03.11 - 40 років тому (1978) від головного магістрального каналу Каховської зрошувальної системи дніпровська вода прийшла на землі Якимівського району.
04.11 - 80 років В’ячеславу Євграфовичу Дригайлу (04.11.1933, с. Жовта Круча Оріхів. р-ну), журналісту, члену НСЖУ, заслуженому журналісту України .

Свою історію Запорізька обласна клінічна лікарня веде від 4 листопада 1948 року, коли згідно з наказом № 77 Запорізького облас­ного відділу охорони здоров’я було прийнято рішення про створення на базі 1-ї Радянської лікарні лікувального закладу для медичного обслуговування жителів області. Під час боїв за визволення Запоріж­жя в жовтні 1943 року будівля цієї лікарні згоріла. Практично відразу її стали відновлювати, та лише в лютому 1949 року прийняли в експлуатацію першу чергу лікарні, почався прийом хворих. На той час у лікарні було всього 5 відділень на 150 ліжок, які обслуговували 136 працівників.

Для покращення медичного обслуговування населення країни в 1965 році була ухвалена постанова, яка передбачила заходи по укріпленню матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я. Згідно з цим документом в Запоріжжі мали збудувати нову обласну лікарню на тисячу ліжок. Наказом Міністра охорони здоров’я УРСР від 26 квітня 1967 року закладу надали статус клінічної лікарні. Рішення про зведення нового великого лікарняного комплексу за адресою Оріхівське шосе, 10, прийняли у 1971 році. Проект виконали спеціалісти Запорізького філіалу Харківського інституту проектуван­ня. Будівельні роботи здійснював трест «Запоріжжитлобуд», залучаю­чи трести «Запоріжбуд», «Запоріжалюмінбуд» та інші генпідрядні організації.

Головним лікарем ще недобудованого закладу став Є. С. Коро­ленко, якому довелося і контролювати завершення будівельних ро­біт, і організовувати роботу установи на новому місці. Через п’ять років, у 1976 році, нова лікарня прийняла перших пацієнтів. За спога­дами Є. С. Короленка, ними були доярка та тракторист із Оріхівсь­кого району.

Лікарня поступово ставала не просто центром надання вузько­спеціалізованої медичної допомоги, а ще й клінікою, базою для під­готовки спеціалістів старших курсів медінституту і післядип­ломної підготовки лікарів.

У становленні та розвитку обласної клінічної лікарні як го­ловного медичного закладу регіону велику роль відіграли її наступні головні лікарі: В. О. Якименко, І. В. Шишка та провідні наукові спеціалісти Запорізького медичного університету, Запо­різької ака­демії післядипломної освіти.

Сьогодні ЗОКЛ – це великий спеціалізований лікувально-діаг­ностичний центр на 800 ліжок, з понад 50 структурними підроз­ділами, де працюють 1780 співробітників. Щорічно в 25 спеціалізо­ваних відділеннях проходять лікування понад 20 тисяч пацієнтів і виконуються понад 8 тисяч операцій. Обласна лікарня має вищу акредитаційну категорію, є науково-практичною базою для 6 кафедр Запорізького державного медичного університету, 7 кафедр Запо­різької медичної академії післядипломної освіти та Запорізького медичного училища. Консультативна допомога надається 140 тисячам пацієнтів по 40 лікарським спеціальностям, виїзну консультативну допомогу лікарня забезпечує понад 3 тисячам пацієнтів.

Запорізька обласна клінічна лікарня здійснює організаційно-ме­тодичне керівництво діяльністю лікувальних закладів області, забез­печує проведення курсів інформації та стажування на робочих місцях лікарів та середнього медичного персоналу. Науково-практичні цент­ри лікарні стали школою передового досвіду для всієї країни. Добре відомі в країні та за її межами успіхи серцево-судинної хірургії і трансплантології, розробки та впровадження операцій, що покра­щують слух, досягнення в ортопедії, ендопротезуванні та спортив­ній травматології, мікрохірургії ока.

Комунальна установа «Запорізька обласна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради – визнаний і авторитетний лікувально-профілактичний заклад регіону і України. Успіхи в діагностиці та лікуванні надихають талановитий та згуртований колектив лікарні на подальші звершення – повертати людям здоров’я і якість життя.

(Л. М. Чубенко)

 

Література:

Краковский, Е. Н. Эхо истории : о строительстве областной мно­гопрофильной клинической больницы // Медицина Запорізької області : іст. нариси.  Запоріжжя, 2001.  С. 183–185.

