03.03 — 75 років (1940) А. Ф. Сокуру, запорізькому краєзнавцю;
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліографічними списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко – ред., Шершньова І. — укладач]. – Запоріжжя, 2009. – С. 16-17.
05.03 — 110 років від дня народження В. І. Сокола (1905-2001), укр. письменника ; уродженця с. Гусарка (нині — Куйбишевського району). Емігрував до США(1979) а потім до Австралії (1986)
07.03 — 70 років від дня народження Ю. М. Очкіна (1945-1983), майора, співробітника військової контррозвідки; загинув в Афганістані
(Шершньова І. В.)
Очкін Юрій Михайлович народився 7 березня 1945 року в с. Павлівка Васильківського району Дніпропетровської області. Працюючи токарем на виробництві п/с 18, закінчив вечірню середню школу № 70 в м. Запоріжжі, одночасно навчався і в аероклубі. Після завершення навчання у Харківському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (1965-1969) служив у Середньоазіатському військовому окрузі старшим льотчиком-інструктором. З 1976 року проходив службу в особовому відділі КДБ СРСР. У вересні 1982 року відряджений для проходження служби до Афганістану, п/п 226630, провінція Джелалабад. 13 вересня 1983 року офіцер Ю. М. Очкін, вірний військовій присязі, проявивши мужність і відвагу при виконанні військового обов’язку, загинув. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
Похований на Першотравневому кладовищі в м. Запоріжжі.
2011 року вийшла книга «Особая миссия. Сотрудники КГБ СССР вспоминают об Афганской войне. 1979-1989 гг.» (автор-укладач Віктор Григорович Руденко). В ній вміщено спогади полковника ФСБ РФ у відставці Павла Федоровича Кудасова про його службу в ДРА (8.02.1982 — 8.02.1984), де глава «Трагедия на дороге» розповідає про останні дні життя Юрія Михайловича Очкіна та його трагічну загибель.
Література про життя та діяльність
Книга пам`яті України. Інтернаціоналісти. Запорізька область. Т. 23 (і) / [гол. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – 320 с. – Із змісту : Очкін Юрій Михайлович. – С. 61.
Евтушенко Ю. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погиблих в Афганистане и других локальних войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавець, 1994. – 80 с. – Из содерж. : Очкин Юрий Михайлович. – С. 48-49.
Руденко В. Особая миссия. Сотрудники КГБ СССР вспоминают об Афганской войне. 1979-1989 гг. [Электронный ресурс]. – Воронеж, 2011. – 284 с. – Режим доступа : http://okopka.ru/r/rudenko_w_g/text_0010.shtml
07.03 — 50 років від дня народження В. В. Феленка (1965-1984), воїна-афганця; уродженця с. Максимівка Вільнянського району. Загинув в Афганістані
Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста / відп. за вип. : І. П. Степаненко – ред., Шершньова І. — укладач]. – Запоріжжя : Тандем, 2010. – С. 78 – (Міста і села Запорізької області. Вип. 3).
09.03 — 85 років (1930) І. П. Завгороднєму, завідувачу кафедрою промислового транспорту ЗМІ (нині — ЗНТУ), лауреату Державної премії України (1979), уродженцю с. Мала Білозерка Василівського району
11.03 — 100 років від дня народження Г. Є. Ткачова (1915-1987), Героя Радянського Союзу (1945); уродженця с. Велика Знам`янка Кам`янсько-Дніпровського району
11.03 — 60 років (1955) Т. В. Єншуєвій, старшому викладачу ЗНТУ (кафедра дизайну), голові Запорізького обласного відділення Спілки дизайнерів України
(Нагорна Г. М.)
Народилася 11 березня 1955 р. у м. Чугуєві Харківської області. Освіту здобувала на архітектурному відділенні Київського державного художнього інституту. Трудову діяльність розпочала в 1979 р. архітектором в державному проектному інституті «Запоріжцивільпроект». Протягом 1979-1986 рр. приймала участь у проектуванні всіх мікрорайонів міста Запоріжжя, була автором індивідуальних проектів міських об’єктів житлового призначення. За період професійної діяльності проявились її творчі здібності, висока працездатність і нестандартне мислення. В 1986 році Тетяну Вікторівну запрошують на посаду художника-конструктора першої категорії на Запорізький автомобільний завод «АвтоЗАЗ», де вона приймала участь в розробці художньо-конструкторських проектів автомобілів «ЗАЗ 1103», «ЗАЗ 1105».
