому клубу знайомств для інвалідів «Надія»;
20 років (1993) Запорізькій студії авторської пісні;
20 років (1993) Великобілозерському району;
20 років тому (1993) в м. Пологи відбулася презентація українсько-італійського спільного підприємства «Дніпрокераміка»;
20 років тому (1993) Оріхівському краєзнавчому музею;
20 років тому (1993) в с. Благовіщенка Кам`янсько-Дніпровського району засновано музей;
20 років тому (1993) в м. Гуляйполе споруджено пам’ятник Н. Махну;
20 років тому (1993) в смт Веселе урочисто відкрили пам’ятник десантникам груп «Моряки» та «Енергетики»;
20 років (1993) філологічному факультету МДПУ;
20 років (1993) Запорізькому обласному товариству вірменської культури;
20 років (1993) від дня заснування Мелітопольської міської єврейської громади;
20 років (1993) чеському фольклорному ансамблю «Богемія» (м. Мелітополь);
20 років (1993) хору «Таврійські зорі» (Токмацький район);
20 років тому (1993) Бердянському телебаченню;
20 років (1993) зоологічному парку «Таврія» (Новомиколаївський район);
15 років (1998) НДІ біорізноманіття наземних та водних екосистем України (при МДПУ);
15 років (1998) запорізькій школі «Основа»;
15 років (1998) обласному благодійному фонду «Дитинство»;
15 років (1998) кафедрі дошкільного виховання Запорізького інституту післядипломної педагогічної освіти;
15 років (1998) літоб’єднанню письменників Гуляйпільщини і заснування Фонду підтримки літераторів;
15 років (1998) від дня заснування муніципального театру-лабораторії «Vie» (о. Хортиця);
15 років (1998) жіночому монастиреві (с. Жовтневе Токмацького району);
15 років (1998) від дня відкриття церкви поблизу 9-ї лікарні м. Запоріжжя;
15 років тому (1998) побудували баптистський молитовний дім на Бабурці (м. Запоріжжя);
15 років (1998) Запорізькому благодійному фонду ЕОЦ «Мазаль Тов» (Будинок Макса Гранта, м. Запоріжжя);
15 років тому (1998) заснована лабораторія Ренесансних студій (ЗНУ);
10 років тому (2003) побудований Запорізький храм ведичної культури (вул. К. Маркса, 101);
10 років (2003) «Годиннику закоханих» на бульварі Шевченка в м. Запоріжжі;
10 років тому (2003) заснували загальні Всеукраїнські пленери «Хортиця крізь віки»;
10 років (2003) від дня заснування дочірнього підприємства «Бердянський завод сільгосптехніки» ВАТ «Бердянський «Агротехсервіс»;
5 років тому (2008) побудований зимовий храм на честь Амвросія Оптинського (чоловічий монастир в м. Токмак);
5 років (2008) від дня заснування Інституту педагогіки і психології на базі двох факультетів Бердянського державного педагогічного університету
04.08.2022
Переглядів - 266