Олександр Сін: «Запоріжці пишаються обласною клінічною лі­карнею» // Запороз. Січ.  2013.  12 листоп.  С. 2.

Злыднев, Е. На страже здоровья // Надежда.  2013.  № 46.  С. 3.

Будилка, О. За три роки реанімували Запорізьку обласну клініч­ну лікарню // Запороз. Січ.  2010.  2 жовт.  С. 6.

Люди в білих халатах : [статті] // Лідер. — 1996. — № 2. — С. 2–120.

04.11 - 25 років (1993) від дня заснування Бердянського польського культурно-просвітницького товариства «Відродження».

У 1940–1941 рр. працював директором Дніпровського алюмінієвого заводу (нині Запорізький алюмінієвий комбінат), організовував евакуацію колективу заводу та обладнання до м. Кам’янськ-Уральський. У 1941–1945 рр. очолював роботу цього заводу.

 

Література:

 

Славский Ефим Павлович // Энергетики. Жизнь замечательных людей. – Запорожье, 2012. – С. 9699.

Література:

 

Блюмский, В. Т. «Не ради орденов и славы...» / В. Т. Блюмский, С. В. Воловник // Мелитоп. краевед. журн.  2013.  № 1.  С. 44–49.

За часів його керівництва містом було реконструйовано ДніпроГЕС, у Запоріжжі вводилося в експлуа­тацію до півмільйона квадратних метрів житла щорічно, були побу­довані нові житлові масиви (Бородинський, Хортицький, Осипен­ківський, Південний), Набережна магістраль, цирк, Палац піонерів, Палац спорту «Юність», обласна універсальна наукова бібліотека, дитячий інтернат на Великому Лузі, готель «України», нова будівля обласної ради, Дніпровська водопровідна станція № 1 і № 2, універ­маг «Правобережний», Меморіальний комплекс «Скорботна мати», 5-та і 9-та міські лікарні, багато інших об’єктів.

Рішенням Запорізької міської ради від 12 лютого 2016 року сквер ім. 50-річчя СРСР перейменовано у сквер ім. Валентина Яланського.

(І. В. Шершньова)

 

Література:

Шиханов, Р. Б. Яланський Валентин Антонович // Шиханов, Р. Б. Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиха­нов ; Руслан Шиханов.  Запоріжжя, 2015.  С. 59–60.

Шиханов, Р. Б. Яланський Валентин Антонович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7660&lang=ukr

Література:

Савченко, В. А. Нестор Махно / В. А. Савченко. — Х. : Фоліо, 2015. — 64 с.  (Патріотична бібліотека).

Кушніренко, І. К. Нестор Махно: від анархізму до... республіки : дослідження махновщини / І. К. Кушніренко ; Іван Кушніренко.  Запо­ріжжя : Дніпров. металург, 2013.  230 с. : фото.

Нестор Махно та його час. Запорізький обласний краєзнавчий музей / Упр. культури і туризму ЗОДА, КЗ «Запоріз. обл. краєзнав. музей» ЗОР.  Запоріжжя : АА Тандем, 2012.  1 л. : іл.  (Музеї Запорізької області).

Скрипник, О. В. За золотом Нестора Махна / О. В. Скрипник ; Олек­сандр Скрипник. — К. : Ярославів Вал, 2011. — 312 с. : іл. — Текст укр., рос.

Белый, В. В. Время Махно / В. В. Белый.  Мелитополь : [б. и.], 2010.  44 с. : ил.  (Букет времен).

 

Легендарний син Гуляйпілля : до 125-річчя від дня народження Нес­тора Івановича Махна : бібліографічний покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [уклад. Г. Нагорна ; ред. та відп. за вип. І. Сте­паненко].  Запоріжжя : ВАЛПІС, 2014.  116 с.

Література та інтернет-ресурси:

Щур, Ю. І. Кущ Віктор Максимович // Щур, Ю. Запоріжжя й за­порожці у боротьбі за незалежність України: героїчне XX сторіччя / Ю. Щур ; Юрій Щур ; Департамент культури, туризму, націо­наль­ностей та релігій ЗОДА [та ін.].  Запоріжжя, 2016.  С. 215–218.

Колянчук, О. М. Кущ Віктор Максимович // Енциклопедія сучас­ної України : в 30 т.  К., 2016.  Т. 16 : Куз  Лев.  С. 353.

Тинченко, Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Рес­публіки (1917–1921). Кн. ІІ / Я. Тинченко ; Ярослав Тинченко.  К., 2011.  Кн. ІІ.  С. 234–235.

Стрельський, Г. В.Кущ Віктор Максимович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Ін-т історії України НАНУ.  К., 2009.  Т. 5 : Кон  Кю. С. 547.