В 1997 р. Тетяна Вікторівна вступила до Союзу дизайнерів України (СДУ), а в 2004 році обирають головою Запорізької організації Спілки дизайнерів України. Під її керівництвом учасники спілки приймають активну участь у міжнародних і всеукраїнських творчих дизайнерських виставках.
Протягом 2006-2013 рр. Т. Єншуєва активно займалася історико-архітектурним відтворенням Запоріжжя. Зокрема вона провела унікальне дослідження архівних креслень найбільш значущих і відомих будинків старого Олександрівська, вивчила їх залишки, які збереглися до наших днів і на їх основі відтворила в графічних малюнках споруди минулих століть. Результати цієї важливої для суспільства історико-архітектурної роботи були представлені на чотирьох персональних виставках, які відбулися в Запоріжжі. Одна з них була розгорнута, до речі, в обласній універсальній науковій бібліотеці імені О.М. Горького. Ці події мали не тільки місцевий, але і всеукраїнський резонанс, а досягнення автора отримали високу оцінку провідних спеціалістів у галузі архітектури і дизайну.
Досвід творчої роботи Т. В. Єншуєвої знайшов своє успішне застосування в її педагогічній діяльності, вона з 2002 р. працює старшим викладачем Запорізького національного технічного університету, готує майбутніх спеціалістів із дизайну.
За багаторічну працю, вагомий особистий внесок у розвиток дизайну і культурного середовища Запорізького регіону Асоціацією навчальних закладів України Тетяну Вікторівну відзначено нагрудним знаком «За розбудову освіти» (2010 р.), грамотою Спілки дизайнерів України (2007 р.), грамотою Запорізької міської ради (2006 р.), почесним знаком Спілки дизайнерів України «За розвиток дизайну» (2012 р.), Подякою Запорізької облдержадміністрації (2014 р.).
Література про життя та діяльність
Александровск. Архитектура : [изоматериал] : альбом графических работ / авт. — сост. Т.В. Еншуева. — Запорожье : Авангард, 2013. — 34 с. : ил.
В краеведческом музее представили архитектурное наследие Александровска : [открылась выставка Т. Еншуевой] // Репортер. — 2013. — 12 дек. (№50).- С.29.
В центральной библиотеке показывают дореволюционное Запорожье : [о выставке работ дизайнера Т. Еншуевой «Александровск. Архитектура» в библиотеке им. Горького] // Репортер. -2013. — 20 июня. — С.25.
Петраков Г. К истории — через рисунок : [в ЗОУНБ им. Горького состоялась презентация выставки работ и альбома пред. обл. орг-ции Союза дизайнеров Украины Т. Еншуевой «Александровск. Архитектура»] / Григорий Петраков // Рабочая газ. — 2013. — 15 июня. — С. 4.
[В библиотеке открылась персональная выставка и презентация альбома «Александровск. Архитектура» Т. Еншуевой] // МИГ. — 2013. — 13 июня. — С.6.
На четвертом этаже областной библиотеки им. А. Горького 11 июня состоялось открытие персональной выставка и презентация альбома «Александровск. Архитектура» председателя запорожского отделения Союза дизайнеров Украины, старшего преподавателя кафедры «Дизайн»ЗНТУ, архитектора Т. Еншуевой…] // МИГ.- 2013.- 13 июня. — (№24). — С.6.
14.03 — 60 років (1955) О. В. Серебрянському, радянському футболісту (напівзахисник), українському спортивному функціонеру та тренеру, чемпіону СРСР (1983), майстру спорту СРСР (1983); уродженцю м. Запоріжжя
(Маркова Л. В.)
Майбутній відомий футболіст Олег Васильович Серебрянський народився 14 березня 1950 року в Запоріжжі, де його батько, офіцер, проходив службу. З переїздом родини до Херсону, Олег захоплюється футболом. П’ятнадцятирічного спортсмена запрошують грати за шкільну збірну України, яка перемагає на всесоюзній Спартакіаді. Він стає гравцем молодіжного складу херсонського „Локомотиву”, а в 1972 році хлопця запрошують грати за молодіжну команду до київського „Динамо”, в складі якої двічі стає переможцем чемпіонату СРСР серед дублерів.