Романюк, М. Кущ Віктор Максимович // Українська журналіс­тика в іменах : матеріали до енцикл. словника / за ред. М. М. Романю­ка ; НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника, Наук.-дослід. центр періодики.  Львів, 1996.  Вип. ІІІ.  С. 193–195.

***

Щур, Ю. І. Кущ Віктор Максимович [Електронний ресурс] // Сла­ветні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.­ua/news_details/news_id=6343&lang=ukr

 

Кущ Віктор Максимович [Електронний ресурс] // Вікіпедія.  Режим доступу до статті : https://ru.wikipedia.org/wiki/Кущ_Вік­тор_Максимович

11.11 - 50 років від дня народження воїна-афганця Володимира Михайловича Ткаліча (11.11.1968, м. Токмак – 1987, там само). Загинув в Афганістані .
11.11 - 50 років від дня народження воїна-афганця Володимира Михайловича Ткаліча (11.11.1968, м. Токмак – 1987, там само). Загинув в Афганістані .

Усі ми, як мереживниці, сплітаємо нитки своєї долі в унікаль­ний, неповторний малюнок – життя. В одних це складні візерун­ки – зигзаги і різкі повороти; в інших малюнок простий і чіткий – «кришталева ясність», як говорив Володимир Набоков. Філософи говорять: «Найкраща дорога до мети – пряма!», і удача супровод­жує тих, хто знає куди і навіщо йде.

У 2018 році виповнюється 70 років розумниці, красуні, талано­витій людині – Інні Павлівні Степаненко, заслуженому працівнику культури України, спеціалісту вищого ґатунку, ще недавно дирек­тору найбільшої книгозбірні Запорізького краю.

Інна Павлівна все своє життя присвятила книзі, і любов до неї і друкованого слова пронесла через усе своє творче життя.

«Найулюбленішим моїм заняттям і захопленням з раннього дитинства було спілкування з друкованим словом, читання, – зга­дує Інна Павлівна. – Очевидно, ця любов до книги передалася мені від дідуся, котрий, маючи освіту в один клас церковно-приходської школи, не розлучався з книжкою до останку. У нашій сім’ї вважа­лось за необхідне не зберігати книги у домашній бібліотеці, а пере­давати видання друзям, знайомим, як правило, книги „зачитува­лись“ і додому поверталися рідко.

Навчаючись у школі, я знала, що моя професія неодмінно якось буде пов’язана саме з літературою, книгою».

Як думалось, так і трапилось: у 1966 році відмінниця, меда­лістка Інна Степаненко поступає у Харківський інститут культури на бібліотечний факультет.

Після закінчення вишу її біографія на 45 років тісно перепле­лася з головною книгозбірнею Запорізького краю. Спочатку працю­вала старшим бібліотекарем науково-методичного відділу, з 1978 року – заступником директора з наукової роботи, з 1982 року – ди­ректором Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки. За роки праці Інна Павлівна навчає інших, але й навчається сама. Вона стає висококваліфікованим спеціалістом, слово якого сприй­мається як важливе та компетентне.

Через усі ці роки Інна Павлівна проносить любов до книги. Вона не зраджує собі і залишається читаючим директором. Читала новин­ки, зараз перечитує класику, знає напам’ять багато віршів. До закла­ду, який вона очолювала, завжди ставилась як до такого, назва якого пишеться з великої букви – Бібліотека. Погодьтесь, це не часто буває.

Саме начитаність, інтелект, хороше виховання дозволяють ска­зати про справжню інтелігентність цієї людини: не просто хороші манери, а глибоке усвідомлення культурності через моральність.

Як талановитий менеджер, Інна Степаненко завжди розуміла, що бібліотекам треба мінятися, крокувати в ногу з часом, розуміла, що хто не встигає за ритмом інноваційної хвилі, дуже швидко опи­няється позаду. «Для працівників бібліотек, – говорила вона, – є оче­видним те, що саме інноваційний шлях розвитку, оновлення діяль­ності забезпечують виконання соціальних завдань, які на них пок­ладає суспільство».

За її керівництва організовано нові структурні підрозділи біб­ліотеки – відділ інноваційного розвитку та зв’язків з громадськіс­тю, рідкісних і цінних документів, декілька інтернет-центрів, зони Wi-Fi, виставкові зали.

Велику увагу І. Степаненко приділяла забезпеченню високого рівня видавничої діяльності. Завдяки ідеям Інни Павлівни та зусил­лям колективу бібліотеки світ побачили краєзнавчі видання «Міста і села Запорізького краю», «Письменники рідного краю», три випуски збірки «Бібліотека: роки, люди, долі», серії бібліографічних посіб­ників та багато інших видань.

Інна Павлівна – найавторитетніший фахівець бібліотечної спра­ви. І зараз, коли вона знаходиться на заслуженому відпочинку, до її думки прислуховуються усі, кому не байдужа доля запорізьких книгозбірень.

Вона говорить: «Я люблю свою професію. Тепер я знаю, що біб­ліотекар – це і вчитель, і путівник у книжковому світі, й енциклопе­дист, і охоронитель писемної культури людства, й організатор доз­вілля, а тепер ще й навігатор у безкрайньому інформаційному просторі».

Ці слова не треба буде редагувати і через 20, і 30 років, тому, що вони є сакральним символом Бібліотеки, яка існує і буде існувати століття.

(О. В. Тарлінська)

 

Наукові публікації:

Наставництво: краще з минулого, що працює на майбутнє ; Біб­ліотека від ювілею до ювілею ; Американские заметки директора биб­лиотеки; Організація комфортного середовища для користувачів ОУНБ / І. П. Степаненко // Бібліотека, роки, люди, долі : збірка на­рисів та фотодокументів : присвячується 110-річчю з дня заснування б-ки. / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [уклад. та ред. І. П. Сте­паненко]. — Запоріжжя, 2014. — Вип. 4. — С. 9–16, 74–88, 103–116, 117–126.

І знову гортаємо пожовклі сторінки ; Хроніка подій Бібліотеки 1902–2012 рр. / І. П. Степаненко // Бібліотека, роки, люди, долі : збір­ка нарисів та фотодокументів / КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за випуск І. П. Степаненко, уклад. та ред. І. П. Степаненко].  Запоріжжя, 2012.  Вип. 3.  С. 6–18, 81–92.

 

Література та інтернет-ресурс:

Степаненко Инна Павловна // Гордость Запорожья : альма­нах.  Запорожье, 2009.  С. 73.

Степаненко, І. П. «Я люблю свою роботу, свою професію» : біб­ліогр. список / І. П. Степаненко ; Інна Павлівна Степаненко ; ОУНБ ім. О. М. Горького ; уклад. Г. М. Нагорна.  Запоріжжя : Полиграф, 2003.  36 с.

 

Шиханов, Р. Б. Степаненко Інна Павлівна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.­edu.ua/news_details/news_id=7149&lang=ukr

14.11 - 75 років Людмилі Сергіївні Форостецькій (14.11.1943, м. Казань, Республіка Татарстан), художниці, члену НСХУ (1986).
15.11 - 145 років (1873) від заснування Придніпровської залізниці та її запорізького відділення.

Література:

 

ДП «Мелітопольський завод „Гідромаш“ // Запорожжя індуст­ріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.].  [Запоріжжя], 2009.  С. 184–185.

16.11 - 100 років від дня народження Надії Сергіївни Носенко (16.11.1918, м. Олександрія Кіровоград. обл. – 13.08.2010, м. Запоріжжя), запорізького скульптора .

Окремі видання:

Гірке слово – остарбайтер / В. Педак ; Віктор Педак. – Львів : Укр. технології, 2009.  320 с. : фото.

Дякуємо і мертвим, і живим : документ. очерк / В. П. Педак ; Віктор Педак.  Дніпропетровськ : Січ, 2007.  280 с. : іл.

Дякуємо і мертвим, і живим. Свідчення людяності під час війни 1941–1945 / В. П. Педак ; Віктор Педак.  Запоріжжя : Дике Поле, 2005.  308 с. : іл.

«Сердце заставляет меня сказать правду...» : пер. с нем. изд. (с из­мен. и доп.) И. Толок / В. П. Педак. — Запорожье : Видавець, 2000. — 176 с.

«Mein Herz drangt mich die Wahrheit auszusprechen» / Viktor Pe­dak.  [Еpfendorf, 1996].  176 с.

 

Література:

Педак Віктор Петрович // Пером і словом / Нац. Спілка журна­лістів України, Запоріз. обл. організація.  [2-е вид., перероб. і доп.]. Запоріжжя, 2010.  С. 179–180.

 

Немецкая награда [«Орден за заслуги перед ФРГ»]  запорожс­кому журналисту : [более 10 лет В. Педак, руководитель Центра духовного и культурного единения «Рукопожатие» (г. Запорожье), за­нимался поиском людей в Украине и Германии, которые в годы войны помогали друг другу выжить] // Индустр. Запорожье.  2002.  4 июня (№ 120).  С. 2.