В вищій лізі чемпіонату СРСР Олег Серебрянський дебютує 1976 року в складі одеського „Чорноморця”. Його спортивна кар’єра пов’язана з багатьма провідними клубами України: він грав за київське „Динамо”, дніпропетровський „Дніпро, павлоградський „Колос”, сімферопольську „Таврію”. Найуспішним для футболіста став 1983 рік: „Дніпро”, за який на той час грав Серебрянський, став вперше став чемпіоном СРСР, а сам півзахисник — кращим асистентом команди, віддавши 9 голових передач.
Завершивши свою ігрову кар’єру у 1986 році через чисельні травми, О. Серебрянський працював завучем сімферопольської СДЮШОР, тренував другий склад команди „Таврія” і молодіжну збірну Криму. На початку 90-х, разом з дружиною, майстром спорту з гімнастики Любов’ю Серебрянською приймає участь у створенні сімферопольської школи художньої гімнастики, а згодом очолює спортивний клуб художньої гімнастики „Грація”. Його дочка Катерина Серебрянська – вихованка цього клубу – олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики. Сьогодні чемпіон СРСР (1983), переможець першості першої ліги СРСР (1980), чемпіон Української РСР (1987) Олег Серебрянський проживає у Києві.
Література про життя та діяльність
Кудырко А. Футбол Украины — 2008 : стат. справочник / А. Л. Кудырко. – К. : КНТ, 2008. – 528 с. – Из содерж. : Серебрянский Олег. — С. 464.
Серебрянский Олег Васильевич [Электронный ресурс] // Википедия. — Режим доступа : http://uk.wikipedia.org
15.03 — 155 років від дня народження В. А. Хавкіна (1860-1930), видатного лікаря-мікробіолога (виготував протихолерну вакцину), життя якого було пов’язане з м. Бердянськ;
Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2000 рік / ЗОУНБ ім. Горького ; уклад. : І. Шершньова, Г. Нагорна. — Запоріжжя, 1999. — С. 13-14.
17.03 — 60 років від дня народження В. І. Чешенка (1955-1988), старшого лейтенанта, старшого льотчика літака МіГ-21 ; уродженця м. Запоріжжя. Загинув в Афганістані
(Шершньова І. В.)
Чешенко Віктор Іванович народився 17 березня 1955 року в м. Запоріжжі. Закінчивши місцеву школу № 28, навчався у Харківському вищому авіаційному училищі льотчиків (1972-1976). За розподілом служив у Туркестанському військовому окрузі (в/ч 29693). У грудні 1979 року В. І. Чешенко був відряджений до Афганістану (п/п 95962). 1 серпня 1980 року при виконанні бойового завдання під час штурмового удару позицій противника пілотований ним літак був збитий в районі Джабаль-Уссараджа. Віктор загинув. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.
Похований на Капустяному кладовищі в м. Запоріжжі.
Література про життя та діяльність
Книга пам`яті України. Інтернаціоналісти. Запорізька область. Т. 23 (і) / [гол. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – 320 с. – Із змісту : Чешенко Віктор Іванович. – С. 87.
Евтушенко Ю. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погиблих в Афганистане и других локальних войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавець, 1994. – 80 с. – Из содерж. : Чешенко Виктор Иванович. – С. 73.
***
Марковский В. От первого до последнего дня войны. МиГ-21 в Афганистане [Электронный ресурс] // Авиация и космонавтика. – 2011. — № 2. – С. 10. – Режим доступа : http://www.rulit.net/books/aviaciya-i-kosmonavtika-2011-02-read-219
18.03 — 165 років від дня народження С. О. Бершадського (1850-1896), російського історика, юриста, професора кафедри історії та філософії права Санкт-Петербурзького університету; уродженця м. Бердянськ
21.03 — 60 років (1955) П. Х. Чілібі, радянському футболісту (захисник); уродженцю м. Запоріжжя
(Чубенко Л. М.)