У 1934–1937 рр. навчався в Запорізькому педагогічному інституті, на істо­рично-філологічному факультеті. Був виключений з вишу та заареш­тований за доносом. Реабілітований 28 жовтня 1992 р.

Твори:

Масютко, М. [Добірка віршів] / Михайло Масютко // Січовий Парнас : антологія : поетич. твори вихованців ЗДУ.  Запоріжжя, 2000.  С. 55–59.

 

Література та інтернет-ресурс:

Масютко Михайло Савич // Рух опору в Україні, 1960–1990 : енцик­лопедичний довідник / голов. ред. Осип Зінкевич ; Музей-архів і доку­ментаційний центр укр. самвидаву при вид-ві «Смолоскип». — Вид. 2-ге, доп.  К., 2012.  С. 468–470.

Масютко Михайло Савич // Рух опору в Україні, 1960–1990 : енциклопедичний довідник / гол. ред. Осип Зінкевич ; Музей-архів і доку­ментаційний центр укр. самвидаву при вид-ві «Смолоскип».  К., 2010.  С. 417–419.

 

Масютко Михайло Савич [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/­news_details/news_id=6522lang=ukr

19.11 - 45 років тому (1973) Бердянськ став побратимом міста Ла-Сейн-сюр-Мер (Франція).

Література:

 

Киящук Анна Леонидовна // Композиторы Запорожья : информ. справочник / Запорож. гор. отд-ние композиторов.  Запорожье, 2005.  С. 15.

Література та інтернет-ресурс:

Сандул, В. О. Константинов Микола Павлович // Енциклопедія сучасної України. К., 2014.  Т. 14 : Кол  Кос.  С. 328.

Гнедашев, В. Н.Герои Советского Союза : [в т. ч. Н. П. Констан­тинов] // Гнедашев, В. Н. Акимовка. История. Люди. Судьбы / В. Н. Гне­дашев ; Виктор Гнедашев.  Мелитополь, 2013.  С. 100–104.

Константинов Микола Павлович // Книга пам’яті України. Запо­різька область. — [Запоріжжя, 2010]. — Т 22 (1) : Переможці. — С. 241.

Константинов Николай Павлович // Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается.  Запорожье, 2010.  С. 118.

Куперман, Ю. Славный путь земляка – Героя / Юрий Купер­ман // Надежда. 2015.  29 апр.  5 мая (№ 18).  С. 14.

 

Константинов Микола Павлович [Електронний ресурс] // Сла­ветні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.­ua/news_details/news_id=6l92ang=ukr

У 1933 р. закінчив 7 класів і пра­цював на будівництві. Призваний до лав Чер­воної Армії у 1939 р., на фронтах Другої світової війни з червня 1941 р.

У дитинстві він з батьками переїхав до м. Мелітополя (1924 рік). У 1933 році закінчив 7 класів і працював на будівництві. Призваний до лав Червоної Армії в 1939 році, на фронтах Другої світової війни з червня 1941 року. Один з повних кавалерів ордена Слави, який наго­роджений чотирма орденами Слави (орденом Слави третього ступеня двічі). Місце служби – 175-й гвардійський стрілецький полк 58-ї гвар­дійської дивізії 57-ї армії. Навідник гармати Варфоломеєв в бою 26 вересня 1943 року під час форсування ріки Дніпро, підтримуючи переправу батальйонів і спецпідрозділів на острів Пушкаревський під безперервним артмінометним вогнем противника, разом зі своїм розрахунком прямою наводкою знищив три кулеметні точки, розсіяв і знищив до роти солдатів та офіцерів противника, забезпечив своєчас­ну переправу батальонів на острів Пушкаревський. У бою за населе­ний пункт Адамівка Пятихатського району Дніпропетровської області зі своїм розрахунком відбив три контратаки противника і знищив дві кулеметні точки, у результаті чого дав можливість батальйонам зай­няти с. Адамівка. 19 грудня 1943 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.

Командир 45-міліметрової гармати 175-го гвардійського стрі­лецького полку гвардії молодший сержант М. П. Варфоломеєв при фор­суванні ріки Дніпро та при розширенні плацдарму на правому бе­резі ріки 14 квітня 1944 року в районі населеного пункту Варниця (Ки­шинівський район Молдова) брав участь у відбитті шести контр­атак противника. Вогнем із гармати подавив два міномети та два ку­ле­мети з розрахунками, знищив кілька солдатів та офіцерів про­тив­ни­ка. 22 травня 1944 року вдруге нагороджений орденом Слави ІІІ сту­пеня.

5 квітня 1944 року в боях за село Первомайське і станцію Мі­гой (Одеська область) розрахунок М. П. Варфоломеєва подавив три кулеметні точки. 26 червня 1944 року нагороджений орденом Сла­ви ІІ ступеня.

23 січня 1945 року командир 45-міліметрової гармати гвардії старший сержант М. П. Варфоломеєв зі своїм розрахунком одним з перших переправився через ріку Одер у районі населеного пункту Дьобер (зараз 5 км на північний захід від міста Ополе, Польща) відбив три контратаки противника та знищив більше 15 фашистських солдатів та офіцерів. 24 січня 1945 року в бою в районі міста Ополе підбив 3 бронемашини, знищив більше 10 солдатів і офіцерів противника. 27 червня 1945 року нагороджений орденом Слави І сту­пеня.

У 1945 році старшина М. П. Варфоломеєв був демобілізований. Жив у місті Кишиніві (Молдавська СРСР). Працював в будтресті, брав участь у післявоєнному відновленні міста. На момент розпаду СРСР проживав у Молдові. Дані про подальшу долю ветерана відсутні.

(В. В. Сакун)

 

Література:

Голдобин, А. И. Варфоломеєв Михаил Петрович // Голдобин, А. И. Герои Запорожского края – полные кавалеры ордена Славы / Анато­лий Голдобин.  Запорожье, 2015.  С. 48–49.

Лобода, В. Ф. Варфоломеєв Михаил Петрович // Лобода, В. Ф. Сол­датская слава: [очерки] / В. Ф. Лобода. — М., 1967. — [Кн. 2]. — С. 56–57.

Література:

Шиханов, Р. Б. Івченко Олександр Георгійович // Шиханов, Р. Б. Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиха­нов ; Руслан Шиханов.  Запоріжжя, 2015.  С. 137.

Івченко Олександр Георгійович // Токмак на перехресті доріг та віків : до 230-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР.  Запоріжжя : Кругозір, 2015.  С. 63-65.  (Міста і села Запорізької області ; вип. 7).

Крикуненко, А. Звезда конструктора / Анатолий Крикуненко // Со­звездие / В. Чуйко, Л. Берне, Д. Изотов [и др.] ; под ред. В. М. Чуйко. — М., 2003. — Кн. 1. — С. 7588. — (Союз авиационного двигателе­строения).

Олександр Івченко // Золота книга української еліти : іформ.-іміджев. альманах : у 6 т.  К., 2001.  Т. 1.  С. 556-557.  Текст укр. та англ. мовами.

 

 

Павло Борисович Баулін народився 23 листопада 1948 року в міс­ті Горькому (тепер Нижній Новгород). Коли йому виповнилось два роки, сім’я переїхала в Україну, до міста Запоріжжя. Павло закін­чив Запорізький машинобудівний інститут, працював інженером на трансформаторному заводі, вчителював у системі професійно-технічної освіти.

Перші вірші побачили світ у 1964 році, а 1980 року у видав­ництві «Промінь» (м. Дніпропетровськ) вийшла його перша поетична збірка «Родниковые дни», 1986 року – друга: «Камертон доброты». Пізніше були надруковані збірки «Слово и дыхание» (1988); «На память обо мне» (1992); літературний виклад твору «Жизнь и чудеса преподобного Сергия Радонежского» (1992) з коментарями автора.

Це був час самовдосконалення, набуття життєвого й особливо творчого досвіду, що надало його творчості великої довірливості і пе­реконливості. Поезія П. Бауліна багатогранна і різноманітна. У ній – праця, людські почуття і краса всесвіту. Поет звертається до природи, захоплюючись її досконалістю («Калмыцкие степи», «Ночное облачко»). Він порушував морально-етичні проблеми сучасності, на­магався віднайти її больові точки («Сожаление», «Превращение», «О чем молчишь, товарищ мой?»). Павло Борисович обстоює думку, що будь-яке заспокоєння, зупинка на досягнутому згубні для люди­ни в плані моральному. Автора приваблює поезія всього «широкого і вічного потоку життя», його філософське осмислення. Він нагаду­вав про необхідність цінувати кожну маленьку мить, говорив про призначення свого покоління, про високу міру відповідальності.

Декілька років Павло Баулін очолював Запорізьке обласне лі­тературне обєднання (1988–1992), чотири роки був депутатом Запо­різької обласної ради (1994–1998). У тому ж 1998 році переміг на ви­борах і став народним депутатом Верховної ради 3-го скликання.