Петро Христофорович Чілібі народився у Запоріжжі21 березня 1955 року, де й почав робити перші кроки у великому футболі. У 1973році юний захисник потрапив до дублюючого складу запорізького «Металурга», а трохи згодом одразу й до основного. А далі була служба в армії та виступи за одеський СКА, у складі якого він ставав чемпіоном та призером чемпіонатів УРСР та переможцем першості Збройних Сил СРСР. Після двох років виступів у армійському клубі Петро Христофорович перебрався до іншого одеського клубу, яким став «Чорноморець», де у складі «моряків» відігравши чотири сезони у вищій лізі чемпіонатуСРСР, прийняв рішення повернутися до рідного Запоріжжя.
Однак у «Металурзі» він затримався ненадовго, перейшовши додніпропетровського«Дніпра». Того сезону дніпропетровці здобули бронзові нагороди, проте П. Чілібі через травми провів на полі лише 8 поєдинків і опинився за межею медалістів. Після цього він знову вирушив до Одеси, де поповнив лави місцевого СКА. Демонструючи прекрасну гру, Петро Христофорович став справжнім лідером колективу, провівши у складі одеситів більше двох сотень матчів у яких показав досить непогану, як для захисника, результативність, вразивши ворота суперників 26 разів. Усього за кар’єру він зіграв 445 матчів і забив 35 голів (вища ліга СРСР: 110 матчів, 3 голи; перша ліга СРСР: 33 матчі, 1 гол, друга ліга СРСР: 226 матчів, 26 голів).
Петро Чілібі — найбільш титулований футболіст-ветеран України. У його активі перемоги у турнірі European Master Games-2008 та безліч трофеїв національного значення на клубному ветеранському рівні, а у складі збірної України він став володарем Кубку світу та переможцем Чемпіонату Європи серед ветеранів. В принципі, саме завдяки Петру Христофоровичу й почав набирати обертів ветеранський футбольний рух України після того, як у1993 році Чілібі заснував команду «Рішельє»та став її граючим головним тренером.
У2006 році Петро Чілібі презентував книгу власних спогадів «Футбол та життя на мою користь», котру присвятив цілій низці відомих гравців та тренерів, що лишили помітний слід у історії радянського футболу. У липні 2011 року Петра Христофоровича було обрано президентом федерації міні-футболуОдеси, а 5 липня 2012року — президентом Федерації футболу Одеської області.
Відзначаючи досягнення П. Х. Чілібі, у 2005 році Федерація футболу України нагородила ветерана медаллю „За заслуги”.
Література про життя та діяльність
Звёзды запорожского «Металлурга» / сост. В. Власов, А. Карчевский, А. Копелиович, И. Павленко. – Запорожье : Просвіта, 2014. – 144 с.
Петр Чилиби и Юрий Усатюк презентовали книгу «Футбол и жизнь» [Электронный ресурс]. — Режим доступа к статье : http://football.sport.ua
23.03 — 30 років (1985) Запорізькій міській дитячій філармонії
25.03 — 90 років (1925) Б. К. Єгорову, члену Запорізької організації Національної спілки художників України
(Савкіна О. А.)
Твори Бориса Кузьмовича Єгорова різних періодів по праву можна назвати хронікою Запоріжжя, його нетлінною живою історією. Головне в творчості майстра – міський пейзаж, вулиці, куточки Запоріжжя, які він писав, починаючи з 1950-х років.
Творчий шлях Б. Єгорова почався більше 60 років тому. Майбутній художник народився в 1925 році в місті Знам’янка Кіровоградської області в родині залізничника. Ще змалечку хлопець малював щось на кожному уроці – дружній шарж чи якусь замальовку. Після школи юнак здобував професію кочегара паровозу, а весь вільний час залюбки малював.
Велика Вітчизняна війна змусила шістнадцятирічного Бориса Єгорова піти до народного ополчення, з гвинтівкою в руках захищати залізничний вузол Знам’янки від фашистських літаків.
По війні палка мрія стати художником привела юнака до Одеського художнього училища імені М. Б. Грекова. Його педагогами були професор Л. О. Мучник, М. О. Шелюто, М. Д. Тодоров. Закінчив Єгоров училище у 1950 році, захистивши дипломну роботу «Молотьба» на „відмінно”.