Політик Петро Борисович Баулін не залишав і свого творчого покликання. Він виростив цілу плеяду молодих талановитих запорізь­ких авторів, навчив їх глибокому розумінню слова і високій профе­сійній відповідальності.

Як людина творча, він брав участь у проведенні міжнародних фестивалів духовної поезії і музики «Звезда Рождества» разом із Запорізькою православною єпархією. У краєзнавчих нарисах Павло Баулін зобразив літературні портрети наших земляків – поетів і пись­менників 80–90-х років ХХ століття.

На сайті Stihi Pro Павло Борисович відзначався як один із най­більш уважних і дбайливих порадників обдарованої молоді. У 90-ті роки він – організатор і ведучий визнаних «Поэтических чемпио­натов», які відкрили для літератури багато талановитих імен.

Останні збірки творів поета – «Возвращение в прошлую жизнь» (2011) та «Возлюбленный смерти» (2014). Програмним для творчості Павла Бауліна останніх років є вірш «Предчувствие, надежда и любовь»:

 

И коль напомнят нам года о смертном часе,

Нас вызволят из времени оков

Бессмертия три вечных ипостаси:

Предчувствие, надежда и любовь.

 

Помер Павло Борисович Баулін на 67-му році життя 7 червня 2015 року. Чудовий поет, журналіст, публіцист, він був не тільки твор­чою, але й визначною людиною нашого часу.

(Т. В. Чумаченко)

 

Твори:

Родниковые дни / П. Баулин.  Днепропетровск : Промінь, 1980.  64 с.

Слово и дыхание / П. Баулин.  К. : Молодь, 1988.  72 с.

На память обо мне / П. Баулин.  Запорожье : Видавець, 1992.  112 с.

Возвращение в прошлую жизнь / П. Баулин.  Запорожье : Дикое Поле, 2011.  144 с.

Возлюбленный смерти / П. Баулин. — К. : Радуга, 2014. — 152 с.

Жизнь и чудеса преподобного Сергия Радонежского : современное литературное изложение и примечания П. Баулина.  Запорожье : Видавець, 1992.  66 с.

 

Література та інтернет-ресурс:

Ромейков С. І світ поета, і наш з вами світ // Комсомолець За­поріжжя.  1986.  17 трав.

Рижий, І. Чому замовкає камертон? // Літ. Україна  1986.  14 серп.

Вегнер, П. Камертон доброти // Запоріз. правда.  1986.  5 верес.

 

Шиханов, Р. Б. Баулін Павло Борисович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.­edu.ua/news_details/news_id=5310&lang=ukr

Література:

 

Плешивенко, А. Г. 100 років тому (1913) російський археолог М. І. Веселовський (1848–1918) розкопав курган Солоха поблизу с. Велика Знам’янка Кам’янсько-Дніпровського району // Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2013 рік : календар і короткі довідки з бібліогра­фічними списками / КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР.  Запоріжжя, 2012.  С. 256–258.

24.11 - 75 років (1943) від дня заснування обласного автотранспортного управління.

Іван Герасимович Томашевський – стрілець-бомбардувальник 130-го швидкісного бомбардувального авіаційного полку, потім штур­ман 25-го нічного бомбардувального Московського авіаційного полку 2-ї гвардійської нічної бомбардувальної авіаційної дивізії 8-ї повітряної армії 4-го Українського фронту, гвардії старший лейте­нант, Герой Радянського Союзу.

Народився в селянській родині 25 листопада 1918 року в селі Рудниця Сененського району Вітебської області Білоруської РСР. В армії з 1938 року. У 1940 році закінчив Мелітопольське військове авіаційне училище. У діючій армії з 26 квітня 1941 року. Літав стріль­цем-бомбардувальником 230-го швидкісного бомбардувального пол­ку. На 24 грудня 1943 року здійснив 581 бойовий виліт на літаку У–2.

Штурман ланки 2-го гвардійського нічного бомбардувального авіаційного полку старший лейтенант Іван Томашевський до 9 січня 1944 року здійснив 583 бойових вильоти, з них 96 на розвідку ворога, знищив 6 ворожих літаків на землі, 12 танків, 2 бронемашини, 39 автомашин з військовими і вантажем, 4 автоцистерни, 1 потяг, до 20 залізничних вагонів, 7 прожекторів, 4 переправи, підірвав 3 склади з паливом та 8 складів з боєприпасами, знищив 10 гарматних, 13 мі­нометних та 11 зенітно-кулеметних точок. Були пошкоджені 2 заліз­ничних мости. Одночасно з бомбардуванням на території ворога ски­нуто понад 200 000 антифашистських листівок.