Ще в студентські роки Борис Єгоров приймав участь в обласних, республіканських та всесоюзних виставках, відпрацьовував свою особливу техніку, свої улюблені теми: сільські та міські пейзажі.
Приїхавши за направленням до Запоріжжя, художник долучився до місцевого товариства художників, заснованого 1948-го року. Колектив працював згуртовано, піднесено: писали натурників, виходили з етюдниками в руках на природу, захоплено відтворювали в малюнках, живопису новобудови міста.
Борис Кузьмович успішно поєднував творчу і педагогічну діяльність, керував образотворчою студією робочої молоді в Будинку культури ДЕЗа (1952-1959). Тоді ж Борис Єгоров познайомився, а потім потоваришував з онукою та праонукою Т. Г. Шевченка. Їх яскраві спогади надихнули митця на проникливе полотно «Кобзарі» (1970). Ще на одному Єгоров зобразив онуку й правнучку Т. Г. Шевченка з бандурою (1959). Зараз ці роботи зберігаються на Батьківщині художника — в музеях Знам’янки і Кіровограда.
Тонко, поетично сприймаючи природу, художник з захопленням мандрував і відтворював неосяжні простори Вітчизни. Не раз бував на Кавказі, в Прибалтиці, на карпатських полонинах, у Седневі на Чернігівщині, на берегах Азовського, Чорного та Балтійського морів. Згодом яскраві враження знайшли відбиття в пейзажному циклі: «Балтійське море», «Сірий день. Парк у Паланзі», «Море штормить», «Сосна на березі Чорного моря» тощо. До лав НСХУ Бориса Єгорова прийняли далекого 1972 року.
На обласних художніх виставках, присвячених 50-річчю Дніпрогесу та «Запоріжсталі», полотна Б. К. Єгорова «Весняне мереживо», «Домни» та «Індустріальний ранок» здобули високу оцінку мистецтвознавців і згодом надійшли до Запорізького художнього музею. Нині в колекції останнього зберігається 49 живописних і графічних творів майстра, з них 35 – щедро подаровані автором.
Твори Бориса Кузьмовича різних періодів, починаючи з 1950 року, по праву можна назвати хронікою Запоріжжя, його живою історією. Дійсно, за багато років художник встиг намалювати наше місто таким, яким ми вже ніколи його не побачимо: «Остання хата на Набережній» (1952), «Новобудови на площі Профспілок» (1955), «Проспект будується. Вулиця 12 квітня» (1954), «Золота Хортиця» (1954). Оспівуючи красу міста, художник акцентує увагу на тому, що місто, де ми живемо – чудове! Серед міських пейзажів Бориса Єгорова є твори, які можна розцінювати як історичні документи Запоріжжя. А його образи людини праці – доярки, металурги, вчені, пілоти, медсестри та механізатори — це, в першу чергу, духовна краса.
Незважаючи на проблеми зі здоров’ям, що виникли у 80-ті роки, Б. К. Єгоров не втрачає оптимізму й не покладаючи рук працює на ниві мистецтва.
Вагомий доробок майстра продемонстрували його персональні ретроспективні виставки в Запоріжжі (1988, 2002, та 2010 р.), в Кракові (Польща) 2001 року.
Твори Б. К. Єгорова, зберігаються у Запорізькому, Кіровоградському, Київському, Одеському музеях, Народному музеї історії Запорізької міліції, в приватних колекціях України, Росії, Польщі.
За багаторічну натхненну й плідну працю Борис Кузьмович нагороджений медаллю «Ветеран праці», дипломами й почесними грамотами Запорізької облдержадміністрації та Міністерства культури і туризму України.
Незважаючи на поважний вік, у художника багато творчих планів, серед яких робота над картинами духовної тематики.
Література про життя та діяльність
Борис Єгоров. Подих епохи. Доброта і правда мистецтва : персональна виставка творів до 85-річчя від дня народження. Живопис. Графіка : каталог / [упоряд. та коректор Тамара Гончаренко] ; М-во культури і туризму України, Запоріз. орг-ція Нац. Спілки художників України, Запоріз. художній музей. – Запоріжжя : [Лана принт], 2010. – 56 с. : іл.
VIII Всеукраїнський пленер «Хортиця крізь віки». — Запоріжжя, 2010. — 85 с. — Із змісту : Єгоров Б. — С. 26-27.
Енциклопедія Сучасної України. Т. 9 : Е-Ж / голов. редкол. : Дзюба І. М. (співголова) [та ін.]. – К. : [Поліграфкнига], 2009. – 712 с. — Із змісту : Латанський С. Єгоров Борис Кузьмович / С. В. Латанський. — С. 363.
Запорізька організація Національної спілки художників України. — Запоріжжя, 2007. — 226 с. — Із змісту : Єгоров Б. К. — С. 56-57.
Художники Запоріжжя : каталог. — Запоріжжя, 2002. — 48 с. — Із змісту : Єгоров Б. Г. — С. 7-8.
***
Ворошилова В. Очарование индустриального города на холсте и в красках / В. Ворошилова // Два берега. — 2012. — №23 (9-16 окт.).
27.03 — 130 років від дня народження Г. В. Манохіна (1885-1945 (1946?), вченого-палеонтолога, який знайшов скелет південного слона біля с. Обіточне Приморського району (1940)
28.03 — 50 років від дня народження С. І. Матвієнка (1965-1985), воїна-афганці.; уродженця с. Маринопіль Куйбишевського району. Загинув в Афганістані
(Шершньова І. В.)
Матвієнко Станіслав Іванович народився 28 березня 1965 року в с. Маринопіль Куйбишеського (нині — Розівського) району Запорізької області. Після закінчення Пролетарської середньої школи навчався в Ногайському радгоспі-технікумі, працював механізатором в радгоспі «Пролетарський». 24 вересня 1983 року С. І. Матвієнко був призваний до лав Радянської Армії. З лютого 1984 року службу проходив у ДРА, провінція Шинданд (п/п 51852). У квітні 1985 року при проведенні бойової операції був поранений, після лікування у госпіталі повернувся до своєї частини. Брав участь у 3 бойових операціях в провінціях Герат, Фарах. 11 липня 1985 року виконував завдання командування – супроводжував спецапаратуру. Літак, в якому знаходився Станіслав, був збитий ворожою ракетою. Всі, хто знаходився в літаку, загинули.
С. І. Матвієнко нагороджений орденом Червоної Зірки посмертно. Похований в с. Пролетарське Розівського району. Одна із вулиць села названа на його честь.
Література про життя та діяльність
Книга пам`яті України. Інтернаціоналісти. Запорізька область. Т. 23 (і) / [гол. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – 320 с. – Із змісту : Матвієнко Станіслав Іванович. – С. 55.
Евтушенко Ю. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погиблих в Афганистане и других локальних войнах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавець, 1994. – 80 с. – Из содерж. : Матвиенко Станислав Иванович. – С. 44.
Причиненко К. Вулиця молодшого сина // К. Причиненко // Прапор комунізму. – 1990. – 22 лют.
29.03 — 75 років (1940) В. П. Серебрянікову, радянському футболісту (напівзахисник); уродженцю м. Запоріжжя
(Маркова Л. В.)
Віктор Петрович Серебряніков народився 29 березня 1940 року в Запоріжжі. За рідний запорізький „Металург” почав грати з 16 років в амплуа лівого крайнього нападаючого. Він – футболіст-універсал: успішно діяв і як форвард, і як півзахисник. Після вдалого дебюту за збірну юніорів СРСР у 1959-1971 роках захищав кольори київського „Динамо”, обирався капітаном команди. За свою спортивну кар’єру В.П. Серебряніков зіграв 299 матчів чемпіонату СРСР у вищій лізі, забив 70 голів.
Вболівальники особливо шанували його за майстерні штрафні удари – знамениту дугу „Серебрянікова” – виконані так, що м’яч огинав вибудовану «стінку», а потім, коли здавалося, що він летить вище воріт, різко йшов униз. На футбольному полі „діамант” із Запоріжжя, здавалося, встигав всюди, його ударів боявся навіть Лев Яшин.
Віктор Петрович – чотирьохкратний чемпіон СРСР (1961, 1966-1968 рр.), трьохкратний срібний призер чемпіонатів країни, двократний володар Кубка СРСР (1964, 1966 рр.). Дев’ять раз його включали до списків 33 кращих футболістів СРСР (двічі під № 1).