13 квітня 1943 року за зразкове виконання завдань команду­вання на фронті та за високий героїзм старшому лейтенанту  Івану Герасимовичу Томашевському присвоєно звання Героя Радянсь­кого Союзу.

Після війни І. Г. Томашевський продовжив службу в армії. У 1955 році в званні майора був звільнений у запас. Проживав у місті Житомирі. Помер 12 грудня 1994 року. Похований у місті Житомирі.

(В. В. Сакун)

 

Література

Томашевський Іван Герасимович // Герои Советского Союза : крат. биогр. слов. : [в 2 т.]. — М., 1988. — [Т.] 2 : Любов  Ящук. — С. 593.

 

Вечная слава Мелитопольщины : краткий биографический спра­вочник / сост. Н. В. Мохов.  Мелитополь, 2005.  252 с.

Праці:

Міллер, М. О. Могила князя Святослава // «Вознесенський скарб»: дві долі, два погляди... / Упр. культури і туризму ЗОДА, Запоріз. обл. центр охорони культурної спадщини ; [упоряд. О. В. Дровосєкова]. — Запоріжжя, 2010.  С. 4961.  (Повернута спадщина ; вип. 7).

 

Література:

Винниченко, І. Міллер Михайло Олександрович // Винниченко, І. Нім­ці в Україні : біобібліограф. довідник / І. Винниченко ; Винниченко Ігор ; Ін-т досліджень діаспори. — К., 2011. — С. 214. — («Діаспори в Україні»).

 

Дровосєкова, О. В. Михайло Міллер та його праця «Могила кня­зя Святослава» // Музейний вісник.  2009.  № 9.  С. 204–214.

Іван Антонович Кайола народився 26 листопада 1928 року в селі Роботине Токмацького району. Родини селян жили небагато, тож у 15 років Іван почав працювати в рідному колгоспі трактористом. У 1946 році отримав першу відзнаку «За доблесну працю в період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.».

У 1948 році, коли країна відроджувала галузь чорної металур­гії, за путівкою військкомату хлопець навчався у ФЗН № 2 заводу «Запо­ріжсталь». З того часу доля Івана Антоновича тісно переплетена з долею мартенівського цеху. Починав підручним сталевара. А у лю­тому 1952 року став сталеваром 250-тонної печі № 4, а за п’ять років переведений на 500-тонну піч № 12. По обміну досвідом Іван Антонович побував на багатьох закордонних мета­лургійних під­приємствах: Польщі, Німеччини, Канади, Єгипту та ін. Шанували Ка­йолу й односельці, і профспілковий комітет заводу, і городяни, які тричі обирали його депутатом райради Заводського району.

Його праця була високо відзначена державою. У 1958 році за вклад у розвиток чорної металургії І. А. Кайолу нагородили орденом Леніна, у 1968 році сталевару присвоєно звання заслуженого мета­лурга УРСР. А в 1971 році Указом Президії Верховної Ради СРСР Івану Антоновичу присвоєне звання Героя Соціалістичної праці з наго­родженням орденом Леніна та Золотою медаллю «Серп та молот».

Пішов Іван Антонович Кайола з життя 26 жовтня 2007 року, за­лишивши по собі добру славу і пам’ять.

(Ж. Д. Назаренко)

 

Література та інтернет-ресурс:

Голдобін, А. І. Кайола Іван Антонович // Голдобін, А. І. Запорізь­ка Алея слави – народна святиня = Запорожская Аллея славы – народ­ная святыня.  Дніпропетровськ, 2002.  С. 586–587.

Кайола Іван Антонович // Днепров. металлург.  2007.  22 нояб. (№ 44).  С. 11.

 

Голдобін, А. І. Кайола Іван Антонович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.­edu.ua/news_details/news_id=6040&lang=ukr

26.11 - 80 років Петру Петровичу Добреву (26.11.1938, с. Коларівка Примор. р-ну), запорізькому художнику.

Література:

Павловський Федір Іларіонович // Книга пам’яті України. Запо­різька область.  [Запоріжжя, 2010].  Т 22 (1) : Переможці.  С. 345.

 

Павловский Федор Илларионович // Героев славных имена : 65-ле­тию Великой Победы посвящается. Запорожье, 2010.  С. 130.

27.11 - 20 років від дня заснування регіонального ландшафтного парку «Панай» (Василівський район).
28.11 - 60 років тому (1958) на Запорізькому комбайновому заводі «Комунар» була розпочата реконструкція у зв’язку з підготовкою до випуску нової продукції мікролітражних автомобілів «Запорожець». Завод одержав назву «Автомобільний завод «Комунар».