В складі збірної СРСР В. П. Серебряніков зіграв 21 матч, забивши 3 голи, він став півфіналістом чемпіонату світу 1966 року, учасником чемпіонату світу 1970, був капітаном олімпійської збірної. В одному з матчів здійснилася його мрія: довелося грати проти улюбленого футболіста – всесвітньо відомого Пеле.
По завершені ігрової кар’єри, закінчивши Київський інститут фізкультури, В. Серебряніков працював тренером у СДЮСШ „Динамо”, потім очолював команду майстрів „Фрунзенець” (Суми), аматорський клуб „Нива”, та зрештою знову повернувся до тренування юних футболістів. Сьогодні він мешкає у Києві.
Віктору Серебрянікову першому серед вихованців запорізького футболу у 1967 році було присвоєно звання „Заслужений майстер спорту СРСР”, він нагороджений також орденом „За заслуги” ІІІ ступеню.
Література про життя та діяльність
Звёзды запорожского «Металлурга» / сост. В. Власов, А. Карчевский, А. Копелиович, И. Павленко. – Запорожье : Просвіта, 2014. – 144 с.
Кудырко А. Футбол Украины — 2008 : стат. справочник / А. Л. Кудырко. – К. : КНТ, 2008. – 528 с. – Из содерж. : Серебрянский Олег. — С. 464.
***
Серебряников Віктор Петрович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7036&lang=ukr
29.03 — 60 років (1955) Б. М. Козловському, майстру декоративно-прикладного мистецтва, члену НСХУ, викладачу відділу дизайну Запорізького електротехнічного коледжу
(Савкіна О. А.)
Борис Миколайович Козловський народився в м. Красний Луч Луганської області. Навчався в Косівському технікумі народних художніх промислів (відділення художньої обробки дерева), яке закінчив у 1974 році.
Але душею хлопець тягнувся до роботи з тканинами, приваблювали його фантастичні барви гобелену, маловідомого тоді батіка. Тому продовжив своє творче навчання у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва на факультеті художнього ткацтва. Вчителями його були В. А. Монастирський, І. Я. Боднар, М. В. Токар, В. А. Овсійчук. Вуз Б. Козловський закінчив у 1981 році, і потому працював художником по тканинах Тернопільського бавовняного комбінату. З 1983 р. життя його пов’язане з Запоріжжям. 1983-1997 рр. працює у художньо-виробничому комбінаті, 1997-2000 рр. — викладає малюнок у Центрі професійно-технічної освіти, а від 2000 р. — викладає основи композиції, кольорознавства, малюнка та живопису на відділенні дизайну Запорізького електротехнічного коледжу.
Борис Миколайович з 1981 року учасник багатьох обласних, всеукраїнських мистецьких виставок. Член НСХУ з 1993 року.
Художник багато експериментує з тканинами, освоїв техніки гобелену, холодного батіка.
Привертають увагу його гобелени «Сова», «Буяння», «Скрипка», «Відлига» — всі вони сяють барвами, випромінюють жагу до життя, краси природи, краси юності.
Особливий національний колорит присутній у картинах майстра, виконаних в техніці холодного батіка: «Відьмочки», «Чайка», «Вечір», «Південний вітер». Окремі роботи майстра знаходяться у Запорізькому художньому музеї.
Література про життя та діяльність
Енциклопедія Сучасної України. Т. 13 : Киї — Кок / голов. редкол. : Дзюба І. М. (співголова) [та ін. ; НАН України, Наук. т-во ім Шевченка, Ін-т енцикл. досліджень НАН України]. – К. : [Ін-т енцикл. досліджень НАН України], 2013. – 712 с. : іл. – Із змісту : Козловський Борис Миколайович. — С. 674.
Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. — Запоріжжя, 2007. — 225 с. — Із змісту : Козловський Борис Миколайович. — С. 86-87.
***
Козловський Борис Миколайович [Електронний ресурс] : Режим доступу : www.uniart.com.ua/art/396.
30.03 — 70 років В. А. Рульєву, доктору економічних наук, професору, директору Інституту зрошуваного садівництва (2002-2008), директору навчально-наукового інституту економіки та бізнесу ТДАА (з 2008 р.); уродженцю с. Гірсовка Приазовського району.